Особливості підприємницької діяльності у ринковій економіці

1. Загальна характеристика підприємницької діяльності
 
Лишеу середині XX ст. склалося сучасне поняттяпідприємництва. Найбільш ґрунтовне визначення цього поняття належить Й.Шумпетеру. Функціональна роль підприємця полягає у здійсненні нових комбінацій,тобто отримання чогось іншого, що відрізняється від попереднього. Здійсненнянових комбінацій передбачає:
–          виготовленнянового продукту;
–          впровадженнянових технологій;
–          освоєннянового ринку збуту товарів;
–          освоєннянових джерел сировини і матеріалів;
–          здійсненняреорганізації структури галузі.
Шумпетервперше розглядав підприємця як суб’єкта спеціального самостійного аналізу. Йоготеорія ґрунтується на принципі підприємництва, тобто активності підприємця якноватора, який не пристосовується до економічної кон’юнктури, а розгойдує ідезорганізує економічну систему, але одночасно вирішує її численні колізії міжтрадиційною і нетрадиційною поведінкою. Ця теорія сьогодні є базовою длявизначення поняття підприємець.
Головніриси підприємництва: ініціатива, ризик, відповідальність, планування,організація, контроль, свобода розпорядження коштами, пошук нових ефективнихрішень.
Ефективнапідприємницька діяльність вимагає наявності у суб’єкта господарювання певноїсукупності прав і свобод.
Правапідприємця:
–        створюватидля здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;
–        купуватиповністю або частково майно і набувати майнових прав;
–        самостійноформувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни ітарифи, вільно розпоряджатися прибутком;
–        укладатиз громадянами угоди на використання їхньої праці;
–        самостійновстановлювати форми і системи оплати праці для осіб, які працюють за наймом;
–        отримуватибудь-який не обмежений розмірами особистий дохід;
–        братиучасть у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції,користуватися державною системою соціального забезпечення та соціальнимстрахуванням.
Обов’язкипідприємця:
–        укладатитрудові угоди (контракти) з громадянами, яких вони беруть на роботу за наймом;
–        здійснюватиоплату праці особам не нижче за мінімальні розміри, встановлені законодавством,забезпечувати охорону праці та інші соціальні гарантії;
–        дотримуватисяправил для забезпечення законних інтересів споживачів;
–        забезпечувативисоку якість і надійність виготовленої продукції;
–        отримуватиліцензії для деяких видів дозвільної діяльності відповідно до чинногозаконодавства.
Підприємецьперсонально відповідає за зобов’язання, пов’язані з його діяльністю, своїммайном, за винятком того майна, яке згідно із законодавством не може бутистягнено, за охорону навколишнього середовища, дотримання заходів щодо технікибезпеки, охорони праці, виробничої гігієни, за завдану шкоду і збитки.
Суб’єктпідприємницької діяльності може бути визнаний судом банкрутом, якщо майна, якейому належить, не вистачає для покриття заборгованості та відсутня можливістьдля фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівникові, який втративпрацездатність, підприємець зобов’язаний відшкодувати витрати згідно іззаконодавством.
Навідміну від державних і змішаних підприємств підприємництво має таківластивості:
–  вищий рівень економічноївідособленості і господарської самостійності у виборі видів діяльності,формуванні виробничих програм, виборі постачальників і споживачів. Одночаснозростає їх залежність від загальної ринкової кон’юнктури, інформації ізовнішнього середовища поєднання орієнтації на досягнення комерційного успіху зотриманням прибутку. Прагнення збільшити прибутковість може посідатипідпорядковане місце в ієрархії тактичних цілей і потреб для створенняпередумов для досягнення стратегічного успіху (розширення ринку, підвищення цінна акції);
–  підвищена майнова та особиставідповідальність за прийняття рішень, їх виконання і вміння передбачити тамінімізувати ризики від здійснення операцій.
Кожнийпідприємець вільно обирає вид діяльності згідно із чинним законодавствомУкраїни. Зокрема, він може здійснювати виробничу, торговельну діяльність,діяльність у сфері послуг, займатися комерційним посередництвом,торгово-закупівельною діяльністю, діяльністю у сфері будівництва, інновацій,інвестування та ін.
Підприємницькадіяльність класифікується за такими видами (табл. 1).
Таблиця1 – Види підприємницької діяльностіЗа функціональними ознаками За законодавчим обмеженням За фазами відтворення 1 Виробництво товарів 1 Вільна діяльність 1 Виробниче підприємство 2 Торгівля 2 Дозвільна діяльність(ліцензія) 2 Комерційне 3 Надання послуг 3 Державна діяльність 3 Фінансове 4 Виконання робіт
Вільнапідприємницька діяльністьнадає право підприємцю без обмежень здійснювати самостійну діяльність, що несуперечить законодавству.
Дозвільнадіяльність передбачаєотримання дозволу (ліцензії) на здійснення підприємницької діяльності іподіляється на чотири групи:
— виготовленнята реалізація нових продуктів і речовин (алкогольних напоїв, тютюнових виробів,ліків, хімічних речовин);
— транспорті зв’язок (міжнародний, внутрішні перевезення, міжнародні і міжміські поштовіперевезення та ін.);
— спеціальніроботи (геологорозвідка корисних копалин, виготовлення зброї і грошовихзнаків);
— наданнягромадянам спеціальних послуг (медичних, ветеринарних і юридичних).
Переліквидів державної діяльності наведений у частині 1 ст. 4 Закону України «Пропідприємницьку діяльність». Державна діяльність здійснюється у такихсферах: виготовлення і реалізація наркотичних, психотропних і вибуховихречовин, військової зброї і боєприпасів, ракетно-космічна галузь. Проведенняломбардних операцій поряд із державними підприємствами можуть здійснюватитовариства з повною відповідальністю.
Зафазами відтворення (виробництво, обмін, розподіл, споживання) виділяють тривиди підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове.
Виробничепідприємництво є діяльністю, пов’язаною з виробництвом продукції, послуг,інформаційного забезпечення, духовних цінностей, які підлягають подальшійреалізації споживачам. При здійсненні виробничої діяльності виробництво єосновною, а збут продукції другорядною діяльністю.
Частковофактори виробництва можуть належати підприємцю (робоча сила, накопичені ресурси),а інші потреби задовольняються шляхом їх придбання на стороні. У процесівиробництва підприємець може звертатися до послуг сторонніх організацій длявиконання будівельних, монтажних робіт, транспортних і інтелектуальних послуг.У цьому випадку сторонні організації виступають як посередники між підприємцемі споживачем.
Дляуспішної підприємницької діяльності виробник повинен аналізувати кон’юнктуруринку, визначити конкурентні переваги товару, який пропонує ринку. Якщовиробник пропонує інноваційний товар, він повинен враховувати його життєвийцикл і визначити ефективність товару, порівнюючи майбутні витрати і доходи, якіпідприємець сподівається отримати у майбутньому.
Укомерційному підприємництві визначальну роль відіграють товарно-грошові і товарно-обмінніоперації, які визначають його зміст. Основу комерційної діяльності складаютьоперації і угоди купівлі-продажу товару. Ефективність комерційної діяльностівизначається співвідношенням витрат і надходжень на придбання і реалізаціютовару та надходженнями від його реалізації у відповідні періоди.
Комерційнадіяльність ґрунтується на таких принципах:
–          організаційно-господарськанезалежність, самостійність і свобода вибору суб’єктами господарюванняорганізаційно-правових форм і видів торговельної діяльності, спеціалізація засортиментного профілю підприємств та методів обслуговування покупців;
–          відсутністьдискримінації, доступність комерційних послуг для усіх категорій клієнтів,пріоритетне урахування їх інтересів;
–          цивілізованість- високий рівень обслуговування;
–          конкурентоспроможність- ефективне функціонування в умовах конкурентного середовища за умов дотриманняантимонопольного законодавства.
2. Малий бізнес у ринковій економіці
Малепідприємство є самостійним суб’єктом господарювання, який може здійснювати усівиди діяльності, не заборонені законодавством, на власний ризик з метоюотримання доходу. При визначенні поняття «мале підприємство» потрібновраховувати не тільки кількісні показники, а й якісні, такі, як правованезалежність, єдність права власності та самостійне управління фірмою,безпосередній характер відносин між господарем і найманими працівниками, повнавідповідальність за кінцеві результати діяльності, обмежений ринок збуту,сімейне віддання справі. Тобто, як бачимо, суб’єктами підприємництва можутьбути тільки економічно незалежні особи.
Такимчином, малі підприємства є організаційно-економічним видом підприємств, які відповіднодо ст.2 Закону України «Про підприємства в Україні» визначають за показникомчисельності працівників або річного валового доходу.
Малийбізнес — цепровідний сектор ринкової економіки, є основою дрібнотоварного виробництва; визначаєтемпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валовоговнутрішнього продукту, ступінь демократизації суспільства; здійснює структурнуперебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечуєнасичення ринку товарами та послугами, реалізацію інновацій, додаткові робочімісця; характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління; формуєсоціальний прошарок підприємців-власників — основу середнього класу; сприяє послабленнюмонополізму, розвитку конкуренції.
Іна малих, і на великих підприємствах підприємець виконує певні функції,специфічні саме для даного виду діяльності.
–          Ресурснафункція полягаєу тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання землі, сировиннихресурсів, капіталу, праці, грошей, інформації у процесі виробництва товару чипослуг, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудовудіяльність.
–          Управлінськафункція підприємця- це прийняття управлінських рішень на всіх етапах виробничої та збутовоїдіяльності, здійснення планування, організації, контролю, мотиваціївиробництва.
–          Інноваційнафункція — цездійснення інновацій (нововведень), тобто новаторство, освоєння новоїпродукції, нових технологій і нових форм організації праці, пошук нових каналівзбуту, нових засобів задоволення потреб споживачів та ін.
–          Функціяризику передбачаєнеобхідність прийняття таких рішень, які спрямовані на досягнення успіху, алене гарантують його через мінливість та невизначеність економічної ситуації.
ВУкраїні до малих підприємств відносять підприємства з чисельністю працюючих від15 до 200 осіб залежно від галузі. У промисловості і будівництві такими єпідприємства з чисельністю 200 осіб, у науці і сфері обслуговування — до 100осіб, у невиробничій сфері — до 25 осіб, у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.
Длявизначення категорій підприємств використовують два головні критерії:середньооблікову чисельність і валовий річний дохід.
Середньообліковачисельність працівників за звітний період для окремих підприємств повинна становити:
–   для мікропідприємств — до 10осіб;
–  для малихпідприємств — до 50 осіб;
–  длясередніх підприємств — до 250 осіб;
–  длявеликих підприємств — понад 250 осіб.
Обсягвиручки (валового доходу від реалізації продукції, робіт і послуг) за рікповинен становити:
–  длямікропідприємств — 500 тис. грн.;
–  для малихпідприємств — 1 млн. грн.;
–  длясередніх підприємств — 5 млн. грн.;
–  длявеликих підприємств — понад 5 млн. грн.
Наведені показники застосовуються для визначення, до якоїгрупи належить підприємство через календарний рік з дати реєстраціїпідприємства.
УказомПрезидента України «Про державну підтримку малого підприємництва»суб’єктами малого підприємництва визначаються зареєстровані фізичні особи, якіздійснюють підприємницьку діяльність без отримання статусу юридичної особи, атакож юридичні особи — суб’єкти підприємництва будь-якої організаційної формивласності, у яких середньооблікова чисельність за звітний період на перевищує50 осіб і валовий дохід — 1 млн. грн.
Досуб’єктів малого підприємництва не належать довірчі товариства, страховікомпанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, атакож суб’єкти, частка яких в уставному фонді понад 25%.
Функціїмалого підприємництва:
–  створенняефективного недержавного сектору економіки, зорієнтованої на попит,стимулювання ділової активності і народження нової соціальної верствипідприємців-власників;
–  сприяннядемонополізації, приватизації і роздержавленню економіки;
–  вивільненнядержавного сектору від виробництва нерентабельної продукції і сприянняпідвищенню ефективності великих підприємств;
–   створення нових робочих місцьі подолання прихованого безробіття;
–  сприяєпроцесу демократизації суспільства;
–  орієнтаціямалого підприємництва на місцевий ринок і індивідуальний споживчий попит;
–  долаєдефіцит і сприяє макроекономічній стабілізації під час стагнації.
Однієюіз головних причин розвитку підприємництва у розвинених країнах є те, що великевиробництво не протиставляється малому. Усі форми підприємництва тутспівіснують, дотримуючись принципу кооперування, причому великі підприємства непригнічують малі підприємства, а взаємно доповнюють одне одного.
Головнимичинниками, які пояснюють нестійкість малого підприємництва, є обмеженістьфінансових ресурсів, нестабільність кон’юнктури ринку, нестабільність доходів,слабке сегментування власної частки ринку, ризики банкрутства, вузьке коло споживачів,велика інтенсивність конкуренції та ін.
Напочатку здійснення економічної реформи відбувалося швидке зростання секторунедержавної економіки. Воно супроводжувалося значним зростанням чисельностісуб’єктів малих підприємств. Становлення малого підприємництва в Україні відбуваєтьсяу динамічних, часто змінюваних умовах.
Найбільшінтенсивно відбувався розвиток підприємництва у 1992 р. після прийняття законівУкраїни «Про підприємництво» і «Про підприємства вУкраїні». Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні, що, з іншого боку,спонукало до зменшення чисельності кооперативів.
У1999 р. у порівнянні з 1991 р. кількість малих підприємств збільшилася у 10разів, а фермерських господарств — у 17. Але у 1992-1993 рр. тенденціязмінюється і проявляються тенденції у процесі становлення і розвитку малихпідприємств. Це пояснюється змінами державної податкової політики, погіршеннямзагальноекономічної ситуації у країні, відсутністю допомоги з боку державималим підприємствам та іншими факторами.
Уцілому прогноз економічного розвитку малого підприємництва можна назватинесприятливим, що пояснюється скороченням чисельності працівників і зменшеннямтемпів зростання суб’єктів малого підприємництва. Головною умовою подоланнянегативних тенденцій має стати виважена державна політика з урахуваннямгалузевих та регіональних особливостей розвитку цього сектору економіки.
Актуальноюпроблемою, яка пов’язана з економічною і соціальною безпекою України, єіснування і розвиток тіньової економіки. Тіньова економіка впливає на усісторони економічного і політичного життя у країні. Частка тіньової економіки вУкраїні у 1995 р. становила більш ніж 40% валового внутрішнього продукту. Цейпоказник є критичним і несе з собою як економічну, так і політичну загрозу.
Тіньоваекономіка є економічною діяльністю фізичних і юридичних осіб, яка невраховується, не контролюється і не оподатковується державою і спрямована наотримання прибутку шляхом порушення чинного законодавства. Усі її види можнаподілити на такі напрями:
–  легальневиробництво товарів і послуг («неформальна економіка»);
–   порушення у межах дозволеноїекономічної діяльності («підпільна економіка»);
–   заборонені чиннимзаконодавством види діяльності: рекет, корупція, кримінальний промисел(«незаконна економіка»).
Порушеннядержавних вимог і обмежень визначаються такими причинами:
–  недосконалістьі суперечливість законодавчої бази, яка регламентує підприємницьку діяльність;
–  низькаефективність системи державного управління і некомпетентність програм, які вонареалізує;
–  економічнавигода від порушень і обмежень;
–  силовийдержавний і недержавний примус;
–  наявністьпопиту на аморальні і соціально негативні товари (наркотики, зброя,проституція) .
Наймасовішимвидом тіньової економіки є ухилення від сплати податків і обов’язковихплатежів, способами таких ухилень є:
–  нелегальневиробництво товарів;
–  неврахованийобіг товарів і послуг;
–  незаконнеотримання і використання податкових пільг;
–  приховуванняреальних обсягів прибутків і доходів;
–  прихованийдохід (для фізичних осіб);
–  штучнебанкрутство і штучна неплатоспроможність;
–  приховуванняабо фальсифікація звітної документації і інформації про господарськудіяльність;
–  змінарезидентства суб’єкта економічної діяльності.
Дляборотьби із тіньовою економікою потрібно здійснити такі заходи:
–  створитивідповідну законодавчу базу, у якій передбачити амністію тіньовому капіталу, атакож зосередити правоохоронні органи на локалізацію організованої злочинностіі кримінальних промислів;
–  врахуватисоціально — психологічні фактори (проведення правових, організаційних іекономічних заходів протидії тіньовій економіці).
Розвитокпідприємництва, легалізація його тіньового сектору не можуть вирішитися швидко.Зміни будуть визначатися залежно від успіхів реформування і трансформації економікив Україні.
3. Способи організації бізнесу
Існуютьтакі основні способи входження у бізнес: створення нової фірми; через системуфранчайзингових договірних відносин; придбання фірми, яка вже функціонує.
Відправниммоментом, з якого починається кожне нове підприємство, є ідея, покладена в йогооснову. Саме можливість реалізувати свою власну ідею належить до переваг цьогоспособу організації бізнесу.
Цяідея має такі переваги: оригінальність концепції бізнесу; повна свобода виборусфери і виду бізнесу; відсутність ризику придбати фірму з поганою репутацією;можливість реалізації творчого потенціалу підприємця.
Середпрогнозованих недоліків можна виділити такі: відсутність сформованого попиту натовари фірми; відносно великі витрати на придбання факторів виробництва;відсутність досвіду роботи з постачальниками, банками та іншими суб’єктамиринку, повільний темп входження в бізнес; відсутність “імені” вмомент виходу на ринок і, як наслідок, інертне відношення споживачів до товарівфірми.
Виробничаі організаційна структури можуть бути визначені керівником підприємства(власником) залежно від виду діяльності, його цільової орієнтації. Для малихпідприємств обов’язковою умовою є наявність таких спеціалістів:
–  виконавчийдиректор, який має організаторські здібності, знає основи бухобліку,маркетингової і рекламної діяльності;
–  головнийбухгалтер з досвідом роботи у комерційних структурах;
–  менеджерз рекламної діяльності та маркетингу;
–  менеджерз реалізації товарів і послуг.
Середпринципових факторів, які впливають на розміщення підприємства, є: забезпеченняробочою силою; сировиною і матеріалами; транспортом; сервісним обслуговуванням,наявність певних пільг, близькість ринку.
