Особливості кооперативного використання мови персонажами казки Л Керролла Alice in Wonderland

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Житомирський державний університет Івана Франка
Навчально-науковий інститут іноземної філології
кафедра міжкультурної комунікації
ДИПЛОМНА РОБОТА
на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»
на тему:
ОСОБЛИВОСТІ КООПЕРАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ МОВИ ПЕРСОНАЖАМИ КАЗКИ Л. КЕРРОЛЛА
«ALICE IN WONDERLAND»
Виконавець:
студентка VI курсу, 62 групи
спеціальності
6.010100 Педагогіка і
методика середньої освіти.
Мова і література: (англійська)
денна форма навчання
Тарасюк Олена Анатоліївна
Науковий керівник: кандидат філологічних наук,
доцент кафедри міжкультурної комунікації
Рудик Ірина Миколаївна
Житомир 2010
Зміст
Вступ
Розділ І. Порушення принципів мовного співробітництва
1.1 Теорія імплікатур П.Г. Грайса. Основні максими розмови
1.2 Порушення постулатів П.Г. Грайса
Висновки до розділу І
Розділ ІІ. Категорія комічного та стилістичні засоби його реалізації
2.1 Визначення комічного
2.2 Алогізм як стилістичний прийом
2.3 Нонсенс
2.4 Гра слів. Каламбур
2.5 Іронія
2.6 Допоміжні засоби утворення комічного ефекту
Висновки до розділу ІІ
Розділ ІІІ. Порушення принципів кооперації на матеріалі казки Л. Керролла «Alice in Wonderland»
3.1 Утворення алогізмів внаслідок порушення принципів кооперації
3.2 Cтворення ситуацій нонсенсу внаслідок порушення принципів кооперації
3.3 Гра слів та каламбур як результат порушення принципів кооперації
3.4 Утворення іронії
Висновки до розділу ІІІ
Загальні висновки
Список використаної літератури
Вступ
Успішність мовної взаємодії залежить від правильно підібраної комунікаційної стратегії. Для лінгвістичної прагматики вивчення умов співвідношення світу речей зі світом слів має велике значення, адже кожен мовець зацікавлений в максимально точному словесному описі світу речей і правильному розкритті сенсу слів співбесідника. Для гармонізації процесу спілкування важливо, щоб співрозмовники чітко усвідомлювали, якою має бути спільно прийнята мета обміну думками. Комунікативна поведінка обох сторін в процесі мовленнєвого акту базується на певних критеріях та принципах, а саме — на критеріях істинності й щирості, та на принципах кооперації П.Г. Грайса. Постулати П.Г. Грайса регулюють порядок спільного оперування інформацією.
Особливістю казки Л. Керролла “AliceinWonderland” є надзвичайно велика художня цінність даного твору, яка проявляється в багатстві стилістичних засобів та прийомів і неоднозначно сприймається читачами через глибинну структуру самого тексту. Вивчення процесів порушення усталених принципів мовного співробітництва на матеріалі окремо взятого художнього твору та специфічних стилістичних засобів, які сприяють створенню комічного ефекту, сприяє оптимізації способів взаєморозуміння та відпрацюванні адекватної стратегії сприйняття тексту.
Одним із основних напрямків представленого дослідження є комплексний аналіз художнього тексту, який включає в себе як причини порушення тієї чи іншої конверсаційної максими в кожному окремому випадку, так і механізм утворення комічного ефекту за допомогою авторських стилістичних прийомів.
Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених дослідженню цієї казки зокрема, й інтересу до вивчення постулатів П.Г. Грайса, практично відсутні дослідження, присвячені порушенню принципів мовного співробітництва на ілюстративному матеріалі казки “AliceinWonderland”. Цей твір, безсумнівно, представляє значний інтерес з точки зору прагматики взагалі й теорії імплікатур зокрема, оскільки усі нестандартні діалоги і ситуації в тексті містять власну приховану мотивацію, і щоб оцінити гумор книжки, слід вдатися до суто лінгвістичного аналізу жартів та ситуацій комунікації. В даній роботі ми аналізуємо випадки порушення максим кооперації персонажами твору.
Про порушення принципів мовного співробітництва йде багато дискусій, результати яких фіксуються в численних статтях та наукових роботах. В нашому дослідженні ми посилаємося на роботи як зарубіжних, так і вітчизняних вчених: С. Левінсона, П.Г. Грайса, В.Я. Проппа, Дж. Колонезе, К.В. Вороніної, І.А. Котюрової та ін.
Предметомдослідження є текст казки Л. Кeрролла “AliceinWonderland”.
Об’єктом магістерського дослідження є способи реалізації порушення принципів мовного співробітництва.
Гіпотеза: стилістичні прийоми є результатом послідовного порушення постулатів мовного співробітництва П.Г. Грайса.
Мета дослідження полягає у виявленні характерних закономірностей реалізації порушень постулатів мовного співробітництва та виділенні низки стилістичних прийомів, які є результатом цього порушення і спричиняють певний естетичний ефект (комічний); проведенні комплексного лінгвостилістичного аналізу обраних комунікативних ситуацій.
Обрану мету реалізують наступні завдання дослідження:
Вивчити порушення конверсаційних максим П.Г. Грайса і розкрити механізм цих порушень.
Виявити закономірності між порушенням постулатів успішної комунікації і появою стилістичних засобів.
Дослідити зв’язок між порушенням максим П.Г. Грайса і утворенням комічного ефекту.
Актуальність даної роботи обумовлена використанням для аналізу принципів мовного співробітництва теорії імплікатур П.Г. Грайса.
Наукова новизна полягає в застосуванні теорії імплікатур П.Г. Грайса до стилістичного аналізу художнього твору.
Теоретичне значення роботи полягає у розробці процедури лінгвостилістичного аналізу на основі порушень принципів мовного співробітництва.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання результатів матеріалу дослідження в курсах, пов’язаних з вивченням лінгвостилістики та під час написання курсових і дипломних робіт.
Матеріаломдослідження є казка Л. Керролла “AliceinWonderland”.
Методи дослідженняобумовлені різноманіттям проблем, які підлягали аналізу, і включають в себе гіпотетико-дедуктивний метод, описово-логічний та літературознавчий компоненти аналізу.
Структура та обсяг магістерської роботи.Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. В першому розділі розглядаються теоретичні основи порушення принципів мовного співробітництва, детально розглядаються сутність та принципи недотримання кожного з чотирьох постулатів успішної комунікації. Другий розділ присвячено низці стилістичних прийомів, які використовуються автором для досягнення комічного ефекту. В третьому розділі досліджуються та аналізуються стилістичні засоби, які є результатом порушення максим на матеріалі казки “AliceinWonderland”.
Для апробації роботи було подано тези під назвою «Порушення принципів мовного співробітництва» для участі у Міжнародній студентській конференції та підготовлено доповідь на цю ж тему для участі у науковій конференції на базі ННІ іноземної філології.
Розділ І. Порушення принципів мовного співробітництва
1.1 Теорія імплікатур П.Г. Грайса. Основні максими розмови
За С. Левінсоном,теорія імплікатур вивчається зовсім не довго, порівняно з іншими темами в лінгвістиці. Ключові ідеї теорії були озвучені Полом Гербертом Грайсом на лекціях у Гарварді в 1967 і досі опубліковані лише частково (Грайс, 1975, 1978) [43, p.100]. Вченим було висунуто відносно короткі тези, в яких містилися лише натяки на те, яким чином має просуватися майбутня робота у даному напрямку.
Перед розглядом власне теорії імплікатурслід відмітити, що з іменем цього вченого пов’язана ще одна теорія, а саме теорія смислу(theory of meaning) [41, p.41-58]. Між двома теоріями існує важливий зв’язок. Якщо теорія смислу Грайса побудована як теорія комунікації, то вона має важливі наслідки, в тому сенсі що пояснює, як протікає комунікація за відсутності будь-яких загальноприйнятих засобів для вираження повідомлення. Очевидно, сприйнявши чиєсь мовлення, ми в змозі розрізнити певний підтекст; але не всі ці умовиводи будуть комунікативними за Грайсом, оскільки вони не завжди вкладаються у висловлення для того, щоб їх розпізнали. Той тип особливих умовиводів, який називається імплікатурою, завждистворюється саме з цією метою — щоб його розпізнали: а теорія імплікатуррозкриває спрощену схему того, як такі умовиводи можуть передаватися.
Наступна теорія Грайса, в якій детальніше розглядається поняття імплікатур, — це перш за все теорія про те, як люди використовують мову. Грайс стверджує, що існує низка намірів, які керують перебігом розмови. Вони випливають з основних раціональних суджень і формулюються у вигляді принципів для ефективнішого і ефектнішого використання мови для підтримки співробітництва. За С. Левінсоном, Грайс виділив чотири основні конверсаційні максими розмови [43, p.101], або загальні принципи, які забезпечують ефективність мовного співробітництва і в сукупності виражають загальний принцип кооперації.
Ці принципи наведено нижче:
Принцип співробітництва:
зроби необхідний внесок на відповідній стадії розмови, відповідно до цілі і напряму розмови.
Максима якості:
намагайся, щоб твій внесок був правдивим, а саме:
не кажи те, що вважаєш за неправду;
не кажи те, на що не маєш адекватних доказів.
Максима кількості:
зроби свій внесок до розмови настільки інформативним, настільки це потрібно;
не перевантажуй своє мовлення зайвою інформацією.
Максима релевантності:
внесок повинен бути доречним
Максима способу:–PAGE_BREAK–
ясно висловлюй свої думки, а саме:
уникай неточності;
уникай двозначності;
висловлюйся стисло;
висловлюйся послідовно [43, p.101-102].
Коротко кажучи, ці максими окреслюють ряд правил, яких повинен дотримуватися мовець під час спілкування, щоб спілкуватися максимально ефективно й раціонально.
З іншого боку, такий погляд на проблему відразу викликає заперечення: описувана ситуація комунікації нагадує скоріше рай філософа, адже мало хто дійсно спілкується таким чином. Точка зору Грайса дещо відмінна. Люди не схильні досконало слідувати цим принципам, навіть навпаки. Наприклад:
A: Where’sBill?
B: There’sayellowVWoutsideSue’shouse [43, p.102].
Тут висловлювання B, якщо сприйняти його буквально, не відповідає на питання А, і таким чином порушує принаймні максими кількості і релевантності. Можна припустити, що репліка В є не кооперативною реплікою, а спробою зміни теми. Спробуємо все-таки інтерпретувати репліку В як кооперативну на глибшому рівні. Отже, знаючи, що взаємодія відбулася, спитаємо себе, яким же чином може бути пов’язана між собою присутність у дворі фольксвагена і місцезнаходження Біла, що далі наштовхує нас на думку про те, що якщо Білл має жовту VW, то він може знаходитися у будинку С’ю.
У таких випадках висновок випливає з припущення про те, що мало місце мовленнєве співробітництво. Таке явище Грайс і охрестив імплікатурою, або конверсаційною імплікатурою [41]. Точка зору вченого полягає в тому, що ми завжди твердо дотримуємося цих максим на глибинному рівні і, наскільки це взагалі можливо, люди інтерпретуватимуть сказане відповідно до цих максим.
Що є джерелом цих максим? Чи є вони загальноприйнятими правилами, які ми засвоюємо, як засвоюємо правила поведінки за столом? Ці максими описують раціональні засоби кооперативного обміну думками. В такому разі, очікуваними є й деякі аспекти нелінгвістичної поведінки. Максими виводяться із загальних положень раціональності, які можна застосувати для всіх типів кооперативної взаємодії, і, якщо це дійсно так, то вони повинні використовуватися універсально, по крайній мірі, якщо інші культурно-специфічні обмеження мовної взаємодії це дозволяють [43, p.103].
1.2 Порушення постулатів П.Г. Грайса
Інтерес до вивчення максим спричинений тим, що вони породжують умовиводи, яких немає в семантичному значенні вимовленого. Такі умовиводи є конверсаційними імплікатурами і проявляються двома способами, залежно від відношення мовця до максими. Якщо мовець чітко слідує максимам, то тим самим очікує від адресата, що той також дотримується максим. Розглянемо такий приклад:
A (to passer by): I’ve just run out of petrol.
B: Oh; there’s a garage just around the corner [43, p.104].
У цьому випадку репліка В натякає на те, що А може отримати там бензин, але ця репліка не була б повністю кооперативною, якби він знав, що гараж зачинено, чи бензин розпродано. С. Левінсон пропонує іменувати ці «очікувані» умовиводи стандартними імплікатурами (Грайс пропонує термін загальні імплікатури) [41]. Інша ситуація виникає, коли мовець порушує або не слідує максимам. Тут В порушує максиму способу вимовою слова ice-creams:
A: Let’s get the kids something.
B: Okay, but I veto I-C-E C-R-E-A-M-S [43, p.104].
Обидва види імплікатур представляють значний інтерес. Подальші приклади допоможуть зрозуміти відмінності між ними ясніше. Почнемо з прикладів, які випливають з гіпотези, що мовець дотримується максим. Максима якості:
John has two PhDs
(I believe he has, and have adequate evidence that he has.)
Does your farm contain 400 acres?
(I don’t know that it does, and I want to know if it does) [43, p.105].
Перший приклад являє собою пояснення «парадоксу Мура», тобто неприйнятність наступних висловлювань:
JohnhastwoPhDsbutIdon’tbelievehehas [43, p.105].
Дане речення неправильне, тому що суперечить стандарту імплікатури якості — мовець вірить у те, що він стверджує. Наступний приклад розширює розуміння максими якості, адже коли хтось ставить запитання, природно вважати, що він запитує щиро, й що в нього немає відповідної інформації. В ситуаціях кооперації, якщо мовець щось стверджує, то він дає зрозуміти, що вірить у це. В іншому разі будь-яке використання таких висловлювань буде фіктивним і призведе до порушення максими якості.
Максима кількості:
Ця максима одна з найцікавіших стандартних імплікатур. Припустимо що:
Nigel has fourteen children [43, p.106].
Під цим висловлюванням ми розуміємо, що Найджел має лише чотирнадцять дітей, хоче це може виявитися несумісним з тим фактом, що Найджел насправді має двадцятеро дітей. Можна припустити, що він має лише чотирнадцять і не більше, тому що якби він мав двадцять, то відповідно до максими кількості («скажи скільки, стільки від тебе вимагається»), так і було б сказано. Тому, необхідно визнати, що Найджел має лише чотирнадцять дітей.
Подібним чином розглянемо наступний приклад:
Theflagiswhite[43, p.106].
Оскільки речення не містить інформації про інші кольори, логічно припустити, що мовець має на увазі, що прапор не має інших кольорів, а є чисто білим.
Або припустимо, що ми випадково підслухали такий обмін репліками:
A: How did Harry fare in court the other day?
B: Oh he got a fine [43, p.106].
Якщо пізніше стане відомим, що Гарріотримав ще й довічне ув’язнення, то В (якщо він знав про це наперед) буде винний у тому, що ввів А в оману, так як не надав йому всю інформацію, необхідну в даній ситуації. Ці приклади ілюструють перший підвид максими кількості, яким передбачається надання всієї необхідної інформації.
Максима релевантності:
На цій максимі також лежить відповідальність за утворення цілої низки стандартних імплікатур. Наприклад, можливі імперативи будуть інтерпретовані як заклик до негайної реалізації дії:
Pass the salt.
(Pass the salt now) [43, p.107].
Або розглянемо наступний зразок:
A: Can you tell me the time?
B: Well, the milkman has come [43, p.107].
