Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ МОЛОДОЇ СІМ’Ї
1.1 Основніпідходи у вивченні психології родинних стосунків
1.2 Молодасім’я: поняття, сутність, типи сімей
РОЗДІЛ2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ
2.1Психологічні особливості готовності молоді до подружніх стосунків
2.2Особливості вибору шлюбного партнера
2.3 Психологічнасумісність та її рівні
2.4 Динамікастосунків між чоловіком і дружиною
2.5 Формуваннястилю взаємодії членів родини під впливом психологічних розбіжностей
РОЗДІЛ3. ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ
3.1 Динамікаподружніх стосунків у молодій сім’ї
3.2Психологічні причини сімейних конфліктів
3.3Специфіка психологічної допомоги молодим сім’ям
3.3.1Просвітницька робота психолога з членами молодого подружжя
3.3.2Особливості психологічної діагностики проблем молодого подружжя
3.3.3Специфіка сімейного консультування в контексті покращення взаємостосунківмолодого подружжя
3.4Дослідження особливостей взаємовідносин молодих сімей
3.4.1Організаційні аспекти дослідження
3.4.2Результати дослідження та їх аналіз
3.5Рекомендації психолога членам молодого подружжя щодо оптимізації стосунків
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Сучасна сім’я та її проблеми є об’єктом дослідженняряду наук – психології, педагогіки, соціології, демографії, економіки. Вченівивчають динаміку емоційних відношень в шлюбі, причини самотності в сім’ї та їїрозпад, особливості сімейного виховання дітей. Домінуючими в дослідженнях єподружні стосунки, які ґрунтуються на вільному виборі, саме вони є центральнимиу сім’ї.
В наш час нестабільна соціально-економічна ситуаціязагострила проблеми суспільства, в тому числі і проблеми молодих сімей. Низькийматеріальний рівень, відсутність ринку праці, житла, прямо чи опосередковановпливають на народжуваність дітей, стабільність, психологічний клімат сім’ї.Єдність сім’ї досягається далеко не завжди і будь-який, навіть випадковийаспект внутрішньої, глибинної несумісності неминуче проявляється на поверхні увигляді непорозумінь, що можуть призвести до конфліктних ситуацій.
За даними статистики можна виділити наступні загальніриси, які властиві сім’ям у сучасному суспільстві: зниження народжуваності,ускладнення міжособистісних відносин, зростання розлучень, як наслідок, рістчисла неповних сімей з нерідними батьками, збільшення кількості позашлюбнихнароджень.
У нашій країні нагальними є соціальні проблеми сім’ї:зниження її матеріального рівня, погіршення фізичного та психічного стану здоров’ядітей та батьків, збільшення чисельності поодиноких чоловіків та жінок похилоговіку.
Дослідження показують, що різні молоді сім’їпо-різному протистоять життєвим труднощам. Для одних наслідком небажанихзовнішніх впливів буде підвищення кількості сімейних проблем: зростанняконфліктності, зниження задоволеності сімейним життям, хвороби, розлученнятощо. Інші, навпаки, під дією стресу підвищують свою згуртованість тадокладають більше для подолання кризи та збереження сім’ї. При цьому типмолодої сім’ї, а не наявність чи відсутність зовнішніх чи внутрішніх патогеннихфакторів визначає її здатність діяти конструктивно та справлятися з життєвимипроблемами.
Вивчення та діагностика порушень взаємостосунків вмолодій сім’ї є складними. В основі них лежать обставини, які залежать не лишевід особистісних характеристик молодого подружжя, але й від їх загальноїосвіченості з приводу даного питання, володіння теоретичними основами, які бмогли стати базою для покращення їх сімейного життя. Психологу доводиться нелише діагностувати та коректувати подружжя, а ще й займатися просвітницькоюроботою, з метою профілактики подальших ускладнень. Це й обумовило актуальністьнашого дослідження.
Об’єктом дослідження є стосунки молодогоподружжя.
Предметом дослідження є психологічні труднощі устосунках молодої сім’ї.
Гіпотезою дослідження є те, що детермінантамипсихологічних розладів у стосунках молодого подружжя є психологічнанеготовність до майбутньої взаємодії, не вміння конструктивно взаємодія тавирішувати конфліктні ситуації, неусвідомлюваність майбутньої відповідальності.
Метою роботи є дослідитиособливості взаємин в молодій сім’ї, психологічні проблеми та причини їхвиникнення.
Досягнення мети та доведеннягіпотези нашого дослідження обумовлює виконання наступних завдань:
1. проаналізуватинауково-психологічну літературу щодо проблеми дослідження;
2. розглянутиособливості сучасної молодої сім’ї;
3. виявитиосновні психологічні труднощі у взаємодії молодого подружжя;
4. розглянутиосновні напрямки роботи психолога з молодою сім’єю;
5. дослідитиособливості взаємин молодого подружжя.
Для розв’язання поставленихзавдань і перевірки гіпотези були використані наступні методи дослідження:
· теоретичні:аналіз, синтез, систематизація, узагальнення тощо;
· а такожметоди емпіричного дослідження: спостереження, бесіда, стандартизовані тестовіметодики.
Теоретична значущість роботи полягає у висвітленніта систематизації проаналізованої літератури з питань розвитку стосунківподружжя в молодих сім’ях, визначенні основних підходів у вивченні психологіїродинних стосунків, розкритті динаміки відносин між чоловіком та дружиною,розширенні теоретичних знання з питань взаємодії членів сім’ї в сферісімейно-побутових відносин, питань конфліктності подружжя, а також засобівоптимізації подружніх взаємин.
Результати дослідженнядозволяють психологам практикам оптимізувати процес консультування молодогоподружжя, і досягти зростання його ефективності.
Мета і завдання обумовили структуруроботи, яка включає: вступ, три розділи, висновки, список використанихнаукових джерел та додатки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИВИВЧЕННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ МОЛОДОЇ СІМ’Ї
 
1.1 Основні підходи увивченні психології родинних стосунків
Сім’я — сама давня і стійка соціальна спільність.Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію, являючисобою унікальну опору суспільства.
Сім’я — це мала соціальна група, заснована на шлюбі такровній спорідненості. Члени сім’ї об’єднані емоційними зв’язками, спільністюпобуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини єофіційними за формою та неофіційними за змістом. Психологія сім’ї вивчаєзакономірності виникнення, становлення й руйнування родини як специфічної малоїсоціальної групи, умови та механізми її функціонування. Психологічномуаналізові підлягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім’ї;формування готовності до шлюбу й подружніх стосунків; загальні тенденціїрозвитку сім’ї, особливості шлюбно-сімейних міжособистісних взаємин та іншісоціально-психологічні проблеми. Психологія вивчає особистісні тасоціально-психологічні чинники, що зміцнюють або дестабілізують шлюб.
