Організація обліку витрат і виходу продукції рослинництва

–PAGE_BREAK–Аудиторський висновок підписується директором аудиторської фірми або уповноваженою особою, яка має відповідну серію сертифіката аудитора України на вид проведеного аудиту.
У розділі «Адреса аудиторської фірми» зазначають адресу фірми, її місцезнаходження (юридичну адресу), а також номер та серію ліцензії АПУ.
У висновку аудитор повинен висловити свою думку щодо:
–        вичерпності та достовірності отриманої інформації;
–        узгодженості системи бухгалтерського обліку з чинними нормативами та законодавчими актами;
–        відповідності фінансової звітності даним бухгалтерського обліку, чинним законодавчим та нормативним актам.
Залежно від стану обліку та звітності на підприємстві висновок аудитора може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним (або дається відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства).
В останньому параграфі звіту формулюється кінцева думка аудитора.
РОЗДІЛ 5
ОХОРОНА ПРАЦІ
 
Одним з найважливіших завдань на кожному підприємстві є правильне вирішення питань, які стосуються організації охорони праці в господарстві. Для вирішення цих питань Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року був прийнятий Закон України “Про охорону праці”, а 21.11.02р. його було переглянуто. Він регулює відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом і працівником з питань техніки безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Слід зазначити, що дія цього Закону поширюється на всі підприємства незалежно від форми власності та на усіх громадян, які працюють.
Згідно з даним Законом охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно — технічних, санітарно-гігієнічних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров‘я і працездатності людини в процесі праці (ст.1 Закону України “Про охорону праці”).
При цьому соціально-економічне значення охорони праці в Україні полягає у: захисті життя і здоров‘я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства; забезпеченні повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці та повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;  здійснення навчання населення, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.
Згідно з статтею 13 Закону України „Про Охорону праці” роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці (СУОП). Управління охороною праці в усіх підприємствах, в тому числі і у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця», здійснює керівник підприємства, головні спеціалісти та керівники структурних підрозділів.
СУОП — складна, штучна, відкрита, не детермінована комплексна система, яка являє собою регламентовану законодавчими актами, нормативними і організаційними розпорядчими документами, сукупність взаємопов’язаних соціально-економічних, організаційно-технічних та інших ланок, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності в усіх сферах виробничого процесу.
Система має складну структуру. До її складу, крім основних підсистем (орган управління, виконавчий орган і об’єкт управління) слід віднести і підсистеми, без яких неможливе функціонування СУОП: система фінансування охорони праці; система навчання працюючих з охорони праці; система контролю і розробки заходів з охорони праці; система розробки нормативних документів з охорони праці на підприємстві. Кожна з зазначених підсистем фактично є нижчою окремою системою по відношенню до СУОП з ознаками, що характерні для системи.
Структура системи управління охороною праці в даному господарстві зображено в додатку АЗ.
Орган управління СУОП є багаторівневим, бо до його складу відносяться службові особи усіх рангів управління підприємством (в залежності від рівня управління): перший керівник, замісники керівника, головні спеціалісти (керівники окремих виробництв), керівники виробничих підрозділів (дільниць).
Виконавчий орган розробляє і впроваджує організаційно-технічні заходи з охорони праці відповідно до вимог нормативних актів. До його складу входять службові особи, а також служби, які безпосередньо здійснюють контроль і аналіз стану охорони праці на підприємстві та розробляють заходи для підтримання цього стану на рівні нормативних вимог.
Інженер з охорони праці проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці, разом з керівниками виробничих підрозділів, складає комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та навколишнього середовища, бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій, контролює дотримання чинного законодавства з питань охорони праці (додаток АК).
А також має право представляти підприємство у державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці, перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об’єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об’єкта обов’язковий для виконання припис, надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.
Порядок взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні охороною праці, повинен забезпечувати виконання таких основних завдань:
1.         Професійний добір для працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки.
2.         Навчання на пропаганду з питань охорони праці.
3.         Безпека обладнання.
4.         Безпека виробничих процесів.
5.         Безпека будівель та споруд.
6.    Наявність засобів індивідуального захисту.
          Серед основних найважливіших функцій СУОП на підприємстві потрібно виділити такі:
1.         Організація та координація робіт в галузі охорони праці.
2.         Планування та фінансування робіт.
3.         Контроль за станом охорони праці.
4.         Кадрове та професійне забезпечення.
5.         Нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці, лікувально-профілактичне та соціальне забезпечення.
6.         Правове забезпечення.
7.         Інформаційне, нормативно-методичне та довідкове забезпечення.
8.         Проектно-конструкторське забезпечення.
Організація та координація робіт по охороні праці здійснюється органами управління і службою охорони праці (наказ №255 від 15.11.2004).
Так як у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» чисельність працівників перевищує 50 чоловік, то введено посаду інженера по охороні праці. На посаду інженера по охороні праці у підприємстві назначено Базяку Володимира Володимировича. На нього покладені обов‘язки координування діяльності структурних підрозділів з питань охорони праці та організації контролю за роботою по створенню здорових та безпечних умов праці.
На керівника підприємства у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» покладено обов‘язки забезпечення здорових та безпечних умов праці на робочих місцях, дотримуватись діючих правил і норм по охороні праці, щорічно призначати  відповідальних за стан та організацію роботи по охороні праці, укомплектовувати службу охорони праці та керувати нею, затверджувати заходи по охороні праці та ін.
Керівники підрозділів, бригадири, майстри у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця»  несуть відповідальність за стан охорони праці у керованих ними дільницях та зобов‘язані: забезпечити здорові та безпечні умови праці на робочих місцях, виконання діючих стандартів, правил та норм по охороні праці, зауважень і пропозицій контролюючих органів, інженера по охороні праці; слідкувати за своєчасним випробуванням и реєстрації  обладнання; зупиняти роботи у випадку виникнення загрози життю чи здоров‘ю людей; слідкувати за своєчасністю атестації; спільно з головними спеціалістами складати заявки на засоби індивідуального захисту і т. д.
Інженер з охорони праці у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» назначається керівником підприємства по погодженню з вищестоящим органом. Основними обов‘язками інженера з охорони праці на даному підприємстві є: організація роботи по створенню здорових та безпечних умов праці, попередженню виробничого травматизму, професійних захворювань і пожеж на підприємстві, а також дотримання законодавства по охороні праці; розробка спільно зі спеціалістами та профкомом комплексного плану покращення умов праці та санітарно-оздоровчих заходів та здійснення контролю за його виконанням; участь в підготовці колективного договору; здійснює контроль за складанням заявок на засоби індивідуального захисту та видачу їх працівникам; надання допомоги спеціалістам в розробці інструкцій  по охороні праці на робочих місцях.
Складовою частиною системи управління охороною праці у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця»  є навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці (наказ №15 від 26.01.2005 р.). Всі працівники, які приймаються на роботу та які вже працюють проходять в господарстві навчання та інструктаж з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також про правила поведінки при виникненні аварій.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання та перевірки знань з питань охорони праці, забороняється.
Необхідно зазначити, що працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, проходять попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів по охороні праці по програмі в обсязі не менше 30 годин. Решта працівників проходять навчання по програмі в обсязі не менше 10 годин на рік.
Теоретичне та виробниче навчання працівників з охорони праці на підприємстві проводиться при підготовці, перепідготовці, одержанні нової професії, підвищенні кваліфікації. Керівник та посадові особи проходять навчання раз у 3 роки.
Після навчання  з охорони праці обов‘язково проводиться перевірка знань. Для перевірки знань працівників з охорони праці на підприємстві утворюється постійно діюча комісія. У складі цієї комісії повинно бути не менше трьох осіб, які вже пройшли навчання та перевірку знань з охорони праці. у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» до складу цієї комісії входять інженер по охороні праці, керівник підприємства та декілька головних спеціалістів господарства. Результати перевірки знань оформляються протоколами. При незадовільному результаті протягом одного місяця призначається повторна перевірка знань працівника. Якщо наступна перевірка також покаже незадовільний результат, то буде вирішуватись питання про працевлаштування працівника на іншому робочому місці. Також обов‘язково повинні пройти навчання з охорони праці до початку самостійної роботи працівники, які мають перерву в роботі за професією більше одного року.
У ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» проводяться вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі з охорони праці. Вступний інструктаж проводиться інспектором з охорони праці з працівниками, які щойно прийняті на роботу і проводиться він спеціалістом з охорони праці. Первинний інструктаж проводять безпосередньо керівниками на робочому місці до початку роботи з новоприйнятими працівниками кооперативу, з працівником, який буде виконувати нову для нього роботу, зі студентами, що прибули на виробничу практику і т. д. Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз у квартал, на інших роботах – 1 раз у півріччя. Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці: при введенні в дію нових нормативних актів, а також при внесенні змін та доповнень до них; при зміні технологічного процесу, зміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, та інших факторів, що впливають на охорону праці; при порушенні працівником правил техніки безпеки, що можуть призвести або вже призвели до травми чи аварії; на вимогу органу державного нагляду за охороною праці, вищої господарської організації або державної виконавчої влади; з працівником, який не виконував дані роботи більше 60 днів ( більше 30 днів, якщо ці роботи з підвищеною небезпекою ). Цільовий інструктаж проводиться з працівником при: виконанні разових робіт, що не пов’язані з безпосередніми його обов‘язками; ліквідації аварії, стихійного лиха; проведенні робіт, на які оформляється наряд-допуск, дозвіл тощо; екскурсіях на підприємства; організації масових заходів з учнями та вихованцями. Цільовий інструктаж фіксується нарядом-допуском, який дозволяє проведення робіт. При цьому первинний, повторний, позаплановий, цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт (у рослинництві – керівники бригади, у тваринництві – завідуючі фермами).
При проведенні первинного, повторного, позапланового інструктажів особа, яка проводила інструктаж (керівник бригади, виробничого підрозділу), робить запис до журналу реєстрації інструктажів по питанням охорони праці, який обов‘язково повинен бути пронумерований, прошнурований і скріплений печаткою. В журналі також повинні бути підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Необхідно відмітити, що у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» суворо дотримуються цих правил.
Також у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» обладнаний робочий кабінет по охороні праці та куточки з охорони праці. Кабінет  знаходяться у адміністративному корпусі, а куточки у відповідних цехах підприємства. В кабінеті та куточках розміщена регламентована, нормативна документація та література з охорони праці, яка хоч і дещо застаріла, але має певну актуальність.
Нагляд та контроль за виконанням законодавства про працю та правил охорони праці  на виробництві ведуть спеціально уповноважені на це державні органи та інспекції. Таким чином можна зазначити, що на підприємствах здійснюється відомчий, державний та громадський контроль.
Державний нагляд здійснюється відповідними організаціями в межах їх компетенції, а саме Держрпромгірнаглядом, органами державного пожежного нагляду управління пожежної охорони та органами санітарно — епідеміологічної служби. Вищий нагляд за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює Генеральний прокурор України.
Відомчий контроль охорони праці  здійснюють Міністерства і відомства за допомогою служб охорони праці.
У ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» постійно відбувається трьохступеневий оперативний контроль за охороною праці.
 Перший ступінь контролю проводить керівник первинного підрозділу на початку робочого дня: оглядає робочі місця, перевіряє підготовку працівників до роботи, готовність обладнання, вживає заходи по усуненню виявлених недоліків. Результати перевірки фіксують у журналі першого ступеня контролю, який зберігається у керівника підрозділ.
Другий ступінь — проведення контролю один раз в десять днів комісією у складі головного спеціаліста галузі, інженера з охорони праці, уповноваженого з охорони праці, представника технічної служби, яка щомісячно перевіряє стан охорони праці у цеху, галузі. Результати перевірки заносять у журнал другого ступеню контролю.
Третій ступінь — один раз на місяць комісія у складі керівника господарства, головного інженера, інженера з охорони праці, голови профспілкового комітету, спеціалістів і уповноважених від трудового колективу, перевіряє стан охорони праці та виробничої санітарії господарства в цілому. Результати роботи оформляють актом. Після цього готується наказ керівника господарства стосовно ліквідації виявлених недоліків та порушень, встановлення винних осіб та усунення недоліків у визначені строки.
Великої уваги у ТОВ Елеватор «Чиста Криниця» приділяють також плануванню заходів по охороні праці. На підприємстві складають оперативний, поточний та перспективний плани робіт по охороні праці. Відповідальність за розробку плану покладено на керівника підприємства.
Оперативний план в підприємстві складається на квартал (можна на декаду) і служить для оперативного контролю за виконанням заходів по охороні праці. Поточний план на підприємстві складається на рік з урахуванням заходів, передбачених перспективним планом. В розробці цього плану приймають участь керівники підрозділів, робітники, спеціалісти. Він узгоджується з інженером з охороні праці та головним спеціалістом по галузі.
    продолжение
–PAGE_BREAK–    продолжение
–PAGE_BREAK–До складу інших прямих витрат включаються всі виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду майнових і земельних паїв, амортизація тощо.
При групуванні витрат під об’єктом обліку витрат слід розуміти продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
Непрямі витрати– це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта економічно можливим шляхом [14, с.350]. Такі витрати відносяться до вирощування багатьох культур, кількох груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості ці витрати необхідно попередньо розподілити між об’єктами обліку. Тому на практиці їх часто називають тими, що розподіляються, а згідно з П(С)БО 16 «Витрати» — загально виробничими витратами (додаток Д).
Підводячи підсумки класифікації виробничих витрат, можна констатувати, що виробнича собівартість складається з прямих витрат (загальновиробничих витрат) без долі загальногосподарських та комерційних витрат.
Відповідно до ст. 17 Положення (стандарту) 16 «Витрати» витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості сільськогосподарської продукції (робіт, послуг), діляться на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати [6, с.299-300].
До адміністративних витрат належать витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва і управління ним в масштабі всього підприємства, а саме:
–        загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
–        витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
–        витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (оренда, податки, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
–        винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
–        витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телекс, телефонні, факс тощо);
–        амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
–        витрати на врегулювання спорів у судових органах;
–        податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
–        плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
–        інші витрати загальногосподарського призначення.
Загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства відображаються на рахунку 92 «Адміністративні витрати». За дебетом цього рахунку відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом – списання на рахунок 79 «Фінансові результати».
Витрати на збут включають наступні витрати пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):
–        витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
–        витрати на ремонт тари;
–        оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, працівникам підрозділу, що забезпечують збут;
–        витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
–        витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
–        витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
–        витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортування продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
–        витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
–        інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
У торговельних організаціях до складу витрат на збут включаються витрати обігу, за винятком адміністративних витрат, інших операційних витрат, фінансових витрат.
Облік витрат, пов’язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг ведеться на рахунку 93 «Витрати на збут». За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом – списання на рахунок 79 «Фінансові результати».
Інші операційні витрати – це останній вид витрат, пов’язаних з операційною діяльністю, облік і склад яких є загальним для всіх підприємств і визначений пунктом 20 П(С)БО 16.
