Оцінка фінансового стану комерційного банку

Відкритий міжнародний університет розвитку людини
«Україна»

Контрольна робота
з дисципліни
“Основи банківської діяльності”
Виконала студентка4-ого курсу
групи ЗМЗЕД-41
спеціальності
”менеджмент ЗЕД”
Бобруйко Ірина
Викладач: ЦигановС.А.
Київ 2008

План
Вступ
1. Методика оцінки фінансовогостану комерційного банку
1.1 Поняття оцінки комерційного банку
1.2 Огляд та характеристика сучасних методик рейтинговихоцінок
1.2.1 Методика рейтингової оцінкиукраїнських експертів
1.2.2 Методика Кромонова
1.2.3 Методика рейтингової оцінки за системою СAMEL
1.2.4 Приклади використання рейтингових систем оцінки діяльності комерційних банків
Висновки
2. Кредитні операції банку звекселями
Практична робота
Список використаної літератури
Вступ
У процесі переходу України відадміністративно-командної до ринкових відносин саме банки посідаютьнайважливіше місце. Не існує жодного підприємства, організації чи установи якаб в своїй діяльності не зверталась до послуг банків. Дедалі більше фізичнихосіб користуються послугами банківських установ. Тому знання про побудову,функції та банківські операції в даний час є необхідними для кожного.
Сучасну ринкову економіку називають кредитноюабо грошовою. Жодна підприємницька структура не може існувати безгрошово-кредитних відносин зі своїми клієнтами, партнерами і навітьконкурентами, а також звичайно державою.
Слід також зазначити, що заняття банківськоюдіяльністю справа досить ризикова. Вибір для обслуговування надійного банку єодним з найважливіших завдань їх потенційних клієнтів. Незважаючи на доситьжорсткий контроль за діяльністю комерційних і коопераційних банків з бокуНаціонального Банку України, ціла низка цих банків у нашій країні збанкрутувала,що завдало значних збитків їхнім вкладникам.
Для мене як для майбутнього фахівця зекономіки безпосередньо та з зовнішньоекономічної діяльності зокрематеоретичні, а також практичні знання з питань грошово-кредитних відносин,зокрема знання зі здійснення банківських операцій.
1. Методика оцінки фінансового станукомерційного банку1.1 Поняття оцінки комерційного банку
Визначення оцінки кожного окремогокомерційного банку, його стабільності, надійності в порівнянні з іншими банкамидуже важливо для вкладників, інвесторів та й самої банківської установи.
Зараз в Україні системи оцінки діяльностібанківських установ широко не використовуються. Серед фахівців банківськоїсправи нема єдиної думки щодо параметрів рейтингової системи, яка б відповідалапоточним потребам.
Рейтингові системи банків — новий продукт наринку економічної і статистичної інформації. Але для підвищення ефективностідіяльності він необхідний. Як визначити банк, в який можна надійно вкластикошти, як визначити партнерів на міжбанківському ринку, що зможутьрозрахуватись по своїм зобов’язанням? Відповіді можуть бути різними, але маючиперед собою висновок фахівців, знаючи рейтинг цього конкретного банку, впорівнянні з іншими, правильний висновок буде зробити легше, кількість помилокзменшиться.
Для банку важливий не тільки внутрішній аналізйого діяльності, але і порівняння результатів роботи з результатами іншихбанків. В умовах ринкової економіки особливе значення має дослідження тенденційрозвитку банківської системи в цілому на національному рівні. В даний час вУкраїні спостерігається дефіцит аналітичної інформації про роботу комерційнихбанків, тому важливо проводити рейтинг банків, як основа для вивчення їхньоїдіяльності.
Рейтинговий звіт не тільки допомагаєконтрагентам одержати незалежну оцінку банку, багато банків, що одержалипозитивний рейтинг, говорять про користь такого звіту для розуміння їхніхвласних дій. Оцінка ззовні допомагає глибше проаналізувати свої сильні і слабкісторони.
Можливо, банк не завжди згодний з думкоюаналітиків, але саме бачення того, як аналітики прийшли до якогось висновку,має істотне значення для вироблення подальшої політики.
Рейтинг банку в цілому складається у виведеннівільної оцінки в усіх напрямках, що піддалися аналізу.
Одним з варіантів аналізу, що дозволяєодержати комплексну оцінку фінансового стану комерційних банків і провести їхнєпорівняння, є методики складання рейтингів.
Рейтинг — це метод порівняльної оцінкидіяльності декількох банків. В основі рейтингу лежить узагальненахарактеристика по визначеній ознаці, що дозволяє групувати комерційні банки увизначеній послідовності по ступені убування даної ознаки. Критерійкласифікації банків може відбивати окремі сторони діяльності банків (прибутковість,ліквідність, платоспроможність) або діяльність банку в цілому (обсяг операцій,надійність, імідж).
У світовій практиці існує три основних методипобудови рейтингу: номерний, бальний і індексний.