Післявибору регіону розміщення підприємства необхідно визначити, де розмістити йоговсередині цього регіону. При цьому доцільно керуватися такими критеріями:
Містомає високувартість земельної ділянки, достатньо кваліфікованої робочої сили з високимпопитом на неї. Як результат — значний оборот робочої сили, хороші транспортні потужності,високий рівень послуг (банки, готелі), але є труднощі з отриманням земельноїділянки.
Приміськазона — середняза рівнем вартість землі, середні податкові платежі, достатні умови длявідпочинку, менші проблеми з отриманням земельної ділянки, краще транспортнезабезпечення поставок сировини і готової продукції, ніж у місті, достатнійрівень обслуговування, можливе залучення кваліфікованої робочої сили із міста,але є проблеми з транспортом і паркуванням.
Сільськамісцевість має низькувартість землі, можливість отримати дотації місцевих і центральних державнихорганів, низькі податки і платежі, достатня пропозиція некваліфікованої робочоїсили, обмеженість транспортних можливостей, недостатній рівень комерційнихпослуг.
Підприємствароздрібної торгівлі розміщують біля населених пунктів. Кількість споживачів, їхспоживча здатність будуть визначати розмір магазину і величину інвестицій найого створення. Для зниження витрат підприємства гуртової торгівлі розміщують усільській місцевості.
Уроздрібній торгівлі з’явилися «гіпермаркети», які розміщують наоколицях міст. Цей вид торгівлі забезпечує економію коштів, але його недолікомє залежність від категорії споживачів, які мають автотранспорт.
Дляторговельного підприємства велике значення має вибір приміщення для організаціїйого діяльності. Дешеві приміщення вибирають підприємства, у яких високіприбутки, низький оборот, потреба додаткового місця для великих вітрин, стійкийпопит, високі збутові витрати, посилена реклама і товаропросування.
Приміщенняз високою орендною платою більше підходить для підприємств, які відводятьвагоме місце вітринам, мають високий оборот, низький валовий прибуток,звертаються до випадкових покупців, мають низькі накладні витрати на одиницюпродукції, менше займаються рекламою.
Крімзазначених, при виборі приміщень потрібно брати до уваги фактори, якідиктуються місцевими умовами. Наприклад, у деяких великих торговельних зонахуспішно діють магазини електроприладів, тканин, килимів, меблів, тому щовеликий потік покупців у цих місцях сприяє збільшенню товарообігу.
Розміщеннявиробничих підприємств залежить від розміщення постачальників і споживачів.Якщо у процесі виробництва знижується вага або кількість продукції, то вонорозміщується біля сировинної бази (металургійний завод, завод харчовихконцентратів). Якщо процес виробництва додає вагу, то підприємство розміщуєтьсяближче до ринку, за рахунок цього воно економить на транспортних витратах.
Близькістьдо ринку, як правило, домінує над близькістю до сировини. Однак можуть матимісце і окремі винятки. Це стосується виробництв, які мають великі відходи абопідприємство виробляє товар, який швидко псується (деревообробні, консервнізаводи).
Певніособливості в розміщенні мають підприємства сфери послуг. Розміщення сервіснихфірм залежить від виду послуг, які вони надають клієнтам. Так, наприклад, салонкраси, майстерня з ремонту одягу, ремонт телевізора не обов’язково вимагаютьдорогих приміщень. Вони тісно пов’язані з місцем проживання клієнтів і тому їхрозміщують у місцевих торговельних районах як додаток у великих універмагах абов окремих приміщеннях. Але попит на приміщення серед сервісних підприємстврізний. Салони краси повинні розміщуватися у привабливих, затишних і зручнихприміщеннях. Майстерні з ремонту взуття мають розміщуватися ближче до споживачаїх послуг. Для туристичних агентств важливо мати приміщення на багатолюднихвулицях, щоб пішохід міг зайти туди з цікавості. Багато фірм можуть надаватипослуги телефоном, але й для них важливо бути помітними з вулиці.
Такимчином, проходження усіх етапів на шляху створення власного бізнесу — це великашкола гарту на ринку на шляху до реалізації своєї ідеї для кожного підприємця,а кожний вдалий крок — це є міні-успіх.
Найчастішефранчайзинг виникає у галузі торгівлі, послуг і харчування. Його можнарозглядати як метод організації бізнесу, що ґрунтується на угоді між великимикорпораціями (франчайзери) із малими фірмами (франчайзі) або окремимипідприємцями на засадах системи взаємовигідних пільг і привілеїв.
Франчайзернадає право малому підприємцю вести справу відповідно до угоди на визначенійтериторії протягом обумовленого відрізка часу, забезпечуючи його своїмитоварами, рекламними послугами, технологіями і фірмовим знаком. Франчайзіздійснює діяльність під керівництвом франчайзера, який забезпечує йогопослугами менеджменту, маркетингу і надає йому інформацію про стан ринку.
Системафранчайзинових відносин зменшує ризик на початку підприємницької діяльності,тому що забезпечує франчайзі-бізнес під добре відомим товарним знаком, гарантуєйого якість, забезпечує вищий рівень підготовки та підвищення кваліфікаціїкадрів, здійснює пільгове фінансування і кредитування угод, забезпечуєефективне інвестування капіталу.
Одночасноукладення франчайзингової угоди для підприємця означає значні обмеження уприйнятті самостійних рішень, зменшення доходу, необхідність дотриманняопераційних стандартів, які встановлює франчайзер.
Припридбанні існуючого бізнесу потрібно добре вивчити предмет купівлі за такимиаспектами: фінанси, маркетинг, операційна діяльність, мотивація продавців іперспективи. При оцінці фінансового стану потрібно ознайомитися із фінансовимидокументами, впевнитися у їх точності, проаналізувати інформацію аудиторськихперевірок, провести інвентаризацію майна, порівняти показники фірми ізсередньостатистичними і оцінити альтернативні шляхи вкладання інвестицій.
Припридбанні існуючого бізнесу підприємець повинен звертатися доконсультантів-професіоналів, зокрема адвоката, бухгалтера, до спеціалістів знерухомості, бізнес-планування та інших сфер з метою отримання кориснихрекомендацій.
Варіантівпридбання існуючого бізнесу може бути кілька, тому говорять про нове придбання,коли підприємство купують повністю, із його філіалами і підрозділами(поглинання), і воно фактично перестає існувати як незалежна господарськаодиниця, або часткове, коли купують один із філіалів діючого підприємства.
Навибір придбання вливають мета, фінансові можливості покупця, тип підприємства,його вартість і стратегічні перспективи.
Такимчином, при здійсненні операції купівля-продаж підприємства важливо пам’ятатипро те, що саме є предметом угоди — цілісний майновий комплекс, корпоративніправа, юридична особа як єдиний об’єкт або щось інше. Якщо продаються тількикорпоративні права, то вони мають тільки договірну власність (за домовленістю).
Якщокупується цілісний майновий комплекс, то тут зовсім інша ціна з прив’язкою добалансової вартості.
Визначеннякорпоративних прав наведено у п.1.8. ст.1 Закону України «Прооподаткування прибутку підприємства» від 28.12.94 р. № 334/94 — ВР (ізнаступними змінами і доповненнями).
Визначенняцілісного майнового комплексу дається у п.3.2.8. ст. 3 Закону України «Проподаток на додану вартість». Якщо мова йде про громадян — власників, то напрактиці купівля-продаж підприємств здійснюється шляхом простої реєстраціїзміни власника.
Найскладнішимпитанням при купівлі підприємства є визначення його вартості.
Дляоцінки фірми існують три методи: балансовий, метод доходів і ринковий.
Колидохід фірми визначає вартість її майна і витрати на створення нового бізнесу недуже перевищують вартість майна бізнесу, який купують, то використовуютьбалансовий метод.
Метоюкупівлі бізнесу є купівля майбутнього доходу, тому більш поширеним є методдоходів (додаткових доходів, капіталізованих доходів, майбутніх доходів).
Ринковийметод оцінки вартості фірми ґрунтується на розрахунку коефіцієнтів середньоїціни однієї акції і суми чистих річних надходжень фірми.
Увипадку, коли купівля фірми пов’язана з обміном акцій, то слід визначитикоефіцієнт обміну акцій, тобто скільки акцій компанія-покупець може датикомпанії, яку купують, щоб її акціонери погодилися обміняти свої акції.
Кожнийіз методів має свої переваги і недоліки, тому вартість об’єкта, який купують,потрібно визначати кількома методами, обравши при цьому оптимальний варіант дляконкретного випадку. Кінцева ціна встановлюється шляхом переговорів міжпокупцем і продавцем.
4. Вибір виду підприємницької діяльності
Підприємницькадіяльність — цедіяльність, яка не заборонена чинним законодавством, спрямована на отриманнядоходу і ведеться за рахунок коштів власника. Існують такі види підприємницькоїдіяльності: виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова, якіпідприємець обирає самостійно, без примусу з боку держави.
Виробничадіяльність — цедіяльність у сфері виробництва товарів та послуг; комерційна — у сферіреалізації товарів та послуг; фінансова — у банківській та кредитній сферах; посередницька- щодо надання юридичних, економічних та інших видів послуг населенню тапідприємствам, при купівлі-продажу товарів (послуг); страхова — щодо страхуванняжиття людей, матеріальних цінностей, підприємницького ризику тощо. В Україніпоки що найбільш вигідні фінансове та комерційне підприємництво, а найменшприбуткове — виробниче. Причина цього полягає у тому, що в умовах переходу доринкової економіки вкладати кошти у розвиток промисловості ризиковано, оскількиці кошти можуть дати прибуток через кілька місяців, років, а то і принестизбиток. Крім того, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чіткоїправової бази також призводить до того, що більшість підприємців не ризикуютьвкладати кошти у сферу виробництва. Проте вкладання коштів у торгівлю,наприклад, більш вигідне, тому що швидкий оборот капіталу й інфляція невстигають обезцінити вкладені кошти.
ВУкраїні заборонена підприємницька діяльність у сферах виробництва зброї,вибухових, токсичних речовин, наркотиків тощо, а обмежується у таких сферах як,виробництво алкогольних, тютюнових виробів; мисливської зброї; торгівляалкогольними та тютюновими виробами, медикаментами тощо.
Забороняєтьсяроздрібна торгівля алкогольними напоями у дрібно-роздрібній мережі, з рук, злотків, на ринках (крім розміщених на них підприємствах громадськогохарчування), а також у необладнаних і непристосованих для зберігання і продажуприміщеннях. У свою чергу за наявності ліцензій торгівля алкогольними напоямидозволяється, якщо суб’єкт господарювання забезпечив стан приміщень дляроздрібної торгівлі зазначеними товарами згідно із всіма нормами, має закритеприміщення з торговельним залом площею не менше 20 м2; в наявності є електронні контрольно-касові апарати або товарно-касові книги;приміщення обладнане відповідним торговельно-технологічним устаткуванням,охороною і протипожежною сигналізацією, має достатнє освітлення, опалення івентиляцію.
Докладнішепро особливості підприємницької діяльності в Україні дивіться Господарськийкодекс України, який почав діяти з 01.01.2004 року. Відповідно втратили чинністьтакі Закони України, як «Про підприємництво» (1991 р.), «Пропідприємства в Україні» (1991 р.).
Підприємницькоюдіяльністю мають право займатися як громадяни України, так і іноземнівідповідно до законів України фізичні та юридичні особи. Згідно із законодавством,зокрема Законом «Про власність», такою діяльністю можуть займатисяпідприємства різних форм власності: приватні, колективні, державні, спільні.
Фізичнаособа-підприємець — це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю,зареєстрований у державних органах і сплачує відповідні податки. Відповідно дочинного законодавства місцеві органи влади мають дати йому дозвіл для заняттяпевним бізнесом.
Згідноіз новим Цивільним кодексом України (ЦКУ) неповнолітнім (від 14 до 18 років)дозволяється бути учасником (засновником) юридичних осіб — фірм, товариств(якщо це не заборонено законом чи установчими документами самої юридичноїособи). Тобто формально з 14 років можна заснувати фірму, а з 16 роківреєструватися підприємцем.
Углаві 5 Цивільного кодексу України чітко розписані права і обов’язки фізичноїособи — підприємця. Так, згідно із статтею 52 цього кодексу передбачено, щофізична особа — підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними зпідприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно іззаконом не може бути звернено стягнення.
Юридичнаособа — це підприємство, яке веде самостійний баланс, має розрахунковий рахуноку банку, печатку, зареєстроване в органах державної влади тощо (докладніше проце дивіться Главу 7 Цивільного кодексу України). Підприємництво в Україніздійснюється у будь-яких організаційних формах, передбачених Законом, на вибірпідприємця чи засновників підприємства.
Недопускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян:військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державноїбезпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державноївлади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністюпідприємств. Не можуть бути зареєстровані як підприємці особи, які маютьнепогашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також недієздатнігромадяни. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органамдержавної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльністьпосадових осіб органів влади обмежується конституцією України (стаття 69).
Державнерегулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою прямих інепрямих методів. Прямі методи — це застосування адміністративних заходів,юридичних норм. Непрямі — це використання різних економічних важелів (встановленняподатків, мита, цін, пільг тощо).
Державапідтримує конкуренцію між підприємцями, бореться з недобросовісноюконкуренцією, зі зловживанням монопольним становищем окремих великих фірм наринку, з дискримінацією суб’єктів господарювання, захищає право наінтелектуальну власність та права споживачів тощо.
Монопольнимвважаєтьсястановище на ринку виробника, частка якого на ринку товару перевищує 35%.Монопольним вважається також становище кожного з кількох суб’єктівгосподарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка небільше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належатьнайбільші частки на ринку, перевищує 50%; сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктівгосподарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку,перевищує 70%.
Зловживанняммонопольним становищем на ринку насамперед визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умовпридбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умовіснування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різнихінших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чипокупцями без об’єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладанняугод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєюприродою не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків аботехнічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим виробникам чиспоживачам; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товаруза відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєвеобмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання; 7) створенняперешкод доступу на ринок чи виходу з нього іншим суб’єктам господарюваннятощо. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, щосуперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькійдіяльності.
Уразі, якщо суб’єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку,Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділмонопольних утворень, але якщо згоду на це дасть відповідний суд. При іншихпорушеннях законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольнийкомітет може накладати штрафи (до 20000 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян).
Ізкожним роком держава посилює контроль за використанням права на інтелектуальнувласність. До поняття “інтелектуальна власність” належить промисловавласність (винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів іпослуг), а також твори літератури, мистецтва, типології інтегральних мікросхем,комп’ютерні програми. Причому ті складові інтелектуальної власності, які неналежать до промислової власності, підпадають під дію не патентних законів, азакону з авторських прав. Відповідно до статті 176 Кримінального кодексунезаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва,комп’ютерних програм і баз даних, незаконне відтворення, розповсюдженнявиконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування тарозповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дисках, інших носіях інформації, атакож інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних,об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжніправа, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караютьсяштрафом від 100 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян абовиправними роботами на строк до двох років із конфіскацією всіх примірниківтворів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань,фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їхвиготовлення і відтворення. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдалиматеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від 200 до800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами настрок до двох років, або позбавленням волі на такий самий строк із конфіскацієювсіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних,виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, іншихносіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення івідтворення.
Зкожним роком покращується ситуація із рекламою, яку держава взяла під особливийконтроль. Внесені суттєві зміни у законодавство про рекламу (дивітьсядокладніше про це Закон України «Про внесення змін до Закону України»Про рекламу” від 11.07.2003 р. № 1121-IV). Цим законом забороняється недобросовісна реклама, а порівняльна рекламаставиться під жорсткий контроль держави. Основними державними органами, якіконтролюють ситуацію на рекламному ринку України, є: Антимонопольний комітет,Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, центральнийорган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Відповідно ці органиможуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та їїпублічне спростування. Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу (якрекламодавці, так і виробники реклами), несуть дисциплінарну, цивільно-правову,адміністративну та кримінальну відповідальність.
Запорушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадськогохарчування та сфери послуг громадянами, які займаються підприємницькоюдіяльністю, на них накладається штраф у розмірі від одного до десятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадянам. При продажу товарів зі складівта підсобних приміщень підприємств державної торгівлі і споживчої кооперації, атакож при приховуванні товарів від покупців на відповідних працівниківдержавної торгівлі та споживчої кооперації накладається штраф від одного дочотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення встановленогозаконом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадськогохарчування та послуг тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюютьці розрахунки, у розмірі від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян.
Докладнішепро державне регулювання розвитку підприємництва в Україні дивіться в главах 2- 4 Господарського кодексу України (2004 р.)
5. Права і обов’язки державних органів контролю щодо підприємницькихструктур
Правона перевірку діяльності підприємницьких структур мають такі державні органиУкраїни:
1)        Міністерствоаграрної політики.
2)        Міністерствоекології та природних ресурсів.
3)        Міністерствоохорони здоров’я.
4)        Міністерствопраці та соціальної політики.
5)        Міністерствофінансів.
6)        Державнийкомітет із будівництва, архітектури та житлової політики.
7)        Державнийкомітет із земельних ресурсів.
8)        Державнийкомітет промислової політики.
9)        Державнийкомітет у справах охорони державного кордону.
10)     Державнийкомітет стандартизації, метрології та сертифікації.
11)     Державнийкомітет статистики.
12)     Пенсійнийфонд.
13)     Головнеконтрольно-ревізійне управління.
14)     Антимонопольнийкомітет.
15)     Державнаподаткова адміністрація.
16)     Державнамитна служба.
17)     Державнакомісія з цінних паперів та фондового ринку.
18)     Державнийдепартамент ветеринарної медицини.
19)     Правоохоронніоргани.
20)     Органидержавної служби з карантину рослин.
21)     Державнаінспекція з контролю за цінами.
22)     Органисанітарно-епідеміологічного нагляду.
23)     Державнаслужба експортного контролю.
24)     Органипожежного нагляду.
25)     Державнаінспекція з контролю якості лікарських рослин тощо.
