Організації (органи) господарського керівництва

Міжнароднийнауково-технічний університет
Полтавськийінститут бізнесу

Тематикаробіт № 1
Тема№ 6
Полтава – 2005ЗМІСТ
1.          Теоретичнепитання: «Правове становище органів (організацій) господарського керівництва».
2.          Задача№5: «За рішенням Кабінету Міністрів України державне підприємство повиготовленню військової зброї «Вектор», було передано у комунальну власність.Генеральний прокурор України не погодився з цим рішенням і вніс протест.
1. Чи підлягаєпротест задоволенню?
2. Чи містить чинне законодавство обмеження щодо передачі певних об’єктів з державної укомунальну власність?
3. Якщо так, тоякі саме? Обґрунтуйте свою відповідь».
3.          Задача№2: «Договір пайового лізингу, укладений між приватним підприємством «Мрія» таіншими суб’єктами, передбачав залучення державних коштів, спрямованих наздійснення лізингу. За позовом прокурора про визнання договору лізингунедійсним на тій підставі, що він не був зареєстрований у встановленому закономпорядку. Господарським судом зазначений договір був визнаний недійсним. 1. Чиправомірне рішення господарського суду? 2. Чи потребує договір лізингуобов’язкової  реєстрації? 3. Які правові наслідки недотримання вимог щодореєстрації договору лізингу.
Література
 

1. Правовестановище органів (організацій) господарського керівництва.
 
Організаціями(органами) господарського керівництва можуть виступати наступні державні танедержавні господарські організації: 1) господарські об’єднання 2)промислово-фінансові групи 3) господарські міністерства (відомства).
Для повної тавсебічної характеристики вказаних органів господарського керівництва розглянемота дамо поширену характеристику кожному з них.
До господарськихорганізацій, які здійснюють управління господарською діяльністю, в т. ч. ікоординацію такої діяльності, на­лежать: господарські об’єднання (включаючи іпромислово-фінан­сові групи), господарські міністерства та відомства.
Господарськеоб’єднання —це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організаційнизової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою ко­ординаціїдіяльності своїх учасників, об’єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних таекономічних завдань.
Правове становищеГО визначається ГК України (статті 118-124), законами «Про банки та банківськудіяльність» (ст. 26), «Про кооперацію» (статті 30-33), «Просільськогосподарську ко­операцію» (ст. 26) та ін.
Основні риси ГО:
•  господарськіорганізації корпоративного типу;
•  належність доорганізацій, які здійснюють управління діяль­ністю їх учасників (у т. ч.координацію їх діяльності) і є вторин­ними структурами;
•  вимоги до учасниківГО — наявність статусу юридичної особи;
•  основна метадіяльності — координація діяльності учасників
і об’єднанняїхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань(досягнення спільних соціальних та економіч­них результатів);
•  відсутністьспрямованості (мети) на отримання прибутку; тяжіння до монополізму, що зумовлюєнеобхідність отри­мання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (якщо утакий спосіб здійснюється кваліфікована економічна концентра­ція) та здійсненняцим органом контролю за дотриманням ГО ви­мог антимонопольно-конкурентногозаконодавства;
•  реєстрація взагальному для всіх суб’єктів підприємницької
діяльностіпорядку;
•  добровільністьвиходу учасників з ГО (за винятком держав­них) з внесенням відповідних змін доустановчих документів і ві­домостей державної реєстрації та збереженням заучасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов’язань за укладеними договорами.
Види ГО:
1) за ознакоюзасад створення — добровільні (створюються на договірних засадах, хоча в письмовійформі — як установчий доку­мент — договір обов’язково має бути лише васоціації, корпорації та промислово-фінансовій групі, в решті об’єднань — концерні та кон­сорціумі укладення договору в письмовій формі закон не вимагає,передбачаючи обов’язкову наявність статуту; учасники добровіль­ного об’єднаннямають право виходу з нього із збереженням обо­в’язків за раніше укладенимидоговорами) і державні (створюються за рішенням Уряду або господарськогоміністерства (відомства) та виконують функції органу, уповноваженогоздійснювати управлін­ня діяльністю державних підприємств — учасниківоб’єднання);
2) за ознакоюступеня централізації управлінських повнова­жень — асоціації (створюються зметою постійної координації гос­подарської діяльності без надання об’єднаннюправа втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників),корпо­рації (створюються на основі поєднання виробничих, наукових такомерційних інтересів, з делегуванням об’єднанню окремих пов­новаженьцентралізованого регулювання діяльності кожного з учас­ників), концерни(учасники якого перебувають у повній фінансовій залежності від одного або групипідприємців, який (і) в зв’язку з цим отримують значні повноваження щодоуправління діяльності решти учасників об’єднання);
3) за ознакоюобов’язкового установчого документа — договірні (асоціації, корпорації,промислово фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);
4) за галузевоюознакою — галузеві, тобто господарські об’єд­нання підприємств певної галузі(транспорту, зв’язку, вугільної промисловості тощо), міжгалузеві (до складуяких входять госпо­дарські організації різних галузей економіки);
5) затериторіальною ознакою — республіканські, обласні, міські тощо;
6) за ознакоютерміну діяльності — створені на визначений тер­мін (консорціум як тимчасовеоб’єднання промислового і банків­ського капіталу для досягнення спільної мети,а також промисло­во-фінансові групи) та без визначення строку діяльності(асоціації, корпорації, концерни);
7) за ознакоюнаявності чи відсутності у об’єднання статусу юри­дичної особи — господарськіоб’єднання, які мають статус юридичної особи асоціації, корпорації, концерни,консорціуми і господарські об’єднання, які не мають такого статусу (до нихналежать промисло­во-фінансові групи як особливий вид господарськогооб’єднання).
