/>Вступ
У результаті впливу стихійних сил природи, покище не повністю підвладних людині, аварій, катастроф, а також застосуваннясучасних засобів ураження у воєнний час, можуть утворюватися численні вогнищаураження, які викликають екстремальні ситуації, що порушують нормальнужиттєдіяльність людей і роботу об’єктів та сприяють утворенню великих зонрадіоактивного зараження (РЗ), катастрофічного затоплення і виникнення масовихпожеж. А це, у свою чергу, може завдати економіці країни і населенню величезнихзбитків, пов’язаних з руйнуванням будівель і споруд, знищенням матеріальнихцінностей, порушенням процесів виробництва, масової загибелі людей і тварин.Для ліквідації наслідків, викликаних надзвичайними ситуаціями, передбачаєтьсяпроведення РІНР.
Проведення рятувальних та інших не ліквідаційнихробіт (РІНР) – одне з головних завдань ЦО. Воно повинно вирішуватися силами ЦОу взаємодії з військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил іспеціалізованими формуваннями інших міністерств та відомств.
Заходи щодо організації і проведення РІНР урайонах стихійних лих, а також у можливих вогнищах ураження від застосуваннясучасного зброї плануються і готуються у мирний час. У випадку факту лиха вониуточнюються і проводяться з урахуванням обстановки, що склалася.
Одним із основних способів захисту населення приаварії на об`єктах господарювання (ОГ) з викидом СДОР або радіоактивних речовинє використання виробничим персоналом і населенням засобів індивідуальногозахисту.
Мета роботи – з`ясувати як здійснюєтьсяорганізація та проводиться рятувальних робіт на об`єкті ТОВ «Ратибор» смт.Куликівки при виникненні аварії з витоком СДОР (аміаку або фреону).
Завдання:
1. проаналізувати основи організації та проведення РІНР на об`єкті;
2. з`ясувати послідовність проведення та залучення сил та засобів дляпроведення РІНР на території об’єкта;
3. дати загальну характеристику найбільш поширених видів СДОР,витікання яких можливе при аварії на хімічно-небезпечних обкатах;
4. охарактеризувати індивідуальні засоби захисту, які застосовують наоб`єкті при виникненні аварії з витоком аміаку або фреону;
5. з`ясувати в чому полягають особливості проведення РІНР в зоні ВХУ;
6. розглянути, які прилади хімічної розвідки використовуються привиникненні аварії на території ТОВ «Ратибор».
Предмет дослідження – особливості аварій звитоком СДОР
Об`єкт дослідження – організація та проведення РІНРна території ТОВ «Ратибор» смт. Куликівка.
Дія сильнодіючих отруйних речовин може викликатине відновні зміни в організмі людини, які досить часто призводять досмертельних випадків. На випадок виникнення аварій на об`єктах особовий складробітників та сил ЦО територіального значення повинні бути достатньокваліфіковано підготовлені до проведення рятувальних робіт, тому дане питання маєвелике значення та актуальність.
/>1. Основи організаціїпроведення рятувальних робітна об`єктахіз СДОР/>1.1 Цілі ізміст РІНР
РІНР мають різний зміст, але організовуються іпроводяться, як правило, одночасно, як єдиний комплекс. При цьому обов’язкововраховується, що кожному виду стихійних лих властиві свої специфічніособливості, з яких випливають певні вимоги до складу сил, що залучаються, їхтехнічного оснащення і способів дій.
РІНР і в мирний, і у воєнний час проводяться:
· для порятунку людей, надання першої медичної допомоги постраждалимі ураженим та евакуації їх у лікувальні установи;
· локалізації аварій і усунення ушкоджень, які заважають проведеннюрятувальних робіт;
· ліквідації аварій, які загрожують життю людей;
· забезпечення життєдіяльності міст і ОГ;
· створення необхідних умов проведення відбудовних робіт.
До рятувальних робіт відносяться: відшуканняпотерпілих; розкриття зруйнованих, пошкоджених і завалених сховищ та укриттів ідіставання з них, а також з частково зруйнованих або палаючих будинків й іншихспоруд, людей; падання постраждалим першої медичної допомоги; винесення(вивезення) їх з вогнищ ураження до місця розміщення медичних формувань іустанов; надання необхідної лікарської допомоги ураженим і евакуація їх налікарняну базу [11].
У ході рятувальних робіт проводять: розвідкувогнищ ураження і маршрутів виступу формувань на ділянки (об’єкти) робіт;локалізацію гасіння пожеж на ділянках проведення робіт і шляхах виходу до них;подачу повітря в завалені захисні споруди з пошкодженою фільтровентиляційноюсистемою; виведення (вивезення) населення з небезпечних місць і зон зараженнята затоплення в безпечні райони; санітарну обробку людей і знезаражуванняодягу, дезактивацію і дегазацію техніки, транспорту і засобів захисту,знезаражування території і споруд, продовольства, харчової сировини, води іфуражу.
До невідкладних відносять роботи, проведені длястворення умов успішних і безпечних рятувальних робіт, забезпеченняжиттєдіяльності міст та запобігання подальших руйнувань і втрат серед населенняв результаті впливу вторинних факторів ураження; це локалізація аварій, якізагрожують життю людей, відновлення діяльності найважливіших ОГ, функціонуванняінженерних і транспортних мереж, споруд міського господарства [7].
При проведенні таких робіт прокладають колоннішляхи; влаштовують проїзди в завалах і па заражених ділянках; відновлюютьпошкоджені мости і роблять переправи; локалізують аварії на енергетичних,газових, водопровідних, каналізаційних і технологічних мережах; відновлюютьокремі установки і мережі водопроводу, енергопостачання, лінії зв’язку;зміцнюють чи руйнують конструкції, які загрожують обвалом і перешкоджаютьбезпечному руху людей та техніки, проведенню рятувальних робіт; ремонтують івідновлюють пошкоджені захисні споруди для подальшою їх використання.
У ході РІНР здійснюються також: санітарнеочищення вогнищ ураження, медична розвідка для оцінки санітарно-епідемічноїобстановки і визначення потрібної кількості медичних сил; організаціякомендантської служби й охорони громадського порядку; збирання матеріальнихцінностей; забезпечення харчуванням і предметами першої необхідності населення,яке залишилося без домівок.
Для запобігання чи зменшення збитків відочікуваних стихійних лих передбачається проведення комплексу організаційних таінженерно-технічних заходів, таких як будівництво берегозахисних іберегоукріплюючих споруд, обвалування і підсипання дамб, штучне зниженняінтенсивності танення льодовиків і снігу тощо.
РІНРорганізовують у максимально короткі терміни і проводять безперервно вдень івночі, у будь-яку погоду, до повного їх завершення [8]./>1.2 Послідовністьпроведення і способи виконання рятувальних робіт
Внаслідок надзвичайних ситуацій у населених пунктах країни і напідприємствах можуть виникнути руйнування, зараження місцевості радіоактивнимита хімічними речовинами. Люди можуть опинитися у завалах, пошкоджених тапалаючих будинках, інших непередбачуваних ситуаціях. У зв’язку з цимиобставинами буде потрібне проведення заходів із рятування людей, надання їмдопомоги, локалізації аварій та усунення пошкоджень. При вирішенні цих проблемвиходять з того, що в осередках ураження і районах лиха будуть проводитися нетільки суто рятувальні роботи, а й деякі невідкладні, що не пов’язані зрятуванням людей. Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводяться зметою порятунку людей та надання допомоги ураженим, локалізації аварій таусунення пошкоджень, створення умов для наступного проведення відновлювальнихробіт. При проведенні РіНР великого значення має дотримання певних умов. Такимиумовами є: своєчасне створення угруповань, сил, що залучаються для проведенняРіНР, своєчасне ведення розвідки, швидкий рух і введення сил у осередокураження, безперервне проведення РіНР до їх повного завершення, тверде йоперативне управління силами, що залучаються до проведення РіНР, і всебічнезабезпечення їх діяльності [8].
Заходи, що відносяться до рятувальних робіт:
· розвідка маршрутів, за якимивводяться або виводяться формування ЦО;
· локалізація і гасіння пожеж;
· пошук і рятування людейз-під завалів;
· відкриття зруйнованих захиснихспоруд і рятування людей;
· подача повітря у заваленізахисні споруди;
· надання ураженим першоїмедичної допомоги та їх евакуація;
· санобробка людей тазнезараження їх одягу;
· знезараження місцевості,споруд, техніки.
