Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми і перспективи розвитку

Міністерство аграрної політики України
Дніпропетровський державний аграрний університетКафедра економічної теорії та економіки сільського господарстваКУРСОВА РОБОТА
З МАКРОЕКОНОМІКИ
НА ТЕМУ «Орендні відносини в сільському господарстві України.
Проблеми і перспективи розвитку»
Виконав(ла): студент(ка)
гр. _______
__________Перевірив: к.е.н., доцент
_______________
Дніпропетровськ-2007

ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРЕНДНИХЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН
1.1.          Земельне законодавствоУкраїни
1.2.          Сутність орендиземлі
1.3 Зарубіжний досвідрозвитку орендних земельних відносин
РОЗДІЛ 2. ОРЕНДНІ ЗЕМЕЛЬНІВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
2.1 Структурні зміни,що відбулися у формах власності на землю за період проведення земельної реформи
2.2 Фактори й умовиформування орендних земельних відносин
2.3 Соціально-економічнаспрямованість орендних відносин
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИУДОСКОНАЛЕННЯ ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН
3.1 Напрями підвищення ефективностівикористання орендованих земель у сільському господарстві
3.2 Удосконаленнянормативно-правового забезпечення орендних земельних відносин
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
У результаті проведення земельноїреформи на селі створені агроформування ринкового типу, землекористування яких базуєтьсяна основі оренди у громадян земельних ділянок і земельних часток (паїв), отриманихпри паюванні земель колективної власності. На даному етапі орендні земельні відносинисприяють адаптації сільських товаровиробників до умов ринкової економіки та вирішеннюсоціально-економічних питань. Однак затяжний характер перехідного періоду й відсутністьаналогічних перетворень у світовій практиці ускладнюють їх розвиток і породжуютьряд проблем у формуванні добробуту сільського населення та продовольчого забезпеченнякраїни.
Актуальність теми курсового проекту,його наукове та практичне значення обумовлене необхідністю вивчення процесу розвиткуорендних земельних відносин, проблем, які при цьому виникають, і пошуком шляхівїх вирішення.
Теоретичні аспекти розвитку оренднихземельних відносин досліджувались вітчизняними та зарубіжними вченими. Значну увагуданій тематиці приділили відомі вчені економісти-аграрники: П.І. Гайдуцький, Д.С.Добряк, І.І. Лукі-нов, П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, О.М. Онищенко, В.М. Трегобчук,Л.Я. Новаковський, В.Г. Андрійчук, В.В. Юрчишин, М.Й. Малік, М.М. Федоров, С.М. Плетенецька,В.З Мазлоєв, В.Д Яровий та ін.
Водночас потребують подальшогодослідження питання розвитку орендних земельних відносин у напрямі формування конкурентногосередовища, відпрацювання взаємовигідних правил гри між суб’єктами договору оренди:встановлення оптимального розміру орендної плати, форм її виплати, термінів оренди,реалізація суб’єктами їх правомочностей, зокрема, запровадження застави права оренди.Крім того, існує ряд дискусійних питань, які потребують додаткових досліджень.
Метою дослідження є обґрунтуванняі розробка пропозицій щодо удосконалення орендних земельних відносин у сільськомугосподарстві України.
Для досягнення мети були поставленітакі завдання:
— проаналізувати законодавче поле,сутність та суттєвість орендних земельних відносин в Україні;
— дослідити структурнізміни, що відбулися у формах власності на землю та їх вплив на ефективність її використання;
— проаналізуватисучасний стан розвитку орендних земельних відносин в Україні та вивчити вплив основнихфакторів і регіональних особливостей на процес їх формування;
— оцінити соціально-економічнуспрямованість орендних земельних відносин;
— розробити пропозиціїщодо удосконалення орендних земельних відносин, обґрунтувати напрями їх подальшогорозвитку.
Об’єктом дослідження є законодавчі,нормативні документи в галузі орендних земельних відносин та статистичні дані посільському господарству України в 1991 – 2007 роках.
Предметом дослідження є теоретичні,правові та практичні аспекти розвитку орендних земельних відносин у сільському господарстві.
У процесі дослідження використовувалисьтакі методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків),статистико-економічний (аналіз сучасного стану орендних земельнихвідносин, процесів перетворення земельної власності).
Основними джерелами інформаціїбули відповідні нормативно-правові документи, офіційні матеріали Державного комітетустатистики України, Державного комітету по земельних ресурсах України, дані річнихзвітів сільськогосподарських підприємств, спеціальні літературні джерела тощо.

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН
 
1.1 Земельне законодавство України
 
Аграрне право України — одна з найважливіших галузей національногоправа. Аграрні правовідносини як предмет суспільного права являють собою взаємопов’язаніінтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасниць-кого, корпоративного,управлінського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесіздійснення завдань діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.
Правове регулювання орендно-підрядних взаємин здійснюється локальнимивнутрішньогосподарськими актами, якими регулюються своєрідні внутрішньогосподарськіорганізаційні, майнові, трудові, соціально-побутові та інші відносини. Внутрішньогосподарськіорендно-підрядні відносини між кооперативними, колективними, акціонерними і державнимипідприємствами в особі їхніх органів управління, з одного боку, і колективом орендно-підрядногопідрозділу або окремим працівником, з іншого, — є внутрішньогосподарськими аграрнимивідносинами організації праці незалежно від того, яку форму господарського розрахункувони використовують. З впровадженням і функціонуванням у сільському господарствівнутрішньогосподарської та інших видів оренди виникли нові майнові, трудові, земельній відповідно — організаційно-управлінські, виробничо-господарські відносини, якіза своїм характером і змістом є аграрними і являють собою предмет аграрного права.
Земельні правовідносини в Україні регулюються Земельним Кодексом України [2],згідно якому земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користуванняі розпорядження землею.
Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органимісцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами земельних відносинє землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числіна земельні частки (паї).
Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносинз метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громадта держави, раціонального використання та охорони земель.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються натакі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборонита іншого призначення.
 Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власністьабо користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Згідно статті 22 глави 5 Земельного Кодексу [2] землі сільськогосподарськогопризначення визначаються за наступними категоріями:
1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі,надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарськоїнауково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктуриабо призначені для цих цілей.
2. До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження,сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони,полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земельлісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землітимчасової консервації тощо).
3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власністьта надаються у користування:
а) громадянам — для ведення особистого селянського господарства,садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарськоговиробництва;
б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарногосільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальнимзакладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам — длядослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям,релігійним організаціям і об’єднанням громадян — для ведення підсобного сільськогогосподарства.
4. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватисьу власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особамта іноземним державам.
5. Державним і комунальним сільськогосподарськимпідприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земельдержавної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних,навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
6. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установиі організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадянта юридичних осіб. Згідно статті 25 Земельного Кодексу [2]:
1. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарськихпідприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цихпідприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладівосвіти, культури, охорони здоров’я, розташованих на території відповідної ради,а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
2. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарськихпідприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органимісцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівниківцих підприємств, установ та організацій.
3. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першійцієї статті, передаються безоплатно. Особи, зазначені у частині першій цієї статті,мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (намісцевості).
4. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельнихчасток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерівз їх числа є рівними.
5.Суб’єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньоабо через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державноївлади, — на землі державної власності.
6. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянкина підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм укористування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки(паю).
7. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набуватиправа власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення вмежах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначенняза межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належатьїм на праві приватної власності.
8. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельнихділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства — в розмірі земельноїчастки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованихна території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарськихпідприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах.У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної радирозмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства — не більше2,0 гектара;
в) для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарськихбудівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах- не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.9. Порядок передачі земельних ділянок в оренду:
— передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державнійабо комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органувиконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору орендиземельної ділянки.
— передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власностігромадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельноїділянки і орендарем.
— передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особаміз зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюєтьсяза проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 Кодексу [2].
— право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договоруоренди і його державної реєстрації.
 
