Київський гуманітарний
інститут
Кафедра міжнародних
відносин та гуманітарних дисциплін
Реферат з дисципліни
,,Основи екології та
безпеки життєдіяльності’’
на тему:,,Основні
поняття,визначення та терміни безпеки життєдіяльності’’
Студентки
1 курсу
Журавель
Світлани Володимирівни
факультету
міжнародні відносини
Науковий
керівник Шевченко А.Б.
Київ 2010
Людина постійно
взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це середовище, а воно, у свою
чергу, впливає на життєдіяльність самої людини. Тобто взаємодія людини із
середовищем, що її оточує, відбувається при наявності прямих і зворотних
зв’язків.
Результат
взаємодії людини з навколишнім середовищем може змінюватися в широких межах:
від позитивного до катастрофічного, що супроводжується загибеллю людей і
руйнуванням компонентів середовища. Негативні впливи, які виникають раптово,
періодично або постійно діють у системі “людина – життєве середовище” і
визначаються як дія небезпек.
Небезпека – це
центральне поняття безпеки життєдіяльності і являє собою явища, процеси,
об’єкти, властивості, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю чи життю
людини як прямо, так і згодом. Життєвий досвід людини показує, що шкоду людині
може нанести будь-яка діяльність: робота на виробництві (трудова діяльність),
різні види відпочинку, розваги та навіть діяльність, пов’язана з навчанням.
Небезпека – це
явище або вплив на людину несприятливих або навіть несумісних із життям факторів.
Небезпека
зберігає всі системи, які мають енергію, хімічні або біологічні активні
компоненти, а також характеристики, які не відповідають умовам життєдіяльності
людини.
Усяка діяльність
людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека – це така небезпека, яка
має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Потенційна
небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Але наявність
потенційної небезпеки не завжди супроводжується її негативним впливом на
людину. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох
умов: небезпека реально існує і діє; людина знаходиться в зоні дії небезпеки;
людина не має достатньо ефективних засобів захисту.
Умови, за якими
небезпека може реалізуватися в подію, називаються небезпечною ситуацією.
Ситуацію, за
якої проявляється велика можливість виникнення нещасного випадку, прийнято
називати небезпечною або аварійною, а коли загинули люди – катастрофічною.
Катастрофа
(грец.) – переворот, знищення, загибель, випадкове горе, дія якого може
продовжуватися в напрямі, що визначається дією, яка відбулася.
Аварія – це
випадковий вихід з ладу машин, кораблів, літаків, їх пошкодження, руйнація,
нещасний випадок, велика невдача.
У положенні про
розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на
підприємствах, в установах і організаціях проводиться розподіл аварій на дві
категорії.
До 1-ї категорії
належать аварії, внаслідок яких загинуло п’ять, більше чоловік або з’явилася
загроза для життя і здоров’я робітників підприємства або населення, яке
знаходиться поблизу об’єкта, або виникла зупинка, або вийшло з ладу
підприємство на добу або більше.
До 2-ї категорії
належать аварії, внаслідок яких або загинуло до п’яти чоловік або виникла
загроза для життя і здоров’я робітників цеху, дільниці, або виникла зупинка,
або вийшли з ладу підприємство, дільниця на добу і більше.
Крім небезпечних
ситуацій, існують і екстремальні.
Екстремальною
називають ситуацію в процесі діяльності, коли у людини психофізіологічне
навантаження досягає якої-небудь межі, при якій вона може втратити здатність до
раціональних вчинків і діяти відповідно до обставин, які виникли.
В екстремальних
ситуаціях людина може опинитися у різносторонніх сферах діяльності: на
виробництві, вулиці, у побуті або на відпочинку.
Отже, можна
зробити висновок, що безпека життєдіяльності – це стан оточуючого людину
середовища, при якому виключається можливість порушення організму в процесі
різноманітної предметної діяльності.
Перелік назв,
термінів можливих небезпек, тобто номенклатура небезпек, нараховує понад 150
найменувань і при цьому не вважається за повну. В окремих випадках складається
номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів, професій, місць
праці та інше).
