ОРГАНІЗАЦІЯУПРАВЛІННЯ В ЕКОЛОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
План
1. Сучасні вимоги до екологічного управління
2. Базові основи екологічного управління3. Історіярозвитку системи «природа–суспільство»
4. Загальні властивості складних систем
5. Теоретичні основи управління: предмет і методтеорії управління
Література
1. СУЧАСНІВИМОГИ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
Гармонізація вуправлінському контексті означає активну діяльність, спрямовану на подоланнярозладу, досягнення узгодженості. Отже, у взаємовідносинах та взаємодіїсуспільства і природи пріоритетним має бути подолання екологічного розладу ідосягнення екологічної узгодженості. Екологічна стратегія гармонізації єпрагненням оптимально узгоджувати взаємозалежність суспільства і природи.
Гармонізаціявзаємовідносин суспільства і природи зможе настати внаслідок такої змінилюдської діяльності, у першу чергу управлінської, коли людство, спираючись напізнані природні закономірності, прийме на себе функції системного управліннясоціально-екологічними і природовідновлюваними процесами, щоб досягтисоціально-екологічної рівноваги. Реально гармонізація, як ідеал взаємовідносинта співіснування суспільства і природи, може настати тоді, коли людиуправлятимуть не природою, а насамперед собою, своїми «ресурсними апетитами»,своєю екологічною свідомістю й культурою.
Якщо брати доуваги дослівне давньогрецьке визначення поняття «екологія», що являє собоювчення про гармонію в домівці, середовищі життя, то екологічне управління якдомоуправління повністю відповідає біблійному призначенню людини: «І взявГосподь Бог людину, і в едемському раї вмістив був її, щоб порала його та йогодоглядала» (Буття 2:15). Тобто призначення екологічного управління – доглядатиі оберігати як планетарну домівку (середовище життя), так і національнідомівки. Для цього і створюються міжнародні організаційні механізми гармонізаціїспівіснування та національні системи екологічного управління як механізмигармонізації.
Механізмигармонізації діють на державному, корпоративному, місцевому і громадськомурівнях.
Для того щобекологічне управління відповідало своєму призначенню, необхідно дотримуватисятаких вимог:
Принципи,методологія екологічного управління повинні бути адекватними задекларованим наглобальному й національному рівнях керівним принципам гармонізаціїжиттєдіяльності суспільства і збалансованого розвитку.
Впровадження йрозвиток екологічного управління мають ґрунтуватися на екологічнихфункціональних законах і принципах та методології системного підходу.
Для забезпеченняметодологічної тотожності в підходах екологічне управління повинно мати у своїйоснові систему міжнародних регламентів і стандартів, методологіюсистемно-екологічного підходу.
Розвитоксистемного екологічного управління має засновуватись на гуманітарних принципахі пріоритетах національної екологічної політики.
Функціїекологічного управління повинні кореспондуватися із загальносистемнимифункціями адміністративного управління.
Екологічнеуправління має ґрунтуватися на власній законодавчій і нормативно-правовій базі,яка за своїм правовим впливом на розвиток суспільства повинна займати домінуючемісце та роль.
Ефективністьекологічного управління забезпечується професійно підготовленим управлінськимперсоналом – екологічними менеджерами, підготовка яких здійснюється заспеціальними програмами.
Екологічнеуправління повинно мати у своєму розпорядженні власну інформаційну систему, яказабезпечує моніторинг реалізації прийнятих рішень.
Для створенняумов щодо реалізації сучасних екологічних вимог треба подолати проблеми векологічному управлінні, а саме:
– законодавчуневизначеність системного екологічного управління;
– недостатнюпрофесійну екологічну підготовку управлінського персоналу щодо володінняметодологією системного підходу;
– міжгалузевуметодологічну неузгодженість функцій екологічного управління.
– міжгалузевунормативну невідповідність моделей екологічного управління
– функціональнуневідповідність національної системи екологічного управління Європейськомурегламенту 1836\93 і міжнародним стандартам серії ISO 14000.
