Особливості перекладу французьких фразеологізмів,запозичених з латинської мови
План
Вступ
1. Поняття перекладу у науковій літературі. Типивідповідників при перекладі
2. Визначення фразеологічногозвороту у сучасній лінгвістиці. Класифікація фразеологізмів
3. Французькі фразеологізми в аспекті перекладу українськоюмовою
Висновки
Перелік посилань
Вступ
Інтеграція України до європейського простору, поширенняїї контактів із Францією та іншими франкомовними країнами, необхідність спільноїпраці у різноманітних галузях висуває на порядок денний проблему досконалого володінняфранцузькою мовою, підготовки високоякісних фахівців у сфері перекладу. Вирішенняцієї проблеми неможливе без наявності досконалих словників, складених на основівиявлення повного тезаурусу, опису корпусу одиниць та дослідження функціонуваннярізних особливостей стилів мови.
Проблема високоякісної підготовки перекладачівзумовлює необхідність детального вивчення ряду аспектів теорії комунікації, функціонуванняодиниць мови, удосконалення моделей перекладу.
Проблеми фразеології у мовознавстві активно досліджуютьсяв роботах О.І. Чередниченко, Д.В. Ужченко, В.Я. Теклюк, А.І. Молоткова та іншихвчених [13, 18, 21, 22]. Ними неодноразово зазначалося, що повсякденна мова не міститьувесь арсенал виразних засобів, які є в літературній мові, що позначається на їїякості. Необхідне правильне застосування цих художніх засобів, тому що їх недоречнеабо неправильне використання робить мову не тільки убогою, але і стилістично неграмотною.Доречно ж застосовані фразеологізми оживляють і прикрашають як усне мовлення, такі літературні твори.
Дослідження природи фразеологічних зворотів необхіднедля висвітлення проблеми співвідношення фразеологізмів різних мов з метою перекладу,пошуку міжмовних універсалій для створення фразеологічних словників, розробки викладаннятеорії фразеології для майбутніх перекладачів та викладачів французької мови.
Ряд питань, які стосуються теми роботи вже булиоб’єктом наукового дослідження у роботах таких науковців як Н.Ф. Алефіренко, Ш.Баллі, В.Г. Гак та інших [2, 4, 7]. Але незважаючи на це французька фразеологіязалишається досить мало дослідженою в аспекті зіставлення та перекладу. У той жечас, без вирішення цієї проблеми неможливим є забезпечення якісного перекладу зфранцузької мови. Все викладене вище зумовлює актуальність обраної теми.
Метою роботи є виявленняособливостей перекладу фразеологічних одиниць з французької мови на українську.
Для досягнення поставленої мети були сформованітакі завдання:
1. Визначити поняття перекладу у науковій літературі татипи відповідників при перекладі.
2. Визначити поняття фразеологічного звороту у сучаснійлінгвістиці та надати класифікацію фразеологізмів.
3. Виявити особливості передачі змісту французьких фразеологізмівукраїнською мовою.
Об’єктом роботи є засобиперекладу фразеологічних одиниць з французької мови на українську.
Предметом роботи єособливості перекладу французьких фразеологізмів, запозичених з латинської мови.
1. Поняття перекладу у науковій літературі.Типи відповідників при перекладі
Переклад — це дуже давній вид людської діяльності.Без нього важко уявити такі добре відомі історичні факти, як утворення великих імперій,населених численними багатомовними народами, панування культури однієї нації, якамає більший соціальний престиж, розповсюдження релігійних та соціальних вчень тощо.
Прикладами найдавніших відомих нам перекладів можнавважати переклади Біблії. Як відомо, Старий Завіт первісно був написаний старовинноюєврейською мовою (гібрім), яка з часом стала мертвою. У ІІ-І ст. до н. е.був зроблений переклад Біблії арамейською мовою (т. зв. Таргумім, від арамейського“таргум” — пояснення), у ІІ-ІІІ ст. — грецькою мовою (ПерекладСімдесятьох або Септуагінта. За переказом, він був зроблений за 72дні 72 старійшинами на о. Фарос під Олександрією), у IV ст. — латинською (так званийпростонародний або Vulgata).
Як бачимо, уже в той час переклад був важливоюскладовою життя суспільства. Однак, за останні десятиліття масштаби перекладацькоїдіяльності настільки виросли, що є всі підстави говорити про початок нового етапув історії перекладу. У ХХ столітті значно розширилися міжнародні контакти. На картісвіту з’явилося багато нових незалежних держав, виникли численні міжнародні та регіональніорганізації держав. Бурхливий розвиток науки і техніки викликав велику потребу вактивному обміні інформацією. Щороку в світі відбувається багато міжнародних конференцій,зустрічей, нарад. Значно виріс об’єм міжнародної торгівлі, інтенсивність дипломатичноїдіяльності, міжнародної кореспонденції. Розширилися культурні зв’язки між народами,насправді масового характеру набув туризм.
Усі ці зміни в житті людства викликали небаченудо цього часу потребу в перекладах та перекладачах. За короткий час у світі з’явилосябагато секцій, агентств та бюро перекладів, відділів та інститутів інформації, методичнихвидань, які виходять одночасно декількома мовами. Перекладацькою діяльністю займаютьсятисячі спеціалістів різного профілю, референтів, інформаторів, секретарів.
