ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ
1.1 Національна економічна система
1.2Комплекснийрозвиток народного господарства
РОЗДІЛІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇ ГОСПОДАРСТВА
РОЗДІЛІІІ. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ І УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ БОЛГАРІЇ
3.1. Геологічніта геоморфологічні умови та ресурси Болгарії
3.2. Кориснікопалини Болгарії
3.3Водні та агрокліматичні ресурси Болгарії
РОЗДІЛІV. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ БОЛГАРІЇ
РОЗДІЛV. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС БОЛГАРІЇ
5.1Особливості розвитку промислового комплексу Болгарії
5.2Сільське господарство Болгарії
5.3Транспортний комплекс Болгарії
РОЗІДЛVІ. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ БОЛГАРІЇ
РОЗДІЛVІІ. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ В РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
7.1Південно-західний регіон
7.2Південно-Східна Болгарія
7.3Північна Болгарія
РОЗДІЛ VІII.ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ ТАШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
8.1 Проблеми таперспективи розвитку господарського комплексу, їх суть та причини виникнення
8.2 Шляхи подолання кризових явищ танапрями розвитку господарського комплексу Болгарії
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Україна є постсоціалістичною державою для якої характерні рядспецифічних особливостей розвитку відмінних від інших країн світу. Томуузагальнення досвіду розвитку господарства інших постсоціалістичних країн єважливим завданням економічної науки України. Однією з таких країн є Болгарія.Тому тема нашої курсової роботи є актуальною.
Болгарія — держава, розташована на північному сходіБалканського півострова. Територія країни, незважаючи на порівняно невеликірозміри (111 тис. кв. км), відрізняється розмаїтістю природних умов, викликанимнасамперед вертикальною розчленованістю. Широким північним фронтом своєїтериторії Болгарія примикає до Дунаю, а на сході — до Чорного моря. Дунайпротягом 470 км служить північною границею Болгарії з Румунією. Придунайське іпричорноморське положення Болгарії розширює можливості зовнішніх зв’язків зі СНДі іншими європейськими країнами. Болгарські морські порти ближче до проток міжЧорним і Середземним морем, чим порти інших країн Східної Європи. Її територія можевикористовуватися для транзиту вантажів з центральноєвропейських держав у країниСхідного Середземномор’я.
Через Болгарію проходить найкоротший шлях із країн Західної іЦентральної Європи в країни Південно-Західної Азії.
На заході Болгарія граничить з Югославією; на більшому своємупротязі ця границя проходить по гірських хребтах, що має зручні перевали, черезякі пролягають дороги. У виходу р. Мармаріци з болгарської територіїзнаходиться стик границь між Болгарією, Грецією і Туреччиною. Південна границяпроходить по гірській і горбкуватій місцевості.
В адміністративному відношенні країна розділена па 27 округів,що поділяються на громади. Столиця Болгарії — Софії виділена в самостійну адміністративнуодиницю (на вдачах округу), безпосередньо підлеглу центральним органам влади.
Метою курсової роботи є вивчення особливостей розвиткупродуктивних сил Болгарії, з’ясування проблем та перспективи.
Об’єктом дослідження є продуктивні сили Болгарії.
Предметом є вивчення передумов розвитку господарства, йогосучасний стан, зовнішньоекономічні зв’язки актуальні проблеми і перспективирозвитку.
Болгарія — країна з повного драматизму історією. Мужнійболгарський народ завзято відстоював достоїнство і волю протягом усієї своєїісторії, не зломивши ні під двовіковою владою Візантії, ні під п’ятисотлітнімосманським ярмом. Цей народ перший у Європі підняв організоване антифашистськеповстання (1923 р.). Тепер болгарський народ цілеспрямовано й успішно творитьнове суспільство в родині європейських країн. Як і багато народів, болгаримають складне походження. Основу болгарського етносу склали три компоненти:фракійці, слов’яни і протоболгари.
Вступивши на шлях ринкового розвитку пізніше багатьохєвропейських країн, Болгарія з перших же кроків свого самостійного політичногоіснування усе більше попадала в економічну залежність від розвитихкапіталістичних держав Європи. До кінця другої світової війни основну частинунаціонального доходу давало дрібнотоварне сільське господарство, у якому булозайнято майже 80% самодіяльного населення. Усюди, за винятком Софійсько-Перникськогорайону, різко переважало сільськогосподарське виробництво. Особливо відсталимибули південні області (Пиринский, Родонский, Странджанскій краю) і ПівденнаДобруджа; ці області трохи пізніше ввійшли до складу буржуазної Болгарії іслабкіше були притягнуті в її внутрішні господарські зв’язки.
При написання курсової роботи використовувалисьнаступні методи:
Аналіз наукових праць, статистичні методи дослідження,картографічні.
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА НАРОДНО — ГОСПОДАРСЬКОГОКОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ
1.1 Національна економічна система
В економічній теорії національну економіку позначаютьрізними ідентичними за змістом поняттями: “народне господарство”, “національнегосподарство”, “суспільне господарство”, “національна економіка”. А загалом –це господарська система, яка історично сформувалася в певних територіальних(національних) межах.
Національна економіка – конституційно, економічно й організаційно єдинасистема взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, які характеризуютьсявідповідною пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженійдержавними кордонами території *.
Для виникнення і розвитку народного господарства обов’язкові умови:
1) Формуванняі поглиблення територіального поділу праці.
2) Формуванняміцної централізованої держави.
За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національнийкомплекс.
Національно-господарську систему характеризують:
а) ознаки національного суверенітету:
— незалежність;
— національна державність;
— суверенітет законотворчості;
— суверенітет виконавчої влади;
— суверенітет господарськоїдіяльності;
— суверенітетзовнішньоекономічної діяльності;
б) ресурсно-виробничі ознаки;
— трудовий потенціал;
— науковий ітехнічно-технологічний потенціал;
— природно-ресурсний потенціал;
— національна власність;
в) господарсько-організаційні ознаки;
— національнафінансово-кредитна система;
— національна грошова одиниця;
— національна митна система;
— система управління ірегулювання;
— національна транспортнасистема;
— національна виробничаінфраструктура;
г) товарообмінні ознаки;
— внутрішні ринки товарів,робіт і послуг;
— внутрішні ринки цінних паперів;
— система виходу на світовіринки.
Ознаки національного суверенітету утверджуються конституцією і законамиБолгарії.
Ресурсно-виробничі ознаки виявляються через критерії оцінки продуктивнихсил.
Господарські організаційні ознаки втілюються в системі обороту елементівпродуктивних сил.
Народногосподарську систему обороту елементів продуктивних сил утворюютьтакі системи:
– грошова –національна грошова одиниця, система грошового обігу;
– фінансова– фінанси держави, підприємств, населення;
– кредитна– кредитні установи, кредитні ресурси, правові та економічні умовикредитування.
Господарський комплекс характеризується основними ознакамиекономічної потужності, структури та наявністю системи зв’язків між окремимискладовими. Показником оцінки економічного потенціалу господарського комплексукраїни є валовий внутрішній продукт (ВВП). * Але головну характеристикугосподарського комплексу дає структура суспільного виробництва.
На ґрунті співвідношення між складовими господарськогокомплексу формуються:
•соціально-економічнаструктура економіки;
•організаційно-економічнабудоваекономіки;
•виробничо-технологічнаструктураекономіки;
•науково-технічнаструктура господарства;
•фінансово-економічнаструктураекономіки;
•територіально-галузеваструктурапродуктивних сил.
Основним типом розвитку господарства країни є прогресивнийкомплексний розвиток.
Питання комплексності розвиткуекономічних районів є важливим чинником, що формує економічну незалежністьБолгарії.
1.2 Комплексний розвиток народного господарства
Господарський комплекс Болгарії складається з таких основних підрозділівсуспільного виробництва як виробничий комплекс, виробнича, соціальна та ринковаінфраструктури, а також інституціональна інфраструктура.
Виробничий комплекс – це сукупність підприємств виробничого спрямування,поєднаних між собою елементами виробничої інфраструктури та організаційноюсистемою управління господарством.
Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка виробляєтовари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих регіонах й переважну часткупослуг.
За галузевою ознакою виробничий комплекс структурноподіляється на добувну й обробну промисловість і аграрно-промисловий комплекс.
Провідною ланкою виробничого комплексу є промисловість —найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюютьвидобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва йпредметів споживання.
Структура промисловості Болгарії може бути представленачотирма великими міжгалузевими комплексами — паливно-енергетичним,металургійним, машинобудівним та хімічним.
Особливе місце посідає промислове виробництво товарів ізсировини сільськогосподарського походження. Це виробництво, разом ізсільськогосподарським, виділяється в окремий аграрно-промисловий комплекс.