Крім рятувальних робіт, в осередках ураження проводятьсяневідкладні роботи, до яких відносяться:
· прокладання маршрутнихшляхів на заражених територіях і будування проїздів у завалах;
· локалізація аварій накомунально-енергетичних мережах, лініях зв’язку та їх відновлення;
· закріплення або ліквідаціяконструкцій споруд, які загрожують падінням та перешкоджають проведеннюрятувальних робіт;
· ліквідація боєприпасів таінших вибухонебезпечних предметів (балони з газом, бочки з бензином тощо).
Керівництво проведенням усіх цих робіт у надзвичайних ситуаціяхпроводяться надзвичайними комісіями держави, області, міста тощо [11].
При аваріях на об’єктах народного господарства, установах, якщо їхнаслідки не виходять за межі об’єктів захисних зон, керівництво роботамипроводиться адміністрацією підприємств.
Виникнення стихійних лих, а також аварій та катастроф можна вдеяких випадках прогнозувати. Ці прогнози, як правило, закладаються в плани ЦОпідприємств, установ, що передбачають попереджувальні заходи, які повиннізменшити наслідки аварій і катастроф.
Характер та обсяг таких заходів залежать від виду та рівня аваріїабо стихійного лиха, масштабів і часу їх виникнення.
Загалом до таких заходів відносяться:
· приведення в готовністьзасобів захисту;
· перевірка готовності системоповіщення;
· підготовка і видачанаселенню засобів індивідуального захисту та особистої профілактики;
· проведеннясанітарно-епідеміологічних заходів;
· підготовка до евакуації абовідселення та їх проведення;
· вивезення матеріальнихцінностей;
· захист продуктів харчування,джерел води тощо;
· герметизація приміщень і т. п.
Способи і послідовність проведення цих робіт залежать відобставин, що склались у районі аварії чи катастрофи, та наявності Сил і засобівдля проведення таких робіт.
Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації проводиться длявідновлення роботи підприємств, організацій, навчальних закладів тощо [10].
При ліквідації наслідків надзвичайної ситуації здійснюються такізаходи:
· розвідка осередківнадзвичайних ситуацій;
· локалізація і гасіння пожеж;
· відбудова споруд і шляхівсполучення;
· проведення ізоляційнеобмежених заходів в осередках інфекційного зараження;
· проведення спецобробкинаселення;
· дезактивація, дегазаціятехніки, майна, доріг, місцевості тощо.
Розвідку осередків надзвичайних ситуацій проводять сили Збройнихсил (ЗС), ЦО і невоєнізовані формування підприємств, організацій тощо.
Воєнізовані сили розвідки ЗС і ЦО включають підрозділирадіаційної, хімічної, біологічної та інженерної розвідок. У завдання цихпідрозділів входить виявлення загального стану в осередках та визначення межураження, руйнування, повені і пожеж, а також виставлення спостереження наособливо важливих напрямках (станціях, переправах, перехресті доріг тощо) [9].
У місцях розташування евакуйованого населення, на маршрутах виходуз осередків надзвичайних ситуацій розвідка ведеться силами невоєнізованихформувань підприємств та організацій.
Аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи проводятьсядодатково до заходів, вжитих підрозділами ЗС, ЦО, медичних установ в осередкахнадзвичайних ситуацій. Ці роботи виконує населення, яке потрапило в осередокабо розміщене на шляху розширення ураженого повітря, пожежі, повені тощо. Длядопомоги у проведенні цих робіт в осередки надзвичайних ситуацій направляютьсили і засоби спеціальних формувань ЗС, ЦО, Мінохорони здоров’я, комунальнихслужб, Міністерства охорони навколишнього середовища та інші.
Локалізація і гасіння пожеж проводяться з метою збереженняматеріальних цінностей держави й окремих громадян. Здійснюється цепротипожежними формуваннями ЗС, ЦО, МВС, Мінохорони навколишнього середовища іззалученням до цих робіт робітників, службовців і населення, що близько проживаєдо осередку надзвичайної ситуації.
Відбудова споруд і шляхів сполучення здійснюється з метоюпоновлення роботи життєво важливих органів міста, району тощо. До них належать:телеграф, телефон, лікарні, мости, залізниця, шляхи евакуації і підвезенняматеріальних засобів та інші.
Щоб запобігти поширенню епідемічних хвороб, проводять протиепідемічнізаходи. До цих робіт залучають медичні заклади, санітарні дружини підприємств,навчальних закладів [7].
Усі протиепідемічні заходи в осередку організовує санепідемстанціяабо пересувний протиепідемічний загін. Проводять цю роботу медичні службиполіклінік, амбулаторій та інших лікувально-профілактичних заходів./>/>/>1.3 Сили і засоби для проведення рятувальнихробіт
Для проведення рятувальних робіт залучаються невоєнізованіформування – ЦО, військові частини і підрозділи, медорганізації тощо.Невоєнізовані формування мають у першу чергу проводити рятувальні роботи наоб’єктах народного господарства.
До них входять формування загального призначення, які мають усвоєму складі аварійно-технічні формування, формування механізації робіт тощо.Вони можуть бути посилені протипожежними, дорожніми, автомобільними та іншимипідрозділами.
Від швидкості та рішучості дій формувань залежить життя багатьохлюдей та збереження матеріальних цінностей.
При рятувальних роботах потрібно дотримуватись таких заходівбезпеки:
1. пересування людей іавтомобілів дозволяється тільки позначеними та розвіданими шляхами;
2. забороняється вести роботибіля конструкцій, які загрожують падінням;
3. зберігати режим радіаційногота хімічного захисту;
4. проведення робіт узадимлених та загазованих приміщеннях групами по 2 – 3 чоловіки в особистихзасобах захисту;
5. проведення робіт наелектромережах, електроустановках тільки після їх. відключення і заземлення;
6. освітлення ділянок роботивночі та за несприятливої погоди.
Під стійкістю роботи об’єкта народного господарства розуміютьздатність підприємства, установи попереджувати виникнення виробничих аварій,катастроф, протистояти впливу уражаючих факторів, аби запобігти або зменшитизагрозу життю і здоров’ю робітників і службовців, матеріальних втрат, а такожзабезпечити відновлення порушеного виробництва в мінімально короткий термін[7].
Стійка робота промислового підприємства складається:
а) зі стійкості інженерно-технічного комплексу (будівель, споруд,систем енерго-, газо-, водозабезпечення тощо) до дії зовнішніх факторів приаваріях, катастрофах, а також при застосуванні щодо них сучасної зброї;
б) зі стійкості виробничої діяльності (захист виробничогоперсоналу, надійність систем управління, поновлення роботи у стислі терміни).
Фактори, від яких залежить стійка робота об’єктів у НС мирного івоєнного часу:
1. Надійність захисту робітників і службовців;
2. Безпечність розташування об’єкта щодо зон масштабнихзруйнувань;
3. Можливість інженерне-технічного комплексу протистояти вражаючимдіям сучасної військової зброї;
4. Безперервність постачання електроенергією, паливом, газом івсім необхідним для випуску продукції;
5. Надійність керування виробництвом, силами і засобами ЦО;
6. Підготовленість підприємства до поновлення виробництва іпроведення рятувальних робіт.
З вище перерахованих факторів випливають такі шляхи і засобипідвищення стійкості підприємств, установ, навчальних закладів України:
· нагромадження фондівзахисних споруд і засобів індивідуального захисту;
· будівництво важливихпідприємств за межами зон можливих зруйнувань;
· підсилення і дублюванняенергетичних потужностей;
· розширення зв’язків міжгалузями промисловості і підприємствами;
· утворенняматеріально-технічних резервів;
· підтримування сил ЦО впостійній готовності.
2. Класифікація іфізико-хімічна характеристика найбільш небезпечних СДОР і засоби захисту відних2.1 Класифікаціяі фізико-хімічна характеристика найбільш небезпечних СДОР
Бурхливий розвиток хімії як науки відзначаєтьсянасамперед створенням могутньої промисловості, ростом асортименту хімічнихречовин, які використовуються у промисловості, сільському господарстві іпобуті, деякі речовини токсичні і шкідливі для здоров’я людини. Їх називаютьсильнодіючими отруйними речовинами (СДОР). Деякі види цих речовин є у великихкількостях на підприємствах, які їх виготовляють або використовують. У випадкуаварії вони можуть бути розлиті або викинуті в атмосферу. Це може призвести доотруєння людей не тільки на цьому Об’єкті, але і за його межами, в найближчихнаселених пунктах.
