Основи сімейного права

Основи сімейного права
План
1. Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання
2. Кодекс про шлюб і сім’ю
3. Шлюб і сім’я за сімейним   законодавством
4. Умови й порядок одруження
5. Шлюбний контракт
6. Припинення шлюбу
7. Особисті й майнові права та обов’язки подружжя
8. Особисті й майнові права та обов’язки батьків і дітей
9. Опіка й піклування
1. Шлюбно-сімейне право України:
поняття і предмет правового регулювання
Шлюбно-сімейне право — сукупність пра­вових норм, які регулюють особисті й пов’язані з ни­ми майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї. Тобто, це право регу­лює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; від­носини між батьками й дітьми, іншими родичами то­що. Крім того, шлюбно-сімейне право України регу­лює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д.
Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім’ю. Так, Конституція України проголошує: «Шлюб у на­шому суспільстві ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї (ст. 51). Загалом сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняють­ ся державою.
2. Кодекс про шлюб і сім’ю
Названий кодекс було прийнято 20 червня 1969 р. і введено в дію з 1 січня 1970 р. У ньому 6 роз­ділів (201 стаття).
Розділ 1. Загальні положення.
Розділ 2. Шлюб.
Розділ 3 Сім’я
Розділ 4. Опіка і піклування.
Розділ 5. Акти громадянського стану.
Розділ 6. Застосування законодавства України про шлюб і сім’ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб і сім’ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.
Кодекс про шлюб і сім’ю України регламентує по­ рядок та умови одруження, особисті й майнові від­носини, що виникають у сім’ї між подружжям, між батьками та дітьми, між іншими членами сім’ї, а та­кож відносини, що виникають у зв’язку з усинов­ленням, опікою й піклуванням, припиненням шлю­бу і т. ін. Кодекс про шлюб і сім’ю базується на та­ких загальновизнаних принципах: рівноправності жінки й чоловіка в сімейних відносинах; побудови сімейних відносин на добровільному шлюбному со­юзі жінки й чоловіка; всебічної охорони інтересів матері й дітей та забезпечення щасливого дитинства кожній дитині; виховання почуття відповідальності перед сім’єю тощо. У Кодексі про шлюб і сім’ю пе­редбачено, що громадяни є рівними в сімейних від­носинах незалежно від їхніх національності, раси і ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи опосередко­ване обмеження прав громадян, дотичних до цього законодавства, заборонене.
3. Шлюб і сім’я за сімейним   законодавством
Шлюб — добровільне укладення подружжям (жіночої й чоловічої статі) договору про одруження, внаслідок чого у них виникають взаємні права та обов’язки.
Сім’я — первинна ланка громадянського суспіль­ства, в якій реалізується дітородна, виховна та ін­ші функції суспільного життя.
4. Умови й порядок одруження
Шлюбно-сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в урочистій обстановці, за згоди осіб, що одружуються.
Реєстрація шлюбу є офіційним потвердженням часу виникнення взаємних прав та обов’язків по­дружжя. Для взяття шлюбу необхідно подати заяву в орган загсу. Умовами одруження є взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в Україні встановлено такий: 18 років для чоловіків і 17 — для жінок. Будь-якого межового віку для одруження повнолітніх осіб зако­нодавство не цередбачає. Проте, безперечно, головна умова реєстрації шлюбу — це взаємна згода осіб, які одружуються; що ж до шлюбів, узятих без наміру створити сім’ю, то законодавство визнає їх фіктив­ними.
Окрім умов одруження, законодавство формулює й перешкоди, що унеможливлюють шлюб. Шлюб не можливий:
• між особами, з яких хоча б одна перебуває в ін­шому шлюбі; між родичами по прямій висхід­ній і низхідній лінії;
• між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами;                  
• між усиновителями і усиновленими;
• між особами, з яких, принаймні, одну визнано судом недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства.