Державневтручання органів контролю у діяльність підприємницьких структур суттєвообмежив Указ Президента України «Про деякі заходи з врегулюванняпідприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98. Відповідно донього дозволяється не частіше, ніж раз на рік, проводити планову виїзнуперевірку підприємства. У свою чергу, позапланова перевірка проводиться лише запевних обставин, серед яких: підприємство вчасно не подало документиобов’язкової звітності; під час зустрічної перевірки виявлено, що підприємствопорушило певні норми законів; підприємство реорганізовується або ліквідуєтьсятощо. Планову виїзну перевірку всі контрольні органи мають проводити одночаснов той день, який визначить ДПА, а термін такої перевірки не повинен (длябільшості підприємств) перевищувати 30 робочих днів.
Головна функціяподаткових органів — забезпечення податкових надходжень до бюджетів різнихрівнів. Докладніше про функції податкових органів України можна довідатися ізЗакону України «Про державну податкову службу в Україні». Особливістюдіяльності податкових структур є те, що, крім планових та позаплановихперевірок, вони можуть здійснювати й оперативні перевірки підприємств сферипослуг, громадського харчування, торгівлі. Під час цієї перевірки інспекториможуть обстежувати, крім виробничих приміщень, ще й складські, а також торговельніприміщення. Водночас податковий інспектор, який прийшов на перевірку,зобов’язаний зареєструватися в журналі реєстрації перевірок і податикерівникові фірми посвідчення на перевірку, яке є дійсним тільки на часперевірки (керівник фірми має право передзвонити у відповідну податковуорганізацію, яка дала дозвіл на перевірку).
УДПА України створено спеціальний підрозділ — державну податкову міліцію, головноюфункцією якої є контроль за дотриманням податкового законодавства. Крім того,вона може займатися оперативно-розшуковою діяльністю, кримінально-процесуальноюдіяльністю тощо. Її діяльність регулюється Законом України ” Про державнуподаткову службу в Україні” (від 04.12.1990 р. №509-XII) та Законом України «Проміліцію» (від 20.12.1990 р. №565-ХІІ).
Податковіоргани, насамперед податкова міліція, мають право вилучити певні документифірми, якщо остання приховує доходи від оподаткування. Але вилучатися документиможуть тільки на підставі вмотивованої постанови відповідного органу державноїподаткової служби. В той же час не дозволяється вилучати документи, щостановлять державну і комерційну таємницю. Податківці мають право вилучититільки ті документи, які свідчать про фінансово-господарську діяльністьпідприємства, їм заборонено робити будь-які позначки та написи на вилучених напідприємстві документах. Перед вилученням документів, які підлягають вилученню,податківець подає керівникові фірми постанову про вилучення документів. Зоригіналів вилучених документів він знімає копії у присутності представникафірми, які передаються (завірені в установленому порядку) керівникові чипредставникові фірми. Факт вилучення документів протоколюється, а одна з копійвручається посадовій особі підприємства (на випадок розгляду справи у суді).
Крімвказаних прав і обов’язків, податкові органи можуть зупинити банківськіоперації будь-якої підприємницької структури, якщо вона порушує податковезаконодавство і не виконує відповідних застережень і приписів податковихструктур. Передусім банківський рахунок може бути закрито при недотриманніпроцедурних вимог (недопущення посадових осіб податкових органів до обстеженняобладнання, ЕККА, комп’ютерних систем, які застосовуються для розрахунків зіспоживачами за готівку; неподання до податкових органів звітних документів;неподання до податкових органів свідоцтв про державну реєстрацію, ліцензій,патентів, інших дозвільних документів), за порушення правил податкового обліку,за порушення правил реєстрації, а також за неплатоспроможність перед державою.Всі ці дії здійснюються ДПАУ на основі «Положення про зупинення операційплатників податків на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитнихустановах» (документ затверджено в наказі ДПАУ за № 191 від 23 квітня 1998р.), інших законодавчих і нормативних актів.
Одниміз головних завдань санітарно-епідеміологічної служби (СЕС) єсанітарно-епідеміологічний контроль у сфері підприємництва. СЕСпідпорядковується Міністерству здоров’я, а посадові особи цієї служби маютьповноваження діяти тільки на відповідних адміністративних територіях (тільки впевному районі чи області). Працівники цієї служби, крім нагляду за дотриманнямсанітарних норм, проводять державну санітарно-гігієнічну експертизу і видають(або не видають) відповідні дозволи, роблять приписи щодо виявленихправопорушень, контролюють їх усунення, а у випадку нереагування підприємств наїх приписи можуть поставити питання про зупинення діяльності підприємницькоїструктури.
Головнісанітарні лікарі відповідних адміністративних територій мають досить широкіповноваження щодо впливу на діяльність підприємницьких структур. Вониконтролюють, як на підприємствах здійснюються санітарні та протиепідемічнізаходи; вирішують питання про доцільність проведення державноїсанітарно-гігієнічної експертизи товарів, у тому числі експортних; роблятьвисновок про відповідність санітарним нормам щойно збудованих чиреконструйованих об’єктів; дають згоду на виділення земельної ділянки підзабудову та інших потреб; дають згоду на видачу дозволу на проведення певнихвидів діяльності (особливо коли це стосується загрози здоров’ю людей); маютьправо безперешкодно входити на територію підприємств і до всіх офіснихприміщень, пред’являючи службове посвідчення; відбирати зразки сировини чипродукції для державної санітарно-епідеміологічної експертизи (але в межахрозумного).
Припорушенні з боку підприємницьких структур санітарного законодавства санітарнілікарі можуть вжити таких заходів: обмеження, тимчасова або повна заборонадіяльності підприємства чи будівництва об’єкта; накладення тимчасової заборонина виробництво, використання та продаж певної продукції; зупинення чипризупинення інвестиційної діяльності; вказівка власникам підприємства щодоусунення від роботи певних осіб; вилучення небезпечних для здоров’я продуктівчи хімічних речовин.
Приперевірках (планових чи позапланових) службові особи СЕС можуть вжити допідприємства таких адміністративно-запобіжних заходів: обмеження діяльності;тимчасова заборона діяльності, припинення діяльності взагалі, заборонадіяльності.
Крімтого, посадові особи СЕС можуть накласти на підприємницькі структури такіфінансові санкції: штраф обсягом 25% вартості документації — за розроблення івикористання документації, що не відповідає вимогам санітарних норм; штрафобсягом 100% вартості реалізованих товарів — за продаж забороненої продукції;штраф обсягом 100% вартості продукції — за виробництво або продаж небезпечноїпродукції; штраф обсягом 100% вартості проданих товарів — за реалізаціюімпортної продукції, що не відповідає національним стандартам безпеки; штрафобсягом 25% вартості продукції, виготовленої протягом усього часу уникненняконтролю, — за ухилення від контролю продукції з боку посадових осіб СЕС. Крімштрафів, за порушення санітарних норм передбачена адміністративнавідповідальність, а в деяких випадках — карна відповідальність.
Усунувшипорушення, виявлені СЕС, підприємство може відновити свою діяльність тількипісля одержання дозволу на це. Таким дозволом є письмове рішення особи, що оформилапостанову про порушення санітарних норм, або рішення органу, який цю постановускасував.
Основниминормативними актами, якими керується СЕС, є Постанова Кабінету МіністрівУкраїни «Про затвердження Положення про державнийсанітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» (№1109 від 22.06.1999 р.);Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Інструкціїпро порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службоюадміністративно-запобіжних заходів (обмеження, тимчасова заборона, припинення,зупинення)» (№67 від 14.04.1995 р.).
Основнимдокументом, який регулює діяльність пожежних органів, є Закон України «Пропожежну безпеку» (№3745 — XII від 17.12.1993р.), зі змінами і доповненнями. Безпосередній контроль запротипожежним станом приміщень, будівель і прилеглих до них ділянок здійснюютьінспектори пожежного нагляду, які мають такі права: проводити пожежні перевіркиприміщень, будівель та інших об’єктів підприємств у будь-який час; надсилатипроінспектованим підприємствам розпорядження щодо усунення порушень і недоліківв організації пожежної безпеки; припиняти чи забороняти роботу підприємства абойого виробничих підрозділів, якщо через порушення правил пожежної безпеки нафірмі виникла загроза пожежі або щось подібне до цього; контролювати рівеньдотримання протипожежних вимог, визначених у нормах; притягати доадміністративної відповідальності посадових осіб та інших працівників фірми,якщо з їхньої вини на ній порушуються правила пожежної безпеки; застосовуватиштрафні санкції до підприємства за порушення вимог пожежної безпеки іневиконання розпоряджень посадових осіб пожежного нагляду. Штрафи можуть бутирізні за різні порушення (від 0,5 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян, а в деяких випадках ще більше).
Згіднозі ст. 10 Закону України «Про пожежну безпеку» робота нових іреконструйованих виробничих, житлових та інших об’єктів, впровадження новихтехнологій, передання у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин,механізмів, устаткування та продукції, оренда будь-яких приміщень без дозволуорганів державного пожежного нагляду забороняється.
Одержаннядозволів обов’язкове як для великих підприємств, так і для малих, які орендуютьчи то територію, чи частину приміщення.
Розглядзаяв на видачу дозволів на початок роботи приміщень покладається на органидержавного пожежного нагляду. Підставою для видачі дозволу є висновок, щооформляється за результатами оцінки (експертизи) протипожежного станупідприємства, об’єкта чи приміщення, що проводиться органом державного пожежногонагляду протягом 30 днів з дня реєстрації заяви на проведення експертизи.Відповідно до тарифів на платні послуги, які надаються підрозділами Державноїпожежної охорони ГУ МВС України, затверджених Наказом Міністерства внутрішніхсправ, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від07.03.2001 року №611/215/194, наводиться їх типовий розрахунок. Для одержаннядозволу власник (орендар) подає відповідному органу державного пожежногонагляду заяву за встановленим зразком, матеріали оцінки (експертизи)протипожежного стану підприємства, об’єкта чи приміщення, а для одержаннядозволу на оренду приміщень — також копію договору оренди. Орган державногопожежного нагляду протягом п’яти робочих днів із дня подання заявникомдокументів приймає рішення про видачу дозволу або про відмову у його видачі уразі виявлення фактів порушення правил пожежної безпеки, що може призвести довиникнення пожежі або перешкод при її гасінні та евакуації людей. Копіяобґрунтованого рішення про відмову у видачі дозволу надсилається заявникові. Власник(орендар) може оскаржити рішення про відмову у видачі дозволу або йогоскасування до вищого органу державного пожежного нагляду або господарськогосуду.
ОрганиКонтрольно-ревізійного управління (КРУ) не мають права перевірятипідприємницькі структури. Виняток становить лише той випадок, колиправоохоронний чи податковий орган доручає КРУ провести таку перевірку. В цьомувипадку КРУ здійснює перевірку на підставі документа, який підписала відповіднапосадова особа: начальник державної контрольно-ревізійної служби, начальникуправління, їхні заступники або керівник підрозділу в місті чи регіоні. Під часперевірки працівники КРУ мають право без перешкод обстежувати склади, виробничіта інші приміщення. Вони також мають право під час перевірки вилучативідповідні документи (на час ревізії або перевірки), накладати адміністративністягнення і застосовувати фінансові санкції. Крім того, органи КРУ мають правоотримувати від НБУ, його підрозділів та комерційних банків інформацію пробанківські операції на рахунках тих суб’єктів, де відбувається перевірка.
Запорушення законодавства з фінансових питань існує адміністративнавідповідальність (стаття 164-2 Кодексу про адмінпорушення). Приховування вобліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутністьбухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку,внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансовоїзвітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів іматеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій,перешкоджання працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенніревізій та перевірок, невжиття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитківвід недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності ведуть за собою накладенняштрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративномустягненню з одного із правопорушень, зазначених у цій статті, несуть за собоюнакладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян.
Упершу чергу звертаємо увагу на це положення законодавства виробниківалкогольних і тютюнових виробів, до половини яких виробляється і реалізується в«тіні», а також постачальників палива на АЗС, оскільки кожнийчетвертий літр бензину в Україні не відповідає нормативним вимогам.
Завідсутність належного попереджувального маркування при продажу небезпечноготовару на продавця накладається штраф, сума якого відповідає 100% вартостіпартії товару. За відсутності необхідної інформації про товар (послугу) органиДержстандарту можуть накласти штраф обсягом 30% вартості цілої партії товару.За продаж товару, термін придатності якого минув, підприємство мусить сплатитиштраф, еквівалентний 200% вартості тієї частини непридатного до вжитку товару,яку підприємець не встиг продати. Основним документом, яким керуються органиДержстандарту, є Закон України «Про захист прав споживачів» (№1023-ХІІвід 12.05.1991 р.).
Урегіонах захист прав споживачів забезпечують обласні управління із захисту правспоживачів, які у своїй діяльності керуються насамперед Кодексом України проадміністративні порушення. Так, згідно зі статтею 152-2 цього кодексуобмірювання, обважування, обрахування, перевищення встановлених цін і тарифівабо інший обман покупців чи замовників працівниками торгівлі, громадськогохарчування і сфери послуг та громадянами-підприємцями, якщо матеріальна шкода,заподіяна таким обманом, не перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходівгромадян, тягне за собою накладення штрафу від двох до п’ятнадцятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відмова працівників торгівлі,громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаютьсяпідприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачамнеобхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари(послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника(продавця) тощо тягнуть за собою (згідно зі статтею 156-1 Кодексу проадмінпорушення) накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян.
Важливуфункцію регулювання підприємницької діяльності в Україні виконує Державнийкомітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Без йогосанкції не повинні прийматися будь-які нормативні акти щодо підприємництва (алепоки не завжди так буває). В кожному регіоні є уповноважені з питань захиступрав підприємців від вказаного комітету, до яких при потребі може звернутисьпідприємець. Значні права щодо контролю за фінансовою діяльністю суб’єктівгосподарювання має й новий орган, нещодавно створений при Міністерстві фінансів- Державний департамент з фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг), якийзаймається боротьбою з «відмиванням» брудних грошей. Із вказанимявищем здійснює боротьбу й відповідний підрозділ Національного банку України.Згідно з Кодексом про адмінпорушення (стаття 166-9) порушення вимог щодоідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядкуреєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовомумоніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірноїінформації про такі фінансові операції Держфінмоніторингу, а також невиконаннявимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, щоздійснюють фінансові операції, та документації щодо проведення ними фінансовихоперацій тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб суб’єктівпервинного фінансового моніторингу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян. У випадку розголошення інформації, яка надається спеціальноуповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, абофакту надання такої інформації винна особа карається штрафом від 100 до 300неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Контрольза цінами в Україні здійснює Державна інспекція з контролю за цінами. Посадовіособи цієї структури мають такі права: проведення на підприємствах перевіркифінансових документів, пов’язаних із встановленням і застосуванням цін;одержання необхідних для перевірки документів, які свідчать про механізмвстановлення цін; обстеження виробничих, складських, торговельних приміщеньпідприємств; припинення операцій підприємств в установах банків. ПредставникиДержавної інспекції з контролю за цінами можуть застосувати фінансові санкціїтільки в тому разі, якщо підприємство чи підприємець одержали виручку зпорушенням порядку встановлення та застосування цін та тарифів, які регулюютьсяуповноваженими на це органами. При цьому вилучається вся виручка й сплачуєтьсяштраф у подвійному розмірі від виручки. Рішення про накладання такого штрафуприймають інспектори, які перевіряють підприємство. При порушенні порядкуформування, встановлення та застосування цін та тарифів, а також знижок,націнок, доплат до них посадові особи можуть бути оштрафовані на суму від п’ятидо десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 165-2 Кодексупро адмінпорушення). Державна інспекція з контролю над цінами у своїй діяльностікерується Законом України «Про ціни і ціноутворення» (№507-XII від 03.12.1990 р.); «Положеннямпро Державну інспекцію України з контролю за цінами», затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України №353 від 09.12.1991 р.; “Інструкцієюпро порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами державногоконтролю за цінами”, затвердженою спільним наказом Міністерства економікита Міністерства фінансів України №93/141 від 17.07.1998р.
Державнийконтроль за дотриманням антимонопольного законодавства здійснює Антимонопольнийкомітет України, який повинен насамперед не допускати зловживань монопольнимстановищем окремих товаровиробників; усувати недобросовісну конкуренцію;припиняти неправомірні угоди між підприємцями; забороняти операції зовнішньоекономічноїдіяльності підприємців, якщо вони йдуть всупереч антимонопольномузаконодавству. Відповідно Антимонопольний комітет і державні уповноважені цьогокомітету можуть подавати заяви на порушників до судів, накладати передбачені у законодавствіштрафи за виявлені порушення. За порушення порядку надання інформації тавиконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальнихвідділень існує адміністративна відповідальність. Згідно зі статтею 168-4Кодексу про адмінпорушення, неподання, несвоєчасне подання посадовими особамиорганів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а такожкерівниками (розпорядниками кредитів) підприємств та особами, які займаютьсяпідприємницькою діяльністю, інформації або надання завідомо недостовірної інформаціїАнтимонопольному комітету України та його територіальним відділенням тягне засобою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькоюдіяльністю, — до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ухиленняназваних осіб від виконання рішень Антимонопольного комітету України та йоготериторіальних відділень чи несвоєчасне виконання їх рішень тягне за собоюнакладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шестинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаютьсяпідприємницькою діяльністю, — до 16 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян.
Важливароль у контролі за діяльністю підприємців належить органам Державного комітетустандартизації, метрології та сертифікації. Ці органи мають право на такі дії:перевірка якості товарів, робіт, послуг; проведення контрольних перевірокправильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізованітовари; припинення продажу товарів, що не відповідають вимогам нормативнихдокументів; перевірка рекламодавців на предмет дотримання ними законодавствапро рекламу тощо. Органи Держстандарту можуть накласти штраф у розмірі 50%вартості партії товару, якщо підприємець чи фірма не мають належного сертифікатавідповідності. За виготовлення чи реалізацію товарів (послуг), які невідповідають вимогам нормативних документів щодо безпеки та майна споживачів,підприємство мусить сплатити штраф обсягом 300% вартості таких товарів(послуг).
6. Правові основи організації, реєстрації та припинення діяльностіпідприємницьких структур
Длястворення підприємства та його реєстрації в державних. структурах необхідніустановчі документи: рішення власника майна, засновницький договір, статут.
