Контрольна робота
з дисципліни«Інтелектуальна власність»
Особливостіінтелектуальної власності в Україні
План
1. Поняттяінтелектуальної власності та особливості розвитку інтелектуальної власності вУкраїні
2. Характеристика документів, які додаються до заявки
3. Правила групування переліку товарів і послуг згідно зМКТП для певного знака
4. Поняття майнових і особистих немайнових прав автора.Способи використання об’єктів авторських прав. Поняття авторської винагороди
5. Виникнення, розвиток та значення міжнародної торгівліліцензіями. Характерні особливості та тенденції розвитку ринку ліцензій. Ринокліцензій в Україні: його характерні особливості та тенденції розвитку
6. Список використаної літератури
1. Поняттяінтелектуальної власності та особливості розвитку інтелектуальної власності вУкраїні
Право інтелектуальної власності — це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов’язані ізтворчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює самутворчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії йогонорм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створенірезультати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму,моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб,що мають авторські права.
Авторські, винахідницькі і подібніїм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб’єктивнимиправами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітнихдій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.
Виняткові авторські і подібні їмправа (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т.ін.) виникли як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносину духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом іправом власності.
Сутність права інтелектуальноївласності полягає в нематеріальній природі її об’єктів.
Зміст права інтелектуальноївласності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов’язані з нимимайнові права її суб’єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власностіполягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не простопов’язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються надуховній власності творців.
Особисте немайнове право належитьтільки творцю, тобто фізичній особі. До нього належать:
а) право на визнання людинитворцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об’єкта праваінтелектуальної власності;
б) право перешкоджати якому-небудьпосяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі аборепутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;
в) інші особисті немайнові праваінтелектуальної власності, передбачені законом.
До майнового права належать:
а) право на використання об’єктаправа інтелектуальної власності;
б) виключне право дозволяти використанняоб’єкта права інтелектуальної власності;
в) виключне право перешкоджатинеправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, у томучислі забороняти таке використання;
г) інші майнові праваінтелектуальної власності, передбачені законом.
Суттю майнових прав є одержаннякомерційної вигоди.
На відміну від особистогонемайнового права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншійфізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальніобмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом 20 років, а наторговельну марку (знак для товарів і послуг) — 10 років із правом продовженнящоразу ще на 10 років. На літературні й художні твори це право діє протягомвсього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахіддіє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий.Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.
Початкомстановлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняттяЗакону «Про власність», який містить спеціальний розділ «Право інтелектуальноївласності». Першим спеціальним актом у цій галузі є Закон України від 21 квітня993 р. «Про охорону прав на сорти рослин». Можна вважати, що саме він заклавпочаток формування системи спеціального законодавства України проінтелектуальну власність.
Загальнізасади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст.41Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися ірозпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової ітехнічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальноївласноавторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, щовиникають у зв’язку з інтелектуальною діяльністю.
Конкретноюправовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні єнизка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходиі корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промисловізразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»та від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво», від 23 грудня 1993 р.«Про авторське право і суміжні права», від 25 червня 1993 р. «Пронауково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю2, від10 лютого 1995 р. 2Про наукову і науково-технічну експертизу», від 5 листопада1997р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем2 та інші.
У Цивільномукодексі праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, якарозміщена відразу за книгою третьою «Право власності та інші речові права», чимрозробники Кодексу мали намір підкреслити соціально-економічне значенняінтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права.
Приступаючи довизначення поняття інтелектуальної власності і права інтелектуальної власності,слід зазначити, що як таке поняття «інте-лектуальна власність» поки що потребуєдоопрацювання. Недосконалість йо-го полягає у тому, що цей вид власностірозуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, алеоформляється юридичне за допо-могою документів, які гарантують майнові права.При цьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарськийобіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарськихоперацій та процесів матеріального виробництва. Лише в результаті зазначеноїсукуп-ності дій об’єкт творчості перетворюється на особливий вид власності.2. Характеристикадокументів, які додаються до заявки
Оформленняпатентних прав на кожний вид об’єкта має свої особливості, зумовлені йогоспецифікою. Проте ці особливості переважно не мають принципового характеру і неперешкоджають розглядати порядок оформлення патентних прав як певну узагальненупроцедуру.
Заявка на видачупатенту — це сукупність документів, які подають до Патентного відомства з метоюотримання патенту. Заявка має стосуватися одного винаходу, корисної моделі,промислового зразка або групи винаходів, корисних моделей, промислових зразків,пов’язаних єдиним винахідницьким задумом.