Лише виходячи з доречності репліки В, ми можемо зрозуміти її як часткову відповідь на запитання А. Умовивід отримуємо таким чином: припускаємо, що репліка В доречна; тоді на задане А питання, В повинен дати відповідь; тоді єдиний спосіб узгодити ці два умовиводи — це припустити, що співрозмовник В не може забезпечити А повною інформацією, але вважає, що інформація про візит молочника достатня для того, щоб А міг зробити з неї правильні висновки. Звідси випливає, що В намагається пояснити, що годинник показує той час, який збігається з приходом молочника. Отже, якби імплікатури не були побудовані на основі припущення про релевантність, то багато суміжних висловлювань просто не мали б сенсу.
Максима способу:
Нарешті, різноманітні типи умовиводів з’являються з припущення про те, що було дотримано максиму способу. Наприклад, під третім підтипом максими способу («висловлюйся стисло»), навіть у тому разі, коли мовець надає перевагу складній конструкції над простою, можна припустити, що це робиться не просто так, а тому, що ці деталі так чи інакше відносяться до його наміру.
Open the door.
Walk up to the door, turn the door handle clockwise as far as it will go, and then pull gently towards you [43, p.108].
Якщо замість першої фрази використаємо другу, то тим самимми наказуємо співрозмовнику приділити увагу кожній деталі — це і є імплікативна форма використання довгих фраз. Можливо, найважливіший підтип максими способу саме четвертий — «висловлюйся послідовно».
Thelonerangerrodeintothesunsetandjumpedonhishorse[43, p.108].
У реченні руйнуються наші очікування, що події перелічуватимутьсяв тому порядку, в якому вони відбувалися. Нижче читаємо приклад, у якому послідовно перелічені всі події:
Alfredwenttothestoreandboughtsomewhisky[43, p.108].
Наступний тип імплікатур, виділений Полом Грайсом утворюється внаслідок очевидного і відкритого ігнорування максим. Грайс називає таке використанння імплікатур експлуатацією максим, і саме вони породили багато традиційних образних висловів. Розлянемо подані нижче приклади:
Максима якості:
Спостерігаємо порушення цієї максими в наступному прикладі:
A: What if the USSR blockades the Gulf and all the oil?
B: Oh come now, Britain rules the seas [43, p.109].
Кожен компетентний учасник розмови знає, що репліка В невірна, однак В не намагається обманути А. Припустимо, що В має на увазі щось зовсім протилежне від щойно сказаного, а саме — не те, що Британії підвладні всі моря, а дещо абсолютно протилежне — Британія в цій ситуації безсила. В цьому випадку Грайс говорить про використання іронії. Схожі зауваження стосуються і метафори:
Queen Victoria was made of iron [43, p.109].
Буквальна інтерпретація така: оскільки королева Вікторія ніяк не могла володіти фізичними характеристиками заліза, то, мабуть, вона лише була наділена його супутніми рисами, такими як жорсткість, стійкість, непоступливість. Причому у вустах шанувальника це буде звучати як комплімент, а сказане наклепником перетворюється у приниження, основане на її агресивності та войовничості. Такі ж принципи стосуються і риторичних запитань.
Максима кількості:    продолжение
–PAGE_BREAK–
Прості та очевидні тавтології не повинні мати жодного комунікативного ефекту. Однак наступні речення можуть виражати значне смислове навантаження:
Wariswar.
Either John will come or he won’t.
If he does it, he does іt [43, p.111].
Порушення максими кількості пояснює, яким чином ці фрази набувають комунікативного значення. Якщо припустити, що принцип кооперації збережено, то можна виділити певний підтекст. В першому випадку це може бути — «на війні трапляються жахливі речі, така її природа, і немає сенсу жалітися через якесь окреме нещастя». Ясно, що дані репліки являються по суті заключними сентенціями, але підтекст буде іншим у кожному окремому випадку.
Максима релевантності:
Порушення цієї максими, як зазначає Грайс, важко відслідкувати, тому що важко побудувати відповіді, які можуть бути інтерпретовані як невідповідні.
Але Грайс наводить приклад:
A: I do think Mrs Jenkins is an old windbag, don’t you?
B: Huh, lovely weather for March isn’t it [43, p.111]?
Під реплікою В можемо розуміти наступне «стережись, її племінник стоїть у тебе за спиною». Природнішим виглядає такий обмін репліками:
Johnny: HeySally, let’splaymarbles.
Mother: How is your homework getting along,Jonny [43, p.111]?
Цим матір Джонні нагадує, що в нього немає вільного часу для ігор.
Максима способу:
Приклад недотримання цієї максими наводиться нижче:
Miss Singer produced a series of sounds corresponding closely to the score of an aria from Rigoletto.
Miss Singer sang an aria from Rigoletto [43, p.112].
Внаслідокухиленнявідпростотинакористьбагатослів’я(порушенняпідтипумаксими”висловлюйся стисло”) мовець має на увазі, що між співом міс Сінгер і власне співом є відчутна різниця.
Пол Грайс стверджує, що основні властивості імплікатур можна передбачити. На основі цього припущення ним виділено п’ять характерних особливостей імплікатурних форм [43, p.116-117].З них перша, і найбільш важлива, — скорочуваність, або точніше — можливість анулювання. Скорочуваність має ключове значення в прагматиці, оскільки більшість різноманітних прагматичних підтекстів демонструє цю властивість. Умовивід є скорочуваним, якщо можна анулювати його, додаючи нові припущення до вже існуючих. Дедуктивні або логічні умовиводи не скорочуються. Індуктивні умовиводи, навпаки, можуть скорочуватися. Така властивість імплікатур зводить нанівець традиційні норми в деяких лінгвістичних і нелінгвістичних контекстах. В такому разі вони стають абсолютно несхожими на логічні умовиводи і не можуть бути правильно змодельованими в рамках певних семантичних відносин (наприклад, імплікація слідування).
Другою важливою рисою імплікатур є їх неподільність. Під цим Грайс розуміє те, що імплікатура приєднана до семантичного змісту сказаного, а не до лінгвістичної форми, тому імплікатури не можна відділити від висловлювання просто завдяки заміні слів у висловлюванні на відповідні синоніми. Тут з’являється інший тип прагматичної імплікатури, яка приєднується скоріше до форми, ніж до значення сказаного.
Третьою характерною рисою імплікатур є їх злічуваність. Наявність кожної окремої імплікатури можна довести виходячи з факту, що адресат, у будь-якому випадку зробить для себе припущення про мовну взаємодію. Так, для гіпотетичної імплікатури конструювання аргументу для висловлювань типу “Shassaidthatp…” залежатиме, з однієї сторони, від точного значення або сенсу висловлювання, а з іншої — від максим і принципу співробітництва.
По-четверте, імплікатури — неунормовані, тобто не є частиною установлених значень мовних виразів. Як доказ приводиться скорочуваність і неподільність імплікатур.
Наостанок, вираз, маючи єдине значення, може спричинити появу різних імплікатур у різних ситуаціях, і, насправді, у будь-якому разі ряд взаємопоєднаних імплікатур може при цьому не бути чітко визначеним. (Вілсон і Спенсер 1981).
З часів Арістотеля про мовні засоби було написано безліч статей з риторичної, філософської та літературної точок зору, але до Грайса було зроблено зовсім небагато спроб виділити механізми інтерпретації риторичних фігур. Використання максим не дозволить мові із засобу комунікації перетворитися на ряд узгоджених і передбачуваних прийомів спілкування. Дослідження П.Г. Грайса окреслюють спосіб, у який ці важливі механізми спілкування можуть бути застосовані в області прагматики, хоча багато деталей залишаються нез’ясованими.
Висновки до розділу І
Лінгвісти завжди цікавилися питанням: які основні принципи гарантують правильне розуміння мовленнєвого повідомлення. Умови успішної комунікації будуються на принципі кооперації. Теорія імплікатур П.Г. Грайса розкриває спрощену схему передачі й декодування особливих умовиводів (імплікатур). Згідно цієї теорії, для того, щоб відбувся успішний та ефективний процес кооперації, необхідно дотримуватися чотирьох основних конверсаційних максим:
максими якості, згідно якої мовленнєвий внесок повинен бути правдивим;
2. максими кількості, згідно якої комунікативний внесок має містити лише необхідну кількість інформації;
3. максими якості, згідно якої внесок до розмови має бути доречним;
4. максими способу, згідно якої потрібно ясно висловлювати свої думки.
Ці постулати вважають універсальними, так як вони виводяться із загальних положень принципу успішної кооперації, і їх можна застосовувати для всіх типів мовної взаємодії. Конверсаційні імплікатури проявляються двома способами: першим — якщо мовець чітко слідує максимам і цього ж очікує і від адресата, в другому випадку — мовець відкрито ігнорує максими.
Порушення максим породили багато образних висловів. Так, порушення максими якості, особливо коли обидва компетентні учасники розмови усвідомлюють це порушення, але обмін думками так чи інакше відбувається, призводить до появи іронії або метафори. Це ж стосується і риторичних питань. Навіть порушення максими кількості, що очевидно призводить до появи тавтології є виправданими, якщо принцип кооперації збережено. Порушення максими релевантності відслідкувати складніше, оскільки важко тлумачити відповідь на питання як невідповідну, хоча таке явище спостерігається під час повної і раптової зміни теми розмови, тощо. Максима способу порушується у випадку багатослів’я, тобто там, де можна було б вжити просту репліку замість розгорнутої.
Розділ ІІ. Категорія комічного та стилістичні засоби його реалізації
2.1 Визначення комічного
Комічне здатна переживати кожна людина. Відчуття комізму передається через осягнення невідповідності між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, прагнення видати себе не за те, чим вони є насправді. В концентрованій формі комічне проявляється в мистецтві. Різні грані комічного лежать в основі таких літературних жанрів, як гумореска, сатира, епіграма, пародія, памфлет, комедія, буфонада, фарс, бурлеск тощо. Градація емоційного реагування на різні прояви комічного, його відношення до суспільного ідеалу передається в поняттях усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива. Ці поняття можуть лежати в основі відповідних жанрових структур, стилістичних фігур чи тропів, тобто засобів художнього моделювання іншої, естетичної реальності [5, c.298-353].
В даній роботі будемо керуватися визначення комічного, яке знаходимо в словнику літературознавчих термінів: “…категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення” [29]. Крім того, цитуючи статтю, подану в «Філософському енциклопедичному словнику», знаходимо наступне твердження: “…Явний комізм протистоїть прихованому, що грає велику роль в утворенні власне комічної ситуації” [33]. На вище зазначеному прихованому комізмі й базується комічність у казці-феєрії Л. Керролла “Alice in Wonderland”.
Існують різноманітні прийоми створення комічного ефекту. В нашій роботі пропонуємо розглядати їх як наслідок порушення конверсаційних максим Грайса. Результати дослідження свідчать, що такі порушення призводять до появи наступних стилістичних засобів:
алогізмів;
нонсенсу;
гри слів, яка часто спричиняє утворення каламбуру;
іронії;
розкладання (деформації) фразеологічних одиниць.
2.2 Алогізм як стилістичний прийом
В лексичній і синтаксичній стилістиці “алогізм — це стилістичний прийом, навмисне порушення логічних зв’язків в літературному творі з метою підкреслити внутрішнє протиріччя даного положення (драматичного або комічного)” [31]. В нашій роботі ми будемо притримуватися цього визначення алогізму, оскільки воно, як нам здається, повною мірою виражає суть поняття.
В літературних творах, так само як і в реальному житті, алогізм має двосторонній характер: люди або стверджують щось несумісне з вимогами логіки, або діють неправильно [25, c. 20].Нас цікавить перший випадок, адже саме в ньому ми стикаємося з нестандартним ходом думок, який проявляється в словах персонажів твору, і ці слова спричиняють утворення комічного ефекту [27, c.75].
Поняття «алогізму» походить від грецького “logísmós” — «розум» та додавання заперечного префіксу «а». Електронний словник логіки пропонує наступне трактування: “…хід думок, який порушує будь-які закони і правила логіки і тому завжди містить логічну помилку” [30]. Крім цього, слід відзначити, що в філософії під алогізмом розуміють не лише логічну помилку, а й заперечення логічного мислення і логіки як засобу досягнення істини. Алогізм тісно пов’язаний з абсурдом і нонсенсом.
В книзі В.Я. Проппа «Проблеми комізму і сміху» зазначається, що алогізми бувають двох видів: явні та приховані [27, c.75]. Це утруднює виділення алогізму як стилістичного прийому, оскільки він може бути прихованим під формальною правильністю. В разі, якщо ми стикаємося з явним алогізмом, він комічний сам по собі для тих, хто є свідком його прояву. В другому випадку не обійтися без викриття, і комічний ефект наступає лише в випадку переосмислення всієї ситуації. Можна дати й інше визначення алогізму: комічний алогізм розуміємо як механізм думки, який переважає над її змістом [27, c.77]. Хоча логіка вчить нас, що умовиводи, побудовані на аналогії, не мають пізнавального значення, в житті такі умовиводи зустрічаються особливо часто. Особливо це стосується комічних ситуацій, учасниками яких є діти, адже мислення дітей побудоване на аналогії.
Алогізм часто застосовують з установкою на гротеск, іронію, ірраціональне. Визначають наступні механізми утворення алогізму:
невідповідність синтаксичної і смислової структури мови;
порушення логічного зв’язку (логічний розрив) між мовними зворотами, фразами, репліками, окремими частинами діалогу;
протиставлення предметів та властивостей, які не містять у собі нічого протилежного, або протиставлення предметів і властивостей, які позбавлені будь-якої схожості;
неправильний абсурдний умовивід;
напрям розмови за випадковими асоціаціями;    продолжение
–PAGE_BREAK–
руйнування причинних зв’язків;
беззмістовне чи несуттєве висловлювання [34, c.245-252].
Крім того, результати дослідження дають можливість виокремити кілька підвидів алогізмів. Перший — це алогічні відповіді на питання, які утворюються внаслідок руйнування причинних зв’язків між окремими репліками, тобто в результаті порушення постулату релевантності. До другого підвиду відносимо алогічні пояснення, які, як правило, супроводжуються утворенням абсурдного умовиводу і є наслідком порушення всього спектру максим — від максими якості до максими способу.
Отже, синтаксичні чи смислові порушення в структурі мови літературного твору, протиріччя предмета і події з нашими звичними уявленнями, співставлення суперечливих понять та інші порушення логічного перебігу подій у художньому творі, ініційовані задля створення певного стилістичного та смислового ефекту, ми відносимо до алогізмів. В художньому творі алогізм буде виступати в основному як результат порушення максими релевантності, тому що наявність цього стилістичного прийому робить будь-який внесок до розмови невідповідним.
2.3 Нонсенс
Традиційно нонсенсомвважається абсурдне, нелогічне висловлювання, вираз, позбавлений змісту. З латинської мови (“non” — ні, немає, “sensus” — смисл) так дослівно і перекладається як позбавлений смислу або змісту [32]. Проте, на думку Дж. Колонезе, в літературному нонсенсі завжди є сенс, тільки він прихований і завуальований [17]. Оскільки логічно беззмістовні висловлювання (протиріччя самому собі або інша логічна помилка) спричиняють певний естетичний ефект, нонсенс активно використовується в мистецтві, однак особливий інтерес для нашого дослідження становить використання цього прийому в літературі.
