Основні принципи і способи захисту населення при аваріях катастрофах й стихійних лихах їхня ст

Контрольна робота по курсу: ДПЮ Основні принципи і способи захисту населення при аваріях, катастрофах й стихійних лихах, їхня стисла характеристика Зміст: Основні принципи і способи захисту населення при аваріях, катастрофах й стихійних лихах, їхня стисла характеристика №11 Цивільна оборона 3 Надзвичайні ситуації техногенного, екологічного природного та воєнного характеру 4 Оповіщення населення в надзвичайних ситуаціях у мирний і воєнний час 6 Правила поведінки і дії під час аварій 7 Засоби індивідуального захисту 12 Укриття населення в захисних спорудах 13 Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у надзвичайних ситуаціях 13 2. Задача №15 Рішення задачі 18 3. Список літератури 19 1. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА «Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для ор­ганізації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру» (закон «Про цивільну оборону України», ст. 1). Громадяни України мають право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха. Уряд України, інші органи виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання, повинні забезпечувати реалізацію цього права. Держава, як гарант цього права, створює систему цивільної оборо­ни. Мета її – захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф, від стихійного лиха, сильнодіючих отруйних речовин, зброї. Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, на всі верстви населення. Розподіл цих заходів за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом. Завданнями Цивільної оборони України є: запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і здійснення заходів, спрямованих на зменшення збитків і втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха; оповіщення населення про загрозу і виникнення над­звичайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інформування про наявну обстановку; захист населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха та від небезпеки у воєнний час; організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках ураження; створення систем аналізу і Прогнозування, управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх у готовності до функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часу; підготовка і перепідготовка керівного складу, органів управління та сил ЦО; навчання населення правил застосовування засобів індивідуального захисту і поводження в надзвичайних ситуаціях. 2. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТЕХНОГЕННОГО, ЕКОЛОГІЧНОГО ПРИРОДНОГО ТА ВОЄННОГО ХАРАКТЕРУ АВАРІЇ (КАТАСТРОФИ) Аварія – це порушення нормальної роботи певного механізму, що призводить до значних ушкоджень, знищення матеріальних цінностей, ураження і загибелі людей. Катастрофа – це аварія значних масштабів з трагічними наслідками. Небезпечними наслідками великих аварій є пожежі та вибухи. Вибухають під великим тиском котли, балони, трубопроводи на промислових підприємствах, вугільний пил і газ у шахтах, пара лакофарбових речовин на меблевих і деревообробних підприємствах. На об’єктах нафтової, хімічної і газової промисловості аварію спричинюють зага­зованість атмосфери, розливання нафтопродуктів, агресив­них рідин та сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). Найнебезпечніші аварії можуть виникнути на підприємствах, які виробляють, використовують або зберігають сильнодіючі отруйні, вибухо- і вогненебезпечні речовини і матеріали. Це підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтохімічної та інших споріднених галузей промисловості; підприємства, що мають холодильні установки, в яких використовується аміак; це також залізничні станції, на яких є колії відстою рухомого складу зі СДОР; це склади і бази із запасами отрутохімікатів. Здебільшого аварії виникають через: порушення технологи виробництва, правил експлуатації обладнання, машин і механізмів; низьку трудову і технологічну дисципліну; недотримання заходів безпеки; незадовільне впровадження прогресивних систем пожежогасіння: відсутність належного нагляду за станом обладнання, а також через стихійні лиха. СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ (СДОР) Нині у світі нараховується до 6 млн хімічних речовин; 90% з них – це органічні сполуки, більшість яких токсичні. У промисловій