Особливості перекладу твору Д Роулін Гаррі Поттер і Таємна Кімната

Дипломна робота
На тему
«Особливості перекладу твору Д. Роулінґ «Гаррі Поттер і Таємна Кімната»
Зміст
Вступ
Розділ І. Специфіка художнього перекладу
1.1 Сутність перекладу та його характерні риси
1.2 Проблема перекладу мовних реалій
1.3 Стилістичні особливості перекладу художніх творів
Розділ ІІ. «Гаррі Поттер і Таємна кімната» Д.К. Роулінґ. Особливості українського перекладу
2.1 Лексичні особливості роману
2.2 Специфіка перекладу стилістичних засобів
2.2.1 Особливості відтворення лексичних стилістичних засобів при перекладі
2.2.2 Збереження індивідуальних рис мовлення персонажів при перекладі
2.2.3 Переклад синтаксичних стилістичних засобів
Висновки
Summary
Література
Вступ
Один з найпомітніших феноменів нашого часу – зростаюча потреба у спілкуванні між народами і окремими людьми і реалізація цієї потреби, яка в багато разів перевищує досвід минулого. Розвиток транспорту, засобів інформації і комунікації, підвищення культурного і освітнього рівнів, усвідомлення необхідності взаєморозуміння і співпраці, пошуки шляхів і засобів вирішення глобальних проблем сучасності – все це може бути досягнуто лише об’єднаними зусиллями всіх народів і всіх людей. Без сумніву, всі ці чинники є могутнім стимулом для розвитку перекладацької діяльності. Взагалі, сучасний мир такий, яким він постає перед нами сьогодні, дає можливість бачити, яке величезне місце зараз займає переклад в науковому, політичному і культурному житті кожної країни і всього світу.
Зрозуміло не слід абсолютизувати роль і значення перекладу. Але поза сумнівом, переклад є активним учасником сучасного культурно-історичного процесу і без нього неможливо уявити собі сучасний світ. Переклад може і повинен бути для всіх народів носієм, провідником і відкривачем всього найціннішого.
Переклад не можна зрозуміти і дати йому наукове визначення без урахування його соціальної природи, соціальної суті. Переклад не може виникнути, існувати функціонувати поза суспільством. Коло діяльності, що охоплюється поняттям «переклад», дуже широке. Переклад – невід’ємна частина духовної культури кожної країни і її народу, духовної культури всього людства. Переклад не можна зрозуміти, а тим більше науково визначити, якщо його не розглянути з погляду його мовної суті, якщо не розкрити його лінгвістичних основ, його лінгвістичної природи. Адже, безперечно, що переклад – це перш за все мовна діяльність. Переклад ґрунтується на мові, перекладач працює з мовою. Мова – фундамент і основний засіб перекладу. Переклад не можна зрозуміти, якщо не буде розкрита його здатність відображати і ніби заново створювати оригінал. Переклад є віддзеркаленням оригіналу. Чим вірніше, чим цілісніше це віддзеркалення, тим вище якість перекладу. Переклад не можна зрозуміти, якщо не буде розкрита його психологія. Переклад – це важкий, складний і продуктивний творчий процес, в якому беруть участь всі духовні сили людини: інтелект, інтуїція, емоції, уява, воля, пам’ять. Переклад – це творчий процес, в результаті якого створюється перекладний твір. І, нарешті, переклад не може бути науково осягнутий, якщо розглядати його позаісторично. Переклад з’являється історично на певному етапі людського розвитку, існує історично, розвивається історично – разом з розвитком суспільних, культурних і інших процесів.
Художній переклад є особливим способом міжкультурної комунікації, в основі якого лежить певна система вербальних форм, що несуть в собі смисл та значення, виражені засобами однієї мови (мови оригіналу) та перекодовані у іншу (мову перекладу) шляхом різноманітних трансформацій, які торкаються всіх рівнів контактуючих мовних систем.
Завдяки художньому перекладу ми маємо можливість читати твори світової класичної літератури на рідній українській мові. Кожний художній твір, кожний художній напрям, література кожної історичноїдоби породжує специфічні проблеми для перекладача. Вирішувати ці проблеми можливо лише за умови засвоєння перекладачем здобутків теорії та практики перекладу.
Тема даної дипломної роботи – дослідження особливостей перекладу твору Д.К. Роулінґ «Гаррі Поттер і Таємна Кімната».
Актуальність дослідження визначається необхідністю дослідження специфіки включення перекладів творів світової літератури у контекст україномовного літературного простору. Оскільки цей твір є складовою частиною сучасного літературного процесу, переклад його українською мовою робить міцнішими зв’язки між сучасними національними літературами.
Мета даної дипломної роботи – здійснення комплексного аналізу перекладу твору Д.К. Роулінґ «Гаррі Поттер і Таємна Кімната» українською мовою та встановленні його особливостей на лексичному та стилістичному рівнях.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:
розглянути сутність художнього перекладу;
розглянути проблему перекладу мовних реалій;
дослідити стилістичні особливості художнього перекладу;
розглянути лексико-семантичні особливості мови роману та дослідити рівень адекватності перекладу даного твору на лексичному рівні;
проаналізувати особливості перекладу лексичних та синтаксичних стилістичних засобів у творі.
Для розв’язання поставлених завдань в роботі застосовано комплексну методику дослідження. Для лінгвістичного аналізу використовувались описовий, порівняльний, контекстуальний та структурно-семантичний методи. Порівняльно-перекладознавчий аналіз передбачає зіставлення оригінального тексту англійською мовою з текстом перекладу українською мовою. Таке зіставлення дозволило отримати дані про ступінь близькості на рівні змісту оригіналу та перекладу, визначити прийоми досягнення еквівалентності та прийоми відтворення лексичних та стилістичних особливостей при перекладі оригінального тексту.
Об’єктом дослідження є лексика та образні художні засоби мови твору Д.К. Роулінґ «Гаррі Поттер і Таємна Кімната» та їх відповідники в українському перекладі.
Предмет дослідження – лінгвістичні інтерпретації слів, характерні для мови тексту перекладу, а також міжмовні трансформації як засоби виявлення лінгвокультурної специфіки художнього тексту, лексико-семантичних характеристик мови твору та його перекладу.
Матеріал дослідження складали оригінальний текст твору Д.К. Роулінґ «Гаррі Поттер і Таємна Кімната» та текст однойменного українського перекладу, виконаного Віктором Морозовим.
Наукова новизна здобутих результатів полягає в узагальненні аспектів щодо адекватності художнього перекладу прозових творів, а також у виявленні особливостей втілення образного простору твору в українському перекладі, у прагненні до осмислення проблеми адекватної передачі мови автора художнього тексту.
На захист винесені такі твердження:
Завданням перекладу є забезпечення такого типу міжмовної комунікації, при якому створюваний текст на мові перекладу міг би виступати як повноцінна комунікативна заміна оригінала.
Згідно вимоги адекватності змісту та відтворення образної системи твору поряд із співставленням різних мовних систем в процесі художнього перекладу відбувається співставлення також і різних культур, яке часто вимагає адаптації текста перекладу, що допомагає сприймати предметний текст та маркери даної культури.
Дослідження образних художніх засобів у мові твору «Гаррі Поттер і Таємна Кімната» Д.К. Роулінґ демонструє їх міцний взаємозв’язок та підпорядкованість загальному авторському задуму. Це диктує перекладачеві необхідність будувати мовну структуру перекладу з позиції, наближеної до авторської. Порівняльний аналіз прикладів образних засобів, які використовує автор виявив, що ступінь адекватності перекладу в різних випадках різна.–PAGE_BREAK–
Теоретичне значення даного сутності художнього перекладу, у виявленні специфічних ознак системи художніх образів в текстах англійської та української мови. В роботі проаналізовано адекватність перекладу художнього тексту, здійснено аналіз рівня експресивності оригіналу та перекладу.
Практична цінність:результати дослідження можуть бути використані для розв’язання практичних проблем перекладу художніх творів, а також при розробці методичних посібників з проблем теорії перекладу та теорії художнього тексту.
Розділ І. Специфіка художнього перекладу
1.1 Сутність перекладу та його характерні риси
Література займає особливе місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та образотворчого мистецтва, які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух, що притаманні всім здоровим людям, література сприймається завдяки засобам мови, що є специфічною для кожного народу. Тому літературний твір інколи стикається зі значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм іншої мовної системи, ніж автор твору. А оскільки навіть полілінгвізм і білінгвізм не можуть вирішити цю проблему через існування великої кількості мов, то на допомогу приходить переклад, тобто такий вид творчості, в процесі якого твір, який існує в одній мові, відтворюється в іншій.
Переклад посідає особливе місце у літературному процесі. Кожен вид літератури послуговується певним видом перекладу. Зокрема, художня література послуговується художнім перекладом. Художній переклад – один з найбільш наглядних проявів міжлітературної (і тому певним чином міжкультурної) взаємодії. Фактично він є важливою частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами, без нього неможливо було б говорити про міжлітературний процес у всій його повноті. Художній переклад – особливий вид перекладу, це переклад – відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови.
Художній переклад має справу не лише з комунікативною функцією мови, але й з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій. Тому перекладач повинен мати якщо не ґрунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки в деяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи”.
Інша проблема художнього перекладу – співвідношення контексту автора і контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадіння, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого її сприйняття до закріпленого словами образу. Іншими словами, якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її “вторинне”, “наведене” сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу. Тобто, якщо переважають дані літературного походження, то йдеться про контекст перекладача. Таким чином, художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами (конкретно-історичним літературним каноном, нормативним існуванням), але й суб’єктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об’єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обов’язково випустить щось із змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу [11, 53]. У художньому перекладі до усіх цих факторів домішується ще й особистість перекладача який, як уже зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою мірою й автором. Твір не можна вирвати із стихії рідної мови і “пересадити” на новий ґрунт, він повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними зв’язками, впливає на образне мислення носія цієї мови і витворює конкретно-чуттєвий образ. Закономірно, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв’язки значною мірою руйнуються. Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчий процес його створення і наповнити твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві даній мові.