Номерна система рейтингу полягає в побудовісполучень значень показників фінансового стану банку і присвоєнні кожному з цихсполучень визначеного місця в рейтингу.
Для побудови рейтингу в рамках більш складнихметодик використовують бальну систему, що дозволяє здійснити оцінку фінансовогостану банку в балах, привласнених йому по кожному оціночному показнику. Зведенабальна оцінка банку дає можливість визначити приналежність останнього до тієїабо іншої групи банків.
Крім вищезгаданих, широко розповсюджених усвітовій банківській практиці рейтингових систем існує також відносно, що рідкозустрічається індексний метод побудови рейтингу. При його використаннівиробляється розрахунок індексу кожного з оціночних показників фінансовогостану банку. Розрахунки можуть проводитися щодо базисних даних або середніхзначень, розрахованих за ряд років. Головний критерій, по якому оцінюютьсябанки, — якісні показники їхньої діяльності. Серед них — капітальна база,ефективність розміщення активів, прибутковість і ліквідність. Враховуєтьсятакож стан менеджменту, тобто раціональність методів керування.
Показники, використовувані для аналізу, якправило, є відносними, мають визначену норму, установлену на основі міжнароднихстандартів.
Рейтингова оцінка може бути зробленаспеціальним рейтинговим агентством на основі угоди з банком. Вона покликаназахистити інтереси як банку, так і його клієнтів. По банківському рейтингуможна судити про фінансове становище кредитного інституту, його положенні середінших банків.
Учасникам ринку він дає можливість підвищитиякість менеджменту в банку, поліпшити вибір ділової стратегії, а іноземнимінвесторам — вибрати надійний банк-партнер. У свою чергу рейтингова система,розроблена з урахуванням світового досвіду, дозволить банкам установлюватирівноправні партнерські відносини з закордонними банками.
У складанні рейтингів виділяються два основнихпідходи:
експертний
бухгалтерський
Бухгалтерський підхід. Аналіз проводитьсявиключно на основі фінансової звітності за формалізованою схемою розрахункукоефіцієнтів і визначення загального (рейтингового) бала.
Якість отриманого результату визначається тим,наскільки глибоко і повно оцінюється рейтингова характеристика фінансовогостану банку і на скількох коректно й обґрунтовано розраховується підсумковийбал надійності.1.2 Огляд та характеристика сучаснихметодик рейтингових оцінок1.2.1 Методика рейтингової оцінкиукраїнських експертів
Принципово новий підхід до рейтингової оцінкибанків запропонувала представницька група українських банківських експертів. Оскількиця методика ще не одержала власної назви, умовно називатимемо її вітчизняною. Згідноз нею надійність банку визначається з урахуванням таких показників:
к1 — рівень проблемних кредитів;
к2 — коефіцієнт миттєвої ліквідності;
к3 — рівень лівереджу;
к4 — коефіцієнт відкритої валютної позиції.
Отже, до складу рейтингової оцінкиукраїнськими фахівцями введено ще низку параметрів:
проблемні кредити (ПК);
загальні активи (ЗА);
відкриту валютну позицію банку (ВП).
Проте загальну кількість показників у методицізведено до мінімуму. За результатами емпіричних досліджень для них встановленотакі ваги: k1 — 34.5%, k2 — 27% ДЗ — 22.4%, k4 — 16,1%. За вітчизняноюметодикою найважливішим показником є рівень проблемних кредитів. Шляхом експериментальнихдосліджень встановлено, що проблемними кредитами слід вважати 100% простроченоїі 45.8% пролонгованої заборгованості за позичками. Відносно менше значення уметодиці надається коефіцієнту відкритої валютної позиції, оскільки їїпильно контролює держава. Щоб надати показникам характеру порівнюваних одиницьвиміру, автори запропонували їх нормувати.
Аналіз грунтується на зіставленні показниківкожного банку із середніми значеннями показників досліджуваних сукупностейбанківських установ. Після нормування і перемножування одержаних значень навідповідну питому вагу добутки підсумовуються в Інтегральний рейтинговий індекс.
Середні значення показників банківіндикативної групи досліджуються в динаміці і слугують базою порівняння.
Результатом є віднесення банків до таких груп:
1) група лідерів — показник надійності більшийвід 0, рентабельність перевищує середню;
2) група надійних банків — показник надійностібільший від 0, рентабельність — нижча від середньої;
3) група прибутково-орієнтованих банків — показникнадійності менший від 0, рентабельність — перевищує середню;
4) група ризику — показник надійності меншийвід 0, рентабельність — нижча від середньої.
Очевидною перевагою вітчизняної методики ємеханізм обчислення показника миттєвої ліквідності. До речі, такий підхідпередбачено й Інструкцією НБУ «Про порядок регулювання та аналіздіяльності комерційних банків». Різниця лише в тому, що інструкцієюпередбачено розрахунок середніх значень і їх середньолінійних відхилень не лишедля показників ліквідності, а й для деяких інших, зокрема для коефіцієнтадостатності капіталу.
