Організація ресурсної бази банків в Україні

Содержание
Вступ
Розділ I.Теоретико-методологічні основи аналізу організації ресурсної бази банків
1.1 Сутність та значенняресурсної бази банку
1.2 Класифікаційні ознакита види банківських ресурсів
1.3 Методи таорганізаційні принципи формування банківськихресурсів
Розділ ІІ. Особливостіорганізації формування ресурсної бази банків в Україні
2.1 Джерела формуваннявласних ресурсів банку
2.2 Особливості танапрями використання банківських ресурсів
2.3 Організаціяуправління залученими та запозиченими ресурсамибанків
Розділ III. Удосконаленнямеханізму організації ресурсної бази банків в Україні
3.1 Удосконалення методіворганізації ресурсної бази банків в Україні
3.2 Зарубіжний досвідорганізації формування ресурсної бази банків
Висновки
Список використанихджерел
Вступ
Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки характеризуєтьсяпідвищенням вимог до банківської системи, яка повинна сприяти стійкомуекономічному зростанню та підвищенню конкурентоспроможності господарськогокомплексу в умовах поступової інтеграції у європейський та світовий економічнийпростір. Це обумовлено особливою роллю банків як провідних фінансових посередників,що забезпечують переміщення фінансових ресурсів між окремими регіонами,галузями господарства та суб’єктами економіки з метою задоволення їх потреб тазапитів. Вказані процеси вимагають від комерційних банків адекватногонарощування обсягів, оптимізації структури та вдосконалення організаціїресурсної бази.
Актуальність теми. Достатня за обсягом таналежним чином збалансована ресурсна база банків є важливою передумовою їхприбутковості, підтримки достатньої ліквідності та довіри з боку всіх учасниківринку. Зміцнення ресурсної бази сприяє підвищенню можливостей банків узадоволенні поточних та інвестиційних потреб суб’єктів господарювання ідомогосподарств у додаткових фінансових ресурсах. Разом з тим у сучасних умовахв Україні помітно загострились проблеми формування та використання ресурсівбанків. Особливо гостро стоїть проблема збільшення капіталізації українськихбанків, а також формування довгострокових ресурсів, попит на які зростаєнайбільш динамічно у підприємств і населення.
Вирішення вказаних питань вимагає вдосконалення механізмів процесуформування банківських ресурсів та управління ресурсною базою банків, а отже,обумовлює необхідність їх дослідження.
Теоретичні та практичні аспекти формування ресурсної бази комерційнихбанків вивчалися вітчизняними та зарубіжними науковцями. Значний внесок удослідження цієї проблеми зробили українські вчені М.Д. Алексеєнко, А.М. Мороз,М.І. Савлук, Л.О. Примостка, А.П. Вожжов, О.В. Дзюблюк, О.В. Васюренко, О.Д. Заруба,П.В. Матвієнко, Ж.М. Довгань, Д. Гладких. Варто відмітити дослідженняросійських авторів: Е.Ф. Жукова, І.Т. Балабанова, Ю.А. Бабичевої, В.І. Колесникова,Л.П. Кроливецької, О.І. Лаврушина, Г.С. Панової, В.М. Усоскіна. Вивченнюбанківських ресурсів багато уваги приділено зарубіжними економістами: ДіаноюМак Нотон, Дональдом Дж. Карлсоном, К.Т. Д.итцем, Г. Асхауэром, Д.Ф. Синки, Т. Кохом.
Проте проблеми формування ресурсної бази банків потребують подальшихдосліджень, особливо з урахуванням новітніх реалій української економіки. Великезначення має вивчення сутності, передумов та особливостей механізму формуванняресурсів банків, розвиток підходів до формування окремих їх складових та обґрунтуваннянових заходів в організації управлінням цим процесом.
Мета і завдання дослідження. Метою магістерськоїроботи є поглиблене і системне дослідження сутності ресурсної бази банків, аналізїї сучасного стану та обґрунтування шляхів подальшого вдосконалення управлінняресурсами на рівні окремих банків та банківської системи в цілому. Длядосягнення цієї мети визначено вирішення наступних завдань:
визначити сутність, значення та види банківських ресурсів;
розглянути організаційні принципи формування банківських ресурсів;
дослідити економічні і фінансові передумови та складові механізмуформування банківських ресурсів;
проаналізувати джерела утворення та напрями використання ресурсів банку;
дослідити особливості управління окремими елементами ресурсної бази;
запропонувати шляхи підвищення ефективності формування банківськихресурсів в Україні.
Об’єктом даного дослідження є ресурсна базабанків в Україні.
Предметом дослідження є система економічнихвідносин, що виникають між банками та іншими суб’єктами грошового ринку зприводу формування ресурсної бази банків.
Наукова новизна одержаних результатів. Вроботі здійснено комплексне дослідження ресурсної бази банків, шляхіввдосконалення управління нею у сучасних умовах. Наукова новизна та особистийвнесок дисертанта полягає в наступному:
вперше:
запропоновано новий підхід до аналізу сутності ресурсної бази банків,який базується на її визначенні не тільки з традиційної точки зору яксукупності коштів, що є в обороті банку (вузьке розуміння), але й ззагальноекономічної, коли у поняття “ресурсна база” також включаютьсяорганізаційні і економічні ресурси (мережа філій, персонал банку, йогоматеріально-технічна база);
обґрунтовано два додаткових критерії структуризації ресурсної базибанків: за характером залучення ресурсів (первинні та вторинні ресурси); захарактером використання ресурсів (використана ресурсна база на формуванняпортфеля доходних активів; ресурсна база, використана на створення матеріально-технічноїі технологічної бази банку; не використана (резервна) ресурсна база). Вказанікритерії класифікації дозволяють об’єктивно оцінити ефективність використанняресурсів, усунути недоліки в процесі управління пасивами та активами;
дістало подальшого розвитку:
обґрунтування нових форм організації довгострокових відносин банків ізклієнтами (створення системи контролю якості обслуговування, розробленнямаркетингових засобів щодо залучення потенційного клієнта), що в умовахжорсткої конкуренції сприятиме розвитку ресурсної бази банків;
Розділ I. Теоретико-методологічніоснови аналізу організації ресурсної бази банків
 1.1 Сутність та значення ресурсноїбази банку
Фундаментальною складовою побудови та функціонування економічноїсистеми будь-якої країни виступають ресурси, які акумульовані усіма учасникамигосподарських відносин. Умакроекономічних умовах, що склалися в Україні внаслідок світової фінансовоїкризи, аналіз формування та функціонування ресурсів банківськихустанов має вирішальне значення для прийняття важливих стратегічних рішень щодоподальшого розвитку економіки країни.
Поняття “ресурси” походить від французького слова “resources” і означає “матеріальні засоби, цінності, запаси, кошти, що їх у разіпотреби можна використати”. Залежно від роду заняття, у підприємницьких структур виникаєпотреба у різних видах ресурсів. Діяльність банківських установ полягає у забезпеченні перерозподілуресурсів між тими, хто має надлишок, та тими, хто відчуває дефіцит коштів дляреалізації інвестиційних проектів. Таким чином, банки, як фінансові посередники, створюють свійресурсний портфель за рахунок грошових коштів. Необхідно зазначити, що в банківських установах є ще йтехнологічні, матеріальні, інформаційні ресурси, проте вони призначені не дляздійснення безпосередньої діяльності, а для організації процесу реалізаціїбанком покладених на нього функцій.
Розуміння економічногозмісту банківських ресурсів, значення проблем пов’язаних із їх ефективнимформуванням і доцільним використанням є надзвичайно важливим для українськихбанків. На даний час в економічній літературі немаєоднозначного визначення банківських ресурсів при одночасному збереженні єдиногопідходу до цього поняття.
Банківські ресурси — це сукупність коштів, що знаходяться врозпорядженні банків і використовуються ними для кредитування та інших активнихоперацій [9, с.18].
Дане визначення підкреслює організацію використання акумульованихбанками коштів, але його істотним недоліком є те, що воно не характеризуємеханізму акумуляції та джерел банківських ресурсів.
Спробу виправити цей недолік зробив О.Д. Заруба, який відзначав, що “банківські ресурси складаютьвсю величину коштів, які може використати банк для проведення своїх операцій,насамперед, кредитних. Складовими ресурсів банку є його власні та залучені відінших юридичних та фізичних осіб кошти…” [34, с.5].
Г.С. Панова пропонує своє визначення банківських ресурсів, яксукупність власних і залучених коштів, що є в розпорядженні банку івикористовуються ним для здійснення активних операцій [54, с.40].
Акумулюючи грошові накопичення, прибутки та заощадження юридичних іфізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто грошовийкапітал, наданий у кредит клієнтам на умовах повернення за плату у виглядівідсотків. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом [13, c.76].
З даним визначенням погодитися не можна, тому що в ньому, з одногобоку, зазначено, що акумульовані ресурси використовуються для проведенняактивних та інших операцій, а з іншого, автори акцентують увагу тільки накредитному характері таких операцій. Крім цього, при характеристиці джерелбанківських ресурсів мова йде тільки про залучені і позичені кошти, а джерелавнутрішнього походження (прибуток банку) та його власні кошти не згадуються.
У діяльності банків ресурсна база має першорядне значення, тому щопроцеси утворення кредитних ресурсів і надання кредитів знаходяться в тісномувзаємозв’язку [27, с. 200].
На нашу думку, економічно невірно зводити сутність ресурсів банкутільки до кредитних ресурсів. Поняття “банківські ресурси” є більш широким, ніж “кредитні ресурси”, оскількиперші мають більш широке цільове призначення і можуть використовуватися нетільки для кредитних, але й для інших видів активних операцій, що приносятьбанкам дохід, а також для нарощування матеріально-технічної бази банку.