Особливий сектор економіки — соціальний комплекс держави яксукупність галузей виробництва та видів діяльності, що забезпечуютьбезпосередньо потреби головної продуктивної сили — людини, а в регіональномувимірі — всього населення даної території. Соціальний комплекс складається здвох досить відмінних один від одного секторів господарства —соціально-інфраструктурних галузей та виробництва товарів народного споживання.
В останні кілька десятиліть економічна наука оперувала такоюзагальноприйнятою класифікацією галузей соціального комплексу:
•матеріально-побутові– торгівля, громадське харчування побутове обслуговування, житлово-комунальнегосподарство;
•соціально-культурні— охорона здоров’я, освіта, наука, культура, туризм, фізична культура і спорт,рекреаційний комплекс;
•виробництвотоварів народного споживання.
Аналізуючи дану класифікацію вчені Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В.вважають, що вона носить достатньо формальний характер, оскільки поняттякультурна галузь сфери послуг застосовна не тільки до галузей другої групи, алей до торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування іжитлово-комунального господарства у зв’язку з об’єктивним існуванням такихкатегорій як культура харчування, культура споживання, культура обслуговування;аналогічно — культура виробництва, стосовно будь-якого виробництва товарів іпослуг. * Таким чином приналежність культури є обов’язковою для будь-якогоелемента механізму організації соціального й економічного життя держави інаселення.
Таким чином, пропонована класифікація галузей сфери послугбуде виглядати в такий спосіб:
• ринкові(автономні) — торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування,житлово-комунальне господарство, туризм доходні об’єкти рекреаційногокомплексу;
• неринкові(бюджетні) — охорона здоров’я, освіта, наука, культура, фізична культура іспорт, об’єкти рекреаційного комплексу, що вимагають державного/регіонального(місцевого) фінансового втручання.
Ринкові об’єкти соціальної інфраструктури (підприємстваторгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, комунальногогосподарства) у даний час фінансуються за рахунок самозабезпечення шляхомнадання платних послуг споживачам.
Забезпеченнястабільного функціонування цих галузей сьогодні доцільно здійснювати задопомогою розвитку малого бізнесу, середнього і малого підприємництва.
РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇГОСПОДАРСТВА
У фракийських племен у другій половині I тисячоріччя до н.е.йшов процес формування державності. Їхня культура мала багато загальних рис зкультурою інших середземноморських народів стародавності, але разом з тим маласамобутність і внесла свій внесок у скарбницю античної і світової цивілізації(міф про Орфєя, культ Діоніса, фресковий живопис, ювелірне мистецтво, деякіоснови медицини й ін.). Частина фракійців, головним чином у містах, піддаласяэллінізації, інші групи після римського завоювання були тією чи іншою міроюроманизовані. Спадщина античної цивілізації бути передано пізнішим насельникамболгарських земель у значній мірі за посередництвом фракійців. У VI-VII ст.слов’янські племена, що переселилися через Дунай — предки болгар —обґрунтувалися на Балканському півострові. У той час це були володінняВізантії. Слов’яни принесли своєрідну культуру з устояними традиціями. Вонистали домінуючим етнічним елементом у провінціях Мезия, Фракія і Македонія.
В другій половині VII в. через Дунай прийшли протоболгари —частина тюркомовного народу, витиснутого хазарами з низов’їв Кубані, де існувавїхній племінний союз. Боротьба з загальним ворогом — Візантією — зблизиласлов’ян і протоболгар. У 680 р. на північному сході нинішньої Болгаріїоформилася слов’яно-болгарська держава.
В міру розширення границь Болгарської держави йшло включеннядо складу болгарської народності все нових слов’янських племен. Завершальниметапом етногенезу болгар було прийняття християнства. Воно було визнаноофіційною релігією близько 865 р. і з’явилося важливим фактором в ідеологічномузімкненні різних етнічних груп. Не менш важливе значення мало введенняслов’янської писемності. Створення писемності на зрозумілій народу мові буловеликим досягненням для свого часу, адже в неслов’янських країнах Європилітературними мовами в середньовіччі служили латинь і давньогрецький. Слов’янськуабетку винайшли ченці із Солуна (Салоніки) брати Кирило і Мефодій.
Болгарське царство після завзятої боротьби було на початку XIв. завойоване Візантією. У результаті повстання 1185—1186 р. болгарський народвідновив свою незалежність. Друге Болгарське царство досягло найбільшоїполітичної моці в XIII ст. Культурний розквіт середньовічної Болгаріївідзначається в XIII-XIV ст. До цього часу відноситься, зокрема, будівля наокраїні Софії Боннської церкви з фресками, що передбачили кращі зразкиобразотворчого мистецтва раннього італійського Ренесансу.
У X-XIII вв. у Болгарії розгорнувся антифеодальний селянськийрух, що прийняв форму релігійної єресі — богомильства. Навчання богомилівзробило відомий вплив на ідеологію деяких соціально-релігійних рухів у Європі.
До кінця XIV в. успішний розвиток Болгарії був перерванийосманським завоюванням. Протягом майже п’яти сторіч болгари піддавалисяжорстокому національному гнітові, розвиток продуктивних сил і культуриболгарського народу було сковано гнітом Османської імперії. Частина жителівРодопских гір, силою звернених у XVI-XVII вв. у мусульманство, зберегли ріднумову. Найважливішою формою етнічного самовираження болгар у часи османськогопанування залишалися селянська культура і весь специфічний склад народногопобуту.
Наприкінці XVIII-XIX вв. склалася економічна основа дляподальшої консолідації болгарського народу. Об’єктивний історичний процеспідвів до формування болгарської нації, а усвідомлення приналежності до неїстало у свою чергу найважливішою силою національно-визвольного руху.
Особливістю болгарського національно-визвольного руху булайого направленість не тільки проти османських правителів, але і проти грецькоїбуржуазії, що тіснила більш молоду болгарську, зайнявши ряд ключових позицій векономіці, і вела політикові эллинизации. Її ідеологічна опора —патриархистская церква — керувала болгарською церковною організацією і шкільнимутворенням. Тому боротьба за право викладати, видавати книги, звісткибогослужіння не на грецькому, а на своїй мові, з’явилася важливою стороноюпроцесу національного самоствердження болгарського народу.
Підйом національно-визвольного руху в останні десятиліттяосманського панування супроводжувався створенням болгарських шкіл, болгарськоїперіодичної преси і літератури.
Апогеєм національно-визвольної боротьби болгар з’явилосяКвітневе повстання 1876 р. Жорстоко подавлене, воно проте згуртувало народідейно і викликало співчуття в прогресивних суспільних колах інших країн
Болгарія була звільнена в ході російсько-турецької війни1877—1878 р. при активній участі болгарських ополченців. Ця подія зробилавеличезний прогресивний вплив на політичний і економічний розвиток країниболгарський народ позбувся від іноземного ярма, був ліквідований установленийзавойовниками військово-феодальний лад.
У 1885 р. відбулося возз’єднання Північної і ПівденноїБолгарії. Це прискорило ріст економіки, усталило політичне положення держави. Однак,вступивши на шлях капіталістичного розвитку відсталою країною, Болгарія незмогла зберегти економічну самостійність. Найбільші капіталовкладення в її промисловість робилиАвстро-Угорщина і Німеччина; ця обставина привела до політичної переорієнтаціїБолгарії. До відриву її від Росії були спрямовані і деякої діїзахідноєвропейської дипломатії. У першій світовій війні Болгарія виступила настороні австро-німецького блоку.
Перша світова війна, у яку Болгарію її правлячі кола втягли в1915 р. на стороні імперіалістичної Німеччини, значно погіршила і без тоговажке економічне становище країни. Господарська розруха, що насуваєтьсявійськову поразку викликали масові виступи трудящих проти політики пануючи іслухняного йому уряду.
В роки монархо-фашистської диктатури політична влада в країнізнаходилася в руках болгарської буржуазної кліки, об’єднаної навколо монархії ітісно зв’язаної з німецьким імперіалізмом.
У березні 1941 р. Болгарія офіційно приєдналася дофашистського табору, у країну вступили гітлерівські війська, а кілька місяців потому Німеччина напала на Радянський Союз.
У результаті проведення кардинальних соціально-економічних іполітичних перетворень до 1948 р. були створені необхідні передумови длябудівництва соціалістичного суспільства в. Подальше просування уперед вимагалоліквідації економіки, підйому який дістався в спадщину від буржуазної Болгаріїнизького рівня продуктивних сил. У 1948 р. V з’їзд Болгарської комуністичноїпартії намітив шляхи соціалістичної індустріалізації і перебудови сільськогогосподарства.
Конкретна програма будівництва основ соціалізму, наміченапершими п’ятирічними планами, була успішно перетворена в життя. У 1958 р.закінчився процес кооперування в сільському господарстві. Соціалістичнівиробничі відносини цілком затвердилися в місті і селі, склалася характерна длясоціалізму соціально-класова структура суспільства.