У статті К.В. Вороніної «Нонсенс в аспекті адресатно-адресатної взаємодії» стверджується, що на сьогодні актуальною є тенденція до розуміння нонсенсу як феномену, позбавленого якогось одного заданого сенсу, але здатного формувати сприятливі умови для продукування нових сенсів шляхом порушення сталих уявлень реципієнтів та відмови від загально визначеного сприйняття світу (Дж. Колоннезе, О.И. Лихачев, Н. Фиртич, M. Dolitsky, G. Leech, S. Stewart) [9, c.102-107]. Так, П.Г. Грайс зокрема вважає, що унікальність нонсенсу проявляється в аспекті адресат-адресатної взаємодії. Письменник, який вводить в дискурс елементи нонсенсу, від неконвенційних поєднань фонем чи морфем до зображення несумісних з навколишньою дійсністю ситуацій (impossiblehappenings) — тим самим порушує правила та закони (постулати) побудування успішної комунікації [13, c.220-223].
До нонсенсних поєднань письменники удаються цілеспрямовано заради створення комічного ефекту. Дослідник Дж. Колоннезе вважає, що особливу увагу слід звернути на використання нонсенсу як одного з засобів утворення комізму, який має давні літературні традиції [17]. За М.М. Бахтіним, гумор нонсенсних творів також базується на жартівливому перекрученні реальності, на прагненні відобразити життя як «світ навиворіт» (topsy-turvyworld) [4]. Саме в творчості Л. Керролла бачимо чисельні приклади героїв, чия поведінка виходить за межі визначеної суспільством [23, c.50-54].
Репрезентація нонсенсу в мові відбувається за допомогою так званих м’яких форм (mildforms) — стилістичних прийомів, в основі яких прихована лінгвістична двозначність (linguisticambiguity):наприклад, каламбур, оксюморон чи зевгма, та «крайніх» форм (абсурд), які дуже важко співставити з навколишньою дійсністю [17].
Можна виділити наступні риси, характерні для нонсенсу в літературі:
нонсенс у більшості випадків базується на ефекті невиправданого очікування;
для нонсенсу є характерною структурність [38, p.119];
за допомогою нонсенсу письменник намагається вийти за межі повсякденної реальності через змалювання ситуацій, в яких порушені конвенційні правила сприйняття дійсності [12, c.85-92];
нонсенсу притаманне «креативне використання мовних ресурсів» [11, c.5-22];
нонсенс утворюється в різноманітних формах, що обумовлено широким спектром авторських інтенцій, не без урахування інтересів реципієнтів [34, c.245-252].
Таким чином, нонсенс — це мовний феномен, що порушує сталі уявлення про закономірності функціонування мови та використовується в художній літературі з метою посилити естетичний вплив на читача. Варто мати на увазі, що далеко не все, що являється абсурдом, викликає сміх. В деяких проявах нонсенсу ми сміємося, тому що помічаємо, що мова відображає «недосконалість думки» мовця [27, c. 201].В цьому випадку комізм є комічним, коли не ставиться попереднє завдання насмішити. Нонсенс в творах Л. Керролла — це гра заради гри, основне завдання якої — повеселити дітей за допомогою смішних образів світу, в якому все відбувається як завгодно, але не так, як заведено [23].Отже, нонсенс в різних художніх творах збагачує літературу і дає можливість створити багато фантастичних образів, які розширюють свідомість і нехтують реальністю, при цьому дозволяючи читачеві краще зрозуміти деякі речі. Подібно до алогізму, створення нонсенсу теж спричинено порушенням постулату релевантності П.Г. Грайса.
2.4 Гра слів. Каламбур
Особливу глибину і емоційність комічного ефекту спостерігаємо саме
в результаті застосування письменником ефекту гри слів. Розглянемо походження даного поняття.
Мова — найважливіший інструмент культури, який, як і всі найперші види діяльності людського суспільства, переплітається з грою. Вперше термін мовна гравжив австрійський філософ Л. Вітгенштейн. Під мовною грою він розумів “…єдине ціле: мова та дії, з якими вона переплітається” [8]. Згідно з цією теорією, елементи мови мають смисл лише як частина певної гри. Цей зміст актуалізується в конкретних ситуаціях вживання мови [10, c.34]. Автор В.З. Санніков в своєму дослідженні, присвяченому даному питанню, називає мовною грою “…кожне навмисно незвичне використання мови (наприклад, для створення художнього ефекту)” [28, c.45]. Він також визначає, що «мовна гра, як комічне в цілому, — це відступ від норми, щось незвичайне». Лінгвіст Т.О. Гридіна пропонує асоціативну концепцію мовної гри: ефект мовної гри зумовлений включенням знака до нового асоціативного контексту, який забезпечує прогноз сприйняття мовних одиниць з розрахунком на певну реакцію (реального або уявного) адресата [14, c.145].В.С. Виноградов вважає, що «мовна гра створюється завдяки вмілому використанню з метою досягнення комічного ефекту різноманітних співзвучень, певних або часткових омонімів, паронімів і таких мовних феноменів, як полісемія та зміна сталих лексичних зворотів» [7, c.98]. Серед різноманітних форм мовної гри, які дослідники виділяють на сучасному етапі, нас цікавить каламбур.
Каламбур вважається одним з багатьох стилістичних прийомів створення експресивно-оцінних мовних одиниць [16, c.53]. В підручнику І.В. Кузнєцової знаходимо наступне визначення каламбуру: “… (фр. “calembour” — гра слів) стилістична фігура, в якій два різних значення одного слова або два схожі за звучанням слова використовуються для досягнення гумористичного або пародійного ефекту” [19, c.74].Українська дослідниця А.П. Коваль дає таке тлумачення каламбуру: “…стилістична фігура, яка виділяється специфічністю своєї мовної форми: слово вживається в такому лексичному оточенні, яке примушує сприймати його в двох планах, з двома значеннями, що надає думці несподіваного комічного напрямку. Каламбурне вживання слова надає особливої яскравості, емоційності всьому висловлюванню” [16, c.54-55]. Для порівняння наведемо визначення зі словника літературознавчих термінів: «Каламбур — стилістичний прийом, за основу якого правлять омоніми, пароніми та будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах» [29]. Деталлю, що забезпечує каламбуру успіх, так само як в випадку з нонсенсом, є ефект несподіванки [24].
З. Фрейд у своїй роботі «Остроумие и его отношение к бессознательному» відносить каламбури до найчисельнішої групи прийомів вираження комічного, так як до техніки виразу каламбуру висувається мінімум вимог порівняно зі справжньою грою слів [35, c.39]. Надалі з’ясуємо, що ж відрізняє каламбур від власне гри слів. Так, К. Фішер чітко відмежовуючи каламбур від гри слів, стверджує, що каламбур — це невдала гра слів, тому що він грає словом не як словом, а як співзвуччям, а гра слів переходить від співзвуччя слів саме в слово, яке являє собою звукову картину з якою пов’язується той чи інший зміст [35, c.47]. Каламбур не претендує на багатозмістовне вживання одного й того ж самого мовного матеріалу, на противагу цьому каламбур швидше побудований на повторенні вже відомого, тобто на аналогії слів.
Отже, робимо висновок, що гра слів в нашій роботі тлумачитиметься як стилістичний прийом, побудований на ідентичності мовних одиниць (сюди відносимо полісемію і розкладання фразеологічних зворотів).
Підсумовуючи вище наведені визначення каламбуру і гри слів, і порівнюючи дефініції різних дослідників, ми пропонуємо в нашому дослідженні, на противагу грі слів, тлумачити каламбур як стилістичний прийом, побудований на різних формах подібності лексичних одиниць (омонімія, паронімія), використання якого передбачає порушення нормативного вживання мовних одиниць з метою досягнення певного естетичного ефекту (як правило комічного), і який за своїми функціональними характеристиками вужчий, ніж гра слів.
Прослідкувати порушення максим кооперації, які призводять до створення ефекту гри слів та каламбуру в художньому тексті досить легко, адже обидва стилістичні прийоми вже власне своїм існуванням порушують вимогу уникати двозначності (максима способу) та висловлюватися максимально ясно і зрозуміло. Каламбур завжди помітний в комунікативних ситуаціях завдяки своїй експресивності та відхиленні від формальних правил мовного співробітництва, що надає мові особливу яскравість, емоційність і підсилює її виразні якості.
2.5 Іронія
Термін іроніяпоходить з грецького “εἰρωνεία”,що буквально означає —
лукавство, удавання. В сучасній стилістиці іронія — «художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Іронія — це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою» [19, c.77].
Іронія створює у співрозмовників враження, що предмет обговорення не такий, яким він здається. За визначенням Арістотеля, іронія — це висловлювання, яке містить насмішку над тим, хто дійсно так думає. Традиційне поняття іронії зводить її до антифразу, тобто використання слів в негативному сенсі, прямо протилежному буквальному [32, c.85].Цей вид комічного будується на порушенні постулату істинності. Іронія — це неприйняття і протиріччя під маскою схвалення і згоди; явищу навмисно приписується та властивість, яка йому не характерна [21, c.18]. Натяк на глузування, як правило, не завжди міститься власне у висловлюванні. Трапляється так, що сама ситуація змушує тлумачити слово, або словосполучення в сенсі, прямо протилежному загальноприйнятому, тобто іронію потрібно шукати у контексті або розглядати ситуацію комунікації в цілому. Іронія часто читається між рядків, і може бути прихована в тексті досить великого розміру, тому деякі дослідники стверджують, що іронія виходить далеко за межі просто стилістичного прийому і існує на всіх мовних рівнях: лексичному, синтаксичному, стилістичному [22].
Г.П. Грайс вже в першій своїй роботі (1975) причислив іронію до одного з видів інференційних моделей: будь-чиє висловлювання, якщо воно містить даний стилістичний прийом, очевидним чином порушує максиму якості, оскільки воно виражає не істинну думку співрозмовника [18].
Необхідно згадати статті Раймонда Гіббса, автор яких стверджує, що процес генерування іронічного значення за стандартною моделлю П.Г. Грайса і Дж. Серля експериментально не підтверджується [18]. Так, якщо слідувати процедурі сприйняття висловлювання за П.Г. Грайсом, то спочатку відбувається розуміння буквального смислу, потім усвідомлення невідповідності в конкретному контексті і згодом — на основі попередніх процедур — виведення того значення, яке є оптимальним у даному випадку. Відповідно до досліджень Р. Гіббса, іронічні висловлювання розуміються напряму, без попереднього декодування буквального змісту [40, p.523-530].    продолжение
–PAGE_BREAK–
Можна констатувати, що іронією вважаємо художній прийом, який базується на глузливо-критичному ставленні до предмета зображення, будується на ситуативних очікуваннях, які в свою чергу будуються на фонових знаннях і носить оцінюючий характер. Як і попередні тропи, іронія підкреслює недосконалість і відносність усіх аспектів життя.
2.6 Допоміжні засоби утворення комічного ефекту
Особливий інтерес у процесі дослідження викликає навмисна деформація сталих виразів, завдяки якій Л. Керролл досягає неперевершеного комічного ефекту [15, c.220].
Pозглядаючи деформацію фразеологічних одиниць, потрібно відмітити, що в їх основі цього явища лежить лише один прийом — нехтування нормами мови, з метою досягнення конкретного художньо-естетичного ефекту.
Ідіома — фразеологізм, який має яскраво виражені стилістичні особливості, завдяки чому його використання у мовленні надає йому відтінку гри, жарту або умісності [19, c.76]. Як лінгвістичний термін, фразеологізм означає вираз (мовний зворот), який вживається як одне ціле, те що не може бути розкладене на частини і з неприпустимою перестановкою цих частин[32, c.398].Практика розкладання сталих виразів і утворення нових стилістико-семантичних новоутворень не є новою для англійської літератури [6, c.39-56].
Окрім, вище зазначених засобів створення комічного ефекту в контексті даного дослідження необхідно відмітити використання автором гіперболи та алюзій, які, проте, зустрічаються досить рідко.
Гіпербола — це “…різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього” [19, c.74].
Алюзією називають художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного тексту, сюжету чи образу, а також історичні події з розрахунку на фонові знання читача, покликаного розгадати закодований зміст; подекуди вживається як особливий різновид алегорії[21, c.5]. На важливу семантичну особливість алюзій в реалізації іронічного значення звернув увагу І.Р. Гальперін: “…значення слова (алюзія) повинне розглядатися як форма для нового значення. Іншими словами, первинне значення слова або фрази, яке вже відоме (тобто алюзія), слугує вмістилищем для нового значення” [10, c.32].
Висновки до розділу ІІ
Порушення конверсаційних максим П.Г. Грайса призводять до появи
різноманітних стилістичних засобів. Всі ці тропи використовуються автором з метою досягнення комічного ефекту, надання особливої виразності мовленню персонажів казки. Таким чином, Л. Керролл моделює особливу реальність, в якій несуттєві на перший погляд речі нерозривно пов’язані з нашою реальністю і фактично віддзеркалюють її.
Комічне означає перш за все ту категорію естетики, яка впливає на почуття абсолютно позитивним чином і супроводжується сміхом без почуття пригнічення. В контексті даного дослідження ми можемо говорити про витончений комізм, адже комічний ефект частіше прихований, ніж явний. Результати дослідження дозволяють виділити наступні засоби утворення комічного ефекту:
алогізми;
нонсенс;
гру слів, яка часто спричиняє утворення каламбуру;
іронію;
розкладання (деформація) фразеологічних одиниць;
додаткові стилістичні засоби (гіперболу, алюзію).
Алогізм — це стилістичний прийом, для якого характерним є порушення законів та правил формальної логіки з метою досягнення комічного ефекту. Інакше кажучи, алогізм — це механізм думки, який переважає над її змістом. В казці “AliceinWonderland” алогізми приховані під формальною правильністю. В результаті дослідження вдалося виділити два підвиди алогізмів: алогічні відповіді, як наслідок порушення максими релевантності, та алогічні пояснення, які є результатом порушення всього спектру постулатів комунікації.
Оскільки особливо активно нонсенс розвивався в літературі вікторіанської доби в Англії, то потрібно відзначити, що Л. Керролл вважається майстром нонсенсу. Очевидно, що з метою досягнення комічного ефекту автор часто оперує висловлюваннями, які протирічать самі собі або позбавлені сенсу. Таким чином, автор дає змогу читачеві декодувати як завгодно багато сенсів. Нонсенс характеризується структурністю, ефектом невиправданого очікування, відсутністю єдиної кодифікації, відмовою від загальноприйнятого сприйняття світу. Нонсенс може передавати абстрактні, філософські інтенції автора через смішні образи світу, перевернутого догори ногами (topsy-turvyworld).Можемо припустити, що в переважній більшості випадків до утворення ситуації нонсенсу призводить порушення максими релевантності, адже саме ця максима вимагає, щоб внесок мовця був доречним на кожній стадії розмови.
Найпомітніший комічний ефект досягається автором завдяки грі слів та стилістичному прийому каламбуру. Кожна гра слів — це відступ від установленої мовної норми, включення мовного знаку до нового асоціативного контексту. Гра слів базується на ідентичності мовних одиниць (полісемія, розклад фразеологізмів). Каламбур, як вужче поняття, — один з аспектів мовної гри, стилістичний прийом побудований на різних формах схожості лексичних одиниць (омонімія, паронімія), використання якого передбачає порушення нормативного вживання мовних одиниць, з метою досягнення комічного ефекту. В художньому тексті ці стилістичні прийоми призводять до порушення максими способу, яка вимагає, щоб висловлювання було чітким і не двозначним.