Датою поданнязаявки є дата одержання установою матеріалів, що містять принаймні:
— заяву в довільній формі про видачу патенту, викладену українськоюмовою;
— відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;
— зображення винаходу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд (дляпромислового зразка);
— матеріал, що за зовнішніми ознаками є описом винаходу, корисної моделі,промислового зразка, викладений українською або іншою мовою.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» порядокодержання патенту на підставі міжнародної заявки є таким самим, як порядокодержання патенту на підставі національної заявки, за винятками, що випливаютьз Договору про патентну кооперацію.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» заявка маємістити такі документи:
— заяву на видачу патенту на винахід, корисну модель;
— опис винаходу, корисної моделі;
— формулу винаходу, корисної моделі;
— рисунки (креслення або інші графічні матеріали), якщо на них єпосилання в описі;
— реферат.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» заявка має містититакі документи:
— заяву на видачу патенту на промисловий зразок;
— комплект зображень винаходу (власне виріб чи його макет), що даютьповне уявлення про його зовнішній вигляд;
— опис промислового зразка;
— креслення, схему, карту (якщо необхідно).
Заява на видачупатенту — це прохання про видачу патенту на винахід, корисну модель,промисловий зразок. Заява містить відомості про винахід, корисну модель,промисловий зразок, а також про осіб, зазначених у заявці, зокрема заявника,винахідника або автора промислового зразка (коли заявник і винахідник або авторпромислового зразка не одна й та сама особа) і представника заявника.
Опис винаходу,корисної моделі, промислового зразка чітко і в повному обсязі розкриває суть винаходу. Завдання полягає втому, щоб викласти сутність винаходу, дати можливість фахівцеві відтворитивинахід, показати, яке завдання розв’язує винахід, які переваги маєзапропоноване рішення, чим воно відрізняється від уже відомих.
Опис винаходувключає такі пункти, як: назва винаходу в класі МКВ; галузь техніки, до якоїналежить винахід, і переважна сфера його використання; характеристикапрототипу, обраного заявником; критика прототипу; завдання, яке розв’язуєвинахід; суть винаходу; перелік креслень (якщо вони необхідні); прикладиконкретного використання винаходу.
Опис промисловогозразка включає такі пункти, як:назва промислового зразка; призначення та галузь застосування промисловогозразка; опис аналога та порівняння з ним промислового зразка, на який поданозаявку; перелік фотографій, креслень, схем; суть та істотні ознаки виробу, наякий подано заявку; застосовність промислового зразка для використання упромисловості або в іншій сфері діяльності.
Формула винаходу — це стисла вичерпна словесна характеристика винаходу,що містить сукупність усіх його суттєвих ознак і визначає обсяг правовоїохорони винаходу. Формула складається за встановленими правилами табезпосередньо пов’язана з описом винаходу.
Реферат винаходу(корисної моделі) — це скороченевикладання змісту опису винаходу (корисної моделі), яке включає назву винаходу(корисної моделі), характеристику галузі техніки, до якої належить винахід(корисна модель), і (або) галузь його застосування, характеристику сутівинаходу (корисної моделі) із зазначенням технічного результату, якого маютьдосягти.
До складу заявкина видачу патенту на винахід, корисну модель можуть входити рисунки (кресленнята інші графічні матеріали), якщо вони необхідні для розуміння суті опису. Їхнеобхідно погоджувати з текстом опису й оформляти у вигляді графічнихматеріалів (власне креслень, схем, графіків, рисунків тощо), фотографій,таблиць, діаграм тощо.
Рисунки подають,якщо неможливо проілюструвати опис розроблення кресленнями або схемами.Фотографії додають як доповнення до інших видів графічних матеріалів.
До заявки напромисловий зразок за необхідності можуть входити креслення загального виглядувиробу або схема, карта. Зазначені документи мають містити додаткову інформаціюпро заявлене художньо-конструкторське рішення, яка відсутня у фотографіях.
До заявки навидачу патенту на винахід, корисну модель або промисловий зразок додаютьдокумент, який підтверджує сплату збору у встановленому розмірі або підставидля звільнення від сплати збору, а також для зменшення його розміру.