До інших операційних витрати включають:
–        витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;
–        собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей  бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю в еквіваленті, вираженому в грошовій одиниці України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;
–        собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією;
–        сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
–        втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);
–        втрати від знецінення запасів;
–        недостачі і витрати від псування цінностей;
–        визнані штрафи, пені, неустойка;
–        витрати на оплату матеріальної допомоги, на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;
–        інші витрати операційної діяльності.
Для обліку інших витрат операційної діяльності використовують рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності». На рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності» ведеться облік витрат операційної діяльності підприємства, крім витрат, які відображаються на рахунках 90 «Собівартість реалізації». 91 «Загальновиробничі витрати». 92 «Адміністративні витрати». 93 «Витрати на збут».
Склад витрат згідно з П(С)БО 16 «Витрати» показано в додатку Е.
Також існують і валові витрати. Валові витрати– це сума будь-яких витрат підприємства в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній господарській діяльності.
Між валовими витратами та витратами виробництва (діяльності) є певні відмінності та взаємозв’язок.
Відмінності валових витрат і витрат виробництва (діяльності) у наступному:
1.     Валові витрати – об’єкт податкового обліку, а витрати виробництва (діяльності) – об’єкт фінансового обліку.
2.     До валових включають будь-які витрати, пов’язані з придбання сировини, матеріалів (робіт, послуг). На витрати виробництва (діяльності) вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей не відносять, а лише списують їх витрачання. У фінансовому обліку вартість отриманої сировини, матеріалів обліковують у складі виробничих запасів.
3.     До валових витрат включають попередню оплату постачальникам за товарно-матеріальні цінності. Грошові кошти, перераховані як попередня оплата, у фінансовому обліку витратами виробництва (діяльності) не вважають, а зараховують до складу дебіторської заборгованості.
4.     Амортизацію основних засобів у валові витрати на включають, а відносять до витрат виробництва (діяльності) та обліковують у складі виробничої собівартості продукції виробничих накладних, адміністративних та збутових витрат.
5.     Валові витрати обліковують, щоб визначити оподатковуваний прибуток. Витрати виробництва (діяльності) обліковують для визначення собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) і обчислення фінансового результату діяльності підприємства.
6.     Витрати на сплату штрафів, неустойки, пені за порушення умов господарських договорів на користь інших осіб не включають до складу валових витрат. У фінансовому обліку визнані штрафи, пені, неустойки включають до витрат виробництва (діяльності) і обліковують у складі інших витрат операційної діяльності.
Спільним в обліку і валових витрат і витрат виробництва (діяльності) є наступне:
–        валові витрати і витрати виробництва (діяльності) базуються на основі спільних первинних документів;
–        традиційні витрати виробництва (діяльності), зокрема витрати на оплату праці, на соціальні заходи, на обов’язковий аудит тощо, є одночасно й валовими витратами.
Усі витрати підприємства поділяються на 4 групи (рис.1.1.)
 SHAPE  \* MERGEFORMAT
Рис.1.1. Види валових витрат
1.3.Нормативне та інформаційне забезпечення обліку витрат на виробництво та виходу продукції рослинництва
Основним нормативним документом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Що стосується витрат на виробництво та виходу продукції, то вони регулюються і опираються при своєму визначенні на цей закон.
Також одним із основних нормативних документів являється Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», який містить загальні положення, визнання, склад, обрахунки, їх ведення в бухгалтерській звітності. П(С)БО 16 є повним відображенням сутності витрат, дає їм повну характеристику.
Відповідно до П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Таке визначення поняття «витрати» передає зміст витрат діяльності, які відображаються у Звіті про фінансові результати, але не виражає сутності категорії «витрати виробництва» на рівні виробничого процесу. Оскільки, відпуск сировини і матеріалів у виробництво не супроводжується ні зміною величини активів, ні зміною величини пасивів, а призводить до змін в структурі активу підприємства.
У податковому обліку використовують поняття «валові витрати», які, відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати визначаються за правилом першої події з метою обчислення розміру оподаткованого прибутку і на передають зміст поняття «витрати виробництва» з точки зору процесу виробництва. Адже, вартість запасів придбаних для виробництва певної продукції відображається у складі валових витрат одразу після їх оприбуткування на складі, або ж за фактом оплати. А, на витрати виробництва такі видатки відносяться в міру їх списання зі складу на виробництво.
Управлінський облік законодавчо не регламентується, тому не має офіційно затвердженого поняття, яке б відтворювало зміст категорії «витрати виробництва» в управлінському аспекті. В Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у с/г підприємствах затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 р. №47 для підприємств промислової політики в п.15 зазначається, що витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) і у виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов’язані з функцією виробництва продукції.
Отже, в нормативних джерелах зустрічається поняття «витрати» і відсутнє поняття «затрати». Натомість огляд економічної літератури свідчить про відсутність єдиної точки зору щодо правомірності використання цих двох понять. На думку, В. Сопко потрібне чітке розмежування цих понять. Оскільки, затрати – це термін процесу використання речовин та сил природи у процесі конкретного виду операційної (або не операційної ) діяльності та пов’язані з виготовленням чітко визначеного виду виробу, а витрати – це термін, що характеризує процес придбання ресурсів. М. Врубльовський вважає, що поняття «затрати на виробництво» і «витрати виробництва» є тотожними, оскільки в основі їх визначення лежить вартісна оцінка основних засобів, матеріальних, трудових ресурсів, спожитих у виробництві. Під «витратами виробництва» він розуміє амортизацію і вартість матеріальних і трудових ресурсів підприємства, спожитих за певний період часу в процесі основного і допоміжного виробництва. О. Каверіна відмічає, що в російських нормативних і учбових виданнях для визначення поняття «спожиті ресурси» або «гроші», які необхідно заплатити за товари і послуги у більшості випадків використовують як синоніми три поняття: «затраты», «расходы», «издержки».
В іноземних виданнях з бухгалтерського обліку, зазначається, що англійський термін «costs», який можна перекласти на українську мову як «затрати» чи «витрати»,  має велику кількість значень. У найбільш загальному розумінні витрати – це представлена в грошовому вираженні величина ресурсів, використаних на певні цілі. Для більш точного визначення цього терміна запропоновано вживати разом з ним додаткове слово, яке б розширювало та уточнювало зміст вихідного поняття в конкретних ситуаціях. Наприклад, «costs of production», що в перекладі з англійського означає «витрати (або затрати) виробництва».
Аналіз літературних джерел свідчить, що поняття «витрати виробництва» своїм корінням сягає творів В. Петті, в «Трактаті про податки та збори» якого викладено теорію складу витрат виробництва та сформульовано закон вартості. Особливої уваги заслуговує трудова теорія вартості К. Маркса, оскільки радянські економісти в своєму розумінні поняття «витрати виробництва» довгий час наслідували основні положення цієї теорії. К. Маркс у третьому томі «Капіталу» формулює наступні поняття:
1)     «суспільні витрати виробництва» товару, які складаються з затрат живої (необхідної і додаткової) праці та втіленої у засобах виробництва праці на виробництво продукції;
2)     «капіталістичні (індивідуальні) витрати виробництва», які являють собою «…еквівалент або вартість, яка заміщує в товарі капітальну вартість с + v, витрачену у вигляді елементів виробництва»
    продолжение
–PAGE_BREAK–Тобто, суспільні витрати виробництва характеризують вартість виробництва товару для суспільства і дорівнюють с + v+ м. А, капіталістичні витрати виробництва визначаються витратами капіталу товаровиробника і обмежуються лише часткою вартості товару, яка повертає лише те, скільки коштує товар самому капіталістові: с + v. Т. Мальтус вважав, що вартість товарів по величині дорівнює витратам на їх виробництво, які включають затрати на виробництво продукту «безпосередньої» живої праці, «нагромадженої праці» в засобах виробництва та додаткову кількість праці, яка відповідає прибуткові на авансовий капітал. Категорія «витрати виробництва» розглядалася і в працях представників неокласичної теорії вартості. Зокрема, А. Маршал виділяв поняття:
1)     «реальні витрати для виробництва» — затрати різних видів праці, прямо чи опосередковано зайнятої у виробництві товару разом з очікуванням, необхідним для нагромадження застосованого в його виробництві капіталу;
2)     «(грошові) витрати виробництва» — суми грошей, доводиться платити за всі зусилля і жертви для виробництва товару.
А. Маршал вважав, що «витрати виробництва для виготовлення певної кількості даного товару дорівнюватимуть цінам пропозиції відповідних кількостей факторів його виробництва».
Отже, прослідкувавши трактування категорій «витрати виробництва» від класиків до неокласиків політичної економії, можна зробити висновок пор те, що підходи до вивчення цієї категорії змінювалися разом з поступовим нівелюванням протистояння між працею та капіталом.
Радянські економісти, за часів командно-адміністративної системи господарювання, в своєму розумінні витрат виробництва довгий час наслідували положення трудової теорії вартості К. Маркса. Така ситуація склалася  і в бухгалтерській сфері про, що свідчить тлумачення поняття «витрати виробництва» в роботах В. Палія, А. Маргуліса.
Питання про стандартизацію обліку сільськогосподарської діяльності було поставлено МФБ в 1994 році. У грудні 2000 року був затверджений міжнародний стандарт бухгалтерського обліку МСБО 41 «Сільське господарство», який було рекомендовано застосовувати з 01.01.2003 року. З 2004 року МСБО 41 в якості національного почав застосовуватись в Новій Зеландії. Аналогічний стандарт № 35 «Само створювані та відтворювані активи» прийняла Австралія. У розвинутих країнах поки що цей стандарт не знаходить застосування. З країн колишнього СРСР положення МСБО 41 враховані при розробці аналогічних національних стандартів: у Молдові НСБО 5 «Особливості обліку на сільськогосподарських підприємствах» та деяких Середньоазіатських республіках.
Розробкою цього стандарту в Україні займався науково-дослідний інститут при Міністерстві фінансів України із залученням науковців та викладачів по обліку в сільському господарстві. Розроблений П(С)БО 30 «Біологічні активи», затверджено Наказом Мінфіну України № 790 від 05.12.2005р. набранням чинності з 01.01.2007р. В роз’яснення застосування П(С)БО 30 розроблені та затверджені Наказом Мінфіну України № 1315 від 29.12.2006р. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів. Для застосування П(С)БО 30 Мінфіном України внесено зміни до Плану рахунків та деяких П(С)БО (Наказ № 1176 від 11.12.2006р.). Вищезазначені нормативні документи наведено в додатках до цього Посібника.
Основні зміни, що вносяться П(С)БО 30 «Біологічні активи» в організацію обліку сільськогосподарської діяльності по рослинництву наведені в додатку Ж. Це зміни до: об’єктів обліку; плану рахунків; оцінки активів.
Перш за все, П(С)БО 30 вводяться нові об’єкти обліку – «Біологічні активи», що являють собою живі організми (рослини, тварини), які вирощуються підприємством з метою отримання сільськогосподарської продукції або утримуються ним з метою отримання інших вигод. Змінюються назви існуючих об’єктів обліку: «Робоча і продуктивна худоба» — на «Довгострокові біологічні активи тваринництва»; «Багаторічні насадження» — на «Довгострокові біологічні активи рослинництва», «Тварини на вирощувані і відгодівлі» — на «Поточні біологічні активи тваринництва». Окрім того, об’єктами обліку стають «Поточні біологічні активи рослинництва» — площі певних сільськогосподарських культур, що вирощуються підприємством. Чого раніше не було (додаток Ж).
Суть цих нововведень не в механічній зміні назв об’єктів обліку, а у визнанні необхідності і появі можливості окремого відображення в обліку і звітності специфічних активів, що живуть, приростають, відтворюються, а, звідси, повинні бути окремо виділені і мати особливу оцінку. Останнє обумовлює і запровадження даним стандартам інших змін в організації обліку.
 
РОЗДІЛ 2
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Об’єктом дослідження дипломної роботи є товариство з обмеженою відповідальністю “Елеватор “Чиста криниця” іменоване в подальшому Товариство, створене у відповідності до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України “Про господарські товариства”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, інших законодавчих та нормативних актів та згідно з рішенням загальних зборів засновників.
Товариство від 21 липня 2005 року є правонаступником майнових і немайнових прав та обов’язків, приватної агрофірми “Дружба” в частині переданого йому майна у відповідності до балансу і актів приймання-передачі активів та пасивів агрофірми. Скорочена назва Товариства: ТОВ “Елеватор “Чиста криниця”. Місцезнаходження та юридична адреса товариства: 61045, Україна, місто Харків, вулиця Отакара Яроша, будинок 18-А.
Згідно Статуту (додаток З), головною метою діяльності товариства є забезпечення прибутку на основі:
–            селекція насіння та виведення нових високоякісних сортів;
–            зайняття підсобними промислами та виробництво товарів широкого вжитку;
–            сушіння та збереження зернових і продуктів, їх переробки;
–            заготівля, -закупівля, переробка сільськогосподарської продукції, як власного виробництва, так і придбаної у інших фізичних та юридичних осіб, у тому числі за готівку;
–            виробництво борошна;
–            виробництво неочищеної олії та жирів;
–            проведення ефективної зовнішньоекономічної діяльності з метою завезення елітних сортів насіння, сільськогосподарської техніки та нових технологій вирощування сільськогосподарської продукції;
–            проведення робіт по захисту сільськогосподарських культур від шкідників, бур’янів та хвороб за рахунок впровадження біологічних препаратів;
–            участі у діяльності господарських, фінансових, кооперативних, громадських та інших об’єднаннях, втому числі і з зарубіжними партнерами;
–            організації оптової та роздрібної торгівлі промисловими та продуктовими товарами, реалізація автотранспорту, паливно-мастильних матеріалів, сировинних ресурсів;
–            іншої господарської й фінансової діяльності (оренда майна, бартерні операції, випуск, продаж та придбання цінних паперів. Закупівля сільськогосподарської продукції на підприємствах та у населення тощо);
–            зовнішньоекономічна діяльність;
–            лізингові операції;
–            здійснення інших видів діяльності, не заборонених законодавством України.
Всі види діяльності, які відповідно до чинного законодавства потребують спеціальних дозволів можуть виконуватись тільки при їх наявності.
ТОВ ”Елеватор “Чиста криниця” має відокремлене майно, самостійний баланс, поточний та вкладні (депозитні) рахунки в банківських установах, круглу печатку, штампи і бланки зі своїми найменуваннями, емблему та інші реквізити, необхідні для здійснення своєї діяльності.
Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є його тісний зв’язок з біологічними процесами, а отже, залежність від грунтово-кліматичних умов, місця розташування та інших природних факторів.