Наступна, співвідносна з попередньою, проблема художнього перекладу – проблема точності і вірності. Що з цих двох критеріїв важливіше і чи можливо їх поєднати в одному перекладі? Ще Максим Рильський з приводу поетичного перекладу писав: “Вважаю неможливим, як дехто цього вимагає, щоб автор поетичного перекладу, отже й сам поет, цілком забув про себе, цілком підкорився індивідуальності іншого поета. Це навіть, здається мені, небажано: таким способом можна стерти пилок з крилець того метелика, що зветься поезією. Художній твір повинен перекладатися «не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу». У поетичному перекладі чіткіше відображається ця перекладацька концепція. Поетичний твір – єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов’язково спричинює зміну усієї системи. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші. Свого часу В.Брюсов запропонував “теорію істотного елемента” (назву запропонував Ю.Левін). Ця теорія якраз і зводилася до виокремлення найважливішого елемента (чи елементів) в поетичному творі і свідомим принесенням в жертву інших її елементів. Жертва у будь-якому випадку неминуча, а якщо вона буде осмисленою, тоді вона буде меншою. «Прекрасне рідко переходить з однієї мови в іншу, зовсім не втрачаючи своєї довершеності: що ж має робити перекладач? Знаходити у себе в уяві такі красоти, які могли б служити заміною, отже виробляти власне, як і краще.» (В.Жуковський)
Мистецтво поетичного перекладу знаходиться у владі двох суперечливих тенденцій: з одного боку перекладні вірші повинні справляти на читача безпосереднє емоційне враження, а з іншого вони повинні вносити в літературу щось нове, збагачувати читачів невідомими до того часу поетичними образами, ритмами, строфами. У першому випадку вони покликані пристосувати чуже мистецтво до сприйняття вітчизняного читача, у другому – розкрити перед читачем різноманітність мистецтва, показати йому красу відмінних національних форм, історичних нашарувань, індивідуальних творчих систем. Як зазначає В.Левик, переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета. Він порівнює перекладача з талановитим актором. Яку б роль не грав актор, його завжди впізнають, і в той же час публіка захоплюватиметься тим, як вдало йому вдалося перевтілитися в образ. Залишаючись самим собою він повинен з кожною новою роллю пропонувати своїм глядачам щось нове, а подекуди й чуже для себе особисто. Так само й у творчості перекладача: він повинен пропонувати своїм читачам з кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, але водночас в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль. За Коптіловим, перекладач має йти “вшир і вглиб” – залучати нові широкі верстви читачів до шедеврів світової літератури й заглиблюватись в поетичні простори світів їх авторів.
Художній переклад має двоїсту природу: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну (посередницьку) і творчу.
1.2 Проблема перекладу мовних реалій
Свого часу визначний митець слова Гете сказав: «при перекладі слід зачіпати неперекладне, тільки тоді можна зрозуміти інший народ, іншу мову». Поняття «неперекладне», якому Гете надавав такої великої значимості пов’язане із тим, що між словами двох мов може траплятися повна відсутність відповідностей. Слова, словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових відповідностей у словнику іншої мови утворюють безеквівалентну лексику цієї мови. Всю безеквівалентну лексику можна умовно розподілити на дві групи:
1) Власні імена (особові імена, географічні назви, назви установ, організацій, газет тощо).
2) Слова-реалії – словникові одиниці, які означають предмети, поняття та ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу. У цю групу входять слова, які означають різного роду предмети побуту, матеріальної та духовної культури, властивої тільки даному народові. Особливої уваги варті слова-реалії. Вони виникають у мові кожного народу мимоволі, і оскільки відображають національну специфіку, часто завдають великих труднощів перекладачам.
Термін «реалія» уперше вжив А.Федоров (його діяльність склала цілу епоху в історії радянського перекладознавства) у праці «Про художній переклад» (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об’єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор зазначає: «Але водночас – це діяльність, що вимагає певних знань, не тільки практично-мовних, а й літературознавчих і історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого культурного світогляду, що дозволяє…усвідомити…історичні і географічні реалії і т. ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті». У подальших працях дослідник, що зробив чимало для вивчення реалій, для обґрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх функцій у перекладі, залишився вірний такому розумінню терміну «реалія». В останньому виданні книжки «Основи загальної теорії перекладу: Лінгвістичні проблеми» (1983) А.Федоров дещо уточнює дефініцію «реалії»: ідеться не просто про «слова, що позначають реалії», а про „слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту”. На думку вченого, можна встановити різні групи та підгрупи реалій за ознакою належності їх до тієї чи іншої сфери матеріального побуту, духовного життя людини, суспільної діяльності, до світу природи і т.д. Але для А.Федорова реалія – завжди явище позалінгвальне, лише предмет матеріального світу, а не слово, що його позначає. Надто широко розумів обговорюваний термін С.Толстой – перекладознавець, що опрацьовував проблеми перекладу з англійської мови російською. Для нього «реалії» – „конкретні умови життя і побуту країни, з мови якої здійснюється переклад».
У 1952 році Л.Соболєв дав таке визначення «реалії»: «Терміном «реалії» позначають побутові і специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і мовах інших народів». Із сьогоднішнього погляду, вище подана дефініція не зовсім чітка і вимагає внесення певних корективів. По-перше, слова, що належать до сфери безпосередньої лексичної номінації, не можуть мати «еквівалентів у побуті», де їм відповідають певні співвідносні денотанти – предмети і явища. По-друге, реалія – це варіативна категорія, пов’язана з процесом переважно бінарного зіставлення мов на лексичному та фразеологічному рівнях. Л.Соболєв без належних підстав збільшує обсяг реалій, включаючи до цієї категорії прислів’я. Окремі компоненти прислів’я, без сумніву, можуть бути реаліями, але прислів’я як цілісна одиниця через узагальнено-абстрактний характер не має відповідника, співвідносного денотанта у позамовній предметній дійсності, отже, його не можна зарахувати до реалій.     продолжение
–PAGE_BREAK–
В українському перекладознавстві термін «реалія» вперше вжив О. Кундзіч у праці «Перекладацька мисль і перекладацький недомисел» (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій: «Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються». Значним поступом в опрацюванні реалій в українському перекладознавстві є праці В.Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці «Актуальні питання українського художнього перекладу” В.Коптілов називає реаліями „слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу». З цього твердження випливає й той факт, що слова можуть бути реаліями в одній мові, але не бути такими в іншій. Наприклад, у Великобританії, як і у нас, є проїзні квитки, а у США – їх немає. Отже, стосовно американського варіанту англійської мови наш “проїзний квиток” – реалія, а стосовно британського варіанту – ні.
З погляду семантики реалії, завдяки наявності в їхньому семантичному континуумі метамовної інформації про закріплення за «своїм» мовним колективом, збігаються частково з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, формують мовленнєву характеристику літературних персонажів. Але принципова розбіжність між ними і діалектизмами полягає у тому, що географічна інформація реалій зв’язана з позначуваним предметом, це інформація про специфічні предмети та явища певного географічного ареалу. Місцева маркованість діалектизмів – це інформація про специфічні мовні засоби позначення загальновідомих предметів. Певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами – мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії. Наприклад, “рутин світ” – назва рослини і, отже, термін. Водночас в українсько-англійському бінарному зіставленні це – реалія, бо такої рослини немає в англомовному світі. Як і реалії, терміни можуть набувати переносного значення, це – один із активних процесів у сучасних мовах.
За походженням терміни і реалії різняться між собою. Реалії виникають переважно в народній гущі, а терміни створюють учені та спеціалісти-практики, часто на основі елементів з латинської та грецької мов або шляхом свідомого переосмислення звичайних «неспеціалізованих» слів. Сукупність термінів з певної галузі створює єдине ціле – терміносистему. Опис значення терміна тотожний самому його значенню, у реалії ж можна виділити при описі окремі аспекти.
Терміни і реалії по-різному стають широковідомими: терміни як назви певних предметів починають часто вживатися з поширенням цих предметів, в науці це зв’язано з процесом обміну науковою інформацією. Реалії проникають в інші мови завдяки художньому перекладу і засобам масової комунікації. Головна розбіжність між ними – сфера їхнього вжитку, функціонально-стилістичний критерій: терміни найширше вживаються у мові науки, вони – основа всіх терміносистем. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовленні.
Найчастіше дослідники вдаються до предметної, зовнішньої, позамовної класифікації реалій, і найпослідовніше, найґрунтовніше провели її С. Влахов і С. Флорін. З погляду перекладознавчого доречно провести поділ реалій в історико-семантичному та структурному планах.
З історико-семантичного погляду виділяються:
1) власне реалії ( при існуючих референтах): укр. коломийка, трембітяр, постоли, яворівка, коливо, китайка, перебудова, гласність; англ. a baby-sitter, Boxing Day, the Central lobby, Poppy Day, Halloween, Harley Street doctor, a gifted child („у США особливо здібна дитина, для якої, з дозволу батьків, опрацьовується спеціальна шкільна програма”) та ін.;
2) історичні реалії – семантичні архаїзми, які внаслідок зникнення референтів входять до історично дистантної лексики, втративши життєздатність. Їм властива сема «минуле», пов’язана із старінням референта, виходом позначуваного ним слова з царини активної суспільної практики мовного колективу. Вони «вміщують фонові знання культурної спадщини». Крім національного, для них характерний хронологічний колорит: укр. щезник, смерд, копний майдан, свячений, згінні дні, медведиця (“група жінок, що, переодягнувшись, ходила по селу під час косовиці”), зелені хлопці («опришки»), підбрехач («другий сват у давніх українських весільних обрядах»), тарниця («дерев’яне седло гуцулів»); англ. the Black and Tans («чорно-руді»- англійські каральні загони в Ірландії в 1920-1923), a priest`s hole («іст. «нора», пристанище священника; таємна кімната, звичайно в церкві або в замку, де переховувалися католицькі священники в Англії під час переслідування католиків”) та ін.
У структурному плані виділяються:
1) реалії-одночлени: укр. вечорниці, криничар, денцівка, кобзарювати, валило; англ. a sheriff, a threepence, a maypole («травневе дерево»- «стовп, прикрашений квітами, різнобарвними прапорцями, довкруги якого танцюють в першу неділю травня у Великобританії») та ін.
2) реалії-полічлени номінативного характеру: укр. курна хата, разовий хліб, троїста музика, братська могила, дзвінкова криниця («назва спеціальної радіопередачі про народну пісню»); англ. a banana split, St. Valentine`s Day, a Sussex pudding, a ticket day, a toffee apple, a soup- opera, garden seats, a means test man та ін.
3) реалії-фразеологізми: укр. лоби забрити, коло печі поратися, дбати про скриню, стати під вінок, на панщині бути; англ. to reach the woolsack, to enter at the Stationer`s hall та ін.
З погляду перекладацької практики можна виділити явні і скриті реалії. Останні – це слова типу укр. піч, сорочка (“вишиванка”), скриня в українсько-англійському бінарному зіставленні. Вони начебто мають відповідники у мові сприймачі, але співвідносні денотати в позамовній дійсності дуже відрізняються між собою, так що беззастережна субституція їх позначень, що мають різну художньо-стилістичну наповненість, може спричинити ряд додаткових труднощів (лексичний збіг відповідних номінацій при культурологічній розбіжності). В українсько-англійському бінарному зіставленні до прихованих реалій належить лексема рушник. У значенні «утиральник», для позначення необхідної в хаті ужиткової речі, вона рівновартна рос. «полотенце», англ. towel. Але на Україні лексемою «рушник» позначають і декоративні рушники, вишивані та ткані, що споконвіку є суттєвим атрибутом повсякденних і урочистих народних звичаїв, обрядів. З опорним компонентом «рушник» в українській мові виникло чимало реалій-етнографізмів, з погляду лінгвістики, – фразеологічних одиниць: подавати рушники, вернутися з рушниками.
Зауважимо, що твердження, нібито реалії перекладаються, – неточне. Перекласти – це значить «віднайти відповідник у цільовій мові, а цього неможливо досягти, якщо в етнокультурі, матеріальній чи духовній, в історії носіїв цільової мови немає співвідносного об’єкта, поняття чи явища». Отже, у випадку реалій доречно говорити не про переклад у буквальному розумінні, а лише про віднайдення семантико-стилістичного відповідника або про трансляційне перейменування реалій.