Механізми обчислення показників, покладені воснову методики розрахунку рейтингу надійності банків, розробленої вітчизнянимиекспертами, безумовно, заслуговують високої оцінки. Щоправда, з огляду нанасиченість: значущість складових компонентів рейтингу пріоритет усе ж сліднадати моделі Кромонова.1.2.2 Методика Кромонова
Напевне, найвідомішою серед банківськиханалітиків країн СНД і Балтії є методика рейтингової оцінки, розроблена групоюросійських економістів під керівництвом кандидата економічних наук Кромонова. Вонаґрунтується на застосуванні індексного методу і найповніше відображаєфінансово-економічні аспекти діяльності банківських установ. За методикоюКромонова рейтингова оцінка діяльності банків складається поетапно.
1) На основі даних балансу банку визначаютьсяйого абсолютні параметри, а саме:
параметри капіталу;
параметри зобов’язань;
параметри активів.
2) Шляхом співвідношення зазначених параметрівобчислюються параметричні коефіцієнти:
к1 — це генеральний коефіцієнт надійності
к2 — це коефіцієнт миттєвої ліквідності
к3 — це крос-коефіцієнт
к4 — це генеральний коефіцієнт ліквідності
к5 — це коефіцієнт захищеності капіталу
к6 — це коефіцієнт фондової капіталізаціїприбутку
Розраховується поточний індекс надійності, длячого отримані коефіцієнти нормуються евристичним методом, перемножуються наемпіричну вагу і підсумовуються. Евристичний спосіб нормування полягає в тому,що коефіцієнти всіх банків діляться на відповідні коефіцієнти, так би мовити,ідеального банку, який підтримує на оптимальному рівні співвідношення міжнадійністю та прибутковістю. Згідно з методикою «оптимально надійним»вважається банк, який має такі значення показників: k1 = 1, k2 = 1, k3 = З, k4= 1, k5 = 1, k6 = 3.
Інакше кажучи, цей банк повинен:
вкладати в ризикові (робочі) активи кошти вобсязі, що дорівнює власному капіталу;
тримати у ліквідній формі кошти в обсязізобов’язань до запитання;
мати зобов’язань утричі більше, ніж ризикових(робочих) активів;
тримати у ліквідній формі та у виглядікапітальних вкладень кошти в обсязі сумарних зобов’язань;
мати капітальні активи в обсязі власногокапіталу;
мати власний капітал, який утричі перевищуєстатутний фонд.
4) На підставі кількісних значень параметрів ікоефіцієнтів та з огляду на деякі інші критерії окремі банки вилучаються зрангу як такі, що не єповноцінними кредитно-банківськими установами. Остаточнобанки ранжуються у рейтинговому списку у порядку зменшення значень їхрейтингових індексів.
5) Розраховується синтетичний індекснадійності, який дає змогу вирівняти спричинені випадковими подіями коливанняпоточного індексу: відхилення від середнього задає інтервал значень, у якомуперебуває досліджувана величина. Отже, різницею між середнім значенням тарозміром його середньоквадратичного відхилення є гранична величина, відносноякої показник того чи іншого банку, який залишився у списку, навряд чи можебути меншим.
Але, методиці Кромонова притаманні певні недоліки.Параметр ризикових активів навряд чи можна ототожнювати з параметром працюючихактивів, адже до останніх належать і деякі ліквідні активи.
Встановлені методикою Кромонова еталоннізначення коефіцієнтів k1, k3, k4 викликають сумнів. Так, генеральний коефіцієнтнадійності k1, який дорівнює 1, означає, що ризикові активи банку повиннідорівнювати розміру власного капіталу. Однак на практиці платні пасивикількаразово перевищують власні кошти банку. Якби банк оперував робочимиактивами, що приносять прибуток, в обсязі власного капіталу, то дуже швидкостав би збитковим, оскільки не зміг би відшкодовувати собівартість залученихкоштів. Сумнівним є і розмір коефіцієнта k3, шо стимулює банки вкладати вробочі активи лише третину від сумарних зобов’язань, а не всі залучені кошти (завирахуванням обов’язкових та інших резервів).
Окремо взятий генеральний коефіцієнтліквідності k4 стимулює банки займатися капіталізацією своїх активів. Алебанківська практика свідчить, що нарощування обсягу капітальних вкладеньобертається серйозними проблемами, пов’язаними з ліквідністю. Із погіршеннямліквідності нерухомість та інші власні основні засоби банку не в змозізабезпечити його зобов’язань. Зате в інтегральному показнику надійностіКромонова цілком адекватно враховується значущість зазначених коефіцієнтів. Зокрема,велика питома вага коефіцієнтів k1 і k2 у разі суттєвого зростання капітальнихвкладень цілком компенсує поліпшення показника k4 за рахунок капіталізаціїактивів і зумовлює необхідність збільшення суми ліквідних активів банку, щоцілком обгрунтовано.