Джерелами
(носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські
дії. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків
енергії, речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при
знаходженні типу небезпеки та встановленні її характеристик, необхідно виходити
з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й
неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація
необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.
Класифікація та
систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоду людині
(таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек
може бути такий поділ:
– за походженням
(природна, техногенна, екологічна);
– за локалізацією
(космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);
– за наслідками
(захворювання, травми, загибель, пожежі);
– за шкодою
(соціальна, технічна, екологічна);
– за сферою
прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).
Найбільш вдалою
класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою
всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні
та комбіновані. Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при
визначенні надзвичайних ситуацій.
Перші три
класифікації належать до елементів життєвого се-редовища, яке оточує людину, –
природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать
природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки,
джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.
Природні джерела
небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть
спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я людини
(землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани,
зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне
випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії,
віруси, заразні хвороби).
Техногенні
небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з
експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих
легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що
відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних
речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного,
віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що
породжують їх.
Соціальні
небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем
(бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих
небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки,
повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи
релігійному ґрунті.
Джерелами
політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні,
духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні
конфлікти, війни.
Найбільшу
кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні,
природно-соціальні та соціально-техногенні.
Природно-техногенні
небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення
родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші
тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.
Природно-соціальні
небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні
захворювання, СНІД.
Соціально-техногенні
небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні
відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні
відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість
засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.
Можливість
реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на людину залежить від
відповідних факторів.
Фактор (лат.
factor – діючий, що вчиняє) – причина, рушійна сила будь-якого процесу, яка
визначає його характер або окремі риси.
У виробничій
сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі.
Вражаючі
фактори можуть призвести до загибелі людини.
Небезпечні
фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров’я
(головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного
стану).
Шкідливі фактори
можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній,
так і прихованій формах. Розподіл
факторів на вражаючі, небезпечні та шкідливі – досить умовний. Один і той
же фактор може спричинити загибель людини, захворювання, чи не завдати ніякої
шкоди завдяки її силі, здатності організму до протидії.
За характером та
природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80
поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.
До фізичних
факторів належать: підвищені або понижені: температура, вологість, атмосферний
тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; машини,
механізми або їх елементи, що рухаються або обертаються; конструкції, що
руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування,
що має підвищений тиск або розрідження; підвищені рівні електромагнітного,
іонізуючого та акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної
електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті;
невагомість і ряд інших.
Хімічні фактори
– це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному
агрегатному стані (твердому, рідкому та газоподібному) і поділяються залежно
від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини. Існують три шляхи
проникнення хімічних речовин в людський організм через: 1) органи дихання, 2)
шлунково-кишковий тракт, 3) шкіряні покриви та слизові оболонки. За характером
дії виділяють токсичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні,
мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію.
Біологічні
фактори поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми
(бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).
До
психофізіологічних факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і
нервово-психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів, монотонність праці).
Результатом
прояву небезпеки є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які можуть
супроводжуватися смертельними випадками, зменшенням тривалості життя, шкодою
для здоров’я, навколишнього середовища, дезорганізуючим впливом на суспільство
або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків,
заподіяних небезпекою, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості
людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (у
тому числі й природних) цінностей, що знаходились у цій зоні, природних
ресурсів. Результати цих наслідків визначають як шкоду. Кожний окремий вид
шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість
поранених, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість
зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення
шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.
Другою
кількісною характеристикою небезпеки є квантифікація небезпек, яка визначає
ступінь небезпеки або ризик.
Ризик – це
кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації
небезпеки. Сучасні вчені висувають концепцію прийнятного ризику, суть якої
полягає у напрямі до такої безпеки, яку суспільство може прийняти (дозволити) у
даний період часу. Нині з’ясувалося, що не можна досягти абсолютної безпеки;
суспільство може собі дозволити лише економічно виправданий рівень
безпеки. Введено поняття індивідуального ризику загибелі людини.