Іронія Л. Керролла прихована на різноманітних мовних рівнях його твору. Як художньому прийому, іронії притаманне глузливо-критичне ставлення до предмета зображення, яке будується на ситуативних очікуваннях і носить оцінюючий характер. Іронічні висловлювання легкі для розуміння — вони розшифровуються співрозмовником навіть минуючи стадію декодування буквального змісту. Іронія — це завжди неприйняття і протиріччя приховане під видимістю схвалення і згоди. Даний стилістичний прийом цілком очевидно пов’язаний з порушення постулату якості П.Г. Грайса, оскільки в сентенції мовця іронія не виражає його істинної думки чи відношення до ситуації.
Нехтуючи мовними нормами, письменник вдається також до розкладання сталих виразів та словосполучень. Виділяючи окремі компоненти фразеологізмів або замінюючи в сталих виразах слова, автор досягає комічного ефекту. Рідше в казці зустрічаємо алюзії та гіперболи, які слугують лише допоміжними формами утворення вище зазначених ситуацій нонсенсу, алогізмів і т.д.
Розділ ІІІ. Порушення принципів кооперації на матеріалі казки Л. Керролла «Alice in Wonderland»
3.1 Утворення алогізмів внаслідок порушення принципів кооперації
В процесі дослідження вдалося виділити приклади, які наочно ілюструють, як порушення максим кооперації через утворення алогізмів призводять до комічного ефекту:
Alice: I’m sure I’m not Ada, for her hair goes in such long ringlets, and mine does not go in ringlets at all; and I’m sure I can’t be Mabel, for I know all sorta of things and she, oh, she knows very little…Let me see: fourtimes five is twelve, and four times six is thirteen, and four times seven is, oh dear [20, c.48]!
В монолозі Аліси спостерігаємо порушення максими якості, так як вона стверджує речі, які ніяк не можуть виявитися правдою, а додаючи числа, робить неправильні математичні підрахунки, тобто за браком досвіду вона недостатньо компетентна для надання такої інформації. Порушення максими якості в цьому випадку призводить до створення комічного ефекту через алогізм, оскільки умовиводи Аліси побудовані на аналогії і не мають пізнавального значення [27].
Dodo: Theraceisover.
Crowd: Butwhohaswon?
Dodo: Everybodyhaswon[20, c.59].
Очевидно, що порушено максиму релевантності, адже під час перегонів хтось виграє, а хтось програє, і ці перегони не виняток. Репліка Додо не співвідноситься з заданим питанням, що призводить до алогізму.
Mouse: But she must have a prize herself, you know.
Dodo: Of course. What else have you got in your pocket?
Alice: Only a thimble.
Dodo: Hand it over here. We beg your acceptance of this elegant
thimble[20, c.60].
Алогізм виступає результатом порушення максими якості, оскільки Додо точно знає, що наперсток належить Алісі, і тим не менше вручає їй його, неначе приз за перемогу у грі.
Caterpillar: Soyouthinkyou’rechanged, doyou?
Alice: I’m afraid, I am, sir. I can’t remember things as I used — and I don’t keep the same size for ten minutes together.
Caterpillar: Can’t remember what things?
Alice: Well, I’ve tried to say ‘How doth the little busy bee’, but it all came different[20, c.83].
В обох реактивних репліках Аліса порушує максиму способу, оскільки її репліки характеризуються неточністю і двозначністю; тим більше Аліса робить невірне припущення про власні зміни, аргументуючи це тим, що вона не в змозі згадати правильні слова вірша. Хибний умовивід призводить до створення алогізму, який спричиняє комічний ефект.
Fish-footman: FortheDuchess. AninvitationfromtheQueentoplaycroquet.
Foot-footman: FromtheQueen. Aninvitation for the Duchess to play croquet [20, c.93].
Порушено максиму релевантності — згідно кооперативного принципу, відповіддю на запрошення має бути або його прийняття, або відхилення. Результат — автор створює комічний ефект завдяки ситуації алогізму, адже відбувається порушення логічного зв’язку між різними частинами діалогу.
Alice: How am I to get in?
Footman: Are you to get in at all?
That’s the first question, you know[20, c.95].
Так, розмова Аліси і лакея є наочним прикладом низки послідовних порушень максими релевантності, оскільки відповідати питанням на питання означає порушити дану максиму. Результат порушення максими релевантності — утворення алогізму (порушення логічного зв’язку між репліками).
Alice: Please, would you tell me why your cat grins like that?
Duchess: It’s a Cheshire cat and that’s why. Pig [20, c.97]!
Репліка Герцогині є неточною, оскільки її відповідь на запитання дівчини не пояснює, чому власне посміхається кіт, тому припускаємо, що в даному випадку відбувається порушення максими способу. Крім того, письменник виділяє окремий компонент фразеологічної єдності — вираз ‘togrinlikeaCheshirecat’ — і перетворює його на одного з персонажів казки. Вважаємо, що цей приклад, утворений в результаті порушення максими способу «висловлюйся зрозуміло» і авторського стилістичного прийому, яким він «оживляє» вище зазначений фразеологізм, сприяє створенню алогізму, що призводить до комічного ефекту.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Alice: CheshirePuss, wouldyoutellme, please, whichwayIoughttowalkfromhere?
Cheshire Cat: That depends a good deal on where you want to get to.
Alice: I don’t much care where…
Cheshire Cat: Then it doesn’t matter which way you walk.
Alice: …so long as I get somewhere.
Cheshire Cat: Oh, you are sure to do it if you only walk long
enough[20, c.102].
В даному випадку очевидним є багаторазове порушення максими релевантності Чеширським Котом, так як його реактивні репліки однозначно можуть бути інтерпретовані як невідповідні. У свою чергу, Аліса двічі порушує максиму способу, оскільки ухиляється від простого і стислого пояснення своїх намірів. Ясно, що порушення максим релевантності і способу свідчать про нераціональний напрямок розмови, внаслідок якого автор досягає гумористичного ефекту за допомогою ситуації алогізму, так як напрям розмови відбувається за випадковими асоціаціями.
The table was a large one, but the three were all crowded together at the corner of it. ‘No room! No room! ’ they cried out when they saw Alice coming.
‘There’s plenty of room’, said Alice indignantly[20, c.107].
Звірі, присутні на чайній церемонії, свідомо обманюють Алісу. Описувана ситуація алогізму — приклад ігнорування максими якості. Результатом є комічна ситуація, адже неправда вельми очевидна, і їм не вдається ввести Алісу в оману.
Утворення гумористичного ефекту в нижче наведеному прикладі досягається в результаті низки послідовних порушень співрозмовниками максими способу: адже репліки Березневого Зайця та Капелюшника характеризуються відсутністю однозначності та будуються на принципі topsy-turvy rhymes, де все навмисно переплутано і переставлено, і кожен логічний умовивід призводить до абсурдного висновку.
Hatter: Why is a raven like a writing desk?
Alice: I believe I can guess that.
March Hare: Do you mean that you think you can find out the answer to it?
Alice: Exactly so.
March Hare: Then you should say what you mean.
Alice: I do, at least — at least I mean what I say — that’s the same thing, you know.
Hatter: Not the same thing a bit! Why, you might just as well say that ‘I see what I eat’ is the same thing as ‘I eat what I see’.
March Hare: You might as well say that ‘I like what I get’ is the same thing as ‘I get what I like’.
Dormouse: You might as well say that ‘I breathe when I sleep’ is the same thing as‘I sleep when I breathe’!
Hatter: It is the same thing with you [20, c.108].
Заключна репліка Капелюшника, адресована Соні,є порушенням максими якості, як результат — утворення алогізму.
Alice: What a funny watch! It tells the day of the month, and doesn’t tell what o’clock is it!
Hatter: Why should it. Does your watch tell you what year is it?
Alice: Of course not, but that’s because it stays the same year for such a long time together.
Hatter: Which is just the case with mine.
Alice: I don’t quite understand you.
Hatter: The Dormouse is asleep again [20, c.110].
Аліса і жителі країни Чудес сприймають категорію часу по-різному, саме тому під час розмови про особливості годинника Капелюшника раціональний обмін думками не відбувається. Навпаки, раз за разом мовці порушують максиму способу та кількості — їхні висловлювання не тільки не розкривають зміст понять, а й не надають необхідної кількості інформації для співрозмовника. Для успішної кооперації необхідна детальна інформація про об’єкт обговорення, оскільки кожен з учасників діалогу має власний, відмінний досвід щодо вирішення цього питання. Порушення максими способу та кількості свідчать про утворення алогізму.
Ремарка Капелюшника “TheDormouseisasleepagain.” — суперечитьімплікатурі якості й інтерпретується як невідповідна; результат порушення імплікатури якості — утворення нонсенсу.
У контексті вище зазначеного діалогу недотримання максим способу, кількості, релевантності та утворення стилістичних прийомів алогізму та нонсенсу призводять до появи гумористичного ефекту.
Hatter: Well, I’d hardly finished the first verse, when the Queen bawled out: ‘He’s murdering the time! Offwithhishead’ [20, c.112]!
З розповіді Капелюшника про прийом у Королеви можна чітко виділити порушення нею максими способу та релевантності.
По-перше, Королева вдається до трансформації сталого виразу “tokillthetime”, ігноруючи цим максиму способу та вимогу уникати двозначності — гра слів побудована на синонімії “tokill— tomurder”. Одночасно з цим вона порушує максиму релевантності, вимагаючи, щоб за невдалий з її погляду виступ її підданому відрубали голову — абсурдний умовивід. На нашу думку, таке порушення максим способу та релевантності сприяє утворенню алогізму.
Alice: Would you tell me, please, why you are paіnting those roses?
Two: Why, the fact is, you see, miss, this here ought to have been a red-rose tree, and we put a white one in by mistake, and if the Queen was to find it out, we should all have our heads cut off, you know. So you see, miss, we’re doing our best, afore she comes, to… [20, c.120].
Очевидно, що Двійка порушує максиму кількості — її внесок до розмови містить багато зайвої інформації. Ігнорування максими кількості призводить до утворення алогізму (алогічне пояснення).
Alice: MynameisAlice, sopleaseyourmajesty.
Queen: And who are these?
Alice: How should I know? It’s not the business of mine.
Queen: Off with her head [20, c.122]!
Демонструючи ввічливість на початку розмови, Аліса своєю наступною реплікою різко змінює тон діалогу, відповідаючи питанням на питання, вона порушує максиму релевантності, тому що на цій стадії розмови її внеском мала б бути чітка і зрозуміла відповідь на питання Королеви. Реакція Королеви на репліку дівчини — теж приклад порушення максими релевантності, оскільки наказувати зітнути людині голову лише через те, що вона не знає відповідь на поставлене питання — це алогізм (хід думок Королеви порушує правила логіки).
Cheshire Cat: How are you getting on?
Alice: I don’t think they play at all fairly, and they all quarrel so dreadfully one can’t here one’s self speak — and they don’t seem to have any rules in particular; at least, if there are, nobody attends to them — and you have no idea how confusing it is all the things being alive; for instance, there’s the arch I’ve got to go through next walking about at the other end of the ground — and I should have croqueted the Queen’s hedgehog just now, only it ran away when it saw mine coming [20, c.128]!
Реактивна репліка Аліси на запитання Чеширського Кота — демонстрація порушення максими кількості: Аліса ухиляється від точної відповіді на поставлене питання на користь багатослівної розповіді про правила гри в крикет. Одночасно, дівчина порушує максиму релевантності, так як навіть така розгорнута репліка недоречна, тому що Чеширський Кіт не отримує відповіді на своє питання. Порушення максим кількості та релевантності призводить до появи алогізму, адже спостерігаємо логічний розрив між реплікою стимулом Чеширського Кота та реактивною реплікою Аліси.
King: Well, it must be removed. My dear! I wish you would have this cat removed!
Queen: Off with his head[20, c.129]!
Звичний спосіб, у який Королева вирішує всі нагальні проблеми, — “Offwithhishead!” — ілюструє порушення максими релевантності, оскільки є недоречним. Тим самим автор досягає ефекту комізму через алогізм.
Queen: HaveyouseentheMockTurtleyet?
Alice: No, I don’t even know what a Mock Turtle is.
Queen: It’s a thing Mock Turtle soup is made from [20, c.137].
Комічний ефект виступає результатом порушення максими релевантності Королевою, яка не пояснює Алісі, що власне за істота ця Фальшива Черепаха, а просто зазначає, що з неї варять суп. Внаслідок цього вибудовується ситуація алогізму. Потрібно також додати, що автор вдається до трансформації кулінарного терміну, адже така страва як “mockturtlesoup” немає нічого спільного з черепахами. Насправді, цей суп готується з яловичини і лише приправляється таким чином, щоб його смак нагадував смак справжнього зеленого черепахового супу [46].
Gryphon: She can’t explain it. Go on with the next verse.
Mock Turtle: But what about his toes? How could he turn them out with his nose, you know?
Alice: It’s the first position in dancing [20, c.150].
Аліса порушує максиму релевантності — відповідь фактично відсутня. Її некомпетенція призводить до ситуації алогізму: висловлювання Аліси несуттєве і суперечить перебігу розмови.
Queen: CollarthatDormouse! BeheadthatDormouse! Turn that Dormouse out of court! Suppress him! Pinch him! Off with his whiskers [20, c.164]!
Вигуки Королеви ілюструють порушення максими способу «висловлюйся ясно і послідовно». Королева вигукує, щоб Соні відтяли голову, потім вигнали з судової зали, закликали до порядку, общипалиі нарешті обірвали йому вусики. Інакше кажучи, її накази слідують один за одним не в природній логічній послідовності, а в порядку, який суперечить здоровому глузду. Вважаємо, що в даному випадку порушення максими способу призводить до утворення алогізму — відбувається логічний розрив між фразами, які вжито в одному контексті.    продолжение
–PAGE_BREAK–
King: Rule Forty-two. All persons more than a mile high to leave this court.
Alice: I’m not a mile high.
King: You are.
Queen: Nearly two miles high.
Alice: Well, I shan’t go, at any rate. Besides, that’s not a regular rule; you invented it just now.
King: It’s the oldest rule in the book.
Alice: Then it ought to be Number One [20, c.167].
Бажаючи якнайшвидше позбутися Аліси, Король спонтанно формулює гіперболізоване правило, згідно якого всі присутні, зростом вище милі повинні покинути залу суду — очевидним є порушення максими якості «не кажи те, що вважаєш за неправду» — сумнівно, що в залі виявиться хтось настільки високий. Протягом розмови Король продовжує обманювати дівчину, а отже продовжує порушувати постулат якості. Королева, яка втручається в діалог зі своїм неправдивим зауваженням, теж порушує цю максиму. Послідовне порушення максими якості призводить до утворення алогізму.
Knave: Please, your majesty, I didn’t write it, and they can’t prove I did: there is no name signed at the end. King: If you didn’t sign it, that only makes the matter worse. You must have meant some mischief, or else you’d have signed your name like an honest man. Queen: That proves his guilt [20, c.168].
Король робить безглузде припущення, що у тому разі, коли лист не підписано, це лише підкреслює вину підсудного — цим самим він порушує постулат якості «не кажи те, на що не маєш адекватних доказів». Наступна репліка Королеви, висловлена на підтримку сентенції Короля, теж є порушенням цієї максими. Робимо висновок, що дворазове порушення максими якості призводить до ситуації алогізму.
King: Read them.
White Rabbit: Where shall I begin, please your majesty?
King: Begin at the beginning and go on till you come to the end: then
stop [20, c.169].
Спостерігаємо ситуацію алогізму, яка є результатом порушення Королем максими кількості — його інструкція містить зайву інформацію, що ускладнює її розуміння і не відповідає логіці перебігу розмови в цілому. На запитання Кролика, звідки він має почати читати лист, Король повинен наказати, щоб він читав спочатку, а не давати детальні і безглузді інструкції щодо очевидних речей.
