Кафедраадміністративного права
магістерська робота
на тему:
Особливостіправового регулювання проходження служби
в органах внутрішніх справ
План:
ВСТУП… 3
ВИНИКНЕННЯ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ ІМІСЦЕ СЛУЖБИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯРОБОТИ З КАДРАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ… 6
ОСОБЛИВОСТІ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОВС: ПРИЙНЯТТЯ,ПРОСУВАННЯ, ЗВІЛЬНЕННЯ… 23
ПРИЗНАЧЕННЯ НА ПОСАДИ, ПЕРЕМІЩЕННЯ І ПРОСУВАННЯ ПО СЛУЖБІ. 23
ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИВ ОВС ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ КАДРІВ ОВС… 43
ВИСНОВОК… 57
ВИСНОВКИ… 59
ВИСНОВОК… 71
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ… 74
/>/>ВСТУП
Актуальність проблеми. Завдання розбудови в Україні демократичноїправової держави вимагають проведення в органах внутрішніх справ якісно новоїкадрової політики. Справа ускладнюється тим, що реформування кадрової роботидоводиться здійснювати у несприятливих умовах: реалії сучасного життя призвелидо різкого збільшення навантаження на особовий склад органів внутрішніх справ.
Методологічна основа. Закони України «Про міліцію», затвердженаПрезидентом України Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю,прийняті Кабінетом Міністрів «Положення про проходження служби рядовим таначальницьким складом органів внутрішніх справ України», «Положенняпро Міністерство внутрішніх справ України», «Концепція реформуваннясистеми МВС України» дали змогу не тільки створити умови для реформуваннясистеми служби в органах внутрішніх справ, а й заклали нові підвалини дляпідготовки фахівців майбутнього. Велике значення мало затвердження КабінетомМіністрів України тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Усвідомлюючи важливість проблеми і необхідність новихпідходів до кадрової політики, колегія МВС затвердила Комплексну програмувдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції. [ \ 6 J
Серед принципів, які могли б закласти підвалиниудосконалення державної служби, організації роботи з особовим складом органіввнутрішніх справ, Міністр внутрішніх справ України Ю.Смирнов виділяє такі:
— верховенство Конституції України, інших законів надрештою нормативно-правових актів, посадовими інструкціями при виконанніспівробітниками органів внутрішніх справ своїх обов’язків та при забезпеченніїх прав;
— відповідальність співробітників органів внутрішніхсправ за невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’язків;
— стабільність кадрового корпусу органів внутрішніхсправ;
— гуманізм, тобто первинність людини, особистості,коли забезпечення інтелектуального, духовного, професійного розвиткупрацівників, захист та реалізація їх соціальних інтересів — це не тількинайважливіша мета кадрової політики, а й засіб вирішення кадрових завдань;
— солідарність.Зміст цього принципу може бути визначений як морально-етична, психологічна,організаційна та правова взаємообумовленість розвитку індивіда і відомства, якагарантує баланс їх інтересів та взаємної відповідальності;
— системність, яка передбачає врахування всьогорізноманіття чинників, що реально впливають на діяльність органів внутрішніхсправ, процеси формування відповідних кадрів;
— правова захищеність. Цей принцип визначає поняття,межі, обсяги прав і відповідальності для всіх категорій співробітників,необхідність створення якісних і відомих всім механізмів правового захистуспівробітників, членів їх сімей;
— деполітизація, яка закріплює заборону на створення ворганах внутріщніх справ структур політичних партій, а також релігійнихоб’єднань;
— рівноправність громадян при вступі на службу доорганів внутрішніх справ;
— професіоналізм і компетентність, що встановлюєможливісті службового зростання лише на основі поєднання високих професійних,ділових і особистих якостей співробітника;
— відкритість («прозорість») кадровоїроботи. Цей підхід полягає у знанні співробітником загальних принципів роботи зперсоналом, виборі гарантій по їх здійсненню, виключенні із роботи з особовимскладом маніпулювання «людським чинником». [59;25]
Президент України Л.Д.Кучма постійно підкреслюєнеобхідність підвищення ефективності управління у різних сферах суспільногожиття, в тому числі у сфері боротьби зі злочинністю. Зокрема, він підкреслив,що бачить «принаймні три причини недостатньої ефективності нашої протидіїнатиску криміналітету в економічній сфері. Перша — кадрова: брак досвіду,достатньо підготовлених людей, невисокі моральні якості частини працівників.Втім, це стосується не лише правоохоронних структур. Друга — організаційна:відсутність у роботі системності, скоординованості, відставання її від динамікизлочинної діяльності. Третя — правова: неповнота і суперечливість законодавчоїбази.»
Мета та завдання досліждення. Основна мета державної служби в органахвнутрішніх справ — забезпечення організаційно-правових, морально-психологічнихта інших умов для формування високопрофесійного кадрового корпусу органіввнутрішніх справ, здатного ефективно вирішувати правоохоронні завдання, якіпоставлені перед МВС суспільством і державою.
Успішне проведення в життя кадрової політики неможливобез постійного обміну кадрів між центром та периферійними органами. В зв’язку зускладненням функцій управління необхідно забезпечити, щоб апарат центральнихорганів постійно поповнювався людьми, які пройшли школу низової роботи тазнають потреби практики.
В свою чергу низові органи відчувають постійну потребув працівниках, які володіють широтою поглядів, здібністю ставити та вирішуватизавдання великого масштабу, які знають роботу різних органів та підрозділів.
Поруч з кадровою політикою в широкому, стратегічномурозумінні слова потрібно розглядати кадрову політику, у вузькому тактичномуаспекті. Це робота керівників і громадських організацій з колективом,індивідуально з кожним робітником, організуюча діяльність, що має кінцевоюметою мобілізацію особового складу на вирішення поставлених задач.
Вона буде дійсно організуючою, якщо проводитьсякомплексно, послідовно, з урахуванням психології особливості і міжособовихвідношень, що складаються в колективі. В арсеналі засобів досягненняпоставлених цілей в керівника органів внутрішніх справ кадрова політика єважливим інструментом, так як дає можливість використовувати значні резервиінтенсифікації праці за рахунок використання так званого «людськогофактору». Розгляд різноманітних аспектів кадрової політики має за метузвернути увагу на можливість вирішення проблем, що стоять перед колективом,«не числом, а вмінням».
Поняття кадрової політики включає в себе сукупністьосновних напрямків, цілей і методів роботи з людьми, або кажучи мовою наукиуправління, кадрова політика є засіб регулювання кількісного та якісного станусоціального об’єкту управління.
Наукова новизна. Актуальним завданням є об’єднання науки га практикипри вирішенні задач реалізації кадрової політики.
Необхідно розробити наукові основи професійноїорієнтації молоді для роботи в міліції, в органах внутрішніх справ. Потрібноозброїти кадри посібниками по побутових та конкретних питаннях соціології,психології і педагогіки, методики вирішення конфліктних ситуацій.
Практична значимість. Постійне вдосконалення роботи з кадрами — об’єктивнанеобхідність. Реалізація вимог кадрової політики в рамках окремого органувнутрішніх справ багато в чому залежить від суб’єктивних факторів: від того, наскільки правильно її розуміє керівник, на скільки повно в неї включені основнінапрямки роботи з кадрами, на кінець, від того, як керівництво реалізує кадровуполітику, на скільки послідовно і якими методами.
Реалізація кадрової політики вколективі органу внутрішніх справ повинна проводитись в двох напрямках:організаційному і соціально-психологічному. Організаційні засоби включаютьпідбір, розстановку кадрів, професійне навчання особового складу.Соціально-психологічне зв’язане з регулюванням міжособових відносин,згуртованістю колективу, мобілізацією його на виконання оперативно-службовихзавдань, формуванням ідейної і організаційної єдності членів колективу.
Структура роботи. Магістерська робота складається з вступу, трьохрозділів, висновків, списку використаної літератури.
Виникнення інституту державної служби в Україні і місце служби в системідержавної служби та особливості правового регулювання роботи з кадрами органіввнутрішніх справ
Адміністративне право єсамостійною галуззю права, яка на даному етапі видозмінюється. Все це проходитьв зв’язку з розвитком та становленням України, яка ставши на шлях розбудовинової правової незалежної держави, потребує велику кількістьвисококваліфікованих державних службовців, які б ефективно та професійновиконували свої функції і забезпечували нормальну діяльність державних органів.Державні службовці наділені рядом професійних обов’язків та прав, що випливаютьз їх діяльності. А держава в свою чергу гарантує належний соціальний захистдержавних службовців, надаючи їм ряд пільг, грошове забезпечення, медичнеобслуговування, забезпечення житлом, надання відпочинку, пенсійне забезпечення,державне страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва.Соціальне забезпечення державних службовців виконується державою і закріпленовідповідними нормативними актами, які мають вищу юридичну силу (Закони України«Про міліцію», «Про службу безпеки України», «Продержавну службу та державних службовців», «Про адвокатуру»,«Про внутрішні війська МВС України» і т.д.).
Обрана тема, для розгляду в данійроботі є однією з найважливіших і найактуальніших в адміністративному праві.Адже функціонування та діяльність органів державної влади безпосередньозалежить від виконання службових обов’язків державними службовцями. А те,наскільки правильно та повноцінно вони будуть виконувати їх, напряму залежитьвід статусу, що їм надано законодавством. Від того, які права та обов’язки вониматимуть та як буде здійснюватися контроль за їх дотриманням. Варто зазначити іте, що саме від організації трудової діяльності державних службовців залежитьжиття і добробут кожного громадянина, а відповідно і держави в цілому.Актуальність цієї проблеми має особливо важливе значення на теперішній час.Адже як прикро, коли в такий скрутний для нашої держави час як зараз,зустрічаються все більше й більше випадків порушення прав людини. Ще більшприкро, коли це трапляється з боку державних службовців, а особливоспівробітників міліції. В таких випадках напрошується думка, що мабуть цетрапляється через не досить досконале законодавство та слабкий контроль за їхдіяльністю з боку контролюючих органів.
Ось чому, напевно, ця тема є дужеактуальною і викликає не аби яке бажання спробувати розкрити в своїй роботі всінеобхідні аспекти діяльності державних службовців.
Державна служба в Україні — цепрофесійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхапараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержуютьзаробітну плату за рахунок державних коштів (ст. 1 Закону України «Продержавну службу»).
Ці особи є державними службовцямиі мають відповідні службові повноваження.
Право на державну службу маютьгромадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану,расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійнихпереконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійнупідготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншоюпроцедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону України«Про державну службу»).
Професійні службовці належать допевної групи населення — осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління«виробництвом» управлінських рішень та їх реалізацією в порядку службовихзавдань.
Професійну службу можнадиференціювати за ознакою її організації та порядком проходження на державну таслужбу в недержавних структурах (у органах самоврядування, об’єднанняхгромадян, приватноправових структурах).
Державна служба ґрунтується натаких основних принципах:
— служіння народу України;
— демократизму і законності;
— гуманізму і соціальноїсправедливості;
— пріоритету прав людини ігромадянина;
— професіоналізму,компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
— персональної відповідальностіза виконання службових обов’язків і дисципліни;
— дотримання прав та законнихінтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;
— дотримання прав підприємств,установ і організацій, об’єднань громадян.
Перший вид служби — загальнаслужба — передбачає проходження її у сферах державного сектора виробництва, ворганах транспорту, в органах, завданням яких є забезпечення внутрішньоїстабільності держави, в навчальних, наукових установах, закладах охорониздоров’я, культури тощо.
Окремим видом загальної служби єпрофесійна управлінська праця у органах державної виконавчої влади, щорегулюється Законом України «Про державну службу» (1993 р.).
Службовець (і це особливістьюридичного статусу) – учасник специфічного правовідношення, оскільки вступає,з одного боку, у трудові правовідносини, пов’язані з особистим професійнимстановищем, трудовими правами та обов’язками, із самим процесом праці, а зіншого боку — у адміністративно-правові, пов’язані з виконанням вимог служби,управлінських функцій (владовідношення). Як бачимо, службовець – суб’єктподвійного (парного) правовідношення.
Отже, професійна служба — це адміністративно-правовевідношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об’єднанняхгромадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах запризначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій, що має своїмзмістом обов’язкову діяльність по реалізації управлінських функцій.
Професійна служба як правовийінститут — це сукупність норм, що належать до різних галузей права івизначають: порядок вступу на службу (найняття), її проходження, права таобов’язки службовців (норми трудового й адміністративного права); порядокоподаткування, матеріального стимулювання (трудове і фінансове право);нормування, оплату праці, соціальне страхування, сумісництво, режимвиробничого процесу (трудове право); юридичну відповідальність тощо.
Що стосується вимог, якіставляться до громадян при вступі на державну службу, то можна виділити двігрупи таких вимог: загальні та специфічні.
До перших належить обмеження щодоперебування на державній службі в одній установі чи підприємстві особам, які єблизькою ріднею між собою або свояками, якщо їхнє одночасне перебування наслужбі пов’язане з підпорядкованістю чи підконтрольністю одного з них іншому.При цьому у Постанові РНК УРСР від 4.06.33 р. (Про сумісництво посад та службуродичів в установах, підприємствах і організаціях усуспільненого сектора» (ст.16, 17) та в ст. 25 Кодексу законів про працю України (доповнення 1995 р.)йдеться про безпосередню підпорядкованість чи підконтрольність, а не загальну.Подібне обмеження вправі вводити і приватний власник.
Із цього правила (яке не єрозширювальним правилом) винятки можуть бути зроблені лише Кабінетом Міністрів,наприклад, для окремих посад на підприємствах, для віддалених населенихпунктів, де ускладнено підбір кадрів або, навпаки, існує безробіття.
Встановлені обмеження непоширюються на тих, хто займає підпорядковані чи підконтрольні виборні посади.
На державну службу не приймаютьсянедієздатні, а також особи, позбавлені за вироком суду права перебувати напевних посадах у апараті державного управління (Кримінальний кодекс України). Вокремих галузях ця заборона регулюється типовими інструкціями, затверджуванимицентральним галузевим органом.
Забороняється суміщення державнихпосад з приватними. Керівникам, заступникам керівників державних підприємств,установ і організацій, їхніх структурних підрозділів, а також службовим особамдержавних органів, органів місцевого самоврядування діючим законодавством(Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. «Про впорядкуваннядіяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участюдержпідприємств») заборонено безпосередньо займатися підприємницькоюдіяльністю. Це виключає можливість бути учасниками будь-якого приватноготоргового, промислового підприємства, займатися підрядами або поставками, братиучасть у договорах оренди та в будь-якій формі вступати у відносини комерційногохарактеру з державними органами, бути повіреним третіх осіб у справах установта підприємств, де вони (повірені) перебувають на службі, сприяти фізичним іюридичним особам з використанням свого службового становища у підприємництві іт.п.
Ніяких інших обмеженьзаконодавством не передбачено. Навіть більше, передбачено кримінальнувідповідальність за відмову у прийомі на роботу в держапарат з мотивіввагітності, годування дитини груддю або наявності дитини віком до 3-х років. Єтакож незаконною відмова в прийнятті на роботу з таких підстав, як соціальнепоходження, стать, майновий стан, національна приналежність, колишня судимість,засудження батьків чи родичів, оскільки таке не передбачено спеціальнимизаконами (винятки складають деякі галузі державного управління — правоохоронніоргани, дипломатична служба і т.ін., кандидати на службу в яких проходятьперевірку на відсутність будь-яких компрометуючих фактів, за наявності їх згодина таку перевірку).
До спеціальних вимог стосовновступу на професійну службу можна віднести віковий ценз, наявність спеціальноїосвіти, вчених ступенів, звань, практичного стажу зі спеціальності, станздоров’я; принесення присяги, складання кваліфікаційного іспиту, проходженнястажування; подання декларації про доходи (для державної служби).
Невід’ємним компонентом служби,як юридичного інституту, є посада, оскільки кожний громадянин, що вступив напрофесійну службу в державних органах чи недержавних організаціях, займаєпосаду на відміну від робітника, що працює за спеціальністю, котра характеризуєрід трудової діяльності.
Згідно із Законом України«Про державну службу”. Посада — це визначена структурою і штатним розписомпервинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладеновстановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами відповідно доцього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів таїх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативнимиактами покладено здійснення організаційно-розпорядчих таконсультативно-дорадчих функцій.
Посада, будучи одночасно робочиммісцем та бюджетною позицією, утворюється у розпорядчому порядку. Правовими актамикомпетентних органів визначається її назва, місце у службовій ієрархії, порядокзаміщення. Вона включається у штатний розклад, в єдину номенклатуру посадслужбовців. При цьому найменування посад має максимально точно віддзеркалюватизміст і характер роботи, що виконується працівником.
Службові позиції за тотожністюфункціональних завдань впорядковано в ієрархічну структуру, у певніорганізаційні підрозділи, а за такою ознакою, як наявність (відсутність) обсягувладних повноважень — у шкалу залежностей: майже кожна посада є одночаснокерівною щодо попередньої, вона ж і підпорядкована щодо наступної. Отже,структура посад воднораз є і структурою виконавчої влади (владних повноважень).
Посада є часткою структуриоргану, виявом його компетенції у вигляді владних повноважень, якиминаділяється саме посада, а не конкретний службовець. Отже, владне повноваження— це механізм компетенції, її продукт на рівні посади. Якщо посада маєзайматися за контрактом, то зміст і характер повноважень «насичується» в залежностівід умов контракту. Водночас треба зазначити, що в управлінському апараті, крімпосад, що передбачають реалізацію владних повноважень та вчинення будь-якихюридичне значущих дій, існує велика група посад, праця на яких обумовленавиконанням функцій, що не виражають волю держави, але є потрібними внаслідокзабезпечуючого характеру таких, створення матеріальних, інших умов длявиконання владних повноважень, тобто визначального виду діяльності органувиконавчої влади. Отже, йдеться про два окремі поняття — «службова особа» та«особа, що перебуває на службі».
Обсяг владних повноваженьслужбових осіб, авторитет, властивий владі, визначається, отже, їхньою посадою.
Владні повноваження умовноподіляються на державно-владні, що виражають волю держави і передаються неюслужбовим особам на підставі закону, та юридично-владні, що не виражають волюдержави, але мають законний характер (повноваження службових осіб громадськихорганізацій, партій, приватних підприємств і установ).
На службу до державного органуабо приватної структури громадянин може вступати з досягненням 16 років, тобтовіку обмеженої цивільної дієздатності. Це і є загальним правилом, якщо надоповнення до нього спеціальними законодавчими або нормативними актами невстановлено іншого віку, наприклад, для суддів і прокурорів — 25 років, длядепутатів усіх рівнів — 18 років, для призову на дійсну військову службу — 18років тощо.
Діючим законодавствомпередбачається зайняття певних посад на державній службі лише особами зіспеціальною освітою. Це посади прокурорів і слідчих, лікарів та педагогів,ветеринарних працівників тощо.
Практичний стаж із спеціальності,необхідний для заміщення керівних посад у соціально-культурних установах,становить 3 роки (директори загальноосвітніх шкіл, завідуючі дошкільних установта ін.), для зайняття посади народного судді районного (міського) судупотрібний стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше 2 років, судді судувищого рівня — не менше 5 років, з них не менше 3 років на посаді судді тощо.
Умовою до зайняття окремих посадна державній службі є придатність до виконання певних обов’язків за станомздоров’я. Це посади командного складу морських суден, органів внутрішніх справ,збройних сил тощо.
Особи, які вперше призначаютьсяна прокурорсько-слідчі посади або обираються шляхом конкурсного відбору напосади суддів, приймають присягу, текст якої затверджується Верховною РадоюУкраїни.
Наявність вчених ступенів тазвань необхідна для заміщення посад ректорів, директорів, проректорів,заступників директорів, завідувачів відділами НДІ, завідувачів кафедрами,деканів, їхніх заступників. Вимоги проходження стажування для осіб, які немають стажу практичної роботи за спеціальністю, визначає Закон України «Пропрокуратуру»
Найкращою організаційно-правовоюформою заміщення посад є конкурс, що передбачає відбір претендентів на посадуабо методом екзаменування, коли кращі працівники відбираються на основі серіївипробувань, вправ, тестів у сфері загальнокультурного розвитку і виявленнярівня професійних знань, або методом змагання документів про ступіньпрофесійної, наукової кваліфікації (документальний конкурс).
Із конкурсної системи існує двавинятки. Цей метод не застосовується на вершині законодавчої тавиконавчо-владної ієрархії та для заміщення посад виконавчого, технічного іобслуговуючого персоналу державних органів, тобто у підвалині цієї піраміди. Упершому випадку конкурс не припускається і призначення проводяться винятково зарозсудом вищого органу законодавчої або виконавчої влади. У другому випадкузарахування на посаду проводиться внаслідок однобічного акту вищестоящоїслужбової особи.
Обрання як метод заміщення посаду деяких органах виконавчої і судової влад є за своєю суттю тим самимпризначенням, яке, однак, здійснюється групою індивідів.
Вступ на професійну службу можеоформлюватися договірним двостороннім актом-коптрактом.
Контракт укладається не зпосадою, що було характерно для строкової трудової угоди, а з людиною. Контрактможе передувати призначенню або укладається після обрання (конкурсу) і маєпрямий характер, є підставою для видання наказу (розпорядження) пропризначення. Його зміст визначається не тільки законодавством про працю —типовою формою контракту, а й особливими умовами праці, винагороди,відповідальності, розірвання контракту, які мають індивідуальне значення, боможуть і не передбачатися вказаними вище нормативами. Як строки діївстановлених контрактом трудових відносин, так і пільги, гарантії є предметомпогодження обох сторін. Разом з тим, може бути обмежено право на звільнення завласним бажанням при відсутності поважних причин, а відповідальність задострокове розірвання контракту (неустойка) не передбачена.
