Міністерствоосвіти і науки України
Харківськийнаціональний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди
Кафедра практичноїпсихології
Спеціальністьпсихологія
Курсоваробота
Особливостіпереживання емоційних станів у чоловіків та жінок
студентки IV курсу
групи 45 – П
Ведмідь ІриниЛеонідівни
Науковий керівник:
Жванія ТарасВалер’янович
Харків 2010
Зміст
Вступ
Розділ І Теоретичний аналіз проблеми переживання емоційних станів
1.1 Поняття емоційних станів упсихології
1.2 Особливості переживання емоційних станів у чоловіків та жінок
Висновки до першого розділу
Розділ ІІ Експериментальне вивчення особливостей переживанняемоційних
станів у чоловіків та жінок
2.1 Методи дослідження та характеристика вибірки дослідження
2.2 Результати дослідження переживання емоційних станів у жінок тачоловіків
Висновки до другого розділу
Висновки
Використана література
Вступ
Людина взаємодіючи з навколишнім середовищем та іншими людьми,деяким чином до них відноситься та переживає те, що з нею відбувається.Переживання цього відношення і складає сферу відчуттів та емоцій людини. Емоціївиражають стан суб’єкта і його відношення до об’єкта. Емоційна сфера вструктурі особистості в різних людей може мати різну вагомість. Вона будебільшою чи меншою в залежності від темпераменту, емоційного збудження тастійкості людини, від структури її потреб, мотивів та інших факторів. Емоція якпереживання завжди носить глибоко особистісний характер, зв’язаний з істинним«Я» людини. Будь-яке особистісно-значиме відношення набуває емоційногохарактеру,і тому, що саме зачіпає людину чи залишає її байдужою, робитьрадісною чи засмучує, можна виявити істинну його сутність.
В останній час з’являється все більше інформації, яка свідчить проте, що емоційні стани, а саме їх переживання, проявляються не однаково упредставників різних статей, у чоловіків та жінок. Дійсно, в багатьохдослідженнях виявлена чітка різниця в емоційній сфері представників чоловічоїта жіночої статі. К. Хорні пише, що згідно з розподілом соціальних ролейсформувався деякий погляд на жінок як на інфантильних істот, які живутьемоціями. Л. В. Куликов відмічає, що у жінок емоційна сфера більшедиференційована, ніж у чоловіків.
Цим питанням займалося дуже багато вчених та дослідників, яквітчизняних: М. С. Пономарьова, В. П. Плотников, О. І. Захаров, П. О. Ковальов,так і зарубіжних діячів: Н. Айзенберг, К. Ізард, С. Арчер, Е. Маккобі, К.Джеклін та багато інших. З цього можна зробити висновок, що дана проблема єактуальною, як в соціальній, так і в науковій сфері.
Метою дослідження є теоретичний аналіз та емпіричне дослідженняособливостей переживання емоційних станів у жінок та чоловіків.
Об’єкт дослідження – емоційно-вольова сфера особистості.
Предмет дослідження – особливості переживання емоційних станів ужінок та чоловіків.
Завдання:
1. проаналізувати психолого-педагогічну літературу з обраноїпроблеми;
2. за результатами теоретичного аналізу визначити особливостіпереживання емоційних станів представниками різних статей;
3. здійснити підбір психолого-діагностичних методик для дослідженняособливостей переживання емоційних станів;
4. провести дослідження для визначення особливостей переживанняемоційних станів у чоловіків та жінок.
РозділІТеоретичний аналіз проблеми переживання емоційних станів
1.1 Поняття емоційних станів впсихології
Емоційні стани розглядаються за змістовими ознаками як формивиявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю:від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану й допристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомлення порядокзмінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афектуяк найменш усвідомлюваних. Щодо домінування психічних процесів за їхньоюскладністю та довільністю ці стани розташовують від афекту, де домінуютьемоції, до настрою й пристрасті як єдиної емоції та волі.
Емоційний стан – більш довготривалий, він може тривати декількамісяців. Важливою характеристикою є відносна статичність. Емоційний стан ненаправлений на певний предмет, він виступає у вигляді фону, сцени [11,45].
Переживання почуттів виявляється як особливий емоційний станлюдини і водночас є психічним процесом, тобто має свою динаміку. Формамипереживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власнепочуття. Всі вони становлять емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторівповедінки і діяльності людини. Так, почуття сприяють вибору таких напрямків іформ діяльності, які найбільшою мірою забезпечують задоволення тих чи іншихпотреб, стимулюють саму діяльність.
Почуття виступають суб’єктивним показником того, як задовольняютьсяпотреби людини. Якщо процес задоволення потреб проходить сприятливо, то упрацівника виникають позитивні емоційні стани (захоплення, радість,задоволення). Незадоволені потреби супроводжуються негативними емоціями. Отже,емоція — це реакція на ті ситуації, до яких людина не може зразу адаптуватися [12,73]
Емоційний стан людини залежить від характеру та інтенсивностіактуальної потреби, з одного боку, та оцінки можливості її задоволення — зіншого. Якщо суб’єктивна вірогідність задоволення потреби велика, то виникаютьпозитивні почуття, у противному разі — негативні.
Емоції виникають тоді, коли не відбувається задоволення потреби,коли дії не досягають мети або їх виконання пов’язане з перешкодами.
Особливе значення емоційних станів полягає в їх регулятивнійфункції, оскільки переживання виступають у ролі сигналів, які стимулюють абостримують діяльність людини.
Емоційні стани виконують також оцінну функцію, виражаючисуб’єктивне ставлення людини до задоволення своїх потреб. Емоційний стан,переживання почуттів є результатом спільної діяльності кори і підкірковихцентрів.
Емоційний стан може супроводжуватись посиленням або зниженнямінтенсивності фізіологічних функцій організму людини. Такі фізіологічніреакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м’язів, змінакров’яного тиску, вмісту цукру в крові і таке інше, свідчать про активізаціюсил організму. Отже, емоційні стани виконують енергетичну функцію, мобілізуючифізіологічні резерви організму. Якщо сила переживань переважає пристосовні можливостіорганізму, то можливі різні захворювання — неврози, інфаркти, гіпертонії,виразкові хвороби [31,134].
Світ емоційних явищ надзвичайно різноманітний. Тому їх можнарозрізняти за еволюційною, функціональною та структурною ознаками.
За еволюційною ознакою на перший план виступають три рівні проявівемоційних станів: перший характеризує емоційний (чуттєвий) тон відчуттів(відчуття задоволення або ж незадоволення, приємного чи неприємного), якийемоційно зафарбовує чуттєві образи та самопочуття людини. Другий рівень —емоції, що мають чіткий предметний характер. Це широкий спектр позитивних абонегативних емоцій, які відображають ситуативне ставлення людини до якоїсьподії. Змістом третього рівня є почуття, наприклад, комічного, гумору, іронії, піднесеного,трагічного тощо [33,384].
