Особливості номінації у сучасній німецькій феміністській прозі та специфіка її перекладу

Міністерствоосвіти і науки України
Криворізький інститутКременчуцького університету економіки,
інформаційних технологій іуправлінняГуманітарнийфакультет
Кафедра філології
Дипломнаробота спеціаліста
на тему:
Особливості номінації усучасній німецькій феміністській прозі та специфіка її перекладу
за спеціальністю 7.030507 «Переклад»
Виконавець: студентка V курсу
групи ФП-05
Сикирицька Катерина
Науковий керівник: доц.СкибаС.М.Кривий Ріг 2010
Календарний план
№ п/п
Назва етапів дипломного проекту
Термін виконання етапів (роботи)
Примітки 1. Вибір наукового керівника та затвердження теми дипломної роботи до 1 грудня 2. Отримання завдання на проведення дослідження до 15 грудня 3. Підготовка календарного плану виконання дипломної роботи і затвердження його науковим керівником до 30 грудня 4. Підготовка та узгодження розширеного плану — конспекту дипломної роботи до 20 січня 5. Підготовка чорнового варіанту роботи для першого читання науковим керівником до 1 березня 6. Усунення зауважень, врахування рекомендацій наукового керівника, подання чорного варіанту на друге читання до 15 березня 7. Врахування рекомендацій наукового керівника, збагачення роботи додатковими дослідженнями, що проводились під час практики, підготовки роботи до чистового оформлення до 15 квітня 8. Подання чистової роботи у чистовому варіанті науковому керівникові на підготовку відзиву до 1 травня 9. Написання відзиву науковим керівником до 10 травня 10. Подання дипломної роботи на рецензування до 20 травня 11. Доповідь наукового керівника на засіданні кафедри про допуск до захисту дипломної роботи до 25 травня
Студент — дипломник
Керівник роботи

Зміст
Вступ
Роздiл 1. Авторська саморефлексія вжіночій німецькомовній літературі ХХ століття
1.1 Текст як експлікаторномінативних процесів
1.2 Лінгвістична сутністьпоняття «людські стосунки» з погляду їх номінації в тексті
Розділ 2. Лексико-тематичні групиномінативних одиниць поля Людські стосунки”
2.1 Семантична класифікаціяномінативних одиниць поля «людські стосунки» у художньому тексті
Розділ 3. Способи номінативноїрепрезентації поля “Людські стосунки” і переклад номінативної лексики
Резюме
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
 
Сучасний стан швидкого обмінуінформацією потребує більш ефективної роботи перекладацького цеху, його швидшоївідповіді на виклики часу.
Актуальністьроботи.Корній Чуковський писав:”Переклад – школа літературної майстерності і Сучаснийпроцес глобального обміну інформацією в усіх сферах людської діяльності і,зокрема, у науково-технічній сфері актуалізує питання структурно-системнихдосліджень, можливо, найкраща школа стилю, бо саме великі перекладачі найбільшевдумуються у твори великих ”. Відтак актуальність нашої роботи полягає унедостатній теоретичній та практичній розробці питання практичного використанняперекладацьких перетворень та їх впливу на зміну контекстуального та позаконтекстуального навантаження перекладного твору. Так як при транслятіперекладачі найчастіше користуються саме перекладацькими перетвореннями якосновним засобом перекладу, то постає необхідність у досконалому їх вивченні.Знання та практичні навички застосування перекладацьких перетворень дають змогуперекладачам створювати адекватний, яскравий переклад, у якому інормація всіхрівнів збережена у повному обсязі. Доцільне використання перекладацькихперетворень дає змогу перекладачеві не тільки зберегти основний зміст твору,але й що важливіше, позаконтекстуальне, емоційне навантаження. Саме тому темаперекладацьких перетворень та їх впливу на адекватність перекладу має досить важливенаукове та практичне значення.
Предметом дослідження у нашій дипломній роботі є номінація як аспект мовленнєвоїдіяльності.
Об’єктдослідження — способи номінації в художньому тексті.
Мета роботи — визначити лінгвістичну сутність людських відносин у художньому тексті якзасобів передачі номінації.
Завданням дипломного дослідження є встановлення типів номінації вхудожньому тексті і важливість розгляду номінації людських відносин як аспектумовленнєвої діяльності.
Номінаціюможна розглядати на рівні мови і мовлення. Вивчення номінації як аспектумовленнєвої діяльності дуже важливо для теорії мови. Адже ” у справжньомуі дійсному змісті мову можна розглядати тільки як всю сукупність актівмовленнєвої діяльності” [1:4]. Мовленнєва діяльність відбиває все, длячого існує мова, то з якими цілями вона використовується. Мова розглядається якзасіб, а мовлення який спосіб формування і формулювання думки за допомогою мовив процесі мовленнєвої діяльності індивіда.
Назахист виноситься визначення ролі номінації в художньому тексті і способівномінативної репрезентації людських відносин та способи правильного відтворенняномінації у перекладі.
Методологічна основа — теорія аксіології.
Лінгвістична основа — категорія модальності.
Основнимикваліфікаторами модальності є об’єктивність, суб’єктивність, емотивністьвисловлення, що відіграють велику роль у процесі номінації. Емоції й оцінки,властиві людині, стають однією з форм відображення дійсності.
Вивченняпроблем номінації неможливо без вивчення всякого роду оцінної кваліфікації.Особливо важлива роль суспільства в створенні семантичних варіантів слів, слівекспресивних, стилістично забарвлених, орієнтованих на визначене соціальнесередовище, що виконують визначені художні функції в літературних творах.
Роботаскладається з трьох розділів, висновків, списку використаної літератури тарезюме німецькою мовою.

Розділ 1. Автобіографічна саморефлексія в жіночій німецькомовнійлітературі ХХ століття
 
Уцілому феміністична література в теоретико-філософському плані може бутиорієнтована по різному, але одне залишається спільним для всіх її різновидів —це визнання особливого способу жіночого буття у світі і відповідних йомужіночих репрезентативних стратегій. Звідси основна вимога феміністичноїлітературної критики — не перегляд традиційних поглядів на літературу іпрактику письма, на створення соціальної історії жіночої літератури.
Жіночно-центрованоютрадицією в літературі називається традиція вивчення жіночих авторів, жіночихгероїнь і “Жіночих жанрів ” письма (вірш, новела, автобіографія, мемуари тащоденники); основною концепцією є концепція жіночого авторства, визначеного запринципом статі, а базовим теоретичним конструктором — ідея жіночої емансипаціїв літературі. Жіноча автобіографія постає як особливий тип “жіночого досвіду”,а отже — провідний жанр фемінного письма. У сучасному західномулітературознавстві вивчення документально-художніх жанрів у цілому йавтобіографії зокрема давно усвідомлюється як актуальний і перспективний напрям.Безумовно, пріоритети дослідників визначає не тільки кон’юнктура книжковогоринку, на якому останніми роками популярність мемуарно — автобіографічноїлітератури помітно зросла. Інтерес до автобіографії обумовлено, головним чином,логікою теоретико-літературного процесу ХХ століття і специфікою самого жанру.В 70- ті роки минулого століття в літературі Німеччини розвиваєтьсяфеміністична концепція. Власне ця історична доба дала поштовх розвитку, щостало предметом палких дискусій як для провідних літературознавців, так і дляпростих читачів. Порівняння чоловічого та жіночого стилю автобіографічної прозизумовило наукову новизну дослідження та необхідність її більш глибокоготеоретичного аналізу.
Найвідомішіметодологічні роботи з теорії “жіночої літератури”: Никола Мазанек(“Феміністична субверсія”, 2002); Ірена Хайдельберг — Леонард (“Література прожінок — жіноча література”, 2001); Елен Морс (“Літературна жінка”); Рейчел ДюПлессі (“Письмо і несть йому кінця: наративні стратегії в жіночій літературі ХХстоліття”). Що ж стосується критерію автобіографізму, то він характерний як дляконцепцій “жіночої літератури”, так і для концепцій “жіночого читання” і“жіночого письма”.
Вторгненняфемінізму в жанр автобіографії спричинило критичну переоцінку проблем, щовідвіку стояли перед цим жанром — включаючи нетривкість таких жанровихдефініцій, як суб’єктивність знання, відмінності в домінуванні та колективнусамосвідомість.
Достатньосильний інтерес фемінізму до всього автобіографічного існував завжди, починаючивід спроби пов’язати “приватне” з “політичним”, і акценту на жіночому досвідіяк найважливішому джерелі у створенні жіночого знання. Коли сприйняття жіночогодосвіду як даності змінилося розумінням складності комплексу гендернихсуб’єктивностей, сфера автобіографії стала основним заняттям і випробувальнимполем для фемінізму. У нашому дослідженні нами обрано певну царину творчостінімецької письменниці повоєнного часу Крісти Вольф та її молодшої колежанки,нобелівського лауреата 2004р.Ельфріди Елінек.
ТворчістьКрісти Вольф завжди являла інтерес для досліджень літературознавців угендерному аспекті жіночої автобіографії як жанру. Тому одним із завданьсучасної науки є аналіз попередніх етапів наукових досліджень. Середтрадиційних публікацій передовсім необхідно назвати неодноразовано перевиданузбірку “Next + Kritik“. До четвертого видання увійшли статті й інтерв’ю,присвячені різним аспектам творчості Крісті Вольф. Більшість з них об’єднуєпроблема статусу письменниці після політичних подій 1990 року і так званоїлітературної суперечки, що розгорілася. Цьому присвячено статті Г. Гідеона «Муштранігтів», Д. Акера “Що залишиться. Що лежить в основі моєї держави та від чоговона загине”. Останніми роками ставиться питання про політичну заангажованість КрістиВольф, про те, як це вплинуло на поетику творів цього періоду. “Звертає на себе увагу, — пише Д. Аккер, — що утворчості Крісті Вольф останніми роками (повістях “Немає місця ніде”,“Касандра”, “Що залишається”) визначальним стає тип самотньої жінки, якалишаєтся сам- на — сам з собою” [29:230]. Т. Вольфарт відзначає здатність КрістіВольф тонко сприймати те, що відбувається довкола і стверджує про два способиреалізації пережитого в її творах. По — перше, це сейсмографічна точність уфіксаціїї історичної ситуації в її тенденціях. Має місце свідоме або несвідомезмістовне зіставлення свого приватного внутрішнього світу й офіційної історії.По — друге, незважаючи на тверезе сприйняття дійсності, Кріста Вольф не бажаєвідмовлятися від ідеального уявлення про суспільний устрій, покладений в основусоціальної моделі колишньої НДР. Цим пояснюються утопічні настрої письменниці,які знайшли своє віддзеркалення в повісті “Касандра”. Про це пише і ФраукеМайер- Гозан” з середини 70-х років, притаманні текстам Крісти Вольф, отримуютьнаступальне (offensiv)значення” [4:4]. Автор статті вважає за необхідневідзначити, що особливістю стилю Вольф є “техніка пошуку слідів” — Spurensuche,тобто реконструкція часу, орієнтована на зв’язок факту з досвідом, безпосереднєсприйняття індивіда. Цю особливість письма Крісти Вольф Манфред Єгер позначаєкатегорією “суб’єктивна автентичність”, яку він визначає як шлях до новихобразів через досвід власних переживань. Автобіографія, як відомо, разом зіщоденниками й мемуарами традиційно належить до жіночих жанрів письма навіть улітературному каноні великої літератури. Основне завдання автобіографічногожіночого письма, як письма, як воно визначається у феміністичній літературнійкритиці — це завдання самопрезентації жіночого “я”. Писати від себе і про себе— такий підхід веде до нерозв’язної суперечності: завжди бути правдивим, навітьу своїх помилках.
Відправнимпунктом для будь-якого дослідника творчості Крісті Вольф є збірка статей“Пам’ять про майбутнє ”, яка була видана Вольфрамом Маузером у 1985 році зметою відобразити різноманітні підходи до творчості Крісти Вольф. Більшістьзапропонованих у ній розвідок присвячено “Касандрі”.Проблема мови та стилювиходять на перший план у роботах Ірмгарда Реблінга та Герхарда Ноймана. Проглибоке проникнення в мовні пласти, про роль мови в процесах формування ірозчеплення особи пише Реблінг. Герхард Нойман бачить в археології голосуКасандри реалізацію мови, альтернативної стандартній логіці розуму. Основнимпринципом реконструкції міфологічного далекого минулого в “Касандрі” є відновленнякартини плотського досвіду, мови і тіла. Відмінність від класичних жіночих автобіографійКрісти Вольф полягає в тому, що вирішальним змістовим параметром стає“безстрашність говоритu про своє тіло і сексуальність” не як про щосьдругорядне і додаткове до основного автобіографічного сюжету, але як проосновне в ньому.
Власнетому ми й зупинилися на дослідженні мови оригіналу та перекладу “Касандри”.
1.1 Текст як експлікатор номінативних процесів
Людствопостійно замислюється над тим, що таке є мова, яке значення вона має для долікожної людини, для розвитку всього суспільства. На ці питання намагаються датисвої відповіді письменники, філософи, мовознавці, політики. Як поєднуються міжсобою два таких поняття як мова і свобода? У якому відношенні один до одногознаходяться мова та буття, мова та мислення, мова та поведінка людини? Ці табагато інших конкретних питань про мову вже поставлені людством.
Яквідомо, краса мови пов’язана з майстерністю мовця, який вміло використовує призначеннямови виконувати комунікативну, когнітивну, експресивну, естетичну, перцептивнуфункції соціального спілкування, відносячись до певної соціальної ролі усуспільстві. Це можливо тому, що мова є складним універсальним феноменом,поєднуючи у собі систему мовних знаків, мовлення та текст.
