Навчальна дисципліна Охорона
праці
РЕФЕРАТ
на тему:
ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ
План
ВСТУП
1.
Основні категорії та принципи державної політики в
галузі охорони праці
2.
Характеристика Закону України «Про охорону праці»
ВИСНОВОК
Список
використаних джерел
ВСТУП
Предмет „Основи охорони праці” це комплексна
соціально–технічна дисципліна. Вона містить у собі такі основні відгалуження:
санітарія та гігієна праці, техніка безпека, законодавство у сфері охорони
праці.
Адже, трудова діяльність є найважливішою формою взаємодії
людини з навколишнім середовищем, яка реалізується у планомірному процесі
праці.
Праця – це заздалегідь осмислений процес свідомої
діяльності людини з урахуванням її досвіду, матеріальних і духовних потреб. У
праці виявляються основні п’ять поведінкових мотивів: вигода, безпека,
зручність, задоволеність і нівелювання в трудовому колективі.
Отже ця лекція є дуже актуальною, для працівників, які
виконують свої функціональні обов’язки, щодо фізіологічних та психологічних умов
праці. Зазначені аспекти лекції в подальшому повинні формувати почуття
дбайливого ставлення до свого життя і здоров’я як найвищої соціальної цінності.
1. ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПРИНЦИПИ
ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Головним завданням вивчення курсу «Охорона праці» є
формування в майбутніх працівників юристів знань і навичок з безпеки праці,
відповідального ставлення до збереження життя і здоров’я особистого та
працюючого поруч.
Основні терміни і поняття у сфері охорони праці викладені в
ДСТУ 2293-93 «Охорона праці. Терміни та визначення», а також статтею 1 Закону
України «Про охорону праці». Охорона праці – це система правових,
соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних
заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в
процесі праці. Головною метою охорони праці є створення безпечних умов праці,
умов безпечної експлуатації заходів і засобів зменшення або повна нейтралізація
шкідливих і небезпечних факторів на організм людини і, як наслідок, зниження
травматизму на роботі та професійних захворювань.
До основних понять і визначень загальних питань безпеки
праці можна віднести:
Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища
і виробничого процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини під
час її професійної діяльності.
Вплив умов праці відбивається не тільки на фізичному, але
також на психологічному і моральному стані юриста. Стресові ситуації, пікові
навантаження, поранення і загибель людей, силових прийомів приводять до появи у
багатьох працівників стійких порушень робочого настрою, змін характеру,
поведінки, появи шкідливих звичок (алкоголь, паління, наркотики), а при
нагромадженні негативних емоцій можуть приводити до суїциду.
Умови праці впливають на працездатність юриста.
Працездатність – здатність людини до праці, яка
визначається рівнем його фізичних і психофізіологічних можливостей, а також
станом здоров’я і професійною підготовкою.
Психічні порушення, пов’язані з екстремальними умовами
праці можуть тривати від одного тижня до тридцяти років. У 10% працівників, що
мають психічні порушення, згодом стан погіршується, у 20% – симптоми
залишаються незмінними, у 40% симптоми залишаються у стертій формі й у 30%
ознаки розладів за цей період цілком зникають. Нервово емоційні та нервові
посттравматичні навантаження змушують до 50% працівників ОВС залишати службу в
критичному стресовому стані. Світова статистика свідчить що підрозділи поліції,
які брали участь в інциденті з масовими жертвами через 3-5 років залишать
близько 20% особового складу у зв’язку з порушенням психологічної адаптації, а
при застосуванні зброї на ураження – протягом п’яти років залишать службу 70%.
Тільки 4% працівників міліції можуть ефективно виконувати свої професійні
обов’язки в обстановці масових жертв і руйнувань.
Безпека – відсутність неприпустимого ризику, що пов’язаний
з можливістю несення ушкодження.
Цілком безпечних і нешкідливих виробництв не існує. Реальні
виробничі умови характеризуються наявністю деяких небезпечних і шкідливих виробничих
факторів. Завдання системи охорони праці – звести до мінімуму ймовірність
ураження чи захворювання працюючого з одночасним забезпеченням якомога більш
комфортних умов при максимальній продуктивності праці, а також формування у
працівників, у тому числі й ОВС, знань і навичок, які сприяють гарантуванню
безпеки праці, охороні власного життя і здоров’я, життя і здоров’я підлеглих і
людей, що перебувають поруч.
