–PAGE_BREAK–Проте сам вибір заходів не довільний, а обумовлений заздалегідь отриманими даними, які потребують аналізу і соціально-педагогічної інтерпретації. Тому певний час в діяльності соціального реабілітолога, особливо на початковому етапі, займає вивчення медико-педагогічних особливостей особистості учнів і соціального мікросередовища, умов життя. В процесі вивчення виявляються інтереси і потреби, труднощі і проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці, типологія сімей, їх соціокультурний і педагогічний портрет і ін. Тому в методичному багажі соціального педагога значне місце займають діагностичні методики: тести, опитувальники, анкети і ін.
Абсолютно вочевидь, що діагностичний інструментарій соціального педагога включає як соціологічні, так і психологічні методики. Також великий інтерес представляють різні звіти, справки, таблиці, документи, медичні карти учнів і інше, що завжди є в наявності в будь-якій освітній установі. Використовуються також специфічні методи соціальної роботи, такі як метод соціальної біографії сім’ї, особи, а також соціальна історія мікрорайону, діагностика соціального середовища.
За ситуації, коли «все всі знають» цьому скептично відносяться до досліджень соціального реабілітолога, виявляється необхідним заручитися підтримкою колег-вчителів, психологів, муніципальних працівників, працівників правоохоронних органів, батьків і учнів. Для цього будь-яке дослідження починається з попереднього обгрунтування його необхідності, завдань, прогнозу відносно результатів, складання плану-графіка, нормативного оформлення у вигляді наказу або розпорядження керівника установи, інструктажів і інформаційних повідомлень, роз’яснення учасникам їх прав і призначені дослідження. Тут доречно нагадати, що раз’яснення і інформування про результати можуть бути повними і неповними, але завжди мають бути правдивими. [12]
В процесі дослідження соціальний реабілітолог може отримати абсолютно конфіденційну інформацію, тому його дії визначаються професійним обов’язком і етичним кодексом.
Соціальний реабілітолог організовує і проводить консультації по питаннях прав і обов’язків, наявних пільг і посібників, пропонує можливі варіанти вирішення проблем учасників освітнього процесу, забезпечує соціальну допомогу і підтримку, використовуючи всю сукупність наявних правових можливостей і засобів. Виявляючи проблеми і труднощі у сфері сім’ї, спілкування і стосунків людей, соціальний реабілітолог диференціює виявлені проблеми і «виводить» на їх вирішення соціальних працівників, фахівців різного профілю і відомчої підлеглості. Встановлюючи контакт з сім’єю, спонукаючи її до участі в сумісному рішенні проблем, допомагає людям використовувати власні ресурси, резервні можливості муніципалітету для зупинення труднощів.
Соціальний реабілітолог виконує посередницьку функцію у встановленні зв’язків і контактів сім’ї і фахівців — психологів, соціальних працівників, лікарів, юристів, представників органів влади і суспільства. Для цього необхідні налагоджені зв’язки соціального педагога з різними соціальними службами мікрорайону, району, міста, установами і суспільними організаціями, хороше знання структур і круга обов’язків адміністративних органів, їх місцезнаходження і телефони. Лише за цих умов можна надати дійсно ефективну допомогу дітям, що потребують опіки і опікування, працевлаштування, лікування, відпочинку, матеріальної допомоги, психокорекції, патронажі, забезпеченні житлом, грошима, пенсіями і інших видах соціальної допомоги. [4]
Педагогічна підтримка соціальних ініціатив дітей і дорослих, створення умов для їх самостійного вибору, його стимулювання, розвитку готовності і здатності діяти на основі постійного творчого пошуку і уміння виходити з ситуації вибору без стресу в сучасних умовах є насущним завданням у виховній роботі освітніх установ, що відчувають дефіцит нових форм і методик. Це тим більше поважно, що «у всезростання» встала проблема ефективності виховання, відповідності основних напрямів і пріоритетів виховної роботи природі дитинства, родинним, національним і соціокультурним традиціям.
Під соціальною ініціативою розуміється діяльність, що направлена на перетворення соціокультурного середовища на користь гармонізації соціального поля дитяти, враховує історико-культурний досвід і сучасний стан і практики соціально-педагогічної роботи, породжує новий зміст, методи, форми і технології роботи з дітьми, молоддю, сім’ями, общинами, ексклюзивними групами населення, суспільством.