King: Let the jury consider their verdict.
Queen: No, no! Sentence first — verdict afterwards[20, c.172].
Реактивна репліка Королеви порушує максиму якості. Дана сентенція “Sentencefirst— verdictafterwards” — порушує принципи формальної логіки та суперечить дійсності. На відміну від усталеного порядку речей, коли присяжні спочатку виносять рішення про винуватість підсудного, а потім суддя оголошує вирок, Королева вимагає, щоб все відбувалося з точністю до навпаки. Таким чином, порушення максими якості призводить до виникнення ситуації алогізму.
3.2 Cтворення ситуацій нонсенсу внаслідок порушення принципів кооперації
Для творчості Л. Керролла специфічним є утворення різноманітних ситуацій нонсенсу, які покликані ввести читача в оману і змусити задуматися, чи такий вже й нереальний світ, в якому діє логіка навпаки. Одні з найцікавіших прикладів грою із сенсом представлені в даному підрозділі роботи.
Caterpillar: Whoareyou?
Alice: I — I hardly know, sir, just at present — at least I know who I was when I got up this morning, but I think I must have changed several times since then[20, c.82].
В даному випадку порушено максиму кількості, репліка Аліси перевантажена додатковою інформацією. У відповідь на питання «хто ти?» вона має дати чітку і конкретну відповідь — назвати своє ім’я або дати ще якусь правдиву інформацію. Як бачимо, насправді Аліса починає вголос роздумувати про те, ким вона є, і тому її співрозмовник не отримує потрібної йому інформації. Результатом порушення максими кількості є нонсенс.
Caterpillar: Whatsizedoyouwanttobe?
Alice: Oh, I’m not particular as to size, only one doesn’t like changing so often, you know.
Caterpillar: I don’t know [20, c.85].
Внесок Аліси до розмови не надає Гусені необхідної інформації для подальшого ефективного перебігу діалогу. Це приклад недотримання максими кількості. З іншого боку, Гусінь розкладає сталий вираз “уouknow” — розумієте (в даному контексті) на окремі компоненти і реагує буквально, що, знову ж таки, призводить до комічного ефекту, завдяки ситуації нонсенсу (як правило розмір свого тіла не обирають).
Alice: HowamItogetin?
Footman: Ishallsitheretilltomorrow[20, c.94]
Як і в попередньому випадку, тут спостерігаємо достатньо грубе порушення максими релевантності, яке знову ж може бути інтерпретоване як відмова надати необхідну інформацію. Результат — утворення нонсенсу.
Alice: Please, then, how am I to get in?
Footman: There might be some sense in your knocking…[20, c.93].
Друга репліка демонструє порушення максими релевантності: відповіддю на питання Аліси мала б бути або вербальна дія — пояснення, або невербальна дія — пропуск її до кімнати. Схоже на те, що співрозмовник Аліси просто прагне змінити тему або заплутати її. Хоча, з іншого боку, у такий спосіб він відмовляється допомагати дівчині потрапити всередину. У результаті спостерігаємо ситуацію нонсенсу.
Alice: I didn’t know that Cheshire cats always grinned; in fact, I didn’t know that cats could grin.
Duchess: They all can and most of ‘em do.
Alice: I don’t know of any that do.
Duchess: You don’t know much, and that’s a fact [20, c.98].
Замість конкретного і чіткого пояснення Герцогиня, натомість, апелює до неосвіченості Аліси, що являється грубим порушенням принципу мовного співробітництва. Надаючи завідомо неправдиву інформацію, Герцогиня порушує максиму якості, оскільки твердження, що всі коти вміють посміхатися, не має жодного сенсу. Тим не менше, бачимо, що твердження Герцогині, яке начебто і суперечить здоровому глузду, може не виявитися хибним — адже Чеширський Кіт насправді посміхається. Результатом порушення максими якості є утворення нонсенсу.
Окрему увагу слід звернути на етимологію виразу “togrinlikeaCheshirecat”. Різні дослідники висувають різні гіпотези походження даного виразу. За Джорданом Алмондом, цей вираз походить з Ірландії: сир, який вироблявся лише в Чеширському графстві, заливався в форми у вигляді котячих голів і ці “cheesecats” — мали широкі посмішки [45, c.58].Чарльз Фанк в своїй книзі “Ahogonice& othercuriousexpressions” стверджує, що даний вираз, популяризований Л. Керролом, насправді був вперше використаний Джоном Волькотом, який більш відомий під своїм псевдонімом Пітер Піндар, і чиї численні історичні твори з’явилися в проміжок між 1782 і 1819 роком [37, c.126]. Сам по собі даний вираз з’явився задовго до Волькота, тому що в 1850 році, коли почалися дослідження, пов’язані з пошуком джерела алюзії, в живих вже не лишилося людей, які б могли з впевненістю вказати на його істинне походження. Ч. Фанк виділяє ще одну версію походження виразу: «В одному з романів висловлювалася думка, що оскільки Чешир був головним чиновником графства, тобто мав офіційні привілеї, — одна лише думка про це змушувала котів посміхатися» [37, c.127]. Але найбільш правдоподібною є наступна гіпотеза: одна впливова сім’я з Чеширського графства, на чиєму гербі було зображено лева на задніх лапах, найняла художника, який повинен був зобразити цей герб на вивісках багатьох таверн. Схоже не те, що художник був сам не впевнений, як має виглядати лев, і результат для місцевого населення виглядав як спроба намалювати кота, що посміхається.
Alice: What sort of people live about here?
Cheshire Cat: In that direction lives a Hatter; and in that direction lives a March Hare. Visit either you like; they are both mad.
Alice: But I don’t want to go among mad people.
Cheshire Cat: Oh, you can’t help that, we’re all mad here. I’m mad. You’re mad.
Alice: How do you know I’m mad?
Cheshire Cat: You must be or you wouldn’t have come here [20, c.103].
На прикладі реплік Чеширського Кота спостерігаємо порушення максим якості, оскільки його внесок до розмови не має під собою видимих доказів, та способу — «висловлюйся ясно, уникаючи двозначності». Насправді ж, Л. Керрол застосовує тонку гру слів, пов’язану з іменами персонажів Капелюшника та Березневого Зайця — це своєрідна алюзія на вирази “madasahatter” і “madasamarchhare”. Тобто, з іншого погляду, репліки Чеширського Кота мають лише їм притаманний сенс. Комізм виникає як результат порушення максим якості та релевантності, що призводить до утворення багатьох потенційних сенсів, які втілюються в ситуації нонсенсу.
Як і попередньому випадку, звернемо увагу на походження обох виразів. Спочатку розглянемо вислів “asmadasahatter”, який вперше з’явився на сторінках Blackwood’sEdinburghMagazineу 1829 році. Вважають, що причиною‘MadHatter’sdisease’, якою хворіли капелюшники, були пари ртуті, адже в ХІХ ст. ртуть все ще використовували для виготовлення капелюхів. Токсичні пари ртуті вражали нервову систему капелюшників: спричиняли появу галюцинацій, тремтіння і, як результат, божевілля [47].
Використовуючи фразу “asmadasamarchhare” Л. Керролл очевидно опирається на загальновідомий факт — зайці поводяться особливо збуджено в період спарювання, тобто в березні. Але він не єдиний письменник, який широко використовує цей вираз. Даний вислів використовується в англійській мові ще з ХVIст. — він вперше офіційно укорінився завдяки Джону Хейвуду, який включив його до своєї колекції “AdialogueconteinyngthenomberineffectofalltheprouerbesintheEnglishetongue” [47].    продолжение
–PAGE_BREAK–
Alice: And how do you know that you’re mad?
Cheshire Cat: To begin with, a dog is not mad. You grant that?
Alice: I suppose so.
Cheshire Cat: Well then, you see a dog growls when it’s angry, and wags its tail when it’s pleased. Now I growl when I’m pleased, and wag my tail when I’m angry. Therefore I’m mad.
Alice: I call it purring, not growling.
Cheshire Cat: Call it what you like [20, c.104].
Реактивні репліки Чеширського Кота, який в своїх висловлюваннях неодноразово звертається до недоведених фактів, ілюструють порушення максими якості. Причому, одночасно з максимою якості ним нехтується максима релевантності, що яскраво проявляється саме в перших репліках персонажів: “Alice: Andhowdoyouknowthatyou’remad?
Cheshire Cat: To begin with, a dog is not mad. You grant that?”Розмова набуває характеру силогізму, про що свідчать псевдологічні міркування Кота і його, на перший погляд, недоречні порівняння себе з собакою. Проте на глибшому рівні дана суперечність має сенс, тому робимо висновок, що внаслідок порушення максим якості та релевантності вибудовується ситуація нонсенсу.
March Hare: Have some wine.
Alice: I don’t see any wine.
March Hare: There isn’t any.
Alice: Then it wasn’t very civil of you to offer it.
March Hare: It wasn’t very civil of you to sit down without being invited.
Alice: I didn’t know it was your table, it’s laid for a great many more than three.
Hatter: Your hair needs cutting.
Alice: You should learn not to make personal remarks [20, c.107].
Пропонуючи Алісі скуштувати вина і знаючи заздалегідь, що його немає, Березневий Заєць порушує максиму якості, свідомо роблячи неправдивий внесок до розмови. Його реакція на зауваження дівчини про те, що така поведінка некультурна, — недоречна і тому порушує принцип релевантності. Наступним порушення максими релевантності в цьому ж прикладі є втручання в діалог Капелюшника з абсолютно зайвою ремаркою, що стосується зачіски Аліси. Таким чином, він грубо порушує принцип співробітництва.
Послідовне ігнорування максим якості та релевантності призводить до комічного ефекту та ситуації нонсенсу.
Hatter: Have you guessed the riddle yet?
Alice: No, I give it up, what’s the answer?
Hatter: I haven’t the slightest idea.
March Hare: Nor I[20, c.111].
Капелюшник та Березневий Заєць порушують максиму релевантності, оскільки виявилося, що загадавши Алісі загадку, вони не мають ні найменшого уявлення про вірну відгадку. Це суперечить загально прийнятій логіці — той, хто загадує загадку, повинен знати відповідь, тому їх реактивні репліки визнаємо невідповідними. Вважаємо, що дане порушення максими релевантності призводить до утворення ситуації нонсенсу.
Dormouse: They were learning to draw and they drew all manner of things — everything that begins with an M.
Alice: Why with an M?
March Hare: Why not [20, c.115]?
Комічний ефект спричинено порушенням максими релевантності — у відповідь на питання Аліси доречно було б пояснити їй, чому сестри малювали все, що починається на літеру М, але Березневий Заєць порушує цю вимогу, відповідаючи питанням на питання, і виникає ситуація нонсенсу.
Duchess: When I’m a Duchess, I won’t have any pepper in my kitchen at all. Soup does very well without. Maybe it’s always pepper that makes people hot-tempered, and vinegar that makes them sour — and chamomile that makes them bitter — and — and barley-sugar and such things that make children sweet-tempered. I only wish people knew that; then they wouldn’t be so stingy about it, you know…You’re thinking about something, my dear, and that makes you forget to talk. I can tell you just now what the moral of that is, but I shall remember it in a bit.
Alice: Perhaps it hasn’t one [20, c.133].
В своєму монолозі Герцогиня ігнорує наступні максими: максиму якості (розмовляє про те, на що не має адекватних доказів — “Maybe…”), максиму кількості (її мовлення надзвичайно багатослівне) та максиму способу (її висловлюванню бракує стислості та послідовності). Останнє речення її репліки містить логічну помилку (Герцогиня стверджує, що готова повідомити основну мораль своєї сентенції просто зараз, але потім заперечує сама собі, кажучи що не може її згадати) — порушення постулату якості. Вважаємо, що порушення Герцогинею низки принципів мовного співробітництва призводить до утворення нонсенсу.
Alice: The game’s going on rather better now.
Duchess: ‘Tis so, and the moral of this is — oh, ‘tis love, ‘tis love, that makes the world go round!
Alice: Somebody said that it’s done by everybody minding their own business!
Duchess: Ah, well it means much the same thing, and the moral of that is — ‘Take care of the sense, and the sounds will take care of themselves [20, c.134].
Герцогиня кожне своє абсурдне висловлювання закінчує словами “andthe moral of this is”, — тут проявляється тонка гра з підтекстом, яка виражається в нелогічній, на перший погляд, послідовності слів. В цьому прикладі, Аліса і Герцогиня послідовно порушують максиму релевантності, оскільки друга репліка Аліси містить іронію, а реактивні репліки Герцогині недоречні. Отже, послідовні порушення максими релевантності призводять до ситуації нонсенсу.
Duchess: Idaresayyou’rewonderingwhyIdon’tputmyarmroundyourwaist. The reason is that I’m doubtful about the temper of your flamingo. Shall I try the experiment?
Alice: He might bite.
Duchess: Very true, flamingoes and mustard both bite. And the moral of that is — ‘Birds of feather flock together’ [20, c.134].
Знову спостерігаємо порушення максими релевантності. Ігнорування цього постулату призводить до гри слів, побудованій на багатозначності дієслова “tobite”:
кусати;
пекти, щипати[39].
Прислів’я “Birdsoffeatherflocktogether” означає “Рибак рибака бачить здалека”. При всій незаперечності першого і другого твердження, вони абсолютно не пов’язані один з одним, тому можемо припустити, що маємо справу з черговим порушенням максими релевантності, яке спричиняє утворення ситуації нонсенсу.
Duchess: Thinking again?
Alice: I’ve a right to think.
Duchess: Just about as much right, as pigs have to fly; and the …[20, c.135].
Герцогиня порушує максиму релевантності, схоже на те, що в останній фразі є натяк на відомий вираз “whenpigsfly” = never[44],тобто таким чином вона прагне сказати Алісі, що думати в країні Чудес вона не має права. Таким чином, чергове авторське переосмислення усталеного виразу спричиняє порушення максими релевантності, і як результат — утворення ситуації нонсенсу.
Mock Turtle: Oh, as to the whiting, they — you’ve seen them, of course?
Alice: Yes, I’ve often seen them at dinn…
Mock Turtle: I don’t know where Dinn may be, but if you’ve seen them so often, of course you know what they are like.
Alice: I believe so. They have their tails in their mouths; and they’re all over crumbs.
Mock Turtle: You’re wrong about the crumbs; crumbs would all wash off in the sea. But they have their tails in their mouths; and the reason is. Tell her about the reason.
Gryphon: The reason is, that they would go with the lobsters to the dance. So they had to fall a long way. So they got thrown out to sea. So they had to fall a long way. So they got their tails in their mouths. So they couldn’t get them out again. That’s all [20, c.147].
На початку розмови ситуація непорозуміння виникає через те, що Аліса, яка в своєму житті бачила мерланів тільки поданих до столу, не хоче ображати Черепаху і зупиняється на слові “dinner”, а Черепаха сприймає вимовлене нею “dinn” як власну назву місця, де живе риба. Це приклад порушення максими способу. Продовжуючи діалог, Аліса розповідає про зовнішній вигляд мерланів, які, за її словами, посипані крихтами і тримають хвости у роті (таким чином вони подаються до столу). Грифон заперечує їй, посилаючись на те, що мерлани тримають хвости у роті, тому що вони повинні танцювати кадриль з омарами. Грифон порушує максиму релевантності. Очевидно, що порушення постулату способу призводить до гри слів, а постулату релевантності — до утворення нонсенсу.
Gryphon: Come, let’s hear some of your adventures.
