–PAGE_BREAK–Основні виробничі фонди — це засоби праці, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування, поступово, по частинах, у міру використовування МСБО 16 –Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку «Основні засоби».
Не дивлячись на те, невиробничі основні засоби не роблять безпосереднього впливу на об’єм виробництва, зростання продуктивності праці, постійне збільшення цих засобів нерозривно пов’язано з поліпшенням добробуту працівників підприємства і підвищенням матеріального і культурного рівня їх життя, що кінець кінцем позначається на результатах діяльності підприємства.
Основні виробничі засоби (фонди) — матеріально-технічна база суспільного виробництва. Від їх об’єму залежать виробнича потужність підприємства і значною мірою рівень технічного озброєння праці. Накопичення основних засобів і підвищення технічної озброєнності праці збагатили процес праці, додають праці творчий характер, підвищують культурно-технічний рівень суспільства.
1.3. Класифікація та структура основних фондів.
За функціональними ознаками оборотні активи у сучасній практиці підрозділяються на такі групи:
а) основні засоби характеризують сукупність матеріальних активів підприємства у формі засобів праці, що багаторазово беруть участь у виробничому процесі та переносять на продукцію свою вартість частинами;
б) нематеріальні активи характеризують оборотні активи підприємства, що не мають матеріальної форми, але забезпечують здійснення всіх основних видів його господарської діяльності;
в) незавершені капітальні вкладення характеризують обсяг фактично здійснених витрат на будівництво і монтаж окремих видів основних засобів із початку цього будівництва до його завершення;
г) устаткування, призначене для монтажу, характеризує ті види устаткування, придбаного підприємством, що призначені для установки в будівлях і спорудах шляхом їх монтажу (складання, прикріплення до фундаментів або опор тощо), а також контрольно-вимірювальну апаратуру й інші прилади, що монтуються в складі устаткування;
д) довгострокові фінансові вкладення характеризують усі придбані підприємством фінансові інструменти інвестування з терміном використання більше одного року незалежно від розміру їх вартості.
2. За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства виділяють такі групи оборотних активів:
а) операційні оборотні активи характеризують групу довгострокових активів підприємства (основних засобів, нематеріальних активів), які безпосередньо використовуються у процесі здійснення його виробничо-комерційної діяльності. Дана група активів відіграє головну роль у загальному складі оборотних активів підприємства;
б) інвестиційні оборотні активи характеризують групу довгострокових активів підприємства, сформовану в процесі здійснення ними реального і фінансового інвестування: незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення;
в) невиробничі оборотні активи характеризують групу об’єктів соціально-побутового призначення, сформованих для обслуговування працівників даного підприємства і знаходяться в його володінні: спортивні споруди, оздоровчі комплекси, дошкільні дитячі заклади тощо.
3. За характером володіння оборотні активи підприємства підрозділяються на такі групи:
а) власні оборотні активи, до яких належать довгострокові активи підприємства, що належать йому на правах власності та володіння, відображені в складі його балансу;
б) орендовані оборотні активи характеризують групу активів, яку підприємство використовує відповідно до договору оренди (лізингу), що узгоджений із їх власником.
4. За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями страхування виділяють такі групи оборотних активів:
а) рухомі оборотні активи характеризують групу довгострокових майнових цінностей підприємства, що у процесі застави можуть бути вилучені з його володіння з метою забезпечення кредиту (машини й устаткування, транспортні засоби, довгострокові фондові інструменти тощо);
б) нерухомі оборотні активи, до яких належить група довгострокових майнових цінностей підприємства, що не можуть бути вилучені з його володіння в процесі застави, що забезпечує кредит: земельні ділянки, будівлі, споруди тощо.
Відповідно до цієї класифікації диференціюються форми і методи фінансового управління оборотними активами підприємства в процесі здійснення різноманітних фінансових операцій. Особливості управління операційними оборотними активами значною мірою визначаються специфікою циклу їх вартісного кругообігу. Оборотні операційні активи в процесі повного циклу вартісного кругообігу проходять три основні стадії:
· вартість зносу оборотних активів, що переноситься на продукцію;
· накопичена сума амортизації, що інвестується у оборотні активи;
· первісна вартість оборотних активів.
На першій стадії сформовані підприємством оборотні операційні активи у процесі використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію. Даний процес здійснюється протягом багатьох операційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів оборотних операційних активів. На другій стадії в процесі реалізації продукції знос оборотних операційних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційного фонду. На третій стадії засоби амортизаційного фонду, як частина власних фінансових ресурсів підприємства, направляються на відновлення діючих (поточний і капітальний ремонт) або придбання аналогічних нових видів (інвестиції) оборотних операційних активів. Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів операційних оборотних активів характеризує термін їх служби. Він розраховується за такою формулою:
, де
ТО – термін часу повного обороту (строк служби) конкретних видів операційних оборотних активів, роки;
На – річна норма амортизації відповідного виду активів, %.
