–PAGE_BREAK–Кількісні і якісні зміни в організмі малюків протікають одночасно, але не синхронно: часто при прискореному зростанні сповільнюється дозрівання і, навпаки, при посиленому вдосконаленні функцій організму загальмовується зростання [2]
Достатньо об’єктивно про розвиток дитини можна судити по співвідношенню паспортного і біологічного віку. Біологічний вік вважається відповідним паспортному, якщо зростання дитини нижче середнього і щороку збільшується не менше, ніж на 4 см. Крім того, у шестирічної дитини повинен бути хоч би один постійний зуб. Біологічний вік відстає від паспортного, якщо два з перерахованих показників менше вказаних величин [11].
М’язи набувають властивої ним форми і структури ще в першій половині внутріутробного періоду. Зростання м’язових волокон в дітей 6-7 річного віку відбувається нерівномірно. М’язи ніг розвиваються швидше, ніж м’язи рук, а м’язи-розгиначі — швидше, чим м’язи-згиначі. Дрібні м’язи (наприклад, м’язи кисті) розвиваються пізніше [11, 63].
Зростання м’язової тканини відбувається в основному за рахунок потовщення м’язових волокон. З 6-7 років у дитини розвиваються м’язи рук, але із-за швидкої стомлюваності м’язів і відносної слабкості кістково-м’язового апарату, діти ще не готові до тривалої м’язової напруги [63].
У фізичному вихованні молодших школярів велика увага приділяється розвитку сили. Сила визначається, як здібність до подолання опору або протидії йому за рахунок м’язової напруги. Розвиток здібності до прояву м’язових зусиль є важливою умовою розвитку рухових умінь [11].
Правильно говорити не стільки про розвиток сили у молодших школярів, скільки про прагнення до досягнення гармонійного розвитку сили різних груп м’язів і особливо розвитку найбільш слабких з них. До таких відносяться м’язи черевного преса. Значення цих м’язів в житті людини велике, вони забезпечують нормальне функціонування внутрішніх органів. Рівномірний розвиток всієї мускулатури надзвичайний важливо для формування хорошої постави.
Діяльність серцево-судинної системи у молодших школярів добре пристосована до вимог організму, що росте. Їх судини значно ширші, ніж у дорослих, і потік крові здійснюється по ним вільніше, легко задовольняючи підвищену потребу тканин в постачанні кров’ю. З віком збільшується маса серця, сила його скорочень, а отже, і об’єм крові, що викидається при кожному скороченні. У 6-7 років пульс поступово знижується до 80.
Нервова регуляція діяльності серця у дітей ще недосконала. Нерівномірність частоти і сили серцевих скорочень спостерігається навіть у спокої. При фізичному навантаженні серцевий м’яз швидко стомлюється, тому вправи під час занять треба урізноманітнювати. Фізичні вправи чудово тренують серцево-судинну систему: поліпшується регуляція серцевої діяльності, робота серця стає економнішою [33].
Органи дихання у молодших школярів мають характерні фізіологічні особливості. В результаті розвитку дихальної мускулатури об’єм легенів збільшується. Дихання стає глибшим, кров краще насищається киснем. До 6 років будова легеневої тканини ще не завершується. Носові і легеневі ходи у дітей порівняно вузькі. Це утрудняє надходження повітря в легені. Дитина дихає більш поверхнево, ніж дорослий, частота дихання у молодших школярів — 23-25 (у дорослих — 16-18). Неглибоке дихання веде до поганої вентиляції легенів і деякого застою в них повітря. Гри і заняття фізкультурою на свіжому повітрі активізують процеси газообміну [11, 13, 15].
При великій, але короткочасній фізичній напрузі в порівнянні із спокоєм, об’єм дихальних рухів може збільшуватися у дітей 6-7 років — в 4 рази. Життєва ємкість легенів в молодшому шкільному віці складає приблизно 1000-1300мл.
Молодші школярі ще не можуть свідомо регулювати дихання і погоджувати його з рухами. При виконанні гімнастичних вправ дитина повинна дихати легко. Потрібно стежити, щоб вона не затримувала дихання на вдиху. Головну увагу необхідно звертати на видих, він повинен бути різким і акцентованим. Слід пам’ятати про те, що пристосувальні можливості легеневої і серцево-судинної систем дитини нижче, ніж у дорослого. Тому фізичні вправи треба строго дозувати [15].
У зв’язку з недосконалістю дихальної системи, витривалість у молодших школярів розвивається поволі і у міру адаптації до фізичних навантажень [13]
Не дивлячись на те, що серце дитини і органи дихання порівняно легко пристосовуються до навантажень і швидко відновлюють свою працездатність, непосильні фізичні вправи можуть стати причиною порушення ритму скорочення серця, зміни кров’яного тиску [11].
Обмін речовин у дітей відбувається інтенсивніше, ніж у дорослих (у 2-2,5 разу). У них переважають процеси засвоєння речовин над процесом їх розпаду і згорання, оскільки організму, що розвивається, необхідно багато енергії для зростання. На відміну від дорослого, у дитини більше енергії витрачається на зростання тіла (приблизно на 15%), чим на роботу м’язів. При активній м’язовій діяльності енерговитрати зростають пропорційно інтенсивності фізичних вправ. Повне задоволення енергетичних запитів дитячого організму забезпечується збалансованим харчуванням.
Йде розвиток нервової системи. В основному збільшення мозкової маси відбувається в результаті зростання і розгалуження дендритів і аксонів. Збільшується площа, займана корою головного мозку, в основному шляхом поглиблення звивини. Збільшується і товщина кіркового шару великих півкуль. Швидкість виникнення збудження збільшується більш поступово, і досягає величини, характерної для дорослих, лише до 10 років. Нездатність нервових клітин тривалий час знаходитися в стані збудження дуже характерна для дітей молодшого шкільного віку. З цим пов’язана нестійка домінанта: будь-яка стороння дія легко її руйнує [13].
У молодшому шкільному віці відбувається розвиток рухового аналізатора в корі головного мозку. В той же час вегетативні системи відстають в розвитку від рухової функції організму [13].
Для дітей молодшого шкільного віку характерна надзвичайна гнучкість, що пояснюється великою товщиною і податливістю міжхребетних хрящів і пізнім окостенінням епіфізів хребта [15]. Фізіологічні вигини хребта нестійкі, кістки і суглоби легко піддаються деформації під впливом несприятливих дій [13]. Тому необхідно більше приділяти уваги на зміцнення м’язів-розгиначів, а не на розвиток гнучкості. Фізичні вправи повинні підбиратися з таким розрахунком, щоб навантаження розподілялося рівномірно на всі частини тіла.
Особливе місце у фізичному розвитку молодшого школярів займають координаційні здібності, оскільки вони є одними з основних життєво важливих фізичних якостей людини. М.Е. Бурцева (1985) і Е.П. Мігунова (1979) визначили координаційні здібності, як здібності людини до узгодження певних дій в процесі управління діяльністю, відповідно поставленій меті.
Молодшим школярам властиві елементарні координаційні здібності, що проявляються в ходьбі, бігу, стрибках, тоді як складні виявляються безпосередньо в якій-небудь спеціальній діяльності.
Молодшим школярам властиві наступні види координаційних здібностей:
Реагуюча — здібність до швидкого початку цілеспрямованого рухового акту, відповідно певному сигналу.
Просторово-орієнтаційна — здібність до зчленування окремих частин між собою.
Здібність до статичної і динамічної рівноваги.
Ритмічна — здатність визначати і реалізовувати характерні динамічні зміни в процесі рухового акту. [22]
Основу складає переробка слухової, зорової, рухової і кінетичної інформації.
У дітей молодшого шкільного віку координаційні здібності виявляються без урахування швидкісних, силових і швидкісно-силових якостей, тобто виявляються абсолютні координаційні здібності [22].
Отже, для молодшого шкільного періоду дитинства характерний інтенсивний і нерівномірний розвиток всіх органів і систем організму. Відбувається швидке зростання рухового апарату і скелетної мускулатури, що великою мірою впливає на формування постави і розвиток м’язової сили.
Вдосконалення роботи серцево-судинної і дихальної систем забезпечують витривалість організму. Розвиток рухового аналізатора визначає розвиток рухових здібностей: координаційних, силових, швидкісно-силових і ін.
Не дивлячись на це, необхідно пам’ятати, що організм дитини ще далеко не досконалий і неадекватні фізичні навантаження можуть негативно позначитися на його розвитку. Тому, при підборі засобів і методів фізичного виховання, треба керуватися в першу чергу знаннями вікових особливостей морфо-функціонального розвитку дітей молодшого шкільного віку.
1.1.2 Психічний розвиток молодших школярів Психічний розвиток дітей багато в чому залежить від їх фізичного розвитку. Цей зв’язок особливо проявляється, при аналізі вікових особливості психічного розвитку дітей. Дитячий організм не є зменшеною копією організму дорослої людини. У кожному періоді він має свої, особливі властивості фізичної і розумової діяльності, які поступово переходять в якості, характерні для організму дорослої людини [36].
Розвиток вищої нервової діяльності багато в чому залежить від морфологічного розвитку кори великих півкуль. У молодшому шкільному віці наголошується подальше вдосконалення центральної нервової системи, як морфологічне, так і функціональне. Процеси збудження і гальмування в корі головного мозку легко розповсюджуються. Зовні це виражається в тому, що діти роблять багато зайвих рухів, стають метушливими. Стан оптимальної збудженості часто порушується у бік підвищення, що приводить до легкої стомлюваності дітей [2].
Діти 6-7 років більше орієнтуються в просторі, але сприйняття часу у них залишається ще недосконалим [3].
У молодшому шкільному віці продовжує швидко розвиватися мислення і перш за все узагальнене і словесне мислення, дієва ж і образна його форми зберігають своє провідне значення. Але вдосконалення мислення не має прямого зв’язку з віком, тому таке велике значення спеціальних занять з молодшими школярами.