Відтворення семантико-стилістичних функцій реалій у перекладі – кардинальне питання перекладознавства. Чимало дослідників розглядало це питання і часто доходило при цьому не зовсім однакових висновків. Також при перекладах реалій слід враховувати те, що в різних мовах визначаються різні способи перекладу реалій.
На основі зіставлення англомовних перекладів української прози з їхніми оригіналами можна визначити такі способи трансляційного перейменування реалій: транскрипцію, гіперонімічне перейменування, дескриптивну перифразу, комбіновану реномінацію, калькування, міжмовну транспозицію на конотативному рівні, метод уподібнення, контекстуальне розтлумачення реалій. Терміном «транскрипція» позначають віднайдення якомога точнішого відповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами мови-переймача. Транскрипція зв’язана з точною (наскільки це можливо) передачею звучання іноземного слова (примат вимови), – не єдиний спосіб передачі. Можливий і примат графіки – транслітераційна передача. Транскрипція і транслітерація – найлаконічніші способи. Завдяки ним створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, оригінальності.
Коли йдеться про нефонетичні (щодо правопису) мови, зокрема, таку, як англійська, то транскрипція доречніша ніж транслітерація, що не відтворює справжнього звучання слів вихідної мови, а часто навіть спотворює його. Проти транскрипції як масового способу передачі реалій іншомовним звуковим матеріалом часто лунають голоси критиків. Головним аргументом проти використання транскрипції є те, що іншомовне слово, передане графемами мови-приймача, є досить важким для вимови, часто повністю позбавлене змісту для читача, що не володіє мовою-джерелом.
Зовсім інший підхід до смислово значущих власних імен, прізвищ і географічних назв. Смислове ім’я – це своєрідний троп, рівновартний метафорі чи порівнянню і використовуваний у стилістичних намірах для характеристики персонажа або соціального середовища. Воно незамінне там, де є гротеск, гіпербола, певний підтекст. Коли власні імена семантично значущі, втрати при транскрипції бувають надзвичайно великі. Наприклад, перекладаючи повість «Fata Morgana» А.Бернгард перейменував вуличну кличку Олекси Безика – Півтора Лиха: «Коло Графійки сидів Олекса Безик, якого на селі звали Півтора Лиха» – «Next to Hafiyka sat Olexa Bezik whom the villagers called Hard Luck». Отже, читач може зрозуміти, яке значення мало це прізвисько, а от що може зрозуміти читач з того, як Джон Вір протранскрибував прізвище Прийдеволя при перекладі повісті «Борислав сміється» – Priydevolya. Тут повністю втрачено семантичну значущість прізвища.
Водночас без транскрипції не обійтися. Е.Сепір писав, що жодна мова не спроможна виражати кожну конкретну ідею самостійним словом чи кореневим елементом, бо конкретність досвіду безмежна, а ресурси навіть найбагатшої мови – дуже обмежені. Термін «гіпонімія» впровадив у мовознавство Дж. Лайенз для позначення видо-родових відношень. В.С.Виноградов і А.Федоров застосували цей термін у перекладознавстві, назвавши «гіпонімічним» такий переклад, при якому видове поняття мови-джерела передається родовим мови-сприймача. Отже, гіперонім не відтворює усього обсягу семантики гіпоніма, а лише наближає до неї. Виходячи із семантики відповідних грецьких слів (гіперонім – родове поняття стосовно гіпоніма – видового поняття), є доречним назвати цей вид перекладу гіперонімічним. Гіперонімічне перейменування – досить поширений вид перекладу реалій, пов’язаний із засадними поняттями лексичних трансформацій, категорізацією денотата, визнанням ізоморфізму частини й цілого, генералізацією. Усе це належить до мовних універсалій. Можливість такого виду трансляційного перейменування, такої деконкретизації зв’язана з наявністю міжмовних гіпонімів, які, в свою чергу, зумовлені гіпонімією як мовною універсалією. Під міжмовною гіпонімією розуміють відношення слів однієї мови, що називають видові поняття, до слів іншої мови, що означають родові поняття. При гіперонімічному перейменуванні, по суті, відбувається дереалізація реалій, тому що часто конкретне поняття передається лексемою надзвичайно широкої, розпливчатої референції. При такому виду перекладу стилістична роль реалій незначна. Гіперонімічний переклад передає семантику так званих денотативних реалій з втратою семи “локальність” і окремих семантико-диференційних ознак. Ось як описує М.Коцюбинський головну героїню Маланку в повісті «Fata Morgana»: «Мала, суха, чорна, у чистій сорочці, в старенькій свитці». У перекладі А. Бернгарда читаємо: «There was Malanka, small and thin, in a clean blouse and an old coat». Гіперонімічне перейменування свитка – a coat не адекватне: a coat – нейтральне позначення, а свитка, крім загального денотативного значення «верхній одяг», означає «одяг з домотканого грубого сукна». Щодо конотативної семантики, то слово «свитка» має ще імпліцитне значення «одяг бідної людини»; вміщає воно і локальну сему, що позначає етнічну віднесеність,- «одяг української селянки». Усі конотативні семи, локальна сема і частина денотативних сем при гіперонімічному перейменуванні не відтворюються.
Одночасно гіперонімічне перейменування має певні позитивні риси. Якщо інші способи відтворення реалій часто надмірно актуалізують текст, бо вносять в нього щось нове, що приковує до себе увагу, то гіперонімічне перейменування належить до нейтральних методів. Оскільки перекладні тексти як поле різноманітної мовної та лінгвокультурної інтерференції часто надзвичайно актуалізовані незалежно від суб’єктивних намірів перекладача і, тим паче, автора, метод гіперонімічного перейменування може виявитися корисним.     продолжение
–PAGE_BREAK–
Коли потрібний високий ступінь експліцитності у процесі перекладу, часто застосовують дескриптивну перифразу, чому сприяють контекстно-ситуативні чинники. Коротко охарактеризувати перифразу можна як описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називаються не прямо, а описово, через характерні їх риси. Ось деякі зразки вдалих перифраз: свячений – a consecrated dagger; постоли – ox-hide footwear; полонина – a mountain meadow на покуті – in the only corner by an icon; коровай – a wedding bread; оселедець- a long forelock. Оскільки дескриптивні перифрази майже ніколи повністю не відтворюють семантики оригіналу для іноземного читача, перекладач, застосовуючи дескриптивний метод, не повинен втрачати почуття міри, щоб у погоні за правдою деталі не розминутися із художньою правдою цілого.
Комбінована реномінація – найчастіше транскрипція з описовою перифразою – досить ефективний, хоча й багатослівний, спосіб максимальної передачі семантики реалій, зв’язаний з лінійним розширенням тексту. Комбінований спосіб розтлумачення семантики реалій поширений у наукових і науково-популярних текстах.
Калькування – особливий вид запозичення, коли структурно-семантичні моделі мови-джерела відтворюються поелементно матеріальними засобами мови-сприймача. Калькування своєрідно відображає суть перекладу як процесу біполярного: адже мета перекладу – перетворити цільовою мовою оригінальний текст. Така ж і суть калькування. Цей метод, що передбачає відтворення внутрішньої форми слова, а разом з нею – структури образного переносу значень, активізує словотворчі засоби, дає поштовх до утворення семантично містких неологізмів. Розрізняють повне і часткове калькування. При повному калькуванні слова або словосполучення буквально перекладаються. Точна калька в лексичному і семантичному відношеннях повністю збігається з відповідником у мові-джерелі. При частковому калькуванні вислови частково перекладають, а частково будують з іншомовного матеріалу чи бодай за іншомовним зразком.
Суть методу уподібнення полягає у відтворенні семантико-стилістичних функцій реалії мови-джерела іншомовним аналогом – реалією мови-переймача. І.Лєвий називає цей вид перекладу “субституцією” або “підстановкою”, стверджуючи, що його доречно застосовувати тоді, коли концентрація спільного досить сильна. Іноді знаходимо його і в оригінальній англомовній літературі на іноземну, зокрема, українську, тематику, як у повісті «Найстрашніший злочин» англійської письменниці Д. Джерард: «Besides the national beetroot soup, there were pirohy (a sort of small dumplings) which absolutely swam in butter, and the most artistic sour cream dumplings». При методі уподібнення виникає небезпека штучного перенесення читача в рідне середовище, а тому цей метод не завжди бажаний з погляду стилістичного й національно-культурного.
Існує ще один вид віднайдення семантико-стилістичних відповідників реалій – контекстуальне розтлумачення реалій. Такий вид відтворення семантико-стилістичних функцій реалій нерозривно пов’язаний з цілісністю художнього тексту і полягає у роз’ясненні суті реалії у найближчому контексті.
Наведений список способів трансляційного перейменування реалій не є абсолютним. Переклад – це справа творча, індивідуальна. Кожен автор може за допомогою свого таланту, своєї майстерності слова виробляти інші шляхи донесення до читача змісту того, що більшість дослідників назвала неперекладним – реалії.
1.3 Стилістичні особливості перекладу художніх творів
При перекладі творів з англійської мови українською мовою виникають проблеми, пов’язаних із відмінностями у граматичній структурі мов. Як відомо, англійська і українська мови належать не тільки до різних гілок індоєвропейської родини мов (перша – до германської, друга — до слов’янської), а й до різних структурних типів мов: перша – переважно аналітична мова, де граматичні відношення у реченні передаються вільними граматичними морфемами, а друга – флективна мова, де граматичні значення й відношення передаються за допомогою зв’язаних граматичних морфем – флексій. Саме розбіжності в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і становлять труднощів при перекладі.
Практична діяльність перекладача пов’язана з проблемами, які можна назвати власне стилістичними. Йдеться про ті випадки, коли свідомо використовуються виражальні засоби, щоб зробити текст образним і яскравим, домогтися значного емоційного впливу на читача. Цієї мети можна досягти, вживаючи лексичні образні засоби і стилістичні прийоми, а також шляхом особливого поєднання фраз чи речень.
З лінгвістичної точки зору мовленнєві жанри мають багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії. А перекладач повинен добре знати особливості жанрів мовлення в англійській і українській мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.
В наш час лінгвісти приділяють велику увагу ролі емоційно-оцінювальної лексики в структурі художнього твору. Художній текст є поліфункціональним. У ньому естетична функція нашаровується на цілий ряд інших — комунікативну, експресивну, прагматичну, емотивну, але не замінює їх, а навпаки, посилює. Мова художнього текста живе за своїми власними законами, відмінними від загальної мови, «вона має особливі механізми породження художніх смислів». Про специфіку слова у художньому тексті писали А.А. Потебня, В.В. Виноградов, Г.О. Винокур та інші дослідники. Вони підкреслювали, що слово у художньому тексті, завдяки особливим умовам функціонування, семантично перетворюється, отже містить в собі додатковий смисл. Гра прямого та переносного значення породжує естетичний та експресивний ефекти художнього тексти, робить цей текст образним та виразним. Взагалі вчені визнають, що неекспресивних текстів не існує, будь-який текст потенційно здатний здійснювати певний вплив на свідомість та поведінку читача, тому що саме експресивність сприяє меті мовного повідомлення, забезпечуючи вплив тексту на Реципієнта. Отже, кількість експресивних мовних засобів в тексті ще не визначає експресивний ефект його сприйняття, а лише підвищує ймовірність його виникнення. Більш того, окрім спеціальних мовних засобів, а саме емотивних, образних, стилістично маркованих, експресивною може виявитися будь-яка нейтральна мовна одиниця в залежності від авторської мети та контекстуальної ситуації.