Мовнасистема розглядається як система мовних знаків. Мовну знакову систему можнавизначити як знаковий системно-структурний компонент мови, елементи якогореалізовано в мовленні й зафіксовано в тексті. Мовлення кожен раз інше, бо воноіндивідуальне. Мовлення — це завжди зустріч зі співрозмовником, незалежно відтого, далеко він чи близько. Якою буде ця зустріч — це залежить від партнерів,від їх вміння говорити та слухати. Для цього необхідно розуміння ситуації, настрійна взаємопорозуміння, знання стратегії та тактики мовлення. Співрозмовники — учасники комунікативної ситуації.
Продуктоммовлення є текст, результатом — комунікативний ефект. Точніше кажучи, текст єпродуктом мовленнєвої події в комунікативній ситуації соціального спілкування,комунікативної ситуації та мовленнєвої події, що дозволяє вийти на типологіютекстів. Текст, як вважає Л.І. Сахарчук, — “є композиційне — структурованою сукупністю висловів мовленнєвих актів, пов’язаних між собоюзагальним мотивом, завданням, планом, темою, метою, стратегією та ефектомкомунікації”. Ця взаємозалежність маніфестується в таких особливостяхтексту як тематичність, зв’язаність, цілісність, діалоговість, впливовість. Ціта інші особливості тексту вивчаються теорією тексту, яка виникла завдякивзаємодії лінгвістики, семіотики, прагматики, літературознавства, естетики.Аналізуючи тексти, удосконалюючи методику її дослідження, загальна теоріятексту збагачує лінгвістику, робить її ефективною та необхідною длякомунікантів. Тексти разом з іншими формами мислення створюють те середовище, уякому людина самореалізується як людина, сприймаючи та відчуваючи різноманітнібоки життя.
Моватака ж різноманітна та різнобарвна як саме життя. Традиційна лінгвістиказаймається системою мовних знаків, досліджуючи її підсистему, окремо або увзаємодії, виходячи з мовлення у вигляді комунікативних аспектів цих підсистемабо зазираючи в текст, розглядаючи одиниці цих підсистем як текстоорганізуючі.
«Текст(письмовий та усний) — це первинна даність усіх тих дисциплін і взагалі всьогогуманітарно-філософського мислення». Текст є тією безпосередньою дійсністю(думки та переживання), з яких тільки й можуть виходити ці дисципліни і цемислення. Будь-який текст має суб’єкта, автора. Можливі види, різновиди і формиавторства.
Кожнийтекст передбачає загальнозрозумілу (тобто умовну в межах даного колективу)систему знаків, мову. Якщо за текстом не стоїть мова, то це уже не текст, априродничо-натуральне (незнакове явище), позбавлене мовної (знакової) повторюваності.Звичайно, кожний текст включає значну кількість природних моментів, позбавленихбудь-якої знаковості, які виходять за рамки гуманітарного дослідження, алевраховує їх (зіпсутість рукопису, погана дикція).
Яквсякий об’єкт дослідження, текст по різному розуміється і по різномувизначається. На думку Е. Косеріу, «текст являє собою мовленнєвий акт чиряд зв’язаних мовленнєвих актів, здійснюваних індивідом у визначенійситуації». M. Хелідей вважає,” що текст — це актуалізаціяпотенційного “. По А. Греймасу, «текст — це єдність, що розщеплюєтьсяна висловлення і не є результатом їхнього зчеплення » [6:45]. Зближаючипоняття тексту і стилю П. Гіро вважає, що «текст являє собою структуру,замкнуте організоване ціле, у рамках якого знаки утворюють систему відносин, щовизначають стилістичні ефекти цих знаків ». Багатосторонність поняття«текст» зобов’язує виділити в ньому те, що є ведучим, що розкриваєйого ознаки. Слідом за І.Р. Гальперіним, ми дійдемо висновку, що «текст — це твір мовленнєвотворчого процесу, що володіє закінченістю, об’єктивований увигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цьогодокумента, твір, що складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць(надфразових єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного,стилістичного зв’язку, що має визначену цілеспрямованість і прагматичнуустановку». З цього визначення випливає, що під текстом необхідно розумітине фіксоване на папері усне мовлення, завжди спонтанне, неорганізоване, непослідовне,а особливий різновид мовленнєвої творчості, що має свої параметри, відмінні відпараметрів усного мовлення.
Щобзаговорити, треба не тільки хотіти спілкуватися і мислити, треба мати засобиздійснення цих цілей. Як звичайне знаряддя спілкування і мислення виступаємова.
Мовленнєвакомунікація — це діяльність, що охоплює процеси говоріння і слухання і, щопротікає при невпинному чергуванні і взаємодії цих процесів. Продуктимовленнєвої діяльності характеризувалися в термінах мовленнєвих висловлень,мовленнєвих текстів. Вважалося природним, що кожен мовленнєвий акт має свійпочаток у виді першого, вихідного мовленнєвого висловлення, що аналіз мовленняварто починати з вивчення цього зачину в його глибинних — розумових джерелах.
Яквища комунікативна одиниця текст характеризується діалектичною єдністюпротилежностей. Він одночасно є закритою і відкритою системою. Його ознаками якзакритої системи є закінченість і обмеженість. Тому, на відміну відвисловлення, текст автономний і самостійний. Він вступає також в асоціативністосунки з безліччю інших текстів. І в цьому плані текст не є закритоюсистемою.
Длярозуміння природи тексту немаловажне значення має відображення в тексті картиннавколишнього світу. У цьому плані існує розходження між художнім текстом ітекстом, що належить природній мові. Якщо останній являє собою відбитий іперероблений у свідомості образ дійсності, то художній текст сполучитьвідображення з домислом.
Насучасному етапі лінгвістика тексту підкреслює не стільки проблеми семантичної іформальної близькості послідовно розташованих висловлень, скільки питаннякомунікативного плану, задачі дослідження умов комунікації, що забезпечуютьоднозначне тлумачення одиниць створюваного тексту.
Так,І.Р. Гальперін дає таке визначення тексту: «Текст — це твірмовленнєвотворчого процесу, що володіє закінченістю, об’єктивований у виглядіписьмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цьогодокумента, твір, що складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць(надфразових єдностей), об’єднаних різними типами лексичної, граматичної,логічної, стилістичної зв’язки, що мають визначену цілеспрямованість іпрагматичну установку». Комунікативна спрямованість як важливий аспектоцінок поняття тексту найбільше чітко виявляється у визначенні тексту, що даєГ. Глінц: «Текст -це мовленнєвий твір, створений автором з інтенцієюідентичного сприйняття і зафіксований з метою однакового наступного впливу, якправило, не на окремого комуніканта, а на трохи, і навіть на безлічкомунікантів». Автори обох визначень звертають увагу на комунікативну іпрагматичну значимість тексту.
Кожентекст унікальний, але будується по визначених закономірностях, що пропонуютьсяфункціональним стилем, жанровою приналежністю тексту, його основнимкомунікативним завданням і тематичною структурою. Тематична структура тексту неоднорідна, вона складається з ряду взаємозалежних тем, серед яких можнавиділити мікротеми (розгорнуте визначення, обмежений об’єкт опису) і макротеми(сукупність зв’язаних між собою обставин міркування, параграфи).
Кожентекст може бути розглянутий з погляду його структурної і семантичноїорганізації. Обидва аспекти розгляду тісно зв’язані між собою, і ті саміелементи мовного рівня можуть служити засобами як структурної, так ісемантичної організації тексту.
Уданій дипломній роботі ми розглядаємо текст як письмовий тип мовленнєве”діяльності. Тому ми вивчаємо номінацію людських відносин як аспект мовленнєвоїдіяльності. Адже мовленнєва діяльність протікає за допомогою такого феномена якмови (говоріння), при звертанні до мови як до джерела використовуваних у ційдіяльності одиниць і правил і при її спрямованості на сприйняття мовцями.
Якобов’язковий компонент мовленнєвої діяльності, номінація реалізує думки людинив з’єднанні з граматичними структурами. Чим повніше передають одиниці номінаціїтипи відносин, тим більше їхня значимість для організації висловлення.
Уході суспільно-історичного освоєння предметного світу людина пізнає речі іявища «називаючи, дає їм імена, формує нові поняття, установлює між нимивизначені зв’язки і взаємозалежності».
Іменуванняв мові завжди змістовно, воно опосередковано мисленням. Процес і результатипозначення за допомогою мовних одиниць зв’язані з формуванням понять, у якихприродні властивості речей, явищ дані в перетвореній на основі людських потребформі, у виді знятої предметності, ідеальні.
Новіпозначення створюються не тільки для того, щоб фіксувати результатипізнавальної й емоційної діяльності людини, але і для того, щоб зробити цірезультати надбанням інших людей. В акті номінацій у художньому текстіпросліджується також його прагматична спрямованість — бажання щось пояснитисвоєму співрозмовнику, зв’язати свої інденції зі знанням адресата і йогохарактеристик, емоціями. Перебування засобів подібного впливу на адресатавимагає когнітивних зусиль, а самі спонукання мовця — наслідок його участі вадресатній спрямованості акта спілкування.
Вивченняномінативного аспекту комунікативних одиниць у художньому тексті одержалошироке поширення в останнє десятиріччя. Говорячи про специфіку номінаціїмовленнєвих одиниць, В. Скаличка писав: “… завдання мовлення — погодитинову реальність з відомою, тобто з досвідом. Засобом для цього є представленнянової реальності за допомогою фіксованих образів. Говоріння — сполучення мови зновою реальністю”. «Сутність номінації, — писав Г.В. Колшанський, — полягає не в тім, що мовний знак позначає річ чи якимсь образом співвідноситьсяз річчю, а в тім, що він репрезентує деяку абстракцію як результат пізнавальноїдіяльності людини», абстракцію як відображення реальних предметів і явищ усвідомості.
Річчи явище — це тільки вихідна ланка в дослідженні шуканої форми конкретногознання про предмет, за яким закріплюється.
Номінаціяповинна тому розглядатися як «мовне закріплення понятійних ознак, щовідображають властивості предметів». Таким чином, перед актом номінаціїповинно знаходитися формування тієї структури свідомості, що шукає форми своєїфіксації.
Адекватневивчення номінативного аспекту мови вимагає насамперед дослідження йогозмістовної сторони, взаємини мови з мисленням і дійсністю. Пізнаннязакономірностей номінації спричиняє більш глибоке зрозуміння ролі людськогофактора в мові, розкриття функціональної взаємодії всіх ділянок системи іструктури мови, оскільки мовна техніка покликана забезпечувати реалізаціюрозумово-комунікативних потреб і намірів людини.
Звідси- актуальність проблем, зв’язаних із процесом і результатами, насамперед, утеорії мовної номінації. Задачі і сфера додатка такої теорії — дослідження івисновок закономірностей того, як дійсність, відбита в категоріях мислення,втілюється в значеннях мовних форм, який вплив роблять мислення і практичнадіяльність людей на становлення і прийняття суспільством мовних знаків.
Дивнавластивість акта номінації полягає в тім, що будучи спочатку актоміндивідуальної діяльності людини й об’єктивуючи в сутності суб’єктивнуструктуру свідомості, що склалася по визначених причинах у розумі однієїлюдини, цей акт по своєму матеріальному результаті — сформованому мовномупозначенню — стає надбанням мовців тією ж мовою, тобто дозволяє співвіднеститіло знака зі сформованою структурою свідомості, визначеним значенням.
Якпише Н.Д. Арутюнова, «при утворенні висловлення приходить у дію кількафункціональних механізмів мови: один з них забезпечує створення мовленнєвоїномінації події (якщо воно не може бути позначено одним словом), інший маєсвоєю метою визначення (номінацію) теми повідомлення і що повідомляється,третій спрямований на актуалізацію найменування — його співвіднесення ізситуацією мов» визначною подією, моментом мови та учасниками мовленнєвого акта,четвертий виявляє мету комунікації»|. У кінцевому рахунку перед нами дваголовних механізми, що забезпечують вибір (створення) структури висловлення івибір одиниць номінації, що заповнюють цю структуру.
Людинане може самостійно й оригінальне переробляти всі, що зустрічаються в життіситуації. Поступово у всіх членів даного мовного колективу створюютьсястереотипні установки, що визначають однаковий спосіб членувати об’єктивнуреальність і ті риси, що сприймаючий у першу чергу зауважує в предметах іситуаціях і закладає в основу найменування.
Лишепри свідомій установці на те, щоб розповісти щось іншій людині, думканаділяється в мовну форму, і щоб стати вже в новій якості, у виді судження,висловлення, вона перетерплює в художньому тексті ще одну видозміну, народжуючиособистісний зміст майбутнього мовного висловлення. З думки треба як би вибратите, що потім ввійде в мову і те, що в мозку людини існує дифузно, повинне бутиупорядковано.
Семантикавступає у свою дію на етапі узгодження особистісного змісту з мовнимизначеннями, зв’язуючи одні змісти з координатами й опорними крапками описуваноїситуації, а інші — з відносинами між ними. «Речення не здатне передатинескінчену складність одиничної ситуації — воно може тільки вказати (задопомогою слів) її опорні крапки».
Визначаючизміст майбутнього висловлення, людина і повинна виділити ці опорні крапки«за допомогою слів», тобто їхніх номінацій.
Шляхвід думки до слова являє собою складний і поетапний процес переходу від неяснихобразів, що народжуються в голові людини, асоціацій, представлень, відактивізованих у момент пробудження свідомості концептів і особистісних змістіві потреби сказати щось — до переробки цих особистісних змістів, виробленої зметою їх подальшого «вербалізації», для чого деякі особистісні змістистягаються в одне ціле, деякі усуваються, деякі виявляються у фокусісвідомості.
Людиначленує особистісні змісти і розташовує їх у групи відповідно загальновживанимоб’єднанням мовних значень у визначених мовних формах, насамперед — мовнихзнаках. Знання мови виявляється в першу чергу в умінні вибрати з існуючогоінвентарю чи засобів створити за відпрацьованими правилами придатні дляреалізації його задуму мовні форми. Роль і місце процесів номінаціївизначається, отже, там, де частина особистісних змістів буде передана в актіза допомогою існуючих одиниць номінації.