Alice: I could tell you my adventures beginning from this morning, but it’s no use going back to yesterday, because I was a different person
then[20, c.149].
Ситуація нонсенсу виникає внаслідок порушення Алісою максими способу і релевантності. На прохання розповісти про свої пригоди, дівчина повинна або почати розповідь, або відмовити і пояснити причину. Насправді бачимо, що її реактивній репліці явно не вистачає стислості і, крім того, її сентенція недоречна.
Наступними розглянемо приклади, які стосуються судового засідання, на якому присутні всі зазначені вище персонажі казки. Так, звернемо увагу на появу в залі суду першого свідка — Капелюшника.
He came in with a teacup in one hand, and a piece of bread-and-butter in the other.
Hatter: I beg pardon, your majesty, for bringing this in: but I hadn’t quite finished my tea when I was sent for.
King: You ought to have finished. When did you begin?
Hatter: Fourteen of March, I think it was.
March Hare: Fifteen.
Dormouse: Sixteen.
King: Write that down (to the jury) [20, c.159].
Король порушує максиму релевантності, оскільки його запитання направлені не на отримання достовірних свідчень від Капелюшника, а на дрібниці, які ніяк не стосуються справи, тому його ремарки можуть сміливо бути інтерпретовані як невідповідні. Крім того, у даному випадку порушення максими релевантності призводить до гумористичного ефекту — виникає ситуація нонсенсу.
King: Take off your hat.
Hatter: It isn’t mine.
King: Stolen!
Hatter: I keep them to sell. I’ve none of my own. I’m a hatter [20, c.160].    продолжение
–PAGE_BREAK–
Репліки обох персонажів порушують принцип кооперації, в першій реактивній репліці Капелюшник не виконує наказу Короля, натомість коментуючи другорядний елемент його висловлювання, і порушує максиму релевантності.Далі Король робить безпідставний висновок: якщо капелюх йому не належить, то він крадений. Звідси випливає, що порушення максим кількості і релевантності призводять до утворення ситуації нонсенсу. Крім того, в останній репліці Капелюшника спостерігаємо алюзію на відоме прислів’я “Theshoemaker’ssonalwaysgoesbarefoot”, тобто це природно для Капелюшника — не мати власного капелюха [1, c.287].
Dormouse: I wish you wouldn’t squeeze so. I can hardly breath.
Alice: I can’t help it. I’m growing.
Dormouse: You have no right to grow here [20, c.160].
Ситуація нонсенсу побудована завдяки порушенню максими релевантності Сонею. Її зауваження, що Аліса не має права рости в залі суду, суперечить законам логіки і не має сенсу в описаній ситуації комунікації.
King: If that’s all you know about it, you may stand down.
Hatter: I can’t go no lower. I’m on the floor, as it is.
King: Then you may sit down [20, c.162].
Даний приклад показує, що порушення максими релевантності і способу в черговий раз сприяє утворенню ситуації нонсенсу. Проаналізуємо кожну репліку окремо. Так, Король, відпускаючи першого свідка, використовує формулу, яку використовують під час судових процедур — “youmaystanddown”. В англійському суді місце свідка має спеціальну назву witness-standабо witness-boxі представляє собою невелике підвищення: звідси і виник вираз “tostanddown” [47]. Капелюшник розкладає цей сталий вираз і реагує на слова Короля буквально, чим порушує максиму релевантності. Цю ж тактику застосовано в наступній реактивній репліці Короля, де протиставляються вирази “tositdown” і “tostanddown”.
Далі розглянемо свідчення Аліси, які також є прикладом ситуації нонсенсу.
King: What do you know about this business?
Alice: Nothing.
King: Nothing whatever?
Alice: Nothing whatever.
King: That’s very important.
White Rabbit: Unimportant, your majesty means, of course.
King: Unimportant, of course, I meant [20, c.167].
Король та Аліса порушують максиму кількості — в трьох репліках повторюється одна і та сама інформація (тавтологія).
Наступне висловлювання Короля “That’sveryimportant” в цьому контексті є порушенням максими якості «не кажи те, в чому не впевнений», тому коли його виправляє Кролик, Король легко змінює свою думку на протилежну.
Отже, порушення максим кількості та якості в цьому прикладі призводять до появи комічного ефекту і ситуації нонсенсу.
Queen: What’s in it?
White Rabbit: I haven’t opened it yet, but it seems to be a letter, written by the prisoner to, to somebody.
King: It must have been that, unless it was written to nobody, which isn’t usual, you know [20, c.168].
Фінальна сентенція Короля є порушенням максими релевантності «внесок повинен бути доречним», оскільки на даній стадії розмови ремарка Короля зайва і нелогічна.
Результатом порушення постулату релевантності є нонсенс.
3.3 Гра слів та каламбур як результат порушення принципів кооперації
Спочатку розглянемо приклади, які ілюструють утворення гри слів, оскільки значення цього поняття ширше за значення каламбуру, і, як і було сказано в другому розділі дослідження, ґрунтується на ідентичності лексичних одиниць (полісемії):
The first question of course was, how to get dry again: they had a consultation about this, and after a few minutes it seemed quite natural to Alice to find herself talking familiarly with them, as if she had known them all her life.
Mouse: Ahem! Are you all ready? This is the driest thing I know. Silence all around, if you please. ’William the Conqueror, whose cause was favored by the pope, was soon submitted to by the English, who wanted leaders, and had been of late much accustomed to usurpation and conquest. Edwin and Morcar, the earls of Mercia and Northumbria…’[20, c.57].
Порушено максиму релевантності, оскільки значення, в якому вжито “dry” в реактивній репліці, не відповідає значенню, в якому його вжито в репліці-стимулі — перше значення цього слова в стимулюючій репліці “сухий”, а в наступній — “нудний” [39].Результатом порушення максими релевантності у цьому випадку є гра слів.
Звернемо увагу на уривок діалогу, в якому автор вдається до розкладання на компоненти ідіоматичного виразу:
Caterpillar: Explain yourself.
Alice: I cannot explain myself, I’m afraid, sir, because I’m not myself, you see[20, c.82].
Продовжуючи діалог з Гусінню, Аліса порушує максиму якості, оскільки її заплутана відповідь на таке просте питання ставить співрозмовника в глухий кут і викликає ситуацію непорозуміння. До того ж, Аліса, «розкладаючи» фразеологічний зворот “toexplainoneself”, який є неподільною одиницею, порушує максиму релевантності. В результаті даного обміну репліками спостерігаємо утворення гри слів.
MarchHare: Tellusastory!
Alice: Yes, please do!
Hatter: And be quick about it or you’ll be asleep again before it’s done.
Dormouse: Once upon a time there were three little sisters, and their names were Elsie, Lacie, and Tillie; and they lived at the bottom of the well.
Alice: What did they live on?
Dormouse: They lived on treacle.
Alice: They couldn’t have done that, you know, they’d have been ill.
Dormouse: So they were, very ill[20, c.113].
Гра слів простежується в наступних репліках: Alice: Whatdidtheyliveon?
Dormouse: They lived on treacle.
Вираз “to live on something” має декілька значень, в даному контексті обіграються такі значення цього виразу:
“to exist on some surface” — жити, існувати на поверхні чогось;
“to have something as one’s food” — харчуватися чим-небудь[39].
Нонсенс у цьому випадку виступає як результат порушенням максим якості та релевантності. Розглянемо порушення максими якості: Соня починає розповідати історію, і у стороннього спостерігача складається враження, що сюжет придумується по ходу розповіді, тобто подана ним інформація є завідомо неправдивою. Важко адекватно сприймати інформацію, яка суперечить нашим уявленням про світ, але тут діє логіка навпаки, характерна для твору в цілому. Останню репліку Соні сприймаємо як порушення принципу відповідності.
MarchHare: Takesomemoretea.
Alice: I’ve had nothing yet, so I can’t take more.
Hatter: You mean, you can’t take less, it’s very easy to take more than nothing.
Alice: Nobody asked your opinion.
Hatter: Who’s making personal remarks now [20, c.114]?
В даному прикладі спостерігаємо порушення максими способу. Перша репліка Березневого Зайця ілюструє порушення максими якості — йому відомо, що Аліса не пила чаю. Одночасно з цим, Березневий Заєць розкладає на компоненти стійкий вираз “takesomemore”.Виникає гра слів побудована на полісемії: перше значення слова “more” — ще, а друге значення “more” — більше [39].Судження Капелюшника не порушують формальних законів логіки, але дратують Алісу, яка почуває себе ображеною і тому грубо реагує на його репліку — порушуючи максиму релевантності. Зазначений обмін думками побудовано на принципі topsy-turvyrhymes, тому, як і в попередньому випадку, ігнорування максим релевантності, якості та способу призводить до нонсенсу.
Alice: Why did they live at the bottom of a well?
Dormouse: It was a treacle-well.
Alice: There’s no such thing.
March Hare: Sh! Sh!
Dormouse: If you can’t be civil you’d better finish the story for yourself.
Alice: No, please go on! I won’t interrupt you again. I dare say there may be one.
Dormouse: One, indeed! And so these three sisters — they were learning to draw, you know.
Alice: What did they draw?
Dormouse: Treacle[20, c.115].
На питання Аліси, чому троє сестер жили на дні колодязя, Соня не дає адекватної відповіді — порушено максиму релевантності. Наступне порушення цієї максими спостерігаємо в іншій репліці Соні, яка пропонує дівчині самостійно закінчити історію — знову ж таки її внесок до розмови порушує принцип кооперації і є невідповідним.
Далі спостерігаємо каламбур, який базується на омонімії: “One, indeed!” — Один, а як же! Аліса вживає “one” як займенник, слово-замінник іменника “treacle-well”; і вживає “one” в значенні один. Описувана ситуація — приклад порушення максими релевантності, оскільки значення, у якому вжито дане слово в репліці-стимулі, не відповідає значенню, в якому його вжито в реактивній репліці. Схожа ситуація відбувається в наступному обміні репліками — чергове порушення принципу релевантності виводимо через гру слів: “Whatdidtheydraw?” — перше значення дієслова “todraw” — малювати, друге — черпати (воду, сироп) [39]. Отже, ігнорування максими релевантності в перших чотирьох репліках призводить до утворення ситуації нонсенсу, а в наступних — до комічного використання слів, які мають декілька значень або однакові за звучанням (полісемія та омонімія), тобто до утворення гри слів.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Dormouse: That begins with an M, such as mousetraps, and the moon, and memory, and muchness — you know you say things are ‘much of muchness’ — did you ever see such a thing as a drawing of muchness?
Alice: Really, now you ask me. I don’t think…
Hatter: Then you shouldn’t talk. [20, c.116].
Соня своєю реплікою порушує максими якості та кількості — його внесок перевантажений зайвою інформацією, і на сказане ним немає адекватних доказів, тобто його внесок до розмови неправдивий. Крім того, в цьому випадку знову спостерігається розкладання сталого виразу: “muchness” — слово, яке не має самостійного значення, а може вживатися лише як компонент розмовного виразу “muchofmuchness” — одного поля ягода [39]. Неправильне вживання цього слова свідчить про недотримання максими релевантності. Порушення вищезазначених максим є причиною утворення гри слів.
Наступна репліка розгубленої Аліса “Idon’tthink…” в даному контексті означає швидше за все початок фрази “Idon’tthinkIdid” — Мені здається, ні (не бачила),але Капелюшник в своїй реактивній репліці порушує максиму релевантності, оскільки реагує на слова дівчини буквально. Порушення максими релевантності спричиняє утворення комічного ефекту та ситуації нонсенсу.
‘You shan’t be beheaded! ’ — said Alice, and she put them (the cards) into a large flower-pot that stood near. The three soldiers wandered about for a minute or two, looking for them, and then quietly marched off after the others.
Queen: Are their heads off?
Soldiers: Their heads are gone, if it please your majesty [20, c.123]!
Фразу “Their heads are gone” можна зрозуміти двояко:
їм відрубали голови;
їх голови зникли (букв. пішли геть) [39].
Таким чином, солдати порушують максиму способу — «уникай двозначності», що призводить до комічного ефекту.
King: Who are you talking to?
Alice: It’s a friend of mine — a Cheshire Cat, allow me to introduce it.
King: I don’t like the look of it at all, it may kiss my hand if it likes.
Cheshire Cat: I’d rather not.
King: Don’t be impertinent, and don’t look at me like that!
Alice: A cat may look at a king. I’ve read that in some book, but I don’t remember where [20, c.129].
Останньою реплікою Аліса порушує максиму якості (говорить про те, у чому невпевнена). Л. Керролл знову застосовує прийом розкладу фразеологічного словосполучення, адже існує приказка “Acatmaylookataking” — дивитися ні на кого не забороняється [47]. Аліса використовує слова “cat” і “king” буквально, в їх основному значенні. В результаті все словосполучення розпадається і переосмислюється. Отже, перетворення приказки на вільне словосполучення завдяки порушенню максим релевантності та якості призводить до своєрідної гри слів, і, таким чином, до створення гумористичного ефекту.
Duchess: A fine day, your majesty!
Queen: Now, I give you fair warning. Either you or your head must be off, and that in about half no time! Take your choice [20, c.136].
Внесок Королеви недоречний, порушення нею максими релевантності у даному випадку призводить до гри слів, оскільки словосполучення “to be off” має двояке значення, на що зверталася увага під час діалогу Королеви з Солдатами [20, c.123].
The King looked anxiously at the White Rabbit, who said in a low voice, ‘Your majesty must cross-examine this witness’.
‘Well, if I must, I must’, the King said with a melancholy air, and, after folding his arms and frowning at the cook till his eyes were nearly out of sight, he said in a deep voice, ‘What are tarts made of? ’
‘Pepper, mostly.’ — said the cook. [20, c.164].
Наступні дії Короля свідчать, що він зрозумів репліку Кролика буквально (“cross” — сердитий, “examine” — оглядати) — розклад на компоненти складеного дієслова, і сприймає пораду піддати свідка перехресному допиту неправильно — починає дивитися на кухарку з сердитим виразом обличчя. Також спостерігаємо порушення максими якості кухаркою, оскільки її реактивна репліка містить неправдиву інформацію — домашній пиріг однозначно не може бути виготовлений з перцю. Порушення максим способу і якості призводить до гри слів і комічного ефекту.
Mock Turtle: We had the best of education — in fact, we went to school every day.
Alice: I’ve been to a day-school too, you needn’t be so proud as all that.
Mock Turtle: With extras?
Alice: Yes, we learned French and Music.
Mock Turtle: And washing?
Alice: Certainly not!
Mock Turtle: Ah! Then yours wasn’t really a good school. Now at ours they had at the end of the bill, ‘French, Music, and washing — extra [20, c.140].
Фальшива Черепаха порушує максиму способу «висловлюйся ясно, уникай двозначності», і результатом порушення нею цього постулату стає гра слів, основана на полісемії.
Розглянемо даний приклад детальніше. В контексті розмови про шкільні предмети Аліса очевидно сприймає слово “extras”, яке звучить в запитанні Черепахи в його основному значенні — “додаткові” (слід розуміти «додаткові шкільні дисципліни»),тоді як Черепаха має на увазі наступне значення цього слова — “послуги, надані за додаткову плату” [39]. Далі звернемо увагу на слово, яке заводить співрозмовників в глухий кут, — “washing”, тобто “прання”.Аліса по інерції продовжує сприймати це слово як назву предмету, хоча насправді Черепаха говорить про прання шкільної форми, яке вноситься школою до загального рахунку в списку додаткових послуг.