Безпека праці – стан умов праці, при яких вплив на
працюючого небезпечних і шкідливих виробничих факторів виключено або дія
шкідливих виробничих факторів не перевищує гранично допустимих рівнів.
Небезпечний фактор – фактор,
вплив якого на людину, яка працює у визначених умовах приведе до травми чи до
іншому раптового, різкого погіршенню здоров’я.
Шкідливий фактор – фактор, вплив якого
на працюючого людину у визначених умовах приведе до захворювання чи зниження
працездатності.
Комфортні умови – це умови, при яких
спостерігається максимальна продуктивність і працездатність, не виявляються
негативні відчуття на робочому місці.
Санітарія та гігієна праці – це
система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають виникненню
чи зменшують вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів. Основними
питаннями вивчення цього розділу є: соціальне значення небезпечних і шкідливих
виробничих факторів; фізична природа шкідливого фактора; одиниці виміру; дія
цих факторів на людину (у тому числі професійні захворювання); гігієнічне і
технічне нормування; захист впливом на джерело; захист на шляхах поширення;
засоби індивідуального і колективного захисту; медико-профілактичні заходи;
виміри і контроль, розрахунки умов середовища та їх аналіз.
Техніка безпеки – це система
організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають впливу на працюючих
небезпечних виробничих факторів. Основними питаннями вивчення даного розділу є:
соціальне значення небезпечного фактора; фізична природа і фізичні
характеристики небезпечних факторів; вплив на людину небезпечних факторів та їх
нормування; технічні методи гарантування безпеки; засоби індивідуального і
колективного захисту; організаційні методи; обпік і аналіз травматизму;
управління охороною праці.
Законодавство з охорони праці являє
собою частину трудового законодавства.
Державна політика в галузі охорони праці базується на
принципах:
пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до
результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності
власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці (робота пожежників,
охорона вибухонебезпечних об’єктів, хімічні виробництва, в шахтах тощо;
комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі
національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і
соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього
середовища;
соціального захисту працівників, повного відшкодування
шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних
захворювань;
встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх
підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;
використання економічних методів управління охороною праці,
проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і
нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони
праці. Охорона праці щільно пов’язана з економічною сферою. Створення безпечних
і здорових умов праці сприяє підвищенню її продуктивності і зниженню
собівартості продукції. Підвищення продуктивності відбувається за рахунок
регулярного виходу на роботу, зниження стомлюваності працюючих протягом робочого
часу, його раціонального використання. Собівартість робіт збільшується при
збільшенні витрат на компенсацію втрат робочого часу у зв’язку з тимчасовою чи
постійною непрацездатністю, санаторним і амбулаторним лікуванням, на оплату
інвалідності, а також при зниженні витрат на оплату пільг за роботу в
несприятливих умовах.
Наприклад, за статистикою, в середньому на одного загиблого
внаслідок пожежі припадають 25-30 постраждалих від опіків, витрати на лікування
яких складають близько 2% від повної суми збитків, завданих пожежею. У 2000 р.
в Україні виплати, що відшкодовують збитки, завдані життю і здоров’ю
постраждалого від нещасних випадків під час проведення будь-яких робіт
населення, склали близько 700 млн грн.
У Законі "Про охорону праці" вперше в історії
України економічні заходи управління охороною праці піднесені до рангу
державної політики. Цим Законом у суспільстві затверджуються принципово нові
взаємини, що базуються на економічному механізмі управління умовами праці, у
першу чергу – на принципі формуванні у власника (роботодавця) економічної
зацікавленості у здійсненні заходів, спрямованих на поліпшення умов праці.
Основними економічними методами управління охороною праці є:
– фінансування сфери охорони праці;
– диференційовані тарифи на соціальне страхування залежно
від рівня виробничого травматизму, ступеня шкідливості умов праці, ступеня
ризикованості виробничих процесів для життя і здоров’я працівників;
– економічне стимулювання.
здійснення навчання населення, професійної підготовки і
підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
забезпечення координації діяльності державних органів,
установ, організацій та об’єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони
здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення
консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма
соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та
державному рівнях;
міжнародного співробітництва в галузі охорони праці,
використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і
підвищення безпеки праці (ситуація з ліквідацією аварії на ЧАЕС, коли було
обіцяно міжнародними організаціями фінансову допомогу на закриття).