1.2 Лінгвістична сутність поняття «людські стосунки» з поглядуїх номінації в тексті
«Відношення- взаємний зв’язок різних величин, предметів, дій, емоційно-вольових установособистості на що-небудь, тобто вираження їх позицій, уявне зіставлення різнихоб’єктів або сторін даного об’єкту». Відношення міжособові — системаустанов, орієнтацій та очікувань членів групи відносно один одного, визначенихзмістом та організації спільної діяльності та цінностями; стосунків між членамигрупи, зумовлених їх особистими якостями, а не формально передбачених ролями тафункціями.
В.Н.М’ясищев розробив концепцію стосунків особистостей. «Це сукупністьтеоретичних уявлень, згідно з якими психологічним ядром особистості єіндивідуально-цілісна система її суб’єктивно-оцінних, свідомо-виборчихвідношень до дійсності, що уявляє собою досвід взаємовідношень з іншими людьмив умовах соціального середовища». Система відношень визначає характерпереживань особистості, особливості сприйняття дійсності, характер поведінки назовнішній вплив.
Такимє поняття «людські стосунки» в філософії. В лінгвістиці ж — «людські стосунки» — це категорія модальності, котра представленатрьома рівнями оцінюваністю, емоційністю, експресивністю. Головним мотивомекспресивної номінації можна вважати невгамовну спрагу експресії у мовноїособистості, її бажання виділитися й через мову теж. Появлення емотивної «логеми»диктується не стільки логічними комунікативними потребами, скільки емотивнимстаном мовця, його емоційним наміром та емоційною ситуацією.
Прагматичністьмовленнєвої оцінної діяльності визначається прагматичною орієнтацією такогоспособу діяльності, а саме: впливаючи на ціннісну орієнтацію реципієнта, вонавпливає на його діяльність. Породження оцінного висловлювання зумовлене тим, щов процесі комунікації в людині з’являється потреба висловити своє ставлення додійсності, яке є водночас оцінним і прагматичним.
Усучасній науці про мову все більше зростає інтерес до людського фактору. Упроцесі пізнання та спілкування людина не може не виражати своє ставлення допредметів та явищ довкілля. Вона живе в оточенні цінностей, діє в чіткоокресленому ціннісному середовищі.
Пізнаючиоб’єкти та явища матеріального та духовного світу, ми усвідомлюємо значущістьтого чи іншого об’єкта, тобто оцінюємо його, відносимо його властивості докатегорії позитивних або негативних якостей. Пізнаючи природні властивостіоб’єктів та відтворюючи їх цінність, людина розкриває й певні аспектисоціальних відносин, оскільки значимість речі або явища визначається перш завсе суспільним ставленням до них.
Ів логіці, і в етиці всі оцінні судження пов’язані з деонтологічними й аксіологічнимитеоріями. «У деонтологічних теоріях етики й у логіці за основу приймаєтьсяконцепт обов’язку, з якого виводиться поняття цінності. В аксіологічних жеконцепціях первинним вважається концепт цінності, добра, а поняття обов’язку — похідним від нього». Нас цікавлять аксіологічні оцінки і створені нимивисловлювання.
Оціннезначення зумовлене реальними властивостями предмета тією мірою, якою воно нимимотивується. В цілому розумінні мотив оцінки завжди має об’єктивний характер.
Системацінностей не спростовується, але може бути виведеною з людини, тобто ціннісніорієнтири особи та суспільства можуть зазнавати взаємовпливу та змінюватись.
Вцілому ряді випадків оцінка визначається як позитивна чи негативна кваліфікаціяпредмета думки. Існує й більш широке розуміння змісту оцінки: І.П. Сусов, Н.Д.Арутюнова, О.В. Падучева вважають, що оцінка — це здатність задовольнятипотреби; Н.В. Калініна, Я.Г. Мельник виявляють оцінку як аксіологічні значення;М.П. Одінцова, Н.О. Александрова називають оцінку як ставлення суб’єкта дозовнішнього середовища; на думку В.Н. Телії, С.М. Кривоноса, В.З. Панфілова,оцінка — це модальність. В цілому ж можна сказати, що ні категорія оцінки, ніпроблема оцінних одиниць ще не отримали свого належного вирішення влінгвістиці.
Мибудемо виходити з визначення оцінки, запропонованого О.В. Куніним: «Оцінка- об’єктивно-суб’єктивне чи суб’єктивно-об’єктивне ставлення людини до об’єкта,виражене мовними засобами експліцитно чи імпліцитно».
Прианалізі оцінки необхідно насамперед виділити її основні компоненти. Оцінка маєдосить складну структуру, що містить кілька обов’язкових і факультативнихелементів. До обов’язкових, на думку О.М. Вольф, відносяться такі експліцитніта імпліцитні компоненти: суб’єктивний та об’єктивний чинники, що відображаютьціннісні відносини між суб’єктом і об’єктом; властивості одного предиката(емотивність, емоційність, раціональність, експресивність).
Доскладу обов’язкових елементів входять такі імпліцитні компоненти, як шкалаоцінок, оцінний стереотип, аспект оцінки. Крім того, існують факультативніелементи оцінки: мотивування оцінки, оцінні класифікатори.
Найважливішоюособливістю оцінки є те, що в ній завжди присутній суб’єктивний чинник, якийобов’язково взаємодіє з об’єктивним. Всяке оцінне судження передбачає наявністьсуб’єкта судження, тобто тієї особи, від якої надходить оцінка, і його об’єкта,тобто предмета чи явища, якого оцінка стосується. «Вираження чиприписування цінності (оцінювання) є з’ясування певного ставлення суб’єкта чисуб’єктів оцінки до її об’єкта». Суб’єктивний компонент припускаєпозитивне чи негативне ставлення суб’єкта оцінки до об’єкта, у той час якоб’єктивний компонент оцінки орієнтується на ті властивості предметів чи явищ,на основі яких робиться оцінка.
Ускладній взаємодії суб’єкта оцінки та її об’єкта можна виділити компонент, якийприпускає ставлення суб’єкта до об’єкта, незалежно від того, якимивластивостями наділено об’єкт. Цей компонент можна називати«оціночність». О.М. Вольф називає його «емотивністю»,відмічаючи, що «він, не’звязаний безпосередньо з уявленнями про емоції,емоційність, експресивність тощо, може передбачати як емоційну, так іраціональну оцінку». Н.Д. Арутюнова ототожнює емотивність та емоційність.
Питанняпро те, який чинник в оцінці первинний — емоційний чи раціональний, є одним знайважливіших в аксіології й часто дискутується в теорії оцінок. Дляемотивістів первинними є емоції, безпосередня реакція на події, які визначаютьоцінку.
Об’єктивістиж вважають, що в емоціях приховані судження і що в усіх випадках почуття йставлення залежать від наших суджень про стан речей. Якщо ж змінюється думка,то змінюються й емоції.
Уприродній мові не може бути чисто емоційної оцінки, оскільки мова завждидопускає раціональний аспект. Відокремлення суто емоційного і виключнораціонального в мові є дуже умовним. Однак особи вираження цих двох видівоцінки в мові різняться, вказуючи на те, який початок лежить в основі судженняпро цінність об’єкта: емоційне чи раціональне.
Невід’ємноювластивістю оцінного предиката є його експресивність. Експресивність — цесемантична властивість мовного знака, його здатність виражати певним способомпозамовний зміст за допомогою цілісного наочного уявлення за метоюхарактеристики предмета мовлення.
«Почуття,що передаються за допомогою мови, розширюють і виявляють багатоплановість самоїмови, — відмічає P.A. Будагов, — людська природа мови завжди та усюди нагадуєпро себе». У зв’язку з цим виникає питання як про визначення поняттяемоційної лексики та експресії, так І про відношення експресивного таемоційного в слові. Що стосується елементів, виконуючих не тільки номінативнуфункцію, але й функцію вираження відношення мовця до предмету мовлення, тобтозамкнену у собі додаткову інформацію, то це є емоційно — оцінні елементи.
Протесуперечно вирішується проблема співвідношення експресивного та емоційного вслові. Деякі вчені (В.А. Звєгінцев, К.А. Левковська) ці категорії ототожнюють,інші (А.І. Єфимов, О.Ф. Петріщева) розрізняють екпресивне та емоційне. Багатодослідників включають поняття емоційного в поняття експресивного. Л.В. Васильєввиражає іншу думку: «Категорію емоційності доцільніше виключити із поняттяекспресивності та зробити його таким чином більш визначеним». Виключаючикатегорію емоційності із поняття експресивності, деякі лінгвісти вважають, щообразність та емоційна забарвленість додаються до мовлення їїзображувально-виразними якостями, тобто обумовлені експресивністю, виявляючисьїї наслідком.
Досліджуючиякості словосполучення (речення), неважко помітити, що наше мовлення є виразнішимв тому випадку, коли воно просякнуте певним почуттям, коли ми намагаємосяемоційно впливати на свого співрозмовника. Отже, експресивне виступає повторнимвідносно емоційного.
Доемоційної лексики слід віднести перш за все ті слова, які здатні передаватисвоїм понятійним змістом відношення учасників комунікації та безпосередньопов’язані з мовленнєвою поведінкою до адресата або предмета висловлювання.«Забарвлені одиниці завжди — бажає або не бажає мовець, — відмічає Є.Ф.Петріщева, — передають мовленню включену в них інформацію про обставиниспілкування. Оскільки це відношення передається понятійним змістом слова,оскільки є підстава говорити про емоційне, точніше емоційно-оцінне значення,яке входить до лексичного значення слова. Такі одиниці називають словами земоційно-оцінним значенням.
Вокремих випадках понятійний зміст слова, його предметне значення можезалишитись навіть на другому плані, при акцентуванні експресивно-емоційногозмісту. Слова з емоційно-оцінним значенням вже на рівні лексико-семантичноїсистеми здатні безпосередньо виражати різні емоції та емоційно-суб’єктивнуоцінку предмета мовлення.
Такимчином, у тісному зв’язку з поняттям „оцінка“ знаходиться поняттяемоційного в мові. На думку Н.Д. Арутюнової, емоції мають під собою „когнітивнуоснову: вони ґрунтуються на знаннях чи передбаченнях. Когнітивний компонент уних первинний стосовно емотивного“. Емоційність виражається емоційнимисуфіксами, вигуками, частками й інтонацією.
Різницяміж емоційним і оцінним значенням, на думку Г.І. Приходько, грунтується навживанні, яке зумовлене мовленнєвою інструкцією мовця. Емоційність — це якістьмовлення, що спричиняється психічним станом того, хто говорить. У конкретномувипадку вираження його почуттів може й не переслідувати якихось прагматичнихцілей. Оцінюваність — це якість мовлення, зумовлена в першу чергу наміромодного з комунікантів досягти певної прагматичної мети: якимось способомвплинути на духовний чи фізичний стан адресата.
Услідза О.М. Вольф та В.І. Шаховським, вважаємо, що в основі емоцій лежить оцінка, акожна емоція людини є результатом певного виду оцінки. Емоції та оцінкипов’язані між собою причинно-наслідковими взаємвідносинами. Оцінка — це думкасуб’єкта про цінність об’єкта для нього, а емоція — це переживання суб’єктомцієї думки. Емоційне ставлення є важливою складовою частиною мовноїмодальності.
Оціннеставлення прийнято розглядати як один з видів модальності, що супроводжує мовнівирази. Ставлення мовця до дійсності, що постулюється як основна ознакамодальності, тією чи іншою мірою, характерне для будь-якого висловлювання.Оскільки ставлення мовця до дійсності може виражатися різними морфологічними,лексичними, фразеологічними, синтаксичними, інтонаційними та стилістичнимизасобами, то „модальність виявляється категорією, притаманною мові в дії,тобто в мовленні, а тому є самою сутністю комунікативного процесу“. Впоняття модальності включається й емоційно-експресивна оцінка мовця.
Категоріямодальності може бути представлена на двох видах значень: об’єктивно-модальномута суб’єктивно-модальному. М.Є. Петров визначає об’єктивну модальність „яккваліфікацію змісту всього сказаного самим мовцем з точки зору йоговірогідності, а суб’єктивну як емоційне ставлення, реакції мовця-суб’єкта, щовикликаються загальною обставиною, загальною метою думок“. Модальність — це ставлення до дійсності взагалі, а оцінка передбачає оцінювання дійсності,тобто її можна й потрібно розглядати як складову частину модальності.
Отже,оцінку можна представити у вигляді модальної рамки, головними елементами якої єсуб’єкт та об’єкт, пов’язані оцінним предикатом.
Воцінці постійно взаємодіють суб’єктивний та об’єктивний фактори, причому кожнийз них торкається і суб’єкта, і об’єкта оцінки. Так суб’єкт виражає оцінку як наоснові власних емоцій, так і з урахуванням соціальних стереотипів. Об’єктоцінки також припускає об’єктивні властивості і ті, що можуть оцінюватися,виходячи з надання їм переваги індивідуальним суб’єктом. Найбільш перспективнимнапрямком дослідження лінгвістичної оцінки є вивчання її у висловлюванні,тексті. Текст є передусім носієм номінативної й комунікативної функції мови. Узв’язку з цим у ньому знаходять відображення такі його аспекти, як змістовий тамодальний, у яких виражається ставлення суб’єкта до висловлюваного. Комунікативнийаспект тексту передбачає його цілеспрямоване використання в найрізноманітнішихмовленнєвих актах.
Оцінкає одним із засобів в вираження ставлення мовця до повідомлюваного, а тому,відповідно, спричиняє модальне оформлення тексту. Оцінні мовні засоби, тіснопереплітаючись із денотативними одиницями, служать для вираження різнихпрагматичних цілей.