Максимально
сприятливий рівень індивідуального ризику:
тобто на 1 млн.
населення гине 1 людина на рік (до цього рівня ризику треба прагнути).
Забезпечити
нульовий ризик неможливо. Набула поширення концепція прийнятого ризику, тобто
такий ризик суспільство може прийняти (дозволити) у даний час і котрий може
бути економічно виправданий. Прийнятий ризик вміщує технічні, економічні,
соціальні та політичні аспекти, являючи собою компроміс між рівнем безпеки та
можливостями її досягнення.
У деяких
країнах, наприклад, у Голландії, рівні прийнятого ризику встановлені у
законодавчому порядку.
Основним
питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки, тобто
зниження імовірності ризику до припустимого рівня. Це можливо досягти кількома
шляхами:
– повна або часткова
відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;
– заміна
небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;
– удосконалення
технічних систем та об’єктів;
– розробка та
використання спеціальних засобів захисту;
– заходи організаційно-управлінського
характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань
безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки;
– ліквідація
наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом.
Як правило, для
підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та
засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним засобам та заходам або певному
їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення
шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення
ризику небезпеки називається управлінням ризиком.
Безпека
життєдіяльності є збалансованою взаємодією людини і середовища, її
соціально-культурного життя, яка стосується не стільки політичної, економічної
сфер соціальної діяльності людини, скільки особистого сприймання і внутрішнього
відчуття безпеки окремою людиною. Більшість людей інтуїтивно розуміє значення
безпеки. Це і запобігання хвороби, і порушення усталеного способу життя у
сім’ї, трудовому колективі чи природному середовищі, і захист від хуліганства
та злочинності.
Явище безпеки
характеризується 4 суттєвими ознаками, а саме:
–
універсальністю: безпека турбує всіх людей на землі, оскільки відсутність
безпеки має загальні загрози нормальному життю (безробіття, наркоманія,
злочинність, тероризм, забруднення довкілля, порушення прав і свобод людини);
–
взаємозалежністю: безпека нині більше не стосується тільки окремої людини,
соціальної групи чи навіть країни (голод, захворювання, забруднене середовище,
торгівля наркотиками, етнічні конфлікти не є ізольованими подіями, які обмежені
житлом людини чи національними кордонами);
–
підконтрольністю розвитку подій: про безпеку можна говорити тільки тоді, коли
та чи інша небезпека виявляється на ранніх етапах виникнення, коли ліквідуються
глибинні утворення дисбалансу між людиною і світом, а не їх трагічні наслідки.
Значно дешевше та більш гуманно діяти на ранніх етапах відповідно до розвитку
подій, ніж пускати події за течією;
– проблемністю
людського життя, яка не дає змоги повно розв’язати проблему безпеки людини,
домогтися абсолютної ліквідації небезпеки, тому людські проблеми повинні бути
мінімізовані, оскільки має значення все: як живеться людині в суспільстві, який
її соціальний і духовний потенціал, наскільки вона вільна у виборі та на які
вчинки спонукає її оточення.
Можна визначити
ряд важливих проблем безпеки життєдіяльності:
– підтримка
параметрів життєвого середовища в необхідних для життєдіяльності межах;
– забезпечення
населення всіма видами енергоресурсів (електроенергією, газом, нафтопродуктами,
вугіллям та інше);
– забезпечення
населення всіма нормами і параметрами штучного середовища: житлом, громадським
транспортом, громадськими спорудами, спортивними комплексами, медичними
закладами та іншим;
– продукти
харчування є фізіологічною основою життєдіяльності. Якщо людство не розробить
нових видів продуктів харчування, а також своєчасно не адаптується до них, то
через деякий час опиниться на грані голодомору або хімічних отруєнь;
– наявність і
раціональне використання в інтересах життєдіяльності питної (прісної) води;
– ліквідація
(переробка або використання) відходів виробництва, життєдіяльності;
– освоєння нових
просторів і світів для людей землі є перспективною проблемою.