Соціально значима діяльність дітей — це турбота про хворих, інвалідів і бідних.
Вміст професійної діятельності соціального педагога неосяжно, і ми зробили спробу лише обкреслити її контури. Реальна ж робота соціального педагога не вписується ні в які схеми. Ось чому таке велике значення надається особі соціального педагога, його професійної компетентності, психологічному гарту і моральним якостям.
Кінець кінцем вся діяльність соціального реабілітолога повинна сприяти створенню обстановки психологічного комфорту і безпеки особи, що виучується, забезпеченню охорони їх життя і здоров’я, установленню гуманних, етично здорових відношень в соціальному середовищі.
Професійна успішність соціального реабілітолога визначається результативністю його діяльності і її суспільним признанням. [33]
Аби забезпечити різносторонній розвиток особи кожної дитини, необхідні зусилля всього суспільства, всіх державних і суспільних структур.
В центрі всіх суспільних інтересів стоїть особа. Значить, і соціальна педагогіка може виконати своє призначення за умови, якщо створює ситуацію, в якій можливі будуть в довкіллі діяльність, стосунки і спілкування цієї особи.
Кому під силу збудити потреби, інтелект, емоції, волю, духовну сферу особи? Одній сім’ї? Вона поглинена побутом, матеріальними проблемами. Координувати умови різностороннього розвитку особи — ось головна функція соціального реабілітолога і соціальної педагогіки.
Соціальний реабілітолог — це нова посада, призначена для професіонала, компетентного фахівця, конкретного суб’єкта виховної системи. Він не схожий на шкільного вчителя або іншого працівника освітньої системи. Йому доводиться діяти безпосередньо, в середовищі, що оточує особу, — спілкуватися з сім’єю, на вулиці, де немає звичної ситуації із звичним і визначеним шкільним режимом, наявністю авторитетів.
Традиційно складені взаємини соціального реабілітолога з школою, вчителями. На жаль, їх часто роз’єднує боротьба за владу над дитиною, амбіції пріоритетів і ін. Багато що можна якщо не виправдати, то пояснити не завжди позитивними традиціями школи. Все це не збігається з вільним вибором вмісту і форм життєдіяльності дитяти в зовнішній для нього і для школи середовища, де цінуються добровільність вибору і самостійність дій, інший стиль стосунків і спілкування з дорослими, між дорослими і так далі.
Як ні важливий соціум, без школи розвиток особи залишився б неповноцінним, ніким що не компенсується. Вивід банальний: необхідна співпраця — взаємодія в ім’я інтересів дитини, коли кожна сторона, поважаючи зусилля іншої, творить свою справу.
Сучасні процеси змін в шкільній діяльності характеризуються ускладненням позиційного відношення до учня. Таким чином, сьогодні на одному матеріалі працюють, як мінімум, чотири позиційні місця: вчитель, психолог, соціальний педагог і соціальний реабілітолог. Діяльність соціального реабілітолога обернена, перш за все, до особи учня. Безумовно, що розвиток особи дитини не може бути розглянутий поза соціальним контекстом, проте завдання соціального реабілітолога полягає в адаптації учня, в створенні умов для розвитку його активного відношення до світу. [9]
Соціальний реабілітолог, користуючись результатами діяльності психолога, працює з дитиною, перш за все, займаючись безпосередньо розробкою і реалізацією індивідуальної програми розвитку кожної конкретної особи. Головною у всіх цих установах є робота соціального педагога з дитям і сім’єю. Спробуємо виділити основне в діяльності соціального реабілітолога в будь-якому з перечислених соціально-педагогічних і учбово-виховних закладах.
Висновок до І розділу У чому основне призначення соціального реабілітолога? Це соціальний захист дитини, підлітка, надання йому соціальної або медичної допомоги, уміння організувати його навчання, його реабілітацію і адаптацію.
Для вирішення цих завдань соціальний реабілітолог вивчає дитину, її стан, рівень кризи, планує шляхи її подолання. У цьому одне з найголовніших завдань соціального реабілітолога. Підтримати дитину в скрутну хвилину — справа нелегка.