Такимчином, аналіз оцінки у власне лінгвістичному плані спирається на розуміннясуб’єктивного й об’єктивного значень оцінних слів і висловлювань у її» співвідношенні.В оцінних висловлюваннях суб’єктивне й об’єктивне нерозривно пов’язані,утворюючи континуум, де та й інша сторони наростають або спадають зворотньопропорційно одна одній.
Проблемаоцінних значень та засобів їх вираження в мові й мовленні — тема дужебагатоаспектна. Людська свідомість прагне не тільки до об’єктивноговідображення світу, для неї також характерна й оцінна діяльність, яка пов’язаназ прагматичним фактором у найширшому смислі. В оцінних висловлюванняхпоєднуються відомості про навколишній світ і ставлення до них суб’єктамовлення. Звідси й призначення оцінки — не просто називати, а, називаючи,характеризувати явище, виражати ставлення мовця до нього.

Розділ 2. Лексико-тематичні групи номінативних одиниць поля «людськістосунки»
Немаєні найменшого сумніву в тій величезній ролі, що відіграє спілкування в житті ідіяльності суспільства. Уже сам процес соціалізації людської особистості,процес становлення окремої людини як «суспільної людини», неможливийбез спілкування. «Спілкування складає як би внутрішній механізм життяколективу (чи соціальної групи)». Не передача інформації, а взаємодія зіншими людьми як внутрішній механізм життя колективу. Не передача інформації, асам обмін ідеями, інтересами і формування установок. Мова є найважливішимзасобом людського спілкування, знаряддям активної діяльності людини, однією зформ взаємодії суб’єкта й об’єкта діяльності, сполучною ланкою міжсуспільно-історичним досвідом і колективною діяльністю суспільства.
Пізнаючидійсність у художньому тексті, пізнаючи предмети і явища в їхніх зв’язках івідносинах з іншими предметами і явищами, герой виділяє в цих предметах істотніознаки, абстрагує їх, закріплює і передає іншим людям, що проектують закріпленев такий спосіб суспільне знання, суспільний досвід на нову дійсність,опосередковуючи їм своє пізнання.
Зв’язоквідображення людьми один одного в спілкуванні з їхніми взаєминами є очевидним.«У спілкуванні виражаються стосунки людини з їхньою різною активністю,вибірковістю, позитивним чи негативним характером. Способом чи формоюспілкування і стосунки є зверненням людини з людиною». В умовах вільноївзаємодії можуть виявлятися щирі стосунки, а в умовах несвободи і залежностіоднієї людини від іншого відношення у взаємодії не виявляються, а ховаються імаскуються. Характер взаємодії залежить не тільки від стосунків, а і відзовнішніх обставин і положення взаємодіючих.
Взаємовідношеннявідіграє істотну роль у характері процесу взаємодії й у свою чергу представляєрезультат взаємодії. Ті переживання, що виникають у процесі взаємодії,зміцнюють чи руйнують, реорганізують стосунки. Будучи об’єктом і результатомстосунків, що виникають у спілкуванні, персонаж у художньому тексті одночасновиступає в цьому спілкуванні і як суб’єкт визначених відносин. І хоча людинаможе це і не усвідомлювати, від неї самої в більшій мірі залежить характерповедінки стосовно навколишніх людей, а виходить, характер її переживань відспілкування з людьми і ті оцінки, що вона цим людям дає.
«Говорячипро специфічність пізнання в художньому тексті людиною людини, необхідно такожбачити, що це пізнання, зв’язано з встановленням і збереженнямкомунікації» [2,6,32]. Будучи проявом такого пізнання, образи інших людейі узагальнене знання, що складається в людини про неї постійно залежать відцілей і характеру його комунікацій з іншими людьми, а на ці комунікації, у своючергу, завжди впливає та діяльність, що поєднує людей, її зміст, хід ірезультати.
Образиі поняття, що формуються в людей один про одного, несучи їм інформацію про об’єктивніхарактеристики кожного учасника діяльності і про його можливості, дозволяють їмповодитися відповідно до відмічуваних в іншої людини властивостей і доцільнопланувати свою поведінку.
Людинав ролі об’єкта пізнання, як і будь-який об’єкт дійсності, викликає в людей, щопізнають визначене відношення. Але через те, що вона сама здатна«створювати світ», активно впливати на хід спілкування, вона своїмповодженням найсильнішим чином впливає на відношення до неї навколишніх людей.А наявні в цих людей стереотипи й установки, актуалізуючись при взаємодії зоцінюваною людиною, у свою чергу, у дуже великому ступені обумовлюють конкретнусвоєрідність враження, що ця людина потім у кожного з них викликає.
Спілкуванняміж персонажами в художньому тексті спрямовано на встановлення психічногоконтакту між людьми. Метою його є зміна взаємин між людьми, встановленнявзаєморозуміння, вплив на знання, думки, стосунки, почуття й інші проявиспрямованості особистості. У ході спілкування, тобто комунікації, відбувається такимчином обмін інформацією між людьми.
Своєріднимзмістом комунікації варто визнати стосунки, що наповняють спілкування, додаютьйому своєрідний колорит, забарвлення. «Відношення — це позиція особистостідо усього, що її оточує і до самої себе». Людина так чи інакше відноситьсядо речей, подій, людей. Почуття, інтереси, увага — от ті психічні процеси, щовиражають відношення людини, її позицію.
Літературавідіграє особливу роль у розвитку розуміння людиною навколишньої дійсності ісамої себе. «За кожним текстом стоїть мовна особистість». Щоб читачодержав представлення про визначене життєве середовище, письменник свої ідеї іпредставлення дає через характери, «створені цим середовищем, по яких ісудять про ті» закономірності життя, що сформували його саме таким.
«УвагаКрісті Вольф прикута до фігури Касандри, що пророчила загибель Трої під часгреко-троянської війни». Відправним пунктом, що дав імпульс усьому задуму,послужила, по власному визнанню письменниці, от така загадка: чому пророцтвамКасандри — царської доньки, до того ж жриці, чиї пророкування сприймалися якволя богів, — ніхто не вірив? Версію про немилість Аполлона, що таким чиномнібито покарав Касандру за норовистість, довелося відкинути як свідомо казкову.Потрібно було достовірне, реалістичне пояснення. І воно знайшлося: очевидно,Касандра знала те, чого інші знати просто не хотіли, їй вистачило розуму,мужності, а може і провісного дарунка розглянути хід подій у його реальномусвітлі, зрозуміти дійсні мотиви війни і відрізніти їх від приводів, задопомогою яких війна була розв’язана. Іншими словами, їй вдалося розглянутиобман, якого інші чи не помітили, або віддали перевагу не зауважувати його. Цеперше питання спричинило за собою наступне, не менш важливе: чи дійсно Касандрабула така самотня у своєму всевіданні? Невже всі її співвітчизники були таккатастрофічно сліпі і довірливі? І так далі — ланцюжок питань і умовиводів,ланки якого, як провідна нитка, допомагали автору добиратися до історичноїправди, читач легко становить і сам.
Мабуть,сама смілива і несподівана знахідка Крісти Вольф у повісті про Касандру — цевгадана усередині міфологічного сюжету історія виникнення міфів політичних, задопомогою яких ворожа народу державна влада підкоряє маси не тільки і нестільки силою, скільки обманом і вміло психозом, що нагнітається”. Загаласом офіційних святкувань і подій «державної важливості»(відправлення трьох кораблів, помпезна зустріч легендарної цариці Олени, якій,- от воістину щасливе осяяння письменниці, — зовсім не було в обложеної Трої),Касандра розглянула злочинну механіку ідеологічної неправди, безвідмовнофункціонуючу і понині — досить згадати витончену практику гітлеризму, щоввергнуло людство в саму кровопролитну з воєн. «Коли починається війна, мивідразу довідаємося про це, але коли починається підготовка війни? Якщо тількитут є правила, треба розповісти про них вам, передати іншим. Відтиснути наглині, висікти на камені, передавати із покоління в покоління. Що буде тамнаписано? Раніше всіх інші слова: „Не дайте своїм обдурити вас“.
»Касандра”Крісти Вольф — це жагуче застереження проти війни, актуальність якого в нашідні, коли все пекуче звучить вимога прогресивної світової громадськостібудувати політичні стосунки по іншому, на основах нового мислення,безсумнівна”. Власне, повість саме до цього і призиває: відмовитися відпатетики насильства і допотопного примата сили (чого вартий один тільки«герой» Ахілл, «ця худоба», зображений Крістою Вольф знеприкритою огидою), шукати нові, розумні і гуманні способи вирішування політичнихпротиріч. Від цього залежать зараз долі всієї людської цивілізації, колишняісторія якої по більшій частині була історією воєн.
Зцією проблемою в повісті тісно сполучена інша аж ніяк не безперечна.”Історія людства — серед інших аспектів — розглядається тут і як історіяпанування чоловіка, що поневолив жінку і витіснив її з громадського життя, щосаме по собі ні сумнівів, ні заперечень не викликає”. Але десь у таємномуконтексті повісті прочитується думка, що все зло і недосконалість сучасногосвіту повелося з установленням патріархату: саме тоді і запанував в людськомуспівтоваристві культ сили. На допатріархальні стосунки, де очолювала жінка,Кріста Вольф дивиться як на деяку упущену людством можливість, і, здається,дивиться не без частки ідеалізації. У всякому разі, розуміння справжньої сутіподій і різкий осуд війни довірено у повісті винятково жінкам: самої Касандрі,її матері Гекубі, мудрій, усе відаючій бабі Арисбі. Важливо відзначити, щосугубо «жіноче» бачення світу, властиво усім її книгам, а«Касандрі» особливо, нічого загального не має з філософією таідеологією модного на Заході фемінізму, неспроможність якого трагічно зображеноКрістою Вольф в образі войовниці Пенфезилеї. У віковічному жіночому безправ”їписьменниця справедливо вбачає одне з багатьох нездоланних лих сучасноїцивілізації і досліджує його, мабуть, особливо пильно і пристрасно.
Касандразнаходиться в центрі подій війни, вона практично, ідеально і морально в неїуплетена. І найважливіше те, що вона, будучи жрицею і віщункою, могла впливатина хід подій. «Жоден інший образ, що поєднував у собі історичного,актуального, особистого і загального початку, не міг утілити намір КрістиВольф». Із самого початку роману ми натрапляємо на зображення характерів,збіг обставин, міркування, емоції. При першому прочитанні, оповідання здаєтьсярозмитим. Але з часом перед нами з’являються істотні вузлові і поворотні пунктижиття Касандри. Улюблена донька троянського короля з дитинства має потребувідрізнятися і вирізнятися серед інших. Вона намагалася уникнути долі всіхжінок її часу. У цьому закладено основи її дару передбачення.
Вонаненавидить не супротивника, а сам нездоровий дух війни, жорстокість чоловіківпроти чоловіків і головним чином їхнє грубе поводження з жінками. Касандра — цене небесно-ідеалістична, а зовсім земна істота, що знаходиться в центріконфліктів і протиріч. Вона переживає не середню, але типову жіночу долю, стаєжертвою насильства, пізнає жахи війни і людські розчарування, її розвитокописан Крістою Вольф з аналітичною різкістю.
Пророчийдарунок Касандри із самого початку — не божественний подарунок, а марнославнамета. Але все-таки вона залишається совістю свого народу і не відокремлюєтьсявід нього. Суттєвим для Касандри персонально і для всієї історії є релігійнийелемент, що критикує ілюзії. Людина, не дивлячись ні на які обставини, євідповідальною за свої вчинки.
Такимчином, можна говорити про принципову мовну багатозначність художнього тексту,обов’язкову наявність в ньому, поряд з явними, і схованих змістів, що виражаютьсятими чи іншими мовними одиницями.
Розвитокобраза Касандри відбувається паралельно переходу імені власного «Касандра» в ім’я загальне — ” Касандра ” як пророчиця, провісниця. Ужена початку роману — Касандра з’являється сильною і мужньою жінкою. У неїтверезий розум і світла голова. Вона позбавлена подвійності, прихованості імінливості. Цей образ бойової жінки проходить через весь твір. До самихостанніх сторінок твору Касандра була віддана народу і своєму улюбленому — Енею. Так, образ Касандри тісно переплетено у романі з образом народу й образомЕнея. Касандра нерозривно пов’язана зі своєю країною, родиною, народом.
Такожвона віддана й Енею — своєму першому й останньому коханню. Її любов добатьківщини і до Енея чиста, ніжна і безкорислива. В образі Касандриписьменниця втілила найкращі риси сучасної жінки. Образ Енея розвиваєтьсяпаралельно з образом Касандри. У романі вони виступають двома позитивнимигероями. Обоє — рішучі, сміливі, відкриті, рвучкі. Таким чином, тема любовіКасандри до Енея і до своєї батьківщини займає центральну позицію в художньомутексті.
Паралельноз темою любові в повісті розвивається тема війни. Касандра, що пророчилазагибель Трої під час греко-троянської війни, спостерігає, як би з боку, задіями супротивників. У війні беруть участь, головним чином, Ахілл, Агамемнон,батько Касандри Пріам.
Тісноз темою війни переплітаються теми насильства, ненависті і політики. Пануваннячоловіків, що поневолили жінок, проходить через усю повість від початку докінця. Головним об’єктом ненависті Касандри є Ахілл — «худоба», щоубиває з жорстокістю і холоднокровністю безневинних людей. У темі політикивеличезну роль відіграє Пріам, що не вірить і не слухає свою власну дочку.
Щеоднією темою, що проходить через усю повість і має велике значення є темасім’ї. Через усю повість Касандра проносить у своєму серці любов до матеріГекуби, батька Пріама та своїх братів та сестер. Вона не засуджує свою матір ісестер, що скорилися цьому світу і не обвинувачує батька, що, як і всі,приречений на те, щоб не вірити її пророкуванням. Жаліючи їх, вона намагаєтьсясама змінити свою долю, долю жінки в той час.