На думку В.I. Колеснікова і Л.П. Кролівецької, до банківських ресурсіввідносяться власні кошти банків, позичені і залучені кошти, сукупність якихвикористовується для здійснення банком активних операцій, тобто розміщеннямобілізованих ресурсів з метою одержання доходу [8, с.116]. Однак не завждиметою акумулювання банківських ресурсів є одержання доходу. У сучасних умовахокремі банки, за рахунок акумуляції фінансових ресурсів, можуть намагатися незаробити кошти, а покрити свої збитки від тих чи інших операцій, приховуючисвоє кризове фінансове положення.
На думку Ж.М. Довгань, у вузькому розумінні банківські ресурси — цеакумульовані банком вільні грошові кошти економічних суб’єктів на умовахвиникнення зобов’язань власності чи боргу для подальшого розміщення на ринку зметою отримання прибутку [30, c.4].
На нашу думку, банківські ресурси доцільно розглядати як ресурси умікроекономічному аспекті та у макроекономічному аспекті.
Ресурси окремо взятого банку — це кошти, якими розпоряджається банк івикористовує для забезпечення своєї діяльності на комерційних засадах та згідноз вимогами регулятивних органів. Ресурси ж усієї банківської системи — цеособливе економічне поняття, що виражає сукупність економічних відносин ізприводу створення, розподілу і використання коштів банківською системою намакроекономічному рівні. Наявність мультиплікаційного ефекту при створенніресурсів банків, діяльність центральних банків з емісії платіжних засобівроблять досить проблематичним визначення сукупних ресурсів банківської системикраїни шляхом арифметичного підсумовування ресурсів окремих банківських установ.
Якщо говорити більш конкретно, то банківські ресурси умікроекономічному аспекті можливо охарактеризувати як акумульовані банком задопомогою емісії пайових цінних паперів або отримані в тимчасове користуванняна грошовому ринку кошти суб’єктів економіки на основі зобов’язальнихправовідносин, а також кошти внутрішньобанківського походження, у т. ч. результатифінансової діяльності банку, що використовуються для подальшого розміщеннязгідно визначених банком напрямків з метою одержання прибутку, забезпеченняліквідності, зміцнення матеріально-технічної бази банку тощо.
У макроекономічному аспекті банківські ресурси є сукупністю ресурсівусієї банківської системи країни, які є джерелом задоволення різноманітнихпотреб сімейних господарств, джерелом інвестицій для господарюючих суб’єктів тасамих банків, фінансування потреб держави (бюджетного дефіциту), взагаліважливим важелем економічного зростання і структурної перебудови економіки.
Ринок банківських ресурсів, як і будь-який ринок узагалі, можливопредставити з інституціональної і функціональної точки зору.
З інституціональної точки зору він є сукупністю продавців грошовихресурсів, покупців, посередників, контролюючого органу, яким виступаєНаціональний банк України. Природно, для розвинутого ринку повинні бутихарактерні як розмаїтість продавців, якими є інституціональні та індивідуальніінвестори, самі банки, що перепродують фінансові ресурси, так і розмаїтістьпокупців і посередників. При регулюванні діяльності цього ринку пріоритет повиненвіддаватися методам не адміністративного, а економічного регулювання.
З функціональної точки зору ринок банківських ресурсів — це сфераекономічних відносин, де відбуваються процеси акумуляції, розподілу тарозміщення банківських ресурсів, встановлення ціни на них у результатізіставлення попиту та пропозиції.
Враховуючи взаємозв’язок між підходами до розуміння сутностібанківських ресурсів західними та українськими вченими, варто зауважити, що О. Зарубавводить термін “ресурсного забезпечення банку”, під яким розуміє грошовіресурси, які становлять основу усіх видів активних операцій, продажу продуктів,послуг, що надаються банками та сукупність коштів, які є власністю банку абоперебувають у його розпорядженні та протягом певного часу використовуються навласний розсуд. Поняття ресурсного забезпечення розкривається автором задопомогою моделі із трьох складових: ресурсного регулювання (чинники, яківпливають на діяльність банку), ресурсного формування та оптимізації ресурсногозабезпечення банку. Ключовим принципом створення моделі ресурсного забезпеченнядіяльності банку є оптимізація структури пасивів шляхом виявлення внутрішніхрезервів та зовнішніх джерел фінансових ресурсів для забезпечення ефективноїдіяльності банку, тобто частково йдеться про виявлення та реалізацію ресурсногопотенціалу банку за допомогою наступних методів: нарощування акціонерногокапіталу, реалізації ефективної дивідендної політики; збільшення обсягівзалучення та запозичення ресурсів; удосконалення механізму мобілізації ресурсівклієнтів шляхом освоєння нових видів операцій, банківських технологій та ринківдля збільшення ресурсного забезпечення. На формування та оптимізацію ресурсногозабезпечення діяльності банку мають вплив чимало зовнішніх та внутрішніхчинників, котрі визначають склад та структуру ресурсного забезпеченнябанківської установи або можуть вплинути на його побудову та використання [17, с.146].
Поряд з ресурсним забезпеченням в економічній літературі досить
часто використовується термін “ресурсна база” банку. Так В.В. Кисельовпід ресурсною базою розуміє сукупний капітал, який створюється в результатіпроведення банком політики збільшення власного капіталу та залучених коштів івикористовується для здійснення активних операцій з метою реалізації суспільнихі власних інтересів [42,с.25]. Дуже часто поняття “ресурсна база” банку та “банківськіресурси” ототожнюються серед науковців та банкірів-практиків.
Зокрема, Л.А. Костирко, Т.В. Пащенко, М.М. Агеєв вважають ресурсну базубанку основою початку функціонування у ролі кредитного інституту та чинника,який визначає напрям та масштабність розвитку [58, с.34].
Водночас ресурсна база є результатом діяльності банку, який залежитьвід ефективності проведення активних операцій, кредитної політики та ступеняактивності та рейтингу банку на фінансових ринках. Забезпечення банків ресурсамизалежить від ефективності управління ними, тому підхід до розкриття ресурсноїбази банку здійснюється через управління фінансовими ресурсами з метоюдосягнення надійності, стабільності, рентабельності діяльності банку та йоголіквідності [3].
Однак поняття “ресурсна база” можна трактувати і як сукупністьресурсів, що використовуються банком для збільшення мобілізації коштів. Томурозгляд ресурсної бази можливий не тільки з традиційної точки зору, яксукупності коштів, що є в обороті банку (вузьке розуміння), але й ззагальноекономічної, коли в поняття “ресурсна база” також включаютьсяорганізаційні та економічні ресурси (мережа філій, персонал банку, йогоматеріально-технічна база), що впливають на розвиток банку, є джереломпідтримки його конкурентних переваг та забезпечення надходження додатковихкоштів (широке розуміння).
Для стійкості будь-якої динамічної системи їй необхідний надійнийфундамент — яка-небудь підсистема чи група підсистем — як основа всієї системи.Основою функціонування банку як комерційної фірми є здійснення ним активнихоперацій. У свою чергу, аналіз балансу банків свідчить про те, що фундаментомроботи банку є саме ресурси. Головною функцією ресурсної бази виступає забезпеченняактивної діяльності банківських установ.
На нашу думку, ресурсна база — це сукупність матеріальних, людських татехнічних ресурсів банку, які він у продовж своєї діяльності кількісно і якіснозбільшує та вдосконалює, з метою забезпечення своєї надійності,конкурентоспроможності та отримання прибутку.
Слід зазначити, що жодне науковедослідження не можливе без методології дослідження та застосування певнихметодів.
Методологія (від грец. methodos — спосіб, метод і logos — наука, знання) — це вчення про правила мислення пристворенні науки, проведенні наукових досліджень [45 с.72]. Під методологією науки переважнорозуміється вчення про науковий метод пізнання або система наукових принципів,на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір засобів, прийомів іметодів пізнання. Існує й інший, більш вузький погляд на методологію науки,коли вона розглядається як теоретична основа деяких спеціальних, частковихприйомів і засобів наукового пізнання, наприклад, методологія управління,методологія ціноутворення тощо, але в цьому разі доцільніше говорити прометодику пізнання і дій. Головною метою методології науки є дослідження тихзасобів, методів і прийомів наукового дослідження, завдяки яким суб’єктнаукового пізнання отримує нові знання про реальну дійсність.
Метод дослідження — це сукупністьрозумових і фізичних процедур, які націлені на вирішення наукової проблеми (завдання)[59, с.8].
Методика дослідження — системаконкретних прийомів, способів і підходів здійснення науково-дослідницькоїроботи [59,с.70].
Метод (від грец. methodos — шляхдо чого-небудь) — у найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети,спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх науковогопізнання та встановлення істини [68, с.80].
Для глибшого розуміння темимагістерської роботи ми застосовували такі методи дослідження як:
Метод наукової абстракції (від лат. abstractio — відвернення) — цезагальнологічний метод наукового пізнання; розумовий відхід від несуттєвихвластивостей, зв’язків, відношень об’єктів, що досліджуються, з одночаснимвиокремленням їх суттєвих властивостей, сторін, ознак, які цікавлять дослідника.Сутність цього методу полягає в тому, що він дає змогу подумки відволікатисявід несуттєвих, другорядних властивостей, ознак, зв’язків об’єкта й одночасновирізняти і фіксувати ті, що є вагомими для суб’єкта пізнання. Цей метод застосовувавсянами при визначенні понять “ресурси банку”, “ресурсна база”.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування, розвитокпроцесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх тазовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей. При цьому історіядосліджуваного об’єкта відтворюється в усій її багатогранності, з урахуваннямусіх відхилень і випадковостей. Отже, цей метод дає змогу отримати знання проемпіричну історію об’єкта, його розвиток. Цей метод застосовується нами прививченні зарубіжного досвіду організації і формування ресурсної бази банків.
Системний метод полягає у комплексному дослідженні великих і складнихоб’єктів (систем), вивченні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуваннямусіх елементів і частин. Враховуючи цей принцип, треба вивчити кожен елементсистеми в його зв’язку з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремихчастин системи на її поведінку загалом. Цей метод використовується нами при вивченнісутності ресурсної базита її значення можна розглядати, як систему, з багатьмаелементами. Під елементами цієї системи ми розуміємо різні види банківськихресурсів, які взаємодіють між собою та чинники, які впливають на формуванняресурсної бази.