Революційні перетворення в народному господарстві,суспільному і культурному розвитку країни знайшли відображення й у новійКонституції, проголошеної в травні 1971 р., що розвиває головні принципиКонституції 1947 р., з урахуванням нового етапу господарського будівництва. Уній підкреслюється соціальний характер держави.
На даний час Болгарія – високорозвинена європейська країна,яка володіє потужним господарським комплексом і має високий рівень життянаселення.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ І УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛБОЛГАРІЇ
3.1 Геологічні та геоморфологічні умови та ресурси Болгарії
По деяких істотних особливостях геологічної структури ірельєфу, грунтово-кліматичних умов і рослинності, а також режиму рік Болгаріямає багато загального із сусідніми Румунією і Югославією: зручні дляземлеробства рівнинні і горбкуваті простори з родючими, переважно чорноземними,ґрунтами чергуються з горами, у значній мірі покритими лісами і лугами.
Біля 80% території країни лежить на висоті нижче 500 м над рівнемморя, тобто в межах пояса, що в умовах Болгарії найбільш зручний дляземлеробства, третина зайнята горами, причому 13% території лежить вище 1000 м.У загальному для рельєфу характерне зниження з заходу на схід і широтнепростягання найбільш великих хребтів.
У центрі країни простирається в широтному напрямку гірськасистема Стара-Планина (Балкани). На заході їхня висота досягає 1500—2000 м, ана сході знижується до 600—800 м. Гори поділяють територію Болгарії на двохчастин: північну і південну. Північну Болгарію в основному займає майжебезлісна і сильно розорана Дунайська горбкувата рівнина, що охоплює більш %території країни. Південна — переважно гористий край, у який уклинюється великаВерхнефракийська низовина. Стара-Планина, хоча і є серйозним природним рубежем,не створює особливо великих утруднень для зв’язків між північними і південнимирайонами країни.
Між положистими південними схилами Средна-Гори і порівнянокрутими північними схилами Родопских гір простирається найбільша низовинаБолгарії — Верхньофракійська. Це типова область опускання зі слабким ухилом до південно-сходу,куди стікають ріки басейну р. Мариці, що беруть початок з гір, що облямовуютьнизовину з трьох сторін.
Слабко порізане чорноморське узбережжя Болгарії довжиною 378км здебільшого положисте, із прекрасними піщаними пляжами шириною до 100 ібільш метрів. Але місцями береги круто обриваються до моря. Такі стрімчастібереги є на півночі (де вони утворені вапняками Добруджанского плато) іпівденніше — там, де до моря підходять відроги Східної Стара-Планини; на деякихділянках узбережжя утворилися висунуті в море високі миси (Калиакра, Эмине). Наберегах Бургаського і Варненського заток виникли головні морські порти країни.
3.2. Кориснікопалини Болгарії
Болгарія має у своєму розпорядженні значні запаси поліметалевихруд, а також бурих вугіль невисокої теплотворності (особливо лігнітів) при невеликих,незручних для розробки запасах кам’яного вугілля. У цілому країна бідніше енергетичнимиресурсами, чим Румунія або Югославія. Тому вона змушена робити особливий упор нарозробку низькоякісних лігнітів (промислові запаси близько 4 млрд. т). Близько запасівзосереджено у Восточно-Марицкому пліоценовому басейні (до північного сходу відДимитровграда). Другий по запасах лігнітів басейн розташований у северноїчастині Софійської улоговини. Більш якісне буре вугілля в невеликій кількостіутримується в нижньотретичних відкладеннях Бобов-Долского і Перникскогобасейнів. Недавно на північному сході, у Добруджі, виявлені запаси кам’яноговугілля високої якості, але вони залягають на великій глибині (1,5—2 км).
Основні родовища рудних копалин Болгарії зосереджені напівдні країни. По запасах свинцево-цинкових руд, сконцентрованих здебільшого насході й у центрі Родопских гір, Болгарія поряд з Югославією і Польщею займаєвидне місце в Європі. Значні і запаси мідних руд, особливо у відрогахСредна-Гори і Стара-Планини. По змісту міді ці руди небагаті, однак можутьрозроблятися відкритим способом. Основні запаси залізної руди (близько 250 млн.т) зосереджені в комплексному, але бідному змістом заліза (близько 30%)Кремиковском родовищі в Софії; крім заліза воно містить високий відсотокмарганцю і бариту, а також свинець, що ускладнює використання руди вметалургійному процесі. На півночі, уздовж Дунаю (у Видина, Оряхово), виявленівеликі запаси гіпсу, а східніше Русе — каоліну. Важливе значення для розвиткухімічної промисловості має єдине в країні, але велике родовище кам’яної солі вміста Провадия, на захід від Варни.
3.3 Водні та агро-кліматичні ресурси Болгарії
Болгарія розташована в зоні помірного континентальногоклімату і частково в зоні, перехідної до середземноморському клімату (крайнійпівдень).
Великий вплив на клімат країни роблять вітри західногонапрямку. Унаслідок цього зм’якшуючий вплив Чорного моря, особливо узимку, поширюєтьсялише на вузьку (20—40 км) прибережну смугу. Нерідко дують і північно-східні вітри,що наносять у деякі роки великий збиток сільському господарству. Узимку вонисдувають сніговий покрив, оголюючи озимі посіви, а улітку висушують ґрунт. Настанняпосухи в найважливіших сільськогосподарських районах іноді зв’язано і із сухими,гарячими південно-західними вітрами. Болгарія — сама південна з європейських країн,що перетинає нульова січнева ізотерма, а в зниженнях на крайньому півдні вона підвищуєтьсядо + 2—3°. Середня температура самого теплого місяця — липня в знижених районахкраїни + 23—25°. У горах чітко простежується вертикальна кліматична поясність. Осіннізаморозки настають звичайно наприкінці жовтня, а останнього весняні продовжуютьсядо початку квітня.
У середньому за рік на території Болгарії випадає близько 650мм опадів, але тут спостерігаються великі порайонні розходження, обумовленінасамперед особливостями рельєфу. У високогірних районах випадає 1000—1200 ммопадів, а подекуди і більш, а на Дунайській рівнині і Верхнефракийскойнизовини— не більш 500—600 мм. Сезонний розподіл опадів на більшій територіїкраїни сприятливо для багатьох культур: навесні випадає близько 24% їхньоїрічної кількості, улітку — 34, восени — 22, а узимку — 20%. У південнихпериферійних районах максимум опадів зрушать на початок зими.
Близько 30% території Болгарії зайнято лісом. Велика частинадеревної рослинності складається із листвянихголовним чином бука і дуба; хвойніліси (сосна, ялина, ялиця) зосереджені на схилах Рила-Родопского масиву. Запасиділової деревини невеликі і можуть лише частково задовольняти зрослі потребинародного господарства. Промислове значення має лише 15% площі лісових масивів, інше — переважнонепродуктивні молодняки або лісу водоохоронного і противоерозійного значення.
Величезні водні ресурси Дунаю марнотрат служи п. базою длязрошення більшої частини Дунайської рівнини. Однак правий болгарський берегДунаю на великому протязі високий, і воду необхідно піднімати за допомогою насоснихстанцій на висоту до 100 м і більш. Це вимагає багато електроенергії, длявиробництва якої можна використовувати енергетичні ресурси самого Дунаю.
Ріки, що беруть початок у Стара-Планине й особливо вРила-Родопському масиві, також можливо використовувати для вироблення дешевоїенергії. Гідроенергоресурси Болгарії можуть служити джерелом для виробництваблизько 10 млрд. квт-ч електроенергії, у тому числі 7,5 — на внутрішніх ріках і2,5 млрд. квт-ч —на Дунаєві. Великі порайонні розходження в ступені забезпеченняводними ресурсами. Більш значні водні ресурси в гористій південно-західнійчастині країни, а в східних районах їх бракує. Звідси необхідність перекиданнячастини вод з одного річкового басейну в іншій.
РОЗДІЛ ІV. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ БОЛГАРІЇ
З загального числа жителів Болгарії — 11 млн. чоловік (1999р.) — основну частину населення складають болгари. Крім них у Болгарії живуть турки,цигани, вірмени і деякі інші народності.
Болгарська мова відноситься до групи південнослав’янских. Болгарськіговори розпадаються на дві основні діалектні групи: східну і західну. Східні говорипоширені приблизно на % площі країни, західні — на В3. Літературнамова сформувалася в XIX в. на основі східних говорів, але в XX в. відзначаєтьсявідомий вплив на нього і західних, у зоні яких розташована, зокрема, Софія.
