Реферат на тему Організаційно-правові форми підприємств Тернопіль-2004 ЗМІСТ 1. Поняття „підприємство” 2. Класифікація організаційно-правових форм підприємств залежно від форм власності 3. Організаційно-правові форми підприємств залежно від способів роз¬межування в підприємствах окремих форм власності і уп¬равління майном Список використаної літератури 1. Поняття підприємства
Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб’єкти господарсь¬кого права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає про¬мислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та
інші підприємства. Підприємство як соціально-економічний і правовий інсти¬тут має певну сукупність економічних, організаційних і юри¬дичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні», уніфікова¬но визначається правове становище підприємств усіх форм
власності і галузей народного господарства. Закон визначає, що підприємство є основною організацій¬ною ланкою народного господарства України. Ця організа¬ційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об’єдну¬ють свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання
прибутку. Визначення основ¬на ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншо¬го, – від суб’єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об’єднань підприємств, фінансових посе¬редницьких інститутів, органів управління економікою.
Закон також визначає, що підприємство – це господарю¬ючий суб’єкт. Суть визначення господарюючий суб’єкт по¬лягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудо¬вим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб’єкт підприємство здійснює вироб¬ничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін гос¬подарюючий говорить, що підприємства належать
до комер¬ційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій – релігійних, об’єднань гро¬мадян тощо). Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як то¬варовиробника. Юридичний аспект даного визначення по¬лягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї госпо¬дарської
діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України» (ст.27 Закону «Про підприємства в Україні»). Нарешті, підприємство – це статутний господарюючий суб’єкт. Статут підприємства як локальний акт господар¬ського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено.
Статут також виз¬начає межі спеціальної правоздатності підприємства як юри¬дичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» спеціально зазначає обов’язкові і альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства. Підприємство має необхідне для господарюючого суб’єкта майно – основні
і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності або повного господар¬ського відання). Це майно юридичне відмежоване, як пра¬вило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб’єктом права. Основні і оборотні кош¬ти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші – на розрахунковому рахунку
підприємства в банку. Підприємство с самостійним суб’єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов’яз¬ки) як господарюючого суб’єкта, з другого – зазначає, що підприємство с юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підпри¬ємства в Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від об’єднань підприємств (господарських об’єднань),
до складу яких входять юридичні особи. Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєст¬рації. Таким чином, підприємство – це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому зако¬ном порядку для здійснення господарської діяльності з ме¬тою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, ро¬ботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами
і виконує обов’язки щодо своєї діяльності, с юридичною особою, мас самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках. 2. України у Статті 83 дає такі основні Організаційно-правові форми юридичних осіб: 1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. 2.
Товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. 3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. 4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом. Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.
Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону «Про власність», та від способів роз¬межування в підприємствах окремих форм власності і уп¬равління майном. Юридичне значення цього полягає в ура¬хуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового ста¬новища підприємств окремих видів. Загалом організаційна форма
і вид визначають суб’єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприєм¬ства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприєм¬ства двох і більше форм власності (змішані). Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особ¬ливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами.
Ці особливості обумовлені способом відмежу¬вання функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об’єктом права державної власності. Підприємству як суб’єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж пра¬во власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна.
Державне підприємство володіє, корис¬тується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб’єктом права повного господарського відан¬ня майном, а не суб’єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим май¬на державних підприємств (ст.37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними
правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджу¬ють і контролюють уповноважені органи), управління май¬ном, розподілу прибутку тощо. Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») – це організа¬ційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності. Визначення колективне означає, що підприємство нале¬жить колективу співвласників
(засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права колективної власності. Правосуб’єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з пра¬вами юридичної особи) реалізується через юридичну особу – підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (ст.ст-6,20,21 Закону «Про власність»). Це вид недержавної юридичної особи.