Роль перекладача є величезною і до нього ставлятьсявисокі вимоги. Він повинен вільно володіти двома мовами, бути високоосвіченою людиноюз широкими та багатосторонніми знаннями. Перекладач повинен, крім того, добре розбиратисяв предметі перекладу. Якщо йдеться про перекладача суспільно-політичного тексту,то він повинен бути в курсі міжнародних подій, знати політичну систему, економіку,географію, адміністративний устрій тощо. Перекладач повинен вивчати культуру, історію,літературу інших народів і особливо народу тієї країни, з мови якого він перекладає.Він повинен знати побут і звичаї цього народу.
Значне збільшення масштабів та значення перекладацькоїдіяльності не могло не привернути уваги вчених. Уже в давні часи робилися спробиякось осмислити процес перекладу, виявити основні труднощі в його реалізації таїх причини, виробити принципи та рекомендації, які перекладачі могли б використовуватив роботі. Про переклад висловлювалися у своїх роботах багато видатних майстрів слова:Цицерон, Роджер Бекон, Данте, Сервантес, Мартін Лютер, Гете, Пушкін. Активно займалисяперекладом та його проблемами Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, П. Грабовський.
Процес перекладу, що складає специфіку комунікаціїз використанням двох мов, має свої суттєві особливості. Перша особливість полягаєв його різноманітності. Переклад може здійснюватися письмово і усно, із сприйняттямвихідного тексту через навушники і візуально, в спокійній обстановці кабінету ів напруженій обстановці переговорів. Перекладатися можуть художня проза і науковастаття, вірші і листівки ворога, розмовні кліше в побутовій ситуації і діалектизмив мові обвинуваченого чи свідка на судовому засіданні. Переклад може здійснюватисяз англійської мови на українську, з української на французьку, з італійської наяпонську і в будь-якій комбінації двох існуючих у світі мов.
Іншою особливістю процесу перекладу є “невловимість”деяких його сторін. Дослідник зазвичай має у своєму розпорядженні два тексти (вихіднийі перекладу), а що відбувається в голові перекладача, як перекладач працює — проце можна лише здогадуватися.
Різноманітність процесу перекладу, невловимістьдеяких його сторін, що ускладнює дослідження, є причиною появи численних абстрактнихмоделей процесу перекладу, до створення різних теорій перекладу. Серед них теоріязакономірних відповідників Я.І. Рецкера, трансформаційна теорію перекладу Ю.А. Найда,ситуативна теорія В.Г. Гака, семантико-семіотична модель Л.С. Бархударова, теоріярівнів еквівалентності В.Н. Комісарова. Всі ці теорії перекладу, які складають предметнауки про переклад, в основному правильно відображають різні сторони об’єкту, алевони не відображають об’єкта в цілому. Незважаючи на велику кількість моделей перекладу,навряд чи сьогодні будь-яка теорія перекладу може претендувати на домінуюче положенняв науці. Однак, не викликає сумнівів той факт, що всі теорії, які правильно відображаютьту чи іншу сторону об’єкта науки про переклад, роблять в неї свій внесок.
Взагалі, переклад — це відтворення оригіналузасобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягаєтьсяцілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичнійсвоєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежитьчерез встановлення формальних відповідників. Співставлення засобів різних мов, навітьнайбільш віддалених, можливе лише шляхом співставлення функцій, які виконують різнімовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній а не формальнійвідповідності оригіналу. Це положення вимагає пояснення на конкретному прикладі.У кожній мові існують свої граматичні, лексичні та стилістичні норми, дійсні тількидля даної мови. При переході до вираження думки на іншій мові необхідно знайти такізасоби і, в першу чергу, такі граматичні форми, які б так само відповідали змісту,так само зливалися б з ним, як зливається із своїм змістом форма оригіналу.
Візьмемо для прикладу речення французькою мовою:
C’est sont mes parents qui occupent cette chambre.
Недосвідчений перекладач скоріше всього збережеі синтаксичну конструкцію, і порядок слів оригіналу:
Це мої батьки, які займають цю кімнату.
Однак такий переклад навряд чи буде сприйматисячитачем як метеозведення.
Структура цього французького речення різко відрізняєтьсявід прийнятого в таких випадках оформлення думки в українській мові. Необхідно знайтив українській мові таку форму, яка б відповідала змісту, складала з ним повну єдність.Для українського метеорологічного зведення краще було б дещо змінити склад та порядокслів у реченні:
Цю кімнату займають мої батьки.
Хоча на перший погляд такий переклад може здатися«вільним», однак не тільки за змістом, але й за стилем він повністю відповідаєоригіналу. Саме в такому перекладі відтворюється єдність змісту та форми. такийпереклад ми називаємо адекватним.
Очевидно, що з вищесказаного не можна зробити висновок,що адекватність і точністьперекладу — одне і те ж. Адекватність — це більшшироке поняття, ніж точність. В поняття адекватність входить передача стилістичнихі експресивних відтінків оригіналу. Крім того, навіть при відсутності формальноїточності передачі окремих слів та словосполучень переклад в цілому може бути адекватним.А нерідко буває і так, що переклад є адекватним саме завдяки порушенню цієї елементарноїі поверхової точності. Коли окремі, дрібні, деколи неперекладні елементи текступередаються у повній відповідності з ідейно-художнім задумом автора, переклад досягаєвисокого ступеня адекватності.