Емоційністю, експресивністю, естетичною вмотивованістю мовних засобів, образністю характеризуються всі жанрові різновиди художньої літератури – епос, лірика, драма. Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури використовуються елементи всіх стилів. Усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.
Для багатьох контекстів існує достатня кількість нейтральних та емоційних слів, що дає можливість автору точно висловити всі відтінки і розставити акценти. Одна людина може бути описана як «друг» (friend) або як «товариш» (comrade), «колега» (colleague), «приятель» (chum), «наперсник» (confidant). Людина залишається тією ж самою, а враження читачів змінюється залежно від слова, яким скористався автор. Цей приклад підтверджує те, що головна мета використання письменником емоційних слів полягає в тому, щоб дати вже готову інтерпретацію і, таким чином позбавити читачів можливості робити самостійні висновки. Деякі читачі навіть не зрозуміють, що мала місце маніпуляція; інші розгадають намір автора і почнуть внутрішнє опиратися не тільки особливостям емоційного стилю, а й всім твердженням; треті ж побачать в цьому тільки забавну інтелектуальну гру. Таке твердження як „Вона все ще закохана” є не емоційним, а нейтральним, фактичним, денотативним. А коли кохання висловлюють таким чином: She is in love, the naive, besotted fool. (Вона закохана, наївна, одурманена дурепа.), тоді можна впевнено казати, що слова «naive», «besotted fool» – вживались для того, щоб пробудити емоції.
На лексичному рівні стиль художньої літератури широко послуговується словами з переносним значенням, що стають основою тропів, емоційно забарвленими словами, фразеологічними одиницями, фольклорними джерелами, прислів’ями і приказками.
Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотвірні, морфологічні й синтаксичні засоби мови. Звукопис у поезії новотвори і суфікси емоційної оцінки, проекція граматичних категорій на семантику тексту, введення звертань, обірваних речень, слів-речень – усе це створює не лише естетичний смисл, але й чималі труднощі під час перекладу.
Хороший перекладач користується різними способами передачі деяких стилістичних прийомів, використаних в оригіналі для того, щоб надати тексту більшу яскравість і виразність. У перекладача є наступний вибір: або спробувати скопіювати прийом оригіналу, або, якщо це неможливо, створити в перекладі власний стилістичний засіб, що має аналогічний емоційний ефект. Це – принцип стилістичної компенсації, про який К.І.Чуковський говорив, що не метафору треба передавати метафорою, порівняння порівнянням, а усмішку – усмішкою, сльозу – сльозою і так далі. Для перекладача важлива не стільки форма, скільки функція стилістичного прийому в тексті. Це означає певну свободу дій: граматичні засоби виразності можливо передавати лексичними і навпаки; опустивши непередаване українською мовою стилістичні явище, перекладач поверне «борг» тексту, створивши у іншому місці тексту – там, де це найзручніше — інший образ, але схожої стилістичної спрямованості.
З цим тісно зв’язано і прагнення перекладача (або, нерідко, редактора перекладу) “поліпшити” авторський текст, іноді свідомо, іноді несвідомо. Автор використав три рази підряд один і той же прикметник: як це недобре виглядає в перекладі, тож перекладач приймає рішення – треба замінити на синоніми. Якщо спробувати розібратися, така заміна іноді виявляється виправданою. Може, на мові оригіналу саме в цій області синонімічний ряд бідніший, і три однакових прикметників підряд виглядають цілком нормально; у перекладі треба розфарбувати. Але може, і навпаки – автор прагнув підкреслити це слово, або навмисно поскупитися на синоніми в цьому уривку. Або може, мовою оригіналу це повторення слів, які неминуче часто зустрічаються з граматичних причин (наприклад, особових займенників в англійській мові); а в перекладі можна і потрібно обійтися без такого повтору. Отже, перекладачеві треба розбиратися і ухвалювати якісь неминуче суб’єктивні рішення.
Переклад стилістичних прийомів, що несуть образний заряд твору, часто викликає утруднення у перекладачів через національні особливості стилістичних систем різних мов. Усі лінгвісти підкреслюють необхідність збереження образу оригіналу в перекладі, справедливо вважаючи, що, перш за все перекладач повинен прагнути відтворити функцію прийому, а не сам прийом.
Отже, стилістичний аспект перекладу необхідний перекладачеві, без нього не могло і не може бути вдалого перекладу. Саме стилістичний аспект мови відповідає не тільки за переклад з мови оригіналу мовою перекладу, але і за особливості і майстерність перекладача. Адже від того, як перекладач здатний передати сенс стилістичних одиниць і залежить переклад оригіналу. У своєму розумінні перекладач прагне „поліпшити” авторський текст, удаючись до різних прийомів, і проте це не завжди виходить. Однією з багатьох причин є особливість початкового слововживання. Іншою причиною, що викликає утруднення у перекладача, є національні особливості стилістичних систем різних мов.
Розділ ІІ. «Гаррі Поттер і Таємна кімната» Д.К. Роулінґ. Особливості українського перекладу.
2.1 Лексичні особливості роману
Книга Дж. К. Роулінґ «Гаррі Поттер і таємна кімната» є другою книгою з циклу про Гаррі Поттера, що продовжує розкривати перед читачами магічний світ чарівників, створений письменницею. У цій літературній казці продовжується розповідь про сповнене пригод та магії життя Гаррі Поттера – маленького чарівника.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Специфічний предмет зображення – життя чарівників – зумовлює використання автором мовних одиниць на позначення фантастичних та вигаданих явищ. Перед письменницею стояло завдання створити цілий світ, який водночас був би і оригінальним, і легким для сприйняття. Тому в тексті ми можемо зустріти як лексеми на позначення магічних реалій, що існували в англійській мові раніше і використовувалися зокрема у фольклорі або інших казкових і фантастичних творах: wand– паличка (чарівна), gnome– гном, goblin– ґоблін, ghoul– вампір. Ці лексеми мають традиційні відповідники в українській мові, тому проблем з їх перекладом не виникає. Проте інколи автор перекладач навмисне не використовує існуючий переклад, оскільки він є культурно-маркованим. Так назву істоти англійської міфології «банші» (banshee) він замінює на зрозумілу українському читачеві «Баба-Яга»:
«Break with a Banshee» by Gilderoy Lockhar.
«Балачки з Бабою Ягою» Ґільдероя Локарта.
Слід відзначити, що таку заміну не можна вважати повноцінною, оскільки навантаження цих лексем в англійській та українській культурах не є однаковим. Так, якщо Баба-Яга може виступати у фольклорі як негативним, так і позитивним персонажем, то банші в англійській міфології – виключно негативний образ, уособлення страшної сили, що загрожує життю людини. Українська народна міфологія є досить багатою, тому в цьому випадку перекладач міг би дібрати більш досконалий відповідник. Лексема «break» у назві книжки також замінена на „балачки”, що має знижене стилістичне звучання порівняно з дослівним перекладом – «перерва, обід». Тобто тут В.Морозов змінює стилістику окремого образу порівняно із авторським задумом. Такі заміна зумовлені прагненням зберегти авторську гру слів: зазначена назва книги Гільдероя Локарта містить слова, що починаються однаково. Цей принцип збережено і в перекладі інших назв книжок (подаються у порядку, поданому в текстах оригіналу та перекладу):
GaddingwithGhouls(Прогулянки з вампірами) – «Вакації з вампірами»; HolidayswithHags(Відпустка з відьмами) – «Перерви з перевертнями»; TravelswithTrolls(Мандрівки з тролями) – «Сніданок зі сніговою людиною»; VoyageswithVampires(Морські мандрівки з вампірами) – «Трапези з тролями»;
WanderingswithWerewolves(Мандри з перевертнями) – «Уперті упирі»;
YearwiththeYeti(Рік зі сніговою людиною) – «Феєрії з фуріями».
Тут ми бачимо досить вільний переклад: В.Морозов повністю змінив деякі назви, зберігши загальну модель: „спільна діяльність або проводження часу із міфічними істотами” та гру слів, побудовану на анафорі.
Натомість у перекладі В.Морозова наявні і вдалі заміни. Так, англомовна реалія Санта-Клаус замінюється традиційним для нашої культури образом Діда Мороза:
«Yeah, I’veseenthosethingstheythinkaregnomes, «saidRon, bentdoublewithhisheadinapeonybush, “likefatlittleSantaClauseswithfishingrods».
Так, я бачив ті фігурки, які вони називають гномами, – відізвався Рон з   над куща півонії. – Якісь малі товсті діди морози з вудочками.
Для найменування персонажів твору, що наділені магічними здібностями, автор використовує ряд синонімів, що відрізняються відтінками значень: wizard, sorcerer, magician, witchта ін. Ці назви досить адекватно передані українськими відповідниками:
Harry Potter was a wizard — a wizard fresh from his first year at Hogwarts School of Witchcraft and Wizardry.
Гаррі Поттер був чарівник — чарівник, який щойно закінчив перший клас Гоґвортської школи чарів і чаклунства.
Лексема wizardу даному випадку виступає як загальна нейтральна назва всіх чарівників, не вказуючи на їх приналежність до темних чи світлих сил або на їх силу. називають і учнів, як це видно з прикладу, і дорослих чарівників:
Older and wiser wizards than she have been hoodwinked by Lord Voldemort.
Лорд Волдеморт ошукував значно старших і мудріших за неї чарівників.
Лексема sorcererвикористовується у тексті на позначення могутнього чарівника, переважно темного мага, про що свідчить контекст:
At the age of one year old, Harry had somehow survived a curse from the greatest Dark sorcerer of all time, Lord Voldemort, whose name most witches and wizards still feared to speak. Harry’s parents had died in Voldemort’s attack, but Harry had escaped with his lightning scar, and somehow — nobody understood why Voldemort’s powers had been destroyed the instant he had failed to kill Harry.
Коли Гаррі виповнився усього один рік, він якимось дивом вижив, коли його закляв наймогутніший у світі чорний чаклун — лорд Волдеморт. Це ім’я ще й досі майже ніхто з чарівників і чарівниць не наважувався вимовляти вголос. Лорд Волдеморт убив Гарріних батьків, а от на Гаррі злі чари не подіяли — він відбувся лише шрамом на чолі. Зразу після цього Волдеморт утратив свою могутність, а чому — ніхто й досі не знав.
В українському перекладі ця лексема передається за допомогою відповідника чаклун, який несе яскраво виражену негативну конотацію, свідчить про приналежність чарівника до сил темряви.
Наявні у творі й поодинокі специфічні найменування представників чарівного світу, зокрема архаїзм warlock, який використовується для створення образу дуже старого чарівника:
Dad was going frantic — it’s only him and an old warlock called Perkins in the office -and they had to do Memory Charms and all sorts of stuff to cover it up.
Тато мало не збожеволів: у відділі, крім нього, був тільки підстаркуватий маг на ім’я Перкінс, і їм обом довелося насилати всілякі там чари забуття й таке інше, щоб тільки замести сліди.