Мислення розвивається на основі пізнавальної активності дитини і пов’язане з її знаннями. Вирішуючи завдання, встановлюючи зв’язки і відносини між предметами дитина використовує наочно-дієву, наочно-образну і словесно-логічну форму розумової діяльності.
Молодший шкільний вік — це період, протягом якого йде колосальне збагачення і впорядкування плотського досвіду дитини, оволодіння специфічними людськими формами сприйняття і мислення, бурхливий розвиток уяви, формування довільної уваги і смислової пам’яті [3]. Великий вплив на розвиток розумової діяльності роблять пам’ять і увага.
Пам’ять — основна умова психічного життя. Пам’ять дитини — її інтерес. Дітям запам’ятовується те, що яскраво, незвично. У молодшому шкільному віці починає складатися довільне запам’ятовування. Для цих дітей характерний осмислений спосіб запам’ятовування. Перш ніж утримати що-небудь в пам’яті, вони повинні зрозуміти те, що від них вимагається. Безглуздий матеріал, що вимагає тільки механічної пам’яті, запам’ятовується дитиною насилу. Але запам’ятовуючи різні вірші, діти молодшого шкільного віку дістають можливість вправлятися і в механічному способі запам’ятовування.
Важливим в розвитку пам’яті в молодшому шкільному віці є подальше збагачення образної пам’яті і початок функціонування смислової. Рівень розвитку смислової пам’яті багато в чому залежить від того, наскільки діти навчені виділяти сенс і передавати основний зміст сприйнятого.
У молодшому шкільному віці розвиваються багато рухових здібностей і рухова пам’ять дітей дозволяє їм освоювати рухи, відтворювати їх швидко і точно [3,4].
Увага у дітей молодшого шкільного віку ще нестійка, вона легко порушується при зміні навколишнього оточення. Увага дітей 6-7 років стійка тоді, коли в зміст діяльності входять наочні зображення, емоційно привабливі і відомі дітям об’єкти і явища. Від цього також залежить об’єм уваги. Увага дитини виявляється в певних психічних процесах: вона вдивляється, вслухується, відгадує загадки і так далі Основні види уваги дитини — мимовільна і довільна — тісно зв’язані і переходять одна в іншу [41].
Для мимовільної уваги характерне те, що:
дитина не готова заздалегідь до даного сприйняття або дії;
вона наступає раптово, відразу після дії подразнення і в своїй інтенсивності обумовлюється її особливостями;
вона скоро проходить: триває поки діють відповідні подразники, і, якщо не прийняти необхідних мір до її закріплення у формі довільного, припиняється.
Довільна увага виникає в результаті свідомих зусиль людини, направлених на краще виконання тієї або іншої діяльності. Причинами, що обумовлюють довільну увагу, є:
інтереси дитини, що спонукають до заняття даним видом діяльності, зокрема до ігрових предметів, ігор і т.д.;
свідомість своїх обов’язків, сприяючих кращому виконанню даного виду діяльності.
В шестирічному віці діти можуть безперервно грати протягом години і більш, тоді як у трирічних дітей гра рідко продовжується довше 20 хвилин. Та все ж увага дітей молодшого шкільного віку продовжує залишатися переважно мимовільною: вона збуджується і підтримується зовнішніми подразниками, звичним характером ігрових операцій, а також вказівками і вимогами дорослих [44].
Розвиток емоцій у дітей 6-7 років носить складний характер. Такі діти легко піддаються афектним станам. Але, з іншого боку, впродовж всього цього віку йде формування вищих відчуттів: інтелектуальних, естетичних, етичних. У цьому віці закладаються основи багатьох позитивних відчуттів: дружба, товариства, обов’язку і інших. Цей етап дуже важливий в розвитку особи дитини. Протягом цього періоду відбуваються значні зміни в спрямованості формування темпераменту і характеру.
Саме даний вік (6-7 років) є сприятливим для розвитку пам’яті, уваги, образного і логічного мислення дитини. Тому будь-які заняття з дітьми даного віку повинні створювати оптимальні умови для їх нормального психічного розвитку.
Раціональний підбір засобів і методів фізичного виховання, розвитку, навчання, оздоровлення і об’єднання їх в комплекс заходів в режимі дня дітей, з урахуванням їх вікових особливостей дозволить сприяти їх розвитку, оздоровленню і навчанню в школі.
З урахуванням вищевикладеного, необхідно в кожне заняття з дітьми включати велику кількість сенсорної інформації, сприяючої зміцненню знань і підвищенню інтересу до занять.
1.2 Розвиток координації рухів у дітей молодшого шкільного віку При навчанні руховим навикам важливо враховувати механізм ремінісценції для уникнення невиправданого конфлікту між вчителем і учнями. Він полягає в тому, що для формування стійких зв’язків між сприймаючими і виконавчими системами організму необхідний певний час, залежно від складності рухового завдання і підготовленості. Тому процес безпосередньої реалізації у дії руху, що вивчається може відставати від часу безпосереднього навчання від 2-3 днів до декількох місяців. Практична реалізація рухового досвіду наступає лише у момент поєднання сприятливих умов, коли рух виходить як би само собою, поза зв’язком в часі з процесами навчання. Насправді це результат роботи свідомості і підсвідомості, заснованої на попередньому досвіді, вдалих і невдалих спробах.
У 6-7 років у дитини відбувається інтенсивне вдосконалення координаційних механізмів, формуванням взаємодії центральних і периферичних регуляторних систем, що дозволяє рахувати його одним з вузлових періодів становлення довільної рухової функції людини. Цей вік також відрізняється нерівномірним і різночасним розвитком координаційних здібностей [3,22,44 і ін.]. Координація означає взаємозв’язок, узгодженість, поєднання приведення у відповідність.
У багатьох роботах наголошується, що в процесі фізичного виховання повчальна інформація повинна бути направлена на формування і вдосконалення координації рухів. Проте закономірності формування і особливості координаційних проявів вивчені ще далеко не повністю, особливо у дітей.
Н.А. Бернштейн [8] відносив спритність до однієї з провідних психофізіологічних якостей людини і указував на те, що координація і спритність — не одне і теж. За його визначенням «спритність» — є рухова здатність вийти з будь-якого положення, тобто здатність справлятися з будь-яким виниклим руховим завданням:
правильно (тобто адекватно і точно);
швидко (тобто скоро);
раціонально (тобто доцільно і економно);
мітко (тобто вертко і ініціативно).
Під координацією Бернштейн розумів «подолання надмірних мір свободи рухомого органу, тобто перетворення останнього в керовану систему».
До теперішнього часу склалася думка про те, що «координація» — це особлива група фізіологічних механізмів, що створюють безперервну, організовану, циклічну взаємодію між процесами сприйняття і відтворення руху.
продолжение
–PAGE_BREAK–Цілісний рух, нехай навіть найпростіший, є складними поєднаннями ряду рефлексів, що зливаються в один складний руховий рефлекс. Наявність зворотного зв’язку, тобто сигналізації, що поступає в кору головного мозку під час руху, дозволяє вести контроль за його виконанням і управляти їм [8].
За даними В.А. Сорокіної [44] від 4 до 7 років значно розширюються зв’язки рухової області головного мозку з одним з важливих центрів регуляції руху — мозочком і підкірковими утвореннями зокрема з червоним ядром. До семи років кірковий відділ рухового аналізатора дитини знаходить всі морфологічні ознаки, властиві дорослим. Досягає значної зрілості і рецепторний апарат рухової системи.
Фізіологічна суть контролю рухів була розкрита в дослідженнях І.М. Сєченова. Характеризуючи процес регулювання рухів, він писав, що певному ряду рухів завжди відповідає в свідомості певний ряд чуттєвих знаків; якщо ж руховий ряд повторюється багато раз, то разом з рухами заучуються і відповідні ряду чуттєві знаки. Запам’ятовуючись, вони утворюють ряд нот, по яких, або, точніше, під контролем яких розігрується відповідна рухова п’єса [8].
Для оволодіння новими рухами великого значення набувають вже наявні умовні зв’язки. Тому, чим багатше і різноманітніше був руховий режим дитини, тим легше і правильніше вона виконуватиме нові рухові дії.
На необхідність мати підготовлений механізм в корі головного мозку для швидкого оволодіння рухом указували багато дослідників. Багато дослідників сходяться на думці, що ступінь розвитку зорового і рухового контролю за рухами у дітей до моменту вступу до школи значною мірою визначає успішність оволодіння ними графікою листа [8].
Розвитку координації рухів сприяє застосування різних вправ. Фізичне виховання володіє великими можливостями для вирішення цього завдання. Величезний арсенал вправ дозволяє вибрати ті, які найбільшою мірою робитимуть вплив на розвиток координації рухів, з’єднання цих вправ в системи з метою направленої дії, а також використання їх в іграх, на сприятливому емоційному фоні.
На думку Н.А. Ноткіної координація рухів є провідною руховою якістю у дітей 6-7 років. При оволодінні новими вправами руховий досвід збільшується, запас умовно-рефлекторних зв’язків поповнюється і в результаті цього узгодженість в роботі м’язових груп підвищується. Діти починають виконувати рухові дії легко, вільно, без зайвої напруги. В.П. Назарів також вважає, що координація рухів розвивається найуспішніше в дитячому віці і зберігається тривалий час. [44]
В.М. Заціорський, В.І. Лях і ін. розділяють координаційні здібності на два основні класи: класи тілесної і ручної спритності. У кожному з класів виділяють по вісім однорідних груп координаційних здібностей. Розвиток ручної спритності має велике значення для розвитку розумових здібностей, розвитку мови і підготовки руки до оволодіння графікою письма. [35]
Оскільки структура будь-якого руху завжди характеризується тимчасовими, просторовими і динамічними параметрами, важливо добре орієнтуватися в цих параметрах і на цій основі ефективно управляти своїми рухами. Слід відмітити, що за даними ряду дослідників розмах рухів відтворюється з меншою помилкою, чим тривалість, швидкість або зусилля.
