МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ТАВРІЙСЬКАДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯКафедра “економіка підприємств”
Керівник:_____________________
__________________
На тему: ОСНОВОПОЛОЖНІ АСПЕКТИФІНАНСУВАННЯ ПРИРОДО-ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИК У РС О В А Р О Б О Т А
здисципліни: економікапідприємств
Студента413 групи 3-го курсу
Факультетоблік і аудит
ПальцеваС.В.Курсоваробота захищена з оцінкою____
Підписивикладачів:
__________________
__________________
__________________
Мелітополь.2006.
ЗМІСТВСТУП
Розділ І. Теоретичні основи державного регулюванняприродоохоронної діяльності.
1.1. Сутність, принципи та об’єктиохорони навколишнього середовища
1.2. Державне екологічне регулювання.Органи управління
1.3 Фінансовий аспект державногорегулювання в галузі охорони
природного середовища.
Розділ ІІ. Фінансові аспектиприродоохоронної діяльності держави
2.1. Фінансовий механізм галузіприродокористування
2.2 Основні механізми економічногорегулювання природокористування
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Відомо, що завдання природоохоронної політикиполягає у захисті навколишнього середовища шляхом створення більш екологічних іменш ресурсномістких технологій, реструктуризації виробництва за інноваційнимекологобезпечним типом, впровадження таких методів управління, які одночаснозабезпечують зростання його ефективності та зниження обсягів забруднень, а такожформують екологічну орієнтацію споживачів. Прагнення товаровиробників дораціоналізації форм господарювання, які, у кінцевому підсумку, є не тількиекономічно вигідними, а й екологічно доцільними, спонукає до використаннякомбінацій командно-контролюючих методів екологічного регулювання з власнеекономічними механізмами природокористування. Постановка питання проефективність сучасної системи економічних інструментів екологічного регулюванняневіддільна від пошуку шляхів поліпшення якості довкілля в Україні.
Для того, щобпідприємство почало приділяти належну увагу охороні довкілля, державі потрібнодіяти в декількох напрямках: по-перше, покращити рівень екологічного вихованнята освіти населення; по-друге, змусити підприємство проводити природоохороннізаходи адміністративними методами; і, по-третє, матеріально заохочувати на цідії підприємство. Таким чином, держава використовуватиме три механізми:самоконтроль; керівництво та контроль; економічний механізм. Для отриманнямаксимального ефекту від реалізації цих механізмів їх слід впроваджуватиодночасно. Адміністративний контроль таким чином доповниться економічнимстимулюванням та свідомістю, тобто самоконтролем.
Ринкові механізмиекологічної політики відкривають перед виробниками і споживачами реальнукартину можливих наслідків, даючи таким чином стимули для здійсненняприродоохоронної діяльності.
Над цимипроблемами працює багато вчених. У працях В.Зуєва більше уваги приділяєтьсяправовому регулюванню екологічного управління, С.Кури- кін досліджує потенціалудосконалення державного управління охороною довкілля, вважаючи, що екологічнаполітика мусить бути інтегрованою; І.Жаркова, О.Ждан та В.Санжаревськийвисвітлили питання взаємозалежності та взаємодії факторів економічногозростання й забруднення довкілля, запропонували напрями вдосконаленняуправління природокористуванням.
Отже, охоронадовкілля є однією з найважливіших загальнолюдських проблем, актуальність якоїпов’язана з посиленням антропогенного впливу на природу. Навколишнє середовищенині вже не може забезпечити збалансованість екологічних зв’язків і відтворенняприродних ресурсів. Для забезпечення умов суспільного виробництва та існуваннялюдства суспільство повинно відтворювати й охороняти навколишнє природнесередовище.
Робота націленана розгляд основних теоретичних понять щодо природоохоронної діяльностідержави; а також розглянуті приклади практичного застосування природоохороннихзаходів на сучасному етапі розвитку нашої країни.
Розділ І. Теоретичні основидержавного регулювання природоохоронної діяльності
1.1.Сутність,принципи та об’єкти охорони навколишнього середовища
Охоронанавколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів,забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – обов’язкова умовасталого економічного та соціального розвитку України.
З цією метоюУкраїна проводить екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного дляіснування живої й неживої природи навколишнього середовища, на захист життя таздоров’я населення від негативного впливу, забруднення навколишнього природногосередовища на досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, охорону,раціональне використання і відтворення природних ресурсів.[1]
Відносини в галузі охоронинавколишнього середовища України регулюються Законом “Про охорону навколишньогосередовища”, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавствомпро надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону й використаннярослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Державній охороніта регулюванню використання на території України підлягають:
· Навколишнєприродне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов тапроцесів;
· Природніресурси як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народномугосподарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси таінша рослинність, тваринний світ);
· Ландшафтита інші природні комплекси;
· Територіїта об’єкти природно-заповідного фонду України;
· Здоров’яй життя людей.
До основних принципів охорони навколишнього середовища можна віднестинаступні:
1. Пріоритетністьвимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів,нормативів та лімітів використання природних ресурсів під час здійсненнягосподарської, управлінської та іншої діяльності.
2. Гарантуванняекологічно безпечного середовища для життя та здоров’я людей.
3. Превентивний(запобіжний) характер заходів з охорони навколишнього природного середовища.
4. Екологізаціяматеріального виробництва на засаді комплектності рішень з питань охоронинавколишнього середовища, використання та відтворення відновлюваних природнихресурсів, широкого впровадження новітніх технологій.
5. Збереженняпросторової та видової різноманітності й цілісності природних об’єктів ікомплексів.
6. Науковообґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересівсуспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних ітехнічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища.
7. Обов’язковістьекологічної експертизи.
8. Гласністьі демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишньогоприродного середовища, формування в населення екологічного світогляду.
9. Науковообґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнєприродне середовище.
10. Безплатністьзагального та платність спеціального використання природних ресурсів длягосподарської діяльності.