1.2 Сутність оренди землі
 Згідно статті 93 Земельного Кодексу України [2]право оренди земельної ділянки визначено наступними категоріями:
1. Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строковеплатне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадженняпідприємницької та іншої діяльності.
2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам таюридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземнимюридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
3. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше5 років та довгостроковою — не більше 50 років.
4. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавцяпередаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
5. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноваженіними особи.
6. Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються законом.
Земельні орендні відносини в Україні регулюються Земельним Кодексом України[2], Законом України «Про оренду землі» [3], Указами Президента України [5], [6].
Згідно Закону України «Про орендуземлі» [3] — оренда землі — це засноване на договорістрокове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендаревідля проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власностігромадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями,будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.
Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи,у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальнійвласності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власностітериторіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної РеспублікиКрим у межах повноважень, визначених законом.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності,є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Радаміністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень,визначених законом.
Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, якимна підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Орендарями земельних ділянок можуть бути:
а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державніадміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів Українив межах повноважень, визначених законом;
б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, ВерховнаРада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом;
в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства,іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання та організації, а також іноземнідержави.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставахі в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України,Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором орендиземлі.
У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентнихзасадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону чи конкурсу.
Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в орендув разі згоди заставодержателя.
Право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичноїособи — орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а вразі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців — до осіб, які використовувалицю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі,якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.
Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарему суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором орендиабо за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець ненадішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельнаділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватисяумовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборендине може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Договір суборендиземельної ділянки підлягає державній реєстрації.
 
1.3 Зарубіжний досвід розвитку орендних земельнихвідносин
 
Розвиток аграрних відносин у капіталістичних країнаху XX ст. відбувався через створення крупних ферм, колективних господарств, скороченнячисельності фермерських господарств, розширення орендних відносин. Так, в Англіїіснує у наслідувана ще з часів феодалізму земельна власність титулованої аристократії,яка здається в оренду[1].
У США кількість фермерських господарств з початкуXX ст. до середини 90-х років скоротилася з 5,8 млн. до майже 2 млн. На одне господарствоприпадає в середньому 180 га землі. До 60% з них ведуть господарство самі, без залученнянайманої робочої сили. З них 1,3 млн. дрібних фермерських господарств виробляютьменше 9% сільськогосподарської продукції. Водночас 300 тис. крупних господарств(13,8%) виробляли в середині 90-х років понад 70% сільськогосподарської продукції,наймаючи майже 80% робочої сили. Кожне з цих господарств володіло в середньому 1400га землі й було крупним науково-виробничим об’єднанням.
У країнах Західної Європи розмір фермерських господарствзначно менший. Так, у Данії середня ферма має 32 га землі, в Німеччині — 18, у Бельгії— 15, у Франції — 14, в Італії — 6, у. Греції — 4 га. Але характерним для цихкраїн є вироблення основної маси сільськогосподарської продукції крупними фермами.Крім того, існування більшості цих ферм можливе лише тому, що частка різних державнихсубсидій на сільськогосподарську продукцію, які одержує безпосередній фермер, становитьу країнах ЄС — 50%, у США — 35%, в Японії — 75%. Без такої допомоги фермерські господарстване могли б вижити. Так, за підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмірферми повинен становити 100 га, а для створення таких фермерських господарств необхідномати капітал від 750 тис. до 1 млн. марок. Але така практика в Україні не впроваджується.
Значного поширення в розвинутих країнах світу набулаоренда — тимчасове надання землі за плату орендарю або селянину-працівникові, якийне наймає робочої сили. Наприклад, у Франції орендується більше половини земель,в Англії — до 40%. У США понад третини сільськогосподарських угідь є власністю держави,передається в оренду терміном на 1—2 роки і за виконання договору продовжується.Щоб отримати землю в оренду, орендар повинен: мати відповідні знання і досвід роботина землі, добре здоров’я, певний вік (в Англії — до 40 років, у Франції до припинення25-річного терміну оренди він не повинен досягти пенсійного віку), певний капітал,отриманий від праці на фермі та ін.
Різновид оренди — сімейна оренда, за якої главасім’ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з членів родини.У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15—20% всієї орендної землі. Особливістюаграрних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об’єднання сімейних ферм усільськогосподарські корпорації. Наприклад, у США в такі корпорації об’єдналисямайже 90% сімейних ферм, а 95% корпорацій містять до 10 ферм.
В країнах Західної Європи широко використовуєтьсяоренда сільськогосподарських земель. Так, наприклад, в Бельгії орендується близько70% земель, у Франції та Німеччині більш 60%, а в середньому по 15 країнах ЄС (EU-15)орендовані землі складають 40% від всіх сільськогосподарських земель. Для прикладу:в інших країнах цей показник значно нижчий — Канада (30%), Японія (20%), Нова Зеландія(14%), США (12%), Австралія та Аргентина (5%)/
В країнах, де ефективно функціонує земельнийринок, існують чіткі та прозорі правила використання землі і, зокрема, її оренди.У табл. 1.1 охарактеризовані найбільш типові договори про оренду сільськогосподарськоїземлі, що діють у деяких країнах ЄС.