1. Правила групування переліку товарів і послугзгідно з МКТП для певного знака
Міжнароднакласифікація товарів, послуг (МКТП) з метою реєстрації знаків була розробленаМіжнародним бюро по охороні промислової власності в 1935 р. і спочатку являласобою основну класифікацію для систематизації назв товарів. Текст МКТП діставстатус офіційного завдяки Угоді, укладеній зацікавленими у використанні МКТПкраїнами на дипломатичній конференції в Ніцці 15 червня 1957 р. Пізніше, у 1963р., Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) доповнила класифікаціюпереліком класів послуг і вперше опублікувала її французькою мовою. ПереглядалиКласифікацію в 1967 р. (Стокгольм) і в 1977 р. (Женева).
Угодоюпередбачено, що країни-підписанти будуть послуговуватися єдиною класифікацієютоварів і послуг для реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування. МКТП єпереліком класів товарів і послуг з примітками щодо їх змісту і маєалфавітно-предметний покажчик (АПП) товарів і послуг з віднесенням їх довідповідного класу.
Класифікаційнасхема містить перелік класів товарів, послуг. У схемі наведено 42 класи (34класи товарів і 8 класів послуг), що мають примітки щодо пошуку класів істосовно тематики кожного класу. Товари об’єднано в класи за видами матеріалів,з яких вони виготовлені, за їх функціями або галузевим призначенням. Переліккласів відображає належність товарів чи послуг до тієї чи іншої галузі. З метоюуточнення класифікаційного індексу при індексуванні конкретного товару чи видупослуг слід звертатися до АПП, виданого окремим виданням МКТП для реєстраціїзнаків. Якщо не вдається з’ясувати належність товару до певного класу за допомогоюпереліку класів або АПП, слід користуватися такими правилами:
1. Готовівироби класифікують в основному за виконуваними ними функціями абопризначенням, якщо цей критерій не передбачений у переліку класів. Готовівироби потрібно класифікувати за аналогією з іншими подібними виробами,наведеними в АПП. Якщо такі вироби в АПП не передбачено, потрібно виходити здодаткових критеріїв, таких, як матеріал, з якого виготовлено вироби, абопринципу дії.
2. Сировину,необроблену або частково оброблену, потрібно класифікувати за матеріалом.
3. Виріб,призначений для того, щоб стати складовою частиною іншого виробу, класифікуютьу тому класі, що і виріб у цілому, за умови, що він не використовується з іншоюметою. У всіх інших випадках при віднесенні таких товарів до відповідних класівпотрібно послуговуватися порадами, наведеними в п. 1.
4. Якщо товари(готові вироби чи напівфабрикати) класифікують за матеріалом, з якого вонивиготовлені, і якщо вони при цьому виготовлені з різних матеріалів, їх потрібнокласифікувати за переважаючим у їх складі матеріалом.
5. Ємності(контейнери, футляри, чохли і т. ін.), призначені для упаковки і зберіганнятоварів, класифікують у тому класі, що і ці товари.
Товари: Клас 1- хімічні продукти, призначенідля використання в промисловості або науці, фотографії, сільськомугосподарстві, садівництві, лісництві.
Клас 2 — фарби, лаки, політури.
Клас 3 — засоби для відбілювання, прання, чищення,полірування матеріалами.
Клас 4 — технічні олії і мастила.
Клас 5 — фармацевтичні, ветеринарні і гігієнічніпрепарати.
Клас 6 — звичайні метали та їх сплави.
Клас 7 — машини і верстати (двигуни, крім тих, якіпризначено для наземних транспортних засобів; сільськогосподарське знаряддя;інкубатори).
Клас 8 — ручне знаряддя та інструменти (ножові вироби,виделки, ложки; холодна зброя; бритви).
Клас 9 — прилади та інструменти наукового призначення,морські, геодезичні, електричні, фотографічні, кінематографічні, оптичні, для зважування,вимірювання, сигналізації, контролю (перевірки), рятування і навчання.
Клас 10 — хірургічні, медичні, стоматологічні іветеринарні прилади та інструменти.
Клас 11 — пристрої освітлення, нагрівні, паро виробні(парогенераторні), для теплової обробки харчових продуктів, холодильні,сушильні, вентиляційні, водорозділові і санітарно-технічні.
Клас 12 — транспортні засоби.
Клас 13 — вогнепальна зброя (набої і снаряди; вибуховіречовини; феєрверки.
Клас 14 — благородні (дорогоцінні) метали та їх сплави, виробиз них або пласировані вироби, які не передбачені в інших класах.
Клас 15 — музичні інструменти.
Клас 16 — папір, картон і вироби з них, не передбачені вінших класах.