Отже, намирозглянуто господарські об’єднання, як найбільш розповсюджений вид органівгосподарського керівництва та визначено її ключові ознаки і значення угосподарській дільності.
Промислово-фінансовагрупа (ПФГ)- це таке господарське об’єднання, яке створюється Урядом України на визначенийстрок з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних га­лузейекономіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції.
Правове становищеПФГ визначається ГК України (ст. 125), Законом України від 21.11.1995 р. «Пропромислово-фінансові групи в Україні»; Положенням про створення (реєстрацію),реорга­нізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781.
Характерні рисиПФГ як особливого виду ГО:
— заборонастворювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського хар­чування, побутовогообслуговування населення, матеріально-техніч­ного постачання, транспортнихпослуг;
— створюються заініціативою підприємств та інших організа­цій низової ланки економіки зарішенням Уряду України;
— відсутність уПФГ статусу юридичної особи;
— мета створення- реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва іструктурної перебудови еко­номіки, а також виробництво кінцевої продукції;
— тимчасовістьдіяльності ПФГ (створення ПФГ на певний строк);
— обов’язковаучасть у ПФГ, банку (банків) і підприємств; крім них до ПФГ можуть входитинаукові, проектні та інші організації (установи) будь-яких форм власності;
–  порядокстворення ПФГ:
а)  укладення міжмайбутніми учасниками ПФГ Генеральної годи про сумісну діяльність щодовиробництва кінцевої продукції;
б) поданняуповноваженою особою ініціаторів створення ПФГ Міністерству економікипередбаченого законом пакету документів
узгодженняпитання щодо доцільності і обґрунтованості створен­ня ПФГ з певними державнимиорганами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);
— відсутністьспеціально створеного органу управління» функції якого, в т. ч. представленняінтересів ПФГ в Україні та за її межа­ми, покладається на головне підприємство,до якого закон встанов­лює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ,здійс­нення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/забо­ронадля певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств,підприємств у сфері громадського харчування, побу­тового обслуговування,матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бутиголовним підприємством ПФГ;
–  особливийпорядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється Міністерством економіки та зпитань економічної інтеграції;
–  ПФГ діють напідставі Генеральної угоди про сумісну діяль­ність щодо виробництва кінцевоїпродукції;
–  законом дляПФГ передбачаються пільги: 1) головне під­приємство та учасники ПФГзвільняються від сплати вивізного (експортного) мита і митних зборів у разіекспорту проміжної про­дукції; 2) головне підприємство та учасники ПФГзвільняються від сплати ввізного (імпортного) мита і митних зборів у разі імпор­туванняпроміжної продукції; 3) на банки — учасників ПФГ не поширюються обмеження щодовнесків комерційних банків до статутних фондів інших підприємств і організацій,встановлені ч. 4 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», участині інвестування коштів у розробку або розвиток і модернізацію виробництвакінцевої та проміжної продукції ПФГ;
— вихід(виключення) головного підприємства або іншого учас­ника ПФГ здійснюєтьсяшляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України і обов’язково тягне засобою реорганізацію ПФГ і нову реєстрацію в Мінекономіки;
— реорганізаціюПФГ шляхом виключення (виходу) головного  підприємства або учасника ПФГ ізскладу ПФГ Кабінет Міністрів України може здійснювати у таких випадках: 1) заподанням Голо­вної державної податкової інспекції України в разі більш як двора­зовогопорушення норм статей 4 і 5 Закону «Про промислово-фі­нансові групи в Україні»;2) припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України,виконання державної про­грами, з метою реалізації якої була створена ПФГ; 3) узв’язку з не­ефективною реалізацією ПФГ відповідних державних програм;
–  контроль таперевірку діяльності ПФГ здійснюють у межах своєї компетенції Кабінет МіністрівУкраїни, органи державної податко­вої інспекції, Національний банк України,Антимонопольний комі­тет України, інші державні органи, а також аудиторськіорганізації;
— ліквідація ПФГздійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках:1) у зв’язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності; 2)неможливістю реорганізації ПФГ у вищезгаданих випадках; 3) за ініціативоюучасників ПФГ.
