–PAGE_BREAK–Згідно ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).
При створенні фермерського господарства одним із членів сім’ї інші члени сім’ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту [4]
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство» головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.
Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями відповідно до закону.
Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.
За ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.
Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса [5]
Особисте селянське господарство
Закон України «Про особисте селянське господарство» визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму [6]
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.
Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (ст. 3).
Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики (ст. 4).
Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону.
У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.
Члени особистого селянського господарства зобов’язані:
· дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;
· забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;
· підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
· не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
· дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
· своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
· дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства;
· надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.
Отже, згідно законодавства України сільськогосподарські підприємства можуть мати форму КСП, фермерських господарств та особистого господарства.
Розділ III. Державний контроль в аграрно промисловому комплексі
Крім функцій управління агропромисловим комплексом держава здійснює також функції контролю за додержанням чинного законодавства в цій сфері через відповідні структурні підрозділи.
Інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації згідно з Типовим положенням про них від 12 січня 1996 р. [12, с.270] у межах своєї компетенції сприяють проведенню державної політики з питань заготівель і якості сільськогосподарської продукції, здійснюють державний нагляд за додержанням товаровиробниками, заготівельними організаціями, підприємствами, господарствами стандартів, технічних умов та інших вимог, пов’язаних з якістю і сертифікацією сільськогосподарської продукції. Відповідно до покладених на них завдань такі інспекції контролюють правильність приймання і визначення заготівельними підприємствами і організаціями якості сільськогосподарської продукції; додержання правил її зберігання; проведення своєчасних розрахунків за неї; цільове використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів, що виділяються для стимулювання сільськогосподарських виробників за продану в державні ресурси продукцію, а також наглядають за якістю і екологічною чистотою продукції, що реалізується на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Державні інспектори заготівель і якості сільськогосподарської продукції мають право: здійснювати перевірки додержання сільськогосподарськими виробниками, заготівельними підприємствами і організаціями незалежно від форм власності стандартів, технічних умов та інших нормативних документів у процесі заготівлі, торгівлі, відвантаження, зберігання продукції та проведення розрахунків за неї; давати їх керівникам обов’язкові до виконання розпорядження про усунення виявлених порушень; відбирати безоплатно у виробників, заготівельних і збутових підприємств і організацій незалежно від форм власності зразки сільськогосподарської продукції для перевірки; забороняти здавання-приймання та відвантаження такої продукції, якщо вона не відповідає вимогам стандартів, технічних умов та інших нормативних документів [12, с.271]
Інспекції державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації відповідно до Типового положення про них від 12 січня 1996 р. реалізують державну політику в здійсненні нагляду за додержанням правил технічної експлуатації, ремонту і вибракування сільськогосподарських машин підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами, правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу.
Інженери-інспектори таких інспекцій мають право: безперешкодно відвідувати підприємства та організації для проведення перевірок; вимагати зупинення тракторів та самохідних машин для перевірки їх технічного стану; перевіряти наявність у трактористів-машиністів посвідчення тракториста-машиніста і реєстраційного документа; направляти на позачерговий медичний огляд трактористів-машиністів. Крім того, вони можуть заборонити експлуатацію сільськогосподарських машин, робити попередження трактористам-машиністам у вигляді компостерної просічки в талоні попереджень, позбавляти їх права управляти сільськогосподарськими машинами.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про ветеринарну медицину“ державний ветеринарно–санітарний контроль здійснюється лікарями державних установ ветеринарної медицини.
Державний ветеринарно–санітарний контроль на об’єктах Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державного комітету у справах охорони державного кордону України здійснюється підрозділами ветеринарної медицини цих органів.
Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно–санітарний контроль, зобов’язані:
— додержуватися вимог нормативно-правових актів з питань ветеринарної медицини та охорони праці;
— негайно доповідати керівникам відповідних державних установ ветеринарної медицини про виявлені порушення ветеринарно–санітарних вимог, встановлених законодавством [9]
Державний ветеринарно–санітарний нагляд здійснюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України, його заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, їх заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини регіональних служб державного ветеринарно–санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступниками та державними інспекторами ветеринарної медицини (ст. 12) [9]
Державний ветеринарно–санітарний контроль за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснюється державними установами ветеринарної медицини та лікарями ветеринарної медицини, уповноваженими Державним департаментом ветеринарної медицини (ст. 14).