Найбільш поширеними СДОР є хлор і аміак.
Хлор – зеленувато-жовтий газ з різким запахом. Хлор у2,5 рази важчий за повітря. Температура кипіння – 34,6 °С (навіть взимкузнаходиться в газоподібному стані). Смертельна концентрація при одногодиннійекспозиції – 0,1 мг/л. Гранично допустима концентрація в повітрі 0,001 мг/л.Хлор застосовують для виготовлення численних неорганічних та органічних сполук.Його використовують у виробництві соляної кислоти, хлорного вапна,гіпохлоридів, хлоратів та ін. Велика кількість хлору використовується длявідбілювання тканин і целюлози, яка йде на виготовлення паперу. Хлорзастосовують також для стерилізації питної води і знезараження стічних вод. Укольоровій металургії його використовують для хлорування руд, що є однією зстадій добування деяких металів. На основі хлороорганічних продуктіввиготовляють різні пластмаси, синтетичні волокна, каучуки, замінники шкіри.Визначається наявність хлору приладами ВПХР та УГ‑2, індикаторною трубкоюз трьома зеленими кільцями.
Вплив на людей – подразнює дихальні шляхи, викликаєнабряк легенів. При високих концентраціях смерть наступає від 1–2 вдихів, применших концентраціях – дихання припиняється через 5–25 хвилин [8].
Захист від хлору: промислові фільтруючі протигази марок «В»,«М», цивільні протигази, військові протигази, дитячі протигази, захисні дитячікамери. При концентраціях хлору в повітрі більше ніж 8,6 мг/л потрібновикористовувати тільки ізолюючі протигази.
Перша допомога: одягнути на ураженого протигаз, винестина свіже повітря, зробити інгаляцію киснем. Очі промити 2%-ним розчином соди.Пити молоко зі содою або боржомом, каву. При подразненні дихальних шляхів – вдихатинашатирний спирт, бікарбонат натрію, буру.
Дегазація проводиться лужними та водними розчинамигіпосульфіту, гашеним вапном. Нейтралізується водою[4].
Аміак – безбарвний газ із характерним різким запахом (запах «нашатирного спирту»).Маса 1 л аміаку за нормальних умов становить 0,77г. Легший за повітря. Приохолодженні до -33,4 °С аміак під звичайним тиском перетворюється впрозору рідину, що затвердіває при -77,8 °С. Смертельна концентраціяпри 30‑хвилинній експозиції – 7 мг/л. Гранично допустима концентрація вповітрі – 0,02 мг/л. Аміак дуже добре розчиняється у воді. Розчин аміаку у водіназивають «нашатирним спиртом». Звичайний медичний нашатирний спирт містить 10%аміаку. Аміак при невисокому тиску (0,7–0,8 МПа) перетворюється в рідину.Оскільки при випаровуванні рідкого аміаку поглинається велика кількість тепла(137 кДж/год), то рідкий аміак застосовують у холодильних установках. Аміактакож використовується для виготовлення азотної кислоти і азотовмісних речовин.Це азотні добрива: сульфат амонію, нітрат амонію. Крім того, нітрат алюмініюутворює вибухові суміші з горючими речовинами (амонами), які застосовують дляпідривних робіт [3].
Дія аміаку на людей у високих концентраціях викликаєкорчі. Смерть наступає через декілька годин або діб після отруєння від набрякулегенів і гортані. При попаданні на шкіру може викликати опіки різного ступеня.В повітрі визначається приладом УГ‑2 та ін.
Захист від аміаку: фільтруючі промислові протигази марок«К» і «Ш». При дуже високих концентраціях – ізолюючі протигази і захисний одяг.
Перша допомога: ураженого винести на свіже повітря.Забезпечити тепло і спокій. Зробити інгаляцію зволоженим киснем або теплоюводяною парою з розчином ментолу у хлороформі. Шкіру і очі промивати водою або25%-ним розчином борної кислоти протягом 15 хв., змастити вазеліном абооливковою олією. При зупинці дихання зробити штучне дихання.
Дегазація проводиться водою.
Сірчаиий ангідрид (двоокис сірки, «сірчаний газ») – одинз поширених видів СДОР. Являє собою безбарвний газ з характерним різкимзапахом. При звичайному тиску затвердіває при температурі – 75 °С ізріджується при – 10 °С. В 2,2 рази важчий за повітря. Розчинність його уводі досить велика і складає при звичайних умовах біля 40 об’ємів на 1 об’ємводи. При взаємодії з водою утворюється сірчана кислота. Розчиняється вспиртах, ефірі, бензолі. Отримують спалюванням сірки на повітрі, обпалюваннямпіриту, дією сірчаної кислоти на сульфат натрію.
Сірчаний ангідрид використовують у виробництві сірчаноїкислоти, солей сірчаної (сульфітів, гідросульфітів) і тіосірчаної(тіосульфітів) кислот. Безпосереднє застосування знаходить в паперовому татекстильному виробництвах, при консервуванні фруктів, ягід, для запобігання винвід скисання, для дизенфекції приміщень. Рідкий сірчаний ангідрид застосовуютьяк холодоагент та розчинник.
Перевозять його в розрідженому стані під тиском. Привиході в атмосферу він димить, скупчується в низьких ділянках місцевості, підвалах,тунелях, заражує водоймища.
Гранично допустима концентрація (ГДК) сірчаногоангідриду в атмосферному повітрі населених місць (середньодобова) – 0,05 мг/м3,в робочому приміщенні промислового підприємства – 10 мг/м3.
Він небезпечний при вдиханні. Навіть дуже малаконцентрація його створює неприємний смак в роті і подразнює слизові оболонки.Пари сірчаного ангідриду у вологому повітрі сильно подразнюють слизові оболонкита шкіру. З’являються кашель, різкий біль в очах, сльози, дихання і ковтанняутруднене, шкіра червоніє. Можливі опіки шкіри та очей. Вдихання повітря, якемістить більше 0,2% сірчаного ангідриду, викликає хрипоту, задишку і швидкувтрату свідомості. Можлива смерть.
Шкідливим є вплив і на рослинність при концентраціяхбільше 0,1 мг/м3. Найвища чутливість у смереки та сосни, найменша – вберези та дуба.
Захист органів дихання та очей від сірчаного ангідридузабезпечують промислові фільтруючі протигази марки В (коробка пофарбована вжовтий колір), Е (чорний), БКФ (зелений), респіратори протигазові РПГ – 67В тауніверсальні РУ‑60М-В, а також цивільні протигази ГП‑5, ГГІ-7 тадитячі.
Якщо концентрація 50д вища від максимально допустимої,повинні використовуватись тільки ізолюючі протигази. Ця ж вимога актуальна іпри ліквідації аварій на хімічно небезпечних об’єктах, коли концентраціясірчаного ангідриду невідома. В зоні аварій, для захисту шкіри людини відпопадання СДОР, роботи слід проводити в захисних костюмах, гумових чоботах тарукавицях [9].
Які ж заходи першої допомоги при ураженні сірчанимангідридом? Перш за все, слід винести потерпілого на свіже повітря. Шкіру таслизові оболонки промивати водою або 2%-ним розчином соди не менше 15 хв. очі –проточною водою, також не менше 15 хв.
Наявність сірчаного ангідриду в повітрі і йогоконцентрацію дозволяє визначити універсальний газоаналізатор УГ‑2. Межавиміру приладу: до 0,03 мг/л – при просмоктуванні повітря в об’ємі 300 мл; до0,2 мг/л – при просмоктуванні 60 мл. Концентрацію сірчаного ангідриду знаходятьпо шкалі, на якій вказаний об’єм пропущеного повітря; При просмоктуванні йогочерез індикаторну трубку колір порошку буде змінюватись з темно-сірого набілий. Цифра на шкалі, яка співпадає з верхнім кінцем пофарбованого в білийколір стовпчика порошку, вказує на концентрацію сірчаного ангідриду (в мг/л).