Власне емоції виявляють оцінювальне ставлення індивіда доактуальних чи можливих ситуацій. На відміну від емоційного тону, це доситьвизначені стани, що виникають у зв’язку із задоволенням певної потреби. До тогож вони сигналізують про смисл подій, які ще не настали або ж відійшли у минуле,тому часто виникають у зв’язку з образами пережитих чи уявних ситуацій. Середних є основні емоції: інтерес, хвилювання, радість, здивування, горе,страждання, гнів, огида, зневага, страх, сором, провина. Комбінація деякихінших утворює комплексні емоції: тривогу, депресію, любов, ворожнечу. Кожнаемоція має власну картину суб’єктивного переживання, здійснюється за рахунокспецифічних фізіологічних механізмів й характеризується притаманними лише їйвиразними рухами.
Емоційні стани розглядаються за змістовими ознаками як формивиявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю:від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану й допристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомлення порядокзмінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афектуяк найменш усвідомлюваних. Щодо домінування психічних процесів за їхньоюскладністю та довільністю ці стани розташовують від афекту, де домінуютьемоції, до настрою й пристрасті як єдиної емоції та волі.
Афекти — дуже сильні, бурхливі й відносно нетривалі емоційністани, що виникають, коли суб’єкт не здатний знайти вихід із надзвичайної інесподіваної ситуації[14,26]. Як правило, така ситуація безпосередньостосується провідної потреби індивіда або навіть ставить під загрозу йогожиття. Переживаючи афект, індивід може поводити себе всупереч соціальнимнормам, втрачає контроль над своїми діями. Афекти мають бурхливу динаміку ітривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових,погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються.
У пам’яті індивіда афект існує як афективний комплекс, що оживаєпри згадуванні або нагадуванні про ситуацію, яка його спричинила. У свідомостіці комплекси виявляються подвійним чином: з одного боку, актуалізуються увигляді нав’язливих переживань, з другого — витісняються[37,22].
Тривога — це стан неспокою, що виникає у людини в ситуації, якапредставляє для нього певну психічну або психологічну загрозу. Це стан ще частоназивають тривожністю.
За загальноприйнятим визначенням тривожність визначають яквідчуття неконкретної, невизначеної загрози, що супроводжується очікуваннямнеблагополучних змін [4,234].
Термін «тривожність» нерідко використовують і для позначенняширшого спектру переживань, що виникають незалежно від конкретної ситуації.Багатогранність і семантична невизначеність понять тривоги і тривожності впсихологічних дослідженнях є наслідком використання їх в різних значеннях.
Тривожність — переживання емоційного неблагополуччя, пов’язане зпередчуттям небезпеки або невдачі. Будь-яка нестабільність, порушення звичногоходу подій може привести до розвитку тривожності.
На відміну від страху, який породжується конкретними причинами іпов’язаний головним чином із загрозою самого існування людини як жвавої істоти,тривожність зазвичай має невизначений характер і виникає при загрозі (нерідко — уявній) людині як особі. У той же час вважають, що тривожність, тривогапередують страху, який виникає, коли небезпека вже усвідомлена і конкретизована[5,11].
У психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативнатривожність) і як стійку межу (особистісна тривожність).
Ситуативна тривожність визначається Спілбергером як «емоційнареакція» яка характеризується похмурими передчуттями, суб’єктивними відчуттяминапруженості, нервозності, неспокою і супроводжується активізацією вегетативноїнервової системи [34,27].
Аналогічно Ю. Л. Ханін розуміє тривогу як емоційний стан абореакцію, для якої характерні наступні ознаки:
· різна інтенсивність (величина ситуативної тривожності можеколиватися залежно від безлічі чинників);
· мінливість в часі (емоційний дискомфорт пов’язаний з конкретноюситуацією);
· наявність неприємних переживань напруженості, заклопотаності,неспокою, побоювання;
· виражена активація вегетативної нервової системи.
Ситуативна тривожність породжується об’єктивними умовами, щомістять вірогідність неуспіху і неблагополуччя. Як правило, в нормі у тривожностіє привід, тобто людина знає, чому вона турбується: із-за майбутнього іспиту,із-за неприємностей на роботі. У таких умовах тривожність може грати позитивнуроль, оскільки сприяє концентрації енергії на досягнення бажаної мети,мобілізації резервів організму і особи для подолання можливих труднощів. Тобтоситуативна тривожність має пристосований характер, якщо не перевершуєоптимального рівня. Байдужість до труднощів і безвідповідальне відношення допоставлених цілей при повній відсутності ситуаційної тривожності знижуєефективність діяльності і не дозволяє добитися якнайкращих результатів. Проте іпідвищена ситуативна тривожність, при якій збудження і неспокій значноперевищують рівень можливих труднощів, знижує результативність діяльності [28,127].
Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальнахарактеристика, що відображає схильність суб’єкта до тривоги і припускаєнаявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій якзагрозливих, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність,особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, щорозцінюються людиною, як небезпечні самооцінці, самоповазі.
Величина особистісної тривожності дозволяє прогнозувативірогідність виникнення станів тривоги в майбутньому. Високо тривожні суб’єктисприйматимуть ситуації з наявністю стресорів як загрозливіші івипробовуватимуть більш виражений рівень ситуативної тривожності.
На додаток до цього Ю.Л. Ханін, посилаючись на роботи Мартенса,підрозділяє особистісну тривожність на загальну і специфічну.
У першому випадку особистісна тривожність має характер, непов’язаний з особливостями ситуації. Це означає, що високо тривожні суб’єкти вбільшості ситуацій випробовуватимуть високий рівень ситуативної тривожності.
У другому випадку тривога виникає лише в певних ситуаціях іпов’язана з особливостями сприйняття специфічних стресорів. Тому індивіди звисоким рівнем особистісної тривожності відчувають стан тривоги в однихситуаціях і можуть відчувати себе достатньо спокійно в інших ситуаціях[28,165].
Певний рівень тривожності — природна і обов’язкова особливістьактивної діяльної особи [12,486]. У кожної людини існує свій оптимальний, абобажаний рівень тривожності. Це так звана корисна тривожність. Оцінка людиноюсвого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю ісамовиховання.
Пристрасті – сильні й тривалі емоційні стани, що на певний часзабарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміційого діяльності. Це виразний сигнал особистісного сенсу предмета, потреби,мотиву, від якого залежить життя [28,382]. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусьпредметі, який в цей час затіняє всі інші види діяльності. Переживаючипристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває підвладою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.
Пристрасті присутні такі компоненти: сила; стійкість; присутністьв ній вольових компонентів; зосередженість свідомості, увага на поставленумету; поєднання активності та пасивності.
Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдинимзасобом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншійлюдині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання.У цьому разі той, когокохають, зазнає кристалізації — «особливої діяльності розуму, який з усього, зчим він стикається, видобуває відкриття того, що улюблений предмет має новідосконалості». Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об’єкт або жякась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжіннядомінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.
Настрій — емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовуєйого стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя [13,184]. На відміну від іншихемоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його джереланерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму,підпорогові подразники від яких сигналізують про біологічний сенс тих чи інших порушеньу їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зісвітом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісноюзалежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби,наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей. У цьому зв’язкунастрій можна вважати емоційною оцінкою індивідом обставин свого життя.