Порядокстворення підприємства та його реєстрації визначається законом України«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», який діє з 01.07.2004. Засновницький договір укладаєтьсятоді, коли засновників два і більше. Чинне законодавство не містить перелікуобов’язкових реквізитів засновницького договору. У засновницькому договорізасновники передусім зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання, визначаютьпорядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свогомайна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єктагосподарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входженнянових засновників, які передбачені законом, а також порядок його реорганізаціїта ліквідації.
Підприємницькадіяльність припиняється: з власної ініціативи засновників підприємства, у разізакінчення строку ліцензії, у разі припинення існування підприємства, напідставі рішення суду.
Статутсуб’єкта господарювання насамперед повинен містити відомості про йогонайменування і місце знаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядокутворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків,про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реєстрації таліквідації суб’єкта господарювання.
Підприємцямнеобхідно звертати особливу увагу на правовий статус партнера, в тому числі підчас пошуку інвестора для реалізації бізнес-плану підприємства. Українськезаконодавство встановлює мінімальний розмір статутного фонду на моментреєстрації, а ось якихось обмежень щодо зобов’язань підприємств не встановлює.Крім того, різним організаційно-правовим формам властиві внутрішні ризики. Так,якщо один із членів ТОВ захоче вийти зі складу засновників, то підприємство матимезначні фінансові труднощі, оскільки воно буде зобов’язане за законом виплатитивибулому учаснику ТОВ вартість частини майна пропорційно частці у статутномуфонді. Вимога повернути частку як у натуральній, так і в грошовій формі можесуттєво ускладнити виробничу діяльність підприємства. Аналогічні проблемиможуть зробити боржником і закрите акціонерне товариство, якщо його члени не взмозі викупити акції вибулого акціонера, а знижувати статутний фонд уже неможна. Тому краще, коли інвестором буде виступати відкрите акціонернетовариство, оскільки бажання акціонера вийти з ВАТ не покладає обов’язку викупуакцій самим товариством (їх може придбати будь-хто).
Пропорядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності можнадовідатися із Закону України від 15.05.2003 р. №755-ГУ «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Відповідно доцього Закону державна реєстрація значно спрощена, підприємство можназареєструвати за три поточних дні, а фізичну особу — за два дні.
Дляреєстрації юридичної особи потрібні такі основні документи: а) установчідокументи у двох екземплярах (рішення і власника майна, засновницький договірабо статут); б) реєстраційна картка, яка є одночасно заявою про державнуреєстрацію; в) документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору.
Так,з урахуванням вимог Цивільного і Господарського кодексів для державноїреєстрації ТОВ потрібні такі документи: 1) рішення власників майна чиуповноваженого ними органу (наприклад, протокол установчих зборів); 2) статутТОВ у двох екземплярах (засновницький договір не потрібен); 3) документи, щосвідчать про сплату засновниками не менше 50% внеску у статутний капіталтовариства; 4) реєстраційна картка встановленого зразка; 5) документ, щосвідчить про сплату за державну реєстрацію.
Дляреєстрації громадянина-підприємця необхідні такі основні документи: а)реєстраційна картка; б) документ про сплату реєстраційного збору; в) копіядовідки про включення його до Державного реєстру платників податків. За заняттяпідприємницькою діяльністю без державної реєстрації (згідно зі статтею 164Кодексу про адмінпорушення) винні особи караються штрафом від 10 до 100неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленоїпродукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.
Запроведення державної реєстрації сплачується реєстраційний збір: з юридичноїособи — десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; згромадянина-підприємця — два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Запроведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи,державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи — підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі 30 відсотківреєстраційного збору, встановленого при реєстрації. За заміну свідоцтва продержавну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням справляєтьсяреєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходівгромадян.
Державнареєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців проводиться державнимреєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласногозначення або у районній, районній у місті Києві та Севастополі державнійадміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживанняфізичної особи — підприємця. Здійснює державну реєстрацію державний реєстратор,який призначається главою відповідної держадміністрації, має посвідченнядержавного реєстратора та власну печатку. Він також здійснює оформлення тавидачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх зміну; оформляє та видаєвиписки, довідки з Єдиного державного реєстру (ЄДР), проводить державнуреєстрацію змін до державних документів та припинення діяльності суб’єктівпідприємництва тощо. ЄДР створено для забезпечення органів державної влади(передусім ДПА), а також учасників цивільного обороту достовірною інформацієюпро підприємців. Заміна свідоцтва про державну реєстрацію проводиться у разівнесення змін до установчих документів юридичної особи у зв’язку зі змінаминайменування та місцезнаходження цієї особи; внесення змін до відомостей профізичну особу — підприємця у випадку зміни імені та місця проживання фізичноїособи — підприємця.
Документи,які подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору,повинні бути викладені державною мовою. Реєстраційна картка заповнюється машино-друкомабо від руки друкованими літерами. Установчі документи (установчий акт, статутабо засновницький договір, положення) юридичної особи повинні міститивідомості, передбачені законом. Інакше може настати відповідальність передзаконом.
Післядержавної реєстрації й отримання усіх належних документів підприємство повинневідкрити свої рахунки в банках, оскільки законодавство забороняє зберігатиготівку (крім певних сум) на фірмі. Підставою для відкриття рахунку є свідоцтвопро державну реєстрацію, копія документа про взяття на податковий облік, статутабо засновницький договір, заява, картка зі зразками підписів керівника ібухгалтера підприємства. Підприємство має право відкрити окремі розрахунковіабо поточні рахунки не тільки для себе, а й для своїх філій, відділень тощо.Підприємство (підприємець) може відкрити два і більше рахунків, але номеросновного банківського рахунку юридичних та фізичних осіб є обов’язковиматрибутом їх ідентифікації, тому він вказується на всіх укладених ними вписьмовій формі цивільно-правових угодах, інших документах. Одночасно звідкриттям рахунку необхідно укласти з відповідною банківською установоюдоговір про банківське обслуговування, погодити оплату обслуговування і порядокїї зміни. Повідомлення про закриття рахунку (як і про відкриття) підприємствозобов’язане надіслати у податковий орган, у якому воно зареєстроване, протягомтрьох робочих днів.
Занесвоєчасне здавання виторгу до банків існує адміністративна відповідальність.Згідно зі статтею 164-4 Кодексу про адмінпорушення здавання виторгуторговельними підприємствами усіх форм власності, що здійснюють реалізаціютоварів за готівку, з порушенням термінів, установлених правилами розрахунків іведення касових операцій, тягне за собою накладення штрафу на осіб,відповідальних за здавання виторгу, від 17 до 88 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян. Згідно зі статтею 200 Кримінального кодексу підробкадокументів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківськихрахунків, а також придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збутупідроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чизбут карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян або позбавленням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчиненіповторно або за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі настрок від двох до п’яти років. Відповідно під документами напереказрозуміється документ у паперовому чи електронному вигляді, що використовуєтьсябанками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації між суб’єктамипереказу грошових коштів. Особливо це слід пам’ятати тим, хто буде користуватисяправом електронного підпису, який введений у використання з 01.01.2004 р.(докладніше про це дивіться: Закон України «Про електронний підпис»від 22.05.2003 р. №852 — IV, Закон України «Проелектронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. №851- IV).
Узаконодавстві визначено і можуть бути конкретні підстави для відмови юридичнійособі у державній реєстрації: невідповідність відомостей, які вказані уреєстраційній картці й у наданих для реєстрації документах; порушення порядкустворення підприємства (порушення щодо вчинення засновниками юридичних дій,наявність у єдиному державному реєстрі тотожного найменування тощо). Водночасфізичній особі може бути відмовлено в реєстрації підприємцем лише у випадкуневідповідності відомостей, що вказані у реєстраційній картці й у наданих дляреєстрації документах; за наявності обмежень на заняття підприємницькоюдіяльністю; за наявності у ЄДР запису, що заявник уже є підприємцем. Відмова жу проведенні державної реєстрації з інших підстав не допускається.
Законтакож визначає підстави державної реєстрації факту припинення (ліквідації)юридичної особи і припинення підприємницької діяльності фізичної особи(зокрема, реорганізація юридичної особи, її злиття чи з’єднання з іншою, смертьпідприємця, визнання його недієздатним за рішенням суду чи засновників).Водночас судове рішення може бути винесене лише за певних обставин: провадженняособами діяльності, що заборонена законом, неподання протягом року податковихдекларацій, документів фінансової звітності; визнання банкрутом. Причому існуєкримінальна відповідальність за фіктивне банкрутство (стаття 218 Кримінальногокодексу) та за доведення до банкрутства (стаття 219 того ж кодексу).
Виділяютьсім основних етапів ліквідації суб’єкта господарювання, в тому числіпідприємства-банкрута.
1)     Прийняттярішення про ліквідацію, створення ліквідаційної комісії та проведенняліквідаційної процедури, вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторськоїзаборгованості.
2)     Поданнядокументів для зняття з обліку платників податків до відповідного органудержавної податкової служби.
3)     Подання документівдля виключення з ЄДРПОУ до органів державної статистики.
4)     Поданнядокументів для зняття з обліку платника страхових внесків до всіх фондівсоціального страхування, в тому числі до відповідного відділення Пенсійногофонду.
5)     Закінченняліквідаційної процедури (насамперед здійснення розрахунків із кредиторами інайманими працівниками).
6)     Поданнядокументів для скасування державної реєстрації до органу державної реєстрації.
7)     Виключенняз Державного реєстру підприємств і організацій України.
ВУкраїні має місце таке негативне явище, як фіктивне банкрутство. Одна з причинцього — бажання керівників уникнути відповідальності за неефективнегосподарювання. А ряд підприємств керівництвом спеціально доводиться добанкрутства, щоб потім через підставних осіб викупити його за безцінь, оскількимайно підприємства-банкрута продається дуже дешево (щоб швидше розпродати,інколи за 5-10% вартості). Відповідно у Кримінальному кодексі (стаття 218)передбачена кримінальна відповідальність за подібні дії. Завідомо неправдиваофіційна заява громадянина-засновника або власника суб’єкта господарськоїдіяльності, службової особи суб’єкта господарської діяльності, а такожгромадянина-суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможністьвиконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі діїзавдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, караються штрафомвід 750 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженнямволі на строк до 3 років. У разі навмисного доведення до банкрутства (а такперіодично діють деякі великі фірми по відношенню до малого бізне/>су, а також деякі українськіспіввітчизники по відношенню до партнерів-іноземців у спільних підприємствах)також існує кримінальна відповідальність. Згідно зі статтею 219 Кримінальногокодексу доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншоїособистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником абослужбовою особою суб’єкта господарювання дій, що призвели до стійкої фінансовоїнеспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великоїматеріальної шкоди державі чи кредитору, карається штрафом від 500 до 800неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк дотрьох років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певноюдіяльністю на строк до трьох років. Водночас умисне приховуваннягромадянином-засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, атакож службовою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкоїфінансової неспроможності шляхом надання недостовірних відомостей, якщо цезавдало великої матеріальної шкоди кредиторам, згідно зі статтею 220Кримінального кодексу карається штрафом від 2000 до 3000 неоподатковуванихмінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років ізпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю настрок до трьох років. Законом караються і незаконні дії керівників чизасновників підприємства-банкрута (стаття 221 Кримінального кодексу). Згідно знею умисне приховування майна або майнових обов’язків, відомостей про майно,передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а такожфальсифікація, приховування або знищення документів, якщо ці дії вчиненігромадянином-засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, атакож службовою особою суб’єкта господарювання у разі банкрутства і завдаливеликої матеріальної шкоди, караються штрафом від 100 до 500 неоподатковуванихмінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців ізпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю настрок до трьох років.
7. Ліцензування окремих видів підприємницької діяльності тавідповідальність у сфері ліцензування
Основнимнормативно-правовим актом, що регулює ліцензування, є Закон України «Проліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р.(далі — Закон). Він визначає види господарської діяльності, що підлягаютьліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сферіліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензуванняза порушення законодавства у сфері ліцензування. Дія Закону поширюється на всіхсуб’єктів господарювання.
Ліцензія- документдержавного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного вньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умовивиконання ліцензійних умов. Термін дії ліцензії 3 роки.
Ліцензування — видача, переоформлення таанулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ таліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов,видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а такожрозпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Суб’єктамивідносин, щовиникають у зв’язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб’єкт господарювання,з іншого — орган ліцензування.
Суб’єктгосподарювання — зареєстрована в установленому законодавством порядку юридичнаособа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, якапровадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органівмісцевого самоврядування, а також фізична особа — суб’єкт підприємницькоїдіяльності. Такий суб’єкт стає ліцензіатом з одержанням ліцензії на провадженняпевного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Органліцензування — орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України,або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видівгосподарської діяльності. Так, на заняття ветеринарною практикою дозвіл надаєДерждепартамент ветеринарної медицини Мінагропрому України в особі управлінняветеринарної медицини в області; дозвіл на роздрібну торгівлю алкогольниминапоями та тютюновими виробами — ДПА України в особі регіонального управліннядепартаменту з питань адміністрування акцизного збору та контролю підакцизнихтоварів; дозвіл на організацію та утримання тоталізаторів, гральних закладів — управління культури облдержадміністрації; дозвіл на надання послуг ізперевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом — обласнеавтотранспортне управління тощо.
Ліцензіяє єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на заняття певнимвидом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягаєобмеженню.
Суб’єктгосподарювання зобов’язаний провадити певний вид господарської діяльності, щопідлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльностіліцензійних умов.
Ліцензійніумови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у порядку,встановленому законодавством, і набирають чинності через десять днів після датидержавної реєстрації нормативно-правового акта, якщо в ньому не передбаченийпізніший строк набрання чинності.
Відповідно доЗакону (ст. 9) ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності.Визначимо лише окремі з них: 1) пошук (розвідка) корисних копалин; 2)виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї,пневматичної зброї калібру більше 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад100 метрів за секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї,холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру більше 4,5 міліметра і швидкістюпольоту кулі більше 100 метрів за секунду; 3) виробництво вибухових речовин іматеріалів (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України); 4)виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, якийвизначається Кабінетом Міністрів України); 5) видобування уранових руд; 6)видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного камінняорганогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 7) виробництводорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного камінняорганогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 8) виготовлення виробів іздорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного камінняорганогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами здорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного камінняорганогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 9) виробництво лікарських засобів,оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; 10) виробництво ветеринарнихмедикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарнимимедикаментами і препаратами та ін., усього близько 60 видів господарської діяльності.
Узаяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: 1) відомості про суб’єктгосподарювання — заявника: найменування, місцезнаходження, банківськіреквізити, ідентифікаційний код — для юридичної особи; прізвище, ім’я, побатькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місцепроживання), ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та іншихобов’язкових платежів — для фізичної особи; 2) вид господарської діяльностівказаний згідно зі ст. 9 Закону (повністю або частково), на провадження якогозаявник має намір одержати ліцензію.
Уразі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, якіпровадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заявізазначається їх місцезнаходження.
Дозаяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстраціюсуб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиногодержавного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), засвідченанотаріально або органом, який видав оригінал документа.
Заявапро видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо: заява подана (підписана)особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимогзаконодавства. Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявникповідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви провидачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.
Повідомленняпро прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензіїнадсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочихднів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачіліцензії зазначаються підстави такої відмови.
Підставамидля прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних удокументах, поданих заявником, для отримання ліцензії; невідповідність заявниказгідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для видугосподарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.
Рішенняпро відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.
Устатті 12 Закону визначені особливості проведення конкурсу на отриманняліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане звикористанням обмежених ресурсів.
Довидів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використаннямобмежених ресурсів, належать видобування уранових руд; видобування дорогоціннихметалів і дорогоцінного каміння; постачання природного газу за регульованим іза нерегульованим тарифом.
Органліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочих дні з днянадходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Розмірплати за видачу ліцензії — 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян(якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади), або 15неоподатковуваних мінімумів (якщо органом ліцензування є місцевий органвиконавчої влади). Водночас плата за ліцензію на торгівлю алкогольними напоямита тютюновими виробами є значно вищою.
Органліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджуютьвнесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було виданозаявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.
Якщозаявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомленняпро прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджуєвнесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування дляотримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, маєправо скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнаннятакої ліцензії недійсною.
Уразі, коли ліцензіат має намір провадити зазначений у ліцензії видгосподарської діяльності після закінчення строку її дії, він повинен отриматинову ліцензію в порядку, встановленому цим Законом. Нова ліцензія видаєтьсяорганом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньовиданої ліцензії.
Ліцензіатне може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі дляпровадження господарської діяльності. За видачу ліцензії справляється плата,розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюютьсяКабінетом Міністрів України. Плата за ліцензію — це разовий платіж, щовноситься суб’єктом господарювання за одержання ліцензії.
Платаза видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії. Підставамидля переоформлення ліцензії є: зміна найменування юридичної особи (якщо змінанайменування не пов’язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім’я,по батькові фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності; змінамісцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи — суб’єктапідприємницької діяльності; зміни, пов’язані з провадженням ліцензіатом певноговиду господарської діяльності, вказаного в ст. 9 Закону.
Уразі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов’язанийпротягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування заяву пропереоформлення ліцензії разом із ліцензією, що підлягає переоформленню, тавідповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, якіпідтверджують зазначені зміни.
Органліцензування протягом трьох робочих днів з дати надходження заяви пропереоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов’язаний видатипереоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заявіпро переоформлення ліцензії.
Строкдії переоформленої ліцензії не може перевищувати строку дії, зазначеного вліцензії, що переоформлялася. За переоформлення ліцензії справляється плата в розміріп’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за переоформленняліцензії зараховується до Державного бюджету України.
Непереоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною. Ліцензіат зобов’язанийповідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у документах, щододавалися до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін ліцензіатзобов’язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензуваннявідповідне повідомлення в письмовій формі разом із документами або їхнотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Підставамидля видачі дубліката ліцензії є втрата ліцензії, пошкодження ліцензії. Ліцензіат,який подав заяву та відповідні документи для видачі дубліката ліцензії замістьвтраченої або пошкодженої, може провадити свою діяльність на підставі довідкипро подання заяви про видачу дубліката ліцензії на провадження певного видугосподарської діяльності, яка видається органом ліцензування у разі поданнязаяви про видачу дубліката ліцензії. Орган ліцензування зобов’язаний протягомтрьох робочих днів з дати одержання заяви про видачу дубліката ліцензії видатизаявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої.
Завидачу дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої ліцензіїсправляється плата у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян. Плата за видачу дубліката ліцензії зараховується до Державногобюджету України.
Анулюванняліцензії за рішенням органу ліцензування передбачене в ст. 21 Закону «Проліцензування певних видів господарської діяльності».
Державнийнагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сферіліцензування здійснює спеціально уповноважений орган із питань ліцензуванняшляхом проведення планових та позапланових перевірок.
Заняттяпідприємницькою діяльністю без ліцензії, якщо її отримання передбачене законом,відповідно до статті 164 Кодексу про адмінпорушення тягне за собою накладенняштрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ізконфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи безтакої.
Згідноз Кримінальним кодексом (стаття 202) здійснення діяльності без державноїреєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницькоїта яка підлягає ліцензуванню або здійснюється без одержання ліцензії на видидіяльності, які підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чиздійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування,якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, караєтьсяштрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі натой самий строк.
8. Бізнес-планування у сучасному підприємництві
Вумовах ринкової економіки жодне підприємство не спроможне досягти успіхів безнаявності обґрунтованого бізнес-плану. У бізнес-плані визначається механізмуправління бізнес-процесами, що відбуваються на підприємстві для забезпеченняйого ефективного функціонування. Бізнес-план — це один із найважливішихінструментів реагування на зміни ринкового середовища та успішної адаптації доцих змін. Бізнес-план складають для зовнішніх і внутрішніх користувачів.
Метоюрозроблення плану для зовнішніх користувачів є обґрунтування обсягів кредитів,завоювання довір’я інвесторів щодо потенційних можливостей фірми і забезпеченняїй фінансової стабільності та стратегічної підтримки.
Відсутністьна підприємстві дійового бізнес-плану, у якому постійно враховуються змінивнутрішнього та зовнішнього середовища, є суттєвим недоліком, який характеризуєнедостатній рівень управління фірмою, ускладнює відносини з кредиторами тадосягнення довгострокової стабільності у конкурентному середовищі. Бізнес-плануванняне обмежується переконаннями інвесторів у доцільності підтримки фірми. Цей планє важливим для персоналу фірми, забезпечуючи йому можливість визначати майбутністратегічні напрями виробничої, комерційної, фінансової, інноваційної таінвестиційної діяльності і терміни їх виконання. Бізнес-план є також важливимінструментом планування та контролю оперативної діяльності фірми.
Бізнес-планздійснює вплив на перспективну, поточну та оперативну діяльність підприємствашляхом створення та координації відповідних бізнес-процесів. Бізнес-процес — цепотік робіт, який рухається від одного фахівця або відділу до іншого.
Стандартнібізнес-процеси на/>/>даний час відсутні, тому кожнепідприємство визначає їх склад самостійно. Найбільш типова така структурабізнес-процесів:
–  організаціянавчання з підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів підприємства;
–  створенняслужби постійного спостереження за конкурентами;
–  організаціяінноваційної діяльності (проектування та розроблення нових продуктів іобладнання);
–  вибір тасертифікація посередників;
–  організаціяефективного сервісного обслуговування покупців товару;
–  організаціясистеми управління якістю продукції;
–  узгодженнявиробничого дизайну;
–  вибір тасертифікація дилерів, що здійснюють збут та розподіл товарів підприємства;
–  визначеннявимог до інноваційних продуктів;
–  організаціярекламної діяльності;
–  створеннясистеми маркетингу і логістики та визначення шляхів перспективного розвиткупідприємства;
–  вибір тасертифікація кредиторів та спонсорів.
Крімтого, до бізнес-плану необхідно додати супровідні документи, найважливішими зяких є:
–  посадовіінструкції, довідки про кадровий склад;
–  специфікаціїтоварів (перелік товарів та послуг, які планує випускати підприємство, їхкількість, якісні характеристики, сорт, марка та ін.);
–  креслення,фотографії, копії угод і контрактів, прейскуранти (довідник про ціни на товари,послуги, продукцію);
–  патентнадокументація, фінансові документи (баланс руху грошових коштів за 1 і 5 років,розрахунок валового прибутку, розрахунок та аналіз фінансових коефіцієнтів — заборгованості, власності, кредиторської заборгованості тощо);
–  зразкирекламних матеріалів, дані інвентаризації та ін.
Принципамискладання бізнес-плану є :
–   якісне ізмістовне оформлення (зовнішній вигляд, якісна обкладинка, чіткі малюнки,фотографії, розрахунки та ін.);
–   чіткаорієнтація на адресата (кредитора або інвестора);
–   ретельнахарактеристика певного сегмента (ніші) ринку, потреб споживачів та переваг товаріві послуг даного підприємства;
–   переконаністьу реалізації основної ідеї, зокрема в ефективності роботи підприємства(отримання прибутків) та своєчасному погашенні кредитів та ін.
Складаннябізнес-плану — це процес власної самооцінки фірми. При здійсненні самооцінки потрібно знайти обґрунтованівідповіді на такі питання щодо діяльності фірми:
–  видбізнесу, яким займається фірма;
–  цінністьі унікальність фірми;
–  місце,яке займає фірма у галузі;
–  характеристикаринку та споживачів фірми;
–  часткаринку фірми та шляхи його розширення;
–  місцетовару фірми у свідомості цільових споживачів;
–  іміджфірми та заходи щодо його підвищення;
–  ймовірністьзначних змін (продукція, послуги, технології, конкуренція);
–  сильні таслабкі сторони фірми;
–  стратегіярозвитку бізнесу на наступні 3-5 років;
–  обсягінвестицій для досягнення визначеної мети;
–  головніджерела фінансування розвитку фірми;
–   план конкретних дій фірми длядосягнення визначених цілей.
Длявизначення виробничої стратегії потрібно провести аналіз, який дозволяє знайтивідповіді на такі питання:
–  станвнутрішнього та зовнішнього середовища і його вплив на існуючу організаційнуструктуру підприємства;
–  відповідністьбізнесу цілям і ресурсам фірми та його сприяння досягненню стратегічної мети;
–  рівенькваліфікації працівників та потреба у наборі нових спеціалістів;
–  наявністькоштів для реалізації проекту, додаткова потреба у них і у які терміни;
–  придатністьприйнятої стратегії для зведення до мінімуму слабких сторін фірми та розвиткусильних;
–  процедураознайомлення працівників з проектом розвитку фірми;
–  реакціяна проект банків, акціонерів, споживачів та конкурентів;
–  імовірністьуспіху та заходи щодо підвищення надійності його досягнення.
Незалежновід сфери діяльності й особливостей компанії, яка готує бізнес-план, можнавизначити декілька стандартних етапів, які необхідно послідовно пройти при йогорозробленні:
–  визначеннямети бізнес-плану. Потрібно чітко уявляти, готується бізнес-план для внутрішньогокористування менеджерами підприємства чи він розрахований на інвесторів,комерційні банки, лізингодавців, венчурні фонди та ін.;
–  збірінформації, необхідної для складання бізнес-плану. На цьому етапі необхідно виявитиджерела інформації, потрібної для розробки бізнес-плану.
–  вибірструктури бізнес-плану та його розроблення.
Залежно від обсягубізнес-плани можна поділити на три основні категорії: стислий, повний таопераційний бізнес-план.
Стислібізнес-плани стають все більш популярними.
Оскількитакий план за обсягом набагато менший, ніж традиційний план, він потребуєменшої інформації й менше розгорнутих досліджень, тому такий документ може бутив загальному випадку складений набагато швидше від традиційного.
Стислийбізнес-план є сенс складати, якщо компанія порівняно молода або не плануєвипуск декількох найменувань товарів.
Останнімчасом банки вимагають від бізнесменів стислі бізнес-плани разом з іншимидокументами при поданні заявки на кредит.
Крімтого, стислий бізнес-план допоможе зацікавити потенційних інвесторів у вашомупроекті й отримати їх попередні коментарі, які можуть надалі бути корисними пристворенні розгорнутого бізнес-плану.
Повнийбізнес-план єтрадиційним.
Вінповинен висвітлювати всі аспекти діяльності компанії і в той же час за обсягомне перевищувати 40 сторінок.
Повнийбізнес-план потрібен для залучення фінансування у великих обсягах, оскількистислий план не завжди може задовольнити високі запити прискіпливих інвесторів.
Вінможе також знадобитися при пошуку стратегічного партнера (наприклад, при злиттікомпаній або створенні спільного підприємства).
Плани,що за обсягом перевищують 40 сторінок, розробляти не рекомендується.
Однакбувають ситуації, коли компанії потрібен детальний план, який перевищуємаксимально рекомендований обсяг.
Такогороду плани повинні дуже детально висвітлювати всі аспекти й подробиці стратегіїта організації продажу, маркетингу, виробничої та дослідницької політикикомпанії, а також містити досить докладні фінансові прогнози.
Якіснийбізнес-план — це ефективний інструмент планової системи підприємства, якийдозволяє своєчасно визначати ринкову кон’юнктуру і успішно здійснюватидіяльність на ринку.
9. Шляхи підвищення ефективності підприємницької діяльності
Ефективність єоціночною категорією. Вона завжди визначається відношенням цінності результатудо цінності витрат. План технічного і економічного розвитку є комплексним ірозробляється за такими напрямами:
 – освоєння новоїта поліпшення якості існуючої продукції;
 – впровадженняпрогресивної технології, механізації і автоматизації виробництва;
 – удосконаленняуправління, планування і організації виробництва;
 -науково-дослідні і конструкторські роботи;
 – охоронаприроди і раціональне використання природних ресурсів.
Головнимзавданням освоєння нової та підвищення якості існуючої продукції є забезпеченнявисокого технічного рівня продукції та її конкурентоспроможності шляхомвпровадження сучасних техніки і технології на усіх етапах її створення тавиробництва. Заходи щодо підвищення якості продукції мають ту властивість, щоефект від їх впровадження реалізується у першу чергу у споживачів, що сприяєпідвищенню їх довіри до фірми та збільшенню попиту. Частину ефекту відпідвищення якості продукції товаровиробник може отримати за рахунок ціновогочинника.
Суттєво впливаютьна ефективність виробництва заходи, які передбачають впровадження новоїтехніки, технологій, механізації та автоматизації виробництва, удосконаленнясистеми менеджменту, маркетингу та організації виробництва. Вони сприяютьпідвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, її енергоємності,розширенню ринку підприємства та збільшенню прибутковості бізнесу.
Актуальним завданнямсучасного розвитку підприємництва є розроблення проектів щодо охорони природита раціонального використання її ресурсів. Тому усі проекти технічного ітехнологічного розвитку повинні проходити екологічну експертизу та передбачатимінімально шкідливий вплив на довкілля.
Комплексний план,що охоплює усі технічні та організаційні заходи, дозволяє реалізувати стратегіюрозвитку підприємства, зміцнити його фінансовий стан та конкурентоспроможність,розширити ринок та створити нові ринки і попит. Шляхом уточнення та переглядунорм і нормативів витрат виробничих ресурсів у плані обґрунтовуються якісніпоказники діяльності підприємства — продуктивність праці, прибуток та рентабельністьвиробництва.
Практично коженпідприємець має обмежені власні і кредитні кошти. Якщо він бере позики, топовинен використовувати їх ефективно. Із кількох проектів підприємець повиненвибрати такий, який принесе найбільший прибуток і матиме позитивний вплив нафінансовий стан підприємства. Це, по суті, і є основа доцільностікапіталовкладень.
Існують такі видиінвестицій: на придбання нового обладнання для розширення виробництва; назаміну морально та фізично зношеного обладнання; обов’язкові проекти (охоронапраці, природи); інші витрати (купівля землі, патентів, ліцензій,адміністративних будівель, інших підприємств).
Початковікапітальні витрати — це витрати початкового інвестування проекту. Длявизначення прогнозованого прибутку від інвестицій підприємець повинен знати:купівельну ціну обладнання, додаткові витрати, які виникають при цьому, дохідвід продажу демонтованого обладнання, суму податку, який потрібно сплатити ізсуми за продаж старого обладнання, пільги, які отримає підприємство при купівлінового обладнання. Отримавши відповідь на ці питання, розраховують капітальнівитрати.
Капітальнівитрати на створення нового підприємства складаються із таких елементів:
/>,              (1)
де /> – нові капітальні витрати настворення підприємства, тис. грн.;
/> – витрати на купівлюземельної ділянки, тис. грн.;
/> – витрати на купівлю новогообладнання, тис. грн.;
/> – витрати на монтажобладнання (15-20% від ціни об ладнання), тис. грн.;
/> – витрати на сплатувідсотків за кредит і суми кредиту, тис. грн.;
/> – складські витрати (3-5%від вартості обладнання), тис. грн.;
/> – транспортні витрати (5-7%від вартості обладнання), тис. грн.;
/> – витрати на підготовкупроектних документів, їх затвердження, на утримання тимчасової дирекції підприємства,грн.;
/> – компенсаційні пільги навстановлення прогресивного обладнання, грн.
/>,   (2)
де: /> — додаткові капітальні витрати намодернізацію (реконструкцію) підприємства, тис. грн;
/> — витрати на монтаж новогообладнання (15-20% від вартості обладнання), тис. грн;
/> — складські витрати назберігання обладнання (3-5%), тис. грн;
/> — транспортні витрати (5-7%),тис. грн;
/> — витрати на демонтажвибуваючого обладнання (50% від витрат на монтаж за початковою вартістю), тис.грн;
/> — витрати на будівельніроботи, тис. грн;
/> — ліквідна вартістьвибуваючого обладнання, тис. грн.

/>,                        (3)
де: /> — початкова вартість вибуваючогообладнання, тис. грн.;
/> — термін експлуатаціївибуваючого обладнання, років;
/> — середньорічна нормаамортизації вибуваючого обладнання, %.
Заходи,які пропонуються до впровадження, потребують інвестицій на їх реалізацію таобґрунтування їх доцільності і ефективності.
Особливістьрозрахунків ефективності організаційних та технічних заходів полягає у тому, щоефект розраховується на плановий обсяг продукції, і за базу порівняння берутсяпоказники діяльності підприємства до впровадження заходів, а при будівництві — показники аналогічного підприємства галузі. Доцільність інвестування у проектможе здійснюватися з урахуванням та без урахування ризику.
Доцільністьінвестування проекту без ризику обґрунтовують такими методами: середня ставкадоходу — це порівняння чистих доходів з початковою вартістю проектів. Для цьогосума чистих доходів за певний термін ділиться на суму середніх інвестицій.
Термінокупності — цекількість років, за які відшкодовуються початкові інвестиції. Для визначення термінуокупності використовують грошовий потік (прибуток + амортизація). Ці методизастосовуються у випадку незначних капітальних вкладень, коли їх втрата непризводить до тяжких фінансових наслідків.
Зурахуванням ризику розраховуються такі показники.
Чистатеперішня вартість — це теперішня вартість грошового потоку, зменшена на суму початковихінвестицій. Проект приймається при ЧТВ > 0, якщо ж ЧТВ
Внутрішняставка доходу — це ставка дисконту, при ій теперішня вартість грошових потоків дорівнюєпочатковим інвестиціям:
/>.                                             (4)
Індексприбутковості — це метод, що передбачає порівняння теперішньої вартості майбутніх грошовихпотоків з початковими інвестиціями:
/>.                                                (5)
Укожному окремому випадку підприємець визначає, який метод застосовувати.Інвестування у проекти пов’язано з кредитними та ціновими ризиками.
Ризик- це термін для визначеннянепевності і нестабільності. Інвестиції безпечні, якщо доходи від них стабільніі надійні. Методом, який найбільшою мірою враховує ризики інвестування, є методеквівалента певності.
Ідеяметоду еквівалента певності полягає у розподілі сподіваних грошових потоків набезпечну і ризиковану частини.
Дляцього розрахункові грошові потоки переводяться у безпечні за допомогоюкоефіцієнта ймовірності, а потім дисконтуються за безпечною ставкою, якправило, за ставкою державного банку.
Наступнимметодом є модель оцінки капітальних активів МОКА, яка передбачає розподілризику на дві частини: диверсифікований ризик і недиверсифікований. Цей методдозволяє визначити зв’язок між доходами окремих власників цінних паперів тазагальними доходами ринку цінних паперів.
Ризиковістьрізних цінних паперів можна визначити простим порівнянням їх дохідності іззагальною дохідністю (індексом) ринку. Для визначення залежності доходу наакції від доходів ринку використовують коефіцієнт/>(бета). Він характеризує кут міждоходами ринку і доходами окремих акцій. Ця залежність може бути вираженарівнянням:
/>,                                        (6)
де a — постійна величина;
/> – коефіцієнт;
/> – величина помилки;
/> — доходність ринку;
/> — доходність акцій.
Коефіцієнт/>є базовим при аналізіризикованості різних акцій. При />ризик недиверсифікований, як і увесьринок цінних паперів. Якщо для акцій/>, то вони мають мінливість, меншу, ніжринок у цілому, тому вони менш ризикові, якщо ж, наприклад, />, то акції ризиковані.
Інфляція- це процес загального обезцінення грошей, при якому реальна вартість сподіванихгрошових потоків зменшується. Якщо це не враховувати, то ЧТВ і ВСД будутьштучно завищені. Тому при розрахунку доцільності інвестицій грошові потоки слідкоригувати на прогнозовані темпи інфляції.
Послідовністьрозрахунків економічної ефективності організаційно — технічних і економічнихзаходів така:
Розрахунок капітальних вкладень для кількох варіантівпроекту.
Вибір оптимального варіанта проекту із кількох, які розглядаютьсяметодом зведених витрат:
/>,                                               (7)
де: /> — зведені витрати на одиницюпродукції n-го варіанта;
/> — собівартістьпродукції відповідного варіанта;
/>-капіталоємність одиниці продукції n-го варіанта;
/> нормативний коефіцієнтекономічної ефективності капіталовкладень(/>)
Дляподальшого аналізу береться варіант, який має найменші зведені витрати та одинрезервний.