11. Стягненняплати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якостіприродних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавством проохорону навколишнього природного середовища.
12. вирішенняпитань охорони навколишнього природного середовища та використання природнихресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території, сукупної діїфакторів, що негативно впливають на екологічну обстановку.
13. Поєднаннязаходів щодо стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишньогосередовища.
14. Вирішенняпроблем охорони навколишнього середовища на засаді широкого міжнародногоспівробітництва.[3]
1.2.Державне екологічне регулювання. Органи управління
Екологічнерегулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і економічнихзаходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня дляпримушування забруднювачів навколишнього середовища обмежити викиди шкідливихречовин у природні й техногенні середовища, а також для матеріальногостимулювання сумлінних природокористувачів.
Важливу роль щодо цього відіграєінститут права. Основи екологічного регулювання вводяться в дію законами проохорону навколишнього природного середовища.
Для ефективного екологічногорегулювання першочергове значення має вибір правильного методу таінструментарію (важелів) регулювання. На ранніх стадіях екологічногорегулювання, яке виходило з ідеології стримування зростання забруднення(пасивне регулювання), застосовувались в основному адміністративно-розпорядчі(регламентаційні) інструменти, екологічні стандарти й норми, дозвільніпроцедури. Під час переходу до нової ідеології в політиці охорони навколишньогосередовища, орієнтованої на послідовне зменшення забруднення (активнерегулювання), застосовувались деякі економічні регулятори — емісійні нормативипоетапного зниження забруднення, тимчасові дозволи на викиди і т. п. У країнахз розвинутою ринковою економікою в структурі механізмів прямого регулювання(адміністративно-правового примушення) з’явились нові й перспективні якадміністративно-розпорядчі, так і економічні інструменти.
В узагальненому вигляді механізмпрямого екологічного регулювання, що застосовується нині в країнах з розвинутоюринковою економікою, має такий вигляд і структуру:
1. Регуляційніінструменти
1.1. Спробипримусу:
1.1.1. Порядокобов’язкової оцінки впливу на навколишнє середовище — екологічна експертиза.
1.1.2.Прогресивні нормативи зниження рівня викидів (емісійні нормативи).
1.1.3.Економічнісанкції, адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність заневиконання вимог емісійних нормативів.
1.2. Інструментиматеріального стимулювання і підтримки:
1.2.1.Інструменти, пов’язані з природоохоронною діяльністю держави.
1.2.2. Пряме йнепряме державне стимулювання підприємств.
1.2.3.Багатофункціональні системи з елементами взаємостимулювання івзаємофінансування (перерозподільні системи, порядок переуступання дозволів назабруднення).
1.3. Важеліекономічного спонукання (цінове регулювання щодо товарів, виробів, продуктів):
1.3.1. Ціновадиференціація.
1.3.2. Податки навироби та продукти.
1.3.3. Заставнісистеми.
2. Допоміжні(нерегуляційні) засоби:
2.1. Стандарти танорми-орієнтири граничних концентрацій і викидів.
2.2. Зонуваннятериторій, плани землекористування.
2.3.Відповідальність за правопорушення екологічного характеру, порядок покриттязбитків у результаті забруднення середовища. 3. Асоційовані засоби:
3.1.Адміністративні податки;
3.2.Фондостворюючі податки та платежі (на тимчасовій основі).
3.3. Порядокобов’язкового страхування екологічних ризиків (у сері управління небезпечними йтоксичними речовинами.[1]
В Україніполіпшення стану природного середовища та використання природних ресурсівможливе тільки за умови державної підтримки та регулювання цих процесів,особливо в процесі формування ринкових відносин, економічної свободи йбезвідповідальності господарських структур та правового нігілізму, який поки щопанує у свідомості підприємців.
До важелівдержавного регулювання належать кадастри природних ресурсів — документи, якіухвалює законодавча влада і які призначено для забезпечення органів місцевоївлади, підприємств, організацій, установ відомостями про стан природнихресурсів з метою їх раціонального використання та охорони, регулювання правовихта економічних відносин, обґрунтування плати за використання.
З уже відомих ісхвалених кадастрів природних ресурсів в Україні маємо Кадастр земельнихресурсів, який містить документи про правовий режим земель, їх розподіл міжвласниками та землекористувачами за категоріям земель, відомості про якіснухарактеристику й цінність земель.
Підприємства,установи та організації проводять первинний облік у галузі охоронинавколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформаціюорганам, що ведуть Державний облік у цій галузі.
Екологічнінормативи розробляються й запроваджуються в дію Міністерством охоронинавколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерствомохорони здоров’я України та іншими вповноваженими на те державними органами.[5]
До основнихважелів державного регулювання відносять також екологічне страхування;підвищені норми амортизації основних природоохоронних виробничих фондів;договори на комплексне природокористування; оренду, передачу в постійнекористування природоохоронних об’єктів та ін.
В Україні існуєсистема органів управління в галузі охорони навколишнього середовища — цеюридичне самостійні державні, самоврядні й громадські інституції, уповноваженіздійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні,організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпеченняекологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охоронинавколишнього природного середовища.
До системиорганів управління в галузі охорони навколишнього середовища належать:
І. Органи загальногодержавного управління
1. Органицентральної державної виконавчої влади:
— КабінетМіністрів України;
— Постійнаурядова комісія з питань техногенної екологічної безпеки і надзвичайнихситуацій;
— Раданаціональної безпеки.
2. Органидержавної виконавчої влади Автономної Республіки Крим:
— уряд АвтономноїРеспубліки Крим.
3. Органимісцевої державної виконавчої влади:
— обласнідержавні адміністрації;
— Київська міськадержавна адміністрація;
— Севастопольськаміська державна адміністрація;
— районні державніадміністрації;
— районні вм. Києві державні адміністрації;
— районні вм. Севастополі державні адміністрації; II. Органи спеціального державного управління
1. Органинадвідомчого управління і контролю в галузі екології:
— Міністерствоекології та природних ресурсів України;
— Міністерствоохорони здоров’я України.