У повітрі можуть нагромадитися уражаючі концентрації увипадку виробничої аварії на хімічно небезпечному об’єкті чи його витоку призберіганні, транспортуванні. Небезпечну зону слід ізолювати, вивести сторонніхлюдей. Входити в неї можна тільки в засобах захисту органів дихання і, шкіри.Слід уникати низьких місць, триматись навітряної сторони. Потерпілим. надатипершу долікарську допомогу і відправити їх у лікувальний заклад.
При витоку і розливі не можна доторкатись до пролитого.Рідину, яка розлилася, слід огородити земляним валом, не допускати попаданняречовинні у водоймища. Місце розливу залити розчином соди або вапнистиммолоком.
При інтенсивному витоку сірчаного ангідриду, щоб осадитигаз використовується вапнисте молоко, розчин соди або каустика. Для цьогозастосовують мийні машини, авторозливні станції, пожежні машини.
Сірководень – безколірний газ з різким неприємнимзапахом При звичайному тиску твердне при -85,5 °С і зріджується при -60,3 °С. Густинагазоподібного сірководню при нормальних умовах становив приблизно 1,7, бо вінважчий від повітря. Сірководень з повітрям, по містить від 4 до 45% цього газу,вибухонебезпечний. На повітрі спалаху при температурі 300 °С. Розчинністьв органічних речовинах значно виш ніжу воді.
Сірководень – сильний відновник. В промисловості йогоодержують як побічний продукт при очистці нафти, природного і коксівного газу.Застосовують у виробництві сірчаної кислоти, сірки, сульфідів, сіркоорганічнихсполук, для приготування лікувальних сірководневих ванн.
Зберігається і перевозиться в залізничних цистернах ібалонах під тиском у зрідженому стані. При виході в амосферу перетворюється вгаз, накопичується в низьких ділянках місцевості, підвалах, тунелях. При витокуабо пропусканні забруднює водоймища.
Небезпечний для вдихання, подразнює шкіру і слизовіоболонки. Перші ознаки отруєння: головний біль, сльози, пече в очах,подразнення в носі, металевий смак в роті, нудота, блювання, холодний піт,пронос, біль в грудях. ГДК сірководню 0,008 мг/м3, в робочих приміщенняхпромислового виробництва – 10 мг/м3.
Захист органів дихання і очей забезпечують фільтруючіпротигази марки КД, БКФ, респіратори РПГ‑67‑КД і РУ‑60М-КД, атакож цивільні протигази ГП‑5, ГП‑7 і дитячі.
Максимально допустима концентрація для фільтруючихпротигазів – 100 ГДК (10 000 мг/м3), а для респіраторів – 15 ГДК;з/ф – коробка з фільтром; б/ф – коробка без фільтра. Якщо концентраціясірководню вища від максимально допустимої, застосовуються ізолюючі протигази. При ліквідації аварій на хімічно небезпечних об’єктах, коли концентраціягазу невідома, роботи проводяться тільки в ізолюючих протигазах; Щоб захиститишкіру, використовують захисні прогумовані костюми, гумові чоботи і рукавиці.При ураженні сірководнем треба негайно винести потерпілого на свіже повітря,забезпечити йому тепло і спокій, дати тепле молоко з содою. Його требапомістити в затемнене приміщення, накласти на очі примочки з 3%-ним розчиномборної кислоти. При тяжкому отруєнні, а також при утрудненому диханні датикисень, якщо необхідно, зробити штучне дихання. Кількість. сірководню в повітріі його концентрацію дозволяє визначити універсальний газоаналізатор УГ‑2.Границя виміру приладу: 0–0,03 мг/л при просмоктуванні повітря в об’ємі 300 млі 0–0,3 мл/г при просмоктуванні – 30 мл. Концентрацію сірководню (мг/л)знаходять по шкалі, на якій вказаний об’єм пропущеного повітря. Її значеннямвідповідає цифра, яка співпадає з границею пофарбованого в коричневий колірстовпця порошку. З цією ж метою можна використовувати прилади хімічної розвідкиВПХР, ПХР-МВ.
Якщо концентрація газу вища за 2 мг/л, то припрокачуванні повітря через індикаторні трубки колір їх наповнювача змінюється взалежності від маркування: жовте кільце – в діапазоні від світло-коричневого дотемно-коричневого; два жовтих кільця на одному кінці – від сіро-жовтого докоричневого; три жовтих кільця – на другому кінці – на сіро-зелений дорозбивання ампули, два чорних кільця – від жовтого до коричневого [6].
У повітрі можуть нагромаджуватися уражаючі концентрації H2S при виробничій аварії на хімічно небезпечному об’єкті, витоку його призберіганні і транспортуванні. При цьому небезпечну зону треба ізолювати, вивестисторонніх людей і не допускати нікого без засобів захисту органів дихання ішкіри. Потерпілим надати першу допомогу і направити в лікувальний центр.
При витіканні і розливі не допускати простоїв речовини.При перші і і можливості ліквідувати витікання або перекачати цю речовину вцілу ємність. Обгородити речовину земляним валом, щоб вона не потрапила уводоймища, каналізацію, підвали, низькі ділянки місцевості. Для того, щобзнезаразити, дозволяється залити цю речовину молоком, розчином соди.
При інтенсивному витіканні – щоб осадити газ сірководню –використовують машини, авторозливні станції, а також гідранти, які містяться нацих хімічно небезпечних об’єктах.
Нітрил акрилової кислоти – безбарвна летка рідина,кипить при високій температурі, має неприємний запах. Її пари важчі відповітря, при взаємодії з ним утворює вибухонебезпечні суміші. При горіннікислота виділяє отруйні гази. Захист органів дихання і очей забезпечуютьпромислові протигази марок А і БКФ, а також ГП‑5, ГП‑7 і дитячі.
Пари викликають подразнення слизової оболонки і шкіри,виникає головний біль, запаморочення, слабкість, нудота, блювота, задишка, шкірачервоніє і пече. В таких випадках потерпілого виносять на повітря, забезпечуютьспокій і тепло, дають подихати киснем, а також аміннітритом (на ватці протягом15–30 с) з перервою 2 хв.
Синильна кислота (HCN) – безбарвна прозора, дуже летка рідина. Пари її переважно безбарвні.Добре змішується з водою. Викликає запаморочення, параліч дихальних шляхів. Приотруєнні відчувається запах і смак мигдалю, а також металевий присмак в роті.Потім виникає відчуття пекучості в горлі, піднебіння і язик втрачають чутливість.Все це супроводжується нудотою, блюванням, тече слина. Задишка збільшується.Заходи першої допомоги: винести на повітря, дати Понюхати на протязі 3 хв. (до8 раз) через 30 с аміннітрати, зробити штучне дихання, поставити грілку.Потерпілому необхідно випити міцної кави або чаю[2].
Фосген – безбарвний газ, який при температурі нижче 8 °Сконденсується в безбарвну рідину. Його запах нагадує прілі фрукти або сіно. Вінважчий за повітря, малорозчинний у воді. Отруйні лише пари фосгену. Першіознаки отруєння з’являються не відразу, а після 4–8 год. Виникають незначніпозиви до кашлю, пече і дере в носоглотці, потім починається сильний кашель,задишка, лице і губи синіють. Необхідний повний спокій, потерпілий повиненлежати на спині з грілкою, можна давати гарячі напої і кисень.
Метилмеркаптан – безбарвний газ з різким запахом, важчийвід повітря. Викликає подразнення слизових оболонок і шкіри. При диханні виникаєголовний біль, слабкість, нудота. Заходи першої допомоги: винести потерпілогона повітря, очі і слизові оболонки промивати 2%-ним розчином борної кислоти, ашкіру – водою не менше 15 хв.
Бензол – безбарвна рідина з характерним запахом. Її пари важчі від повітря іутворюють з ним вибухонебезпечні суміші. При вдиханні відчувається слабкість,головний біль і запаморочення, з’являється сонливість, нудота, блювота,посіпування м’язів, свербіння і почервоніння шкіри. Потерпілий можезнепритомніти. Його виносять на повітря, забезпечують спокій, тепло і даютьзволожений кисень. Необхідно змінити одяг і білизну, обмити тіло теплою водою змилом. Захист органів дихання і очей забезпечують промислові протигази марок Аі БКФ, а також ГП‑5, ГП‑7 і дитячі.