Клас 17 — каучук, гутаперча, гума, азбест, слюда і виробиз них, не передбачені в інших класах (напівфабрикати з пластмаси промисловогопризначення; матеріали для ущільнення та ізоляції; гнучкі труби і шланги).
Клас 18 — шкіра та її замінники, вироби з них, які немають стосунку до інших класів (шкіра, шкірки; валізи, дорожні скрині; парасолівід дощу, сонця, трості; батоги, кінська збруя і лимарні вироби).
Клас 19 — будівельні матеріали.
Клас 20 — меблі, дзеркала, рами (для картин і т. ін.)(вироби з дерева, корку, комишу, тростини, лози, рогів, кістяні, із слоновоїкістки, китового вуса, панцирів черепах, мушлі, бурштину, «морської пінки», іззамінників цих матеріалів або пластмас, не передбачені в інших класах).
Клас 21 — кухонний посуд і начиння, крім виготовлених зблагородних металів або покритих ними.
Клас 22 — канати, мотузки, линви, сітки, намети, навіси,брезент, вітрила, мішки, не передбачені в інших класах (набивні матеріали, крімгумових і пластмасових; текстильно-волокниста сировина).
Клас 23 — прядиво і текстильні нитки.
Клас 24 — тканини і текстильні вироби, не передбачені вінших класах (ковдри, покривала і скатертини).
Клас 25 — одяг, взуття, головні убори.
Клас 26 — мережива і вишивані вироби, тасьма і стрічки(ґудзики, кнопки, гачки, блоки, шпильки і голки; штучні квіти).
Клас 27 — килими, мати, лінолеум та інше покриття підлоги(шпалери і оббивні матеріали, крім текстильних).
Клас 28 — ігри, іграшки (гімнастичні і спортивні товари,не передбачені в інших класах; ялинкові прикраси).
Клас 29 — м’ясо, риба, птиця і дичина:
Клас 30 — кава, чай, какао, цукор, рис, запірка (маніок),саго, замінники кави (борошно і зернові продукти, хлібобулочні вироби,кондитерські вироби, морозиво; мед, сироп із патоки; дріжджі, порошки длявипічки; сіль, гірчиця; оцет, томат, крім томатів для салатів; прянощі;харчовий лід).
Клас 31 — сільськогосподарські, садові, лісові і зерновіпродукти, не передбачені в інших класах (живі тварини; свіжі фрукти та овочі;насіння, рослини і живі квіти; корми для тварин, солод).
Клас 32 – пиво; мінеральна і газована вода та іншібезалкогольні напої; фруктові напої та соки; сиропи та інші суміші длявиготовлення напоїв.
Клас 33 — алкогольні напої, крім пива.
Клас 34 – тютюн; курильне приладдя; сірники.
Послуги:
Клас 35 — реклама та угоди.
Клас 36 — страхування і фінансування.
Клас 37 — будівництво і ремонт.
Клас 38 — зв’язок (до даного класу належать послуги, щодають можливість одній людині встановити зв’язок з іншою за допомогою чутливоїапаратури).
Клас 39 — транспортування і зберігання.
Клас 40 — обробка матеріалів.
Клас 41 — виховання і організація розваг.
Клас 42 – різне.
4. Поняттямайнових і особистих немайнових прав автора. Способи використання об’єктівавторських прав. Поняття авторської винагороди
Авторські права поділяються на тривиди: особисті немайнові, майнові та право слідування.
Особисті немайнові права належатьтільки автору твору. Майнові права можуть передаватися автором третім особам напідставі авторського договору з метою одержання винагороди. Проміжне місце міжнемайновими й майновими правами займає право слідування, що, будучи особистимправом, тісно пов’язане з майновими інтересами автора.
Для виникнення і здійсненняавторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, якамає авторське право, для сповіщення про свої права може використати спецзнакохорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору іскладається з трьох частин:
— латинської літери С, вписаної уколо — ©;
— особи, яка має авторське право;
— року першої публікації твору.
Особа, яка має авторське право абобудь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційнихдержавних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державнійреєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чинеобнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, якізачіпають права автора на твір.
Передусім автору чи іншій особі,що має авторське право, належить виключне право на використання твору вбудь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право — право, коли жодна особа,крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не можевикористовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), завинятком випадків, установлених Законом «Про авторське право та суміжні права».