До теперішнього часу можна виділити наступнінаправлення у вивченні психології родинних стосунків: еволюціонізм,функціоналізм, біологізм, емпіризм і сцієнтизм. [8,15]
Еволюційний підхід. Найбільший вклад в історичнуреконструкцію родинних стосунків належить швейцарському істориковіІ.Я.Баховену, що випустив в світло в 1861 р. книгу «Материнське право.Дослідження гінекократії старого часу і її релігійної і правової природи», атакож шотландському юристові Дж. Ф. Мак-Ленану, що опублікував в 1865 р.дослідження «Первісний шлюб». Обидва автори підкреслюють ідею мінливості формшлюбу. Вже в античні часи були уявлення, як про «патріархальність» родинногоустрою, так і про наявність безладного статевого зв’язку. [14,20]
Батьком «патріархальної теорії» називають Платона.Його ідеї патріархальності, що відповідають природі людини і слугують вихідноюточкою держави, послідовно розвивав Аристотель. Всередині епохи Просвітництвапатріархальна теорія царювала неподільно.
Дослідники прийшли до думки, що першою формою родувиявляється материнський рід, заснований на колективному господарстві іекзогамно-ендогамних шлюбних стосунках при парних союзах, що спостерігалися.
Як основна причина мінливості родинних відносин,пов’язаною з переходом від материнського роду до батьківського і виникненняммоногамної сім’ї, за Л. Г. Морганом і Ф. Енгельсом вважаються розкладанняколективної власності, отримання господарської самостійності і поява приватноївласності і спадкоємства.
Таким чином, еволюціонізм пробивав собі дорогу внауку, борючись з ідеєю початкової даності патріархальної сім’ї.
Еволюціоністський підхід виходить з теорії початковогобезладного статевого зв’язку екзогамним материнським родом, що змінявся.Пізніше теорія екзогамного роду доповнюється ідеєю про дуально-родовуорганізацію, що виникає в ході з’єднання двох матрилінійних екзогамних племенабо фратрій. Вважалось, що рід складався з двох половин, фратрій, в кожній зяких чоловіки і жінки не могли одружуватися один з одним, знаходили собічоловіків та дружин серед чоловіків і жінок іншої половини роду.[14,21]
П. А. Сорокін вказує головні положенняеволюціоністського підходу:
1) майже у всіх досліджених народів рахунокспорідненості по матері передував рахунку спорідненості по батькові;
2) на первинному рівні статевих стосунків, поряд зтимчасовими моногамічними стосунками, панує широка свобода шлюбних стосунків;
3) еволюція шлюбу полягала в поступовому обмеженніцієї свободи статевого життя;
4)еволюція шлюбу полягала в переході від груповогошлюбу до індивідуального.
Згідно з еволюціонізмом родинні стосунки розвиваються впрогресивному напрямі: від нижчих форм до вищих, при цьому підкреслюється їхсоціальна обумовленість, історична зумовленість і репрезентованість в родиннійжиттєдіяльності і системі спорідненості. У зв’язку з цим вітчизняний соціологА.І.Антонов іменує даний підхід концепцією інваріантності сім’ї, оскільки сутьйого зводиться до того, що люди завжди одружуватимуться, облаштовуватимутьсядітьми і тим самим будуть брати участь в родинно-родинних стосунках.Швейцарський психолог А. Гуггенбюль-Крейг розглядає шлюб як вираженняархетипічного начала, фундаментальнішого, ніж можна було б передбачати, судячипо соціальним і особистим проблемам, властивим шлюбу.
В рамках еволюціоністського підходу відома і іншаточка зору, пов’язана з трактуванням родинних стосунків через призму «занепаду»культури і суспільства. Її прибічники підкреслюють негативні тенденції врозвитку родинних стосунків: ослаблення союзу батьків і дітей, подружжя ірозпад родинного господарства.[14, 22]
А. І. Антонов вважає, що факт існування двох науковихпарадигм — «ліберально-прогресивної», що затверджує виникнення на обламаннях старої,традиціоналістської сім’ї нових альтернативних родинних структур, і«консервативно-кризисної», застережливої про можливість зникнення родинногоспособу життя і необхідності, у зв’язку з цим, укріплення родинних основ буття,в рамках обговорення еволюції сім’ї є неусувним.
Функціональний підхід. Згідно з функціональнимпідходом родинні стосунки є похідними від способу життя сім’ї і родинногоустрою, обумовлені соціокультурними функціями сім’ї і будуються на системісоціокультурних ролей, пов’язаних з шлюбами, спорідненістю і батьківством.Родоначальник структурно-функціонального напряму вивчення сім’ї Е.Дюркгеймсконцентрував зусилля наукових пошуків у механізмах згуртованості сім’ї, ролікожного члена сім’ї в родинному житті, та взаємозв’язку розлучень і самогубств.Він звернув увагу на те, що ряд родинних функцій змінюється і навітьвтрачається під впливом урбанізації.
Функціоналізм визнає шлюбні стосунки лише при появівагітності і народженні дітей. Виділяється вплив добровільності шлюбу (замістьшлюбу по договору батьків) на його нестабільність, а зменшення кількостісучасної сім’ї на родинну солідарність (3.Дюркгейм). Функціоналістам належитьрозробка проблем материнства і батьківства (Б.Маліновський).
У функціональному підході велика увага приділяєтьсяаналізу історичного переходу родинних функцій до інших соціальних інститутів. Зім’ям У. Огборна вперше пов’язують встановлення феномену переходу від сім’ї,заснованої на дотриманні соціокультурним розпорядженням, до сім’ї, в основіякої лежать міжособові переваги. У термінології Е. Берджесса це виражено якперехід від «сім’ї-інституту» до «сім’ї-товариства» (або шлюбу-партнерству).Вітчизняний соціолог А. І. Антонов обговорює цю термінологію як перебудовупровідних мотивів висновку і збереження шлюбу.
У функціональному підході на відміну відеволюціоністського ключовим моментом виступає проблема відповідальності, щорозуміється вузько — у внутрісімейних стосунках, і широко — в контекстісуспільних стосунків. Міра відповідальності здатна задавати динаміку родиннихстосунків. [14, 22]
Етологічний підхід. Витоки цього напряму слід віднестидо появи книги Ч. Дарвіна «Походження людини і статевий відбір», впершепереведеною в Росії в 1873 р. Представники цього підходу оперують головнимчином методами порівняльної етології, знаючись на прихованих, часторудиментарних інстинктивних основах поведінки людини. Прибічники етологічногопідходу відкидають проміскуїтет як початкову форму шлюбних стосунків, оскількивін протистоїть інстинктивній потребі дітей мати батьків і материнському(батьківському) інстинкту дорослих .