Значну роль устримуванні розвитку екологічного управління відіграє неструктурованість ігалузева розпорошеність функцій екологічного управління. Тому чіткий розподілфункцій і відповідальності між державною, корпоративною, регіональною(місцевою) і громадською системами екологічного управління сприятиместановленню й постійному вдосконаленню систем екологічного управління.
2. БАЗОВІОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
Системиекологічного управління мають у своєму підґрунті такі фундаментальні складові:екологічні закономірності; регулятивні закони; екологічну політику; стандарти,нормативи, ліміти; методології системного підходу; кадастри і механізми(методи) управління.
Екологічнізакономірності. До об’єктивно існуючих науково-систематизованих законівфункціонування системи «людина–природа» належать екосистемні закони, законисоціальної екології та екологічної рівноваги. Порушення цих законів призводитьдо екологічних криз, катастроф, деградації середовища. Екологічнізакономірності є базовими для гармонізації системи «природа–суспільство» і длясистемного екологічного управління.
Регулятивнізакони. Перш за все це Конституція України. Саме вона визначає права громадянна екологічно безпечне життя і відповідні обов’язки держави щодо гарантуванняцих прав. Регулятивним законодавством України визначаються функції екологічногоуправління, повноваження та відповідність органів управління, механізмизабезпечення здійснення функцій і повноважень.
Екологічнаполітика. Визначає цілі і пріоритети, основні напрями екологічної діяльностісуб’єктів управлінського апарату, вимоги до самої системи екологічногоуправління. Вона подається у вигляді офіційного документа, що затверджується ідекларується компетентними органами влади.
Стандарти,нормативи, ліміти. Основою екологічного управління є контроль відхилень відгранично допустимих нормативів забруднень навколишнього природного середовища,його екологічної чистоти, встановлених лімітів природокористування. Екологічнеуправління використовує базові стандарти, додержання яких забезпечує високийрівень ефективності.
Методологіясистемного підходу. Мається на увазі методологія підготовки і прийняття рішень,вирішення складних проблем. Вона ґрунтується на системному мисленніуправлінського персоналу, доскіпливому аналізі різних ситуацій, а також насистемній моделі об’єктів управління. Застосування методології системногопідходу сприяє прийняттю оптимальних управлінських рішень, досягненню кінцевогорезультату з мінімальними витратами й у найкоротші строки.
Кадастри. Веденнякомплексних державних кадастрів природних ресурсів орієнтоване на вивчення таоблік потенціалів, запасів та обігу (самовідновлення) природних ресурсів,оцінку ресурсного потенціалу, а також умов відновлення ресурсів басейнів,регіонів і країни в цілому. Саме на основі кадастрів проводиться аналіз іпрогнозування ресурсної бази економіки, що дає підстави говорити про якістьнавколишнього середовища, розробляти державні програми комплексного освоєння тазапобігання виснаженню природних ресурсів. До сфери вивчення, обліку і веденнядержавних кадастрів входять, крім традиційних природних об’єктів, такі природніресурси, як асиміляційний потенціал, продукційний потенціал, кліматичніресурси, господарська ємкість екосистем.
Механізмиуправління. Складаються з груп екологічних і функціональних механізмівекологічного управління, які є водночас механізмами гармонізації співіснуваннясуспільства і природи. До екологічних належать механізми біотичного регулюваннянавколишнього природного середовища, еколого-господарського балансу територій,обліково-кадастровий та екологічного моніторингу. До функціональних належатьекономічний, адміністративний, інформаційно-контрольний та громадськиймеханізми.
Екологічнімеханізми спираються переважно на екологічні закономірності співіснуваннясуспільства і природи, а функціональні – на регулятивне екологічне національней міжнародне законодавство, стандарти і норми.
екологіяуправління суспільство
3. ІСТОРІЯРОЗВИТКУ СИСТЕМИ «ПРИРОДА–СУСПІЛЬСТВО»
Кожна з епох усуспільному розвитку людства мала свою історичну домінанту і характеризуваласярізними співвідношеннями економічних та екологічних спрямувань. Розглянемозагальну динаміку зміни інтегральних характеристик різних історичних епох(табл.).