Усіці деталі стали відомі завдяки підтексту. Кріста Вольф, як майстер підтексту,зуміла донести до читачів переживання, почуття і настрої головної героїні ітієї епохи (Троянської війни). Поява схованої інформації, досліджуваноїлінгвістичне, зв’язана насамперед з тим, що мовні одиниці в художньому текстііснують, у порівнянні з текстами інших видів, в особливо тісному зв’язку, вониутворюють «стилістичний контекст», що сприяє збільшеннюбагатозначності, створенню додаткових конотацій, посиленню одних сем інейтралізації інших.
Багатозначністьпронизує всі рівні мови художньої літератури: від слова до текстових структур.Усі види неоднозначних одиниць здатні реалізувати свою неоднозначність ухудожньому тексті.
Виділеніу творі тематичні групи поля «людські стосунки » (” Поле — сукупність змістовних одиниць, понять, слів, що покриває визначену галузьлюдського досвіду” характеризуються розмаїтістю емоційно-оцінної лексики.Це передача різного ступеня інтенсивності, чи перебільшення зм’якшення,позитивна чи негативна, принизлива оцінка. Особливого згадування заслуговуютьзабобони й упередження. Вони впливають на оцінку мовцем вірогідності повідомлення,причому наявність одного з даних параметрів може привести до появи іншого:наприклад, упереджена думка слухаючого щодо вірогідності висловлення може бутирезультатом його недостатньої поінформованості чи ігнорування загальноприйнятихстереотипів.
Длятем любові і сім’ї характерно широке вживання синонімічної лексики:«lieben, mögen, gern haben»; «schön,hübsch»; «Liebe, Leidenschaft»; «verzeihen,vergeben»; «liebend,liebevoll»; зменшувально-пестливої:«Töchterchen»; «Pferdchen»; «Liebchen»;«Köpfchen»; метафоричної: «das massige Weib»;«ein Palast des Schweigens»; «die kluge Brieses»;«arme kleine Schwester»; «Knabenalter».
Длятем війни, політики, насильства характерне вживання одиночних фразеологізмів:«mit Haut und Haar»; «ein freches Aas»; «den Kopf verlieren»;«mit kaltem Blut»; слів з переносним значенням: «der HeldAchill»; «in Tränen gebadet»; «unser besterFeind»; «der Krieg tötete den Vogel»;«grossmäulige Griechen»; «unser mächtigerKönig».
Теманасильства характеризується лайливою, грубою лексикою: «verrecken»;«das Vieh»; «es sind alles Bestien».
Емоційність,властива усім лексико-тематичним групам, знаходить своє мовне вираження увигуках: «О das sie nicht zu leben verstehn»; «O was fuerWörter sie mich lehrten»; «O diese schöne Stimme. На»і, що найголовніше, у інтонації мовлення, у процесі чого емоційність стає нібисупроводжуючою ознакою багатьох слів.
2.1 Семантична класифікація номінативних одиниць поля «людськістосунки» у художньому тексті
Емоціїпронизують життя людини, супроводжують будь-яку його діяльність, єнайважливішою ланкою людського існування. Багатство світу емоцій відбиваєтьсяперш за все у мові і мовленні. Лінгвістика вивчає не самі емоції, аемотивність.
«Емотивність- це відображення емоцій на мовному рівні, це властивість мови висловлюватисистемою своїх засобів емоційність як факт психіки». Відповідно доемотивної лексики належать одиниці, що містять у структурі свого значенняемотивну сему. «Емотивна сема — це компонент лексичного значення слова,який означає, виражає або описує будь-яку емоцію». Крім, власне,лексичного рівня, емоції можуть бути виражені фонологічними засобами (задопомогою інтонації), словотворчими або синтаксичними засобами (особливийпорядок слів у реченні, повтори).
Дляпослідовного структурування поля емотивності необхідно перш за все розмежувати,на думку В.І. Шаховського, три класи емотивної лексики: лексика, що виражаєемоції, лексика, що означає емоції, лексика, що описує емоції.
Емоціїможуть виявлятися у мові як емоційне супроводження, емоційне забарвлення, щовиникає в результаті прориву у мову емоційного стану або емоційного ставленнямовця. Наприклад, «das Vieh» — служить для висловлювання неприязні;«das massige Weib» — насмішки;. «Lieber» — ніжності; «Naund» — здивування або нетерпіння.
Долексики, що безпосередньо називає емоції, належать слова, предметно-денотативнезначення яких складають уявлення про емоції: «traurig» — сумний;«nervös» — нервовий; «lieben» — кохати.
Лексика,що описує емоції, описово передає емоційний стан людини: «strahlen» — засіяти від радості; «erstarren»- остовпіти від здивування;«erröten» — почервоніти від сорому.
Обсягемотивної лексики у різних мовах зовсім не однаковий. Хоч самі емоціїуніверсальні, їх відбиття у кожній мові самобутнє. Для того, щоб встановитимежі поля ” людські стосунки “, необхідно перш за все виробитиінвентар початкових емотивних змістів.
Проблемакласифікації емоцій, виділення початкових емотивних змістів дещо нагадуєпроблему позначення кольорів. Людські переживання досить різноманітні,їх легкоможна порівняти з кольорами у природі. B.C. Дерябiн виділяє «нижчіпочуття» та «вищі почуття». Перші пов’язані з елементарнимипсихічними процесами, котрі обумовлені інстинктами, властивими як людині, так ітваринам: інстинкт самозбереження, інстинкт продовження роду. Тож, допочаткових емоцій належать емоції задоволення — незадоволення, спокою — неспокою, радості — суму, бажання — огиди.
Як«складні кольори» виступають «вищі почуття», вторинніемоції. Це емоції, що породжуються соціальним середовищем. Людина — це продуктрозвитку суспільства. Отже, початкові емоції, властиві людині від народження,обростають додатковими змістовими компонентами. Кожна людина чутлива догромадської думки про себе, а також тим або іншим чином визначає своє ставленнядо світу, до себе, до інших людей. Звідси такі самозвеличуючі емоції, якгордість, пихатість, і такі самозневажливі емоції, як сором’язливість,образливість.
Емоціїу мові подаються частіше за все не як окремі сутності, а як конкретні виявленняоб’єктивної дійсності. У результаті цього сема емотивності, що вказує наконкретну тональність емоції, поєднується у словниковій дефініції з більшабстрактними категоріально-семантичними компонентами. Цими компонентами єкатегоріально-лексичні семи, які є універсальними семантичними категоріями:стан, дія, ставлення, вплив, якість, ознака, особа. У структурі лексичногозначення слова денотативні емотивні семи залежать від категоріально-лексичнихсем, тому що стоять нижче від них за рівнем абстракції.
Проаналізувавшиполе «людські стосунки» в художньому творі «Касандра»Крісти Вольф, ми виділили шість семантичних класів.
Першийсемантичний клас об’єднує предикативні вислови із категоріально-лексичною семою«бути», «перебувати», «відчувати деякий стан», щопоєднується з конкретною емотивною семою. Наприклад: «beunruhigen» — турбуватися, тобто перебувати у стані неспокою; «bewundern» — дивуватися, тобто відчувати подив. До цього класу слів входять не тількидієслова, а також прикметники («gleichgültig» — байдужий),іменники («Begeisterung » — натхнення, тобто стан душевногопіднесення), або цілі предикативні висловлювання («traurig sein» — сумувати, тобто відчувати смуток, «Abscheu empfinden» — відчуватиогиду).
Другийклас — це семантичний клас становлення емоційного стану, який представленокатегоріально-лексичною семою «починати бути у певному стані».Наприклад: «sich verlieben» — закохатися; «in Verzweiflunggeraten» — впасти у відчай; «sich ärgern» — розлютуватися;«sich interessieren» — зацікавитися; «sich schämen» —засоромитися.
Третійклас — семантичний клас емоційного впливу, який представленокатегоріально-лексичною семою «приведення суб’єкта у певний стан».Наприклад: «stören» — турбувати; «hindern» — стояти надорозі, тобто спричиняти неспокій, тобто спричиняти незручність;«traurig» — сумний, тобто той, що викликає смуток;«unglückselig » — нещасний, тобто той, що завдає нещастя;«ruhelos» — неспокійний, тобто той, що викликає неспокій;«unzufrieden» — незадовільний, тобто той, що викликає незадоволення.
Четвертийклас — семантичний клас емоційного ставлення, представленoкатегоріально-лексичною семою ” відчувати певне емоційне ставлення докогось або чогось “: «lieben» — кохати; «stolz sein» — пишатися; «bedauern» — жаліти; «eifersüchtig sein» — ревнувати; «neidisch sein» — заздріти; «achten» — поважати.
П’ятийклас емоційної характеризації, який об’єднує лексичні одиниці зкатегоріально-лексичними семами «особа», «ознака».Сематична модель лексичних одиниць цього класу може бути визначена як«той, що характеризується або відрiзняється якоюсь емоційною якістю».Наприклад:
«treu»- вірний, тобто той, хто відзначається вірністю; «grausam» — жорстокий, той, хто не має серця; «ergeben» — покірливий, той, хто немає волі.
Шостийклас (категоріально-лексична сема «властивість») — це клас слів, деемоції представлено як абстрактні сутності: «Nervösität» — нервозність, тобто властивість за значенням прикметника«nervös»; «Neugier» — допитливість, тобто властивістьза значенням прикметника «neugierig».
Отже,кожне почуття має потенційні можливості позначення у різних семантичних класах.Наприклад, почуття любові може бути зображено як: стан — «Leidenschaft» — пристрасть; «Gegenliebe» — взаємність;становлення стану — «sich verlieben» — закохатися; вплив — «bezaubern» — приворожити; ставлення — «schwärmen» — обожнювати; емоційна характерізація — «Liebhaber» — коханець;емоційна властивість — «Anhänglichkeit» — прихільність.
Усіперелічені вище семантичні класи вміщують лексику, яка називає (позначає)емоції. Лексика, що описує емоції, представлена у семантичних класахзовнішнього вираження емоційного стану. Безпосередньо до ядра поля прилягаєгрупа слів, що мають таку структуру значення: категоріально-семантичнийкомпонент «зовнішнє вираження» + категоріально-лекична сема емотивности+ диференційно-лексична сема «якісна ознака». Наприклад:«stumm» — онімілий, той, хто оторопів від здивування, тобто той, хтовиявляє здивування через утрату здібності діяти або реагувати.
Узоні перехідності між ядром і периферією поля знаходяться предикатнівисловлення, у яких категоріально-емотивна сема поєднується з іншоюкатегоріальною семою. Наприклад, категоріальне-лексична сема поведінка +ідентифікуюча емосема: «umschmeicheln» — ластитися, тобто поводитися,виявляючи любов до когось; «sich ereifern» — гарячкувати, діяти устані збудження. Категоріально-лексична сема жест + ідентифікуюча емосема можебути представлена так: «umarmen» — обійняти, тобто охопити руками,виявляючи ласку, любов; «sich verziehen» — робити гримаси, виявляючинезадоволення. Дієслова «schimpfen», «brummen» являютьсобою поєднання емотивної семи незадоволення з категоріально-лексичною семоюмовлення.
Емотивнасема може входити не тільки до логіко-предметної частини значення. Існує цілийклас слів, у значеннях яких емосема виступає на правах конотативногокомпонента, що доповнює предметно-поняттєвий зміст мовної
одиниціі надає їй експресивної функції, наприклад: «das Vieh» — повідношенню до людини.
Отже,центральну частину ядра поля утворюють афективи (лексика, що виражає емоції).Само ядро поля становить категоріально-емотивна лексика (лексика, що називаєемоції), що представлена категоріально-семантичними компонентами стану, впливу,становлення стану, ставлення, характеризування, властивості). У безпосереднійблизькості від ядра розташовуються одиниці із семантичною формулоюкатегоріально-лексична сема емотивності + категоріально-лексична семаповедінки, жесту, мовлення (лексика, що описує емоції). Експресиви (лексика, щовиражає емоції) становлять саму периферію поля.
Емоціївиражаються визначеною інтонацією, особливими мовними засобами: вигуками,емоційно-оцінною лексикою. Вираження емоцій завжди зв’язано з мовою людини, щопереживає чи оцінює. Бажаючи зацікавити чи переконати слухаючого, мовецьмобілізує свої і його емоції.
Емоційно-оцінніелементи групуються найчастіше на початку висловлення, де вони допомагаютьпривернути увагу співрозмовника, створити визначену «настройку», абонаприкінці його, де вони як би завершують висловлення, підсумовують сказане,ставлять крапку, роблять подальшу мову непотрібною. Нерідко ці елементиохоплюють мову по обидвa боки, створюючи дійсно щось начебто емоційно-оцінноїрамки, часом же вони включаються усередину акта мовлення. Але в будь-якомувипадку емоційно-оцінну рамку варто розуміти не в чисто геометричному змісті,але як психологічний кадр висловлення, що може знаходити своє вираження різнимизасобами й у різних місцях чи висловлення тексту.
«Длязбільшення емотивної сили можуть бути використані два прийоми: інтенсивність чизвертання до розуму слухаючого, інакше кажучи, апеляція до аргументів „[39:45]. Ці два прийоми, добре відомі ще з античної риторики, широковикористовуються в мовленнєвих актах різного стилістичного рівня інайрізноманітнішого змісту.
Усвою чергу інтенсивність досягається двома засобами: якістю і кількістю. Якіснаінтенсивність полягає у виборі більш сильного слова з ряду синонімів, кількісна- у повторенні слова, що має емоційно-оцінне значення. Нерідко обидва прийомивикористовуються спільно: повтор елементів комбінується з їхньою варіацією інавіть градацією. Варіативні позначення найчастіше і складають емотивно-оціннийблок. Якщо прямий повтор емотивів, поза спеціальною стилістичною задачею,створює ефект монотоності і послабляє емотивну силу висловлення, то варіюваннязабезпечує підтримку уваги і великий психологічний ефект.