Для сучасної Болгарії характерний порівняно низький рівеньприродного приросту населення. Він складає приблизно 6—7 чоловік на 1000жителів (50—60 тис. чоловік у рік), що близько до середньоєвропейського. Зниженняприродного приросту, незважаючи на загальне зменшення смертності, зв’язано зпадінням народжуваності. Особливо знизилася народжуваність у сільськіймісцевості, де відбулося істотне «старіння» населення. Тільки з 1975 по 2002 р.частка молодих контингентів працездатного населення (від 16 до 35 років),зайнятих у сільському господарстві, скоротилася з 55 до 25%. У результатіприріст населення в болгарських селах тепер значно нижче, ніж у містах: усередині 90-х років він складав у селах менш 1 чоловік на 1000 жителів, а вмістах — II—12 чоловік. Виключення складають розташовані на півдні Родопський іПиринський краю, де природний приріст населення в селах усе ще значний.
Середня щільність населення Болгарії — 85 чоловік на 1 кв.км. Вище вона (100—120 чоловік на 1 кв. км) на Верхнєфракійській низовині,Дунайській рівнині, а також у деяких міжгірних улоговинах (Софійської, Перникській).Набагато рідше населені гірські райони, де щільність населення нижче 30 чоловікна I кв. км.
Із індустріалізацією тісно зв’язаний швидкий процесурбанізації, про що свідчить збільшення за післявоєнний період частки міськихжителів у населенні країни в 2,5 рази (з 24% у 1945 р. до 60% у 1979 р.). Зацей період число жителів у збільшилося на 2 млн. чоловік, причому міста«поглинули» не тільки весь цей приріст, але і ще стільки ж людей із сільськоїмісцевості. Звідси велике зниження щільності сільського населення в країні (завинятком Родопського краю). Цей процес позначився на розміщенні населення:привів до міграції частини населення з деяких північних аграрних районів і згірських районів півдня в індустріально більш розвиті райони.
Великих міст у Болгарії порівняно небагато; у 1978 р. з 214міст тільки 10 мали більш 100 тис. жителів. Усі ці міста — головні господарськіі культурні центри округів. За роки народної влади в країні з’явилося багато новихміст — «а місці великих сіл, залізничних станцій, у зв’язку з будівлею підприємствгірничодобувної промисловості (Рудозем, Лика, Біб-Діл і ін.), промислових комбінатів(Дмитровград, Девня) і створенням курортів (Велинград, Хисаря й ін.).
РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС БОЛГАРІЇ
5.1 Особливості розвитку промислового комплексу Болгарії
Розвиток сучасної індустрії в Болгарії почалося після другоїсвітової війни, в умовах соціалістичного ладу. Була створена така галузева ітериторіальна структура, що відповідала специфічним умовам Болгарії іможливостям, що розкрилися перед країною в зв’язку із широким залученням уміжнародний соціалістичний поділ праці. Важливе місце зайняли галузі важкоїіндустрії, особливо металургія, машинобудування і хімія. У валовій промисловійпродукції частка цих трьох галузей зросла приблизно з 5% у 1989 р. до 38% у2003 р. Одночасно скоротилася частка харчосмакової і текстильної галузей, що убуржуазній Болгарії давали більш % усієї промислової продукції.
/>
Рис. 4.1 Розподіл виробництва промислової продукції зарегіонами у 1945-2000 роках
Болгарія відрізняється від інших індустріально розвитих іншихкраїн менш високою часткою галузей, що роблять засоби виробництва, і порівняновеликою питомою вагою харчосмакових галузей.
По виробництву найважливіших видів промислової продукції врозрахунку на душу населення Болгарія поступово наближається до найбільшеекономічно розвитих європейських держав.
У ході індустріалізації і перебудови галузевої структурипромисловості відбулися великі зміни в її територіальній структурі:сформувалися нові промислові райони і центри за межами головного, столичногоіндустріального району при загальному зрушенні в розміщенні на північ і східкраїни. Одночасно різко збільшився обсяг виробництва й ускладнилася структуратаких раніше виниклих промислових центрів, як Софія, Пер-никнув, Пловдив,Габрово, Русе (див. Рис. 4.1.).
Великі зусилля починаються для рішення складної проблеми — забезпеченняприскореної індустріалізації щодо менш розвитих в економічних відносинах районів,що займають більш третини території Болгарії (Родопський край, Пиринський край,Південна Добруджа). За останню чверть століття частка цих периферійних районів уваловій промисловій продукції країни подвоїлася і продовжує рости.
Болгарія прагне максимально втягнути в господарське використаннясвої обмежені енергоресурси. Але високі темпи розвитку промисловості і транспортувикликають усе-таки необхідність у широкому імпорті нафти, природного газу, кам’яноговугілля й електроенергії. Це безпосередньо впливає, з одного боку, на зміну структурипаливно-енергетичного балансу (у 1995 р. питома вага нафти, нафтопродуктів і природногогазу перевищила 20% і продовжує рости), з іншого боку — на розміщення багатьох великихоб’єктів не тільки нафтопереробною, але й електроенергетичної, хімічної і деякоїіншої галузей промисловості.
Серед європейських постсоціалістичних країн Болгаріявиділяється найвищою часткою імпортних джерел енергії в паливно-енергетичномубалансі. При масштабах річного видобутку власного вугілля порядку 30 млн. т (%цього обсягу — самі низькоякісні вугілля з розроблювальних у Європі) і дуженевеликому видобуткові нафти і газу Болгарія вже в 1978 р. імпортувала (восновному зі СНД ) понад 13 млн. т нафту і нафтопродукти, 3 млрд. куб. м газу(по побудованому газопроводі СНД — ), 6 млн. т кам’яного вугілля і близько 4,6млрд. квт- год електроенергії (власне виробництво понад 31 млрд. квт- год у 1998р.).
Перша велика база нафтопереробної промисловості Болгаріїстворена поблизу Бургаса на базі радянської нафти, що доставляється по Чорномуморю. До 1966 р. Бургаський комбінат мав у своєму розпорядженні потужності попереробці більш 16 млн. т нафти в рік і був самим великим нафтопереробнимкомплексом у всій Південно-Східній Європі.
Частка гідростанцій у загальному виробленні електроенергії усебільш знижується і не перевищує 1/10, хоча вони роблять тепер у багато разів більшеелектроенергії, чим 20 років тому. Найбільші ГЕС розмістилися при водоймищах умальовничих гірських місцевостях Рилародопського масиву. Там побудовані каскадиГЕС Батакської, Ардинсбкої, Доспат-Вичинської, Белмекен-Чаирськоїгідроенергетичних систем
Із середини 70-х років розвивається атомна енергетика. Першаболгарська атомна електростанція — «Козлодуй» (її потужність у 1980 р. досягла1 760 тис. квт) —сама велика з електростанцій країни. Її річний виробітокбільше виробництва електроенергії у всій Болгарії в 1965 р.
Значну частину енергії Болгарія одержує з Росії та Болгарії повисоковольтній (400 кв) лінії електропередач, протягненої від Молдавської ДРЕСчерез Дунай і румунську територію.
Хімічна промисловість -нова галузь болгарської економіки, відрізняєтьсявисокою концентрацією виробництва: десяток великих заводів випускає більш 4/5 продукціївсієї галузі. Особливо виділяються два «стовпи» болгарської хімії — Девня іБургас. Це великі сучасні промислові комплекси взаємозалежних підприємств, безяких важко собі представити дійсну і майбутню економіку країни. Девня! Ще недуже давно вона була відома лише водяними млинами, що працювали на повноводнихджерелах карстових вод, тих самих, котрі залучили ніколи римлян, що заснувалитут місто Марцианаполис. Тепер у Девненської долині, що лежить на захід відпорту Варни, побудовані одні із самих великих у Європі заводів по випуску соди,хлорних продуктів, комплексних штучних добрив. У той час як содовий гігант (1,2млн. т готової продукції в рік) використовує місцева сировина — вапняк інатрієва сіль, але свою продукцію експортує, комбінат добрив використовуєздебільшого імпортна сировина, а готові добрива надходять на поля самоїБолгарії. Девненський промисловий комплекс — це втілена в життя політикаекономічної інтеграції соціалістичних країн.
/>
Рис 4.2 Галузева структура промисловості Болгарії
Загальна структура промислового виробництва на 2002 рікпоказана на Рис. 4.2.
Недалеко від іншого порту — Бургаса — височіють ажурніспорудження Бургаського нафтопереробного і нафтохімічного комбінату — самоговеликого по валовій продукції промислового комплексу країни. Він завждимолодий, тому що постійно добудовується всі новими і новими заводами і цехами. Бургаськийкомбінат став основою розвитку в країні великих хімічних заводів по випускусинтетичних волокон (Ям-бол, Видин) і пластмас. На березі Дунаю в міста Свиштовнабирає силу великий промисловий комплекс штучних волокон.