В наступному прикладі комічний ефект спричинено порушенням максими якості: Аліса висловлює неправдиву інформацію, адже вона вживає слово “refreshments” — «закуска» по відношенню до слова “trial” — «судовий процес», а ці слова не належать до одного семантичного ряду, що спричиняє гру слів:
…In the very middle of the court was a table, with a large dish of tarts upon it: they looked so good, that it made Alice quite hungry to look at them. ‘I wish they’d get the trial done,’ — she thought, ‘and hand round the refreshments’ [20, c.155].
Розглянемо наступний приклад:
Alice: I think you might do some thing better with the time than wasting it in asking riddles that have no answers.
Hatter: If you knew Time as well as I do, you wouldn’t talk about wasting it. It’s him.
Alice: I don’t know what you mean.
Hatter: Of course you don’t. I dare say you never even spoke to Time!
Alice: Perhaps not, but I know I have to beat time when I learn music.
Hatter: Ah! That accounts for it. He won’t stand beating… [20, c.111].
Персоніфікація абстрактного поняття часу Капелюшником означає порушення максими способу, яка наполягає на униканні двозначності та неточності. Аліса, заявивши про те, що вона не розуміє висловлювання Капелюшника, природно сподівається на подальше пояснення, але не отримує його. Таким чином, Капелюшник порушує максиму релевантності — його внесок не відповідає напряму розмови.
Зауважимо що, автор досягає цікавого ефекту подвійної гри слів в трьох останніх репліках учасників діалогу. Спочатку Аліса плутає таємничого «друга» Капелюшника з однойменним ритмом, який вона вчиться відбивати під час уроків музики. Капелюшник, у свою чергу плутає різні значення одного й того ж самого дієслова “tobeat— відбивати (час) ібити, лупцювати” [39].Підсумовуючи даний аналіз, звертаємо увагу на те, що гра слів, основана на полісемії, виникає внаслідок ігнорування максим способу та релевантності.
Alice: But I don’t understand. Where did they draw the treacle from?
Hatter: You can draw water out of a water-well. So I think you could draw treacle out of a treacle-well — eh, stupid?
Alice: But they were in the well.
Dormouse: Of course they were, well in[20, c.115].
Продовжуючи аналіз діалогу, звертаємо увагу на ту ж гру слів: перше значення “todraw” — малювати, друге — черпати (воду, сироп) [39].Очевидно, що співрозмовники так і не зрозуміли до кінця, про що йдеться. Таким чином, Капелюшник і Аліса порушують максиму релевантності, що призводить до утворення гри слів, основаної на полісемії.
Обмін репліками між Алісою і Сонею ілюструє також порушення максими релевантності, як результат, виникає каламбур, оснований на омонімії. Автор обіграє словосполучення “inthewell” і “wellin”:
“well” (іменник) — колодязь; “well” (прислівник) — повністю.
“in” (прийменник) — в; “in” (прислівник) — всередині [39].
Gryphon: I wenttothe Classicalmaster,though.Hewasanold crab,
he was.
Mock Turtle: I never went to him. He taught Laughing and Grief, they used to say[20, c.142].
Обидва учасники діалогу порушують максиму способу, оскільки їх внесок до розмови характеризується двозначністю. Щодо Черепахи, то в її випадку порушення відбувається через вже звичну гру подібних слів — “LaughingandGrief” тут означають LatinandGreek— утворення каламбуру.В репліці-стимулі Грифона — гра слів, яка побудована на полісемії виразу “oldcrab”:    продолжение
–PAGE_BREAK–
старий краб;
старий буркотун[39].
Комічний ефект спричинений порушеннями максими способу, які спричиняють утворення гри слів.
Alice: Thankyou,it’sveryinteresting.I neverknewsomuch abouta
whiting before.
Gryphon: I can tell you more than that, if you like. Do you know why it’s called a whiting?
Alice: I never thought about it. Why?
Gryphon: It does the boots and shoes [20, c.148].
Співрозмовники порушують максиму релевантності — внесок Аліси і Грифона недоречний. Виявляється, що на морському дні замість blacking(чорна вакса для взуття) використовують whiting. Тобто, ігнорування максими якості призводить до появи гри слів:
1. “whiting” — мерлан;
2. “whiting” — білий крем для взуття [39].
Gryphon: Boots and shoes under the sea are done with whiting. Now you know.
Alice: And what are they made of?
Gryphon: Soles andeels, of course, any shrimp could have told you
that[20, c.148].
Порушення максими релевантності призводить до гри слів, яка утворюється полісемії “sole”: перше значення — морський язик (риба),а друге — підошва[39].Комічний ефект, крім зазначеної гри слів, також досягається завдяки схожій вимові слів “eel” — вугорі “heel” — каблук.
Hatter: I’m a poor man, your majesty.
King: You are a poor speaker [20, c.162].
Порушення максими релевантності призводить до гри слів. Внесок Короля до розмови недоречний, тому що він апелює до двох різних значень слова “poor” в словосполученнях:
“poor man” — бідняк;
“poor speaker” — поганий оратор[39].
Утворення каламбуру, основаного на омонімії та парафонії, спостерігаємо в наступних прикладах:
Mouse: Mine is a long and a sad tale!
Alice: It is a long tail certainly, but why do you call it sad[20, c.62]?
Порушено максиму релевантності, так як реактивна репліка Аліси недоречна. Внаслідок такого порушення виникає гра слів, що призводить до каламбуру, основаного на омофонії, посилання на що знаходимо в «Словнику лінгвістичних термінів» О.С. Ахманової [3, c.188].
Alice: I beg your pardon, you had got to the fifth bend, I think.
Mouse: I had not!
Alice: A knot. Oh, do let me help to undo it! [3: 64]
Вище наведений приклад ілюструє порушення максими релевантності (реактивна репліка Аліси не відподає напрямку розмови) і утворення каламбуру (омофонія слів — notі knot).
Duchess: Ifeverybodymindedtheirownbusiness, theworldwouldgoroundadealfasterthan it goes.
Alice: Which would not be an advantage. Just think what work it would make with the day and night! You see the earth takes twenty-four hours to turn round on its axis…
Duchess: Talking of axes, chop off her head[20, c.99]!
Аліса розуміє слова Герцогині буквально і, намагаючись підтримати розмову, тим самим порушує максиму релевантності, оскільки її внесок до розмови недоречний. Аналогічну ситуацію спостерігаємо в реактивній репліці Герцогині. Цього разу гра слів заснована на парафонії слів “axis” — земна вісь, та форми множини від “axe— axes” — сокири [39].
Alice: Onlymustardisn’tabird.
Duchess: Right, asusual. Whataclearwayyouhaveofputtingthings!
Alice: It’s a mineral, I think.
Duchess: Of course it is. There’s a large mustard-mine near here. And the moral of that is — ‘The more there is of mine, the less there is of yours’ [20, c.134].
Реактивна репліка Герцогині є порушенням як максими якості, так і максими релевантності — її внесок до розмови містить неправдиву інформацію і одночасно є недоречним. Порушення цих постулатів призводить до утворення каламбуру: так, в висловлюванні Герцогині “There’salargemustard-minenearhere. And the moral of that is — ‘The more there is of mine, the less there is of yours’” спостерігаємо омонімію слова:
“mine” (іменник) — шахта;
“mine” — абсолютна форма особового займенника my[39].
Mock Turtle: I only took the regular course.
Alice: What was that?
Mock Turtle: Reeling and Writhing, of course, to begin with, and then the different branches of Arithmetic — Ambition, Distraction, Uglification, and Derision.
Alice: I never heard of ‘Uglification’. What is it?
Gryphon: Never heard of uglifying! You know what to beautify is, I suppose. Don’t you?
Alice: Yes, it means — to make anything prettier.
Gryphon: Well then, if you don’t know what to uglify is, you are a simpleton [20, c.148].
Розповідаючи про предмети, які вивчала в школі Фальшива Черепаха, вона порушує максиму способу, так як назви предметів побудовані на подібності слів: “ReelingandWrithing” — вертітися і корчитисязамість “ReadingandWriting”. На такому ж механізмі паронімії базуються й інші назви предметів:
AmbitionзамістьAddition— честолюбство і додавання;
DistractionзамістьSubtraction— безлад і віднімання;
UglificationзамістьMultiplication— спотворювання і множення;
DerisionзамістьDivision— висміювання і ділення [39].
Продовжуючи аналіз, варто відмітити, що Грифон і Черепаха вигадують слово “uglifying”, вжите Грифоном і Черепахою, і, відмовляючись надати Алісі пояснення, звірі порушують максиму релевантності. В даному прикладі порушення максим способу та релевантності призводить до комічного ефекту, який будується на утворення каламбуру.
Hatter: I’m a poor man, your majesty, and I hadn’t but just begun my tea — not above a week or so; and what with the bread-and-butter getting so thin; and the twinkling of the tea.
King: The twinkling of what?
Hatter: It began with the tea.
King: Of course twinkling begins with a T! Do you take me for the dunce?
Go on [20, c.162]!
Король і Капелюшник порушують максиму релевантності: з боку Капелюшника порушення відбувається, коли він згадує, що чаювання почалося приблизно тиждень тому (він мислить іншими часовими категоріями). Репліка Короля про миготіння, яке починається на літеру Т— несумісна з напрямком розмови. В цьому випадку спостерігаємо гру слів побудовану на співзвучності слова “tea” — чайі власне літери Т.Внаслідок порушення постулату релевантності автор досягає комічного ефекту завдяки каламбуру.
Нижче зазначений приклад теж ілюструє утворення каламбуру, основаного на подібності: “Mystery, ancientandmodern, withSeography…”, замість таких дисциплін, як історія та географія. Так само і наступні предмети “…Drawling, Stretching, andFaintinginCoils” звучать майже так само, як Drawing, Sketching and Painting in Oils.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Alice: What else had you to learn?
Mock Turtle: Well, there was Mystery. Mystery, ancient and modern, with Seography: then Drawling — the Drawling-master was an old conger-eel, that used to come once a week: he taught us Drawling, Stretching, and Fainting in Coil [20, c.142].
Mock Turtle: When we were little, we went to school in the sea. The master was an old Turtle — we used to call him Tortoise.
Alice: Why did you call him Tortoise, if he wasn’t one?
Mock Turtle: We call him Tortoise because he taught us, really you are very dull [20, c.139]!
В даному випадку вважаємо, що порушено максиму способу, тому що обидві репліки Черепахи не позбавлені двозначності. Тут є каламбур, основана на однаковій вимові слів “Tortoise” і “taughtus”. Отже, ігнорування максими способу призводить до комічного ефекту — утворення каламбуру, основаного на омофонії.
Alice: And how many hours a day did you do lessons?
Mock Turtle: Ten hours the first day, nine the next, and so soon.
Alice: What a curious plan!
Mock Turtle: That’s the reason they’re called lessons, because they lessen from day to day [20, c.142].
В результаті порушення максими способу виникає каламбур, оснований на однаковій вимові різних слів (омофонії):
1. “lesson” (іменник) — урок;
2. “lessen” (дієслово) — зменшуватися [39].
Alice: Іf I’d been the whiting, I’d have said to the porpoise, ‘Keep back, please: we don’t want you with us! ’.
Mock Turtle: they were obliged to have him with them, no wise fish would go anywhere without a porpoise.
Alice: Wouldn’t it really?
Mock Turtle: Of course not. Why, if a fish came to me, and told mehe was going to journey, I should say ‘With what porpoise? ’.
Alice: Don’t you mean ‘purpose’ [20, c.148]?
Ігнорування максими релевантності і порушення принципу «зроби свій внесок доречним» призводять до комічного ефекту завдяки каламбуру, який будується на схожій вимові слів “porpoise” — дельфіні “purpose” — намір[39].
King: Nothing can be clearer than that. Then again — ‘ before she had this fit’ — you never had fits my dear, I think?
Queen: Never!
King: Then the words don’t fit you.
King: It’s a pun [20, c.172].
Король навмисне намагається скаламбурити: його каламбур побудований на омонімах:
1. “fit” (іменник) — припадок;
2. “fit” (дієслово) — підходити[39].
Оскільки Король і не приховує свого бажання досягти комічного ефекту через гру слів, можемо зазначити свідоме порушення принципу мовного співробітництва, а саме постулату способу «уникай двозначності». Коротше кажучи, порушення максими способу у цьому прикладі призводить до гумористичного ефекту, який акцентує нашу увагу на невдалій спробі Короля здатися дотепним.
3.4 Утворення іронії
Дослідники стилістичного прийому іронії, як вже зазначалося в другому розділі роботи, вважають, що іронія цілком може бути «розлита» по всьому тексту казки. Наразі, для нашого дослідження цікавими є приклади, в яких іронія є результатом порушення максим кооперації, і спричинений нею комічний ефект можна чітко виділити.
Dodo: In that case, I move that the meeting adjourn, for the immediate adoption of more energetic remedies.
Eaglet: Speak English[20, c.58]!
Даний приклад ілюструє двостороннє порушення принципу співробітництва. Так, перший співрозмовник своєю реплікою, яка перевантажена інформацією і виходить за рамки стилю їхньої розмови, порушує максиму кількості і максиму способу: уникай неточності, висловлюйся стисло. Другий мовець порушує максиму якості, вкладаючи в свою репліку зовсім протилежний іронічний зміст. Закликаючи співрозмовника розмовляти англійською, хоча в цей момент саме це вони роблять, він натякає на незрозумілість попереднього висловлювання.
CheshireCat: HowdoyouliketheQueen?
Alice: ‘Not at all, she is so extremely’…Just then she noticed that the Queen was close behind her, listening; so she went on, ‘… likely to win, that it’s hardly worth while finishing the game.’
The Queen smiled and passed on[20, c.128].
Гумористичний ефект досягається порушенням максими якості. Аліса завідомо надає неправдиву інформацію, тому що боїться розгнівати Королеву, яка стоїть у неї за спиною. В даному прикладі спостерігаємо утворення іронії, адже реактивна репліка Аліси на адресу Королеви містить негативну оцінку дій і характеру Королеви, яка прихована під лестощами.
Alice: Oh, Iknow! It’savegetable. Itdoesn’tlooklikeone, butitis.
Duchess: Iquiteagreewithyou. Andthemoralofthat is — ‘Be what you would seem to be’ — or, if you’d like to put it more simply — ‘Never imagine yourself not to be otherwise than what it might appear to others that what you were or might have been would have appeared to them to be otherwise’.
Alice: I think I should understand that better if I had it written down; but I can’t quite follow it as you say it.
Duchess: That’s nothing to what I could say if I chose.
Alice: Pray don’t trouble yourself to say it any longer than that [20, c.135].
Комічна ситуація нонсенсу виникає внаслідок ігнорування обома співрозмовниками постулату релевантності Грайса, про що свідчить абсолютно заплутана і недоречна репліка Герцогині. Аліса, з притаманною їй ввічливістю, каже, що краще зрозуміла б цю сентенцію, якби вона була написана на папері, але на горду заяву Герцогині про те, що вона може сказати значно більше, іронізує у відповідь. Остання реактивна репліка Аліси демонструє лише формальне ввічливо-позитивне відношення до предмету обговорення, хоча, насправді, таким чином дівчина демонструє негативне відношення до чергової «моралі» Герцогині й небажання продовжувати розмову. Отже, іронія виникає як результат порушення максими якості.
Сцена з віршем, зачитаним Кроликом в якості доказу (який начебто написав Валет), і реакція на цей «доказ» персонажів, ілюструє утворення комічного ефекту за допомогою ситуації нонсенсу і іронії:
Alice: If any of them can explain it, I’ll give him sixpence. I don’t believe there’s an atom of meaning in it.