Еволюція історичних епох вінтегральному аспектіЕпоха Екологічні обмеження Соціальна характеристика Історична домінанта 1 Технології з економічними обмеженнями Охорона природи й життєвого середовища ігнорується тенденцією до максимального демографічного зростання, обмеженого недоїданням і хворобами. Територіально-демографічний експансіонізм Домінанта прокормлення 2 Технології з економічними й частковими екологічними обмеженнями Охорона природи й життєвого середовища декларується, але здійснюється частково. Максимальне демографічне зростання підтримується соціально-економічними механізмами і медициною. Територіальний експансіонізм Домінанта економіки 3 Технології з економічними і зростаючими екологічними обмеженнями Охорона природи й життєвого середовища здійснюється з технологічними й економічними обмеженнями. Стимулювання демографічного зростання декларується, але не здійснюється (у розвинених країнах здійснюється автоматично). Ресурсний експансіонізм Домінанта економіки з екологічними обмеженнями 4 Технології з абсолютними ‘ екологічними обмеженнями Пріоритет охорони природи й життєвого середовища. Демографічні процеси підпорядковані цілям підвищення якості життя людини (зменшення захворюваності, подовження тривалості життя на фоні підвищення освіченості і забезпеченості). Поступова депопуляція. Постконфронтаційна епоха загальної безпеки і недоцільності воєн та соціальних напруг Домінанта виживання. Домінанта екологічних законів життєдіяльності /> /> /> /> />
Людство ниніперебуває на межі другої і третьої епох, дедалі більше втягуючись у складніпроблеми третьої. Але при цьому ще надто мало робиться для зменшення тиску наприроду, тобто для власної саморегуляції системи «природа–суспільство». Томутепер величезного значення набуває система екологічного управління як системапротидії суспільства, людства самознищенню, прискореному переходу в четвертуісторичну епоху.
По суті вжесьогодні людство повинно налаштовуватися на «екологічну революцію», яка і єзасобом запобігання самознищенню і відновлення рівноваги екологічних систем.
Усі попередніреволюції – сільськогосподарська, промислова, науково-технічна, енергетична –призводили до поглиблення глобальної екологічної кризи.
Можна сказати, щона сучасному етапі екологічне управління має відігравати роль стимулюючогомеханізму «екологічної революції».
4.ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ
Емерджентність.Властивості системи навряд чи можна збагнути лише на основі характеристик їїскладових частин. Вирішальне значення тут має взаємодія між елементами системи.Складання системного цілого й утворена при цьому інтеграція підпорядковуютьсяіншому, можливо, дещо схожому за характером дії закону формування,функціонування та еволюції.
Різноманіттяелементів системи. Система не може складатися з абсолютно ідентичних елементів.
Стійкість.Переважання внутрішніх взаємодій у динамічній системі над зовнішніми визначаєїї сталість і здатність до самозбереження. Зовнішні впливи на природну систему,якщо вони переважають її внутрішню енергетику взаємодії, призводять добезповоротних змін, деградації і навіть до загибелі системи.
Динамічність.Будь-яка жива (екологічна) система є по суті динамічною, а тому і відкритоюсистемою.
Еволюційність.Виникнення і становлення всіх систем зумовлено еволюцією. Самопідтримувальнідинамічні системи еволюціонують у бік ускладнення організації і виникненнясистемної ієрархії, що є результатом ланцюгової реакції трансформації ієрархійі дає життя підсистемам у структурі систем. Наслідком збільшення складнощів ірізноманіття вважається динамізм еволюції, чим і пояснюється прискоренепроходження її ступенів (етапів), рівноцінних за своїми якісними зрушеннями.
Моделювання.Будь-яка реальна система може бути подана у вигляді певного образу, якийназивають моделлю системи. Моделювання, як правило, супроводжується незначнимспрощенням і формалізацією взаємозв’язків у системі.