А ще Особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров’я один одного
5. Шлюбний контракт
Подружжя може укладати між собою всі доз­волені законом майнові угоди, однією з яких є шлюб­ний контракт. Ці шлюбно-сімейні правовідносини пе­редбачені Порядком укладання шлюбного контрак­ту, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України „Про порядок укладання шлюбного контр­акту“ від 16 червня 1993 р. Згідно з цим нормативно-правовим актом шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються за їх бажанням до реєстрації шлюбу, і набирає чинності з моменту його реєстра­ції. Він може укладатися в присутності свідків, якщо на це є бажання сторін.
У ньому передбачаються майнові й немайнові права та обов’язки подружжя.
6. Припинення шлюбу
У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. Проте за життя по­дружжя шлюб може бути розірваним через розлучен­ня за заявою одного з подружжя або спільною їхньою заявою. Розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку. У ряді випадків, передбачених чинним шлюбно-сімейним законодавством, допускається ро­зірвання шлюбу в органах загсу. Це стає можливим за взаємної згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей. Крім того, в органах загсу провадиться також розірвання шлюбу з особа­ми, визнаними в установленому законом порядку без­вісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також засудженими за вчи­нення злочину до позбавлення волі на три роки та більше. Якщо між подружжям, що розлучаються, в органах загсу виникає спір про майно, про дітей або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є недієздатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.
Якщо ж розірвання шлюбу здійснюється в судо­вому порядку, то суд зобов’язаний встановити справжні мотиви розлучення, з’ясувати фактичні (реальні) взаємини у сім’ї та вжити всіх можливих заходів до примирення подружжя. У всякому разі шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї стали неможливими. При цьому, виносячи рі­шення про розірвання шлюбу, суд уживає передба­чених законодавством заходів для захисту інтересів неповнолітніх дітей і того з подружжя, який є не­працездатним.
Шлюб уважається припиненим із моменту реєст­рації розлучення в органах запису актів громадян­ського стану; це означає, що навіть після розгляду справи в суді та винесення ним рішення про розір­вання шлюбу законодавством передбачено можли­вість для примирення подружжя зі збереженням юридичної сили для шлюбу, що укладався раніше.
Той із подружжя, хто змінив своє прізвище за одруження на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися ним або повернути дошлюбне прізвище.
7. Особисті й майнові права та обов’язки подружжя
Подружжя, що знаходиться в зареєстровано­му шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов’язків.
До особистих прав та обов’язків, себто таких, що не мають майнового змісту, слід віднести, наприк­лад, право кожного з подружжя за власним бажан­ням, вільно обирати як їхнє спільне, так і зберігати своє дошлюбне прізвище, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. Окрім того, до цієї групи прав слід віднести також право кожно­го з подружжя вільно обирати заняття, професію й місце проживання, спільно вирішувати питання ви­ховання дітей, користуватись у сім’ї рівними права­ми і нести рівні обов’язки.
Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов’язки. Згідно з сімейним законодавством роз­різняються спільна й сумісна власність та роздільне майно подружжя.
Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен із по­дружжя однаковою мірою має право володіти, ко­ристуватись і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість виконаної пра­ці та її форми відносно кожного з подружжя. Май­ном, що нажите за час шлюбу, подружжя може роз­поряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя — це таке, яке належало кожному з по­дружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу спільним коштом подруж­жя, за винятком дорогоцінностей і предметів розко­ші. Володіє, розпоряджається і користується цим майном кожен із подружжя самостійно.
У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівни­ми. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після його розірвання.
Згідно зі шлюбно-сімейним законодавством, по­дружжя повинно матеріально підтримувати один одного. У разі відмови від такої підтримки той з по­дружжя, який потребує матеріальної допомоги
(не працездатний, вагітна дружина), має право зверну­тися до суду з позовом про присудження на його ко­ристь аліментів.