У залежності від ступені володіння перекладачеміноземною мовою процес перекладу може відбуватися по-різному. Перекладач-професіоналрозуміє іноземний текст і без перекладу; тому переклад для нього тісно пов’язанийіз підбором засобів вираження. У процесі навчального перекладу розуміння іншомовноготексту часто не тільки не може передувати перекладу, але й досягається через перекладабо з його допомогою. Перекладачу-початківцю нерідко самому потрібен переклад дляповного розуміння оригіналу. Тому для нього процес перекладу складається, принаймні,з трьох етапів:
1) аналіз тексту, що перекладається;
2) чорновий (часто дослівний) переклад;
3) адекватний літературний переклад.
Таким чином, основне завдання перекладача — цестворення адекватного перекладу, який відтворює як зміст, так і форму оригіналузасобами іншої мови.
Основними сходинками, які ведуть до цієї мети,є три типи закономірних відповідників — еквіваленти, аналоги і описовий переклад.
Еквівалент — це постійнийрівнозначний відповідник певному слову або словосполученню в іншій мові, який вабсолютній більшості випадків не залежить від контексту.
У різних мовах еквівалентними є, в основному, спеціальнітерміни, власні імена, географічні назви, а також позначення історичних, етнографічнихта інших реалій, які мають єдиний закріплений традицією переклад в інших мовах.Еквівалентами переважно перекладаються стійкі та фразеологічні сполучення. Уже те,що вони часто зустрічаються в мові, спонукає перекладачів шукати для кожного з нихпостійні відповідники в українській мові. Можливо, такі еквіваленти як люди доброїволі, переговори на найвищому рівні, переговори на близькій відстаніне є найкращими, але для перекладача не залишається нічого іншого, як підкоритисятому, що стало загальноприйнятим у мові. Звичайно, мовна норма складається не відразу,і не раз траплялося так, що початковий переклад замінювався іншим. Так, вкінці 1946 року в радянських газетах з’явився термін злочинці війни (відфранцузького criminels de guerre). Але дуже скоро він замінився іншим словосполученням- воєнні злочинці.
Другим типом відповідника є переклад з допомогоюаналога — одного із декількох можливих синонімів. У будь-якому двомовномусловнику іноземному слову звичайно відповідає декілька українських синонімів. Вибірслова з ряду синонімів при перекладі визначається контекстом. Таким чином, якщоеквівалент завжди один, то аналогів обов’язково повинно бути декілька. Оскількисиноніми можуть бути не тільки смисловими, але й стилістичними, то вибір аналогапри перекладі звичайно залежить не тільки від смислового значення слова, але й відйого стилістичного забарвлення. так, прикметник habillé в перекладаєтьсяаналогами одягнений, нарядний, парадний, серед яких перший є смисловим, аостанні два — стилістичними синонімами.
Переклад при допомозі аналога — вищий ступінь зточки зору перекладацької майстерності і методики перекладу. Еквівалент завжди один,і якщо він відомий перекладачу, то зробити переклад неважко. При перекладі аналогомпотрібно вміти вибрати з декількох синонімів один, найбільш придатний у всіх відношеннях,причому не завжди його можна знайти у словнику. Якщо ж у двомовному словнику немаєпотрібного значення слова, необхідно звернутися до тлумачного або синонімічногоіншомовного словника.
Крім еквівалентів та аналогів в двомовних словникахзастосовується ще один спосіб розкриття значення іншомовного слова — пояснювальнийабо описовий переклад. Як видно з назви, при цьому виді перекладу замість самогослова вживається його пояснення. Такий прийом перекладу або, точніше, інтерпретаціїслова звичайно застосовується в тих випадках, коли у словниковому складі мови, наяку робиться переклад немає ні еквівалента, ні аналогів, які відповідають значеннюслова чи словосполучення оригіналу. Найчастіше описово перекладаються слова, котріпозначають поняття або явища, які відсутні в нашому житті, а тому вони не маютьв українській мові спеціальних слів для їх позначення. Наприклад, la peine justifiée- покарання, призначене при помилковій кваліфікації вчинку, але відповідно до санкціїзакону при правильній кваліфікації.
З наведених прикладів видно, що описовий перекладне передає стилістичних особливостей слова і знімає його експресивне забарвлення.
Таким чином, розглянувши основні типи відповідників,перейдемо до наступного питання, що стосується проблеми визначення фразеологізміву сучасній лінгвістиці.
2. Визначення фразеологічного зворотуу сучасній лінгвістиці. Класифікація фразеологізмів
Фразеологія (від грец. phrasis „вираз, зворот”і logos „слово, вчення”) — 1) сукупність фразеологізмів певної мови;
2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічнийсклад мови.
Фразеологія, дуже багата й різноманітна за формоюта семантикою, являє собою великі складнощі як для тих, хто вивчає мову, так і дляперекладачів. До її складу входить велика кількість сталих виразів, що відрізняютьсявиразністю та стилістичною різноплановістю.