Закон надає автору чи іншій особі,що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів, тобтовиготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальнійформі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограмидля тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову),оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якоговідтворення твору;
2) публічне виконання і публічнесповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, виконань, фонограм,передач організації мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншимспособом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-якихпристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, деприсутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного коласім’ї або близьких знайомих сім’ї незалежно від того, чи присутні вони в одномумісці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час;
3) публічний показ — будь-якадемонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організаціймовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійногокадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою іншихпристроїв чи процесів невизначеному колу осіб;
4) будь-яке повторне публічнесповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воноздійснюється іншою організацією;
5) переклади творів — автороригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). Занаявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тієюсамою мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади,тобто схвалені автором;
6) переробки, адаптації,аранжування та інші подібні зміни творів;
7) розповсюдження творів шляхом продажу,відчуження іншим способом або шляхом здавання в найом чи у прокат та іншоїпередачі до першого продажу примірників твору;
8) здавання в найом після першогопродажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичнихтворів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі,яку читає машина;
9) імпорт примірників творів.
Зазначений перелік не є вичерпним.Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншимиспособами.
Особисті немайнові права захищаютьзв’язок особистості автора з його твором. Їх неможливо оцінити у грошовомуеквіваленті, вони є невіднуженими й від них не можна відмовитися. Особистінемайнові права – це право авторства; право на авторське ім’я; право наобнародування твору, включаючи право на відкликання; право на захист репутаціїавтора.
Право авторства полягає в тому, щотільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи,що використовують твір, зобов’язані зазначати ім’я його автора. Право авторствазакріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення длясуспільної оцінки як твору, так і особи автора.
Право на авторське ім’я.Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіх випадках, алеза одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твірвикористовується у промисловості. У цих випадках ім’я автора не згадується ізсуто технічних причин. Право на авторське ім’я дає автору змогу випустити свійтвір за власним ім’ям, умовним (псевдонім) або взагалі без зазначення імені(анонімно). Право на ім’я надають з метою індивідуалізації осіб, які створюютьтвори науки, літератури й мистецтва. У більшості випадків автор публікує своїтвори під власним ім’ям, тобто вказує своє прізвище та ініціали. Поряд з цимавтору надано право випускати у світ свій твір під псевдонімом або анонімно.
Право на вибір способу зазначенняімені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора.Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад,образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакціягазети чи театр, яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити йогопсевдонім чи анонім.
Право на захист репутації автора.Автору належить особисте немайнове право перешкоджати будь-якомуперекручуванню, зміні його твору або іншому зазіханню, що може нашкодити йогочесті й репутації.
Суть цього права полягає в тому,що при виданні, публічному оповіщенні або іншому використанні творузабороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в самому творі, йогоназві й позначенні імені автора. Забороняється без згоди автора додавати дотвору при його виданні ілюстрації, передмови, післямови, коментарі, а такожякі-небудь пояснення. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть коліробкладинки можна зробити лише за згодою автора. Право на обнародування твору.За законом право на обнародування твору — це дія, що робить твір доступним дляпубліки, якими б засобами це не досягалося. Зазначене право є істотним особистимнемайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно дочинного законодавства твір вважається випущеним у світ (опублікованим,обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний,переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомленийневизначеному колу осіб. Твір може бути випущений у світ різними способами, алеістотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосібвипуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори(наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світшляхом видання; твори образотворчого мистецтва — шляхом їхнього показу навиставках, розміщення в музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад,виставляють на площах, вулицях, у пам’ятних місцях тощо. Музичні твори можнавипустити у світ шляхом публічного виконання, передання по радіо чи телебаченнюабо шляхом видання. Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформаціяпро твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колуосіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконаєсонату на сімейному вечорі).
Право першого опублікування творуналежить самому автору. Тільки він вправі вирішувати, чи готовий його твір довипуску у світ. Порушення цих прав дає автору підставу вимагати виплатигонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж довилучення твору і заборони випуску його у світ. Право на обнародування творумістить у собі право на відкликання, тобто право відмовитися від ранішеухваленого рішення про публічне сповіщення. Право на відкликання може бутиреалізоване в будь-який час після того, як автор погодився на обнародуваннятвору або сам його обнародував. У цьому випадку можливі дві ситуації. Перша маємісце у тому випадку, коли автор дав дозвіл на обнародування свого твору, алевін ще не був привселюдно оголошеним. У цьому випадку автор повинен повідомитисвоєму партнеру за договором про свою відмову від даної раніше згоди пропублічне озвучення свого твору. При цьому публічні заяви з боку автора непотрібні. Автор повинен компенсувати збитки, які поніс партнер, а такожзаплатити неустойку, зазначену в договорі.