8. Особисті й майнові права та обов’язки батьків і дітей
Взаємні права та обов’язки батьків і дітей ба­зуються на походженні дітей, засвідченому в установ­леному законом порядку. Походження дитини, бать­ки якої перебувають між собою в шлюбі, засвідчуєть­ся записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлює­ться поданням спільної заяви до органів загсу. Бать­ківство дитини у батьків, які не перебувають у шлю­бі, та в разі відсутності спільної заяви батьків, може бути встановлене в судовому порядку. Походження дитини засвідчується відповідним записом.
Батьки й діти зобов’язані подавати один одному моральну й матеріальну допомогу. При цьому діти, походження яких установлене за заявою батьків чи рішенням суду, мають ті самі права та обов’язки що­до батьків, що й діти, які народилися від батьків, які перебувають у шлюбі.
До особистих прав та обов’язків батьків щодо ді­тей слід віднести: право та обов’язок присвоїти ди­тині прізвище, ім’я та по батькові; право та обов’я­зок виховувати й утримувати дітей; право визначити місце їх проживання; право забезпечувати їхні інте­реси за розгляду спорів про них.
До майнових прав та обов’язків батьків і дітей належать: право та обов’язок батьків з управління майном дітей, обов’язок і тих, і тих поважати спіль­ну й роздільну власність і т. д. До того ж і батьки, і діти мають взаємні аліментні обов’язки. Батьки зо­бов’язані утримувати своїх неповнолітніх і непра­цездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а повнолітні діти зобов’язані утри­мувати й піклуватися про непрацездатних батьків. Так, аліменти на неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, на трьох та більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків, але не менш як 25% мінімальної заробітної платні на кожну дитину.
У разі стягнення аліментів з батьків на непраце­здатних повнолітніх дітей, які потребують матері­альної допомоги, розмір аліментів визначається у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального становища особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка має їх одержувати.
Визначаючи аліменти на користь батьків, що стя­гуються з повнолітніх дітей у твердій грошовій сумі, виходять із матеріального й сімейного становища кожного з дітей та батьків і зважають на можливість батьків одержувати аліменти один від одного.
9. Опіка й піклування
Опіка й піклування встановлюються відпо­відними відділами та управліннями державної адмі­ністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у міс­ті рад народних депутатів відносно:
• осіб, які не досягли 18-річного віку і з різних причин залишилися без батьківського піклування;
• осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок нк душевної хвороби чи недоумства;
• осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або
наркотичними речовинами;
 • осіб, які потребують піклування за станом здо­ров’я.
Опіка й піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Всі устано­ви та особи, яким стало відомо про існування осіб, які підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це органи опіки й піклування. Ос­танні впродовж місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки й піклування дізнається про необхідність встановити опіку й піклування, мають винести відповідне рішення.
Для безпосереднього здійснення опіки й піклу­вання призначається опікун чи піклувальник, пере­важно з гурту осіб, близьких до підопічного, і тільки з його згоди. Піклувальник повнолітніх дієздатних осіб, які не можуть за станом здоров’я самостійно захищати свої права й виконувати обов’язки, може бути призначений тільки на прохання цих осіб.
Не можуть бути піклувальниками та опікунами особи, які:
• не досягли 18-річного віку;
• визнані в установленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними;
• позбавлені батьківських прав, а також особи, ін­тереси яких суперечать інтересам осіб, що під­лягають опіці чи піклуванню.
Обов’язки з опіки й піклування виконуються без­коштовно. Усі дії опікунів і піклувальників можуть бути оскаржені кожною особою, в тому числі й підо­пічним, до органів опіки й піклування за місцем проживання підопічного.
Опікуни й піклувальники можуть бути увільнені від своїх обов’язків на їхнє прохання чи в разі нена­лежного виконання ними обов’язків і зловживання правами.
Використана література:
Сімейне право України. Коментарі. – К., 2001.
Шлюбний контракт. – Х., 2000.
Словник-довідник юриста. – К., 2001.