Контракти можуть укладатися лишеу випадках, прямо передбачених конкретними законами, наприклад, «Прозалізничний транспорт», «Про освіту», нормативними актами щодо укладанняконтрактів з керівниками державних підприємств, спортсменами, тренерами, а щодослужбовців приватного сектору (спільні, орендні підприємства, установи), тоукладання з ними контрактів не є обов’язковим.
Державна політика у сферідержавної служби визначається Верховною Радою України.
Основними напрямами державноїполітики у сфері державної служби є визначення основних цілей, завдань тапринципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективноїроботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.
Для проведення єдиної державноїполітики та функціонального управління державною службою утворюється Головнеуправління державної служби при Кабінеті Міністрів України.
Питання функціонування державної службив інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціальнимизаконами України, вирішуються цими органами.
Органом управління державноюслужбою в державних органах та їх апараті є Головне управління державної службипри Кабінеті Міністрів України.
Головне управління державноїслужби при Кабінеті Міністрів України:
· прогнозує і планує потребудержавних органів та їх апарату в кадрах;
· забезпечує разом з іншимидержавними органами реалізацію загальних напрямів політики у сфері державноїслужби в державних органах та їх апараті;
· розробляє і вносить нарозгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державноїслужби в державних органах та їх апараті;
· розробляє, координує іконтролює здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби вдержавних органах та їх апараті;
· здійснює методичнекерівництво проведенням конкурсного відбору державних службовців в державнихорганах та їх апараті;
· організує навчання іпрофесійну підготовку державних службовців державних органів та їх апарату;
· контролює дотриманнявизначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу;
· організує, координує тазабезпечує умови для розвитку наукових досліджень з питань державної служби.
Під правовим регулюванням розуміється вплив права наповедінку людей, за допомогою якого держава забезпечує необхідну їй поведінкуучасників регулюючих суспільних відносин. При цьому суспільні відносинивиступають як „організаційно-управлінські, організаційно-владні відносини“.
Співробітники органів внутрішніхсправ України являють собою різновид державних службовців. Вони виконуютьуправлінські та правоохоронні функції, мають певний статус, здійснюють відімені і за дорученням держави виконавчо-розпорядчі повноваження. Правовоюосновою діяльності службовців органів внутрішніх справ є Конституція України.Закони України “Про міліцію”, “Про державну службу”, “Положення про проходженняслужби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України”, якезатверджене Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991року № 114, “Положення про органи внутрішніх справ різноманітних рівнів” таіншими законодавчими актами. Постанови Уряду України, нормативні актиМіністерства внутрішніх справ України, рішення місцевих рад, прийняті в порядкуїх компетенції. Треба зазначити, що Закон України “Про державну службу”розповсюджується на співробітників органів внутрішніх справ тільки длярегулювання тих питань, що регламентуються спеціальними нормативними актами.
Службовці ОВС — це громадяни, якіпрацюють у цих органах, апаратах і службах на певних посадах в основному запризначенням з оплатою за працю із коштів державного бюджету чи за рахунокпідприємств, організацій та громадян за надані послуги.
Вони діють за дорученням і відімені держави відповідно до посадових повноважень для практичного здійсненняпокладених Законом України „Про міліцію“ обов’язків щодо надійноїохорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та іншимиправопорушеннями.
Стосовно кваліфікаціїспівробітників ОВС України можна зауважити, що їх службовці як і іншіспівробітники апарату державного управління можуть бути класифіковані залежновід виду обов’язків, які вони виконують, та їх компетенції.
Правове регулювання роботи з кадрами органіввнутрішніх справ протидіє випадковому і свавільному (без всяких правил)підбору, переміщенню та просуванню по службі співробітників.
Впорядкованість підсистеми „кадри“ — несамоціль, а засіб охорони, підтримки в заданому стані, удосконалення системи органіввнутрішніх справ. Ціль правового регулювання – здобути відповідності міжповедінкою окремих співробітників, діями колективів підрозділів, органіввнутрішніх справ в цілому при реалізації функції системи. Ступенем досягненняцієї цілі визначається ефективність правового регулювання роботи з кадрами. Взв’язку з цим заслуговує уваги висловлені в літературі пропозиції прокомплексне соціологічне забезпечення правотворчості, під яким розумієтьсясистема конкретних соціологічних та соціально-правових досліджень, якіпроводяться в процесі підготовки нормативних актів для виявлення соціальноїобумовленості правових норм та їх очікуваної ефективності.
Правове регулювання як управлінська діяльністьпідрозділяється на правотворчість і реалізацію правових норм. В якостінеобхідних компонентів соціального управління найбільш суттєве значення маютьдві функції права. Перша проявляється втім, що право є офіційним, нормативним,державно-владним засобом вираження, закріплення загальних програм управління,його директивної основи і надання їм загальнообов’язкового значення; друга — втому, що інститути права, „правові механізми“ забезпечують (оснащаютьюридичною силою, гарантують) оперативну управлінську діяльність. Правові норми,які регулюють роботу з кадрами органів внутрішніх справ, представляють собоюуправлінське рішення загального характеру, основу і передумову діяльностісуб’єктів управління кадрами. [55]
Важливою особливістю цих норм є їх інформаційнасутність, наповненість директивною інформацією, підкріпленою владною силоюдержави.
Модель можливого управлінського рішення, закріплена вправовій нормі, реалізується шляхом її додержання, виконання, використання тазастосування. При цьому виділяються три основні змінні, за допомогою якихправові розпорядження впливають на соціальну поведінку: значимість правовогорозпорядження в системі соціально-економічних відносин, рівень правосвідомостінаселення та психологічні особливості співробітника, приймаючого управлінськерішення.
Реалізація правових норм в роботі з кадрами — цеспецифічна управлінська діяльність, пов’язана з прийняттям конкретнихуправлінських рішень їх рамках правової норми. При цьому на управлінськерішення в сфері роботи з кадрами великий вплив чинять такі моменти, якцінностні орієнтації, професійні установки і стереотипи керівників таспівробітників кадрових апаратів.
Нормативно-правові моделі роботи з кадрамиреалізуються з урахуванням конкретної управлінської ситуації.
Управління виступає як аналіз, сортування і оцінкахвилюючих соціальну систему діянь, відкидання діянь несприятливих івикористання сприятливих. [65]
Ефективність правового регулювання роботи з кадрамиобумовлена як ефективністю правових розпоряджень, так і ефективністю діяльностіїх реалізуючих суб’єктів управління.
Наукове управління роботою з кадрами в якості окремогозавдання передбачає і впорядкування зв’язків між стадіями правового регулюванняв цілях нормального функціонування системи органів внутрішніх справ.[68]
Питання про галузеву належність норм про роботу зкадрами ОВС недостатньо вивчене. Можливо, що за основу віднесення їх до певноїгалузі права повинна бути взята визначальна ознака — предмет правовогорегулювання, тобто об’єктивно які складають групи управлінських відносин.Завдання полягає в тому, щоб глибоко і комплексно досліджувати взаємозв’язки івзаємодії правових норм з соціальною дійсністю. [46]
Стосовно комплексу нормативних актів про роботу зкадрами органів внутрішніх справ їх доцільно розділити на наступні групи:
а)визначаючі правовий статус керівників органіввнутрішніх справ і кадрових апаратів;
б)конкретизуючі та деталізуючі конституційне право напрацю в специфічній сфері громадсько-корисної діяльності (правовий статусрядового і начальницького складу органів внутрішніх справ);
в)регламентуючі відносини між суб’єктами і об’єктамиуправління (керівниками і співробітниками органів внутрішніх справ) і пов’язаніз ними відносинами по управлінню кадрами.
До першої групи відносяться норми прономенклатуру посад. По своїй правовій природі номенклатура посад — це не щоінше, як розподіл компетенції в області роботи з кадрами.
Номенклатура конкретизує і деталізує управлінськіповноваження суб’єкта роботи з кадрами, сприяє процесу впорядкування діяльностікерівників різного рангу в області роботи з кадрами.
Таким чином, можна зробити висновок, що норми першоїгрупи істотно норми компетенційні. Їх галузева належність в юридичнійлітературі не отримала єдиної оцінки. Можна погодитись з думкою, щокомпетенційні норми по своїй правовій природі відносяться до адміністративно-процесуальних,які регулюють порядок реалізації повноваження по здійсненню функцій державногоуправління.
Норми другої групи визначають правове положеннярядового та начальницького складу органів внутрішніх справ як учасниківспецифічних трудових відносин.
Особливості громадсько-корисноїдіяльності кадрів органів внутрішніх справ являються тим об’єктивним фактором,в силу якого особи рядового і начальницького складу наділяються спеціальноюадміністративною правосуб’єктністю. Якщо загальна державна служба породжує лишедеякі особливості трудової правосуб’єктності (дисциплінарна відповідальність впорядку підлеглості, додаткові основи припинення трудового договору, особливийпорядок розгляду трудових суперечок), то з моменту зарахування в кадри МВСгромадянин є суб’єктом особливих адміністративно-трудових відносин. При цьомуправосуб’єктність рядового та начальницького складу органів внутрішніх справвідрізняється від правосуб’єктності військовослужбовців та співробітниківорганів державної безпеки. С 5 \ J
Ступінь якісної відокремлюваності трудових відносинрядового і начальницького складу від трудових відносин працівників таслужбовців органів внутрішніх справ детермінує особливий метод правовогорегулювання.
Для трудових відносин працівників та службовців характерні»участь профсоюзів в розробці і прийнятті нормативних актів про працю, увирішенні трудових спорів, заключению колективних договорів, у контролі задотриманням трудового законодавства”. £^9.1
Кадри органів внутрішніх справ не приймають безпосередньоучасть в розробці нормативних актів, визначенні локальних умов праці, контролюза дотриманням правових норм. Це віднесено до компетенції суб’єктів управлінняпевного рангу.
Метод влади і підлеглості, притаманнийадміністративним правовідносинам, в повній мірі проявляється в нормах,регулюючих роботу з кадрами органів внутрішніх справ.
Змістом управлінських відносин є особливого родудіяльність людей, виступаюча у вигляді взаємодії сторін даних відносин(суб’єктів та об’єктів управління). Норми, що регулюють відносини міжкерівниками (кадровими апаратами) і рядовим та начальницьким складом органіввнутрішніх справ, опосередковують необхідний момент взаємозв’язку, динамікуроботи з кадрами.
По характеру правових розпоряджень відрізняють такінорми про роботу з кадрами органів внутрішніх справ: матеріальні нормиадміністративного права, адміністративне — процесуальні, організаційно-технічні.
Ведуча роль належить матеріально-правовим нормам, повідношенню до яких адміністративне — процесуальні та організаційно-технічнінорми являються допоміжними. В той час єдність змісту процедури і технікикадрових відносин актуальна теоретична і практична проблеми.
Сукупність норм про роботу з кадрами органіввнутрішніх справ забезпечує відносно самостійний регулятивний вплив на певнуділянку громадських відносин, пов’язаних з суспільне корисною діяльністю всфері охорони порядку. Норми про роботу з кадрами органів внутрішніх справвідрізняються фактичною і юридичною однорідністю.
Критерієм їх розмежування є предмет правовогорегулювання — окремі елементи складних суспільних відносин між суб’єктом іоб’єктом управління кадрами (проходження служби, грошове утримання і речовезабезпечення, робочий час і час відпочинку, пенсійне забезпечення, службовадисципліна).
Державна служба в органах внутрішніх справ — цескладний правовий інститут, об’єднуючий слідуючі субінститути:
1) комплектація по роботі з кадрами;
2) проходження служби;
3) грошове утримання та речове забезпечення;
4) робочий час і час відпочинку;
5) службова дисципліна;
6) пенсійне забезпечення;
7) навчання кадрів;
8) облік і звітність.
В кожному з вказаних субінститутів можна виділитидекілька однорідних правових спільностей.
Так, в субінституті: «Проходження служби»можна відокремити асоціації норм, регулюючих підбір, розстановку, просування тазвільнення кадрів, порядок присвоєння спеціальних звань, службовогоатестування.
Субінститути ” Комплектація по роботі зкадрами”, «Облік і звітність» займають особливе місце повідношенню до інших інститутів.
У відповідності з організаційною структурою системиорганів МВС та ієрархічним рівнем суб’єктів управління кадрами розрізнюютьправові спільності регламентуючі компетенцію керівників і кадрових апаратіврізного рівня.
Організаційно-технічні норми функціонального субінститута«Облік і звітність» забезпечує «прохідне» регулюванняоднорідних операцій, які стосуються більшості елементів роботи з кадрами.
Подальша деталізація норм про роботу з кадрамипередбачає виділення асоціацій правових норм, регулюючих певну операцію по роботіз кадрами (медичне обстеження, атестація і т.д.)
Нормативний акт органів управління — один з різновидівуправлінських рішень, при цьому вольовий момент — владне волевиявлення — надаєїм форму акту державного управління. Для того, щоб програмне управлінськерішення трансформувалось у нормальний акт, необхідно владне волевиявленнякомпетентного правотворчого органу, що відноситься як до самої програми, так ідо її форми.
Підхід до нормативного акту як до зовнішньої формиреального вираження та об’єктивації програмних управлінських кадрових рішеньдозволяє виявити характер взаємозв’язку між ними і значення системи нормативнихактів і її окремих елементів для управління кадрами. Подальше вдосконаленняроботи з кадрами детермінує впорядкованість зовнішньої форми відповіднихправових програм.
Нормативні акти про роботу з кадрами представляютьсобою підсистему актів, що регулюють громадські відносини в сфері виконанняфункцій, що покладені на органи внутрішніх справ.
В свою чергу вони представляють собою певну цілісність,що володіє внутрішньою структурою, необхідними суборденаційними такоординаційними зв’язками, що забезпечує повну ефективність правовогорегулювання роботи з кадрами.
Необхідно відмітити складну, високоорганізовану, нетільки багаторівневу, але і різноплощинну структуру законодавства. Цяхарактеристика відноситься і до системи нормативних актів, що регулюють роботуз кадрами органів внутрішніх справ.
Ієрархія нормативних актів про роботу з кадрамивідображає ієрархію загальних та спеціальних суб’єктів управління, що наділеніправотворчою компетенцією.
В загальному вигляді вона може бути подана такимчином:
1) Конституція України;
2) Закони України;
3) Указ Президента України;
4) постанови Кабінету Міністрів України;
5) накази, інструкції та вказівки міністра внутрішніхсправ України;
6) накази нормативного характеру начальників ГУМВС,УМВС в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Ієрархія нормативних актів по роботі з кадрамивизначає різну ступінь їх юридичної сили. В системі нормативних актів пророботу з кадрами органів внутрішніх справ основним кодифікованим. актомявляється «Положення про проходження служби рядовим та начальницькимскладом органів внутрішніх справ». В той же час більшість норм Положення пропроходження служби відноситься до першопочаткових, підлягаючих конкретизації увідомих нормативних актах.
В силу цього для певної кількості відомчих нормативнихактів характерний предметно-функціональний зв’язок з Положенням про проходженняслужби. Наприклад, для Положення про атестацію рядового і начальницького складуорганів внутрішніх справ характерний такого роду зв’язок з нормами, викладенимив п.п. 36 -38 Положення про проходження служби. C6J
Поруч з кодифікованим актом — Положення пропроходження служби роботи з кадрами регламентується цілою чергою консолідованихактів.
Консолідовані акти, як правило, відносяться до окремихсубінститутів або до асоціацій правових норм. Прикладом таких норм може служитиКодекс честі. Наявність таких консолідованих актів ускладнює внутрішнюструктуру розглядаємо’!’ правової системи. Крім суборденаційних суттєвезначення отримають координаційні зв’язки між консолідованими актами одного ітого ж ієрархічного рівня. Але і цим не вичерпується складність внутрішньоїструктури аналізуємо’!’ сукупності правових норм: один субінститут під часоб’єднує норми декількох консолідованих актів різної юридичної сили.
У випадках їх порушення застосовуються нормиДисциплінарного уставу, які передбачають види та порядок накладеннядисциплінарних покарань. Таким чином, зв’язок між цими нормативними актамитотожний зв’язку між диспозицією та санкцією правової норми. L2 \ ]
Основний масив нормативних актів про роботу з кадрамивідноситься до підзаконних. Однак, у своїй більшості нормативні акти про роботуз кадрами органів внутрішніх справ є відомчі, що затверджуються наказомміністра внутрішніх справ України.
Характерна риса відомчих нормативних актівпідзаконність, опосередкована через підзвітність актам уряду.
Ступінь підзаконності визнає не тільки юридичну силу,але й місце даного нормативного акту в системі актів, що регламентують роботу зкадрами органів внутрішніх справ. В зв’язку з цим визначення ступініпідзаконості нормативного акту не тільки теоретична, але й актуальнаправотворча та правоприміняюча проблема.
Наступною особливістю системи нормативних актів пророботу з кадрами є сполучення директивних актів з актами, що регулюютьвідношення між суб’єктом та об’єктом управління.
Директиви виступають в якості інструментустратегічного керівництва. Вони не формулюють конкретних правил поведінки аборозпоряджень, що породжують, змінюють чи припиняють правовідносини. Вдирективних нормативних актах містяться вказівки та ті загальні цілі, до якихнеобхідно прагнути, ті міркування, виходячи з яких необхідно вирішувативідповідні проблеми.
Для системи нормативних актів про роботу з кадрамихарактерне сполучення актів загального керівництва, керівництва кадрами ікерівництва певними групами співробітників. Оскільки кадрова функція забезпечуєефективність управління органами внутрішніх справ, в багатьох нормативних актахзагального характеру містяться норми про роботу з кадрами.
Система нормативних актів про роботу з кадрами була бнеповною, якщо б не включала витягів з актів загального характеру. Їх місце урозглядаємій системі визначається характером правових розпоряджень, розділів,пунктів, частин тих або інших норм, що відносяться до роботи з кадрами.
В системі нормативних актів про роботу з кадрамивирішальна роль належить тим актам, котрі відносяться до всіх осіб рядового таначальницького складу. Ці акти являються ядром відповідного субінституту,основою оперативної управлінської діяльності кадрових апаратів.
Разом з тим у процесі управління виникає об’єктивнанеобхідність зосередити увагу керівників і кадрових апаратів на роботі з певноюгрупою співробітників. Відповідні програмні управлінські рішення закріплюютьсяу нормативних актах, дія яких обмежена по об’єкту управління.
Між актами загального керівництва, керівництва кадрамиі керівництва певними групами співробітників можуть існувати як субординаційні,так і координаційні зв’язки. Спеціальні норми закріплюють програмніуправлінські рішення, відмінні від загальних програм управління кадрами.Внаслідок неприйнятності або недостачі загальної програми розроблюються тасанкціонуються спеціальні програми по управлінню певними групамиспівробітників.
З прийняттям Конституції України розпочався новий етапв удосконаленні правового регулювання роботи з кадрами органів внутрішніхсправ.
2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИТА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
В умовах бурхливого розвитку соціально-економічноїобстановки у країні різко зростає актуальність боротьби зі злочинністю, охоронигромадського порядку та громадської безпеки. Для реалізації цих проблемнеобхідно вдосконалювати систему правоохоронних органів в цілому і органіввнутрішніх справ зокрема. Особливу увагу при цьому слід приділити оптимізаціїуправління, вдосконаленню організаційних структур. Багато в чому ці завданнявирішуються за допомогою організаційно-штатної роботи. Г 5 с! -І
Організаційно-штатна робота — це діяльність, якаспрямована на оптимальний розподіл та ефективне використання наявної штатноїчисельності, ощадливе витрачання коштів, що приділяються органам внутрішніхсправ для виконання покладених на них завдань та функцій.
Основними принципами організаційно-штатної роботи є:
— використання штатної політики як інструменту длявсілякого підвищення рівня виконання оперативно-службових завдань, раціональноїрозстановки наявної чисельності особового складу на основних напрямкахдіяльності органів внутрішніх справ і виключно за прямим призначенням;
— недопущення свавільної зміни затверджених структур ітипових штатів органів внутрішніх справ і внутрішніх військ, відповідністьпосадових найменувань типовим структурам, які затверджені у встановленомупорядку, дотримання встановлених нормативів штатної чисельності, співвідношеннякерівників та підлеглих, старших виконавців та виконавців;
— забезпечення суворої відповідальності рішень простворення, реорганізацію та ліквідацію органів внутрішніх справ, військовихчастин і підрозділів Конституції та законодавству України, постановам ВерховноїРади, указам та розпорядженням Президента України, постановам і розпорядженнямКабінету Міністрів України та Уряду Автономної Республіки Крим, рішеннямобласних та міських Рад народних депутатів, місцевих державних адміністрацій,нормативним актам МВС України, Міністерства фінансів України, Міністерств праціУкраїни та інших органів державної виконавчої влади.
Існуючі функції і структура органів внутрішніх справздатні змінюватись. Насамперед, це пояснюється тим, що «функції різнихуправляючих систем і їх складових частин відчувають сильний вплив з боку новихоб»ективних чинників, змінюється їх зміст, співвідношення, у взаємодіїланок виникають нові моменти”. Г 62 ]
На зміни структури органів внутрішніх справ впливаютьтакож:
1) виникнення нових функцій;
2) відміна старих функцій; .
3) актуалізація функцій в зв«язку з кількіснимита якісними перетвореннями апаратів управління;
4) актуалізація функцій в зв»язку з впровадженнямнових технічних засобів;
5) істотні зміни в навколишньому середовищі та ін. Всіскладові елементи органу внутрішніх справ взаємопов’язані і взаємозалежні. Томузміна характеру функцій одних елементів веде до змін внутрішніх взаємозв’язків,що потребує відповідної організаційно-структурної перебудови. Для успішноговиконання завдань, поставлених перед органами внутрішніх справ,організаційно-структурна перебудова їх системи повинна відповідати, як вжезазначалося, її функціям. Порушення даної вимоги об’єктивно буде обумовлювативиникнення «вузьких місць» у процесі управління і власнефункціональної діяльності. У таких випадках управління буде зводитись до ліквідаціїневиправданих складностей і труднощів, що викликані недосконалістю організаціїйого системи.