Державний ветеринарно–санітарний контроль за розробкою, впровадженням, виробництвом, якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та імунобіологічних, діагностичних засобів, пробіотиків, імунобіологічних субстанцій здійснюють уповноважені Державним департаментом ветеринарної медицини науково-дослідні та науково-контрольні інститути [10]
Контроль якості серійного виробництва ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснює виробник.
Державний ветеринарно–санітарний нагляд за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснюється Державним департаментом ветеринарної медицини та уповноваженими ним державними органами ветеринарної медицини.
Підприємства, установи, організації України, іноземні суб’єкти господарської діяльності, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право ввозити з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в Україні [10]
Державний ветеринарно–санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами державного ветеринарно–санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.
Не зареєстровані в Україні ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на територію України для:
— реєстрації в Україні;
— експонування під контролем державних установ ветеринарної медицини на виставках, ярмарках і конференціях, для науково–виробничих цілей тощо (без права реалізації) [9]
Державний ветеринарно–санітарний контроль та нагляд за надходженням і забоєм тварин, переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного походження здійснюють Державний департамент ветеринарної медицини, його територіальні органи, регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, інші державні установи ветеринарної медицини (ст. 15).
Безпосередньо державний ветеринарно–санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринного походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних установ ветеринарної медицини шляхом проведення ветеринарно–санітарної експертизи, в тому числі з лабораторним дослідженням зразків продукції тваринного походження за показниками, що визначені ветеринарно–санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами, технологічними інструкціями.
Лабораторне дослідження зразків продукції тваринного походження проводиться у державних лабораторіях ветеринарної медицини, які можуть розташовуватися за місцезнаходженням суб’єкта господарювання [9]
Державні лабораторії ветеринарної медицини, що розташовані за місцезнаходженням суб’єктів господарювання, є структурними підрозділами відповідних державних установ ветеринарної медицини. На посаду завідуючого (начальника) державною лабораторією ветеринарної медицини призначається лікар ветеринарної медицини, який має досвід роботи за фахом не менш як три роки або пройшов відповідну атестацію у встановленому порядку.
Суб’єкт господарювання надає в користування державній лабораторії ветеринарної медицини службові приміщення, обладнання та матеріали, необхідні для проведення лабораторних досліджень [10]
Державний ветеринарно–санітарний нагляд за надходженням і забоєм тварин, переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного походження здійснюється державними інспекторами ветеринарної медицини.
Державний ветеринарно–санітарний контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів господарювання здійснюється за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України.
Спеціалісти ветеринарної медицини призначаються на посаду та звільняються з посади за погодженням з головним державним інспектором ветеринарної медицини району (міста) після проведення атестації в порядку, встановленому Державним департаментом ветеринарної медицини.
Суб’єкти господарювання вправі реалізовувати лише ту продукцію тваринного походження, що вироблена під державним ветеринарно-санітарним контролем та наглядом і дозволена для реалізації або зберігання з оформленням відповідних ветеринарних документів, що засвідчують її якість та безпеку.
Державний ветеринарно–санітарний контроль та нагляд на ринках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де організовано продаж тварин, продукції тваринного і рослинного походження, кормів тваринного і рослинного походження, кормових добавок, є обов’язковим і здійснюється територіальними органами Державного департаменту ветеринарної медицини та іншими державними установами ветеринарної медицини (ст. 16) [9]
Безпосередньо державний ветеринарно-санітарний контроль на ринках (зоологічних ринках) здійснюють лише спеціалісти ветеринарної медицини державних лабораторій ветеринарно–санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) (далі – лабораторії) або інших державних установ ветеринарної медицини.
Лабораторії є структурними підрозділами відповідних державних установ ветеринарної медицини.
Лабораторії діють на підставі положень, що затверджуються Державним департаментом ветеринарної медицини.
Втручання будь-яких інших служб у методику та проведення досліджень, що проводяться спеціалістами лабораторій, забороняється.
Адміністрація (власник) ринку (зоологічного ринку) зобов’язана надавати у користування лабораторії пристосовані службові приміщення [10]
Лабораторії повинні мати кутові штампи і печатки із своїм найменуванням, клейма і штампи встановлених зразків для клеймування м’яса та інших продуктів забою тварин, журнали реєстрації, бланки експертного висновку щодо якості та безпеки кожної партії продукції, допущеної до продажу на ринках(зоологічних), інші документи, передбачені законодавством про ветеринарну медицину.
продолжение
–PAGE_BREAK–