Ось чому для найменування реалій часто використовуютьсяне тільки слова, але й словосполучення особливого типу — вони завжди функціонуютьз тим самим набором компонентів і мають цілісне значення, наприклад, розуму палата(про дуже розумну людину), кров з молоком (здоровий, який гарно виглядає).Отже, сполучення такого типу називають фразеологічними зворотами, або фразеологічнимодиницями, фраземами, фразеологізмами.
Слово фразеологія у першому значенні використовуєтьсяв широкому і вузькому розумінні. До фразеології у широкому розумінні відносять ідіоми,фразеологічні сполучення і стійкі фрази (прислів’я, крилаті вирази, фрази-привітаннятощо, які нерідко виходять за межі словосполучень, тобто є реченнями). У вузькому- лише ідіоми та стійкі сполучення слів, функціонально співвідносні зі словом якномінативною одиницею мови. У цьому разі фразеологізми — це мовні знаки вторинноїномінації.
У своїх працях М.Ф. Алефіренко, О.В. Кунін [2,10] та деякі інші мовознавці роблять спробу виділити фразеологію в окремий ієрархічнийрівень мови. Ми приєднуємося до точки зору науковців, які вважають, що фразеологізм- це окрема самостійна мовна одиниця, але і в такому разі він не відповідає критеріямрівневих одиниць. Від справжніх рівневих одиниць — фонем, морфем, слів — фразеологізмивідрізняються тим, що вони:
1) різнорідні за своєю структурою;
2) не перекодовуються в одиниці вищого порядку;
3) не сполучаються з такими самими одиницями (фонемипоєднуються з фонемами, морфеми з морфемами, слова зі словами);
4) виникають зі словосполучень, але не внаслідокрегулярної взаємодії слів, а всупереч їй;
5) у функціональному плані не мають тієї універсальності,яку повинні мати одиниці самостійного рівня мови.
Здебільшого поняття фразеологічної одиниці визначаєтьсяна основі таких ознак, як структурно-семантична стійкість (постійне співвідношеннязначення сполучення слів з його лексико-граматичним способом вираження, що є наслідкомпереосмислення всього сполучення або окремих його компонентів) і відтворюваність.Однак не завжди ці критерії є самодостатніми, і нерідко при їх використанні позафразеологією залишається чимало фраз, які інтуїтивно сприймаються як фразеологізми.Збільшення числа критеріїв також не розв’язує проблеми, бо залежно від того, якікритерії приймає чи яким критеріям надає перевагу вчений, змінюється якісний і кількіснийсклад фразеологізмів.
Узагальнюючи всі наведені думки з приводу визначенняфразеологічного звороту, можна сказати, що фразеологічний зворот — це усталене вскладі і структурі, відтворене предикативне чи непредикативне словосполучення слів,що характеризується в більшому чи меншому ступені цілісністю і ідіоматичністю значення.
Класифікація фразеологізмів, здійснюється на різнихосновах — структурно-семантичній, граматичній і функціонально стилістичній. Першиму мовознавстві структурно-семантичну класифікацію фразем запропонував Ш. Баллі[4], який виділив звичайні сполучення, фразеологічні серії і фразеологічні єдності.Розвиваючи ідеї Ш. Баллі і досліджуючи проблему на матеріалі російської мови, В.В.Виноградов розробив класифікацію, засновану відразу на двох критеріях: ступені спаяностікомпонентів фразеологічного звороту і ступені вмотивованості значення фраземи значеннямикомпонентів. За цим критерієм В.В. Виноградов виділяє три типи фразеологізмів:
1) фразеологічні зрощення, в яких значення формально невмотивоване значенням його складників (дати кучми — «побити», на рукуковінька — «вигідно»);
2) фразеологічні єдності, в яких зміст опосередковано вмотивованийзначенням компонентів (прикусити язика — «замовкнути», не нюхати пороху- «не бути ще в боях», тримати камінь за пазухою — «приховувати злобу,ненависть до кого-небудь, бути готовим зробити прикрість комусь, вчинити помстунад кимось»);
3) фразеологічні сполучення — фрази, створені реалізацієюзв’язаних значень слів (зло бере, за неможливості радість бере, задоволення бере,добро бере, нагла смерть, рос. закадычный друг тощо).
М.М. Шанський виділив ще четвертий тип — фразеологічнівирази, до яких відніс стійкі за складом і вживанням звороти, що складаються зіслів з вільним значенням (серйозно і надовго, і чужому научайтесь, й свого нецурайтесь).
Л.А. Булаховський [6] здійснив класифікацію фразеологізмівза джерелами їх походження:
1) прислів’я і приказки;
2) професіоналізми;
3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо;
4) цитати з Біблії;
5) переклади іншомовних висловів;
6) крилаті вирази письменників;
7) влучні вирази видатних людей.
У класифікації запропонованій М.Т. Тагієвим [17]фразеологізми поділені на основі синтагматичних характеристик:
1) фразеологізми з однопозиційним оточенням (хто+ лізе на стіну);
2) фразеологізми з двопозиційним оточенням (хто+ взяв слово + з кого, що + червоною ниткою проходить + через що);
3) фразеологізми з трипозиційним оточенням (хто+ коле очі + кому + чим).