Надійність банку — один із найважливішихпоказників його фінансового стану. Саме останньому слід надавати першочерговезначення у рейтинговій оцінці. Пріоритетність використання цього показниказумовлюється такими факторами:
1) Розмір власного капіталу банку — найбільшстійка і відносно стала частина його пасивів, яка найменше зазнає впливузовнішніх факторів.
2) Власний капітал відіграє роль страховогофонду, що гарантує збереження інших коштів.
3) Завдяки своїй стійкості власний капітал єджерелом ризикових операцій, які приносять найбільший прибуток банку.
Іноді можна почути, що застосовувати ваговікоригувальні коефіцієнти для рейтингової оцінки недоцільно.1.2.3 Методика рейтингової оцінки засистемою СAMEL
Інформація про банки, що нині поширюєтьсярізними джерелами, у кращому випадку подається як велика кількість таблиць, уяких наведені різні параметри та коефіцієнти. Навіть досвідченому аналітиковідеколи буває важко розібратися у цілому вирі інформації. Тому виникаєнеобхідність розробки і впровадження системи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу)банків в Україні.
Завдання визначення рейтингу полягає не втому, щоб розставити банки в шеренгу «за зростом», а в об’єктивній оцінцістану як великого, так і малого банку з єдиної точки зору.
Система рейтингу банків має включати в себевизначення таких понять:
1) Достатність капіталу — оцінка розмірукапіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладниківта підтримки платоспроможності.
2) Якість активів — спроможність забезпечитиповернення активів, вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовийстан банку.
3) Якість управління — оцінка методівуправління банком з точки зору ефективності діяльності, встановленого порядкупраці, методів контролю.
4) Дохідність — достатність доходів банку дляперспективного його розвитку.
5) Ліквідність — здатність банку забезпечитисвоєчасне та повне виконання своїх зобов’язань.
Визначення рейтингу банку йде за допомогоюусіх 5-ти компонентів, згаданих вище. За кожним з них у певному порядкунараховуються бали, які підсумовуються і діляться на 5 (за кількістю груп) дляотримання рейтингової оцінки.
Сукупний рейтинг чітко вказує, чи є загальнийфінансовий стан банку сильним, задовільним, посереднім чи незадовільним.
Аналіз цих показників дасть змогу оцінитизагальний фінансовий стан банку:
капітал банку; активи банку; управління банком;прибутковість; ліквідність банку.
При визначенні узагальнюючої оцінки (рейтингу)банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої всібанки можна розглядати під єдиним кутом зору.
Така система базується на аналізі основнихпоказників фінансового стану банку, а також дає можливість врахувати головнійого компоненти. Такою системою узагальнення основних показників фінансовогостану банків є загальновідома система «CAMEL», на базі якої (зурахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) пропонуєтьсявизначити рейтинг комерційних банків України). Система рейтингу банків повиннавключати визначення таких понять:
якість капіталу — оцінка розміру капіталубанку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтриманняплатоспроможності;
якість активів — можливість забезпечитиповернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданихпроблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;
якість управління / менеджменту — оцінкаметодів управління банком щодо ефективності діяльності, встановленогорозпорядку праці, методів контролю стосовно дотримання нормативних актів тачинного законодавства;
доходність — тобто достатність доходів банкудля перспективи його розвитку;
ліквідність — можливості банку щодо виконанімним як звичних, так і непередбачуваних зобов’язань.1.2.4 Приклади використаннярейтингових систем оцінки діяльності комерційних банків
Рейтингові оцінки банків використовуються для:
1) Щомісячного аналізу стану ринку позичковихкапіталів, заснованому на інформації, одержуваної від більшості комерційнихбанків.
2) Публікації різних рейтингових таблиць, утому числі списку найбільших 50 банків України і щомісячну класифікаціюнадійності банків Києва;
3) Надання реквізитів і балансових показниківбудь-якого комерційного банку і філій комерційних банків на території України,а саме: адреса, телефон, П.І.Б. Голови Правління, дата реєстрації, наявністьвалютної ліцензії та інші дані;
4) Різні короткі консультації з питань,зв’язаним з діяльністю комерційних банків, як у цілому, так і по конкретнихкомерційних банках.
5) Проводити консультації по наступнимпитаннях:
діяльність на валютному ринку (динамікакотирувань, аналіз темпів росту курсу долара на період до дев’яти місяців,прогноз зміни котирувань на підставі математичних моделей
діяльність на ринку цінних паперів (вивченняпопиту і пропозиції на біржовому і позабіржовому ринку цінних паперів позамовленнях клієнта, аналіз кон’юнктури ринку цінних паперів)
комплексний аналіз фінансового ринку (вибіроптимального напрямку розміщення коштів, аналіз і прогноз розвитку окремихсегментів фінансового ринку)
6) Консультації по розміщенню вільних коштів іформуванню інвестиційного портфеля для організацій і приватних осіб.