Центральна садиба і контора ТОВ “Елеватор “Чиста криниця” розташовані у с. Богданівка, яке знаходиться за 25 кілометрів від районного центру – смт. Нові Санжари та на відстані 75 кілометри від обласного центру – міста Полтава. Село Богданівка з районним та обласним центрами зв’язане дорогою з твердим покриттям. Найближчою залізничною станцією до господарства є станція у селі Руденківка (23 км). Через територію землекористування проходить шосейна дорога Полтава – Дніпропетровськ. Землі господарства знаходяться у 9 населених пунктах: с. Богданівка, с. Варварівка, с. Мар’янівка, с. Дубина, с. Руденківка, с. Суха Маячка, с. Ленінове, с. Оборона Рад, с. Галущина Гребля. Відстань між населеними пунктами в цілому не ускладнює оперативний контроль за господарською діяльністю підприємства. Земельні паї у користуванні товариства знаходяться у 4 сільських радах: по Сухомаячківській – орендовано 476 паїв на площі 1821,91 га, по Богданівській – 332 паїв на площі 1629,95 га, по Галущиногреблянській – 251 паїв на площі 1033,78 га, по Руденській – 375 паїв на площі 1097,73 га.
В цілому ТОВ “Елеватор” Чиста криниця” має вигідне адміністративне розташування і досить сприятливі природно-кліматичні умови для вирощування районованих на Полтавщині сільськогосподарських культур і для ведення сільськогосподарського виробництва взагалі.
Разом з тим, деякі особливості клімату – засуха і сильні вітри, а також коливання окремих кліматичних показників по роках, потребують суворого дотримання всього комплексу агротехнічних заходів по нагромадженню і зберіганню вологи в ґрунті і по захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії.
ТОВ “Елеватор ”Чиста криниця” складається з трьох виробничих підрозділів. До яких входять два машинно-тракторні парки, три рільничі бригади та зерносушильний комплекс. Товариство має в наявності 41 трактор, 9 зернозбиральних комбайнів, 31 грузових автомобілів, 11 спецмашин, 3 автобуси.
Органами управління товариством є:
1.     Загальні збори учасників;
2.     Виконавчий орган – директор.
Вищим органом товариства є загальні збори учасників. Директор здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. Рівень складності структури управління та організаційної структури господарства цілком відповідає його розмірам та виробничим потужностям.
Розміщення господарства та природно-кліматичні умови регіону зумовлюють неоднаковий розвиток його галузей, визначають склад і структуру асортименту продукції, яку виробляє господарство. Даний процес характеризується таким поняттям, як спеціалізації виробництва.
Спеціалізація – це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції на основі фондо- та енергоозброєності праці з урахуванням природно-економічних умов певної зони.
Спеціалізація господарства визначається структурою його грошових надходжень від реалізації товарної продукції. Але оскільки в сільському господарстві  виробляється значна частина нетоварної продукції, то її характеризують додаткові показники: структура валової продукції, виробничих і трудових затрат, а також основних засобів виробництва.
На підприємстві наказ про облікову політику не відповідає вимогам, тому нами розроблений відповідний Наказ, який представлений в додатку В.
Наказ про облікову політику, що забезпечує дотримання загальних принципів ведення обліку на підприємстві, обов’язково містить розділ про облік витрат (рис.2.1). 

Рис.2.1. Основні положення з обліку витрат, що наводяться в наказі  про облікову політику
В загалом, Наказ про облікову політику включає принципи обліку, законодавчі акти, наукові положення конструювання підсистем обліку. Основним змістом наказу є визначення теоретичних основ бухгалтерського обліку (предмет, методи, правила складання документів, регістрів, звітності), положення та нормативні акти з питань організації обліку в Україні. 
В наказі про облікову політику описано як складається фінансова звітність, яку ми використовуємо для обрахунку наведених таблиць.
                                                                                                       Таблиця 2.1
Горизонтальний та вертикальний аналіз майна підприємства за 2004-2005рр., тис. грн.
№
З/п
Види активів (майна)
2004р.
2005р.
2006р.
Зміни (+,-)
Сума, тис. грн.
У % до підсумку
Сума, тис. грн
У % до підсумку
Сума, тис. грн
У % до підсумку
Сума, тис. грн
Питомої ваги, пунктів
У % до 2006р.
А
Б
1
2
3
4
5
6
7=5-1
8=6-2
9=7/1*100
Майно-всього
17905,1
100
25126,
100
29086,8
100
11181,7
—
62,4
1.
Необоротні активи
6519
36,4
8568,5
34,1
8296,5
28,5
1777,5
-7,9
27,2
1.1.
Основні засоби
3170,2
17,7
7631,5
30,3
7707,4
26,5
4537,2
8,8
143,1
2.
Оборотні активи
11386,1
63,6
16557,5
65,9
20790,3
71,4
9404,2
7,8
82,6
2.1.
Оборотні виробничі фонди
1817,6
10,1
1671,9
6,6
3580
12,3
1762,4
2,2
96,9
2.1.1
Виробничі запаси
836,5
4,6
1127,4
4,4
2521,7
8,6
1685,2
4
201,4
2.2.
Фонди обігу
9568,5
53,4
14885,6
59,2
17210,3
59,1
7641,8
5,7
79,8
2.2.1
Готова продукція і товари
6618,0
36,9
8601,7
34,4
8366,7
28,7
1748,7
-8,2
26,4
2.2.2
Поточна дебіторська заборгованість
768,4
4,3
5607,3
22,3
2328,2
8,1
1559,8
3,8
202,9
2.2.3
Грошові кошти і поточні фінансові інвестиції
2182,1
12,1
98,4
0,4
3136,8
10,7
954,7
-1,4
43,7
2.2.4
Інші оборотні активи
—
—
578,2
2,3
3378,6
11,6
3378,6
11,6
—
3.
Витрати майбутніх періодів
—
—
—
—
—
—
—
—
—
    продолжение
–PAGE_BREAK–За даними таблиці 2.1 можна зробити висновок про те, що при порівнянні 2005 року з 2004 роком вартість майна підприємства збільшилася на 7220,9 тис. грн.., або 40,3%, а при порівнянні 2006 року з 2005 роком вартість майна підприємства збільшилася на 3960,8 тис. грн.., що становить 15,7%. При цьому необоротні активи зросли на 1777,5 тис. грн. (27,2%), а оборотні активи на 9404,2 тис. грн. (82,6%). Отже, в структурі зміни майна  припадає на збільшення необоротних активів, а   — оборотних активів. У підсумку питома вага необоротних активів у майні зменшилась з 36,4 до 28,5%, а оборотних активів – відповідно зросла з 63,6 до 71,4%.
Необоротні активи підприємства представлені, насамперед, основними засобами, вартість яких збільшилася на 4537,2 тис. грн., або 143,1%. Темп приросту основних засобів менший від темпу приросту майна в цілому, що обумовило збільшення питомої ваги основного капіталу у майні з 17,7 до 26,5%.
Зростання оборотних активів пояснюється збільшенням як оборотних виробничих фондів (на 1762,4 тис. грн., або 96,9%), так і фондів обігу (на 7641,8 тис. грн., або 79,8%). Звертає на себе увагу суттєве збільшення вартості залишків готової продукції і товарів, що може бути ознакою накопичення проблем у маркетинговій діяльності підприємства. Поточна дебіторська заборгованість збільшилась на 202,9 пунктів. Залишок грошових коштів і поточних фінансових інвестицій збільшився на 954,7 тис. грн. (43,7%), а їх питома вага на кінець 2006 року становила 10,7%.
                                                                                                      Таблиця 2.2                                                                                                                                               
Горизонтальний та вертикальний аналіз джерел формування майна підприємства за 2004-2005рр., тис. грн.
№
з/п
 Види пасивів (джерел      формування)
2004р.
2005р.
2006р.
Зміни (+;-)
Сума, тис. грн.
У % до підсумку
Сума, тис. грн
У % до підсумку
Сума, тис. грн
У % до підсумку
Сума, тис. грн
Питомої ваги, пунктів
У % до 2004 року
А
Б
1
2
3
4
5
6
7=5-1
8=6-2
9=7/1*100
Джерела формування майна-всього
17905,1
100
25126
100
29086,8
100
1118,7
—
6,2
1.
Власний капітал
15976,8
89,2
17144,7
68,2
21988,4
75,6
6011,6
-13,6
37,6
1.1.
Статутний (пайовий) капітал
9824,7
54,8
9824,7
39,1
9824,7
33,7
0
-21,1
0
2.
Зобов’язання
1928,3
10,7
7981,3
31,7
7098,4
24,4
5170,1
13,7
268,1
2.1.
Забезпечення наступних витрат і платежів
—
—
—
—
661,6
2,2
661,6
2,2
—
2.2.
Довгострокові зобов’язання
—
—
1063,1
4,2
551
1,9
551
1,9
—
2.3.
Поточні зобов’язання
1928,3
10,7
6918,2
27,5
5885,8
20,2
3957,5
9,5
205,2
2.3.1
Кредиторська заборгованість
1165
6,5
2181,4
8,6
2592,6
8,9
1427,6
2,4
122,5
3.
Доходи майбутніх періодів
—
—
—
—
—
—
—
—
—
Аналіз джерел формування капіталу (табл.2.2) засвідчив, що в структурі пасивів на кінець 2006 року 75,6% займав власний капітал. За даними балансів збільшення вартості власного капіталу на 6011,6 тис. грн., що становить 13,6%, відбулося за рахунок зростання резервного капіталу, а також суми нерозподіленого прибутку. Натомість пайовий капітал остається незмінним 9824,7 тис. грн., але його питома вага у валюті балансу знизився відповідно 2005 рік з 2004 роком з 54,8 до 39,1%, а в порівнянні 2006 року з 2005 роком з 39,1 до 33,7%.
В 2006 році позиковий капітал підприємства представлений виключно поточними зобов’язаннями. За період, що досліджується, вони збільшувалися в 2005 року з 2004 роком з 10,7 до 27,5%, а в порівнянні 2006 року з 2005 роком зменшилися з 27,5 до 20,2%. Серед них сума кредиторської заборгованості збільшилися на 1427,6 тис. грн. (22,5%).  
                                                                                                      Таблиця 2.3
Відносні показники оцінки фінансової стійкості підприємства за 2004-2005рр., тис. грн.
№
з/п
Показники
2004р.
2005р.
2006р.
Відхилення
(+,-)
2005р. до 2004р
Відхилення (+,-) 2006р. до 2005р.
               Показники структури капіталу
1.1.
Коефіцієнт автономії
0,892
0,682
0,756
-0,21
0,074
1.2.
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу
0,1076
0,4457
0,2213
0,338
-0,224
1.3.
Коефіцієнт фінансової залежності
1,1206
1,4655
1,3228
0,345
-0,143
1.4.
Коефіцієнт фінансової стабільності
8,2850
2,1481
3,4160
-6,137
1,268
1.5.
Коефіцієнт фінансового ризику
0,1206
0,4655
0,2927
0,344
-0,173
1.6.
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів
0
0,0583
0,0244
0,058
-0,034
1.7.
Коефіцієнт довгострокових зобов’язань
0
0,1331
0,0856
0,133
-0,046
1.8.
Коефіцієнт поточних зобов’язань
1
0,8668
0,9143
-0,134
0,048
1.9.
Коефіцієнт фінансового лівериджу
0
0,0620
0,0250
0,062
-0,037
1.10.
Коефіцієнт страхування бізнесу
0,1029
0
0
-0,102
0
1.11.
Коефіцієнт страхування власного капіталу
0,1153
0
0
-0,115
0
1.12.
Коефіцієнт страхування статутного (пайового) капіталу
0,1876
0
0
-0,187
0
                Показники стану оборотних активів
2.1.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу
0,5919
0,5002
0,6226
-0,091
0,121
2.2.
Коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними коштами
0,8306
0,5179
0,6585
-0,313
0,14
2.3.
Коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними коштами
1,1211
0,8347
1,1460
-0,287
0,312
2.4.
Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів
0,2307
0,0114
0,2290
-0,219
0,217
                Показники стану основного капіталу
3.1.
Коефіцієнт виробничого потенціалу
0,2785
0,3702
0,3880
0,093
0,017
3.2.
Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні
0,1770
0,3037
0,3880
0,126
0,085
3.3.
Коефіцієнт нагромадження амортизації
0,2241
0,2126
0,2649
-0,012
0,053
3.4.
Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів
1,7466
1,9249
2,4848
0,178
0,56
Аналізуючи дані таблиці 2.3 можна зробити висновок, що коефіцієнт автономії в порівнянні з 2005 по 2004 рік зменшився на 0,21, а в порівнянні з 2006 по 2005 рік коефіцієнт автономії становить 0,074. це на 7,4 пунктів більше порівняно з минулим роком. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу відповідно в порівнянні з 2005 по 2004 рік збільшився з 0,107 до 0,445, що свідчить про високий рівень фінансової залежності від кредиторів. Про те в порівнянні 2006 року з 2005 роком коефіцієнт концентрації залученого капіталу зменшився з 0,445 до 0,221, що свідчить про низький рівень фінансової залежності підприємства від кредиторів.
Коефіцієнт фінансової залежності, як обернений показник до коефіцієнта автономії з 2005 по 2004 рік збільшився з 1,120 до 1,465, тобто на кінець 2005 року на 1 грн. власного капіталу припадає 1,465 грн. загальної вартості пасивів, а з2005 по 2006 рік показник зменшився з 1,465 до 1,322. дані показники свідчать, що власники майже повністю фінансують підприємство.
Значення коефіцієнта фінансової стабільності показує, що в 2004 році власний капітал перевищував зобов’язання в 2004 році у 8,285 рази, а у 2005 році зменшився і перевищував лише у 2,148 рази, але при порівнянні цього показника з 2006 роком  він збільшився на 1,268. Відповідно за коефіцієнтом фінансового ризику в 2004 році становить 12,1 коп., у 2005 р.- 46,5 коп., у 2006 р. – 29,2 коп. В цілому дані показники свідчать про зростання рівня фінансової стійкості підприємства.
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів з початку зростає, відповідно 2004р. з 2005 роком цей показник зріс на 0,058 в порівнянні 2005 року з 2006 роком зменшився на 0,034
Коефіцієнт довгострокових зобов’язань у порівнянні 2005 року з 2004 роком становить 0,133, а у порівнянні 2006 року з 2005 роком 0,046, що показує зменшення даного показника і відповідає нормативу. Значення коефіцієнта поточних зобов’язань вказує на те, що в структурі зобов’язань поточні зобов’язання у порівнянні 2005 року з 2004 роком відбувається зменшення 0,134, а при порівнянні 2006 року з 2005 роком відбувається збільшення на 0,048.
Коефіцієнт фінансового лівериджу у 2004 році становить 0, в 2005 році – 0,062, в 2006 році – 0,025, що свідчить про зменшення фінансового ризику, тобто можливість втрати платоспроможності.
Коефіцієнт страхування бізнесу в порівнянні з 2005року по 2004 рік  зменшився на 0,102, а в порівнянні з 2006 року по 2005рік в загалом відсутній. Коефіцієнт страхування власного капіталу зменшується, що є негативним показником. Коефіцієнт страхування статутного капіталу зменшився. Незважаючи на деяке збільшення коефіцієнта маневреності власного капіталу, його фактичне значення відповідає нормативу (>0,5). В порівнянні 2005 рік з 2004 роком показник зменшився на 0,091, а в порівнянні 2006 рік з 2005 роком збільшився на 0,102.