Настрій – протилежний афекту, це загальний емоційний стан, який увідомому проміжку часу забарвлює переживання та діяльність людини. Він має такіособливості: забарвлює всю ситуацію в цілому; не має специфічно цільовогооб’єкту, специфічних реакцій; не прив’язаний до приватної події або моменту;виникає в наслідок узагальнення якогось емоційного враження; він впливає якконтекст, непомітно для нас трансформує наші реакції на події; стимулює людинудо поведінки, яка покращила б її самопочуття.
З когнітивної точки зору, настрій – це потік гедонічноорієнтованих ідей, які дістаються із пам’яті. Це система, яка включає в себедекілька підсистем: емоційну, когнітивну, мотиваційну та фізичне самопочуття.Настрій може закріпитися та стати властивістю особи, стати постійнимсупутником.
Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан індивіда, якийвиникає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей станполягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висуваються.Дослідження цієї реакції, започатковані Г. Сельє 1936 p., спричинили створеннятеорії стресу.
З психологічного погляду стрес може бути інформаційним або власнеемоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не даєможливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, у другому —стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб (наприклад,ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує переживаннями, якіпозитивно або, що частіше, негативно позначаються на ефективності йогодіяльності. Це залежить як від характеру загрози, так і відіндивідуально-психологічних особливостей людини.
Іноді для опису емоційного стану, аналогічного за генезисом достану емоційного стресу, використовують термін «напруженість». Деякі авторивважають ідентичними поняття «стрес» і «напруженість», на думку інших,необхідно відмежувати емоційний і психологічний стреси від близьких до нихстанів, до яких належать фрустрація, тривога, напруженість [23,83]
Спільною рисою напруженості та стресу є їхня відображувальнаприрода. У цьому розумінні ці стани є відображенням (безпосередньо-чуттєвимпереживанням) суб’єктом розбіжності між його життєво важливими потребами (мотивами)та явищами дійсності або ймовірністю успішної реалізації діяльності, щовідповідає його потребам.
Поняття стресу було запроваджене в 40-ві роки ХХ ст. канадськимученим Г. Сельє для визначення генералізованої реакції організму – «загальногоадаптаційного синдрому» – як відповіді на будь-який несприятливий вплив.
У 1936 р. Сельє опублікував статтю «Синдром, викликаний різнимишкідливими агентами», де було започатковано вчення про стрес як про станнеспецифічного напруження, що виникає в живому організмі в результаті діїбудь-якого шкідливого фактора, або стресора. Г. Сельє схарактеризував стрес якінтегральне поняття, адаптаційний синдром, який є сукупністю фізіологічнихреакцій. Дана сукупність реакцій виконує адаптаційну функцію, вона спрямованана збереження цілісного фізіологічного стану організму – гомеостазу, який можебути зумовлений будь-яким шкідливим агентом (психічним, біологічним, хімічним,фізіологічним та ін.). Незалежно від того, який саме подразник діє на організм– фізична травма, тривале навантаження, страх, погроза і багато іншого,організм реагує на вплив, що відбувається в даний момент, не тільки локально, ай інтегрально – за фізіологічним однотипним механізмом. У відповідь на діюстресора організм мобілізується на боротьбу з ним із метою найбільш швидкоїадаптації до ситуації, що склалася.
Реагування на екстремальний вплив має певні фази:
· «фаза шоку» характеризується різким падінням опору організму;
· «фаза резистентності» мобілізує адаптаційні можливості організмувідповідно до нових умов;
· «фазі виснаження» відповідає стійке зниження резервів організму.
Слід зазначити, що вченню про стрес передували праці фізіологівросійської школи І. П. Павлова, І. М. Сєченова, М. Є. Введенського, О. О.Ухтомського, Л. А. Орбелі, досліди гомеостазу американських учених К. Бернарата К. Кеннона.
Широка популяризація поняття «стрес» призвела до того, щобудь-який стан людини, навіть стан повного розслаблення або сну, сталирозглядати як стрес, нульовий же рівень стресу – це смерть. Терміном «стрес»почали називати катастрофу, хворобу, погрозу, страх, радість, інформаційнеперевантаження та багато іншого. Слово «стрес» вийшло за межі науки й почалопозначати безліч різноманітних явищ із різних сфер життєдіяльності людини. Такевживання терміна призвело до виникнення численної літератури на тему стресу.
Л. О. Китаєв-Смик наводить такі визначення поняття «стрес», якітрапляються в сучасній літературі:
· сильна несприятлива дія, що негативно впливає на організм;
· сильні як несприятливі, так і сприятливі для організму реакціїрізного роду;
· неспецифічні риси (елементи)фізіологічних і психологічних реакцій організму за сильних, екстремальних длянього дій, що викликають інтенсивні вияви адаптаційної активності.[12,32]
Згідно з Р. Лазарусом, якщо в разі фізіологічного стресуадаптаційний синдром виникає в момент зіткнення з подразником, то в разіемоційного – адаптація передує ситуації, настає завчасно. Саме завдяки цьомуемоційний стрес може бути доцільним. Але робота у стресогенній ситуаціїобов’язково призводить до додаткової мобілізації внутрішніх ресурсів, що можемати несприятливі наслідки. Типові хвороби «стресової етіології» –серцево-судинні патології, виразка шлунка, психосоматичні розлади, депресивністани – характерні для сучасної виробничої та управлінської діяльності.
Стрес існує завжди. Вплив його залежить від інтенсивностістресорів, тобто чинників, що такий стан викликають, і відіндивідуально-психологічних особливостей особистості. У складних життєвихситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може статихарактерною рисою особистості – схильністю до емоційного стресу. Розрізняютьтипи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. Так, усхильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, твердепрагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій,експресивне мовлення, відчуття постійного браку часу. Дослідники стресу виявилитакож тенденцію щодо відповіді на подібні стресові ситуації однаковимихарактерними реакціями, що пояснюється напрацьованою у процесі індивідуальногорозвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів).
Складовими емоційного стресу вважають емоційне збудження,напруження і напруженість. При цьому емоційне збудження розглядається як стан,що характеризується активізацією різних функцій організму у відповідь на впливемоціогенних факторів. Емоційне збудження зазвичай не пов’язане з будь-якоюактивною вольовою дією. Емоційне напруження – це стан, що характеризуєтьсяактивізацією різних функцій організму у зв’язку з активними вольовими актами,цілеспрямованою діяльністю або підготовкою до неї, очікуванням будь-якоїдіяльності або небезпеки. Емоційна напруженість – стан, що характеризуєтьсятаким ступенем емоційних реакцій, який зумовлює тимчасове зниження стійкостіпсихічних процесів і працездатності. Такий розподіл являється не дуже логічним,тому що емоційним напруженням називають вольове напруження.
Л. В. Куликов зовсім вважає, що додавати до терміну «напруження» слово «емоційне» немає необхідності, томущо важко представити собі будь-яке напруження без емоціональним.
Виділяють два види напруженості: операційну та емоційну [23,94]. Перша виникає приактуалізації процесуального мотиву. Для неї характерним є збіг змісту, мети тамотиву діяльності. У цьому стані відбувається зближення об’єктивного значеннядіяльності та її особистісного смислу для людини; потреби, інтереси тапрагнення людини спрямовуються на зміст і процес діяльності.