2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНУ УКРАЇНИ „ПРО ОХОРОНУ
ПРАЦІ”
охорона праця закон
Закон „ Про охорону праці”
встановив основні положення щодо реалізації конституційного права працівників
на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні,
безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної
влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці
та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці
в Україні.
Цей закон складається із восьми
розділів, що складають 49 статей. Зараз пропоную розглянути коротко зміст цих
розділів.
Розділ перший називається „загальні положення”, в якому
зазначаються поняття загальні
терміни та складається з чотирьох статей:
стаття 1. „визначення понять і термінів” Охорона
праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,
санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів,
спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі
трудової діяльності.
Роботодавець – власник
підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від
форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка
використовує найману працю.
Працівник – особа, яка працює на
підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з
трудовим договором (контрактом).
стаття 3. „законодавство про охорону праці”
Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про
працю України, Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них
нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода
на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми,
ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються
норми міжнародного договору.
Розділ другий називається „гарантії прав на охорону праці”,
та складається з семи статей:
Стаття 5. Права на охорону праці
під час укладання трудового договору
Стаття 6. Права працівників на
охорону праці під час роботи
Стаття 7. Право працівників на
пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці
Стаття 8. Забезпечення працівників
спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та
знешкоджувальними засобами
Стаття 9. Відшкодування шкоди у
разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті
Стаття 10. Охорона праці жінок
Стаття 11. Охорона праці
неповнолітніх
Стаття 12. Охорона праці інвалідів
Розділ третій називається
„організація охорони праці”, та складається з дванадцяти статей:
Стаття 13. Управління охороною
праці та обов’язки роботодавця
Роботодавець зобов’язаний створити
на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до
нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства
щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Вживає термінових заходів для
допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні
формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.
Роботодавець несе безпосередню
відповідальність за порушення зазначених вимог.
Стаття 14. Обов’язки працівника
щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці
Працівник зобов’язаний:
–дбати про особисту безпеку і
здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання
будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;
–знати і виконувати вимоги
нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами,
механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися
засобами колективного та індивідуального захисту;
–проходити у встановленому
законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
–Працівник несе безпосередню
відповідальність за порушення зазначених вимог.
Стаття 15. Служба охорони праці на
підприємстві
Стаття 16. Комісія з питань
охорони праці підприємства
На підприємстві з метою
забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового
колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.
Стаття 17. Обов’язкові медичні
огляди працівників певних категорій
Роботодавець зобов’язаний за свої
кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час
прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних
оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи
небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі,
щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами
періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити
проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться
відповідними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть
відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку
фактичному стану здоров’я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони
здоров’я.
Стаття 18. Навчання з питань
охорони праці
Стаття 19. Фінансування охорони
праці
Фінансування охорони праці
здійснюється роботодавцем.
Стаття 20. Регулювання охорони
праці у колективному договорі, угоді
Стаття 21. Додержання вимог щодо
охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції
підприємств, об’єктів і засобів виробництва
Стаття 22. Розслідування та облік
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
Стаття 23. Інформація та звітність
про стан охорони праці
Стаття 24. Добровільні об’єднання
громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці
Розділ четвертий називається „стимулювання охорони праці”, та складається з двох статей:
Стаття 25. „Економічне
стимулювання охорони праці” До працівників можуть застосовуватися будь-які
заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення
рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним
договором, угодою.
Стаття 26. „Відшкодування
юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих порушенням вимог з
охорони праці” Роботодавець зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані
порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі, на
загальних підставах, передбачених законом.
Розділ п’ятий називається
„нормативно-правові акти з охорони праці ”, та складається з чотирьох статей, а
саме:
Стаття 27. „Документи, що належать
до нормативно-правових актів з охорони праці”
Нормативно-правові акти з охорони
праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші
документи, обов’язкові для виконання.