Таблиця 1.1
Основні характеристики договорів орендисільськогосподарських земель у деяких країнах ЄС [12]
/>

/>
Вищенаведені відомості свідчать про те,що умови оренди сільськогосподарських земель в різних країнах доволі відмінні. Протеможна виділити два основних типи таких договорів. Для першого типу договорів характернорегулювання з боку держави термінів договору та граничних розмірів орендноїплати. Як правило, договори цього типу більш довготермінові та більш вигідні орендарю.Зрозуміло, що такі договори оренди сприяють зменшенню еластичності ринку орендиземель.
Другий тип договорів оренди базуєтьсяна досягненні двосторонньої домовленості між землевласником та орендарем, а терміноренди та ціна визначаються виключно ринковими умовами. Всі наведені в табл. 1.1країни можна згрупувати у три групи.
У Франції договори на оренду сільськогосподарськоїземлі належать переважно до першого типу та захищають переважно інтереси орендаря:термін оренди переважно довгостроковий та регулюється законодавчо, умови договорумістять положення, що захищають інтереси орендаря навіть після закінчення договору,верхні та нижні границі орендної плати встановлюються державою.
В Німеччині, Швеції, Чеській Республіці,Литві та Словаччині більш поширені договори оренди другого типу. В цих країнах умовиоренди сільськогосподарської землі визначаються головним чином умовами, що склалисяна земельному ринку.
В Італії та Великобританії співіснуютьобидва типа договорів оренди, однак спостерігається тенденція збільшення часткидоговорів оренди другого типу (на основі взаємної домовленості)
Зазвичай плата за оренду сільськогосподарськихземель становить декілька відсотків від ціни землі та не перевищує банківськоговідсотку. Дані про рівень орендної плати в деяких європейських країнах наведенов табл. 1.2.

Таблиця 1.2
Статистичні дані стосовно оренди сільськогосподарськихземель в деяких країнах ЄС в 2003 році [12]
/>
/>
 

РОЗДІЛ 2
ОРЕНДНІ ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУЕТАПІ
 
2.1 Структурнізміни, що відбулися у формах власності на землю за період проведення земельної реформи
Реформування земельних відносин в Україні характеризується станом на 01.01.2007року наступними показниками [31]:
— площа земель, переданих у власністьнедержавним сільгосппідприємств-вам, станом на 01.01.07 становить 31,1 млн. га.або 51,5% земельного фонду України;
— з них: сільськогосподарськихугідь передано 28,6 млн. га або 68,6% від загальної площі продуктивних земель;
— з 11 847 сільськогосподарськихпідприємств, які підлягають паюванню, реформовано на засадах приватної власностіна землю і майно 11 831 господарств.
— створено 23 883 нових агроформувань ринковоготипу, з них:
Таблиця 2.1
Структура створених агроформувань ринкового типу в Україні1. товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — 6 954 (29%); 2. приватних (приватно-орендних) підприємств 4 791 (20,1%); 3. акціонерних товариств –  757 (3,2%); 4. сільськогосподарських кооперативів – 1 643 (6,9%); 5. фермерських господарств – 6 577 (27,5%); 6. інших суб’єктів господарювання – 3 181 (13,3%).
За формами господарської діяльності новостворені агровиробничіструктури найбільш поширені:
— товариств з обмеженою відповідальністю – у Дніпропетровській (7,7%), Черкаській(7,3%), Вінницькій (6,2%), Донецькій (5,5%), Кіровоградській (5,2%), Одеській (4,9%),Полтавській (4,9%);
— приватні та приватно-орендні підприємства – у Кіровоградській (7,2%), Запорізькій(7,2%), Дніпропетровській (7,1%), Тернопільській (6,6%), Київській (6,4%), Харківській(5,6%);
— акціонерні товариства – у Харківській (9,6%), Миколаївській (9,6%), Київській(9,4%), Одеській (6,7%), Кіровоградській (6,2%), Вінницькій (6,2%);
— сільськогосподарські кооперативи – у Волинській (16,3%), Одеській (11,6%),Рівненській (8,3%), Вінницькій (8,1%), АР Крим (6,8%);
— фермерські господарства – у Полтавській (8,1%), Дніпропетровській (16,3%),Кіровоградській (8,7%), Одеській (7,4%), Запорізькій (7,2%), Луганській (6,2%),Миколаївській (6,2 %) областях.
Реєстрацію новостворених агроформувань проведенона 99,5%, повністю вони зареєстровані в 23 областях.
Всього земель сільськогосподарськогопризначення, які знаходяться у товаровиробників 31 073,2 тис. га, в тому числі сільськогосподарськихугідь – 28 619,1 тис. га, з них в розрізі новостворених агроформувань:
— товариства з обмеженою відповідальністю – 8849,8 тис. га (28,5%),
 в тому числі сільськогосподарських угідь 8703,9 тис. га;
— приватні ( приватно-орендні) підприємства, всього 3474,9 тис. га (11,2%),в тому числі сільськогосподарських угідь 3420,9 тис. га;
— сільськогосподарські акціонерні товариства, всього – 1078,1 тис. га (3,5%),в тому числі сільськогосподарських угідь 1047,1 тис. га;
— сільськогосподарські кооперативи, всього – 1786,4 тис. га (5,7%), в томучислі сільськогосподарських угідь 1739,6 тис. га;
— фермерські господарства, всього – 2258,4 тис. га (7,3%), в тому числі сільськогосподарськихугідь 2239,3 тис. га;
— інші сільськогосподарські агроформування, всього–1851,2 тис. га  (5,9%), в тому числі сільськогосподарських угідь 1830,2 тис. га;
— приватні (індивідуальні) господарства (без створення юридичної особи) –4478,6 тис. га (14,4%), в тому числі сільськогосподарських угідь 4469,2 тис. га;
— не реформовані КСП та інші сільськогосподарські підприємства, всього – 32,2тис. га (0,1%), в тому числі сільськогосподарських угідь 30,2 тис. га.
Площа земель, що не ввійшли до складу агроформувань,заснованих на приватній власності (площа невитребуванихсертифікатів, землі загального користування, передано до інших категорій земель)– 7 263,6 тис. га або 23,4% від загальної площі земель, переданих у власність недержавнихпідприємств, з них сільськогосподарських угідь – 5138,7 тис. га або 17,9% від сільськогосподарськихугідь недержавних сільськогосподарських підприємств.
На відміну від проведеної раніше приватизаціїдержавного майна, коли право на отримання приватизаційних майнових сертифікатів отримали всі громадяникраїни, право наотримання земельної частки (паю) набули лише колишні члени
сільськогосподарських підприємств загальноюкількістю 6,9 млн. осіб. При цьому спостерігалися значні диспропорції, обумовленірегіональними особливостями організації сільськогосподарського виробництва. Так,наприклад, в Закарпатській області лише 15,6 % сільського населення набули правона земельну частку (пай), тоді як у Чернігівській області таке право отримали 77,6% сільського населення (рис. 2.1).