Друга ситуація виникає в томувипадку, коли твір був оприлюднений (з дозволу автора або ним самим). У цьомувипадку треба публічно оповістити громадськість про відкликання твору. Ценеобхідно для припинення його бездоговірного використання. І в цьому випадкуавтор повинен відшкодувати збитки своїм договірним партнерам.
Право на відкликання не може бутивикористано автором у випадку, якщо його твір є службовим. При цьому якщоавтор, що створив даний твір, відшкодує роботодавцеві вартість витрачених пристворенні твору коштів, то його не можна буде змусити передати свій твірроботодавцю.
Право на авторську винагороду — цеосновне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставоюдля винагород є факт використання твору будь-яким способом. Основні правовіформи використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або заборонятиті чи інші дії. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.
Конкретними юридичними фактами, щопороджують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право навинагороду, можуть бути:
а) авторський договір (видавничий,постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);
б) факт позадоговірноговикористання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплатаавторської винагороди;
в) неправомірне використаннятвору.
Винагорода, одержана автором чиіншою особою, яка має авторське право, є, по суті, винагородою за працю,вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад,штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) абоавторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.
За винятком випадків, колидопускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторськоївинагороди, винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору.Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразовавинагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чикожне використання твору або складатися із змішаних платежів.
5. Виникнення,розвиток та значення міжнародної торгівлі ліцензіями. Характерні особливості татенденції розвитку ринку ліцензій. Ринок ліцензій в Україні: його характерні особливостіта тенденції розвитку
У перекладі з латини слово«ліцензія» (licentia) означає «право», «дозвіл», «свобода». Стосовно об’єктівінтелектуальної власності термін «ліцензія» має самостійне значення й своюспецифіку. Під ліцензією розуміється дозвіл, відповідно до якого власниквиключного права на певний об’єкт інтелектуальної власності (ліцензіар) надаєіншій зацікавленій особі (ліцензіатові) право користування вказаним об’єктом заобумовлену виснаго-роду й на певних умовах. Передача прав на використанняоб’єктів інтелектуальної власності у сучасному суспільстві відбуваєтьсявинятково у вигляді оформлення ліцензійних договорів. Це двосторонні угоди, щозабезпечують охорону інтересів договірних сторін, укладаються в письмовій форміі мають відповідати ряду вимог, які детально розглянуті нижче.
Відповідно до Цивільного КодексуУкраїни будь-яке позадоговірне використання об’єкта інтелектуальної власностівизнається неправомірним і кваліфікується як порушення прав на цей об’єкт. Воснові виникнення і прогресивного розвитку міжнародної торгівлі ліцензіямилежить суспільний поділ праці. Якщо на визначеній стадії розвитку продуктивнихсил суспільства виник суспільний поділ праці в області промисловоговиробництва, що породило внутрішню і зовнішню торгівлю матеріальними товарами,то виниклий згодом суспільний поділ праці в області науково-дослідних іконструкторських робіт призвів до внутрішньої, а потім до міжнародної торгівлі нематеріальнимиідеями — результатами досліджень і розробок, що містять винаходи, промисловізразки і ноу-хау. Вони стали передаватися за ліцензійними договорами для їхньоїматеріалізації у конкретні об’єкти техніки, технології з наступнимзастосуванням чи продажем.Для забезпечення захисту винаходів і промисловихзразків по країнах світу вводилося патентне законодавство, яке забезпечилопатентну монополію на їх використання, а для захисту ноу-хау — монополіютаємності. Використання нової техніки і технології стало неможливим безпридбання ліцензій у патентовласників та без передачі ноу-хау, що зберігаєтьсяв таємниці. Об’єкти права інтелектуальної власності мають значні відмінностіщодо їх правової охорони. Проте, всі вони мають і певні загальні риси, зокремащодо легального режиму їх використання. Легальне використання прав на всі ціоб’єкти можливе лише за умови їх ліцензування. У світовій практиці обмінунауково-технічними досягненнями застосовується така опосередкована формаправовідносин, як ліцензійний договір. Зважаючи на це, в останні 50 роківторгівля ліцензіями набула широкого поширення. Це пов’язано з декількомапитаннями. Наприклад, з тим, що науково-технічні дослідження потребують багаточасу і дуже часто, коли технічна розробка об’єкту техніки підходить до свогологічного завершення виявляється, що вона морально застаріла.