технології щодо токсичних хімікатів вживається поняття «шкідлива речовина»; при контакті з організмом людини вона може викликати травми, отруєння, захворювання, інші відхилення у стані здоров’я. Цивільна оборона до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) відносить не всі шкідливі речовини, а тільки ті, що заражають повітря в небез­печних концентраціях, здатних викликати масові ураження людей, тварин і рослин. СТИХІЙНІ ЛИХА Стихійне лихо – це надзвичайне природне явище, що діє з великою руйнівною силою, завдає значної шкоди району, в якому відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, знищує матеріальні цінності. Розглянемо основні види стихійних лих. Пожежі – це стихійне поширення вогню, що вийшов з-під контролю людини. Пожежі трапляються у лісах і на торф’яниках, у житлових і виробничих приміщеннях, в енергетичних мережах і на транспорті. Пожежі завдають величезних матеріальних збитків і нерідко призводять до загибелі людей. Повені – значні затоплення суходолу, коли вода у річках піднімається вище звичайного рівня внаслідок рясних опадів, швидкого танення снігів, утворення льо­дових заторів або коли вітер жене воду з боку моря в гирла річок. Землетруси – явища, що проходять у певних ділянках земної кори. Це одне із жахливих стихійних лих. Воно виникає зненацька. І хоча тривалість основно­го поштовху не перевищує кількох секунд, його наслідки сягають величезних масштабів. Попередити землетрус, зупинити його чи уникнути неможливо. Люди не вміють точно передбачити його початок. На земній кулі щороку відбувається понад 100 тис землетрусів; більшість з них призводять до загибелі тисяч людей і до різноманітних руйнувань. Селеві потоки – це стрімкий рух з гір селю – суміші води, каміння, щебеню, піску і глини; вони затоп­люють, знищують усе на своєму шляху. Зсуви відбуваються частіше по берегах річок і во­доймищ. Основною причиною їх виникнення є надлишкове насичення підземними водами глинистих порід до текучого стану, внаслідок чого вниз по схилах зсовують­ся величезні маси грунту, а разом з ним – усі споруди. Снігові замети утворюються взимку під час сні­гопадів і можуть бути настільки великими, що набувають характеру стихійного лиха. Ураган – це посилення вітру до 35 м/с і більше (12 балів за шкалою Бофорта). Шквал – різке короткочасне посилення вітру (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин), іноді до 30-70м/с зі зміною його напрямку, частіше під час грози. Ширина шквалу 2-3км. 3. ОПОВІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ У МИРНИЙ І ВОЄННИЙ ЧАС З-поміж комплексу заходів щодо захисту населення під час надзвичайних ситуацій важливе місце належить організації своєчасного оповіщення. Це – завдання органів цивільної оборони. Завивання сирени, переривчасті гудки підприємств і сигнали транспортних засобів означають попереджувальний сигнал «Увага всім!». За цим сигналом потрібно увімкнути радіо, радіотрансляційні і. телевізійні приймачі для прослуховування термінових повідомлень. У мирний час передається інформація про аварії на атомній електростанції чи на хімічно небезпечній ділянці, повідомлення про можливий землетрус чи повінь, штормове попередження. Тексти інформації можуть бути такими: Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Трапилась аварія на заводі «Оболонь» з виливанням СДОР – аміаку. Хмара отруєного повітря поширюється в напрямі житлового масиву Оболонь. Населенню, яке проживає чи працює ва вулицях Маршала Малиновського, Північній, проспекті Оборонському, залишатися у своїх приміщеннях і провести додаткову герметизацію. Населенню, яке проживає чи працює ва вулицях Приозерній, Мате Залки і майдані Дружби Народів, негайно покинути житлові будинки, приміщення підприємств, організацій, установ і вийти в район станції Петрівка. Про почуту інформацію повідомте сусідів. Надалі діяти за вказівкою штабу цивільної оборони. Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! У зв’язку з підвищенням рівня води у річці Дніпро очікується підтоплення будинків у районі вулиць… Населенню, яке проживає на цих вулицях, зібрати необхідні речі, продукти харчування, воду, відключити газ, електроенергію і вийти… Про почуту інформацію повідомте сусідів, допоможіть вийти літнім і хворим людям. У разі раптового підвищення рівня води зайняти місце на узвишші (верхні поверхи будинків, дахи, дерева) і чекати на допомогу. Будьте уважні до повідомлень штабу цивільної оборони. Коли виникає загроза нападу противника, місцеві органи влади і штаб ЦО через засоби масової інформації передають постанови і розпорядження про порядок дій населення. З цього часу радіоточки, телевізори повинні бути постійно увімкнені для прийому нових повідомлень. Якщо існує безпосередня небезпека ударів ворога з повітря або загроза хімічного чи радіоактивного зараження, спочатку подається сигнал «Увага всім!», а потім по радіо і телебаченню передається коротке повідомлен­ня про порядок дій і правила поведінки. Наприклад: Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Повітряна тривога! Відключіть світло, газ, воду, погасіть вогонь у печах. Візьміть засоби індивідуального захисту, документи, запас продуктів і води. Попередьте сусідів, допоможіть хворим і літнім людям. Якнайшвидше йдіть до захисної споруди або сховайтеся за нерівностями на місцевості, зберігайте спокій і порядок. Будьте уважні до повідомлень штабу цивільної оборони. 4. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДІЇ ПІД ЧАС ПОЖЕЖІ Для запобігання виникненню пожеж кожний громадянин зобов’язаний суворо додержувати встановлених правил щодо їх попередження у житлових будинках, на підприємствах, у лісах, на торф’яниках, у полі та в інших місцях. На об’єктах народного господарства, з урахуванням виробничих умов, встановлюється протипожежний режим і розробляються інструкції як для всього об’єкта, так і для окремих цехів, дільниць, бригад. В інструкціях наводяться норми зберігання різних матеріалів, зазначаються місця, де не можна курити і влаштовувати відкрите полум’я, описується порядок дій у разі виникнення пожежі. У навчальних закладах, дитячих, лікувальних і культурних установах особлива увага приділяється питанням евакуації людей на випадок пожежі. Ефективним засобом гасіння загорянь є вогнегасник. Потрібно знати, що для гасіння вогню не завжди можна користуватися водою. Не можна направляти водяний струмінь на електропровід, що горить, або на електрообладнання, бо людину може вразити струм, оскільки вода є провідником. Перш ніж гасити, слід зняти напругу; можна застосовувати вуглекислотні та порошкові вогнегасники. Горючу суміш і запалювальні речовини гасять піском, хімічною або повітряно-механічною піною, спеціальними порошковими сумішами. У задимлене приміщення слід заходити обов’язково удвох, йти, тримаючись за стіни, щоб не втратити орієнтир. Працювати в ізольованих або фільтрувальних проти­газах, але з гопкалітовим патроном. Двері в палаюче при­міщення відкривати обережно і користуватися ними як прикриттям. Людей із задимленого, палаючого приміщення вивести назовні, попередньо накинувши їм на голову вологу тканину або одяг. Якщо вихід відрізано вогнем, людей евакуюють через вікна, балкони, застосовуючи ручні, механічні, стаціонарні драбинки і різні автопідйомники. Використовують також рятувальні мотузки. Більшість лісових, торф’яних і польових пожеж виникають поблизу населених пунктів і доріг через необережне поводження з вогнем, від непогашених вогнищ чи іскор, що вилітають із вихлопних труб автомобілів, тракторів. Особливо легко загоряються хвойні ліси, сухі торф’яники, дозрілі хліба, суха трава. Тому не можна розводити вогни­ща у лісах, особливо хвойних, на торф’яниках, у заростях очерету, поблизу посівів зернових. Не дозволяється курити у лісі (можна на спеціально обладнаних майданчиках), біля валків скошеного хліба, під час роботи на комбайнах, тракторах, підбирачах, автомобілях. Усі машини повинні бути обладнані іскрогасниками. ПРАВИЛА ПОВЕДШЕЙ І ДЙ ПІД ЧАС ПОВЕНІ Про загрозу повені (затоплення) населення оповіщається завчасно. У період повеней радіотрансляційна мережа у квартирах повинна діяти цілодобово. З місць, яким загрожує повінь, населення евакуюється. Підсилюють кріплення окремих конструкцій, механізмів і обладнання. Коли вода почала підніматися, людей і матеріальні цінності, як правило, вивозять автотранспортом, худобу переганяють. Перш ніж покинути будинки, переносять на верхні поверхи або горища все, що може зіпсувати вода, вимикають світло і газ. Захопивши із собою документи, най-необхідніші речі, невеликий запас продуктів і води, прибувають на місце збору. В разі необхідності евакуацію продовжують на ботах, баржах, катерах, човнах, інших плавальних засобах. Під