Згідно етологічному підходу історичний період заставлюдство з чотирма системами шлюбних стосунків груповим шлюбом, полігінією (одинчоловік і декілька жінок), поліандрією (одна жінка і декілька чоловіків) імоногамією (один чоловік і одна жінка); остання в двох формах — довічна ідопускається розлучення. Етологи констатують природний характер всіхперерахованих форм шлюбно-сімейних стосунків і їх мінливість. З біологічноїточки зору різноманіття шлюбно-родинних стосунків — це дивний факт, оскількишлюбна система — видова ознака і є константою.
В самий розпал біологічної еволюції людина вийшлаз-під дії природного відбору тому, що головною умовою успіху стала не генетичнопередавана інформація, а внегенетично передавані знання, необхідність всоціалізації. [14, 23]
Емпіричний підхід. Згідно з емпіризмом сім’ярозглядається як мала соціальна група, що має свою історію виникнення,функціонування і розпаду. Родинні відношення будуються на емоційній близькостічленів сім’ї, на їх потребах і потягах.
Родоначальником емпіричного підходу вважають Ф. ЛеПле, розраховуючого спонтанну стійкість сім’ї при зміні поколінь завдякисхильності до солідарності і згуртованості. Як емпіричний метод дослідження ЛеПле широко використовував аналіз бюджету сім’ї як кількісного вираженнярізноманіття внутрішньосімейного функціонування і мікросередовища сім’ї,організація якої залежить від структурних змін родинних стосунків, пов’язаних звихованням дітей.
Ле Пле підкреслював нестабільний характер родинних відносин,що виявилися під натиском індустріалізації і урбанізації, що виявляється врозрізненому існуванні батьків і дітей, в ослабленні батьківського авторитету.
Сцієнтистський підхід. Родинні стосунки розглядаютьсяв нім у взаємозв’язку особи і суспільства. До творців і прибічників цьогопідходу відносять В. Джемса, Ч. Кулі, В. Томаса, Ф. Знанецкого, Же. Піаже, З.Фрейда і інших.
Міжособові стосунки, Я і Інший, значимий характерблизьких стосунків, сім’я як «єдність взаємодіючих осіб» — ось ключові моментитеорій сцієнтистської соціально-психологічної спрямованості. [14, 23]
Окрім перерахованих підходів до історії вивченняпсихології родинних (значимих) стосунків існують немало інших. Великий вклад ваналіз теоретичних схем і концепцій дотримання сім’ї вніс американськийсоціолог Р. Хілл. Згідно Р. Хіллу, перші 5 підходів до вивчення сім’ї є такі:
1) інституційно-історичний підхід (еволюціонізм);
2) структурно-функціональний підхід;
3) інтеракціоністсько-рольовий аналіз, символічнийінтеракціонізм;
4) ситуаційно-психологічний підхід;
5) дивелопменталістський підхід (заснований нарозвитку життєвого циклу сім’ї).
Перші два підходи орієнтовано на вивчення сім’ї пометі і функціям, що виконуються в суспільстві, а також динаміки родиннихструктур і їх соціальних наслідків. Три подальших зводяться до теоріїсоціальної поведінки особи і груп. [14, 24]
Чільне місце відводитьсядослідженню соціально-психологічних процесів, що відбуваються в сім’ї: сімейнакомунікація та інтеракція, міжособистісна перцепція, рольова диференціація увзаєминах подружжя. [4,15]
Як соціальна група сім’ярозв’язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, щоторкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім’язабезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільствомформою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім’ї, виконуючи всуспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основиіснування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім’явиконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їмнадання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги(діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім’ї задовольняютьсяальтруїстичні потреби.
Сім’я виховує для суспільства новихгромадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції йзвичаї, моральні та духовні цінності. Сім’я виконує соціалізуючу функцію.Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, ай саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейнихролей — це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківськіпотреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистістьшлюбних партнерів.
Сім’я сприяє збереженнюпсихічного здоров’я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, якаполягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, атакож умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуючасім’я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, яклюбов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. Утакій сім’ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення йрозвитку своєї особистості. Отже, сім’я суттєво впливає на своїх членів,задовольняючи їхні потреби — біологічні, емоційні, психосоціальні таекономічні.
Кожна сім’я створює власнумікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм іправил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається прицьому на установлені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозиченіз батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя. [1,5,6]

1.2 Молода сім’я: поняття, сутність,типи сімей
Основою для формування сім’ї є шлюб як санкціонованасуспільством форма стосунків між особами різної статі. В українській мовішлюбний союз позначається словом “шлюб”, що походить від давньослов’янського“сълюб”, що означає “урочисту обіцянку” (“сълюбитись” – домовлятись). [24]
Шлюб – це визнаний і схвалений суспільством союз міждвома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми,визнання певних прав та обов’язків подружжя по відношенню один до одного, додітей, майна та оточення. Шлюбом є зареєстрований сімейний союз жінки ічоловіка. Релігійний обряд шлюбу, проживання однією сім’єю жінки і чоловіка безреєстрації подружніх відносин не є основою для виникнення у жінки і чоловіка праві обов’язків подружжя. Шлюбна правоздатність в Україні виникає у чоловіків з 18років, а у жінок – з 17. В деяких випадках вступати у шлюбні правовідносинидозволяється з 14 років, за умови письмового дозволу батьків та рішення суду.
Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб,оскільки вона об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей. За сімейним кодексомУкраїни сім’я – це певний союз осіб, що пов’язані відносинами шлюбу, родства чиусиновлення, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємніправа та обов’язки
Складний процес формування внутрішньо-сімейних іпозасімейних відносин, зближення звичок, уявлень, цінностей подружжя і іншихчленів сім’ї протікає вельми інтенсивно і напружено. Сімейна згода – ступіньемоційного зв’язку між членами сім’ї. При максимальному прояві цього зв’язкучлени емоційно взаємозалежні. При мінімальному прояві має місце емоційнаавтономія кожного члена сім’ї.[28]
Сімейна адаптованість – характеристика того, наскількигнучкі або, навпаки, стабільні відносини в сім’ї, що оптимальним є певнийпроміжний рівень стабільності. Кожна з цих двох глобальних характеристик сім’їможе мати чотири ступені: дві помірні і дві крайні.
Характеризуючи адаптованість сім’ї, виділяють наступніступені: ригідна (вкрай стійка), стандартна (помірно стійка), гнучка (помірнонестійка), хаотична (вкрай нестійка). Так чотири ступені виділяються і вхарактеристиці емоційної залежності
З одного боку, сім’я – досить замкнуте об’єднаннялюдей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, щопротистоять зовнішнім впливам. Якщо сім’ю позбавити її внутрішнього світу,зробити все, що відбувається в ній, відкритим для суспільства, вонарозпадеться. З другого боку, сім’я – об’єднання людей, відкрите для всього, щовідбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство[4].