Емоційна напруженість виникає за актуалізації мотивусамоствердження; цей стан відбиває розбіжність внутрішніх спонукань особистостіз об’єктивними складовими її діяльності – діяльності значущої, складної.
1.2 Особливостіпереживання емоційних станів у чоловіків та жінок
Е. Маккобі і К. Джеклін на основі аналізу ряду експериментальнихдосліджень прийшли до висновку, що в перші роки життя немає відмінностей вчастоті і тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків і дівчаток, але звіком їх частота і інтенсивність у хлопчиків збільшуються, а у дівчаток — зменшуються. Це вони пояснюють тим, що дівчатка, маючи ті ж агресивнітенденції, що і хлопчики, бояться проявити їх із-за покарання, тоді як доагресії хлопчиків оточуючі відносяться прихильніше.
К. Хорні пише, що відповідно до розподілу соціальних ролейсформувався певний погляд на жінок як на інфантильних створінь, що живутьемоціями [38,428]. Із цього приводу ще К. Батюшков писав: «Любити або ненавидіти! — їм, жінкам, потрібна безупинна їжа для відчуттів». Це знаходить підтвердження ів деяких дослідженнях. Так, В. А. Чикер та інші виявили, що для дівчатокстарших класів соціальне середовище виявляється більш насиченим емоційнимиподіями, що мають стресогенне значення, ніж для хлопчиків. Л. В. Куликоввідзначає, що у жінок емоційна сфера більш диференційована і складніша, ніж учоловіків.
Дійсно, в багатьох дослідженнях виявлені виразні відмінності вемоційній сфері осіб чоловічої і жіночої статі. Правда, до цих пір не зрозуміло,чи є хоч би деякі з них природженими або всі ці особливості отримуються впроцесі специфічного виховання хлопчиків і дівчаток.
Відмінності в емоційній сфері чоловіків і жінок багато психологівпов’язують саме з особливостями виховання тих і інших. Р. Сальвагіо відзначає,що у жінок вельми бажана емоційна залежність від протилежної статі, занурення в«любов» при забороні на відкрите вираження відчуттів, прояв агресії. Це створюєу жінок мазохістську установку. В той же час для чоловіків все це гіднокепкувань і ганьби. Згідно К. Юнгу, у чоловіка в процесі його вихованнявідчуття пригнічуються, тоді як у дівчаток вони домінують.
Відмінності по тривожності. Умолодших школярів, за даними Л. П. Баданіной, спостерігаються відмінності міжхлопчиками і дівчатками по ряду емоційних станів. Показники тривожності ухлопчиків нижче чим у дівчаток. Автор пов’язує це з тим, що дівчатка з більшоюусвідомленістю сприймають роль школяра. Хлопчики і дівчатка також розрізняютьсяпо домінуючих причинах тривожності. У дівчаток шкільна тривожність домінує в 7- 9 років, а в 10 років поступається своїм місцем самооцінній тривожності. Удівчаток молодших класів на фоні меншої, ніж у хлопчиків, кількості невротичнихреакцій найчастіше відмічається нестійкість настрою, примхливість, плаксивість,смуток, туга, сором’язливість, боязливість, схильність до страхів, підвищенаобразливість. У хлопчиків семи років домінує міжособова тривожність, шкільнатривожність переважає в 8 — 9-річному віці. При цьому у хлопчиків вже в 9 роківпоказники самооціночної тривожності починають порівнюватися з показникамишкільної тривожності. На фоні великої кількості невротичних реакцій у хлопчиківмолодших класів спостерігається агресивність, забіякуватість, гіперактивність.
А. М. Прихожан відзначає, що відмінності між хлопчиками ідівчатками по тривожності є лише в 12-річному віці. У старшому підлітковомувіці (14-15 років) відмінності між ними не виявляються, а у віці 16 – 17 роківзнову більш тривожними виявляються дівчатка [27,99].
Факт більшої тривожності і нейротизму осіб жіночої статі впорівнянні з особами чоловічої статі виявлений в багатьох дослідженнях В. Д.Кузакова, наприклад, виявила у здорових чоловіків високу тривожність в 14%випадків, а у жінок — в 21% випадків. Ті ж співвідношення опинилися і у туговухих(відповідно 26%і 43%). І лише у глухих кількість осіб з високою тривожністю учоловіків і жінок виявилася приблизно однаковою (39 % і 35% ).
Обстеження декількох сотень спортсменів високого класу показало,що у жінок, які виступають в ігрових видах спорту, високий нейротизмзустрічається значно частіше, ніж у чоловіків — представників тих же видівспорту (відповідно в 34% і 12%). Низький же нейротизм частіше зустрічається учоловіків-спортсменів, ніж у жінок-спортсменів (відповідно 34% і 13%).
Але все таки, не дивлячись на більшу тривожність жінок, саме вонив більшій мірі, ніж чоловіки, здатні до її подавлення.
Проблемна озабоченність (хвилювання). Більша тривожність танейротизм осіб жіночої статі проявляється і в їх більшій проблемнійозабоченості. С. Арчер встановила, що 42% дівчат стурбовані неможливістюпоєднати в майбутньому сім’ю та роботу. Серед хлопців осіб з такоюстурбованістю не було. Сімдесят п’ять відсотків хлопців відповіли, що їх нічогоне турбує, в той час як серед дівчат таких виявилось лише 16%. За даними А. Г.Грецова, проблемна стурбованість практично по всім аспектам життя більшевиражена в дівчат, ніж у хлопців.
В книзі «Життєві проблеми…» відмічається, що для дівчат проблеми,які зв’язані з власною особою та майбутнім, мають більше значення, ніж дляхлопців. У чоловіків ступінь надії вищий, ніж у жінок, тобто вони з більшимоптимізмом дивляться в майбутнє.
Заздрісність. За даними Н. Е. Серебрякової, яка застосувалаоригінальну методику для виявлення заздрості по відношенню до успіхів іншого врізноманітних життєвих ситуаціях, у жінок заздрісність вища, ніж у чоловіків,виключно кар’єру; тут різниці між чоловіками та жінками не виявлено.
Ревнивість. Чоловіки найбільше ревнують, коли їх партнерша маєстатеві стосунки ще з ким-небудь. Жінки відчувають найбільшу ревність, коли їхпартнер емоційно прив’язується до іншої. Психологи вважають, що ця різницявідображає хвилювання чоловіків щодо достовірності їх батьківства і потребностіжінки в піклуванні зі сторони партнера [12,160].
Статеві відмінності емпатійності. За деякими даними, жінки більш схильні до емпатії, ніж чоловіки.Під час прогляду слайдів або прослухування розповідей реакції дівчатоквідрізнялися більшою емпатією. Велику схильність дівчаток до співпереживання впорівнянні з хлопчиками виявила М. Л. Бутовська. Жінки більш схильні плакати іговорити про свої біди у відповідь на розповіді інших про свої неприємності. Меншаемпатійність чоловіків виявилась по відношенню до хворих СНІДом. Чоловіки більшсхильні вважати цих хворих за девіантних, некомпетентних осіб, які не гідніспівчуття і тому заслуговують на соціальне дистанціювання.