час посадки людей човен або інший засіб повинен бути закріплений. Входити в човен слід по одному, ступаючи на середину настилу. Розсад­жуватись – за вказівкою старшого. Під час руху не можна мінятися місцями, сідати на борт човна. Переправа людей по воді без плавальних засобів дозволяється тільки там, де є визначений брід глибиною не більше 1м. Потрапивши у воду, треба відразу ж пливти до найближчого незатопленого місця. Слід бути дуже уважним, щоб не вдаритись об предмети, які можуть бути під водою або плавати поряд. У залитому водою чагарнику, густій високій траві не варто робити різких рухів, бо можна заплутатись – краще пливти на спині. Якщо ногу судомить, треба випрямити її і за великий палець потягнути на себе. Надаючи допомогу тому, хто тоне, підпливати до нього треба ззаду, стежачи, щоб він не схопив вас за ногу/руку, шию чи тулуб і не потягнув углиб. Брати його можна за комір, голову, передпліччя, руки або під пахви, повернувши обличчям догори. Пливти з потопаючим слід на боці або спині, працюючи ногами і вільною рукою. На човні до потопаючого підходять проти течії, а піднімати його найзручніше з корми. Якщо у воді опинилось кілька чоловік, у першу чергу підбирають тих, хто потребує негайної допомоги, іншим дають рятувальні засоби. Врятованих треба перевдягнути в сухий, теплий одяг, дати заспокійливі засоби. Якщо людина не дихає, їй роблять штучне дихання. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДІЇ ПІД ЧАС ЗЕМЛЕТРУСУ Виведення населення у безпечні місця проводиться організовано, з урахуванням обстановки. Із службових приміщень і житлових будинків треба виходити швидко, не заважаючи іншим. Якщо сильні підземні поштовхи застали вас на вулиці, слід якнайдалі відійти від будинків. Не можна залишатися поблизу об’єктів, що мають легкозаймисті і сильнодіючі отруйні речовини, на мостах і шляхопроводах. Не можна триматися за високі стовпи і паркани, ховатись на нижніх поверхах і в підвальних приміщеннях будинків. Усі транспортні засоби зупиняються, пасажири залишають їх і відходять на безпечну відстань. Особливу організованість слід проявити, виходячи з вокзалів, театрів, магазинів; необхідно точно виконувати розпорядження адміністрації. Під час урагану, шквалу треба сховатись у підвалах, підпіллях, погребах, канавах, траншеях, улоговинах, укриттях цивільної оборони. Від селю порятунок у тому, щоб терміново і завчасно залишити зону, яку він може затопити. ДІЇ ПІД ЧАС АВАРІЇ В разі виникнення виробничої аварії начальник цивільної оборони об’єкта терміново організовує оповіщення керівництва і всіх працівників підприємства про небезпеку. Якщо трапилося витікання СДОР, то оповіщується також населення, яке мешкає поблизу об’єкта і в напрямі можливого поширення отруйних газів. Населення повинно слухати повідомлення штабу ЦО і діяти за його вказівкою. Організовується розвідка, яка встановлює місце аварії, вид СДОР, ступінь зараження території та повітря, стан людей у зоні зараження, кордони зон забруднення, напрям і швидкість вітру в приземному шарі, напрям поширення зараженого повітря. Уражених після надання їм допомоги доставляють у незаражений район, а в разі необхідності – до лікувального закладу. Продукти харчування і вода у зоні зараження перевіряються, і приймається рішення про їх дегазацію або знищення. Необхідно пам’ятати, що чим швидше люди покинуть заражену місцевість, тим менша небезпека ураження. Покидати заражену територію треба швидко, намагаючись не піднімати пилу і не торкатися навколишніх предметів. На зараженій території не можна знімати засоби захисту, курити, їсти, пити. Після виходу з району зараження потрібно пройти санітарну обробку, змінити білизну або весь одяг. Ці ж самі правила поведінки стосуються населення, яке опинилось у зоні хімічного зараження отруйними речовинами. Крім того, необхідно вміти захистити органи дихання від СДОР і вміти надавати першу допомогу при отруєнні. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ТА ДІЇ У ЗОНІ БАКТЕРІОЛОГІЧНОГО ЗАРАЖЕННЯ У зоні бактеріологічного зараження запроваджують спеціальний режим – карантин або обсервацію. Карантин – суворий режим ізоляції певної групи населення з метою запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань. У зоні карантину не дозволяється виходити зі своїх житлових приміщень. Продукти харчування і предмети першої необхідності доставляються додому. Вихід (виїзд) з районів, у яких оголошено карантин, забороняється. Обсервація – медичне спостереження за певною групою населення. В зоні обсервації медична служба цивільної оборони виявляє захворювання, проводить профілактичні заходи, робить спеціальні щеплення. Обмежується спілкування між людьми. Навчальні та культурно-освітні заклади можуть продовжувати свою роботу, але за умови суворого виконання встановлених правил. Населення, яке перебуває у зоні бактеріологічного зараження, повинно суворо додержувати вимог медичної служби ЦО. Надзвичайно важливо не порушувати режи­му харчування. Можна їсти тільки ті продукти, що зберігалися у холодильнику або в закритій тарі, їжу слід обов’язково піддавати тепловій обробці, воду для пиття – кип’ятити. Велике значення в цих умовах має чистота жител, дворів, місць загального користування. Необхідно суворо виконувати вимоги особистої гігієни: щодня митися, щотижня міняти натільну і постільну білизну, постійно стежити за чистотою рук, волосся. В усіх випадках, перебуваючи у зоні бактеріологічного зараження, потрібно зберігати спокій і додержувати встановлених правил. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДІЇ В ЗОНІ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ (ЗАРАЖЕННЯ) Радіоактивне зараженою може виявитися місцевість не тільки після ядерного вибуху, а й внаслідок аварії на атомній електростанції, на інших об’єктах, що виробляють або використовують розщеплені матеріали. Характерна особливість радіоактивного зараження місцевості після ядерного вибуху – швидкий спад рівнів радіації через безперервний розпад радіоактивних речовин. Так, через 7 год після вибуху рівень радіації на місцевості зменшується у 10 разів, через добу – приблизно у 40 разів, через 49 годин – у 100 разів. Найдужче спадають рівні радіації у першу добу, яка становить найбільшу небезпеку для людей. У тих населених пунктах і районах, де виявлено радіоактивне зараження, усі мешканці повинні надягнути респіратори, протипилові тканинні маски, ватно-марлеві пов’язки або протигази, взяти документи, запас їжі і води, медикаменти, предмети першої необхідності й піти до захисної споруди. (Цього не було зроблено у Прип’яті, Чорнобилі та в навколишніх населених пунктах після аварії на ЧАЕС у 1986 р.) Якщо обставини змусили когось сховатись у квартирі або виробничому приміщенні, потрібно, не гаючи часу, зачинити вікна і двері, завісити їх цупкою тканиною, затулити всі щілини. Якщо ж люди опинилися в зоні зараження або їм потрібно залишити її, кожна людина повинна прийняти радіозахисний засіб. Складною і дуже відповідальною проблемою в таких умовах є харчування. Готувати їжу найкраще на незараженій території. В разі крайньої по­треби можна готувати на відкритій місцевості з рівнем радіації не вищим 1Р/год, а якщо рівень радіації – до 5Р/год, то у наметах. Коли радіація вища за 5Р/год – лише у закритих герметичних і дезактивованих приміщеннях або у захисних спорудах. Слід пам’ятати, що і після зняття обмежень треба додержувати заходів перестороги, оскільки частина радіоактивних речовин (в основному ізотопи цезію-137 і стронцію-90) надовго залишається на ґрунті, рослинності, у воді, на поверхні будівель. Вони можуть потра­пити до організму з їжею і водою. Тому для приготування їжі придатні тільки ті продукти, що зберігалися у по­гребах, підстіллях, холодильниках, кухонних столах, шафах, закритому скляному посуді, були загорнуті в пилонепроникні матеріали. Щоб запобігти масовому радіаційному опроміненню (чи хоча б знизити його дози до допустимих норм), штаби ЦО у цих зонах запроваджують режими радіаційного захисту, тобто визначають час безперервного перебування людей у захисних спорудах, тривалість перебування у будинках і на відкритій місцевості. Якщо підприємство і в цих умовах продовжує свою діяльність, то для кожного цеху встановлюється час роботи, час відпочинку в захисних спорудах або житлових приміщеннях. Вибір режиму зале­жить від рівнів радіації, захисних властивостей сховищ, наявності протирадіаційних укриттів та інших умов. Нині розроблено і рекомендовано вісім типових ре­жимів захисту для різних категорій населення: режими 1-3 – для непрацюючого населення, режими 4-7 – для робітників і службовців, режим 8 – для особового складу невоєнізованих формувань. Кожний режим радіаційного захисту ділиться на три етапи: перший – перебування у захисних спорудах; другий – перебування у захисних спорудах і будинках; третій – перебування у приміщеннях та обмежений час перебування на відкритій місцевості. 