Якою б замкнутою сім’я не була, вона пов’язана ізсуспільством. Кожний член сім’ї зберігає певну автономію і завдяки цьомувходить у різні інші об’єднання людей, в різні соціальні групи: виробничі,навчальні колективи, дитячі та юнацькі організації, суспільні рухи, політичніпартії та об’єднання, вступає у взаємовідносини з державними структурами,місцевою владою, сусідами та іншими спільностями. Відносини у сім’ї складаютьсяне лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життясуспільства.
Сім’я і шлюб – це форми стосунків, що по суті відносинподружжя, санкціоновані суспільством.
Сім’я – це суспільний інститут (з точки зорусуспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин), водночас мала соціальнагрупа, що має історично визначену організацію, члени якої пов’язані шлюбнимиабо родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральноювідповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства уфізичному та духовному відтворенні населення. Сім’ю становлять особи, якіпроживають сумісно, пов’язанні спільним побутом і мають взаємні права іобов’язки. Подружжя вважається сім’єю й тоді коли дружина або чоловік у зв’язкуз навчанням, роботою, лікуванням необхідністю догляду за батьками, дітьми та заінших поважних причин не проживають разом [8].
Щодо типів сім’ї, то найбільш поширеною є проста, абонуклеарна сім’я (від лат. nucleus – ядро) – така сім’я складається з подружжята дітей, які не перебувають у шлюбі. Нуклеарна (або проста) – складається зматері, батька (або когось одного з них) та дітей. Це найбільш поширена у світісім’я.
При одруженні дітей утворюється інший тип сім’ї –розширена або складна сім’я. Вона включає три і більше поколінь або дві ібільше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство.Отже, тип сім’ї визначається станом родинних зв’язків.
Розширена (або складна) сім’я – сімейна група, щоскладається більше як з двох поколінь родичів, які проживають на спільнійтериторії (в одному будинку або дуже близько один від одного).
Повна сім’я – це сім’я, в якій є обидва члениподружжя. Неповна сім’я – сім’я, в якій тільки один із батьків (чоловік абожінка) виховує дітей.
Основою сім’ї є шлюбнівідносини, в яких реалізуються як природна, так і соціальна сутність людини,матеріальна (суспільне буття), духовна (суспільна думка) сфера соціальногожиття.
Основними функціями сім’ї, надумку Гребенікова І. В. є:
1) репродуктивна(відтворення життя, тобто народження дітей, продовження роду);
2) економічна(спільний заробіток коштів для життя відновлення витрачених на виробництві силдорослих членів, ведення домашнього господарства, наявність спільного бюджетуорганізація споживчої діяльності);
3) виховна(формування особистості дитини, систематичність виховної взаємодії сімейногоколективу на кожного її члена протягом всього спільного життя, постійний впливдітей на батьків і інших дорослих членів сім’ї);
4) комунікативна(посередництво сім’ї в контакті членів із засобами масової інформації,літературою і мистецтвом, вплив сім’ї на різноманітні зв’язки її членів знавколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття, організаціявнутрішньо-сімейного спілкування, дозвілля і відпочинку). [18]
Шлюб – це міжособистісна взаємодія між чоловіком тажінкою, яка виникає на основі укладення шлюбу, регулюється ним, а такожморальними принципами та підтримується цінностями, які їй притаманні [14].
Американка Мюріел Джеймс, тривалий час працюючишлюбним консультантом, виділяє наступні типи сімей:
– шлюб зрозрахунку,
– духовнийсоюз,
– романтичнийшлюб,
– шлюб-товариство,
– шлюб,заснований на любові.
Як показує практика, чоловік і жінка можутьдотримуватися різних точок зору, що включають ті або інші елементи зі всіх перерахованихкатегорій шлюбу, або ж втілюють в життя своє бачення на основі однієї з них.
Шлюб з розрахунку. Люди, які одружуються з міркуваньвигоди, найчастіше розглядають цей союз як практичне рішення якоїсь особистоїпроблеми.
Психологічну вигоду шлюбу деякі люди вбачають у порятункусебе від самотності. Вони намагаються одружитися через страх або занепокоєнняза своє майбутнє.
Молоді люди, досягаючи того віку, коли більшість їхніхдрузів одружуються, часто як би заражаються закоханістю, почувають потребу якомогашвидше наслідувати їхньому прикладу. І те, що той партнер що поряд в даниймомент, не завжди є підходящим, ними не враховується. Це й є корінням багатьохпомилок, які згодом можуть істотно ускладнити все життя [5].
Звичайно, якщо люди прагнуть одружитися длязабезпечення власної безпеки й психологічного комфорту, вони намагаютьсястворити родину для задоволення своїх потреб. Несвідомо обирають такогопартнера, що підходить для виконання очікуваної ролі. Якщо ж у майбутньомуподружньому житті хтось із партнерів виявляється нездатним виконати призначенуйому роль, то шлюб може розпастися.
Таким чином, вибираючи партнера, люди несвідомонамагаються компенсувати відсутні донині взаємини з лібідіозним об’єктом, абовласну неповноцінність. Нерішучій людині потрібен партнер, що вміє прийматирішення. І це також є важливою передумовою для створення сім’ї з метою досягтипсихологічного комфорту.
Як відомо, існують сімейні та релігійні традиції, якізабороняють дошлюбні інтимні відносини. Тому багато дівчат відмовляються відінтимних відносин до весілля й не мають можливості адекватно оцінити переваги йнедоліки свого партнера. Це призводить до того, що, відчуваючи сильний, якийчасом не піддається контролю статевий потяг, молоді люди прагнуть якомогашвидше одружитися, не замислюючись про поспішність свого рішення. А воно,можливо, прийшло під тиском власних миттєвих сексуальних бажань, а також підвпливом установок свого потенційного партнера [19].
Однієї з головних причин шлюбу з розрахунку, щопоєднує чоловіка й жінку для спільного життя, можна вважати прагнення достворення сім’ї. Якщо неодружена жінка, чекає дитину, то найчастіше згодом вонавступає у шлюбні відносини з її батьком. Іноді це роблять з метою уникненнясуспільного осуду. Спонукальною причиною шлюбу може стати бажання чоловіка йжінки дати дитині ім’я, страх того, що вона буде незаконно народженою. Шлюб,укладений заради створення родини — явище досить часте.
Шлюби заради зручності, часто забезпечують практичнерішення самих різних проблем. Вони можуть зберігати свою міцність і стабільністьпротягом довгого часу, доти, доки взаємини між чоловіком і дружиною будутьзалишатися вигідними для обох партнерів. Іноді комфорт, набутий у шлюбі, стаєвсе більш стабільним, а самі подружні стосунки поступово починають включатиелементи романтизму. У результаті відносини партнерів переростають у щирулюбов.
Духовний шлюб. Духовний початок особистості становитьреальну внутрішню суть людини, здатну приймати різні форми і являється основоюлюдської особистості.