В українському перекладі для передачі цього архаїзму використано лексему маг, яка хоча й не несе аналогічного стилістичного забарвлення, проте відчутно відрізняється від інших найменувань (чарівник, чаклун тощо), а тому вирізняє цей образ на фоні інших.
Якщо у вищенаведених прикладах семантика оригінального слова та його еквіваленту в перекладі в основному співпадала, то відчутну відмінність у значенні ми маємо при перекладі лексеми witch. Хоча перекладач використовує традиційний відповідник відьма, при цьому семантика образу дещо видозмінюється. Адже у творі цим словом позначають фактично всіх осіб жіночої статі, що мають магічні здібності, і лексема має нейтральне стилістичне забарвлення. Натомість в українській мові лексема відьма набула виразної негативної конотації:
I, keep the name of a foul, common Muggle, who abandoned me even before I was born, just because he found out his wife was a witch?[37].
Щоб я жив з гидким ім’ям простого маґла, який забув про мене швидше, ніж я народився, бо, бачите, виявив, що його дружина відьма?
Таке неспівпадіння обсягів семантики лексем англійської та української мови викликане специфічністю мовної картини світу кожного народу та є значною перешкодою для адекватного перекладу тексту. Негативно впливає на адекватність перекладу неосвоєність українською мовою культури, зокрема міфології англійського народу.
The pixies were electric blue and about eight inches high, with pointed faces and voices so shrill it was like listening to a lot of budgies arguing.
Ельфи були яскраво сині й завбільшки десять — дванадцять сантиметрів, із гострими личками й такими пронизливими голосами, що аж у вухах закладало.    продолжение
–PAGE_BREAK–
«Oh — really?»said Harry. «Er — I don’t want to be rude or anything, but — this isn’t a great time for me to have a house-elf in my bedroom».
— Ох!.. Справді? — здивувався Гаррі. — Е е… я б не хотів бути нечемним, але… зараз не найкращий час для того, щоб у моїй спальні був ельф домовик.
У наведених прикладах в тексті оригіналу згадуються два різних види міфічних істот, запозичені повністю або частково з фольклору: pixyта elf(house-elf). Ці істоти мають принципові відмінності у зовнішності та поведінці. Проте в українському перекладі обидві ці лексеми передаються за допомогою відповідника ельф, тобто відмінність між ними для україномовного читача стирається. Безумовно, це йде на шкоду цілісному сприйняттю образного світу книги, проте викликано не помилкою перекладача, а відсутністю відповідників в українській мові.
У книзі наявний ряд лексем, що є авторськими новотворами на рівні словотвору або слововживання. Вони переважно позначають специфічні реалії магічного світу: Quidditch– квідіч (спортивна гра чарівників), Muggle– маґл (звичайна людина, не-чарівник), Galleons, andKnuts– ґалеони, і кнати (грошові одиниці чарівників). При перекладі цих лексем В.Морозов використовує переважно транскрипцію, але у випадку прозорої етимології слова – робить дослівний переклад (Sickles– серпики).
Слід сказати, що при перекладі назв різноманітних реалій магічного світу В.Морозов не досить послідовно застосовує переклад або транскрибування. Так, назви вулиць передано виключно за допомогою транскрипції, без врахування того, чи є етимологія даної назви прозорою:
Not for the first time, an argument had broken out over breakfast at number four, Privet Drive.(від англ. privet – „бирючина”, drive – „алея, проїзд”). [37].
Уже не вперше в будинку номер 4 на вуличці Прівіт драйв сніданок розпочинався зі сварки.
«Never?» saidMr. Weasley. «ButhowdidyougettoDiagonAlleytobuyyourschoolthingslastyear?»
— Ніколи? — здивувався містер Візлі. — А як ти потрапив на алею Діаґон, де купував торік речі для школи?
Проте при перекладі власних назв – найменувань різноманітних об’єктів магічного світу (магазинів, помешкань, предметів) – перекладач використовує різні способи передачі слова:
But it was a subdued group that headed back to the fireside in the Leaky Cauldron, where Harry, the Weasleys, and all their shopping would be traveling back to the Burrow using Floo powder.
Але, підійшовши до каміна в «Дірявому Казані», звідки Гаррі й родина Візлів з усіма покупками мали з допомогою порошку флу повертатися у «Барліг», усі були в досить пригніченому настрої.
«We’ll all meet at Flourish and Blotts in an hour to buy your schoolbooks,» said Mrs. Weasley, setting off with Ginny.
— Зустрінемося всі за годину біля «Флоріш і Блотс» і купимо там підручники, — сказала місіс Візлі, відходячи разом із Джіні.
Порівняння двох наведених прикладів свідчить про непослідовність підходу перекладача до передачі власних назв на позначення різноманітних закладів у творі. Так, назву бару LeakyCauldronбуло перекладено дослівно як «Дірявий Казан», проте назву книгарні FlourishandBlottsбуло передано за допомогою транскрипції, хоча значення цих слів є прозорим (flourish– «завиток, літературна прикраса, яскравий вислів», blotts– від blotter– «писака»).
Натомість у деяких випадках власні назви отримують дослівний або близький за семантикою переклад:
Alopsidedsignstuckinthegroundneartheentranceread, TheBurrow.
Біля воріт з землі випинався стовп із кривобокою табличкою з написом «Барліг».
Отже, частина назв, які несуть у собі певне семантичне навантаження для українського читача є розшифрованими, а інші навпаки – залишаються набором звуків. Таким чином, український читач, порівняно з тими, хто прочитає цей твір мовою оригіналу, отримує меншу інформацію про змальовуваний автором магічний світ. Таке рішення перекладача можна пояснити намаганням зберегти національну забарвленість тексту, шляхом включення лексем, що звучать виразно англійською, проте це досягається шляхом втрати певних значень, які, безумовно, є важливими для розкриття окремих образів та картини світу книги в цілому.
Дж. К. Роулінґ досить часто використовує алітерації, асонанси, звукову гру для створення яскравих образів. Все це робить завдання перекладача досить складним, адже необхідно зберегти авторський задум, відтворивши ці прийоми засобами іншої мови. Так, наприклад, вдало була перекладена абревіатура OWL(OrdinaryWizardingLevels)– С.О.В. (Середні Оцінки Взірцевого учня), яка у тексті позначає бали, які отримують учні за їх досягнення, а водночас обіграє один з ключових образів цього художнього твору — сову (OWL– дослівно „сова”):
«Could’ve been anything,” said Ron. «Maybe he got thirty Owls or saved a teacher from the giant squid. Maybe he murdered Myrtle; that would’ve done everyone a favour»
Усяке могло бути, — припустив Рон. — Може, він отримав тридцять С.О.В. або врятував якогось учителя від гігантського спрута [36,91].
Щодо перекладу так званих «заклять» – словесних формул, які використовуються чарівниками при здійсненні магічних дій, то перекладач вирішив передати їх транскрибовано. Тексти цих заклять являють собою переважно латинські лексеми, а отже і англомовним читачем вони сприймаються певною мірою як іноземні (щоправда, кореневі морфеми цих лексем досить часто нагадують їх англійські відповідники). Щодо сприйняття їх україномовним читачем, то для людини певною мірою обізнаної із латинськими запозиченнями в українській мові вони також будуть нести певну інформацію про сутність того чи іншого закляття:
«Harry hung back, with a vague feeling it would be unsporting to bewitch Malfoy while he was on the floor, but this was a mistake; gasping for breath, Malfoy pointed his wand at Harry’s knees, choked, «Tarantallegra!» and the next second Harry’s legs began to jerk around out of his control in a kind of quickstep».
Набравши повітря, Мелфой скерував свою паличку на його коліна і прошипів: «Таранталеґра!». Наступної миті Гарріні ноги почали безконтрольно смикатися, мовби він танцював чарльстон.
«FiniteIncantatem!»heshouted; Harry’sfeetstoppeddancing, Malfoystoppedlaughing, andtheywereabletolookup.
ФінітеІнкантатем!— крикнуввін, іГарріпереставтанцювати, Мелфой— сміятися, йусінарештізмоглироззирнутисядовкола.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Специфічні труднощі для перекладу становлять лексеми на позначення реалій, що не є поширеними в українській культурі, а тому не мають слів-відповідників. Так, при перекладі слова duster В.Морозов вдається до описової характеристики: віничок з пір’їн для змітання пилюки:
«Hesatdownintheonlyremainingchairbutleaptupagainalmostimmediately, pullingfromunderneathhimamoulting, grayfeatherduster— atleast, thatwaswhatHarrythoughtitwas, untilhesawthatitwasbreathing».
Він сів на єдиний вільний стілець, але майже відразу підскочив, діставши з   під себе вилинялий сірий віничок з пір’їн для змітання пилюки, принаймні, так здавалося Гаррі, аж поки він побачив, що той віничок дихає.
А для передачі поняття secondhand, яке хоча й достатньо прижилося в сучасному україномовному просторі, має при цьому специфічну конотацію «щось брудне, погане». Тому в цьому випадку для адекватного перекладу було використано більше нейтральне у стилістичному плані словосполучення комісійна крамниця:
«Well, we’ll manage,” said Mrs. Weasley, but she looked worried. «I expect we’ll be able to pick up a lot of Ginny’s things secondhand.»
Нічого, купимо, — заспокоїлайогомісісВізлі, хочівиглядаластурбовано. — Думаю, щодляДжінімимайжевсезнайдемовкомісійнійкрамниці.
Більша частина книги «Гаррі Поттер і таємна кімната» присвячена описові життя учнів школи чарівників. Переважно ця школа відтворює реалії справжніх навчальних закладів Великобританії, а отже має яскраво виражену національну специфіку. Так, на чолі певної групи учнів стоїть старший учень, що слідкує за дисципліною. На його позначення використовується лексема prefect, яку перекладено як „староста”. Слід зазначити, що це досить вдала заміна, адже хоча функції старости класу або групи в українській школі та функції prefectв англійській школі не повністю співпадають, цей варіант перекладу є обґрунтованим, адже контекст не дає можливості описового перекладу.
Особливе значення в цьому тексті має переклад топонімів та антропонімів. Переважна їх більше просто транскрибується відповідно до правил українського правопису. Так, англійська літера hу власних назвах послідовно передається українською літерою г, аналогічно g– ґ: Harry– Гаррі, Hermione– Герміона, Hogwarеs– Гоґвартс, Hedwig– Гедвіґа. Слід зауважити, що, наприклад, у перекладі цієї ж книги російською мовою, виконаному М.Співак, передача англійських літер на письмі є дуже непослідовною.
Специфічною рисою тексту перекладу В.Морозова є наявність значної кількості слів зі зменшено-пестливими суфіксами, причому використання саме таких конотативно маркованих лексем не зумовлене текстом оригіналу. Можливо це данина українській фольклорній традиції, адже, «Гаррі Поттер і таємна кімната» за своєю суттю – казка для дітей. Проте нам видається, що це певним чином деформує авторське подання образів, надаючи їм певної несерйозності, іграшковості:
«The effect of this simple sentence on the rest of the family was incredible: Dudley gasped and fell off his chair with a crash that shook the whole kitchen; Mrs. Dursley gave a small scream and clapped her hands to her mouth; Mr. Dursley jumped to his feet, veins throbbing in his temples».