Цікавим з цієї точки зору є положення А.В. Куніна[10] про такі мовні утворення, які є понадсловними термінами та мають буквальне,але ускладнене значення та, перетворюючись у фразеологічні одиниці (далі — ФО),набувають переосмисленого переносного значення. Такі одиниці він назвав ідеофразеоматичними,а клас одиниць, які вони утворюють — ідеофразеоматикою.
Проблема специфіки значення фразеологічного зворотурозглядалась в науковій літературі неодноразово. Науковці визначили наступні ознаки,що становлять специфіку фразеологічного значення:
1. Відсутність спеціалізації компонентів у значенні фразеологічногозвороту, цілісність значення фразеологізму. Ця особливість відрізняє значення ФОвід значення вільного словосполучення, тому що в значенні слова теж немає спеціалізаціїкомпонентів, якщо під компонентами розуміти звуки, що складають вербальний образслова.
2. Образність, експресивність значення фраземи, зумовленасемантичним збагаченням при її формуванні. Без сумніву, як кіт наплакав більшвиразно, ніж просто мало, а російське ни кожи ни рожи — виразніше, ніж некрасивый.
3. Посилення сем інтенсивності, образності в значенні фраземи.Наприклад, чугуївська верста — «дуже високий», рос. кожа дакости — «дуже худий».
4. Опосередкованість зв’язку значення ФО з реаліями, щопозначаються. Іншими словами, значення ФО ніколи не буває прямим, первинним — вонозавжди формується на базі уже функціонуючих слів.
5. Переважно оцінна функція значень фразем. Фраземи рідковиконують номінативну функцію (білий гриб, сухе вино, волоський горіх та ін.),частіше їхня функція є конотативною.
6. Більш вузька сполучуваність фразеологічного значення.Наприклад, слово міцно сполучається з великою кількістю слів, фразема без задніхніг, що має значення «міцно», — тільки зі словом спати.
7. Відмінність семантичної структури багатозначного фразеологізмувід семантичної структури багатозначного слова (фразеосемантичні варіанти рівноцінні,ЛСВ частіше перебувають у відношеннях детермінації).
8. Відсутність словотвірного значення, відсутністьсемантичних типів формування фразеологічних значень.
Усі названі риси свідчать про те, що така специфіказначення фразеологічного звороту може складати неабиякі проблеми відтворення значеннямовних одиниць при перекладі з однієї мови на іншу. Особливості перекладу такихмовних одиниць потребують додаткового пояснення.
3. Французькі фразеологізми в аспектіперекладу українською мовою
Фразеологізми, або зв’язані, сталі словосполучення,іноді навіть цілі речення, як правило, мають або повністю, або частково переноснезначення. Основною особливістю фразеологізмів, на думку багатьох сучасних дослідників,є невідповідність плану змісту плану вираження, що визначає специфіку фразеологічноїодиниці, надає глибину й гнучкість її значенню. Ці можливості лежать, очевидно,у самій природі фразеологізму — замкнутому мікроконтексті, у якому реалізуютьсяне тільки формальні зв’язки між планом вираження й планом змісту такого знака, алей асоціативно-семантичні, причому не обов’язково логічно виведені із самого мікроконтексту.Саме ця невиводимість і дозволяє фразеологізму позначати найскладніші явища й відносинидійсності в ємній і виразній формі.
Найбільш переконливим доказом багатих можливостейфразеологічних одиниць — і особливої складності їх для перекладу — є те, що їх охочене тільки вживають, але творчо перетворять багато письменників, філософів, журналістівй інші творчі мовні особистості.
Латинський фразеологізм:
«Qoud erat demonstrandum
Ce qu’il fallait dèmonstrer»
“Що і треба було довести”
У старовинних наукових книгах цей вислів частозустрічається в скороченій формі — приводяться тільки перші літери слів: Q. E. D
Грецький математик, “батько геометрії” Евклід(ІІІ ст. до н. е.) подібними словами закінчував кожний математичний висновок.
Латинський фразеологізм:
“Quia nominor leo
Parce que je m’appelle lion”
“Бо я звуся левом”
Слова, запозичені з байки римського байкописцяФедра (кінець I ст. до н. е. — перша половина I ст. н. е.). Лев та осел відправилисяна полювання і стали ділити здобич. Одну половину лев взяв собі, як цар тварин,другу — як учасник полювання, а третю, пояснив він, “тому, що я лев”.
Латинський фразеологізм:
“Nosce te ipsum”
“Connais — toi toi — même”
“Пізнай себе”
Пізнай себе [gnothi seayton] — гр. надпис на храміАполона у Дельфах. Цей вислів приписують одному із семи мудреців. Звичайно вживаєтьсяв лат. формі: nosce te ipsum.
Латинський вислів:
“Sint ut sunt, aut non sint”
“Qu’ils soient ce qu’ils sont, ou qu’ils nesoient pas”
“Нехай все залишається так, як є, або зовсімне буде ”
(Нехай існує в такому вигляді, як зараз, чи неіснує зовсім). Ці слова приписують генералу ордена ієзуїтів Лоренцо Річчи, якийвідмовився зробити будь-які зміни в статуті ордену, що призвело за собою до вигнанняієзуїтів із Франції.