7) Визначення лімітів на міжбанківськіоперації за допомогою сукупної рейтингової оцінки.
Головним чинником для успішної діяльностібанків на міжбанківському ринку є спроможність оцінити фінансовий станбанків-контрагентів. Така оцінка узагальнюється в єдиному синтетичномупоказнику — рейтингової оцінці, за якою визначають ліміт по операціям збанками-партнерами.
Висновки
Аналіз фінансового стану комерційного банкумає для українських банкірів особливе значення в умовах швидкого розвиткуекономіки.
Розглянуті в роботі методики аналізуфінансового стану комерційних банків, їхньої платоспроможності і надійності,використовувані в українській банківській практиці і за рубежем, свідчать проте, що усі вони власне кажучи оцінюють ті самі об’єктивно існуючі фактори, щовпливають на функціонування банку. Однак усі ці методики відрізняються друг віддруга безліччю конкретних підходів до обліку цих факторів, набором факторів,системою конкретних оціночних показників, що відбивають різні сторонибанківської діяльності; оцінкою значимості тих або інших факторів у загальнійсукупності і відповідно визначенням їх критериальних значень; системоюугруповання оціночних показників у єдину модель і одержання результату аналізуроботи банку в цілому.
Рейтингові оцінки діяльності комерційнихбанків повинні визначати:
1) Найбільш кращий банк із погляду залученнязасобів клієнтів на депозити або в статутний фонд, доцільність відкриття вцьому банку рахунка і проведення по ньому різних операцій. При усій важливостіданої інформації вона виявляється корисній одній стороні — клієнтам банку,зацікавленим у надійності приміщення своїх засобів. Особливого значення набуваєаналіз ефективності використання коштів самим банком.
2) Виявлення найбільш стійкому і надійних уфінансовому відношенні банків, тих банків, що найбільше ефективно здійснюютьсвої операції і їхній фінансовий стан не викликає сумнівів. Таким чином, метоюподібного підходу є визначення рейтингу фінансової надійності комерційнихбанків. Під надійністю при цьому розуміється ступінь керованості банківськимризиком, що, як правило, зв’язаний із проведенням активних операцій. Кінцевимрезультатом такого рейтингу є віднесення банків до відповідних груп: великий,середній або дрібний банк; банк, ефективно або менш ефективно здійснюючої своєїоперації; гарний або поганий банк; надійний, стійкий або менш надійний уфінансовому відношенні банк; наскільки далекий банк від банкрутства.
У вексельному обороті виключно важливу рольвідіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальноїнедовіри до державних цінних паперів намір НБУ пожвавити ринок банківськихвекселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а йзробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різновиду ціннихпаперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх длязапочаткування вексельного обор Як передбачено Женевською вексельною конвенцією№358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банкимають право:
емітувати векселі;
виступати векселедавцем простого векселя;
акцептантами переказного векселя;
векселедавцями переказного векселя, якийзаперечує можливість його пред’явлення для акцепту;
векселедавцями неакцептованого переказноговекселя.
До цього слід додати й можливість включативласні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язковихрезервів, що підлягають депонуванню у Національному банку України. Перевагоютакого резервування є те, що обов’язкові відрахування до резервних фондівпоміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходукомерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який формує частинуобов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.
Найпоширенішим способом розрахунків завекселями стало їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж завекселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя. Інкасування вбанках виникло із потреби отримання вексельних платежів в строк за дорученнямвекселедержателів. Інкасування векселів ѕ це банківська розрахункова операція,за допомогою якої комерційний банк за дорученням свого клієнта векселедержателябере на себе відповідальність за пред’явлення векселів платникові та отриманняв указаний строк належних платежів за відвантажені на його адресутоварно-матеріальних цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цьогоклієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. Увипадку несплати банк передає вексель до опротестування, а потім повертаєкредиторові. Тут роль банку зводиться лише до точного виконання інструкційсвого клієнта.
Облік або дисконт векселів полягає в тому, щобанк, облікуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред’явникові, аплатіж отримує лише з настанням вказаного у векселі строку. Економічна сутьданої операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя йогодержателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський.
Процес обліку векселів виникає внаслідок того,що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливомнерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційноїдіяльності відчуває нагальну потребу в грошах для розрахунків з власнимикредиторами. Щоб розрахуватися з власними постачальниками чи банком він, нечекаючи настання строку сплати за векселем, шукає таку організацію, яка бкупила у нього чуже зобов’язання. Таким покупцем боргів і виступає комерційнийбанк.