2.1. Особливості зарахування на службу в органивнутрішніх справ.
Положенням про проходження служби рядовим іначальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що на службу в цідержавні органи України приймаються особи, які досягли 18-річного віку і застаном здоров’я, освітою і особистими якостями здатні виконувати покладені наних обов’язки. Призовники не підлягають прийому на службу в органи внутрішніхсправ, за винятком випадків, передбачених законодавством. Скажімо, такі випадкипередбачені в постанові Верховної Ради України від 16 листопада 1990 p. і даютьможливість комплектування вищих навчальних закладів МВС випускниками середніхзагальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, які до того ж були іпризовниками, і 2. 1
У цілому рядовий і молодший начальницький складорганів внутрішніх справ комплектується громадянами чоловічої статі, якіпройшли дійсну військову службу, іншими особами, які перебувають у запасіЗбройних Сил України, за винятком офіцерів запасу. У певних випадках на службув органи внутрішніх справ приймаються і жінки. Особливо доцільним єкомплектування особами жіночої статі посад, пов’язаних з оформленням паспортів,різних документів та іншими внутрішніми роботами, що передбачають здійсненнядоглядів і обшуків правопорушників з числа осіб жіночої статі, а також приінших подібних обставинах.
Посади середнього, старшого, і вищого начальницькогоскладу органів внутрішніх справ комплектуються особами, які мають вищу чиспеціальну середню освіту і відповідають вимогам служби в органах внутрішніхсправ. Крім того, середній начальницький склад може комплектуватися особамимолодшого начальницького складу, які мають вищу чи середню освіту, досвідроботи в органах внутрішніх справ і характеризуються позитивно. Г 8 -1
Військовозобов’язані, які зараховані в кадри МВСУкраїни на посади рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, утому числі курсанти і слухачі вищих і середніх спеціальних закладів МВСУкраїни,.у встановленому порядку знімаються з військового обліку і перебуваютьна спеціальному обліку МВС України.
Особливостіпроходження служби в ОВС: прийняття, просування, звільнення.Призначенняна посади, переміщення і просування по службі.
Посади, що заміщаються особами рядового, молодшого,середнього, старшого начальницького складу, і відповідні цим посадам спеціальнізвання визначаються переліками, затверджуваними міністром внутрішніх справУкраїни. L •?2 J
Перелік посад, що заміщаються особами вищогоначальницького складу, затверджуються відповідно до штатного розкладу.
Призначення на посаду рядового і начальницького складупроводиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, щовизначається міністром внутрішніх справ України стосовно його компетенції.Внаслідок цього, слід враховувати такі речі.
При призначенні на посади і переміщенні по службі осібрядового і начальницького складу треба їх використовувати за основною чиспорідненою спеціальністю чи з урахуванням набутого досвіду, а при потребівикористання на посадах за новою для них спеціальністю (призначенню) масперебувати відповідна перепідготовка.
Безперервний строк тимчасового виконання обов’язків завакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців, а за невакантною — чотирьох місяців.
При здійсненні організаційно-штатних заходів особиначальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніхсправ на строк не більш 15 діб.
У виняткових випадках, пов’язаних з особливимиумовами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, алене більше двох місяців, допускається з дозволу міністра внутрішніх справУкраїни. До цього строку не зараховується перебування в черговій відпустці(крім відпусток по вагітності, пологах і догляду за дітьми), на лікуванні(обстеженні) в медичних закладах.
Переміщення по службі осіб середнього, старшого івищого начальницького складу повинно здійснюватися, як правило, без зарахуванняїх у розпорядження відповідного органу внутрішніх справ. Призначення на посадиосіб, які перебувають у розпорядженні відповідного органу, провадиться внайкоротший строк, але не пізніше двох місяців з моменту звільнення їх зпосади.
При потребі термінового заміщення вакантної посадидозволяється прямому начальникові — від начальника органу внутрішніх справрайону, йому рівних і вище, з дозволу начальника, який користується правомпризначення на цю посаду, тимчасово призначати особу начальницького складу навакантну посаду на строк не більше одного місяця.
Необхідність і терміновість переміщення осібсереднього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли відповідноговіку, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов’язки з урахуваннямстану здоров’я, підготовки і досвіду служби, мають визначатися відповіднимипрямими начальниками на підставі висновку військове -лікарської комісії.
Переміщення по службі в іншу місцевість у межахреспубліки осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які недосягли відповідного граничного віку, передбаченого Положенням про проходженняслужби, визнані придатними для проходження військової служби чи придатними донестройової служби в мирний час, але потребують за станом здоров’я чи здоров’ячленів їх сімей зміни місця служби (проживання), провадиться за рішеннямначальника на підставі висновку військово-лікарської комісії.
Особам рядового і начальницького складу, які є міжсобою близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, атакож батьки, брати, сестри і діти подружжя) не дозволяється проходити службу водному й тому ж органі внутрішніх справ, якщо їх служба пов’язана збезпосередньою підлеглістю або підконтрольністю одного із них іншому.
Переміщення по службі осіб рядового і молодшогоначальницького складу провадиться: на вищі посади — в порядку просування послужбі; на рівнозначні посади — у разі необхідності укомплектування інших посадабо для більш доцільного їх використання з урахуванням ділових і особистихякостей, стану здоров’я, віку та підготовки за новою спеціальністю; у зв’язкуіз зарахуванням на навчання до навчальних закладів МВС України із звільненнямзі штатної посади, а також у разі призначення на посаду після закінченнянавчання;
на нижчі посади: при скороченні штатів, за станомздоров’я відповідно до висновку військове — лікарської комісії; за власнимбажанням; за службовою невідповідністю, виходячи з професійних, моральних іособистих якостей; у порядку дисциплінарного стягнення відповідно доДисциплінарного статуту.
У наказах про переміщення осіб рядового іначальницького складу органів внутрішніх справ на нижчі посади оголошуютьсяпричини переміщення.
Переміщення по службі осіб середнього, старшого івищого начальницького складу провадиться: на вищі посади — в порядку просуванняпо службі; на рівнозначні посади — у разі службової необхідності, проведенняпланової заміни в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення врезультаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для більш доцільноговикористання з урахуванням їх ділових і особистих якостей, стану здоров’я, вікуі підготовки за новою спеціальністю; у зв’язку з зарахуванням на навчання взаклади МВС України — при звільненні зі штатної посади, а також у разіпризначення на посаду після закінчення навчання; на нижчі посади: прискороченні штатів, за станом здоров’я відповідно до висновку військове — лікарської комісії; за власним проханням; за службовою невідповідністю,виходячи з професійних, моральних і особистих якостей; в порядкудисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту. І2.\'[
Рішення про переміщення по службі приймаєтьсявідповідним начальником з урахуванням думки прямого начальника і колективуспівробітників.
Просування по службі осіб рядового і начальницькогоскладу здійснюється, як правило, на конкурсній основі з урахуванням ділових іособистих якостей, результатів роботи і виявленої спроможності виконанняобов’язків на вищій посаді, а також висновків атестації.
Порядок і умови проведення конкурсу на заміщення вищоїпосади визначається міністром внутрішніх справ України.
Для співробітників органів внутрішніх справ, якіпроходять службу в районах, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідокаварії на Чорнобильській АЕС, строки служби в цих місцевостях установлюютьсяКабінетом Міністрів України.
При призначенні на вищу посаду, направленні нанавчання і в інших необхідних випадках вони можуть бути переміщені і дозакінчення встановленого строку.
Переміщення осіб середнього, старшого і вищогоначальницького складу з вищих посад на нижчі проводиться:
— при скороченні штатів;
— за станом здоров’я відповідно до висновку військове-лікарської комісії;
— за особистим проханням;
— за службовою невідповідністю, виходячи з ділових,особистих і моральних якостей;
— у порядку дисциплінарного стягнення відповідно доДисциплінарного статуту чи за клопотанням товариського суду честі середнього істаршого начальницького складу.
Переміщення осіб середнього, старшого і вищогоначальницького складу на нижчі посади при скороченні штатів і за станомздоров’я проводиться прямими начальниками в межах наданих їм прав і принеможливості призначення на рівнозначну посаду.
Пониження на посаді в порядку дисциплінарногостягнення проводиться начальником, якому таке право надано Дисциплінарнимстатутом органів внутрішніх справ.
У наказах по особовому складу при переміщенні осібсереднього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посадиоголошуються причини переміщення.
Подальше просування по службі осіб середнього,старшого і вищого начальницького складу, які були переміщені на нижчі посади,проводиться за загальним порядком. Г ^ 3 J
Особи середнього, старшого і вищого начальницькогоскладу, переведені на службу, підлягають відрядженню до нового місця службипісля передачі справ, але не пізніше місячного строку з дня одержання органомвнутрішніх справ наказу або письмового повідомлення про переміщення по службі,крім випадків, коли ця особа перебуває в черговій відпустці чи на лікуванні.
2.2. Особливості підготовки кадрів органів внутрішніхсправ.
Професійна підготовка працівників рядового іначальницького складу органів внутрішніх справ — це організований іцілеспрямований процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками, потрібнимидля успішного виконання оперативно — службових завдань. Порядок організаціїпрофесійної підготовки визначається наказом МВС України від 16 березня 1992 р.№ 147, яким затверджено Настановлення по організації професійної підготовкирядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Г -/-0-і
У системі професійної підготовки встановлюються такіосновні організаційні види навчання, які забезпечують його безперервність:
— початкова підготовка;
— підвищення кваліфікації;
— перепідготовка;
— стажування;
— службова і бойова підготовка;
— самостійна підготовка;
— навчання в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі.Працівники, вперше прийняті на службу в органи внутрішніх справ на посадирядового, молодшого і середнього складу, до самостійного виконання службовихобов’язків проходять спеціальний курс навчання — початкову підготовку.Початкова підготовка проводиться послідовно:
— курсове навчання у навчальних закладах МВС Україниабо училищах професійної підготовки УВС.
Відповідальність за організацію навчання в ознайомчийперіод покладається на начальника органу внутрішніх справ.
При призначенні на посаду за працівником закріплюєтьсянаставник. Наставництво в органах внутрішніх справ є складовою частиною системипрофесійної підготовки та морально-психологічного виховання осіб рядового таначальницького складу. Мета наставництва – забезпечення оптимальної адаптаціїмолодого працівника як фахівця до умов служби, цілеспрямоване формування тарозвиток професійних та особистих якостей, необхідних для виконання основнихзавдань, визначених Законом України «Про міліцію».
Основні завдання наставництва:
1. Допомога молодим працівникам в оволодінніпрофесійними знаннями і необхідними практичними навичками для самостійноговиконання завдань в їх оперативно-службовій діяльності.
2. Виховання в молодих працівників високої громадськоїсвідомості, відданості народу України, вірності Присязі працівника органіввнутрішніх справ, формування дисциплінованості, високої відповідальності завиконання службового обов’язку, необхідних психологічних і моральних якостей.
3. Адаптація молодих працівників до специфічних умовроботи колективів органів внутрішніх справ, осіб рядового та начальницькогоскладу при призначенні на посаду.
Порядок організації наставництва в органах внутрішніхсправ визначається наказом МВС України № 960 — 1999 р, яким затверджено Положенняпро наставництво в органах внутрішніх справ України. Відповідальність заорганізацію наставництва несуть начальники органів внутрішніх справ та їхпомічники по роботі з кадрами. Наставництво встановлюється на 6 місяців, але запотребою може бути продовженим.
Під час проходження початкової підготовки категоричнозабороняється видавати працівникам табельну зброю, а також залучати їх допроведення оперативно — службових заходів, виконання яких пов’язане з ризикомдля життя і здоров’я або може призвести до неправомірних дій з їх боку.Табельна зброя закріплюється за працівником після закінчення початковоїпідготовки.
Курсове навчання здійснюється:
— середнього начальницького складу — у навчальнихзакладах МВС України або спеціалізованих училищах професійної підготовки У МВС;
— рядового і молодшого начальницького складу — вучилищах УМВС, а також у вузах МВС України.
Тривалість і зміст курсового навчання для кожноїкатегорії працівників визначаються окремо. Перелік навчальних закладівспеціалізованих училищ, які здійснюють курсове навчання, категорії працівників,їх кількість, а також тривалість навчання визначаються щорічним планом, якийзатверджується МВС України.
На сьогодні діють в Україні: головний ВУЗ МВСНаціональна академія внутрішніх справ України, Харківський інститут внутрішніхсправ України та інші навчальні заклади, які забезпечують різнопрофільнупідготовку працівників органів внутрішніх справ різних рівнів. В Національнійакадемії внутрішніх справ України працює інститут підготовки управлінськихкадрів органів внутрішніх справ, підготовка слідчих та працівників оперативнихслужб, експертно-криміналістичних та інші.
Підвищення кваліфікації кадрів здійснюється з метоюпослідовного вдосконалення професійної майстерності, вивчення найновіших досягненьнауки і техніки, використання позитивного досвіду в роботі. Працівники органіввнутрішніх справ направляються на навчання в інститути, на факультети, курсипідвищення кваліфікації (учбові збори) з відривом від роботи за конкретноюспеціалізацією або посадою один раз в п’ять років. Г ЗО З
Перепідготовка осіб рядового і начальницького складуорганів внутрішніх справ здійснюється з метою одержання нової спеціальності абов разі переміщення їх на іншу роботу, виконання якої потребує нових знань,умінь і навичок.
Перепідготовка організується в навчальних закладах МВСУкраїни, училищах УМВС за та місцем служби працівників. [2.0^
Строки перепідготовки в навчальних закладах системипідвищення кваліфікації і перепідготовки, училищах УМВС для рядового і начальницькогоскладу встановлюються до 1 місяця, з відривом від роботи. За місцем службиперепідготовка організується шляхом самостійного освоєння працівникамиспецифіки роботи на новій, посаді тривалістю до 2 місяців.
Стажування — це підвищення кваліфікації, яке дозволяєпрацівникам органів внутрішніх справ набути нових знань, практичних навичок іумінь, необхідних для успішного виконання службових обов’язків на займаній абоновій посаді.
Стажування проходять:
а) особи, які закінчили вищі навчальні заклади, післяпризначення на посади;
б) працівники, зараховані у резерв кадрів дляпросування по службі;
в) особи, вперше прийняті в органи внутрішніх справ напосади керівного складу;
г) знову призначений керівний склад УМВС,міськрайорганів;
д) знову призначений керівний, викладацький і науковийсклад навчальних закладів, науково — дослідних установ МВС України. Тривалістьстажування — 1 місяць. Службова і бойова підготовка — це види підвищеннякваліфікації, котрі включають вивчення ряду навчальних предметів працівникамиорганів внутрішніх справ у системі професійної підготовки з метою успішноговиконання оперативно-службових, виробничих завдань і службових обов’язків.
Службова і бойова підготовка організуються у робочийчас і встановлений день і тиждень місяця.
Службова підготовка включає спеціальну, технічну,медичну підготовки. Спеціальна підготовка включає вивчення питань роботи зкадрами, зміцнення дисципліни і законності, вдосконалення діяльності служб;нормативних актів з різних галузей права та ін.
Стосовно технічної підготовки, вивчаються питанняпрактичного застосування науково — технічних засобів і методів, яківикористовуються в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.
У процесі медичної підготовки відпрацьовуються навичкинадання домедичної допомоги потерпілим.
Бойова підготовка — це система навчальних заходів,охоплюючих особисту підготовку рядового і начальницького складу, а також органув цілому, і направлених на забезпечення постійної бойової готовності тавідробку якостей, потрібних для виконання оперативно-службових завдань.
Бойова підготовка включає вогневу і фізичнупідготовки, стройову підготовку, цільну оборону, топографію, статути.
Самостійне навчання — це один з основних видівпідвищення кваліфікації, що проводиться з метою безперервного, систематичногопоповнення і поглиблення знань і навичок. Самостійною підготовкою повинен бутиохоплений весь рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ України.
Навчання в магістратурі, ад’юнктурі і докторантурі — це один з видів підвищення кваліфікації кадрів органів внутрішніх справ.
2.3. Присвоєння спеціальних звань рядовому іначальницькому складу органів внутрішніх справ.
Спеціальні звання рядового і начальницького складуорганів внутрішніх справ присвоюються особам, прийнятим на службу в органивнутрішніх справ, з урахуванням їх особистих якостей, спеціальної чи військовоїосвіти, підготовки, службового досвіду і інших умов, передбачених Положеннямпро проходження служби. Г б J
Особам з числа офіцерів запасу при призначенні напосади середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніхсправ присвоюються спеціальні звання згідно з їх військовими званнями.
Особам, прийнятим на посади старшого начальницькогоскладу, перше спеціальне звання може бути присвоєне не вище звання «майораміліції» або «майора внутрішньої служби», за винятком осіб, якімають вищі офіцерські звання запасу.
Перші спеціальні звання середнього і старшогоначальницького складу присвоюються міністром внутрішніх справ України.
Чергові спеціальні звання середнього і старшогоначальницького складу присвоюються таким чином:
– до майора міліції, майоравнутрішньої служби включно — начальниками головного управління МВС України вКриму, управління МВС України областей. Головного управління МВС України в м. Києві,Управління МВС України в м. Севастополі, Управління МВС України на транспорті;
– до полковника міліції,полковника внутрішньої служби — міністром внутрішніх справ України.
Спеціальні звання вищого начальницького складуприсвоюються відповідно до законодавства. Як правило, вони присвоюються УказамиПрезидента України.
Чергові спеціальні звання особам начальницького складуприсвоюються в послідовному порядку при відповідності чергового званняспеціальному званню, передбаченому займаною штатною посадою, після закінченнявстановленого строку вислуги в попередньому званні і при позитивній атестації.
Установлюються такі строки вислуги і; спеціальнихзваннях молодшого начальницького складу:
молодшогосержанта міліції, молодшого сержанта внутрішньої служби — 1 рік;
сержанта міліції, сержанта внутрішньої служби — 2роки;
старшого сержанта міліції, старшого сержантавнутрішньої служби — 3 роки;
прапорщика міліції, прапорщика внутрішньої служби — 5років.
Не встановлюються строки вислуги в званнях рядовогоміліції, рядового внутрішньої служби, старшини міліції, старшини внутрішньоїслужби, а також старшого прапорщика, про що зазначено в Положенні пропроходження служби.
Особам рядового, молодшого, середнього і старшогоначальницького складу, переведеним з однієї служби (підрозділу) органіввнутрішніх справ в іншу, для особового складу якого встановлені інші спеціальнізвання, наприклад, співробітник перейшов з міліцейської служби у внутрішнівійська чи в підрозділ з штатними посадами внутрішньої служби — де званняприсвоюються відповідно до Положення про проходження служби. При цьомуспеціальне звання не повинно бути нижче наявного звання.
Спеціальні звання молодшого лейтенанта міліції абомолодшого лейтенанта внутрішньої служби присвоюються:
— особам молодшого начальницького складу, якізакінчили курси чи навчальні заклади системи МВС України за скороченоюпрограмою навчання і призначені на посади середнього начальницького складу;
— особам молодшого начальницького складу, якізакінчили середні спеціальні навчальні заклади інших міністерств і відомств,призначені на посади середнього начальницького складу та пройшли спеціальнупідготовку за встановленою програмою;
— особам молодшого начальницького складу, якінавчаються на останніх курсах спеціальних середніх навчальних закладів іпризначені на посади середнього начальницького складу;
— слухачам вищих навчальних закладів системи МВСУкраїни при переведенні їх на п’ятий курс, а тим із них, які до вступу у вищінавчальні заклади відслужили встановлені строки дійсної військової служби — припереведенні на четвертий курс.
Спеціальні звання лейтенанта міліції або лейтенантавнутрішньої служби присвоюються:
молодшим лейтенантам міліції, молодшим лейтенантамвнутрішньої служби після закінчення встановленого строку вислуги в спеціальномузванні, а тим, хто закінчив навчальні заклади системи МВС України чи вищінавчальні заклади інших міністерств і відомств – незалежно від строку вислугироків у цьому званні;
— особам молодшого начальницького складу, якізакінчили навчальні заклади системи МВС України чи вищі навчальні заклади іншихміністерств і відомств і призначені на посади середнього начальницького складу;
— особам, які закінчили навчальні заклади системи МВСУкраїни; особам, які мають вищу освіту і призначені на посади середньогоначальницького складу; .
— особам, які мають військове звання – «лейтенантзапасу» і призначені на посади середнього начальницького складу.
Чергові спеціальні звання особам середнього і старшогоначальницького складу — слухачам навчальних закладів МВС України і ад’юнктам — присвоюються під час навчання при відповідності чергового спеціального званняштатній посаді, яку вони займали до навчання.
Чергові спеціальні звання особам середнього і старшогоначальницького складу — слухачам навчальних закладів і ад’юнктам присвоюються:
— до підполковника міліції, підполковника внутрішньоїслужби включно після закінчення встановленого строку вислуги років відповіднодо спеціального звання;
— до полковника міліції, полковника внутрішньої служби- після закінчення встановленого строку вислуги років у спеціальному званніпідполковника міліції, підполковника внутрішньої служби при відповідностіспеціального звання званню, яке присвоюється за штатною посадою, яку вонизаймали до вступу на навчання, без урахування змін у спеціальному званні(підвищення чи зниження) за цією посадою, зроблених після початку навчання;після закінчення навчального закладу (ад’юнктури) — при відповідностіспеціального звання званню за штатним розкладом, посадою, на яку особасереднього чи старшого начальницького складу призначається після закінченнянавчання.