З урахуванням особливостей циклу вартісного кругообігу оборотних активів формується процес управління даними видами довгострокових активів підприємства.
По діючій видовій класифікації основні виробничі засоби діляться на наступні групи:
1. Земельні ділянки на яких ведеться облік земельних ділянок.
2. Капітальні витрати на поліпшення земель, де ведеться облік капітальних вкладень у поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи).
3. Будинки і споруди, де ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових будівель.
Будівлі, в яких відбуваються процеси основних, допоміжних і підсобних виробництв; адміністративні будівлі; господарські будови. У вартість цих об’єктів окрім вартості будівельної частини включається і вартість систем опалювання, водопроводу, електроарматури, вентиляційних пристроїв і ін.
Споруди – інженерно — будівельні об’єкти, які необхідні для здійснення процесу виробництва: дороги, естакади, тунелі, мости і ін.
Передавальні пристрої — водопровідна і електрична сіть; тепломережа, газові сіті, проводи, тобто об’єкти, що здійснюють передачу різних видів енергії з машин-двигунів до робочих машин.
4. Машини і устаткування:
— силові машини і устаткування, включаючи всі види енергетичних агрегатів і двигунів;
— робочі машини і устаткування, які безпосередньо впливають на предмет
праці або його переміщення в процесі створення продукції;
— вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої та лабораторне устаткування, призначене для вимірювань, регулювання виробничих процесів, проведення випробувань і досліджень;
— обчислювальна техніка: електронно-обчислювальні, управляючі аналогові машини, а також машини і пристрої, вживані для управління виробництвом і
технологічними процесами;
— устаткування, які не віднесені до перерахованих підгруп.
5. Транспортні засоби — що належить підприємствам, пересувний склад залізниць, водний і автомобільний транспорт, а також внутрішньо заводські транспортні засоби: автокари, вагонетки, візки і ін.
6. Інструменти, прилади та інвентар, що служать більше року і що коштують
більш однієї тисячі гривень за штуку. Інструменти і інвентар, що служать менше року або що коштують дешевше за одну тисячу гривень за штуку, відносяться до оборотних коштів як МШП. Виробничий інвентар і обладнання, призначені для зберігання матеріалів, інструментів і полегшення праці, — верстаки, стелажі, столи, контейнери і ін. Господарський інвентар — предмети конторського і господарського призначення (меблі, шафи, розмножувальні апарати, предмети, що не згоряють протипожежного призначення і ін.).
7. Робоча та продуктивна худоба.
8. Багаторічні насадження.
9. Інші основні засоби відповідно до МСБО 16 — Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку «Основні засоби».
Співвідношення окремих груп основних засобів в їх загальному об’ємі представляє видову (виробничу) структуру основних засобів.
Основні виробничі засоби прийнято ділити на дві частини: активну і пасивну частину. До активної частини основних засобів відносять ті засоби, які беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини і устаткування). До пасивної ж частини основних засобів відносять ті засоби, які забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу. В середньому по виробництву активна частина основних засобів складає 60%, а пасивна частина –40% від всього складу основних засобів.
Найважливішими чинниками, які впливають на структуру основних виробничих засобів є: характер продукції, що випускається, об’єм випуску продукції, рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперації, кліматичні і географічні умови розташування підприємств.
Основні засоби прийнято також класифікувати по наступних ознаках ПСБО № 7 — Наказ Мінфіну «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби“ від 27.05.2000 р. № 92.:
1.По приналежності:
— власні засоби (що знаходяться на балансі підприємства);
— орендовані (тимчасове використовування за платню, лізинг основних засобів);
2. По характеру участі в процесі виробництва:
— діючі;
— що знаходяться в запасі або консервації;
3. За тривалістю експлуатації виділяють наступні вікові групи:
— до 5 років;
— 6-11 років;
— 11-20 років;
— понад 20 років.
Вікова структура, зокрема використовується для планування і відновлення, тобто для відтворювання основних засобів.
4. По технічній придатності:
— придатне устаткування;
— устаткування, що вимагає капітального ремонту;
— устаткування, яке потрібно списати.
Отже, підведемо невеликий висновок. Основні засоби підприємства є засобами праці, які беруть участь у виробництві, не втрачаючи своєї первинної форми, і переносять свою вартість на готову продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань. Основні засоби діляться на виробничі і невиробничі, на активну і пасивну частини.
Для того, щоб оцінити ефективність використовування основних засобів підприємства, необхідно підрахувати так звані показники використовування основних засобів. Ці показники адекватно відображають ступінь використовування основних засобів. Але, для того, щоб оцінити використовування основних засобів, окрім розрахунку показників, необхідно ретельно проаналізувати ці показники і виявити ті чинники, які вплинули на їх значення.