У роботах, присвячених дослідженню відтворення просторових параметрів рухів, встановлено, що точність оцінки цієї ознаки може бути підвищена за допомогою фізичних вправ [8,22,35], оскільки більшість з них є переміщенням в просторі різних тіл (метання снарядів та інші) або власного тіла і його ланок [8]. Рецепція простору в ході занять все більш удосконалюється.
До теперішнього часу відсутня єдина класифікація координаційних здібностей, яка була б загальновизнаною в теорії і практиці фізичної культури.
На думку групи авторів, можна виділити три види координації: нервову, м’язову, рухову [8,22,35]. Під нервовою координацією, слід розуміти поєднання нервових процесів, що приводять до рішення рухової задачі; під м’язовою координацією — узгодження напруги і розслаблення м’язів, внаслідок чого стає можливим рух; під руховою координацією — узгоджене поєднання рухів окремих ланок тіла в просторі і в часі, відповідність руховому завданню, поточній ситуації і функціональному стану організму.
Певний інтерес викликає класифікація рухів на мікро- і макрорухи, запропонована Л.П. Матвєєвим [35]. Під мікрорухами автор має на увазі, головним чином, рухи вироблювані кистю і пальцями, тоді як макрорухи виконуються з активною участю крупних м’язів рук і верхнього плечового поясу.
Ряд дослідників в своїх роботах застосовує термін «тонка рухова координація пальців рук». Вони розглядають її як показник шкільної зрілості, тобто готовності здорової дитини до навчання в школі [22.].
Величезне значення в житті дітей молодшого шкільного віку має розвиток «ручної умілості» або тонко координованих рухів, які сприяють розумовому розвитку і розвитку мови. В той же час ручна умілість сприяє підготовки дітей до оволодіння графікою письма. Серед інших рухових функцій рухи пальців руки мають особливе значення, оскільки називають величезний вплив на розвиток вищої нервової діяльності дитини [22].
Координаційні здібності, як і будь-які інші, формуються в процесі індивідуального розвитку і піддаються змінам під впливом тренувань. Основним засобом, що удосконалює координаційні здібності, є фізичні вправи.
Ряд дослідників відзначає, що координація рухів рук розвивається за допомогою спеціальних вправ — як з предметами, так і без них [22,44, 55]. Автори указують на те, що вправам з предметами необхідно віддавати перевагу, оскільки вони пред’являють підвищені вимоги до швидкості і точності рухових дій, розвивають координацію дрібних рухів рук, тонке м’язове відчуття, пов’язане з функціями тримання хапання, кидання і лову. Крім того, за даними ряду дослідників, вправи з предметами сприяють швидшому формування важливих координаційних здібностей (КЗ): до диференціювання, орієнтування, ритму, реакцій і рівноваги [8,22, 35].
Засобом для формування КЗ рук є спеціальні вправи, що входять в основну гімнастику. Автор на підставі численних досліджень систематизував ці вправи, що виконуються руками в різних суглобах, по ступеню складності їх освоєння. До першої групи (перший ступінь складності) входять вправи, що не вимагають спеціального розучування і легко освоювані дітьми з першої спроби. До другої групи (другий ступінь складності) віднесені вправи, що хоча і вимагають спеціального навчання, але що легко піддаються розучуванню. Третя група (третій ступінь складності) складається з вправ, які вимагають спеціального розучування і насилу освоюються дітьми. Автор указує, що у міру зростання дітей відбувається перерозподіл ступенів складності освоєння вправ. Даний факт пояснюється підвищенням рухових можливостей дітей за рахунок збільшення умовних зв’язків на базі постійного досвіду, що росте, який не рівноцінний по відношенню до різних вправ. Так, вправи, схожі з побутовими діями, засвоюються швидше за інших.
Ряд авторів відзначає методичні прийоми, за допомогою яких можна підвищити координаційну складність тренувальних засобів: варіювання способів виконання рухів, зміна зовнішніх умов, комбінування рухових навиків, виконання вправ при недоліку часу, варіювання інформації, що приймається: зоровій, слуховій, вестибулярній. Ефективним шляхом розвитку КЗ є виконання вправ з ситуацією, що раптово змінюється, вимагає швидкого реагування і ухвалення оптимального рішення [22,35].
Вправи на розвиток і вдосконалення координації рук можна ускладнити трьома шляхами: перший шлях — збільшення темпу виконуваних рухів; другий шлях — зміна напряму, виконання рухів в двох, три і із зміною площин; третій шлях — поєднання рухів рук з рухами ногами [35].
Тренування пальців рук підвищує узгодженість в роботі м’язів, дає можливість виконувати складні рухи одним або декількома пальцями.
Багато авторів указують на те, що при розвитку і вдосконаленні координаційних здібностей дітей широке застосування отримали ігровий і змагання методи. Більшість вправ, рекомендованих для розвитку КЗ, можна провести цими методами [5,9,21,26,31,43,44,55]. Ряд авторів вважає, що для формування ручної умілості можуть бути успішно використані вправи і ігри з пальчиками, зокрема супроводжувані читанням народних жартівливих віршів. Ці ігри створюють сприятливий емоційний фон, забезпечують хороше тренування пальців, сприяють розвитку уміння слухати і розуміти зміст жартів, учать уловлювати ритм мови. [21]
Розвиток ручної умілості може здійснюватися на різних заняттях (малювання, ліплення, рідна мова). Проте із-за слабкого розвитку дрібних м’язів руки, незавершеного окостеніння кісток зап’ястя і фаланг пальців будь-які графічні дії швидко приводять до стомлення. Часто діти відмовляються від такої діяльності, мотивуючи відмову сильною втомою руки.
У цих умовах зростає роль фізкультурних занять, оскільки на цих заняттях є широкі можливості підключати дрібні м’язи кисті до різних видів діяльності, що носять більшою чистиною ігровий характер (рухомі ігри з жартівливими віршиками, речитативно-фізкультурні композиції, перекладання дрібних предметів в естафетах, кидки і піймання м’яча, багато інших). При такому підході навіть при включенні достатньо великої кількості вправ, безпосередньо направлених на розвиток дрібних м’язів і координації рухів ланок руки, діти ніколи не скаржаться на втому рук. Саме в процесі занять фізичними вправами включаються механізми перенесення, сприяючі оволодінню графічним навиком листа за рахунок вже придбаного рухового досвіду. Ефект перенесення буде тим вище, чим значніше розвинені рухові якості, необхідні для становлення графіки листа. Важливо також, щоб структура сформованих рухових умінь відповідала структурі рухів, що виконуються дитиною в процесі писання.
Таким чином, необхідно розвивати якості, які допоможуть дитині в оволодінні навикам писання. А оскільки розвиток всіх цих якостей є завданням фізичного виховання, то природно припустити, що саме фізкультурні заняття, будь-які форми рухової активності можуть внести значний внесок до справи підготовки дітей до школи.
Слід пам’ятати, що тренувальні вправи використовувані для розвитку або формування точності рухів, ефективні до тих пір, поки не виконуватимуться автоматично. Потім вони втрачають свою цінність. Підвищенню точності рухових дій сприяє добре продуманий підбір загально розвиваючих вправ (як з предметами, так і без них), при виконанні яких учні ознайомлюються з основними поняттями і компонентами, що характеризують будь-який рух, — напрямом, амплітудою, швидкістю, силою, часом [44].
У літературі підтверджується велике скупчення біологічно активних точок (БАТ) на кистях і стопах. БАТ — невелика ділянка шкіри і підшкірної основи в якому є комплекс взаємопов’язаних мікроструктур (судини, нерви, клітини сполучної тканини), завдяки чому створюється біологічно активна зона, що робить вплив на терміналії і зв’язок між ділянкою шкіри і внутрішнім органом.
Десятирічний досвід роботи відомого фахівця з масажу Юргена Кайзера [20] показує, що щоденний профілактичний масаж рефлекторних зон рук сприяє зміцненню здоров’я.
Всі учені, що вивчали діяльність дитячого мозку, психіку дітей, відзначають великий стимулюючий вплив функції руки. Невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев писав, що рухи руки завжди були пов’язані з мовою і сприяли її розвитку. Англійський психолог Д Селмі також надавав дуже велике значення «Творчій роботі рук» для розвитку мислення і мови дітей.
Дослідження підтвердили, що при стимуляції тонких маніпуляторних рухів пальцями відбувається розвиток мовної функції і мислення. Це пояснюється законами взаємодії кіркових кінців рухового і мовного аналізаторів.
У лабораторії в електрофізіологічному дослідженні, проведеному Т.П. Хрізман і М.І. Звонарьовою [20] було виявлено, що коли дитина проводить ритмічні рухи пальцями, у нього різко посилюється узгоджена діяльність лобових і скроневих відділів мозку. Фундаментальні медичні дослідження підтверджують, що в корі головного мозку проекція шкірної чутливості кисті, особливо долонній поверхні, представлена ширше, ніж проекція шкірної чутливості проксимального відділу руки і тим більше тулубу. Дрібні м’язи кожного пальця руки мають окреме представництво в передній центральній звивині, тоді як великі м’язові групи ноги і тулуба представлені сумарно.
Причин для інтересу до процесу розвитку координаційних здібностей у дітей у віці 5-7 років декілька, назвемо деякі з них.
По-перше, це величезний вплив КЗ на ефективність процесу формування рухових умінь і навиків. У ряді робіт наголошується необхідність цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей, які довготривалі по своєму характеру і позначаються впродовж всього періоду навчання. По-друге, КЗ у віці 6-7 років є фундаментом для розвитку інших рухових якостей [8].В.І. Пилипович указує, що якщо координація обумовлює точне дозування рухів в часі, в просторі, по величині м’язових зусиль, то тим самим вона визначає можливості раціонального прояву інших рухових якостей [35]. По-третє, вік 6-7 років є сприятливим періодом для розвитку більшості КЗ.