2. Органиспеціального поресурсного управління:
— Державнийкомітет України по земельних ресурсах;
— Державнийкомітет України по водному господарству;
— Міністерствопраці та соціальної політики України;
— Державнийкомітет лісового господарства України.
3. Органиспеціалізованого функціонального управління:
— МіністерствоУкраїни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення віднаслідків Чорнобильської катастрофи;
— Міністерствовнутрішніх справ України;
— Державнийкомітет України стандартизації, метрології та сертифікації.
4. Органиспеціалізованого галузевого управління:
— Міністерствопалива та енергетики України
III. Органимісцевого самоврядування
міські Радинародних депутатів;
селищні Радинародних депутатів;
сільські Радинародних депутатів;
обласні Радинародних депутатів;
районні Радинародних депутатів;
районні в містахРади народних депутатів.
IV. Органигромадського управління
1. Українськетовариство охорони природи;
2. Українськаекологічна академія наук;
3. Українськаекологічна асоціація «Зелений світ»;
4. Національнийекологічний центр;
5. Українськийекологічний фонд. [1]
Верховна Рада та Кабінет Міністрів України вжесхвалили деякі закони й постанови щодо вдосконалення системи управлінняприродокористуванням. Це Закон «Про охорону навколишнього природногосередовища» (1991 р.). Закон «Про тваринний світ» (1993 р.), постанови: «Пропосилення охорони запасів цінних видів риб, ссавців, водних безхребетних йводних рослин», «Про порядок обмеження, тимчасової заборони чи припинення діяльностіпідприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства проохорону навколишнього природного середовища», «Про порядок визначення плати істягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища», «Простворення Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишньогоприродного середовища і ядерної безпеки».
Президент України видав Укази зі згаданої проблеми,зокрема: «Про заходи щодо організації роботи по поліпшенню екологічного станур. Дніпро та якості питної води», «Про додаткові заходи щодо ліквідаціїнаслідків Чорнобильської катастрофи». Міністерство екології та природнихресурсів України та його органи на місцях:
— здійснюютькомплексне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища вкраїні, проводять єдину науково-технічну політику з питань охоронинавколишнього природного середовища й використання природних ресурсів,координують діяльність міністерств, відомств, підприємств, установ іорганізацій в цій галузі;
— ведутьдержавний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих іпідземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринногосвіту, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод,континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони держави, атакож за додержанням норм екологічної безпеки;
— забезпечуютьроботу державної екологічної інформаційної системи;
— затверджуютьнормативи, правила, беруть участь у розробці стандартів щодо регулюваннявикористання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовищавід забруднення та інших шкідливих впливів;
— здійснюютьдержавну екологічну експертизу;
— одержуютьбезплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організаційінформацію, необхідну для виконання покладених на них завдань;
— видають дозволина захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів, на скидишкідливих речовин у навколишнє природне середовище, та спеціальне використанняприродних ресурсів, відповідно до законодавства України;
— обмежують чи припиняють діяльність підприємств і об’єктів незалежновід їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється зпорушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням лімітів на викидита скиди забруднюючих речовин;
— подають позовищодо відшкодування збитків і втрат, заподіяних у результаті порушеннязаконодавства про охорону навколишнього природного середовища;
— складаютьпротоколи та розглядають справи про адміністративні правопорушення в галузіохорони природного середовища й використання природних ресурсів;
— керуютьзаповідною справою, ведуть Червону книгу України;
— координуютьроботу інших спеціально вповноважених органів державного управління в галузіохорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;
— здійснюютьміжнародне співробітництво з питань охорони навколишнього природногосередовища, вивчають, узагальнюють і поширюють міжнародний досвід у цій галузі,забезпечують виконання зобов’язань України за міжнародними угодами з питаньохорони навколишнього природного середовища.[4]
Метою управління в галузі охоронинавколишнього середовища є реалізація законодавства, контроль за додержаннямвимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплекснихзаходів щодо використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дійдержавних і громадських органів.
1.3. Фінансовийаспект державного регулювання в галузі охорони природного середовища.
Фінансуваннязаходів з охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунокбюджету України, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ і організацій,позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільнихвнесків та інших коштів.
Плата заспеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативівоплати і лімітів використання ресурсів. Нормативи плати за використанняприродних ресурсів визначаються з урахуванням їхнього поширення, якості,можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності,місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів.
Нормативи плати завикористання природних ресурсів, а також порядок її стягнення встановлюютьсяКабінетом Міністрів України.
Розподіл платежівза використання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовищапроводиться в такий спосіб.
Платежі завикористання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів та державногобюджету України і спрямовуються на виконання робіт із відтворення, підтриманняцих ресурсів у належному стані.
Платежі зазабруднення навколишнього природного середовища надходять до місцевих, обласнихпозабюджетних фондів та державного фонду охорони навколишнього природногосередовища у співвідношенні 70, 20 і 10 відсотків.
Розподіл коштівза використання природних ресурсів, що надходять до державного бюджету України,здійснює Верховна Рада України.
Для фінансуваннязаходів з охорони навколишнього природного середовища утворюються державний тамісцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища.
Місцевіпозабюджетні фонди утворюються в межах єдиного позабюджетного фонду відповідноїРади народних депутатів за рахунок:
— платежівза забруднення навколишнього природного середовища ;
— грошовихстягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природногосередовища, санітарних норм і правил за шкоду, заподіяну порушенням законодавствапро охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської таіншої діяльності, чи понадлімітне використання природних ресурсів;
— цільовихта інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій і громадян;
— надходженьвід реалізації конфіскованого відповідно до законодавства майна, яке булопредметом екологічного правопорушення.[ 6 ]
Розподілплатежів, що надходять до місцевих позабюджетних фондів охорони навколишньогоприродного середовища, здійснюється відповідно обласними, міськими Радаминародних депутатів та поданням органів Міністерства охорони навколишньогоприродного середовища та ядерної безпеки України.
Республіканськийпозабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється зарахунок:
— відрахуваньз місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища,розмір яких визначається Верховною Радою;
— добровільнихвнесків підприємств, організацій, установ, окремих громадян та іншихнадходжень.
Розподіл коштів,що надходять до республіканського позабюджетного фонду охорони навколишньогоприродного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Кошти місцевих ідержавного позабюджетного фондів можуть використовуватися тільки для цільовогофінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, а також заходів длязменшення негативного впливу навколишнього природного середовища на здоров’янаселення.
Стимулювання всистемі охорони навколишнього природного середовища здійснюється:
— наданням пільгв оподаткуванні підприємствам, установам, організаціям і громадянам у разіреалізації ними заходів з раціонального використання природних ресурсів таохорони навколишнього природного середовища: переходу на маловідходні йбезвідходні ресурсо- і енергозберігаючі технології, впровадження очисногообладнання і устаткування для утилізації забруднюючих речовин і переробкивідходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природногосередовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин;
— наданням напільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізаціїзаходів із забезпечення раціонального використання природних ресурсів таохорони навколишнього природного середовища;
— установленнямпідвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;
— звільненням відоподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;
— передачеючастини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовищана договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам наздійснення заходів для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючихречовин, зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на станнавколишнього природного середовища, розвитку екологічно безпечних технологійта виробництв;
— наданнямможливості отримання природних ресурсів під заставу.[2]
Отже, екологічнерегулювання э надзвичайно важливою складовою природоохоронної діяльностідержави. Для його здійснення створена ціла низка відповідних органів,розроблено ряд законодавчих актів. Відкритим залишається питання профінансування даної діяльності, пошук нових джерел та ефективне використаннянаявних коштів.
РозділІІ.Фінансові аспекти природоохоронної діяльності держави
2.1.Фінансовий механізм галузі природокористування
Формуваннядержавної екологічної політики в Україні відбувається з урахуванням соціальноекономічної ситуації в крани та реального стану народногосподарського комплексуякий не подолав наслідків системи господарювання колишнього режиму
У 1998 роціВерховна Рада України затвердила «Основні напрями державної політикиУкраїни в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів ізабезпечення екологічної безпеки” (постанова Верховної Ради України від 05. 12.98 № 188-98-ВР). У документі визначено загальні основи екологічної політикидержави, довгострокову стратегію розв’язання екологічних проблем у системнійсукупності та взаємопогодженості цілей, завдань, механізмів й інструментів.Проте у цьому документі розробка та запровадження фінансово-економічних інструментів,завдяки яким поліпшилися не тільки екологічна, а й економічна ситуації вдержаві, не окреслені навіть на далеку перспективу. Зазначеною постановоюсучасну екологічну ситуацію в Україні майже офіційно було визнано кризовою.
Суттєвоюперешкодою на шляху подолання екологічної кризи, що склалася, є неефективністьорганізаційно-управлінської системи природокористування й охорони довкілля.
Протягом останніхроків були вжиті заходи щодо вдосконалення державної системи управліннянавколишнім природним середовищем, які відіграють прогресивну роль векологізації фінансово-економічної системи екологічного регулювання.
На виконаннястатті 16 Конституції України про забезпечення екологічної безпеки тапідтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідківЧорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу в країніпрактично сформовано природоохоронне законодавство. Зокрема набули чинностіЗакони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охоронуатмосферного повітря “, “Про природно-заповідний фонд”, “Про тваринний світ”,“Про рослинний світ”, “Про відходи”, “Про плату за землю”, “Про екологічнумережу України”, “Про екологічний аудит”. Прийнято Лісовий, Водний кодекси,Кодекс про надра та інші законодавчі акти.[10]
Вагомимрезультатом слід вважати розробку та впровадження основних елементів формуванняекономічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, щовиконують функцію фінансового забезпечення екологічного розвитку країни.
На базі чинного вУкраїні природоохоронного, податкового і бюджетного законодавства сформованофінансово-економічний механізм природокористування, який містить якзапровадження зборів за природні ресурси, надання пільг при оподаткуванні, такі систему фінансового забезпечення природоохоронних заходів. На виконаннястатті 44 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” в1992 році в Україні була введена плата за забруднення навколишнього природногосередовища. Відповідно до статті 47 Закону України “Про охорону навколишньогоприродного середовища” у 1992 році були створені позабюджетні державні цільовіфонди – державний, республіканський Автономної Республіки Крим, обласні,місцеві (міські, селищні, сільські) фонди охорони навколишнього природногосередовища за рахунок зборів за забруднення навколишнього середовища. Домісцевих фондів, крім того, зараховуються грошові стягнення за шкоду, заподіянунавколишньому середовищу.
Після прийняття в1998 році рішення щодо включення позабюджетних фондів до бюджету вищезазначеніфонди змінили свій статус і були долучені до спеціальних видатків відповіднихбюджетів.
Виходячи зпрактики справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища тастану економіки держави, удосконалювався порядок їх адміністрування,індексувалися нормативи плати. Вжиті заходи сприяли збільшенню до бюджетунадходжень від зазначених зборів. За даними Міністерства фінансів, в 1998 роцівони становили 44314,3 тис. грн., а в 2003 – вже 269391,1 тис. грн., або більшеніж ушестеро.
Фінансуваннявидатків, передбачених бюджетом, в тому числі на природоохоронні заходи,здійснюється відповідно до бюджетного кодексу України, Закону України продержавний бюджет та рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевихрад щодо відповідних бюджетів. Перехід на казначейське обслуговування виконаннябюджету забезпечує використання коштів за цільовим призначенням.