5. Засоби індивідуального захисту Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) використовуються для захисту людини від отруйних речовин, силь­нодіючих отрут, радіоактивних речовин і бактеріологічних засобів і за своїм призначенням діляться на засоби за­хисту органів дихання та засоби захисту шкіри. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ Найпростіші засоби захисту органів дихання – протипилова тканинна маска і ватно-марлева пов’язка. Вони захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріологічних засобів, а для захисту від отруйних речовин непридатні. Протипилова тканинна маска складається з двох частин – корпусу і кріплення. Корпус маски шиють з 4-5 шарів тканини. Зовнішні шари роблять з тканини без ворсу, а внутрішні – для кращої фільтрації – з ворсом. Кріпленням служать смужки тканини, пришиті збоку корпуса. Маски виготовляються семи розмірів, відповідно до висоти обличчя: до 80 мм – перший розмір, 80-90 мм – другий, 91-100 мм – третій, 101-110 мм – четвертий, 111-120 мм – п’ятий, 121-130 мм – шостий, 131 мм і більше – сьомий розмір. Ватно-марлева пов’язка виготовляється із шматка марлі розміром 100×50 см. Його розстеляють на столі, посередині на площі 30×20 см кладуть шар вати завтовшки 1-2 см (якщо немає вати, то її замінюють марлею в 5-6 шарів). Вільний край марлі по довжині загинають з обох боків на вату, а на кінцях роблять розрізи (30-35 см). Респіратори застосовують для захисту органів дихання від радіоактивного і ґрунтового пилу. Найбільш поширені респіратори Р-2 і ШБ-1 («Пелюсток»). Фільтрувальний протигаз призначений для захисту органів дихання, очей, шкіри обличчя від впливу ОР, РР, БЗ і деяких СДОР, а також від різних шкідливих домішок, що є у повітрі. Камера захисна дитяча (КЗД) призначена для захисту дітей у віці до 1,5 року від ОР, РР, БЗ в інтервалі температур від +30° С до -30° С. Медичні засоби індивідуального захисту — це аптечка індивідуальна (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) і пакет перев’язувальний індивідуальний. Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для знезараження краплиннорідких ОР, що потрапили на відкриті ділянки шкіри та одяг. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ШКІРИ Звичайні засоби захисту шкіри – це предмети одягу та взуття, що можуть бути у кожної людини. Найпростішим засобом захисту шкіри є робочий одяг (спецівка). До ізолюючих засобів захисту шкіри належать: захисний комбінезон (костюм), легкий захисний костюм Л-1 і загальновійськовий захисний комплект. 6. Укриття населення в захисних спорудах Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф) і стихійних лих, а також від уражальної дії зброї масового знищення і звичайних засобів ура­ження та впливу другорядних чинників ядерного вибуху. Захисні споруди розрізняють: за призначенням – для захисту населення, розміщення органів управління (командного пункту – КП, пункту управління – ПУ, вузла зв’язку – ВЗ) і медичних закладів; за місцем знаходження – вбудовані, відокремлені, метрополітен, у гірських виробках; за терміном будівництва – зведені завчасно, швидко зведені; за захисними властивостями – найпростіші укриття (щілини відкриті і перекриті), протирадіаційні укриття (ПРУ) і сховища. 7. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОВЕДЕННЯ РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ Рятувальні роботи у мирний час проводяться в районах стихійних лих, повені, землетрусу, масових пожеж, селевих потоків, на місцях аварій на виробництві і транспорті. Мета робіт – пошук потерпілих, рятування їх з-під завалів, зруйнованих будинків, захисних споруд, надання першої медичної допомоги, евакуація з осередків ураження до медичних установ. Розвідуючи маршрути руху і ділянки (об’єкти) робіт, розвідгрупа (ланка) висувається до осередку ураження за наміченим маршрутом. Розвідники за приладами визнача­ють зараженість маршруту радіоактивними й отруйними речовинами, встановлюють знаки огородження з правого боку дороги за ходом руху. Якщо рівні радіації і зараження ОР високі, то шукають обхід (прохід) і позначають його напрям. Дані про стан маршруту, його прохідність, кордони