Метод порівняння — це процес встановлення подібності або відмінностіпредметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, властивого двомабо кільком об’єктам. За допомогою цього методу виявляються кількісні та якісніхарактеристики досліджуваного об’єкта, класифікується, впорядковується таоцінюється зміст явищ і процесів. Шляхом порівняння встановлюються відносинирівності та відмінності. Використання цього методу було актуальним при порівнянніукраїнського і зарубіжного досвіду організації формування ресурсної бази банків.
Математичні методи — це група наукових методів, які дають змогу вивчатидосліджуваний об’єкт з використанням математичного апарату, застосовуючирізноманітні формули, обрахунки, аналіз балансів, звітів. Цей методзастосовується нами при дослідженні ефективності управління залученими тазапозиченими ресурсами банку, зокрема при аналізі структури доходів і витратбанку, де ми обчислюємо відсоткові показники кожної позиції доходів та витрат.
Статистичний метод застосовується при вивченні масових явищ, процесів,фактів і виявленні тенденцій та закономірностей їх розвитку. Він також даєзмогу встановити кількісний вплив окремих чинників на досліджуваний результат,виявити головні чинники, що зумовили зміни в перебігу економічних процесів. Використовуючиданий метод нами були проаналізовані показники лізингу в Україні за 2005-2009 р.
Графічний метод передбачає використання графіків, діаграм для кращогосприйняття інформації, наочного виявлення певних тенденцій та закономірностей,більш глибокого розуміння явищ та процесів, які вивчаються. Даний методзастосовуємо при побудові діаграми динаміки власного капіталу банків України за2006-2009 рр., динаміки активів банків України за 2004-2009 рр. і т.д.
Табличний метод використовується при побудові таблиць, які служать длянакопичення, опрацювання і зберігання цифрової інформації, що дає змогу длякращого наочного висвітлення інформації та виявлення певних тенденцій. Данийметод застосовується нами при висвітленні основних показників обсягу активнихоперацій банків України.
Таким чином, банківськіресурси- це основа діяльності будь-якого банку,оскільки від їх формування залежать масштаби його діяльності та обсягиотримуваних прибутків. Кожна операція банків, здійснення якої пов’язане зізміною обсягу та складу його ресурсів, приносить доходи або витрати. Томурозуміння сутності, функцій та джерел утворення надійних банківських ресурсівдозволяє адекватно проаналізувати реальну ситуацію у банківському секторіУкраїни.
1.2 Класифікаційні ознаки та видибанківських ресурсів
Ресурсна база банку представляє собою сукупність різних форм та видівресурсів, що знаходяться у розпорядженні банку та використовуються ним длязабезпечення виконання стратегічної мети і оперативних цілей та завдань своєїдіяльності.
Ресурсна база банку за формою ресурсів, які її складають, може бутирозподілена (рис.1.1):
/>
Рис.1.1 Класифікація ресурсної бази банку за формою ресурсів [36, с.32]
а) грошову (сукупність ресурсів у грошовій формі, залучених ззовні нагрошовому ринку, і тих, що мають внутрішньобанківське походження, і розміщенихв активи банку);
б) матеріально-технічну (рівень оснащення досконалою комп’ютерноютехнікою, сучасними засобами зв’язку, обладнанням, транспортом, приміщеннями і т.п.);
в) організаційну (мережа філій, канали внутрішньобанківського зв’язку);
г) людські ресурси банку (забезпеченість кваліфікованим банківськимперсоналом; постійно діюча система підготовки, підвищення кваліфікації кадрів,стимулювання кар’єрного зростання та формування кадрового резерву; наявністьсформованих традицій внутрішньобанківської культури, корпоративного духу, професійноїетики; сприятливий психологічний клімат у колективі);
д) нематеріальні ресурси (ноу-хау банківських послуг, якістьбанківського менеджменту, імідж банку та довіра до нього з боку контактнихаудиторій, у т. ч. фінансових інститутів, рівень підтримки діяльності банку збоку органів влади і т.п.) [38, с.46].
За значенням ресурсів для банку пропонуємо розглядати ресурси, найбільшнеобхідні для здійснення банківської діяльності, які формують ядро ресурсноїбази банку (грошові кошти, персонал, матеріально-технічна база), та допоміжніресурси та системи, що забезпечують функціонування ядра та банку в цілому (рівеньоснащення системами обробки інформації та комунікаціями, якість та склад системаналізу та моніторингу банківської діяльності, правова та юридична підтримказдійснення банківської діяльності, лобіювання інтересів банку, положення банкуна ринку та сприйняття його суспільством, наявність кваліфікованої та відданоїбанку команди менеджерів та ін), додаток А.
Використання запропонованої структури на практиці стимулює банкприділяти увагу всебічному вдосконаленню своєї діяльності, що створюєстратегічне ресурсне підґрунтя для його розвитку в умовах зростаючоїконкуренції та виживання в умовах кризових ситуацій на грошовому ринку.
За порядком створення ресурсів банку у складі ресурсної бази їх можливокласифікувати на стартові, що є в розпорядженні банку на початку йогодіяльності та використовуються у подальших операціях, та створені у процесідіяльності.
Так, до стартових відноситься статутний капітал банку, тобто ресурси угрошовому вигляді; матеріально-технічна база банку, що існує на початку йогодіяльності; рівень кваліфікації кадрів, залучених до новоствореного банку ірівень підтримки банку з боку засновників та державних органів влади при його створенні.До створених у процесі діяльності відповідно відносяться активи банку, щовиникають, як наслідок розміщення акумульованих первинних ресурсів; придбаннянового обладнання та приміщень при розширенні діяльності банку; імідж банку,який формується в очах громадськості протягом певного терміну йогофункціонування.
Запропонований поділ дозволяє простежити причинно-наслідкові зв’язки упроцесі формування банківських ресурсів та здійснити відповідні кроки щодозбільшення обсягів ресурсів у розпорядженні банку.
За можливістю прогнозування ресурси банку доцільно класифікувати на [39,с.46]:
ресурси прямого прогнозування (фонди банку і нерозподілений прибуток);
ресурси непрямого прогнозування (кошти в розрахунках, залишки тимчасововільних коштів на рахунках суб’єктів господарювання, деякі інші джерела).
За терміном знаходження у розпорядженні банку його ресурси базу можнарозподілити на постійну частину, тобто ресурси, що постійно знаходяться урозпорядженні банку і можуть вилучатися тільки при його ліквідації абореорганізації (кошти статутного фонду, придбані у власність будівлі, обладнанняі т.п.), і тимчасову частину, тобто ресурси, що знаходяться у розпорядженнібанку протягом визначеного терміну (залучені і запозичені кошти, орендованіприміщення і т.п.).
Дана класифікація дозволяє визначити ступінь сталості ресурсної базибанку та вжити заходів для підвищення його фінансової міцності.
Введені у науковий оборот підходи до розгляду ресурсної бази банкудозволяють збагатити її зміст та розширити можливість використання цьогопоняття у практичній діяльності банків. Адже, крім того, що банк виконує рольфінансового посередника, він ще є комерційною установою, яка для забезпеченнясвоєї діяльності повинна мати відповідну матеріально-технічну базу, приміщення,персонал та інші ресурси.
За ініціативою залучення можна виділити:
залучені кошти (кошти, що залучаються на депозити, а також кошти
в розрахунках);
позичені кошти (отримані за допомогою емісії боргових цінних
паперів чи залучення міжбанківських кредитів, у т. ч. від іноземних
банків).
В українській банківській практиці цей критерій класифікації ресурсівзалучення використовується обмежено і в літературі слабо висвітлений. Зокрема,він зовсім не розповсюджується на власний капітал банків, хоча останній теж формуєтьсяза чиєюсь ініціативою. На стадії створення і формування банку ініціатораминадходження цих ресурсів є засновники банку, а за умов подальшої діяльностібанку ними можуть бути ще й його учасники, акціонери та менеджери. Це даєпідстави стверджувати, що власний капітал повністю формується за ініціативоюбанку. Проте за певних обставин банк змушений збільшувати власний капітал навимогу регулюючого органу, який в цьому випадку і є ініціатором зростаннявласного капіталу. Щоб врахувати цей момент, потрібно розширити трактуваннясамого критерію ініціативи залучення коштів.
Не сприяє практичному застосуванню цього критерію і прийнята в нашійпрактиці назва “залучені і позичені кошти”. Відносно ініціатора залученняі позичення коштів цілком рівнозначні — в обох випадках у першу чергу потрібно,щоб було бажання дебітора збільшити ресурси у своєму розпорядженні. Тому докласифікації за цим критерієм у нас відносяться переважно як чисто формальної.
При класифікації банківських ресурсів за критерієм “джерела формування”багато авторів виділяє лише два їх види: власні кошти і залучені ресурси банку.О.І. Лаврушин, зокрема, розділяє ресурси банку на власний капітал і позиченікошти [26 с.407]. Проте все частіше застосовується більш глибока класифікаціяресурсів за цим критерієм, за якої ресурси розділяють на три види: власні,залучені і позичені [21, с.43]. Однак і при цьому підході мають місцерозбіжності в трактуванні окремих видів ресурсів.
Так, на думку Т.П. Остапішиної, “позичені ресурси — це грошові коштикредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах наміжбанківському та фондовому ринках”[52, с.25]. Однак під визначення процесу мобілізації коштів на фондовому ринкупідходить і продаж акцій, за рахунок яких може формуватися статутний фонд банку,а це вже сфера формування власного капіталу.