Відповідно довимог міжнародної класифікації, розробленої статистичним відділом ОрганізаціїОб’єднаних Націй, наказом Міністерства фінансів від 27.12.01 № 604 затвердженобюджетну класифікацію. Починаючи з 2002 року, у видатках бюджету зафункціональною класифікацією формується розділ „Охорона навколишньогоприродного середовища” (КФК 0500). На охорону навколишнього природногосередовища, за даними Міністерства фінансів, в 2003 році за рахунок державногота місцевих бюджетів були затверджені видатки на суму 701,5 млн. грн… (зурахуванням внесених змін 773,1 млн. грн..), в тому числі за рахунок загальногофонду 598,8 млн. грн… (з урахуванням внесених змін 615,3 млн. грн..) таспеціального – 102, 7 млн. грн..(з урахуванням внесених змін 157,8 млн. грн..).Фактично використані на зазначені цілі, за даними Держказначейства, 726,2 млн.грн., в тому числі за рахунок загального фонду 607,4 млн. грн… і спеціального– 118,8 млн. грн.[5]
Основні сумивидатків на охорону навколишнього природного середовища здійснюються за рахуноккоштів Державного бюджету України. При цьому практично єдиним джереломфінансування природоохоронних заходів, що здійснюються місцевими бюджетами, євідповідні фонди охорони навколишнього природного середовища.
У Державномубюджеті України на 2004 рік було спрямовано (за розділом функціональноїкласифікації видатків „Охорона навколишнього природного середовища”) 770804,4тис. грн., в тому числі за рахунок загального фонду бюджету – 661595,6 тис.грн. і за рахунок спеціального фонду – 109208,8 тис. грн.
/>
/>
Видатки наприродоохоронні заходи передбачені 14 головними розпорядниками коштів (Табл.2.1).Таблиця 2.1
Видатки на охорону навколишнього природного середовищав розрізі головних розпорядників коштів на 2004 рік (тис. грн.)2004 рік КВК Найменування Загальний фонд Спеціальний фонд Разом 1 2 3 4 5 500 Охорона навколишнього природного середовища 661595,5 109208,8 770804,4 30 Державне управління справами 3060,3 440,4 3500,7 190 Державний комітет лісового господарства 16212,4 2403,0 18615,4 210 Міністерство оборони 20000,0 0,0 20000,0 240 Міністерство екології та природних ресурсів 102288,4 104810,4 207098,8 260 Міністерство промислової політики 26000,0 0,0 26000,0 320 Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи 388088,9 0,0 388088,9 500 Державний комітет по водному господарству 43641,1 0,0 43641,1 510 Державний комітет по земельних ресурсах 4500,0 0,0 4500,0 527 Державний комітет ядерного регулювання 1437,7 0,0 1437,7 531 Державний комітет з питань житлово-комунального господарства 103,0 25,0 128,0 638 Національне космічне агентство 8000,0 0,0 8000,0 654 Національна академія наук України 25373,0 1000,0 26373,0 659 Українська академія аграрних наук 2890,7 530,0 3420,7 351 Міністерство фінансів України (загальнодержавні видатки) – державні централізовані капітальні вкладення 20000,0 0,0 20000,0
ВидаткиДержавного фонду охорони навколишнього природного середовища, за данимиМіністерства фінансів, у 2004 році становили 74430,4 тис. грн. і здійснювалисяза 10 бюджетними програмами(Табл. 2.2).[12]Таблиця 2.2
Видатки Державного фонду охорони навколишньогоприродного середовища на 2004 рік (тис. грн.)КПКВ КФК Найменування Спеціальний фонд Всього 73430,4 В тому числі: 2401180 0540 Розробка та впровадження заходів і механізмів формування умов екологічно збалансованого (сталого) розвитку 2700,0 2401190 0540 Сприяння екологічній освіті, випуску та поширенню екологічної інформації 1600,0 2401200 0540 Забезпечення держаного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства 1300,0 2401210 0511 Моніторинг навколишнього природного середовища, створення систем і банків екологічної інформації 6335,0 2401220 0511 Запобігання та зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища 3474,2 2401230 0513 Очистка стічних вод 21000,0 2401240 0540 Міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища 700,0 2401250 0512 Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 9500,0 2401260 0520 Формування національної екологічної мережі 0,0 2401290 0511 Підвищення якості атмосферного повітря 26821,2
Найбільшими за обсягами коштів єбюджетні програми Державного фонду охорони навколишнього природного середовища“Очистка стічних вод”, “Поводження з відходами та небезпечними хімічнимиречовинами”, “Підвищення якості атмосферного повітря”.
Незважаючи назначне зростання видатків держбюджету, їхня питома вага у витратах держбюджетузалишається низькою(Табл. 2.3).Таблиця 2.3
Видатки Державного фонду охорони навколишньогоприродного середовища у системі Державного бюджету України, 1999-2004роки Фінансові показники Обсяги фінансових показників за роками, млн. грн. 1999 р. 2000 р. 2001 р. 2002 р. 2003 р. 2004 р. Внутрішній валовий продукт, млн. грн. 81519 93365 102593 127126 175010 201927 Видатки з Держбюджету України, млн. грн. 23608,1 23099,5 18379,8 21947,5 34502,3 33033,3 Фонд охорони навколишнього природного середовища, млн. грн. 2,7 3,6 2,7 11,3 23,7 64,4 Частка від ВВП в % 0,003 0,004 0,003 0,009 0,014 0,032 Частка від видатків Держбюджету, % 0,011 0,016 0,015 0,051 0,069 0,195
Вкрай небажаноютенденцію є скорочення питомої ваги видатків усіх джерел фінансування наохорону навколишнього природного середовища у валовому внутрішньому продукті(ВВП) з 3,31 % у 1999 році до 1,82 % у 2004 році.