/>
Рис. 2.1. — Частка селян, що набули правоза земельну частку (пай), від загальної кількості сільського населення по областяхУкраїни станом на 1 липня 2007 р., % ( Джерело: Державне агентство земельнихресурсів України)
/>
Рис. 2.2. — Розмір земельної частки (паю)по областях України станом на 1 січня 2006 р, га (Джерело: Державний комітетУкраїни по земельних ресурсах)
Розмір земельної частки (паю), яку отримувалиселяни, залежав від наявності земельних ресурсів в сільгосппідприємствах (регіоні)та кількості осіб, які набули таке право. Так, наприклад, в Івано-Франківській областірозмір земельної частки (паю) становить лише 1,07 га проти 8,71 га в Луганськійобласті (рис. 2.2). Середній розмір земельної частки (паю) по Україні становитьблизько 4 га.
Управління з контролю за використанням земель інформує [31]: станом на 1 липня2007 року реформування по Україні проведено в 11888 господарствах (99,7%). Внаслідокреформування створено 29,5 тисяч нових агроформувань ринкового типу.
З них: ТОВ — 7,2 тисяч (24,3%), приватних (приватно-орендних) підприємств- 5,2 тисяч (17,5%), акціонерних товариств — 0,7 тисяч (2,5%), с/г кооперативів- 1,4 тисяч (4,6%), фермерських господарств — 10,2 тисяч (34,6%), інших суб’єктівгосподарювання — 4,8 тисяч (16,5%).
Із загальної кількості нових агроформувань зареєстровано 28697 (97,4%).
Сертифікати на право на земельну частку (пай) отримали 6,8 млн. громадян,або 98,6 % від тих, що набули це право. Станом на 01.07.07 фактично оформлено тавидано держактів у замін сертифікатів на право на земельну частку (пай) 6,1 млн.громадянам (89%).
2.2 Фактори йумови формування орендних земельних відносин
 
Управління з контролю за використанням земель інформує [31]: станом на 1 липня2007 року власниками права на земельну частку (пай) укладено 4 349,1 тис. (63% відзагальної кількості власників) договорів оренди земельної частки (паю), з них:

Таблиця 2.2
Кількість укладених договорів аренди земельних паїв в розрізі термінів орендив Україні станом на 01.07.2007 рокуна 1-3 роки – 701,8 тис. договорів (16,1%); на 4-5 років – 2581,7 тис. договорів (59,4%); на 6-10 років – 790,9 тис. договорів (18,2%); на 10 років і більше – 274,8 тис. договорів (6,3%).
Зареєстровано 3980,1 тис. (91,5%) договорів оренди. Площа наданих в орендуземельних часток (паїв) становить 17,1 млн. гектарів (62% розпайованих угідь).
Середній розмір орендної плати на рік становить 137,3 грн. за 1 гектар. Загальнасума виплат за оренду земельних часток (паїв) згідно з укладеними договорами на2007 рік становить 2,3 млрд. грн. Серед форм плати за оренду земельних часток (паїв)домінує натуральна (сільськогосподарською продукцією) і грошова. Станом на 01.07.07фактично виплачено за оренду земельних часток (паїв) 98,8 млн. грн. (4,2%).
Для порівняння — в 2006 році було укладено 4 502,6 тис. (66,1% від отриманихсертифікатів та державних актів) договорів оренди земельної частки (паю), з них:
Таблиця 2.3
Кількість укладених договорів оренди земельних паїв по Україні у 2006 році2 млн. 595,4 тис. (57,6%) укладено з господарствами, з земель яких виділено земельний пай. 502,1 тис. (11,2%) укладено з фермерськими господарствами. 1 млн. 405,1 тис. (31,2%) укладено з іншими суб’єктами господарювання.
Отже, переважну більшість орендних договорів у 2006 році було укладено з господарствами,із земель яких виділено земельну частку (пай).
Селянами-пенсіонерами укладено 2 млн. 376,2 тис. договорів (52,8%).
За терміном дії орендні договори у 2006 році укладалися на:
Таблиця 2.41-3 роки 874,4 тис. договорів (19,4%); 4-5 років 2784,9 тис. договорів (61,9%); 6-10 років 667,1 тис. договорів (14,8%); 10 і більше років 176,2 тис. договорів (3,9%).
Переважна більшість договорів оренди в 2006 році укладена на строк до 5 років.Площа земель, переданих в оренду власниками земельних часток (паїв), становить 17,7млн. га або 64,6% від площі розпайованих земель.
Середній розмір орендної плати на рік у 2006 році становив 131,8 грн. за 1гектар. Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв) на 2006 рік становить2,3 млрд. гривень, в тому числі селянам-пенсіонерам — 1,1 млрд. гривень (48,5%).Серед форм орендної плати превалює натуральна форма — 78,8%. Слід визнати, що цеє негативним фактором, оскільки при розрахунках із селянами, ціни на сільгосппродукціювстановлюють самі керівники сільськогосподарських підприємств, і ці ціни, як показуютьперевірки, вищі за ринкові.
/>
Рис. 2.3. — Структура укладених селянамидоговорів оренди земельних ділянок та земельних часток (паїв) станом на 1 липня2007 р. (Джерело:Державне агентство земельних ресурсів України)
/>
Рис.2.4. — Структура річної плати за орендуземель в грошовому еквіваленті по формах орендної плати станом на 1 липня 2007 р.(Джерело: Державнеагентство земельних ресурсів України)
2.3 Соціально-економічнаспрямованість орендних відносин
 Важливою характеристикоюорендних земельних відносин є їх соціально-економічна спрямованість. У результатідемонополізації земель сільське населення забезпечено земельними ділянками. Селянита місцеві бюджети отримали нове джерело доходів у вигляді орендної плати. ЗгідноУказу Президента України “ Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян — власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)” [6] з метою підвищення рівнясоціального захисту селян — власників земельних ділянок і земельних часток (паїв),а також відповідальності землекористувачів за ефективне використання земель сільськогосподарськогопризначення на основі розширення конкуренції та дальшої активізації ринкових відносинв аграрному секторі економіки визнано одним із пріоритетних завдань пореформеногорозвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захистусільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних діляноксільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельноїчастки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарськоїдіяльності та фінансово-економічного стану орендаря.
На рис.2.6, 2.7 наведені статистичні даніДержавного агентства земельних ресурсів України [31] по середнім розмірам річноїплати за оренду 1 га земель по областях України станом на 1 липня 2007 р, (грн/га)та карта відхиленьвід мінімально встановленої плати за оренду 1 га землі по областях (1,5% від нормативноїгрошової оцінки земель) у 2007 р.
/>
Рис. 2.6. — Річна плата за оренду 1 газемель по областях станом на 1 липня 2007 р, грн. (Джерело: Державне агентствоземельних ресурсів України)