Л.О. Дробозіна вказує, що ресурси банків формуються за рахунок власних,залучених і емітованих коштів [64, с.373]. У даному трактуванні особливезначення приділяється облігаційним позикам, банківським векселям і т.п. фінансовимінструментам формування ресурсної бази банку. Все це є по суті позичені кошти,які і потрібно так назвати. Назва ж емітовані кошти є некоректною, оскількиможе включати і кошти, створені самим банком в процесі грошово-кредитної мультиплікації.
Менш поширене трактування Г.С. Панової, яка не розрізняє поняттязапозичених коштів і залучених коштів. Виділяючи серед залучених коштівдепозити та інші залучені кошти, вона вказує, що “інші залучені кошти — цересурси, які банк одержує у вигляді кредитів або шляхом продажу на грошовомуринку власних боргових зобов’язань. Вони відрізняються від депозитів тим, щоакумулюються на ринку на конкурсній основі. Ініціатива їх залучення належитьсамому банку” [53,с.70]. Однак при залученні депозитів банк вступає в жорстку конкурентнуборотьбу, найважливішими методами якої виступають здійснення прийнятноївідсоткової політики, створення позитивного іміджу банку, привабливих умоввідкриття вкладів. Тому неправомірно говорити про відсутність конкурсної основизалучення даного джерела ресурсів.
У всякому випадку, можливості залучення коштів створює в першу чергусам банк. Зокрема, не всі банки донедавна вважали економічно вигідним відкриттядепозитних рахунків для населення, і не пропонували відповідні послуги. Однакініціатива відкриття рахунку при здійсненні депозитних операцій належить тількивкладнику.
Зважаючи на те, що банківські ресурси, які не відносяться до власногокапіталу, залучаються банками на грошовому ринку шляхом їх придбання вгосподарюючих суб’єктів, сімейних господарств, міжнародних організацій та іншихконтрагентів на засадах платності і повернення, на нашу думку, доцільнозапровадити такий критерій класифікації ресурсів, як характер залучення (первиннийта вторинний).
Первинний характер має залучення ресурсів, що купуються банком на ринкубезпосередньо в їх власників (залучаються ресурси держави, сімейнихгосподарств, суб’єктів господарювання, яки виникли внаслідок здійсненнягосподарської діяльності, з інших джерел отримання доходів і належать їм направах власності). Вторинний характер має залучення ресурсів, які не належатьбезпосередньо кредитору банка, а вже залучені ним в інших суб’єктів нагрошовому ринку.
Використання цього критерію має практичне значення, тому що:
по-перше, стабілізація економіки України, зростання темпів їїекономічного розвитку та інтеграція у світовий економічний простірсупроводжуються поліпшенням фінансових результатів діяльності підприємств ідоходів громадян, тому використання цього критерію буде своєрідним індикаторомрівня розвитку економіки держави;
по-друге, розвиток грошового ринку супроводжується збільшеннямкількості фінансових посередників, тому підвищення частки коштів вторинногозалучення буде відображати вдосконалення інституційної структури грошовогоринку та трансформаційної функції банківської системи. Однак, якщо ця тенденціявідбувається на тлі кризових явищ в економіці, це буде характеризуватинестабільність і високу вартість ресурсної бази банків;
по-третє, виділення цих груп ресурсів дозволяє оцінити ступіньуспішності грошової політики в країні та міру довіри до банківської системи всуспільстві.
Пропорції співвідношення коштів первинного і вторинного залученнявизначаються розміром перших, тому що обсяги коштів вторинного залучення упершу чергу залежать від обсягів коштів на рахунках, що формують первиннийресурсний ринок.
Також пропонуємо запровадити критерій класифікації ресурсів захарактером використання. Виділення згідно цього критерію трьох складових(рис.1.2):
/>
/>/>Характер використання ресурсної бази Використана на формування портфеля доходних активів Використана на створення матеріально-технічної і технологічної бази банку
/>/> Не використана (резервна)
/> а) резервна база в межах нормативу обов’язкового резервування
/> б) вільна резервна база
Рис.1.2 Класифікація ресурсів за характером використання
Використана ресурсна база на формування портфеля доходних активів (кредити,надані клієнтам банку; міжбанківські кредити; вкладення в спекулятивні операції- валютні цінності, цінні папери; інвестиційні вкладення тощо);
ресурсна база, використана на створення матеріально-технічної ітехнологічної бази банку;
не використана (резервна) ресурсна база:
а) резервна база в межах нормативу обов’язкового резервування;
б) вільна резервна база.
Дана класифікація дозволяє більш ефективно здійснювати стратегічнепланування банківської діяльності. Фінансові показники діяльності банку (ліквідність,прибутковість, платоспроможність та ін) суттєво залежать від ступеня використанняресурсів банку на формування портфеля доходних активів та обсягівневикористаної (резервної) ресурсної бази. Але при аналізі використання коштівтреба також враховувати, що банк є суб’єктом підприємницької діяльності, якийповинен мати матеріально-технічну і технологічну базу, розвиток якої потребуєпевних витрат. Запропонований критерій класифікації банківських ресурсівдозволяє оцінити у динаміці та в порівнянні з іншими банками ефективність їхвикористання, проаналізувати причини появи та обсяги вільної резервної бази. Цедозволяє усунути недоліки в процесі управління пасивами та активами.
Таким чином, банківські ресурси класифікують за можливістюпрогнозування, часом використання, джерелами формування, ініціативою тахарактером залучення. Найбільше розбіжностей викликають критерії джерелформування та ініціативи залучення коштів. На нашу думку, особливу практичнузначимість має критерій характеру залучення та критерій характеру використанняресурсної бази, які мають важливе практичне значення. 1.3 Методи та організаційні принципи формування банківських ресурсів
Операції за допомогою яких банківські установи формують свої ресурси,називаються пасивними. Для здійснення повноцінної діяльності, забезпеченняліквідності та одержання доходу власного капіталу банку недостатньо, саме томудля залучення додаткових ресурсів він здійснює пасивні операції.
Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:
залучення коштів на депозитні рахунки: поточні, строкові, ощадні таінші;
недепозитного залучення коштів: одержання кредитів на міжбанківськомуринку, рефінансування НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та іншихзобов’язань.
Основним видом пасивних операцій є залучення коштів на банківськірахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти,залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції — депозитними.
Складовими ресурсів банку, а отже і підприємницького капіталу, є йоговласні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти, а їх структура ірозмір визначаються інтенсивністю та різноманітністю операцій, що здійснюютьсятією чи іншою фінансово-кредитною установою [6, c.302].
Результати досліджень, проведених у банківських установах України щододжерел формування банківського капіталу, зокрема підприємницької його частки, подаютьсяу додатку Б.
Однак, власні ресурси — лише відправна точка для організаціїбанківської справи, і їхня роль зводиться переважно до гарантуванняприбутковості і фінансової стійкості банків. Більшість же банківських операцій,в їх числі і стимулювання підприємництва, здійснюється за рахунок залученнязовнішніх джерел коштів. Серед залучених коштів банків найбільше значення, на нашудумку, мають [14, c.84]:
кошти на розрахункових, поточних та інших рахунках клієнтів;
депозити підприємств і організацій;
вклади населення;
кредити, одержані від інших банків;
кошти бюджету.
Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формуютьпереважну частину своїх дохідних активів. Не депозитні кошти найчастіше залучаютьсядля підтримання ліквідності банків.
Мобілізація банківських ресурсів — це чітко визначені зусилля банку, щоспонукають контрагентів вкладати кошти саме в цей банк. Також визначено, з якихсегментів фінансового ринку банк мобілізує ці ресурси (ринок банківськихресурсів).
Вперше у вітчизняній теорії виділено основні та похідні (деривативні) складовіресурсної бази. Похідне утворення ресурсів є погашенням банківських кредитів,фінансуванням через амортизаційні відрахування і перегрупуванням активів [31, с.31-35].
Банк повинен також враховувати чинники, які здійснюють вплив настворення ресурсної бази. У дослідженні виявлено такі чинники та запропонованооб’єднати їх у три групи (рис.1.3).
/>
Рис.1.3 Чинники, які впливають на створення ресурсної бази
Перша група чинників — неконтрольовані. Їх вплив банк не можепопередити чи змінити і враховує як задані величини. Серед таких позасистемних чинниківдоцільно виділити макроекономічні, стан фінансового ринку, нормативи регулюючихорганів.
До другої групи чинників — частково контрольованих, вплив яких намобілізацію ресурсів банк може частково змінити, належать поведінка клієнтів,конкурентів і власників.
Третя група чинників — це внутрішньосистемні. До них належать ендогеннівеличини впливу, які є контрольовані, тобто їх вплив банк може змінити так, щобузгодити обсяг мобілізованих ресурсів згідно з поставленими цілями.
Важливим елементом політики банку стосовно мобілізації ресурсів євироблення рекомендацій щодо формування ресурсної бази [40, c. 206].
Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але зрозширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхівзростання ресурсної бази.
Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активнихоперацій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися відоперації, або запозичити ресурси на ринку.
Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерелазапозичення — недепозитними зобов’язаннями банку. Особливістю запозиченихкоштів є те, що у процесі їх формування виступає банк, тоді як при створеннідепозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення,банк самостійно визначає скільки і на який період йому потрібно коштів, а упроцесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду навласні потреби [43].
Серед недепозитних джерел формування банківських ресурсів найбільшпоширеними на сучасному етапі є:
отримання міжбанківських кредитів;
рефінансування в Національному банку України;
операції “репо”;
емісія цінних паперів власного боргу (банківські векселі, облігаціїтощо).
Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківськихкредитів. Ці операції надають можливість банкам з недостатнім обсягом ресурсівзабезпечувати виконання резервних вимог НБУ та задовольняти потреби власнихклієнтів у кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів іншихбанків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів.
Перевагами операцій з міжбанківського кредитування виступають передусімвідносна простота оформлення та швидкість здійснення.
Досить поширеними є міжбанківські кредити “overnight”, які повинні повертатися на наступнийдень після їх отримання [46, c.231].