Таким чином, намирозглянуто такий вид органів господарського керівництва, як промисловофінансові групи та визначено їх правовий статус і значення у господарськійдіяльність, а також встановлено необхідність у них з огляду на діяльністьдержавних органів управляння в особі Кабінету Міністрів України.  
Господарськіміністерства (відомства), як органи господарського керівництва у системі господарюваннярозрізняються дві категорії:
— функціональноготипу (Міністерство економіки, Міністерство фінансів тощо);
— галузевого типу(або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузьнародного господарства (Міністер­ство зв’язку, Міністерство транспорту та ін.).
Господарськеміністерство (відомство) — це господарська організація (орган державної виконавчоївпади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організаційгалузі, а також виконує функції власника майна щодо підпорядкованих їйдержавних підприємств та організацій.
Правовою основоюдіяльності господарських міністерств (ві­домств) є Декрет Кабінету МіністрівУкраїни від 15.12.1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавнійвласності», Загальне положення про міністерство, інший центральний органдержавної виконавчої влади (затверджене Указом Президента України від12.03.1996 р.) та положення про конкретне господар­ське міністерство/відомство(наприклад, Положення про Міністер­ство транспорту України, затверджене УказомПрезидента Украї­ни від П.05.2000 р.).
Основні рисигосподарського міністерства (відомства):
–  господарськаорганізація, яка здійснює управління господар­ською діяльністю підвідомчихдержавних підприємств і координа­цію діяльності всіх підприємств галузі;
–  господарськаорганізація унітарного типу;
– підпорядкованість Кабінету Міністрів України;
— установчийдокумент -положення, розроблене відповідно до Загального положення проміністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України;
–  наявністьстатур юридичної особи;
— часткадержавного майна необхідна для здійснення міністерством (відомством) своїхфункцій, закріплюється за ним на праві оперативного управління;
–  наявністьфункцій двох видів:
а) щодозагальногалузевого управління (участь у формуванні та реалізації державноїполітики в галузі, прогнозування розвитку економіки галузі, участь у розробціпроектів Державної програми економічного та соціального розвитку України,Державного бю­джету України, формування та розміщення державного замовлення напродукцію галузі і укладення державних контрактів, реалізація державноїстратегії відповідної галузі, розробка відповідних фі­нансово-економічних таінших нормативів, видача спеціальних дозволів (ліцензій) з окремих видів діяльності,затвердження дер­жавних стандартів, норм та правил на продукцію (роботи,послуги) відповідної галузі, участь у формуванні та реалізації антимонопольноїполітики у відповідній галузі, подання висновку щодо доціль­ності таобґрунтованості створення ПФГ та ін.);
б) щодоуправління майном державних підприємств які нале­жать до сфери відповідногоміністерства (прийняття рішень про створення, реорганізацію та ліквідаціюдержавних підприємств, установ і організацій у відповідній галузі, затвердженнястатутів державних підприємств галузі, укладення і розірвання контрактів зкерівниками цих підприємств, здійснення контролю за ефективніс­тю використаннязакріпленого за підприємствами державного май­на, подання згоди Фондудержавного майна України на створення спільних підприємств будь-якихорганізаційно-правових форм, до статутних фондів яких включається державнемайно, на передачу в оренду цілісних майнових комплексів підвідомчих державнихпід­приємств, на вихід структурних підрозділів зі складу підвідомчих Державнихпідприємств, на вступ і вихід державних підприємств у добровільні господарськіоб’єднання та ін.).
Отже намирозглянуто такі види органів господарського керівництва, як господарськіоб’єднання, промислово-фінансові групи, господарські міністерства (відомства) іна основі їх аналізу визначено спільні і відмінні риси між ними та окресленасфера застосування кожного з них та значення для господарського керівництва ігосподарської діяльності в цілому.  
Задача 5
За рішеннямКабінету Міністрів України державне підприємство по виготовленню військовоїзброї «Вектор», було передано у комунальну власність. Генеральний прокурорУкраїни не погодився з цим рішенням і вніс протест.
1. Чи підлягаєпротест задоволенню?
2. Чи містить чинне законодавство обмеження щодо передачі певних об’єктів з державної укомунальну власність?
3. Якщо так,то які саме? Обґрунтуйте свою відповідь.