/>
Рис. 2.7. — Відхилення від мінімальновстановленої плати за оренду 1 га землі по областях (1,5% від нормативної грошовоїоцінки земель) у 2007 р. (Джерело: Державне агентство земельних ресурсів України)
Згідно з Указом Президента України від13 вересня 2002 року №830/200274, річна орендна плата не повинна бути меншою, ніж 1,5 % від нормативної грошовоїоцінки земельної ділянки [6]. В середньому по Україні станом на 1 липня 2007 рокуплата за оренду 1 га землі (включаючи й земельні частки (паї)) становить 137,3 грн./рік(близько 20 євро/рік).
Найбільший розмір орендної плати в Полтавській,Черкаській, Кіровоградській, Дніпропетровській та Херсонській областях (рис.2.6).Однак, за розрахунками, дотримання вимог нормативно-правових актів стосовно розміруорендної плати виконується лише у 12 областях України, де орендна плата дорівнюєабо перевищує 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Значні відхиленнявід мінімально встановленого розміру орендної плати спостерігаються у Волинській,Рівненській, Хмельницькій, Харківській областях та в Автономній Республіці Крим(рис.2.7). Це ще раз підтверджує, що й в 2007 році в структурі орендної плати переважатименатуральна продукція.
Слід зазначити, що річний дохід селянвід здачі своєї земельної ділянки або земельної частки (паю) в оренду, який значноюмірою залежить від її розміру та нормативної грошової оцінки сільськогосподарськихземель, для деяких регіонів України може відрізнятися майже в вісім разів: від129 грн./рік у Івано-Франківській області до 1 033 грн./рік у Херсонській області(рис.2.8).
/>
Рис. 2.8. — Річний дохід селян від орендиналежних їм земельних ділянок та Земельних часток (паїв) по областях України в 2007р., грн. (Джерело: Державне агентство земельних ресурсів України)
Соціологічне опитування 226 селяні 98 керівників новостворених підприємств [16] Житомирської області свідчить пронаявність значних проблем у питаннях орендних відносин: 38% орендодавців не задоволенірозміром орендної плати; 58% – терміном розрахунків; 59 % опитанихвважають завищеними ціни на продукцію, товари та послуги, що надавалися в рахунокорендної плати.
Основними проблемними питаннямиоренди землі нині є: оформлення договорів оренди, їх укладення й узгодження; дотриманнясторонами договірних зобов’язань у питаннях нарахування тавиплати орендної плати; раціональне використання, збереження і відтворення родючостіґрунтів, виділення земельних паїв у натурі.
Власниками права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом на правовласності на земельну частку (пай) або державним актом на право власності на земельнуділянку, виданого взамін сертифіката, в 2007 році укладено 4 293,6 тис. (61% відотриманих сертифікатів та державних актів) договорів оренди земельної частки (паю).З них: 2 млн. 303 тис. (53,6%) укладено з господарствами, із земель яких виділено земельний пай; 522,5 тис. (12,2%) укладено з фермерськими господарствами; 1 млн. 468,1 тис. (34,2%) укладено з іншими суб’єктами господарювання.
Отже, переважну більшість договорів укладено з господарствами, із земель якихвиділено земельну частку (пай). Селянами-пенсіонерами укладено 2 млн. 271,4 тис.договорів (52,9%). За терміном дії договори укладаються на: 1-3 роки – 715,9 тис. договорів (16,7%); 4-5 років – 2603,0 тис. договорів (60,6%); 6-10 років – 735,2 тис. договорів (17,1%); 10 і більше років – 239,5 тис. договорів (5,6%).
Переважна більшість договорів оренди укладена на строк до 5 років. Площа земель,переданих в оренду власниками земельних часток (паїв), становить 16,9 млн. га або61,3% від площі розпайованих земель.
Середній розмір орендної плати на рік становить 134,6 гривень за 1 гектар.
Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв) на 2007 рік становить2,3 млрд. гривень, у тому числі селянам-пенсіонерам — 1,0 млрд. гривень (45,7%).Серед форм орендної плати переважає натуральна форма — 77,5%. Слід визнати, що цеє негативним фактором, оскільки при розрахунках із селянами ціни на сільгосппродукціювстановлюють самі керівники сільськогосподарських підприємств, і ці ціни, як свідчатьперевірки, вищі за ринкові.

РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХВІДНОСИН
 
3.1Напрями підвищення ефективності використанняорендованих земель у сільському господарстві
 
Економічна суть орендних і виробничих відносин має суттєві відмінності. Заорендних відносин, селянин, який здав в оренду свій земельний і майновий паї, втративправо володіння і користування своєю власністю, а беручи участь у виробництві, наділенийлише статусом найманого працівника, позбавленого права участі в організації управліннявиробництвом, розподілі продукції і прибутку, збільшенні частки свого паю. Йогоправо звелося лише до отримання заробітної та орендної плати, розміри яких не залежатьвід результатів виробництва. Всі інші права переходять до засновника агроформування[2].
Якщо б селянин свій земельний і майновий пай вніс до статутного фонду агроформування,то він отримав б статус його засновника, і вся система виробничих відносин докоріннозмінилась. За ним залишилось би право володіння, користування і розпорядження своєювласністю, переданою до статутного фонду, право на збільшення майнового паю за рахунокпридбаних основних засобів, право участі в організації і управлінні виробництвомі контролю за господарською діяльністю, право участі в розподілі виробленої продукціїта отриманого доходу. Крім заробітної плати, селянин мав би право на отримання часткивиробленої продукції та дивідендів при розподілі отриманого прибутку, розміри якогозалежать від результатів виробництва. Це і визначало б систему розвитку виробничихвідносин та мотивації праці в господарських формуваннях, засновниками яких булаб вся активна частина селян, власників земельних і майнових паїв. Це підтверджуєтьсяі світовою практикою, де найбільш ефективними є господарські формування, заснованіне на одноосібному володінні, а на партнерстві та корпоративній основі. В основітаких господарських структур є приватна власність усіх учасників виробництва таколективні форми його організації.
Найчастіше соціальні та трудові конфлікти при розпаюванні майна та землі виникаютьвнаслідок:
— несвоєчасної або недостатньої виплати орендної плати за користування земельнимнаділом чи невиконання умов договору оренди землі та майна;
— виділення неналежного (незадовільного) за своїми якостями земельного паю,або ж майнової частки, яка не задовольняє вимоги селянина, що бажає працювати відокремлено;
— неможливості забрати у новоствореного підприємства належний селянину пайв ситуації, коли власник підприємства уникає укладання договору про виділення паю;
— зловживання при розпаюванні майна, зменшення майна пайового фонду;
— незаконна податкова застава та реалізація розпайованого майна на погашенняборгів;
— неотримання власником земельного паю у випадку його непрацездатності соціальногозахисту з боку місцевого підприємства;
— виникнення ситуації, коли новостворені агроформування охоче беруть в орендуземельні паї селян, відмовляючи багатьом з них у працевлаштуванні, що призводитьдо соціальної напруги, безробіття;
— того, що при укладанні трудового контракту між приватно-орендним підприємствомі працівником, останній має лише статус найманого робітника і не може впливати науправління господарством, а новий засновник підприємства не рахується з думкою селян-орендодавцівпри прийнятті управлінських рішень;
— відсутності гарантії оптимального розміру орендної плати за паї, незахищеностіправ власності громадян на належні їм землю і майно;
— неналежної відповіді чи відсутності реакції керівництва господарства навимоги працюючих.
На жаль, сучасна аграрна політика, практичні дії владних і господарських структурорієнтують селян якраз на пріоритети розвитку агроформувань, заснованих на одноосібномуволодінні, а не на партнерстві та корпоратизації.
Заміна виробничих відносин у практиці вітчизняного сільськогосподарськоговиробництва орендними відбулася в умовах зміни державної та колективної форми власностіна землю і засоби виробництва приватною формою при збереженні колективних форм організаціїпраці. Характерним є й те, що за орендодавцями — власниками земельних і майновихпаїв, залишається право розпорядження власністю, а право володіння і користуванняорендованою власністю отримує орендар. Таким чином орендар отримав і право розпорядженнярезультатом праці, оскільки у більшості випадків він є засновником агроформуванняі визначає умови взаємовідносин з найманими працівниками. Це суперечить економічнійтеорії і світовій практиці. За будь-яких умов поєднання приватної форми власностіі колективних форм організації виробництва вимагає взаємовигідних виробничих відносинміж його учасниками. В їх основі мають поєднуватись оплата праці відповідно до їїзатрат, дивіденди, які належать і власникам переданих в оренду засобів виробництва,які беруть у ньому участь, а не орендна плата, інші форми матеріального і моральногостимулювання учасників виробництва.
Нині діюча система виробничих відносин між суб‘єктами в АПК перебуває у жорсткомупротиріччі, оскільки характер виробничих відносин не відповідає розвиткові продуктивнихсил, формам власності та організації виробництва. Земля і майно є власністю селян,а результати їх праці привласнюють засновники агроформувань, що створює соціальнунапругу, яка супроводжується соціальними конфліктами.
За даними нормативної грошової оцінки,вартість 1 га сільськогосподарських земель у середньому по Україні становить 8 927грн. (1 768 дол. США) [23]. Найдорожчими є сільськогосподарські землі Чернівецької,Вінницької, Черкаської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим, а найдешевшими— Закарпатської, Львівської, Житомирської, Чернігівської та Луганської областей(рис. 3.1). Суттєва різниця у розмірах земельної частки (паю) та у нормативній грошовійоцінці земель сільськогосподарського призначення по областях України призводитьдо того, що вартість земельної частки (паю) в різних регіонах України неоднакова.Спостерігається чітка тенденція зростання вартості паю із західного регіону на схід-південьУкраїни. Найменша вартість паїв у Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівськійобластях. Найбільша — в Херсонській і Запорізькій областях та в Автономній РеспубліціКрим (рис. 3.2)
За відсутністю ринку сільськогосподарськихземель ринкові ціни на землі
сільськогосподарського призначення в Україніне сформовані, проте в проекті Закону України «Про ринок земель» зазначено, що ринковіціни не можуть бути нижчими за нормативну грошову оцінку сільськогосподарських земель(табл.3.1).