Наявність сильнодіючих отруйних речовин в повітрі(хлору, аміаку, сірководню та деяких інших) і їх концентрацію можна визначитиза допомогою універсального персонального газоаналізатора типу УГ‑2.Принцип його дії ґрунтується на тому, що при проходженні через індикаторнутрубку повітря, яке містить гази (пари) СДОР, довжина пофарбованого стовпчикаіндикаторого порошку в трубці змінюється пропорційно концентраціїдосліджуваного газу. Вимірювання проводять по шкалі, проградуйованій вміліметрах на літр. Колір індикаторного порошку після проходженнядосліджуваного повітря, якщо в ньому є хлор, буде червоним, якщо аміак – синім,якщо сірководень – коричневим.
При виробничій аварії на хімічному об’єкті, витоку СДОРпри зберіганні або первезенні може відбутися зараження повітря. Для захистуорганів дихання робітників і службовців таких об’єктів використовуютьпромислові протигази.
При ліквідації наслідків аварії на хімічних об’єктах,якщо в повітрі міститься отруйних речовин більше ніж 0,5% об’ємної долі, длязахисту органів дихання потрібно використовувати ізолюючі протигази [3].
Ртуть (Hg) – єдиний метал, який при кімнатній температурі перебуває в рідкому стані.Пара ртуті дуже отруйна. Досить найменшої кількості пари ртуті, яка утворюєтьсяпри кімнатній температурі при її розливі або зберіганні у відкритій посудині,щоб отруїтись. Працюючи з ртуттю, потрібно бути дуже обережним. Всі роботи зртуттю виконувати на емальованих або; залізних підносах. Дуже небезпечна ртуть,розлита на підлозі. Падаючи на підлогу, вона розбивається на велику кількістьдрібних краплин, які потрапляють у щілини і можуть протягом тривалого часу отруюватиповітря. Якщо ртуть розлилась на підлозі, слід негайно зібрати її пилососом абопіпеткою з грушею.
Для усунення ртуті можна користуватись емульсією змінеральної олії і води з порошкоподібною сіркою і йодом або порошком сірки.При з’єднанні ртуті з хлором утворюється сулема, яка є сильною отрутою. Вона використовується для дублення шкіри,протруювання насіння і ін.
2.2 Засоби індивідуальногозахисту
У системі заходів, спрямованих назабезпечення безпечних і здорових умов праці, велике значення має використаннянайбільш ефективних засобів індивідуального захисту (ЗІЗ). Ці засоби повиннізастосовуватися в тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпеченаконструкцією і розміщенням устаткування, організацією виробничих процесів,архітектурно-планувальними рішеннями і засобами колективного захисту.
Відповідно до Основ законодавства України пропрацю, на роботах зі шкідливими умовами праці, в особливих температурнихумовах, у забрудненому середовищі робітникам та службовцям безкоштовновидаються спецодяг, спецвзуття й інші засоби індивідуального захисту. Перелікробіт і професій, що дають право на безкоштовне одержання ЗІЗ, складається наоснові галузевих норм адміністрацією підприємств за узгодженням з місцевимикомітетами профспілок. Порядок видачі, збереження і користування ЗІЗвстановлений інструкцією, затвердженої Держкомпраці України.
Адміністрація підприємства зобов’язанастежити за тим, щоб робітники та службовці під час роботи користувалисявиданими їм засобами індивідуального захисту, не допускати до роботи без них іне дозволяти використання несправних ЗІЗ.
Робітники та службовці зобов’язані дбайливовідноситися до ЗІЗ і вчасно доводити до відома адміністрацію підприємства пронеобхідність прання, сушіння, ремонту або заміни (у випадку несправності) цихзасобів [4].
При видачі ЗІЗ повинний проводитисяспеціальний інструктаж із правил користування і найпростіших способів перевіркиїхньої придатності до експлуатації, а в необхідних випадках – тренування зметою кращого засвоєння способів і прийомів застосування ЗІЗ.
Обов’язковими умовами правильноїексплуатації ЗІЗ є попередній іспит і перевірка їхньої справності, проведені увстановлений термін, тому що навіть незначна несправність може привести донещасного випадку. Контроль за дотриманням термінів і правильністю проведенняперевірочних іспитів покладається на відомчі служби охорони праці, органидержавного нагляду і суспільного контролю. Обов’язком адміністрації і службохорони праці підприємств є забезпечення належних умов збереження ЗІЗ, правилвідходу за ними і своєчасним їхнім ремонтом.
Класифікація засобів індивідуальногозахисту
Загальноприйнята класифікація ЗІЗвідрізняється від класифікації засобів колективного захисту і заснована наподілі засобів індивідуального захисту по їх конструктивних і експлуатаційнихвластивостях. Ця класифікація, затверджена відповідними ДСТ, поділяють ЗІЗ взалежності від призначення на 9 класів, що у своючергу розділяються на види по конструктивному використанню і групи – по небезпечнихі шкідливих факторах [9].
Нижче приводяться встановлені класи і видиЗІЗ.
1. Ізолюючі костюми; пневмокостюми, щогідроізолюючі костюми, скафандри.
2. Засоби захисту органів дихання:протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски.
3. Спеціальний одяг: комбінезони,напівкомбінезони, куртки, штани, костюми, халати, плащі, кожушки, кожухи,фартухи, жилети, нарукавники.
4. Спеціальне взуття: чоботи, ботфорти,напівчоботи, черевики, черевики, туфлі, галоши, боти, бахіли.
5. Засобу захисту голови: каски, шоломи,підшоломники, шапки, берети, капелюхи.
6. Засобу захисту рук: рукавиці, рукавички.
7. Засобу захисту особи: захисні маски,захисні щитки.
8. Засобу захисту око: захисні окуляри.
9. Захисні дерматологічні засоби: миючізасоби, пасти, креми, мазі.
3. Особливості проведення рятувальних, пошуково-рятувальних робітв осередках ураження3.1 Використання сил ЦО на хімічно небезпечнихоб`єктах при аваріях
На територіях підприємств м’ясо переробноїпромисловості використовуються холодильні цехи, охолодження в нихзабезпечується за допомогою установок з наповнюючи ми речовинами: аміак тафреон. Відповідно зростає імовірність хімічного зараження місцевості і ураженнялюдей внаслідок аварії на території холодильного цеху. Ці речовини здійснюютьвражаючу дію на людей при потраплянні їхніх парів в атмосферу, при розливанніцих речовин на місцевості й різних поверхнях, з якими стикаються люди.
У випадку аварії або руйнування ємностей з аміакомабо фреоном, вони в газо – або пароподібному стані перемішуються з повітрям іпоширюються за напрямком приземного вітру, утворюючи на своєму шляху зонухімічного зараження.
Важливою характеристикою вогнища, утвореного аміаку,є стійкість зараження, тобто час самодегазації аміаку, який і визначаєтривалість існування вогнища ураження. На швидкість самодегазації СДОРвпливають випаровування, усмоктування речовини в ґрунт і здатність його дохімічного розкладання (гідролізу, окислювання і т. п.). Стійкістьзараження залежить також від температури повітря в приземному шарі ітемператури ґрунту, швидкості вітру і вертикальної стійкості атмосфери. Чимвища температура повітря і ґрунту і більша швидкість вітру, тим швидшевипаровуються розлиті СДОР. Прискорюють випаровування СДОР висхідні потокиповітря, які спостерігаються при конвекції. Отруйні речовини, що маютьтемпературу кипіння приблизно до + 20 °С (хлор, аміак), при розливаннівипаровуються швидко, пари їх у небезпечних концентраціях можуть виявлятися навеликих відстанях від місця аварії [10].
На стійкість зараження впливають також: наявністьосадів (дощ сприяє проникненню СДОР у глиб ґрунту з потоками води, прискорюєгідроліз), структура ґрунту, її вологість, наявність і вид рослинного покриву.Так, на піщаних ґрунтах при незначній рослинності стійкість зараження відносноневелика, на глинистих, покритих рослинністю, вона значно більша.
У населених пунктах стійкість зараження СДОРвища, ніж на відкритій місцевості, тому що вплив вітру, який прискорюєвипаровування, у цих умовах виявляється в меншій мірі.