Ці кілька простеньких слів подіяли на решту родини просто приголомшливо: Дадлі аж похлинувся й гепнувся зі стільця з таким гуркотом, що здригнулася вся кухня; місіс Дурслі зойкнула, затуливши руками рота; містер Дурслі зірвався на ноги, а вени на його скронях запульсували.
«Sorry»said Harry quickly. «I know lots of people don’t like it. My friend Ron…».
Перепрошую, – швиденько вибачився Гаррі. – Я знаю багатьох людей, які не люблять його називати: мій приятель Рон.
«That’s very sweet of you, dear, but it’s dull work,»said Mrs. Weasley. «Now, let’s see what Lockhart’s got to say on the subject».
Це дуже мило з твого боку, дорогенький, але там немає нічого цікавого, — заперечила місіс Візлі. — Ану, гляньмо, що на цю тему каже Локарт.
«Glancing out of his window, Harry saw the smooth, black, glassy surface of the water, a mile below».
Визирнувши з вікна, Гаррі побачив десь за кілометр під собою гладеньку, мов скло, чорну поверхню води.
У наведених прикладах зокрема було б доцільніше використати прямі відповідники слів: simple– простий, quickly– швидко, dear – любий, дорогий, smooth – рівний, гладкий аби уникнути додаткової семантики образу, яка відсутня в тексті оригіналу.
У цілому слід відзначити високий рівень перекладу на лексичному рівні, майстерність перекладача у передачі змісту художнього тексту зі збереженням різних художніх прийомів, зокрема, звукопису.
Таким чином, аби досягти при перекладі художнього тексту еквівалентності необхідно враховувати специфічну культурну маркованість даного тексту, його співвіднесеність із певною нацією, реаліями її життя. Для адекватної передачі лексем на позначення культурно маркованих концептів можна використовувати як відповідники культури того народу, на мову якого перекладається твір, або давати читачеві додаткову інформацію щодо позначуваної реалії (наприклад, за допомогою, описового перекладу). Художній текст жанру літературна казка створює додаткові складнощі для перекладу. оскільки містить багато фантастичних реалій, взятих з народних або літературних джерел або створених уявою автора. Адекватний переклад лексем на позначення цих реалій – важлива задача перекладача.
2.2 Специфіка перекладу стилістичних засобів
Книга Дж. К. Роулінґ «Гаррі Поттер і таємна кімната» призначена насамперед дитячій аудиторії. Як відомо, в дитячій літературі існують досить високі вимоги до художнього тексту. Так, мова твору має бути яскравою, насиченою засобами образності, проте не переобтяженою, динамічною для сприйняття. У зв’язку з цим вадливим завданням перекладача постає збереження авторської образності, стилістичної забарвленості тексту, передання індивідуальних рис мовлення персонажів та авторського мовлення.
2.2.1 Особливості відтворення лексичних стилістичних засобів при перекладі
Мова досліджуваного твору є яскраво-метафоричною, багатою на художні засоби образності, у тому числі створені за допомогою різноманітних лексичних засобів. Частково це викликано специфічним предметом зображення – магічний світ має бути яскравим, вражаючим. Проте слід відзначити і талант автора у створенні вдалих метафор, використанні епітетів, фразеологічних зворотів, що підкреслюють індивідуальність образу, надають йому специфічних рис. Однак необхідність зобразити світ магії максимально предметним, наочним зумовлює той факт, що серед засобів образності переважать епітети та порівняння, які є легшими для сприйняття дітьми та є більш предметними порівняно з іншими засобами образності.
Переклад художнього твору є повноцінним, якщо в ньому збережено та адекватно передано як значення (денотат), так і стилістичне забарвлення, художні особливості використання слів (конотат). При цьому перекладач має залишатися у припустимих для даного жанру рамках мовної норми. Проаналізувавши художні засоби вираження оригіналу та перекладу, ми можемо констатувати, що втрати окремих відтінків значення є неминучими, адже стилістичні системи англійської та української мов відрізняються. Тому перед перекладачем стояла задача не перекласти той чи інший художній засіб, а створити ефект, враження адекватне тому, яке робить англомовний художній засіб у своєму органічному середовищі.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Аналіз перекладу книги «Гаррі Поттер і таємна кімната» В.Морозова свідчить, що художні засоби вираження в українському перекладі збережені. У тих випадках, коли неможливо дати еквівалентний художній засіб українською мовою, перекладач вдається до різного виду трансформацій, введення інших засобів образності взамін утрачених при перекладі.
У даній роботі ми проаналізуємо деякі зразки перекладу порівнянь, епітетів, фразеологічних зворотів В.Морозовим і оцінимо їх з точки зору збереження образної системи та еквівалентності використаних українських зворотів.
У переважній більшості випадків для передачі порівнянь українською мовою перекладач використовує кальки, які зберігають образність та відтворюють авторську думку, не втрачаючи експресивного забарвлення, «закладеного» письменницею:
«HemissedHogwartssomuchitwaslikehavingaconstantstomachache».
Він так сумував за Гоґвортсом, що цей сум можна було порівняти хіба з постійним болем у шлунку.
«Mrs. Weasley was marching across the yard, scattering chickens, and for a short, plump, kind-faced woman, it was remarkable how much she looked like a saber-toothed tiger».
Подвір’ям, розганяючи курей, до них прямувала місіс Візлі. То була низенька, огрядна, мила жіночка, але тієї миті вона скидалася більше на шаблезубого тигра.
«As Ron walked, open-mouthed, toward it, it moved slowly toward him, exactly like a large, turquoise dog greeting its owner».
Коли ошелешений Рон наблизився до неї, вона поволі рушила йому назустріч, неначе великий бірюзовий пес який зустрічає свого господаря.
У деяких випадках зберегти первинний вигляд порівнянь неможливо через внутрішньомовні чинники (невідповідність родової приналежності іменника у різних мовах), тоді заміна є необхідною:
«They dropped their voices as they entered the muffled stillness of the library. Madam Pince, the librarian, was a thin, irritable woman who looked like an underfed vulture».
Увійшовши до бібліотеки, де панувала приглушена тиша, вони замовкли. Бібліотекарка мадам Пінс була високою, дратівливою жінкою, що скидалася на голодну гієну.
Дослівний переклад порівняння like an underfed vulture – як голодний гриф. Проте в українській мові іменник гриф має граматичне значення чоловічого роду, тому перекладач замінює його близьким за семантичним полем «хижак, що харчується падаллю» іменником гієна, який є більш доречний при створенні жіночого образу.
При перекладі епітетів В.Морозов, як правило, зберігає первинну структуру стилістичного прийому, вдаючись до трансформацій тільки там, де цього вимагає специфіка мови. Так, збережено при перекладі частиномовну приналежність ряду епітетів:
Aunt Petunia was horse-faced and bony; Dudley was blond, pink, and porky. [37].
Тітка Петунія була кощава й мала кобиляче обличчя; Дадлі був білявий, рожевощокий і тілистий.
«Harry, tryingtosay«Shh!» andlookcomfortingatthesametime, usheredDobbybackontothebedwherehesathiccoughing, lookinglikealargeandveryuglydoll».
«Тсс!» — запанікував Гаррі і підштовхнув Добі назад на ліжко, де той почав гикати, нагадуючи якусь велику і потворну ляльку.
«Harry had taken up his place at wizard school, where he and his scar were famous… but now the school year was over, and he was back with the Dursleys for the summer, back to being treated like a dog that had rolled in something smelly».
Але шкільний рік закінчився, і на літо Гаррі повернувся в родину Дурслів, які ставилися до нього, мов до цуцика, що викачався у чомусь смердючому».
У наведених прикладах епітети передані відповідними прикметниками окрім випадку, коли знайти відповідник в українській мові неможливо: was horse-faced – мала кобиляче обличчя.
Проте у деяких випадках, очевидно, маючи на мету підсилення образу, перекладач розширює стилістичні фігури, додаючи власні компоненти, наприклад:
«Harry looked nothing like the rest of the family. Uncle Vernon was large and neckless, with an enormous black mustache».
Гаррі ну ніяк не був схожий ні на кого з Дурслів. Дядько Вернон був такий огрядний, що, здається, навіть шиї не мав, зате його обличчя прикрашали пишні чорні вуса.
Тут ми бачимо що епітет enormousblackmustache(величезні / пишні чорні вуса) разом з іншими стилістичними засобами створює негативний образ Вернона Дурслея. Проте в українському перекладі цей епітет замінено на вислів: зате його обличчя прикрашали пишні чорні вуса; ми вважаємо таку заміну не досить вдалою, адже лексема „прикрашали” несе у собі позитивне значення, яке підсилюється протиставним сполучником зате. Тобто в цьому випадку переклад суперечить стилістиці оригіналу, що є неприпустимим. Перекладач має зберігати стилістику оригіналу попри зрозуміле бажання зробити текст перекладу яскравішим, більш насиченим стилістичними засобами. Інколи розширення стилістичних засобів є досить вдалим, оскільки воно е порушує загальної стилістики твору та вписується до контексту:
«But there isn’t much life left in her …She put too much into the diary, into me».
Але її життя уже дотліває: вона забагато вклала в цей щоденник, тобто в мене.
Український переклад у наведеному прикладі відзначається більшою метафоричністю порівняно з оригіналом.
Переклад метафор В.Морозовим переважно здійснено за допомогою калькування:
«Hagrid was wading toward them through the sea of books».
До них наближався Геґрід, долаючи вбрід книжкове море[36, 16].
«Then, when the trees had become thicker than ever, so that the stars overhead were no longer visible, and Harry’s wand shone alone in the sea of dark, they saw their spider guides leaving the path».
Згодом, коли ліс став такий густий, що вже не було видно зірок над головою, а чарівна паличка жевріла самотнім промінчиком у суцільному морі темряви, вони побачили, що їхні павуки провідники звертають зі стежки кудись убік.
Переклад В.Морозова характеризується намаганням підсилити образність, художню насиченість тексту. Перекладач часто вдається до лексем із більшою стилістичною забарвленістю, аніж в тексті оригіналу, використовує українські фразеологізми як відповідники менш забарвленим англійським висловам:
«Harry didn’t know how to get rid of him. It was like having an extremely talkative shadow».
Гаррі не знав, як його спекатися. У нього мовби з’явилася страшенно балакуча тінь.
Тут менш забарвлений стилістично вислів to get rid of himперекладено як „його спекатися”, що має яскраве просторічне забарвлення. Аналогічна ситуація простежується у наступних прикладах:    продолжение
–PAGE_BREAK–
«At that moment, Uncle Vernon cleared his throat importantly and said, «Now, as we all know, today is a very important day.» Harry looked up, hardly daring to believe it».
Раптом дядько Вернон урочисто прокашлявся і мовив:– Усі ми знаємо, що нині дуже важливий день. Гарріглянувнанього, невірячи своїм вухам.
Трапляються і протилежні випадки, коли перекладач замінює слово із більшою стилістичною забарвленістю нейтральнішим відповідником, наприклад:
«Mrs. Weasley fussed over the state of his socks and tried to force him to eat fourth helpings at every meal».
Місіс Візлі дбала про його шкарпетки й щоразу примушувала його з’їдати по чотири порції кожної страви.