Таблиця 3.1
Нормативна грошова оцінки сільськогосподарськихземель України за типом угідь по роках, грн./га [12]
/>
/>
Рис. 3.1. — Нормативна грошова оцінкасільськогосподарських земель України по областях станом на 1 січня 2007 р., грн./га(Джерело: Державний комітет України по земельних ресурсах)

/>
Рис. 3.2. — Вартість земельної частки (паю) по областях Українистаном на 1 січня 2007 р, доларів США (Джерело: Державний комітет України поземельних ресурсах)
Щодо непрацюючих власників земельних і майнових паїв, тут в основі взаємовідносинміж ними і орендарями має бути орендна плата, яка є одним із факторів матеріальноїпідтримки сільських пенсіонерів.
Таким чином, основним напрямком розвитку орендних відносин є надзвичайно важливіаспекти проблеми переорієнтації сільськогосподарського виробництва на створеннягосподарських формувань, заснованих на засадах приватної власності їх членів і колективнихформ господарювання – акціонерних і господарських товариств, сільськогосподарськихвиробничих кооперативів. Як правило, це великі господарські структури, яким у складнихринкових умовах легше виживати, більш ефективно господарювати, бути конкурентоспроможними.
Ці формування забезпечують стабільне землекористування, необхідні передумовидля дотримання систем ведення землеробства і тваринництва, включаючи сівозміни,запровадження системи іпотечного кредитування, відтворювальний процес виробництва,вирішення соціальних проблем, поліпшення демографічної ситуації на селі.
 
3.2 Удосконаленнянормативно-правового забезпечення орендних земельних відносин
Справжнє економічне піднесення України почнеться тоді, коли вобіг буде введено її головне багатство — землю, яка отримає свою справжню ціну ігосподаря. Найважливіший крок у цьому напрямі — ухвалення Земельного кодексу України,що набув чинності з 1 січня 2002 року. Проте цей основоположний документ запрацюєлише за умов ухвалення низки законів, що врегулюють існуючі розбіжності та неузгодженостіз іншим законодавством.
Без сумніву, сучасний і перспективний стан економіки потребуютьзаконодавчого врегулювання процесу проведення грошової оцінки земель та земельнихділянок, яка узгоджувалася б з міжнародними стандартами. Саме в проекті Закону України«Про оцінку земель» [33] і визначаються засади проведення грошової оцінкиземель та земельних ділянок, основні положення відповідної документації, права,обов’язки та відповідальність учасників землеоціночної діяльності, її державне регулювання.Розкрито методи нормативної та експертної грошової оцінки земель та земельних ділянок,їх основні положення, особливості оцінки земель, земельних ділянок сільськогосподарськогота несільськогосподарського призначення. Ухвалення законопроекту сприятиме удосконаленнюплати за землекористування, розвитку ринку земель і, зокрема, системи іпотечногокредитування. Воно матиме позитивні правові, соціально-економічні та міжнароднінаслідки. Все це фактично унеможливить проведення некваліфікованої або недобросовісноїоцінки, отже захищеними будуть інтереси мільйонів громадян, які набули або набуваютьу власність земельні ділянки. Суттєвим вбачається і розвиток інвестування при одночасномузниженні ризиків деформацій на земельному ринку України.
Надто важливим є проект Закону України «Про ринок земель».Цим документом будуть встановлені правові засади організації, розвитку тафункціонування ринку земель. Таким чином вдасться реалізувати права і встановитиобов’язки громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, територіальних громаді держави на придбання земельних ділянок у власність та розпорядження придбанимиділянками.
Із прийняттям даного проекту закону в Україні буде організованопрозорий ринок земель державної, комунальної та приватної власності. Отже з’явитьсяможливість проводити земельні торги, що зумовить підвищення інвестиційної активності,розвиток інфраструктури ринку земель.
Поліпшенню господарювання має сприяти проект Закону України «Провнесення змін до Закону України „Про оренду землі“ [3]. Сьогодні необхіднінові підходи прийняття рішень в галузі земельних відносин, ефективного використанняземельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального,інвестиційного і виробничого потенціалів землі, перетворення її у самостійний факторекономічного зростання. Все це — пріоритети нинішньої політики держави в галузіземельних відносин.
Досвід орендних земельних відносин висвітлив багато проблем, першза все економічних, які вимагають невідкладного правового врегулювання. На разіє необхідність зняти штучні перепони доступу до права підприємницької діяльностіз використанням землі на умовах оренди. Необхідно посилити економічну відповідальністьза стан об’єктів оренди, чітко диференціювати її між орендарем і орендодавцем, забезпечитинадійний захист прав суб’єктів орендних відносин.
У проекті Закону України „Про державний земельний кадастр“[33] передбачається створення нормативно-технічної бази ведення державного земельногокадастру — ефективного механізму регулювання земельних відносин і державного управлінняземельними ресурсами через призму земельно-кадастрової інформації та реалізаціїположень Земельного кодексу України щодо гарантії державою права власності та користуванняземельними ділянками, раціонального використання та охорони земель.
Законопроект визначає правові і організаційні засади ведення державногоземельного кадастру, використання кадастрових відомостей спрямованих на захист прававласності та користування земельними ділянками, раціонального використання та охорониземель.
В проекті закону висвітлено поняття та призначення державногоземельного кадастру і основні завдання та принципи його ведення. Визначено, що об’єктомдержавного земельного кадастру є всі землі та земельні ділянки в межах територіїУкраїни та тісно пов’язані з ними об’єкти нерухомості. Розкрито зміст складовихдержавного земельного кадастру та визначено систему, яка складається з трьох рівнівйого ведення. Також визначено склад основної і допоміжної документації та перелікосновних видів робіт і обстежень, які забезпечують ведення державного земельногокадастру. Встановлена трирівнева архітектура автоматизованої системи державногоземельного кадастру та визначена структура бази даних державного земельного кадастру.
Ухвалення Закону України „Про державний земельний кадастр“та запровадження автоматизованої системи ведення державного земельного кадаструстворить сприятливі передумови для реєстрації прав на землю та нерухомість, гарантіїнадійності цих прав, сприятиме інвестиційній активності, розвитку ринку землі інерухомості, підтримці системи оподаткування та земельноіпотечного кредитування.
 