Слід зазначити і той факт, що сенситивний період КЗ обмежений віком статевого дозрівання, що обумовлює необхідність ефективного використання молодшого шкільного віку для поліпшення координації рухів.
Вітчизняні і зарубіжні автори відзначають, що в молодшому шкільному віці є великі можливості для цілеспрямованого розвитку КЗ [8,22,32,53].
Відмітною особливістю формування КЗ у дітей молодшого шкільного віку є їх тісний взаємозв’язок з оволодінням новими руховими діями. У цьому віці необхідно створювати у дітей широкий координаційний базис шляхом оволодіння новими рухами.
В.І. Лях вважає що основним засобом виховання КЗ є фізичні вправи, в яких присутня новизна, необхідність, складність, «хитрість» [35].
Виходячи з вищевикладеного, можна припустити, що комплекси складно координаційних рухів з варіативною умовою сприятимуть як розвитку координаційних здібностей, так і розвитку рухових якостей дітей старшого дошкільного віку.
2. Завдання, методи і організація дослідження 2.1 Завдання дослідження Виходячи з мети дослідження сформульовані наступні завдання:
Виявити рівень здоров’я, рівень фізичного розвитку і продуктивність розумової працездатності дітей 6-7 років.
Розробити комплекс фізкультурно-оздоровчих заходів для молодших класів шкільних установ.
Експериментально обґрунтувати ефективність використання розробленого комплексу фізкультурно-оздоровчих заходів в режимі дня молодших класів.
2.2 Методи дослідження Вказаними завданнями обумовлений вибір методів дослідження:
Аналіз і узагальнення літературних даних.
Методика дослідження фізичного здоров’я дітей молодшого шкільного віку.
Методи дослідження фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку.
Метод дослідження рівня продуктивності розумової діяльності.
Організація дослідження.
Аналіз літературних даних проводився з метою вивчення і ознайомлення з сучасним станом питання про зміст, методи і форми проведення занять по фізичному вихованню дітей молодшого шкільного віку, зокрема навчанню складно-координаційним і дрібно-координаційним рухам за допомогою різних методик.
Аналізу піддавалися літературні джерела вітчизняних і зарубіжних авторів, навчально-методична література, автореферати дисертацій і інші матеріали по проблемах дослідження. Аналіз сприяв обґрунтуванню актуальності теми дослідження, постановці і конкретизації завдань по вибору адекватних методів дослідження.
В процесі роботи з літературними джерелами вивчалися шляхи вдосконалення фізкультурно-оздоровчого процесу дітей молодшого шкільного віку, програми по фізичній культурі для дітей молодшого шкільного віку. Матеріали з літературних джерел безпосередньо відбиті в роботі.
2.3 Методи дослідження рівня фізичного здоров’я дітей молодшого шкільного віку Для визначення рівня соматичного здоров’я використовувались тести, розроблені Г.А. Апанасенко [41,42,44,60,61,62]. Вони засновані на фізіологічних закономірностях, які дозволяють оцінити резерви енергетики у людини в стані спокою. Накопичення енергії в клітці відбуваються за рахунок окислювальних процесів з використанням кисню. Високий енергопотенціал системи знаходить віддзеркалення у високій життєвій ємкості легенів (ЖЕЛ), високому тонусі м’язової системи. Створена Г.А. Апанасенко методика експрес-оцінки рівня фізичного здоров’я дітей і підлітків, формалізована на основі простих клініко-фізіологічних показників діагностична шкала фізичного здоров’я, дозволяє на долікарському етапі огляду проводити первинний скринінг, виділяючи групи здорових, ослаблених і хворих. Згідно цій діагностиці виявляються три рівні фізичного здоров’я, які відповідають певній сумі балів. Експрес — скринінг включає сім тестів і проб, (життєва ємкість легенів, динамометрія кисті, артеріальний тиск (систола), частота серцевих скорочень, зростання, маса тіла), а також стан серцево-судинної системи, які входять у формули для підрахунку, що дають певний показник, що вимірюється в балах.
продолжение
–PAGE_BREAK–Порядок дослідження
1. Визначення резерву функції зовнішнього дихання: ЖЄЛ / маса тіла, мл/кг.
2. Розвиток м’язової системи: динамометрія сильнішої кисті; маса / маса тіла%.
3. Відповідність маси довжині тіла.
4. Стан серцево-судинної системи: (ЧСС * ПЕКЛО сист) /100, де ЧСС — частота серцевих скорочень; ПЕКЛО сист. — артеріальний тиск систоли.
5. Критерій резерву функції серцево-судинної системи Індекс Руф’є: (4* (Р1 +Р2+РЗ) — 200) /10.
Дитина сидить в спокійному стані, підрахувати пульс за 15 сек. (Р1); дитині пропонується виконати 20 присідань за 30 сек., викидаючи руки вперед. Після виконаного навантаження в положенні сидячи підрахувати пульс в перших 15 сек. (Р2) і останні 15 сек. (Р3) першої хвилини відновного періоду, розрахувати індекс Руф’є.
6. Загальна оцінка соматичного здоров’я.
По сумі балів рівні соматичного здоров’я розподілилися таким чином: 5 і менш балів — низький рівень; 6-9 балів середній рівень; 10 і більш — високий рівень. (Додаток 1). Співвідношення зростання і маси тіла для дітей 6-7 років (Додаток 2). Діагностика проводиться двічі в рік (вересень і травень) в 1 класі школи.
2.4 Методи дослідження фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку Комплекс фізіологічних тестів для експрес-оцінки рівня розвитку фізичних якостей включає 4 показники:
Затримка дихання на вдиху. При виконанні проби на затримку дихання реєструється час затримки вдиху в секундах. Дитині пропонується зробити вдих-видих двічі, максимальний вдих і закрити рукою ніс і рот. Час в секундах заміряється з моменту зупинки дихання до його відновлення.
Присідання «на якийсь час» є одним з показників якості сили. Виконуються присідання протягом 10 секунд максимально швидко. Підраховується кількість глибоких присідань і повних випрямлянь ніг і тулуба.
Біг на місці з високим підняттям стегна — показників якості швидкості. Тест виконується протягом 10 секунд. При бігу дитина повинна торкнутися стегном долонь дослідника — високий підйом стегна до рівня поясу. Підраховується кількість підйомів однієї ноги.
Статична рівновага на одній нозі. Випробовуваний приймає початкове положення «стійка на одній нозі» подовжньо на планці шириною 5 см. і заввишки 10 см., руки на поясі. Якщо вдається в першій спробі утримати рівновагу 120 сек., то тест припиняється. Виконується на правій і лівій нозі. У протокол записується кращий час з двох спроб в сек.
Для підрахунку результатів і виявлення рівнів здоров’я застосовувалася трибальна система оцінки рівнів: високий рівень — 3 бали, середній рівень — 2 бали, низький рівень — 1 бал (Додаток 3).
2.5 Методика дослідження рівня продуктивності розумової діяльності Дослідження рівня продуктивності розумової діяльності проводилося по методиці, запропонованою Б.П. Нікітіним (1991 р) [40] Тест на «продуктивність розумової роботи» (ПРР) досить точно вимірює «швидкість протікання розумових процесів». Виконуючи завдання тесту, дитина, по-перше, включає в роботу свої творчі здібності, здібності до аналізу до аналізу і синтезу, тобто уміння виходити з проблемних ситуацій, коли є завдання, а шляхи її рішення невідомі; по-друге, мобілізуючи сили для важкого завдання, вона вчиться не боятися ніяких перевірок, іспитів, змагань; по-третє, дитина випробовує задоволення від подолання труднощів; по-четверте, отримує об’єктивне уявлення про свої можливості.
2.5.1 Умови проведення Перевірка кожної дитини робиться індивідуально в ізольованій кімнаті або куточку, де ніхто не заважає. Перевірка проводиться за наявності у дитини бажання пограти «в кубики» з перевіряючим. Стіл повинен бути низьким, а стілець таким, щоб дитина бачила кубики зверху. Стіл повинен мати світле забарвлення, або бути покритий листом білого паперу.
2.5.2 Порядок вимірювання Записати в протокол прізвище, ім’я, дату вимірювання, вік дитини (з точністю до місяця).
Запропонувати дістати з коробки кубики і уважно розглянути їх.
Для дітей задати питання-прохання: «Поклади кубик червоною гранню вгору», Коли покладе попросити покласти сині, жовтою, білою, жовто-синьою, біло-червоною. Похвалити, що добре знаходить грані потрібного кольору.
Коли дитина закінчить розгляд або покаже всі шість граней, то відкрийте узор № 1 і запропонуєте: «Склади з кубиків такий самий узор, як на картинці!», відразу включити секундомір.
Під час складання дитиною узору утримуйтеся від яких або зауважень, жестів, вигуків і не робіть впливу і допомоги.
Час витрачений дитиною на складання узору, запишіть в протокол (у секундах) в колонці відповідною номеру узору.
Якщо дитина не зуміла скласти узор у відведений час, то сказати, що час вийшов і запропонувати спробувати скласти наступний узор.
Якщо узор складний з помилкою або дитина говорить, що узор у нього «не виходить», то в протокол записується час, скільки продовжувалася спроба, але із знаком «мінус»
Продовжувати спробу більше максимального часу можна, але це тільки подовжує час перевірки, а на результат не впливає, оскільки складання узору за час, більший максимального не зараховується. В цьому випадку запишіть повний час спроби і, якщо вона невдала, то ставте знак «мінус».
Після того, як 2-3 узори дитині не вдалося скласти і стало ясно, що наступний узор йому не під силу, можна припинити перевірку.
Щоб у дитини не залишилося неприємного осаду після невдачі з останніми узорами, його слід похвалити за виконання складних узорів.
Підрахунок результатів проводиться по запису в протоколі (Додаток 4). Результат вимірювання отримують у вигляді «Продуктивності розумової роботи».
Оцінка рівня розвитку обчислюється таким чином. Оскільки середнє значення продуктивності кожної вікової групи визначене і пов’язане з віком достатньо жорсткою залежністю, по величині ПРР можна судити про рівень розвитку дитину або його «розумовою віці».