Стаття 28. Опрацювання, прийняття
та скасування нормативно-правових актів з охорони праці
Стаття 29. Тимчасове припинення
чинності нормативно-правових актів з охорони праці
Стаття 30. Поширення дії
нормативно-правових актів з охорони праці на сферу трудового і професійного
навчання
Нормативно-правові акти з охорони
праці є обов’язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях,
цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання,
облаштованих у будь-яких навчальних закладах.
Організація охорони праці на
зазначених об’єктах, а також порядок розслідування та обліку нещасних випадків
з учнями і студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних
закладах визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та
науки за погодженням з відповідним профспілковим органом.
До учнів і студентів, які
проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах
під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у
такому ж порядку, що й до працівників підприємства.
Розділ шостий називається „державне управління охороною праці”, та складається з семи статей, а саме:
Стаття 31. Органи державного
управління охороною праці
Державне управління охороною праці
здійснюють:
– Кабінет Міністрів України;
– спеціально уповноважений
центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
– міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади;
– Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого
самоврядування.
Стаття 32. Компетенція Кабінету
Міністрів України в галузі охорони праці
забезпечує реалізацію державної
політики в галузі охорони праці;
подає на затвердження Верховною
Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці
та виробничого середовища;
спрямовує і координує діяльність
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення
безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;
Стаття 33. Повноваження
міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони
праці
Міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади:
проводять єдину науково-технічну
політику в галузі охорони праці;
розробляють і реалізують галузеві
програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за
участю профспілок;
здійснюють методичне керівництво
діяльністю підприємств галузі з охорони праці;
укладають з відповідними
галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;
беруть участь в опрацюванні та
перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;
організовують навчання і перевірку
знань з питань охорони праці;
створюють у разі потреби
аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, забезпечують
виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної
справи;
здійснюють відомчий контроль за
станом охорони праці на підприємствах галузі.
Стаття 34. Повноваження Ради
міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних адміністрацій в
галузі охорони праці
Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації у межах відповідних територій:
забезпечують виконання законів та
реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
формують за участю представників
профспілок, Фонду соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують
виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці
та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм
соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;
забезпечують соціальний захист
найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах з шкідливими та небезпечними
умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих місць на
відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;
вносять пропозиції щодо створення
регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб для обслуговування
відповідних територій та об’єктів комунальної власності;
здійснюють контроль за додержанням
суб’єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону
праці.
Стаття 35. Повноваження органів
місцевого самоврядування в галузі охорони праці
Стаття 36. Повноваження об’єднань
підприємств у галузі охорони праці
Повноваження в галузі охорони
праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об’єднань визначаються їх
статутами або договорами між підприємствами, які утворили об’єднання. Для
виконання делегованих об’єднанням функцій в їх апаратах створюються служби
охорони праці.
Стаття 37. Організація наукових
досліджень з проблем охорони праці
Фундаментальні та прикладні
наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації професійної
небезпечності організуються в межах загальнодержавної та інших програм з цих
питань і проводяться науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими
установами та організаціями, вищими навчальними закладами та фахівцями.
Розділ сьомий
називається „державний нагляд і громадський контроль за
охороною праці ”, та
складається з п’яти статей, а саме:
Стаття 38. Органи державного
нагляду за охороною праці
Стаття 39. Права і
відповідальність посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади з нагляду за охороною праці
Стаття 40. Соціальний захист
посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з
нагляду за охороною праці
Стаття 41. Громадський контроль за
додержанням законодавства про охорону праці
Стаття 42. Уповноважені найманими
працівниками особи з питань охорони праці
Розділ восьмий називається „відповідальність за порушення законодавства про охорону праці ”, та складається з двох статей, а саме:
Стаття 43. Штрафні санкції до
юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують
найману працю, посадових осіб та працівників
За порушення законодавства про
охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного
нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до
законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного
нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.
Максимальний розмір штрафу не може
перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи
фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.
Рішення про стягнення штрафу може
бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.
Стаття 44. Відповідальність за
порушення вимог щодо охорони праці
За порушення законів та інших
нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності
посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також
представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються
до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної
відповідальності згідно із законом.
Розділ дев’ятий називається „прикінцеві положення”
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування,
крім частини четвертої статті 19, яка набирає чинності з 1 січня 2003 року.