Широко розвита харчосмакова промисловість. До другої світовоївійни на цю галузь приходилося більш половини валової промислової продукції;тепер її частка вдвічі менше, хоча вона випускає приблизно в 20 разів більшепродукції, чим перед війною. Вона не тільки задовольняє внутрішні потребикраїни, але і дає багато продукції на експорт. Для її галузевої структурихарактерна дуже велика питома вага тютюнового, і консервного виробництва, уяких зосереджено понад половину всіх зайнятих у галузі. Біля третини валовогозбору овочів і чверті фруктів консервується. По виробництву на один жителяконсервів (головним чином плодоовочевих) Болгарія займає друге місце у світі. Поекспорті готових тютюнових виробів займає 2—3 місце у світі. Велике значенняпридбало виноробство. Болгарія вивозить понад 70% продукції цієї галузі, будучинайбільшим її експортером серед соціалістичних держав. Країна успішно розвиваєцукрову промисловість. Цукрові заводи Болгарії нові або сильно розширені, усередньому більш великі, чим у більшості інших соціалістичних країн ЗакордонноїЄвропи. Основна кількість цукру виробляють чотири великих заводи у ведучій областібурякосіяння -дунайській рівнині (у Русе, Горна-Оряховице, Брухті іДолна-Митрополії). Велику частину імпортованого кубинського цукру-сирцю переробляютьзаводи біля морських портів— у Девне і Камено (у Бургаса). Велику частину харчосмаковоїпродукції дають підприємства, розташовані в головних сільськогосподарських районах— на Верхнефракийської низовині і Дунайській рівнині, а також у Софійській улоговині,де знаходиться такий великий споживчий центр, як столиця.
5.2 Сільське господарство Болгарії
Сільське господарство цілком забезпечує потреби населеннякраїни в продовольстві, а харчосмакову і значною мірою шкіряно-взуттєву ітекстильну промисловість — сировиною. Виробництво фруктів, овочів, винограду,соняшника в розрахунку на один жителя в Болгарії вище, ніж у більшості іншихєвропейських країн.
За структурою земельних угідь Болгарія виділяється середкраїн Балканського півострова більшою часткою оброблюваної площі (44% територіїдержави)і меншою часткою вигонів і пасовищ. Основні масиви оброблюваних площзосереджені на Дунайській рівнині і Верхнефракийської низовини, де ступіньрозораності досягає 60—70%. У гірських же районах під ріллею зайнято менш 20%території. Сади і виноградники (7% оброблюваної площі) широко поширені впівнічних передгір’ях Стара-Планини і Родопських гір, у південних передгір’ївСредна-Гори, а також у Кюстсндилській улоговині, називаної «фруктовим сапомБолгарії». На Дунайській горбкуватій рівнині, а також уздовж Дунаю іЧорноморського узбережжя створений ряд невеликих районом високорозвиненоговиноградарства.
У сільськогосподарському виробництві частка рослинництватрохи вище частки тваринництва. Більш 60% посівної площі займають зернові —пшениця, кукурудза і ячмінь. Болгарія виділяється високою часткою в-ножнахтехнічних культур (14%). Значно ширше, ніж до війни, вирощуються кормовікультури (особливо люцерна і кукурудза на зелену масу), але частка їх у посівахне перевищує 20%. Посіви пшениці поступово скорочуються, що компенсуєтьсяпідвищенням її врожайності. Врожайність пшениці і ячменя тепер досягає 35—40, акукурудзи 40-—45 ц/га, що дозволяє цілком задовольняти потреби країни в хлібі іфуражному зерні.
На Дунайській рівнині, основній житниці країни, зосереджена великачастина посівів соняшника і цукрового буряка, а в південних районах, насампередна Верхнефракийскої низовини, у Східних Родопах і долині Струми — тютюну. Болгаріяпоряд із Грецією і Туреччиною — найважливіший у світі виробник і експортер високоякісних«східних» сортів тютюну. Збір тютюну — у середньому 130—150 тис. т у рік, зяких 60—65 тис. т експортуються у виді сушених листів і 55—60 тис. т — у видіготової продукції (сигарет). Для характерно також вирощування ефиромасличних культур(троянди, м’яти, лаванди); основний район їхнього оброблення — Карловська іКазанликська міжгірні улоговини. По вирощуванню олійної троянди, виробництву йекспортові рожевої олії, що набагато дорожче золота, Болгарії належить першемісце у світі. У цілому по виробництву ефиромасличних культур і тютюну врозрахунку на душу населення Болгарія не має собі рівних.
Світову популярність придбало також майстерність болгарськихгородників, що одержують відмінні врожаї овочів, особливо томатів, перцю,цибулі; головні райони овочівництва — захід Верхнефракийской низовини і центрДунайської рівнини. Болгарія —одна з європейських країн, що мають розвитесадівництво (яблука, зливи, персики) і виноградарство. Виноградарство тут убільшому ступені, чим у сусідніх країнах, спеціалізовано на виробництвівисокоякісних столових сортів.
Таблиця 1. Виробництво сільськогосподарської продукції уБолгарії в 1980-2003рр.№п/п Сільськогосподарська продукція Одиниці виміру 1980р. 1990р. 2003р. 1. Пшениця тис. т 2040 2532 2530 2. Цукровий буряк тис. т 12426 14240 15620 3. Виноград тис. т 2,3 3,5 3,8 4. Тютюн тис. т 1,5 1,8 1,7 5. ВРХ тис. гол 1819 2021 2018 6. Свиней тис. гол 1517 1812 1932 7. Птиці тис. гол 3542 3624 3400
Важливе значення в економіці Болгарії має тваринництво. Йогочастка у валовій сільськогосподарській продукції росте. У болгарськомутваринництві здійснений перехід до сучасного стійлового змісту худоби, однак угірських районах збереглося відгонно-пасовищне господарство. Поліпшеннякормової бази, заміна низькопродуктивних порід тварин більш продуктивними,створення великих механізованих ферм сприяли росту продуктивності тваринництва.У Болгарії висока частка в загальному поголів’ї дрібної рогатої худоби,особливо овець. На півночі країни, де виробляється більше зерна і цукрового буряка,розводять головним чином велику рогату худобу, свиней і птахів. Північ дає основнуекспортну продукцію тваринництва: свинину, биту птаха і яйця. У південно-східнихі південних районах республіки ширше представлене вівчарство.
5.3 Транспортний комплекс Болгарії
Зростання виробництва сільськогосподарської й особливопромислової продукції, багаторазове розширення потоків зовнішньоторговельнихвантажів зажадали корінної перебудови транспорту, створення першокласних доріг,нових портів. Внутрішні перевезення здійснюються в основному залізничним іавтомобільним транспортом. Водний транспорт по Чорному морю і Дунаю відіграєголовну роль у перевезенні зовнішньоторговельних вантажів.
Найважливіші залізниці країни, що зв’язують столицю з Русе,Варною, Пловдивом і Бургасом, тепер електрифіковані. Електровозами ітепловозами перевозиться вже понад 95% усіх вантажів. Залізничний зв’язокБолгарії з Румунією і СНД буде розширена після завершення будівництва новоїзалізничної переправи через Дунай по греблі гідрокомплексу Никопол — ТурнуМэгуреле. Споруджується об’єднуючі основні економічні райони країни кільцеавтострад довжиною більш 800 км: Софія — Пазарджик — Стара-Загора — Бургас —Варна — Плевен — Град^-град-ботев-град — Софія. Серед європейських країн виділяєтьсярозвитими міжнародними автомобільними перевезеннями (особливо для вивозушвидкопсувних вантажів).
Болгарія за короткий термін створила сучасний морський ірічковий торговельний флот, що забезпечує біля 13% водних міжнароднихперевезень країни. Розширено старі порти (Варну і Бургас на Чорному морі; Русе,Свиштов і Брухт на Дунаєві) і споруджені нові.
Цей високомеханізований порт виник на захід від Варни на березіозера, з’єднаного каналом з морем. Порт Варн-Захід підтримує морський поромний зв’язокз радянським портом Ільїчевск. Стабільні потоки масових вантажів з Радянського Союзувпливають на локалізацію в причорноморських і придунайських районах Болгарії рядувеликих промислових і транспортних підприємств.
РОЗДІЛ VІ. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ БОЛГАРІЇ
Розбудова ринкової економіки призвела до корінних змін у характері,географічному напрямку і структурі зовнішньої торгівлі Болгарії. Болгарія широкобере участь у різноманітних формах економічних зв’язків із соціалістичними країнамиі послідовно проводить курс на всебічне економічне зближення з ними, у першу чергузі СНД.