Внутрішня згуртованість сучасної родини залежить восновному від психологічних передумов. Провідну роль тут грають сімейнізв’язки, засновані на любові, прагненні чоловіка й жінки до гармонійнихвідносин, на єдності поглядів стосовно головних питаннь життя всіх членівродини, на взаєморозумінні, повазі, взаємній відповідальності й люб’язності, наєдності вимог подружжя до дітей [12].
Сім’ю створюють дві особистості, кожна з яких має своє«я», свою індивідуальність. Родина поєднує «я» в «ми», «моє» — в «наше». Прицьому необхідна така єдність, у якій, з одного боку, сімейні інтереси, природно,є першочерговими, а з іншого боку — самі інтереси сім’ї неодмінно містять усобі задоволення особистих інтересів кожного з її членів. Саме цей якіснийстрибок, пов’язаний з переходом «я» в «ми», повинен стати для людей, щостворюють родину, джерелом радості й задоволення. Однак він разом з тимстановить головні психологічні труднощі в житті сім’ї, оскільки життя в ній вимагаєвід людини відкритості, постійної самовіддачі, здатності піклуватися про іншулюдину, жити її інтересами, радощами, турботами. І тут все вирішуєспрямованість особистості, її провідні мотиви [6].
Між багатьма подружжями встановлюється невербальний,емоційний зв’язок — партнери відчувають один одного, ніби налаштовані на однухвилю, відчуваючи повне споріднення душ.
Подружжя докладають багато зусиль, щоб зробити своєсімейне життя щасливим. Вони мужньо зустрічають нещастя, фрустрації і навітьжорстокість. Розлучення вони розглядають найчастіше як порушення клятви.Дозволивши собі лише подумати про розлучення, ці люди переживають почуттяпровини. Духовні взаємини чоловіка й жінки в духовному шлюбі носять доситьстійкий характер і такий шлюб важко зруйнувати. Слід зазначити, що і вдуховному шлюбі, як у будь-якому іншому можна знайти певний розрахунок, таксамо багато шлюбних партнерів, що не дотримуються традиційних поглядів на шлюб,однаково шукають духовний момент у своєму союзі. Вони можуть дати обітницюподружньої вірності, тому що вважають щастям і великою таємницею життя своюзустріч, що дала їм можливість жити один для одного [8].
Романтичний шлюб. Мюріел Джеймс розглядає романтичнулюбов, як любов у якійсь мірі ідеалізовану, близьку до стану великоїзакоханості, пристрасті, що переповнюється сильними, хвилюючими еротичними почуттями.Іноді пристрасть переростає в справжню любов на все життя, але може так ізалишитись лише пристрастю.
Нерідко подружні пари, що вступили у шлюб з такимипочуттями, скаржаться згодом на те, що «у них зовсім не залишилося романтики»,що «зник жар пристрасті». Закінчення медового місяця у такого подружжя означаєяк би завершення періоду романтичної пристрасті.
Романтика любові включає визнання й відношення докоханого як до особливого й прекрасного, але не як до ідеалізованої людини.Романтика необхідна для реального повсякденного життя чоловіка й жінки, алевона повинна бути заснована на повному розумінні один одного як у соціальних,так і в інтимних напрямках подружнього союзу.
Шлюб-дружба. Якщо романтичні шлюби найчастіше створюютьсяна ґрунті мрій і страждань, шлюб-дружба набагато ближче до реального життя.
Шлюб-дружба нерідко зустрічається між подружжям, для якихромантичні відносини самі по собі не є цінними, в них інтимні відносини неприносять радості й задоволення, а сексуальні бажання згасли в результатіхвороби або з яких-небудь інших причин. Саме «товариство» припускає збереженнясуворої відповідності між привабливістю «половинок» подружніх пар, пару, щозустрічаються на побаченнях, і навіть членів тісних дружніх компаній. Цепов’язане з тим, що люди схильні вибирати собі друзів і особливо одружуватися зтими, хто є їм рівнею не тільки в інтелектуальній площині, але й за рівнемпривабливості. Експерименти підтверджують цей феномен «рівності».
З часом співдружність, товариство чоловіка й жінкистає для них найбільш важливим елементом шлюбу. Для людей похилого віку цеособливо важливо, коли поруч є людина, з якою можна ділити всі радощі й прикростіжиття, про яку можна піклуватися, завдяки якій людина не почуває себе самотньою.Отже, шлюб, заснований на дружбі, створюється на основі спільних інтересів обохпартнерів.[2]
Шлюб-співдружність зустрічається не тільки серед людейпохилого віку. Багато молодих пар спочатку довго перевіряють один одного, інодінавіть якийсь час живуть разом, а потім, виявивши, що їхні відносини можутьслугувати основою для створення сім’ї, вони вирішують одружитися.
Відкритий шлюб. Такий шлюб побудований надобровільному прийнятті парою обох партнерів принципів і бажань, що їхвлаштовують. «Учасники» такого шлюбу перестають сповідати сексуальну моногамність,прив’язаність до одного партнера.
Психологи визначили фактори, які сприяють оформленнютакого союзу. Насамперед для того, щоб «відкритий шлюб» був життєздатний,чоловіка й жінку не повинні турбувати ревнощі; сексуальний фактор усерединітакого союзу для чоловіка й жінки, як правило, уже не стоїть на першому місці.Стимулом оформлення «відкритого шлюбу» є незадоволеність якимись рисами шлюбногопартнера, у тому числі й сексуальна. Для багатьох звернення до норм «вільної»поведінки є пошук порятунку від монотонності сімейного життя, спроба переборотиповсякденність у сексі й любові — головна небезпека, що очікує пари, якіпротягом тривалого часу живуть разом. Еротичне підживлення «з боку» дозволяєзбагатити й власні шлюбні відносини [17].
Безумовно умовою «вступу» у «відкритий шлюб» є йпсихологічна схильність. Психологи й соціологи, окреслюючи соціальний тип осіб,схильних до «відкритого шлюбу», стверджують, що більш ліберальний погляд наподружню вірність сповідають або ті, хто змушений подовгу перебувати позабудинком, або представники богеми. Дослідження показали, що тут у першу чергувідіграють роль індивідуальні переваги.
Прихильники таких союзів різко й чітко розділяють фізичнуприв’язаність, періодично відчуваючи до різних партнерів і те щире почуття, щовони відчувають один до одного. В ідеалі «відкритий шлюб» здатний провести парикрізь всі перипетії життя й привести їх разом до спокійної старості. Але цетільки в ідеалі. На ділі ж «відкритий шлюб» чреватий багатьма непередбачениминебезпеками. Немає впевненості, як у тій або іншій ситуації поведеться навітьсамий перевірений на «відкритість» партнер. Тому «відкритий шлюб» – явище тонкей делікатне.