King: If there’s no meaning in it, that saves a world of trouble, you know, as we needn’t try to find any. And yet I don’t know. I seem to see some meaning in them, after all — ‘said I could not swim’ — you can’t swim, can you?
Knave: Do I look like it [20, c.170]?
Валет порушує максиму релевантності, адже відповідати питанням на питання означає порушити принцип кооперації; крім того, в його відповіді слід розрізняти іронію — Валет всього лише паперова карта і цілком очевидно, що плавати він не може. Вважаємо, що постулат релевантності також порушено Королем, оскільки його відповідь на зауваження Аліси про те, що лист не має жодного сенсу, нелогічна і недоречна, особливо під час розгляду судових справ. Так, порушення максими релевантності Королем призводить до ситуації нонсенсу, а ігнорування цієї максими Валетом — до появи іронії.
Під час дослідження ми виявили випадок, коли неможливо було виділити якийсь конкретний стилістичний засіб, який так чи інакше сприяв би утворенню гумористичного ефекту.
Alice: Dinah’s our cat. And she is such a capital one for catching mice, you can’tthink.And oh, I wish you could see her after the birds! Why, she will eat a little bird as soon as she look at it.
Magpie: I really must be getting home; the night air doesn’t suit for my throat[20, c.65].
Насправді, розповідь Аліси про свою кішку настільки стривожила сороку, що та вирішила за краще змінити тему розмови і полетіти геть. Таким чином, автор досягає комічного ефекту, внаслідок порушення Сорокою максими релевантності.
Висновки до розділу ІІІ
Проаналізувавши порушення принципів кооперації персонажами казки
“AliceinWonderland”, можемо з упевненістю заявити, що навмисне порушення постулатів П.Г. Грайса застосовується автором з метою цілеспрямованого створення стилістичних прийомів: алогізмів, нонсенсу, гри слів або каламбуру та іронії. Використання цих стилістичних прийомів допомагає досягнути неабиякого комічного ефекту.
Для художнього стилю Л. Керролла є характерним застосування передусім стилістичного прийому гри слів та каламбуру, активно застосовуються також прийоми створення ситуацій нонсенсу та алогізмів і, нарешті, вираження комічного ефекту відбувається через іронію. Аналіз ускладнювало те, що в більшості випадків важко виділити порушення якоїсь окремої максими — як правило, автор активно використовує різноманітні комбінації максим для досягнення комічного ефекту. Те ж стосується й утворених стилістичних прийомів, які подекуди тісно переплітаються один з одним: гра слів може співіснувати з ситуацією нонсенсу, нонсенс — з іронією.
Згідно результатів проведеного дослідження, автор систематично порушує максиму релевантності, яка вимагає, щоб внесок до розмови був доречним. Це спричинено тим, що в Країні Чудес не діють правила загальноприйнятої логіки, тому персонажі часто відповідають питанням на питання, ігнорують реакцію співрозмовника, вживають слова в реактивних і стимулюючих репліках у різних значеннях і т.д. Потрібно відзначити, що саме порушення постулату відповідності лежить в основі створення алогізмів (алогічні відповіді) і нонсенсу, крім цього, автор також порушує цю максиму задля створення гри слів і іронії.
Крім того, Л. Керролл навмисно вдається до порушення максими якості, яка особливо часто порушується разом з максимою релевантності — цей прийом призводить до утворення нонсенсу. Комбінація порушень максим релевантності та способу призводить до появи гри слів або каламбуру.
Порушення четвертої максими, максими кількості, призводить до формування ситуації нонсенсу або до утворення алогізмів.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Щодо стилістичного прийому іронії, то, як доводять результати дослідження, її утворення теж може бути спричинено порушенням максими релевантності, хоча, безумовно, в деяких випадках механізм формування іронії базується на порушенні максими кількості чи недотриманні максими способу.
Насамкінець необхідно відмітити, що простежується чіткий зв’язок між навмисним порушенням максим П.Г. Грайса і створенням комічного ефекту, адже на практиці було доведено, що в кожному окремому випадку порушення постулатів успішної комунікації реалізується у мові художнього твору у вигляді прийомів створення комічного ефекту. Вибір стилістичного прийому залежить від інтенції автора та відбувається не без урахування літературних тенденцій та інтересів реципієнта.
Загальні висновки
В даній роботі розглянуто детальний механізм свідомого порушення принципів мовного співробітництва за П.Г. Грайсом. Теорію імплікатур, в межах якої було сформульовано відомі максими кооперативного спілкування, було розроблено лінгвістом та філософом П.Г. Грайсом в 70-х роках ХХ ст.
У своїх роботах вчений стверджує, що існує низка особливих намірів (імплікатур), які керують перебігом процесу розмови. Принцип кооперації П.Г. Грайса спирається на припущенні, що учасник спілкування, який прагне досягти певних цілей, зацікавлений в його продовженні, і що партнер спілкування намагається будувати свої висловлювання таким чином, щоб підтримувати рух діалогу в потрібному напрямку. Цей принцип об’єднує максими — кількості, якості, релевантності та способу, які визначають внесок учасників переговорів в ситуацію, що склалася.
Постулат кількості передбачає, що повідомляється рівно стільки інформації, скільки потрібно для певної мети спілкування і для подальшого успішного продовження розмови. Наступний постулат якості зводиться до того, що комуніканти виходять із презумпції достовірності інформації, тобто інформація не повинна бути неправдивою. Постулат релевантності інформації передбачає важливість повідомлення відповідно до певних умов спілкування. Наостанок, постулат способу передбачає ясність, логічність, послідовність та виразність мовлення.
Умовою успішної комунікації є налаштованість обох співрозмовників на співпрацю, проте в реальних ситуаціях спілкування неможливо уникнути порушення даних постулатів. Так, порушення максим кооперації в мовленні призводить до комунікаційного збою, а у мові — до появи стилістичних засобів. Виявленню зв’язку між умисним порушенням максим і утворенням стилістичних прийомів було присвячено практичну частину дослідження.
Характерною рисою казки “AliceinWonderland” є її стилістична виразність, що дозволяє стверджувати неповторну естетичну і художню цінність твору. Вагомим фактором, який впливає на створення такого стилістичного ефекту є комізм. Комічний ефект даного твору є прихованим і виражається через алогічність та ірраціональність мовної поведінки персонажів, що динамізує почуття і емоційну напругу, яка виникає в процесі читання. В другому розділі магістерського дослідження вдалося дослідити категорію комічного та окремі засоби її реалізації в художньому творі (алогізм, нонсенс, гра слів, каламбур іронія та ін.) а також зв’язок між порушенням конверсаційних максим і появою стилістичних засобів.
Крім того, аналіз ілюстративного матеріалу дозволив нам виділити два підвиди алогізмів: алогічні відповіді, які є результатом порушення суто максими релевантності та алогічні пояснення, які є результатом порушення всього спектру максим. Аналогічним чином, розмежовуємо поняття гра слів та каламбур. Так, перше тлумачимо як стилістичний прийом, оснований на ідентичності лексичних одиниць (полісемія, розкладання фразеологічних одиниць), тоді як каламбур вважаємо прийомом досягнення комічного ефекту, який оснований на схожості мовних одиниць (омонімія, парафонія).
На матеріалі казки-феєрії Л. Керролла “AliceinWonderland” проаналізовано розмаїття форм порушення кооперативної поведінки персонажів казки, що дозволило автору створити безліч цікавих для прагматичного аналізу комунікативних ситуацій.
Практичний розділ дослідження присвячено лінгвостилістичному аналізу взаємозв’язку між свідомим порушенням постулатів успішної комунікації автором і утворенням комічного ефекту за допомогою застосування вище зазначених стилістичних прийомів.
Проведене нами дослідження доводить, що в своєму творі “AliceinWonderland” Л. Керролл досягає cтворення комічного ефекту в першу чергу за допомогою умисного порушення максим кооперацій. Автор активно вдається до порушення максими релевантності, якості, кількості та способу. Від комбінації цих максим залежить формування автором конкретних стилістичних прийомів.
Серед таких прийомів слід перш за все зазначити гру слів та каламбур (які базуються на комбінації порушення максим релевантності та способу). Створення іншого стилістичного прийому — алогізму — досягається в більшості випадків за рахунок порушення постулату релевантності, а створення ефекту нонсенсу — за рахунок одночасного нехтування максимами релевантності та якості.
З поміж виділених нами прийомів створення комічного ефекту, зустрічається іронія, яка часто прихована автором на глибшому стилістичному рівні твору.
Крім того, практичний розділ дипломної роботи містить елементи етимологічного аналізу висловів, вжитих Л. Керроллом (“madasahatter”, “togrinlikeaCheshirecat”),які письменник, застосовуючи алюзію, перетворює на імена персонажів казки.
Таким чином, результати дослідження дозволяють стверджувати, що порушення постулатів мовного співробітництва П.Г. Грайса проявляється на рівні художнього тексту у вигляді стилістичних прийомів, спрямованих на досягнення комічного ефекту. Свідоме порушення цих постулатів є основним фактором створення комізму в даному літературному творі.
Список використаної літератури
Английские пословицы и поговорки, их русские соответствия (более 3000 статей) / Сост. Модестов В. — М.: Худож. лит., 2000. — 415с.
Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. — Л.: Просвещение, 1973. — 304 с.
Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская Энциклопедия, 1969. — 608 с.
Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М.М. Бахтин. — М.: Художественная литература, 1965. — 528 с.
Борев Ю.Б. Комическое и художественные средства его отражения. — «Проблемы теории литературы» — М.: 1958. — С.298-353.
Бронский И.Ю. Об использовании фразеологических единиц английского языка для создания комического эффекта // Вопросы филологии и истории преподавания иностранных языков. — Ставрополь, 1976. — С.39-56.
Виноградов В.С. Перевод. Общие и лексические вопросы.2-е изд., перераб. — М.: Книжный дом «Университет», 2004. — 240 с.
Витгенштейн Л. Философские исследования // Новое в зарубежнойлингвистике. Вып.16. Лингвистическая прагматика. — М.: Прогресс,1985. — С.79 — 128.
Вороніна К.В. Нонсенс в аспекті адресатно-адресатної взаємодії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Карамзіна № 848, 2009 — С.102-107.
Гальперин И.Р.Стилистикаанглийского языка. — М.: Высшая школа,1977. — 332 с.
Гениева Е. Перечитываем Джойса / Е. Гениева // Джойс Д. Дублинцы; [пер. с англ.; сост., предисл.и коммент.Е. Гениевой]. — М.: Известия, 1982. — С.5-22.
Горбунова Н.Г. Гетерогенность текста Дж. Джойса: о механизмах связности в «бессвязном» тексте / Н.Г. Горбунова // Лингвистика текста и дискурсивный анализ: традиции и перспективы: сб. научных статей. — СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2007. — С.85-92.
Грайс Г.П. Логика и речевое общение / Г.П. Грайс // Новое в зарубежной лингвистике. — М.: Прогресс, 1985. — Вып.16. — С.220-223.
Гридина Т.А. Языковая игра: стереотипы и творчество /Т.А. Гридина. — Екатеринбург, 1996. — 214 с.
Демурова Н.М., Иванова Н.М. Хрестоматия по английской и американской детской литературе: Пособие для студентов педагогических институтов // — М. -Л.: 1965. — 320 c.
Коваль А.П. Практична стилістика української мови. — К.: Вища школа, 1985. — 352 с.
Колоннезе Дж. Нонсенс как форма комизма / Дж. Коллонезе // Логический ана-лиз языка. Языковые механизмы комизма. — М.: Индрик, 2007. — С.254-262.
Котюрова И.А. Карельский Государственный Педагогический Университет. Концепции иронии в зарубежной лингвистике (обзор основных теоретических подходов).Режим доступу:

Кузнєцова І.В. StylisticinPractice(Стилістика на практиці): Практикум. — 2-ге вид., випр. і доп. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім.І. Франка, 2007. — 132 с.
Кэрролл Л. “Приключения Алисы в Стране Чудес” (на английском языке) — М.: издательство «Прогресс», 1979. — 235 с.
Лагута О.Н. Учебный словарь стилистических терминов. Практические задания. Часть 1. Учебно-методическое пособие / Отв. ред. Н.А. Лукьянова. — Новосибирск: Новосибирский госуниверситет, 1999. — 71 с.
Лингвистика. Словарь терминов. Режим доступу:

Оден У.Х. Сегодняшнему «миру чудес» нужна Алиса / У.Х. Оден // Знание-сила. — 1979. — Вып.7. — C.50-54
Патлач Г.В. Каламбур як різновид мовної гри в англійській, французькій, російській та українській стилістиці. Режим доступу:

Песков А.М. Алогизм // Литературный энциклопедический словарь. М.: 1987. — С. 20
Походня С.И. Языковые виды и средства реализации иронии. — Киев: Наукова думка, 1989. — 128 с.
Пропп В.Я. Проблемы комизма и смеха / Ритуальныйсмех в фольклоре (по поводу сказки о Несмеяне). (Собрание трудовВ.Я. Проппа.) Научная редакция, комментарии Ю.С. Расскаэова. — Издательство «Лабиринт», М.: 1999. — 288 с.
Санников В.З. Русский язык в зеркале языковой игры. — М.: Языки русской культуры, 1999. — 544 с.
Словник літературознавчих термінів. Режим доступу:

Словник логіки: Режим доступу:
Учебный словарь стилистических терминов: Часть 1. Режим доступу:

Философский словарь / Под ред.И.Т. Фролова. — 4-е изд. -М.: Политиздат, 1981. — 445 с.
«Философскийэнциклопедический словарь».Режим доступу:
Фиртич Н. Льюис Кэрролл и русский алогизм / Н. Фиртич // Русский авангард 1910-1920-х годов в европейском контексте. — М.: Наука, 2000. —
С.245-252.
Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному. — СПб., М., — 1997. — 319 с.
Чарская-Бойко В.Я. Нонсенс — искуcство викторианской Англии. Режим доступу:
Charles E.F. The origin and the development of the Pungent Colourful Phrases we all use // A Hog on Ice and other Curious Expressions / Litt. D. Harper Collins Publishers, 1985. — P.126-127
Dolitsky M. Under the tumtum tree: From nonsense to sense, a study in nonautomatic comprehension / M. Dolitsky. — Amsterdam, 1984. — 119 p.
English Russian Dictionary. Режим доступу:

Gibbs, R.W. / O’Brien, J. Psychological Aspects of Irony Understanding. // Journal of Pragmatics 16. — North Holland. 1991. — P.523-530.
Grice H.P. Logic and Conversation // Syntax and Semantics 3:. Speech Acts (Cole P., Morgan J.L. — editors). — New York: Academic Press, 1975. — P.41-58.
Leech G. A Linguistic Guide to English Poetry / G. Leech. — 1969. — 192 p.
Levinson S.C. Pragmatics — Cambridge University Press, 1983. — 420 p.
Longman. Dictionary of Contemporary English. — Foreign language teachingand research press. — China, 2001. — 1754 p.
Jordan A. Dictionary of word origins: // History of the word, expressions and clichés/ Citadel Press, Kensington Publishing Corp. 1985. — P.58
The American Heritage Dictionary of the English Language, 4th edition, published by Houghton Mifflin Company. Режим доступу:

ThePhrase Finder. Режим доступу:
Ссылки (links):
dic.academic.ru/dic.nsf/enc_philosophy/2499/КОМИЗМwww.russianlessons.net/dictionary/dictionary.phpwww.answers.com/library/Dictionary-cid-2231148