Установлюються такі строки вислуги в спеціальнихзваннях осіб середнього і старшого начальницького складу:
молодшого лейтенанта міліції, молодшого лейтенантавнутрішньої служби — 1 рік;
лейтенанта міліції, лейтенанта внутрішньої служби — 2роки;
старшого лейтенанта міліції, старшого лейтенантавнутрішньої служби — 3 роки;
капітана міліції, капітана внутрішньої служби — 3роки;
майора міліції, майора внутрішньої служби — 4 роки;
підполковника міліції, підполковника внутрішньоїслужби -5 років.
Термін вислуги в званнях полковника міліції,полковника внутрішньої служби і вище не встановлюються… Для осібначальницького складу, які закінчили вищі школи МВС України із строком навчання5 років і більше, вищі навчальні заклади інших міністерств і відомств з такимже строком навчання чи військові спеціальні факультети при цивільних вищихнавчальних закладах, строки вислуги в спеціальному званні «лейтенантміліції», «лейтенант внутрішньої служби» встановлюютьсятривалістю один рік.
Строки вислуги в спеціальному званні обчислюються віддня підписання наказу про присвоєння цього звання.
Час перебування особи начальницького складу взниженому спеціальному званні в строк вислуги в поновленому спеціальному званніне зараховується.
За успішне виконання завдань, а також за досягненнявисоких результатів в оперативно-службовій діяльності чергові спеціальні званняначальницького складу можуть бути присвоєні достроково або на один ступінь вищеспеціального звання, передбаченого займаною посадою.
Достроково спеціальні звання присвоюються післязакінчення не менше половини встановленого строку вислуги в спеціальному званніта відповідності спеціального звання, що присвоюється, званню, передбаченомузайманою штатною посадою.
Чергове спеціальне звання на один ступінь вищеспеціального звання, передбаченого штатною посадою, присвоюється:
після закінчення встановленого строку вислуги вспеціальному званні особам начальницького складу, що мають учений ступінь;
після закінчення не менш як півтора строку вислуги упопередньому спеціальному званні.
Особам начальницького складу, звільненим зі служби завіком, за станом здоров’я чи скороченням штатів і які мають вислугу 20 і більшероків (в пільговому обчисленні), чергове спеціальне звання до підполковникавключно може бути присвоєно міністром внутрішніх справ України.
Подання для присвоєння чергового спеціального званняособам начальницького складу, які мають стягнення, накладені в порядку,встановленому Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, непровадиться до їх зняття. Для забезпечення своєчасного присвоєння черговихспеціальних звань начальницького складу необхідні для цього документиоформлюються заздалегідь, з таким розрахунком, щоб вони надійшли на розглядначальника, який має право присвоювати відповідне спеціальне звання, до днязакінчення встановленого строку вислуги років у спеціальному званні.
Зниження у званні провадиться у порядку, передбаченомуДисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України. Зниження у званні наодин ступінь є одним з видів дисциплінарних стягнень.
Особи молодшого, середнього і старшого начальницькогоскладу, знижені в спеціальному званні, поновлюються в попередньому званні нераніше ніж через рік після зниження звання при позитивній атестації не залежновід займаної посади наказами начальників, які прийняли рішення про зниження взванні, їм рівних і вище. До поновлення особи начальницького складу впопередньому званні і присвоєння їй чергового спеціального звання повторнезниження в спеціальному званні не допускається.
Особи начальницького складу можуть бути позбавленіспеціальних звань у випадках і порядку, передбачених законодавством:
молодшого начальницького складу — за вироком суду, щонабрав законної сили, також в порядку.встановленому міністром внутрішніх справУкраїни;
середнього і старшого начальницького складу — завироком суду, що набрав законної сили, чи за рішенням Кабінету МіністрівУкраїни;
вищого начальницького складу — відповідно до чинногозаконодавства.
2.4. Відпустки рядового та начальницького складуорганів внутрішніх справ.
Для більш повного і всебічного вивчення питання, щонас цікавить, уявляється доцільним розгляну ги таке поняття, як відпусткирядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Г^-‘7 ••
Положення про проходження служби віділяє такі видивідпусток особовому складу:
— чергові;
— короткострокові;
— через хворобу;
— канікулярні;
— в зв’язку з закінченням навчальних закладів системиМВС України;
— додаткові;
— соціальні (по вагітності, пологах, догляду задитиною);
— творчі: в зв’язку з навчанням.
Обчислення тривалості відпусток — подобове. Святковідні, встановлені законодавством неробочими, в тривалість відпустки невключаються.
При обчислені тривалості відпусток не враховуєтьсятакож час, потрібний на дорогу до місця проведення відпустки і назад, у томучислі при розділі відпустки на дві частини, а також при відкликанні працівниказ відпустки.
При наданні чергової відпустки і додаткової їхтривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на 12 імноженням результату па число повних місяців служби.
Пунктом 50 Положения збережено правило, згідно з якимвідпускникам надається додатковий час для проїзду до місця проведення відпусткиі назад, який не перевищує !5 діб. Тривалість відпустки осіб рядового іначальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарномуобчислені), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсійспівробітникам органів внутрішніх справ України, і передбачається залежно відвислуги:
— менше 10 років — 30 діб щорічно;
— від 10 до 15 років -35 діб щорічно;
— від 15 до 20 років — 40 діб щорічно;
— від 20 років і більше — 45 діб щорічно.
За рішенням Міністра внутрішніх справ України увиняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 дібособам рядового і начальницького складу, які потребують тривалої відпустки узв’язку з особливо складними умовами служби.
Чергова відпустка повинна бути надана протягомкалендарного року кожній особі рядового або начальницького складу. В особливихвипадках з дозволу прямого начальника ( від начальника Головного управління МВСУкраїни в Криму, Управління МВС України областей. Головного управління МВСУкраїни в м. Києві, їм рівних і вище) невикористана чергова відпустка заминулий рік може бути надана в першому кварталі наступного року.
Особам рядового і начальницького складу, які захворілипід час чергової відпустки, тривалість відпустки продовжується на числоневикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який їїнадавав, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником( головним лікарем) лікувального закладу.
Особам рядового і начальницького складу тривалістьчергової відпустки в році вступу на службу в органи внутрішніх справобчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієїдванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби. При цьому особамрядового і начальницького складу, які мають право на відпустку тривалістю 10діб і більше, відшкодовуються витрати на проїзд до місця проведення відпуски іназад, а також надається понад тривалість відпустки час на перебування вдорозі. Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового чиначальницького складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою внаступному році.
Особам рядового і начальницького складу, які маютьправо на відпустку тривалістю 40 діб і більше, дозволяється за їх бажанням,використати її в два строки. При цьому одна частина відпустки повинна бути неменше 30 діб.
Особам середнього, старшого і вищого начальницькогоскладу в разі переводу по службі в іншу місцевість дозволяється за їх бажаннямпоєднувати дві відпустки, тобто за два роки. Поєднана відпустка надається зановим місцем служби і її загальна тривалість не повинна перевищувати трьохмісяців, без урахування часу, потрібного для проїзду до місця проведеннявідпустки і назад, але не більше 15 діб. У випадку службової необхідностіпоєднана відпустка за новим місцем служби може бути надана в два строки, умежах загальної тривалості і з компенсацією щоразу витрат за проїзд.
Відкликання осіб рядового і начальницького складу ізвідпустки, як правило, забороняється. Якщо виникне крайня необхідність, товідкликання із чергової відпустки може бути дозволено прямим начальником (відначальника УМВС, йому рівних і вище).
При відкликанні із чергової відпустки невикористана їїчастина надасться, як правило, и поточному році. Якщо невикористана частинавідпустки складає 10 діб і більше, особам рядового і начальницького складу сплачуєтьсявартість проїзду до місця проведення відпустки і назад, але не далі пункту, зякого вони були відкликані, а також надається додатковий час на дорогу понадтривалості відпустки.
За бажанням осіб рядового і начальницького складу,невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки нанаступний рік.
Особам середнього, старшого і вищого начальницькогоскладу, звільненим із органів внутрішніх справ, за віком, через хворобу,обмежений стан здоров’я чи скорочення штатів у році звільнення, за їх бажанням,надасться відпустка, тривалість якої визначається так само, як і чергової.Іншим звільненим із органів внутрішніх справ виплачується компенсація заневикористану відпустку.
Короткострокова відпустка особам рядового іначальницького складу органів внутрішніх справ за віком, через хворобу,обмежений стан здоров’я чи скорочення штатів у році звільнення, за їх бажанням,надасться відпустка, тривалість якої визначається так само, як чергові. Іншимзвільненим із органів внутрішніх справ виплачується компенсація заневикористану відпустку.
Короткострокова відпустка особам рядового іначальницького складу органів внутрішніх справ надається при наявності поважнихпричин строком до 10 діб, без урахування часу, необхідного для проїзду до місцяпроведення відпустки і назад.
Короткострокова відпустка у тривалість черговоївідпустки не включається.
Відпустки через хворобу надаються особам рядового іначальницького складу на підставі висновків військове — лікарської комісії.
Тривалість відпустки через хворобу визначаєтьсяхарактером захворювання. У загальному обчисленні час безперервного перебуванняу відпустці через хворобу не повинен перевищувати 4 місяців, крім випадків,коли законодавством передбачені більш довготривалі строки перебування на лікуванні.Цей строк може бути продовжений рішенням прямого начальника (від начальникаУправління МВС України, йому рівних і вище) на підставі висновків лікувальногозакладу.
По закінченні встановленого строку безперервногоперебування у відпустці через хворобу особи рядового і начальницького складупідлягають обстеженню військове — лікарською комісією для вирішення питання пропридатність їх до подальшого проходження служби.
Час перебування на лікуванні осіб рядового іначальницького складу в зв’язку з одержанням ними при виконанні службовихобов’язків поранень, контузій чи інвалідності строком не обмежується. Налікарське обстеження вказані особи направляються після закінчення лікування.
Відпустка через хворобу в тривалість черговоївідпустки не включається.
Канікулярна відпустка надається особам рядового іначальницького складу, які навчаються на очних факультетах (відділеннях) унавчальних закладах системи МВС України, один раз протягом навчального року підчас перерви занять на строки, передбачені навчальними планами.
Відпустки випускникам навчальних закладів МВС Україниі інших міністерств і відомств надаються по закінченні навчальних закладів настрок, установлений для осіб рядового і начальницького складу.
Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницькогоскладу надаються відповідно до законодавства.
2.5. Порядок звільнення з органів внутрішніх справ.
Положенням про проходження служби рядовим іначальницьким складом органів внутрішніх справ встановлені певні термінислужби. При чому для осіб рядового, молодшого начальницького складу,середнього, старшого і вищого начальницького складу ці терміни не однакові.Так, особи рядового і начальницького складу перебувають на службі в органахвнутрішніх справ: чоловіки — до 45-річного віку; жінки -до 40-річного віку. ^J
За згодою цих осіб, безпосередній начальник, що масправо прийому їх на службу, може продовжити термін їх служби на 5 років. Цеприпускається у випадках доцільності і придатності до служби цих осіб.
Начальницький склад мас різні терміни служби. Особисереднього і старшого начальницького складу органів внутрішніх справ, завинятком:
— полковників міліції і полковників внутрішньоїслужби, перебувають на службі до 45 років;
— полковники міліції і полковники внутрішньої служби-до 50 років;
— генерал-майори, генерал-лейтенанти міліції ігенерал-майори, генерал-лейтенанти внутрішньої служби — до 55 років;
— генерал-полковники внутрішньої служби — до 60 років.
Особи, які досягли відповідного віку, підлягаютьзвільненню в запас з постановкою на військовий облік, або у відставку. Протеінколи обставини складаються так, що досвідчені працівники потрібні на службі ворганах внутрішніх справ. Для таких випадків зроблено виняток. Положеннямпередбачається, що при потребі працівники органів внутрішніх справ можуть бутизалишені на службі на термін до 5 років. Це рішення стосовно осіб середнього істаршого начальницького складу до полковника міліції і полковника внутрішньоїслужби приймається начальником, якому надане право призначення даних осіб напосаду. Щодо генералів (за винятком генерал-полковників внутрішньої служби), торішення про продовження термінів служби приймається міністром внутрішніх справУкраїни.
Продовження термінів служби генерал — полковникавнутрішньої служби здійснюється Кабінетом Міністрів України.
У виняткових випадках особам середнього, старшого абовищого начальницького складу термін служби в органах внутрішніх справ може бутипродовжений, з урахуванням стану здоров’я, у такому ж порядку повторно до 5років, а деяким із них, які мають учений ступінь чи учене звання — до 10 років.
Особи середнього і вищого начальницького складу,залишені на службі в органах внутрішніх справ понад граничний вік, можуть бутизвільнені в запас Збройних Сил України чи у відставку до закінчення терміну, наякий вони були залишені на службі.
Особи рядового і начальницького складу органіввнутрішніх справ можуть бути звільнені зі служби і достроково. Таке правонадане Міністру внутрішніх справ України, а також начальникам Головногоуправління МВС України в Криму, Управлінь МВС України в областях, Головногоуправління МВС України в м. Києві, Управління МВС України в м. Севастополі,Управлінь МВС України на транспорті. Дострокове звільнення зі служби осібсереднього, старшого і вищого начальницького складу, що не досягли граничноговіку перебування на службі в органах внутрішніх справ, проводиться у такихвипадках, а саме:
— за станом здоров’я — відповідно до висновкувійськово-лікарської комісії;
— у зв’язку із скороченням штатів — у разі відсутностіможливості використання на службі;
— за власним бажанням — при наявності причин, щозаважають виконанню службових обов’язків;
— у зв’язку з переходом у встановленому порядку нароботу в інші міністерства, відомства (організації, заклади);
— за службовою невідповідністю;
у разі скоєння злочину, після набрання законної силиобвинувальним вироком суду.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу зіслужби проводиться:
а) у запас Збройних Сил України з постановкою навійськовий обпік, якщо особа не досягла граничного віку, встановленого Законом«Про загальний військовий обов’язок і військову службу» дляперебування осіб, які мають військові звання і за станом здоров’я придатні довійськової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досяглиграничного віку, встановленого Законом «Про загальний військовий обов’язокі військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповіднівійськові звання або визначені військо — лікарськими комісіями непридатними застаном здоров’я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Особи рядового і молодшого начальницького складузвільняються зі служби в запас ( з постановкою на військовий облік):
а) за віком — при досягненні віку, встановленого дляних Положенням про проходження служби;
б) через хворобу — у разі визнання їх непридатними довійськової служби в мирний час ( в воєнний час — обмежено придатним 2-гоступеню ) за рішенням військове — лікарської комісії;
в) через обмежений стан здоров’я — у разі визнання їхпридатними до військової служби поза строєм в мирний час (в воєнний час — обмежено придатним 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії принеможливості використання їх на службі в зв’язку з відсутністю відповіднихвакантних посад;
г) за вислугою строку служби, передбаченого договором,якщо особи рядового і молодшого начальницького складу не виявляють бажанняпродовжувати службу;
д) через службову невідповідність;
е) за порушення дисципліни;
є) за власним бажанням — при наявності поважнихпричин, що перешкоджають виконанню службових обов’язків;
ж) через скорочення штатів — при відсутностіможливості подальшого використання на службі.
Особи середнього, старшого і вищого начальницькогоскладу звільняються зі служби в запас ( з постановкою на військовий облік):
а) за віком — при досягненні віку, встановленого дляних Положенням про проходження служби. Крім того, за віком можуть бутизвільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більшероків ( в пільговому обчисленні), яким до досягнення встановленого вікуперебування на службі залишилося .3 роки і менше, а за їх бажанням придосягненні цього віку — не залежно від наявності вислуги років;
б) через хворобу — у разі визнання їх непридатними довійськової служби в мирний час (у воєнний час — обмежено придатним 2-гоступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;
в) через обмежений стан здоров’я — у разі визнання їхпридатними до військової служби поза строєм.у мирний час ( у воєнний час — обмежено придатним 1 -го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії принеможливості використання їх на службі у зв’язку з відсутністю відповіднихвакантних посад;
г) через скорочення штатів — при відсутностіможливості подальшого використання на службі;
д) через службову невідповідність;
е) за порушення дисципліни;
є) за власним бажанням — при наявності поважнихпричин, що перешкоджають виконанню службових обов’язків;
ж) у зв’язку з переходом у встановленому порядку нароботу в інші міністерства і відомства ( організації).
Особи рядового і начальницького складу звільняються зіслужби у відставку ( із зняттям з військового обліку):
а) за віком при досягненні граничного віку,передбаченого законодавством для перебування в запасі осіб, які маютьвідповідні військові звання;
б) через хворобу — у разі визнання їх непридатними довійськової служби за рішенням військове — лікарської комісії.
Особи рядового і начальницького складу, які скоїливчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняютьсяз органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимогцього Положення.
Особи рядового і начальницького складу, засуджені завчинення злочину (в тому числі без позбавлення спеціального звання), підлягаютьзвільненню зі служби в органах внутрішніх справ після вступу в законну силувироку суду.
Особи рядового і начальницького складу, які виявилибажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямогоначальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як затри місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Звільнення 5 і служби осіб рядового і молодшогоначальницького складу проводиться начальниками, яким таке право наданеміністерством внутрішніх справ України.
Звільнення осіб середнього, старшого і вищогоначальницького складу в запас і відставку проводиться:
— до підполковника міліції, підполковника внутрішньоїслужби — начальниками Головного управління МВС України в Криму, Управління МВСУкраїни областей. Головного управління МВС України в м. Києві, Управління МВСУкраїни в м. Севастополі, Управління МВС України на транспорті і рівними їмначальниками, яким таке право надано міністром внутрішніх справ України;
— до полковника міліції, полковника внутрішньої службивключно міністром внутрішніх справ України; (але наказом МВС України від 12липня 1992 p. № 441 «Про визначення прав начальників органів (підрозділів)внутрішніх справ» міністр надав право.начальникам Головного управлінняМВС України в Криму, Головного управління МВС України в м. Києві, УправлінняМВС України областей і в м. Севастополі, Управління МВС України на транспортізвільняти працівників до полковника міліції, полковника внутрішньої службивключно за всіма підставами, передбаченими Положеннями про проходженняслужби.);
— осіб вищою начальницького складу — відповідно дозаконодавства.
Особам середнього, старшого і вищого начальницькогоскладу, крім осіб середнього і старшого начальницького складу міліції, якібездоганно прослужили в органах внутрішніх справ. Збройних Силах, Службібезпеки 20 і більше років (у пільговому обчисленні), а тим, які мають особливізаслуги, незалежно від вислуги років, при звільненні в запас або відставкунаказами начальників, які здійснюють звільнення, може надаватися право носіннявстановленої форми одягу. Цими ж начальниками можуть бути позбавлені цьогоправа особи, засуджені за вчинення злочину, або такі, що вчинили проступки тадії, які дискредитують звання рядового і начальницького складу органіввнутрішніх справ.
Особи рядового і начальницького складу, які померли,загинули, зникли без вісті, а також позбавлені спеціального звання,виключаються з кадрів МВС України у порядку, визначеному міністром внутрішніхсправ України.
Після звільнення з органів внутрішніх справ особирядового і начальницького складу беруться військкоматами на військовий облік увстановленому порядку.
Порядок проходження служби особовим складом органіввнутрішніх справ у воєнний час визначається Кабінетом Міністрів України.
2.6. Пенсійне забезпечення співробітників органіввнутрішніх справ.
Пенсійне забезпечення працівників міліції має певні особливостіі тому регулюється окремим законодавством. Як військовослужбовці, так іпрацівники органів внутрішніх справ мають ряд пільг по пенсійному забезпеченню.Тому ці відносини регулює єдиний для обох структур Закон України ” Пропенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядовогоскладу органів внутрішніх справ”, прийнятий 9 квітня 1992 р. і оголошенийнаказом МВС України від 2 червня 1992 p. №311. У ньому визначені умови іпорядок пенсійного забезпечення осіб начальницького і рядового складу органіввнутрішніх справ та членів їх сімей. L ^°. ‘ J
Види пенсійного забезпечення такі:
— пенсія за вислугу років;
— пенсія по інвалідності;
— пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Відповіднодо цього закону пенсії призначаються після звільнення зі служби, пенсії поінвалідності та у зв’язку з втратою годувальника призначаються незалежно відтривалості служби. Право на пенсію за вислугу років мають:
особи рядового і начальницького складу органіввнутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби 20 років і більше;
— особи середнього, старшого та вищого начальницькогоскладу органів внутрішніх справ, які звільнені зі служби за віком, черезхворобу, у зв’язку зі скороченням штатів або обмеженим станом здоров’я і надень звільнення досягни 45 — річного віку та мають загальний трудовий стаж 25календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становитьслужба в органах внутрішніх справ.
Пенсії за вислугу років призначаються в такихрозмірах:
особам рядового і начальницького складу органіввнутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше: за вислугу років — 50%,
а звільненим у відставку за віком або через хворобу — 55% відповідного грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років — 3% відповідних сум грошового забезпечення; особам середнього, старшого і вищогоначальницького складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовийстаж 25 років і більше, з яких 12 років і 6 місяців становить служба в органахвнутрішніх справ: за загальний трудовий стаж 25 років -50 % і за кожний рікстажу понад 25 років — 1 % відповідних сум грошового забезпечення.
Збільшений розмір пенсій встановлюється особам, якібрали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а такожособам які визнані інвалідами та учасниками війни.
Порядок обчислення вислуги років для призначенняпенсій відповідно до цього закону особам і начальницького складу органіввнутрішніх справ, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 17липня 1992р №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення тавиплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам,мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби законтрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ тачленам їх сімей ».