Основу ввозу складають машини і комплектне устаткування (понад20% імпорту), промислова сировина і паливо (близько 2/5) Глине місце до вивозі займаютьтепер не свіжі овочі, фрукти, столовий виноград і інші неперероблені сільськогосподарськіпродукти, а промислові товари. Продукція машинобудування зайняла ведуче місце векспорті країни — більш 45% у 1997 р. Вивозиться приблизно 70% підйомно-транспортногоустаткування, електронно-обчислювальних машин і деталей до них, акумуляторів, судіві сільськогосподарських машин, на випуску яких країна спеціалізується в рамках співпраціз ЄЕС. По частці продукції електротехнічної й електронної промисловості у всьомуекспорті країни Болгарія вийшла на одне з перших місць у світі. Збільшується експортхімічних товарів (соди, азотних добрив, медикаментів), меблів, готового одягу. Болгаріявідрізняється від більшості інших європейських соціалістичних країн значною часткоюекспорти товарів, одержуваних при переробці сільськогосподарських продуктів (продукціявиноробства, консервної, тютюнової промисловості й ін.).
Істотні зміни перетерпіла географія зовнішньоторговельного обміну.Головними партнерами стали країни Європи. На них приходиться більш 3/4 зовнішньоготоварообігу, у тому числі більш половини — на СНД. Поглиблює Болгаріяторговельні зв’язки і з іншими країнами.
Розширенню зовнішньоекономічних зв’язків Болгарії сприяє їїучасть у ряді міжнародних ярмарків і виставок. Міжнародний ярмарок, проведенийрегулярно в Пловдиве, має для Болгарії особливо велике значення. Країнарозширює свої зовнішньоекономічні зв’язки і завдяки участі в будівництві рядуоб’єктів за кордоном (на Кубі, в Алжиру, Індії й інших країнах). Відчутнучастку доходу приносить Болгарії міжнародний туризм. Країну відвідують щорічнобільш 4 млн. іноземних туристів.
Створено і розширюється мережа першокласних курортів наморському узбережжі (особливу популярність одержали курорти «Золоті піски»,«Дружба», «Червонбена», «Сонячний берег»), у горах (Пампорово, Боровец і ін.) ів цілющих мінеральних джерел (Хисаря, Велинград, Кюстендил, Саіарева-Баня, Виршеці ряд інших). Болгари не тільки тепло приймають іноземних гостей, але і самібагато подорожують, і в першу чергу по красивих куточках батьківщини.
Мало у світі держав, де піший туризм настільки широкорозповсюджений, як у Болгарії. Понад 1 млн. болгар об’єднані в суспільстваактивних туристів. У чималому ступені завдяки їхній ініціативі й участі створені,особливо в горах, сотні туристичних станцій (по-болгарські «хижи») і гірських притулків.У них кожному утомленому подорожанинові завжди найдеться місце для нічлігу і йогонеодмінно почастують ароматним «гірським» чаєм.
РОЗДІЛ VІІ. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ В РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХСИЛ
7.1 Південно-західний регіон
Історично склався розподіл Болгарії на дві частини: Південну іПівнічну. У Південній Болгарії часто окремо розглядають Південно-Західну.
Тут найвищі гори країни і великі межгірські улоговини. УСофійську улоговину, де розташована столиця республіки, ведуть низькі перевалиі річкові долини, по яких прокладені важливі міжнародні і внутрішні магістралі,що забезпечують, зокрема, найбільш зручний зв’язок між півднем і північчюкраїни. Зручність транспортно-географичного положення і наявність важливихприродних ресурсів (вугілля, руда, ліс) сприяли розвиткові промисловості, торгівліі транспорту столиці. Сполучення мальовничої природи і численних цілющихмінеральних джерел сприяє розвиткові розгалуженої мережі курортів. Особливовідомі гірські курорти на схилах Витоши, Ріли, Пирина і бальнеологічні курорти,розташовані уздовж рік Струми і Мести.
Південно-Західна Болгарія відіграє видну роль в економічномужитті країни. Там ведеться значний видобуток вугілля і виробництвоелектроенергії, зосереджені вся чорна металургія і виплавка міді, значначастина підприємств машинобудування (особливо електротехніка, електроніка,приладобудування, випуск промислового устаткування, верстатобудування), а такожрозвиті целюлозна і бавовняна, швейна і взуттєва галузі промисловості.
У сільськогосподарському відношенні це переважно споживаючий район,що бідує в завезенні великої кількості сировини і продовольства. Загальнореспубліканськезначення має лише вирощування тютюну і плодів (на півдні, особливо в долині р. Струми),а також льну і картоплі (на північному сході).
Планування Софії в основному радіально-кільцева (хоча відцентра в західному напрямку відходить ряд рівнобіжних прямих вулиць). Софія —одна з найбільш багатими зеленими насадженнями столиць Європи. Багато радості доставляє жителям міста прекраснийпарк Волі, що розкинувся на великому просторі до південно-сходу від першокласноїтранспортної артерії, у яку нині перетворений проспект Леніна. Радують око обновленийбудинок театру ім. Івана Вазова, значний комплекс центрального вокзалу.
Основні промислові підприємства розміщені в північних і східнихрайонах міста (поблизу р. Іскир). Софійські фабрики і заводи дають близько 16% промисловоїпродукції країни. Особливо висока їхня частка у виробництві чорних металів і машин,зокрема в приладобудуванні, радіоелектроніці, верстатобудуванні, а також у легкійі харчовій промисловості. Близько 1/5 промислової продукції софійськогопромислового вузла дає металургія (Кремиковський комбінат чорної металургії і комбінатпо прокаті кольорових металів).
7.2 Південно-Східна Болгарія
Район включає і рівнинну територію (Верхньофракійськунизовину), і гори (Родопи і Средна-Гору), що пояснює нею природна ігосподарська розмаїтість.
У гірській частині району зосереджені такі природнібагатства, як руди кольорових металів, ліс і гідроенергетичні ресурси. В рокинародної влади багато гірських рік були загачені греблями й утворені водоймища.На їхній водній енергії працюють самі великі гідроелектростанції Бош арії:каскади ГЕС Белмекен-Чаїра, Батак,
У рівнинній частині району виросли головні промислові центри.У них машинобудування тепер випередило традиційну харчосмакову промисловість. Районспеціалізується на виробництві електронно-обчислювальної техніки,електромоторів і кабелю, пневматичних і гідравлічних пристроїв, деревообробнихмашин, шарикопідшипників, легких тракторів, мотокарів і акумуляторів..
Головний господарський центр району —Пловдив (більш 300 тис. жителів).Це місто має багатовікову історію. Вже в далекі часи тут, на трьох пагорбах,знаходилася столиця Фракії, а потім древній Филипопіль— столиця македонськогоцаря Пилипа II, у період римського панування перейменований у Тримонциум. Поступоворозширюючи, місто вийшов за границі пагорбів і розкинувся на обох берегахМариці. На вершині Пагорба Визволителів спорудять величний пам’ятник, що вінчаєфігура радянського воїна. Жителі міста ласкаво називають його Алеша.
У місті багато культурних установ, у тому числі університет, сільськогосподарськийі медичний інститути, театри, музеї, бібліотеки.
У долині Мариці, на захід Пловдива, знаходиться місто Пазарджик(70 тис. жителів), важливий центр консервної, виноробної, тютюнової промисловості.Там же побудовані заводи гумових виробів і акумуляторний. В околицях міста — найбільшев Європі тепличне господарство, де овочі вирощуються цілий рік.
Стара-Загора (130 тис. жителів) — швидко зростаючий економічний і адміністративний-адміністративний-культурно-адміністративнийцентр. Розташований в області стику родючої Верхнефракийської низовини іпівденних схилів хребта Средна-Гора на перехресті важливих шляхів з Південної Болгаріїв Північну (через Зміївський і Шипкинський перевали), а також із заходу — ізСофії на схід — у Бургас, до моря. Навряд чи що-небудь могло прикрасити містокраще, ніж природне обрамлення у виді м’яких блакитнувато-синіх обрисів гір ізеленої рівнини, що перетворюється осінню в жовто-золотий килим.
Хасково (75 тис. жителів) і Димитровград (50 тис. жителів) розділяєвсього 15 км. Хасково виконує різноманітні функції, будучи не тільки важливимгосподарським, але й адміністративно-культурним центром. Його промислову особувизначають заводи, що випускають устаткування для хімічної, харчової ітютюнової галузей, тютюнові підприємства, і в першу чергу одна із самимвеликим, оснащеним новітнім устаткуванням тютюнових фабрик у Європі (робитьбіля чверті тютюнових виробів Болгарії). Димитровград дітище соціалістичноїіндустріалізації — був заснований у 1947 р. на березі Марини, на місціперетинання важливих залізничних магістралей у покладів лігнітів. У місті розташованийкомбінат мінеральних добрив і завод хімічного машинобудування, цементне і шиферневиробництва, консервна фабрика. Розробка лігнітів ведеться на розташованих біляміста вугільних шахтах. Лігніти служать паливом теплоелектроцентралі, а гаряча водаТЭЦ опалює побудовані поруч оранжереї, у яких вирощуються ранні овочі.
Бургас (150 тис. жителів) — головні морські ворота Південної Болгарії.Місто розташоване між берегами глибоко вдасться в сушу Бургаського затоки йозерами, розташованими неподалік.