Додатковийприбуток, якийотримає підприємство за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції:
/>                                  (8)
де: /> – додатковий прибуток підприємства,тис. грн;
/> – обсяг реалізаціїпродукції за проектом, т;
/> – обсяг реалізаціїпродукції за фактичними даними підприємства, т;
/> – базова ціна реалізаціїодиниці продукції, грн;
/> – базова собівартістьодиниці продукції, грн.
Додатковийприбуток зарахунок зниження собівартості продукції:
/>,                                       (9)
де /> — прибуток від зниження собівартостіпродукції,
тис.грн.;
/> — базова (фактична)собівартість одиниці продукції підприємства, грн.;
/> — собівартість продукції запроектом, грн;
/> – обсяг реалізації продукціїза проектом, т.
Загальнийдодатковий прибуток від реалізації заходів плану
/>        .                                     (10)
Чистийприбуток від реалізації заходів плану
/>         ,                                     (11)
/>де Под — сумаподатку на прибуток, грн.
Розрахунокчистого додаткового грошового потоку
/>,                                               (12)
де /> — додатковий чистий грошовий потік,тис. грн;
/> –         додатковий чистийприбуток, тис. грн;
/> – додаткова річнаамортизація, яка розраховується від суми капітальних вкладень, тис. грн.
Розрахуноктеперішньої вартості чистого додаткового грошового потоку за термін 5 років:
/>,                         (13)
де /> — теперішня вартість чистогододаткового грошового потоку, тис. грн;
/> – коефіцієнтиймовірності (визначають розробники проекту шляхом складання прогнозу змін макро- та мікросередовища підприємства на наступні 5 років);
/> –         коефіцієнтдисконту (розраховується за обліковою ставкою НБУ).
Розрахунокчистої теперішньої вартості додаткового грошового потоку

/>,                             (14)
деЧТВ — чиста теперішня вартість додаткового грошового потоку, тис. грн.;
/> – сума теперішньої вартостідодаткового грошового потоку за розрахунковий період (5 років), тис. грн;
/> – додаткові капітальнівитрати, тис. грн.
Розрахунокіндексу окупності (рентабельності) проекту
/>,                                         (15)
де /> — індекс окупності (рентабельності)проекту.
10. Фінансова санація і банкрутство підприємства
Банкрутствопідприємства відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовоюкризою розуміють фазу розбалансованості діяльності підприємства та обмеженістьможливостей впливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. Зкризовими явищами пов’язані загроза неплатоспроможності та банкрутства,діяльність підприємства в неприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів дляподальшого функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий станпідприємця полягає у його неспроможності здійснювати фінансове забезпеченняпоточної господарської діяльності. Фінансова криза підприємствахарактеризується такими параметрами:
–          джерелавиникнення;
–          видкризового процесу;
–          стадіярозвитку кризи.
Аналізвказаних ознак дозволяє вчасно і правильно визначити фінансову неспроможністьпідприємства та підібрати ефективні санаційні заходи. Фінансову кризупідприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники.
Головнимизовнішніми факторами фінансової кризи можуть бути:
–          спадділової активності в економіці країни;
–          зменшеннякупівельної спроможності населення;
–          постійнепідвищення рівня інфляції;
–          нестабільністьгосподарського та податкового законодавства;
–          нестабільністьфінансового та валютного ринків;
–          посиленняконкуренції в галузі;
–          кризовіпроцеси в окремих галузях;
–          сезонніколивання попиту і пропозиції товарів;
–          дискримінаційнізаходи щодо підприємств з боку органів влади;
–          політичнанестабільність у країні або у країнах фірм-постачальників;
–          конфліктиміж засновниками підприємства.
Впливзовнішніх факторів на фінансовий стан підприємства має стратегічний характер.Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо фінансові менеджерипомилково або несвоєчасно реагують на них. Для своєчасного реагуванняпідприємство повинне мати систему раннього попередження і реагування, одним іззавдань якої є прогнозування банкрутства.
Довнутрішніх факторів фінансової кризи відносять:
–          недосконалістьсистеми менеджменту;
–          недосконалістьорганізаційних структур;
–          низькийрівень кваліфікації управлінських кадрів;
–          недостатнюпотужність фірм-постачальників;
–          неефективнусистему маркетингу, яка призвела до втрати ринків збуту;
–          прорахункив інвестиційній політиці;
–          відсутністьінновацій;
–          недостатнєфінансування;
–          незадовільнуроботу служб контролінгу.
Типовиминаслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарську діяльністьпідприємства є:
–          втратацільових споживачів;
–          втратакількості замовлень та контрактів;
–          порушенняритмічності виробництва і недостатнє використання виробничих потужностей;
–          підвищеннясобівартості продукції і зменшення прибутку;
–          збільшеннянеліквідних основних засобів та понаднормативних запасів;
–          збільшенняплинності кадрів;
–          зменшенняобсягів реалізації продукції.
Упрактиці підприємницької діяльності можуть зустрічатися такі види криз:
–   стратегічна — коли зруйнований виробничийпотенціал та бракує довгостроковихфакторів зростання;
–  прибутковості- збитки«з’їдають» власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;
–  ліквідності- підприємство єнеплатоспроможним, або існує загроза її виникнення.
Кризовіявища на підприємстві складаються із трьох фаз:
–  першафаза — безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства, якщо його своєчаснопереводять на режим антикризового управління;
–  другафаза — загрожуєподальшому існуванню підприємства і потребує проведення фінансової санації;
–  третяфаза — кризовийстан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і потребує негайноїйого ліквідації.
ЗаконУкраїни «Про банкрутство» визначає банкрутство як пов’язану знедостатністю активів в ліквідній формі нездатністю юридичної особи — суб’єктапідприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторівта виконати зобов’язання перед бюджетом (ст. 1 Закону України «Пробанкрутство»).
Якщосуд ухвалив рішення про стягнення заборгованості, але боржник не в змозі їїпогасити, то протягом місяця з дня винесення ухвали судом кредитор можезвернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.
Діяльністьпідприємства може припинятися за таких обставин:
–          з власноїініціативи або за рішенням трудового колективу;
–          напідставі рішення суду у зв’язку з невиконанням умов, встановлених чинним законодавством;
–          у разівизнання його банкрутом;
–          у разізакінчення строку дії ліцензії.
Ліквідаціюпідприємства здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється власником абоуповноваженим ним органом, судом. Власник або суд, які приймають рішення проліквідацію, встановлюють порядок і строк проведення ліквідації, а також строкдля заяв претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моментуоголошення про ліквідацію.
Ліквідаційнакомісія здійснює оцінку майна ліквідованого підприємства, розраховується зкредиторами, складає ліквідний баланс і подає його тому, хто прийняв рішенняпро ліквідацію. Достовірність балансу підтверджується аудиторською фірмою.
Увипадку банкрутства проходження справи складається з таких процедур:
–  встановленняфакту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо він ініціював порушення справи;
–  виявленняусіх кредиторів і можливих санаторів;
–  здійсненнясанації або укладання мирної угоди;
–  визнанняборжника банкрутом;
–  здійсненняпроцедури задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу майнових активів боржника.
Мироваугода — цепроцедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо перенесеннядати оплати боргів або щодо зменшення їх суми.
Санація- це системазаходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метоюзапобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. Вона спрямована наоздоровлення фінансового стану боржника, а також на задоволення в повномуобсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризаціюборгів і капіталу та захисту виробничої і організаційної структур суб’єктівпідприємницької діяльності.
Досудовасанація — цесистема заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які здійснюютьсявласником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації.
Менеджмент- санація — цесистема антикризового управління, головною метою якої є ефективне використанняфінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансовогооздоровлення підприємства.
Дофункціональних сфер менеджменту санації відносять:
–          постановкуцілей;
–          формуваннята аналіз проблеми;
–          пошукальтернатив, прогнозування та оцінку наслідків їх
реалізації;
–          прийняттярішення;
–          виконанняконкретних санаційних заходів;
–          контроль;
–          аналізвідхилень від планових показників.
Важливоюскладовою організації менеджменту санації є запровадження ефективної системконтролінгу. Вирішальним при цьому є створення систем інформаційногозабезпечення, планових, аналітичних та служб контролю.
Таблиця 2 — Головнізавдання менеджменту санаціїСфера Оперативна Стратегічна Цілі Забезпечення ліквідності Управління прибутковістю і оптимізація використання ресурсів Забезпечення життєдіяльності підприємства Об’єкти управління Ліквідність Прибутковість Конкурентоспроможність
Рішенняпро проведення санації приймається у таких випадках:
1 З ініціативи підприємця, який перебуває у кризі, якщо існує загроза неплатоспроможності таоголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до моменту звернення кредиторів ізпозовом до суду щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудовасанація).
2 Після звернення з власної ініціативи боржника до суду із заявою про порушення справи про своєбанкрутство. Одночасно зподанням заяви боржник повинен подати до суду список кредиторів та дебіторів,бухгалтерський баланс, іншу інформацію щодо фінансово-майнового станупідприємства, а також запропонувати (за бажанням) укласти мирову угоду тапроведення санації.
3У місячний термін від дня опублікування оголошення щодо порушення справи пробанкрутство даного підприємства в офіційному друкованому органі Верховної Радиабо Кабміну України (якщо надійшли пропозиції від фізичних або юридичних осіб,котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептованікомітетом кредиторів і судом пропозиції щодо санації неспроможногопідприємства). За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхпретензій суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутствота проведення фінансової санації юридичної особи.
4Санація може здійснюватися з ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно ізЗаконом України «Про банки та банківську діяльність» установа банкумає право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекссанаційних заходів, зокрема; передати оперативне управління підприємствомадміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінитипорядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованостівиручку від реалізації продукції.
5 З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексупідприємства. За невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою цілісногомайнового комплексу, заставодержатель має право здійснити передбачені угодоюзаходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначеннясвоїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його праварозпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо санаційнізаходи не сприяли відновленню платоспроможності підприємства, тозаставодержатель має правозвернутися до суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває у іпотеці.
6 З ініціативи державного органу, якщо йдеться про санаціюдержавного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого більше 25% державноївласності.
7 З ініціативи НБУ, якщо йдеться про комерційний банк.
Планфінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьохрозділів. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаютьсязамовники плану та методи, які використовуються при його розробленні (табл. 3).
Заформальними ознаками санація може здійснюватися без залучення нового капіталуна підприємство та із залученням нового капіталу.
Таблиця3 — Структурно — логічна схема плану санаціїВступ
Загальна характеристика підприємства.
Правова форма організації бізнесу та форма власності.
Організаційна структура.
Сфера діяльності.
Історична довідка. І -й розділ
Аналіз вихідних даних.
Оцінка зовнішніх умов.
Аналіз фактичного. фінансового стану підприємства.
Аналіз причин кризової ситуації та слабких місць фірми.
Стан ринків збуту продукції.
Наявний потенціал фірми.
Обґрунтування доцільності санації 2-й розділ
Стратегія санації, оперативна програма.
Стратегічні цілі санації (дерево цілей).
Каталог оперативних заходів щодо відновлення ліквідності. 3-й розділ
План санаційних заходів.
План маркетингу та оцінка ринків збуту.
План виробництва та інвестування.
Організаційний план.
Фінансовий план. 4-й розділ
Ефективність санації та заходи щодо виконання плану.
Організація реалізації плану.
Критерії оцінки ефективності.
Оперативний санаційний контролінг.
Можливі ризики в процесі виконання.
Суми можливих збитків.
Можливі додаткові прибутки.
Санаціябез залучення нового капіталу може здійснюватися у таких формах:
–          зменшенняномінального капіталу підприємства;
–          конверсіяу власний борг;
–          конверсіяу власність;
–          пролонгаціястроків сплати заборгованості;
–          добровільнезменшення заборгованості;
–          самофінансування.
Іззалученням нового капіталу санація може мати такі форми:
–          альтернативнасанація;
–          зменшенняномінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);
–          безповоротнафінансова допомога власників;
–          безповоротнафінансова допомога персоналу;
–          емісіяоблігацій конверсійного займу;
–          залученнядодаткових позик.
Заджерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власнікошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (коштикредиторів та держави). Виділяють також окремий вид санації — з допомогою державноїпідтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися накомпенсаційній і безкомпенсаційній основах. Крім того, держава може вдаватисядо непрямих методів сприяння санації (податкові пільги, створення особливихумов підприємницької діяльності).
11. Методикадослідження стану бізнес-клімату в Україні
Об’єктомдослідження є певні сфери регулювання бізнес-клімату в Україні. Суб’єктами дослідження — респондентами — є представники малого та середнього бізнесу в різних регіонахУкраїни. Методдослідження — опитування представників малих і середніх підприємств за їхмісцезнаходженням методом індивідуальних комп’ютерних інтерв’ю.
При визначенністану бізнес-клімату в Україні пропонується охопити такі індикатори регулюванняпідприємницької діяльності:
-оцінка реєстраційних процедур (до складу рейтингу входять оцінка простотиі зрозумілості реєстраційних процедур; оцінка роботи «єдиних реєстраційнихофісів»; кількість процедур, документів і днів, необхідних для реєстрації;витрати на здійснення реєстрації; оцінка розміру статутного капіталу);
-оцінка системиперевірок (до складу рейтингу входять оцінка ефективності Закону України “Проосновні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”;частота перевірок та їх тривалість; витрати, понесені у зв’язку з перевірками;втрати робочого часу у зв’язку з проведенням перевірок; органи контролю, якінайчастіше перевіряють, та дотримання ними норм законодавства під часперевірок; ефективність перевірок;
-оцінкадозвільної системи (ефективність і прозорість дозвільної системи, ефективністьроботи дозвільних центрів; кількість дозвільних документів, які необхідноотримати для започаткування діяльності та кількість інших документів, якінеобхідно надати для отримання того чи іншого дозвільного документа; терміниотримання дозвільних документів; витрати на отримання дозвільних документів);
-оцінка системиоподаткування (загальна оцінкачинної системи оподаткування, процедур розрахунку окремих податків і зборів(обов’язкових платежів), кількість платежів за минулий рік, витрати часу на їхсплату, сукупний податок у відсотку до валового доходу, відношення до спрощеноїсистеми оподаткування);
-оцінкатехнічного регулювання (загальна оцінка процедур сертифікації продукції;проблеми, які виникають при проведенні сертифікації; відношення суб’єктівгосподарювання до обов’язкової сертифікації; обсяг продукції, що підлягаєобов’язковій сертифікації).
Первинний збір інформаціїпроводиться шляхом індивідуальних опитувань підприємців — представників малого і середнього бізнесу в різних регіонахУкраїни. Під час опитування респонденти відповідають на низку питань, якіпідприємці вирішують під час своєї діяльності, відповідно до спеціальної анкети (табл. 4, 5, 6, 7, 8).
Анкета містить сукупністьіндикаторних питань, кожне з яких безпосередньо пов’язане з відповідниміндикатором бізнес-клімату, і передбачає можливість визначити вагомість тавплив певного компонента на індикатор регуляторногосередовища, а також відстежити зв’язок між індикаторами і об’єктивнимистатистичними показниками розвитку підприємництва.
Оцінка станубізнес-клімату в Україні в цілому буде здійснюватися на підставі узагальнення іекспертизи даних, отриманих за результатами опитування. Для вирішення задач дослідження на підставі даних Державногокомітету статистики України формується вибірка підприємств по усіх регіонах станом на 15 грудняроку, що передує року дослідження. Співвідношення підприємств у вибірці засферами діяльності, формами власності має бути репрезентативним і відображатизагальнодержавну структуру.
Вибірку підприємств длядослідження необхідно здійснювати за такими критеріям:
–          активні (діючі) підприємства(крім державних);
–          чисельністьпрацюючих (малі підприємства — до 50 осіб, середні підприємства — до 250 осіб);
–          організаційно — правова форма;
–          сфери економіки;
–          географічнемісцезнаходження підприємства.
Таблиця 4. — Анкета для оцінки станубізнес-клімату в регіонах України суб’єктамигосподарюванняКод регіону Код населеного пункту Дата опитування ПІБ, хто проводить інтерв’ю
Характеристика малого ісереднього підприємстваЧисельність зайнятих на вашому підприємстві (верхній поріг чисельності робітників на більше 100 осіб), чол. Організаційно — правова форма вашого підприємства: Товариство з обмеженою відповідальністю Відкрите акціонерне товариство Закрите акціонерне товариство Підприємець без створення юридичної особи Виробничий кооператив Інша (яка саме) Рік створення
Блок запитань для оцінкиефективності реєстраційних процедурПоряд. ном. Питання Одиниця виміру Відповідь 1 2 3 4 1 Процедури, які ви здійснили при реєстрації підприємства, всього кількість у тому числі: процедури, які необхідно здійснити до державної реєстрації кількість процедури, які необхідно здійснити після державної реєстрації кількість 2 Витрати часу для проведення реєстрації підприємства, всього днів у тому числі: на відвідування “єдиного реєстраційного центру” або державного реєстратора днів на постановлення на облік в податкових органах, статорганах і соціальних фондах днів для отримання дозволу на виготовлення печатки днів на відкриття банківського рахунку днів 3 Повна сума витрат на здійснення реєстраційних процедур, усього гривень у тому числі: офіційні гривень неофіційні гривень /> /> /> /> /> />
Під процедурою слідрозуміти взаємовідносини засновників підприємства із зовнішніми сторонами (державними закладами, юристами,аудиторами, нотаріусами) до державної реєстрації, а також — після реєстрації,виконання яких передбачено законодавством і тільки ті процедури, які є обов’язковимидля всіх підприємств і не пов’язані з виключною специфікою вашого підприємства. Якщо ви для державної реєстраціїкористувались послугами посередницьких фірм, вкажіть (пункт 1). Час, який витрачено на проведення державної реєстрації,обчислюється кількістю днів, які необхідні для виконання певної реєстраційноїпроцедури, яка вважається завершеною з моменту отримання певного документа(свідоцтва про державну реєстрацію, номер платника податків тощо). Не враховується час, якийвитрачається на ознайомлення іззаконодавством з питань реєстрації (пункт2). Витрати враховують всі офіційні, передбачені законодавством платежі ізбори, а також неофіційні (пункт3).