Якому віку відповідає показана дитиною продуктивність розраховують по формулі «Розумовий вік» Рв= ПРР +5. По цьому віку, порівнюючи його з календарним віком дитини, можна судити, наскільки випереджає або відстає дитина в своєму розвитку від статистичного середнього. Відставання або випередження на рік або півроку неістотно і особливих тривог не повинно викликати. Але якщо дитина удвічі або втричі перевищує середній результат дітей свого віку або відстає від нього, то це вже тривожно і треба обернути на цю увагу і батьків і вихователів.
Повторні вимірювання слід робити після перерви в декілька місяців, щоб виключити вплив «ефекту навчання». Ми проводили вимірювання продуктивності розумової діяльності двічі в рік в жовтні і березні.
2.6 Методи математичної статистики Методи математичної статистики застосовувалися при аналізі результатів педагогічного експерименту. Достовірність відмінностей отриманих результатів оцінювалася на основі критеріїв Стьюдента (чисельність досліджуваних груп не перевищувала 20 дітей). Критерієм достовірності відмінностей в узгодженні із загальноприйнятими положеннями служила величина Р
2.7 Організація дослідження Педагогічне дослідження проводилося в 2007/2008 навчальному році. У нім завдання вирішувалися поетапно.
На першому етапі (вересень 2007 р) був проведений аналіз фізіологічної, психолого-педагогічної наукової і методичної літератури, вивчався стан досліджуваної проблеми на практиці. Здійснювався пошук і розробка ефективних форм, методів і методичних прийомів, що забезпечують високий інтерес до занять по фізичній культурі, підвищення моторної щільності, поєднанню розумової, рухової і сенсорної інформації. Визначалися мета, завдання і методи дослідження. Одночасно виявлявся рівень захворюваності дітей, які навчались в початкових класах школи с. Розгадова. На першому етапі обстежено 20 дітей перших класів. Були відібрані і апробовані методики дослідження.
На другому етапі (жовтень 2007 — березень 2008 р) на базі школи був проведений формуючий педагогічний експеримент, в якому взяли участь 20 дітей шести-семи років. Як контрольна група обстежувалось 10 дітей шести — семи років, що відвідували 1 клас школи. Заняття в експериментальних і контрольних групах проводилися в однакових умовах. Їх вели фахівці рівної кваліфікації.
Паралельний експеримент, що організований по схемі ідентичних груп і тривав впродовж 6 місяців, дозволив обґрунтувати характер впливу розробленого комплексу оздоровчих заходів на рівень здоров’я, продуктивності розумової діяльності, на ряд показників фізичного розвитку і зниження рівня захворюваності.
Достовірність і обґрунтованість результатів дослідження забезпечувалася дотриманням початкових методологічних положень, застосуванням методів дослідження, адекватних меті і завданням роботи, досвідченою перевіркою гіпотези, достатніми тривалістю експерименту і вибіркою випробовуваних, коректним застосуванням методів математичної статистики.
3. Основні положення програми і результати педагогічного експерименту Аналіз доступних літературних джерел дозволив виділити теоретичні концепції і положення, що най адекватніше відображають основні закономірності процесу фізичного виховання. До них відносяться: концепція фізіології активності Н.А. Бернштейна [8], теорія рухових функціональних систем П.К. Анохіна [32], характеристика рухових здібностей як комплексних навчань (Е.А. Ашмарін, Л.П. Матвєєв і ін.) [13], теоретична концепція навчання руховим діям (М.М. Боген) [56], класифікація координаційних здібностей з позицій теорії багаторівневого управління рухами (В.І. Лях) [35].
Вивчення програм по фізичній культурі в молодшій школі [24,25,48] з цих позицій показало, що в них представлена велика різноманітність рухових дій, доступних дітям цього віку. Оволодіння ними сприяє збагаченню рухового фонду дитини, яка необхідна в більш старшому віці для освоєння складно координаційних рухових дій. У аналізованих програмах значна увага приділена розвитку рухових здібностей (РЗ), в першу чергу швидкісних, швидкісно-силових, гнучкості, загальної витривалості, координаційних. Тобто тих здібностей, виховання яких обумовлене психофізіологічним розвитком молодших школярів [24,25,48].
Аналіз традиційних програм по фізичному вихованню виявив їх загальну особливість: вони розраховані на кількісні показники фізичної підготовленості, на результативність при виконанні окремих рухів, фізичних вправ. Проте, метою фізичного виховання молодших школярів в наший країні є зміцнення здоров’я і гармонійний розвиток. Таким чином, ефективність фізичного виховання повинна визначатися рівнем здоров’я дітей. Не завжди підхід до оцінки фізичного виховання дітей визначається цим критерієм. Причинами є недостатня розробленість медико-соціальних аспектів, невивченість в достатній мірі причинно-наслідкових зв’язків між здоров’ям населення і організацією фізичного виховання, відсутність критерії оцінки здоров’я дитини.
Н.В. Панфілова, В.К. Бальсевич [7] вважає, що програмний матеріал в шкільних установах має надмірно навчаючу спрямованість. При цьому, розвитку рухових якостей приділяється недостатньо уваги. Вони рекомендують проводити цілеспрямовану роботу з використанням, разом з простими рухами, складних в координаційному відношенні вправ. Ефективна методика розвитку фізичних якостей повинна передбачати багатократне повторення вправи (до 10-15 разів), ускладнення умов виконання, використання раціональних способів організації дітей на заняттях.
Виходячи з аналізу літературних джерел і практичного досвіду, Назаренко Н.Н. пропонує комплекс оздоровчих заходів дітей молодшого шкільного віку. Комплекс заходів містить такі основні напрями: самомасаж біологічно активних точок і методика формування тонко-координованих рухів; система комплексів спеціальних вправ побудована на етапах рухової сенсорики. Велика увага в комплексі заходів приділена вихованню особи дитини на духовно-етичних традиціях українського народу.
Однією з основних ланок досліджуваного оздоровчого комплексу є методика самомасажу біологічно активних точок кисті (додаток 5) і формування тонко-координованих рухів (додаток 6), сприяюча розвитку дрібних м’язів і моторики, направлена на оздоровлення, розвиток розумових здібностей і підготовку дітей до оволодіння письмом. Методика даного комплексу складена з урахуванням фізіологічних і психічних особливостей дітей молодшого шкільного віку, пропонуючи проведення вправ в ігровій і сюжетній формі.
Засоби досліджуваної методики діляться на три групи: перша група — вправи що мають оздоровчу спрямованість; друга група вправ переважно направлена на розвиток розумових здібностей і усної мови; третя група вправ переважно направлена на розвиток дрібних м’язів кисті.
Кожна з груп вправ може використовуватися в розвиваючих і повчальних заняттях, залежно від мети. До вправ першої групи відноситься профілактичний самомасаж і будь-яка дія на кисть різними засобами (рахункові і масажні палички, кульки прополісу, масажні м’ячики, волоські горіхи, глина і т.д.)
До другої групи вправ, переважно направлених на розвиток розумових здібностей і усної мови, відносяться спеціальні вправи і пальчикові ігри, пов’язані з розвитком координації і дрібної моторики пальців.
До третьої групи вправ, переважно направлених на розвиток дрібних м’язів кисті, відносяться вправи і ігри з дозованим зусиллям. Вони направлені на зміцнення дрібних м’язів кистей, що сприяє підготовки руки до оволодіння графікою письма.
Дана методика не вводить в розпорядок дня нові форми занять, а наповнює обов’язкові програмні заняття новим змістом, враховує комплексний і системний підхід у використанні оздоровчих засобів. Досліджувана методика допомагає об’єднати зусилля працівників різних сфер шкільної установи в досягненні загальної мети — оздоровлення дітей.
Наступним напрямом оздоровчого комплексу є інтенсивне гартування природними чинниками, яка є цілою систему гартувальних заходів. Пропонована система складається з декількох, ступенів, що постійно змінюють один одного, по оздоровленню. Починаються вони удома з пробудження дитини, продовжуються протягом дня в школі і закінчуються увечері перед сном. У шкільній установі день у дітей починається з уранішньої зарядки, яка регулярно проводиться на свіжому повітрі в полегшеному одязі. У комплекс зарядки обов’язково включається декілька вправ на дихання. Після зарядки, діти миють холодною водою лице, руки, шию, вушні раковини, полощуть рот і ніс. Протягом дня в приміщенні діти знаходяться в легкому одязі. Температура в кімнаті підтримується не вище за 22-24 Со. Під час прогулянки у дітей полегшений одяг (переважно з бавовняних тканин), відповідний погодним умовам і що дозволяє дітям активно рухатися і грати. Сплять діти в одних трусиках в добре провітрюваній спальні.
Центральною ланкою гартування є цілий ланцюжок послідовних дій, які можна виконувати як до, так і після денного сну. Вони проходять за наступною схемою:
ходьба босоніж і легкий біг по доріжці «здоров’я»;
пульсуючий клімат;
вихід на землю або сніг в одних трусиках;
обливання всього тіла холодною водою.
Все це виконується протягом 15 хвилин швидко, енергійно і, звичайно ж, в свідомій, з елементами гри, формі. Перед цим з дітьми проводиться короткочасне налаштування, яке направлене на створення хорошого емоційного фону для гартування.
У систему гартування входять і заняття вдома, інакше організм втрачає тренованість системи терморегуляції. Дітям передають свій досвід дорослі. П.К. Іванов говорив, що передавати свій досвід можуть ті люди, які самі на собі все відчули і пройшли через це. Тому важливе місце в системі гартування школярів займають освіта батьків, колективу школи і залучення їх до здорового способу життя. З цією метою їм необхідно давати методичні рекомендації і домашні завдання по гартуванню і фізичним вправам.