Пенсії по інвалідності призначаються особам рядового іначальницького складу органів внутрішніх справ, які стали інвалідами, якщоінвалідність настала в період проходження ними служби чи не пізніше 3 місяцівпісля звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше цього строку,але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, одержаних заперіод проходження служби. Групи і причини інвалідності, а також час їїнастання, встановлюються медико-соціальними експертними комісіями. Залежно відступеня втрати працездатності інваліди поділяються на три групи згідно іззагальним законодавством.
Стосовно причин інвалідності інваліди з числа осібрядового і начальницького складу органів внутрішніх справ поділяються на дві категорії:
1) інваліди війни — при настанні інвалідностівнаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини,ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, при виконанні іншихслужбових обов’язків або захворювання, пов’язаного з участю в ліквідаціяхнаслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи у бойових діях в мирний час;
2) інші інваліди -з числа осіб рядового іначальницького складу органів внутрішніх справ — при настанні інвалідностівнаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов’язаного звиконанням службових обов’язків, або внаслідок захворювання, пов’язаного зпроходженням служби.
Пенсії по інвалідності особам рядового іначальницького складу призначаються в таких розмірах:
— інвалідам війни 1 групи — 100 процентів;
— 2 групи — 80 процентів;
— 3 групи — 60 процентів відповідних сум грошовогозабезпечення;
— іншим інвалідам 1 групи — 70 процентів;
— 2 групи — 60 процентів;
— 3 групи — 40 процентів відповідних сум грошовогозабезпечення.
Пенсії у зв’язку з втратою годувальника сім’ям осібначальницького і рядового складу органів внутрішніх справ призначаються, якщогодувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців післязвільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення,контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, асім’ям пенсіонерів з числа осіб начальницького і рядового складу — якщогодувальник помер в період одержання пенсії або не пізніше 5 років післяприпинення її виплати.
Право на пенсію в зв’язку з втратою годувальника маютьнепрацездатні члени сімей загиблих, померлих або осіб, які безвісті,начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які перебували на їхутриманні.
Вказаним законом встановлюються також правила обчислення,виплати та перерахунку пенсій.
Проблеми реформування інститутупроходження служби в ОВС та організаційно-правові проблеми оцінки кадрів ОВС
Сучасна кримінальнаситуація в Україні — якісно новий феномен як за способами злочинних проявів, так і за ступенем їх руйнівного впливу на життєдіяльність суспільства, права і свободигромадян. Період реформ супроводжується проникненням криміналітету майже у всісфери суспільного життя. Українська держава вбачає своїм пріоритетним завданнямзахист громадян від насильства і безладу, будь-яких протиправнихпосягань, тому що сьогодні значна частинанаших громадян обґрунтовано та гостро відчуває свою беззахисність перед натиском злочинності, в той же час чималозлочинців залишаються безкарними.
Політичне,економічне та соціальне оновлення суспільства в процесі побудовидемократичної правової держави зумовлює потребу приведення правових, організаційних,структурних та інших засад функціонування органів державної виконавчої влади у відповідність зновими умовами їх діяльності та розвитку. Органивнутрішніх справ, як складова частина органів державної виконавчої влади, повинні забезпечити реалізацію наданих їмповноважень, виходячи з пріоритетності праві свобод людини.
Зростаннязлочинності до рівня реальної загрози національній безпеці Українивисуває перед органами внутрішніх справ нові завдання, зумовлює необхідністьперегляду стратегічних напрямів їхньої діяльності, пошуку нових підходів доорганізації та здійснення охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю,які б відповідали сучасній обстановці та тенденціям її розвитку.
Органивнутрішніх справ, як і все суспільство, переживають кризу, що негативнопозначається на їхній діяльності. Кризові явища посилюються надмірною перевантаженістю,що певною мірою пов’язано з виконанням органами внутрішніх справбагатьох функцій, які безпосередньо не стосуються охорони громадського порядку таборотьби із злочинністю. У зв’язку з цим чисельність працівників МВС досить значна, на їх утримання витрачаєтьсябагато коштів, тоді як реальною роботою,пов’язаною із захистом життя, здоров’я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань,займається менша їх частина.
Структура органіввнутрішніх справ і організація управління нею надто громіздка: численні підрозділи і ланки управління дублюють одна одну,через що мають місце неузгодженістьта паралелізм у виконанні функцій, звідси — низький вплив управлінських структур на ефективністьдіяльності системи.[1]
Зростаннязлочинності, зміни її форм, що відбуваються останнім часом, ставлять перед ОВС нові завдання та зумовлюютьнеобхідність перегляду стратегічних напрямків їх діяльності, пошукутаких підходів до організації та здійсненняохорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, які б відповідали сучасній обстановці та ЇЇ тенденціям.
Необхідністьреформування ОВС викликана ще й тим, що вони, як і все суспільство, переживають глибоку кризу, обумовлену багатьма факторами,які негативно впливають на їх діяльність. Кризові явища посилюютьсянадмірною перевантаженістю ОВС. Відіграючипротягом багатьох років роль важливого інструментакомандно-адміністративної системи, вони до цього часу виконують значну частинуфункцій, які безпосередньо не пов’язані з охороною громадського порядку таборотьбою зі злочинністю. Тому хоча чисельність працівників досить велика, і наїї утримання витрачається багато коштів, реально роботою по захисту життя,здоров’я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави відпротиправних посягань займається їх менша частина. Досить сказати, що майжекожний четвертий співробітник системи МВС — це працівник Державної служби охорони, яка здійснює функції охорони установ.
Отже,необхідність реформування системи ОВС України викликана низкою чинників.
По-перше, політичне,економічне та соціальне становлення суспільства в процесі побудови демократичної правової держави зумовлює потребу приведенняправових, організаційних, структурних та інших засад функціонуванняорганів державної виконавчої влади Україниу відповідність до нових умов їхньої діяльності та розвитку. Основнимиправовими актами, що регламентували діяльність ОВС України в минулому були УказПрезидії ВР СРСР від 8 червня 1977 року «Про основні обов’язки і праварадянської міліції по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю» та Положення про радянську міліцію,затверджене Постановою КМ СРСР від 8червня 1973 року №385 (але ці документи для громадян були практичнонедоступними). Звичайно, що діюча система МВС, яка створена багато років тому,була пристосована до суспільно-політичного ладу колишнього Союзу РСР. Зараз структурна побудова, завдання тафункції, форми і методи роботи ОВС, хоч і набули певних еволюційнихзмін, все ще не повністю відповідають сучаснимполітичним, економічним та соціальним реаліям в Україні. Як наслідок, діяльністьорганів внутрішніх справ не завжди встигає за процесами розбудови нової держави.
1 Кравченко Ю.Ф. Міліція України.—К.,1999.—с.220.
По-друге, структурасистеми МВС та організація управління нею надто громіздкі. Численні підрозділи і ланки управління дублюють одна одну,що спричиняє неузгодженість та паралелізм у виконанні функцій. Звідси — низький рівень впливу управлінськихструктур на ефективність діяльності системи.
По-третє,в системі виконавчої влади Міністерство внутрішніх справ з підпорядкованимийому органами і внутрішніми військами є центральною ланкою забезпеченняправопорядку і боротьби зі злочинністю в державі, тому воно повинно переорієнтуватисвою діяльність на забезпечення насамперед захисту прав і свобод людини. Цяпринципова лінія значною мірою вже реалізується на практиці.
Зіншого боку, органи внутрішніх справ, як і все суспільство, також переживаютькризу. На їхній діяльності негативно позначаються надмірні перевантаження, що певною міроюпов’язані з виконанням органами внутрішніх справ багатьох функцій, якібезпосередньо не стосуються охорони громадського порядку та боротьби зізлочинністю. Хоча чисельність працівників ОВС досить значна, ефективністьїхньої роботи по захисту прав і свобод людини поки ще недостатня.
Реформуваннямає базуватися на таких основних принципах: єдності системи МВС, її максимальної економічності,простоти і гнучкості структурної побудови; першочерговогозабезпечення діяльності та розвитку низових ланок органів внутрішніхсправ як основи системи МВС; доступності для населення інформації продіяльність органів внутрішніх справ; пріоритетної орієнтації кожної служби і підрозділу, незалежно від їхньої функціональноїспеціалізації, на вирішення завдань
боротьби зізлочинністю та створення громадської безпеки; тісної співпраці з місцевимиорганами державної виконавчої влади у забезпеченні правопорядку на їхніх територіях; наступності, поетапності тагласності у здійсненні всіх перетворень, недопущенні або зведенні домінімуму можливих утисків законних інтересівпрацівників ОВС.10
На цей час дієдостатньо широка мережа нормативно-правових актів, що регламентують діяльність ОВС. Серед них закони, положення, укази,накази, інструкції і т.п. Таким чиномскладається цілий комплекс нормативного матеріалу, елементи якого не завжди відповідають вимогамсистемності, узгодженості, доступності. Серед документів, що регламентуютьорганізацію та діяльність ОВС слід назвати:Конституцію /Основний Закон/ України; Закон України про міліцію; Положенняпро Міністерство внутрішніх справ, затверджене Указом Президента України від 17жовтня 2000 року №1138/2000; Указ Президента України «Про утворення місцевої міліції» від 22 січня2001 року №29/2001; Концепцію розвитку МВС, схвалену Постановою КМУ від24 квітня 1996 року №456; Програму діяльності ОВС щодо поліпшення правопорядкув Україні на початку третього тисячоліття, схвалену на засіданні Колегії МВСУкраїни від 16 грудня 1996 року; Положення про проходження служби в органахвнутрішніх справ; Закон України прооперативно-розшукову діяльність, Державну програму боротьби із злочинністю, Закон України про організаційно-правові основиборотьби з організованою злочинністю,Закон України про державну службу, інші нормативно-правові акти.
Слід зазначити, що зучастю відповідних комісій Верховної Ради України практично створена нова законодавча база для діяльності правоохороннихорганів. Лише з питань, у вирішенні яких приймає участь МВС України,прийнято більше 150 законів та постанов. Ізправоохоронними органами іноземних держав підписано більш як ЗО угод з питань взаємодії та правовоїдопомоги.
10 Ануфріев М.І. Актуальні проблеми реформування системиОВС України // УАВС. Науковий вісник.—К.,1997. Вип.2.
Виходячиіз завдань побудови в Україні демократичної правової соціальної держави,треба проаналізувати комплекс діючих нормативних документів, що регулюютьдіяльність міліції, з позицій реалізації деяких принципів правової держави:принципу реального забезпечення прав та свобод громадян; принципу взаємноївідповідальності держави та особи; принципу високої правової культури членівсуспільства. Осмислення діючого законодавства через систему названих принципів та порівняльний аналіз іззаконодавством інших країн допоможе більш ретельновивірити співвідношення завдань, що виходять із потреби конституційного розвитку України, та якості правових засобів, задопомогою яких будуть вирішуватисяці завдання.
Роботущодо деуніверсалізації ОВС, а насамперед міліції, слід розпочати з перейменуванняміліції на поліцію. Слово «міліція» латинського походження і перекладаєтьсяяк «військова служба, військо, яке формується лише під час військовихдій». Слово «поліція» грецького походження і перекладається як «управліннясправами держави, установи, що охороняє життя, здоров’я, майно громадян,громадський порядок.»
Середголовних напрямів реформування одним із чільних має стати удосконаленняуправління та організаційно-штатних структур системи МВС. Розвиток управлінняпотрібно здійснювати з метою забезпечення ефективного функціонуваннясистеми у звичайних умовах та в умовах ускладнення оперативної обстановки зурахуванням змін у соціально-політичній та економічній ситуації.
Пріоритетнимзавданням має бути забезпечення стійкого управління на основі максимальноповної інформації про оперативну обстановку, тенденції та перспективи їїрозвитку.
Цевимагає здійснення низки заходів щодо чіткого розмежування і забезпеченняраціонального співвідношення функцій міністерства з підпорядкованими йомуорганами та підрозділами, забезпечення організаційної єдності системи.
Цілкомочевидна необхідність зміцнення штабної функції з метою підвищення ефективностіуправління (особливо оперативного), усунення дублювання в роботі, делегування частиниуправлінських функцій від МВС до ГУМВС, зменшення на цій основі витрат наутримання управлінського апарату і посиленняслужб та підрозділів практичної спрямованості.
Необхіднодосягти оптимального співвідношення штабних, лінійно-галузевих підрозділів зфункціональними підрозділами у структурах управління. На рівнях апаратівМВС-ГУМВС-УМВС повинні залишитися функції координації, методичного керівництва,контролю й інспектування, безпосереднього планування та організації проведення заходівдержавного і міжрегіонального рівня, а також організації реагування нанадзвичайні ситуації та розкриття тяжких злочинів, що викликали широкий громадський резонанс.
Зметою усунення паралелізму в управлінні необхідно здійснити перебудову структури апарату міністерств,перерозподілити функції між його підрозділами, об’єднати головні управління тауправління, які вирішують однотипні чи подібні завдання, в єдині управлінські блоки або служби.
Зважаючи на особливуроль в управлінській діяльності штабів, у процесі їхньої реорганізації має бути створена дійова система оперативногореагування на зміни в оперативній обстановці, надзвичайні події шляхомоб’єднання відповідних сил і засобів у єдиний блок, зміцнення черговихчастин як органів оперативного міжгалузевогоуправління.
Зарахунок зменшення аналітичних та контрольних функцій галузевих служб доцільнопосилити аналітичні підрозділи штабів, створити підрозділи планування та проведенняоперативно-профілактичних і спеціальних операцій, координації дій МВС при надзвичайних ситуаціях.
До речі, штатначисельність організаційно-аналітичного управління штабу міністерства нещодавно вже збільшена на 18 одиниць і заразкомплектується за цим принципом.
Структурнуперебудову апаратів ГУМВС-УМВС в областях слід здійснити з урахуванням новоїорганізаційно-штатної структури центрального апарату міністерства.Начальникам ГУМВС-УМВС необхідно надати право коригувати відповідніорганізаційні структури і перерозподіляти штатну чисельність підпорядкованихслужб і підрозділів у межах номенклатури посад, визначеної МВС України, з урахуванням оперативноїобстановки на місцях. Вони також матимуть правопередавати частину своїх повноважень начальникам міськрайвідділів і управлінь.
Особливоїуваги потребує удосконалення діяльності міськрайлінорганів внутрішніх справ, їхня структурнапобудова, правове, організаційне, методичне і матеріально-технічне забезпеченнямають бути приведені відповідно до сучасних умов. З цією метою слід розробити іекспериментальне випробувати моделі їх структурно-штатної побудови таорганізації діяльності з урахуванням конкретно; оперативної обстановки, реальних навантажень та умов роботи. Розширитиправа їх начальників при призначенні та використанні особового складу,маневруванні силами та засобами, використанні ресурсів у межах,визначених нормативними актами МВС.
Для докорінногополіпшення діяльності щодо попередження і розкриття злочинів необхідноздійснити нормативне розмежування функцій у цій сфері між підрозділамикримінальної міліції, міліції громадської безпеки та підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.11
Концептуальний підхідтут такий. На кримінальну міліцію покладаються завдання та функції по попередженню й розкриттю тяжких злочинів шляхом проведенняоперативно-розшукових заходів, їх виконують структурні підрозділи кримінальної міліції: карного розшуку, боротьби знезаконним обігом наркотиків, Державноїслужби боротьби з економічною злочинністю, боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування,кримінальної міліції у справах неповнолітніх. У цьому їм сприяють,виконуючи спеціальні завдання, підрозділи кримінального-пошуку,експертно-криміналістичної та оперативно-технічної служб.
Визначаютьсячіткі межі компетенції кожної зі служб кримінальної міліції, а також між рівнями МВС-ГУМВС-УМВС,міськрайлінорганами. Розробляється та нормативнезакріплюється критерій розкриття злочинів, який би відображав реальний стан цієї роботи і стимулював її.
КравченкоЮ.Ф. Міліція України.—К..1999.—с.223.
Карний розшук буде насамперед займатися розкриттям тяжкихзлочинів, пов’язаних із посяганнями на життя та здоров’я громадян, на їхвласність, виявленням каналів і припиненням незаконного обігу зброї та наркотиків,розшуком осіб,підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів і тих, котрі переховуються від слідства і суду.
Зусилляпідрозділів по боротьбі з економічною злочинністю необхідно зосередити внайбільш криміногенних і важливих для економіки держави сферах, на посиленніборотьби з хабарництвом, порушенням правил про валютні операції, розкраданнямна підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності,із злочинами у банківській та фінансовій сферах, з легалізацією злочиннихприбутків, а також на удосконаленні форм і методів викриття злочинної діяльності усфері економіки.
Спецслужба по боротьбі з організованою злочинністю повинна забезпечувативиявлення і припинення діяльності організованих злочинних груп, банд, іншихзлочинних формувань з міжрегіональними та міжнародними зв’язками, встановленняїхніх корумпованих зв’язків в органах влади.
Рольміліції громадської безпеки у боротьбі зі злочинністю повинна постійнопідвищуватись. Мається на увазі поліпшення роботи її структурних служб, спрямованоїна здійснення загальної та індивідуальної профілактики злочинів, не віднесених докатегорії тяжких.
Дискусійнимпоки що є питання про створення муніципальної міліції. З цього приводу доМВС звертаються народні депутати, представники місцевих органів державноївлади. Аналізуючи умови політичного та економічного життя в Україні натеперішньому етапі, автор приводить до висновку про можливість створення муніципальнихпідрозділів та їх забезпечення як в правовому, організаційному, так і вматеріальному аспектах.
Висунуторяд пропозицій щодо правового статусу муніципальної міліції, основнимифункціями якої повинні стати:
— несіння патрульно-постової служби на вулицях, площах, парках, скверах, іншихгромадських місцях;
— участь у розшуку та затриманні злочинців, попередження групових порушень громадськогопорядку;
— забезпечення безпеки руху;
— виявлення осіб, щоухиляються від суспільно-корисної праці та ведуть антигромадський спосіб життя, займаються пияцтвом, наркоманією,прийняття до них відповідних мірвпливу;
— здійснення контролю за дотриманням громадянами рішень місцевих органів самоврядування;
— участь у рятуванні людей під час стихійного лиха та в інших надзвичайних обставинах;
— виявлення причин та умов, що сприяють скоєнню правопорушень в громадськихмісцях та прийняття відповідних заходів до їх подолання. Муніципальноюміліцією мають розслідуватися (у формі проведення дізнання) лише ті злочини,які не складають великої суспільної небезпеки.
Слід підкреслити, щоголовним елементом у структурі муніципальних підрозділів має стати патрульно-постоваслужба. В Україні, як і в багатьох інших країнахсвіту, значної шкоди суспільству завдають правопорушення, що скоюються в громадських місцях. В цьому аспектіпатрульно-постова служба є універсальним засобом для виконання різного родусоціальних функцій, особливо такої важливої, як охорона громадськогопорядку, її чисельність у складі муніципальної міліції може складати до 70% від загальної кількості співробітників. Інші 30% розподіляються між службами дільничихінспекторів, екологічної міліції або Іншими структурними підрозділами,створеними за ініціативою місцевого органу самоврядування.У містах Києві та Харкові передбачається провести експеримент зі створеннятаких підрозділів. За його результатами можна буде робити певні висновки.
Великийобсяг роботи належить здійснити у напрямі поліпшення ролі внутрішніх військ,особливо спеціальних моторизованих частин з охорони громадського порядкута у боротьбі з проявами тероризму.
Служба дільничних, інспекторів міліції має статицентральною ланкою профілактики правопорушень, їй доцільно надати правоприймати рішення щодо окремих адміністративних правопорушень. Такі пропозиціїМВС подало, і вони чекають свого законодавчого вирішення.
Вживатимутьсязаходи шодо звільнення міліції громадської безпеки від деяких не властивихїй функцій — паспортної та візової роботи, медичного обслуговуваннянетверезих, утримання осіб, які ведуть бродяжницький спосіб життя.
Неможуть залишатися незмінними підходи до забезпечення діяльності Державтоінспекцїї.Деякі функції по організації дорожнього руху необхідно поступовопередати державним адміністраціям на місцях. Потребують реорганізації підрозділидорожньої міліції, робота яких у нинішньому вигляді є неефективною. Такіпідрозділи залишаються тільки на найбільших напружених та прикордонних автомагістралях.На решті автошляхів цю роботу слід передати під розділам дорожньо-патрульноїслужби міліції, а функції розкриття злочинів на автошляхах — територіальниморганам.
Потрібнотакож змінити співвідношення старшого, середнього і молодшого начальницькогоскладу в підрозділах Державтоінспекції, щоб офіцери не займалися регулюваннямдорожнього руху, а вирішували важливіші й відповідальніші завдання відповідносвоєї фахової підготовки.
Упроцесі реформування апаратів попереднього слідства передбачаєтьсяздійснення заходів для зниження навантаження на слідчих до рівня обгрунтованих нормативів,зосередження їхніх зусиль на розкритті тяжких злочинів, посилення правового ісоціального захисту слідчих, законодавчого визначення їхнього статусу, зміцненняпрофесійного ядра, їхній подальший розвиток будездійснюватись у відповідності зКонцепцією судово-правової реформи в Україні.
Останнімчасом серйозною проблемою стало питаная про реформування системи виконанняпокарань та її підпорядкування. Новим проектом Концепції судово-правовоїреформи, що розробляється за дорученням Президента України, передбачаєтьсяпередача функцій виконання покарань до відома Міністерства юстиції. Не заперечуючи в ціломутакому рішенню, якщо воно буде затверджено органами влади України, вважаємо, щовтілюватися в життя воно має поступово, після глибокого і всебічногоопрацювання всіх пов’язаних із цією проблемою питань.