Право колективної власності у колективному підприємстві безпо¬середньо здійснюють його органи управління – вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє,– це об’єкт права власності відповідної юридичної особи. Його заснов¬ники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства. Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб’єктів права колективної власності названо в статті 20
Закону «Про власність»: колективні підприємства (наприклад, підприєм¬ство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст.ст.25,26 Закону «Про власність»); виробничий кооператив (ст.24
Закону «Про власність»); підприємство громадської організації (наприк¬лад, профспілкове – ст.28 Закону «Про власність»); підпри¬ємство релігійної організації (ст.29 Закону «Про власність»); підприємство, створене господарським об’єднанням (ст.27 Закону «Про власність»). Специфічним видом колективного підприємства с також орендне підприємство (ст.22 Закону «Про власність»). Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого
на приватній власності однієї і більше фізичних осіб. Визначення приватне, крім форми власності, виражає го¬ловну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України влас¬ник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розме¬жовуються.
Відповідно до суб’єктів права приватної власності, визна¬чених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств: індивідуальне приватне підприємство, засноване на при¬ватній власності і праці однієї фізичної особи (підприєм¬ство однієї особи); сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім’ї (наприклад,
сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство); приватне підприємство з правом найму робочої сили за¬сноване на приватній власності окремого громадянина Ук¬раїни, який використовує найману працю. Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох влас¬ників (наприклад, сімейне), його майно с спільною суміс¬ною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, по¬винна бути встановлена письмовою угодою власників майна
(ст. 18 Закону «Про власність»). Спільне підприємство – це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об’єднання майна різних форм власності ст. 3 Закону “Про власність”, ст. 2 Закону “Про підприємства в Україні” (так звана змішана форма влас¬ності). Спільні підприємства, як правило, мають форму гос¬подарських товариств, тобто є суб’єктами права колектив¬ної власності.
Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цьо¬го є два види спільних підприємств: – звичайні (національні) спільні підприємства; – спільні підприємства з іноземними інвестиціями. Спільне підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, ство¬рене за законами
України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвес¬тиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу) Іноземне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб’єкт права згідно із законодавством
іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. По¬рядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підпри¬ємства регулюється законодавством країни, якій воно нале¬жить. Законодавство України не регулює цих відносин.
Ра¬зом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприє¬мства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється на¬ціональний правовий режим господарської діяльності. 3.Організаційно-правові форми підприємств залежно від способів роз¬межування в підприємствах окремих форм власності і уп¬равління майном Зокрема, саме Параграф 1 нового
Цивільного кодексу України дає такі основні визначення господарськх товариств: Стаття 113. Поняття та види господарських товариств 1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. 2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Стаття 118 дає визначення Залежного господарського товариства: Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства. Стаття 119.
Поняття повного товариства 1. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить. 2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. 3. Учасник повного товариства не має права без згоди
інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими
правочинами. 4. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова “повне товариство” або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів “і компанія”, а також слова “повне товариство”. Стаття 133. Основні положення про командитне товариство 1.
Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.
2. Найменування командитного товариства має містити імена(найменування) всіх повних учасників, слова “командитне товариство” або містити ім’я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів “і компанія”, а також слова “командитне товариство”. Якщо у найменування командитного товариства включене
ім’я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства. 3. До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншим законом. Стаття 140. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю 1. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний
капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. 2. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
3. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова “товариство з обмеженою відповідальністю”. Стаття 152. Поняття акціонерного товариства 1. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. 2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном.
Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках,встановлених статутом, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.
3. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним. 4. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом. 5. Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов’язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки
і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом. Стаття 155. Статутний капітал акціонерного товариства 1. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом.
2. При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки встановлюється законом. Стаття 159. Загальні збори акціонерів 1. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно
від кількості і виду акцій, що їм належать. Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах. ЛІТЕРАТУРА 1. Закон України “Про підприємства в Україні” 2. Конституція України 3. Цивільний Кодекс України 4.
Закон України “Про підприємництво” 5. Пилипенко А.Я Щербина В.С. “Господарське право (курс лекцій)”, 1996 р.