Оцінка фінансового стану позичальника – проблеми та шляхи розвитку (на базі матеріалів АКБ "Приватбанк")

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему
«ОЦІНКАФІНАНСОВОГО СТАНУ ПОЗИЧАЛЬНИКА
ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИРОЗВИТКУ”
(НА БАЗІ МАТЕРІАЛІВАКБ “ПРИВАТБАНК”)
Дніпропетровськ2006
Реферат
Дипломнийпроект: 146 стор.,19 рис., 21 табл., 82 джерела, додатки 30 стор
Об’єктом дослідження є діяльність ЗАТ КБ “Приватбанк» в галузі кредитуванняюридичних осіб.
Мета дипломної роботи полягає в проведенні аналізу методів оцінки фінансовогостану та кредитоспроможності позичальника — юридичної особи в комерційномубанку ЗАТ “Приватбанк” та розробці заходів по зменшенню рівня кредитногоризику за рахунок удосконалення кредитних процедур роботи з позичальником.
Методи дослідження, застосовані в дипломній роботи — кількісні та якісні методиоцінки ефективності роботи комерційних банків, методи ретроспективногоекономічного аналізу результатів діяльності банку (горизонтально-вертикальністатистичні розрізи).
Одержані висновки дипломної роботи — полягаютьв обгрунтованійпідтримці формування ЗАТ КБ “Приватбанк” недержавних бюро кредитнихісторій в Україні як основного оперативного засобу поліпшення якості оцінкифінансового стану та кредитоспроможності позичальників юридичних осіб класумалих підприємств та фізичних осіб-приватних підприємців застосуванням комп’ютерногомоделювання комплексних рейтингових оцінок позичальника.
Результати досліджень можуть бути застосовані при формуванні стратегії розвиткупроцедур кредитування в комерційних банках України.
КЛЮЧОВІСЛОВА: КРЕДИТ, ФІНАНСОВИЙ СТАН ПОЗИЧАЛЬНИКА, КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЬ, КРЕДИТНИЙРИЗИК, БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ

Зміст
2006Реферат
Реферат
Вступ
Розділ 1. Теоретичніоснови оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб в комерційномубанку
1.1 Ризики процесівбанківського кредитування та основні заходи зменшення рівня ризику
1.2 Досвід застосуванняметодів оцінки фінансового стану позичальника у практиці закордонних банків
1.3 Процедури оцінкифінансового стану та короткостроковоїкредитоспроможності позичальників — юридичних осіб
1.4 Методи дисконтованихоцінок кредитоспроможності позичальників при довгостроковому інвестиційному кредитуванні
1.5 Менеджмент оцінкикредитоспроможності позичальника та необхідного рівня забезпеченості кредитів
Розділ 2. Аналіз процесівкредитування юридичних осіб в АКБ “Приватбанк”
2.1 Загальна характеристика діяльності АКБ “Приватбанк”
2.2 Аналіз кредитногопортфелю та управління кредитним ризиком в АКБ “Приватбанк”
2.3 Аналіз процедуроцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб в АКБ “Приватбанк”на протязі життєвого циклу кредиту
2.3.1 Оцінка фінансовогостану позичальника ВАТ “Янцівський гранітний кар’єр” для видачікороткострокового кредиту в оборотні кошти
2.3.2 Оцінка ефективностідовгострокового кредитування по лінії ЕБРР інвестиційного проекту виробництванового препарату „Пантолайф” на Тернопільській фармацевтичній фабриці
2.4 Ідентифікаціяосновних проблем оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб
Розділ 3. Шляхи розвиткунових технологій і процедур оцінки фінансового стану та кредитоспроможностіпозичальників — юридичних осіб
3.1 Технологіявикористання комп’ютерних банків інформації в методах оперативнихавтоматизованих технологій оцінки фінансового стану позичальника та йогокредитоспроможності
3.2 Бюро кредитнихісторій позичальників в ринкових країнах світу та досвід ефективностізастосування їх послуг
3.3 Державний “Реєстрпозичальників” НБУ та ефективність застосування його послуг при оцінцікредитоспроможності позичальників
3.4 Недержавні бюрокредитних історій в Україні та ефективність їх послуг при оцінцікредитоспроможності позичальника
Висновки
Список використаноїлітератури
Додаток А
Додаток Г
Додаток Д
Додаток Ж
Додаток К
Додаток Л
Вступ
Кредитуванняє пріоритетною економічною функцією банків. У структурі банківських активівкредити становлять близько 5060% і забезпечують 2/3 усіх доходів. Кредитніоперації банку є найбільш дохідними, але водночас і найризиковішими. Аналізсучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсягикредитування постійно зростають і в абсолютних, і у відносних показниках. Кредитнадіяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різніформи та види позичок, наданих юридичним чи фізичним особам для одержаннядоходів, а також банківські послуги кредитного характеру. У процесі управліннякредитною діяльністю банку об’єктами є не лише кожна окрема кредитна операція,а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом івзаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.
Уформуванні структури активів банку вирішальним чинником є рівень дохідностікожного виду активів. Однак висока дохідність зазвичай супроводжується високимрівнем ризику, тому менеджментові банку необхідно врахувати обидва чинники. Якщорівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то переваганадається найменш ризиковим напрямам розміщення коштів. У такому разі обсягкредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперівабо на користь проведення інших видів активних операцій.
Дляоцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку нелише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитнихоперацій банку впливають і доходи та витрати, і можливі збитки, що визначаютьсярівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація таконтроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших завдань, що стоятьперед менеджментом під час формування кредитного портфеля.
Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що оцінка фінансового станута кредитоспроможності позичальника формується на всебічному і грунтовномуаналізі усієї інформації, що дає змогу оцінити кредитний ризик клієнта, якийфокусується на п’яти основних аспектах:
фінансовийаспект, який визначає спроможність позичальника генерувати грошовий потік,достатній для погашення кредиту;
галузевийаспект, який відображає процеси розвитку галузі та конкурентні позиції клієнтаі є складником загального кредитного ризику позичальника;
управлінськийаспект, який оцінює якість менеджменту та ефективність керівництва;
аспектякості забезпечення кредиту, що визначає рівень контролю банку за заставою таможливості й умови реалізації;
морально-етичнийаспект, який відображає готовність позичальника до повернення кредиту.
Мета дипломної роботи полягає в проведенні аналізу методів оцінки фінансовогостану та кредитоспроможності позичальника — юридичної особи в комерційномубанку ЗАТ “Приватбанк” та розробці заходів по зменшенню рівня кредитногоризику за рахунок удосконалення кредитних процедур роботи з позичальником.
Предметом дослідження є управління ризиком кредитного портфелю та вплив технологіїбанківських кредитних процедур оцінювання фінансового стану такредитоспроможності позичальника на зменшення ризиків кредитування.
Об’єктом дослідження є діяльність ЗАТ КБ “Приватбанк” в галузі кредитуванняюридичних осіб.
Згідно завдання на дослідження дипломної роботи:
Впершому розділі роботи розглянуті теоретичні питання:
сутностіризиків процесів банківського кредитування та основних заходів зменшення їхрівней;
досвідзастосування методів оцінки фінансового стану позичальника у практицізакордонних банків
процедуроцінки фінансового стану та короткострокової кредитоспроможності позичальників— юридичних осіб в вітчизняних банках;
методівдисконтованих оцінок платоспроможності позичальників при довгостроковомуінвестиційному кредитуванні
менеджментукредитоспроможності позичальника та необхідного рівня забезпеченості кредитів;
Удругому розділі роботи:
проведенаекономічна діагностика діяльність ЗАТ КБ “Приватбанк” за 2001 — 2006 роки;
проведенийаналіз кредитного портфелю та управління кредитним ризиком в ЗАТ КБ“Приватбанк”;
проведенийаналіз процедур оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб в АКБ“Приватбанк” при короткостроковому та довгостроковому кредитуванні;
ідентифікованіосновні проблеми оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальників— юридичних осіб
Утретьому розділі роботи:
проаналізованіперспективність технології використання компьютерних банків інформації вметодах оперативних автоматизованих технологій оцінки фінансового станупозичальника та його кредитоспроможності;
дослідженасутність та досвід формування бюро кредитних історій позичальників в ринковихкраїнах світу;
обгрунтованаефективність застосування Державного “Реєстр позичальників” НБУ танедержавних бюро кредитних історій в Україні при оцінці кредитоспроможностіпозичальника
Методи дослідження, застосовані в дипломній роботи — кількісні та якісні методиоцінки ефективності роботи комерційних банків, методи ретроспективногоекономічного аналізу результатів діяльності банку (горизонтально-вертикальністатистичні розрізи).
Інформаційно-методологічна база досліджень дипломної роботи — звітні документи ЗАТ КБ“Приватбанк” за 20012006 роки, інформаційні аналітичні бази Національногобанку України та Асоціації українських банків, розташовані в глобальній мережіІнтернет, Закони України та нормативні документи Національного банку України здовідкової комп’ютерної бази “ЛігаЗакон”.
Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи — в обгрунтованій підтримці формуванняЗАТ КБ “Приватбанк” недержавних бюро кредитних історій в Україні якосновного оперативного засобу поліпшення якості оцінки фінансового стану такредитоспроможності позичальників юридичних осіб класу малих підприємств тафізичних осіб-приватних підприємців застосуванням комп’ютерного моделюваннякомплексних рейтингових оцінок позичальника.
Розділ 1. Теоретичні основи оцінки фінансовогостану позичальників — юридичних осіб в комерційному банку1.1 Ризики процесів банківського кредитуваннята основні заходи зменшення рівня ризику
Процесбанківського кредитування складається з ряду етапів, кожний з який окремозабезпечує рішення конкретних задач, а в сукупності вони спрямовані надосягнення мети банківського кредитування — одержання банківського прибутку [46].
На першому етапі банківського кредитування аналізуються і відбираються заявкиклієнтів на одержання кредиту. У заявці визначаються цільове призначеннякредиту, його сума, термін використання, дата погашення, характеристика іекономічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. Післяознайомлення з документами службовець розмовляє з майбутнім позичальником, щомає велике значення для наступного рішення питання про надання кредиту. Нацьому етапі банк приділяє увагу вірогідності документів і інформації, напідставі яких зважується питання про надання кредиту.
Другий етап процесу кредитування припускає вивченнякредитоспроможності клієнта, тобто наявність передумов для одержання кредитів,здатності їхнього одержання. Кредитоспроможність позичальника визначаєтьсяпоказниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за ранішеотримані кредити, його поточне фінансовий стан і перспективи змін, здатністьпри необхідності мобілізувати кошти з різних джерел. Комерційний банк аналізує,вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність,прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає попереднє розрахункове рішенняпро надання або відмову у наданні кредиту.
Післяцього банк переходить до третього етапу надання кредиту — розробці умовкредитування, підготовці і складанню кредитного договору. Після чіткоговизначення характеристик кредиту (а за договором досягнута згода по всіх йогоумовах) складається текст кредитного договору.
Розмірвідсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються вкредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення,попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користуваннякредитом, облікової ставки та інших факторів. Але, оскільки кредит видається напевний строк, а підприємницька діяльність на протязі кредитного строку — ризикованаі не прогнозується з 100% гарантіями, завжди при прийнятті рішення проможливість кредитування підкріплюється додатковим забезпеченням кредиту та регульованоюпроцентною ставкою кредиту.
Четвертий етап банківського кредитування характеризується тим, що банкконтролює виконання умов кредитного договору. Ціль цього етапу — забезпечитисвоєчасність і повноту повернення кредиту і відсотків.
Останнім (п’ятим) етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом звідсотками. Оскільки основними джерелами формування банківських кредитнихресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних)рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки дозапитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випускуцінних паперів — основними питаннями останнього етапу кредитування є банківськийконтроль та профілактика проблемних (неповернутих у строк) кредитів.
Ризикє невiд’ємною ситуативною характеристикою будь-якої дiяльностi кожного суб’єктабiзнесу. У розрiзi банкiвських кредитних операцiй можна розглядати кредитнийризик — тобто ризик несплати позичальником основного боргу (суми наданої позики)i вiдсоткiв, якi належать сплатi банку за користування кредитом у термiни, визначенiу кредитному договорi. Несплата процентiв за позикою здатна спричинитинеотримання прибутку банку вiд кредитної дiяльностi, неповернення ж самогокредиту викликає появу прямих збиткiв та можливу втрату банкiвського капiталу. Обидванаслідки неплатежiв за кредитною угодою є вкрай небажаними для банку, позаяк цеможе призвести у майбутньому до скорочення ресурсної бази та пiдриву фiнансовоїстабiльностi, авторитету самого банку. Тому видається логiчним те, що банк,прагнучи убезпечити себе вiд ймовiрних втрат, у першу чергу надає кредитинайбiльш надiйним, перевiреним клiєнтам. Але разом з тим слiд пам’ятати, щокредитнi операцiї, пов’язанi з дещо вищим ризиком повернення позик, є бiльшдохiдними за рахунок вищої оплати позичальником такої операцiї, тобто вищогопроцента за кредит. З огляду на це кредитний ризик активної дiяльностiкомерцiйного банку можна розглядати i як ймовiрнiсть появи втрат (втраченоївигоди) iзза ненадання кредиту потенцiйному позичальнику, здатному своєчасновиконати свої фiнансовi зобов’язання.
Кредитнийризик, або ризик неповернення боргу, однаковою мiрою стосується всiх клiєнтiвбанку незалежно вiд того, чи позичальником є юридична особа-виробник, фiзичнаособа, а чи iнший банк. Виникнення кредитного ризику можна пов’язувати зймовiрнiстю спаду виробництва та/або попиту на окремий вид продукцiї, товарiвта послуг (промисловий кредитний ризик), невиконанням iз-за якихось причиндоговiрних вiдносин (ризик врегулювання та поставок), запiзненням строковоїтрансформацiї видiв ресурсiв та ризиком форс-мажорних обставин.
Такожприсутнiсть ризику у кредитних операцiях комерцiйних банкiв викликананедетермiнованiстю, непередбачуванiстю дiй конкурентiв, змiною стратегiї дiяльностiклiєнтiв-позичальникiв та iнших суб’єктiв банкiвської дiяльностi, а такожнаявнiстю численних зовнiшнiх факторiв та умов.
Кредитнийризик може бути пов’язаний з:
простроченнямплатежу через неплатоспроможнiсть позичальника;
нецiльовимвикористанням кредиту;
типомпозичальника за формою власностi;
збитковiстюгалузi застосування кредиту;
ступенемзабезпеченості i видами застави;
невиконаннямпопереднiх зобов’язань за кредитами банку;
безперспективнiстюподальшого розвитку позичальника;
складнимфiнансовим станом пiдприємства, що отримало кредит тощо.
Якщорозглянути умови виникнення ризикiв у банкiвському кредитуваннi, то можнавiдзначити наступнi основні моменти.
По-перше,даний ризик може бути зумовлений ймовiрною появою збиткiв в результатi:
нерацiональноговкладення кредитних ресурсiв у ненадiйнi кредитнi проекти, наявностi значноїчастки даних кредитiв у кредитному портфелi банку;
недостатньогообгрунтування i достовiрностi прогнозу розвитку ринкової ситуацiї, бiзнесовоїта фiнансової дiяльностi позичальника при наданнi кредиту;
появинепередбачених обставин, зумовлених полiтичними, економiчними, соцiальними таiншими факторами, що утруднюють повернення кредиту позичальником;
можливоїнедоброчесної конкуренцiї з боку iнших банкiв та фiнансовокредитних iнститутiвтощо.
По-друге,ризик може бути викликаний ймовiрними втратами, котрi сприймаються якнепередбачуване зниження суми повернення або й можливе неповернення позики всилу наступних факторiв:
несподiванихнесприятливих змiн умов банкiвської дiяльностi та дiяльностi суб’єктiвгосподарювання внаслiдок введення нових нормативно-правових актiв;
недостатньогообгрунтування та достовiрностi вiдмови у наданнi кредиту позичальникам, здатнимсвоєчасно його повернути;
недостатньогообгрунтування та достовiрностi оцiнки дiлової, фiнансової та кредитноїспроможностi клiєнта, його гарантiй i, як наслiдку, надання кредитупозичальнику, не здатному його повернути;
недоброчесноїоцiнки справжньої мети позичальника, здатного на правопорушення.
Потретє,ризик неповернення позичкового боргу залежить вiд стихiйних лих (пожеж,землетрусiв, повеней тощо), впливу кримiнального середовища, в тому числiправопорушень банкiвського персоналу.
Схематичноструктура кредитного ризику iзза зовнiшнiх умов можна зазначити як [44]:
1.Ризик, пов’язаний iз позичальником, гарантом, страховиком:
а)об’єктивний (фiнансових можливостей) — нездатнiсть позичальника (гаранта,страховика) виконати свої зобов’язання за рахунок поточних грошових надходженьчи вiд продажу активiв;
б)суб’єктивний — репутацiя позичальника (гаранта, страховика) в дiловому свiтi,його вiдповiдальнiсть i готовнiсть виконати взятi зобов’язання;
в)юридичний — недолiки в складаннi i оформленнi кредитного договору, гарантiйноголиста, договору страхування.
2.Ризик, пов’язаний iз предметом застави:
а)лiквiдностi — неможливiсть реалiзацiї предмета застави;
б)кон’юнктурний — можливе знецiнення предмета застави за перiод дiї кредитноїугоди;
в)загибелi предмета застави;
г)юридичний — недолiки в складаннi i оформленнi договору застави.
3.Системний ризик — змiни в економiчнiй системi, якi можуть здiйснити вплив нафiнансовий стан позичальника (наприклад, змiна податкового законодавства).
4.Форс-мажорний ризик — землетруси, повенi, катастрофи, смерчi, страйки, воєннiдiї тощо.
Труднощiз погашенням наданих банком позик можуть виникати з рiзних причин. Найбiльшпоширеними з них є:
1.Помилки та прорахунки самого банку, котрих вiн припустився при розглядiкредитної заявки, а також пiд час розробки та укладання кредитного договору iподальшого контролю його виконання.
2.Неефективна робота клiєнта, що отримав позику.
3.Фактори, якi знаходяться поза банкiвським контролем та можливостями впливу.
Щодопричин неповернення позичальником кредиту, що їх здатен спровокувати банк,називають:
а)необгрунтовано лiберальне ставлення до позичальника при розглядi заявки наотримання кредиту. Тут можуть мати мiсце такi чинники, як:
наданнянеобгрунтовано великої суми кредиту (кредитiв) одному клiєнту або групi позичальникiв(концентрацiя кредитних ринкiв);
наданнякредитiв позичальникам, котрi пов’язанi системою участi з банкiром або банком, наявнiстьдочiрнiх структур банку (чинник «зв’язаного кредитування»).
б)неякiсне проведення оцiнки кредитоспроможностi позичальника внаслiдокнедостатнього професiоналiзму банкiвських спецiалiстiв або вiдсутностi чiткоїметодики проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, передбаченоїнормативними актами.
в)помилки в оцiнцi забезпечення позики внаслiдок завищення його реальної ринковоївартостi, лiквiдностi тощо.
г)неповне вiдображення у кредитному договорi умов, що забезпечують iнтереси банкуу поверненнi кредиту та плати за нього повною мiрою.
д)вiдсутнiсть контролю за позичальником у перiод користування кредитом тапогашення позики (проведення обстежень, перевiрок використання кредиту та станузабезпечення позики, контроль поточної фiнансової дiяльностi клiєнта тощо).
е)надмiрне розширення або швидке збiльшення обсягiв кредитних операцiй:
наданняпозик в обсягах, що не вiдповiдають капiталу банку;
поширеннякредитної дiяльностi на регiони та сфери, не знайомi банку або дляфункцiонування в котрих банк недостатньо оснащений;
є)неефективне стягнення позик та процентiв у зв’язку з конфлiктами мiж банком такомпанiями, що знаходяться у власностi банкiра або банку.
Рiвенькредитного ризику значно збiльшується, якщо:
проблемнiпозики виникають раптово та наперекiр очiкуванням;
вгалузi кредитування розробляються та втiлюються новi задачi, кредитнi послуги, котрiне вiдповiдають минулому досвiду банку i не мають базового потенцiалу виконання(що є особливо актуальним у наших умовах, де iнститут кредитних послугкомерцiйних банкiв трансформується та розширюється);
керiвництвобанку не в змозi вжити необхiдних та негайних заходiв управлiння кредитнимпортфелем з метою уникнення проведення надто ризикованої кредитної полiтики,яка може призвести до фiнансових збиткiв (погiршення можливостей отримання необхiдногота/або додаткового прибутку);
iснуючийпорядок дiяльностi банку або недосконалiсть законодавства заважає прийняттю деякихоптимальних для конкретних ситуацiй заходiв стосовно зменшення ризиковостi кредитнихвкладень банку.
Основнимипричинами виникнення проблемних позик (тобто позик, щодо яких виявляютьсятруднощi з погашанням основного боргу та сплатою процентiв), що залежать вiдклiєнта, вважають:
а)слабке керiвництво пiдприємства, безвiдповiдальнiсть фiзичної особи-позичальника,недобросовiсна конкуренцiя та дiяльнiсть iнших банкiв. Банккредитор повиненвиявляти данi симптоми ще на стадiї розгляду кредитної заяви при спiлкуваннi зпотенцiйним позичальником, за матерiалами публiкацiй та iнформацiєю вiд третiхосiб тощо i вживати заходи та приймати рiшення щодо вiдмови у наданнi позики.
б)погiршення якостi продукцiї i роботи, товарiв та послуг, помилки вмаркетинговiй дiяльностi, оцiнцi ринкiв збуту суб’єктiв господарювання.
в)послаблення з боку позичальника власного контролю за станом фiнансiв, котрепроявляється:
узростаннi дебiторської заборгованостi, невиробничих витрат;
узатримцi строкiв трансформацiї матеріальних цiнностей у грошові;
унедоотриманнi доходiв для покриття заборгованостi.
г)зрив та невиконання контрактiв позичальником або його контрагентом (постачальникомсировини, дiловим партнером або замовником).
д)неотримання доходiв для покриття заборгованостi фiзичними особами-позичальниками.
е)навмисне порушення позичальником умов кредитного договору.
Факторипояви труднощiв з поверненням кредиту, що лежать поза межами контролю банку,об’єднують:
а)погiршення економiчної кон’юнктури, що враховує макроекономiчнi проблеми: спад,криза виробництва, iнфляцiя, стагфляцiя, криза неплатежiв, котрi утруднюють, аподеколи й унеможливлюють пiдприємницьку дiяльнiсть суб’єктiв господарювання;
б)змiну полiтичної ситуацiї у країнi, що, вочевидь, може призвести до:
невиконаннякредитних угод, затримки або вiдмови вiд виплат позичальниками з полiтичнихмiркувань;
конфiскацiїактивiв позичальникiв iзза полiтичних причин або в результатi воєнних дiй.
в)змiну законодавства країни тощо;
г)форс-мажорнi обставини природного характеру.
Контролюючипоточну фiнансову дiяльнiсть позичальника пiд час розгляду кредитної заяви таподальшого використання ним позики, банккредитор може виявити симптоми ймовiрнихфiнансових труднощiв та можливого банкрутства клiєнта за наступними основнимиознаками:
перевищеннякритичного рiвня простроченостi заборгованостi за ранiше наданими позиками,поява картотеки до розрахункового рахунку;
надмiрневикористання короткострокових позик в якостi джерела фiнансуваннядовгострокових вкладень;
низькiзначення показника лiквiдностi балансу підприємства-позичальника та рiвнярентабельностi;
хронiчнанестача у позичальника оборотних коштiв (функцiонуючого капiталу);
зростаннядо небезпечних меж частки позичкових коштiв у загальнiй сумi джерел грошовихзасобiв;
невиконаннязобов’язань перед кредиторами та власними акцiонерами щодо своєчасного поверненняпозик та сплати процентiв та дивiдендiв;
наявнiстьпонаднормових та залежаних товарiв i виробничих запасiв;
погiршеннявiдносин з банкiвською системою;
використаннянових джерел фiнансових ресурсiв на вiдносно невигiдних умовах;
використанняпереамортизованого обладнання;
несприятливiзмiни у портфелi замовлень тощо.
На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового станупозичальника, можливих перспектив розвитку банк поділяє позичальників — юридичнихосіб на наступні категорії [13]:
1.Клас «А» — фінансова діяльність добра, що свідчить про можливістьсвоєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашенняосновної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічніпоказники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінкифінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вищекерівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історіяпозичальника — бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансовадіяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.
2.Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близьказа характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її нацьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку,які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційнінедоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів дляобслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансовогорезультату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальникаможе свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки вдіяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лишепотенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібнознизити.
3.Клас «В» — фінансова діяльність задовільна і потребує більшдетального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальникасвідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості вповній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені.Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращанняфінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бутиліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильностіоформлення угод про забезпечення тощо.
4.Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники невідповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільністьпротягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашеннякредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можутьстосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодозабезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо.Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтвердженьполіпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівеньзабезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на класнижче (клас «Д»). До цього класу належить позичальник/контрагент банку,проти якого порушено справу про банкрутство.
5.Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показникине відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпеченаліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконаннязобов’язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класуналежить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленомучинним законодавством порядку.
Зарезультатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідногокласу. Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитноїзаборгованості, який визначається:
а)«добрим»:
якщозаборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установленістроки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;
абокредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за нимсплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семикалендарних днів;
абокредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів тавідсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальноюзатримкою до семи календарних днів;
б)«слабким»:
якщозаборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії заним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;
абокредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180днів, але відсотки/комісії сплачуються в строк або з максимальною затримкою до30 днів;
в)«незадовільним»:
якщозаборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано зпониженням класу позичальника понад 180 днів;
Керуючисьданими двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитногоризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівніпозики, безнадійні позики (табл.1.1).
Таблиця1.1
Класифікаціякредитного портфеля банку за ступенем ризику
тавизначення категорії кредитної операції [13] Фінансовий стан позичальника (клас) Обслуговування боргу позичальником (група) «добре» «слабке» «незадовільне» «А» «стандартна» «під контролем» «субстандартна» «Б» «під контролем» «субстандартна» «субстандартна» «В» «субстандартна» «субстандартна» «сумнівна» «Г» «сумнівна» «сумнівна» «безнадійна» «Д» «сумнівна» «безнадійна» «безнадійна»
Підчас класифікації операцій за врахованими векселями, крім оцінки фінансовогостану визначеної банком зобов’язаної за векселем особи, також враховуєтьсястрок погашення заборгованості:
якщозаборгованість за простроченими векселями прострочена не більше ніж 30 днів, тотака кредитна операція не може бути класифікована вище ніж «сумнівна».
заборгованістьза простроченими векселями зі строком прострочення більше ніж 30 днів маєналежати до категорії «безнадійна».
Підчас визначення розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягаєрезервуванню, визначається, виходячи з урахованої вартості векселя таамортизації дисконту.
Прикласифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, заякими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов’язаннями (аваль),виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості,а саме (табл.1.2) [13]:

Таблиця1.2«стандартна»
 — заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав, або зобов’язання9 (у т. ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав; «сумнівна»
 — заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями і поруками10 (у т. ч. авалем) становить до 90 днів з дня виконання зобов’язання (платежу), передбаченого договірними умовами (векселем); «безнадійна» — заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т. ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов’язань із строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами (векселем).
Середнайтиповiших помилок, якi ведуть до втрат банкiв на етапi визначення та регулюваннякредитних ризикiв, появи або збiльшення питомої ваги проблемних позик у кредитномупортфелi банку зазначають:
агресивнiстькредитної полiтики;
вiдсутнiстьдиверсифiкацiї кредитних операцiй банку;
наявнiстьприхованої простроченої заборгованостi (факти неправомiрної пролонгацiї позичок);
значнийпроцент банкiвських кредитiв у загальному їх обсязi;
застосуваннянеефективних методiв забезпечення повернення позичок;
нерозробленiстьметодiв класифiкування кредитiв за їх ризиковiстю;
вiдсутнiстьджерел для списання втрачених кредитiв;
iстотнийобсяг кредитних угод з iнсайдерами;
недосконалiстьполiтики банку у сферi застосування методiв регулювання кредитних ризикiв дляїх мiнiмiзацiї тощо.
Природньо,що, визначивши джерела та причини можливих загроз у кредитнiй дiяльностi, банкяк бiзнесова особа прагнутиме захистити себе вiд ймовiрних збиткiв та потрясiнь.Тому основна тема, наголос у кредитнiй полiтицi банку ставиться на досягненнiбезпеки, зниженнi ризиковостi кредитних вкладень якомога ширшими методами,запобiганнi втрат активiв та банкiвського капiталу.
Зметою захисту своїх iнтересiв, зменшення рiвнiв кредитних ризикiв у процесiактивної дiяльностi комерцiйний банк керується як нормативними положеннями, показникамиризику, встановленими iнструктивними документами, так i власними критерiямиоцiнки ймовiрних ризикiв, методами та заходами щодо їх зниження, котрiвiдображаються у кредитнiй полiтицi банкiв.
Найпростiшимметодом захисту вiд ризику неповернення кредитiв є елементарне нівелювання ризику,якого може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiренимпозичальникам. Але повнiстю уникнути ризику у кредитнiй справi, виключити ймовiрнупояву втрат практично неможливо. Головною метою постає мiнiмiзацiя ризику, банкне повинен iгнорувати ринок кредитних вкладень з вiдносно високим ступенемризику, рацiонально та виважено оперуючи капiталом у даному секторi активної дiяльностi.Це дозволить банку не звужувати сферу своєї дiяльностi та бути гiднимконкурентом у системi фiнансових посередникiв.
Розглядметодiв зниження ризику при кредитуваннi, тобто заходiв, спрямованих назменшення ймовiрностi та обсягу втрат i збиткiв для кожної кредитної операцiївнаслiдок неповернення позичальником заборгованостi, почнемо з лiмiтування кредитiв— нормативно визначених показникiв максимального ризику.
Лiмiтуваннякредитiв — це спосiб встановлення сум граничної заборгованостi за позикамиконкретному позичальнику. Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв наданняпозик, якi уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має правоотримати в банку. Акцiонернi комерцiйнi банки використовують одну з таких формлiмiтування кредитiв, як вiдкриття кредитної лiнiї, котра є юридично оформленимзобов’язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленоготермiну кредити в межах встановленого лiмiту. При цьому банк, надаючи позику,повинен контролювати дотримання обов’язкових економiчних нормативiв регулюваннядiяльностi комерцiйних банкiв, визначених нормативами кредитного ризику в“Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні” [17]:
максимальногорозміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),
великихкредитних ризиків (Н8),
максимальногорозміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9),
максимальногосукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);
Наданнякредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводитьдо концентрації кредитного ризику, тому банки зобов’язані дотримуватися такихвимог:
а)під час надання кредитів, гарантій і поручительств, проведення інших кредитнихоперацій з установами, що вважаються асоційованими особами чи дочірнімиустановами банку, або належать до акціонерів (учасників) банку, персоналу такерівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групиабо материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови,ніж ті, що застосовуються при кредитуванні інших клієнтів банку, зокрема невстановлювати більш пільгові процентні ставки (комісійні);
б)загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук таіндосаментів, наданих першим керівникам банку та іншому управлінськомуперсоналу, не повинна бути більшою за 10 відсотків основного капіталу банку, ав кооперативних банках вона не повинна бути більшою 25 відсотків основногокапіталу.
Зметою обмеження кредитного ризикуза операціями з пов’язаними особаминадання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства здійснюється затаких умов:
а)особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики,гарантії чи поручительств) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро в гривняхза курсом, установленим Національним банком, — за спільним письмовим рішеннямправління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів заприсутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленоїособи (чи загальними зборами акціонерів);
б)особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики,гарантії чи поручительств) цій особі не перевищує еквівалент 5000 євро вгривнях за курсом, установленим Національним банком, — за письмовим рішенням,прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосівза присутності щонайменше половини членів правління банку без участізацікавленої особи;
в)особі, яка належить до іншого управлінського персоналу банку, — за письмовимрішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку.
Банкимають повідомити Національний банк про будь-яке надання кредиту, позики, авансуготівкою, гарантії, поручительств чи індосаменту (якщо в кожному окремомувипадку вони перевищують еквівалент 30000 євро в гривнях за курсом,установленим Національним банком) фізичній особі (чи стороні, яка єасоційованою особою із нижчезазначеними особами), яка:
належитьдо перших керівників та до управлінського персоналу банку,
єкерівником, контролером споріднених осіб;
єакціонером (учасником) банку з істотною участю в капіталі банку або членомкооперативного банку.
Банкамзабороняється для придбання власних цінних паперів прямо чи опосередкованонадавати кредити будь-якій особі.
Банкиможуть за попереднім дозволом Комісії Національного банку використовувати цінніпапери власної емісії для забезпечення кредитів у розмірі до 20 відсотківзагальної суми внеску акціонера (учасника) до статутного капіталу банку заумови дотримання банком усіх економічних нормативів протягом шести місяцівпоспіль. Дозвіл на використання банками ощадних сертифікатів власної емісії длязабезпечення кредитів не потрібен.
Банкмає право надавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Наданнякредитів інсайдерам/пов’язаним особам (далі — інсайдери), які здатніздійснювати прямий або непрямий вплив на діяльність банку, може призвести дозначних проблем, оскільки в цих випадках визначення платоспроможностіконтрагента не завжди здійснюється об’єктивно.
Длязабезпечення належного контролю за ризиками, пов’язаними з вкладанням коштів уцінні папери, кредитами акціонерам (учасникам) та інсайдерам, наданням великихкредитів установлюються такі критерії віднесення позичальників (контрагентів) банкудо інсайдерів.
Угоди,що укладаються з інсайдерами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніжугоди, що укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із інсайдерами наумовах більш сприятливих за звичайні, визнаються судом недійсними з часу їхукладення.
Більшсприятливими умовами визнаються:
отриманняактиву низької якості від інсайдерів;
викупв інсайдера активу за вартістю, що є значно вищою, ніж та, яку банк сплатив биза придбання такого активу від неінсайдера;
продажінсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав бивід продажу такого активу неінсайдеру;
укладаннякоштів у цінні папери інсайдера, в які банк в іншому випадку не вкладав би, узв’язку з рівнем ризику таких паперів або видом економічної діяльності емітента-інсайдера;
оплатаза товари та послуги, що надані інсайдером, за тарифами, що є вищими, ніж ті,за якими банк сплачував би за аналогічні товари та послуги неінсайдерам, абооплата таких товарів і послуг у тих ситуаціях, коли неінсайдеру взагалі оплатане надавалася б;
прийняттяменшого забезпечення виконання зобов’язань, ніж вимагається від інших клієнтів;
наданнякредиту інсайдеру (акціонеру/учаснику) для придбання акцій (паїв/часток) цьогобанку та під забезпечення акцій (паїв/часток) банку.
Банкможе укладати з інсайдерами угоди, які передбачають нарахування відсотків ікомісійних на здійснення банківських операцій, які менші від звичайних, танарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші від звичайних, якщоприбуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового стану банку; однакінші умови цих угод не можуть бути більш сприятливими, ніж загальні умовипроведення банківських операцій, що встановлені внутрішньобанківськимиположеннями, що визначають кредитну, інвестиційну, управління активами іпасивами та облікову політику банку.
Банкузабороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-якихзобов’язань перед пов’язаною особою банку; придбання активів пов’язаної особибанку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов’язаною особоюбанку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.
Зметою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативикредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів удіяльності банку.
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)
Нормативмаксимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється зметою обмеження кредитногоризику, що виникає внаслідок невиконанняокремими контрагентами своїх зобов’язань.
Показникрозміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношеннясуми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань,виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.
Нормативнезначення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.
Якщобанк перевищив норматив максимального розміру кредитного ризику на одногоконтрагента (Н7), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал нарозмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведенняоперацій, що призвели до перевищення.
Норматив великих кредитних ризиків (Н8)
Нормативвеликих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентраціїкредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.
Кредитнийризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентівуважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групипов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодоцього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10відсотківі більшерегулятивного капіталу банку.
Нормативвеликих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великихкредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язанихконтрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банкомщодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регулятивногокапіталу банку.
Нормативнезначення нормативу Н8 не має перевищувати 8кратний розмір регулятивногокапіталу банку.
Якщонорматив великих кредитних ризиків перевищує 8кратний розмір регулятивногокапіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматичнопідвищуються:
якщоперевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативуадекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,
якщоперевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватностірегулятивного капіталу (Н2) потроюються.
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,наданих одному інсайдеру (Н9)
Нормативмаксимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одномуінсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійсненняоперацій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу надіяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції зінсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем,оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завждиздійснюється достатньо об’єктивно.
Нормативмаксимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одномуінсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдераперед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цьогоінсайдера, та статутного капіталу банку.
Нормативнезначення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.
Якщобанк перевищив норматив максимального розміру кредитів, гарантій тапоручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), то він має коригувати (зменшувати)регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи знаступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.
Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій тапоручительств, наданих інсайдерам (Н10)
Нормативмаксимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданихінсайдерам, установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодоінсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводитьдо концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.
Нормативмаксимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданихінсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язаньусіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань,виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку.
Нормативнезначення нормативу Н10 не має перевищувати 30 відсотків.
Iззастосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення максимальнихзначень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод захисту вiд ризикупри кредитуваннi, а саме диверсифiкацiя кредитних вкладень. Цей спосiб захиступередбачає розподiл та розмiщення надаваних грошових засобiв мiж рiзнимисуб’єктами (юридичними та фiзичними особами). Чим бiльшiй кiлькостiпозичальникiв буде переданий у тимчасове користування позичковий капiталконкретного банку, тим, за iнших однакових умов, меншим буде ступiнь ризикунеповернення боргу, позаяк ймовiрнiсть банкрутства одразу багатьох клiєнтiв єзначно нижчою од вiрогiдностi банкрутства одного або кiлькох позичальникiв, уяких зосереджена значна частка кредитних коштiв, i тим меншою мiрою банк буде залежнийвiд можливостi чи бажання окремого позичальника повернути кредит. Також з цiєюметою банк може застосовувати спосiб зменшення розмiрiв надаваних позик у томувипадку, якщо вiн не має цiлковитої упевненостi у достатнiй кредитоспроможностiпотенцiйного позичальника, але при цьому ступiнь та рiвень втрат вiд наданнякредиту є порiвнянним з вiдповiдними показниками неотримання доходiв вiдвтраченої вигоди.
Зісвого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитівформують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією загрупами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втратза наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової)кредитної заборгованості за основним боргом та, окремо, за процентами такомісіями за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями таміжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резервувизначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику тазважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику.
Нормативнимидокументами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику (табл.1.3)[13]:
Таблиця1.3Категорія кредитної операції
Коефіцієнт резервування
(за ступенем ризику) Коефіцієнт резервування за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки «Стандартна» 1% 2% «Під контролем» 5% 7% «Субстандартна» 20% 25% «Сумнівна» 50% 60% «Безнадійна» 100% 100%
Підчас розрахунку резерву за кредитними операціями в іноземній валюті достатнімивважаються надходження валютної виручки, які перевищують суму основного боргута відсотків за ним. Розрахунок достатності надходжень валютної виручкиздійснюється за період, що відповідає строку дії укладеного кредитного договору.
Розрахунковийрезерв дорівнює сумі добутків “чиста заборгованість, на якунараховується резерв * коефіцієнт ризику” всіх груп кредитів. Банкформує страховий резерв з двох складових: резерву загального та резервуспеціального. Загальний резерв створюється шляхом відрахувань на стандартніпозики, спеціальний — на решту позик за рахунок валових витрат банку (до 40%суми сукупної заборгованості за кредитами) та, за необхідності, відрахувань зприбутку. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або якавиникла внаслідок його неспроможності погасити кредит у зв’язку з дієюнепереборної сили (форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно,що кошти резерву використовуються тільки у тому випадку, коли банк упевниться,що кредити ніколи не будуть погашені, і віднесе їх у збитки (погашеннябезнадійної позики не відбулось протягом трьох років).
Аленайголовнiшим методом захисту вiд кредитних ризикiв, визначення необхiдногообсягу позики та можливих шляхiв повернення заборгованостi банку є аналiз та оцiнкакредитоспроможностi клiєнта, його фiнансового стану, прогнозування ризикунеповернення кредиту.
Підкредитоспроможністю позичальника розуміють спроможність юридичної чи фізичноїособи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. Усвітовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була ілишається одним з основних критеріїв під час визначення доцільностівстановлення кредитних стосунків. Кредитоспроможність тлумачиться не лише якможливість повернути основну суму боргу і відсотки за ним, а і як бажанняклієнта виконати свої зобов’язання. Тому спроможність до повернення кредитупов’язується з моральними якостями клієнта, його репутацією, майстерністю ісферою діяльності, ступенем вкладання капіталу в нерухоме майно, можливістюгенерувати грошові потоки у процесі виробництва та обігу.
Оцінюючикредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівенькредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні стосунки з цимклієнтом. 1.2 Досвід застосування методів оцінкифінансового стану позичальника у практиці закордонних банків
Упроцесі аналізу кредитоспроможності клієнта в зарубіжних банках використовуютьтакі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь,рейтингові системи оцінки [56]. Вибір методу залежить від низки чинників: типуекономічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливостейпобудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, видудіяльності, характеру позичальника (підприємство, фізична особа), формивласності. Методи аналізу можуть використовуватися паралельно, а такожчастково, доповнюючи один одного. Так, кількісні методи аналізу не враховуютьтакої характеристики клієнта, як репутація, тоді як рейтингові системи оцінкиорієнтовані на врахування чинників суб’єктивного характеру.
Широкогозастосування і у вітчизняній, і в закордонній практиці набув методкоефіцієнтів, який дає змогу отримувати важливі показники діяльності клієнта. Методкоефіцієнтів зводиться до розрахунку співвідношень між окремими показниками чигрупами показників (статей балансу), які характеризують фінансовий станпідприємства, і порівняння результатів з нормативними чи середніми значеннями. Цізначення показників розглядаються як середні для будь-яких підприємствнезалежно від розмірів, галузі та специфіки діяльності, і це знижуєефективність застосування методу коефіцієнтів.
Дляотримання точнішої картини необхідно використовувати галузеві значеннякоефіцієнтів, які б враховували особливості технологічних процесів і тривалістьділового циклу підприємств. Розрахунок середньогалузевих коефіцієнтів потребуєобробки значної кількості статистичних даних, а тому для кожного окремого банкустановить чималі труднощі. У розвинених країнах такі розрахунки здійснюютьцентралізовано на рівні держави або великих спеціалізованих статистичнихагенцій. В Україні система сереньогалузевих коефіцієнтів відсутня, тому можнарекомендувати банкам порівнювати два чи більше підприємств, які працюють водній і тій самій галузі. Навіть порівняльний аналіз двох клієнтів дасть змогувибрати надійнішого позичальника.
Банкамтреба працювати над створенням власної бази фінансових коефіцієнтів не лишереальних, а й потенційних клієнтів, які подали кредитні заявки. І навіть якщоїх було відхилено, такі особи можуть отримати позичку в майбутньому. Длястворення відповідних масивів інформації за галузями та групами клієнтів убанків є об’єктивні передумови. Адже здебільшого банки займають визначенісегменти ринку і працюють з кількома клієнтами однієї галузі. Отже,обслуговуючи клієнтів однієї або кількох галузей, банк має можливість зібратидостатню кількість інформації для проведення порівняльного аналізу, щополегшить процес оцінювання кредитоспроможності конкретного позичальника ідасть змогу дістати об’єктивну характеристику.
Перевагоюметоду фінансових коефіцієнтів є простота, але під час його застосуванняпотрібно пам’ятати про низку обмежень і хиб, у результаті недооцінювання якихможна отримати неадекватну картину і зробити хибні висновки [60].
Підвпливом інфляції ціна активів, відображена у балансі, може суттєво відрізнятисявід реальної їхньої вартості, тому під час аналізу коефіцієнтів одногопідприємства за тривалий період треба враховувати інфляційні зміни і проводитианаліз зважено та обережно.
Багатовеликих підприємств і фірм мають філії та дочірні компанії в різних галузяхекономіки, тому середні значення фінансових коефіцієнтів для них розробитиважко. Це робить застосування методу коефіцієнтів зручнішим та ефективнішим дляаналізу невеликих, вузькоспрямованих підприємств, а не багатогалузевих фірм.
Складнозробити правильні висновки щодо того, хороше чи погане значення коефіцієнта,оскільки одні й ті самі значення можуть бути наслідками різних причин. Наприклад,високе значення коефіцієнтів ліквідності може означати сильну позиціюпідприємства або надлишкову готівку, яка не приносить прибутку.
Визначенняреального фінансового стану за методом коефіцієнтів ускладнюється через те, щопід час аналізу використовуються численні показники. Деякі з них характеризуютьдіяльність підприємства з позитивного боку, інші — з негативного. Різнобічністьі різнорідність цих показників ускладнює виявлення загальних тенденцій уфінансовому стані підприємства. У такому разі необхідно використовуватистатистичні прийоми аналізу, враховуючи динаміку коефіцієнтів.
Фінансовікоефіцієнти розраховують на основі даних звітності, наданої банку клієнтом, алетака інформація має низку хиб. По-перше, фінансова звітність складається навизначену дату, а отже, не відображає повністю процесів, які відбуваються заперіод між датами складання звітності. По-друге, у процесі підготовки звітностіможе застосовуватися «техніка декорації вітрин», тобто можутьвиконуватися фінансові операції, які на короткий термін штучно поліпшують станпідприємства для того, щоб це знайшло відображення у звітах. По-третє, дляодержання об’єктивних результатів потрібно аналізувати велику кількістьфінансових звітів за низку періодів, тобто аналізувати динаміку змінпоказників, яка виявляє тенденцію розвитку підприємства. Такий аналіз не завждиможна провести через брак даних, неможливість зіставлення результатів, а такожнестабільність економічних умов, коли результати аналізу некоректноекстраполювати на майбутнє. По-четверте, у фінансовій звітності констатуютьсяфакти, які вже здійснилися, тобто погіршення фінансового стану підприємствазнайде відображення у балансі вже після того, як це відбулося, але такаситуація для банку неприйнятна. Крім того, до певних груп позичальників методкоефіцієнтів взагалі не може бути застосований, наприклад, до новостворенихпідприємств або позичальника — фізичної особи.
Уміжнародній банківській практиці одним з найпоширеніших підходів до визначеннякредитоспроможності позичальника є рейтингові системи, орієнтовані наврахування і кількісних, і якісних характеристик клієнта. Такі системи даютьзмогу визначити кредитоспроможність за допомогою синтезованого показника — рейтингу,вираженого у балах, встановити межі інтервалу його коливань і, залежно відкількості балів, визначити належність позичальника до того чи іншого класуклієнтів за рівнем ризику.
Рейтинговісистеми оцінки передбачають передусім вибір і обґрунтування системи показниківта їхню класифікацію за групами. Ці групи ранжуються залежно від їх значущостів оцінці кредитоспроможності клієнта з позицій банку. Тобто одні й ті саміпоказники можуть мати різну вагомість в оцінці кредитного ризику з поглядурізних банків, а також залежно від виду кредиту. Наприклад, у разі наданнякороткострокового кредиту найважливіше значення мають показники ліквідності тафінансової стійкості, за довгострокового кредитування — ефективностівиробництва, прибутковості та рентабельності.
Рейтинговасистема оцінювання кредитоспроможності позичальника має розроблятися кожнимбанком індивідуально залежно від кредитної політики банку, стратегічних планів,маркетингових досліджень і загальних вимог до якості кредитів, які пропонуєцентральний банк. Отже, рейтингові системи відбивають підхід конкретного банкудо оцінювання якості кредитів і можуть суттєво відрізнятися від банку до банку.Так, клієнт, кредитоспроможність якого занадто низька для одного банку, можестати бажаним клієнтом в іншому банку.
Фактичнорівень ризиковості клієнта трансформується у ризик самого банку, оскількиризики, на які наражається позичальник, стають банківськими ризиками завстановлення кредитних відносин. У міжнародній банківській практиці прийнято,що кожний великий банк розробляє власну рейтингову систему оцінкикредитоспроможності позичальника. Це дає змогу не лише прийняти обґрунтованерішення щодо надання позички, а й визначити такі умови кредитування, якіобмежать кредитний ризик банку і стануть підставою для укладання угоди. У світовійпрактиці кредитний рейтинг визначають спеціалізовані компанії — рейтинговіагенції, такі як Standard & Poor, Moody’s, Fitch, Duff and Phelps [64].
Загаломпроцес визначення кредитоспроможності позичальника великою мірою є творчим, ане механічним, і потребує від кредитних менеджерів глибокого знання економіки,специфіки галузей і підприємств, вимагає навиків збирання, систематизації тавсебічного осмислення фактичного матеріалу. У процесі кредитування постаєпотреба нагромаджувати різнобічну і різнопрофільну інформацію про позичальника.Це завдання не з простих, адже часто у реальних господарських умовах не такбагато часу відведено для прийняття рішень про можливість та умови кредитування.Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється під час укладання кредитноїугоди, а далі — не рідше разу на три місяці, а для банків-позичальників — нерідше разу на місяць.
Кредитнийменеджер повинен завжди пам’ятати, що головною метою процесу аналізукредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявленняджерел повернення основної суми боргу та відсотків за кредитом, а не аналізфінансового стану клієнта як такий.
Упроцесі оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особивраховуються та аналізуються в динаміці такі основні економічні показникидіяльності [65]:
платоспроможність(коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);
фінансовасталість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених івласних коштів);
обсягреалізації;
оборотиза рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту,наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);
складі динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
собівартістьпродукції;
прибуткита збитки;
рентабельність;
кредитнаісторія позичальника.
Такіпараметри оцінювання фінансового стану позичальника, як платоспроможність,фінансова сталість, рентабельність, характеризуються кількома показниками (табл.1.10)[63]:

Таблиця1.10
Параметриоцінювання фінансового стану позичальника№ з/п Показник Методика розрахунку Теоретичне значення 1
Коефіцієнт миттєвої
ліквідності високоліквідні активи (грошові кошти, їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції) поточні зобов’язання (короткострокові кредити, розрахунки з кредиторами) не менше 0,2 2
Коефіцієнт поточної
ліквідності ліквідні активи (високоліквідні активи, дебіторська заборгованість, векселі одержані) поточні зобов’язання (короткострокові кредити, розрахунки з кредиторами) не менше 0,5 3
Коефіцієнт загальної
ліквідності оборотні активи поточні зобов’язання (короткострокові кредити, розрахунки з кредиторами) не менше 2,0 4
Коефіцієнт
 маневреності власний капітал підприємства необоротні активи не менше 0,5 5
Коефіцієнт
незалежності залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання) власний капітал не більше 1,0 6
Рентабельність
активів чистий прибуток загальні активи — 7
Рентабельність
продажу чистий прибуток обсяг реалізації продукції (без ПДВ) — 8
Коефіцієнт покриття
кредиту грошовими
потоками позичальника
чисті надходження за всіма рахунками позичальника * сума основного боргу та відсотків за кредитом не менше 1,5
Чистінадходження за всіма рахунками позичальника розраховуються так: різниця міжсередньомісячними надходженнями за рахунками (за винятком кредитних коштів) іщомісячними умовно-постійними зобов’язаннями (адміністративно-господарськівитрати) множиться на кількість місяців дії кредитної угоди, від знайденогодобутку віднімаються податкові платежі та інші зобов’язання перед кредиторами (заданими останнього балансу), які мають бути сплачені позичальником упродовжперіоду дії кредитної угоди.
Середньомісячнінадходження за рахунками позичальника обчислюються як середня арифметичнавеличина всіх надходжень за останні три місяці, а для суб’єктів господарськоїдіяльності з сезонним характером виробництва — за останні 12 місяців.
Отже,групування показників за їхнім економічним змістом дає змогу сформувати такінапрями аналізу фінансового стану позичальника [66]:
аналізгрошових потоків — співвідношення чистих надходжень за рахунками і сумиосновного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторськоїзаборгованості, оборотність грошових коштів;
платоспроможність— коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності;
фінансовасталість — коефіцієнти маневреності й незалежності;
рентабельність— коефіцієнти рентабельності активів, рентабельності реалізації.
Крімперелічених, до уваги можуть братися й суб’єктивні чинники, які не завжди маютькількісні характеристики, але важливі для оцінки реальної величини ризику. Середних такі [68]:
ефективністьменеджменту;
ринковапозиція позичальника;
залежністьвід циклічних і структурних змін в економіці та в галузі;
діловарепутація;
наявністьдержавних замовлень і державної підтримки позичальника;
професіоналізмкерівництва.
Упрактиці американських банків для аналізу фінансового стану клієнта та йогонадійності з точки зору вчасного повернення боргу застосовується “правило п”ятисі”, у якому критерії відбору клієнтів позначені символами, що починаютьсяз літери “сі” [69]:
customer’scharacter (характер позичальника) — його репутація, рівень відповідальності,готовність і бажання гасити борг;
capacityto pay (фінансові можливості) — принципово у позичальника є три джерела коштівна погашення позики:
а)поточні касові надходження (cash flow);
б)продаж активів;
в)інші джерела фінансування (враховуючи кошти, позичені на
грошовомуринку).
capital(капітал, майно);
collateral(забезпечення);
currentbusiness conditions (загальні економічні умови).
Ванглійській економічній літературі принципи кредитування визначаютьсяабревіатурою CAMPARI, що означає [71]:
С(character) — характеристика клієнта;
A(ability) — здатність до погашення позики;
M(margin) — маржа (доходність);
P(purpose) — мета кредиту;
A(ammount) — розмір позики;
R(repayment) — умови погашення позики;
I(insurance) — страхування ризику непогашення позики.
Розрізняютьдва підходи до аналізу фінансового стану фірми:
1)експрес-аналіз. Для швидкого експрес-аналізу розраховуються три найпопулярнішікоефіцієнти: неплатоспроможності, абсолютної ліквідності і коефіцієнт загальноїліквідності (далі буде).
Упрактиці банків Великобританії головна увага приділяється коефіцієнтузалежності (гірингу), який показує співвідношення залученого і власного (акціонерного)капіталу. Як залучений, так і власний капітал можна оцінити за балансовою аборинковою вартістю. Максимальне значення гірингу банками не встановлюється, алевисоке його значення (понад 100%) свідчить про високий кредитний ризик.
Комерційнібанки практикують варіант експрес-аналізу за допомогою ПЕОМ. Він передбачаєаналіз групи фінансових показників (таких як коефіцієнти автономії,маневровості, покриття балансу, абсолютної ліквідності, заборгованості,покриття інвестицій) та порівняння їх з оптимальними значеннями;
2)розгорнутий аналіз коефіцієнтів. Такий аналіз передбачає розрахунок великоїкількості фінансових показників. Для зручності їх класифікують у групи заспільними ознаками. Наприклад, у практиці банків США застосовуються п”ять группоказників [70]:
показникиліквідності;
показникизаборгованості;
показникипогашення боргу;
показникиділової активності;
показникирентабельності.
Показникиліквідності (liquidity ratios) — характеризують здатність забезпечити своєчасневиконання своїх зобов”язань. Дають можливість передбачити спроможність івірогідність повернення клієнтом позики у відповідності з угодою. Застосовуютьсядля оцінки співвідношення найліквідніших елементів балансу фірми, її обіговогокапіталу (касова готівка, дебітори, матеріальні запаси) та короткотерміновихзобов’язань. Чим вище покриття цих зобов’язань за рахунок активів, які швидкореалізуються, тим надійніший стан фірми, тим більше вона має шансів наодержання кредиту.
Коефіцієнт“лакмусового папірця” = Каса + Дебіторські рахунки + Цінні папери = —  — —  — (1.1)
Короткотерміновізобов’язання
Показникизаборгованості (leverage ratios) — показують розподіл ризику між власникамикомпанії (акціонерами) та її кредиторами. Активи можна профінансувати або зарахунок власних коштів, або за рахунок залучених. Чим вище значення цьогопоказника, тим вищий ризик кредиторів і тим обережніше повинен ставитися банкдо надання нових позик.