Про високий рівень забезпеченості підприємства власними коштами свідчать коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними коштами і коефіцієнт забезпеченості власними коштами. На 2006 рік фактичний рівень першого становить 0,658, а другого відповідно у 11,46 рази. В структурі оборотних активів власні кошти становлять 65,8 %.
Значення коефіцієнта маневреності власних оборотних коштів показує, що ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» відбувається підвищення в порівнянні 2006 року з 2005 роком на 0,217, а при порівнянні 2005 року з 2004 роком коефіцієнт зменшився на 0,219. Отже, ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» має нормальну фінансову стійкість.
Коефіцієнт виробничого потенціалу з кожним роком збільшується з 0,278, що свідчить про нарощування виробничого потенціалу підприємства. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні при порівнянні 2005 року з 2004 роком збільшився на 0,126, а при порівнянні 2006 року з 2005 роком збільшився на 0,56, що вказує на підвищення частки основних засобів і оборотних виробничих фондів у майні. Коефіцієнт нагромадження амортизації в порівнянні 2005 року з 2004 роком зменшився на 0,012, а в порівнянні 2006 року з 2005 роком збільшився на 0,053.
За динамікою коефіцієнта співвідношення оборотних і необоротних активів ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» підвищило рівень забезпеченості оборотними коштами. Якщо у 2004 році – 1,746, в 2005 році – 1,924, то у 2006 році – 2,484 на 1 грн. необоротних активів припадало оборотних активів.
Ліквідність підприємства – це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань.
Аналіз ліквідності підприємства передбачає складання балансу ліквідності.
Проаналізувавши дані додатку К можна зробити висновок про те, що високоліквідні активи в 2004 році становлять 2182,1 тис. грн., в 2005р. –98,4 тис. грн., в 2006 році – 3136,8 тис. грн., а найбільш термінові становлять в 2004 році – 1165 тис. грн., в 2005 році – 2455,3 тис. грн., в 2006 році – 2885,8 тис. грн… При порівнянні середньо ліквідних і короткострокових  відбувається надлишок платіжних засобів в 2004 році – 5,1, в 2005 році – 2356,9 тис. грн., в 2006 році – 2706,8 тис. грн… В низько ліквідних активах відбувається збільшення з 2005 року по 2004 рік становить 1838 тис. грн., а з 2006 року по 2005 рік – 1673,1 тис. грн… Довгострокові зобов’язання з кожним роком зменшуються, тобто зменшуються довгострокові кредити банків, довгострокові фінансові зобов’язання. Отже, при порівняння даних показників відбувається надлишок платіжних засобів.                                                                                                           
Проаналізувавши дані додатку Л можна сказати, що в структурі операційних витрат питома вага собівартості реалізованої продукції з 2005 року по 2004 рік  на 91,2%, а при порівнянні 2006 року з 2005 роком становить на 18,1%, тобто відбулося збільшення. По інших видах спостерігається  збільшення питомої ваги, по адміністративних витратах, а інші операційні витрати збільшилися при порівнянні 2005 року з 2004 роком з 830,3 тис. грн. до 1820,5 тис. грн., а при порівнянні 2005 року з 2006 роком збільшилося з 1820,5 тис. грн. до 2464 тис. грн., а прибуток від звичайної діяльності до оприбуткування збільшився з 331,3 до 396,1%, а прибуток від звичайної діяльності при порівнянні 2005 року з 2004 роком становить 331,3%, а при порівнянні 2006 року з 2005 роком – 396,1%. У зв’язку з відсутністю надзвичайних доходів і витрат, чистий прибуток співпадає з прибутком від звичайної діяльності. У 2006 році частка чистого прибутку в доході від реалізації становить 23,8%, а у валовому прибутку 69,4%. Таким чином в цілому спостерігається позитивна динаміка фінансових результатів діяльності ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця».
Отже, ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» має позитивну динаміку ведення господарства, нормальна фінансова стійкість, підприємство є рентабельним.
РОЗДІЛ 3
ОБЛІК ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО І ВИХІД ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА
3.1. Первинний облік витрат на виробництво і вихід, продукції рослинництва, документообіг
    
     Усі записи у бухгалтерському обліку про витрати і вихід продукції в галузі рослинництва проводять на підставі відповідних первинних документів. Можна виділити такі групи документів:
–            з обліку витрат праці;
–            з обліку витрат предметів праці;
–            з обліку витрат засобів праці;
–            з обліку інших витрат;
–            з обліку виходу продукції.
     Документи з обліку витрат праці фіксують трудові затрати на виконання конкретних робіт по вирощуваних культурах і нарахованих при цьому оплату. Основним первинним документом з відображення відпрацьованого часу є табель обліку робочого часу (ф.№64)(додаток М). Він складається в одному примірнику протягом місяця окремо за виробничими підрозділами і категоріями працюючих. Табельний облік у відділках, на фермах, у бригадах, ремонтних майстернях та інших виробничих підрозділів ведуть спеціально призначені працівники або керівники підрозділів. Для кожного працівника в табель відводять окремий рядок, у якому записують кількість відпрацьованих годин, умовними літерами зазначають причини невиходу на роботу, наприклад, вихідні або святкові дні – «ВС», відпустка – «ЧВ», дні хвороби – «Х», відрядження – «СВ» тощо. У табелі також зазначають посаду працівника, його склад, вид оплати, суму заробітної плати, табельний номер, код синтетичного і аналітичного обліку. Наприкінці місяця табель передають у бухгалтерію для нарахування оплати праці.
    продолжение
–PAGE_BREAK–     На механізованих роботах застосовують облікові листитракториста-машиніста (ф.№67) (додаток Н) застосовується для обліку робіт тракториста-машиніста протягом 5, 10, 15 днів, тобто залежно від того, як це передбачено планом документообігу. У ньому відображаються виконані роботи під ту чи іншу культуру, склад агрегату і агротехнічні умови їх виконання. При використанні облікового листа для обліку праці комбайнерів до нього додаються другі екземпляри реєстрів (ф.№77), путівок (ф.№77а) чи талонів (ф.№776) на вивезення продукції з поля.
Незалежно від форми організації механізованих робіт на кожний трактор призначають одного, а при роботі у дві зміни – двох трактористів. Облік у тракторній бригаді веде обліковець-заправник або цю функцію виконує бригадир тракторної бригади, в обов’язки якого входить своєчасне і правильне складання первинних документів обліку виконаних робіт, витрачання нафтопродуктів і нарахування оплати праці механізаторам. Виконання тракторних та інших механізованих робіт записують щоденно до облікового листа тракториста. Листок розраховано приблизно на п’ятнадцять змін, показники записують за кожною зміною окремо.
Кожен механізатор після закінчення зміни повинен мати відомості про кількість та якість виконаної ним роботи, про витрати пального і розмір заробітку за зміну. Всі ці показники записують щоденно до облікового листа. У встановлені в господарстві терміни (через 10-15 днів) облікові листи, підписані механізатором, бригадиром, агрономом, обліковець подає до бухгалтерії, де їх перевіряють, затверджують, після чого вони є підставою для узагальнення і систематизації у Накопичувальній відомості обліку використання машино-тракторного парку і Журналі обліку робіт і витрат. Слід мати на увазі, що трактористи-машиністи виконують різні сільськогосподарські роботи.
     Витрати на оплату праці трактористів-машиністів узагальнюються в накопичувальній відомості обліку використання машинно-тракторногопарку (ф.№37а), підсумкові дані якої переносяться до журналу обліку робіт і витрат. У ній на кожного тракториста-машиніста відкривається сторінка, на якій послідовно записують: прізвище, ім’я та по батькові механізатора, його класність і стаж роботи, марку та господарський номер трактора. У цей журнал записуються дані облікових листів праці і виконаних робіт, а також накопичувальних відомостей роботи вантажного автотранспорту (ф.№38) побудована за тим самим принципом, що і накопичувальна відомість обліку використання машинно-тракторного парку. В цій відомості за кожним автомобілем та водієм накопичуються дані із подорожних листів про виконані роботи і нараховану заробітну плату. В окремих графах виконанні роботи (у тоннах і тонно- кілометрах) розподіляють за споживачами послуг автопарку.
     На підставі первинних документів з оплати праці, накопичувальних відомостей, журналів обліку робіт і витрат складається щомісячно зведена відомість нарахування і розподілу оплати праці та відрахувань від неї за об’єктами обліку (ф№10.2.1с.-г). У цій відомості відображається кількість відпрацьованих днів, людино-годин, сума нарахованої оплати праці і нарахувань на неї, включаючи забезпечення (резерв) відпусток за об’єктами обліку, виробничими підрозділами і в цілому по підприємству. Данні відомості є основною для внесення записів у виробничий звіт з рослинництва.
     Матеріальні цінності відпускаються у виробництво у межах встановлених лімітів за лімітно-забірними картами (ф.№117 і №117-АПК) (додаток П); одноразовий відпуск оформляється накладними (внутрішньогосподарського призначення) (ф.№87) (додаток Р). Насіння відпускають кожному відділу чи бригаді відповідно до ліміту, встановленого агрохімічного службою залежно від площі та норми висіву.  Підставою для списання насіння з підзвіту матеріально відповідальної особи акт витрати насіння і садивного матеріалу (ф.№l19) (додаток С). Акт оформляють за кожною культурою разом з доданими документами до нього (накладними внутрішньогосподарського призначення та лімітно-забірними картками) і передають бухгалтеру з обліку товарно-матеріальних цінностей. При внесенні добрив під культури, а також використанні отрутохімікати і гербіцидів для обробки посівів складають акт про використання мінеральних, органічнихі бактеріальних добрив, отрутохімікатів і гербіцидів (ф№l18) (додаток Т). У акті, складеному в двох примірниках, наводиться назва культури, під яку були внесені добрива, назва добрив чи отрутохімікатів, площа, номер поля, кількість внесених добрив. Акт затверджує керівник господарства. Дані цих первинних документів є основною для записів у журнал обліку робіт і витрат (ф№ 37) і складання Звіту про рух матеріальних цінностей (ф.№121), а також виробничого звіту з рослинництва (ф.№10.3а с.-г.).
     Для віднесення на витрати рослинництва витрат засобів праці використовують розрахунки амортизаційних відрахувань за основними засобами.
     Для обліку витрат на ремонт основних засобів застосовують відомість дефектів на ремонт машин (ф.№ 130). Дана відомість дає змогу визначити трудомісткість ремонту і слугує основою для виписування наряду на виконання робіт.    
Витрати на роботи і послуги власних допоміжних виробництв, що забезпечують виробничі потреби галузі, відносять на конкретні об’єкти на основі подорожніх листів вантажного автомобіля, товарно-транспортних накладних, облікових листів праці і виконаних робітта ін., дані яких групуються в накопичувальних відомостях і відносяться на об’єкти в рослинництві за фактичною собівартістю, що визначається щомісяця.
     Послуги виробничого характеру, надані сторонніми організаціями, оформляються актами на виконання робіт (послуг), товарно-транспортними накладними і підтверджуються рахунками-фактурами (ф.№868).
     Страхові платежі відносяться на об’єкти обліку рослинництва на підставі карток-розрахунків.
     Загально виробничі витрати включають у витрати рослинництва на основі спеціального розрахунку на їх розподіл.
     Для обліку надходження продукції рослинництва застосовують різноманітні первинні документи. До них відносять: по зернових культурах реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля (ф.№77), путівка на вивезення продукції з поля (ф.№77а), талони шофера (ф№776), комбайнера (ф.№77в) (додаток У), реєстр приймання зерна та іншої продукції (ф.№78) (додаток Ф), реєстр приймання зерна вагарем (ф.№78а) (додаток Х), відомість руху зерна та іншої продукції (ф.№80).
Для обліку одержаної зернової продукції застосовують путівки на вивезення продукції з поля. До початку збирання бухгалтерія видає кожному комбайнеру потрібну кількість бланків путівок, на кожному з яких зазначено назву господарства. Комбайнер на кожне відправлення зерна від комбайна виписує путівку в 3-х примірниках, де зазначає своє прізвище, ім’я та по батькові, номер відділу, куди відправлено зерно, назву продукції і сорт, номер поля і автомобіля, прізвище водія і бункерну масу зерна. Усе це комбайнер затверджує своїм підписом. Заповнену путівку комбайнер передає водієві, який розписується про одержання зерна на всіх 3-х примірниках.
Зерно, що надійшло від комбайнера на тік або до комори господарства, вагар повинен обов’язково зважувати і передавати 2-й і 3-й примірники путівки завідувачу током (комірникові), який залишає у себе для звіту третій примірник, а другий повертає водієві.
За другим варіантом використовують Реєстри відправлення зерна та іншої продукції з поля. При цьому комбайнер на кожний автомобіль один раз на день (під час першого завантаження машини) виписує реєстр у 4-х примірниках. 1-й примірник реєстру залишається к комбайнера, 2-й і 3-й примірники він передає водієві автомобіля або іншого транспортного засобу. Водій, у свою чергу, 2-й примірник реєстру залишає у себе, а 3-й і 4-й передає завідувачу током або комірнику. За зміну у нього може накопичитися кілька других примірників реєстрів залежно від кількості комбайнів, від яких він відвозив зерно.
У осіб, які приймають зерно від водіїв (трактористів), — також може за зміну зібратися декілька 3-х примірників реєстру, залежно від кількості комбайнерів, зайнятих на збиранні урожаю, і кількості водіїв, які доставляють зерно від комбайнів.
На підставі 3-х примірників путівок або реєстрів завідувач током або комірник щодня наприкінці робочого дня складає Відомість руху зерна та іншої продукції. Ця відомість має дві частини. У 1-й частині записують залишок зерна на початок дня, загальну кількість зерна, що надійшло і вибуло за день, і залишок його напри кінець дня. Дані про кількість зерна, що надійшло за день, визначають путівками або реєстрами, а про витрати зерна – товарно-транспортними накладними, актами на переробку, сортування і сушіння продукції рослинництва.
У 2-й частині відомості підзаголовок «Реєстраційний листок на продукцію, що надійшла і вибула», завідувач током записує кожне зважування, зазначене в реєстрах вивезення зерна з поля.
Наприкінці дня Відомість руху зерна та іншої продукції разом із первинними документами про його надходження і відправку передають до бухгалтерії господарства.
Прийняте від комбайнів на тік або зерносховище зерно облічує завідувач току або комірник у книзі (картці) складського обліку, де для кожної культури і сорту відводять потрібну кількість сторінок, на яких облічують одержане, відправлене або видане зерно в кілограмах. Підставою для записів у Книгу складського обліку є відомість руху зерна та іншої продукції.
Для обліку одержаної зернової продукції застосовують талони і спеціальні реєстри. Для оформлення відправки зерна від комбайна на тік або інші місця збереження застосовують талон шофера і талон комбайнера. Ці талони повинні бути різні за кольором, що полегшує подальшу облікову роботу з ними. Кожний талон призначено для обліку одного бункера зерна, відправленого від комбайна.