В дійсності вислів цей являється словами папи КліментаXIII, сказаним ним французькому посланцю в 1761 р. у відповідь на вимоги про змінустатуту ордена ієзуїтів.
Латинський вислів:
“Stans pede in uno”
“Debout sur un seul pied”
“Стоя на одній нозі”
(т. є. за той час,що можливо простояти на одній нозі)
Квінт Горацій Флакк (65 — 8 р. р. до н. е.), “Сатири”,(“Saturae”, 9 — 10):
“Nam fuit hoc vitiosus: in hora saepe ducentos,
Ut magnum, versus dictabat stans pede in une. ”
“Ось у чому був його порок. — Він вважав за великусправу
Двісті віршів вимовити, на одній нозі простоявши”.
Латинський вислів:
“Sublata causa, tollitur morbus (effectus) ”
“La cause supprimée, l’effet disparaît”
“Ліквідуйте причину, тоді пройде і хвороба”
Одне із висловів, приписуємих др. гр. лікарю Гіппократу(460 — 377 р. р. до н. е.).
Латинський фразеологізм:
“Repetitio est mater studiorum”
“Repetition est mere d’etudion”
“Повторення — мати учення”
Латинський фразеологізм:
“Ne quid nimis”“”“”
Такі одиниці нерідко являють собою подвійну пасткудля перекладачів, тому що їхнє існування, зрозуміле й саме собою, відкрите для носіївмови, може бути не зафіксовано словниками, або вони можуть сполучати в собі можливостіподвійного вживання: як зв’язаної, так і вільної одиниці. Французький вираз”avoir les crocs” може мати безпосереднє значення«матиікла», але може вживатися не тільки в формальному виді, а й у переносномузначенні “дуже хотіти їсти”.
Фразеологізми відіграють важливу роль у спілкуванній надають різні відтінки способу вираження: вони можуть зробити висловлення (текст)більш емоційним, додати йому виразність, певним чином направити естетичне сприйняття,забезпечити ті або інші культурні асоціації й т.п. Дуже часто фразеологізми служатьсвого роду кодом сигналу щодо статусу тексту (співрозмовника, теми висловлення,відносин між учасниками комунікації й ін.). Усі ці аспекти повинні враховуватисяперекладачем при передачі змісту.
Однією з основних особливостей фразеологічних одиниць,яка відрізняє їх від вільних словосполучень, є їх ідіоматичність. Саме через цюхарактеристику загальне значення фразеологізму не дорівнює сумарному значенню йогокомпонентів, часто це значення не має нічого спільного із значеннями слів, які входятьдо нього:
Avoir du pain sur la planche — мати купу роботи
Ne pas être à la noce — бути уважкому становищі
Croire au Père Noël — бути наївним,занадто довірливим
У фразеологізмах часто міститься метафоричний елемент.Їх не можна перекладати дослівно. У багатьох випадках вони мають явно виражене національнезабарвлення. Це все та ряд інших факторів призводить до того, що фразеологічні одиницічасто не мають абсолютних відповідників в іншій мові. Складність перекладу ідіомполягає у тому, що перекладач повинен уміти їх розпізнати і підшукати відповіднийукраїнський варіант.
Практично в будь-якій мові існує кілька рівнівфразеологізмів: зафіксовані словником і відомі всім; ті, що вийшли з вживання, алевідзначені словником; відомі всім, але за якихось причин не зафіксовані словником;відомі окремим суспільним групам. У принципі таких рівнів може бути й більше, однакперша й сама головна умова в кожному разі — уміти розпізнати в текстіфразеологізми,на відміну від вільних мовних одиниць. Найбільш продуктивний шлях — це навички виділенняв тексті одиниць, що суперечать загальному змісту оскільки, як правило, саме появатаких одиниць і свідчить про присутність переносного значення.
Ce n’est pas drôle. Ne faisez pas l’andouille!
Якщо перекласти цю фразу дослівно, то “неробіть ковбасу” буде створювати зовсім безглуздий контекст, наприклад:
Це не смішно. Досить робити ковбасу! (замість Досить дуркувати!)
Можна сформулювати порівняно нескладне правилодля перекладача: як тільки в тексті з’являється вираз, що логічно суперечить контексту,варто розглядати його як можливий фразеологізм. Однак, незважаючи на простоту, цимправилом не так легко користуватися, про що свідчать численні казуси при перекладі.
Друга важлива умова в процесі розпізнання фразеологізмівполягає в умінні аналізувати їхні мовні функції. Наприклад, конфлікт між переноснимі буквальним значенням нерідко використовується автором тексту для обігравання яких-небудьобразних, естетичних, емоційно-оцінних й інших асоціацій або для створення гумористичногоефекту. Крім того, фразеологізми досить міцно закріплені за певними соціально-культурнимишарами суспільства й служать ознакою опосередкованої присутності того або іншогопрошарку в тексті. Далі, фразеологізми мають певне стилістичне забарвлення: це можутьбути елементи високого, нейтрального або низького стилю, професійні або інші жаргонізми.