Зона зараження СДОР звичайно не має чітковиражених меж і залежить від глибини поширення парів, площі розливу, кількостіречовини, що розлилася, а також від метеорологічних умов і рельєфу місцевості.Чим більша швидкість вітру, тим більша глибина поширення парів СДОР. Однак пришвидкостях вітру понад 6 – 7 м/с пари СДОР розсіюються. Зі збільшеннямтемператури повітря прискорюється випаровування СДОР з ґрунту, збільшуєтьсяконцентрація їх парів над зараженою місцевістю.
Ступінь вертикальної стійкості атмосферихарактеризує напрямок вертикальних потоків повітря, що значною мірою впливає наглибину поширення парів СДОР і їх концентрацію. Як зазначалося вище,розрізняють три ступені вертикальної стійкості атмосфери: інверсію, ізотермію іконвекцію. Інверсія перешкоджає розсіюванню повітря по висоті і створюєнайбільш сприятливі умови для збереження високих концентрацій парів СДОР, чимстановить найбільшу небезпеку для ураження людей і тварин. Ізотермія забезпечуєсередні умови поширення парів СДОР. При конвекції висхідні потоки повітрярозсіюють заражену хмару, що значно знижує можливості ураження людей і тварин іполегшує проведення РІНР.
У населених пунктах і лісах можливий застійзараженого повітря. Глибина поширення парів СДОР у видолинках і ярах більша,ніж на рівніші. Ширина зони зараження парами СДОР при стійкому вітріприймається за 1/5 глибини, а при нестійкому може становити до 4/5 глибини.
З метою завчасної підготовки до захисту відвпливу СДОР на об’єктах, де вони присутні, а також у містах і населенихпунктах, де ці об’єкти розташовані, відповідні штаби і служби ЦО йадміністрація підприємств розробляють і здійснюють заходи щодо захистуробітників, службовців і проживаючого поблизу об’єктів населення, спрямовані назапобігання утворення вогнищ хімічного ураження, максимальне ослабленняуражаючого впливу отруйних парів на людей і швидку ліквідацію зон хімічногозараження, що утворилися.
Підготовку підприємства до захисту від СДОР увипадку виробничої аварії здійснюють на основі спеціально розробленого плану, вякому відбиті необхідні організаційні й інженерно-технічні заходи; схемиоповіщення працюючої зміни і проживаючого поблизу об’єкта населення пронебезпеку ураження СДОР; характеристики СДОР і цехів (складів), у яких вонизнаходяться, схеми можливої обстановки на об’єкті у випадку аварії чируйнування ємкостей зі СДОР; розрахунки сил і засобів ЦО об’єкта, якізалучаються для ліквідації вогнищ зараження СДОР; варіанти дій формувань ЦО приліквідації вогнищ зараження.
Організаційні заходи передбачають організацію іпідтримку в постійній готовності системи оповіщення про хімічну небезпеку,порядок доведення до робітників, службовців і населення встановлених сигналів;узгодження зі штабом ЦО міста (району) питань використання в разі потребиформувань інших об’єктів і міських засобів оповіщення; порядок представленняповідомлень про виникнення вогнищ зараження; навчання особового складуформувань ЦО ОГ виконанню конкретних робіт з ліквідації вогнищ зараження,утворених СДОР на об’єкті; нагромадження для забезпечення всіх робітників таслужбовців об’єкта, збереження і підтримка в готовності ЗІЗ (промисловихпротигазів певних марок, цивільних та ізолюючих протигазів, засобів захистушкіри); пошук засобів, придатних для дегазації (нейтралізації) СДОР; підготовкунеобхідного устаткування для готування розчинів, що дегазують, і подачі їх домісць можливих аварій; пристосування техніки для проведення дегазаційних робіт [10].
До основних заходів інженерно-технічногохарактеру відносяться такі: обладнання ємкостей, комунікацій і виробничихустановок зі СДОР автоматичними і ручними пристроями, які запобігають витіканнюСДОР у випадку аварії; можливе підсилення конструкцій ємкостей і комунікацій зіСДОР чи улаштування навколо них огороджень для захисту від пошкоджень приаварії; будівництво під сховищами підземних резервуарів з водою чи іншимикомпонентами для розчинення СДОР при її аварійному витіканні; обладнання чаш,пасток, спрямованих стоків для приймання СДОР; розосередження запасів СДОР;будівництво для них заглиблених чи напівзаглиблених сховищ; обладнання робочихприміщень засобами аварійної сигналізації.
В плані дій формувань викладаються основні заходищодо ліквідації наслідків аварії на кожній виробничій ділянці, де присутні СДОР,із вказанням відповідальних виконавців з керівного складу ОГ, залучених сил ізасобів, їх завдань і часу, що відводиться на виконання робіт.
Крім того, у цьому плані передбачаються:
– оповіщення про негайний збір;
– проведення розвідки вогнища зараження іпозначення його меж;
– оточення вогнища зараження;
– проведення безперервного метеорологічногоспостереження і порядок інформації про напрямок руху парів СДОР (хмаризараженого повітря);
– укриття в захисних спорудженнях чививедення за межі вогнища робітників, службовців і населення;
– проведення рятувальних робіт і наданнямедичної допомоги потерпілим;
– проведення невідкладних аварійних робіт зліквідації (локалізації) аварії;
– проведення робіт з дегазації СДОР у місцяхїї виділення в атмосферу і на шляхах поширення парів;
– дегазація території, споруд іустаткування;
– спеціальна санітарна обробка людей.
Ліквідація вогнищ зараження, утворених СДОР урезультаті виробничої аварії, організовується і проводиться на основі рішеньначальника ЦО об’єкта, на якому відбулася аварія, чи голови створюваноїнадзвичайної комісії.
Рятувальні роботи організовуються післяпроведення розвідки і прийняття начальником ЦО об`єкта остаточногорішення.
У зоні зараження намічаються ділянки й об’єкти,на які вводяться рятувальні і медичні формування. Роботи проводяться іздотриманням запобіжних заходів, використовуються індивідуальні засоби захисту,передбачається страхування особового складу, який виконує роботи [8].
Уражені після надання їм допомоги доставляютьсяна незаражену територію, а при необхідності – у лікувальні установи. Населення,яке опинилося в зоні зараження, евакуюється за її межі.
На виході із зон зараження організовуються санітарнаобробка населення і особового складу формувань та дегазація транспорту й майна.Ці роботи проводяться на пунктах спеціальної обробки, що розгортаються,стаціонарних обмивальних пунктах і станціях знезаражування транспорту.Заражений одяг збираєтьсядля подальшої дегазації чи знищення.
Найбільш складні аварійні роботи в місцях витіканняаміаку, де потрібне обов’язкове використання ізолюючих протигазів, повиненвиконувати особовий склад штатної рятувальної служби.
Обслуговуючий персонал, уживши необхідні заходизахисту, відповідно до діючих на об’єкті інструкцій виконує заходи, спрямованіна ліквідацію чи локалізацію аварії. В міру прибуття до цих робіт берутьсяпідрозділи рятувальних служб, спеціалізовані невоєнізовані формування і зведенізагони (команди) протирадіаційного і протихімічного захисту, створювані на ОГ,які мають СДОР. Крім гою, у залежності від масштабів аварії до ліквідації їїнаслідків можуть залучатися зведені загони загального призначення; принеобхідності на допомогу їм надаються формування служб ЦО (спеціалізованіформування): протипожежні, охорони громадського порядку й ін. У деяких випадкахможуть бути задіяні ще й територіальні зведені загони спеціального захисту, якірозгортаються на базі військових частин ЦО.
Порядок дій сил ЦО при локалізації вогнищхімічного зараження в кожному конкретному випадку залежить від виду отруйноїречовини, характеру ушкоджень, технологічної схеми виробництва й інших умов.
Командири формувань, з’ясувавши поставленізавдання, вводять підлеглі їм сили на призначені ділянки і на місці визначаютьнайбільш доцільні прийоми і способи виконання робіт, уточнюють порядоквикористання машин та інших засобів механізації, підтримують установленийрежим, стежать за дотриманням заходів безпеки [11].
Після локалізації місця аварії (розливу аміаку наоб`єкті) сили ЦО приступають до знезаражування вогнищ зараження. У першу чергудегазують під’їзні колії і внутрішньозаводські дороги, потім знезаражуютьділянки місцевості й об’єкти, що можуть бути джерелами зараження. Дегазаціяздійснюється шляхом поливання дегазуючими розчинами за допомогою пожежних машин,автоцистерн, мотопомпта інших пристроїв, пристосованих для розливаннярідші. Щоб зменшити глибину поширення зараженого повітря, ставляться воднівертикальні завіси, які частково розсіюють хмари парів аміаку, частковонейтралізуючі її.