На думку багатьохавторів, також потрібно звільнити МВС від функцій примусового лікування відалкоголізму і наркоманії, передавши їх Міністерству охорони здоров’я.
Пріоритетниминапрямами кадрової роботи мають стати поступове доведення штатноїчисельності органів внутрішніх справ до рівня наукового обгрунтування нормативів, якіснеполіпшення систем відбору і підготовки кадрів, удосконаленнянормативно-правової бази кадрової роботи, створення оптимальної системи науково-методичногой інформаційного забезпечення кадрових процесів.12
Передбачаєтьсявпровадити систему контрактного і конкурсного прийняття на службу в органивнутрішніх справ, новий порядок та умови проходження служби, удосконалитикваліфікаційні вимоги до кандидатів і працівників, підвищити ефективністьсистеми службової, бойової, фізичної та морально-психологічної підготовкиособового складу.
Дляпідвищення професійно-освітнього рівня працівників органів внутрішніх справпотрібно розробити й реалізувати перспективні програми розвитку навчальнихзакладів, наукових установ системи МВС, підготовки спеціалістів.
Кадровіапарати повинні взяти на себе функції соціального захисту працівників,психологічного забезпечення службової діяльності та здійснення культурно-масовоїроботи. З урахуванням цих нових завдань вони будуть реформуватись.Посади заступників начальників ГУМВС-УМВС, міськрайвідділів, підрозділів та установ по кадрахтрансформуються в посади заступників начальниківцих підрозділів по роботі з особовим складом.
Дляліквідації «зрівнялівки» в умовах служби оперативних і забезпечуючих підрозділів необхідно розробитиновий перелік посад та відповідних спеціальних знань. У підрозділах паспортної служби, фінансово-економічних, охорониздоров’я,
12 Лаптій В.А. ОВС в умовах надзвичайних ситуацій / УАВС.Науковий вісник.—К.Д996.Вип. І.с.71-75.
ЗО
зв’язку,військового, матеріально-технічного та господарського забезпечення, капітальногобудівництва, інформаційних бюро та інших службах буде збільшена кількістьпосад державних службовців, на які поступово переводитимуться і розатестованіпрацівники. При цьому буде вжито заходів щодо недопущення погіршення їхньогоматеріального забезпечення, правового і соціального захисту.
Реформуванняорганів МВС здійснюється в умовах складної економічної ситуації, обмеженостіфінансових та матеріальних ресурсів. Останні роки в держбюджеті постійноскорочуються витрати на утримання ОВС. Так, наприклад, в 1998 році міністерство профінансовано лишена 32,1% від потреб. Додаткових коштів наперебудову органів внутрішніх справ виділено не буде. Тому необхідно вишукувати внутрішні можливості та ресурси,проявляти творчу ініціативу, вчитись самостійнозаробляти для органів, підрозділів додаткові кошти, але суворо в межах чинного законодавства.
Процесреформування потребує відповідного правового забезпечення. Необхіднорозробити і подати до органів влади України низку проектів законодавчихактів, у тому числі Закону «Про органи внутрішніх справ», постанов Уряду зпитань удосконалення структури апарату МВС, розширення кола посад державнихслужбовців, звільнення органів внутрішніх справ від невластивих функцій таін. Нормативна база буде приведена у відповідність до міжнародно-правовихстандартів і міжнародних зобов’язань України.
Невикоренені факти грубощів, бездушності, неналежного реагування на заявигромадян. Непоодинокі скарги на перевищення працівниками службових повноважень,зловживання владою, інші неправильні дії. Окремі особи виявилися неспроможними працювати в сучаснихумовах, що в значній мірі є наслідком прорахунківв доборі та розстановці кадрів, в тому числі керівної ланки. Тільки з негативних мотивів з ОВС звільнено понад 320працівників.
Міністерствовиважено підходить до параметрів вивільнення особового складу. Івизначення відсоткового показника звільнення чисельності відповідно до інтенсивностіпраці, регіональних умов оперативної обстановки багато авторів вважаєвивіреним. Така позиція, такій варіант підтримуються більшістю керівників управлінь тазакладів освіти. А саме вони особисто відповідають за належне функціонуванняпідпорядкованих їм підрозділів. І установка міністра щодо розширення в цьому їхсамостійності виправдана. Водночас треба попередити й галузеві служби — не припускатись тиску наначальників територіальних управлінь, керуючись вузько-апаратними інтересами — всі служби рівні і різняться лишефункціями.
Нинішній етапрозвитку нашої держави, як уже неодноразово зазначалося, характеризується високою інтенсивністю суспільнихпроцесів. Трансформація суспільства з одного соціального стану в іншийзумовлює появу нових явищ в економічній, соціальній і політичній сферах.Різновидом таких явищ є підвищена криміналізаціясуспільства, особливий вплив організованої злочинності та корупції на соціальні відносини.
ПрезидентУкраїни, Уряд докладають значних зусиль, спрямованих на активізацію протидіїзлочинним проявам, забезпечення громадського порядку і безпеки громадян.Основним документом, що визначає державну політику боротьби зізлочинністю, є затверджена Президентом Комплексна цільова програма боротьби зізлочинністю.
МВСУкраїни є одним із основних виконавців цієї Програми і безпосередньо забезпечуєреалізацію 36 заходів як головний виконавець та 96 — спільно з іншими відомствами(із 146 заходів, передбачених Програмою). Хід цієї роботи контролювався,постійно перебував у полі зору колегії, обговорювався на нарадах керівництваміністерства. Всі зазначені Програмою заходи в основному виконані, за винятком 5 заходів, виконання якихза згодою Кабінету Міністрів перенесено на пізнішістроки, та трьох заходів, які знято з виконання. Уряд детально проінформовано про реалізацію заходів,передбачених Програмою.
ПрезидентУкраїни поставив завдання перед правоохоронними органами посилити боротьбу зорганізованою та масовою злочинністю, а також відповідальністьпосадових осіб за наслідки діяльності.
Виходячи з цих вимог,спільно з іншими правоохоронними відомствами МВСреалізувало комплекс оперативно-розшукових та організаційних заходів.
Створеніпрограми оперативного супроводження пріоритетних напрямів розвитку економіки,приватизації, енергозабезпечення зовнішньоекономічної, інвестиційноїдіяльності, кридитно-банківських систем.
Дляліквідації економічного підґрунтя організованого криміналітету активно вивчається інфраструктура йогофінансової підтримки. Спецпідрозділами міліції (БОЗ) виявлено понад 3 тис.підприємств і комерційних фірм, що контролюються двома сотнями злочинних угруповань,17 фондів, створених під дахом злочинних авторитетів.Вжитими заходами 150 таких фірм-донорів вже нейтралізовано шляхом зняття з реєстрації.
Оперативними службамиМВС одночасно по Україні проведена реалізація оперативнихсправ, у результаті якої знешкоджено майже 600 організованих злочинних груп, ізнелегального обігу вилучено понад 3 тис. одиниць зброї, більше 2 тис. стволів вогнепальної зброї, 18 гранатометів,понад 550 гранат, 284 кг вибухівки, 18 тис. набоїв, близько 9,9 тонннаркотичних засобів, ізольовано від суспільства 510 лідерів і авторитетів кримінального світу тощо.
Проблемазабезпечення реалізації, охорони і захисту прав, свобод та законних інтересівгромадян на нинішньому етапі розбудови держави набула особливої актуальності.Конституцією України гарантується державний захист прав та свобод людини ігромадянина. Для органів внутрішніх справ виконання цього положення ОсновногоЗакону є одним з головних завдань.
Аналіззавдань і функцій, що виконуються різними підрозділами системи МВС Українисвідчить, що в діяльності органів внутрішніх справ питання забезпечення,реалізації, охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів громадянзаймають особливе місце. Практично всі служби МВС України: адміністративна,охорона громадського порядку, пожежна охорона, кримінальний розшук, апарати поборотьбі з економічною злочинністю, паспортної служби, ДАЇ – за допомогоюрізноманітних засобів та методів беруть участь у вирішенні цих завданьбезпосередньо на своїх ділянках роботи.[2]
Вдосконаленнядіяльності органів внутрішніх справ – головна задача на етапі побудови правовоїдержави. З метою підвищення ефективності діяльності системи Міністерствавнутрішніх справ, спрямованої на боротьбу зі злочинністю, охорону громадськогопорядку і забезпечення громадської безпеки Кабінет Міністрів України прийнявПостанову від 24.04.96 р. «Про Концепцію розвитку системи Міністерствавнутрішніх справ», головним завданням якої є визначення на основінаукового аналізу сучасної та прогнозованих тенденцій розвиткусоціально-економічної та криміногенної обстановки в суспільстві, шляхівоптимізації діяльності системи МВС з метою максимального забезпеченняефективності її функціонування.
Зростаннязлочинності до рівня реальної загрози національній безпеці України висуваєперед органами внутрішніх справ нові завдання, зумовлює необхідність переглядустратегічних напрямів їхньої діяльності, пошуку нових підходів до організаціїта здійснення охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю, які бвідповідали сучасній обстановці та тенденціям її розвитку.
Органивнутрішніх справ, як і все суспільство, переживають кризу, що негативнопозначається на їхній діяльності. Кризові явища посилюються надмірноюперевантаженістю, що певною мірою пов’язано з виконанням органами внутрішніхсправ багатьох функцій, які безпосередньо не стосуються охорони громадськогопорядку та боротьби із злочинністю. У зв’язку з цим чисельність працівників МВСдосить значна, на їх утримання витрачається багато коштів, тоді як реальноюроботою, пов’язаною із захистом життя, здоров’я, прав і свобод громадян,інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, займається менша їхчастина.
Структураорганів внутрішніх справ і організація управління нею надто громіздка: численніпідрозділи і ланки управління дублюють одна одну, через що мають місценеузгодженість та паралелізм у виконанні функцій, звідси — низький впливуправлінських структур на ефективність діяльності системи;
Концепцієюпередбачено такі основні напрями удосконалення і розвитку системи МВС:
— удосконаленняуправління та організаційно-штатних структур забезпечення організаційноїєдності і керованості системи;
— зміцненняштабної функції з метою підвищення ефективності управління, особливооперативного, раціональної відмови від дублювання в роботі, зменшення на ційоснові витрат на утримання управлінського апарату і посилення служб тапідрозділів практичної спрямованості;
– забезпеченняоптимального співвідношення функцій штабних, лінійногалузевих і функціональнихпідрозділів у структурах управління;
— збереження нарівнях апаратів МВС, ГУМВС-УМВС функцій координації, методичного керівництва,інформаційно-аналітичного обслуговування, контролю й інспектування,безпосереднього планування та організації проведення заходів державного іміжрегіонального рівня, а також організації реагування на надзвичайні ситуаціїта розкриття тяжких злочинів, що викликали широкий громадський резонанс,
— делегуваннячастини управлінських функцій від МВС до ГУМВС-УМВС.
За МВСпередбачається закріпити насамперед такі функції:
— забезпеченняздійснення єдиної політики в галузі побудови і розвитку системи МВС, включаючикадрову політику;
— аналіз іпрогнозування розвитку оперативної обстановки, розроблення стратегії реагуванняна її негативні зміни;
— оперативнереагування на ті надзвичайні ситуації та події, які потребують втручанняцентрального апарату і безпосереднього вжиття оперативно-службових заходів;
– організаціята здійснення загальнодержавних, міжрегіональних і міжнародних заходів боротьбиіз злочинністю;
– забезпеченнявнутрішньої безпеки системи МВС;
– інформаційнеобслуговування всіх ланок системи МВС;
‑представництво інтересів системи МВС у центральних органах державної виконавчоївлади;
‑організація взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами України,органами правопорядку інших держав;
‑ правовезабезпечення діяльності органів внутрішніх справ;
‑ здійсненнязаходів щодо правового та соціального захисту працівників органів внутрішніхсправ;
‑фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ.
Потребуютьчіткого визначення функції апаратів слідства і оперативно-розшукових служб, атакож міліції громадської безпеки, в структурі якої необхідно створитипідрозділи охорони громадського порядку (муніципальної міліції), підпорядкованімісцевим органам державної виконавчої влади.
Реформуваннякримінальної міліції
Для корінногополіпшення діяльності, пов’язаної з попередженням і розкриттям злочинів,здійснюється нормативне розмежування функцій між підрозділами кримінальноїміліції, міліції громадської безпеки та підрозділами по боротьбі зорганізованою злочинністю.
На кримінальнуміліцію покладаються завдання і функції з попередження й розкриття тяжкихзлочинів шляхом проведення оперативно-розшукових заходів. Їх виконуютьструктурні підрозділи кримінальної міліції: карного розшуку, боротьби знезаконним обігом наркотиків, Державної служби боротьби з економічноюзлочинністю, боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування,кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Їм у цьому сприяють, виконуючиспеціальні завдання, підрозділи кримінального пошуку,експертно-криміналістичної та оперативно-технічної служб.
Реформуванняміліції громадської безпеки
Підвищуватиметьсяроль міліції громадської безпеки у боротьбі зі злочинністю шляхом поліпшенняроботи її структурних служб, спрямованої на здійснення загальної таіндивідуальної профілактики злочинів, а також на розкриття злочинів, невіднесених законодавством до категорії тяжких.
У містах Києвіта Харкові буде проведено експеримент щодо створення підрозділів міліції зохорони громадського порядку з підпорядкуванням їх місцевим органам державноївиконавчої влади та ГУМВС-УМВС (муніципальна міліція). За результатамиексперименту вирішуватиметься питання про створення такої міліції повсюдно.
До участі вохороні громадського порядку активніше залучатимуться спеціальні моторизованічастини внутрішніх військ МВС.
Службадільничних інспекторів міліції повинна стати центральною ланкою профілактикиправопорушень. Їй доцільно надати право приймати рішення про притягнення доадміністративної відповідальності щодо окремих адміністративних правопорушень.
З метоюстворення більш сприятливих умов для роботи міліції громадської безпекиопрацьовуватиметься питання про виділення із органів внутрішніх справпідрозділів Державної служби охорони з їх наступною реорганізацією у разіприйняття Закону України «Про державну службу охорони» у самостійнуструктуру і залучення працівників міліції до здійснення заходів охорони задоговорами на контрактній основі.
Реформуванняапарату попереднього слідства
Передбачаєтьсяздійснити заходи для зменшення навантаження на слідчих до рівня обгрунтованихнормативів, зосередження їхніх зусиль на розкритті тяжких злочинів. У Головномуслідчому управлінні Управління по розслідуванню особливо важливих кримінальнихсправ та слідча частина Управління з розслідування злочинів, вчинених організованимигрупами будуть об’єднані в єдиний структурний підрозділ. Вживатимуться заходи,спрямовані на посилення правового і соціального захисту слідчих, законодавчевизначення їх статусу, зміцнення професійного ядра, створення Інституту зпідготовки слідчих при Університеті внутрішніх справ. Подальший розвитокорганів попереднього слідства в системі МВС здійснюватиметься відповідно доКонцепції судово-правової реформи в Україні.
Реформуваннявнутрішніх військ
Насампередпідвищуватиметься роль внутрішніх військ в охороні громадського порядку іборотьбі зі злочинністю. Військові частини спеціального призначеннявикористовуватимуться для ліквідації масових безпорядків, актів тероризму. Зцією метою проводитиметеся реформування Головного управління внутрішніх військ,управлінь з’єднань і частин, буде сформовано нові спеціальні моторизованічастини міліції та військові частини спеціального призначення, створенонавчальний заклад внутрішніх військ. До органів кримінально-виконавчої системипередаватимуться функції охорони установ виконання покарань.
/>/>ВИСНОВОК
Процес формування в Україні правової державиоб’єктивно приводить до необхідності правової переоцінки соціальної роліорганів внутрішніх справ. Основні аспекти такого перегляду – деуніверсалізація,деетатизація органів внутрішніх справ, що приведе до створення гнучкоїзаконодавчої основи функціонування органів внутрішніх справ, як сутоправоохоронного, авторитетного, правозахисного органу, що користується довіроюнаселення.
Правові основи організації і діяльності органіввнутрішніх справ посттоталітарної держави, якою у даний час є Україна,потребують серйозного перегляду в напрямку врахування загальновизнаних правовихнорм і стандартів в області прав людини. Права людини, а не абстрактні«державні інтереси», повинні стати критерієм і пріоритетом у розв’язанні питань юридичного нормування органів внутрішніх справ.
Закон України «Про міліцію», прийнятий 20грудня 1990 року, з наступними змінами і доповненнями варто визнатизаконодавчим актом перехідного періоду, покликаним зняти назрілі проблемиорганізації і діяльності міліції.
Необхідний новий Закон України «Про органивнутрішніх справ», який покладе початок створенню принципово нової правової бази функціонування міліції України.
Завданнями найближчого періоду законотворчої роботи в сфері організації і діяльності міліції є: розробка і прийняття ЗаконівУкраїни «Про органи внутрішніх справ», «Про МВС України»,«Про охорону громадського порядку», «Про зброю» та інші.
У законах про правоохоронні органи повинні бути більшчітко закріплені принципи правового регулювання в діяльності міліції таїхня реалізація: принцип «дозволено все, що прямо не заборонено законом», принцип взаємної відповідальності держави й особистості, тощо,причому повинні бути зазначені правовий статус кожного з підрозділів міліції,її посадових осіб, зазначені їхня компетенція, межі й обсяг державно-владнихповноважень, чітко визначені права й обов’язки посадових осіб. У законі важливовичерпно визначити межі можливостей міліції використовувати державно-владніповноваження у відношеннях з особистістю. Необхідно закріпити в законодавстві механізм, що перешкоджає їхньому порушенню.
Необхідно законодавчо удосконалити змістсоціально-правового статусу працівників органів внутрішніх справ в областіматеріального стимулювання, позаслужбової трудової діяльності, права наслужбовий і оперативний ризик, на службову помилку, тощо.
Підвищення ролі закону в структурі нормативних актів,присвячених організації і діяльності міліції. Формування правової державипотребує, щоб зовнішня діяльність міліції, тобто та її частина, що стосуєтьсяправ, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій,повинна бути врегульована законодавчими актами. Відомча нормотворчість тут неповинна мати місце.
Скорочення й упорядкування відомчої нормотворчості.Регулюючи організацію і діяльність міліції у відведених їй межах, МВС Україниповинна в нормативному порядку визначитися з назвами нормативних актів (накази, інструкції, вказівки, тощо), а також цілями й основами, відповіднодо яких вони видаються. Потрібно виключити з нормотворчої практики виданнянаказів міністра внутрішніх справ, які лише доводять до відома особистогоскладу, законодавчі й урядові акти. Водночас, бажано видання Міністерствомзбірника поточних актів, а також збірників чинних актів по основних напрямкахдіяльності міліції. Корисно було б і кодифікування відомчих правових актів.
Своєчасне й адекватне нормативно-правове реагування напроблеми, що виникають у сфері організації і діяльності міліції: високийдинамізм громадського життя приводить до того, що міліція нерідко зтикається з новими явищами, які потребують від неї прийняття юридично значимих рішень,про зміст і форми яких закон поки замовчує. Вважається, що відомчанормотворчість – не кращий варіант надолуження прогалин у законі, оскільки втакому випадку є ризик їхньої консервації. Більш прийнятною вважається активназаконопроектна робота МВС, що своєчасно ініціює законотворчий процес. Організаційно функція відслідкування співвідношення закону і практики повинназакріплюватися за Управлінням правового забезпечення Головного Штабу МВСУкраїни, а також за аналогічними підрозділами в структурі Головних Управлінь, УМВС в областях і УМВСТ.
Результатом активної законотворчоїроботи, що здійснюється протягом останніх років, позбавленої уваги українськогозаконодавця сфери функціонування міліції й інших суб’єктів поліцейськоїдіяльності, явилося утворення достатньо чіткої відокремленої юридичноїцілісності, яка заявляє про себе, як про один з підрозділів вітчизняноїправової системи, а саме, – поліцейського права. Його можна визначити яксукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері діяльностіорганів виконавчої влади й інших уповноважених на те суб’єктів, поєднаної збезпосереднім вторгненням у права і свободи фізичних і юридичних осіб, щопротікає поза рамками кримінального і кримінально-виконавчого процесів.Поліцейське право є підгалуззю адміністративного права, хоча подальший йогорозвиток може привести до визнання за ним статусу самостійної галузі права.
/>висновки
Зростаннязлочинності до рівня реальної загрози національній безпеці Українизумовило потребу в удосконаленні та перебудові організації і діяльності правоохороннихорганів, в тому числі ОВС. Трансформації зазнав центральний апарат міністерства.Реорганізованодорожню міліцію, виведено із складу міністерства пенітенціарнусистему, чисельність особового складу у Внутрішніх військах зменшиласявід 45 до 20 тисяч осіб. Оптимізація чисельності всіх ОВС характеризуєтьсятаким формальним показником — 20%. Це понад 50 тисяч співробітників.Взагалі за останні роки ОВС у кадровому відношенні зменшились з 596 тисяччоловік (у цифру входять абсолютно всі працівники, в тому числі вільний найм іслужба ДСО) до 408 тисяч. Взагалі, середньоєвропейський показник для країн, затериторією і населенням подібних до України, свідчить, що в них поліцейськихсил має бути близько 280 тисяч. В той же час 1995 року міліціонерами вчиненобільше 1000 злочинів, заарештовано понад 600 працівників. А 1999 року порушеноблизько 600 кримінальних справ відносно 125 працівників. Починаючи з 1996 рокукількість злочинів зменшувалась у середньому щорічно на 2-4%. Водночасполіпшилось і їх розкриття — з 61,8 % до 77,9 %. Загалом, лише за сім місяців 2000року міліцією розкрито 36,5 тисяч злочинів економічної спрямованості, що на 40%більше, ніж за весь 1994 рік. В 1999 році міліцією виявлено 42,6 тисячі злочинів,пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, що майже вдвічі більше ніж в 1994 році.