У наведеному реченні дієслово із чіткою стилістичною маркованістю fussover(дослівно – метушитися, турбуватися через дрібниці), яке має відтінок іронічності, замінено нейтральним відповідником дбала, що по суті знебарвлює авторський художній засіб. Аналогічним чином відбувається нівеляція авторського образу через переклад його мовною одиницею більш нейтральним відповідником у наступному прикладі:
«The pixies were electric blue and about eight inches high, with pointed faces and voices so shrill it was like listening to a lot of budgies arguing».
Ельфи були яскраво сині й завбільшки десять — дванадцять сантиметрів, із гострими личками й такими пронизливими голосами, що аж у вухах закладало.
На наш погляд тут було б доцільніше перекласти близько до тексту: Ельфи були яскраво-сині й завбільшки дванадцять сантиметрів, із гострими личками і такими пронизливими голосами, що здавалося ніби зграї папуг сваряться між собою.
У деяких випадках заміна слова у складі метафори не змінює стилістичного забарвлення контексту, проте створює відмінний від авторського образ, наприклад:
«Feetaway, toweringabovehim, wasasolidwallofspiders, clicking, theirmanyeyesgleamingintheiruglyblackheads»
Десь за півметра над ним нависала ціла армія павуків — вони клацали клешнями й виблискували сотнями очей на своїх бридких чорних головах.
Заміна в даному контексті лексеми «wall» (стіна), що несе в собі значення «щільності, чогось монолітного та єдиного», на лексему «армія», «щось вороже, агресивне» не є рівноцінною і, на нашу думку. Не є обґрунтованою.
Переклад фразеологічних одиниць становить певні труднощі, адже не завжди у мові наявні відповідники того чи іншого фразеологічного звороту. У такому випадку перекладач змушений подавати значення фразеологізму описово, що призводить до неминучої втрати образності:
«Bee in your bonnet, Harry Potter?».
Щось тебе мучить, Гаррі Поттере?
Досить поширеним явищем у досліджуваному перекладі є заміна стилістично нейтральних словесних формул виразно маркованими фразеологізмами, які надають мовленню персонажу відтінку просторічності:
«Proud?» saidHarry. «Are you crazy? All those times I could’ve died, and I didn’t manage it? They’ll be furious…».
Пишатися? — перепитав Гаррі. — Ти що, збожеволіла? Адже я стільки разів міг загинути, і — от маєш — лишився живий! Тавонилуснуть зі злості!
«But I wasn’t going to waste those long years Id spent searching for it».
Але я не збирався пустити котові під хвіст довгі роки пошуків.
Отже, при дослідженні перекладу стилістичних засобів В. Морозовим ми бачимо, що у ряді випадків перекладач дотримується авторської форми, використовує калькування або добирає український відповідник, еквівалентний за стилістичним та семантичним навантаженням. Проте досить часто використовуються нерівноцінні заміні, переважно слів із різною стилістичною маркованістю, що певною мірою деформує авторський задум.
2.2.2 Збереження індивідуальних рис мовлення персонажів при перекладі.
Важливим засобам творення образу персонажу в прозовому творі є надання його мовленню індивідуальних рис. Досить часто це досягається за допомогою використання жаргону, сленгу, діалектизмів, просторічних слів та інших стилістично маркованих мовних одиниць. Перед перекладачем у цьому випадку постає складна задача: як адекватно перекласти, наприклад, діалектні або жаргонні явища англійської мови? У перекладі В.Морозова ця проблема розв’язується за допомогою різних засобів. Розглянемо їх на прикладі перекладу мовлення двох персонажів книги: Геґріда та Драко Мелфоя.
Образ Геґріда – незграбного, проте щирого та доброго велетня, якому, можливо, бракує знань, але серце його чесне та любляче – підкреслюється просторічним стилем його мовлення. Для адекватного перекладу В.Морозов використав досить цікавий прийом: в його версії Геґрід розмовляє західноукраїнською діалектною говіркою. Цей прийом є досить суперечливим: з одного боку перекладач передає просторічний характер мовлення персонажу, проте з іншого боку використаний діалект є дуже забарвленим стилістично для українського реципієнта і несе в собі гаму додаткових конотацій, окрім просторічності. Західноукраїнські діалектизми є досить складними для сприйняття, вони мають архаїчні граматичні форми, специфічні лексеми. Тому для пересічного українського читача мовлення Геґріда може певною мірою складним для сприйняття через незвичні лексичні та граматичні форми:
«Yer a mess!»said Hagrid gruffly, brushing soot off Harry so forcefully he nearly knocked him into a barrel of dragon dung outside an apothecary. «Skulkin’ around Knockturn Alley, I dunno dodgy place, Harry — don’ want no one ter see yeh down there».
Йой! Ти такий брудний! — буркнув Геґрід, так завзято обтрушуючи сажу, що Гаррі мало не впав у бочку з драконячими какульками, що стояла біля аптеки. — Чого ти си лазив по тій алеї Ноктерн? Це, Гаррі, таке кляте місце… Я би не хтів, щоб тебе там хтось видів.
«Lousy Muggles,»growled Hagrid. «If I’d’ve known
«Шляк би трафив тих маґлів, — обурювався Геґрід. — Якби я знав
«I should ruddy well think not,» growled Hagrid».
І дуже файно робили, — пробурмотів Геґрід.
«Said she was jus’ lookin’ round the grounds, but I reckon she was hopin’ she might run inter someone else at my house.»He winked at Harry. «If yeh ask me, she wouldn’ say no ter a signed».
Казала, нібипростогуляє, алеменіздалосяінше: вонасисподіваланенарокомкогосьтутзустріти… — вінпідморгнувГаррі. — Менітаксиздає, щовонабневідмовиласьвідзнимки з.
Якщо в тексті оригіналу мовлення Геґріда характеризується просторічністю та неправильним порядком слів, то в українському перекладі, по суті, єдина і головна його риса – належність до західноукраїнської говірки. На наш погляд це не дуже вдале рішення в цьому контексті.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Щодо мовлення Драко Мелфоя, слід відзначити, що яскравої стилістичної забарвленості воно набуває лише в тексті перекладу. В.Морозов намагається глибше розкрити образ зневажливого та норовливого хлопця, додавши до його рис ще одну – зневажливе ставлення до мовлення як такого. Драко розмовляє російсько-українським суржиком:
«Everyonelineup!» Malfoyroaredtothecrowd. «HarryPotter’sgivingoutsignedphotos!».
Карочє, усі в чергу! — загиготів на весь двір Мелфой. — Гаррі Поттер роздає фотки з автографами.
«Jealous?» saidMalfoy, who didn’t need to shout anymore: half the courtyard was listening in. «Of what? I don’t want a foul scar right across my head, thanks. I don’t think getting your head cut open makes you that special, myself.»
Заздрю? — перепитав Мелфой, якому вже не треба було кричати, бо до них прислухалася добра половина шкільного подвір’я. — Чого б це? Навіщо мені здався той паскудний шрам на лобі? Дуже дякую! Не думаю, що з подряпаною башкою стають якимись особливими.
«Be careful, Weasley,«sneered Malfoy. «You don’t want to start any trouble or your Mommy’ll have to come and take you away from school».
Фільтруй базар, Візлі! — вишкірився Мелфой. — Тобі не варто встрявати в халепу, бо тоді твоя матуся буде змушена забрати тебе зі школи.
У наведених прикладах чітко простежується заміна в основному нейтральних словесних формул виразно маркованими відповідниками. Загалом, ці зміни не вступають у суперечність з образом персонажу, підкреслюючи його риси – презирство, брутальність – проте такий ступінь втручання перекладача у внутрішню структуру твору є небезпечним, оскільки у даному випадку ми маємо справу вже не з перекладом як таким, а із певною творчістю на основі іншого твору.
2.2.3 Переклад синтаксичних стилістичних засобів
Синтаксис твору Дж.К. Роулінґ «Гаррі Поттер і таємна кімната» характеризується переважно простими структурами: простими або складносурядними реченнями. Ускладнення синтаксичних структур відбувається переважно за допомогою дієприкметникових, дієприслівникових або порівняльних зворотів. Складнопідрядні речення з кількома підрядними та складною підрядністю є мало поширеними в тексті. Це зумовлене, очевидно, призначенням книги для дитячої аудиторії. Переклад В.Морозова адекватно відбиває цю специфіку авторського тексту, зберігаючи майже повністю авторське членування речень:
«Hold on – And they shot up through the clouds. A minute later, they burst out into a blaze of sunlight. It was a different world. The wheels of the car skimmed the sea of fluffy cloud, the sky a bright, endless blue under the blinding white sun».
Тримайся! — і вони рвонули крізь хмари. За хвилину опинилися вже під яскравим сонечком. То був зовсім інший світ. Колеса машини ковзали поверхнею моря з пухнастих хмаринок. Ясну і безмежну блакить неба затопило сліпучо біле сонячне проміння.
У наведеному прикладі прості речення послідовно передані простими реченнями, а складносурядне речення розбито на два простих, що відповідає загальній тенденції твору.
Серед використаних у творі синтаксичних стилістичних засобів слід відзначити повтори:
«Harry»said Lockhart, his large white teeth gleaming in the sunlight as he shook his head. «Harry, Harry, Harry».
Гаррі, — заговоривЛокарт, похитуючиголовою, айоговеликібілізубивиблискувалипідсонцем. — Гаррі, Гаррі, Гаррі!
Цікавим стилістичним прийомом, що допомагає розкриттю образу персонажу Коліна Кріві є нагромадження питальних речень в кожній репліці діалогу:
«You were the youngest House player in a hundred years, weren’t you, Harry? Weren’t you?»said Colin, trotting alongside him. „You must be brilliant. I’ve never flown. Is it easy? Is that your own broom? Is that the best one there is?»
Ти наймолодший гравець за останні сто років, правда, Гаррі? Правда? — допитувався Колін, чимчикуючи поруч із ним. — Ти просто геній. Я ще ніколи не літав. Це не важко? А це твоя власна мітла? Вона найкраща з усіх?
“What happened, Harry? What happened? Is he ill? But you can cure him, can’t you?» Colin had run down from his seat and was now dancing alongside them as they left the field”. [37].
Що сталося, Гаррі? Що сталося? Він захворів? Але його можна вилікувати, правда? — прибіг Колін з трибун і тепер витанцьовував навколо проводжаючи їх із поля.
Насиченість тексту твору напруженими емоційними діалогами зумовлює велику кількість окличних речень, нагромадження яких також виступає специфічним стилістичним засобом:
«I don’t believe it!»Wood hissed in outrage. «I booked the field for today! We’ll see about this!»…«Flint!»Wood bellowed at the Slytherin Captain. «This is our practice time! We got up specially! You can clear off now!»
Не може бути! — розлючено засичав Вуд. — Я ж замовив на сьогодні стадіон! Зараз усе з’ясуємо… — Флінте! — гаркнув Вуд капітанові Слизерину. — Зараз наша година тренувань! Ми спеціально домовились! Можете забиратися!
Окличні речення також використовуються для передачі піднесеного настрою, захоплення, здивування:
«Brilliant!»yelled Lee Jordan. «Inspired! What an entrance! Flying a car right into the Whomping Willow, people’ll be talking about that one for years.