Психологи, вивчаючі емпатію у дітей 10 — 12 років, вважають, щовелика емпатійність дівчаток цього віку виявляється тому, що вони моральнодозрівають раніше, ніж хлопчики. Велику ж емпатійність жінок в порівнянні зчоловіками пояснюють їх гендерними ролями (дбайливість перших і владність,незалежність, суперництво других), а також відповідним цим ролям вихованнямдітей. У дівчаток заохочується вираження емоцій, а у хлопчиків формуєтьсяустановка на придушення їх вираження. Гра дівчаток з ляльками розвиває емпатійнуекспресію, а «чоловічі» іграшки її не розвивають. Д. Блок припускає, що учоловіків внаслідок цього є менш багатий досвід у сфері емпатійної чуйності, ів результаті вони просто не знають, як реагувати на емоційний дискомфорт іншоїлюдини.
Були отримані дані, згідно яким чоловіки більше потребуютьемоційної участі (100% і 60%), жінки ж частіше зберігають емоційну байдужість встосунках (60% проти 40%). Ці на перший погляд парадоксальні дані не виглядаютьтакими, якщо врахувати, що думка про більшу природну емпатійність (якприватного прояву більшої емоційності) жінок деякими дослідниками ставиться підсумнів.
Багато що у виявленні емпатійних відмінностей між чоловіками іжінками залежить від використовуваних при їх виявленні критеріїв. Айзенберг іЛеннон встановили, що чим менше очевидно, що тест вимірює рівень емпатії, тимменше виявляється статевих відмінностей. Так, істотні відмінностіспостерігалися при використанні шкал, де обстежуваний повинен був повідомити,наскільки емпатійним він прагне бути, невеликі відмінності — при використаннішкали, де треба було повідомити про свої відчуття після переживання емоційнонасиченої ситуації, а при використанні фізіологічних показників або мімічнихреакцій відмінностей взагалі не було знайдено.
Форми емпатійної поведінки – співпереживання і співчуття – по-різному виявляютьсяу дітей різної статі. Співпереживання дорослим і тваринам частіше спостерігалосяу хлопчиків, а співчуття – у дівчаток. По відношенню ж до однолітків все опинилосянавпаки: співпереживання частіше виражалося дівчатками, а співчуття — хлопчиками. В цілому ж і ті і інші частіше співчували, ніж співпереживали [12,156].
Як показано, емпатійна реакція дівчаток і хлопчиків визначається видом емоціогенного стимулу. Колидівчатка чують дитячий плач (у магнітофонному записі), то у них різкоактивуються центри слуху, зір, моторні і задні асоціативні зони мозку, ухлопчиків реакція значно менше виражена. Картина міняється, коли звучитьдієслово «плачуть». У хлопчиків реакція вказаних зон кори виражена виразно, а удівчаток — слабо. Автори пояснюють сильнішу реакцію дівчаток на плач впорівнянні з реакцією на слово тим, що плач для жінок є найважливішимбіологічним сигналом. Плач — це провідна комунікація матері та дитини.
Провина і сумлінність. Фактор статі сильно впливає на переживанняпровини: у чоловіків воно виражене слабше і вони набагато рідше говорять пропереживання провини, ніж жінки.
Це знайшло підтвердження в дослідженні сумлінності, проведеному задопомогою розробленого опитувальника: у чоловіків величина сумлінностіопинилася рівна 4,7 бала, а у жінок — 7,2 бала.
Висновки допершого розділу
Отже, високий динамізм повсякденного життя і діяльності сучасноїлюдини, інтенсифікація соціальних зв’язків і спілкування людей, необхідністьухвалювати відповідальні рішення в умовах невизначеної ситуації і дефіцитучасу, підвищення вимог до компетентності і оперативності людини зв’язані, всеце впливає на кожну людину та суспільство в цілому зростанням емоціональної напруженості,яка виражається такими станами як настрій, почуття, афекти, тривожність,агресивність, стрес, фрустрація. Ось чому проблема емоційних станів, а також їхпереживання має в людинознавстві величезне значення. І саме успішна розробка цієї проблеми необхіднатому, що психічні стани багато в чому визначають характер діяльності людини.
Провідне місце в діагностиці емоційних станів відводитьсяпереживанням. Саме переживання чогось (апатії, страху, радості, невпевненості,огиди, тривоги) дає змогу найдостовірніше судити про психічний стан людини, єіндикатором емоційного стану.
Також, як виявилось, чи не одним з головних питань в данійтематиці є питання про диференціацію переживань емоційних станів впредставників різної статі. Теоретичний аналіз даного питання підтвердивгіпотезу про достатньо велику різницю в переживанні різних станів. В деякихемоційних станах мають перевагу в переживанні чоловіки, в деяких – жінки. Цезумовлено передусім віковими та соціальними особливостями.
РозділІІ Експериментальне вивчення особливостей переживання емоційних станів учоловіків та жінок
2.1Методи дослідження та характеристика вибірки дослідження
Для вивчення особливостей переживання емоційних станів у чоловіківта жінок буде підібрана група з 30 чоловік методом вільної вибірки з осіб віком19 – 24 роки. 50% якої будуть особи жіночої статі, 50% – чоловічої, тобто по 15чоловік. До складу групи входитимуть студенти.
Досліджування буде проводитись в індивідуальному варіанті. Зкожним респондентом буде проведений інструктаж, щоб можна було чітко та легкозрозуміти інструкцію.
В ході даного дослідження буде проводитись три методики. Перша –це тест «Дослідження тривожності» Ч. Д. Спілбергера. Друга – тест «Самооцінкапсихічних станів» по Айзенку. Третя – методика діагностики оперативної оцінкисамопочуття, активності, настрою.
ТЕСТ «ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ» по Спілбергеру. Вимір тривожностіяк властивості особи дуже важливий, оскільки ця властивість багато в чомувпливає на поведінку суб’єкта. Певний рівень тривожності – природна іобов’язкова особливість активної діяльної особи. У кожної людини існує свійоптимальний, або бажаний, рівень тривожності – це так звана корисна тривожність.Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї істотним компонентомсамоконтролю і самовиховання.
Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальнахарактеристика, що відображає схильність суб’єкта до тривоги і припускаєнаявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій якзагрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність,особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, щорозцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги. Ситуативна абореактивна тривожність як стан характеризується емоціями, що суб’єктивнопереживаються: напругою, неспокоєм, заклопотаністю, нервозністю. Цей станвиникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним поінтенсивності та динамічності в часі.
Особи, які відносяться до категорії високотривожних, схильні сприйматизагрозу своїй самооцінці і життєдіяльності в широкому діапазоні ситуацій іреагувати вельми вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виражаєу випробовуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставуприпускати у нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливоколи вони стосуються оцінки його компетенції та престижу.
Більшість з відомих методів виміру тривожності дозволяє оцінититільки або особистісну, або стан тривожності, або більш специфічні реакції.Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і якособистісну властивість, і як стан є методика, запропонована Ч. Д.Спілбергером. Російською мовою його шкала була адаптована Ю. Л. Ханіним.