Користуючись групуванням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальної їхньої вартості по підприємству, галузі в цілому.
Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну вартісну одиницю основних фондів.
Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електроозброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.
На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її впливає також капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва. наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальної їхньої вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.
Все це говорить про те, що бізнес і суспільство зацікавлене в підвищенні частки машин і устаткування — найбільше активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.
Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо завдяки більш раціональному розміщенню устаткування усередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з виробничих майданів невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.
Структуру виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази виробництва.
1.4. Методи оцінки основних фондів
У практиці обліку і планування відтворення основних фондів використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність певних засобів труда.
Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхні динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зносу, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.
У зв’язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також із зміною за цей період умов відтворення існує декілька видів грошової оцінки основних фондів:
1) по повній початковій вартості;
2) по початковій вартості за відрахуванням зносу;
3) по повній відбудовній вартості;
4) по відбудовній вартості з обліком зносу.
Повна початкова вартість являє собою фактичну вартість по цінах придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) або будівництва основних фондів.
Початкова вартість за відрахуванням зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної початкової вартості на величину зносу основних фондів і називається залишковою вартістю.
Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динаміку основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (побудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.
Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відбудовній вартості. Повна відбудовна вартість — це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року). Метод оцінки по відбудовній вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відбудовній вартості з обліком зносу. Відбудовна вартість з урахуванням зносу показує частину відбудовної вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт. Оцінка основних фондів по відбудовній вартості — складний, трудомісткий процес, що потребує значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.
Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів труда. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей, установити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично здійснюються в підприємствах.
продолжение
–PAGE_BREAK–За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні групування різноманітних елементів основних фондів. У цих групуваннях окремі елементи основних фондів виділяються в щодо однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.
Отже, оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.
У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні виробничі фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних виробничих фондів – за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.
Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних виробничих фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних виробничих фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних виробничих фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.
Повна (первісна й відновлена) вартість основних виробничих фондів – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.
Залишкова вартість основних виробничих фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних виробничих фондів. Залишкова вартість основних виробничих фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних виробничих фондів.
Балансова вартість групи основних виробничих фондів підприємства на початок розрахункового року (БВоф) обчислюється за формулою:
БВоф = БВо + Вновф + Вкр + Врек – Вв — АВо, де
БВо – балансова вартість групи основних виробничих фондів на початок року, що передував звітному;
Вновф – витрати на придбання нових основних виробничих фондів;
Вкр – вартість здійснення капітального ремонту основних виробничих фондів;
Врек – витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;
Вв – вартість виведених з експлуатації основних виробничих фондів протягом року, що передував звітному;
АВо – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
Для визначення первісної (балансової) вартості основних виробничих фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних виробничих фондів у звітному році.
Показники використання основних виробничих фондів здебільшого поділяються на дві великі групи:
— натуральні;
— вартісні.
Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників – умовно-натуральних.
До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю часу роботи устаткування, машин чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./год.; км/год.; т/год. тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду. Проте натуральні показники використання основних виробничих фондів не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних виробничих фондів різних видів. Тому на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. Їх сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких вивчається продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.
Натуральні й умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів обчислюються стосовно активної їх частини. Але визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо – майже неможливо. Тому для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються вартісні показники.
Вартісні показники можна поділити на три основні групи:
1. Показники, які характеризують технічний стан основних виробничих фондів;
2. Показники, які характеризують технічне оснащення підприємства;
3. Показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів підприємства.
Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних виробничих фондів, охоплює два блоки: перший – показники ефективності і відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий – показники рівня використання основних виробничих фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
1.5. Знос і амортизація основних фондів
Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються. Фізичний знос основних фондів наступає як у результаті їхнього використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності. Непрацюючі основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будівлі металів і інших матеріалів, із яких виготовлені основні фонди). У результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки. Що стосується діючих основних фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду факторів, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, із яких вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і часів роботи в добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання в кожну одиницю робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних серед (температура, вологість і ін.), від якості відходу (своєчасність чищення, змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації робітників і їхнього відношення до основних фондів.
Основні фонди, зазнаючи в процесі виробництва фізичному зносу, щорічно втрачають частину своєї вартості, рівну тій її величині, що перенесена на виготовлену протягом цього року продукцію. Наприклад, при терміну служби машини вісім років після другого року її експлуатації величина зносу складе 25%.
Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу полягає в тому, що з упровадженням нових машин, з удосконаленням техніки, технології, організації виробництва і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно знижується. Те ж відноситься і до будинків, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення їхній відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і ціна на них.
Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрату експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість обробки. Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і заміняється більш досконалої. У цьому випадку суспільство, застосовуючи постарілу техніку, витрачає більше робочого часу на виробництво того самого кількості продукції.
Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед машини і механізми повинні використовуватися з максимальним навантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до наступу моменту старіння. От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об’єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах або в монтажі.
Відомо, що під час експлуатації основних фондів наступає період, коли їх необхідно ремонтувати, удосконалити або заміняти новими. Для ремонту старої або покупки нової машини потрібні кошти. Вони створюються і накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина вартості її переноситься на знову створений продукт. Зазначена частина вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у виді амортизації.
Знос і амортизація не є тотожними поняттями. Амортизація в грошовій формі виражає знос основних фондів. Вона може не збігатися з розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація начисляється рівними частками протягом року. Амортизація — це планове погашення вартості основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену продукцію. Вона виконує такі основні задачі:
1) дозволяє визначити сукупні суспільні витрати виробництва;
2) характеризує в узагальненій формі ступінь зносу основних фондів, що необхідно для планування процесу їхній відтворення;
3) створює грошовий фонд для заміни засобів праці, що зносилися, і їхнього капітального ремонту.
Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки їй обчислюється собівартість продукції і ступінь зносу основних фондів), так і в майбутнє (створює фонд відшкодування). Перша її сторона розрахункова, пасивна, а друга — активна, що впливає на процес відтворення технічної бази. Тому однієї з задач є розробка і поступове введення нових, більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально застарілого обладнання.
Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у витрати виробництва, являють собою амортизаційні відрахування. Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм амортизації, що встановлюються по кожному виду основних фондів. Визначаються вони шляхом віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів і виражаються у відсотках. Розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від початкової вартості основних фондів у момент їхній придбання, терміна гаданої служби, витрат на капітальні ремонти за весь амортизаційний період, а також від залишкової (ліквідаційної) вартості даних основних фондів.
По таких видах основних фондів, як будинки, споруди і передатні пристрої, що мають тривалий термін служби, норми амортизації значно нижче, чим, наприклад, на машини й устаткування, транспортні засоби, що є більш активною частиною основних фондів. Результати роботи підприємств показують, що багато хто з них, використовуючи засоби фонду розвитку виробництва, серед яких амортизаційні відрахування дуже значні, заміняють застаріле обладнання, упроваджують нову техніку удосконалюють організацію виробництва і праці, домагаючись значних успіхи в підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості і поліпшенні якості продукції і рентабельності виробництва.
Кожне підприємство відповідно до ПБО 7 «Основні засоби» самостійно встановлює вартісну межу, за якою обліковує активи або у складі основних засобів, або у складі інших необоротних матеріальних активів. Встановлюючи вартісну межу підприємства повинні враховувати критерій суттєвості і принцип приваблювання суті над формою.
ПБО 7 «Основні засоби» передбачає використання шести методів нарахування амортизації. До них належать:
– метод прямолінійного списання;
– метод зменшення залишкової вартості;
– метод прискореного зменшення залишкової вартості;
– кумулятивний метод;
– виробничий метод;
– метод передбачений податковим законодавством.
Пунктом 28 ПБО 7 встановлено, що метод нарахування амортизації обирається самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання. Відмінність методів амортизації полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, морального зносу, підприємством на власний розсуд застосовує найбільш найбільш економічно доцільний метод нарахування амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Вказаний метод доцільно застосовувати для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди тощо.
Застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане, стосовно активної частини основних засобів, зокрема машин, механізмів, виробничого обладнання тощо. При використанні цього методу амортизаційні відрахування з роками експлуатації поступово знижуються. В результаті цього значна частина вартості об’єктів основних засобів буде про амортизована в перші роки інтенсивної експлуатації об’єктів. Те саме можна сказати і про кумулятивний метод нарахування амортизації.
Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його відмінність від попереднього методу полягає в тому, що в перші роки експлуатації відшкодовується переважна частина вартості об’єкта основних засобів. Тому цей метод може бути застосовано до тих основних засобів, які швидко морально застарівають внаслідок морального зносу, спричиненого науково-технічним прогресом, — комп’ютери, принтери, ксерокси, інша електроніка.
Виробничий метод застосовується для тих основних засобів, що розраховані на виробництво певної кількості виробів або виконання певної кількості робіт. Найбільш доцільний вказаний метод можна застосувати для транспортних засобів.
Податковий метод нарахування амортизації має ту особливість, що вказаний метод не враховує ні строку корисного використання, ні морального, ні фізичного зносу, ні терміну експлуатації.
Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду
(нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5,25 і 15% від залишкової вартості основних фондів.
продолжение
–PAGE_BREAK–