Коефіцієнтпокриття основних засобів (fixed assetstonet worth ratio) =
Основнізасоби
=—  —               (1.2)
Власнийкапітал
Коефіцієнтпоказує, яка частина основних засобів профінансована за рахунок власногокапіталу. Взагалі кажучи, споруди, обладнання та інші довгострокові активиповинні покриватися за рахунок коштів акціонерів або довгострокових кредитів. Нормальнимвважається співвідношення (0,75 — 1,0), оскільки вище співвідношення можеозначати, що в основні засоби вкладена частина обігового капіталу, а це моженегативно вплинути на виробничу діяльність фірми.
Коефіцієнткороткотермінової заборгованості =
Короткотерміновізобов”язання
=—  —  —                                      (1.3)
Власнийкапітал
Нормальнимвважається його значення (0,5), тобто позичальник повинен взяти на себе більшучастку фінансового ризику, ніж кредитори.
Коефіцієнтпокриття загальної заборгованості =
Загальнасума зобов”язань
=—  —  —                                      (1.4)
Власнийкапітал
Показує,яка частина всіх активів фірми покрита за рахунок коштів кредиторів, а яка — зарахунок акціонерів. Якщо показник більше 1, частка кредиторів вища. Практикапоказує, що оптимальне значення коефіцієнта не повинно перевищувати 2.
Показникипогашення боргу — дають можливість оцінити спроможність фірми оплатити поточнузаборгованість за рахунок виручки. Для детального аналізу необхідно скластиграфік грошових надходжень.
Коефіцієнтгрошового потоку =
Прибутокпісля оплати податків + Амортизація — Дивіденди
=—  —  —  —  —  —                                                                   (1.5)
Позикиз терміном погашення протягом одного року
Коефіцієнтпоказує, яка частина грошових надходжень фірми від операцій піде на покриттяосновного боргу та відсотків за кредити з терміном погашення протягомнайближчого року. Чим нижчий коефіцієнт, тим менша “маржа безпеки” припогашенні боргів. Теоретично коефіцієнт = 1 забезпечує фірмі фінансовустабільність. Разом з тим необхідно проаналізувати конкретні терміни грошовихнадходжень, співставляючи їх з термінами чергових платежів.
Коефіцієнтвиплати відсотків (times interest earned ratio) =
Прибутокдо сплати податків + Платежі відсотків
=—  —  —  —                                                            (1.6)
Платежівідсотків
Коефіцієнтпоказує, у скільки разів прибутки фірми перевищують суму платежів відсотків закредит. Звичайно, показник не повинен бути менше одиниці, інакше спроможністьфірми погашати свої зобов’язання опиниться під загрозою.
Показникиділової активності (activity ratios) — дають можливість оцінити ефективністьвикористання активів фірми.