Крім проблеми розпізнавання фразеологізму, перекладачзустрічається з національно-культурними розходженнямиміж подібними за змістомфразеологізмами у двох різних мовах. Збігаючись за змістом, фразеологізми можутьмати різну стилістичну забарвленість, образну основу, нарешті, відрізнятися емотивноюфункцією. У деяких випадках уживання фразеологізму у вихідному тексті будуєтьсяна використанні можливостей національно-культурного колориту, наприклад, для побудовихудожнього або публіцистичного образу, — і тоді навіть наявність словникової відповідностіне допомагає перекладачеві в рішенні проблеми. Наприклад, сам по собі вираз”au temps du rois Dagobert” (дослівно: у часи короля Дагоберта)у принципі перекладається аналогічними українськими фразеологізмами, але з іншимсловесно-образним складом: “за царя Гороха”. Однак французькийвираз будується на основі реального історичного образа, що може бути використанеу вихідному тексті:
Il y avait beaucoup de nobles comme au tempsdu rois Dagobert.
Зовсім очевидно, що в цьому тексті поняття”rois Dagobert” одночасно є фразеологічним («за давніхліт») і зберігає своє буквальне значення («у часи короля Дагоберта”).В процесі перекладу на українську мову неможливо скористатися відповідністю»за царя Гороха”, оскільки цей український образ не може бути зв’язанийперерахуванням ознак того часу у вихідному тексті: «дворянин, благородна людина».Можливо, найбільш підходящим рішенням буде або вибір на користь якого-небудь більшевідомого для українського читача королівського імені (наприклад, “як придворі короля Артура”), або на користь спрощення та втрати виразності («яку середньовіччя»). Хоча варто помітити, що в обох випадках втрачаєтьсязначна частина інформаційної насиченості вихідної фразеологічної одиниці, у першучергу, вірогідність культурно-історичних асоціацій, пов’язаних з нею.
Взагалі, з точки зору перекладу фразеологічні зворотизручно розділити на 3 групи. До першої групи відносяться фразеологічні звороти,які мають повну образну та змістову відповідність в мові оригіналу та в мові перекладу:
tetu comme un âne — впертий як осел
c’est de l’histoire ancienne — це давня історія
pas un iota — ні на йоту
До другої групи відносяться фразеологічнізвороти, які виражають ту саму думку, але за допомогою іншого образу:
être aux anges — бути на сьомому небі
vieux comme les rues — старе як світ
renvoyer aux calendes grecques — відкладатиу довгий ящик
être né sous une bonne planète- народитися під щасливою зіркою
До третьої групи відносяться такі порівняння,які не мають собі подібних в українській мові:
faire l’andouille — валяти дурня, дуркувати
descender dans l’arène — прийняти виклик
avoir une arairegnée au plafond — з’їхатиз глузду
faire danser l’anse de panier — бути нечистимна руку
Як видно з прикладів, вирази першої групи не створюютьпроблем при перекладі. Вирази другої групи звичайно перекладаються українськимианалогами. Однак тут перекладач повинен керуватися уже згадуваним принципом — перекладатищось звичне таким же звичним. Образ, пов’язаний із словом, у таких порівняннях настількизрісся з ним, що майже не сприймається як образ, і в багатьох випадках є зовсімстертим. Було би помилкою зберегти слово, яке входить у таке словосполучення, оскількиу перекладі даний фразеологічний зворот звучав би штучно і незвично, що внесло бив переклад те, чого немає в оригіналі: була б повернута яскравість звичному стертомуобразу, Тому приказку vieux comme les rues слід перекладати старе як світа не старе як вулиці.
Фразеологічні звороти, що входять до третьої групи,звичайно перекладаються описово, по змісту.
Підсумовуючи вищесказане, подамо основні способиперекладу фразеологічних одиниць.
1) Найкращий спосіб — передати фразеологізм фразеологізмом.
С’est le monde renversé! — Світ перевернувся!
se faire manger par les asticots — годуватихробаків
2) Переклад фразеологічним аналогом, тобто використанняв українській мові фразеологічних одиниць, які мають те саме значення, але які побудованіна іншому образі. При такому перекладі слід враховувати, що український образ повиненбути нейтральним щодо національного забарвлення:
abondance de biens ne nuit pas — кашу масломне зіпсуєш
l’abîme appelle abîme — прийшлабіда — відчиняй ворота
3) Переклад калькою, тобто спроба скопіювати французькийобраз і створити свою фразеологічну одиницю. При такому способі треба пам’ятати,що:
а) образ повинен бути зрозумілим, метафоричне,переносне значення повинно виходити з прямого значення:
sonner du cor — трубити у ріг
monter à l’arbre — дертися на дерево(гарячкувати)
б) якщо в перекладі є реалія, то вона повинна бутизрозумілою українському читачеві:
en costume d’Adame — у вбранні Адама (без одягу)
4) Описовий переклад, відмова від перекладу фразеологізмом:
être aux as — бути при грошах
prendre un abonnement — завести звичку
plier l’échine — підкорятися
être cloué entre quatre planches- лежати у труні
фразеологізм французький лінгвістика переклад
Висновки
1. Переклад — це відтворення оригіналу засобамиіншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається ціліснимвідтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідностіна іншій мовній основі.