Перспективатретього тисячоліття — європейська модель функціонування МВС. Шлях до неївимірюється п’ятьма роками. Основні елементи: власне поліцейський чиміліцейський блок, який буде займатися боротьбою зі злочинністю, організацієюгромадської безпеки, контролем за дотриманням порядку на дорогах. Паралельно — блок цивільний, який буде розатестованим, і виконуватиме він функції другорядні,тобто забезпечення.
Щодонайближчої перспективи реформування системи МВС, то відбуватиметься подальшаоптимізація чисельності особового складу. Не всі служби однаково візьмутьучасть у цьому процесі: в першу чергу ДАІ, дільничні, які все більшеорієнтуватимуться на регіональний рівень і все менше залежатимуть від центральнихорганів управління.
Такимчином, для того щоб продовжити позитивні зміни в реформуванні системи тадіяльності ОВС, необхідні додаткові заходи з боку держави, і перш за все — економічні. Але сьогодні МВСпрофінансовано лише на 35% від необхідних потреб. В той же час, як запевнюєкерівництво МВС України, міліція докладе максимумзусиль для забезпечення безпеки громадян нашої держави.
Реалізація кадрової політики в органах державизабезпечується шляхом видання та застосування вищими органами державної владита управління, міністерствами та відомствами конкретних правових актів, котрівизначають правове становище державних службовців та регулює роботу з ними,тобто роботу з кадрами.
Поняття «робота з кадрами» означає комплексробіт ( дій, процедур, операцій), пов’язаних з реалізацією кадрової функціїоргану управління. До цих робіт, як правило, відносять добір, розстановку,навчання та виховання кадрів. І ї2 ]
Основними елементами роботи з кадрами в органахвнутрішніх справ є:
– організаційно-штатнаробота;
– добір кадрів;
– розстановка кадрів;
– підготовка кадрів;
– присвоєння спеціальнихзвань;
– оцінка кадрів;
– забезпечення службовогопросування кадрів;
– виховання кадрів;
– соціальне забезпеченнякадрів;
– стимулювання службовоїактивності кадрів;
– укріплення законності іслужбової дисципліни в діяльності
– кадрів;
– звільнення кадрів;
– робота з ветеранами.
Оцінці кадрів керівництво органів і підрозділіввнутрішніх справ повинно приділяти постійну увагу. Цей елемент роботи з кадрамидає можливість керівництву скласти загальне системне уявлення про наявнийкадровий склад системи, стан роботи з кадрами, виявити проблеми в цій роботі зтим, щоб намітити реальні шляхи їхнього розв’язання. В основному оцінка кадрівздійснюється шляхом їх атестування.
Атестування особового складу органів внутрішніх справпроводиться відповідно до наказу МВС України від 25 лютого 1993 року № 92«Про створення атестаційних комісій та проведення атестування працівниківорганів внутрішніх справ України». [20]
Атестація осіб рядового і начальницького складупроводиться з метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ,підвищення ефективності їх роботи, поліпшення добору, розстановки і вихованнякадрів, стимулювання, підвищення кваліфікації, ініціативності, творчоїактивності та відповідальності працівників за доручену справу. При цьомувсебічно оцінюються їх ділові, професійні, моральні та особисті якості, рівенькультури і здатність працювати з людьми, робляться висновки про відповідністьобійманій посаді і даються рекомендації щодо подальшої служби.
Атестації осіб рядового і начальницького складу маєпередувати підготовча робота (організаційні та виховні заходи, індивідуальнібесіди з тими, хто підлягає атестації).
Атестація осіб середнього, старшого і вищогоначальницького складу проводиться на кожній із обійманих посад через чотирироки, а також при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу і звільненніз органів внутрішніх справ, якщо переміщення по службі або звільненняпровадиться по закінченні року з дня атестації, а у виняткових випадкахнезалежно від цього строку.
Строки атестації рядового і начальницького складувизначаються Міністром внутрішніх справ України.
3.1.Зміцнення службової дисципліни та законності в діяльності органів внутрішніхсправ.
Діяльність міліції спрямована на охорону прав, ізаконних інтересів громадян, здійснюється для людей і відбувається на очахлюдей. І тому за всіх часів від співробітників вимагалось невідступне виконаннязаконів та дотримання дисципліни. Гэ-fJ
Зупинімося на співвідношенні цих двох понять:законність та дисципліна.
Дисципліна та законність лише частково співпадають заформою та змістом, але не мають певної тотожності. Принципові розбіжності міжними містяться у їх змісті. Г 6 П
Законність — це політико-правове явище. Змістдержавної дисципліни, службової дисципліни, не зводиться до політико-правовогоелементу, головне в ньому складає соціальне — економічний аспект.
Елементом дисципліни виступають також індивідуальніакти, письмові та усні розпорядження, вказівки керівництва. Часткова подібністьі відмінність змісту державної дисципліни і законності обумовлюють подібність ірозбіжність в системі засобів і методів їх забезпечення.
Соціальне — економічний зміст дисципліни неминучевисуває на перше місце матеріальне і моральне стимулювання,організаційно-управлінські методи їх підтримання, які не є характерними длязаконності. Остання ж опирається на більш широкий арсенал засобівдержавно-правового примусу.
Дисципліна відображає загальний принцип відношенняспівробітників до своїх службових обов’язків, повноважень, функцій, ступіньвиконання юридичних розпоряджень в рамках її вимог, носить загальнообов’язковийхарактер не тільки тому, що ці вимоги є встановлені державою правила поведінки,але й в зв’язку з об’єктивною потребою використання у службовій діяльностіколективної праці та певної упорядкованості в ОВС.
Дисципліна — як соціальне явище, являє собою в життіта діяльності людей встановлений порядок, норми і правила поведінки, завдякичому забезпечується нормальне функціонування всіх сфер та інститутівсуспільства, їх надійний взаємозв’язок і розвиток.
Можна мати найкращі спрямовуючі та організуючідокументи, плани, схеми, сили та засоби, але якщо їх не використовувати, якщобуде відсутня єдність слова та діла, висока ділова активність, продуктивністьта ефективність праці, то суспільству буде завдано не тільки матеріальної, алей моральної шкоди. Тому що жодне суспільство не може існувати без дисципліни.
Органи внутрішніх справ становлять частину державногоапарату, в зв’язку з цим дисципліна їх співробітників складає собою одну з формдержавної дисципліни. Це означає, що дисципліна особового складу ОВС має такіособливості, які характерні для дисципліни державної.
Дисципліна осіб рядового і начальницького складу ворганах внутрішніх справ — як сказано в Дисциплінарному статуті в ст. 1 — полягає в додержанні порядку і правил, установлених законодавством України,Присягою, статутами, нормативними актами міністерства внутрішніх справ Україниі наказами начальників ОВС, що видаються в межах їх повноважень.
Дисципліна зобов’язує кожного співробітника:
1.Додержуватись законодавства, виконувати вимогиПрисяги, статутів і накази начальників.
2. Захищати життя, здоров’я, права і свободи громадян,власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправнихприсягань.
3. У службовій діяльності бути чесною, об’єктивною івільною від рішень політичних партій і масових громадських рухів, людиною.
4. Сумлінно нести службу по охороні громадськогопорядку.
5. Стійко переносити всі труднощі, пов’язані зіслужбою, не шкодувати своїх сил, а в разі необхідності й життя при виконанніслужбового обов’язку.
6. Додержуватись норм професійної етики, не вчинятидій, що можуть призвести до втрати незалежності і об’єктивності при виконанніслужбових обов’язків.
7. Поважати людську гідність, проявляти турботу пролюдей і бути готовим в будь — який час надати їм допомогу.
8. Постійно вдосконалювати свою кваліфікацію,підвищувати рівень культури в роботі.
9. Сприяти начальникам у зміцнені дисципліни тазабезпеченні статутного порядку, виявляти повагу до начальників, старших послужбі і за званням, бути ввічливим, додержуватись правил носіння встановленоїформи одягу і віддавання честі.
10. З гідністю і честю поводити себе поза службою,бути прикладом у додержанні громадського порядку, утримувати інших від порушеньправопорядку.
11. Суворо зберігати державну і службову таємниці.
12. Берегти довірену зброю, майно і техніку.
Умови, що сприяють порушенням дисципліни можуть бутипов’язані як з особою співробітника, так і з обставинами зовнішнього характерупо відношенню до особи порушника.
До обставин зовнішнього характеру відносяться:
1. Недоліки в організації і умовах праці.
2. Відсутність необхідної вимогливості та контролю повідношенню до підлеглих, неповага до них.
3. Незадовільні умови праці, несвоєчасне забезпеченняспівробітників матеріально — технічними та спеціальними засобами.
4. Спокуси соціального середовища та інші.
Для подолання вказаних обставин важливовикористовувати психолого-педагогічні фактори — особливу якісно своєріднукатегорію причинно-наслідкових залежностей, які існують реально в кожномуоргані внутрішніх справ і які впливають на укріплення дисципліни і законності.
Існують чотири основні групи психолого-педагогічнихфакторів, які впливають на стан дисципліни:
— персональні;
-колективні;
— організаційно — управлінські;
— побутові.
До персональних факторів відносяться особливостіособи, співробітників, їх якості, рівень професійної підготовки, виховання,психічний стан. Необхідно також розрізнювати такі поняття як«дисципліна» та «дисциплінованість».
Дисципліна — реальне (зовнішнє) додержанняспівробітником в процесі службової діяльності встановленого порядку, правил,вимог.
Дисциплінованість — внутрішня якість (властивість)співробітника, від якої залежать показники дисципліни в його поведінці.
Дисциплінованість характеризується:
1.Впевненістю в необхідності суворо дотримуватисьвимог дисципліни на службі та поза службою.
2. Знанням порядку, правил, норм, вимог, якіпідлягають точному та неухильному виконанню.
3. Вмінням правильно виконувати вимоги дисципліни наслужбі та поза службою.
4. Звичкою підлеглих до підкорення, постійногодотримання усіх вимог дисципліни.
5. Нестерпністю до порушень дисципліни, відношення доних як до проблеми не тільки службової, але й моральної невихованості.
6. Прагненням не просто до підкорення (підпорядкування),але й до активних проявів пильності та самовідданості при охороні громадськогопорядку.
7. Прагненням та вмінням постійно здійснюватисамоконтроль.
На дисципліну впливають і інші особисті якостіспівробітника, Перш за все це ті якості які називаються в психологіїнаправленням особистості: — світогляд, життєві ідеали, потреби, інтереси,нахили, плани та інше.
Дисципліна залежить також від морально-ділових якостейспівробітника, його виховання, відношення до людей, до праці, до самого себе.Наприклад, наявність таких якостей як брутальність, егоїзм, нечесність, можутьбути причинами недисциплінованості працівника. Певний вплив на дисципліну маютьі професійні та ділові якості співробітника.
Дисциплінованим в повному обсязі може бути тількиспівробітник інтелектуально-розвинений, уважний, вихований, який має добрупам’ять, організований та наполегливий в роботі, самостійний, активний в житті.
Психофізіологічні якості також впливають надисципліну. Так, підвищена емоційність, неврівноваженість, недостатняпрацездатність, нерішучість в окремих випадках можуть стати причиною порушеньдисципліни.
Слід особливо звернути увагу на такий фактор якпсихічний стан співробітника.
Всі вчинки людини визначаються не тільки йогоякостями, а й тим психічним станом, в якому він знаходиться в той чім іншийпроміжок часу. Підвищена збудженість, велика втома, роздратування, сонливістьможуть суттєво змінити прояви навіть позитивних якостей, можуть стати причинаминемотивованих вчинків та незрозумілих, непередбачених порушень дисципліни.Тому, ознайомлення резерву на висунення на керівні посади, а також випускниківвищих навчальних закладів МВС з наказом МВС України № 527 від 6 липня 1999 року«Про затвердження інструкції про порядок поглибленого психологічногообстеження кандидатів на керівні посади органів та підрозділів внутрішніх справУкраїни» є необхідним.
Залежність дисципліни співробітників від особистихфакторів багато в чому обусловлює складність роботи по її укріпленню,необхідність знання керівниками індивідуальних особливостей підлеглих, вмілоговиявлення дійсних особистих причин порушень дисципліни, індивідуального підходуу виховній роботі.
Колективні фактори. Вони пов’язані з рівнем розвиткуколективу органа внутрішніх справ, його вихованням, ступенем існуючої в ньомуобстановки, нетерпінням та непримиренності до порушень дисципліни. Разом з тим,дисциплінованість колективу органу внутрішніх справ залежить віддисциплінованості співробітників, які його складають. В свою чергу психологіяколективу пов’язана з такими соціально-психологічними явищами як суспільнадумка, морально — психологічний клімат, взаємини між його членами, домінуючі вньому традиції, звичаї, групові норми поведінки та інше. [37]
В зв’язку з ним колектив розглядається як особливийсуб’єкт виховання. Вихований колектив здійснює правильний виховний вплив насвоїх членів.
Організаційно — управлінські фактори. Вони пов’язані зособливостями організації службової діяльності і управлінням органом внутрішніхсправ, які здійснюють психологічний, навчальний та виховний вплив на особовийсклад.
До них відносяться:
— стиль та методи управління, стан контролю, виховнінаслідки, прийняті керівником управлінські рішення;
— практика добору, розстановки, навчання кадрів;
— характер реагування керівництва на порушеннядисципліни;
— рівень уставного порядку та організованості в роботіособового складу;
— рівень педагогічної роботи по навчанню особовогоскладу з питань укріплення дисципліни.
Необхідно при цьому відмітити, що від якісного рівняназваних особливостей у кожному органі внутрішніх справ багато в чому залежитьчи досягається виховний ефект, чи ні. Правильність поведінки співробітниківзалежить не тільки від вихованих у нього якостей, але й від особливостейобстановки, в якій йому доводиться працювати.
Якщо керівники являють собою приклад для підлеглих, ав колективі створена і підтримується обстановка уставного порядку та контролю,то будь — який співробітник підтягується дуже швидко до загальних нормповедінки.
В обстановці безконтрольності, невимогливості навітьдисциплінований співробітник починає розслаблятися. В цьому й полягає одна зважливих психологічних залежностей стану дисципліни в органах внутрішніх справвід особливостей управління ним.
Додатковою обставиною, що підкреслює роль цієїзалежності в укріпленні дисципліни є те, що серед підлеглих, як правило, є людиз різним рівнем дисциплінованості. Керівник, який організовує виховну роботу,не може чекати пасивно поки вона дасть позитивні наслідки. Йому необхіднозабезпечувати високу дисципліну постійно, використовуючи з цією метоюорганізаційно — управлінські фактори, що здійснюють на неї вплив.
Побутові фактори. Вони визначають залежністьдисципліни співробітників від стану справ у сім’ї, забезпечення житлом,задоволення культурних потреб.
3.2. Проблемиправового та соціального захисту кадрів органів внутрішніх справ.
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 p.,зобов’язує державу забезпечити всякій особі ефективний засіб правового захисту,у випадку порушення її прав і свобод. Конституцією передбачено, що права ісвободи людини і громадянина захищаються судом. В залежності від характерупорушень захист може. здійснюватись у порядку конституційного, цивільного,кримінального або адміністративного судочинства. [52]
Вперше в законодавстві України в Конституціїпередбачено і гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чибездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування іслужбових осіб. Тим самим створено реальний механізм відповідальності державиперед людиною за свою діяльність.
Крім судового захисту особа має можливість захищатисвої права і свободи від порушень і протиправних посягань також іншими, незабороненими законом засобами, зокрема зверненням до громадськості,використовуючи засоби масової інформації, тощо.
«Закон про міліцію» визначає, що працівникміліції є представником державного органу виконавчої влади і знаходиться підзахистом держави, закону. Законом гарантується захист життя, здоров’я, честі,гідності, майна працівників міліції та членів їх сімей від злочинних посяганьта інших протиправних дій. [21]
Як і кожний громадянин, працівник міліції має правооскаржити.про суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органіввнутрішніх справ, якщо вважає, що вони принижують його гідність і особистіправа, які не пов’язані із службовою діяльністю.
У разі затримання працівника міліції за підозрою увчиненні злочину або обрання щодо нього запобіжного засобу у вигляді утриманняпід вартою його тримають у призначених для цього установах ОВС окремо від іншихабо на гарнізонній гауптвахті.
Звільнення працівника міліції зі служби у зв’язку зобвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуттязвинувачувальним вироком законної сили.
Законні вимоги працівника міліції є обов’язковими длявиконання громадянами і службовими особами. Ніхто не має права зобов’язатипрацівника міліції виконувати обов’язки, не передбачені чинним законодавством.Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 січня 1991p. № 647-ХІІ «Про посилення правового захисту працівників правоохороннихорганів» внесено цілий ряд змін і доповнень в кодекс про адміністративніправопорушення. Введена стаття 185/7 згідно якої за публічні заклики вбудь-якій формі до невиконання розпоряджень або вимог працівника міліції узв’язку з виконанням ним обов’язків по охороні громадського порядку, абопоширення за відомо неправдивих відомостей з метою провокації непокори законнійвимозі працівника міліції, якщо ці дії призвели до порушення громадськогопорядку — тягнуть за собою штраф, або виправні роботи на строк від одного додвох місяців з відрахуванням 20 % заробітку.
Передбачена відповідальність і за злісну непокорузаконному розпорядженню або вимозі працівника міліції (штраф, виправні роботивід 1 до 2 місяців, адмінарешт до 15 діб).
Згідно статті 189/3 Кримінального Кодексу Українивтручання у діяльність працівника органу внутрішніх справ, вплив у будь — якійформі з метою перешкодити виконання ним службових обов’язків або добитисяприйняття неправомірних рішень — карається виправними роботами на строк до 1року або штрафом. Ті ж дії, якщо вони перешкодили запобігти злочину, чизатримати особу, що його вчинила, або вчинені особою з використанням свогослужбового становища — карається позбавленням волі на строк до 3-х років, абовиправними роботами від 1 до 2 років.
Умисне нанесення працівнику органів внутрішніх справ,або його близьким родичам побоїв, або вчинення інших насильницьких дій.узв’язку з виконанням ним службових обов’язків, що спричинили легкі тілесніушкодження — карається позбавленням волі на строк до 3-х років;
за нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості аботяжких — позбавлення волі від 3-х до 12 років (ст. 189/4 ККУ). L 7J
Статтею 189/5 Кримінального Кодексу Українипередбачена кримінальна відповідальність за умисне знищення або пошкодженнямайна працівника правового органу (позбавлення волі від 1 до 3-х років), ашляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом від 3-х до 10 років.
Ця ж сама стаття зі знаком /І передбачає кримінальнувідповідальність за образу при виконанні ним службових обов’язків (позбавленняволі до 1 року, виправні роботи до 2 років, штраф). [ 7J
Держава гарантує працівникам міліції соціальнийзахист. Працівники міліції користуються пільгами при розподілі житла,встановлені квартирних телефонів, вирішені інших питань соціально-побутовогозабезпечення, передбаченого законодавством України.
Жила площа працівника міліції, в тому числі працюючимна транспорті, надасться місцевими радами, відповідними міністерствами івідомствами у першочерговому порядку.
Працівники міліції, які живуть і працюють у сільськіймісцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які проживають з ними,забезпечуються безплатно житлом з опаленням і освітленням за встановлениминормами, а також користуються іншими пільгами, передбаченими законодавством. Запрацівником міліції, звільненим зі служби за віком, хворобою або вислугоюроків, зберігається право на пільги згідно Закону про міліцію.
Працівники міліції мають право на одержання кредитівна індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розсрочку на 20 років зпогашенням 50% наданої позики за рахунок відповідних фондів МВС України імісцевих бюджетів. При цьому розмір кредиту не повинен перевищувати 90 %(відсотків) вартості спорудженого житла. Місцеві Ради можуть продавати напільгових умовах житло працівникам міліції із знижкою до 50 % його вартості.Міліція може мати службовий житловий фонд. [2]
Для працівників міліції встановлюється 40-годиннийробочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складунесуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні тасвяткові дні.
Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні тасвяткові дні, проводиться відповідно до вимог законодавства, тобто з розрахункупосадового окладу за спеціальним званням. Служба осіб рядового і начальницькогоскладу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дніможе компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку, або вгрошовій формі у подвійному розмірі. Фінансування витрат, пов’язаних зреалізацією цієї постанови для осіб рядового і начальницького складу ОВСреспубліканського відділення, здійснюється у межах асигнувань, що виділяютьсяМВС України з державного бюджету.
З дозволу міністерства внутрішніх справ начальниківУМВС, ГУМВС допускається робота працівників міліції за сумісництвом. Разом зтим, особам рядового і начальницького складу забороняється займатись будь-якимивидами підприємницької діяльності, а також організовувати страйки та братиучасть у них.
Працівник міліції підлягає обов’язковому державномустрахуванню на суму 10-річного грошового утримання за останньою посадою, якувін займає. Страхові платежі з державного обов’язкового особистого страхуванняосіб рядового, начальницького, вільнонайманого складу ОВС Україниперераховуються МВС України на спеціальний рахунок правління акціонерне — страхової компанії «Оранта».