Операція, за допомогою якої Національний банкоблікує векселі, що їх подали і вже облікували комерційні банки, носить назвупереобліку векселів. Його механізм майже цілковито відображає схему вексельноївзаємодії комерційних банків з клієнтами. Переоблік векселів використовуєтьсякомерційними банками для отримання готівки від НБУ для власного фінансування іу кінцевому рахунку становить одну із форм інтервенцій, які впливають назагальний обсяг грошових коштів у обігу.
2. Кредитні операції банку звекселями
 
Врахування векселів (дисконт) векселів є формою кредитування банком суб’єктагосподарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу зі знижкою (дисконтом)за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в Повній сумі.
Операція врахування була відома з давніх часів.З розвитком промисловості й торгівлі, а разом з ними і їхнього супутника — кредиту ці операції набувають колосальних розмірів. Обліковий кредитвикористовується насамперед для фінансування товарообігу і тому маєкороткостроковий характер.
Як свідчить сучасна світова практика, дев’ятьвекселів з десяти враховуються, а не перекуповуються, як це має місце насучасному вітчизняному вексельному ринку. При цьому термін вексельнихзобов’язань у світі рідко перевищує 6-9 місяців. Тому врахування є засобомперетворення комерційного (торгового) кредиту — відстрочки — в банківський (грошовий)кредит. І якщо завдяки оформленню векселя в торговельних стосунках можнаговорити проте, що в даній ситуації банківська послуга є надлишковою, то занестачі грошей підприємства звертаються до банків і одержують їх шляхомврахування векселів.
Основні правила врахування векселів неоднакові і змінюються залежно від загального економічного становища. У періодиекономічного зростання банки трохи менш суворі, ніж під час кризи. Великезначення має також стан грошового ринку. Якщо він перебуває в пригніченомустані, банки неохоче збільшують вексельний портфель і тому роблять більшретельний вибір.
Комерційні банки при проведенні операційврахування виходять з таких позицій. Вони купують торговельні (товарні) векселі,тобто ті, що видані на підставі товарного боргу. Поряд з питанням пропоходження векселя, важливим також питання про благонадійність таплатоспроможність осіб, що залишили на векселі підписи. Банки купують векселі,що мають не менш ніж два підписи кредитоспроможних фірм.
У випадку, якщо векселедержатель є давнімклієнтом банку і в обігу в нього постійно перебуває значна кількість векселів,то, як правило. банк не проводить переговорів щодо окремих векселів. Враховуючивексель банк тим самим надає векселедержателю-пред’явнику строковий кредит. Особа,яка має бажання пред’явити векселі до врахування. подає в банк заявувстановленого банком зразка. Рішення щодо можливості прийняття до врахування (відмовиу врахуванні) приймається уповноваженим органом банку або уповноваженою на цеособою. Врахування векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателемдоговору про врахування.
На самих векселях пред’явник зобов’язаний навимогу банку зробити передавальний іменний або бланковий індосамент, навітьякщо останній індосамент бланковий або на пред’явника. Це дає можливість банкупотім довести добропорядність придбання векселя.
Сума, яка підлягає утриманню на користь банкуяк дисконт, розраховується на підставі дисконтної ставки банку і погоджується зпред’явником. Дисконтна ставка визичається виходячи з ринкової вартостіресурсів. ступеня ризику та інше.
Сума дисконту і процентів (щодо векселів, втексті яких передбачено нарахування відсотків на номінальну суму векселя) утримуєтьсянаперед і вираховується відповідно на номінальної суми векселя і суми відсотків.
Фактори, що позитивно впливають на рішенніпро прийом векселя до врахування в банку;
наявність векселів, підписаних надійними,перевіреними і платоспроможними підприємствами, що мають гарну репутацію ікерівники яких зарекомендували себе як порядні люди і працюють у тісномувзаємозв’язку збанком;
наявність векселів, що були доміцильованібанком. тобто між банком і векселедавцем укладений договір-доручення,відповідно до якого платником за векселем є банк, але З8 рахунок векселедавця;
вексель має досить довгий індосамент ний ряд,що свідчить про широке коло осіб, яким вексель може бути пред’явлений.
Кредит у формі врахування векселів надаєтьсяшляхом:
перерахування на поточний рахунок пред’ яиникау строк, встановлений у договорі про врахування;
оплати кредиторської заборгованостіпред’явника за умови подання документів, що підтверджують наявність такоїзаборгованості. У цьому разі банк перераховує кошти на поточний рахуноквідповідного кредитора пред’явника у порядку, вставленому чинним законодавствомта нормативним документами НБУ.
Рефінансуванням вексельних операцій називають перерахування врахованих банком векселів або одержання підїх заставу кредиту в Національному банку України чи в інших комерційних банках.
На обліковому ринку кожної незалежної держависаме центральний емісійний банк виконує цю особливу функцію. Національний банкУкраїни сприяє стабільності банківської системи України та підтримуєліквідність банків шляхом використання різних механізмів рефінансування банків,в тому числі шляхом перерахування векселів, що надаються комерційними банками.