Відповідно талони із заповненими в бухгалтерії реквізитами і підписами головно бухгалтера реєструють за їх видами в Журналі обліку виданих талонів. Після цього їх вручають комбайнерам і водіям транспортних засобів, які будуть зайняті на збиранні урожаю.
При кожній відправці від комбайна повного бункера зерна комбайнер передає водієві один талон комбайнера. Водночас водій передає комбайнеру один талон водія. В місцях тимчасового або постійного зберігання зерна його зважують, після чого водій передає завідувачу током або комірнику талони, отримані від комбайнера, і Реєстр приймання зерна від водія, який ведеться в одному примірнику і постійно знаходиться у водія.
Після зважування транспортного засобу із зерном  завідувач току записує номери талонів комбайнерів, прийнятих від водія, прізвище водія, який доставив зерно, номер транспортного засобу та інші дані в Реєстр приймання зерна вагарем, що також ведеться в одному примірнику. Після розвантаження водій повертається, завідувач току (вагар) зважує транспортний засіб і записує в своєму Реєстрі масу тари, визначає масу зерна і одночасно вказує, від якого комбайна прийнято зерно. Кількість зданого зерна підтверджується в цьому реєстрі підписом водія. Одночасно завідувач током ( вагар) фактичну масу прийнятого зерна записує в Реєстр приймання зерна від водія, підтверджує своїм підписом і передає його водію.
Водій на підставі свого Реєстру приймання зерна записує щоденно кількість перевезеного зерна в Дорожній лист вантажного автомобіля і здає наприкінці звітного або на початку наступного дня ці документи диспетчеру або безпосередньо в бухгалтерію господарства. Комбайнер після закінчення зміни передає завідувачу током (вагарю) всі талони, отримані від водіїв, а від нього в обмін отримує виписку з реєстру про намолот зерна, зібраного на скошеній площі. На підставі цих даних комбайнер заповнює Обліковий лист тракториста-машиніста і здає його бригадиру або в бухгалтерію.
3.2. Аналітичний та синтетичний облік витрат на виробництво і вихід продукції рослинництва
     Під методом обліку витрат у широкому значенні розуміють сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання. Розглядаючи облік витрат і калькулювання як єдиний процес, зазначимо, що останній складається з двох взаємопов’язаних етапів: перший етап – облік витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат і розподілу витрат на виробництво продукції між об’єктами обліку; другий етап – калькулювання собівартості, що включає операції з визначення собівартості виробів та одиниць продукції.
З цієї точки зору методи калькулювання можна розглядати як спеціальні методи обліку витрат, що застосовують для розрахунку собівартості визначених видів, груп продукції (робіт, послуг). Таким чином, під методом калькулювання розуміють сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту калькулювання.
Класифікацію методів обліку витрат наведено в додатку Ш.
Синтетичний облік витрат та виходу продукції рослинництва ведуть на рахунку 23 «Виробництво», до якого відкривають субрахунок 231 «Рослинництво». За економічним змістом він належить до групи рахунків господарських процесів, за призначенням і структурою — до групи операційних, калькуляційних рахунків.
Субрахунок 231 активний на початок року, активно-пасивний протягом року. На дебеті субрахунка 231 «Рослинництво» обліковують:
–            витрати минулого року під урожай поточного року (незавершене виробництво на початок звітного року);
–            витрати поточного рок під урожай поточного року;
–            витрати поточного року під урожай майбутнього року (незавершене виробництво на кінець звітного року).
     На кредиті субрахунка 231 «Рослинництво» протягом звітного року відображають оприбуткування сільськогосподарської продукції від урожаю за плановою собівартістю. При цьому і витрати, і вихід продукції обліковуються наростаючим підсумком з початку року. Після визначення в кінці звітного року фактичної собівартості продукції планову собівартість коригують до рівня фактичної (розраховують калькуляційні різниці). Після списання калькуляційних різниць за кредитом субрахунка 231 «Рослинництво» цей субрахунок закривається, за виключенням аналітичних рахунків, на яких обліковуються витрати під урожай майбутнього року.
     Аналітичний облік за субрахунком 231 «Рослинництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат можна вести за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.
     Витрати на виробництво продукції рослинництва у плануванні та обліку групуються за статтями, які господарство визначає самостійно і затверджує наказом про облікову політику.
     Приблизний перелік статей витрат у рослинництві такий: витрати на оплату, відрахування на соціальні заходи, насіння та садивний матеріал, паливо та мастильні матеріали, добрива, засоби захисту рослин, робота та послуги, витрати на ремонт необоротних активів, інші витрати на утримання основних заходів, інші витрати, непродуктивні витрати (в обліку), загальновиробничі витрати.
     До статті «Витрати на оплату праці» включаються основна й додаткова оплата праці працівників, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі виробництва (у т. ч. трактористів-машиністів). У складі цих витрат враховується оплата праці за весь період — від початку виробничого процесу (підготовка грунту) до його завершення (доробка сільськогосподарської продукції в межах технологічного процесу).
     Оплата праці нараховується, виходячи з обсягу виконаних робіт або виходу продукції, а також відпрацьованого часу на підставі відповідних первинних документів. Відображення витрат на оплату праці відбувається в сумарному вираженні, а затрати праці на виробництво враховуються в людино-годинах. Вартість натуроплати в сукупному оподаткованому доході обчисляються за відпускною ціною такої продукції стороннім споживачам у  місяці, в якому нарахували зарплату.
     До статті «Відрахування на соціальні заходи» включаються:
–            внески на обов’язкове державне пенсійне страхування;
–            внески на обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням та похованням;
–            внески на обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;
    продолжение
–PAGE_BREAK—            внески на обов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві.
     До статті «Насіння та садивний матеріал» включаються вартість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і придбаного, використаних для посіву (посадки) відповідних сільськогосподарських культур та насаджень, крім молодих багаторічних насаджень. Витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сортування тощо), навантаження та транспортування насіння до місця посіву не включаються до його вартості, а відносяться на виробництво певної сільськогосподарської культури (групи культур) за відповідними статтями витрат.
     За статтею «Паливо та мастильні матеріали» обліковується вартість нафтопродуктів, витрачених машино-тракторним парком, комбайнами й іншими сільськогосподарськими машинами на роботах у рослинництві.
     До статті «Добрива» включаються витрати на внесені в грунт під сільськогосподарські культури органічні (гній, торф, компост, сидеральні добрива тощо), мінеральні, бактеріальні, інші добрива та мікродобрива.
     Витрати, на підготовку добрив, навантаження їх у транспортні засоби й розкидачі, вивезення в поле внесення в грунт списуються на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат і до даної статі не включаються.
     До статті «Засоби захисту рослин» включається вартість пестицидів, засобів протруювання, гербіцидів, дефоліантів та інших хімічних і біологічних засобів, які використані для боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин.
     Витрати пов’язані з обробкою посівів сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень зазначеними засобами (крім вартості використаних матеріалів), відносять на відповідні культури (групи культур) або на багаторічні насадження за певними статтями витрат (пальне, оплата праці тощо).
     Вартість матеріальних цінностей, віднесена на витрати виробництва, залежить від методу їх оцінки. При відпуску запасів у виробництво можна використовувати наступні методи їх оцінки:
–            ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
–            середньозваженої собівартості;
–            собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
–            нормативних витрат.
     Матеріали сільськогосподарського призначення, сільськогосподарська продукція власного виробництва минулих років відносяться на витрати за їх фактичною собівартістю, а продукція власного виробництва поточного року — за плановою, з коригуванням її в кінці року до рівня фактичної.
     Підприємствам надано можливість самостійно обирати методи оцінки запасів при їх вибутті. Прийнятий порядок оцінки закріплюється в наказі про облікову політику підприємства.
     У статті «Роботи та послуги» відображаються витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами, включаючи плату за воду для зрошення та інші послуги, надані водогосподарськими організаціями (крім робіт та послуг, витрати на які включаються до інших статей).
     До складу цієї статті включають вартість послуг власного й залученого автомобільного, тракторного та гужового транспорту. Витрати відносяться на окремі об’єкти планування та обліку, виходячи з обсягів робіт, пов’язаних із перевезенням вантажів (у тонно-кілометрах, умовних еталонних гектарах тощо).
     Вартість послуг електро-, тепло-, водо- та газопостачання визначається з включенням вартості відповідно електричної, теплової енергії, води, газу, одержаних зі сторони та вироблених на власному підприємстві.
     Сума плати за воду для зрошення визначається, виходячи з тарифів, затверджених у встановленому порядку, та обсягів водопостачання для  поливу певних, сільськогосподарських культур та угідь, а також для інших виробничих потреб.
     До вартості послуг з агрохімічного обслуговування та внесення добрив, що надані сторонніми підприємствами та організаціями, не включається вартість отрутохімікатів та добрив.
     До складу статті «Витрати на ремонт необоротних активів» включають:
     а) суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях, вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та інших
 матеріалів, витрачених на поточний ремонт основних засобів, включаючи вартість паливно-мастильних матеріалів, використаних на ремонт;
     б) витрати на ремонт плівкових теплиць і парників;
     в) вартість послуг сторонніх організацій та власних майстерень с технічного обслуговування і поточного ремонту необоротних активів, що використовуються в рослинництві.
     До статті «Інші витрати на утримання необоротних активів» включаються суми, використані на їх утримання безпосередньо у виробництві продукції рослинництва.
     До складу цих витрат відносять:
     а) витрати на оплату праці персоналу, який обслуговує необоротні активи (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва сільськогосподарської продукції тощо), механіків, сторожів, місць зберігання техніки тощо;
     б) амортизаційні відрахування, які прямо не відносять на певні об’єкти обліку витрат (сільськогосподарські культури).
     У статті «Інші витрати» відображаються витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом певної продукції і виключені до жодної із зазначених статей, а саме:
     а) вартість спецодягу та спецвзуття, що видаються працівникам, а також інших малоцінних І швидкозношуваних предметів;
     б) платежі за страхування врожаю сільськогосподарських культур, а також окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров’я, у випадках, передбачених законодавством;
     в) інші витрати, що включаються до собівартості продукції і не віднесені до цієї та інших статей витрат.
     До складу статті «Непродуктивні витрати» (в обліку) відноситься брак у виробництві, якими вважаються роботи, що не відповідають встановленими стандартам чи технічним умовам, і витрати на виправлення браку.
     У статті «3агальновиробничі витрати» відображаються бригадні, цехові та загальновиробничі витрати рослинництва. Ці витрати обліковуються на окремому субрахунку рахунку 91 «3агальновиробничі витрати» й розподіляються між об’єктами планування й обліку пропорційно до загальної суми витрат, за винятком вартості насіння, і відносяться на собівартість лише тієї продукції, яка виробляється в даній бригаді, цеху чи галузі.
     Для обліку витрат виробництва використовуються журнал-ордери:
–            № 10.1 С.-г. — для обліку витрачених запасів у виробництві;
–            № 10.2 с.-г. — для обліку нарахованої оплати праці та пов’язаних з нею сум відповідних нарахувань (до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування на випадок безробіття, Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві), а також амортизаційних відрахувань та забезпечення майбутніх витрат і платежів;
–            № 10.3 с.-г. — призначений для відображення виходу продукції рослинництва.
     Аналітичний облік витрат і виходу продукції рослинництва ведеться у Виробничому звіті № 10.3 с.-г. Виробничий звіт складається за місяць і наростаючим підсумком з початку року в розрізі об’єкти аналітичного обліку за наростаючими статтями витрат. Дані виробничого звіту за кредитом аналітичних рахунків виробництва у межах структурних підрозділів переносяться до зведеної відомості № 10.3д с.-г. Підсумки зведеної відомості у розділі синтетичних рахунків переносять до Журнал-ордера № 10.3 с.-г., а кредитові обороти Журнал-ордера — до Головної книги.
     На підставі даних Виробничих звітів складається також оборотна відомість № 10.3е с.-г. за рахунками виробничих витрат, яка передбачає відображення початкового залишку, обігу за дебетом і кредиту, залишок на кінець звітного періоду для кожного об’єкта аналітичного обліку в рослинництві.
     Схематично порядок запису в облікових регістрах з обліку витрат у рослинництві представлено в додатку Щ.
     Бухгалтерські проведення з обліку виробництва та виходу продукції рослинництва подано в додатку Ю.
Витрати на обробку площ, на яких повністю загинув врожай внаслідок стихійного лиха, списуються як надзвичайні витрати. Як правило, площі під загиблими культурами пересіваються іншими сільськогосподарськими культурами. у зв’язку з цим при списанні витрат слід враховувати, що на витрати від стихійного лиха списуються тільки повторювані витрати:
     Вартість насіння, витрати на передпосівну обробку грунту, посів та інші роботи, які виконуються знову при пересіві новою культурою. При цьому дебетується рахунок 99 «Надзвичайні витрати» і кредитується субрахунок 231 «Рослинництво» (аналітичний рахунок «3агибла культура»).
     Неповторювані витрати (витрати на лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив та витрачені на їх внесення сум та інші витрати) списуються в розрізі статей на пересіяну культуру.
     При цьому складається бухгалтерський запис: дебет субрахунку 231 «Рослинництво» (аналітичний рахунок «Нова культура») і кредит субрахунку 231 «Рослинництво» (аналітичний рахунок «3агибла культура»).
     Витрати на вирощування культур, які частково загинули або за якими стався недобір продукції внаслідок стихійного лиха, списуються на витрати від стихійного лиха чи від техногенних катастроф і аварій тощо. 3азначена операція відображається за дебетом рахунка 99 «Надзвичайні витрати» і кредиту субрахунку 231 «Рослинництво».
     Після проведення обліку дані записуються у статистичну звітність, яка представлена формою №50-сг і називається «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств». В ній міститься чотири розділи: виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції; витрати на основне виробництво; вартість активів і середньооблікова чисельність працівників; землекористування протягом звітного періоду. В них зазначаються основні показники обліку (додатки Я, АА, АБ).
3.3. Калькуляція собівартості продукції рослинництва
   
3.3.1. Види собівартості продукції і загальні положення обчислення собівартості продукції рослинництва
     Одним із найважливіших економічних показників діяльності підприємства є собівартість. Обчислення собівартості одиниці окремих видів продукції, виконаних робіт і наданих послуг називається калькуляцією.
     Калькуляція — заключний етап обліку витрат на виробництво і виходу продукції (робіт, послуг), у процесі якого групуються витрати й обчисляються собівартість продукції (робіт, послуг) [12, с. 455-456].
     Калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток виробництва. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством. При цьому постійні загально виробничі витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції в повному обсязі лише у разі, коли фактичний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність. Якщо потужний обсяг виробництва нижчий від очікуваного середнього рівня виробництва, то до складу виробничої собівартості продукції включається лише частина постійних загальновиробничих витрат. Решта витрат, які називаються нерозподіленими, визнаються витратами звітного періоду. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
     Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат встановлюються підприємством самостійно. Скажімо, до постійних можна віднести такі загальновиробничі витрати: амортизацію основних засобів загально виробничого призначення; заробітну плату управлінському персоналу галузей за окладами, відрахування на соціальні заходи, витрати на опалення і т. ін. До змінних загальновиробничих витрат можна віднести такі витрати: заробітну плату загальновиробничим працівникам, що нараховується за отриману продукцію (роботи) і відрахування на соціальні заходи; витрати матеріалів; витрати на ремонт та утримання основних засобів загальновиробничого призначення, витрати на відрядження загальновиробничого персоналу, витрати на охорону праці тощо.