Даний тест є інформативним способом самооцінки рівня тривожності вданий момент (реактивна тривожність, як стан) і особовій тривожності (як стійкахарактеристика людини).
Реактивна тривожність характеризується напругою, неспокоєм,нервозністю. Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, інколипорушення тонкої координації. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелюєз наявністю невротичного конфлікту, з емоційними і невротичними зривами іпсихосоматичними захворюваннями.
Шкала самооцінки складається з 2-х частин, що роздільно оцінюють ситуативнутривожність (СТ, номери висловів з 1 по 20) і особистісну (ОТ, номери висловівз 21 по 40). На кожен з висловів необхідно дати один з чотирьох варіантіввідповіді: 1 – ні це не так, 2 – напевно так, 3 – вірно, 4 – повністю вірно.
Обробка результатів включає в себе: 1. Визначення показниківситуативної та особистісної тривожності за допомогою ключа. 2. На основі оцінкирівня тривожності складання рекомендацій для корекції поведінки досліджуваного.3. Розрахунок середньо групового показника СТ і ОТ та їх порівняльний аналіз взалежності від статі.
При аналізі результатів самооцінки потрібно мати на увазі, щозагальний кінцевий показник по кожній із підшкал може знаходитись в діапазонівід 20 до 80 балів. При цьому чим вище кінцевий показник, тим вище рівеньтривожності (ситуативної або особистісної).
При інтерпретації показників можна використовувати наступніорієнтовні оцінки тривожності: до 30 балів – низька тривожність; 31-44 –помірна тривожність; 45 і більше – висока тривожність.
Значні відхилення від рівня помірної тривожності вимагаютьособливої уваги, висока тривожність припускає схильність до появи стану тривогиу людини в ситуаціях оцінки його компетентності. В цьому випадку слід понизитисуб’єктивну значущість ситуації і завдань і перенести акцент на осмисленнядіяльності і формування відчуття упевненості в успіху
За результатами дослідження групи пишеться висновок, що оцінює різністаті по рівню ситуативної і особової тривожності, крім того, виділяютьсяособи, високо і низько тривожні.
ТЕСТ «САМООЦІНКА ПСИХІЧНИХ СТАНІВ» по Айзенку. Дана методикадозволяє виміряти показники таких емоційних станів: тривожність, фрустрацію,агресивність, ригідність.
Тривожність — переживання емоційного неблагополуччя, пов’язане зпередчуттям небезпеки або невдачі. Будь-яка нестабільність, порушення звичногоходу подій може привести до розвитку тривожності.
Фрустрація (лат. frustratio — обман, невдача,марне очікування, розлад, руйнування (планів, задумів)) — психічний стан, щовиникає в ситуації розчарування, нездійснення якої-небудь значущої для людинимети, потреби.
Виявляється в гнітючій напрузі, тривожності, відчуттібезвихідності і відчаю. Виникає в ситуації, яка сприймається особистістю якневідворотна загроза досягненню значущої для неї мети, реалізації тій або іншоїїї потреби. Сила фрустрації залежить як від ступеня значущості дії, щоблокується, так і від близькості його до наміченої мети. Реакцією на станфрустрації можуть бути наступні основні типи дій: «відхід» від реальноїситуації в область фантазій, марень, мріянь; виникнення внутрішньої тенденціїдо агресивності, яка або затримується, проступаючи у вигляді дратівливості, абовідкрито проривається у вигляді гніву; загальний «регрес» поведінки, тобтоперехід до легших і примітивніших способів дії, часта зміна занять і ін. Якнаслідок фрустрації нерідко спостерігається залишкова невпевненість в собі, атакож фіксація способів дії, що застосовувалися в ситуації фрустрації.
Ригідність(від латин.rigidus — жорсткий, твердий) –утрудненість, аж до повної нездатності, в зміні наміченої суб’єктом програмидіяльності в умовах, що об’єктивно вимагають її перебудови. Виділяютькогнітивну, афектну і мотиваційну ригідність. Когнітивна ригідність виявляєтьсяв труднощах перебудови сприйняття і уявлень в ситуації, що змінилася. Афектнаригідність виражається у відсталості афектних (емоційних) відгуків на об’єктиемоцій, що змінюються. Мотиваційна ригідність виявляється в тугоподвижнійперебудові системи мотивів в обставинах, що вимагають від суб’єкта гнучкості ізміни характеру поведінки. Рівень ригідності, що проявляється суб’єктом, обумовлюєтьсявзаємодією його особистісних особливостей з характером середовища, включаючиступінь складності завдання, що стоїть перед ним, його привабливості для нього,наявність небезпеки, монотонність стимуляції і так далі.
Агресивність (лат. aggressio — нападати) — стійкахарактеристика суб’єкта, схильність, що відображає його відношення доповедінки, метою якої є спричинення шкоди що оточує, або подібний афективний стан(гнів, злість). Хоча агресивність грала вирішальну роль в процесі еволюціїлюдини, затверджується, що вона не властива людській істоті спочатку, що дітизасвоюють моделі агресивної поведінки практично з моменту народження.
Причинами агресивності можуть виступати різного роду конфлікти,зокрема внутрішні, при цьому такі психологічні процеси як емпатія,ідентифікація, децентрація — стримують агресію, оскільки є ключем до розумінняінших і усвідомлення їх самостійної цінності.
Пропонується описати різні психічні стани. Якщо цей стан частоприсутній, ставиться 2 бали, якщо цей стан буває, але зрідка, то ставиться 1бал, якщо зовсім не підходить – 0 балів.
Процедура складається з чотирьох частин:
I. 1…10 питання — тривожність;
II. 11… 20 питання — фрустрація;
III. 21…29 питання — агресивність;
IV. 31…40 питання — ригідність.
Обробка результатів включає в себе: підрахунок суми балів покожній частині питань; оцінку та інтерпретацію балів.
I. Тривожність: 0…7 – не тривожні; 8…14 балів – тривожність середня,допустимого рівня; 15…20 балів – дуже тривожний.
П. Фрустрація: 0…7 балів – не маєте високої самооцінки, стійкідо невдач, не боїтеся труднощів; 8…14 балів – середній рівень, фрустрація маємісце; 15…20 балів – у вас низька самооцінка, ви уникаєте труднощів, боїтесьневдач, фрустровані.
III. Агресивність: 0…7 балів – ви спокійні, витримані; 8… 14балів – середній рівень агресивності; 15…20 балів – ви агресивні, не витримані,є труднощі при спілкуванні та роботі з людьми.
IV.Ригідність: 0…7 балів – ригідності немає, легке переключення; 8…14 балів –середній рівень; 15…20 балів – сильно виражена ригідність, незмінністьповедінки, переконань, поглядів, навіть якщо вони розходяться, не відповідаютьреальним обставинам, життю. Вам протипоказані зміна роботи, зміни в сім’ї.