Пропонована методика гартування школярів має два варіанти. Варіант перший — щадний, розрахований на 11-12 місяців. Причому, починається він з холодної пори року — лютого місяця. Варіант другої — декілька прискорений. Починається він з жовтня і передбачає перший вихід на сніг в березні. Загальне в цих варіантах те, що і в тому і в іншому методі неухильно дотримуються принципи поступовості і послідовності навантажень холодом. Різниця — в тривалості застосування тієї або іншої процедури.
Якщо схематично представити обидва варіанти, то послідовність гартувальних процедур наступна:
повітряні ванни, ходіння босоніж і умивання холодною водою;
обливання холодною водою стоп, гомілки, всієї ноги;
підготовка до виходу на морозне повітря, використання пульсуючого клімату, а перед виходом на сніг — топтання на замерзлому рушнику.
продолжение
–PAGE_BREAK–От так, неспішно, поступово підійти до застосування таких інтенсивних методів гартування, як вихід на повітря з мінусовими температурами, ходьба і біг по снігу босоніж, обливання природною водою. Застосування таких інтенсивних мір пояснюється третім принципом — інтенсивність. Наш організм постійно отримує величезну кількість інформації щодо взаємодії із зовнішнім середовищем. Щоб сигнал на холод сприяв кращій мобілізації захисних сил, він повинен бути яскравим і виділятися із загального потоку інформації. Важливо відзначити, що проводячи гартування, слід постійно пам’ятати про індивідуальний підхід і стан здоров’я дітей. Вчитель веде щоденник гартування, в якому щодня наголошується самопочуття дитини і вживані моменти гартування. Якщо дитина з якої-небудь причини, зокрема по хворобі, пропустив відвідини дитячого саду, то він отримує слабкіші холодові навантаження, передуючі тим, на яких він зупинився. А перші 2-3 дні після хвороби з дитиною не проводиться інтенсивне гартування.
У оздоровчому комплексі пропонується система комплексів складно-координаційних вправ, заснована на етапах рухової сенсорики. Комплекси цієї системи можна використовувати в любій частини уроку фізкультурного, на зарядці, на гімнастиці після сну і в інших видах рухової активності. Пропоновані комплекси вправ — це складно-координаційні вправи виконувані потоковим способом під музику. Включення в заняття рухів під музику підвищує емоційний настрій, дає можливість дитині розкріпитися, виразити свої відчуття за допомогою рухів. У програмі представлені не просто комплекси вправ, а струнка система комплексів основна на етапах рухової сенсорики, розроблених автором програми Назаренко Н.Н. Основним принципом побудови системи комплексів є варіативне повторення. Принцип повторюваності, покладений в основу системи комплексів відображає ефект поступового формування рухового уміння і спеціальних знань через багатократне повторення. Реалізація принципу повторності має велике виховне значення, оскільки привчає дітей до регулярної роботи. Основне завдання варіативного повторення — додати руховій дії таку гнучкість, щоб його можна було виконати в різних варіантах. Комплекси розучуються дітьми до уміння виконувати їх без допомоги дорослого, орієнтуючись тільки на ритмічний малюнок музичного супроводу. Це сприяє тренуванню рухової пам’яті, формує уміння довільно управляти увагою, вимагає прояву творчих здібностей і уміння осмислювати отриманий руховий досвід. Оволодіння складно-координаційними рухами дозволяє комплексно вирішувати освітні, оздоровчі і виховні завдання виховання, оскільки таким руховим діям повинен відповідати певний рівень рухових якостей в різних поєднаннях. Застосування складно-координаційних комплексів багато разів розширює школу рухів дитини. Для кращого засвоєння рухового матеріалу і розвитку рухової пам’яті необхідне багатократне повторення рухів, проте воно приводить до стомлюваності і не приносить радості. Виходячи з цього, пропонується багатократне повторення не окремих вправ, а комплексів, що проводяться під музику, з використанням спеціальних методичних прийомів для підвищення інтересу до виконання рухів. Програмний матеріал побудований таким чином, що один і той же комплекс виконується в різних варіантах складності. Після повного освоєння комплексу, його виконання здійснюється з невеликими предметами, зменшується площа опори, комплекси проводяться в різних початкових положеннях (сидячи, лежачи, в стійці на колінах і т.д.). Ці прийоми сприяють міцному засвоєнню рухів, виробляють у дітей уміння виконувати рухові дії із слова, усвідомлено, розвивають рухову пам’ять і уміння імпровізувати. За рік діти освоюють 4 складно-координаційні комплекси. Після повного освоєння вони виконуються по спеціальній схемі ускладнення, заснованій на етапах рухової сенсорики.
Рухова сенсорика — це сенсорний розвиток дітей через рух. Поставлена проблема достатньо актуальна для молодших школярів. В період дитинства продовжують формуватися і розвиватися всі аналізатори, тому пріоритетним повинне бути сенсорне виховання. Існують наступні сенсорні системи організму: зорова, слухова, вестибулярна, смакова, нюхова і сомато-сенсорна система (рецептори якої розташовані в шкірі, сприймають дотик, тиск, вібрацію, тепло, холод, біль; у цю систему поступають сигнали від пропріорецепторів, що сприймають рух в суглобах і м’язах). Через відсутність притоки сенсорної інформації нервові клітини проекційної кори не розвиваються.
Для оволодіння новими рухами великого значення набувають вже наявні зв’язки. Тому, чим багатший і різноманітніший руховий режим дитини, тим легше і правильніше вона виконуватиме нові рухові дії.
На основі практичного досвіду роботи з дітьми молодшого шкільного віку Назаренко Н.Н. були розроблені і експериментально обґрунтовані етапи рухової сенсорики, які допомагають дітям при освоєнні складно-координаційних рухів і сприяють розвитку швидкості, спритності і витривалості. Пропонується дев’ять етапів рухової сенсорики. Вони лягли в основу розробленої системи комплексів складно-координаційних вправ. Всі дев’ять етапів реалізуються тільки в першому класі, в решті вікових груп новий етап упроваджується тільки після повного освоєння попереднього етапу.
Рівні рухової сенсорики:
1 рівень; розвиток рухової пам’яті у дітей — багатократне повторення одного і того ж руху або комплексу вправ, не міняючи свого положення в просторі;
2 рівень: загострення м’язового відчуття (виконання окремих вправ із закритими очима)
стійка на одній нозі із закритими очима;
стійка на одній нозі із закритими очима після попередньою виконання поворотів;
3 рівень: розвиток відчуття рівноваги (після повного освоєння руху або комплексу діти виконують його на обмеженій площі опори — кубик, дощечка);
4 рівень: розвиток відчуття правильного положення тіла (сприяє формуванню правильної постави і зміцненню м’язів спини)
виконання вправ і комплексів з мішечком на голові (вага мішечка визначається віком дитини);
5 рівень: розвиток відчуття простору (виконання вправ і комплексів з предметами різного розміру і ваги):
з дрібними предметами (м’ячами, кільцями, іграшками, кубиками, гантельками, кистьовими еспандерами і так далі) в кожній руці;
з середніми предметами (фізкультурне і спортивне устаткування відповідного тобто середнього розміру);
великими предметами (м’ячами, палицями, обручами);
6 рівень: розвиток відчуття простору-часу (виконання вправ і комплексів під музику з різним темпом)
розучування вправ і комплексів в повільному темпі;
виконання рухів з поступовим прискоренням;
вироблення навику швидкого реагування на зміни темпу;
виконання рухів під музику з темпом, що змінюється;
7 рівень: розвиток просторової орієнтації виконання вправ і комплексів:
у ходьбі;
у бігу;
у положенні сидячи;
лежачи на животі;
лежачи на боці;
8 рівень: розвиток відчуття координації виконання вправ і комплексів:
сидячи з предметами;
лежачи з предметами;
стоячи з мішечком на голові і з предметом;
стоячи на обмеженій площі з предметом;
у ходьбі з предметом;
у бігу з предметом;
9 рівень: розвиток творчості (конструювання рухів)
на основі знайомих рухів дитина створює рух;
виконання одного і того ж руху під музику з різним темпом придумування рухів з опорою на метод «фантазування».
Виходить, що щороку дитина повертається до вже відомого комплексу, але складнішими рухами. Це відбувається як «зустріч з хорошим старим другом». У дітей це викликає радість і більш осмислене, правильне, розкуте виконання рухів. Така методика дозволяє на високому емоційному рівні розучувати нові і повторювати знайомі вправи. Часто діти самі придумують і доповнюють комплекс своїми рухами, що сприяє творчому розвитку. При розробці комплексів враховуються вікові особливості дітей, чим молодше діти, тим простіше рухи, що входять в комплекс.
Важливе значення приділяється самостійній руховій діяльності. Достатня рухова активність протягом дня заповнюється за рахунок здатності дітей самостійно організовувати рухомі ігри і інші види рухової активності. З цією метою на уроках фізкультури діти самі придумують і проводять варіації відомих рухомих ігор. Практична робота показала, що чим більше давати дитині самостійності, тим цікавіше буде для нього творча діяльність, пов’язана не тільки з рухами. Все це сприяє розвитку творчої особи.
Велика увага в даній програмі приділена умінню виражати свої відчуття рухами, створювати рухові образи. У створенні образів по слову пропонується використовувати вправи-завдання, в яких дитина може представити і зобразити дію, зустрінуту їм в повсякденному житті або природі, що оточує нас. Для цього в програму включені вправи формуючі виразні рухи. Комплекс складений на основі наслідування явищам природи. Ці вправи можуть використовуватися в роботі як самостійні, як частина комплексів, і як фрагмент музичних, пізнавальних або будь-яких інших занять. Передбачається тематичний підбір.
Знання, що отримує дитина з різних джерел, дають можливість швидше оволодівати руховими діями і досягти успіхів в будь-якій діяльності. Правильно сформовані уміння допоможуть дітям застосовувати отримані знання, підвищать зацікавленість і активність в пізнавальній діяльності.
4. Результати педагогічного експерименту З метою перевірки ефективності запропонованого комплексу оздоровчих заходів серед дітей молодшого шкільного віку було проведено комплексне педагогічне дослідження експериментальної і контрольної груп, яке включало три напрями:
Дослідження показників рівня фізичного здоров’я дітей.