Системарегулювання природокористуванням в Україні потерпає від дефіциту фінансових ресурсів.Водночас нестача фінансових ресурсів – явище, притаманне ринковим відносинам.Через те основна ставка має бути зроблена на вдосконалення інноваційнихфінансових технологій та інструментів і їх впровадження за допомогою ринковихмеханізмів.
Провідна роль уреалізації екологічної політики має належати фінансам природокористування,оскільки вони потребують державного регулювання, особливо в ринкових умовах.
У таблиці 2.4 розглянуто видатки усіхджерел фінансування на охорону навколишнього природного середовища за 1999 – 2004 роки.Таблиця 2.4
Видатки усіх джерел фінансування на охороннавколишнього середовища в Україні, 1999 – 2004 роки
Видатки 1999 р 2000р 2001р 2002р 2003р 2004р 1 2 3 4 5 6 7
Інвестиції (капвкладення), млн… грн.
частка ВВП, %
частка усіх витрат, %
288,8
0,35
10,7
239,6
0,26
11,9
233,0
0,23
10,8
251,6
0,20
9,4
372,6
0,21
11,6
468,6
0,23
12,7
Витрати на капремонт, млн… грн.
частка ВВП, %
частка усіх витрат, %
232,0
0,28
8,6
145,9
0,16
7,2
150,2
0,15
7,0
175,0
0,14
6,5
233,3
0,13
7,2
303,5
0,15
8,3
Поточні витрати, млн… грн.
частка ВВП, %
частка усіх витрат, %
2177,9
2,67
80,7
1628,4
1,74
80,9
1774,5
1,73
82,2
2248,8
1,77
84,1
2618,4
1,50
81,2
2903,7
1,44
79,0
Витрати загалом, млн… грн.
частка ВВП, %
2698,7
3,31
2013,9
2,16
2157,8
2,10
2675,3
2,10
3324,3
1,84
3675,8
1,82
Державні методирегулювання природокористуванням можуть містити такі основні елементи :
– законодавчіекологічні акти, загальнодержавні екологічні програми, інформаційнезабезпечення, фінансово-економічні важелі (податки, пільги, кредитні ресурси,ціни, норми амортизації тощо) ;
– індикативнепланування, що містить обґрунтування, розробку державної стратегії, завдякиякій здійснюється непрямий вплив держави через бюджетно-фінансовий,грошово-кредитний і ціновий механізм ;
– бюджетно-фінансоверегулювання та кредитно-грошове регулювання, що відбувається завдяки емісіїготівки й бюджетних коштів (казначейських боргових зобов’язань) і впливає наринок цінних паперів, на роботу фінансових посередників.[5]
До проблемсистемного характеру, що потребують розв’язання, слід віднести питання екологічних пріоритетів. Бо реально вони ненабули того значення, що надається суто економічним пріоритетам.
Одним із напрямівекологічних пріоритетів є розробка нових і вдосконалення наявних механізмівфінансового забезпечення реалізації природоохоронної діяльності. Вонаскладається з таких елементів, як плата за природокористування; плата зазабруднення довкілля; система економічного стимулювання; створення ринкуприродних ресурсів; удосконалення ціноутворення на використання природнихресурсів з урахуванням екологічного чинника (витрат на відтворення);екологічний фонди; екологічні програми; механізм продажу прав на викиди таскиди забруднюючих речовин (встановлення лімітів у межах даної території);система „застава – повернення” (оплата товару і додаткової вартості, яка потім,за визначених умов, повертається); екологічне страхування тощо.
Таким чином, усучасних умовах господарювання, з урахуванням успадкованих Україною екологічнихі економічних проблем, особливої актуальності набуває посилення механізмуекологічного регулювання подальшого розвитку нашої держави за допомогоюрозвитку фінансових відносин у галузі природокористування й охоронинавколишнього природного середовища.
Організаційнаструктура регулювання природокористуванням потребує суттєвого розвитку, авпровадження фінансових інструментів у цій галузі мають бути підконтрольнідержаві.
Слід пам’ятати,що сучасний фінансово-економічний механізм державного регулювання природокористуваннямв Україні перебуває на стадії формування.
Щодо принципівдержавного регулювання фінансів природокористування, то на цей час вони тількина стадії наукового обґрунтування. Необхідно активізувати цю діяльність. Вономає враховувати потреби, обов’язки йінтереси всіх причетних до природокористування, що є справою державної ваги.
2.2 Основні механізми економічногорегулювання природокористування
Розглянемо двавиди економічного механізму природокористування: механізм відшкодуваннязбитків та механізм запобігання їм.
Механізмвідшкодування збитків. Виникають при техногенних і природних катастрофах, маютьзабезпечувати проведення оцінки збитків, потреби у компенсаційних ресурсах тавідшкодування витрат. При цьому варто розрізняти дві форми збитку – нанесений івідшкодований. Важливим засобом компенсацій є система страхування.
Механізмзапобігання збиткам. Ці механізми мають забезпечувати: правовий та економічнийзахист діяльності запобігання збиткам; правову й економічну відповідальність зазбільшення величини ризику; зацікавленість суб’єктів господарювання йуправління у запобіганні ризику. Даний механізм має заходи як економічного, такі адміністративного характеру. Його складові можна умовно об’єднати у п’ять груп.
Перша групамеханізмів пов’язана зі зміною структуринародного господарства на користь тих галузей, які задовольняли б потребилюдини при значному скороченні питомої ваги військово-промислового комплексу.Перехід на випуск цивільної продукції дозволить інтегрувати військово-промисловийкомплекс в економіку, працювати на людину, і сприятиме вивільненню значноїкількості ресурсів і технічному переозброєнню відсталих галузей промисловості.Важливим напрямом підвищення рівня екологічної безпеки є також усуненняструктурних диспропорцій на користь переробних галузей, зокрема, виробництв зпереробних відходів вторинних ресурсів.