Коефіцієнтоборотності дебіторської заборгованості (accounts receivable turnover ratio) =
Середнясума дебіторських рахунків * 100
=—  —  —  —                                                   (1.7)
Сумапродажу в кредит
Природно,даний показник має сенс лише у порівнянні з аналогічними коефіцієнтами іншихпідрозділів галузі. Якщо показник відносно високий, то це може вказувати назатримку в оплаті рахунків покупцями чи на занадто пільгові умови кредитуванняз метою стимулювання збуту продукції.
Коефіцієнтоборотності запасів (inventory turnover ratio) =
Матеріальнізапаси * 365
=—  —  —                                      (1.8)
Собівартістьреалізованих товарів
Високийкоефіцієнт свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бутипередвісником виснаження запасів та незадоволення попиту споживачів.
Коефіцієнтоборотності кредиторської заборгованості (accounts payable turnover ratio) =
Рахункина оплату * 365
=—  —  —                                      (1.9)
Сумапокупок
Даєможливість визначити, наскільки швидко фірма розраховується з постачальниками. Різкийріст значення показника може вказувати на проблеми надходження грошей, азниження — на дострокову оплату рахунків.
Показникирентабельності (profitability ratios) — свідчать про загальну ефективністьроботи фірми.
Чистий прибуток * 100
Прибутокна одиницю продаж = —  —                              (1.10)
Продажі
Цейкоефіцієнт не має стандартів, він залежить від галузі виробничої діяльності таінших факторів. У нас його називають рентабельністю реалізованої продукції.
Прибутокна одиницю активів (return on asset ratio) =
Чистийприбуток * 100
=—  —                                  (1.11)
Активи
Коефіцієнтхарактеризує прибутковість виробництва з точки зору використання активів фірми.
Прибутокна одиницю акціонерного капіталу (return on equity) =
Чистийприбуток * 100
=—  —                                   (1.12)
Акціонернийкапітал
Багатоз наведених вище показників використовуються і в нашій банківській практиці. Протевнаслідок відмінностей у бухгалтерській та статистичній звітності показникиоцінки кредитоспроможності потенційного позичальника, які застосовуються унаших банках, дещо відрізняються від вище наведених.
Комерційнийбанк також може використовувати при аналізі фінансового стану позичальниківпоказники, які рекомендовані постійними радниками USAIDBarents Group [72]:
1)Показник наявності оборотних коштів:
/> (1.13)
2)Показник миттєвої ліквідності:
/> (1.14)
3)Оборотність балансу:
/> (1.15)
4)Оборотність дебіторської заборгованості:
/> (1.16)
5)Оборотність кредиторської заборгованості:
/> (1.17)
6)Покриття кредиторської заборгованості потоками грошових коштів:
/> (1.18)
7)Маржа прибутковості:
/> (1.19)
8)Показник автономності суб’єкта підприємницької діяльності:
/> (1.20)
9)Показник рентабельності інвестованих коштів засновників:
/> (1.21)
10)Показник рентабельності балансу:
/> (1.22)
Комерційномубанку рекомендується будувати та аналізувати динамічні ряди за кожнимпоказником. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банку простежитиеволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущеннящодо його майбутнього стану.1.3 Процедури оцінки фінансового стану такороткострокової кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб
Кредитоспроможнiстьпозичальника — це здатнiсть юридичної або фiзичної особи повнiстю та у строк розрахуватисязi своїми борговими зобов’язаннями. Вона не фiксує неплатежi за минулий перiодабо на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможнiсть на найближчуперспективу.
Процесаналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів [73]:
оцінюванняморальних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодоповернення позички;
прогнозуванняплатоспроможності позичальника на період кредитування.
Національнийбанк України в «Положенні про порядок формування та використання резервудля відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [13] розробивметодику аналізу фінансового стану позичальника, яка має враховуватися банкамиобов’язково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними, ікожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки,основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Отже,кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, щопідвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків іналежного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущістькожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групипозичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідністьбалансу, обіговість коштів, становище на ринку.
Критеріїоцінювання фінансового стану позичальника та методику їх визначення банк документальнофіксує в окремому положенні і вони є невід’ємною частиною його кредитноїполітики. У методиці потрібно сформувати грунтовні та технічно виваженікритерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників іметоди проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежитьпередусім від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузевіособливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний,інвестиційний, торгівельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові),стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівнякваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічногозабезпечення аналітичної роботи в банку.
Упроцесі аналізу кредитоспроможності потрібно керуватися тим, що для кредиторапріоритетне значення має спроможність позичальника генерувати грошові потоки. Ісаме з цих позицій потрібно аналізувати фінансовий стан позичальника. Наприклад,у міжнародній банківській практиці зафіксовано непоодинокі випадки, коли банкиохоче кредитують компанії, які за фінансовими звітами є збитковими, але вонигенерують потужний грошовий потік.
Прикладомможуть бути авіаційні компанії США, які внаслідок великих амортизаційнихвідрахувань, пов’язаних із високою вартістю літаків, мають фінансовимрезультатом збитки. Водночас на рахунках цих компаній завжди є кошти, що іробить їх вигідними і надійними позичальниками. У вітчизняній практиці частішеіснує зворотна ситуація, коли прибуткове підприємство не може розрахуватися закредитом, оскільки його фінансовий прибуток перебуває у формі прострочених ісумнівних до повернення боргів. Однак у будь-якому разі аналіз динамікигрошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможностісвоєчасно повернути борг.
Методикаоцінювання фінансового стану позичальника, перелік аналітичних показників, їхнінормативні значення та значущість (встановлюється за бальною системою з оглядуна вагомість кожного показника серед інших) визначаються окремо для кожної групипозичальників. У загальному випадку виокремлюють такі групи позичальників: юридичнаособа, банк, фізична особа.
Доукладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналiзуватикредитоспроможнiсть позичальника, вивчити фактори, котрi можуть спричинитинепогашення позики. Можливiсть повернення основної суми боргу є одним зголовних принципiв, який завжди повинен бути дотриманий при проведеннi банкомкредитних операцiй. Тому оцiнка якостi потенцiйного позичальника тавстановлення обгунтованостi позики є важливими етапами надання кредиту. Анiнаявнiсть солiдного забезпечення, нi будь-якi iншi позитивнi фактори не зможутьзапобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не була обгрунтована.
Аналiзкредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника проводяться банком напiдставi:
1)документiв та матерiалiв, отриманих безпосередньо вiд клiєнта;
2)документiв та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;
3)iнформацiї з оточення клiєнта.
Загальнауява про потенцiйного клієнта-позичальника, його характер визначаєтьсярепутацiєю, ступенем вiдповiдальностi, готовнiстю та бажанням повертати борг. Банкповинен перш за все з’ясувати, як позичальник виконував попереднi зобов’язанняранiше, чи були у нього затримки у погашеннi позик, який його статус у дiловомусвiтi. Для отримання психологiчного портрета позичальника (а чи збираєтьсяклiєнт повертати борг взагалi? наскiльки достовiрними можуть бути поданi нимматерiали та документацiя?) банк використовує особисте знайомство з клiєнтом, консультацiїз iншими банками та фiрмами, дiловими партнерами та iншу доступну iнформацiю.
Фiнансовiможливостi позичальника, його здатнiсть до погашання кредиту та процентiв запозикою визначаються за допомогою ретельного аналiзу його доходiв та витрат iперспектив їх змiни.
Упринципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:
поточнiкасовi надходження;
продажактивiв;
iншiджерела фiнансування (враховуючи запозичення на фiнансовому ринку).
Дляздiйснення оцiнки фiнансового стану позичальника-юридичної особи (крiм банкiв) банккредитормає врахувати чiтко визначенi об’єктивнi показники його дiяльностi, такi як:
а)обсяг реалiзацiї;
б)прибуток та збитки;
в)рентабельнiсть;
г)коефiцiєнти лiквiдностi;
д)грошовi потоки (надходження коштiв на рахунки позичальника) для забезпечення поверненняпозики та сплати процентiв за нею;
е)склад та динамiку дебiторсько-кредиторської заборгованостi.
Такожслiд розглядати фактори суб’єктивного характеру [76]:
ефективнiстьуправлiння позичальника;
макроекономiчнаситуацiя i стан розвитку галузi позичальника;
ринковапозицiя позичальника i його залежнiсть вiд циклiчних та структурних змiн векономiцi та галузi;
наявнiстьдержавних замовлень та державної пiдтримки позичальника тощо;
погашеннякредитної заборгованостi позичальником в минулому.
Дляздійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк маєвраховувати такі основні економічні показники його діяльності:
платоспроможність(коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
фінансовастійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених івласних коштів);
обсягреалізації;
оборотиза рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту,наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів — у динаміці);
складта динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний тапоточний роки);
собівартістьпродукції (у динаміці);
прибуткита збитки (у динаміці);
рентабельність(у динаміці);
кредитнаісторія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючихкредитів).
Втабл.1.5 наведені алгоритми розрахунків показників рентабельності діяльностіпідприємства [53] — [57] з використанням форм фінансової звітності — Форма 1“Баланс” та Форма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності”:
 
Таблиця1.5. Алгоритми розрахунку показників рентабельності№п/п Показник
Умовн
Позн.
Формула
для розрахунку
Джерела інформації
з форм фінзвітності
ПОКАЗНИКИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ 1
Рентабельність активів за прибутком від
звичайної діяльності Rзв Прибуток від звичайної діяльності / Валюта активів Форма 2 (190) / Форма1 (280) 2 Рентабельність капіталу (активів) за чистим прибутком Rа Чистий Прибуток / Валюта активів Форма 2 (220) / Форма1 (280) 3 Рентабельність власного капіталу Rвк Чистий Прибуток / Власний капітал Форма 2 (220) / Форма1 (380) 4 Рентабельність виробничих фондів Rвф Чистий Прибуток / Виробничі фонди Форма 2 (220) /Форма1 (030+100+120) 5 Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації Rq Прибуток від реалізації / Виручка Форма 2 (050070080) /Форма 2 (035) 6 Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності Rqоп Прибуток від операційної діяльності / Виручка
Форма 2 (100) /
Форма 2 (035) 7 Рентабельність реал. продукції за прибутком Rqч Чистий прибуток / Виручка
Форма 2 (220) /
Форма 2 (035) .8 Коефіцієнт стійкості економічного зростання Ксез Реінвестований прибуток / Власний капітал Форма 2 (100 — 335) * Ф.2 (220) /100 /Форма 1 (380) 9 Коефіцієнт реінвестування Кр Реінвестований прибуток / Чистий прибуток Форма 2 (100 — 335) * Ф.2 (220) /100 /Форма 2 (220) 10 Період окупності капіталу Тк Активи/Чистий прибуток
Форма 1 (280) /
Форма 2 (220) 11 Період окупності власного капіталу Твк Власний капітал / Чистий прибуток
Форма 1 (380) /
Форма 2 (220)
Втабл.1.6 наведені алгоритми розрахунків показників ділової активності діяльностіпідприємства з використанням форм фінансової звітності — Форма 1 “Баланс” таФорма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності” [25], [26]:
Таблиця1.6. Алгоритми розрахунку показників ділової активності№ п/п Показник
Умовне
позначення
Формула
для розрахунку
Джерела інформації
з форм фінзвітності />
ПОКАЗНИКИ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ 1 Коефіцієнт трансформації Кт Чиста виручка від реалізації / Валюта активів
Форма 2 (035) /
Форма1
 (280) 2 Фондовіддача Фоф Чиста виручка від реалізації / Основні виробничі фонди
Форма 2 (035) /
Форма1 (030) 3 Коефіцієнт оборотності обігових коштів (обороти) Ко Чиста виручка від реалізації / Обігові кошти
Форма 2 (035) /
Форма1 (260+270) 4 Період одного обороту обігових коштів (днів) Чо 365/ Ко 365/Ко 5 Коефіцієнт оборотності запасів (обороти) Коз Собівартість реалізації / Середні запаси
Форма 2 (040) /
Форма1 (100+120+130+140 +150) 6 Період одного обороту запасів (днів) Чз 365/Коз 365/Коз 7 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти) Кдз Чиста виручка від реалізації / Середня дебіторська заборгованість
Форма 2 (035) /
Форма1
(050+170+180+190+200+210) 8 Період погашення дебіторської заборгованості (днів) Чдз 365/Кдз 365/Кдз 9 Коефіцієнт оборотності готової продукції Кгп Чиста виручка від реалізації / Готова продукція
Форма 2 (035) /
Форма1 (130) 10 Період погашення кредиторської заборгованості (днів) Чкз Середня кредиторська заборгованість *360/ Собівартість реалізації
Форма 1
 (500+520+530 +550+580) /
Форма 2 (040) 11 Період фінансового циклу (днів) — період обороту коштів Чфц Чфц= Чоц — Чкз Чфц= Чоц — Чкз 12 Коефіцієнт оборотності власного капіталу (оборотність) Квк Чиста виручка від реалізації / Власний капітал
Форма 2 (035) /
Форма1 (380+430+630)
Втабл.1.7 наведені алгоритми розрахунків показників майнового стану підприємстваз використанням форм фінансової звітності — Форма 1 “Баланс” та Форма 2“Звіт про результати фінансової діяльності” [25], [26]:
Таблиця1.7
Алгоритмирозрахунку показників майнового стану
№
п/п Показник
Умовне
позначення
Формула
для розрахунку Джерела інформації з форм фін звітності
 ПОКАЗНИКИ МАЙНОВОГО СТАНУ 1. Частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах Ч овф Оборотні виробничі фонди/ Оборотні активи Форма 1 (100+120+270) /Форма1 (260+270) 2 Частка основних засобів в активах Ч оз Залишкова вартість основних засобів / Валюта активів Форма 1 (030) / Форма1 (280) 3 Коефіцієнт зносу основних засобів К зн Знос основних засобів/ Первісна вартість основних засобів Форма 1 (032) / Форма1 (031) 4 Коефіцієнт оновлення основних засобів К он Збільшення за звітний період первісної вартості основних засобів/ Первісну вартість основних засобів Форма 1 ( (031к) — (031п)) / Форма1 (031п) 5 Частка довгострокових фінансових інвестицій в активах Ч дф Довгострокові фінансові інвестиції / валюта активів Форма 1 (040+045) /Форма1 (280) 6 Частка оборотних виробничих активів Ч ова Оборотні виробничі фонди/ Валюта активів Форма 1 (100+120+270) /Форма1 (280) 7 Коефіцієнт мобільності активів К моб Мобільні активи / Немобільні активи Форма 1 (260+270) /Форма1 (080)
Платоспроможністьпідприємства — це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої борговізобов’язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов[57]. Її можна вивчати за минулий період, на якусь певну (звітну) дату або якмайбутню можливість розрахувати у необхідні терміни за існуючимикороткостроковими зобов’язаннями.
Платоспроможністьпідприємства визначається системою показників ліквідності оборотних активівбалансу. Знаменник в усіх наведених показників один і той самий — поточніпасиви, тобто термінові невідкладні зобов’язання.
Показникиліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові)зобов’язання за рахунок поточних активів.
Коефіцієнтзагальної ліквідності (Кл. заг) (коефіцієнтпокриття) — це відношення поточних активів (Апот) до поточнихзобов’язань (Зпот):
/>, (1.23)
де:/> — поточні активи балансу (Форма1 строка 260);
/> — поточні зобов ‘ язання балансу (Форма1 строка 620);
Цейрезультат співвідноситься з одиницею і показує, скільки грошових одиницьпоточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань.
ПриКл. заг. вважається, що платоспроможність підприємстваневисока існує певний фінансовий ризик. Співвідношення 2: 1 вважаєтьсянормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатись від 1,2 до 2,5 [59].
Коефіцієнттермінової ліквідності (Кл. терм) — це відношенняактивів високої ліквідності (Алікв) до поточних зобов’язань:
/>, (1.24)
 
де:Алікв — активи високої ліквідності = поточні активи — запаси(Форма 1 строки (260100110120130140150);
Коефіцієнтабсолютної ліквідності (Кл. абс) характеризуєтьсявідношенням грошових засобів та коротк. цінних паперів (Г, Цп)до поточних зобов’язань:
/>, (1.25)
де:Г, Цп — грошові засоби та короткострокові цінні папери (Форма1 строки (230+240));
Значенняцього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,20,25 [59].
Співвідношення короткострокової дебіторської такредиторської заборгованостей — показує наскільки термінові надходження відборжників до підприємства відповідають терміновим вимогам кредиторів допідприємства:
 
/>, (1.26)
 