     Однак пунктом 2.21 Методичних рекомендацій з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. №132, передбачено, що загально виробничі витрати не поділяються в сільськогосподарських підприємствах на змінні та постійні.
     Вони розподіляються між основними галузями та об’єктами витрат пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини). Зрозуміло, що такий підхід полегшує працю бухгалтерів аграрної сфери.
     Згідно з інструкцією №291 рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» повинен закриватися щомісяця, тобто загальновиробничі витрати розподіляються на об’єкти витрат в кінці кожного місяця. Враховуючи особливості сільськогосподарського виробництва, слід загальновиробничі витрати списувати по закінчені року.
     У наказі про облікову політику підприємства зазначено, що загальновиробничі витрати розподіляються пропорційно сумі прямих витрат, за вирахуванням вартості насіння в рослинництві, кормів — у тваринництві.
     Виробнича собівартість продукції за видами сільськогосподарських культур визначається:
–           зерна, насіння соняшнику — франко-тік (франко-місце зберігання);
–            соломи, сіна — франко-місце зберігання;
–            цукрових буряків, картоплі, баштанних культур, овочів, маточників цукрових буряків, коренеплодів — франко-поле (франко-місце зберігання);
–            плодів, ягід, винограду, листя тютюну, продукції лікарських та ефіроолійних культур і квітникарств, овочів закритого грунту франко-пункт приймання (зберігання);
–            соломки та трести льону, конопель — франко-пункт зберігання чи переробки (у підприємстві);
–            насіння трав, льону, конопель, овочевих та інших культур франко-пункт зберігання;
–            зеленої маси на корм — франко-місце споживання;
–            зеленої маси на силос, трав’яного борошна, сінажу, гранул-франко-місце силосування, сіна жування, виробництва борошна, гранул.
     Усі наступні витрати на виконання операцій з підготовки продукції до реалізації та її проведення відносять на витрати зі збуту.
     Якщо ці операції здійснюються за плату, їх розглядають як виконання робіт на сторону, з відображенням у складі доходів.
     Собівартість соломи, гички, стебель кукурудзи і соняшнику, капустяного листа та іншої побічної продукції рослинництва визначається, виходячи з розрахунково нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, пов’язані із заготівлею побічної чи основної продукції. При складанні звітної калькуляції із загальної суми витрат на вирощування певної культури виключається вартість побічної продукції.
     Відповідно до П(С)БО 16 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) яка була реалізована протягом звітного періоду нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
     Собівартість реалізованих товарів визначається за П(С)БО 9 «Запаси».
     Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством наведено в додатку АВ.
    продолжение
–PAGE_BREAK–     Для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг призначено рахунок 90 «Собівартість реалізації».
     За дебетом рахунку 90 «Собівартість реалізації» відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг: фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), за кредитом — списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 «Фінансові результати».
Під методом обліку витрат у широкому значенні розуміють сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.
Згідно з П(С)БО 16 «Витрати» собівартість реалізованої готової продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і понаднормативних виробничих витрат. Собівартість реалізованої готової продукції визначається за методами оцінки вибуття запасів.
3.3.2. Методика обчислення собівартості американської кукурудзи
Собівартість 1 ц зерна кукурудзи визначається шляхом ділення витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на масу сухого зерна повної стиглості. Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно здійснюється за фактичним виходом зерна з качанів, який визначається хлібоприймальними пунктами шляхом обмолоту середньодобових зразків з урахуванням базової вологості зерна в качанах (базова вологість зерна в качанах кукурудзи приймається на рівні 14%). Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно, залишених на кінець року в підприємстві, та перероблених для внутрішньогосподарських потреб, виконується за середнім відсотком виходу зерна базової вологості, який встановлюється за даними реєстрів накладних на прийняте покупцями зерно.
При потребі додатково розраховується фактична собівартість 1ц кукурудзи в качанах.
По зерновій кукурудзі обчислюється два показники собівартості 1ц сухого зерна і 1ц зерна в качанах. В бухгалтерському обліку використовують, як правило, другий показник в зв’язку з тим, що кукурудза зберігається в більшості випадків в качанах. Показник собівартості чистого зерна використовується при складанні державної звітності [22, с.34-35].
Основною продукцією кукурудзи є зерно, яке в господарствах зберігається в качанах, а в звітності робиться перерахунок на зерно. Побічною продукцією є стебла кукурудзи. Отримана від урожаю продукція оцінюється за плановою собівартістю зерна кукурудзи в качанах. Побічна продукція – стебла кукурудзи – оцінюється за розрахунково-нормативними витратами.
В господарствах необхідно робити два розрахунки собівартості зерна: 1ц зерна кукурудзи в качанах і 1ц зерна чистого. Перший показник використовується для ведення обліку зерна в господарстві, другий – для звітності.
Приклад. Затрати на вирощування зерна кукурудзи за рік становлять 203000,0 грн. Від урожаю отримано 9780ц зерна кукурудзи в початках, вміст зерна становить 87%, стебла кукурудзи – 9500ц. Планова собівартість 1ц зерна кукурудзи в початках – 350грн., в перерахунку на зерно планова собівартість 1ц – 470грн., розрахунково-нормативна ціна за 1ц стебел кукурудзи – 3,00 грн.
а) Собівартість 1ц зерна кукурудзи в початках = 203000,0-(3,00*9500)/9780=17,84грн.
б) Урожай кукурудзи в перерахунку на зерно = 9780*87/100=8508,6ц
в) Собівартість 1ц зерна кукурудзи = 203000,0-(3,00*9500)/8508,6=20,5грн.
3.4. Автоматизація обліку витрат на виробництво і виходу продукції рослинництва
Кожна програма бухгалтерського обліку містить певний набір інструментів, необхідних для роботи користувача з програмою. До належать довідники, застосовуються для збереження однотипної інформації. Відповідно до класу програми вони використовуються у різних її модулях та програмою в цілому при здійснення операцій з елементами довідника. Іншим прикладом може бути робочий план рахунків, що використовується для складання бухгалтерських проводок в усіх програмах. Кожна програма містить початково вбудовані сервісні механізми, які використовуються при виконанні будь-яких облікових операцій.
Правильно організований облік витрат в розрізі статей калькуляції, за місцем їх виникнення, за видами продукції дає керівництву достатній обсяг інформації для прийняття ефективних управлінських рішень. Якщо для ведення бухгалтерського обліку використовується комп’ютерна програма з розгалуженим аналітичним обліком, іншої додаткової інформації для складання внутрішньої звітності непотрібно – просто достатньо згрупувати показники найбільш зручним чином для керівника.
Механізація обліку витрат на виробництво включає три взаємопов’язані ділянки роботи: 1) оперативний облік витрат на виробництво, рух деталей, напівфабрикатів і незавершеного виробництва; 2) зведений облік витрат на виробництво і визначення собівартості всієї продукції; 3) складання звітних калькуляцій за видами виробів.
ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» частково комп’ютеризовано, так як багато документів ведуться бухгалтером вручну. На нашому підприємстві використовується  програма «1С: Бухгалтерия 7.7». На підприємстві використовується 11 комп’ютерів, головний із них знаходиться у головного бухгалтера. 
Набір програм «1С: Предприятие 7.7 „  є універсальною програмою автоматизації діяльності підприємства, яка використовуються для будь-яких розрізів економічної діяльності підприємства, в тому числі й різних ділянок бухгалтерського обліку. Програма “1С: Предприятие 7.7 „  має компонентну структуру.
“1С: Бухгалтерия 7.7» є складовою частиною системи програм «1С: Предприятие 7.7 „  — її компонентною. Всього існує три основні компоненти:
1)     “1С: Бухгалтерия 7.7»;
2)     «1С: Оперативний учет  7.7»;
3)     «1С: Расчет  7.7».
«1С: Бухгалтерия 7.7» – це програма для ведення бухгалтерського обліку, що може застосовуватися на підприємствах різних форм власності та видів діяльності. Класифікаційні ознаки програми наведені в таблиці 3.1.
                                                                                                       Таблиця 3.1
Ознаки програми «1С: Бухгалтерия 7.7» та їх характеристика
№
з/п
Класифікаційна ознака
Характеристика ознак
1
Клас програм
Універсальна бухгалтерська програма (міді-бухгалтерія)
2
Призначення
Для ведення бухгалтерського обліку
3
Група споживачів
Невелика чисельність персоналу бухгалтерії
4
Об’єкт обліку
Малі та середні за розміром підприємства різних галузей діяльності
5
Спосіб реалізації облікових функцій
Перевага надається введенню операцій за шаблонами та за допомогою документів
6
Комплексність виконання функцій
Інтегрована програма зведеного обліку
В програмі також реалізовані можливості ведення на одному робочому місці бухгалтерського обліку декількох робочих планів рахунків, багатовимірного та багаторівневого аналітичного обліку, кількісного та валютного обліку.
Програма має однокористувацьку і мережеву версії. Для користувачів програми є декілька режимів роботи, набір яких різний залежно від версії програми (рис. 3.1).
Зауважимо, що під терміном «конфігурація» розуміють структуру облікових даних, що встановлюється на комп’ютер при створенні нової інформаційної бази (План рахунків, довідники аналітичного обліку, форми документів). В програмі «1С: Бухгалтерия 7.7» конфігурація складається з трьох взаємопов’язаних складових частин:
–        структури метаданих;
–        набор інтерфейсів користувачів;
–        набору прав.
Список продукції рослинництва, яку виробляє підприємство, зберігається в довіднику Номенклатура. Для зручності продукція рослинництва виділена в окрему групу. Щодо всіх елементів цієї групи повинен бути заданий вид Продукция/Продукція. Перелік матеріалів і затрат, потрібних для виробництва конкретного виду (номенклатури) продукції рослинництва можна переглядати і редагувати за допомогою кнопки Состав/Склад, що на закладці Дополнительно/Додатково вікна елемента довідника Номенклатура. Для конкретного формування попередніх і остаточних калькуляцій потрібно, щоб був введений склад кожного виду продукції рослинництва.
Для роботи з документами, що стосуються виробництва, використовують журнал Производство/Виробництво.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT
Рис. 3.1. Режим роботи в програмі «1С: Бухгалтерия 7.7»
Господарські операції, пов’язані зі списанням матеріалів на виробництво, оприбуткуванням продукції рослинництва, розрахунком її собівартості та відпускної ціни, відображають в обліку за допомогою документа Калькуляция/Калькуляція.
Документ Калькуляция/Калькуляція буває двох видів: Предварительная/Попередня (додаток АГ) і Окончательная/Остаточна (додаток АД). Далі називатимемо їх відповідно Попередньою калькуляцією і Остаточною калькуляцією. Якщо документ уведений у режимі Ввод нового/Увведення нового, то це попередня калькуляція, а якщо ж у режимі На основании/На підставі, — то це калькуляція остаточна. Змінити вид калькуляції неможливо.
Розглянемо введення попередньої калькуляції. Реквізити документа Калькуляция/Калькуляція розділені на декілька груп. Група Материалы и продукция/Матеріали і продукція містить такі реквізити, як Склад материалов/Склад матеріалів (склад, з якого списуватимуть матеріали), Продукция/Продукція, Склад продукции/Склад продукції (куди буде оприбутковано готову продукцію) і Кол-во продукции/Кількість продукції. Значення реквізитів Склад материалов/Склад матеріалів і Склад продукции/Склад продукції вибирають з довідника Места хранения/Місця зберігання, а значення реквізиту Продукция/Продукція – з довідника Номенклатура.
Як зазначено, в довіднику Состав продукции/Перелік продукції, що підпорядкований довіднику Номенклатура, міститься перелік матеріалів і затрат, потрібних для виробництва кожного виду продукції рослинництва. Кнопка Заполнить/Заповнити дає змогу автоматично вводити дані в табличну частину документа на підставі інформації з цього довідника. Таблична частина документа містить таку інформацію:
–        назву затрати. Це можуть бути матеріали з довідника Номенклатура (надалі називатимемо їх матеріалами) або затрати з довідника Виды затрат/Види затрат (називатимемо нематеріальними затратами), що їх використовують для включення в собівартість (наприклад, затрати на заробітну платню, оренду тощо);
–        партію описуваних матеріалів (лише для матеріальних затрат);
–        кількість (для матеріальних затрат);
–        суму затрат згідно з попередньою калькуляцією (тільки для нематеріальних затрат, оскільки для матеріалів ця сума обчислена автоматично під час проведення документа).
Реквізити Сума окончательная/Сума остаточна містить суму за остаточною калькуляцією і для попередньої калькуляції цей стовпець завжди не заповнений.
Собівартість і продажу вартість як усієї кількості продукції рослинництва, так і її одиниці можна переглянути в інформаційних стовпцях, розташованих праворуч над табличною частиною. Однак реальні значення відпускної ціни і собівартості видно лише після проведення документа, оскільки відпускна ціна і собівартість списаних матеріалів буде обчислена під час проведення.
Додаткові параметри, що впливають на розрахунок відпускної ціни продукції рослинництва, розміщені на закладці Дополнительно/Додатково. На цій закладці можна задати рентабельність у частках одиниці, ставку ПДВ і суму акцизу, а також зазначити декілька (не більше трьох) податків або відрахувань, що їх нараховують від обігу реалізованої продукції рослинництва зачисляють до її собівартості. Нижче вказана загальна сума відрахувань (попередня сума за певним видом затрат).
За допомогою цього документа можна також оформити операцію списання матеріалів у виробництво без оприбуткування на склад готової продукції рослинництва. Только списать материалы в производство/Тільки списати матеріали у виробництво і тоді нематеріальні затрати визначити на потрібно.
Безпосередньо в діалоговому вікні визначають рахунок і статтю затрат у проведеннях за списанням матеріалів. Для цього треба увімкнути прапорець Выбрать счет затрат/Вибрати рахунок затрат і тоді табличну частину можна заповнювати способом багаторазового вибирання з довідника ТМЦ за допомогою кнопки Подбор/Вибирати.
Усі документи Калькуляция/Калькуляція відображені в журналі Производство/Виробництво, де, крім іншої інформації, видно статус калькуляції. Статус може набувати таких значень: Незакрытая предварительная/Незакрита попередня (попередня калькуляція, для якої ще нема остаточної), Закрытая предварительная/Закрита попередня (для якої вже є остаточна калькуляція), Окончательная/Остаточна і Списание материалов/Списання матеріалів (попередня калькуляція, яка тільки списує матеріали у виробництво).
Предварительная калькуляция/Попередня калькуляція формує під час проведення низку бухгалтерських проведень: за списанням матеріалів на рахунок 23, за оприбуткуванням продукції на рахунок 26. За рахунком 23 ведуть аналітичний облік у розрізі Видов затрат/Видів затрат (додаток АЕ), тому в разі списання матеріалів на рахунок 23 потрібно правильно зазначити вид затрат для кожного матеріалу. Зробити це можна безпосередньо у довіднику Номенклатура.