Друга групаскладається з механізмів, які мають сприяти зниженню аварій. До них передусімвідносять платні квоти за ризик, що дозволяє створити ринок квот і підтримуватимінімальний рівень ризику в цілому по регіону.
Третя групамеханізмів вимагає зміни і вдосконалення технічної бази, відновленняобладнання, впровадження нових технологій та інформаційних систем.
Четверта групапокликана розширити ринок кваліфікованих кадрів і реорганізовувати системуперепідготовки працівників.
П’ята група механізмів спрямована настимулювання інвестицій, які запобігали б збиткам, за допомогою податковоїполітики.
Крім того, всамому загальному вигляді можна виділяти три типи економічних механізмівприродокористування.
Перший тип – м’який або „ наздогоняючий ” механізм.Це ліберальний в економічному відношенні механізм. Він ставить самі загальніобмежуючі економічні рамки для розвитку галузей та секторів, практично негальмуючи його. Даний тип економічного механізму направлений, головним чиномна ліквідацію негативних екологічних наслідків, він слабо впливає на темпи тамасштабі розвитку. Саме такий тип механізму природокористування властивий техногенномутипу розвитку економіки. Він направлений, головним чином, на боротьбу знегативними екологічними наслідками економічного розвитку, а не з причинами їхвиникнення.
Другий тип –стимулюючий розвиток еколого збалансований та природоохоронних виробництв івидів діяльності. Ведуче місце в функціонуванні такого механізмуприродокористування відіграють ринкові інструменти. Він сприяє зростаннювиробництва на базі нових технологій, дозволяє покращити використання таохорону природних ресурсів. Прикладом такого механізму може стати створеннясприятливого середовища для розвитку біологічного сільського господарства.
Третій типекологічного механізму природокористування можна охарактеризувати як жорстокийабо „підкоряючий”. Цей механізм використовує адміністративні і ринковіінструменти та через жорстоку правову, податкову, кредитну, штрафну політикипрактично подавляє розвиток окремих галузей та комплексів.
Це види і типиекономічного механізму природокористування. Серед елементів такого механізмуможна назвати такі: плата за природокористування, торгівля ліцензіями,екологічне страхування та інші. При чому ці елементи механізму розвинуті іреалізовані не однаковою мірою.[11]
На сьогодніекономічний механізм екологічного управління оперує переважно групою такихрегуляторів, які змушують товаровиробників обмежувати свою природо руйнівнудіяльність згідно вимогам нормативних актів, постанов і законів. Але неспонукає до впровадження екологічно безпечних способів введення господарства,сковує природозберігаючу діяльність, застосування інноваційну екологозорієнтованихтехнологій, що призводить до погіршення якості довкілля.
В існуючийсистемі економічного механізму фактично не функціонують механізми кредитуванняприродоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення. Ненабули необхідного розвитку механізми надання субсидій на формуванняекологічної інфраструктури, зеленої індустрії національного ринку екологічнихпослуг, в тому числі екологічний аудит та екологічне страхування.
Таким чином, донегативних рис функціонування економічного механізму природокористування насьогодні можна віднести такі:
1) надтотривале формування, що не відповідає еколого-економічним потребам національногогосподарства і таким чином гальмування розв’язання багатьох проблем, які маютьтенденцію до загострення в умовах переходу до сталого розвитку (екологічнамодернізація основних фондів, ресурсозбереження, екологізація суспільного відтворення);
2) відсутністькомплексності, нерівномірність формування підсистеми (елементів), що такимчином знижує так би мовити „коефіцієнт корисної дії” цього механізму.[10]
Крім того, данийекономічний механізм характеризується негнучкістю свого інструментарію, неконструктивністю щодо подолання суперечностей взаємодії суспільства знавколишнім середовищем.
З огляду натактику подальшої розбудови механізму раціоналізації природокористуваннявипливає, що:
— економічниймеханізм економічного регулювання, як і будь-який механізм господарювання,можна вдосконалювати лише шляхом змінювання конкретних форм відносин (прибутку,ціни, кредиту, податків тощо), тобто поліпшувати притаманний йогоінструментарій – методи стимулювання раціонального використання природнихресурсів, системи оподаткування, фінансування і кредитування природоохороннихзаходів, систему санкцій за природо руйнівне господарювання тощо;
— впливаючи наконкретні форми економічних відносин, змінюючи їх у межах, що визначаютьсязакономірностями функціонування, рівнем розвитку відносин щодоприродокористування в бажаному напрямі, створювати ефективний, дійовий механізмекологічного регулювання.
Отже, якщооцінювати існуючий економічний механізм природокористування за критеріємекологічної доцільності й поліпшення якості довкілля, то доведетьсяконстатувати його неефективність щодо розв’язання проблеми збереженнянавколишнього природного середовища та неспроможність забезпечити екологічносприятливі умови господарювання чи бути засобом переходу до сталогоекологозрівноваженого розвитку економіки країни.
Таким чином,сутністю економічного механізму природокористування та природоохоронноїдіяльності є і має бути свідоме регулювання процесів розв’язанняеколого-економічних суперечностей через застосування певних соціально-економічнихзаходів, методів, інструментів.
Ідеться пронеобхідність формування і реалізації такого економічного механізму екологічногорегулювання в Україні, який би гнучко й ефективно впроваджував екологічнускладову в ринкову модель розвитку національного господарства. Адже, з точкизору концепції стійкого розвитку, використання економічного механізму у природоохороннійроботі сприяє розвитку інноваційних технологій, змушує забруднювачіввикористовувати більш екологічно чисті або створювати нові технології.
І повертаючись допочатку, де говорилось про зацікавленість підприємств. Підприємства, щоприйняло до уваги цю концепцію, ефективно використовують більш досконалівиробничі процеси, підвищують тим самим продуктивність, зменшують витрати навиконання екологічних вимог та найкращим чином використовують можливість ринку,а відтак отримують значні переваги у конкретній боротьбі.