Однакі варіювання не повинне бути надмірним, тому що при цьому адресат не може, засловами Дж. К. Ціпфа, “встежити за стрибками думки» мовця. Це одна зпричин того, що частіше, ніж прямий повтор, зустрічається різноманітневаріювання емотивів: «Es ist sein Ton.Der Ton der Verkündigung istdahin. Glücklicherweise dahin; „Die Liebe früher, jetzt dieAngst. Die sprang mich an, als der Wagen, den müde Pferde den Bergheraufgeschleppt hatten, zwischen den düsteren Mauern zum Haltenkam“.
Переживаннямовця можуть бути настільки інтенсивні, що вони не знаходять слів для їхньоговираження. Ще в античній риториці відзначалася значимість фігури умовчання, щомає ту експресивну особливість, що слухаючий може додавати змісти за своїмвибором. У цьому випадку мається отже, асиметрія між вираженням і інтенцієюмовця. Можна розрізняти кілька видів такої асиметрії, що несеекспресивно-оцінну функцію.
Насампередце власне умовчання, відсутність всякого означаючого, відповідного переживаннямовця: „Woher ich mir das Recht auf solche Sprüche nähme. Ichantwortete nicht, schloss die Augen vor Glück“
Іншийприйом полягає у вживанні мотивів відверненого в даній ситуації значення.Мовець не в стані виразити усі свої почуття, викликані даною ситуацією, і вінвиражає свій емоційний стан лише за допомогою вигуків чи звертань: „О dasssie nicht zu leben verstehn“; „Ich Seherin! Priamostochter“;»Und Polyxena? Bitte! Polyxena!”; «O ueber die furchtbareFruchtbarkeit der Hekabe»; «O ich genoss ihn füchterlich»;«O ich war verbohrt».
Припередачі емоцій денотативна сторона відступає на задній план. Існує мовленнєвеправило: якщо який-небудь елемент висловлення є семантичне надлишковим, то вінпочинає грати стилістичну чи стройову функцію. Наприклад, у вираженні «Ichhabe das mit meinen eigenen Augen gesehen» слова mit meinen eigenen Augenнадлишкові, вони нічого нового не вносять у висловлення в семантичномувідношенні, тому що людина не може бачити інакше, як власними очима. І вонидуже важливі в стилістичному відношенні, тому що підсилюють емоційний впливфрази. З цього правила випливає зворотнє явище: усякий семантично надлишковийелемент може здобувати емоційно-стилістичну функцію: «Unendlich lange,scheint mir, waren seine Augen über mir, deren Farbe ich nichtergründen konnte»; «Tanze, Kassandra, mehr dich»;«Sekundenlang war eine Totenstille»; «Dann dieser Schrei, Mord-und Verzweiflungsschrei».
Оскількипри вираженні емоцій чисто денотативна функція слів і висловлень утрачає своюзначимість, вища інтенсивність почуттів може бути виражена нейтральною, що невідноситься до справи, «недоречною» фразою або взагалі безглуздимнабором слів.
Ціфрази і слова являють собою по суті справи непрямі висловлення: не бажаючи чине будучи в силах знайти адекватного вираження своєму почуттю, мовець«розряджається», вимовляючи яку-небудь банальність чи безглуздість:«Tote sind nicht eifersüchtig aufeinander»; «Nichts istsüßer als der Tod».
Аргументаціядозволяє значно підсилити вплив емоційно-оцінного блоку на слухаючого. Вонапокликана показати об’єктивність суджень мовця і переконати слухаючого воцінці, що дає мовець.
Посиленняаргументації досягається також за допомогою «ораторської обережності»- застережень, завдяки яким мовець виступає як об’єктивний суддя, так щопідвищується довіра до його слів. Такі застереження формуються за схемою: Erist so und so, aber (obwohl): «Sie habe mir nicht gelegen, Penthesilea,die männermordende Kämpferin. Wie? Ob ich denn glaubte, sie, Myrene,hätte weniger Männer umgebracht als ihre Heerführerin?».
Уцілому, емоційно-оцінне і нейтрально-фактичне проникають у тексті одне в інше,взаємно підкріплюють і підсилюють один одного.
Однак,співвідношення між емотивними і нейтральними блоками може здобувати в текстірізні конфігурації, але найбільше чітко показує призначення емотивних блоківтой випадок, коли уривок тексту починається і закінчується емотивним блоком, аміж ними розгортається більш нейтрально викладена розповідь. Початковий блок уцьому випадку дає експозицію, попереджає адресата, приковує його увагу, у тойчас як кінцевий блок підкреслює підсумок розповіді, причому емоційно-оціннийкомпонент додає йому категоричний характер.
Емоціяє ядром мовної особистості, тому проблема ” Людина в мові “, а отже,і проблема ” Емоції людини в мові ” — це не тільки лінгвістичнапроблема. Це і дидактична проблема, що вимагає перегляду традиційних методівнавчання рідній і нерідній мові і переходу до нових напрямків у методиці(комунікативному, когнітивному).
Будь-якаемоційна комунікативна ситуація характеризується специфічною комунiкативно — цільовою семантикою використовуваних мовних знаків. Ці знаки виконують функціюдинамічної взаємодії комуникантів. З іншого боку, вони є інструментом длявивчення динамічної емоційної взаємодії мовної особистості з її оточенням іінструментом для навчання мовної особистості емоційній мовленнєвій взаємодії.
Навчальнамовна дія мовця в емоційній комунікативній ситуації завжди в кінцевому рахункує соціальною, тобто все-таки надособистісною, а не індивідуальною дією,направленою на комуніканта. Однак у художній і в реальній емоційній комунікаціїможуть превалювати сугубо особистісні емотивні змісти, що неможливо передбачитиі змоделювати в навчальній комунікації.
Володінняемотивним фондом німецької мови і моделями, категоріями і типами емотивноїдеривації і номінації є найважливішою частиною умов гармонійного спілкуваннялюдей.

Розділ 3. Способи номінативної репрезентації поля «людськістосунки» і переклад номінативної лексики
Узалежності від об’єкта, що позначається, розрізняються два типи номінацій:елементна і подієва (ситуативна).
Елементнаномінація позначає визначений елемент дійсності: предмет, якість, процес,відношення, будь-який реальний чи мислимий об’єкт. Номінантом тут може бутислово чи, словосполучення, значима морфема.
Подієваномінація в якості номіна та має мікроситуацію, тобто подія, факт, що поєднуєряд елементів.
Співвідношенняелементної і собитійної номінації в мовленні є відношення частини до цілого.«Якщо розглядати речення як знак, то саме воно є повним знаком, тоді якнаявні у нього значимі елементи — частковими». Зрозуміло, ці визначення неповинні розумітися механістично: є речення, що складаються з одного слова, як єсловосполучення, що не утворюють речення. Навіть якщо окреме слово виступає якціле речення, воно повинно «доповниться» продукуючими засобами, щолінгвістичне виражають цей семіотичний акт (фінітна форма дієслова, інтонація).
Елементніномінації класифікуються в залежності від характеру елемента, що позначається.У навколишній дійсності людина виділяє насамперед предмети, що маютьхарактеристики просторового порядку, зв’язані з ними процеси, події чи стани,характеризовані в тимчасовому плані, зв’язуючи їхні стосунки, ознаки предметіві процесів.
Елементніномінації узяті окремо також відбивають модальний і соціальний аспекти. Першийз цих аспектів формує експресивно-емоційне фарбування номінації, другий — їїфункціонально-стильову характеристику. З одного боку, багато слів не мають цихдодаткових компонентів значення (стилістично нейтральна лексика), з іншою, умові є слова, основною функцією яких є позначення раціональної чи емоційноїоцінки події мовця (модальні слова) і слова, що спеціально позначають умовиспілкування (формули ввічливості: «Bitte», «Vielen Dank»,«Ich bin sehr dankbar»; звертання: «Genosse», «meinFreund»). На відміну від подієвої, окремо узята елементна номінація невідбиває інформативного аспекту, хоча існують слова і морфеми, що спеціальновиражають цей аспект у складі висловлення.
Подієвіномінації класифікуються в залежності від характеру ситуації, що позначається.Тут розрізняються безсуб’єктні процеси: «Es dunkelt»; «Esregnet»; «Es taut»; дії і стани суб’єкта: «Die Leutelaufen»; «Sie schlief. Подієві номінації крім того можуть позначатипросту подію чи кілька подій, що знаходяться у визначених відносинах, щоутворять складну подію. Р.Мішеа відзначає в ситуації три аспекти: тематичний(те, про що говорять), стилістичний (відображаючий взаємини між співрозмовникамий умови, у яких здійснюється акт мови), психологічний (визначальні вербальніреакції на різні імпульси: упевненість, сумнів, припущення, замилування),інформативний, що показує ступінь знання ситуації мовцем і комунікативну метувисловлення.
Позначенняоб’єкту дає мовець, але вибір їм форми номінації відбиває не тільки відношеннясуб’єкта до об’єкта, але і відношення суб’єкта до адресата, загальні умовимовленнєвого акта, а також відношення адресата до предмету мовлення. Адресатбезпосередньо в даному акті номінації не бере участь, але він — необхіднийкомпонент акта мовлення, без нього мовлення не виконує своєї комунікативноїфункції, — і його відношення до об’єкта і до самого мовця опосередкованомовцем. Таким чином, можна виділити три типи характеристик номінацій, щовідбивають:
а)стосункиміж номінатором і адресатом;
б)стосункиномінатора до об’єкта;
в)відношенняадресата до об’єкта.
Ланцюжок»мовець — адресат” відбиває соціальний аспект акта мовлення, йогозовнішні умови і формує опозицію загальновживана / соціальне відзначенаномінація. Остання належить до визначеного функціонального стилю чи довизначених умов спілкування. В елементних номінаціях вона виражаєтьсяособливими стилістичними синонімами: «hoffen — vertrauen»;«behandeln — heilen»; «die Unwahrheit sagen — aufschneiden»; «schimpfen — anbellen»; «der Junge — derKnabe»; «das Mädchen — das Ding».
Соціальневідзначені номінації часто виявляються одночасно й експресивно пофарбованими.Подієві номінації передають соціальний стан добором специфічних слів,конструкцій, а також формами ввічливості. Останнє формується часто шляхомнепрямого вживання номінативних слів. Так, у фразі: «Sagen Sie mir bitte,wann beendet es?» «Sagen Sie mir bitte» виконує фактичну функцію(установлення контакту зі співрозмовником на визначеному рівні ввічливості).
Відношенняномінатора до об’єкта може бути:
1) об’єктивним;
2) оцінним;у тому числі:
а)раціональним;
б)емоційним.
Об’єктивневідношення номінатора до номіната лежить в основі формування релятивнихномінацій. Так, ту саму жінку дитина називає «мама», чоловік-«дружина».
Раціональнаоцінка формує значення впевненості / невпевненості; визначеності / можливості.В елементних номінаціях воно виявляється в опозиції пряма / приблизнаномінація. Остання використовується, коли мовець не може ідентифікувати об’єктчи не знає його точне найменування.
Дляприблизної номінації використовуються слова типу: «etwas»,«irgendein», «solch ein», «so etwas wie»,«doch», «in seiner Art»: «Solch ein Vieh warAchill», «Doch niemand wird dir glauben», «Da von jedemetwas in mir ist, habe ich zu keinem ganz gehört». У подієвихномінаціях раціональна оцінка передається формами модальності (модальні слова):«vielleicht»; «wohl»; «wahrscheinlich»;«vermutlich»; «angeblich»: «Ganz haben wir ihn wohlgekannt»; «Verräterisch» — sagte Myrene, mich nichtzuhörte, mich vielleicht gar nicht verstand…”.
Емоційнаоцінка виявляється в опозиції нейтральна / експресивно зафарбована номінація.Остання характеризує позитивне чи негативне відношення номінатора до об’єкта. Велементних номінаціях вона позначається особливими синонімами: «werfen — schleudern»;«Der Dienst — das Dienen»; «abschneiden -absäbeln».
Уподієвих номінаціях вона виражається вибором слів і конструкцій, інтонацією, атакож модальними словами (leider, zum Glück): «Glücklicherweisedahin»; «Wie ich, leider, unterdrücken musste, was ich ihm jetzterst hätte sagen können».
Ланцюжок«адресат — номінат» має два прояви: відношення, що виражається вномінації, може бути власним і невласним.
Об’єктивневідношення адресата до об’єкта лежить в основі невласних релятивних номінацій,при яких об’єкт позначається виходячи з його відношення до адресата.Наприклад:” Was hat er dir gesagt?”. Особа одержує позначення зпогляду співрозмовника, а не самого мовця:«Spricht er zu mir ?»;«Wer weiß, aus welcher Not sie ihn, wenn sie ihn mordet,reißt?»; «Habe er dem Gott nicht drei seiner besten Pferde vorder Überfahrt geopfert ?».
Раціональнийаспект відношень співрозмовник — номінат виявляється в номінаціях, щовідбивають інформованість співрозмовника про предмет мови. В обох типахномінацій — елементних і подієвих — це виражається в протиставленні прямихномінацій надлишковим чи економним.
Надлишковіномінації в цьому випадку полягають у повторенні позначення іншими засобами,пояснюючими співрозмовнику, про що мова: «Mein Hass kam mir abhanden,wann? Er fehlt mir doch, mein praller saftiger Hass. Ein Name könnte ihnwecken, aber ich lass den Namen lieber jetzt noch ungedacht. Wenn ich daskoennte»; «Ich mache die Schmerzprobe. Ich mache die Schmerzprobe unddenk an die Abschiede».