Дослідження рівня фізичного розвитку дітей.
Виявлення рівня продуктивності розумової діяльності.
У даному розділі представлені результати експериментальної перевірки досліджуваної програми. Аналіз даних явищ з позицій комплексності, основних його складових і їх зв’язків, а також ухвалення рішення про характер встановлених закономірностей.
4.1 Результати дослідження рівня фізичного здоров’я дітей молодшого шкільного віку У оцінці рівня фізичного здоров’я дітей ми використовували експрес-скринінг, розроблений Г.Л. Апанасенко (1992) [44].
Згідно з результатами даного комплексу обстеження ми даємо порівняльну характеристику рівня фізичного здоров’я дітей експериментальних і контрольних груп. Всього в обстеженні вибірка складала 30 дітей першого класу ЗОШ № с. Розгадів Обстеження проводилося на початку і кінці педагогічного експерименту (жовтень 2007 і березень-квітень 2008 р). Отримані дані дозволяють прослідкувати динаміку показників усередині кожної групи і мають велике значення для організації індивідуально-диференційованого підходу до оздоровлення і корекції фізичного розвитку дітей.
Порівняльний аналіз результатів рівня фізичного здоров’я експериментальної і контрольної груп до експерименту виявив, що відмінності по t-критерію Стьюдента не достовірні, що свідчить про ідентичність обох груп по рівню фізичного здоров’я (Р
До експерименту отримані наступні дані: у Експериментальній групі ЕГ — високий рівень — 4%, середній рівень — 76%; низький — 20%. У контрольній групі КГ — високий рівень — 10%, середній — 55%, низький — 35%.
Як видно з результатів, в контрольній і експериментальній групах немає значних розбіжностей в середньому і низькому рівнях здоров’я.
Ми визначили три рівні фізичного здоров’я: високий — 10 і більше балів; середній — 6-9 балів; низький — 5 і менш балів.
Показники середньої суми балів за показниками рівня здоров’я в експериментальній групі до експерименту наступні: середня сума високого рівня — 10,2 балів, середнього — 8 балів, низького — 4,8 балів; у контрольній групі, відповідно, високий 10,1 бали, середній 7,5 балів, низький — 4,5 балів (таблиця № 4.1). Після проведення педагогічного експерименту в експериментальній групі середня сума високого рівня склала 11 балів, середнього рівня — 8,5 балів, з низьким рівнем дітей немає. У контрольній групі відповідно — середня сума високого рівня 10 балів, середнього рівня — 7,5 балів, низького, — 4,5 балів.
Таблиця 4.1. Показники рівнів фізичного здоров’я дітей
Аналізуючи результати рівня соматичного здоров’я після педагогічного експерименту, звертає на себе увагу різна динаміка змін співвідношення рівнів здоров’я в кожній з груп. Так, експериментальну групу відрізняє поліпшення співвідношення різних рівнів здоров’я, а саме: у експериментальній групі у вісім разів підвищився відсоток дітей з високим рівнем здоров’я (з 4% до 32%), трохи знизився відсоток дітей з середнім рівнем здоров’я (з 76% до 68%), дітей з низьким рівнем здоров’я в групі немає. У контрольній групі після експерименту кількість дітей з високим рівнем не змінилася, відсоток дітей з середнім рівнем виріс на 10%, кількість дітей з низьким рівнем зменшилася теж на 10%.
\s\s
Рис. 4.1 Результати середніх показників рівня фізичного здоров’я (достовірність відмінностей між групами): КГ — контрольна група, ЕГ — експериментальна група; В — високий рівень, С — середній рівень, Н — низький рівень.
Ми встановили, що фізичне здоров’я і фізичний розвиток дітей має три рівні: високий, середній і низький.
Високий рівень характеризується наявністю фізіологічних резервів, що відрізняють організм ефективною адаптацією до несприятливих умов зовнішнього середовища і високим рівнем фізичного розвитку.
Середній рівень характерний нестабільністю показників адаптації організму до несприятливих умов зовнішнього середовища і середнім рівнем фізичного розвитку.
Низький рівень обумовлений відсутністю фізіологічних резервів організму і низьким рівнем фізичного розвитку.
Характерною особливістю педагогічного експерименту з’явилася відсутність в експериментальній групі дітей з низьким рівнем фізичного здоров’я, що підтверджує ефективність запропонованого комплексу оздоровчих заходів в режимі дня молодших школярів. Порівняльна характеристика динаміки рівнів показників фізичного здоров’я усередині контрольної і експериментальної груп, а також між ними представлені на рис.4.1
Таким чином, впровадження експериментальної програми дозволило досягти більш високого рівня фізичного здоров’я, як в процентному співвідношенні дітей з високим і середнім рівнем в експериментальній групі, так і в поліпшенні середньої суми балів по кожному рівню.
4.2 Результати дослідження фізичного розвитку дітей віком 6-7 років У визначенні фізичного розвитку дітей нами використовувалися чотири тести (детально методика описана в розділі II).
У початковому тестуванні в результаті проби 1 тесту на затримку дихання на вдиху виявлені наступні показники: в ЕГ: середній показник (хлопчики) 27,13 сек., (дівчатка) 27,15 — відсоток дітей з високим рівнем — 20%, з середнім — 70%, з низьким рівнем — 10%. У контрольній групі: середній показник — 27,53 сек. (хлопчики), (24,21) мають високий рівень — 18%, середній рівень — 67%, з низьким рівень — 15%.
Початковий рівень показників фізичного розвитку експериментальних і контрольних груп достовірних відмінностей не має (табл.4.2).
Таблиця 4.2. Показники рівнів фізичного розвитку дітей
продолжение
–PAGE_BREAK–Дослідження проведені після експерименту в ЕГ показали істотний приріст середнього значення і приріст в процентному відношенні дітей з різним рівнем показників на затримку дихання на вдиху: середній показник збільшився на 8,3 с (хлопчики), 2 с (дівчатка) — 45%; відсоток дітей з середнім рівнем склав — 55%; з низьким показником дітей немає. У контрольній групі відбулися невеликі якісні зміни: на 0,5с виріс середній показник (хлопчики) 0,9с (дівчатка); відсоток дітей з високим рівнем не змінився; відсоток дітей з середнім показником збільшився на 3%; відсоток дітей з низьким показником знизився до 12%.
\s\s
Рис. 4.2 Результати 1-го тесту рівня фізичного розвитку: КГ — контрольні групи, ЕГ — експериментальні групи; В — високий рівень, С — середній рівень, Н — низький рівень.
Результати даного тестування виявили зростання показників затримки дихання на вдиху в експериментальній і контрольній групах (рис.4.2). Відсоток приросту контрольної групи склав 25%, в експериментальній групі 32%.
Оцінюючи якісні зміни що відбулися в експериментальній групі в порівнянні з контрольною, після проведення педагогічного експерименту, можна констатувати, що впровадження системи комплексів складно координаційних вправ заснованих на етапах рухової сенсорики з сюжетної спрямованості, у фізкультурні і розвиваючі заняття, сприяє підвищенню витривалості.
Другий тест в комплексній оцінці фізичного здоров’я дітей — присідання за 10 сек.
У експериментальній групі отримані наступні дані: середній показник 11,81 (хлопчики) і 10,25 (дівчатка), дітей тих, що мають високий рівень показників немає; середній рівень — 40%; низький рівень — 60%. У контрольній групі — середній показник — 11,75 (хлопчики) і 10,35 (дівчатка); середній рівень мають — 42% дітей; низький — 58% (таблиця 4.2).
Дослідження проведене після експерименту виявило наступні показники: ЕГ — середній показник 12,83 (хлопчики) і 11,34 (дівчатка) — високих рівень мають — 38% дітей, середній рівень мають — 46%детей, низький рівень — 16% дітей. У контрольній групі: — середній показник — 11,75 (хлопчики) і 10,35 (дівчатка), високий рівень — 10% дітей, середній — 55%, низький — 35%. (таблиця 4.2).
Відсоток приросту по середній сумі показників складає в експериментальній групі 40%, а в контрольній групі відповідно 20%.
\s\s
Рис. 4.3 Результати 2-го тесту рівня фізичного розвитку: КГ — контрольні групи, ЕГ — експериментальні групи; В — високий рівень, С — середній рівень, Н — низький рівень.
Порівняльний аналіз експериментальної і контрольної груп після педагогічного експерименту виявив перевагу дітей експериментальної групи в присіданні за 10 сек. (р > 0,05) (рис.4.3).
Третій тест, використовуваний в комплексній оцінці фізичного розвитку, — біг на місці з високим підняттям стегна за 10 сек. — він є одним з показників швидкості. До проведення педагогічного експерименту отримані наступні дані: ЕГ — середній показник 19,31 (хлопчики) і 18,01 (дівчатка), дітей з високим — рівнем — 12%; середнім — 46%; низьким — 42%; КГ — середній показник 20,21 (хлопчики) і 18,23 (дівчатка), з високим рівнем — 12%; середнім — 44%; низьким — 44%. Дослідження, проведене після експерименту виявило наступні показники: ЕГ середній показник 21,53 (хлопчики) і 21,04, з високим рівнем — 39%; з середнім — 51%; низьких показників немає; КГ середній показник 20,14 (хлопчики) і 18,32 (дівчатка) — відповідно — 15%; — 53%; — 32%.
Відсоток приросту по середній сумі показників складає в експериментальній групі 40%, а в контрольній групі — 20%.
\s\s
Рис. 4.4 Результати 3-го тесту рівня фізичного розвитку: КГ — контрольна група, ЕГ — експериментальна група; В — високий рівень, С — середній рівень, Н — низький рівень.