за­раження, напрями обходів командир розвідгрупи допові­дає по радіо начальнику штабу ЦО об’єкта і наносить на карту (схему) маршрут. Виходячи на територію об’єкта, розвідники визнача­ють рівні радіації, наявність отруйних речовин, розшуку­ють сховища, укриття й оглядають їх, встановлюють зв’язок з людьми, які там перебувають. На території об’єкта визначають характер руйнувань будинків і споруд, напрям поширення пожеж, виявляють ушкодження та аварії на комунально-енергетичних мережах. Визначають місця, небезпечні для роботи формувань. Шукають марш­рути для введення сил ЦО й евакуації потерпілих. Розчи­щають проходи (проїзди) у завалах, якщо немає об’їзду. Там, де висота завалу не вище 1 м, шлях прокладають бульдозером по проїжджій частині вулиці, а в зонах суцільних завалів, що перевищують 1 м, – по завалу. Ши­рина шляху при односторонньому русі повинна бути не менше 3,2 – 3,5 м. Для роз’їзду зустрічних машин через кожні 150-200 м влаштовують спеціальні майданчики. Ширина шляху при двосторонньому русі 7-8 м. Після закінчення робіт встановлюють дорожні знаки й організо­вують регулювання руху. Локалізацію і тушіння пожеж здійснюють протипо­жежні сили з допомогою рятувальних та інших формувань. Щоб не допустити злиття окремих вогнищ у суцільні, одночасно з тушінням прокладають просічні смуги, щоб відсікти вогонь. На шляху поширення пожежі розбирають або руйнують конструкції будинків, що горять, видаляють легкозаймисті матеріали. Розшук і рятування потерпілих організовують і проводять на всій території об’єкта або житлового кварталу, де є повністю або частково зруйновані будинки. Одночасно з цим вживають заходи щодо попередження повторних об­валів, відключають газову й електричну мережі, припиня­ють подачу води. Щоб врятувати людей, які опинились у глибині зава­лу, роблять проходи до них, використовуючи порожнечі, утворені після руйнування великих елементів конструкцій. Якщо східці зруйновано, то з приміщень верхніх поверхів потерпілих виносять по тимчасових дерев’яних трапах, через вікна або по приставних драбинах, обов’яз­ково підстраховуючи канатом. Тих, хто перебуває у тяжкому стані, спускають на лямках. Перш ніж відкривати сховище, укриття, завал, треба встановити зв’язок з людьми, з’ясувати, в якому вони стані. Зв’язок встановлюється через повітрозабірні отвори, люки, стояки водопостачання або опалення, що ведуть до сховища. Коли порушено сис­теми фільтровентиляції, то для подачі повітря розчищають повітрозабірні канали, а якщо це неможливо, бурять отвори в стіні або перекритті і подають повітря компресором. Розкривати сховища й укриття починають з відкопування заваленого основного або аварійного входу (виходу). Першу медичну допомогу потерпілим надає санітарна дружина. Для цього її особовому складу визначають ділянку робіт, пункти (місця) вантаження потерпілих на транспорт, шляхи і пункти винесення (евакуації) їх, місця відпочинку і приймання їжі, порядок поповнення медич­ними засобами і взаємодії з іншими формуваннями, а також повідомляють, які ланки додаються для перенесення потерпілих. В осередку хімічного ураження при наданні першої медичної допомоги на потерпілого у першу чергу швидко надягають протигаз, вводять йому відповідний для даної отруйної речовини антидот, проводять часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри рідиною з ІПП-8. Усіх потерпілих евакуюють на незаражену територію, де їм надаватиметься перша лікарська допомога. Для перенесення до пунктів вантаження з рятувальних формувань виділяється необхідна кількість людей. Перед вантаженням на транспорт перевіряють правильність надання пер­шої медичної допомоги, вводять знеболювальні засоби. До виконання рятувальних та інших невідкладних робіт залучаються військові частини, невоєнізовані форму­вання ЦО загального призначення. Евакуація населення Евакозаходами називаються розосередження та еваку­ація населення з категорійних міст у заміську зону. Вони організовуються і проводяться відповідно до плану ЦО району (об’єкта) та розпоряджень старшого начальника ЦО. Розосередження — це організоване вивезення (виве­дення) з міст і розміщення у заміській зоні робітників та службовців підприємств, що продовжують працювати у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій. Евакуація – вивезення (виведення) з міст у заміську зону решти населення, яке знаходиться у зонах