Повернення населення в зону зараженнядопускається, якщо проведені аналізи повітря, ґрунту і різних поверхоньпоказали зараженість, нижчу гранично припустимої концентрації.
Харчова сировина, продукти харчування, фураж, якіпобували в зоні зараження, також піддаються перевірці, після чого приймаєтьсярішення про їх дегазацію, утилізацію чи знищення. На зараженість (з висновкомпро подальше використання) перевіряються запаси води і джерела водопостачання.
При виникненні аварії холодильних установок звикидом (виливанням) аміаку негайно оповіщаються начальники ЦО району, міста йобласті, на території яких відбулася аварія. За розпорядженням відповідногоначальника ЦО чи голови надзвичайної комісії приводяться в готовність органиуправління, формування розвідки, медичної служби, охорони громадського порядкуй ін.
Організовуютьсяоточення місця аварії, розвідка, РІНР. У період ведення робіт особлива увагаприділяється хімічному забезпеченню, розвідці, використанню засобів захисту,дотриманню термінів перебування в цих засобах, режимам поведінки, санітарнійобробці людей і дегазації майна, транспорту, споруд, території.
3.2 Дії сил Цивільної оборони у вогнищаххімічного ураження (ВХУ)
Рятувальні роботи при виникненні аваріїхолодильних установок з витоком аміаку включають ведення хімічної і медичноїрозвідки; проведення профілактичних заходів, само- і взаємодопомоги;розшукування і виявлення уражених, надання їм першої медичної допомоги йевакуацію їх у лікувальні установи; евакуацію неураженого населення з ВХУ;санітарну обробку людей, дегазацію одягу і взуття, засобів захисту, місцевості,споруд, техніки і транспорту; виявлення зараженого продовольства, джерел води ізнезаражування продуктів харчування.
Специфічні особливості ведення рятувальних робіт наоб`єкті обумовлюються високою токсичністю аміаку, швидкоплинністю розвиткуотруєння, обмеженістю терміну, протягом якого повинна бути надана перша медичнадопомога потерпілим. У зв’язку з цим ефективність рятувальних робіт будезалежати від сполучення само- і взаємодопомоги із швидким наданням допомогимедичними формуваннями і наступною терміновою евакуацією уражених за межі ВХУ[11].
Само- і взаємодопомога полягає в надяганніпротигаза на ураженого, введенні антидоту, обробці шкіри речовиною, що дегазує.Ефективність надаваної потім першої медичної допомоги залежить від знання типузастосованої ОР і від того, якою мірою потерпілий скористався засобами захисту.Своєчасне виявлення хімічного зараження і визначення концентрації аміакуздійснюється установами «Системи спостереження і лабораторного контролю» (ССЛК)і службами радіаційного та хімічного спостереження.
При надходженні перших даних про виникнення ВХУначальники і штаби ЦО оповіщають населення в зоні зараження і у районах, якимзагрожує небезпека від хмари зараженого повітря, яка поширюється, ставлятьзавдання хімічній і медичній розвідкам, віддають розпорядження про проведеннязаходів щодо захисту населення, приймають рішення й організовують проведенняРІНР у вогнищах. До РІНР залучаються окремі батальйони спеціального захисту,підрозділи хімічного захисту військових частин ЦО, зведені загони (команди)протирадіаційного і протихімічного захисту, медичні формування, командизнезаражування й інші спеціально підготовлені й оснащені підрозділи і формування.
Особовий склад сил ЦО, що вводиться у ВХУ, забезпечуєтьсяЗІЗорганів дихання і шкіри, антидотами, індивідуальними протихімічнимипакетами.
Перед уведенням сил в ОХП розвідка проводитьвиявлення хімічної обстановки: установлюються засоби застосування ХЗ і типвикористаної ОР, визначаються межі вогнищ і зон зараження. Ці дані дозволяютьоцінити глибину поширення зараженого повітря; стійкість аміаку на місцевості ітехніці; припустимий час перебування людей у засобах захисту шкіри; можливіураження людей, зараження споруд, техніки і майна. На підставі оцінки хімічноїобстановки вживаються заходи щодо захисту людей, розробляються і реалізуютьсязаходи щодо ведення рятувальних робіт в умовах зараження, ліквідації наслідківзараження, відновлення виробничої діяльності ОГ і забезпечення життєдіяльностінаселення.
Першими у ВХУ для надання допомоги ураженимуводяться медичні підрозділи військових частин і формування медичної служби ЦО,а також підрозділи хімічного захисту та формування протирадіаційного і протихімічногозахисту. Основні завдання цих сил – надання негайної медичної допомогиураженим, їх евакуація на незаражену місцевість і проведення дегазаціїтериторії, споруд і техніки. У першу чергу евакуюють людей, які не маютьзасобів захисту органів дихання, потім тих, хто має протигази і вже одержалипершу медичну допомогу; в останню чергу евакуюють людей, укритих в обладнанихфільтровентиляційними установками сховищах. Евакуація уражених та іншогонаселення з ВХУ – основний обсяг робіт – вимагає великої кількості засобівпересування. Для пошуку, винесення і посадки уражених на транспорт залучаютьсяформування різного призначення. Евакуація неураженого населення здійснюється якпішим порядком по пророблених проходах, так і на будь-якому виді транспорту, якщотака можливість є.
При проведенні рятувальних робіт у вторинномувогнищі ураження основні зусилля спрямовуються на локалізацію джерел отруйноїречовини і запобігання її подальшого надходження на місцевість і в повітря.Речовини, що потрапили на місцевість, дегазуються (нейтралізуються)знезаражуючими розчинами чи великою кількістю води за допомогою спеціальнихдегазаційних або інших придатних для цієї мети машин. Одночасно ведуться роботиз нейтралізації отруйних речовин у закритих приміщеннях. Для зниженняконцентрацій ОР у хмарі зараженого повітря за допомогою дегазаційних і пожежнихмашин на його шляху можуть ставитися вертикальні водні завіси чи завіси зіспеціальних розчинів.
Підрозділи хімічного захисту і формуванняпротирадіаційного та протихімічного захисту в період проведення рятувальнихробіт у ВХУ дегазують ділянки місцевості і доріг, будинки і споруди, проводятьсанітарну обробку особового складу військових частин, формувань і населення,знезаражують їх засоби захисту й одяг. Черговість проведення цих робітвизначається начальником ЦО, виходячи з конкретної обстановки [11].
Для санітарної обробки населення, яке евакуюєтьсяз ВХУ, і дегазації транспортних засобів поблизу маршрутів евакуації нанезараженій місцевості підрозділами хімічного захисту частин ЦО розгортаютьсяпункти спеціальної обробки (ПуСО). З цією ж метою можуть використовуватисясанітарні обмивальні пункти (СОП) і станції знезаражування транспорту (СЗТ) ОГ,які знаходяться на зараженій території. Санітарна обробка уражених проводитьсяв процесі надання їм медичної допомоги. Заражені одяг і ЗІЗ направляються длядегазації на станції знезаражування одягу (СЗО) чи на ПуСО.
Проведення контролю на зараженість продовольстваі джерел води покладається на медичну службу ЦО, а фуражу – на службу захистутварин і рослин.
РІНР у ВХУ виконуються в протигазах і засобахзахисту шкіри. Тривалість роботи змін у ВХУ залежить, головним чином, відприпустимого часу безупинного перебування в ЗІЗ. Щоб уникнути перегріву івиходу його з ладу через теплові удари застосовують спеціальні комбінезони, щоекранують, і поливання захисних костюмів водою.
Роботипроводяться з максимальною інтенсивністю до повного їх завершення в найкоротшийтермін, із залученням необхідної кількості сил і засобів та з дотриманням заходівбезпеки. Заміна формувань здійснюється за рахунок резервів і залученнядодаткових спеціальних формувань. У залежності від хімічної обстановки увогнищах РІНР можуть проводитися послідовно (спочатку в окремих, найбільшважливих місцях) або одночасне на всій території ВХУ. Вогнища вважаютьсяліквідованими, коли перебування людей без засобів захисту в них стає безпечним.На період проведення робіт вогнище ураження оточується, встановлюєтьсякомендантська служба й організовується охорона громадського порядку.