Ситуативно-обумовленимномінаціям властива економія, компресія: «Und dass der Gott, zu dessenDienst ich mich bestimmt, mich ganz besitzen wollte — war es nichtnatürlich? Doch. Also. Was fehlte?…»; «Das Licht erlosch.Erlischt. Sie kommen»; «Mühelos. Vor dem stand ich wieder. Sahdas Gesicht. Ausdruckslos. Gern. Unbelehrbar».
Прианалізі літературного художнього твору неминуче звертання до мовної тканинитвору — естетично організованому зразку мовленнєвої діяльності людини.
Мова«Касандри » обумовлена її змістом, жанром, художнім методом, часом іособистістю самої Крісти Вольф.
Художніобрази у творі емоційно зафарбовані, у них дана концентрація думки черезпочуття, що завжди викликають відповідну емоційну реакцію: любов чи ненависть,симпатію чи антипатію, радість чи смуток, сміх чи сльози.
КрістаВольф, виражаючи своє бачення, розуміння явищ дійсності, прагне переконатичитачів у їхній істиності, прагне потягнути читача до розкритого перед нимсвіту образів, емоцій, ідей. Властивості істинності і заразливості притаманнізначному творчому створенню в цілому й окремим його художнім висловленням.
Проаналізувавшитему любові у творі ” Касандра “, ми визначили такі елементніномінації: «Ich mache die Schmerzprobe »; «Er hasst mich»;«Schön?»;«Ich war allein»;«Leichter?»;«Nein»; «Was fehlte ?»; «Endlich»; «Und mich»; «Ja. So war es»; «Meine Anhänglichkeit inEhren»; «Sondern um unsretwillen. Umdeinet — und um meinetwillen»; «Der Schmerz soll uns an uns erinnern»; «Aber du wirstschweigen»; «Ich blieb bei Verstand»; «Aber — Keine Sorge.Nur zum Schein. In Wirklichkeit», — у який відбиті думки, почуття,переживання Касандри з приводу своєї любові до Енея.
Подієвиминомінаціями є такі: «Als ich mit Aineias auf der Mauer stand, zum letztenMal das Licht betrachten, kam es zwischen uns zum Streit. Aineias, der mich niebedrängte, der mich immer gelten lies, nichts an mir biegen oderändern wollte, bestand darauf, dass ich mit ihm ging. Er wollte es mirbefehlen», — з цього прикладу видно, що між Касандрою і Енеєм відбуласясуперечка. Він ніколи ні на чому не наполягав, хотів наказати їй залишитимісто. Касандра, що любила Енея саме за те, що він був не такий як інші, ніколинічого не вимагав, була уражена його різкістю і тому відповіла йому холодністю.«Aineias. Lieber. Du hast mich verstanden, lange eh du zugabst. Es war jaklar: Allen, die überlebten, würden die neuen Herren ihr Gesetzdiktieren», — цей приклад показує, чому головна героїня вирішилазалишитися в зруйнованої Троє — вона знала, що куди б вона не пішла, там були бнові добродії, що нав’язують свої закони і вимагають їхні виконання і повнепідпорядкування того, чому Касандра ніколи б не скорилася.
Дотеми сім’ї можна привести приклади таких елементних номінацій, як:
«Pariswar tot»; «Angst voll umfasste Hekabe die Mutter meinen Arm»;«Hekabe die Mutter. Ich träume wieder»; «Ihr Mund»;«Was sollte mir eine Mutter, die Schwäche zeigte»; «Hekabeherrscht nur über solche, die beherrschbar sind»; «Mit einemSchlag sah ich den Vater in anderem Licht»; «Die zweiflerischeMutter»; «Der Vater weinte schwächlich», у яких вираженіпереживання і думки Касандри про свою сім’ю. У них виражається яка-небудь дія,що кинулася в очі Кассандре чи яка-небудь особлива деталь.
Наступніприклади можна віднести до подієвих номінацій: «Drinnen, in meiner Naehe,ich sah es: Hektor und Deiphobos, meine beiden ältesten Brüder,drangen gezücktem Schwert auf den eher erstaunten als erschrockenenFremdling ein. Begriff er wirklich nicht, dass die Reihenfolge der Sieger beiden Spielen festlag; dass er ein Gesetz verletzt hatte? Er begriff esnicht», — цей приклад виражає думки Касандри про своїх братів, що напали змечем на чужинця. Касандра міркує, що він не знав, що порушив закон. Такимчином, у цьому прикладі представлені всі три аспекти подієвої номінації.«Priamos der König hatte drei Mittel gegen eine Tochter, die ihmnicht gehorchte. Er konnte sie für wahnsinnig erklären. Er konnte sieeinsperren. Er konnte sie zu einer ungewollten Heirat zwingen. Nie war in Troiaeine Tochter eines freien Mannes zur Ehe gezwungen worden. Dies war dasLetzte», — з підтексту випливає, що улюблена дочка троянського короля незбиралася з цим миритися, її рішення було тверде і непохитне — уникнути долівсіх жінок її часу. «Nein. Vergessen will ich den zerrütteten,verwahrlosten Vater nicht. Doch auch den König nicht, den ich als Kindüber alle Menschen liebte. Der in Phantasiewelten leben konnte; nicht ganzscharf die Bedingungen ins Auge fasste, die seinen Staat zusammenhielten, auchdie nicht, die ihn bedrohten. Das machte ihn nicht zum idealen König, dochwar er der Mann der idealen Königin, das gab ihm Sonderrechte», — уцьому прикладі Кріста Вольф показала всю безмежну любов Касандри до своїхбатьків. Незважаючи на те, що самі рідні їй люди не визнають її дарункапередбачення, вона залишається їм вірна.
Теманенависті Касандри представлена, головним чином, Ахілом. Дуже часто письменницявикористовує такі елементні номінації: «Achill das Vieh»,«Dieses Vieh Achill». Ці позначення проходять через весь текст, у нихвиражене усе відношення Крісти Вольф до цієї людини. Наступну номінацію можнавизначити як подієву, тому що письменниця поступово, слово за словом, речення зареченням, представляє нам щиру сутність Ахілла: «Dann kam Achill das Vieh.Des Mörders Eintritt in den Tempel, der, als er im Eingang stand,verdunkelt wurde. Was wollte dieser Mensch. Was suchte er bewaffnet hier imTempel. Dann lachte er. Jedes Haar auf meinem Kopf stand mir zu Berge. Wienäherte sich dieser Feind dem Bruder. Als Mörder? Als Verführer?Das tänzelnde Heran nahm des Verfolgers, ein geiles Vieh».
Темивійни, насильства і політики тісно зв’язані між собою, вони уплетені друг удруга як кільця одного ланцюжка. Приклади елементних номінацій:«Todesangst»; «Ein erster Kreislauf; „Ungut,übermüdet in den Tod zu gehn“; „Sekundenlang war eineTotenstille“; „Dieser Schrei, Mord — und Verzweiflungsschrei“; „DerGeruch nach Angst“; „Der Schlächter, schauerlich und lustvollheulend, floh“; „Das Schlimmste kam noch, kommt noch“;»Eine Verteidigungsring! Eine vorgeschobene Linie hinter einer Schutzwehr!Gräben!”; «Wir sind verloren. Weh, wir sind verloren »;«Wir haben ja dann alle den Anlass für den Krieg vergessen», — ціприклади показують спостереження Касандри за всіма подіями, що відбувалисянавколо. У її думках відбита вся обстановка того часу.
Прикладамиподієвих номінацій можуть бути такі: «Ein Pulk von Griechen, dicht beidicht sich haltend, gepanzert und die Schilde um sich herum wie einelükkenlose Wand, stürmte, einem einzigen Organismus gleich, mit Kopfund Gliedern, unter nie vernommenem Geheul an Land», — полк греків бувдобре озброєний і настільки підготовлений до нападу, що загибель троянців буланеминучою. «Wer immer jetzt dort steht, sieht auf die Küste, mitTrümmern, Leichen, Kriegsgerät bedeckt, die Troia einst beherrschte,und, wenn er sich umdreht, sieht er die zerstörte Stadt», — пророкування Касандри виповнилося, Троя зруйнована. Довгоочікувана тиша- ірішення головної героїні залишитися на своїй землі.
Розглядвидів номінації приводить до висновку, що загальна типологія номінацій можебути представлена у виді багатомірного простору з пересічними ознаками, ядроякого складає відношення знаменне слово — об’єкт, а на периферії знаходяться іншітипи, що відрізняються від ядерного одним чи декількома ознаками.
Твірмистецтва — це створений автором об’єкт, який організовує потік поєднуванихвражень так, що кожний потенційний реципієнт по-своєму може зрозуміти той самийтвір, первинну форму, яку задумав автор. Кожен реципієнт, сприймаючи твір, несеу собі певну конкретну ситуацію, частково зумовлену сприйнятливість, смаки,уподобання, власні упередження, так що розуміння первинної форми відбуваєтьсязгідно з індивідуальною детермінованістю.

Висновки
Актимовлення, з яких складається мовленнєва діяльність, не тільки цілеспрямовані,але і ситуаційно орієнтовані. Вони зв’язані не тільки з особистістю мовця іслухача, але одночасно і з тим, що мається загального не тільки міжспіврозмовниками як такими, але і з тим, що мається спільного у членів даногомовленнєвого колективу.
Черезмову акти мовлення зв’язані також із практикою попередніх поколінь, що говорилина тій же мові, і з досвідом людства, що розмовляло на різних мовах. Все цеведе до того, що акти мови варто вивчати не тільки в тісному зв’язку з аналізомвнутрішнього світу і внутрішніх можливостей людини, не тільки враховуючи як їїсуспільні, соціальні, так і природні індивідуальні характеристики, але і потому, які механізми ними зараз керують і що дозволяє цим актам опинятисяскладовими процесу комунікації і засобом людських стосунків.
Такимчином, в аналізі мовленнєвої діяльності неможливо обійтися без врахуваннялюдського фактора: механізми мовлення існують у людині і використовуються нею.Разом з тим мовленнєва діяльність — це діяльність, у ході якої використовуєтьсямова. В основі мовлення лежить, однак, не стільки вживання мови, скількизвертання до мови і до її незкінченних можливостей. Номінація, як обов’язковийкомпонент мовленнєвої діяльності реалізує думку людини лише в з’єднанні зграматичним структуруванням (організацією синтаксичної схеми висловлення). Чимповніше і виразніше може передати та чи інша одиниця номінації типи відносин,тим вище її значимість для організації висловлення.
Мовленнєвадіяльність складає невід’ємну частину поведінки людини і повинна розглядатисяяк особливий різновид її діяльності в цілому, специфічна по її функціях і засобу,який в ній використовується — мові.
Оскількимовна картина світу в художньому тексті створюється в ході номінативноїдіяльності, характер співвідношення концептуальної і мовної систем найкращевивчати, досліджуючи саме цю діяльність і встановлюючи в процесі такого аналізуі напрямок номінативної діяльності на позначення цілком визначених фрагментівсвіту, і реальні засоби та прийоми номінації, і національний та культурнийколорит що відбувається, і, нарешті, причини, мотиви й інтенції мовців.Вивчення більш загальних властивостей мовних картин світу різних мов допомагаєпролити світло на їх універсальні характеристики.
Уформуванні мовної картини світу, що складається у мовця по мірі того, як вінопановує рідною мовою, важливу роль з лінгвістичної точки зору здобуваєвнутрішній лексикон, куди ” записуються ” засвоєнні слова разом з їхвластивостями, чи система, іменована іноді словесною пам’яттю. Фактично тутопиняється репрезентованим поступово колективний досвід мовців поіндивідуалізації різних об’єктів світу і їхньої категоризації і класифікації.
Проаналізувавшитвір ” Касандра ” Крісти Вольф, можна стверджувати, що він містить усобі безліч номінативних засобів. Найбільш часто трапляються типи номінації — елементна номінація. Номінація є головною одиницею семантичної організаціїхудожнього тексту в денотативному аспекті. Саме в художньому творі письменник,зображуючи дійсність, відбиває своє бачення і відношення до світу. Суб’єктивнамодель світу і себе у світі складається насамперед у процесі суспільноїпрактики. При цьому величезну роль грає спілкування.
Метоюбудь-якого спілкування є обмін інформацією (інтелектуальною чи емоціональною).При цьому важливо не просто одержувати чи передавати інформацію. Ми повинні, зоднієї сторони, спробувати адекватно зрозуміти ту інформацію, що ми одержуємо,а з іншого боку — наділити свою інформацію у форму, максимально доступну ізрозумілу для реципієнта. Передаючи інформацію, автор завжди сподівається, щобуде ” правильно зрозумілий “. Більш того, автору необхідний«зворотний зв’язок »: підтвердження реципієнтом одержання інформації.Отже, адекватне розуміння комунікантами один одного забезпечує успішнепротікання комунікації і допомагає уникнути комунікативного провалу.
Художнялітература безмежно розширює моральний кругозір особистості. Художній образ нетільки збагачує нас баченням іншого життя, широким представленням про своїхсучасників, пізнанням різних соціальних шарів, але й інших епох, країн.Розширення такого досвіду не замінити ні науковою книжкою, ні довідниками. Миусвідомлюємо себе й вчимося мистецтву людських стосунків у спілкуванні нетільки з реальними людьми, але і з літературними персонажами. Це багаті тасамобутні характери, вражаючі у своїй конкретності і неповторюваності, щобезпосередньо впливають на уяву, але при цьому відкриті нашій свідомості, якрідко бувають відкриті реальні люди.
Перекладацькітруднощі криються, як ми вже зазначали, у мовних особливостях оригіналу, улінгвальних особливостях обох мов.
Нарозбіжності у перекладі вплинули: чинник часу, індивідуальний стильперекладача.
Збереженняремінісценції є досить складним, але водночас вдалим у перекладі.

RESÜMEE
Die vorliegende Diplomarbeit wird der Forschung der Besonderheiten derÜbersetzung ins Ukrainische gewidmet.