Соціальний реабілітолог виявляє дітей, що потребують соціальної допомоги. Це, в першу чергу, неуспішні діти, які через свої здібності не можуть засвоїти шкільний курс. Це діти, які переживають стреси або в колективі однолітків, в школі, або в сім’ї. Це діти хворі, з тими або іншими недоліками, школярі, які залучилися до наркотиків або алкоголю. Найчастіше вони перебувають на обліку в комісії у справах неповнолітніх. А також це діти обдаровані. Інколи допомога цим дітям може полягати лише в тому, аби розібратися в їх стосунках з тими, що їх оточують. У іншому випадку — навчити контролювати свої вчинки, бути в собі упевненим. Але в тому і другом випадках від соціального реабілітолога потрібні чуйність і щирість.
Соціальний реабілітолог стає організатором позаурочного часу школяра, об’єднуючись в своїй виховній роботі з батьками. Він організовує різні секції і клуби, шкільні заходи.
Реабілітолог координує роботу педагогічного колективу з важкими дітьми, сім’ями, з довколишнім соціальним мікросередовищем і громадськістю мікрорайону. Він періодично інформує педагогічний колектив школи про психологічний клімат в класах, про кожного важкого учня і про надання йому допомоги. Грає головну роль в підготовці і складанні плану соціальної роботи школи.
Розділ ІІ. Теоретико-методичні аспекти організації реабілітаційної допомоги в школах соціальної реабілітації 2.1 Основні напрямки реабілітаційної роботи у школах соціального спрямування Якщо розглядати напрями роботи соціального реабілітолога в умовах школи соціальної реабілітації, то можна прийти до наступних висновків: напрями роботи шкільного соціального педагога наступні:
допомога сім’ї в проблемах, пов’язаних з навчанням і вихованням дитини;
допомога дитині в усуненні причин, що негативно впливають на її виховання і навчання;
залучення дітей, батьків, громадськості до організації і проведення соціально-значимих заходів, акцій;
розпізнавання і вирішення конфліктів, що зачіпають інтереси дитини з метою запобігання серйозним наслідкам;
консультування дітей і їх батьків, осіб, замінюючих батьків по питаннях дозволу проблемних життєвих ситуацій;
виявлення запитів, потреб дітей і розробка заходів допомоги, для конкретних учнів із залученням фахівців відповідних установ і організацій;
допомога педагогам у вирішенні конфліктів з дітьми.
А основними завданнями соціального педагога є
запобігання проблемі,
своєчасне виявлення і усунення причини, що породжує її;
забезпечення профілактики різного роду проявів відхилень в поведінці, в спілкуванні і стосунках людей,
і, таким чином, завдання соціального педагога — оздоровлення довкілля дитини.
2.2 Основні функції соціального реабілітолога Соціальний реабілітолог виконує великий об’єм роботи. Його клієнтами є як учні, так і їх батьки, їх сім’я. Але в цілому він виконує наступні функції:
1. Освітньо-виховна, тобто забезпечення цілеспрямованого педагогічного впливу на поведінку і діяльність дітей і дорослих; сприяння всіх соціальних інститутів, установ фізичної культури і спорту, засобів масової інформації.
2. Діагностична, тобто постановка “соціального діагнозу”, для чого проводиться вивчення особових особливостей і соціально-побутових умов життя дітей, сім’ї, соціального оточення; виявлення позитивних і негативних впливів і різного роду проблем.
3. Організаторська, тобто організація суспільно-цінної діяльності дітей і дорослих, педагогів і волонтерів у вирішенні завдань соціально-педагогічної допомоги, підтримка виховання і розвитку реалізації планів і програм.
4. Прогностична і експертна, тобто участь в програмуванні, прогнозуванні, проектуванні процесу соціального розвитку конкретного мікросоціуму, в діяльності різних інститутів по соціальній роботі.
5. Організаційно-комунікативна, тобто включення добровільних помічників, населення мікрорайону в соціально-педагогічну роботу. Організація спільної праці і відпочинку, налагодження взаємодії між різними інститутами в їх роботі з дітьми, з сім’ями.
6. Охоронно-захисна, тобто використання наявного арсеналу правових норм для захисту прав і інтересів особи. Сприяння вживанню заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності в відносинах осіб, що допускають прямі або непрямі протиправні дії на підопічних соціального педагога.