Згідно частини 2статті 2 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальноївласності» не можуть бути об’єктами передачі з державної у комунальнувласність:     підприємства, що провадять діяльність,  передбачену частинамипершою,   другою   та   третьою   статті  4  Закону  України  «Пропідприємництво»  та  казенні підприємства. Згідно змісту частин 1-2 (частина3 виключена) статті 4 Закону України «Про підприємництво», яка залишаєтьсячинною за пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексуУкраїни, виготовлення військово зброї не передбачено, як діяльність забороненадля інших суб’єктів підприємницької діяльності крім державних підприємств, бовиготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї була виключеназ змісту статті згідно Закону «Про внесення змін до деяких законів України(щодо розроблення, виготовлення, реалізації,          ремонту, модернізації таутилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів донеї)». Відповідно:
1. ПротестГенерального Прокурора України задоволенню не підлягає.
2. Чиннезаконодавство, як випливає з вищевикладеного містить обмеження для передачіоб’єктів з державної у комунальну власність.
3. До обмежень невключається діяльність з виготовлення зброї, відповідно Кабінет МіністрівУкраїни мав право передати державне підприємство «Вимпел» з державної укомунальну власність.

Задача 2.
Договірпайового лізингу, укладений між приватним підприємством «Мрія» та іншимисуб’єктами, передбачав залучення державних коштів, спрямованих на здійсненнялізингу. За позовом прокурора про визнання договору лізингу недійсним на тійпідставі, що він не був зареєстрований у встановленому законом порядку.Господарським судом зазначений договір був визнаний недійсним.
1. Чиправомірне рішення господарського суду?
2. Чи потребуєдоговір лізингу обов’язкової  реєстрації?
3. Які правовінаслідки недотримання вимог щодо реєстрації договору лізингу?
На основі нормЗакону України «Про фінансовий лізинг» реєстрація договорів лізингу ззалученням державних коштів не передбачається. Згідно норм попереднього ЗаконуУкраїни «Про лізинг», до моменту внесення до нього змін Законом України «Провнесення змін до закону України «Про лізинг», передбачалась, обов’язковареєстрація договорів лізингу у разі, якщо об’єктом лізингу є державне майно абодоговір майнового  лізингу  передбачає  залучення  державних коштів чи длязабезпечення виконання  лізингового  договору  надаються  державні гарантії,бо  згідно з пунктом 1 статті 21 Закону відповідні договори, не зареєстровані увстановленому порядку, визнаються недійсними. Відповідно:
1. РішенняГосподарського Суду є неправомірним, бо основується на не чинному на часрегулювання господарських правовідносин законодавстві.
2. За чиннимзаконодавством договір лізингу не потребує обов’язкової реєстрації.
3. Правовінаслідки нетримання вимог, щодо реєстрації договору лізингу відсутні так, яктака реєстрація не передбачена чинним законодавством.
Література
1.          ВінникО.М. Господарське право: Курс Лекцій. – К.: Атіка, 2005. – 624 с.
2.          КибенкоЕ.Р. Науково-практичний коментар Закону України «Про господарські товариства».– Х.: Еспада, 2003. – 448 с.
3.          УманцівЮ. Уманців Г. Промислово-фінансові групи в Україні: державне регулювання, станта перспективи розвитку / Підприємництво, господарство і право. – 2001. — № 10.– с. 101-104.
4.          Муратова Д.А.Проблемы правового регулирования холдингов как объединений юридических лиц. –М.: МГСУ, 2004. – с. 100-104.
5.          Назарова Ю.Е.Участия правами промышленной собственности в хозяйственных обществах. – Х.:Эспада, 2002. – 88 с.
6.          Господарськийкодекс України / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003 – N 18, 19-20, 21-22.
7.          ЗаконУкраїни: Про банки і банківську діяльність / Відомості Верховної Ради (ВВР). –2001. – N 5-6.
8.          ЗаконУкраїни: Про кооперацію / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. – N  5.
9.          ЗаконУкраїни: Про сільськогосподарську кооперацію / Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1997. – N 39.
10.        Закон України: Про промисловофінансові групи в Україні / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – N 23.
11.        ДекретКабінету Міністрів України: про управління майном що є у загальнодержавнійвласності / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. — N 7.
12.        УказПрезидента України: Про затвердження Загального положення по міністерство,інший центральний орган державної виконавчої влади / Урядовий кур’єр. – 1996. –17 березня.
13.        ЗаконУкраїни: Про передачі об’єктів права державної і комунальної власності /Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – N 34.
14.        ЗаконУкраїни: Про підприємництво / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – N 14.
15.        ЗаконУкраїни: Про лізинг / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – N  16.
16.        ЗаконУкраїни: Про внесення змін до закону України «Про лізинг» / Відомості ВерховноїРади (ВВР). – 2004. – N  15.