Таблиця 5 — Блок запитань для оцінки ефективності діяльності органів контролю і наглядуПоряд. ном. Питання Одиниця виміру Відповідь 1 2 3 4 1 Перевірки (планові та позапланові), які були проведені на вашому підприємстві у минулому році, всього кількість у тому числі: податковими органами кількість СЕС кількість пожежною службою кількість іншими органами контролю кількість 2 Повторні перевірки у минулому році, всього кількість у тому числі: податковими органами кількість СЕС кількість пожежною службою кількість іншими органами контролю кількість 3 Загальна тривалість перевірок на вашому підприємстві у минулому році днів у тому числі: планових днів позапланових днів 4 Втрати, які понесло ваше підприємство у зв’язку з проведенням перевірок у минулому році гривень 5 Втрати робочого часу у зв’язку з проведенням перевірок у минулому році годин 6 Сума штрафів, сплачених підприємством у минулому році, за наслідками перевірок тис. гривень
Сума втрат, які понесло ваше підприємство у зв’язку зпроведенням перевірок (пункт 4),обчислюється сумою втраченого прибутку. Довтрат робочого часу включається робочий час, який витрачено працівникамивідділу для надання і підготовки документів, а також надання роз’яснень представникаморганів контролю і нагляду (пункт 5).
При наданнівідповідей на питання 3, 4 (абзац третій), 5 (абзац третій) враховується весьперелік документів (довідки, погодження, експертиза, висновки, час наочікування рішення), а також органів, до яких необхідно звернутися дляотримання дозвільних документів та витрати, пов’язані з отриманням дозвільних таінших документів.
Таблиця 6 — Блок питань щодо ефективностідозвільної системиПоряд. ном. Питання Одиниця виміру Відповідь 1 Дозвільні документи, які вам необхідно було отримати для започаткування діяльності, всього кількість 2 Інші документи, які необхідно надати для отримання дозвільної документації, всього кількість 3 Органи виконавчої влади і організації, до яких необхідно звернутися для отримання дозвільних та інших документів, всього кількість 4 Витрати часу, всього: на отримання дозвільних документів годин на підготовку і отримання інших документів, необхідних для отримання дозвільних документів годин 5 Витрати: плата за дозвільні документи гривень витрати, пов’язані з отриманням дозвільних документів гривень 6 Дозвільні документи, які ви отримали від місцевих органів виконавчої влади, всього кількість
Таблиця 7 — Блок питань щодо системиоподаткуванняПоряд. ном. Питання Одиниця виміру Відповідь 1 Загальна кількість платежів за минулий рік кількість 2 Витрати часу на сплату податків, зборів (обов’язкових платежів) годин 3 Сукупний податок у відсотку до валового доходу відсотків
Для відповіді на питаннящодо загальної кількості платежів (пункт 1) враховуються всі податки, збори(обов’язкові платежі), які сплачувались у минулому році, з урахуванням періодичності їх сплати.
Таблиця 8 — Блок питань щодо системи технічногорегулюванняПоряд. ном. Питання Одиниця виміру Відповідь 1 Загальний обсяг продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації у відсотках до загального обсягу продукції тис. Гривень відсотків 2 Середні витрати часу на отримання одного обов’язкового сертифіката відповідності днів 3 Кількість документів, які необхідно подати для отримання сертифіката, кількість кількість 4 Витрати на отримання сертифіката гривень 5 Витрати, пов’язані з технічним наглядом за сертифікованою продукцією гривень

Витрати часу на сплатуподатків, зборів (обов’язкових платежів) (пункт 2) включають витрати напідготовку і подання податкової декларації і час, пов’язаний безпосередньо ізсплатою будь-якого податкового платежу.
Відповідь на питання 2стосовно витрат часу на отримання сертифіката включає весь час з моменту звернення до отримання сертифіката.
Витрати на проведеннятехнічного нагляду за сертифікованою продукцією (пункт 5) передбачають витратина здійснення періодичного контролю з боку органів із сертифікації.
Респондентамивиступатимуть керівники підприємств (власники і наймані менеджери). Зазначений вибіробумовлено тим, що саме ця категорія респондентів є безпосереднім головним суб’єктомпідприємницького процесу і через свій статус і повноваженнявирішує (як правило, особисто) більшість проблем, які розглядаються удослідженні. Водночас зазначена група респондентів характеризується стійкоюоднорідністю ознак соціальної групової належності: установками, мотивами,цінностями, стратегіями тощо.
Крім того, для отриманнябільш широкого уявлення про ситуацію в певній сфері регуляторного середовищапід час опитування можуть бути використані також і індикаторні питання, якіоцінюють окремі аспекти регуляторного середовища, а саме:
–   позитивні (так);
–   негативні (ні).
Це питання, якістосуються ефективності законодавчої бази, яка регулює відносини у визначенихсферах підприємницького середовища; оцінки діяльності окремих органів контролюі нагляду, дотримання ними вимог законодавства під час перевірок, оцінкирезультативності перевірок; оцінка процесу отримання дозвільних документів іроботи дозвільних центрів тощо.
Результати такогодослідження повинні розглядатися як такі, що дають можливість розширитихарактеристику того чи іншого індикатора певної сфери регуляторного середовища.
Перелік питань такогоіндикативного дослідження наведено в табл.9.
Таблиця 9 – Перелік індикаторних запитань, які оцінюють загальну ефективність умов дляведення бізнесуПоряд. Ном. Питання Варіанти відповідей позитивні негативні 1 2 3 4 Загальна оцінка 1 Оцініть умови для ведення малого і середнього бізнесу на сьогодні: 1 Дуже добрі 2 Добрі 3 Погані 4 Дуже погані 2 Як, на вашу думку, умови для ведення малого і середнього бізнесу зміняться через рік ? 1 Покращаться 2 Залишаться без змін 3 Погіршаться 4 Суттєво погіршаться Оцінка реєстраційних процедур 3 Ваша оцінка процедур державної реєстрації підприємства: 1 Нормальні (прозорі, зрозумілі) 2 Складні і потребують вдосконалення 4 Що, на вашу думку, є проблемним при заснуванні бізнесу: 1 Термін реєстрації 2 Кількість документів, необхідних для реєстрації 3 Вартість реєстраційних процедур 4 Розмір статутного капіталу (для ТОВ) 5 Отримання дозвільної документації 6 Недостатня підготовка державних реєстраторів 7 Технічне забезпечення на місцях 8 Інше 5 Ваша оцінка процедури припинення державної реєстрації підприємства: 1 Нормальні (прозорі, зрозумілі) 2 Складні і потребують вдосконалення 6 Ваша оцінка розміру статутного капіталу необхідного для створення ТОВ: 1 Не обтяжливий /> 2 Великий і потребує зменшення 7 Ваша думка щодо ефективності норм Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”: 1 Ефективні, зменшиться число перевірок 2 Неефективні, потребують вдосконалення 8 Вкажіть, що при проведенні перевірок було обтяжливим:
1 Відсутність попередження про
 проведення перевірки 2 Складність процедури перевірки
3Значна кількість документів, що
вимагаються 4 Довготривалий термін перевірки 5 Частота перевірок 9 Ваша думка щодо мети і наслідків перевірок на вашому підприємстві: 1 Попередження порушень 2. Покарання 10 Ваша думка щодо вимог органів державного нагляду (контролю): 1 Зрозумілі 2 Застарілі 3 Бюрократичні 4 Складні та/або дорогі для їх виконання Дозвільна система 11 Процес отримання дозвільних документів: 1 Простий 2 Складний 3 Дуже складний 12 Вплив роботи дозвільних центрів на процес отримання дозвільних документів: 1 Спростили 2 Спростили, але не усунули кладність процесу незручності 13 Кількість дозволів, які необхідно отримати: 1 Зменшилось 2 Зросло 14 Необхідність здійснення неофіційних платежів: 1 Була 2 Не було 15 Система оподаткування: 1 Прозора і проста 2 Складна і потребує вдосконалення 16 Процедура розрахунку сум податків (ПДВ, податку на прибуток, нарахувань на заробітну плату): 1 Зрозуміла (прозора) 2 Складна 17 Відношення до спрощеної системи оподаткування: 1 Ефективна 2 Потребує вдосконалення 18 Проблеми оподаткування: 1 Нестабільність законодавства
2 Високий рівень податкового
 навантаження 19 Відношення до преференцій, які надаються окремим галузям (суб’єктам господарювання): 1 Доцільно надавати 2 Податки повинні платити всі 20
Процедури обов’язкової сертифікації:
1 Прості, зрозумілі
2 Неоднозначні і складні 21
Яку процедуру в сертифікації ви проводили у минулому році:
1 Обов’язкову
2 Обов’язкову та добровільну
3 Добровільну 22
Що із переліченого викликало найбільші проблеми під час обов’язкової сертифікації:
1 Недостатність інформації про процедури
2 Обов’язкової сертифікації
3 Складність процедур і незрозумілість вимог
4 Необхідність отримання декількох
сертифікатів (на готову продукцію, на комплектуючі)
5 Тривалий процес отримання сертифікатів
6 Значний перелік документів, які необхідно подати для отримання сертифіката
7 Часті зміни порядку (вимог) сертифікації
8 Необґрунтованість відмови у видачі сертифіката 23
Необхідність здійснення неофіційних платежів у процесі сертифікації:
1 Була
2 Не було 24 Чи задоволені ви технічним рівнем стандартів, якими користуєтесь /> /> /> /> /> /> /> />
При проведенні інтерв’юреспондент надає лише один варіант відповіді.
Обрахування іузагальнення інформації за переліком питань індикативного дослідження здійснюєтьсявідповідно до таблиці 10.
За кожним з таких питань обчіслюєтся інтегральний індекс, рівень якого буде свідчити про ефективність того чиіншого регулятора.
Інтегральнийіндекс — це середнє арифметичне різниці позитивних і негативних оцінок плюс 100з кожного індикативного питання, що оючіслюєтсяза формулою 15.Таблиця 10 — Інтегральний індекс стану бізнес — клімату вУкраїніПор. ном. Найменування індикатора Номер питання в анкеті Номер відповідей, що враховуються як Інтегральний індекс позитивні негативні 1 Загальна оцінка стану бізнесу на поточний момент 1 1,2 3,4 2 Загальна оцінка стану бізнесу на короткострокову перспективу 2 1 2,3,4 2 Оцінка реєстраційних процедур
3
5
6
1
1
1
2
2
2 3 Оцінка процедур державного нагляду (контролю)
7
9
10
1
1
1
2
2
2,3,4 4 Оцінка дозвільної системи
11
12
13
14
1
1
1
2
2,3
2
2
1 5 Оцінка загальної системи оподаткування
15
16
1
1
2
2 6 Оцінка спрощеної системи оподаткування 17 1 2 7 Оцінка системи технічного регулювання
20
23
1
2
2
1
/>,                                (15)
де Iінт — інтегральний індекс;
P — позитивні оцінки зіндикативного питання у відсотках до загальної кількості респондентів;
N — негативні оцінки зіндикативного питання у відсотках до загального числа респондентів;
n — кількість змінних,які використовуються для обчислення індексу.
Значення інтегральногоіндексу вище 100 означає, що ситуація із зазначеного питання в країні (за оцінкою респондентів) швидшесприятлива, нижче 100 — швидше несприятлива.
Звітним періодом дляпроведення дослідження бізнес-клімату в Україні є календарний рік. На підставіузагальнених результатів опитування суб’єктів господарювання та отриманої відних додаткової інформації щодо регуляторного середовища здійснюється аналізйого ефективності і визначаються недоліки, які створюють проблеми дляпідприємництва. Щорічнідослідження використовуються для проведення моніторингу стану бізнес-клімату вУкраїні.
 
12. Етика та етикет у бізнесі
Однієюіз причин неефективного спілкування є судження про явища, події, людей зі своїхсуб’єктивних позицій. Упереджена думка нерідко приховує від особистостідостовірну інформацію, що може створити помилкову обстановку в діловомуспілкуванні й веде до руйнування взаємин з людьми. Відмова слухати критику йпретензії обумовлює нерезультативність у спілкуванні. Критики можуть ранішевказати людині, де вона неправа, ніж це зроблять друзі.
Уділовому спілкуванні спостерігаються великі втрати від невміння слухатиспіврозмовника. Ведуться повторні переговори, поїздки, посилають додатковілисти з уточненням недослуханої інформації, переадресовуються відвантаженняпродукції. Усне повідомлення, передаючись від співробітника до співробітника службовимисходами, як правило, спотворюється. Службовці у результаті почувають себевідстороненими від керування, відчувають себе незатишно в спілкуванні. Вонивтрачають інтерес до роботи, якщо менеджер не прислухається до їхніх думок.
Бути ефективним слухачем або мати привабливий імідж свідчить,що цікавить співрозмовника, це означає володіти прийомами розуміючого слухача,такими, як:
1 Уважне мовчання, мінімум відповідей.
2 Звертання до мовця за уточненням.
3 Повторення думки співрозмовника своїми словами.
4 Підсумок основних думок співрозмовника.
5 Прагнення відбити своїми словами почуття співрозмовника.
Ділова розмова — не формальна акція, це ефективне спілкуванняспівробітників, тобто одержання ділової оперативної інформації, спільний пошук,результативне розроблення робочих ідей і задумів; контроль і координування вжепочатих ділових заходів, підтримка ділових контактів; стимулювання діловоїактивності співробітників і, нарешті, ефективна робота над іміджем.
Не дивно, що ефективне спілкування або комунікація у сферісучасного бізнесу є однією із най серйозніших і загальновідомих проблем.
Однієюз типових ситуацій ділового спілкування є прийом відвідувачів або клієнтів, уданій ситуації ви можете бути тим хто приймає, або тим хто наносить візит.Найперші моменти під час зустрічі є найважливішими.
Якщови перебуваєте за робочим столом, устаньте, обійдіть стіл, простягніть руку длярукостискання й запропонуйте відвідувачеві сісти. Якщо ви зустрічаєте клієнтаабо гостюєте в іншому місці, вам слід бути на місці зустрічі вчасно, підійти,привітатися й представитися, потім провести клієнта в офіс. Час для розмовинастане, коли ви обидва сядете.
Коливи наносите ділові візити, пам’ятайте, що вам завжди будуть раді, якщо вибудете створювати у господаря кабінету почуття значущості й виділяти його наперше місце. Правила, яких необхідно дотримуватися, якщо ви наносите діловийвізит:
•  незаходьте до кабінету, якщо людина, що вас цікавить, відсутня у кабінеті абозайнята розмовою з кимось;
•  обов’язковозапитайте про наявність часу для вас;
•  ніколи несідайте, якщо ваш візит має короткочасний характер;
•  обумовтетривалість візиту, якщо припускаєте, що прийшли надовго;
•  неторкайте того, що розміщено на столі;
•  вішайтеверхній одяг на загальну вішалку або на спинку стільця;
•  обов’язководочекайтеся запрошення присісти;
•  якщо непропонують, то можна сісти самому, але не стояти;
•  почекайте,поки на вас звернуть увагу;
•  тримаєтепапір у руках, а портфель ставте біля себе на підлогу, дамську сумочку можнаповісити на запропонований стілець.
Черезстрах одержати негативну відповідь: «часу немає» багато з людей побоюютьсязапитувати про наявність часу для розмови. Практика показує, що все залежитьвід інтонації питання, від того, як ви запитуєте. Якщо запитати тоном поліцейськогона допиті, то ймовірність одержати негативну відповідь дуже велика. Запитуйте зповагою — напевно вам дадуть відповідь, що час є або його мало. І те, і іншевас влаштує.
Підчас зустрічі в діловому світі звичайним є рукостискання й обмін візитками.Головне — намагайтеся представлятися й представляти інших. Краще помилитися, ніжпроігнорувати людину.
Молодшийза рангом представляється першим. Якщо представляєте третю особу, то спочаткузверніться до старшого за рангом. Виняток — клієнт. Запам’ятайте, що більшстарший за рангом у групі ніколи не буде більш значущим, ніж клієнт. Називайтеповністю прізвище, ім’я та по батькові кожної людини. Іноді виникають ситуації,коли необхідно представити себе. Не соромтеся, але й не будьте нав’язливими.Представляйтеся в таких ситуаціях:
•   коли випотрапили на ділову зустріч, де нікого не знаєте;
•   коли васніхто не представляє;
•   за їдою,якщо поруч із вами перебуває незнайома людина;
•   якщопочуваєте, що ваше ім’я забули.
Уділовому спілкуванні не прийнято називати власні регалії, доречно позначити ріддіяльності й причини знаходження в даному місці.
Післятого, як ви представилися, необхідне рукостискання. У діловому світі бізнесурукостискання — єдина форма дозволених тілесних доторкань. Певних правил, пов’язанихіз цим видом вітання, особливо важливо дотримувати при першій зустрічі.
Підчас рукостискання уникайте неправильних жестів: доторкання до особи, тим більшедо носа; посмикування ногою або переминання з ноги на ногу. Обов’язково пам’ятайте,що всі інші доторкання до партнера в діловому світі заборонені. Зовсімнеприпустимо класти по-дружньому руку на плече, тим самим ви безнадійнозіпсуєте перше враження про себе, а наслідки будуть непередбачуваними.
Захарактером рукостискання багато фахівців невербального спілкування можутьвизначити деякі ділові якості передбачуваного партнера. Зверніть увагу нарукостискання ваших парнерів і ви, можливо, зможете заздалегідь розгадати їхнійнамір.
Млява,безжиттєва кисть, протягнена для рукостискання, «свідчіть» про слабкий характері недостатню впевненість у собі. Навпаки, надто міцне рукостискання, дохрускоту пальців, є відмітною рисою агресивної людини. Вона, звичайно, розуміє,що своїм жестом заподіює незручність і навіть біль, але робить це навмисно,бажаючи продемонструвати свою чинність і здатність «придушувати» вас.