Забезпечення
безпеки життєдіяльності може відбуватися за такими напрямами:
– охорона
здоров’я. У масштабах держави створена система охорони з мережею поліклінік,
лікарень, реабілітаційних центрів, профілакторіїв, науково-дослідних
інститутів, інформаційних центрів;
– охорона та
захист кордонів. Вирішення цієї проблеми полягає в розробці правової основи,
визначенні сил, засобів і способів охорони і захисту кордонів територій
проживання людей;
– захист
навколишнього середовища. Проблема полягає у визначенні сил, засобів і методів
збереження або поновлення параметрів навколишнього середовища;
– охорона праці.
Вирішення цієї проблеми полягає у створенні безпечних, комфортних умов для
трудової діяльності людини;
– охорона прав
людини і громадського порядку. Права людини, зафіксовані в законах держави,
визначають соціальний рівень її життєдіяльності;
– захист
населення у надзвичайних ситуаціях. Сутність цієї проблеми полягає у визначенні
принципів, комплексу заходів, способу захисту населення від наслідків
надзвичайних ситуацій;
– запобігання
або зниження наслідків у надзвичайних ситуаціях.
Вирішення цієї
проблеми полягає у визначенні комплексу заходів щодо підвищення стійкості
роботи об’єктів у надзвичайних ситуаціях, який базується на пакеті
загальнодержавних документів.
Системний аналіз
безпеки життєдіяльності потребує розгляду людини як ланки в системі “людина –
машина – середовище існування”.
У своїй
життєдіяльності людина, керуючись певною ціллю, діє на машину й отримує
конкретний результат. Щоб досягти максимального погодження результатів з
поставленою ціллю, вводяться зворотні зв’язки для коректування дій. Дуже часто
в цій системі життєдіяльності людини з’являються шкідливі й небезпечні фактори,
які діють на неї. Тоді в систему вводиться захист людини. У наш час актуальним
є не тільки захист людини від виробництва і навколишнього природного
середовища, а й захист навколишнього природного середовища від людини та
виробництва. На цю систему діють у відповідних умовах фактори надзвичайних
ситуацій. Система повинна в цих умовах стійко функціонувати і забезпечувати
захист людини.
Система “людина
– машина – середовище” гарантує досягнення таких цілей:
– отримання
результату життєдіяльності, необхідного людині;
– забезпечення
безпеки життєдіяльності людини;
– недопущення
появи вражаючих і зменшення дії небезпечних і шкідливих факторів до допустимих
значень, які не сприяють втраті працездатності й погіршенню здоров’я людини;
– зменшення
небезпечної дії життєдіяльності людини на навколишнє середовище і залучення
необхідних захисних мір;
– забезпечення
стійкості функціонування і захисту людини при дії різних факторів надзвичайних
ситуацій.
У системі “Л – М
– С”, що розглядається, структурно виділяється декілька підсистем:
1. Пряма
взаємодія людини і машини (вивчає “Ергономіка та інженерна психологія”).
2. Проблема
безпеки людини на виробництві (розглядає “Охорона праці”).
3. Взаємодія
системи “Л – М” з навколишнім природним середовищем (аналізує “Екологія”
(“Промислова екологія”)).
4. Дія на
систему факторів надзвичайних ситуацій, розробка методів їх прогнозування,
засобів і прийомів захисту людини, рішення проблеми ліквідації їх наслідків
(вивчає “Цивільна оборона”).
БЖД – це
комплексна дисципліна, яка включає проблеми декількох наук.
Список
літератури
1.
Захарченко М.В., Орлов М.В., Голубєв
А.К. та ін. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва, побуту
та у надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник. – К.: ІЗМИ, 1996. – 196 с.
2.
Безопасность жизнедеятельности: Учебник
для вузов / Под общей ред. С.В. Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая
шк., 1999. – 448 с.
3.
Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоров’я
людини та екологія. – К.: Здоров’я, 1995. – 232 с.
4.
Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І.
Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок,
1995. – 165 с.