МЕТОДИКА ДІАГНОСТИКИ ОПЕРАТИВНОЇ ОЦІНКИ САМОПОЧУТТЯ, АКТИВНОСТІ ТАНАСТРОЮ. Методика направлена на діагностику таких важливих параметрівпсихічного стану людини як самопочуття, активність та настрій.
Самопочуття – система об’єктивних відчуттів, які свідчать про тучи іншу міру фізіологічного та психологічного комфорту. Включає в себе якзагальну якісну характеристику (хороше чи погане самопочуття), так і частковіпереживання, локалізовані в різних частинах тіла.
Активністьособистості— прагненнярозширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал енергії,сили, творчост.
Настрій — це загальнийемоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини,характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляютьсяу бадьорості, та негативні, які пригнічують, демобілізують, викликаютьпасивність. Це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований нащось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші: непідготовленість додіяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани тощо.
Методика складається з 30 пар протилежних характеристик, за якимидосліджуваного просять оцінити свій стан. Кожна пара представляє собою шкалу,на якій досліджуваний відмічає ступінь вираження тії чи іншої характеристикисвого стану.
При підрахунку крайня ступінь вираження негативного полюса паріоцінюється в 1 бал, а крайня ступінь вираження позитивного полюса пари в 7балів. При цьому потрібно враховувати, що полюси шкал постійно змінюються, алепозитивні стани завжди отримують високі бали, а негативні – низькі. Отриманібали групуються у відповідності з ключем в три категорії і підраховуєтьсякількість балів кожної з них.
Отримані результати по кожній категорії діляться на 10. Середнійрівень шкали – від 4 до 5,5. Оцінки, що перевищують 5,5 балів, говорять просприятливий стан досліджуваного, оцінки нижче 4 балів, свідчать про зворотнє.
2.2Результати дослідження переживання емоційних станів у жінок та чоловіків
Після закінчення дослідження були підраховані та звірені з ключемправильні відповіді. Результати досліджень переживання емоційних станів учоловіків і жінок приведені в таблицях 2.1, 2.2, 2.3.
Таблиця 2.1
Результати за методикою дослідження тривожності СпілбергераХарактеристики Рівні Кількість осіб % Ч. Ж. Ч. Ж. Реактивна низький 2 3 13 20 тривожність нормальний 9 9 60 60 високий 4 3 27 20 Особистісна низький 1 1 7 7 тривожність нормальний 3 7 20 47 високий 11 7 73 47
Таким чином, виявлено, що реактивна тривожність на низькому рівніпереважає у жінок, на високому — у чоловіків, тобто у жінок менше проявляєтьсяреактивна, ситуативна, тривожність, нормальний рівень притаманний більшостідосліджуваних, в однаковій мірі. Особистісна тривожність на високому рівнітакож більш притаманна чоловічій статі ніж жіночій, а на середньому рівніпереважає у жінок.
Таблиця 2.2
Результати за методикою оперативної оцінки самопочуття,активності, настроюХарактеристики Рівні Кількість осіб % Ч. Ж. Ч. Ж. Самопочуття сприятливий 11 5 73 33 нормальний 2 7 13 47 несприятливий 2 3 13 20 Активність сприятливий 1 3 7 20 нормальний 9 10 60 67 несприятливий 5 2 33 13 Настрій сприятливий 9 8 60 53 нормальний 4 5 27 33 несприятливий 2 2 13 13
Отже, сприятливе самопочуття переважає у більшості чоловіків(73%), нормальне самопочуття більше характерне для жінок (47%); сприятливаактивність навпаки, переважає у жінок (20%), нормальний рівень представлений ужінок та чоловіків майже однаково. Третя складова – настрій – представленамайже однаково у представників обох статей на всіх рівнях.
Таблиця 2.3
Результати за методикою самооцінки психічних станів АйзенкаХарактеристики Рівні Кількість осіб % Ч. Ж. Ч. Ж. Тривожність низький 4 6 27 40 середній 10 9 67 60 високий 1 – 7 Фрустрація високий 2 – 13 середній 9 10 60 67 низький 4 5 27 33 Агресивність низький 4 3 27 20 середній 8 12 53 80 високий 3 – 20 Ригідність низький 3 5 20 33 середній 10 10 67 67 сильний 2 – 13
За результатами даної методики можна зробити наступні висновки:високий рівень тривожності у жінок відсутній, а у чоловіків складає 7%, тобточоловіки більш тривожні, більшість представників обох статей мають середнійрівень тривожності. За шкалою фрустрації чоловіки мають більш високусамооцінку, стійкі до невдач, не бояться труднощів; більшість чоловіків і жінокмають середній рівень фрустрації; низький рівень переважає у жінок. Стосовноагресивності, то у жінок вона на високому рівні відсутня, а на середньому рівніпереважає ніж у чоловіків, тобто на високому рівні чоловіки більше агресивні.Ригідність на середньому рівні представлена однаково в обох статях (67%); нанизькому рівні, тобто ригідність відсутня, характерне легке переключення,знаходиться більше жінок (33%), сильно виражена ригідність присутня тільки у чоловіків(13%).
Висновки додругого розділу
Отже, тривожність, як стан нервово-психічної напруги є схильністюіндивіда до переживання тривоги і багато в чому обумовлює його поведінку.Певний рівень тривожності — природна і обов’язкова особливість активноїдіяльності особи. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівеньтривожності — так звана корисна тривожність.
У психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативнатривожність) і як стійку межу (особистісна тривожність). В цілому тривожність єсуб’єктивним проявом неблагополуччя особи.
Основними чинниками, що впливають на рівень тривожності,виступають внутрішні індивідуально-психологічні і зовнішнісоціально-психологічні чинники. До внутрішніх чинників відносяться високийрівень нейротизму і особистісної тривожності, неузгодження в мотиваційнійсфері. До зовнішніх чинників відносяться недоліки організаційної структури інегативний психологічний клімат в колективі.
Також, в житті людини присутні і інші емоційні стани, а самеагресивність, фрустрація, ригідність, які впливають на її активність,життєдіяльність. Деякі вчені вважають, що ці емоційні стани не однаковопереживаються в представників різних статей, що вони відрізняються.
Саме з цією метою були підібрані методики за допомогою яких, вемпіричному дослідженні виявлена різниця в переживанні емоційних станів учоловіків та жінок.
Так, з результатів методик можна сказати, що тривожність, якситуативна (реактивна), так і особистісна більше притаманна чоловікам.Фрустрація також переважає у чоловіків, тобто вони мають більш високусамооцінку, стійкі до невдач, не бояться труднощів. Що стосовно агресивності,то вона також більше характерна для чоловіків, така ж ситуація виявлена і зригідністю, тобто у жінок легше переключення, відсутнє застрявання. Сприятливесамопочуття переважає у чоловіків, а сприятливий рівень активності притаманнийбільше жінкам. Настрій представлений майже однаково у представників обохстатей.
Загальнівисновки
Як зазначалося раніше, людина, взаємодіючи з навколишнімсередовищем та іншими людьми, якимось чином відноситься до них та переживає те,що з нею відбувається. Переживання цього відношення складає сферу емоцій тапочуттів. Емоції як переживання завжди носять глибокий характер, тому будь-якевідношення набуває емоційного характеру.