Das ausgewählte Thema der Diplomarbeit ist die Übersetzung derdeutschen zusammengesetzten Substantive als Bestandteile des rechtlichenDiskurses.
Im Laufe der ungestümen Entwicklung der Wirtschaft, neueTechnologien und internationale politische kommerzielle Beziehungen zwischenvielen Ländern der Welt, wird das scharfe Bedürfnis nach der Sendungder großen Zahl der professionellen Informationen aus anderen Sprachenbeobachtet und auch in den Forschungen der Besonderheiten der Übersetzungder Texte des juristischen Charakters, und die Sendungen der grammatikalischenund lexikalischen Erscheinungen ins Ukrainische. In Anbetracht der fast vollenAbwesenheit solcher Forschungen in der Ukraine wurde dieses Thema derDiplomarbeit gewählt.
Die Aktualität und die Notwendigkeit einer solchen Forschung wirddavon vorherbestimmt, dass im Zusammenhang mit der stürmischen Entwicklungder Wissenschaft und Technik von den Prozessen ihrer Integration und derinternationalen Kooperation das dringende Bedürfnis der Vervollkommnungdes Systems der Sendung und der Bearbeitung der Informationen dieZusammenarbeiten der Wissenschaftler verschiedener Länder in verschiedenenSphären der Wissenschaft und Technik entsteht.
Indieser Arbeit betrachtet man die Arten der Nomination im Kunstwerk. DieUntersuchung der Nomination als den Aspekt der Sprechtätigkeit ist vorallem ihr Erlernen als einen besonderen Typ der menschlichen Aktivität. Indieser Hinsicht ist es wichtig jene Mechanismen herzustellen, die im Grunde desErzeugnis und des Verständnis der Aussagen sind und die das Bewusstseindes Menschen in Handeln bringen.
DieAktualität des gewählten Themas der Diplomarbeit ist vor allem durchdie gemeine Tendenz der modernen Linguistik auf das Erlernen der Sprache imProzess ihrer Funktionsweise, auch durch die Notwendigkeit der Untersuchung desTextes als die Haupteinheit der Sprachkommunikation und die Wichtigkeit desErlernendes der nominativen Prozesse im Kunstwerk bedingt.
DerGegenstand der Untersuchung ist die Nomination als den Aspekt derSprechtätigkeit.
DasZiel der Diplomarbeit ist das linguistiche Wesen der menschlichen Beziehungenim Kunstwerk als die Arten der Übergabe der Nomination zu bestimmen.
DieAufgaben der Untersuchung sind die Bestimmung der Nominationstypen im Kunstwerkund die Wichtigkeit der Betrachtung der Nomination der menschlichen Beziehungenals den Aspekt der Sprechtätigkeit.
DieNomination kann man auf der Ebene der Sprache und der Rede betrachten. DieSprechtätigkeit spiegelt aber alles wider, wofür die Spracheexistiert und das, mit welchen Zielen die Sprechenden sie benutzen. Die Spracheuntersucht man als das Mittel und die Rede als die Weise der Formierung undFormulierung der Sprechtätigkeit des Individuums.
Dielinguistische Grundlage der Untersuchung ist die Kategorie der Modalität,die durch die Subjektivität, Objektivität, Emotionalität derAussage repräsentiert ist. Sie spielen wichtige Rolle im Prozess derNomination. Die Emotionen und Bewertungen, die den Menschen geeignet sind,werden eine der Widerspiegelungsform der Wirklichkeit.
Soin der Analyse der Sprechtätigkeit ist es unmöglich ohne dieBerechnung des menschlichen Faktors herauszukommen: die Mechanismen der Redeexistieren in dem Menschen und werden von ihm verwendet.
DasWerk «Kassandra» von Christa Wolf enthält viele Nominationsmittel.Der verbreitetste Typ der Nomination ist die Elementsnomination. Die Nominationist die Haupteinheit der semantischen Organisation des Kunstwerkes imdenotativen Aspekt. Eben im Kunstwerk spiegelt der Schriftsteller seine Sichtund sein Verhalten zur Welt wider.
Dassubjektive Modell der Welt und sich selbst in der Welt bildet sich im Prozessdes gesellschaftlichen Praktikums. Und der Umgang spielt die große Rolle.Das entsprechende Verständnis der Menschen versorgt den erfolgreichenDurchgang der Kommunikation.

Список використаної літератури
1. АлексееваП.С. Профессиональное обучениепереводчика. – СПб.: Союз, 2001. – 288 с.
2. АндрієнкоЛ.О. Науково-технічний переклад. –Черкаси: ЧДТУ, 2002. – 92 с.
3. АполловаМ.А. Scientific English: Грамматическиетрудности перевода. – М.: Международные отношения, 1977. – 136 с.
4. БорисоваО.В. Трансформаціявербалізації в англо-українському перекладі: Дис… канд. філол. наук:10.02.16. – К., 2005. – 279 с.
5. БреусЕ.В. Основы теории и практикиперевода с русского языка на английский. – М.: УРАО, 1998. – 207 с.
6. Введение в сравнительную типологиюанглийского, русского и украинского языков / К.К. Швачко, П.В. Терентьев, Т.Г.Янукян, С.А. Швачко. – К.: Вища школа, 1977. – 150 с.
7. ВиноградовB.C. Введение впереводоведение (общие и лексические вопросы). – М.: Изд-во ин-та общегосреднего образования РАО, 2001.–224 с.
8. ГетьманЗ.О. Практикум з порівняльної стилістикиіспанської та української мов (функціональні стилі в текстах.). – К.: Київськийуніверситет, 2002. – 228 с.
9. ГладушН.Ф. Прагматичні модифікації при перекладі// Вісник Сумського державного університету. – Суми, 2003. – №4. – С. 50-53.
10. ГрабовецькаО.С. Епітетна конструкція у художньомуперекладі (на матеріалі української і англійської мов): Автореф. дис… канд.філол. наук: 10.02.16 / КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 24 с.
11. ҐудманянА.Ґ. Практика перекладу з основної іноземної мовинауково-технічної літератури. Хрестоматія. – К.: НАУ, 2005. – 80 с.
12. ДавыдоваН.А. Некоторые особенности переводанаучных текстов «малого жанра» (на материале подъязыка химии) // Теория ипрактика перевода: Республ. межведомств, науч. сб. – К.: КГУ им. Т.Г. Шевченко,1985. – Вып. 12. – С. 118 — 122.
13. ДроздоваТ.Ю., Берестова А.И., Маилова В.Г. English Grammar: Reference and Practice. – СПб.:Химера, 2000. – 360 с.
14. ЗарицкийМ.С. Переклад: створення таредагування: Посібник. – К.: Парламентське видавництво, 2001. – 156 с.
15. ИсаковаЛ.С. О переводе английскихабсолютных конструкций с экспрессивным значением (на материале русскихпереводов произведений Ф.С. Фицджеральда). – www.zhurnal.ape.relarn.ru.
16. ІванишинО.М. Терміносполуки у фреймовійструктурі англомовного науково-технічного тексту // Мовні і концептуальнікартини світу: 3б. наук, праць. Спец, випуск: Мови, культури, переклад уконтексті Європейського співробітництва. Міжн. конф… Доповіді. – К, 2001.– С.135- 137.
17. КарабанВ.І. Переклад англійської науковоїі технічної літератури: В 2 ч. – Вінниця: Нова книга, 2001. – Ч. 1: Граматичнітруднощі. – 272 с.
18. КарабанВ.І. Переклад англійської наукової ітехнічної літератури: В 2 ч. – Вінниця: Нова книга, 2001. – Ч. 2: Лексичні,термінологічні та жанрово-стилістичні труднощі. – 303 с.
19. КарабанВ.І., Мейс Дж. Переклад з української мови наанглійську: Навч. посібник-довідник для студентів вищих закладів освіти.–Вінниця: Нова книга, 2003. – 608 с.
20. КарамишеваІ.Д. Структури вторинної предикації уанглійській мові: до питання класифікації // Вісник нац. ун-ту «Львівськаполітехніка». Проблеми лінгвістики науково-технічного та художнього текстута питання лінгвометодики. –Львів, 2002. – № 465. – С. 82 — 86.
21. КолодійБ.М. Відтворення функціональної семантикиукраїнських часток у перекладах англійською та французькою мовами: Автореф.дис… канд. філол. наук: 10.02.16. – КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. –20 с.
22. КомиссаровВ.Н. Лингвистика перевода. – М.:Международные отношения, 1980. – 166 с.
23. КомиссаровВ.Н. Общая теория перевода.Проблемы переводоведение в трудах зарубежных ученых. – М.: Высшая школа, 1990.– 127 с.
24. КомиссаровВ.Н. Теория перевода(лингвистические аспекты). – М.: Высшая школа, 1990. –252 с.
25. КомиссаровВ.Н., Коралова А.Л. Практикум по переводу санглийского языка на русский. – М.: Высшая школа, 1990. – 252 с.
26. КомиссаровВ.Н., Рецкер Я.И., Тархов В.И. Пособиепо переводу с английского языка на русский: В 3ч. – М.: Высшая школа, 1960. –Ч.1. – 176 с.
27. КоптіловB.B. Стилізація в перекладі // Українськамова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 600 с.
28. КузьмінаК.К. Трансформація номіналізації вангло-українському та українсько-англійському напрямках перекладу: Дис…канд. філол. наук: 10.02.16. – К., 2004. – 277 с.
29. Минъяр-БелоручевР.К. Теория и методы перевода. –М.: Московский лицей, 1996. – 208 с.
30. МушнінаО.О. Особливості відтворення артиклів уперекладі науково-технічної та художньої прози // Актуальні проблемиукраїнської лінгвістики: теорія і практика. 36. наук, праць. – К.: Київськийуніверситет, 2005. – Вип. XI. – С. 49 — 53.
31. НиколаеваТ.М. Категорияопределенности-неопределенности // Языкознание. Большой энциклопедическийсловарь. – 2-е изд. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2000. – 349 с.
32. НовиковаМ.О. Перекладач і класика. Проформи і межі перекладацької інтерпретації // «Хай слово мовлене інакше…» –К.: Дніпро, 1982. – С. 40 — 51.
33. ОліковаМ.О. Теорія і практика перекладу: Навч.посібник. – Луцьк: Вежа, 2000. – 170 с.
34. ПеребийнісВ.І. Статистичні методи для лінгвістів. –Вінниця: Нова книга, 2001. – 168 с.
35. Попередження інтерференціїмови оригіналу в перекладі (вибрані граматичні та лексичні проблеми перекладу зукраїнської мови на англійську) / В.І. Карабан, О.В. Борисова, Б.М. Колодій,К.А. Кузьміна. – Вінниця: Нова книга, 2003. – 208 с.
36. РецкерЯ.И. Теория перевода и переводческаяпрактика. – М.: Международные отношения, 1974. – 216 с.
37. РильськийМ. Л. Мистецтво перекладу. – К.: Радянський письменник, 1975. – 343с.
38. СудавцевВ.А. Научно-техническая информацияи перевод: Пособие по англ. языку. – М.: Высшая школа, 1989. — 232 с.
39. ФедоровA.B. Основы общей теории перевода(лингвистические проблемы). — М.: Высшая школа, 1983. – 303 с.
40. ШвачкоС.О. Типологія синтаксичних зв’язків (наматеріалі англійської, української та російської мов) // Проблеми зіставноїсемантики. – 2003. – № 6. – С. 312 — 318.
41. ШвейцерА.Д. Теория перевода: статус,проблемы, аспекты. – М.: Наука, 1988. – 215 с.
42. Akhmanova О. Linguisticsand Semiotics. – M.: Moscow University Press, 1979.– 109 p.
43. Belobrova V.A. Analysisof the Simple Sentence and the compound Sentence in Modern English. –Leningrad: Leningrad University Press, 1971. – 70 p.
44. Biber D., Johanson S. LongmanGrammar of Spoken and Written English. – Harlow: Pearson Education PublishingHouse, 2000. – 1204 p.
45. Catford J.G. ALinguistic Theory of Translation. An Essay in Applied Linguistics. – London:Oxford University Press, 1967. – 103 p.
46.  Chandler R.E., Hefler A.R. AHandbook of Comparative Grammar for Students of Foreign Languages. — N.Y.:American Book Company, 1949. – 132 p.
47. Korunets I.V. ContrastiveTypology of the English and Ukrainian Languages. – Vinnitsa: Nova KnihaPublishers, 2003. – 459 p.
48. Newmark P. ATextbook of Translation. – New York, etc: Prentice Hall, 1988. – 292 p.
49. Nida E.A., Taber C.R. TheTheory and Practice of Translation. –Leiden: EJ.Brill, 1969. – 197 p.
50.Hartman P. Text als linguistiches Objekt // Beiträge zurTextlinguistik.München, 1971. — №5. — S.9-29.
51.Weinrich H. Sprache in Texten. — Stuttgart, 1979. — 150 s.
52.Fleischer W. Stilistik der deutschen Gegenwartssprache. — Leipzig, 1975.- 271s.
53.Keller J. Kognitive Linguistik für Beginners. — Frankfurt, 1991. — 220.
54.Gespraech mit ChristaWolf// Weimarer Beiträge. -1994. — №6. — S. 25-31. 55.Zu Christa Wolfspoetischem Prinzip. Nachbemerkung zum Gespräch //
Weimarer Beiträge.-1994. — №6. — S. 42-50.
56.Kayser W. Das sprachlicheKunstwerk. — Berlin, 1998. — 334 s.
57. Wolf C. SubjektiveAuthentizitaet und gesellschaftliche Wahrheit // Auskünfte.-1996.-№2.-S.484-518.
58.Wolf C. Kassandra. — Berlin: Aufbau — Verlag, 2003. — 366 s.
саморефлексіянімецькомовний лексика лінгвістичний