Шлюб заради любові. Почуття, що виникають міжчоловіком і жінкою, які проявляють один до одного інтерес, можуть породжуватидійсну взаємну любов навіть тоді, коли інтерес приймає замасковану формуякої-небудь вигоди. Зацікавлені один у одному люди потенційно здатні створитисвою сім’ю і задля любові. У шлюбі звичайно любов проявляється більш повно йсильно. Вона концентрується на певній людині, зв’язуючи воєдино внутрішню сутьдвох людей.
Однак шлюби, засновані тільки на любові, нерідконедовговічні, що, можливо, пов’язане з емоційною природою любові. Дійсно, ужепісля двох років заміжжя чоловік і жінка говорять про вдвічі меншу закоханістьодин в одного, ніж у той час, коли вони були молодятами. Після чотирьох роківзаміжжя відсоток розлучень найвищий. Якщо ж тісний зв’язок вистоїть проти всіхнегод і любовні відносини тривають, вона стає більш рівною і стійкою й навітьзберігає легку романтичність. Такий зв’язок близький по своїх параметрах до«шлюбу-товариства».
Якщо оцінювати шлюб зі споживчих позицій, то завждивиникає питання про те, який шлюб найміцніший і що надає йому стійкості [3].
Нерідко трапляється, що чоловік і жінка згодомзмінюють свої уявлення про шлюб. Такі зміни можуть бути викликані різнимипричинами. Серед них постійний духовний і моральний розвиток, зміна особистостів ході досягнення нею зрілості, і можливі емоційні потрясіння й кризи, інезадоволеність своїм партнером, і усвідомленням того, що в шлюбі могли б бутий інші перспективи, ніж ті, які представлялися на початку сімейного життя.
Найбільш довговічні й вдалі ті шлюби, у яких почуття йрозум не замінюють, а доповнюють один одного. Дошлюбна любов обов’язковоповинна перерости в любов подружню [15].
На сучасному етапі розвитку суспільства існуютьрізноманітні моделі побудови шлюбних відносин. Найбільш часто виникають змішанімоделі шлюбів, але при цьому можна виділити особливості певних шлюбів.
Громадянський шлюб (спільне проживання без реєстрації)створюється за спільною згодою як модель тимчасового союзу. Громадянський шлюбзаснований перш за все на почутті потягу і любові, і часто реалізується вякості “пробної” форми спільного життя для молодих людей. Вони можуть фіксуватиособистісні установки на випробування своїх почуттів на міцність: «Ми хочемопожити якийсь час разом і подивитись, чи зможемо ми бути разом, побудуватисім’ю? Якщо спільне життя налагодиться, ми оформимо відносини». Але призниженні любовної енергії люди, як правило, розлучаються.
Чоловік і жінка, як правило, надають певного значеннятому, який статус має як чоловік (для жінки), так і жінка (для чоловіка). Вонидобре розрізняють шлюбні ролі жінки (коханка) або чоловіка (коханець). Статусжінки в очах чоловіка значно вищий, оскільки він відображає його бажання достабільності і постійності [14].
Юридичний шлюб. Звичайно штамп в паспорті – це не гарантія успішногошлюбу. Але все ж юридична реєстрація шлюбних відносин – це потяг партнерів досерйозного і довготривалого спільного життя, а також демонстрація власнихвідносин перед родичами і знайомими. Офіційний шлюб – це ще і підвищеннясоціального статусу чоловіка і жінки: перший – голова сім’ї, друга – берегинядомашнього вогнища. Довіра оточуючих до сімейних людей значно вища, ніж доодиноких, оскільки ті, хто має сім’ю, на роботі і в житті проявляютьвідповідальність і потяг до стабільності.
Церковний шлюб. В останній час молоді вінчаються в церкві. Однак убільшості випадків проявляється певна мода на вінчання. Дослідження психологівпоказали, що не має великої різниці в якості спільного життя людей, якіоформили свої відносини в РАЦСі чи церкві. Причиною даного положення виступаєтой факт, що недостатньо пройти тільки вінчання, необхідно і подальше спільнежиття будувати як духовно-релігійне. Важливо при цьому не стільки додержанняпостів і ритуалів, а перш за все, потрібно слідувати моральним законам життя.
Візитний шлюб. Є декілька варіантів подібних шлюбів:
— вона живе в своїй квартирі зі старшою дитиною, а він– в своїй квартирі з молодшою (вихідні, свята і відпочинок проводять всіразом);
— вона з дітьми живе у великій квартирі, а він живеокремо в своїй квартирі (чоловік регулярно приходить до жінки і дітей,матеріально допомагає їм чи повністю їх утримує);
— вона з дітьми живе в своїй квартирі, а він живе ізматір’ю (він регулярно зустрічається з сім’єю, в них є спільні сімейні(стосунки) справи);
— вона з дітьми живе в одному місті, він – в іншому;
— вона з дітьми живе в будинку, він – в міськійквартирі (постійно їздять один до одного, мають спільних знайомих і спільнегосподарство) [2].
Батьківський шлюб. Такі шлюби виникають тоді, коли одинпартнер є набагато старшим за іншого. Оптимальна різниця у віці між подружжямскладає не менше 15-17 років.
У батьківському шлюбі можуть бути дві ситуації.Чоловік значно молодший своєї жінки. Фактично жінка могла б бути йому матір’ю,якщо мати на увазі тільки вік. Для молодого чоловіка цей шлюб – повтореннявідносин з матір’ю. В таких шлюбах часто не буває дітей.
Жінка значно молодша за свого чоловіка. Він міг бибути їй батьком за фактом свого віку. Спільне для таких шлюбів – батьківські,опікунські стосунки більш старшого з подружжя до більш молодшого.
Партнерський шлюб, на наш погляд, більш сучасний іпотенційно успішний. Основні параметри такого шлюбу [13]:
– впартнерському шлюбі визначається рівність обох з подружжя;
– відсутніочікування того, що повинна робити жінка, а що – чоловік;
– немаєсуперечок на тему “Чоловіку все дозволено, а жінці не дозволено нічого”;
– дозволяєтьсяобом те, що знаходиться в рамках дозволеного;
– євизнання рівних прав і обов’язків;
– впартнерському шлюбі є взаємоповага подружжя і визнання значимості один одного;
– в такомушлюбі неважливо, хто готує їжу, прибирає чи прасує, а хто заробляє гроші;
– коженробить те, що відповідає певній конкретній ситуації. Якщо жінка приходить зроботи пізно, домашні справи починає виконувати чоловік і навпаки, якщо вінзатримується на роботі, в господарські справи включається жінка;
– впартнерському шлюбі є умови для особистісного, інтелектуального і професійногорозвитку і просування подружжя;
– в ньомунемає конкуренції і протиборства;
– подружжяживе за принципом: перемога і успіх одного – спільні, поразки і невдачі – тежспільні;
– в такомушлюбі розвинуті взаємна підтримка і взаємодопомога;
– вінбільше побудований на дружбі-любові, ніж на коханні-пристрасті.