Блискуче! — вигукнув Лі Джордан. — Вищий клас! Оце так прибуття! Влетіти машиною просто у Войовничу Вербу! Та про це будуть згадувати не один рік!
Особливу роль відіграли синтаксичні стилістичні засоби для створення образу таємного голосу, який чує тільки Гаррі. Оскільки тут засобом змалювання образу виступало тільки мовлення, автор надала йому яскравих специфічних рис: анафоричність речень, повтори, уривчастість, певна ритміка Усі ці риси були відтворені перекладачем досить вдало:
«Come… come to me… Let me rip you… Let me tear you… Let me kill you …».
Іди… йди до мене… я тебе розірву… пошматую… уб’ю!
«I smell blood.… I SMELL BLOOD!»
Я чую запах крові! Я ЧУЮ ЗАПАХ КРОВІ!
Нагромадження заперечних конструкцій використовується авторкою для підкреслення безрадісного життя Гаррі Поттера в родині Дурслеїв. Цей прийом адекватно передано в перекладі засобами української мови (заперечні частки ні, не, заперечні займенники ніколи, ніхто):
«No cards, no presents, and he would be spending the evening pretending not to exist. He gazed miserably into the hedge. He had never felt so lonely. More than anything else at Hogwarts, more even than playing Quidditch, Harry missed his best friends, Ron Weasley and Hermione Granger. They, however, didn’t seem to be missing him at all. Neither of them had written to him all summer, even though Ron had said he was going to ask Harry to come and stay».
Ні вітальних карток, ні дарунків… і ще цілий вечір треба вдавати, що тебе не існує… Гаррі сумно розглядав живопліт. Ще ніколи він не почувався таким самотнім. Навіть найкращі друзі — Рон Візлі та Герміона Ґрейнджер, здається, забули про нього. Ніхто з них за ціле літо нічого йому не написав, хоча Рон і обіцяв запросити Гаррі в гості.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Ставлення родини Дурслеїв до Гаррі яскраво передане у манері розмовляти з ним за допомогою переважно коротких окличних речень:
«Get in here! And walk on the newspaper!»
Ходи їсти! І ступай по газетах!
«Eat quickly! The Masons will be here soon!»
Швиденько їж! Скоро прийдуть Мейсони!
«Well, I’ve got news for you, boy… I’m locking you up… You’re never going back to that school… never… and if you try and magic yourself out — they’ll expel you!».
Ну що ж, маю, хлопче, для тебе новину. Я замкну тебе, і ти ніколи не повернешся до тої школи! Ніколи, а якщо спробуєш звільнитися з допомогою магії — тебе виженуть!
Як ми бачимо з останнього прикладу у деяких випадках переклад є навіть емоційнішим за текст оригіналу, є більш насиченим окличними реченнями як одним із засобів передачі напруженості розмови.
Висновки
Аналіз українського перекладу книги Дж. К. Роулінґ «Гаррі Поттер і таємна кімната» у порівняні з текстом оригіналу на лексичному та стилістичному рівням дозволяє зробити наступні висновки.
Книга Дж. К. Роулінґ «Гаррі Поттер і таємна кімната» зображує світ чарівників, тому текст насичений лексемами на позначення магічних та фантастичних реалій. Ці лексеми передаються або за допомогою дослівного перекладу (wizard – чарівник), або замінюються контекстуальними відповідниками (Banshee – Баба-Яга). Досить часто спостерігається розбіжність між семантичним та стилістичним навантаженням окремих лексем оригіналу та перекладу, що пов’язане з відмінностями семантичного обсягу цих лексем в різних мовах (witch– відьма) або відсутністю адекватних відповідників через неосвоєність українською мовою певних реалій англомовної картини світу ( змішування pixy, elf– в одній лексемі ельф).
Додатковою складністю цього тексту для перекладу є наявність великої кількості власних назв на позначення реалій магічного світу (назви вулиць, різних закладів та предметів), які залежно від прозорості етимології, семантичної навантаженості та суб’єктивного підходу перекладача або перекладаються, або транскрибуються. Причому вибір способу передачі є досить непослідовним, що є недоліком перекладу. Так, назви з досить прозорою етимологією, які можна було б передати за допомогою еквівалентів або авторських новотворів з вже існуючих у мові елементів, передаються В.Морозовим за допомогою транскрипції (FlourishandBlotts– Флоріш і блотс). Для україномовного читача ця назва постає лише як набір звуків, що має англійське забарвлення, але не несе ніякого змісту, тому образність твору звичайно втрачає багато від такого способу передачі назв.
Треба відзначити вдалу передачу перекладачем співзвучностей та гри слів, на якій побудовано чимало висловів та образів книги, переважно назв магічних книг та об’єктів: WhompingWillow– Войовнича Верба, CharmYourOwnCheese– «Як виворожити власні вареники». У ряді випадків це призводить до докорінної зміни змісту, проте перекладач вважає цю заміну необхідною заради збереження стилістики оригіналу. До того ж він вводить в мовну картину світу книги реалії, властиві українській дійсності (наприклад, вареники, дід мороз, баба-яга), очевидно, з метою адаптації та полегшення сприйняття магічного світу дитячою аудиторією. На наш погляд таке введення українських реалій не є виправданим, оскільки в книзі змальовується яскраво виражена англійська дійсність (яка проявляється зокрема в шкільній системі, зображенні магазинів та побуту), тому включення в цю картину чужорідних елементів спотворює авторський задум та порушує цілісність зображення.
Яскравість образної системи твору досягається за рахунок використання стилістичних засобів, зокрема епітетів, порівнянь, метафор, фразеологічних зворотів. Як правило, В.Морозов передає їх за допомогою еквівалентних або близьких за формою стилістичних засобів українською мовою. Проте на стилістичному рівні перекладач вдається до замін частіше, аніж на рівні власне лексики. Причина цього – намагання надати текстові яскравості, стилістичної забарвленості, хоча це іноді і не відповідає авторському задуму.
Важливе значення у творі має мовлення персонажів як засіб творення образу. Слід відзначити досить вільну трактову перекладачем специфіки мовлення окремих героїв, надання їхньому мовленні рис окремих шарів сучасної української мови (діалектні говірки, суржик і т. ін.)
Твір має досить простий синтаксис, що викликано передусім орієнтацією на дитячу аудиторію. Найпоширенішими синтаксичними стилістичними засобами тут виступають повтори, анафори, нагромадження запитань, заперечних або окличних речень. Ці засоби не зазнали відчутної трансформації при перекладі, було в основному збережено авторське синтаксичне членування мови твору та його інтонаційно-стилістичне забарвлення.
Summary
Translation is a specific communicative act. Its main task is to promote interlinguistic and intercultural communication. Translation is rather difficult and responsible process as the translated text should transmit the same intentions as the original. Translation demands not only linguistic knowledge but also competence in numerous spheres of people’s life. So the basis of translation is not only vocabulary and grammar rules but the whole culture.
Literary translation is a very specific kind of translation as it is connected with aesthetic and expressive functions of the literary text. Translator should not only transmit the information given in the text but to produce the same emotional and aesthetic impression to the reader as the original text. So the most important problem of literary translation is to find ways to translate stylistic means, to find or create equivalents in another language. That is why translator is often considered as co-author.
The Diploma work researches the peculiarities of the Ukrainian translation of the work by J.K.Rowling “Harry Potter and the Chamber of Secrets”.
The specific subject of the book which is the world of magic sets additional tasks in translation of fantastic things and phenomena, author neologisms.Every element of this world of sorcerers is used in the original text as a means of characterization of a personage and their world, thus becoming a significant part of the whole aesthetic scheme of the author. In this case the most effective methods of translation are: intratextual explanations / additions, generalization, concretization and contextual correspondence.
The expressive means of the work are translated with the different degree of adequacy. This is caused by the difference in semantic and structural systems of English and Ukrainian language. It must be said that the translator did a lot of unjustified substitutions especially in case of expressive means and character’s speech.
The detailed comparison of the original text and translation text is carried out, in particular the semantic functions of separate elements, situational and cultural factors are analyzed.
The findings of the Diploma work can be contributory to the theory and history of literary translation, especially in the context of Ukraine’s culture, and to the studies and further development and translation of modern English literature in Ukraine.
Key words: literary translation, culturally-marked sign, contextual substitution, lingostylistic peculiarities.
Література
Антонов Н. Г. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. – М., 1978.
Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка. – М., 1960.
Бархударов Л.С. Уровни языковой иерархии и перевод. – М., 1975.
Березинский В. Украинско-английские семантико-стилистические параллели на морфологическом уровне. – Львов, 1972.
Бреева Л. В., Бутенко А. А. Лексико-стилистические трансформации при переводе. – М., 1999.
В.Коптілов. Першотвір і переклад. – К., 1972.
Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. – М., 1963.
Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. – М., 1986.
Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. – М., 1978.
Дюришин Д. Межлитературные формы художественного перевода // Проблемы особых межлитературных общностей. – М., 1993.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Дюришин Д. Посредническая функция художественного перевода // Перевод – средство взаимного сближения народов. – М., 1987.
Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. – М., 1989.
Дюришин Д. Художественный перевод в межлитературном процессе // Проблемы Особых межлитературных общностей. – М., 1993.
Зорівчак Р.П. Реалія і переклад. – Львів, 1989.
Казакова Т. А. Практические основы перевода. – М., 2000.
Комиссаров В.Н. Общая теория перевода. – М., 1999.
Коптилов В. И вширь и вглубь // Мастерство перевода. – М., 1973.– Вип.9.
Коптілов В. Першотвір і переклад. – К., 1972.
Краткая литературная энциклопедия. – М., 1968. – Т.5.
Левик В.В. О точности и верности. // Перевод – средство взаимного сближения народов. – М., 1987.
Лильева К. А. Введение в общую теорию перевода. – М., 1998.
Николаева Е. Несколько вступительных слов. Поэтика перевода: Сборник. – М., 1998.
Полюжин М.М. Теорія і практика перекладу з англійської мови на українську. – К., 1991.
Радчук В. На жертовнику мистецтва // “Хай слово мовлено інакше…”. Проблеми художнього перекладу. – К., 1982.
Рильський М. Зібрання творів: у 20-ти томах. – Т.16. – К., 1987.
Россельс В. Перевод и национальное своеобразие подлинника/ Вопросы художественного перевода. – М., 1955.
Семенец Р.В. История перевода. – М., 1989.
Топер П. Перевод и литература: творческая личность переводчика // Вопросы литературы. – 1998. – №6.
ФедоровА.В. Основы общей теории перевода. – М., 2002.
Чужакин А.К. Мир перевода. – М., 2000.
Чуковский К., Федоров А. Искусство перевода. – Л., 1930.
Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. – Л., 1974.
Эткинд Е. Поэзия и перевод. – М.-Л., 1963.
Мюллер В.К. Англо-русский словарь. – М., 1962.
Русско-английский словарь /Под ред. Ахмановой О.С. – М., 1965.
Джоан К. Роулінґ. Гаррі Поттер і таємна кімната./ Пер. В.Морозова.– К., 2004.
Joan K. Rowling. Harry Potter and the Chamber of Secrets // lib.aldebaran.ru/series/Harry_Potter