Спокійній урівноважені люди з адекватною самооцінкою подають руку досить твердо. Якщови почуваєте, що подана в такий спосіб рука дуже підходить до вашої — передвами впевнена у собі людина, що знає, чого хоче, але вміє пристосовуватися до оточуючих.Якщо вам подають неначе «застиглу», «дерев’яну» руку, то з вами вітаєтьсялюдина, що не звикла йти назустріч, що вимагає, щоб інші підлаштовувалися під неї.Якщо рукостискання нагадує захоплення й ви висмикуєте свою руку, щобзвільнитися, — перед вами партнер, наділений власницьким інстинктом. Взагалітреба пам’ятати, що багато з людей негативно реагують на таке рукостискання,відчуваючи при цьому замах на свою незалежність. Тому щоб не змушувати насторожуватисявашого партнера, не рекомендуємо занадто сильно й довго затримувати його кисть.
Колилюдина не прагне до зближення, вона може демонструвати усічене рукостискання, — партнерові простягають тільки кінчики пальців, оберігаючи більшим пальцем долонювід захоплення. Подані в такий спосіб жорстко зімкнуті пальці свідчать прозарозумілість і зневажливе відношення. Якщо партнер протягнену вами рукупотискує не повністю, а тільки кінчики пальців, прагне уникнути зближення йзберегти дистанцію.
Самаманера простягати руку також свідчить про відношення до майбутньогоспілкування. Якщо ваш партнер слідом за рукою злегка нахиляє корпус уперед, отже,він явно схильний до розмови з вами. Якщо ж корпус залишається прямим абозлегка відхиляється назад, а голова піднята, можна думати про зарозумілевідношення до вас. Напрямок пальців також дуже показовий. Якщо рука подаєтьсявперед прямо, тобто кисть служить продовженням лінії руки, — це свідчить провідношення до вас як до рівного. Якщо пальці спрямовані вниз — це означаєвідношення звисока, пальці спрямовані нагору, кисть подається неначе знизу — цевираження приниженості й підпорядкованості. До того ж, коли хочутьпродемонструвати свою владу й домінуюче положення, руку простягають партнеровідолонею вниз. Таке агресивно-владне рукостискання можна нейтралізувати простимспособом — замість очікуваного підладжування (подача долонею нагору) самомунакрити руку партнера й потиснути тильний бік або зап’ястя.
Післяобміну рукостисканнями подавайте візитку впевненим рухом. Необхідно заздалегідьпідготувати візитку, ручку й блокнот, щоб не мати зайво метушливого вигляду підчас зустрічі.
Візиткирозподіляються на певні види з відповідною інформацією на них: фірмові, ділові,для переговорів, особисті й сімейні.
Корпоративнимиабо фірмовими візитками користуються, коли в організації велика кількістьклієнтів. На такій візитці не повинні стояти ваше прізвище й посада.
Персональнаділова візитка має таку форму оформлення: фірма, логотип, ім’я, прізвище,посада, тільки координати робітника .
Візиткадля переговорів або коротких зустрічей: тільки прізвище, ім’я та по батькові.На особистій візитці можна написати не тільки службові, але й домашнікоординати, а також посади й звання, які маєте на даний момент.
Скористайтесярекомендаціями, як подавати й приймати візитку.
•  Бажано,щоб першим подавав візитку молодший за посадою.
•  Післяприйняття візитки необхідно обов’язково подякувати.
•  Прочитайтевідразу вголос, як звуть дану людину.
Використайтесвою візитку для запрошення, подяки й т.д. Не забудьте, що приписки необхідноробити в третій особі в однині в лівому нижньому куті. Якщо на вашій візитці поцентру надруковані ваше прізвище, ім’я та по батькові, далі — посада й місцероботи, унизу допустимо праворуч і ліворуч надрукувати ваші координати. Утакому випадку є проміжок між посадою й координатами. Пишіть у лівому боціцього проміжку від руки: «Поздоровляє…», «Дякує…» Ви можете вручити своювізитку на будь-якій діловій зустрічі. Необхідно пам’ятати, що не можнапочинати обмін візитками за їдою; необхідно завжди мати при собі візитку; якщови зустрічаєтеся із групою партнерів у складі власної групи, то необов’язковопропонувати свою візитку кожному — це може сприйматися як бажання що-небудьпродати. Візитку можна додати до документів, які ви відправляєте.
Професіоналиділових комунікацій знають, що не завжди досить бути ввічливим і відповідноодягненим. Ви повинні бути готові виявити етикетне поводження в багатьохділових ситуаціях, що виникають. Бізнес-етикет має чіткі правила, якірегламентують поводження в ситуаціях конфлікту, уміння приймати критику йзауваження й робити їх самому, а також компліменти й заохочення.
Яккритикувати:
•  обов’язковонаодинці;
•  говоритибезособово;
•  конкретно,без узагальнень;
•  не допускатируйнування відносин, а спрямовувати критику й зауваження тільки для просуванняроботи.
Якщовиникають ситуації, під час яких ви повинні висловити критичне зауваженняпідлеглому або висловити строгу догану, використайте спокійний тон голосу йвитриману мову. Обов’язково почніть із позитивного аспекту в проробленійроботі. Щоб критика була конструктивною, дотримуйтеся такої послідовності:повідомлення похвального-повчаючого характеру; повідомлення відповідного коригувально-повчальногохарактеру; на завершення — чітко поставлене завдання.
Яксамому сприймати критику:
•  ніколи незаперечуйте;
•  вислухайте;
•  невибачайтеся;
•  не критикуйтеіншого співробітника;
•  будьтевідповідальними;
•  висловтеспівчуття й готовність виправити недоліки;
•  якщо критикастає занадто особистою, не відповідайте так само.
Якговорити компліменти або висловлювати подяку:
•  будьтещирим; висловлюйте компліменти тільки прилюдно;
•  компліментповинен стосуватися справи;
•  будьтекороткі;
•  не робітьпорівнянь з іншим працівником.
Якприймати компліменти:
простоскажіть «дякую», зовсім безглуздими й тим більше нещирими будуть фрази типу:«Мені це нічого не коштувало», «Що — прекрасно зроблено?!»
Якзавоювати реальну повагу у процесі спілкування з підлеглими?
Гарніманери поводження — це повсякденні добрі стосунки з людьми й уміння піклуватисяпро них.
Найголовніше,що варто враховувати:
•  дякуйтепривселюдно, критикуйте наодинці;
•  відзначайтеоригінальні ідеї й внески у спільну справу;
•  пишітьзаохочувальні записки;
•  намагайтесявиробити в підлеглих загальний командний дух — адже саме ваш персоналпредставляє вашу компанію вашим клієнтам;
•  колидаєте інструкції й пояснення своїм підлеглим, переконайтеся, що співробітникивсе зрозуміли правильно.
Вимагаючипевного поводження, будьте самі його прикладом. Не робіть узагальнень призауваженнях. Намагайтеся дотримуватися спокійних, рівних інтонацій.
Коливи приходите на нараду, не дозволяйте собі:
•  малювати ублокноті геометричні фігури, тим більше смішні пички, не крутити ручку впальцях;
•  зніматигумки з олівців, перевертати аркуші записної книжки;
•  жуватигумку, цукерки, навіть спеціальні м’ятні;
•  проситикаву або мінеральну воду, поки не запропонують;
•  якщо настолі вже стоять напої або їжа, то швидше позбудьтеся їх, щоб робоче місцезасідання було чистим, наскільки це можливо;
•  демонструйтеенергію й своє заглиблення у роботу;
•  нарада — це прекрасне місце, щоб показати, що ви один із членів команди.
Важливиммоментом є неписане правило засідань управлінського апарата — не можна сідатидо прибуття особи вищого рангу. Тільки після того, як особа прибуде й подастьзнак, можуть сідати всі інші.
Самеголовне — телефонну розмову повинен чути тільки той, кому безпосередньо телефонують.Тільки в най критичніших випадках можна позичити телефон в іншого. Запам’ятайте,що мобільні розмови платні. Перебуваючи на діловій зустрічі, нараді, лекції абов іншому громадському місці (театр, ресторан), виключте свій телефон абозалишіть у положенні «вібрація без звуку». Використовуйте мобільний телефон угромадському місці тільки коли це дійсно необхідно для вас. На діловійзустрічі, якщо вам необхідно тримати включеним ваш телефон, попередьте про цеколег.
Якщонеобхідно зателефонувати під час публічної зустрічі, відійдіть у відокремленемісце. Говоріть як можна тихіше, якщо вас оточують люди. Можливо, вам вашарозмова здається цікавою, а оточуючим — настирливою.
Убізнес-етикеті дуже важливо знати, про що не прийнято запитувати, які теми неслід зачіпати, якщо ви всього лише колеги. Іноді виникають ситуації, коли людизадають безглузді й недоречні запитання. Наприклад, про вашу зарплату. Невідповідайте різким тоном і не читайте мораль про гарне поводження.Найпростіший спосіб — проігнорувати питання й продовжувати розмову про справи.Якщо вас нав’язливо продовжують запитувати про це, просто подивіться пильно вочі співрозмовникові й скажіть: «Я б не хотів відповідати на це запитання».
Обговореннянаступних тем може негативно позначитися на вашій особистості, намагайтесяуникати їх.
Теми,які не можна обговорювати:
•   Поганіновини.
•   Приналежністьдо певної релігії.
•   Політика.
•   Вашездоров’я.
•   Вашепросування по службі або відсутність його.
•   Вартістьречей.
•   Помилкиінших і плітки.
Теми,які можна обговорювати:
•   Цікавіфільми.
•   Останніновини улюбленого виду спорту.
•   Спектаклі,виставки, що відкрилися в новому сезоні.
•  Гарнийресторан, що ви відвідали.
•  Новідосягнення в галузі науки або промисловості.
•  Загальнідрузі, життя яких повинне змінитися на краще.
•  Знаменитості,які збираються приїхати у ваше місто.
Питання,якібізнес-етикет не рекомендує задавати у процесі спілкування:
•  Вік,особливо старше 30 років.
•  Про зайвуабо недостатню вагу, косметичні операції.
•  Вагітністьабо відсутність дітей.
•  Уникайтепитань про розлучення, захворювання, сексуальне життя.
•  Якщохтось у вашій присутності обвинувачує в непорядності вашого відсутнього друга,у коректній формі скажіть таке: «Я не думаю, що це правда».
•  Якщохтось відпускає вульгарні жарти на сексуальні теми, рекомендуємо сказати: «Меніне цікава ця тема» — і просто піти.
Допускаючибудь-які некоректні зауваження, смакування будь-яких поганих новин абовульгарних жартів, ви дуже швидко зарекомендуєте себе негативного боку.
Прекрасниммісцем для неформального спілкування є ділова вечірка. Ви завжди зможетеодержати від неї задоволення, якщо скористаєтеся деякими порадами. На вечірціне переводьте усю розмову на себе. Але й не будьте нудними, показуючи усімсвоїм виглядом, що ви не дуже товариська людина. Прекрасно, якщо ви маєтепочуття гумору, а бути гарним співрозмовником ще простіше, необхідно тількивміти уважно слухати й щиро бути зацікавленим у людині, з якою спілкуєтеся.Головне — запам’ятайте, що якщо вам нема чого розповісти, то кращий варіант — мовчання.
Вираз:«Посмішка — це професійно» дуже актуальний у бізнес-етикеті. Найпростіший ікращий спосіб виразити свою доброзичливість оточуючим — це посміхнутися їм. Дляпочатку потренуйтеся перед дзеркалом, щоб ваша посмішка була природною. Немаєнеобхідності будувати гримаси або широко розтягувати рот.
Посмішкадопоможе вам не тільки розслабитися, скинувши скутість, але й створить вам і оточуючимгарний настрій.
Упроцесі вербального спілкування посмішка, контакт очей мають першоряднезначення. Посмішка дозволяє без слів сказати оточуючим вас людям: «Як меніприємно вас бачити», «Я радий можливості поговорити з вами, тому що ви меніподобаєтеся».
Посміхнувшись,ви вже краще ставитиметися до людини. Навчитеся контролювати або керувати собою.Людина, що рідко посміхається й радіє оточуючим, після сорока років одержує те,що заслуговує, тобто або незадоволений, або втомлений вираз обличчя.
Очінедарма вважають дзеркалом душі, вони є центром спілкування, у процесі якого викраще пізнаєте й сприймаєте внутрішнє «я» співрозмовника. Візьміть до відоманаступні рекомендації.
Угромадському місці з незнайомими людьми контакт очима повинен тривати не більшеоднієї-двох секунд, потім ви повинні або перевести погляд на інший об’єкт, абопосміхнутися.
Уділовому спілкуванні з партнером або клієнтом тривалість безперервного зоровогоконтакту збільшується до шістдесяти секунд. Соціально-прийнятним уважаєтьсяпогляд в обмежену ділянку особи. Не рекомендується опускати погляд нижче вузлакраватки або яремної западини, розміщеної попереду в основі шиї. На початкуспілкування ми ніби встановлюємо короткочасний контакт очей зі співрозмовником,що у процесі спілкування періодично відновлюється. Саме прийнятне — «гуляти»поглядом у ділянці трикутника, кутами якого служать зовнішній розріз очей ікінчик носа. Періодично відновлюючи контакт очей, ви показуєте співрозмовниковісвою зацікавленість і надихаєте його продовжити розмову. Але це ні в якій міріне означає пильного придивляння в очі один одному. Тривалість візуальногоконтакту не повинна перевищувати десяти секунд, інакше ваш пильний погляд можевикликати замішання у співрозмовника.
Уцивільному етикеті прийнято при супроводі жінки пропускати її вперед. Убізнес-етикеті попереду завжди йдете ви, якщо зустрічаєте клієнта. Гість повиненіти попереду вас тільки у тому разі, якщо він добре знає вашу робочу територію,також попереду повинен іти начальник.
Правилодверей — вихіднізавжди мають перевагу перед вхідними.
Убізнес-етикеті першим у двері входить той, хто виявився ближче всього до них — економія часу, або ви можете пропустити вперед свого начальника — ранжування.
Коливи заходите групою, то найкультурніше, виявившись першим біля дверей,пропустити всіх.
Правилоліфта — в офісахліфт розглядають як транспортний засіб. Отже, хто ближче й праворуч, той івходить першим. Якщо ви заходите у заповнений ліфт, то здоровайтеся з усіма хтотам є. Намагайтеся стояти обличчям до оточуючих, але при цьому не прийнято їхрозглядати. Першими з ліфта виходять ті, хто перебуває ближче до правої частинидверей.
Автомобіль- у діловомуавтомобілі представницьке місце — заднє праворуч, звичайно, якщо за кермомводій. Якщо за кермом начальник, тоді почесне місце — переднє праворуч, тобтопоруч із ним.
Наради- під часпроведення нарад саме почесне місце — праворуч від керівника, тоді як уцивільному етикеті — протилежне місце на іншому краю стола. Сідати необхіднотільки після того, як керівництво зайняло свої місця. Якщо ви з якоїсь причиниспізнилися — не прийнято стукати, здороватися й пояснювати причину. Тиховибачтеся й швидко займіть місце.
Виступна презентації
•        Вітанняі представлення.
Дужеважливо сказати слова, що об’єднують вас і аудиторію: «Добрий день, мене звуть…Як багато хто з вас, я працюю…»
•        Емоційневідношення до аудиторії.
Уцьому випадку підійде фраза: «Я радий перебувати тут і мені приємно бачити вас,тому що…»
•  Інформаціяпро тему презентації.
•  Поясненнямети вашої презентації.
•  Апеляціядо інтересів аудиторії.
•  Регламент.
Основначастина
Основначастина презентації складається із професійної інформації щодо продукту, послуг,компанії й проблеми в цілому. Якщо презентація присвячена комерційному продуктуабо послугам комерційного типу, ви обов’язково повинні використати емоційнеапелювання до вигід аудиторії. Пояснити, чому вигідно запам’ятати, придбатипродукт, зробити ті або інші дії. Ця техніка вигідно використовується впрофесійних продажах, але не менш професійно використовувати її на діловихпрезентаціях. Адже безсумнівним фактом є те, що позитивні емоції виникають ваудиторії тоді, коли розмова з нею ведеться мовою її вигід, потреб і бажань.Для цього завжди говоріть з аудиторією мовою її цінностей. Ураховуйте п’ятьелементів висловів, що переконують:
Властивість, властивій вашій пропозиції.
· Сполучна фраза: «Це вам дозволить…»
· Вигода, яку одержить аудиторія.
· Питання узгодження: «Це вам цікаво?»
· Пауза як можливість для аудиторіїщось сказати.
Висновок
Завершенняпрезентації — найбільш значуща частина презентації. Воно повинне бути настількипереконливим і сильним, наскільки це можливо.
Відповіднодо правил бізнес-етикету й презентації до завершальної промови повинні входити:
·         Заклик додії.
·         Помітнацитата (непогано почитати «Збірник кращих цитат»).
·         Підбиттяпідсумків сказаного.
·         Компліментаудиторії.
·         Словаподяки.
·         Пропозиціязадавати питання.
·         Останнімсловом повинне бути слово «Спасибі».
Основніпринципи тактики, поводження й мови на презентації:
•  Ваша моваповинна відповідати не тільки професійному рівню аудиторії, але й статусуприсутніх на презентації людей, стандартам бізнес-взаємодії в даній галузі.Тобто не варто говорити однаково із групою медиків, учених і спортсменів,великих підприємців і менеджерів.
•  Не всімлюдям властиве почуття гумору. Якщо ви бачите, що частина аудиторії неадекватнореагує на ваш гумор і жарти, краще втримаитеся від нього. За «ізюминку» мовивиберіть цікавий історичний факт або введіть елемент мелодрами.
•  Стежте,щоб спина була прямою, жести — виразними, голос — чистим.
•  Дляпідтримання інтересу варіюйте гучність, тон і ритм мови кожні п’ять хвилин.
•  Перевіренимправилом успішної презентації є те, що не можна вмістити більш ніж дві значущідумки протягом 20 хвилин.
•  Якпоказує досвід, через кілька днів люди пам’ятають тільки двадцять відсотків зтого, що ви сказали. Продумайте, які 20% вам би хотілося, щоб вони запам’ятали.
•  Спочаткувідведіть час на запитання й відповіді й проінформуйте про це аудиторію.
•  Поможливості, стійте весь виступ.
Зовнішнійвигляд складається з таких компонентів: діловий костюм, взуття, зачіска,доглянутість рук і постава.