По силі та тривалості емоційних переживань часто виділяютьдекілька видів емоцій, які і утворюють в сукупності емоційну сферу особистості.Власне емоції, або емоції, у вузькому сенсі слова носять ситуативний характер впротилежність відчуттям, які є стійкішими емоційними станами. У цьому сенсіемоції — це стани переживання якого-небудь відчуття. Надзвичайно сильні івідносно короткочасні емоції, що супроводжуються різко вираженими руховими івісцелярними проявами, називають афектами. Часто вони характеризуються значнимизмінами свідомості, порушенням контролю за діями.
Відчуття розуміються як найбільш стійкі емоційні стани. Вонивідображають відношення людини до об’єкту його стабільних потреб. Тому вонихарактеризуються стійкістю, тривалістю, часто вимірюваною місяцями і рокамижиття. На думку багатьох психологів, саме відчуття людини відображають будовуйого особи, виявляючи його спрямованість і установки. Відчуття організовуютьсянавколо певних сфер діяльності. Такі відчуття зазвичай називаються наочнимивідчуттями і підрозділяються на інтелектуальні, естетичні, етичні (моральні).
Особливий вид стійких відчуттів утворює пристрасті. Пристрасть — це стійке глибоке і сильне відчуття, що визначає спрямованість думок і вчинківлюдини, яке захоплює всю її дійсність.
Загальний емоційний стан, що забарвлює відчуття впродовж тривалоговідрізку часу, — настрій. Настрій відрізняється від інших видів емоцій двома особливостями:воно не наочне, а особистісне; воно не прив’язане до якої-небудь часткової події,а є розвиненим, загальним станом.
Особливу форму переживання відчуттів, по своїм психологічнимхарактеристикам близьку до афекту, а по тривалості що наближається до настрою,представляють стресові стани, або емоційний стрес. Як різновиди або компонентиемоційного стресу можуть розглядатись тривожність, страх, фрустрація, криза таін. Концепція стресу виникла і розвивалася у зв’язку з дослідженнями загальнихзакономірностей процесу адаптації. Вважається, що ті або інші умови викликаютьемоційну напругу унаслідок не відповідності або адаптаційних механізмів, щосформувалися в процесі індивідуального розвитку на базі певних генетичнихпосилок. В результаті порушення взаємодії в системі людина – середовище виникаєабо посилюється тривога, яку в цьому випадку розглядують як механізм реалізаціїпсихічного стресу.
Як виявилось, чи не одним з головних питань в даній тематиці єпитання про диференціацію переживань емоційних станів в представників різноїстаті. Теоретичний та практичний аналіз даного питання підтвердив гіпотезу продостатньо велику різницю в переживанні різних станів. В деяких емоційних станахмають перевагу в переживанні чоловіки, в деяких – жінки. Це зумовлено передусімвіковими та соціальними особливостями
Література
1) Адлер А. Понять природучеловека / Пер. Е.А.Цыпина. – СПб.: «Академический проект», 1997, 256 с.
2) Айзенк Х. Психологическиетеории тревожности: В кн. Тревога и тревожность / Под ред.В.М. Астапова. — СПб.: Питер, 2001. — С. 224-247.
3) Ананьев Б.Г. Человек какпредмет познания. – СПб.: Питер, 2001, 288 с.
4) Астапов В.М. Функциональныйподход к изучению состояния тревоги // Тревога и тревожность. – СПб.: Питер,2001, 156 – 165 с.
5) Астахов Р.Л. Тревожность какфактор трансформации личности подростков // Психология ХХI века: Тезисы Межд.Научно-практической студенческой конференции СПб, 2000, — С. 160-168.
6) Бодалев А. Восприятиечеловека человеком. — Л., 1965.
7) Божович Л.И. Проблемыформирования личности. – М.: Изд-во «Институт практической психологии»,Воронеж: НПО «МОДЭК», 1995,
8) Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М.Словарь-справочник по психодиагностике. – СПб.: Питер, 2006, 528 с.
9) Василюк Ф.Е. Психологияпереживания: Анализ преодоления психических ситуаций. — М.: Изд-во МГУ, 1980.
10) Додонов, Эмоции как ценность. 1978.
11) Изард К.Э. Психология эмоций. — СПб.: Питер, 1999.
12) Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий. — СПб. — Питер,2004. — С. 159-161.
13) Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. — М.: Наука, 1983.
14) Краткий психологический словарь / Под общ. Ред. А. Петровского, М.Ярошевского. — М., 1985.
15) Кудрявцева Н. Тревога как социальная болезнь // Химия и жизнь. — 2004. — №11. — С. 10-14.
16) Кьеркегор С. Страх и трепет // Тревога и тревожность. – СПб.:Питер, 2001, 7 – 17 с.
17) Левитов Д. Психическое состояние беспокойства, тревоги // Вопросыпсихологии. — 1996. — №1.
18) Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. – М.: Просвещение,1964, 344 с.
19) Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат,1975, 304 с.
20) Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1999, 688 с.
21) Мэй Р. Краткое изложение и синтез теорий тревожности // Тревога итревожность. – СПб.: Питер, 2001, 215 – 223 с.
22) Мэй Р. Краткое изложение и синтез теорий тревожности: В кн.:Тревога и тревожность/Под ред. В.М. Астапова. — СПб.: Питер, 2001. — С. 215-221.
23) Наенко Н. Психологические исследования индивидуальных различий. — М., 1976.
24) Немчин Т.А. Состояния нервно-психического напряжения. — Л, 1988.
25) Новейший психологический словарь / В.Б.Шапарь, В.Е.Россоха; подобщ. ред. В.Б.Шапаря. – Ростов н/Д.: Феникс, 2006, 808 с.
26) Прихожан А.М. Причины, профилактика и преодоление тревожности. //Психологическая наука и профилактика, 1998, №2, с.11-17.
27) Прихожан А.М. Тревожность у детей и подростков: психологическаяприрода и возрастная динамика. — М.: «МОДЭК», 2000.
28) Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова.– М.: Астрель: АСТ: Транзиткнига, 2006, 479 с.
29) Психология личности. Тексты / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А.Пузырея. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982, 288 с.
30) Психология эмоций. Тексты / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер и В.Вилюнас
31) Психология эмоций и мотиваций / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер. 2003.
32) Реан А.А. Психология и психодиагностика личности. Теория, методыисследования, практикум. – СПб.: Прайм – ЕВРОЗНАК, 2006, 255 с.
33) Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2006,с.713
34) Спилбергер Ч.Д. Концептуальные и методологические проблемыисследования тревоги // Стресс и тревога в спорте. – М.: Физкультура и спорт,1983, 12 – 24 с.
35) Тревога и тревожность / Сост. и общ. ред. В.М. Астапова. – СПб.:Питер, 2001, 256 с.
36) Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции 16-35. – СПб.: Алетейя,2000, 499 с.
37) Фрейд З. Запрещение, симптом и страх // Тревога и тревожность. –СПб.: Питер, 2001, 18-22 с.
38) Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. — М.:Айрис – пресс, 2004, 607 с.
39) Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер, 2007, 607 с.