де:Здеб — короткострокова дебіторська заборгованість (Форма 1 строки (160+170+180+190+200+210));
Зкред— короткострокова кредиторська заборгованість (Форма 1 строки (520+530+540));
Значенняцього коефіцієнту є сприятливими, якщо він перевищує 1,25.
Однієюз найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансовастійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежностіпідприємства щодо володіння своїм майном і його використання.
Втабл.1.8 наведені алгоритми розрахунків показників фінансової стійкостіпідприємства з використанням форм фінансової звітності — Форма 1 “Баланс” таФорма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності” [25], [26]:
Дляоперативного розрахунку абсолютних показників фінансової стійкості (коефіцієнтупокриття запасів оборотними коштами) вартість запасів (З) порівнюється зпослідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування [59]:
власніоборотні кошти (НВОК);
власніоборотні кошти і довгострокові кредити та позики (НВОК + Дп);
власніоборотні кошти, довго — та короткострокові кредити і позики
(НВОК+ Дп + ДФЗ).
Відповіднодо забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типифінансової стійкості:
1.Абсолютна стійкість — для забезпечення запасів (З) достатньо власних оборотнихкоштів; платоспроможність підприємства гарантована: З
2.Нормальна стійкість — для забезпечення запасів крім власних оборотних коштівзалучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З
3.Нестійкий фінансовий стан — для забезпечення запасів крім власних оборотнихкоштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредитита позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З
4.Кризовий фінансовий стан — для забезпечення запасів не вистачає “нормальних”джерел фінансування; підприємству загрожує банкрутство:
 
З > НВОК + Дп + ДФЗ
 
Забезпеченістьзапасів джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, її зовнішнімпроявом, а наслідком є платоспроможність (ліквідність).
Таблиця1.8
Алгоритмирозрахунку показників фінансової стійкості
  Показник
Умов.
позн.
Формула
для розрахунку
Джерела інформації з форм
фінзвітності ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ
 
  1
Власні обігові кошти
(робочий, функціонуючий капітал) Рк
Оборотні активи — короткострокові
зобов ‘ язання Форма 1 (260+270620630)
  2 Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами Кзвк Власні обігові кошти / оборотні кошти Форма 1 (380+430080) /Форма1 (260+270)
  3 Маневреність робочого капіталу Мрк Запаси / Робочий капітал Форма 1 (100+120 +130+140+150) /Форма1 (260+270620630)
  4 Маневреність власних обігових коштів Мвок Грошові Кошти / Власні обігові кошти Форма 1 (230+240) /Форма1 (380+430080)
  5 Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів Кзап Власні обігові кошти / Запаси Форма 1 (380+430080) /Форма1 (100+120 +130+140+150)
  6 Коефіцієнт покриття запасів Кпз «Нормальні» джерела покриття запасів / Запаси Форма 1 (380+430 +480080+500+520+530+540) /Форма1 (100+120 +130+140+150)
  7
Коефіцієнт фінансової незалежності
(автономії) Кавт Власний капітал / Валюта Пасивів балансу Форма 1 (380+430+630) /Форма1 (640)
  8 Коефіцієнт маневреності власного капіталу Км Власні обігові кошти / Власний капітал Форма 1 (380+430+630080) /Форма1 (380+430+630)
  9 Коефіцієнт концентрації позикового капіталу Кпк Позиковий капітал/Валюта пасивів Форма 1 (480+620) /Форма1 (640)
  10 Коефіцієнт фінансової стабільності Кфс Власні кошти / позикові кошти Форма 1 (380+430+630) /Форма1 (480+620)
  12 Коефіцієнт фінансової стійкості Кфст Власний капітал + довгострокові зобов ‘ язання / Валюта пасивів Форма 1 (380+430+480+630) /Форма1 (640) /> /> /> /> /> /> /> />
Розрахуноккласу кредитоспроможності проводиться при розрахунках фінансової стійкості таліквідності підприємства. При цьому впроваджені типові форми “Класукредитоспроможності” [48] (табл.1.9):
Таблиця1.9
Класкредитоспроможності позичальниківПоказник 1 клас 2 клас 3 клас Коефіцієнт незалежності більше 0,6 від 0,3 до 0,6 менше 0,3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності 0,2 та більше від 0,15 до 0,2 менше 0,15 Коефіцієнт проміжної ліквідності 0,7 та більше від 0,4 до 0,7 менше 0,4 Коефіцієнт покриття 2,0 та більше від 1,0 до 2,0 менше 1,0
1.4 Методи дисконтованих оціноккредитоспроможності позичальників при довгостроковому інвестиційномукредитуванні
Інвестиційнийпроект розробляється задовго до реального початку його здійснення.
Реалізаціяпроекту може тривати роками й десятиліттями. У проектному аналізі прийнятийметод зрівнювання різночасових грошей, так зване дисконтування [57].
Майбутняцінність Бс сьогоднішніх грошей визначається за формулою:
/> (1.27)
деС — сьогоднішня сума грошей, що інвестуються;
d— постійна норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі прибуткуна капітал;
t— тривалість розрахункового періоду (в роках);
Сьогоднішняцінність Сб майбутніх грошей визначається таким чином:
/> (1.28)
Перерахунокпоточних і майбутніх сум в еквівалентній вартості шляхом дисконтування дозволяєвизначити цінність проектів на основі поточних і майбутніх витрат і результатів.Підраховані за кожний рік життя проекту, вони дисконтуються, а потімпідсумовуються з метою одержання загального показника цінності проекту, наоснові якого роблять висновок щодо прийнятності проекту.
Критерії,що використовуються в аналізі інвестиційної діяльності, можна підрозділити надві групи в залежності від того враховується чи ні часовий параметр:
1)засновані на дисконтованих оцінках;
2)засновані на облікових оцінках. До першої групи відносяться критерії:
чистийприведений ефект (Net Present Value, NPV);
індексрентабельності інвестиції (Probability Index, PI);
внутрішнянорма прибутку (Internal Rate of Return, IRR);
модифікованавнутрішня норма прибутку (Modified Internal Rate of Return, MIRR);
дисконтованийстрок окупності інвестиції (Discounted Payback Period, DPP).
Додругої групи відносяться критерії:
стрококупності інвестиції (Payback Period, PP);
коефіцієнтефективності інвестиції (Accounting Rate of Return, ARR).
а) Метод розрахунку чистого приведеного ефекту
Цейметод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальноюсумою дисконтованих чистих грошових надходжень, генерованих нею протягомпрогнозованого періоду.
Оскількиприплив коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнтаr, встановлюваного інвестором самостійно виходячи зі щорічного відсоткаповернення, який він хоче чи може мати на інвестований їм капітал. Припустиморобиться прогноз про те, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n роківрічні доходи в розмірі Р1, Р2, …, Рn.
Загальнанакопичена величина дисконтованих доходів (Present Value, PV) і чистийприведений ефект (Net Present Value, NPV= ЧДД чистий дисконтований доход) відповіднорозраховуються по формулах [57]:
/> (1.29)
/> (1.30)

ЯкщоNPV>0, то проект варто прийняти; якщо NPV
Дамоекономічне трактування критерію NPV з позиції власників компанії, що по суті івизначає логіку критерію NPV:
якщоNPV
якщоNPV=0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії не зміниться, тобтодобробут її власників залишиться на колишньому рівні;
якщоNPV
Проектіз NPV=0 має додатковий аргумент у свою користь — у випадку реалізації проектудобробут власників компанії не зміниться, але в той же час обсяги виробництвазростуть, тобто компанія збільшиться в масштабах.
Якщопроект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансовихресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такийспосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, такі на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
/> (1.31)
деj — прогнозований середній рівень інфляції.
б) Метод розрахунку індексу рентабельності інвестиції.
Цейметод є по суті наслідком попереднього.
Індексрентабельності (PI) = ІД (індекс доходності) розраховується по формулі [57]:

/> (1.32)
ЯкщоPI>1, то проект варто прийняти; якщо PI
Якщопроект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансовихресурсів протягом m років, то формула для розрахунку PI. модифікується в такийспосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, такі на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
/> (1.33)
 
в) Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестиції
Підвнутрішньою нормою прибутку інвестиції (IRR= ВНД) розуміють значеннякоефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю:
IRR= r, при якому NPV = f (r) = 0.
Іншимисловами, якщо позначити IC=CF0, то IRR знаходиться з рівняння [57]:
/> (1.34)
Задопомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r1
/> (1.35)
деr1 — значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому
f(r1) >0 (f (r1) 0)).
г) Метод визначення строку окупності інвестицій
Цейметод, що є одним з найпростіших і широко використовуємих у світовій обліково-аналітичнійпрактиці, не припускає тимчасової упорядкованості грошових надходжень [57]. Алгоритмрозрахунку строку окупності (СО) залежить від рівномірності розподілупрогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход розподілений по рокахрівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат навеличину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воноокругляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподіленийнерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років,протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формуларозрахунку показника СО має вид:
/>, при якому /> (1.36)
Нерідкопоказник СО = РР розраховується більш точно, тобто розглядається і дробовачастина року; при цьому робиться припущення, що грошові потоки розподіленірівномірно протягом кожного року.
Тодіформула (1.36) модифікується для розрахунків як:

/> (1.37)
Привраховуванні часового аспекту в розрахунок приймаються грошові потоки,дисконтовані по показнику WACC, а відповідна формула для розрахункудисконтованого строку окупності (DPP) має вид:
/>, при якому /> (1.38)
Очевидно,що у випадку дисконтування строк окупності збільшується, тобто завжди DPP>PP.Іншими словами, проект прийнятний за критерієм СО може виявитися неприйнятнимза критерієм DPP= ДСО [57].
Якщопроект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансовихресурсів протягом m років, то формула для розрахунку ДСО (DPP) модифікується втакий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потокиінвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
/> (1.39)
 1.5 Менеджмент оцінки кредитоспроможностіпозичальника та необхідного рівня забезпеченості кредитів
Опираючисьна проведений аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника,банк може зробити висновок про реальнiсть, можливостi та способи поверненнянадаваної позики та ступiнь кредитного ризику.
Якщоу процесi оцiнки кредитоспроможностi клiєнта банк дiйшов позитивного висновку пропривабливiсть кредитної угоди, то наступним елементом визначення рiвня кредитногоризику даної справи постає залучення достатнього забезпечення кредиту, позаяк будь-якiпрогнознi розрахунки, навiть найоптимiстичнiшi, не здатнi передбачити усiх можливихускладнень з поверненням позики та процентiв пiд час її використання [61].
Сутнiстьданого методу захисту вiд кредитних ризикiв полягає у тому, що позичальникапрiорно гарантує вiдшкодування суми кредиту та процентiв за ним. До такихгарантiй вiдносять: неустойку, заставу (заклад), поступку вимог та прав,передавання права власностi, гарантiї та поруки, страхування.
Наведенiформи забезпечення повернення кредиту оформлюються спецiальними документами, котрiмають юридичну силу i закрiплюють за кредиторами визначене джерело дляпогашання позики у разi вiдсутностi коштiв у позичальника при настаннi строкувиконання зобов’язань.
Неустойка(штраф, пеня) — це визначена законодавством або кредитним договором грошовасума, котру боржник повинен сплатити кредитору у разi невиконання зобов’язаньабо їх неналежного виконання, зокрема, у разi прострочення виконання. Пеня, якправило, застосовується у випадках несвоєчасного виконання зобов’язання, упроцентному вiдношеннi до суми простроченого зобов’язання i є продовжуваною (тривалою)вiдповiдальнiстю, тобто застосовуваною послiдовно за кожний з перiодiвпрострочення до повного виконання зобов’язання. Штраф може виражатись упроцентному вiдношеннi до суми неналежного виконання зобов’язання або у твердiйсумi. Так, зазвичай кредитним договором передбачається сплата бiльшої процентноїставки за непогашену у строк заборгованiсть та невиплаченi проценти за позикою,рiзниця ж мiж платою за користування позикою у разi прострочення платежiв їїповернення та платою при своєчасному її погашаннi за своїм змiстом i є пенею; занецiльове використання кредиту, виявлене банком, — штраф у процентному розмiрiвiд суми нецiльового використання.
Застава,згiдно чинного законодавства України, є способом забезпечення зобов’язань, зокрема,отриманих позик. У цьому випадку банк набуває права у разi невиконанняпозичальником зобов’язання щодо повернення кредиту та процентiв за ним задовiльнитисвої вимоги за рахунок вартостi заставленого предмету. Тому предмет заставиповинен володiти наступними характеристиками:
1.Висока лiквiднiсть. Пiд лiквiднiстю у даному разi розумiють здатнiстьзаставленого активу до конвертацiї у грошовi засоби.
2.Здатнiсть до тривалого зберiгання. (щонайменше, протягом термiну дiї кредитногодоговору).
3.Вiдносна стабiльнiсть ринкових цiн на заставлений предмет та наявнiсть реальноївартостi предмета застави.
4.Низькi витрати на зберiгання (утримання) та можливу реалiзацiю застави.
Предметомзастави можуть бути майно та майновi права. В залежностi вiд об’єкта заставирозрiзняють декiлька видiв застави:
1)застава товарно-матерiальних цiнностей: при застосуваннi цiєї форми в якостiпредмета застави виступають партiї сировини, матерiалiв, готової продукцiї. Перевагунадають товарам, торгiвля котрими проводиться на бiржi, тобто таким, на якiлегко визначити ринкову цiну. Прийнятнiсть товарно-матерiальних цiнностей длязастави зумовлюється якiстю цiнностей та доступнiстю кредитора до здiйсненняконтролю за їх збереженням. Критерiями якостi товарно-матерiальних цiнностейвважають вищенаведенi характеристики предметiв застави. Також умовоювикористання товарних запасiв у виглядi застави є можливiсть їх страхування.
2)застава дебiторських рахункiв: прийнятнiсть даного виду застави визначаєтьсятакими критерiями, як якiсть товарiв та послуг, що реалiзуються, та фiнансовастiйкiсть покупця. У зв’язку з цим банки аналiзують динамiку покупця, щохарактеризує повернення окремих цiнностей, а також динамiку, структуру татривалiсть дебiторської заборгованостi стосовно кожного платника.
3)застава цiнних паперiв: в заставу приймають державнi цiннi папери та паперипiдприємств та фiрм. Обов’язковою умовою тут постає висока лiквiднiсть цiннихпаперiв. Якщо за предмет застави використовують, наприклад, акцiї фiрм, то уданому випадку мова не йде про акцiї, емiтованi підприємством-позичальником, апро тi акцiї, котрi вiн придбав на ринку цiнних паперiв, позаяк вкладеннякапiталу у цiннi папери є його реальним майном.
4)застава векселiв: можливе широке застосування даного виду застави з розвиткомкомерцiйного кредитування та вексельного обiгу в Україні. Головна вимога довекселя як до предмета застави полягає в обов’язковостi вiдображення реальної товарноїугоди. Слiд враховувати також строк платежу за векселем, якiсть та асортименттоварiв, що продаються в кредит.
5)застава депозитiв, що знаходяться у тому ж банку: найбiльш зручний i найбiльшпривабливий для банку вид застави, оскiльки застава пропонується одразу угрошовiй формi, банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави, а уразi невиконання позичальником своїх вимог заставлений депозит простовикористовується банком для погашення боргу.
6)застава нерухомостi (iпотека): зазвичай використовується при наданнi великихдовгострокових кредитiв, так званих iпотечних позик. Iпотекою визнаєтьсязастава землi, нерухомого майна, при якiй земля та (або) майно, що становитьпредмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметомiпотеки може бути майно, пов’язане iз землею — будiвля, споруда, квартира,пiдприємство (його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс, атакож iнше майно, вiднесене законодавством до нерухомого.
7)застава дорогоцiнних металiв: в якостi предмета застави приймають монети,зливки, вироби iз золота, срiбла, платини, дорогоцiннi каменi, коштовностi тощо.Цей вид застави у даний час застосовується дуже рiдко.
8)застава рухомого майна: обладнання, машини, механiзми, iнвентар, транспортнiзасоби, худоба та iнше — для промислових, комерцiйних та iнших фiрм,фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку (в т. ч. особистiтранспортнi засоби) — для iндивiдуальних позичальникiв.
Якщорозглядати заставу майна бiльш широко, то банк в якостi застави може приймати iправа позичальника на володiння заставленим майном.
Предметзастави може залишатися у володiннi як заставодавця (позичальника), так i заставодержателя(банку-кредитора). Природньо, що кращим випадком для банку щодо контролю тавпевпеностi у збереженнi предмета застави є передання останнього на зберiганнязаставодержателю. У даному разi рухоме майно, заставлене пiд забезпеченняотримуваної позики, передане у володiння заставодержателевi, є закладом. Увипадку залишення предмета застави у заставодавця пiд замком та печаткоюзаставодержателя таку заставу називають твердою.
Приоцiнцi предмета застави банку слiд мати на увазi, що реальна вартiсть заставленогомайна повинна бути не меншою суми кредиту та витрат щодо виконання кредитногодоговору та договору застави. Як правило, загальна заборгованiсть за кредитом зметою зниження ризику кредитування не повинна перевищувати 7075% вартостi заставленогопредмета — тодi кредит вважається забезпеченим.
Банкуслiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не є вже ранiшезаставленим, тобто у жодному разi не припускати можливого перезаставлення,оскiльки у разi неповернення суми боргу позичальником звернення стягнення назаставлене майно може бути не задоволене, i кредитний ризик таким чином значнозросте.
Гарантiя— це форма забезпечення надаваної позики у виглядi договору, котрий укладаєтьсямiж банком-кредитором та третьою особою гарантом про вiдповiдальнiсть за поверненняпозичкового боргу клiєнта шляхом надiслання у банк гарантiйного листа таприйняття цього листа банком до виконання. Можна також вважати встановленимидоговiрнi стосунки в частинi гарантiї, якщо у договорi мiж банком таотримувачем кредиту є посилання на наданий банку гарантiйний лист. Гарантамиможуть виступати будь-якi фiнансово стiйкi органiзацiї або банки. Вважаютьсянайменш ризикованими позики, наданi пiд гарантiї уряду або iнших банкiв. Строкдiї гарантiї передбачають зазвичай на 1015 днiв довшим вiд термiну повернення боргу.Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор має право вимагати задоволеннязаборгованостi у повному обсязi або окремiй її частцi вiд гаранта тiльки у разiнеможливостi їх задоволення за рахунок боржника. Якщо позичальник при настаннiтермiну погашання позики не має коштiв на розрахунковому рахунку, непогашенийкредит стягується у безспiрному порядку з рахунку гаранта.
Порука— також форма забезпечення кредиту, згiдно якої поручитель на пiдставi письмовоукладеної угоди зобов’язується перед банком-кредитором вiдповiдати за виконанняпозичальником свого боргу у повному обсязi або його частцi. Якщо iнше необумовлене договором поручительства, то:
а)у разi невиконання зобов’язань боржник та поручитель несуть вiдповiдальнiстьперед банком як солiдарнi винуватцi боргу;
б)поручитель вiдповiдає в тому ж обсязi, як i боржник, зокрема, за сплатупроцентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки;
в)особи, якi спiльно дали поручительство, несуть вiдповiдальнiсть перед банкомсолiдарно.
Поступка(цесiя) на користь банку вимог та рахункiв позичальника третiй особi якнаступна форма забезпечення означає передавання прав банковi змiнювати напрямокгрошового потоку вiд реалiзацiї товарiв та послуг на погашання кредиту принастаннi термiну його повернення. Цесiя виконується на пiдставi укладеної мiжбанком та позичальником угоди, в котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв, щопiдлягають перепоступцi, та iншi умови. Коли позичальник має розрахунковий рахуноку даному банку, то угода про перепоступку не є обов’язковою, а моментперепоступки можна передбачити у кредитному договорi.
Щеодним методом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв у своїй дiяльностi та однiєюз можливих форм забезпечення надаваних позик є така галузь, як страхуванняокремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах мiж кредитором та позичальником.Оскiльки комерцiйним банкам чинним законодавством забороняється власна дiяльнiстьу сферi страхування, банки для вiдстоювання своїх iнтересiв звертаються дострахових компанiй.
Данийспосiб широко застосовується практично у всьому свiтi. Страхування операцiй тадiй, пов’язаних з наданням кредитiв, передбачає повне переданнявiдповiдальностi та ризику органiзацiї, котра страхує кредит.
Докредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять:
а)страхування ризикiв забезпечення кредитiв;
б)страхування пiдприємницьких ризикiв позичальника, що стосуютьсявикористовуваної ним позики;
в)страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити.
г)страхування забезпечення кредитiв, що передбачає можливiсть застрахуватизаставлюване матерiальне майно, цiннi папери, (акцiї, сертифiкати, векселi тощо).
Безпосереднiмвидом страхування вiд кредитних ризикiв для комерцiйних банкiв є страхування банкiвськихкредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити. Дана послуга страховихкомпанiй України виникла на етапi перехiдної економiки. Вона складається знаступних видiв:
1)страхування ризику неповернення кредиту: договiр страхування укладається мiжстраховиком та банком. У договорi передбачається рiвень вiдповiдальностiстраховика, котрий не повинен перевищувати 90%. Страхова сума визначається якзагальний борг позичальника за кредитом. За цим видом страхування можливi дваварiанти:
а)мiж банком та страховиком укладається загальна угода, згiдно якої банк передаєна страхування ризики неповернення кредитiв за всiма кредитними договорами;
б)на страхування передаються тiльки окремi ризики.
Зрештою,страхування ризику неповернення кредитiв у даний час майже не використовується,оскiльки банки не хочуть бути страхувальниками та сплачувати страховi премiї,хоча за цiєю формою договору iнтереси банкiв захищаються.
2)страхування вiдповiдальностi позичальникiв за неповернення кредитiв:
данийдоговiр укладається мiж страховиком та позичальником. Страхова сума такождорiвнює загальному борговi клiєнта. Даний вид страхування зараз доволiпоширений, проте у зв’язку з впливом цiлого ряду негативних чинникiвекономiчної стагнацiї, полiтичної хиткостi та податкової дискримiнацiї, зростаннямобсягiв непогашених заборгованостей його не можна вважати ефективним. Застосовуютьсяй iншi юридичнi форми, наприклад, договiр поступки банковi позичальником-страхувальникомправа вимоги страхового вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.
3)страхування ризику несплати процентiв: не набув поширення, оскiльки вищевказанiвиди страхування передбачали цю форму як їх складову частину.
4)страхування вiдповiдальностi за невиконання умов контрактiв: даний видстрахування також з’явився у перехiдний перiод розвитку економiки i слугувавзабезпеченням кредитiв, надаваних банками. Договiр укладався мiж страховиком тапартнером банку по контракту, за яким надавався кредит.д.еколи укладалисьчотирьохстороннi договори, сторонами яких виступали банк, страховик,позичальник та партнер по контракту.
Загаломстрахування надаваних банком кредитiв вiд ризику їх неповернення трактується якформа недостатнього забезпечення, тому при управлiннi банками кредитнимиризиками їм слiд розглядати даний метод зниження ризикiв як допомiжний упоєднаннi з iншими.
Уданому роздiлi варто побiжно згадати й такий метод захисту вiд кредитнихризикiв, як надання банками дисконтних позик, тобто попереднє утримання платиза користування кредитом з суми надаваної позики. Такий спосiб гарантує банковiотримання процентiв за кредитом, але питання про повернення основної суми боргузалишатиметься вiдкритим, якщо не будуть використанi й iншi засоби зниженняризику. Даний метод застосовується iноземними банками. В Українi наданнядисконтних позик заборонене.
Звичайно,пiсля виконання усiх процедур, пов’язаних iз наданням кредиту, банк повинен контролюватицiльове використання позики та поточний фiнансовий стан клiєнта.
Післяобгрунтування та впровадження зовнішніх процедур гарантування поверненнякредитів позичальникам, комерційний банк повинен створити резерв длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [7] (далі — резервпід кредитні ризики), який є спеціальним внутрішнім резервом, необхідністьформування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківськійдіяльності. Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат длявідображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршенняякості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
Банкисамостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовийстан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинногозаконодавства.
Зметою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснюватикласифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно відфінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитноїзаборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. Зарезультатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожноїкредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна»,«сумнівна» чи «безнадійна» [13].
Загальназаборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик длякредитора.
Дляцілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціямивизначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшеннявалового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартістьприйнятного забезпечення.
Банкизобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат наповний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого навідповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій унаціональній та іноземних валютах [13].
Резервпід кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартнузаборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартнузаборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як «підконтролем», «субстандартні», «сумнівні», а також«безнадійні».
Резервпід кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.
Резервпід кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеноюпозичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом,стягнення якої є неможливим.
Класифікаціяпозичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється зурахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями (табл.1.5):
Застаном погашення позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості заосновним боргом (у т. ч. за строковими депозитами та операціями репо) тавідсотків за ним на підставі кредитної історії позичальників та їхвзаємовідносин з банком обслуговування боргу вважається (табл.1.6):
Сумагарантій та вартість предмета застави береться до розрахунку резервів підкредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитноїоперації (табл.1.10 — 1.11):
Таблиця 1.10. Коефіцієнти безумовних гарантії до розрахунку резервів під кредитніризикиКласифіковані кредитні операції Відсоток вартості забезпечення (гарантії), що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією Кабінету Міністрів України урядів країн категорії «А» міжнародних багатосторонніх банків банків з рейтингом не нижче ніж “інвестиційний клас”, забезпечені гарантії банків України «Стандартна» 100 100 100 100 «Під контролем» 100 100 100 100 «Субстандартна» 50 100 100 100 «Сумнівна» 20 20 20 20 «Безнадійна»