Наприкінці місяця, коли всі виробничі затрат списано на рахунок 23 і внесено інформацію про незавершене виробництво на підставі попередньої калькуляції, уводять Окончательную калькуляцію/Остаточну калькуляцію. У типовій конфігурації передбачена можливість автоматичного формування остаточних калькуляцій поточного місяця. Для цього потрібно виконати команду Создание окончательных калькуляций/Створення остаточних калькуляцій з головного меню.
Метою остаточної калькуляції є коригування попередніх значень затрат відповідно до реальних значень на кінець місяця. Суми реальних затрат розділені пропорційно до сум, зазначених у попередніх калькуляціях.
Під час уведення Окончательной калькуляции/Остаточної калькуляції буде заповнено реквізит табличної частини Сумма окончательная/Сума остаточна, який визначає остаточні суми затрат за даними бухгалтерського обліку. Для нематеріальних затрат ці суми можна змінювати вручну, однак зміна попередніх сум неможлива.
    продолжение
–PAGE_BREAK–У разі проведення Окончательной калькуляции/Остаточної калькуляції формуються необхідні бухгалтерські проведення. Це можуть бути коригувальні проведення з дебету рахунка 26 у кредит рахунка 23. У випадку продажу продукції до введення Окончательной калькуляции/Остаточної калькуляції будуть сформовані коригувальні проведення щодо обліку собівартості реалізованої продукції рослинництва.
Формування попередніх та остаточних калькуляцій – процес досить складний. Значно полегшує цю роботу бухгалтера помічник Создание окончательных калькуляций/Створення остаточних калькуляцій, він дає змогу створити та провести Окончательную калькуляцию/Остаточну калькуляцію, однак робота буде виконана крок за кроком і на кожному етапі супроводжуватиметься детальними поясненнями. Робота з цим помічником аналогічна до роботи з помічниками, описаними вище. Необхідно лише зважати на поради помічника і послідовно виконувати запропоновані ним дії.
Переміщення між вікнами помічника відбувається за допомогою кнопок Дальше/Далі та Назад/Назад. У другому вікні треба обрати фірму та різновид діяльності, для яких будуть створені остаточні калькуляції, та визначити місяць, за який це потрібно зробити. В третьому вікні помічник пропонує перевірити, чи виконано всі підготовчі для формування остаточних калькуляцій. У четвертому вікні відобразиться список створених калькуляцій, які будуть проведені в разі завдання прапорця Провести сформированные калькуляции/Провести сформовані калькуляції. Якщо вся послідовність дій виконана чітко, то в останньому вікні треба лише натиснути на кнопку Готово (до того моменту роботу помічника можна перервати).
Собівартість незавершеного виробництва відображено в обліку за допомогою документа Незавершенное производство/Незавершене виробництво. Цей документ треба вводити щомісячно до введення остаточних калькуляцій. У табличну частину документа вводять дані про суми незавершеного виробництва. Сума, яка повинна бути зачислена на собівартість продукції рослинництва в наступних періодах, зазначена для кожного виду затрат. Дані цього документа використовують для визначення остаточної суми затрат.
За допомогою стандартного звіту Оборотно-сальдовая ведомость по счету/Обігово-сальдова (додаток АЖ) відомість за рахунком, сформованого для рахунку 23, можна отримати інформацію про залишки і обіги в розрізі видів затрат.
Стандартний звіт Карточка счета/Картка рахунка дає змогу отримати детальну інформацію про операції на рахунку.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що комп’ютеризація обліку витрат на виробництво охоплює широке коло трудомістких операцій. До них відносять: групування виробничих витрат за напрямами витрачання, визначення нормативної (планової) та фактичної собівартості продукції рослинництва, облік відхилень від норм витрат, зведений облік витрат на виробництво, відображення на рахунках синтетичного обліку кореспонденції рахунків.
РОЗДІЛ 4
АУДИТ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО І ВИХІД ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
4.1.    Задача для дослідження
Аудит виробничої діяльності має бути спрямований на виявлення резервів збільшення обсягів виробництва продукції та поліпшення її якості. Підвищення ролі аудиту в сфері виробництва диктується посиланням конкуренції в умовах переходу до ринку, розвитком науково-технічного процесу, підвищенням у цих умовах господарського ризику, впливу зовнішнього ринку.
При проведенні аудиту виробничої діяльності потрібно враховувати чітко виражений технологічний характер галузі. Управління сільськогосподарським підприємством багатогалузевого характеру функціонально поділяють на управління рослинницькою, тваринницькою та іншими галузями.
Виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств може бути об’єктом як зовнішнього, так і внутрішнього аудиту.
На зниження ризику й попередження банкрутства сільськогосподарських підприємств насамперед спрямований внутрішній аудит. Він має запобігти порушенням і зловживанням в операційній, фінансовій та інвестиційній діяльності сільськогосподарських підприємств забезпечити ефективний контроль за раціональним використанням ресурсів, що сприятиме зростанню прибутку.
Мета аудиту – підтвердити достовірність формування витрат, виходу продукції та правильність відображення їх в обліку [11, с.248-249].
Завдання аудиту виробничої діяльності – встановити:
–        обґрунтування об’єктів і номенклатури статей витрат;
–        документальне оформлення операцій з обліку витрат і виходу продукції рослинництва та тваринництва;
–        достовірність обліку витрат виробництва та калькуляції собівартості продукції рослинництва та тваринництва;
–        правильність оформлення витрат та виходу продукції промислових, допоміжних та обслуговуючих виробництв;
–        достовірність формування, розподілу та відображення в обліку загальновиробничих витрат;
–        повноту оприбуткування продукції та правильність відображення в обліку.
Джерела інформації:
–        наказ про облікову політику підприємства;
–        первинні документи з обліку витрат й виходу продукції;
–        регістри синтетичного та аналітичного обліку;
–        регістри оперативного, зооветеринарного, агротехнічного обліку, матеріали інвентаризації;
–        звітність.
Завдання аудиту витрат на виробництво продукції рослинництва:
–        додержання підприємством визначеного П(С)БО 16 «Витрати» їх переліку при віднесенні окремих витрат до прямих матеріальних, трудових та ін., а також загальновиробничих;
–        правильність відображення в регістрах бухгалтерського обліку всіх видів прямих витрат на виробництво;
–        законність формування загальновиробничих витрат та віднесення їх на рахунки бухгалтерського обліку;
–        правильність калькуляції собівартості продукції.
При перевірці витрат виробництва потрібно врахувати суттєві зміни, що відбулися при введенні нового Плану рахунків бухгалтерського обліку, зокрема:
1)           скорочення переліку витрат, які входять до складу собівартості продукції, вилучення з їх складу адміністративних витрат на збут, інших витрат операційної діяльності;
2)           формування витрат за елементами з подальшим віднесенням їх у разі потреби на відповідні об’єкти обліку і калькуляції;
3)           відокремлення управлінського обліку від фінансового.
Важливим етапом аудиторської перевірки витрат та виходу продукції рослинництва є з’ясування об’єктів та номенклатури статей витрат і документального оформлення господарських операцій.
Аудит за напрямами його проведення поділяють на перевірку головних, допоміжних, підсобних та обслуговуючих виробництв. Головними є виробництва, продукція яких має найбільшу частку в загальному обсязі випуску товарної продукції господарства. Це рослинництво та тваринництво. Призначенням допоміжних і підсобних виробництв є забезпечення виробничих потреб. До них відносять ремонтні майстерні, вантажний автотранспорт, будівельні ділянки тощо. До підсобних виробництв належать також виробництва, призначені для переробки продукції основного виробництва. До них належать млини, олійниці, консервні цехи. Обслуговуючі виробництва (їдальні, пекарні, житлово-комунальні господарства та ін.) забезпечують побутові потреби працівників сільськогосподарських виробництв.
4.2.    Нормативне та інформаційне забезпечення по об’єкту аудиторської перевірки
Для встановлення переліку нормативних документів, які застосовуються при аудиті витрат і собівартості продукції, необхідно вдатися до визначення показника «собівартість» і його розуміння.
Собівартість – це подана в грошовому виразі величина ресурсів, використаних із відповідною метою. Це визначення має три важливих положення:
–        Перше. Витрати визначаються використанням ресурсів; елементами витрат при виробництві продукції є кількість спожитих матеріалів, число відпрацьованих людино-годин та кількість інших витрачених ресурсів. Собівартість визначає, скільки і яких ресурсів було використано.
–        Друге. Величина використаних ресурсів до собівартості входить у грошовому показнику.
–        Третє. Визначення собівартості завжди співвідноситься з конкретними завданнями. В нашому випадку таким завданням є виробництво продукції, де обов’язково треба встановити величину витрат на виробництво використаних ресурсів у грошовому виразі.
При визначенні достовірності показників обліку спожитих ресурсів у процесі виробництва користуються нормативними документами, які були розглянуті у відповідних попередніх розділах.
На даному етапі розглянемо нормативні документи, які регламентують правильність формування витрат обліку, метою якого є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних із виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції.
Основним нормативним документом є Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості та відповідні Методичні рекомендації з інших галузей.
Методичні рекомендації розроблені відповідно до сучасного стану нормативно-законодавчої бази України і Положень (стандартів) бухгалтерського обліку: 7, 8, 9, 11, 14, 16, 19, затверджених наказами Міністерства фінансів України.
Основним нормативним документом, що визначають головні засади аудиторської діяльності, є Закон Украйни «Про аудиторську діяльність» від 14.09.06р [5]. Він визначає:
–        поняття аудиторської діяльності;
–        суб’єктів аудиторської діяльності, їхні права, обов’язки, спеціальні вимоги і відповідальність;
–        порядок надання аудиторських послуг;
–        управління аудиторською діяльністю;
–        інші питання.
Крім методичних рекомендацій та закону при формуванні та обліку витрат необхідно дотримуватися П(С)БО 16 «Витрати». Аудитор має зафіксувати дотримання встановленої номенклатури статей.
При перевірці первинних документів обліку витрат на виробництво в цілому по підприємству аудитор перевіряє інформацію, що міститься в журналах-ордерах. Вони порівнюються з Головною книгою і відповідними регістрами.
Інформаційною базою у здійснені бухгалтерського обліку даних про витрати та вихід продукції рослинництва містяться у первинних документах, в яких відображено витрати матеріальних, грошових, трудових ресурсів і вихід продукції, зведених даних у накопичувальних відомостях (журналах), призначених для отримання узагальнюючих показників, які потім переносяться в регістри синтетичного й аналітичного обліку за кореспондуючими рахунками. У регістрах систематизують показники про витрати за видами культур і робіт для відображення їх бухгалтерськими записами в аналітичному обліку на рахунку 23 «Виробництво» субрахунок 1 «Рослинництво».
4.3. Методика і технологія проведення аудиторських досліджень та оформлення їх результатів
Аудитор має з’ясувати наявність правильно оформлених чотирьох груп документів: з обліку витрат праці, предметів праці, засобів праці, виходу продукції. Кожна група документів має своє призначення.
У документах з обліку витрат праці зафіксовано трудові витрати на виконання конкретних робіт у галузі по культурах, що вирощують, та нараховану оплату праці.
У трактородільничих бригадах доцільно застосовувати Книгу бригадира з обліку праці і виконаних робіт, в якій передбачено ведення обліку в разі виконання кінно-ручних і механізованих робіт.
При використання цього первинного документа відпадає потреба ведення табеля обліку робочого часу. Аудитор має з’ясувати дотримання порядку записів у Книзі бригадира відповідно до правил заповнення табелів.
При перевірці дотримання документального оформлення операцій з обліку виробітку та нарахованої заробітної плати на механізованих роботах з’ясовують наявність і правильність відображення даних в облікових листках тракториста-машиніста (ф.№ 65а, ф.№ 67б) і в Дорожніх листах трактора (ф.№ 68). У них зазначають обсяг виконаної роботи в натуральному вираженні та в переведенні на умовні еталонні гектари, кількість виконаних нормо-змін, відпрацьований час у годинах, витрати палива за нормою і фактично, дані про рух палива, якість виконаних робіт, кількість відпрацьованих машино-днів кожним механізатором за кожний день.
Особливу увагу аудитору слід приділити контролю достовірності записів про обсяг і якість виконаних робіт, які є основою для нарахування оплати праці, а також визначити дотримання встановлених вимог. Виявлені відхилення мають бути відображені в облікових листах тракториста-машиніста. Записи в облікових листах тракториста-машиніста здійснюють протягом 10-15 днів. Щодня на початку роботи обліковець чи керівник підрозділу повинен визначити кожному механізатору вид роботи, норму виробітку, ознайомити з розцінками й умовами оплати праці. Під час приймання облікових листків трактористів-машиністів проводять звірку кількості відпрацьованих годин і людино днів за даними табелів обліку робочого часу.
Облік відпрацьованого часу, виробітку і нарахованої оплати праці в рослинництві ведуть бригадири у Табелі обліку робочого часу(ф.№ 64), який відкривають на бригаду або ланку. В ньому за алфавітом записують прізвища, ім’я та по батькові всіх постійних працівників, присвоюють кожному з них постійний табельний номер. Якщо в бригаді є сезонні й тимчасові працівники, то спочатку відображають кількість постійних, а потім сезонних і тимчасових. Аудитор повинен зафіксувати дотримання однакового порядку запису працівників у табелі щомісяця.
Фактично відпрацьований кожним працівником робочий час у людино-годинах обліковець щодня відображує в табелі і звіряє ці записи з даними первинних документів в обліку виробітку та оплати праці. Записи здійснюють у табелі за допомогою умовних позначень. Відпрацьований час зазначають у годинах. У фактично зазначений на роботу час не включають години простоїв, перебування працівника в дорозі до місця роботи, обідні перерви, перерви в роботі через погодні умови та з інших причин. У табелі відображають цілозмінні та внутрішньо змінні робочі простої, які тривають більш як 30 хв., і визначають їх причини.
У кінці місяця табель перевіряє і підписує керівник виробничого підрозділу або інша відповідальна особа. В табелі за місяць підраховують заробіток працівників з тимчасовою оплатою праці. Обліку підлягають цілодобові (змінні та внутрішньозмінні) простої постійних, залучених, сезонних і тимчасових працівників, зайнятих у виробництві продукції рослинництва. Щодня в обліковому листі цілодобових і внутрішньозмінних простоїв (ф.№ 64-а) бригадир веде первинний їх облік. Аудитор має встановити правильність обліку простоїв, які мають бути відображені у розрахунково-платіжних відомостях або Книзі обліку розрахунків з оплати праці та відноситись на дебет рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці».
У документах з обліку витрат предметів праці наведено витрати на виробництво продукції рослинництва різних матеріальних цінностей, насіння, добрив, отрутохімікатів, гербіцидів, запчастин, малоцінних і швидкозношуваних предметів та ін.