ВИСНОВКИ
 
За результатами дослідження оренднихземельних відносин у сільському господарстві України в курсовій роботі отриманінаступні висновки:
1. В результаті здійснення земельноїреформи в Україні понад 6,8 млн. селян отримали у власність земельні частки (паї)та земельні ділянки загальною площею 21 млн га, з яких 74% передано в оренду новостворенимгосподарським формуванням ринкового спрямування. У структурі договорів оренди домінуєкороткострокова оренда терміном до 5 років (91,5%), що є перепоною для капіталовкладеньу поліпшення земель. Подовження термінів оренди сприятиме запровадженню раціональнихсівозмін, здійсненню планування господарської діяльності, розширенню іпотечногокредитування, підвищенню ефективності використання землі.
2. Орендна плата є одним із чинниківпідвищення соціального захисту населення, особливо селян. Однак, річна виплата орендноїплати складає 41% від рівня обумовленого договорами оренди.
3. Встановлено, що грошова оцінката площа орендованих земель є основними чинниками, під впливом яких формується розмірорендної плати в областях України. Решта впливу обумовлена відсутністю конкурентногосередовища на ринку оренди землі та низькою інформованістю населення стосовно їхправ, що призводить до монополізації ринку оренди землі, заниження орендної плати,затримки її виплати, завищення цін на видану продукцію та надані послуги в рахунокорендної плати.
4… Встановленокомплекс взаємопов’язаних причин, що стримують розвиток орендних земельних відносин,серед яких слід виділити три групи: природні, організаційні й економічні. Природні– викликані якісними властивостями ґрунтівта специфікою природних умов регіону. Організаційні – пов’язані іззатяжним характером перехідного періоду, низькою обізнаністю населення стосовноїх прав, відсутністю дієвих механізмів раціонального використання угідь і розвиненоїінфраструктури аграрного ринку. Економічні – обумовленівідсутністю механізмів залучення середньо-і довгострокових інвестицій у сільськегосподарство та збитковістю більшості підприємств.
5. Удосконалення орендних земельних відносин потребує формуваннякомплексної системи їх правового регулювання, з чітким дотриманням її в умовах виробництвата прийняття довгострокової урядової програми розвитку оренди в аграрному секторі,що дозволить суб’єктам орендних відносин повною мірою реалізувати всі правомочності,закладені в тріаді «володіння –користування – розпорядження»земельними ділянками. Всі заходи мають спрямовуватись на максимально можливий захистправ орендодавців і бути прийнятними для орендарів. Подальший розвиток оренднихземельних відносин потребує створення відповідної правової бази, зокрема прийняттяпередбачених Земельним кодексом законів України: «Про ринок землі», «Про державнуреєстрацію земельних ділянок», «Про державний земельний (іпотечний) банк», «Продержавний земельний кадастр», „Про державну реєстраціюоб’єктів нерухомого майна“.
6. Розвиток орендних земельних відношень в Україні на сучасномуетапі стримується мораторієм на продаж землі. Мораторій на продаж землі в Україніобумовлений лише політичними чинниками. В країні наявні важливі передумови ринкуземлі, зокрема, сформовані основи земельного законодавства, критична маса власниківземлі сільськогосподарського призначення, частина з яких є потенційними продавцямиземельних ділянок, та відповідний попит на землю, який має сприяти капіталізаціїсільського господарства. .
Ринок землі є невід’ємною частиною економікибудь-якої розвинутоїдержави. Земля — найважливіший ресурс для сільськогосподарського виробництва. Земляне є класичним товаром і тому, ринок землі має цілу низку специфічних особливостей.Однією з таких особливостей ринку землі в розвинутих країнах є те, що при правильнійексплуатації земля не тільки не втрачає свою вартість, але й збільшує її, що стримуєвласників земельних ділянок від їх продажу. Тобто підсилюється обмеженість пропозиціїземельних ресурсів.
Світова практика свідчить, що в умовахринку землевласники вельми неохоче продають свої земельні ділянки, віддаючи перевагуздачі землі в оренду. Вони зацікавлені в отриманні стабільного прибутку, саме томув кожний певний момент продається лише незначна частина земельного фонду.
Відсутність в Україні цивілізованого ринкуземлі негативно впливає на орендні відносини в сільському господарстві, породжуючиколо економічних проблем:
— відсутність можливостей щодо конкурентногопродажу земельних ділянок збільшує пропозицію орендодавців землі, що обумовлює низькіціни оренди (близько 20 євро/га за рік).
— невисокий рівень орендної плати обумовлюєзаниження цін на земельні ділянки. Як наслідок, окремі земельні масиви не знаходятьорендарів і не використовуються.
— мораторій на продаж землі в Україніне запобігає здійсненню трансакцій з землею сільськогосподарського призначення,проте породжує їх тіньовий обіг за відсутності прозорого ринку. В результаті зазнаютьвтрат жителі сільської місцевості — власники землі, які отримують нижчу ціну засвої земельні ділянки порівняно з умовами конкурентного ринку.