Ліцензійний договір є життєздатнимзасобом стратегії, спрямованої на оптимальне економічне використанняпатентованого винаходу не тільки в інтересах сторін договору, але й в інтересахширокої громадськості. Таким чином, ліцензійна діяльність є невід’ємноюскладовою частиною цивільно-правових відносин суб’єктів підприємницькоїдіяльності в ринкових умовах.
Україна має значні досягнення вгалузі науки і техніки, які можуть бути успішно реалізовані. В той же часрозробники науково-технічної продукції і автори створених об’єктів промисловоївласності в більшості випадків не можуть ефективно розпоряджатися результатамисвоєї інтелектуальної діяльності. Великий науково-технічний потенціал незнаходить собі застосування, в першу чергу із-за відсутності інформації простворені об’єкти у потенційних споживачів, а також тому, що власники об’єктівне можуть правильно визначити сферу застосування створеного нововведення, вірнообрати коло потенційних споживачів, розрахувати попит і визначити каналирозповсюдження товару на ринку.
Передумовою виникненняліцензійного договору був поділ юристами Стародавнього Риму речей на тілесні ібезтілесні, коли під останніми розумілися різного роду права. Безумовно, що уті часи не існувало інституту права інтелектуальної власності, але базовіположення римських юристів щодо поділу речей стали основою для його виникненняв майбутньому.
Наша країна більше 30 років єактивним учасником міжнародного технологічного обміну, основу якого складаєліцензійна торгівля. Традиційно поняття «ліцензійний договір», «ліцензія»асоціювалися у нас з експортом технологій і не відносились до їх реалізації навнутрішньому ринку. Практично, внутрішнього ринку ліцензій в колишньому СРСР неіснувало. Це пояснюється специфікою правової охорони об’єктів промисловоївласності в період з 1919 по 1991 р. (за виключенням так званого патентногоперіоду з 1924 по 1931рр., коли діяв Патентний закон, який надавав виключніправа винахіднику, а не державі). Винаходи і промислові зразки в більшостівипадків були загальнодержавною власністю і охоронялися авторськимисвідоцтвами. Об’єкти промислової власності могли без перешкод використовуватисьвсіма державними підприємствами на території СРСР за умови виплати авторамвинагороди в розмірі, передбаченому чинним на той час законодавством. Тількинаприкінці існування СРСР був прийнятий законодавчий акт, який поновлювавпатентну систему охорони винаходів в державі. Після розпаду СРСР переднезалежною Україною стало питання створення власного національногозаконодавства. Закони України про охорону об’єктів промислової власності від 15грудня 1993 року не тільки забезпечили інтереси суспільства, але й праваавторів, надаючи їм перевагу при одержанні охорони на об’єкти промисловоївласності. За цими законодавчими актами використання третіми особами виключнихправ можливо лише на законних підставах. Однією з цих підстав є укладенняліцензійного договору, який, по-перше, розширює коло юридичних і фізичних осіб,яким на законних підставах дозволено користуватися об’єктами промисловоївласності, що охороняються, та, по-друге, обмежує обсяг виключних прав власникаохоронного документа, отриманих ним на підставі патенту (свідоцтва). Торгівлянауково-технічними досягненнями на базі ліцензій бере свій початок у XVIII ст.,коли були зареєстровані перші ліцензійні угоди. У другій половині XIX ст.ліцензійна торгівля охоплювала переважно внутрішній оборот країн з єдинимвнутрішнім ринком, а з кінця XIX — початку XX ст., вона починає швидкорозвиватися і між окремими країнами. Розвиток світової ліцензійної торгівлівідбувалося нерівномірно. На неї значно впливали не тільки рівень розвиткупродуктивних сил і монополізація промислового виробництва, але й економічнікризи, світові війни й інші причини. Після Другої світової війни ліцензійнаторгівля значно активізувалася, що було зв’язано головним чином зі зростаннямцивільного виробництва і подальшим поділом праці в області наукових дослідженьі конструкторських робіт. Географічні напрямки міжнародної торгівлі ліцензіямипісля Другої світової війни також перетерпіли значних змін. По-перше,учасниками міжнародної торгівлі ліцензіями стали соціалістичні країни і,по-друге, країни Азії, Африки і Латинської Америки, що звільнилися відколоніальної залежності, стали активно використовувати закордонну технологію набазі ліцензій для розвитку національної промисловості і проведення індустріалізації.Сучасний період міжнародної торгівлі ліцензіями характеризується тим, що вонапереважно здійснюється в рамках транснаціональних корпорацій із закордоннимифіліями, дочірніми і внучатими компаніями (фірмами). Лідерами в цій торгівлівиступають транснаціональні корпорації США. Для утримання позицій і успішноїконкурентної боротьби на зовнішніх ринках материнські компанії не обмежуютьсявкладанням капіталів у родинні закордонні фірми. Як правило, вкладеннюкапіталів супроводжує передача новітніх досягнень світової науки і техніки по супутнімліцензіях і в такий спосіб забезпечується лідируюче положення закордонних філійдочірніх і внучатих фірм в області застосування, розробки і виробництвановітньої техніки і технології. При цьому капітал, що вивозиться, і новітнітехнології, що супроводжують його, забезпечують створення високоефективнихвиробництв, що приносять надприбутки транснаціональним корпораціям.