Первинним документом для відпуску насіння і садивного матеріалу є накладна внутрішньогосподарського призначення (ф.№ 87) та лімітно-забірна картка на отримання матеріальних цінностей (ф.№ 117). Насіння відпускають кожному відділу чи бригаді відповідно до ліміту, встановленого агрохімічною службою залежно від площі та норми висіву.
По закінченні посіву зернових однорічних та багаторічних трав складають Акт на витрачання насіння і садивного матеріалу (ф.№ 119). Акт оформлюють за кожною культурою разом з доданими документами до нього (накладними внутрішньогосподарського призначення та лімітно-забірними картками) і передають бухгалтеру з обліку товарно-матеріальних цінностей.
    продолжение
–PAGE_BREAK–При внесенні добрив під культури, а також використанні отрутохімікатів і гербіцидів для обробки посівів складають Акт на використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, отрутохімікатів та гербіцидів (ф.№ 118). У Акті, складеному в двох примірниках, наводиться назва культури, під яку були внесені добрива, назва добрив чи отрутохімікатів, площа, номер поля, кількість внесених добрив. Акт затверджує керівник господарства.
Списання дрібного інвентаря, малоцінних та швидкозношуваних предметів має здійснюватися на підставі затвердженого керівником Акта на списання виробничого та господарського інвентаря, малоцінних та швидкозношуваних предметів (ф.№ 126).
Дані первинних документів у кінці місяця систематизують у Звітах про рух матеріальних цінностей (ф.№ 127), після чого здійснюють відповідні записи про витрати матеріальних цінностей у Виробничих звітах підрозділів.
Документи з обліку витрат засобів праці стосуються використання засобів праці, що виражається в нарахованій амортизації. До них відносять розрахунки з нарахування амортизації – Розрахунок амортизаційних відрахувань по основних засобах, що надійшли і вибули (ф.№ 59 і ф.№ 60). За сучасних умов амортизація нараховується за видами основних засобів щодо амортизованої вартості відповідно до встановлених норм. Для визначення кожного місяця амортизаційних відрахувань по основних засобах, що надійшли і вибули за звітний місяць, застосовують ф.№ 60. Для цього в розрахунку за кожним видом основних засобів, що надійшли і вибули, зазначають амортизуєму вартість і норму амортизації на місяць.
Для визначення фактичного розміру амортизаційних відрахувань і віднесення нарахованої амортизації на витрати виробництва використовують ф.№ 59 «Розрахунок амортизаційних відрахувань по основних засобах на початку року».
Для визначення суми амортизації за звітний період місяць застосовують Відомість нарахування амортизаційних відрахувань за поточний місяць.
Розподіл суми амортизації на основні засоби, що використовуються у рослинництві, здійснюють у Відомості розподілу амортизації за основними галузями рослинництва (ф.№ 63).
З цією групою документів тісно пов’язані документи щодо поточного ремонту основних засобів. До них відносять Відомість дефектів на ремонт машин (ф.№ 130). Дана відомість дає змогу визначити трудомісткість ремонту і слугує основою для виписування наряду на виконання робіт.
У документах з обліку виходу продукції зафіксовано оприбуткування продукції рослинництва. Для обліку врожаю культур використовують Щоденник надходження сільськогосподарської продукції з поля. Щоденник ведеться бригадирами згідно із закріпленими за ними площами культур.
Продукцію у міру її надходження з поля зважує вагар або приймальник, дані записує в Щоденник, зазначає дату, місце збирання, кількість продукції та площу, де зібрано урожай. В кінці робочого дня за Щоденником приймальник підраховує кількість продукції, що надійшла за день. Одночасно на основі даних Щоденник бригадир записує виробіток кожного працівника в Книгу бригадира та в листок з обліку праці і виконаних робіт.
Облік витрат на виробництво сільськогосподарської продукції через специфіку галузі має свої особливості, що й визначено Методичними рекомендаціями. Тому при проведенні аудиту обліку витрат на виробництво сільськогосподарської продукції правомірно його враховувати разом з новими вимогами.
Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» підприємства поділяють на виробничі (операційні), фінансові та інвестиційні.
Аудитор з’ясовує перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції відповідно до порядку, встановленого самостійно сільськогосподарським підприємством з урахуванням П(С)БО 16 та Методичних рекомендацій.
При встановленні відповідності складу прямих матеріальних витрат аудитору слід пам’ятати, що до них входять вартість сировини та основних матеріалів, які становлять основу продукції, що виробляється, допоміжних і інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.
Об’єктами витрат на сільськогосподарських підприємствах, як правило, є вид культур: у рослинництві – зернові за зернобобові культури (пшениця озима, ячмінь озимий, овес, горох та ін.), технічні культури (соняшник на зерно, конопля, цукрові буряки, тютюн тощо) та інші культури.
Наступним етапом аудиту є перевірка правильності розподілу підприємством виробничих витрат на прямі, що пов’язані з виробництвом конкретної продукції, загальновиробничі витрати та витрати періоду.
До складу витрат періоду відносять також витрати на дослідження і розробки, собівартість реалізованої іноземної валюти та виробничих запасів, сумнівні та безнадійні борги, втрати від операційної курсової різниці від знецінення запасів, нестачі та втрати від псування цінностей, визнані пені, штрафи, неустойки та інші суми.
Аудитор повинен з’ясувати правильність відображення витрат в обліку залежно від застосування рахунків класів 8 і 9.
Під час перевірки складу прямих витрат на оплату праці аудитор з’ясовує включення до них заробітної плати та інших виплат працівникам, зайнятим на виробництві продукція, які можуть бути  безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
У разі перевірки відповідності складу інших прямих витрат  аудитор має підтвердити включення до них всіх інших виробничих витрат, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку, які становлять вартість кінцевої продукції, витрати на виправлення браку та ін.
У ході перевірки витрат виробництва слід особливо уважно простежити законність та правильність їх включення до собівартості продукції (робіт, послуг).
Джерелом для перевірки правильності віднесення витрат на рахунки бухгалтерського обліку є первинні і зведені документи.
При проведенні аудиту слід враховувати нерівномірність та одночасне здійснення витрат під урожай двох суміжних років, що потребує чіткого й правильного розмежування в обліку витрат поточного року та витрат під урожай майбутніх років. Обов’язковим є також ведення аналітичного обліку за видами виробництв і культур.
При перевірці аудитор має з’ясувати встановлений підприємством порядок обліку витрат поточного року – за розподілами або за культурами (групами культур) та роботами під урожай майбутнього року й об’єктами обліку, які підлягають розподілу.
Аудитор повинен встановити віднесення витрат виробництва в момент їх виникнення на окремі аналітичні рахунки конкретної культури, урожай якої буде отримано в поточному році.
Аналогічно аудитор встановлює правильність визначення витрат під урожай майбутнього року (відображення витрат на окремих аналітичних рахунках) і відповідність їх нерозподіленим сумам витрат (незавершеному виробництву).
Особливу увагу аудитор приділяє перевірці дотримання строків та правильності списання витрат незавершеного виробництва на культури врожаю поточного та майбутнього років. Аудитор докладно аналізує правильність списання цих витрат на аналітичні рахунки.
Згідно з Порядком обліку витрат незавершеного виробництва на культури врожаю поточного року (озимі зернові) вони мають відноситися на аналітичні рахунки за кожною статтею. Аналогічно розподіляються витрати на ярі культури майбутнього року.
Витрати незавершеного виробництва мають бути розподілені до 1 липня на основі спеціального розрахунку, де визначається сума розподілу за об’єктами. Суму витрат, що підлягає розподілу, визначають на основі величини витрат на 1 га (в цілому і за статтями) та використаної площі під конкретну культуру.
Достовірність аналітичного обліку витрат і виходу продукції рослинництва перевіряють на основі даних Виробничих звітів, які щомісяця складає кожний структурний підрозділ сільськогосподарського підприємства.
Аудитор має підтвердити правильність проведених коригувань та повноту оприбуткування продукції. Повнота і своєчасність оприбуткування вирощеного врожаю може бути найбільш достовірно встановлена в процесі здійснення внутрішньогосподарського контролю, який охоплює усі етапи – доставку вирощеного врожаю на токи і в комори, зважування, зберігання, сушіння, очищення, облік тощо. Особливо важливим є контроль достовірності даних про масу намолоченого й доставленого на тік зерна. З метою виявлення відхилень маси по господарству за той самий день доцільно буде перевірка кожного талону. Аналогічно для визначення врожаю зерна аналізують дані реєстрів.
При перевірці повноти оприбуткування зерна особливу увагу слід звернути на правильність зважування тари при його перевезенні та списання на досушування і засміченість.
Для перевірки достовірності списання зерна на витрати потрібно визначити середній  відсоток його вологості та засміченості до і після переробки. Різниця у вологості й засміченості зерна до і після переробки, визначена за середнім відсотком, є допустимою нормою списання його на усушку та непридатні для використання відходи. Середню норму множать на первинну бункерну масу загального вологого збору даної партії і розраховують обсяг зерна, яке підлягає списанню на витрати.
Розвитку рослинництва значною мірою сприяє обґрунтованість розробки виробничої програми та складання технологічних карток. Аудитор ретельно перевіряє правильність визначення обсягів робіт, норм і розцінок, закладених у плані.
У ході перевірки виробничої програми потрібно:
–        встановити рівень її виконання по підприємству в цілому та в розрізі бригад, ланок, орендних підрозділів тощо;
–        виявити кількісний вплив чинників на валове виробництво продукції;
–        з’ясувати причини зниження врожайності, скорочення посівних площ під окремі культури тощо.
Правильність висновків при перевірці визначається достовірністю інформації та кваліфікацією аудитора.
За результатами проведеної аудиторської перевірки аудитор повинен скласти аудиторський звіт і аудиторський висновок.
Аудиторський звіт– це перший за своїм змістом документ, що складається відповідно до угоди аудитора і замовника (додаток АМ). Його складають тільки для замовника, тоді як аудиторський висновок надається широкому колу користувачів.
Аудиторський звіт складається з трьох частин: загальної, аналітичної та заключної (підсумкової).
Загальна (вступна) частина аудиторського звіту аудиторської фірми має містити такі обов’язкові дані:
–        назву документа і назва клієнта;
–        місце і дату складання;
–        назва аудиторської фірми, її адресу;
–        порядковий номер ліцензії на здійснення аудиторської діяльності, дата видачі та найменування органу, що видав ліцензію, а також строк дії ліцензії;
–        номер реєстраційного свідоцтва;
–        номер розрахункового рахунку;
–        прізвище, ім’я та по батькові всіх аудиторів, що брали участь у перевірці.
Загальна (вступна) частина аудиторського звіту, складеного аудитором, який працює самостійно, має включати такі дані:
–        прізвище, ім’я та по батькові;
–        стаж аудиторської діяльності;
–        найменування органу, який видав ліцензію на здійснення аудиторської діяльності, дата її видачі, а також строк дії ліцензії;
–        номер реєстраційного свідоцтва;
–        номер розрахункового рахунку;
–         прізвище (найменування) одержувача аудиторського звіту (замовник аудиторської перевірки чи за узгодженням з ним інші юридичні або фізичні особи).
Крім того, у вступній частині аудиторського звіту має бути вказано:
–        період, за який проводиться перевірка звітності;
–        склад, перелік фінансових звітів (інших документів), які перевірялися;
–        посилання на національні нормативи аудиту, інші документи, які використовував аудитор під час аудиту.
Аналітична частинаскладається з опису перевіреної фінансової інформації та опису аудиту.
Опис перевіреної фінансової інформації відображує період перевірених фінансових звітів, види звітів, вказівки на обмеження доступу аудитора до інформації, якщо вони мали місце, розподіл відповідальності між аудитором і керівництвом підприємства.
В аналітичній частині подається чіткий перелік ділянок діяльності  клієнта, перевірених суцільним і вибірковим методом, описуються результати перевірки стану обліку, внутрішнього контролю на підприємстві, наводяться факти недоліків і порушень в організаціях, які завдали або можуть завдати шкоди інтересам власників, державі або третім особам. Окремо вказуються ті недоліки та порушення, які не були усунені за час аудиторської перевірки, а також рекомендації аудитора на аналітичний огляд діяльності підприємств.
Заключна (підсумкова) частинаявляє собою висновок аудитора про достовірність перевірених фінансових звітів. По суті – це думка аудитора про перевірену фінансову звітність, яку називають аудиторським висновком, якщо вона оформлена окремим офіційним документом, тобто засвідченим підписом і печаткою (аудиторської фірми).
Аудиторський звіт адресується замовнику із зазначенням дати складання, підписується керівником аудиторської фірми (або особою, уповноваженою керівником) і аудитором, що проводив перевірку, завіряється печаткою аудиторської фірми. Кожна сторінка аудиторського звіту підписується аудитором, який здійснював перевірку, і завіряється його особистою печаткою.
Аудиторський звіт підписується аудитором і керівником аудиторської фірми, що здійснював перевірку (або особою, уповноваженою керівником). Зазначається дата аудиторського звіту.
Аудиторський висновок за формою та змістом має відповідати вимогам, передбаченим Законом України «Про аудиторську діяльність». Відповідно до цього Закону аудиторський висновок визначено як офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), що містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерському обліку фінансово-господарської діяльності. Законом передбачено, що аудиторський висновок, складений аудитором іноземної держави для офіційного подання, має бути підтверджений аудитором України.
Аудиторський висновок складається у довільній формі, проте обов’язково має включати такі дані: заголовок, вступ, масштаб перевірки, висновок аудитора про фінансову звітність, дату аудиторського висновку, адресу аудиторської фірми, підпис аудиторського висновку. За кожним елементом аудиторського висновку визначені такі вимоги.
У заголовку аудиторського висновку обов’язковим має бути запис про здійснення аудиту незалежними аудиторами (аудитором) та конкретизовано адресу аудиторського висновку (рада директорів, акціонери акціонерного товариства тощо).
У вступі потрібно навести інформацію про склад перевіреної фінансової звітності, дату її складання, розподіл відповідальності між керівництвом підприємства, яке перевірялося, за правильністю складання звітності та аудитором за обґрунтованість аудиторського висновку.
У розділі «Масштаб перевірки» слід подати відомості про критерій якості аудиту (вимоги нормативів, що діють в Україні, та в загальноприйнятій практиці або міжнародних стандартах аудиту), зауваження щодо планування та перевірки з достатнім ступенем впевненості та щодо оцінки помилок у системах обліку, їх суттєвого впливу на фінансову звітність, методику дослідження (тестування) бухгалтерських принципів оцінки статей звітності, методології обліку, яка використовується на підприємстві.
У розділі «Висновок аудитора про перевірену фінансову звітність» аудитор оцінює перевірену фінансову звітність, відповідність її у всіх суттєвих аспектах інструктивним вимогам про порядок складання звітності та принципам обліку, що діють в Україні.
У розділі «Дата аудиторського висновку» уточнено, що тепер дата проставляється на день завершення аудиту, коли аудитор зобов’язаний доповісти керівництву підприємства про результати перевірки, в свою чергу, повинно підписати звіти, що додаються до аудиторського висновку.