Страхові суми виплачуються:
а) особам рядового, начальницького та вільнонайманогоскладу ОВС, їхнім спадкоємцям, у разі загибелі (смерті), поранення (контузії,травми, каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов’язків,пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадськоїбезпеки, боротьбі зі злочинністю:
— у разі одержання застрахованим тяжкого поранення(контузії, травми або каліцтва) — в розмірі 4 — місячного грошового утримання,легкого поранення в розмірі 2 — місячного грошового утримання за останньоюпосадою, яку він займав;
— у разі встановлення застрахованому інвалідності, щонастала у період служби (роботи), але не пізніш як через три місяці післязвільнення зі служби (роботи) чи після закінчення цього строку, але внаслідокзахворювання, чи нещасного випадку, що мали місце при виконанні службовихобов’язків:
· інвалідові 1 групи — врозмірі 5- річного грошового утримання;
· інвалідові П групи — врозмірі 4- річного грошового утримання;
· інвалідові III групи — врозмірі 3- річного грошового утримання:
— у разі загибелі (смерті) застрахованого йогоспадкоємцям (після подання свідоцтва про право на спадщину) — в розмірі10-річного грошового утримання загиблого (померлого) за останньою посадою, якувін займав.
— б) особам рядового, начальницького тавільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ (їхнімспадкоємцям), у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва),захворювання, одержаних у період проходження служби — у розмірах, передбаченихпостановою Кабінету Міністрів України №488 від 19.08.92 р.
Страхова сума виплачується незалежно від виплат зінших видів страхування і виплат, здійснюваних у порядку відшкодування збитків.Вимоги про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можутьпред’явити компанії «Оранта» протягом 3-х років з дня настаннястрахової події.
Виплата страхових сум проводиться у 7 — денний строк здня отримання необхідних документів. Якщо загибель (смерть), поранення(контузія, травма, каліцтво) або захворювання застрахованого пов’язані ізучиненням ним навмисних чи інших правових дій, відповідні документи органомвнутрішніх справ не оформлюються, страхові суми не видаються.
Визначення ступені тяжкості одержаного пораненняпроводиться військово-лікарськими комісіями. Згідно інструкції № 3792/БТ,затвердженої 31.08.1992 p. MBC України та Правлінням Української державноїстрахової комерційної організації встановлено перепік дій, за наслідки якихстрахова сума не виплачується:
1. Вчинення застрахованим дій, в яких слідчимиорганами, органами дізнання або судом встановлені ознаки навмисного злочину.
2. Вчинення застрахованим дій, наслідки яких заматеріалами службових перевірок, висновками слідчих органів, органів дізнанняабо суду знаходиться в прямому причинному зв’язку з алкогольним, наркотичнимабо токсичним сп’янінням.
3. Заподіяння застрахованим собі пошкоджень тіла зметою отримання страхової суми. Цією ж інструкцією визначається перелікпоранень, контузій, травм та каліцтв, яких віднесено до важких або легких.
До розряду тяжких наслідків відноситься також променевеураження, що викликало променеву хворобу, інші захворювання, відносно якихвідповідною експертною радою по встановленню причинного зв’язку захворювання таінвалідності з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС таїх професійного характеру такий зв’язок встановлено. Г і О]
Для визначення права на виплату страхових сум,застрахований або його спадкоємці оформляють у відповідному органі внутрішніхсправ та подають у відділення фірми ” Оранта” такі документи:
а) якщо страхова подія сталася в період проходженняслужби -у разі загибелі (смерті) застрахованого:
1) заяву,
2) копію свідоцтва про смерть застрахованого,засвідчену в нотаріальному порядку:
3) свідоцтво про право на спадщину;
4) документи, що засвідчують особу.
б) При встановленні застрахованому інвалідності,пов’язаної з проходженням служби:
1) заяву;
2) копію довідки медично-соціальної експертної комісіїпро встановлення інвалідності, засвідчену в нотаріальному порядку;
3) документ, що засвідчує особу.
в) У разі одержання застрахованим тяжкого або легкогопоранення (контузії, травми або каліцтва):
1) заяву;
2) довідку військове — лікарської комісії про тяжкістьодержаного поранення;
3) документи, що засвідчують особу.
В разі поранення застрахованого (контузії, травми,каліцтва) у період проходження служби, за наслідками якої він не підлягаєзвільненню зі служби через хворобу або обмежений стан здоров’я, відповіднимивійськове — лікарськими комісіями ( ВЛК), які визначають придатність до службина підставі акта про обставини одержання поранення (контузії, травми, каліцтва)після медичного обстеження йому видається довідка про поранення.
Ця довідка реєструється у встановленому порядку, акопія довідки зберігається у ВЛК на протязі 25 років.
Органи внутрішніх справ зобов’язані негайно подаватиза запитами установ фірми «Оранта» документи про обставини страховихподій, необхідні для вирішення питання про виплату страхових сум.
Контроль за оформленням документів для визначенняправа на виплату страхових сум, а також за своєчасністю подання такихдокументів покладається на відповідні кадрові апарати, медичні та фінансовіслужби України.
Фактично із невеликого огляду окремих питаньвипливають проблеми соціального захисту працівників органів внутрішніх справ.Безумовно їх вирішення в основному упирається в економічну базу. Проте, ціпитання можна частково зняти шляхом:
1) удосконалення законодавчої бази (внесення змін дозаконів та вироблення механізму їх реалізації);
2) відрахування частини грошових надходжень, якіповертають правоохоронні органи державі, на їх рахунок;
3) встановлення процентних виплат із вищезгаданих сумпрацівникам, які приймали безпосередню участь в операціях по вилученнюцінностей (індивідуальне зацікавлення працівників в якості роботи);
4) встановлення більших процентних надбавок,додаткових пільг та гарантій в підрозділах по боротьбі з організованоюзлочинністю, карного розшуку, слідства і т. п. без підвищення окладів;
5) укладення контрактної форми найму на роботу числужбу (контракт повинен бути укладений не формально, як це часто робиться). Вньому мають бути найдетальнішим чином розписані ключові моменти служби, в томучислі соціальні гарантії для працівника правового й матеріального характеру,які не урегульовані поки що законодавством.
ВИСНОВОК
Якісно новий рівень розвитку економіки, політичне тасоціальне обновлення суспільства в процесі побудови демократичної правовоїдержави не можуть бути досягнуті без ефективного використання персоналу, щозумовлює потребу проведення правових, організаційних, структурних та іншихзасад функціонування органів державної виконавчої влади у відповідність зновими умовами їх діяльності та розвитку. Органи внутрішніх справ, як складовачастина органів державної виконавчої влади, повинні забезпечити реалізацію поставленихперед ними завдань, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.
Важливими в сучасних умовах є розвиток правової базиборотьби із злочинністю, яка повинна бути основою захисту прав і законнихінтересів громадян.
Предметом постійної уваги повинна бути організаціявиявлення потреб органів внутрішніх справ в удосконаленні правового регулюванняїх діяльності, своєчасна розробка нових проектів і законів, що диктуютьсязмінами в соціально-економічній та криміногенній обстановці.
Створення нових, та реорганізація існуючих служб іпідрозділів органів внутрішніх справ різних рівнів слід проводити виключно назасадах науково — практичного обґрунтування, експериментальної апробаціїнововведень. Організаційно — штатна робота повинна ґрунтуватись на визначенихнаукових нормативах штатної чисельності особового складу.
Слід більше приділяти уваги удосконаленню системивідбору кандидатів на службу в органи внутрішніх справ, при цьому необхідношироко інформувати (або – рекламувати) населення в цікавих формах проособливості, умови проходження служби, вимоги до кандидатів, де особливезначення буде приділятись впровадженню контрактної основи.
Основні зусилля в кадровій та виховній роботінеобхідно спрямувати на забезпечення високих моральних якостей особового складу,психологічної стійкості, неухильного виконання вимог законів, дотриманняслужбової дисципліни, правового і соціального захисту.
В зв’язку із змінами в законодавстві України,прийняттям законів «Про міліцію», «Про державну службу»,«Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького тарядового складу органів внутрішніх справ», інших законодавчих танормативних актів, які безпосередньо торкаються умов та порядку проходженняслужби в сучасних умовах, виникає потреба суттєво оновити такий основний табазисний документ як «Положення про проходження служби особовим складоморганів внутрішніх справ України», де працівникам органів внутрішніх справнадати статус державних службовців. В процесі цієї роботи до чинного Положеннянеобхідно внести суттєві зміни до статей, якісно змінити його структуру, а самеПоложення затвердити на рівні Верховної Ради або Президента України.
В першу чергу це обумовлено тим, що чинний на данийчас Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ необхідно переробитивключивши окремим розділом «Служба та дисципліна» в новому Положенні.Тому затвердження Положення на рівні Кабінету Міністрів явно недостатньо.
Які ж конкретно нові зміни необхідно внести в новеПоложення про проходження служби? Я вважаю, що:
1. Необхідно змінити його структуру. Перший розділ«Загальні положення» необхідно доповнити статтями, які будутьрегламентувати правову основу служби, права, обов’язки та відповідальністьпрацівників органів внутрішніх справ. Сюди слід включити принципи служби таобмеження, пов’язані зі службою.
2. Окремим розділом необхідно виділити розділ«Службова дисципліна». Це є діючий зараз Дисциплінарний статут. Намою думку, Положення і статут нерозривно пов’язані один з одним і потребивидання двох нормативних документів немає. В цьому розділі даються поняттяслужбової дисципліни в органах внутрішніх справ, обов’язки начальників по їїпідтриманню, види заохочень, стягнень та порядок їх практичного застосування,порядок розгляду звернень і скарг працівників.
3. Розділ «Звільнення» було б доцільнозамінити розділом «Припинення служби в органах внутрішніх справ», такяк звільнення це один з видів припинення служби, не дивлячись на те, з чим цепов’язано.
4. Прийом на службу в органи внутрішніх справздійснювати тільки на контрактній основі.
5. Необхідно значно конкретизувати такі поняття якправа, обов’язки та обмеження, пов’язані зі службою, відповідно до прийнятих востанній час законодавчих та нормативних актів.
6. Питання внутрішнього розпорядку, робочого часу,переведення по службі необхідно сконцентрувати в одному розділі «Умовислужби, прийом та переміщення по службі».
7. В розділі про порядок присвоєння первиннихспеціальних звань, виходячи з реалій сьогодення, передбачити присвоєнняспеціальних звань тільки після проходження початкової підготовки, якупередбачено законами України ” Про міліцію ” та ” Про державнуслужбу “.
8. Необхідно розробити та удосконалити нові стимули тамотиви до праці, впроваджувати науково — технічні засоби.
9. Необхідно розширити пільги та компенсаціїпрацівникам в плані медичного та санаторно-курортного лікування, особливопенсіонерам.
В сучасних умовах роль кадрових служб не тількизростає, а й повинна змінюватись сутність їх діяльності, необхідно переходитивід кадрової роботи в її старому розумінні до комплексної системи управлінняпрацівниками, де суттєве місце займає кадрове планування як інструментцілеспрямованої та ефективної роботи системи МВС, що являється складовоючастиною стратегії і тактики виживання і розвитку системи.
Значне місце необхідно приділяти професійнокваліфікаційним вимогам працівників органів внутрішніх справ, необхіднорозробити комплексну систему знань в області соціології, психології та права,що дасть змогу кадровим працівникам із простих виконавців перейти в розряд управлінцівв прямому розумінні слова. Державна служба в органах внутрішніх справ не можебути ефективною без відповідного соціально-медико-психологічного забезпечення.Для цього, зокрема необхідно: створення принципово новихсоціально-психологічних служб, які б сприяли підвищенню ефективності діяльності(боєздатності) органів внутрішніх справ і внутрішніх військ; постійнепроведення психодіагностичних процедур серед персоналу органів внутрішніхсправ; опрацювання методик по адаптації особового складу в екстремальних умовахроботи; розробка механізмів підвищення престижності державної служби в органахвнутрішніх справ тощо.
Одним із основних критеріїв покращення роботи повинностати вивчення передового досвіду роботи правоохоронних органів розвинутихкраїн, при певних умовах, які характерні для розвитку України. Необхідностворити програму міжнародного співробітництва з проблем розвитку інститутудержавної служби. У цій програмі було б доречно передбачити: залученняспеціалістів з-за кордону для проведення занять, обміну досвідом з питаньдержавно-службових відносин;
проведення зарубіжної експертизи стосовно окремихпроектів нормативно-правових актів; створення банку даних про системикомплектування, навчання і підготовки співробітників поліції в.різних країнах;вивчення причин та умов розповсюдження корупції в державній службі зарубіжнихкраїн, досвіду боротьби з цим явищем; участь у міжнародних конференціях,семінарах з проблем кадрового забезпечення;
розвиток прямих зв’язків навчальних закладів МВСУкраїни із зарубіжними партнерами в галузі підготовки кадрів.
Отже, успішне вирішення цих проблем потребуєвироблення науково обґрунтованої кадрової політики.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України. «Просвіта», 1996
2. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня1990 року із змінами та доповненнями. Відомості Верховної Ради України, 1991 p.- № 4, 1993 — № 11, 1993 — №22
3. Закон України «Про пенсійне забезпеченнявійськовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніхсправ» від 9 квітня 1992 року із змінами та доповненнями, внесенимиЗаконами України від 4.02.1994 р. та 25.03.1996 p. накази МВС України № 131 від12.03.1994 p., № 311 від 2.06.1996 p.
4. Закон України «Про державну службу» від16 грудня 1993 року, Відомості Верховної Ради України, 1993 p.
5. Закон України «Про інформацію» від 2жовтня 1992 року, Відомості Верховної Ради України, 1992 — № 48
6. Постанова Верховної Ради України «Прозатвердження Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного,військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальнихпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніхсправ України » від 16 грудня 1993 року, — Відомості Верховної РадиУкраїни, 1994 — №4
7. Кримінальний кодекс України за станом законодавствата постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року
8. Наказ МВС України № 358 від 13 серпня 1991 року:Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органіввнутрішніх справ України. Постанова Кабінету Міністрів України, 1991
9. Наказ МВС України № 315 від 4 травня 1998 року: Провиконання Указу Президента України «Про деякі заходи щодо державноїпідтримки сімей з неповнолітніми дітьми працівників органів внутрішніх справ,які загинули під час виконання службових обов’язків», — Київ, 1998
10. Наказ МВС України № 874 від 27 листопада 1998року: Про оголошення постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 1998року №165 8 — … про допомогу по тимчасовій непрацездатності, Київ, 1998
11. Наказ МВС України № 345 від 31 травня 1995 року:Про затвердження інструкції з організації персонального обліку в системі МВСУкраїни, — Київ, 1995
12. Наказ МВС України № 821 від 12 грудня 1995 року:Про затвердження складу кадрової комісії МВС України і Положення про неї.-Київ, 1995
13. Наказ МВС України №031 від 4 червня 1992 року:Інструкція про порядок добору, вивчення й проведення спеціальної перевіркиосіб, які приймаються на службу в органи внутрішніх справ України, — Київ, 1992
14. Наказ МВС України № 60 від 31 січня 1996 року: Прозатвердження інструкції про відбір кандидатів на службу в органи внутрішніхсправ України, -Київ, 1996
15. Наказ МВС України № 456 від 10 червня 1999 року:Про внесення змін і доповнень до інструкції «Про відбір кандидатів наслужбу в органи внутрішніх справ України», затвердженої наказом МВСУкраїни № 60 від 31.01.1996 p., — Київ, 1999
16. Наказ МВС України № 61 від 29 січня 1999 року: ПроКомплексну програму вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитетуміліції, — Київ, 1999
17. Наказ МВС України № 546 від 14 липня 1999 року:Про створення підрозділів виховної, соціальної роботи та психологічногозабезпечення, — Київ, 1999
18. Наказ МВС України № 402 від 12 липня 1993 року:Про затвердження інструкції про порядок обчислення стажу для виплативідсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складуорганів внутрішніх справ України, — Київ, 1993
19. Наказ МВС України № 10 від 10 січня 2000 року: Провнесення змін до інструкції про порядок обчислення стажу для виплативідсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складуорганів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України № 402 від12.07.1993 p., — Київ, 2000
20. Наказ МВС України № 92 від 25 липня 1993 року:Положення про створення атестаційних комісій та проведення атестуванняпрацівників органів внутрішніх справ України, із змінами та доповненнями,внесеними на казами МВС України № 72 від 10.02.1994 р. та № 674 від 24.09.1996р.
21. Наказ МВС України № 403 від 29 липня 1991 року:Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, — Київ, 1991
22. Наказ МВС України № 960 від 15 грудня 1999 року:Про затвердження Положення про наставництво в органах внутрішніх справ України,-Київ, 1999
23. Наказ МВС України № 527 від 6 липня 1999 року: Прозатвердження інструкції про порядок поглибленого психологічного обстеженнякандидатів на керівні посади органів та підрозділів внутрішніх справ України, — Київ, 1999
24. Наказ МВС України № 115 від 21 лютого 1997 року:Про затвердження інструкції з організаційно-штатної роботи в органах внутрішніхсправ, навчальних закладах, науково-дослідних установах і внутрішніх військахМВС України, — Київ, 1997
25. Наказ МВС України № 147 від 16 березня 1992 року:Настановлення по організації професійної підготовки рядового і начальницькогоскладу органів внутрішніх справ, — Київ, 1992
26. АлексеевС.С. Теория права. — Москва, 1995
27. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. — Москва, 1975
28. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание иуправление. — Москва, 1981
29. БандуркаО.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід,шляхи удосконалення. — Харків: Основа, — 1996
30. Васильєв В. Контроль и проверка исполнения // Как организовать управленческий труд. — Москва, 1981
31. Веселый В.З. Актуальные проблемы совершенствованияуправленческой подготовки кадров в органах внутренних дел. Учебное пособие, — Москва, 1989
32. Голосніченко І.П., Іщенко Ю.В., Парасюк М.В.,Шакун B.I. Особливості проходження служби рядовим та начальницьким складоморганів внутрішніх справ. Навчальний посібник, — Київ: Українська академіявнутрішніх справ, 1994
33. Ермаков К.К. Взаимодействие и координация ворганах внутренних дел: Лекция. — Москва, 1971
34. Зыбин С.Ф. Аппараты по работе с личным составом ворганах внутренних дел. — С.-Петербург, 1996
35. Зыбин С.Ф. Индивидуальная воспитательная работа ссотрудниками органов внутренних дел. — С.-Петербург, 1995
36. Зыбин С.Ф., Стремоухов А.В. Научные основыорганизационно-правовой работы с кадрами органов внутренних дел. — С.-Петербург, 1994
37. Кайдалов Д.И., Суименко Е.И. Психологияединоналичия и коллегиальности. — Москва, 1979
38. Кравченко А. Управленческие революции. //Социалистический труд. -1991.-№1
39. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. — Київ: Генеза,1999 — с.25
40. Киллен К. Вопросы управления. — Москва, 1981
41. Колодкин Л.М. Организационные и правовые основыработы с кадрами в органах внутренних дел. — Москва, 1979
42. Колодкин Л.М., Фатула А.В. Организация работы скадрами в органах внутренних дел. — Москва, 1990
43. Колодкин Л.М. Правовое регулирование работы скадрами органов внутренних дел. — Правоведение, 1983 — № 1
44. Косилов С.А. Психофизиологические основы научнойорганизации труда. — Москва, 1979
45. Кунц Г., 0’Доннел С. Управление: системный иситуационный анализ управленческих функций. — Москва: Прогресс, 1981. — T.I
46. Лойт Х.Х. Кадровая политика и ее реализация ворганах внутренних дел в современных условиях. — С.-Петербург, 1998
47. Лойт Х.Х. Наставничество в органах внутренних дел:история и современные тенденции развития. // МВД России — 200 лет/ Материалынаучно-практической конференции. — С.-Петербург, 1998
48. Лойт Х.Х. Наставничество как форма подготовкикадров: опыт полиции зарубежных государств. — Владимир, 1996
49. Матейко А. Условия творческого труда. — Москва,1981
50. Мильнер Б.З., Евенко Л.И., Рапопорт B.C. Системныйподход и организация управления. — Москва: Экономика, 1983
51. Мякишев Г.М. Система работы с кадрами в органахвнутренних дел. Труды Академии МВД СССР, — Москва, 1989
52. Научная организация управления в аппаратахмилиции. — Москва, 1975
53. Омаров A.M. Руководитель: размышления о стилеуправления. -Москва, 1987
54. Попов Г.Х. Техника Личной работы. — Москва, 1971
55. Попов Г.Х. Проблемы теории управления. — Москва,1974
56. Пригожий А.И. Социология организации. -Москва,1980
57. Проблемы общей теории государственного управления.- Москва, 1981
58. Плішкін В.М. Деякі проблеми реформування системиорганів внутрішніх справ України. — Київ: Українська академія внутрішніх справ,1994
59. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніхсправ. — Київ:
Національна академія внутрішніх справ України, 1999
60. Роша А.Н. Актуальные проблемы работы с кадрами ворганах внутренних дел в условиях демократии: Совершенствование работы скадрами в органах внутренних дел. — Труды Академии МВД СССР, -Москва, 1989
61. Сальников В.П., Федоров В.П. Убеждение ипринуждение в деятельности органов внутренних дел. — Ленинград, 1989
62. Тихомиров Ю.А. Право и социальное управление. — Москва, 1981
63. Тихомиров Ю.А. Управление делами общества. — Москва, 1984
64. Тихомиров Ю.А. Социальные управляющие системы. //Советское государство и право. — 1970. — № 5
65. Тихомиров Ю.А. Эффективность деятельности управленческихорганов. // Государство и право. — 1971. — № 4
66. Фатула А.В. Принципы работы с резервом кадров навыдвижение в органах внутренних дел. — Труды Академии МВД СССР, — Москва, 1989
67. Федотов В.В. Техника и организация умственноготруда. — Минск, 1983
68. Шванков В.М. Теоретические основы координации ивзаимодействия в органах внутренних дел. Москва, 1978
69. Яковлев A.M. Теоретические проблемы социологииправа. // Проблемы социологии права. — Вильнюс, 1980. — Выпуск 1
70. Яковлев Г.С. Аппарат управления: принципыорганизации. — Москва, 1974