Висновки
Охоронанавколишнього природного середовища – це комплекс державних і суспільнихзаходів щодо збереження природних ресурсів, завданням яких є запобігання іліквідація негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнєсередовище і порушення динамічної рівноваги в природі. Проблема забрудненнянавколишнього природного середовища є глобальною, тому важливо знайти рівновагуміж функцією попередження деградації природного середовища та функцієюліквідації наслідків деградації.
Управлінняприродокористуванням і охороною навколишнього середовища є частиною системиуправління народним господарством.
Управління природоохоронною діяльністюможливе лише при координації діяльності підприємств регіону, єдності всієїсистеми заходів, спрямованих на мінімізацію забруднення. З метою максимальноговикористання регіональних методів управління природоохоронними заходами, якіповинні забезпечувати галузеву спеціалізацію робіт з охорони природи, потрібневдосконалення всієї системи управління охороною природи.
Основиекологічного регулювання вводяться в дію законами про охорону навколишньогосередовища.
Механізми прямогоекологічного регулювання є гнучкими, тобто дають можливість диференційованопідходити до об’єкта регулювання й різних екологічних ситуацій, а також довизначення міри жорсткості регулювання. Ці механізми не включають, а навпаки,передбачають надання державної допомоги підприємствам, зокрема на технічнепереозброєння. Це дає задовільні результати щодо головного критерію економічноїефективності регулювання – величини питомих витрат для скорочення викидів. Уреальній практиці екологічного регулювання країн Заходу величина державногостимулювання досягає за найскромнішими оцінками 0,1 % ВВП.
В Україніполіпшення стану природного середовища та використання природних ресурсівможливе тільки за умови державної підтримки та регулювання цих процесів,особливо в процесі формування ринкових відносин, економічної свободи йбезвідповідальності господарських структур та правового нігілізму, який поки щопанує у свідомості підприємців.
В Україні існуєсистема органів управління в галузі охорони навколишнього середовища – цеюридично самостійні державні, самоврядні і громадські інституції, уповноваженіздійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультаційні,організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпеченняекологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охоронинавколишнього природного середовища.
Фінансуваннязаходів з охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунокбюджету України, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ і організацій,позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільнихвнесків та інших коштів.
На базі чинного вУкраїні природоохоронного, податкового та бюджетного законодавства сформованофінансово-економічний механізм природокористування, який містить якзапровадження зборів за природні ресурси, надання пільг при оподаткуванні, такі систему фінансового забезпечення природоохоронних заходів.
Системарегулювання природокористуванням в Україні потерпає від дефіциту фінансовихресурсів. Водночас нестача фінансових ресурсів – явище, притаманне ринковимвідносинам. Через те основна ставка має бути зроблена на вдосконаленняінноваційних фінансових технологій та інструментів і їх впровадження задопомогою ринкових механізмів.
Організаційнаструктура регулювання природокористуванням потребує суттєвого розвитку, авпровадження фінансових інструментів у цій галузі мають бути підконтрольнідержаві.
Отже, виникаєпитання: як діяти у сфері екології на сучасному етапі, зважаючи на гостротуекономічної кризи і потребу в проведенні докорінних соціально-екологічнихреформ?
Тут є можливимидва варіанти. Перший – дещо модернізувати та вдосконалити існуючу системууправління, а другий – створити принципово нову систему управління йрегулювання в сфері природокористування та природоохорони, яка б повною міроювключала й ринкові механізми. Другий варіант має низку істотних переваг, босаме ринок можна з успіхом використати для обмеження руйнівної дії суспільствана навколишнє середовище, застосовуючи гнучку систему товарно-грошовихвідносин. Досвід країн з ринковою економікою переконує, що ринкові механізми заналежного державного контролю за дотриманням вимог екологічного законодавствазабезпечать сприятливіші умови для природо — та ресурсозбереження, застосуванняеколого безпечних технологій і методів господарювання тощо, ніж жорсткепланово-адміністративне регулювання.
Списоквикористаних джерел
1. Державне регулюванняекономіки: Навч. посібник/ Е.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. –К.: КНЕУ, 2000, 316 с.
2. Доннік Т.С. Економічниймеханізм стимулювання в системі раціонального використання природних ресурсів//Вісник СНАУ, серія “Економіка і менеджмент”, випуск 3-4,2004, с 40-43
3. Дунда С.П. Формування системиуправління охороною навколишнього природного середовища на регіональномурівні//Економіка АПК, 2005, № 2, с 51-53
4. Кашенко О.Л.Соціально-економічні фонди та форми екологічних інвестицій// Агроінком, 1999, №6-7, с 36-38
5. Кашенко О.Л. Фінансовіаспекти екологічних платежів// Фінанси України, 2001, № 1, с 36-38
6. Коренюк П.І. Фінансовіпроблеми економіки природокористування в аграрному секторі України// ФінансиУкраїни, 2005, № 1, с 132-136
7. Купінець Л., Харічков С.Екологічний фактор у нормативно-правовому регулюванні міжнародної торгівлі//Економіка України, 2005, № 2, с 71-78
8. Лазор О., Загвойська Л.Еколого-економічні підходи до реалізації екологічної політики// ЕкономікаУкраїни, 2002, № 12, с 76-79
9. Паламарчук М.М., ЗакорчевнаН.Б. Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів у сільськомугосподарстві// Економіка АПК, 2000, № 10, с 21-25
10. ПінчукН.М. Економічний механізм стимулювання в системі раціонального використанняприродних ресурсів// Вісник СНАУ, серія “Економіка і менеджмент”, випуск 3-4,2004, с 40-43
11. СтепановаЄ.В. Проблеми вдосконалення системи платежів та податків в сферіприродокористування// Вісник Сумського державного аграрного університету, 2001,№ 2, с 84-86
12. ЮргутісІ.А. Екологічний менеджмент і його вплив на поліпшення екологічної ситуації вУкраїні// економіка АПК, 2003, № 6, с 44-4