Як свідчить світова банківська практика,вексель використовується в розрахунках масово тільки в тих країнах, децентральний банк його враховує.
Порядок рефінансування вексельних операційкомерційних банків Національним банком України визначається постановоюПравління Національного банку України від 28.02.2002 М 82. Національний банкздійснює рефінансування банків через операції на відкритому ринку тільки підзабезпечення державних цінних паперів, векселів суб’єктів господарськоїдіяльності — резидентів України і векселів Державного казначейства України, щовраховані банком за дисконтною ставкою, не нижчою, ніж облікова ставкаНаціонального банку.
Національний банк в окремих випадках здійснюєрефінансування банків під забезпечення векселів нерезидентів України,авальованих іноземними банками. У разі надання під забезпечення кредитуНаціонального банку векселя нерезидента України вексель має бути перекладеноукраїнською мовою та засвідчено нотаріально в установленому чиннимзаконодавством України порядку.
Під забезпечення кредиту приймаються векселі,видані лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари,виконані роботи, надані послуги та враховані банком з відображенням їх навідповідних рахунках бухгалтерського обліку.
Векселі суб’єктів господарської діяльності,що приймаються під забезпечення наданого кредиту, мають відповідати вимогам, законодавстваУкраїни, а також таким вимогам:
договори за операціями банків із врахуваннявекселів, вексель та всі написи на ньому мають складатися державною мовою;
сума, що підлягає стягненню на користь банкуяк дисконт, має розраховуватися за ставкою, не нижчою, ніж облікова ставкаНаціонального банку;
строк платежу за векселем не має перевищувати365 днів;
вексель повинен мати не менше двох індосаментівпідприємств, що є платоспроможними, оскільки тільки так можна забезпечити повнеі своєчасне повернення кредиту;
термін врахування векселя банком до датизвернення до Національного банку за рефінансуванням строком до] 4 днів має бутине менше ніж 10 днів, а за рефінансуванням строком до 270 днів ~ не менше ніж30 днів.
вексель повинен мати визначений строк платежу;
клієнт, від якого банк прийняв вексель дляврахування, обслуговується
в цьому самому банку не менше одного року;
вексель має бути оригіналом, виданим в одномупримірнику;
вексель не повинен мати будь-якихзастережливих написів;
переказний вексель має бути акцептований.
Ці обмеження необхідні для успішногопроведення центральним банком країни грошово-кредитної політики, вплив на якумає бути короткостроковим.
Після отримання під забезпечення кредитуврахованих банком векселів відповідне територіальне управління Національногобанку в межах узгодженої суми складає реєстр векселів
Прийняття векселів у заставу за кредитом.Банки можуть кредитувати позичальників під заставувекселів. Заставна вартість векселя в основному становить 60-90% від номіналу. Проте,як свідчить вітчизняна банківська практика, цей Показник Може Сягати 25% відноміналу векселя та Нижче.
Надання банком кредитів під заставу векселів єзвичайною кредитною процедурою. Але з огляду на те, що реалізація будь-якогозаставного майна банком ускладнена (потрібна організація торгів, участьдекількох покупців тощо), вексель як заставу реалізувати значно легше, оскількипродаж цінних паперів — майже єдині, що не потребує зайвих процедур таспеціальних дозволів для банку. Продаж цінних паперів є суто банківськоюоперацією, тому комерційний банк має можливість оперативно та без зайвих витратреалізувати заставу в формі векселя.
Специфікою цього виду кредитування є Порядокнадання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі. Надані в заставувекселі обліковуються банком на позабалансових рахунках за номінальною вартістю.Банк має можливість у разі не повернення клієнтом кредитних коштів у звичайномупорядку відшкодувати їх шляхом:
продажу заставлених векселів;
їх обміну на інший актив;
передачі векселів для припинення зобов’язаньбанку.
Прийняття векселів у заставу банк здійснює напідставі укладеного з векселедержателем-заставодавцем договору застави, в якомувстановлюється ціна застави, а також місце зберігання заставлених векселів. Банк,як правило, вимагає, якщо це не стосується іншого банку, щоб заставлені векселізберігалися саме у банку.
Зрозуміло, що в за заставу мають прийматисявекселі, строк платежу за яких перевищує термін дії кредиту.
На векселях заставодавець зобов’язанийвиконати заставний або передавальний іменний чи бланковий індосамент. Видіндосаменту встановлюється договором застави. Банк може вимагати, щобпозичальник вчинив саме передавальний індосамент.