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ
 
2.1 Психологічні особливостіготовності молоді до подружніх стосунків
психологія подружній сімейний конфлікт
Психологічна готовність до шлюбу і сімейного життя –багатоаспектна проблема, яка базується на психологічній сумісності партнерів тавключає в себе питання формування статевої ідентифікації особистості, їїрозвиток, оволодіння стереотипами чоловічої і жіночої поведінки тощо.Благополуччя сім’ї залежить від специфіки засвоєння ролей чоловіка і дружини,батька і матері, знання і уявлення про себе як людину певної статі ізспецифічними потребами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, інтересами і формамиповедінки, а також уявленнями про сімейне життя, що служить психологічноюосновою шлюбу і впливають на міжособистісні відносини подружжя [17]. Для кожноїдорослої людини шлюб означає збагачення, наповнення свого життя новим значеннямі змістом. Молоді люди вірять в те, що життя стане кращим, цікавішим післятого, як вони візьмуть шлюб. Такі сподівання лежать в основі сім’ї, яку вонивирішили створити [25].
Втішає те, що цінність родини у свідомості сучасноїмолоді продовжує залишатися пріоритетною впродовж останніх років. Зокрема, данісоціологічного дослідження, проведеного Державним інститутом проблем сім’ї тамолоді (2003) показують, що на шкалі загальнолюдських цінностей для переважноїбільшості молодих людей на першому місці стоїть “хороша сім’я” (88%респондентів). Серед інших найбільш важливих цінностей для молоді є: здоров’я(85%), діти (82%), матеріальне забезпечення (78%), кохання (72%). Названіцінності безпосередньо пов’язані з сім’єю, її життєдіяльністю, оскількиреалізувати їх можна передусім саме в ній.
Міцність сім’ї багато в чому залежить від їїсоціально-економічної та правової захищеності. Водночас причини окремихсімейних проблем часто залежать від особливостей виховання та культурисімейного спілкування, від індивідуальних характеристиках членів сім’ї тощо[23].
Сьогодні процес трансформації сучасної сім’ї яксоціального інституту супроводжується тривожними ознаками її дезорганізації –збільшенням кількості розлучень, сімейно-побутових конфліктів, зниженням рівнянароджуваності, послабленням виховного потенціалу тощо.
На жаль, мрії та уявлення про “хорошу сім’ю” нездійснюються у значної частини у молодому подружі вже в перші роки спільногожиття, про що свідчать офіційні статистичні дані.
Проблематика дослідження особливостей готовностімолоді до подружнього життя набуває значного поширення як у соціологічній, такі в психологічній науці.
У сучасній науково-методичній літературівиокремлюється поняття готовності особистості до шлюбу і сімейного життя, якевключає, зокрема, такі компоненти:
– фізична і фізіологічна зрілість майбутньогоподружжя, коли чоловік стає здатний зачати, а жінка виносити й народити здоровудитину; при цьому існує реальна суперечність між юридично встановленим шлюбнимвіком, що свідчить передусім про фізичну зрілість майбутнього подружжя, і їхсоціальною зрілістю, яка найчастіше настає значно пізніше;
– соціальна готовність, яка означає, що майбутнішлюбні партнери є рівноправними членами суспільства, які спроможні виконуватисоціальні ролі та обов’язки, усвідомлюють правову основу шлюбу, готові взяти насебе відповідальність одне за одного і за своїх дітей, здатні матеріальнозабезпечити сім’ю;
– етико-психологічна готовність, що передбачаєсформованість адекватних шлюбно-сімейних стосунків, уявлень майбутньогоподружжя про шлюб і сім’ю, подружні і батьківські обов’язки, розумінняспіввідношення між любов’ю і шлюбом; уміння цінувати особисті якості партнера,об’єктивно оцінювати власні почуття і ставлення до обранця; спрямованість наіншу людину; розуміння основ формування психологічно здорової сім’ї, створеннясприятливого соціально-психологічного клімату сім’ї і наявність відповіднихумінь; при цьому для того, хто бере шлюб, важливо вміти спроектувати реальнумодель майбутньої сім’ї, її уклад з урахуванням впливу способу життябатьківських родин, матеріально-економічних можливостей, шляхів реалізаціїспільних планів на майбутнє;
– сексуальна готовність, орієнтація на спільністьсексуально-еротичних переживань з коханим партнером іншої статі, якому людинадовіряє і на чию довіру здатна відповідати, з якою вона хоче й може поділятивідповідальність за спільну працю, продовження роду й відпочинок для того, щобзабезпечити можливості сприятливого розвитку дітей; при цьому важливе значеннямає наявність знань з анатомії і фізіології, культури статевого спілкування.
Психологічна готовність відіграє особливу роль уформуванні готовності до створення сім’ї. Саме вона зумовлює здатність дошлюбу, тобто спроможність: турбуватися про іншу людину; співчувати,співпереживати іншому; спілкуватися на основі співпраці з іншим; бути терпимим(толерантним), сприймати іншу людину з її індивідуальними особливостями,звичками, навіть протилежними власним, вміти пристосовуватися до них [7].
Психологічна готовність людини до шлюбу визначаєподальші сімейні взаємини – їх успішність або ж конфліктність. Без зазначеногокомпонента готовності перехід від неформальних взаємин емоційного характеру(кохання) до формальних – регламентованих і обов’язкових стосунків міжпартнерами по шлюбу – пов’язаний зі значними труднощами.
Рівень готовності до подружнього життя визначає вподальшому стабільність і тривалість існування сім’ї. На жаль, результатисоціологічного опитування свідчать про недостатній рівеньсоціально-психологічної готовності сучасної молоді до створення сім’ї. Високийрівень розлучень свідчить про нестабільність і вразливість сім’ї. Зменшуєтьсякількість зареєстрованих шлюбів, спостерігається поширення консенсуальнихшлюбів, відкладення шлюбів до “кращих часів”. У молоді змінюється світогляд, аразом з ним і погляди на сім’ю та сімейне життя, послаблюються установки навступ у шлюб в цілому. Зменшення частки приросту молодих подружніх парпризводить до зниження темпів молодшання шлюбно-сімейної структури населення танегативно впливає на демографічну ситуацію в Україні [23].