Досить широко використовуються в міжнародній банківській практиціоперації з позичання ресурсів у системі центрального банку. Центральний банккредитує банківські установи на короткостроковій основі з метою сприяння їм у вирішенніпроблеми з тимчасовою нестачею ресурсів для проведення активних операцій.
В Україні Національний банк здійснює політику рефінансування банківчерез використання таких інструментів [14, c.146]:
рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;
надання стабілізаційного кредиту;
операції купівлі-продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.
Національний банк України здійснює операції на відкритому ринку шляхом:
проведення короткострокового рефінансування банків;
проведення середньострокового рефінансування банків;
надання кредитів “overnight”;
купівлі/продажу державних цінних паперів.
Постійні зміни умов функціонування банків, посилення конкуренції нафінансовому ринку потребують вдосконалення існуючих та впровадження новихметодів управління банківськими операціями. Щодо недепозитних банківськихоперацій, то тут все більшого розвитку за останні роки набувають так званіоперації із забалансового фінансування.
Основними методами забалансового фінансування є [44, c.86]:
сек’юритизація активів;
продаж кредитів;
надання кредитних гарантій.
Сутність методу сек’юритизації активів полягає у трансформаціїкредитів, наданих банкам, у відповідне недепозитне джерело залучення ресурсівшляхом випуску цінних паперів власного боргу. У загальному вигляді механізмздійснення сек’юритизації активів за рахунок залучених раніше ресурсів надаєклієнтам кредити обов’язково під реальну заставу. Надалі при виникненні потребив залученні додаткових ресурсів банк об’єднує в єдиний пакет усі документи, щопідтверджують внесення відповідних видів застави під надані клієнтам кредити.
Потім банк здійснює випуск цінних паперів власного боргу (облігацій,векселів), забезпеченням яких виступає саме цей пакет заставних документів, щопередається інвесторам разом з цінними паперами у момент здійснення їх продажу.У результаті банк отримує можливість залучити ресурси на ринку за найменшоюпорівняно з іншими джерелами вартістю, оскільки його цінні паперизабезпечуються реальною заставою. Отримані таким чином у розпорядження банкукошти використовуються ним для надання нових кредитів та вкладень в інші доходи.Погашення емітованих банком цінних паперів здійснюється за рахунок кредитнихкоштів, що повертаються після визначеного терміну користуванняпозичальниками-заставодавцями.
Сутність методу продажу кредитів полягає у здійсненні операцій зпродажу права власності банку на якісні короткострокові кредити іншимбанківським установам. Одним із найважливіших чинників, що спонукає банкизастосовувати цей метод, є очікуване підвищення ринкової відсоткової ставки. Уцьому разі здійснення продажу кредитів, наданих під діючу ставку, дозволитьбанку вже в найближчому майбутньому вкласти ресурси, отримані від продажу вактиви з більшою прибутковістю. У сучасній міжнародній практиці, як правило,банк — продавець кредиту зберігає за собою право на обслуговування боргу,отримуючи від позичальників відсоткові платежі та контролюючи виконання нимитермінів платежів, в інтересах банку-покупця за відповідну комісійну винагороду[51].
Одними з найпоширеніших забалансових недепозитних операцій є операції знадання кредитних гарантій банку.
Кредитна гарантія — це забалансове зобов’язання банку, згідно з якимвін погоджується за визначену плату гарантувати повернення кредиту своїмклієнтом іншому банку або виконання умов контракту, що був укладений міжклієнтом банку та третьою особою. Кредитні гарантії є вигідними як длябанку-гаранта, так і для його клієнта. Так, банк за видачу кредитної гарантіїотримує значний прибуток у вигляді комісійних не використовуючи власнихресурсів. Що стосується клієнта, то надана банківська гарантія дозволяє йомузміцнити свою репутацію надійного позичальника та розраховувати на істотнезниження вартості кредиту або спрощення та полегшення умов комерційногоконтракту [70].
З метою збалансованого формування ресурсів у банківській практицівикористовується декілька методів оцінки потреб банку в ліквідних коштах:
1. Метод фондового пулу (метод визначення величини розриву ліквідності).Він є основним у банківській практиці і полягає у визначенні величини розривуліквідності протягом певного періоду, що дорівнює різниці між очікуванимиприпливами та потенційними відтоками коштів, надає можливість побудувати наочнумодель руху майбутніх активів та пасивів банку.
Оцінка динаміки майбутніх вкладів та кредитів зводиться допрогнозування зростання депозитів та кредитів за трьома основними компонентами:
а) трендовий компонент, який визначається за допомогою побудови тренду,що характеризує закономірну тенденцію або довгостроковий середній темпзростання;
б) сезонний компонент, який характеризує зміни в стані вкладів такредитів протягом певного періоду порівняно з їх рівнем за станом на кінецьпопереднього року, що викликані сезонними чинниками;
в) циклічний компонент, який виражає позитивне або негативне відхиленнявід сукупного рівня очікуваних вкладів та кредитів, обчислюється як суматрендового та сезонного компонентів, і залежить від стану економіки цього року.
Різниця підсумків очікуваних потоків надходжень коштів та обсягів ресурсівдля кредитування складає плановий дисбаланс, який дозволяє більш точноспрогнозувати розмір підсумкового розриву ліквідності. Коли джерела ліквіднихкоштів перевищують використання ліквідних коштів, банк має позитивний розривліквідності. Цей надлишок ліквідних коштів повинен бути швидко інвестований вактиви, що приносять дохід, до виникнення необхідності покриття потреби вкоштах. Коли обсяг використання ліквідних коштів перевищує величину їх джерел,банк має дефіцит ліквідних коштів, або негативний розрив ліквідності. І тодівін повинен отримати кошти з найдешевших та доступних за часом джерел.
2. Коефіцієнтний метод — це здатність банку залучати кошти піднормальні відсотки тісно пов’язана зі сприйняттям ринком якості його активів. Банкиз високоякісними активами та достатнім капіталом мають можливість залучатиресурси за найнижчими ставками у порівнянні з іншими банками — в силу довіриінвесторів до надійності такого банку. Банк зі стабільною базою основнихдепозитів може мати незначні непередбачені відтоки депозитів. Банки, що сильнозалежать від придбаних зобов’язань, повинні сплачувати вищі ставки і частозустрічаються з відтоками таких коштів у пошуках більшої прибутковості. Томуважливе значення має обчислення обов’язкових нормативів, встановлених НБУ, тадодаткових коефіцієнтів, які відображають стан банківської ліквідності.
Даний метод дозволяє виявити загальні тенденції зміни стану ліквідностібанку і можливість появи проблемних ситуацій, своєчасно реагувати на погіршеннястану ліквідності у процесі оперативного управління банком.
3. Метод структури коштів передбачає оцінку потреб банку в ліквіднихкоштах за методом структури коштів деякою мірою може бути віднесений доприйомів прогнозування обсягу коштів на кореспондентському рахунку, необхідногоз погляду виконання зобов’язань перед клієнтами щодо повернення депозитнихкоштів та майбутньої видачі кредитів. Даний метод може бути використаний воперативному плануванні поточної ліквідності в режимі “сьогодні на завтра”.
При цьому банк (філія) визначається на запланований день з обсягами:
а) зобов’язань по “гарячих коштах” — коштів, які точно повиннівилучатися з банку;
б) зобов’язань по “ненадійних коштах” — коштів, значна частина якихможе бути вилучена протягом дня; особливу увагу необхідно приділяти великимвкладам (у т. ч. і великим залишкам на поточних рахунках);
в) зобов’язань по “стабільних коштах” — коштів, ймовірність вилученняяких найменша (ключові депозити).
Ряд банків використовує у своїй діяльності метод наукового керування, воснову якого призначені економіко-математичні методи. Використанняматематичних методів в процесі управління банком дозволяє одночасно оперувати іпасивами, і активами балансу в тісному взаємозв’язку з урахуванням стануліквідності, прибутковості та інших чинників.
При вирішенні задач математичного програмування використовуєтьсяособливий обчислювальний метод, що одержав назву симплексного методу, цільовоюфункцією якого є максимізація прибутку, а система обмежень містить коефіцієнти,які ґрунтуються на показниках розміру джерел пасивів та активів банку,враховують необхідність дотримання нормативів достатності власного капіталу,ліквідності банку, показників ділової активності та інших показників, щовикористовуються в процесі аналізу та регулювання діяльності банків,застосування якого дозволить розрахувати структуру пасивів та структуру активівбанку, яка забезпечить достатній рівень прибутковості при підтримці прийнятногорівня ризику та збереженні необхідного для сталої роботи банку рівняліквідності.
Також банки використовують і такий метод залучення ресурсів, яквстановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на йогодепозитному рахунку.
У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповіднодо якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умовоюнакопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеноїсуми коштів.
Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він маєможливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим будерозрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процентза позичкою.
У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповерненняпозички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаютьсяна депозитному рахунку.
Більшість банків в області управління активами використовує методзагального фонду коштів, що припускає мобілізацію коштів із наступнимнаправленням їх на потреби, що формуються у даний момент.
Але даний метод має суттєві недоліки: у ньому відсутня чітка політика врозміщенні ресурсів у залежності від терміну і джерела їх утворення, ступеняризику і прибутковості активів, що в значній мірі негативно позначається настані ліквідності банку і його платоспроможності.
У додатку В подана економічна оцінка методівстратегії управління активами банку.
Сутність цінових методів управління полягає у використанні відсотковоїставки за депозитами, як головного важеля у боротьбі за вільні грошові коштиклієнтів.
Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються навикористанні різних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язані зізміною депозитних ставок.
Це реклама, покращення рівня обслуговування, розширення спектрубанківських послуг, безкоштовні послуги, проведення лотерей, зручний дляклієнтів графік роботи, зручне розташування банківських відділень та філій,широка мережа банкоматів тощо.
На практиці методи цінового та нецінового управління застосовуютьсяпаралельно.