Становлення ринку ліцензій вУкраїні, його характерні особливості та тенденції розвитку. Останнє десятиріччястоліття, що минає, було відзначено надзвичайним прогресом у науці та техніці,розширенням світової торгівлі. Так, обсяг продажів у сфері товарів та послугскладав 6000 млрд. доларів за рік; прямі інвестиції в економіку досягли 3000млрд. доларів; чверть світової продукції експортується. Але фінансова криза, щоохопила більшість країн світу, помітно впливає на економіку і найбільшрозвинутих з них. В умовах кризи важливу роль повинна відіграти торгівля, якане вирішить всіх проблем, проте зможе внести свій вклад в припиненняпоглиблення кризи. Виживання держав буде залежати від їх здібності конкуруватив межах економічної інтеграції на основі більш високої продуктивності,винахідництва, інтелектуальних ресурсів. Створення нових технологій та їхпередача разом з послугами в галузі інформаційних технологій станутьдомінуючими в майбутньому.
Виходячи з викладеного, значенняінтелектуальної, в тому числі промислової, власності повинно бути усвідомленобільшістю підприємств, установ, інститутів, фірм і компаній України. Ефективнеуправління промисловою власністю необхідне для виживання нашої держави в умовахжорсткої конкуренції з боку світових компаній. Як свідчить статистика,більшість прав на промислову власність належить промислово розвинутим країнам. Якпозитивний фактор, слід відзначити, що в Україні спостерігається постійнийрозвиток ринку ліцензій, формування якого розпочалося у 1992 році. Аналіз станупередачі прав на промислову власність дозволяє передбачити їх розвиток унайближчий період часу. У 1999 році Держпатент України продовжував роботу пореалізації задач, націлених на проведення державної політики у сферівикористання прав на об`єкти промислової власності (далі — ОПВ), що маютьправову охорону в Україні. Важливим аспектом цієї роботи залишаєтьсярегулювання відносин, пов`язаних з передачею та використанням прав на ОПВ,шляхом державної реєстрації договорів про передачу права власності на ОПВ (далі- договір) та ліцензійних договорів на їх використання, яка проводиться заразДержавним департаментом інтелектуальної власності (далі – Держдепартамент).Одним із головних завдань при розгляді договорів (ліцензійних договорів) є забезпеченнязаконності передачі прав за зазначеними договорами. У 1999р. до ДержпатентуУкраїни надійшов на реєстрацію і був розглянутий 571 договір про передачу прававласності на ОПВ та ліцензійний договір на їх використання.
Список використаної літератури
1. Конституція України. — К.,1996.
2. Меняйло Л.А. Передача прав інтелектуальноївласності. Курс лекцій. 2004 р., 224 стор.
3. В.Б. Юскаєв. Навчальний посібник з курсу«Інтелектуальна власність» для студентів усіх спеціальностей денної та заочноїформ навчання у двох частинах. Суми, видавництво «СумДУ» 2010 р.
4. М.В. Вачевський, В.Г. Кремінь, В.М. Мадзігон, В.Г. Скотний, Г.Є. Левченко, О.М. Вачевський.Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності. Підручник.Видавничий дім «Професіонал», Київ-2006 р.
5. Віра Потєхіна. Інтелектуальнавласність. Навч. пос. — К.: Центр учбо-вої літератури, 2008. — 414 стор.
6. Мікульонок І.О. Основиінтелектуальної власності: Навч. Посіб. — К.: ІВЦ Видавництво «Політехніка»,Ліра-К, 2005. — 232 стор.
7. Макода В.Є. Правова охоронапромислових зразків в Україні. — К., 2000.
8. Підопригора О. Проблеми системизаконодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність.- 2000. — №3. С.3-14.
9. Право інтелектуальноївласності: Підручн. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. — К., 2002.