— оскільки тіньові трансакції не передбачаютьсплату податків і відрахувань до державного і місцевих бюджетів, останні також зазнаютьзначних втрат.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. ГОСПОДАРСЬКИЙКОДЕКС УКРАЇНИ від 16 січня 2003 року N 436-IV // Із змінами і доповненнями, внесенимиЗаконами України станом від 9 січня 2007 року N 549-V, ОВУ, 2007 р., N 8, ст. 2762. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКСУКРАЇНИ від 25 жовтня 2001 року N 2768-III // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 27 квітня 2007 року N 997-V3. ЗАКОН УКРАЇНИ“Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV (Законом України від 2 жовтня2003 року N 1211-IV цей Закон викладено в новій редакції), // Із змінами і доповненнями,внесеними Законами України станом від 19 грудня 2006 року N 489-V4. ЗАКОН УКРАЇНИ“Про плату за землю” від 3 липня 1992 року N 2535-XII // Із змінами і доповненнями,внесеними Законами України станом від 19 грудня 2006 року N 489-V5. Про невідкладнізаходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки // УКАЗ ПРЕЗИДЕНТАУКРАЇНИ від 3 грудня 1999 року N 1529/99 6. Про додатковізаходи щодо соціального захисту селян — власників земельних ділянок та земельнихчасток (паїв) // УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 2 лютого 2002 року N 92/2002 (Із змінамиі доповненнями, внесеними Указом Президента України від 13 вересня 2002 року N 830/2002)7. Про затвердженняТипового договору оренди землі // КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 3 березня2004 р. N 220 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету МіністрівУкраїни
 від 13 грудня 2006 року N 1724)8. Про затвердженняформи Типового договору оренди земельної частки (паю) // Наказ Державного комітетуУкраїни по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року N 5 (Із змінами і доповненнями,внесеними наказами Державного комітету України по земельних ресурсах від 24 вересня2001 року N 166, від 26 лютого 2002 року N 25)9. Про затвердженняТимчасового порядку ведення державного реєстру земель // Наказ Державного комітетуУкраїни по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року N 174 (Із змінами і доповненнями,внесеними наказами Державного комітету України по земельних ресурсах станом від28 вересня 2005 року N 286)10. Про затвердженняІнструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актівна право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельноюділянкою та договорів оренди землі // Наказ Державного комітету України по земельнихресурсах від 4 червня 1999 р. за N 354/3647 (Із змінами і доповненнями, внесениминаказами Державного комітету України по земельних ресурсах станом від 29 грудня2003 року N 322)
11.      Аграрное,земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие.Под редакцией докт. юрид. наук, профессора Погребного А.А. и.канд. юрид. наук, доцентаКаракаша И.И.— X.: ООО «Одиссей», 2000.— 350 с.       
12. Артюшин В., Кобець М., Пугачов М.Проблеми становлення та функціонування ринку земель сільськогосподарського призначенняв Україні // Київ, 2007, Аналітико –дорадчий центр “Блакитної стрічки ПРООН” запідтримки Європейського Союзу. – 60 с.
13. Башнянин І., Лазур П.Ю.,Медведєв В.С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
14. Білецька Л.В., БілецькийО.В., Савич В.І. Економічна теорія: політекономія, мікроекономіка, макроекономіка.-К.: Центр навчальної літератури, 2005.
15.Економічна теорія: Політекономія:Підручник/ за вид. В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і доп.-К.: Знання – Прес, 2004.
16. ДАНКЕВИЧ А.Є. РОЗВИТОК ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХВІДНОСИН У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ( Автореферат дисертації наздобуття наукового ступеня кандидата економічних наук) // Київ – 2005, ННЦ „Інститутаграрної економіки“ Української академії аграрних наук.
17. Данкевич А.Є. Ефективність використанняорендованих земель у сільськогосподарських підприємствах // Економіка АПК. – 2003. – № 12. – С. 36-40.
18. Данкевич А.Є. Проблеми та перспективирозвитку орендних земельних відносин у сільському господарстві // Землеустрій ікадастр. – 2004. – № 1-2. – С. 88-92.
19. Данкевич А.Є. Формування орендноїплати за землі сільськогосподарського призначення // Агроінком. – 2005. – № 3-4. – С. 85-88.
20. Запорожець А.М. Аграрне право зарубіжних країн. — Харків: Фірма «Кон-ум», 2005. — 230 с.
21. Основи економічної теорії:політекономічний аспект: Підручник для студентів екон. спец. вищих закладів освіти/ За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Вищашк.—Знання, 1997.
22. Основи економіки: Навчальнийпосібник.(О.О. Беляєв, А.С. Бебело, В.М. Сукноваленко та ін.) – К.: КНЕУ, 2006.
23. Паламарчук Л. В. ЕКОЛОГО–ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИЕКОНОМІЧ-НОГО ОБОРОТУ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ ( Автореферат дисертації на здобуття науковогоступеня кандидата економічних наук) // Київ – 2004, Робота виконанав ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”
24. Паламарчук Л.В. Ринок землі в Україні: сутність, принципи, цілі, функції,механізм // Матеріали Всеукр. наук. конф. “Проблеми розвитку земельних відносинна засадах нового Земельного кодексу України”. – К.: Інститутземлеустрою УААН, 2002. – С. 56 – 59.
25. Політична економія:Навчальний посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін. — К.: КНЕУ,2001.
26. Тетянич Л. Орендаземельного паю // газета «ГоловБух», 8 жовтня 2007 р.,№ 55 (534), с. 19
27. Тихонов А.Г., Паламарчук Л.В. Наукові засади ринку землі в Україні //Землевпорядний вісник. – 2002. — № 3. – С. 64 – 70.
28. Тихонов А.Г., Паламарчук Л.В. Наукові аспекти економічного обороту землів Україні // Землевпорядкування. – 2002. — №3. – С. 8 – 21.
29. Трансформаційна економіка:Навчальний посібник. (За ред. Савчука В.С., Зайцева Ю.К.-К.: КНЕУ, 2006.)
30.      Янчук В.З.Аграрне право України. К.: Юрінком Інтер. 2000 – 681 с.
31. http:// www/dkzr.gov.ua — ОфіційнийІнтернет-сайт Державного агентства земельних ресурсів України
32. www.zem.te.ua — Офіційний Інтернет-сайтГоловного управління земельних ресурсів у Тернопільській області України
33. www.kmu.gov.ua — ОфіційнийІнтернет-сайт Кабінету Міністрів України