Формування ресурсної бази банку в ринковій економіці базується надотриманні наступних принципів:
орієнтація на потреби ринку, на задоволення попиту клієнтів, настворення таких банківських продуктів і послуг, які можуть принести прибуток;
адекватність параметрів ресурсів банку його політиці в областірозміщення коштів;
безупинне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльностішляхом зменшення витрат на ресурсозабезпечення та одержання оптимальних доходіввід розміщення сформованих ресурсів;
використання сучасної інформаційної бази та інноваційних технологій приформуванні банківських ресурсів (комп’ютерні технології та мережі,автоматизовані системи ведення біржових торгів та ін).
Також виділяють наступні принципи формування ресурсів банків (рис.1.4):
1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє право наотримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отриманняприбутку при розумному ризику.
/>/>/> Комерційний розрахунок
/> Автономія
/> Самоуправління Принципи
/>
/> “Дешевше купити — дорожче продати”
/> Всі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працювати
/> Все для клієнта
Рис.1.4 Принципи формування ресурсів банків [60, c.420]
Основним джерелом прибутку є банківський процент. Першоосновою процентає додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхні явищ прибутокбанків виступає переважно як різниця між сумою процентів, отриманих за наданібанком кредити і виплачених по внесках клієнтів.
2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ціноутвореннябанківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюютьвідсоткові ставки за депозитами та кредитами, розміри тарифів нарозрахунково-касове обслуговування тощо.
3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактикусвого розвитку, своєї діяльності без втручання держави.
4. Банки належать до категорії підприємств — фінансових посередників іпрацюють за принципом: “Дешевше купити — дорожче продати”. Виходячи зцього банк з повним правом можна назвати спекулятивним підприємством. Певнаріч, спекуляція зі сторони банку має свої межі. Будь-хто має право торгувати,але для цього спекуляція повинна носити “цивілізований” характер. Дляприборкання її аморальних якостей вона повинна спиратись на законодавство, несуперечити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен мати рівніінформаційні можливості про кон’юнктуру ринку. У таких умовах спекуляціявтрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від тогонаскільки успішно “спекулює” банк, залежить його дохідність та ефективністьдіяльності.
5. Всі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працювати. Зпозиції комерції не повинно бути ресурсів, які даремно лежать. Реальність однактака, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно, абоне обертається зовсім. З позиції бізнесу це не природно, тому завжди кориснознати, що прибуток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню добанківських резервів.
6. Банківська комерція повинна діяти за принципом — все для клієнта. Цеозначає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, забезпечує йогоприбуток. На перший погляд здається, що даний принцип не узгоджується зпринципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між цимипринципами не існує. На практиці все повинно бути на взаємовигідній основі: першза все прибуток клієнта, а потім прибуток банка. Вірно і те, що прибутокклієнта — це не єдина мета, а основа для одержання прибутку банку. Забезпечуючиприбуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес.
Отже, існує велика кількість методів та принципів формуваннябанківських ресурсів, кожен з них має свої переваги та недоліки, саме томубанкам, а саме їхньому керівництву слід вдосконалювати їх, вивчати нові,варіювати їх між собою. Такий підхід дозволить виявити найоптимальніший варіантформування збалансованої ресурсної бази та забезпечить стійкість іприбутковість банківській установі.
Розділ ІІ. Особливості організаціїформування ресурсної бази банків в Україні
 2.1 Джерела формування власнихресурсів банку
Зростання ризикованості банківської діяльності в умовах трансформаціїекономіки, підвищення її обсягів та поява різноманітних форм вимагаютьзбільшення банками власної ресурсної бази. Враховуючи важливу роль банків у розвиткуекономіки як провідних фінансових посередників, регулятивні органи встановлюютьмінімальні нормативи до розмірів та достатності капіталу банків. З урахуваннямцих вимог, для розширення можливостей здійснення активних операцій більшістьбанків прагне до нарощування власної ресурсної бази. Крім того, збільшеннябанками власних коштів підвищує їхню надійність, сприяє підтримці довіри до нихз боку суспільства, що стимулює розвиток банківських ресурсів.
Джерела формування ресурсної бази банків, визначаються особливим місцемїх у ринкової системі [36, с.31]:
як провідних посередників грошового ринку;
як комерційних структур, що працюють заради прибутку;
як економічних суб’єктів, що піддаються більшим фінансовим ризикам,порівняно з іншими суб’єктами ринку.
Завдяки цим особливостям банки формують свою ресурсну базу на трьохзасадах:
1) накопичення власних коштів як бази для забезпечення економічноїсамостійності і фінансової відповідальності банку за його зобов’язаннями;
2) приймання грошових коштів від юридичних і фізичних осіб назберігання згідно з посередницьким призначенням і особливим статусом банків. Влітературі і на практиці цю засаду називають залученням коштів банками, хочатака назва не зовсім точно виражає сутність цієї засади, оскільки ініціаторамирозміщення цих коштів є їх власники, а не банки;
3) позичення коштів в інших банків та економічних суб’єктів.
Відповідно, щодо джерел утворенняресурсів, то банки можуть отримати їх від фізичних та юридичних осіб, іншихбанків та фінансових установ, НБУ та на міжнародних фінансових ринках(рис.2.1).
/>
/>/>Рис.2.1 Класифікація джерел утворення ресурсної бази банків
Власні ресурси банків являютьсобою кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать банкам направах власності, забезпечують їх економічну самостійність та фінансовустійкість. Специфікою банківської діяльності обумовлене те, що власні ресурсибанків здебільшого виконують захисну функцію. Однак, роль власних ресурсів удіяльності банків відразу після їх утворення дуже велика, оскільки за їхрахунок фінансується придбання будівель, меблів, організаційної техніки та інше[18, с.126].
Власний капітал банку формуєтьсяіз статутного(грошових внесків учасників банку) та резервного капіталу, нерозподіленогоприбутку та інших фондів сформованих за рахунок прибутку.
Об’єктивно у банків існують два види джерел формування та нарощуваннявласних коштів (капіталу): зовнішні та внутрішні, різниця між якими полягає утім, що в першому випадку для збільшення власних коштів залучаються додатковіресурси з грошового ринку, а в другому — збільшення власних коштів відбуваєтьсяза рахунок підвищення ефективності роботи банку (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Зовнішні та внутрішніджерела збільшення власних коштів банкуЗбільшення власних коштів банку за рахунок зовнішніх джерел Збільшення власних коштів банку за рахунок внутрішніх джерел 1) Випуск нових акцій 1) Результат переоцінки основних фондів, нематеріальних активів 2) Емісія субординованих боргових зобов’язань 2) Чистий прибуток звітного періоду 3) Нерозподілений прибуток 4) Резервні відрахування із прибутків на випадок непередбачених збитків 5) Спеціальні фонди та резерви
Як показує узагальнення закордонної та вітчизняної практики, длязалучення капіталу із зовнішніх джерел банки мають декілька альтернативнихспособів [2, 6, 42]:
1) продаж звичайних акцій;
2) продаж привілейованих акцій;
3) емісія субординованих боргових зобов’язань;
4) обмін акцій на боргові цінні папери.
Розглянемо переваги та недоліки окремих джерел залучення ресурсів. Додатковаемісія звичайних акцій є найбільш дорогим способом залучення зовнішньогокапіталу через високі витрати з розміщення емітованих акцій та великий ризик,пов’язаний з доходами акціонерів у порівнянні з доходами власників борговихзобов’язань. Коли акціонери банку не зможуть викупити всі нові акції, цезменшить їх контроль над банком та прибуток на одну акцію, якщо тільки залученікошти не принесуть дохід, що перевищує витрати на емісію нових цінних паперів. Продажпривілейованих акцій, як і продаж звичайних акцій, є одним з найдорожчих джерелпоповнення банківського капіталу. Дивідендні виплати власникам звичайних акційможуть знизитися після випуску привілейованих, тому що привілейовані акціонеримають первинне право на прибуток банку відносно власників звичайних акцій. Однак,привілейовані акції мають перевагу перед борговими зобов’язаннями, що полягає вбільшій гнучкості перших (тому що дивіденди не є обов’язковими виплатами), атакож у тім, що вони збільшують можливості банку щодо залучення позиковихкоштів у майбутньому.
Випуск субординованих зобов’язань та цінних паперів. Цим зобов’язаннямпритаманні окремі ознаки власного капіталу: виплата процентів інвесторам можепризупинитись у разі погіршення фінансового стану банку-боржника ; ціборгові зобов’язання не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через п’ятьроків, а у разі банкрутства або ліквідації повертаються інвестору післяпогашення претензій усіх інших кредиторів; субординований капіталзабезпечується в цілому всім майном банку. Перевага субординованих борговихзобов’язань у збільшенні частки запозичених коштів підвищує прибуток на однуакцію, якщо позичені кошти приносять дохід, який перевищує відсоткові виплати,які необхідно по них зробити. Крім того, відсоткові виплати по боргових зобов’язанняхвиключаються з оподаткованого доходу. Однак нові боргові зобов’язаннязбільшують ризик банкрутства та ризик, пов’язаний зі сталістю отриманняприбутку, що може уповільнити продаж акцій у майбутньому.
Обмін акцій на боргові цінні папери. В останні роки багато банківськихорганізацій (особливо банківські холдингові компанії) використовували у своїйпрактиці обмінні операції типу “акції — боргові зобов’язання”, у результаті яких банк збільшує свійкапітал та уникає майбутніх витрат на виплату відсотків по зобов’язаннях, щопогашаються. Вибір того чи іншого зовнішнього джерела збільшення власногокапіталу та
їх співвідношення визначаються чинниками, серед яких найбільше значеннямають:
відносні витрати, пов’язані з використанням конкретного джерела власнихкоштів (капіталу) ;
ризик, пов’язаний з конкретним джерелом власних коштів (капіталу) ;
вплив на прибутковість власних коштів банку або акціонерного капіталу,що характеризується зміною прибутку на одну акцію;
вплив на власність та контроль за діяльністю банку з боку існуючих тапотенційних акціонерів;
вплив на загальну схильність банку до ризику, що характеризується, наприклад,таким показником, як співвідношення сукупного обсягу виданих кредитів тавласних коштів (капіталу) банку;
ступінь розвиненості ринків капіталу, на яких може здійснюватисязалучення нових коштів для поповнення власного капіталу банку;
політика регулювання НБУ.