Порівняльний аналіз експериментальної і контрольної груп після педагогічного експерименту виявив перевагу дітей експериментальних груп в бігу на місці з високим підняттям стегна за 10 сек. (р
Таблиця 4.3. Показники статичної рівноваги
До експерименту були отримані наступні результати в ЕГ і КГ — середній показник 86,3 і 88,2; дітей з високим рівнем відповідно — 20% і 23%; середнім рівнем — 50% і 47%; низьким — 30% і 30% (рис.4.5).
\s
Рис 4.5 Результати середніх показників 4-го тесту фізичного розвитку: КГ — контрольна група, ЕГ — експериментальна група.
Підвищення результатів статичної рівноваги в експериментальній групі обумовлене тим, що в комплексах вправ з варіативним ускладненням передбачена велика кількість вправ на обмеженій площі опори. Все вищесказане підтверджує той факт, що в результаті постійного тренування можна збільшити статичну рівновагу.
Приріст рівня фізичного розвитку по тестах представлений на (рис.4.6). ЕГ і КГ — відповідно — високий показник 56% і 20%; середній — 44% і 47%; низький — немає і 33%.
\s
Рис. 4.6 Приріст рівня фізичного розвитку по тестах: КГ — контрольна група, ЕГ — експериментальна група; 1, 2, 3, 4 — порядкові номери тестів
Порівняльний аналіз результатів експериментальної і контрольної груп після педагогічного експерименту виявив перевагу дітей експериментальної групи в статокінетичних показниках. Відсоток приросту в експериментальній групі склав 50% і в контрольній групі — 5%.
Таким чином, розглядаючи результати тестування після педагогічного експерименту, по рівню фізичного розвитку звертає на себе увагу різна динаміка зміни по тестах фізичного здоров’я в кожній з груп. Так, в експериментальній групі наголошується достовірне поліпшення результатів тестування у всіх чотирьох тестах. У контрольній групі достовірно зросли результати після експерименту тільки в тесті № 1 (затримка дихання на вдиху), а регресивна зміна показників статичної рівноваги в КГ визначило вивід про погіршення функції рівноваги після експерименту (рис.4.6).
Отже, застосування системи комплексів варіативних вправ дозволило досягти більш високого рівня фізичного здоров’я у дітей експериментальній групі. Наявність регресивних показників у дітей контрольної групи по четвертому тесту обумовлює висновок, що використання різноманітних (нестандартних) засобів в комплексах ритмічної гімнастики для розвитку функції рівноваги є більш привілейованим в порівнянні з вживаними у фізкультурних заняттях традиційними вправами із збереженням рівноваги на зменшеній опорі.
Високий рівень результатів в тестах, що визначають фізичний розвиток молодших школярів, говорять не тільки про хороший розвиток фізичних якостей сили, швидкості, але і характеризують здібність організму до адаптації до несприятливих умов зовнішнього середовища. Збільшення часу затримки дихання свідчить про кращу здібність організму до накопичення енергоресурсів, а так само до кращої переносимості гіпоксії і здібності до тривалих фізичних навантажень. Збільшення статокінетичної стійкості говорить про вдосконалення регуляторних механізмів центральної нервової системи.
Отже, умови, які були створені в ході дослідно-експериментальної роботи виявилися більш ефективнішими і значно поліпшили рівень фізичного розвитку, чим умови, в яких знаходилися діти контрольних груп, рівень їх фізичного розвитку підвищився трохи.
У порівняльній характеристиці фізичного здоров’я і фізичного розвитку ми не спостерігаємо істотних відмінностей. Діти мають певний рівень фізичного здоров’я, мають відповідний рівень і фізичного розвитку (за рідкісним виключенням, є різниця на порядок вище або нижче).
Ми припускаємо, що діти, що мають низький рівень здоров’я, схильні до соматичних захворювань (органів кровообігу, дихальної системи) і спостережуваний нижчий рівень фізичного розвитку і рухових якостей.
4.3 Результати дослідження продуктивності розумової працездатності дітей Ґрунтуючись на результатах досліджень М.М. Кольцової, можна припустити, що впровадження комплексу оздоровчих заходів того, що включає: самомасаж БАТ і спеціальні дрібно координовані рухи сприятимуть не тільки оздоровленню, але і розумовому розвитку дітей.
Методика дослідження рівня продуктивності розумової діяльності (Нікітін, 1991) детально описана в другому розділі. Результати дослідження до проведення експерименту: ЕГ середній бал ПРД — 1,4 (0,05); КГ середній бал ПРД — 1,41 (табл.4.4).
Результати дослідження після проведення експерименту наступні: ЕГ — середній бал ПРД — 4,08; з них 13 — відповідають віковому розвитку, 10 — вище; 2 — нижче за рівень розвитку; КГ — середній бал — 1,53; з 20 дітей: 10 — мають розвиток, відповідний віку і 10 дітей мають розвиток нижче свого віку.
Таблиця 4.4. Порівняльні дані результатів продуктивності розумової працездатності
Таким чином з результатів, приведених в таблиці 4.4 видно, що середнє значення коефіцієнта розумової продуктивності до проведення експериментальної програми в експериментальній і контрольній групах діти мають приблизно однакові значення експериментальна група 1,41 і контрольна група 1,42. Порівнюючи результати дослідження після проведення експериментальної програми видно, що коефіцієнт розумової продуктивності значно підвищився в ЕГ до 4,8 (Р
Крім комплексного тестування що проводилось в експериментальній і контрольній групах проводився аналіз захворюваності за період проведення експерименту. Для порівняння були узяті дані за перше півріччя 2007 р. (січень-червень) і перше півріччя 2008 р. (січень-червень).
Як критерії ми використовували наступні показники:
1). Кількість випадків захворюваності;
2). Кількість пропущених днів по хворобах ГРЗ і ГРВІ;
3). Відсоток захворюваності;
4). Кількість пропущених днів по хворобі однією дитиною;
5). Середня тривалість хвороби.
Наочно ці дані представлені в таблиці 4.5, де критерії позначені відповідними порядковими цифрами. Як видно з таблиці, показники захворюваності дітей експериментальної груп нижчі, ніж в контрольній.
На підставі цих даних, можна зробити висновок про те, що менші показники захворюваності в експериментальній групах є результатом початої роботи по гартуванню. Згідно розробленій методиці гартування, ми проводили з дітьми комплекс гартувальних заходів, який поступово готує організм дитини до дії низьких температур.
Таблиця 4.5. Порівняльних даних показників захворюваності у дітей
Протягом експерименту діти виконували комплекс гартувальних заходів, зокрема, біг босоніж по снігу в трусиках, обливання всього тіла холодною водою двічі в день, максимум часу ходіння босоніж в приміщенні групи і полегшений одяг.
В результаті аналізу даних після проведення експерименту ми відзначаємо зниження в експериментальних групах в 1,7 разів, причому 9 дітей в перебігу навчального року не хворіли жодного разу. Знизилася тривалість захворювання тобто хвороба протікає швидше, легше і без ускладнень.
Відповідно до даних, отриманих в результаті медико-педагогічної діагностики, ми відзначаємо, що найчастіше діти, що мають високий рівень фізичного здоров’я і фізичного розвитку, значно менш схильні до простудних захворювань. Деякі з них жодного разу не хворіли протягом року. Діти, що мають низький рівень здоров’я, хворіли 3-4 рази протягом року.
Таким чином, дані експерименту дають нам підставу вважати, що методика гартування за системою природного оздоровлення ефективніша в порівнянні з традиційними методами оздоровлення. Запропонований комплекс оздоровчих заходів в режимі дня показав свою перевагу в порівнянні з традиційною програмою для дошкільних установ.
Висновок 1. Комплекс фізкультурно-оздоровчих заходів для дітей молодшого шкільного віку, що включає методику самомасажу біологічно активних точок; вправ, направлених на розвиток дрібної моторики рук; системи комплексів вправ з варіативним повторенням, засновану на рівнях рухової сенсорики, є ефективним засобом підвищення здоров’я дітей. В ході педагогічного експерименту діти експериментальної групи показали достовірно кращі результати в порівнянні з однолітками з контрольної групи (Р
Найдоцільніше оцінювати здоров’я дітей по рівнях: високий, середній і низький.
Високий рівень характеризується наявністю фізіологічних резервів, що відрізняє організм ефективною адаптацією до несприятливих умов зовнішнього середовища і високим рівнем фізичного розвитку.
Середній рівень характеризується нестабільністю показників адаптації організму до несприятливих умов зовнішнього середовища і середнім рівнем фізичного розвитку.
Низький рівень обумовлений відсутністю фізіологічних резервів організму і низьким рівнем фізичного розвитку.
3. У дослідженні підтверджено, що гартування за системою природного оздоровлення дітей молодшого шкільного віку приводить до поступового розвитку механізмів найбільш економної роботи всієї серцево-судинної системи, направленої на зменшення тепловтрат організму за звичайних умов.
Список використаної літератури 1. Абросимова Л.И., Юрко Т.П. Роль физического воспитания в расширении функциональных возможностей развивающегося организма // Охрана здоровья детей. — М., 1977. — Вып.7. — 187 с.
2. Амосов Н.М., Никитина Л.В., Воронова Д.Д. Страна детства. Сб. — М.: Знание, 1991. — 288 с.
3. Ананьев Б.Г., Рыбалко Е.Ф. Особенности восприятия пространства у детей. — М.: Просвещение, 1964. — 303 с.
4. Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Леськів А.Д. Радість руху. — Тернопіль.: СМП “Астон”, 1999. — 114 с.
5. Андрощук Н.В., Леськів А.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. Методичний посібник. — Тернопіль: “Підручники і посібники”, 1998. — 112 с.
6. Аршавский И.А. Ваш малыш может не болеть! — М.: Сов. спорт, 1990. — 32 с.
7. Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и для каждого. — М.: ФиС, 1988. — 207 с.
8. Бернштейн Н.А. О ловкости и ее развитии. — М.: ФиС, 1991. — С.270-276.
9. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навчальний посібник. — 2-ге вид. перероб. і доп. — К.: Радянська школа, 1989. — 190 с.
продолжение
–PAGE_BREAK–