Сливен (близько 100 тис. жителів), зберігаючи славу одного з головнихцентрів народженої тут у XIX в. фабричної текстильної промисловості Болгарії, перетворивсяразом з тим у важливий центр машинобудування.
7.3 Північна Болгарія
Даний регіон включає Дунайську горбкувату рівнину з її родючими ґрунтами, широкузону північних передгір’їв хребта Стара-Планина, сприятливу для розвитку садівництваі виноградарства, і положисті північні схили гір з їх найбагатшими в країні буковимилісами. Відкриття в післявоєнний період невеликих родовищ нафти і газу (уПлевена і Враци), а також кам’яного вугілля і марганцю в Добруджі не моглозробити істотного впливу на розвиток промисловості в цієї, донедавна чистоаграрної частини Болгарії. Значна частина палива, металу і деяких інших видівсировини і напівфабрикатів доставляється туди або з південних районів Болгарії,або з інших країн (насамперед зі СНД ).
Північна Болгарія займає 44% території країни, на якій живе %її населення. В економічних відносинах вона відрізняється від ПівденноїБолгарії більш високою часткою продукції машинобудування і харчосмаковоїіндустрії. На машинобудівних заводах роблять судна й автомобілі, транпортнімеханізми і сільськогосподарські знаряддя, працюють також хімічні підприємства,фабрики легкої і харчової індустрії.
Варна — найбільше місто і порт Північної Болгарії (260 тис. жителів)розташований на березі однойменної морської затоки на великої, рівної, що піднімаєтьсянад морем терасі. Південна частина міста амфітеатром спускається до причалів портуі великому Варненському озеру. З приморського парку відкривається панорама темно-синьогоморського простору. За роки народної влади Варна стала значним промисловим центром.Найбільше його підприємство —: суднобудівний завод ім. ГеоргіяДимитрова. Працюють тут також заводи суднової апаратури, моторів внутрішньогозгоряння, електронагрівальних приладів, а також текстильний комбінат, щовикористовує привізна бавовна, і ряд харчових підприємств. Промисловий вузолтісно зв’язаний з морськими воротами країни — портом. Цілодобово працює Варненськийпорт. Тонкі шиї кранів без утоми схиляються до трюмів сухогрузів,розвантажуються трюми контейнеровозів. Контейнери відразу ж установлюються назалізничні платформи і доставляються вантажоодержувачам без розпакування — «віддверей до дверей». Велика частина вантажообігу Варненського порту здійснюєтьсяпо трасі СНД — Болгарія. Ріст вантажопотоків викликав необхідність убудівництві нового великого порту Варн-Захід. Він розташований на березіприлеглого ь озера, зв’язаного з морем спеціально проритим судноплавним каналом.Гучний (85 тис. жителів) відомий унікальним у країні заводом вантажних автомобілів(працює в кооперації з автозаводами СНД і ЧССР) і заводом алюмінієвого прокату.Гучний — важливий вузол доріг між Варною і головним дунайським портом Болгарії— Русе.
Русе — найбільше місто, промисловий центр і порт Болгарії на Дунаєві (170 тис.жителів). Біля Русе розташований великий двох’ярусний міст через Дунай. Цеголовні сухопутні ворота для перевезення вантажів і пасажирів між Болгарією іРумунією і між Болгарією і СНД. По розвитку машинобудування (сільськогосподарське,суднобудування, електроніка і приладобудування, важке устаткування) Русе коштуєнарівні з Пловдивом і уступає тільки Софії. Є підприємства хімічної, текстильноїй особливо харчосмакової промисловості. Русе — центр району з розвитим виноградарствомі буряківництвом.
Місто Велико-Тирново ввійшло у болгарську історію в 1185 р.,коли тирновські феодали — брати-бояри Асен і Петро — очолили повстання протиВізантії, що панувала тоді на Балканах, і заснували Друге болгарське царство(1187—1393). Місто стало столицею Болгарії, центром її духовної культури ідосяг великого розквіту. Древні літописи називали його «Царьградом Тирново»,«Дружиною Константинополя». Феодальне місто було розташовано на пагорбах Царевеці Трапезйца. Його гарне стратегічне місце розташування і високі фортечні стіниз вежами і бійницями перетворили місто в неприступну міцність. На пагорбіЦаревец піднімалися царський палац, патріарша, будинку придворних і безлічцерков. Руїни їх збереглися до наших днів.
РОЗДІЛ VІII. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГОКОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
8.1 Проблеми та перспективи розвитку господарського комплексу, їх суть тапричини виникнення
За останні роки у сільськогосподарському виробництві Болгарії значнозагострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції,погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів,поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшенняпоголів’я худоби досягло критичної межі при значному зниженні йогопродуктивності.
Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічногопарку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюванихробіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб невистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилосязабезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.
У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропромисловому комплексіБолгарії поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розвиткуінфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулюваннящодо фінансового стану підприємств.
Здійснення аграрної реформи в Болгарії повинно бути спрямоване настворення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглибленняступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції.
Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення Болгарії основнимивидами продовольства потребує значного звільнення обсягів їх виробництва наоснові фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодніекстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому уподальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадженняенерго та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобівмеханізації.
Потрібно визнати, що результати реформ, які здійснюються вже протягоммайже 7 років, далекі від бажаних. За 1997 — 2004 рр. виробництво валової продукціїгосподарства (у порівняльних цінах 1996 р.) зменшилося на 41%, а випускпродукції харчової промисловості скоротився відповідно на 50% і знизився дорівня 50-х років (10, с.77).
У світовому співтоваристві болгарську державу, передовсім, визнають як значногопотенційного лідера з виробництва найважливіших продуктів харчування: зерна,цукру, олії, м’яса, продуктів переробки молока, овочів, плодів, ягід тощо. Співробітничативисловлює бажання значна кількість компаній усіх без винятку високорозвиненихкраїн світу. Використати цей настрій іноземних інвесторів, створити умови, щобекономіка України змогла отримати якомога більшу вигоду,— святий обов’язок тих,хто причетний до керівництва державою, і зокрема аграрною сферою, на всіхрівнях управлінської ієрархії.
Багатство держави визначається вмінням народу повною міроювикористовувати природний потенціал (і чим він різноманітніший, тим краще). В Болгаріїголовним ресурсним потенціалом є земля. Можна навести два приклади. У країнахЗахідної Європи з одного гектара посівів цукрових буряків одержують 8 — 10 тоннцукру, в нас 2003 року — лише 2,6 тонни, а в сприятливому 2000-му — 3 тонни.Хоча є всі можливості, щоб виробляти 10 — 12 млн. т цукру. За цих умов можнареалізовувати на зовнішньому ринку близько 7 — 8 млн. т, а це 4 — 5 млрддоларів США. Аналогічним резервом для зміцнення економіки є соняшник. Вихід вцій галузі на європейський рівень урожайності та переробки може додатковозабезпечити 2,5 — 3 млрд. доларів.
Таким чином, лише за рахунок цукрових буряків та соняшнику ми можеморозв’язати проблему постачання газу для всього народного господарства. Болгаріяє також великим виробником зерна, м’яса і молока, плодів та ягід. Але наявнірезерви використовуються лише на третину.
Насамперед потрібно зорієнтувати вітчизняну промисловість (хімічну,машинобудівну) на виготовлення для галузей господарства необхідних машин,обладнання, добрив та засобів захисту рослин і тварин. За якістю та стандартамивони повинні відповідати усім вимогам технологічного процесу. Візьмемо дляприкладу молочне господарство країни. Сьогодні значне поголів’я корівзнаходиться не тільки в колгоспах (близько 5 млн. голів), а й в особистих господарствахнаселення (2,8 млн. голів).
Відповідальні завдання постають перед Міністерством промисловості щодозабезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральними добривами. Якщосільське господарство не буде забезпечуватися добривами та іншими хімічнимизасобами, то з економічної точки зору підприємства хімічної промисловостістають непотрібними Болгарії.
Загрозливим є стан оплати праці на селі. Якщо в 1998 році за рівнемсередньомісячної заробітної плати працівники сільськогосподарських підприємствперебували на рівні середньої оплати по народному господарству (94%), то в 2004р. вона становила всього 49%. За рівнем оплати пра-ці сільське господарствозаймає 23 місце серед 25 головних галузей народного господарства. Проте тривалийчас таке “самопоїдання” природних і трудових ресурсів продовжуватися не може.
Слід забезпечити товаровиробнику своєчасність виплат за реалізованупродукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні відносини.Кожному товаровиробнику варто постійно й чітко підраховувати витрати своговиробництва і знати, що в ринкових умовах доцільно виробляти тільки те, щоможна вигідно продати.