У світовій банківській практиці у разі заставивекселя набагато популярнішою є застава векселів із бланковим або іменниміндосаментом на користь заставоутримувача без застереження про заставу ніжпередача векселя із заставним застереженням. Причина цього полягає в тому, щопередача векселя в заставним однією із зобов’язаних за векселем осіб викликає вйого кредитоспроможності (оскільки йому відмовлено у видачі кредиту беззабезпечення). Тому знижує обізнаність такого векселя. Щоб уникнути цьогонеприємно наслідку, світові банки пішли переважно шляхом вчинення незаставного, індосаменту в разі застави векселя,
Передача векселів із бланковими або іменнимиіндосаментами не суперечить природі застави, оскільки власником відповідно доумов договору залишається заставодавець, а заставоутримувач здобуває на векселізаставне право. Права заставоутримувача обмежені умовами договору про заставу. Припорушенні своїх зобов’язань за договором (наприклад, при реалізації векселів донастання обставин, що дають право звернути стягнення на предмет застави) заставотримачнесе відповідальність перед заставодавцем згідно з цим договором.
Остаточне рішення щодо прийняття в заставуконкретних векселів приймається банком на підставі проведеної юридичної тафінансової експертизи і доводиться до відома позичальника. Далі визначаєтьсяоціночна вартість пакета векселів і сума кредиту, що надається. З позичальникомукладається договір застави. Банк може згідно з договором застави одержати відпозичальника право перезастави та інкасування заставлених векселів.
Звернення стягнення на заставлені векселі уразі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитом банкздійснює у порядку, передбаченому договором застави та чинним законодавством. Зверненнябанком стягнення на заставлені векселі здійснюється шляхом пред’явлення векселядо платежу зобов’язаній особі чи шляхом продажу векселя.
 Практична робота
 
Завдання: розрахуватисуму дисконту векселя, яка стягується банком при умові.
 Номінальна сума векселя тис. грн. 22 Термін в днях з дня обліку векселя до дня платежу по ньому дні 40 Ставка обліку % річних 12
 
Розрахунок суми дисконту за формулою
С=/>,
де С — сума дисконту;
К — номінальна сума векселя
Т — строк у днях (від дня обліку до дняплатежу);
П — облікова ставка.
С=22*0,12*40/ (360*100%) = 0,293 тис. грн. або293 грн.
 
Вказати:
Різницю між простим і переказним векселем.
Простий вексель означає зобов’язання однієїсторони виплатити зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чинадані послуги. Простий вексель виписується і підписується покупцем (векселедавцем)і є його борговим зобов’язанням оплати кредиту на вказану суму в установленийчас.
Переказний є наказом позичальнику виплатитипевну суму куштів пред’явнику векселя. Переказний вексель (трата) — цедокумент, який регулює вексельні відносини трьох сторін кредитора (трасанта), боржника(трасата) і отримувача платежу (ремітента). Суть цих відносин полягає в такому:трасант виписує (трасує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну сумуремітентові у відповідному місці у відповідний строк.
Суть операції банку з дисконтуванням векселів.
За довгостроковий платіж банк утримує зномінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексельоплачується зі знижкою, яка і називається дисконтом.
Сума дисконту утримується банком водночас зобліком векселя. За векселями з платежем не у місці врахування стягуються такожпоштово0телеграфні витрати і комісія.
класифікацію кредитних операцій банку
Комерційні банки у сфері вексельного обігуможуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійніта довірчі операції.
Крім того банки можуть виступати також у роліемітентів векселів.
Список використаної літератури
1.   Закон України «Про банки і банківськудіяльність» із змінами і доповненнями // Галицькі контракти, №7, 1997
2.   Інструкція НБУ №141 «Про аналіз та порядокрегулювання діяльності комерційних банків». Затв постан. правління НБУ№469 від 30.12.1999
3.   Про внесення змін та доповнень до інструкції «Проаналіз та порядок регулювання діяльності комерційних банків»: від 27.07.1999// Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності. — 1999 — №10
4.   Заруба О., Шиллер Р. Фінансова стійкістькомерційних банків: способи визначення. // Вісник НБУ, №7, 1997
5.   Івасів Б.С. Операції комерційних банків: навчальнийпосібник. — К.: НМК ВО, 1992
6.   Кіреев О., Жабська І. Система КБ України: підсумкироку // Вісник НБУ. — 2000. — №3
7.   Козлова Е.П., Галанина Е.Н. Бухгалтерский учёт вкоммерческих банках. — М.: Финанси и статистика, 1996
8.   Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческиебанки и их операции. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995
9.   Основы банковского дела / Под ред. Мороза А.Н. — К.:Либра, 2004. — 330с.
10. Раевський К.Е. Визначення узагальнюючої оцінкифінансового стану комерційних банків // Вісник НБУ. — 1996. — №4.
11. Раєвський К. Про порядок регулювання та аналіздіяльності комерційних банків. // Банківська справа, №2, 1997
12. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управлениеи операции. — М.: ИПЦ «Вазар-Ферро», 1994
13. Халява С. Прибутковість і ліквідність комерційнихбанків та управління грошовою позицією. // Вісник НБУ, №5, 1997
14. Шелудько Н. // До визначення фінансової стійкостікоммерційного банку // Вісник НБУ. — 2000. — №3.