2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з
часу набрання чинності цим Законом:
внести до Верховної Ради України пропозиції щодо
приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;
Висновок
Таким
чином, ми установили, що, Закон України „Про охорону праці” визначає основні
положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та
здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних
органів відносини між власником підприємства, установи і організації або
уповноваженим органом і працівником з питань безпеки і встановлює єдиний
порядок організації охорони праці в Україні.
Список використаної
літератури
Нормативні акти
1.
Конституція України 254к/96-ВР
від 1996.06.28 // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30 (23.07.96), ст.
141
2.
Закон України "Про охорону
праці" № 2694-XII. від 1992.10.14 // Відомості Верховної Ради України,
1992, N 49 (08.12.92), ст. 668.
3. Закон України "Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
№1105-XIV. від 23.09.1999р. // Відомості Верховної Ради України, 1999, N 46-47
(26.11.99), ст. 403.
4. Закон ВР УРСР "Про міліцію" № 565-XII від 20 грудня 1990 року (із змінами та доповненнями). – К.:
Парламентське видавництво, 2002. – 26 с.
5. Кодекс законів про працю України №149 від 10.12.
1971р. // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.
6. Постанова
КМ України "Про заходи щодо виконання Закону України "Про охорону
праці" № 64. від 1993.01.27 р. // Урядовий кур’єр, 1993, 02, 04.02.93 N 17
– 18
7. Типове положення про комісію з
питань охорони праці підприємства: Наказ Держнаглядохоронпраці від 03.08.93,
№72: Зареєстровано Мінюстом України від 30.09.93, №141: Наказ МВС України від
29.04.94, №230.
8. Типове положення про роботу уповноважених трудових
колективів з питань охорони праці. Затверджено наказом Державного комітету
України по нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. № 135 // Бюлетень законодавства
і юридичної практики України – №12: охорона праці в Україні. /Відп. Шеф-редактор В.С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
9.
Положення Державного комітету України по нагляду за охороною праці "Про
затвердження Типового положення про кабінет охорони праці" № 191. від
18.07.1997р. // Офіційний вісник України, 1997, число 42 (30.10.97), №с. 119
10.
Постанова КМ України "Про затвердження складу Національної ради з питань
безпечної життєдіяльності населення" № 1691 від 29.10. 2003р. // Офіційний вісник України, 2003, N 45
(21.11.2003), ст. 2350
11.
Постанова КМ України "Про
Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань
і аварій на підприємствах, в установах і організаціях" № 623 від 10.08.
1993р. // Зібрання постанов Уряду України, 1994, N 1, ст. 1
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України
"Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27
березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за
позовами про відшкодування шкоди" №11 від 30.09.1994р. // Система
інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.
13.
Типове положення про комісію з
питань охорони праці підприємства: Наказ Державного комітету України по нагляду
за охороною праці від 3 серпня 1993 року №72: Зареєстровано Міністерством
юстиції України від 30 вересня №141 // Система інформаційно–правового
забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.
14. Положення Державного комітету України з нагляду за
охороною праці "Про затвердження Типового положення про службу охорони
праці" № 255 від 15.11.2004р. // Офіційний вісник України, 2004, N 48
(17.12.2004), ст. 191
15. Наказ Державного комітету
України по нагляду за охороною праці
"Про затвердження змін і
доповнень до Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань
працівників з питань охорони праці" № 109 від 23.04. 1997р. // Офіційний вісник
України, 1997, число 21, №с. 153
16. Наказ Міністерства освіти і науки.
"Про затвердження Положення про порядок проведення навчання і перевірки
знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях,
підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України" № 304 18.04. 2006р. //
Офіційний вісник України, 2006, N 28 (26.07.2006), ст. 246
Юридична література
1. Бандурка О.М. та ін. Охорона праці в діяльності ОВС
України: Підручник. – Харків: Вид-во Націон. ун-ту внутр. справ, 2003. –
С.37-92.
2. Охорона праці: Навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів /За ред. Геврика Є.О. – Львів, 2000. – 280 с.
3. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. –
5-те видання, стереотип. – Л.: Львів. банк. ін-т, 2000. – 216 с.
4. Кодекс Законів про працю з постатейними матеріалами (за
станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 серпня
2000 р.) /Відп. редактор О.П. Товстенко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 1024 с. (Гл.ХІ. – С.59-65).