Точність перекладу полягає у функціональній а неформальній відповідності оригіналу. Основне завдання перекладача — це створенняадекватного перекладу, який відтворює як зміст, так і форму оригіналу засобами іншоїмови. Основними сходинками, які ведуть до цієї мети, є три типи закономірних відповідників- еквіваленти, аналоги і описовий переклад.
2. У мовознавстві існують різні підходи до визначенняфразеологічного звороту, які варіюються в залежності від точок зору, що існуютьсеред науковців. Отже ми додержуємося такої точки зору, що фразеологічний зворот- це усталене в складі і структурі, відтворене предикативне чи непредикативне словосполученняслів, що характеризується в більшому чи меншому ступені цілісністю і ідіоматичністюзначення.
За допомогою різноманітних класифікацій висвітлюютьсярізні аспекти дослідження фразеологічних одиниць. Основою є створення ідеографічноїкласифікації ФО. Також існує структурна класифікація ФО, що ґрунтується на особливостяхграматичних конструкцій, за якими побудовані фраземи. Крім цього є класифікаціяФО за походженням, за стилістичною маркованістю та за співвідношенням з частинамимови.
3. Проблеми перекладу ФО є одними із найбільш цікавихта складних для теорії та практики перекладу. Для відбору способу перекладу необхідновиходити із існуючих зіставних описів та моделей на матеріалі різних мов. Такийзіставний опис повинен брати до уваги як характерні типологічні риси ФО у кожнійз мов, що визначаються її лінгвістичними ознаками, так і цілу низку інших аспектів,таких як особливості функціонування ФО як носіїв національно-культурного компоненту,їх стилістичні характеристики, їх риси як одиниць переносного способу позначенняявищ дійсності.
Аналізуючи та свідомо користуючись різними способамипри перекладі фразеологічних одиниць, перекладач повинен володіти не тільки знаннямобох мов, але й уміти аналізувати стилістичні й культурно-історичні аспекти вихідноготексту в зіставленні з можливостями мови, що перекладає, і культури.
Перелік посилань
1. Алехина Ф.И. Семантические группы во фразеологии современного английск.яз., 1978
2. Алефиренко Н.Ф. Фразеологическое значение в системесемантических единиц других уровней языка. // Теор. пробл. семантики и ее отраженияв одноязычных словарях, — Кишинев, 1982. — С.176-180.
3. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания.// ВЯ. — 1995. — №1
4. Балли Ш. Французская стилистика / Пер. К.А. Долинин. — М.: Изд-во иностр.лит.; 1961. — 394с.
5. Будагов Р.А. Язык, история и современность. — М.: Изд-во Моск. ун-та,1997
6. Булаховський Л.А. Походження та розвиток мови: Науково-популярний нарис.- Х., 1925. — с.80.
7. Гак В.Г. Языковые преобразования. М., 1998
8. Гак В.Г. Ассиметрия лингвистического знака и некоторые общие проблемы терминологии.// Семантические проблемы языков науки, терминологии и информатики., М., 1971.,C.68-76
9. Грозен Н.Ф. Фразеологічні засоби вираження агресивної поведінки людей.// Филол. студии. — 2001. — №3
10. Кунин А.В. Курсфразеологии современного английского языка. — М.: Высш. шк., 1986. — 336с.
11. Кодухов В.И. Логическиеи культурно-исторпические компоненты значений слов // Теорет. пробл. семантики иеё отражения в одноязычных словарях. — Кишинев, 1982. — с.6-12
12. Ларін Б.А. Пронародну фразеологію // Праці Х респ. діалектол. наради. — К., 1961. — С.52-68
13. Молотков А.И.Фразеологизмы русского языка и принципы их лексикографического описания. // Фразеологическийсловарь русского языка. — М., 1968. — с.7-23
14. Потебня А.А. Эстетикаи поэтика. — М.: Исскуство, 1976. — 614с.
15. Сверідан Т. Емоційно-експресивненавантаження усічених фразеологізмів.: (На матеріалі творів буковинських письменниківна історичну тематику). // Наук. вісник Черніг. ун-ту. — 2000. — вип.93
16. Солодуб Ю.П. Квопросу совпадений фразеологических оборотов в различных языках. // ВЯ, 1982., №2
17. Тагиев М.Т. Лингвистическиеосновы изучения русской типологии в нерусских школах. // Рус. яз. в нац. школе,1961, №6
18. Теклюк В.Я. Українськафразеологія: деякі питання теорії. // Наук. записки Він. держ. пед. ун-ту, Сер.філологія. — 1999. — №1
19. Тер-Минасова С.Г.Словосочетание в научно-лингвистическом и дидактическом аспектах. — М.: Высш. шк.,1981. — 144с.
20. Р. Ладо. Лингвистикаи наука, 1968.
21. Ужченко Д.В. Динамічніпроцеси у фразеології. // Вісник Луган. держ. пед. ун-ту ім Т. Шевченко. — 2003р
22. Чередниченко О.І.Фразеологія мови як джерело фонових знань // Мовознавство,1984. — № 5. — С 17-21.
23. Шепель Ю.А. Общаяи англ. фразеология.; Монография., 2003