Найбільш пристосованим видом боргових цінних паперів для залученнядовгострокових ресурсів у сучасних українських умовах є облігації. Облігації — це досить гнучкий фінансовий інструмент, здатний зменшити високі відсотковіризики, яким піддаються як банк-позичальник, так і власники вільних коштів. Протиріччяміж банком та інвестором, що обумовлені високим рівнем відсоткових ризиків,знижуються при емісії купонних облігацій із змінною відсотковою ставкою. Уцьому випадку відсоткова ставка по купону прив’язується до одного з головнихіндикаторів грошового ринку, наприклад, курсу долару США. Таким чином, банкможе бути впевнений, що у випадку падіння прибутковості на грошовому ринкувідсоткова ставка по купонах облігації також зменшиться. Дохід інвесторівзалежить тільки від об’єктивної ситуації, що складається на ринку. Облігації,що випускаються великими банками, мають ряд привабливих для інвесторіввластивостей. У зв’язку з тим, що облігації відносяться до категорії емісійнихцінних паперів, тобто емітуються випусками (серіями), існує однаковий длявсього випуску термін до погашення, періоди купонних виплат, відсоткова ставкапо купонах — іншими словами, усі чинники, що визначають рівень цін на ці папериу кожний конкретний момент.
Тим самим створюються передумови для організації розвинутого вторинногоринку банківських облігацій. Таким чином, потенційний власник облігацій маєвпевненість, що у випадку виникнення потреби в коштах раніше терміну погашенняоблігацій він зможе їх вигідно продати, використати як заставу і т. ін. Зіншого боку, банк, емітувавши облігації, одержує гарантії, що йому не потрібнобуде повертати акумульовані кошти до терміну погашення цінних паперів.
Залучення капіталу за рахунок внутрішніх джерел не несе в собінебезпеки втрати існуючими акціонерами контролю над банком, звуження їх часткиу власності та скорочення доходу на одну акцію. Такий спосіб нарощуваннявласного капіталу спостерігається в умовах зниження активності інвесторів танестачі коштів від реалізації акцій, що емітуються. У той же час суттєвескорочення прибутків комерційних банків робить збільшення капіталу за рахуноквнутрішніх джерел проблематичним, що потребує особливої уваги.
Оцінка обсягу власного капіталу та його питомої ваги у структуріресурсної бази банківської системи України дає змогу визначити рівенькапіталізації банківського сектору та охарактеризувати тенденції, які в ньомуспостерігаються, з метою пошуку способів вдосконалення. Зокрема, станом на 1січня 2009 рокувласнийкапітал банків України склав 119,3млрд. грн. або 13,1% пасивівбанків, що б, за сприятливої загальноекономічної ситуації, дозволило говоритипро фінансову стійкість та надійність банківських установ, оскільки в економічнійпрактиці вважається, що цей показник є оптимальним вже на рівні 8-10%.
Варто зазначити, що в останні роки спостерігається суттєве зростаннякапіталізації банківської системи України (рис.2.2).

/>
/>/>Рис. 2.2 Динаміка власного капіталу банків України 2006-2009 рр.
Порівняно із 2008 роком власний капітал українських банків зріс майжевдвічі. Тенденція зростання спостерігалася і протягом минулих років, зокрема у2008р. власний капітал зріс на 64% порівняно з 2007р., а також майже на 67% у2007р. в порівнянні із 2006 роком, проте раніше вона була зумовлена в основномузбільшенням чисельності банків та об’єктивною потребою розширення обсягів,невеликої за мірками розвинутих країн, банківської системи України.
Адже обсяг капіталу всього українського банківського сектору можнаприрівняти до капіталу одного банку Польщі. У свою чергу, різниця у 71%сьогодні, за незмінної кількості зареєстрованих банків, свідчить, що в умовахсвітової та внутрішньодержавної фінансової кризи банки активніше почалинарощувати капітал здебільшого для збереження своєї фінансової надійності тастійкості [74].
Порівняння приросту власного та статутного капіталу протягом першогомісяця 2006-2009 рр. дає більш повну характеристику впливу кризових чинників натенденцію додаткового залучення ресурсів від акціонерів (табл.2.2). Як видно зтаблиці 2.2 зростання капіталу банків України здебільшого відбувається за рахунокзбільшення фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу. Варто такожзазначити, що станом на 1.01.2007 р. капітал акціонерів становив 26,266 млрд.грн. або 62% від усього капіталу, на 1.01.2008 р. — 42,873 млрд. грн. або 62%,а 1 січня 2009 року — 82,454 млрд. грн. або 69% власного капіталу [74]. Векономічній практиці даний показник вважається достатнім вже на рівні 50-60%.
/>/> 
Таблиця 2.2
Динаміка приросту власного та статутного капіталу банківУкраїни за січень 2006-2009 рр. (абсолютні та відносні показники) Показник
січень
2006 року
січень
2007 року
січень
2008 року
січень
2009 року (млн. грн) (%) (млн. грн) (%) (млн. грн) (%) (млн. грн) (%) Приріст власного капіталу 480 1,9 601 1,4 1374 2 4750 4 Приріст статутного капіталу 235 1,5 296 1,1 675 1,6 4969 6
Водночас у банківській системі України простежується значнаконцентрація капіталу та банківських операцій. Так, на першу десятку банківприпадає понад 46% сукупного власного капіталу всієї банківської системи. Тобтобільшість українських банківських установ невеликі за обсягом капіталу, щозбільшує їх чутливість до впливів зовнішнього фінансового середовища і вподальшому може призвести до зменшення їх кількості через злиття, чи поглинаннябільш стійкими конкурентами.
Для повного аналізу власного капіталу необхідно здійснити його оцінку урозрізі складових (рис.2.3).
Так, станом на 1 січня 2009 року загальні резерви, резервний фонд таінші фонди банків становили 8,4% від власного капіталу, тоді як у 2008 році, на ту ждату, вони становили 9,6% відповідно. Зменшення резервних ресурсів
банку у відсотковому співвідношенні, в абсолютних показникахвідображене майже подвоєнням зарезервованих у різних фондах коштів: з 6,7 млрд.грн. до 10 млрд. грн.
/>/>
/>/>Рис.2.3 Структура власного капіталу банків України
Вагомою складовою уструктурі власного капіталу банків виступає результат поточного року, який напочатку 2008 р. становив 6,6 млрд. грн., а у 2009 році — 7 млрд. грн. Позитивнарізниця характеризує зростання прибутковості українських банків, проте, запопередніми даними, вже у другому місяці 2009 р. наслідкомфінансової кризи стає фіксація суми збитку банківської системи України у розмірі243 млн. грн. [74].
Характерною ознакою2008 року у банках України виступає незмінна частка дивідендів що спрямовані назбільшення статутного капіталу — 0,4%. Абсолютний приріст направлених достатутного капіталу доходів акціонерів у 2008-2009 рр. становив 199 млн. грн.
Значну частку увласному капіталі банків займають результати переоцінки основних засобів,нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестиційв асоційовані компанії. Станом на 1.01.2008 року цей показник становив 8 млрд. грн.(11,5% від власного капіталу), а 1.01.2009 р. — 10,5 млрд. грн. (8.8%), щосвідчить про зростання інвестиційного потенціалу українських банків протягом2008 року.
Помітною складовоюзростання власного капіталу виступають емісійні різниці. За результатамианалізу варто сказати, що вони суттєво зросли, як абсолютно, так і у відноснихпоказниках. Зокрема, із 4,6% станом на 1.01.2008 р. до 5,3% станом на 1.01.2009р. побільшала питома вага емісійних різниць у власних ресурсах банку. Проте незайвимбуде зазначити, що протягом останніх двох місяців, за попередніми даними,спостерігається тенденція зменшення частки цього показника до 4,8% у власномукапіталі, що є наслідком погіршення ситуації на фондовому ринку у зв’язку ізфінансовою кризою.
Зараховуються доскладу власного капіталу і результат минулих років. Зокрема, 1,4 млрд. грн. нерозподіленогоприбутку станом на 1 січня 2009 р., зважаючи на світову фінансову кризу,виступає, певною мірою, заспокійливим фактом для населення банківської системи України.
Таким чином, власні банківськіресурси- це основа діяльності будь-якого банку,оскільки від їх формування залежать масштаби його діяльності та обсягиотримуваних прибутків. Кожна операція банків, здійснення якої пов’язане зізміною обсягу та складу його ресурсів, приносить доходи або витрати. Томурозуміння суті, функцій та джерел утворення надійних банківських ресурсівдозволяє адекватно проаналізувати реальну ситуацію у банківському секторіУкраїни та сформулювати шляхи вдосконалення ресурсної бази.2.2 Особливості та напрямивикористання банківських ресурсів
Розміщення мобілізованих ресурсів банків України з метою отриманняприбутку і забезпечення ліквідності визначає склад його активів або змістоперацій із формування вимог.
Найбільш розповсюдженими активними операціями банків є:
кредитування (у всіх його формах);
інвестування;
інші операції.
Кредитні операції є основним видом банківської діяльності. Оскількипротягом певного проміжку часу банки одержують процентний дохід за наданимикредитами, а час сплати процентних витрат по депозитах ще не настав, цілкомочевидною є надійність банківських портфелів, навіть якщо фінансовий станпозичальників не дозволяє вчасно і у повному обсязі розрахуватися за кредитами,або вони сплачують проценти для збереження своєї репутації [48, c.32-36].
За 2008 р. у банківській системі України спостерігалось рекорднезбільшення чистих активів. Так, у порівнянні з 2007 р. активи за 2008 р. зрослина 326690 млн. грн.