7. Посередницька, тобто здійснення зв’язку на користь дитини між сім’єю, освітньою установою і найближчим оточенням учнів.
Сюди можна доповнити ще одну функцію — самоосвіту. Для будь-якого професіонала поважно постійно поповнювати свій інтелектуальний багаж. Цей факт стосується і соціального реабілітолога. [3]
2.3 Основні методи соціально-реабілітаційної роботи Тепер слід зупинитися на методах роботи шкільного соціального реабілітолога. Вивчення стосунків усередині сім’ї і їх обговорення допоможуть педагогові представити положення учня. Після вивчення сім’ї перед соціальним працівником стоїть завдання створити усередині неї нові стосунки. Це можна вирішити, залучаючи сім’ю та дитину в різні клуби, групи здоров’я, поради і побутові об’єднання, організовуючи спільну працю в саду, в городі, в побуті.
Первинна увага при вивченні сім’ї педагог звертає на положення в ній дитини. Разом з сім’єю він розробляє для нього варіанти реабілітаційної програми. Тут поважно разом переконати учня у правильності вибраної дороги виходу з кризи. З ним обговорюється режим дня, його вільний час, його справа. Методом переконання педагог може досягти успіху, якщо він досить володіє правовими знаннями, аби переконати дитину в наслідках його антигромадської поведінки. [11]
За допомогою цього методу реабілітолог може добитися, аби вихованець сам почав шукати дорогу виходу із складної ситуації.
У практиці роботи деякі педагоги складають «карту сім’ї», де дається характеристика кожного члена сім’ї, вказуються дати народження, знаменні події в сім’ї. Визначається статус сім’ї, її релігійна і національна приналежність, житлові умови, сусідство.
«Карту» доповнює вивчення виховання в сім’ї. Як і скільки батьки проводять часу з дитиною, чи є у них загальні справи, яка форма спілкування, чи розмовляє батько з сином, чи проводять разом вільний час, що читають, чи відвідують клуби.
Поважно уявити, що знають батьки про своїх дітей, чим дитя цікавиться, що читає, які його мрії, з ким він дружить; які у нього стосунки в класі, в школі, його улюблений учитель, предмет; здоров’я учня, його проблеми.
Слід з’ясувати, і що знають діти про своїх батьків: їх смаки і інтереси, друзі і авторитет на роботі, турботи, проблеми, здоров’я. [12]
Чи можлива співпраця усередині сім’ї, або всі відносини зводяться до наказів дорослих. Соціальному педагогові поважно врахувати всі стосунки усередині сім’ї; відношення дорослих між собою, дорослих і дітей, рідних і інших людей, які живуть в сім’ї.
Робота соціального педагога з батьками може здійснюватися при відвідинах сімей, проведенні групових консультацій, а також консультацій з окремими батьками в центрах.
По дослідженнях американських учених, неповноцінні діти є в кожній сьомій сім’ї, діти, що мають від рідної плями на обличчі до функціональних недоліків, сліпоти, глухоти, уповільненого розумового розвитку.
Для соціального реабілітолога поважно з’ясувати стосунки дитни і батьків і реагування дорослих членів сім’ї на міру неповноцінності дитяти. Для одних батьків пляма на обличчі — трагедія, для інших — важке усвідомлення, що дитя буде все життя безпорадним.
Тут необхідна чуйність соціального педагога, сьогодні сім’я переживає величезні труднощі, але якщо до всіх соціальних і економічних бід додається і хвора дитина — це дуже важко та складно.
Найчастіше в такій сім’ї мати або батько працювати не можуть. Це викликає трагедію, батьки розлучаються, кінчають життя самогубством, стають алкоголіками.
Окрім допомоги дитині, соціальний педагог звертає свою увагу на батьків. Їм, частенько, потрібна допомога нітрохи не менше, чим хворому учневі.
Потрібно переконати батьків шукати вихід з горя і озлоблення, знайти позитивні риси у дитяти і направити всі сили на їх розвиток. Потрібно знайти дороги і можливості догляду за хворим учнем, його виховання і навчання. Поважно при цьому не прагнути «нормалізувати» дитину, оскільки невдача приведе до трагедії.
продолжение
–PAGE_BREAK–