3.3 Прилади хімічного контролю: їх застосуваннята принцип дії
На території ТОВ «Ратибор» смт. Куликівка при виникненніаварії з витоком аміаку застосовуються прилади хімічного контролю. Визначенняотруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці проводиться приладамихімічної розвідки і газосигналізаторами або шляхом проб і наступного їх аналізув хімічних лабораторіях.
Принцип визначення отруйних речовин приладами хімічноїрозвідки заснований на зміні кольору індикаторів при взаємодії з отруйнимиречовинами. В залежності від того, який було взято індикатор і як він змінивколір, визначають тип отруйної речовини, а порівняння інтенсивності отриманогокольору з кольоровим еталоном дозволяє судити про приблизну концентрацію отруйноїречовини в повітрі або щільність зараження об’єкту. Для визначення отруйнихречовин на території аварії застосовуються такі засоби хімічної розвідки:військовий прилад хімічної розвідки – ВПХР, прилад хімічної розвідки – ПХР,універсальний газосигналізатор, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки – НГІХРта інші.
Всі роботи з приладами хімічної розвідки по визначеннюотруйних речовин проводяться в засобах індивідуального захисту органів диханнята шкіри (в протигазах, в табельному захисному одязі, в гумових чоботях ірукавицях) [11].
Військовийприлад хімічної розвідки
ВПХР використовується для виявлення і визначенняотруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці.
ВПХР складається з корпусуз кришкою і розміщених у ньому ручного насосу, насадки до насосу, паперовихкасет з індикаторними трубками, захисних ковпачків, протидимних фільтрів. Крімтого, в комплект приладу входить лопатка для взяття проб, плечовий ремінь іпам’ятка по роботі з приладом. Маса приладу 2,3 кг.
Захисні ковпачки служать для захисту внутрішньоїповерхні лійки насадки від зараження краплинами ОР і для розміщення проб земліта інших сипучих матеріалів при визначенні в них отруйних речовин.
Протидимні фільтривикористовують для визначення ОР в димі, малих кількостей ОР в ґрунті тасипучих матеріалах, а також при взятті проб диму. Вони складаються з одногошару фільтруючого матеріалу (картон) і кількох шарів капронової тканини.
Грілка служить для підігріву індикаторних трубок принизькій температурі повітря від – 40 °С до +10 °С. Вонаскладається з пластмасового корпусу з двома отворами, в які вставляється штирдля проколу патрона нагрівання. В корпусі грілки є чотири металеві трубки: трималого діаметру для індикаторних трубок і одна більшого діаметру – для патрона.Перед експлуатацією приладу необхідно підготувати його до роботи: провестизовнішній огляд, перевірити наявність в ньому, всіх деталей комплекту, впевнитисьу їх справності, розмістити касети з індикаторними трубками в такому порядку:зверху – трубки з червоною маркіровкою, потім з зеленою, а внизу – з жовтою.Зняти з протидимного фільтру поліетиленовий чохол, вийняти інструкцію поексплуатації, закріпити прилад на грудях. При наявності отруйних речовин вповітрі негайно одягнути протигаз та індикаторними трубками дослідити повітря.Дослідження проводять в такій послідовності: спочатку використовують трубку зчервоними кільцями і крапкою, потім – трубку з трьома зеленими кільцями, вкінці – трубку з зеленими кільцями [1].
Наявність отруйних речовин в ґрунті та сипучих матеріалахвизначають в такій послідовності: виймають з приладу насос, підготовляютьнеобхідну, індикаторну трубку і вставляють її в гніздо насосу. Накручуютьнасадку і надягають на лійку захисний ковпачок. Беруть лопаткою пробу верхньогошару фунту (снігу) або сипучого матеріалу в найбільш зараженому місці ізасипають його у лійку насадки доверху. Потім лійку накривають протидимнимфільтром і закріплюють притискним кільцем. Через трубку прокачують повітря,роблячи 120 помпувань. Відкинувши притискне кільце, викинувши пробу іпротидимний фільтр, відкручують насадку, виймають із насосу індикаторну трубкуі визначають наявність отруйної речовини.
Для визначення нестійких отруйних речовин необхідновикористовувати індикаторні трубки з трьома зеленими кільцями.
Військовий прилад хімічної розвідки ВПХР (крімреактивів, які замерзають) можна зберігати в неопалюваних приміщеннях або нарозвідувальних машинах.
Реактиви зберігають в приміщенні, яке опалюється притемпературі. не вище 200С.
Напівавтоматичний прилад хімічної розвідки НПХР
НПХР призначений для визначення в повітрі пари отруйнихречовин, а також для орієнтовного встановлення наявності ОР на місцевості тарізних предметах. Цим приладом оснащуються хімічні розвідувальні машини.
Універсальнийгазосигналізатор УГ‑2
Універсальний газосигналізатор призначений длявизначення в повітрі сильнодіючих отруйних речовин (СДОР): хлору, аміаку,сірководню, сірчаного ангідриду, окису вуглецю, окисів азоту, бензолу, толуолу,ксилолу, ацетону, ацетилену, етилового ефіру, бензину, вуглеводнів нафти (гасу,уайт-спіриту та ін.). Принцип його роботи базується на просмоктуванніповітряно-забірним пристроєм зараженого повітря через індикаторну трубку. Якщов повітрі є отруйні речовини, то наповнювач індикаторної трубки змінює колір.Вимірявши довжину забарвленого стовпчика наповнювача на шкалі, якавідградуйована в міліграмах на літр (мг/л), визначають концентраціюаналізованої СДОР в повітрі.
Висновок
РІНР мають різний зміст, але організовуються іпроводяться, як правило, одночасно, як єдиний комплекс. При цьому обов’язкововраховується, що кожному виду стихійних лих властиві свої специфічніособливості, з яких випливають певні вимоги до складу сил, що залучаються, їхтехнічного оснащення і способів дій.
Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР)проводяться з метою порятунку людей та надання допомоги ураженим, локалізаціїаварій та усунення пошкоджень, створення умов для наступного проведеннявідновлювальних робіт. При проведенні РіНР великого значення має дотриманняпевних умов. Такими умовами є: своєчасне створення угруповань, сил, щозалучаються для проведення РіНР, своєчасне ведення розвідки, швидкий рух івведення сил у осередок ураження, безперервне проведення РіНР до їх повногозавершення, тверде й оперативне управління силами, що залучаються до проведенняРіНР, і всебічне забезпечення їх діяльності.
Для проведення рятувальних робіт залучаютьсяневоєнізовані формування – ЦО, військові частини і підрозділи, медорганізаціїтощо. Проводити рятувальні роботи на об’єкті залучаються невоєнізованіформування.
На території об’єкта існує можливість виникненняаварії на території холодильного цеху з витоком СДОР таких як аміак та фреон.
На території ТОВ «Ратибор» смт. Куликівка навипадок виникнення аварії з витоком аміаку або фреону досить чітко розробленийплан проведення рятувальних робіт персоналу та населення, яке знаходитьсяпоблизу об’єкта. На об`єкті для хімічної розвідки використовуються такіприлади: військовий прилад хімічної розвідки,універсальний газосигналізатор, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки.
Список використаноїлітератури
1. Атаманюк В.Г. Гражданская оборона. – М.: Высш. шк., 1986.
2. Безопасностьжизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.
3. Безпека життєдіяльності.Підручник/За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
4. Желібо Е.П. Безпекажиттєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.
5. Лапін В.М. Безпекажиттєдіяльності людини: Навчальний посібник. – Л., 2000. – 186 с.
6. Максимов М.Т. Защитаот сильнодействующих ядовитых веществ. – М.: Энергоиздат, 1983.
7. Пістун І.П. та інші.Безпека життєдіяльності. – Львів, 1995.
8. Шоботов В.М. Защитанаселения в чрезвычайных ситуациях. – ПГТУ, 2000.
9. Шоботов В.М. Действиепроизводственного персонала и населения в чрезвычайных ситуациях. – ПГТУ, 1999.
10. Шоботов В.М. Оценка обстановки при чрезвычайныхситуаціях. – ПГТУ, 1999.
11. Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 439 с.