Найбільшу частку в структурі активів складає кредитний портфель, станомна 01.01.2009 р.792384 млн. грн. У структурі кредитного портфеля переважаликредити надані суб’єктам господарювання — 472584 млн. грн., проти 268857 млн. грн.фізичним особам. Збереглася тенденція до збільшення пріоритетного розвиткучастки довгострокового кредитування 507715 млн. грн., (табл.2.3) [74].
За станом на 01.01.2010 р. структура активів мала такий вигляд (удужках — значення на 01.01.2009 р) (рис.2.4), (рис.2.5):
68,14% (76,31%) — кредитний портфель та лізинг;
8,52% (6,51%) — коррахунки в інших банках;
3,98% (4,39%) — інвестиційний портфель (державні цінні папери тавкладення в акції інших підприємств);
Таблиця 2.3
Основні показники обсягу активних операцій банків2004-2009 роки, млн. грн. [74] Показники 2004 2005 2006 2007 2008 2009 Чисті активи 134348 213878 340179 599396 926086 880300 Високоліквідні активи 23595 36482 44851 63587 79702 32706 Кредитний портфель 97197 156385 269688 485507 792384 498604 Довгострокові кредити 45531 86227 157224 291963 507715 356700 Проблемні кредити 3145 3379 4456 6357 18015 69015 Вкладення в цінні папери 8157 14338 14466 28693 40610 35035 Резерви 7250 9370 13289 20188 – –
4, 20% (4,81%) — депозити та кредити в інших банках;
4,09% (3,78%) — матеріальні та нематеріальні активи;
2,41% (2,24%) — готівка, чеки та банківські метали;
0,18% (0,19%) — інвестиції капіталу;
3,92% (1,07%) — доходи до отримання;
4,56% (0,68%) — інші активи.
Слід зазначити, що протягом періоду зросло використання коштів банківна коррахунках в інших банках, матеріальні та нематеріальні активи, готівку тачеки, доходи до отримання, інші активи. Протягом періоду зменшилосьвикористання коштів банків на кредитний портфель та лізинг, інвестиційнийпортфель, депозити в інших банках, інвестиції капіталу.
/>
Рис.2.4 Динаміка використання банківських коштів у 2008-2009 роках, % [74]

/>
Рис.2.5 Структура використання коштів банків України, % [74]
У структурі використання коштів переважають кредитні та лізинговіоперації — 68,14%. Значно меншу частку займають — коррахунки в інших банках — 8,52%.
Ще менше у структурі інших активів, депозитів у банках, матеріальних танематеріальних активів, готівки, інвестицій [75].
/>
Рис.2.6 Динаміка використання активів банками України за 2004-2009роки, млрд. грн.
Станом на 1 січня 2010р., обсяг активів банківської системи становив880,3 млрд. грн., зменшення за рік склало 45,8 млрд. грн. В основному воновідбулося за рахунок скорочення обсягів кредитних операцій, частка якихстановить 79,2% усіх активів, (рис.2.7).
/>
Рис.2.7 Динаміка кредитного портфеля та проблемних кредитів, млрд. грн.[77]
Чинником загострення кризової ситуації в банківській системі сталипроблеми у сфері кредитування. Так, обсяги кредитів в економіку у січні скоротилисьна 11,4 млрд. грн. — як для юридичних, так і для фізичних осіб. Різко зросласередня вартість кредитів у національній валюті (з 21,6% до 26,5%), вона сталаудвічі вищою, ніж у січні 2008 р. [75].
Таку ситуацію спричинила некоректна кредитна політика банків. Сумипроблемних кредитів за 2008 р. зросли у 3 рази, а частина громадян, яківважають позичання коштів у банках недоцільним, подвоїлась і становить 86% [77].
У січні-лютому 2009 р. зафіксовано істотний спад обсягів кредитуванняекономіки на 16 млрд. грн., або на 2,2%. Причин цього декілька [74]:
гострий дефіцит кредитних ресурсів; різке зростання вартості кредитнихресурсів;
зниження кредитної платоспроможності позичальників;
зниження взаємної довіри між банками і позичальниками.
Динаміка залучених депозитів та виданих кредитів наведена на рис.2.8
Обсяги кредитування домашніх господарств протягом листопада 2009 р. зрослидо 3.6 млрд. грн. порівняно з жовтнем і залишилися меншими за середній обсяг запопередні 12 місяців (4,1 млрд. грн).
Обсяги кредитування у річному обчисленні зменшилися на — 2,3%, у т. ч. споживчихкредитів — на — 3,4%, кредитів на нерухомість — на — 6,8%.
Обсяги кредитування нефінансових корпорацій протягом листопада 2009 р. зменшилисядо 62,5 млрд. грн. порівняно з жовтнем і були меншими, ніж середній обсяг запопередні 12 місяців (63,1 млрд. грн) [77].
Обсяги кредитування у річному обчисленні зменшилися на — 0,1%, у т. ч. усільське господарство та будівництво (на — 3,2% та — 3,4% відповідно), водночасзросли у промисловість та торгівлю (на 4,7% та 3,0% відповідно), (табл.2.4).
/>
Рис.2.8 Динаміка залучених депозитів та виданих кредитів в Україні за2004 — початок 2009 рр. [75].
Таблиця 2.4
Нові кредити банків України на 2009 рік, млрд. грн. [74] 2009 рік Середня за попередні 12 місяців Залишки на кінець місяця за місяць млрд. грн. за 12 місяців кумулятивно 09 10 11 10 11 10 11 Нові кредити 71,9 67,6 67,2 819,3 818,6 -1,7 -0,1 68,3 722,7 Домашнім господарствам 3,9 3,3 3,6 49,7 48,5 -12,7 -2,3 4,1 245,3 Нефінансовим корпораціям 66,9 63,5 62,5 757,6 757,1 -1,0 -0,1 63,1 458,6
У структурі кредитного портфеля значно збільшилась частка проблемнихкредитів — у 3,88 рази, що значною мірою вплинуло на фінансовий результатбанків.
Структура кредитного портфеля за об’єктами кредитування індикативноїгрупи станом на 01.01.2010 р. була такою (рис.2.11):
/>
Рис.2.9 Структура кредитів банків України, % [75]
кредити юридичним особам — 57,89 (57,86%) — склали 306,65 млрд. грн.;
кредити фізичним особам — 35,22% (36,21%) — 186,58 млрд. грн.;
кредити та депозити іншим банкам — 5,81% (5,93%) — 30,77 млрд. грн.,
Слід зазначити, що протягом періоду загальні інвестиції банків зрослиіз 37172 млн. грн. у 2004 р. до 63236 млн. грн. у 2009 р. Вкладення в цінніпапери зросли із 8157 млн. грн. до 35035 млн. грн., (рис.2.10).

/>
Рис.2.10 Динаміка інвестицій банків, млрд. грн. [77]
Отже, портфельне інвестування дозволяє банку планувати, оцінювати,контролювати кінцеві результати всієї інвестиційної діяльності в різнихсекторах фондового ринку.
Здійснимо аналіз інвестиційних вкладень банків на основі табл.2.5
Таблиця 2.5
Інвестиційні банківські кредити в Україні у 2000-2008 рр. млн. грн. [77]Показники
2004
2005
2006
2007
2008
2009 Загальні інвестиції, млн. грн. 37172 51011 57140 64560 89564 32360 Вкладення в цінні папери 1570 14338 14466 18693 40610 15035
Ще одним напрямом використання ресурсів банків — є інші операції ісеред них — операції лізингу.
Протягом 2005-2008 рр. ринок лізингу в Україні зріс більш ніж в 11разів, проте, у 2009 р. відбулось його падіння (табл.2.6).
Дослідження ринку лізингу в Україні свідчить, що засновникаминайпотужніших лізингових компаній України є саме банківські установи.

Таблиця 2.6
Показники лізингу в Україні, млрд. грн. [74] Рік Кредитно-інвестиційний портфель банків Портфель лізингових угод Темп зростання портфелю банків,% Темп зростання портфеля лізингових угод% 2005 148,875 2,4 – – 2006 252,623 4,9 170 204 2007 462,149 20,2 183 412 2008 759,686 28,5 164 141 2009 404,132 19,7 53,2 67,8
Для банку фінансування лізингових операцій має низку переваг, оскількилізингова компанія [16, c.173]:
як позичальник у фінансовому плані є більш надійною та стійкоюструктурою порівняно з більшістю лізингоодержувачів;
надає в заставу банку, крім предмету лізингу, майнові права налізингові платежі за договором лізингу;
готує документацію та здійснює аналіз для банківського фінансування;
ділить з банком ризики, оскільки фінансує за рахунок власних коштів від5% до 50% від суми кожного проекту;
позбавляє банк потреби займатися низкою технічних питань;
співпраця з лізинговою компанією дає змогу банку збільшувати клієнтськубазу та нарощувати кредитний портфель.
Отже, найбільш поширеним напрямом використання коштів українськихбанків належить — кредитуванню фізичних та юридичних осіб, інші напрями, такі,як — відкриття коррахунків в інших банках; відкриття депозитів та кредитів вінших банках; придбання матеріальних та нематеріальних активів; залишкиготівки, чеків та банківських металів; інвестицій капіталу; доходів доотримання та інших активів — поширені значно менше.
 
2.3 Організація управління залученимита запозиченими ресурсами банків
Висока ризикованість спонукає українські банки інтенсивно використовуватирізні способи захисту для збереження фінансових позицій та управліннязапозиченими та залученими ресурсами (рис.2.11)
Одним із способів уникнення цих ризиків є зважене управління процесомформування ресурсної бази банку.
У процесі стратегічного планування ресурсної бази банк повиненздійснювати якісну оцінку її елементів.
При цьому встановлено, що якість кожного з елементів ресурсної базивизначається за допомогою критеріїв прийняття рішень через інтервалишкалювання.