можливих сильних руйнувань і катастрофічного затоплення. Що стосується навчальних закладів, то тут можливі три варіанти: перший – вони припиняють свою діяльність, другий – евакуюються (діяльність переноситься у заміську зону), третій – продовжують роботу на своїх місцях, але за скороченими програмами. Заміська зона – це територія, розташована поза містом, за межами зон можливих руйнувань. Кожному підприємству, навчальному закладу визначається район або місце розташування. У мирні дні також доводиться евакуювати населення із зон затоплення, з районів сходження снігових лавин і селевих потоків. Після аварії на ЧАЕС у 1986 р. було здійснено евакуацію мешканців міст Чорнобиля і Прип’яті та 800 населених пунктів 30-кілометрової зони. Відповідальність за евакуацію робітників і службовців та їхніх сімей у призначені райони покладається на начальників ЦО та штабів ЦО підприємств, установ, на­вчальних закладів. Розосередження робітників і службов­ців підприємств, що продовжують функціонувати, здійснюється за виробничим принципом, а населення, не зайнятого у виробництві,- за територіальним принципом (за місцем проживання). Щоб евакуація пройшла організовано, її завчасно пла­нують місцеві адміністративні органи і створені при них евакуаційні комісії; заздалегідь визначаються склад, місця розташування і порядок роботи збірних евакуаційних пунктів (ЗЕП),а в сільській місцевості, куди вивозиться населення, створюються евакоприйомні комісії і прийомні евакуаційні пункти (ПЕП). ЗЕП призначені для збору, реєстрації та організованої відправки населення. Коли людей вивозять залізничним і водним транспортом, ЗЕП розміщують поблизу станцій, портів і на підприємствах, що мають залізничні під’їзні шляхи, морські, річкові причали. На кожному підприємстві, в установі, навчальному за­кладі, домоуправлінні мають бути евакуаційні списки, які разом з паспортами є основними документами для обліку, розміщення і забезпечення усім необхідним у районах розселення. Евакуація може здійснюватися усіма видами транс­порту і пішки. Для швидкої евакуації застосовується комбінований спосіб її проведення, тобто піший порядок по­єднується з максимальним використанням усіх видів транспорту. Коли надійшло розпорядження про початок розосередження та евакуацію, начальник ЦО повідомляє про це ке­рівників виробничих підрозділів, останні оповіщають робітників і службовців, а ті – членів своїх сімей. Непрацюючі оповіщаються за місцем проживання. Почувши інформацію про евакуацію, громадяни по­винні готуватися до виїзду в заміську зону. Із собою взяти найнеобхідніше: засоби індивідуального захисту, аптечку індивідуальну (АІ) та індивідуальний протихімічний пакет (ШП), паспорт, військовий квиток, свідоцтва про шлюб, народження, освіту, спеціальність, трудову книжку або пенсійне посвідчення, продукти харчування на 2-3 доби, одяг, взуття, предмети туалету. Усе зібране скласти у валізу (сумку, рюкзак) і прикріпити ярлик (бирку), на якому зазначити прізвище, ім’я, по батькові, кінцевий пункт евакуації. Дітям дошкільного віку потрібно приши­ти ярлички до одягу (під комір, на зворотний бік верхнього одягу). Перед виходом із квартири виключити всі освітлю­вальні і нагрівальні прилади, закрутити крани водопровідної і газової мереж, закрити вікна і кватирки, замкнути двері; ключі здати у житловий орган. Для підтримання громадського порядку на об’єктах ЗЕП і ПЕП, на станціях (пристанях, пунктах) посадки і висадки, у місцях розселення в заміській зоні виставляються пости охорони громадського порядку, організовується патрулювання. До виконання цих заходів залучаються формування охорони громадського порядку (команди, групи), що створюються з відомчої воєнізованої і сто­рожової охорони та добровільних народних дружин. 2. Задача Через 1 годину після аварії на АЕС рівень радіації на території заводу складав Р1=120Р/год. В скільки разів рівень радіації зменшиться через 1 добу (t=24години). Рішення. Спочатку знаходимо рівень радіації через 24 години: Р=Р1t-0,4, Р=12024-0,4=34 Р/год Визначаємо: Рівень радіації через 1 добу зменшиться в 4 рази. 3. Список літератури Учебное пособие ”Защита населения в ЧС„ В.М. Шоботов, Мариуполь,2000г. Стеблюк М. І. Цивільна оборона: Підручник для ВНЗ, К.: – 1999 Цивільна оборонаФранчук В.С. Атаманюк В.Г., і співавт. Цивільна оборона. Навчальний посібник. М.: “Высшая школа”, 1996