Важливим є створення ринкової інфраструктури: бірж, торгових будинків,брокерських і дилерських контор, земельного банку. Ці установи повиннітерміново замінити зруйновану систему збуту сільськогосподарської продукції тапостачання матеріально-технічних засобів.
8.2 Шляхиподолання кризових явищ та напрями розвитку господарського комплексу Болгарії
Перехід Болгаріїдо ринкової економіки вимагає здійснення кардинальних змін у функціонуваннісистеми державного регулювання виробничих процесів у суспільстві. Його сутьполягає, з одного боку, у різкому зменшенні всеохоплюючого впливу державногорегулювання економічного механізму господарської діяльностісільськогосподарських підприємств, значному послабленні державного втручання вїх економічні процеси, а з другого – у заміні існуючих вадміністративно-плановій економіці форм і методів державного регулювання увиробничій сфері. При цьому слід виходити з того, що роль державного регулюванняекономічних процесів у перехідний період до ринкових відносин залишаєтьсязначно вищою, ніж в умовах діяльності розвинутої ринкової економіки. Цезумовлюється тим, що на перехідному етапі ще не сформовані до кінця умовирегулювання економічних процесів широкої підприємницької діяльності. Крім того,перехідний період від однієї системи до іншої, зокрема до ринкової, вимагаєпевного часу, потребує активної участі держави у створенні інфраструктуриринкового середовища.
На початковомуперіоді концептуального формування напрямів соціально-економічної реформи в Болгаріїсеред певної частини економістів і політологів превалювали погляди щодозастосування моделі вільних ринкових відносин, які грунтуються на класичнійконкурентній основі. Вони відносили сільське господарство до тих сфервиробництва, які вважались найбільш пристосованими до освоєння моделі ринковихвідносин практично без участі державної підтримки. Проте в процесі поступовоформування реальних умов переходу агропромислового виробництва до ринковоїекономіки ставали все більш очевидним, що в сучасній кризовій ситуації розвиткупродуктивних сил великомасштабних обсягів виробництва, неминучого стрімкогорозширення складних господарсько-виробничих і економічних зв’язків державнерегулювання ринкових відносин стає об’єктивно необхідним.
До основних концептуальнихположень формування і реалізації аграрної політики Болгарії насамперед належитьзабезпечення продовольчої безпеки країни, гарантування пріорітетного розвиткуагропромислового комплексу з визнанням сільського господарства базовою галуззюекономіки народного господарства, створення умов для стабілізації танарощування виробництва сільськогосподарської продукції. Важливого значеннянабуває формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення свободивибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі удосконаленняземельних та майнових відносин власності.
Аграрна політикаповинна мати чітко виражену соціальну спрямованість, вектор якої зорієнтованийна відродження і соціальний розвиток села, створення повноцінного соціальногосередовища в сільських поселеннях. Ці та інші положення знайшли відображення уновому варіанті проекту Концепції аграрної політики Болгарії, яка розглянута ісхвалена в кінці 1998 р. Кабінетом Міністрів Болгарії.
З урахуваннямконцептуальних положень аграрної політики розроблений проект Національноїпрограми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження селаБолгарії на 1999-2010 рр., у якій визначені основні напрями та шляхи розвиткуоднієї з важливих складових економіки країни. В основу Національної програмипокладений поетапний характер її реалізації. На першому етапі(1999-2000 рр.)головним завданням є зупинення спаду агропромислового виробництва в країні,створення умов для йього стабілізації шляхом організації раціональноговикористання наявного ресурсного потенціалу, формування економічного механізмуосвоєння ринкових відносин. Другий етап (2001-2005 рр.) характеризуєтьсянарощуванням виробництва сільськогосподарської продукції, активізацієюформування соціальної інфраструктури села в складі комунальної власності,наповненням внутрішнього і зовнішнього ринку продовольства держави. Протягомтретього етапу (2006-2010 рр.) в основному сформована багатоукладна економікаагропромислової сфери, забезпечуватиметься розвиток виробництва на основі реалізаціїдержавних, галузевих та регіональних програм, збалансованих обсягів виробництваз ресурсним потенціалом.
ВИСНОВКИ
Розвиток сучасної індустрії в Болгарії почалося після другоїсвітової війни, в умовах соціалістичного ладу. Була створена така галузева ітериторіальна структура, що відповідала специфічним умовам Болгарії іможливостям, що розкрилися перед країною в зв’язку із широким залученням уміжнародний соціалістичний поділ праці. Важливе місце зайняли галузі важкоїіндустрії, особливо металургія, машинобудування і хімія. У валовій промисловійпродукції частка цих трьох галузей зросла приблизно з 5% у 1989 р. до 38% у2003 р. Одночасно скоротилася частка харчосмакової і текстильної галузей, що убуржуазній Болгарії давали більш % усієї промислової продукції.
Переважно рівнинна і слабохолмиста територія країни всильному ступені розораний; тут знаходиться самий великий у країні масивчорноземних ґрунтів — головне природне багатство району. Висока часткаПівнічної Болгарії в посівній площі й у загальнореспубліканському виробництвісільськогосподарських продуктів (біля %). Тут головне виробництво пшениці,кукурудзи, цукрового буряка, соняшника, льну, коноплі, квасолі. У недавно щевідсталому сільськогосподарському краї звичайними стали середні врожаї пшениців 35—40, а кукурудзи — у 45—50 ц/га. Розвито виноградарство, у садівництвівиділяються сливові й абрикосові насадження. Добре розвите овочівництво. Районробить багато м’яса і молока. Крім великої рогатої худоби розводять овець,свиней, птаха.
Загальболгарське значення мають транспортні і курортні функції ПівнічноїБолгарії. Особливо виділяються порти Варна і Варн-Захід; ростуть на Дунаєвіпорти Русе, Брухт, Свиштов, а також лісовий порт Силистра. У тісному зв’язку зпортами працюють залізниці. Споруджувана автомобільна магістраль «Хемус» перетнулагори Стара-Планины через тонель, що прорізав хребет під перевалом Витиня.Дорога з’єднає найкоротшим шляхом Північну і Південну Болгарію і скоротить шляхміж Софією і Бухарестом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Економічнаі соціальна географія світу: / Б.П. Яценко, В.М. Юрківський, О.О.Любіцева таін.; За ред. Б.П. Яценка. – К.: Прок-Бізнес, 2004. – 351 с.: іл., карти.
2. Економічнийпотенціал регіону: пріоритети використання: монографія / І.М. Школа, Т.М.Ореховська, І.Д.Козменко та ін.; за ред. І.М. Школи. – Чернівці, 2003. – 455 с.
3. І.Г.Яремчук Економіка природокористування. К.: Пошуково-видавниче агентство „КнигаПам’яті Болгарії”, Видавничий центр „Просвіта”, 2000. – 431 с.
4. Іщюк С.І.Розміщення продуктивних силі територіальна організація виробництва: Навч.посіб. для студ. екон. та геогр. спец. вищ. навч. закл. – К.: Вид. ПаливодаА.В., 2002. 260 с.
5. КлименковВ.Г. Водні ресурси Болгарії, їх використання та охорона // Географія. – 2004. — №19. – Жовтень. – с. 8-11.
6. Л.Є.Сімків Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Конспект лекцій. –Івано-Франківськ, 2003. – 188 с.
7. МаслякП.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В., Шищенко П. Г. Географія: Навчальнийпосібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма та відповіді на всізапитання. – К.: Вид. Товариство „Знання”, КОО, 1998. – 829
8. Оптимізаціяприродокористування в 5-ти т.: навч. посіб. Т.1. Природні ресурси:еколого-економічна оцінка / Дорогунцов С.І., Муховиков А.М., Хвесик М. А. – К.:Кондор,2004. – 291 с.
9. ПаламарчукО.М., Паламарчук М.М. Економічна і соціальна географія Болгарії з основамитеорії: Посібник для викладачів економічних і географічних факультетів вузів,наукових працівників, аспірантів / М.М. Паламарчук, О.М. Паламарчук. – К.:„Знання”, 1998. – 416 с.: іл. – Бібліограф.: с. 406-412.
10. Розміщенняпродуктивних сил: Підручник /В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенов таін.; За ред. В.В.Ковалевського, О.Л.Михайлюка, В.Ф.Семенова. – 3-тє вид., випр.і доп. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 353
11. РуденкоВ.П. Довідник з географії природно-ресурсного потенціалу Укр. – К.: Вища шк.,1993. – 180 с.
12. РуденкоВ.П. Географія природно-ресурсного потенціалу Болгарії. У 3-х частинах:Підручник.: ВД „ К.-М. Академія” – Чернівці: Зелена Буковина, 1999. – 568 с.
13. СтеченкоД.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посібник. – К.:Вікар,2002. – 374 с.
14. ПетровВ. Поблеми і перспективи розвитку промисловості Болгарії. ВД К.-М. Академія” –Київ 1999. – 568 с.