5.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ: ПРЕДМЕТ І МЕТОД ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ
Управління – це процес впливу на системудля переведення її в новий стан чи для підтримки її в якомусь установленомурежимі. Воно характеризується наявністю системи, причинного зв’язку між їїелементами, керуючої і керованої підсистем, динамічного характеру системи ікеруючого параметру. Вихідним, тобто початковим, пунктом управлінськоїдіяльності є формування і вибір цілей, кінцевим – їхнє досягнення. Риси,властиві усім видам управління,можна об’єднати в 2 групи: статистичні (властиві формі таструктурі управління) і динамічні (властиві процесу управління).
Предметомтеорії управління є закономірності управління як цілісного, комплексного компонентаекономіки. Теорія управління вивчає закони системи управління в цілому, законисинтезу її компонентів.
Закономірностіуправління як цілого – це насамперед закономірності формування системиуправління: її структури, її кадрів, її технічної бази, її методів. їх вивчаєтеорія управління.Крім того, закони управління – це закономірностіфункціонування системи управління, взаємодії її елементів. їх також вивчаєтеорія управління.
Таким чином, саметеорія управління вивчає цілісні комплексні закономірності управління – ісистемні, і локальні. Цим обумовлений інтерес до теорії управління з бокупрацівників, які мають справу з управлінням у цілому, тобто для керівництва.Якщо теорія планування насамперед орієнтована на працівників планування, абухгалтерський облік і статистика – на працівників облікових органів, то теоріяуправління – це насамперед наука для керівників.
У силу наявностів управлінні двох типів закономірностей: закономірностей-принципів ізакономірностей-конкретних рекомендацій – у рамках теорії управління й у рамкахзагального предмета і методу виділяються дві самостійні частини. Перша з них називаєтьсятеорією управління. Вона вивчає і розкриває принципи управління – системніі локальні. Друга – теорія управлінського мистецтва. Вона використовуєпідхід зразків і виробляє рекомендації для конкретних ситуацій.
Отже, методтеорії управління включає: логічний метод і метод зразків.У свою чергу логічний метод розкривається в наступних підходах: плановий,системний, комплексний, оптимізаційний, прагматичний. Метод зразківвластивий управлінському мистецтву.
Плановийпідхідсвідчить про те, що деякі з управлінських процедур повинні обов’язковопідкорятися плануванню (наприклад, фінансування, загальна стратегія виконанняробіт, контроль та ін.).
Системнийпідхідозначає, що управління розглядається як єдине ціле, що органічно зв’язує всійого елементи. Тому теорія управління йде від загального до конкретного і цілемає визначальне значення стосовно його елементів.
Комплекснийпідхідполягає в розгляді управління як єдиного цілого, що складається з економічних,організаційних, технічних, правових і психологічних аспектів.
Оптимізаційнийпідхідвиражається в прагненні досягти кількісної визначеності в аналізі проблемуправління і на основі цього побудувати математичну модель, що дозволяєзнаходити оптимальні рішення.
Прагматичнийчи прикладний підхід методу теорії управління означає безпосередню орієнтацію назапити практики з метою задоволення їх і можливою передбачення майбутніх потребуправління.
У теоріїуправління виділяють дві частини: теорія управління, що побудована набазі логічного методу і мистецтво управління, що включає емпіричніузагальнення.
У теоріюуправління входять такі чотири розділи: механізм управління, структурауправління, процес управління й удосконалювання управління. їхнійзміст визначається єдиним об’єктом управління. Основою теорії управлінськогомистецтва є поняття «зразок». Зразком є критично проаналізований окремийвипадок із практики (може бути як позитивним, так і негативним). Зразок включаєопис ситуації, аналіз проблеми і варіантів її рішення, характеристику обраногошляху й отриманого результату. Щоб зразок став елементом теорії управлінськогомистецтва він обов’язково повинен включати рішення, його аналіз і висновки.
Література
1. Максименко Н.В., Задніпровський В.В. Організаціяуправління в екологічній діяльності. – Х., ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2005, – 192с.
2. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О. та ін.Екологічне управління. – К., „Либідь”, 2004, – 430 с.