З психологічного погляду стабільність ще не означаєуспішність шлюбу і сім’ї. Стабільний шлюб і сім’я дають задоволення людині відперебування її в цих соціальних інститутах, створюють умови для особистогощастя, особистісного розвитку кожного з їх членів. Багато в чому стабільністьшлюбу і сім’ї залежить від таких чинників, як вік одруження, термін знайомства,який передує шлюбу, соціальний статус подружжя. Про стан взаємин партнерів і,відповідно, про перспективність шлюбних стосунків наочно свідчить мотивація тихреспондентів, які вирішили зареєструвати свій шлюб. Стан взаємин між партнерамияскраво характеризує і мотиви того, чому чоловік і жінка вирішили нереєструвати свій шлюб. Для повних сімей (ідеться про консенсуальний шлюб)знов-таки характерним є те, що їх цілком влаштовує їхнє становище, представникицих сімей задоволені своїми взаєминами (“не вважаю це за потрібне”, “нам і такнепогано”, “реєстрація закоханим не потрібна”) і не бачать доцільності вофіційній реєстрації шлюбу, яка, на їхню думку, аж ніяк не вплине на їхністосунки (“штамп у паспорті нічого не вирішує”). Отже, представники повнихсімей не прагнуть реєструвати шлюб перш за все в ситуації, коли зовнішніпримуси або сподівання стосовно реєстрації відсутні, а внутрішня ситуація(взаємини з партнером) цілком благополучні [13].
Інші мотиви небажання укладати шлюб пов’язані із усвідомленнямвідповідальності за майбутнє сім’ї. Чоловік і жінка не поспішають укладатишлюб, якщо в їх життєвій ситуації мають місце перешкоди для благополучногосімейного життя – незадовільне матеріальне становище, незавершене навчання, атакож коли вони прагнуть поближче пізнати одне одного. Така позиція свідчитьпро відповідальне ставлення до шлюбу, до майбутнього сімейного життя.
Зовсім інші мотиви домінували у чоловіків та жінок знеповних сімей. Головною причиною того, чому не відбулася реєстрація шлюбу, цякатегорія респондентів називає небажання партнера (головним чином – чоловіка)або батьків. Тобто мали місце погані стосунки з близькими людьми, що й стало наперешкоді не тільки офіційній реєстрації, але й, як показав час, – самогосімейного життя.
Невдалий шлюб стає причиною певних змін в уявленні промотиви вступу людей у шлюб та пріоритетність певних функцій сім’ї. Відповідно вособи, яка сподівається створити сім’ю знову, змінюються вимоги до майбутньогопартнера, а також очікування, пов’язані з повторним шлюбом. Представникинеповних сімей перебувають у ситуації, яку можна розглядати як потенційнопередшлюбну. Порівняльний аналіз свідчить, що їх уявлення про головні мотививступу людини в шлюб дещо відрізняються від точки зору подружжя з повних сімей[10].
Передусім слід відзначити, що для представників знеповних сімей важливішими є можливість жити з людиною, яка поділяє твоїпогляди, смаки, життєві цінності, отримати статус одруженої особи тареалізувати себе в сім’ї. Підвищена актуальність зазначених мотивів цілкомзрозуміла для самотньої людини. Однак, крім впливу суто психологічних чинників,має місце також дія соціально-економічного фактора. Представники з неповнихсімей набагато більшого значення надають можливості фінансового забезпечення з бокуподружжя і, певною мірою, можливості змінити соціальне оточення, підвищити свійсоціальний статус.
Однак було б несправедливим приписувати представникамнеповних сімей тільки меркантильні очікування від шлюбу. Вони, на відміну відподружжів із повних сімей, надають трохи більшого значення й духовним сторонамсімейних стосунків, а саме: задоволенню потреб у коханні, особистому щасті тапочутті захищеності від негараздів зовнішнього світу, духовному спілкуванню таособистісному розвитку членів сім’ї [18].
Отже, хоч би як змінювалися сьогодні ціннісніорієнтації молоді в бік більш приземленого або й цинічного світосприйняття,якими б не були теоретично демократичними їхні погляди на шлюб і сім’ю таліберальними міжстатеві стосунки, створення родини для них залишається головноюпередумовою і складовою щасливого життя.
Рівень соціальної готовності молоді до подружньогожиття визначається усвідомленням важливості й відповідальності щодо цього крокуі необхідністю ґрунтовного обговорення питань майбутнього життя з партнером.Краще усвідомити актуальні проблеми і труднощі в сімейному житті, виробитиперші спільні плани, глибше пізнати і зрозуміти молодим людям одне одного можнав процесі цілеспрямованого спілкування.
Значна частина майбутніх шлюбних пар (майже третина)взагалі не обговорювала питання сімейного життя. Рівень освіти респондентівтакож не впливає на усвідомлення ними важливості спілкування. Чим ширше колообговорюваних питань, чим частіше молоді люди вдаються до їх обговорення, тимбільша ймовірність побудови ними в майбутньому гармонійних відносин у родині.Відповіді опитуваних свідчать, що навіть такі традиційно важливі проблеми, якнаявність житла й матеріальна забезпеченість, обговорювалися не всіма молодимиподружжями і не достатньо активно. Це при тому, що вже в статусі подружжяпереважну більшість із них (59%) не задовольняє матеріальне становище і 52% невлаштовують житлові умови.
Третє місце в рейтингу актуальних проблем посіли темисімейного відпочинку, взаємин з друзями. І тільки наступне місце займає теманародження дитини. Цією проблемою переймалося менше половини респондентів.
Виявляється, що 23% молодих людей зовсім необговорювали тему, яка стосується саме виховної функції сім’ї. Теми, які зовсімне обговорюються молодими людьми до одруження, в подальшому призводять доконфліктних взаємин у сім’ї, часто – до розлучення.
Майже 80% усіх новонароджених дітей в Українінароджуються саме в молодих сім’ях і в перші 5 років шлюбного життя. За данимиДержавного комітету статистики частка дітей, народжених жінками, які неперебувають у зареєстрованому шлюбі, зросла в Україні з 10,8% у 1989 році до17,3% у 2000 році, до 19% у 2003 році у відношенні до загальної кількостіновонароджених. Це призводить до збільшення кількості неповних сімей, в яких виховнафункція ускладнюється [23].
Перші 5 років подружнього життя у цьому розумінні єнайскладнішими і найвідповідальнішими – відбувається взаємна адаптація шлюбнихпартнерів, висуваються зустрічні вимоги, виробляються спільні погляди івзаємоприйнятні моделі поведінки. Спроби перевиховання одного партнера іншим,як правило, руйнують довіру і любов. Ці обставини сімейного життя молодогоподружжя потребують особливої уваги у зв’язку з тим, що саме в цей період у нихспостерігається найбільше розлучень і найвища народжуваність, що безпосередньовпливає на виховання дітей.
Аналіз отриманих даних відносно віку дітей засвідчує,що в неповних сім’ях (з числа опитаних) їх виховується: до 1 року – 5%; від 1до 3 років – 18%; від 3 до 5 – 21%.
З огляду на сказане, одним із важливих напрямів роботиз молодими сім’ями має стати підвищення рівня усвідомленої готовності довиконання виховної функції молодої сім’ї. Сьогодні особливо важливим єформування культури сімейних відносин, гуманне виховання в сім’ї, підвищення відповідальностібатьків за сім’ю та виховання в ній дітей.
Недостатньо уваги приділялося таким потенційно гостримділянкам сімейного життя як взаємовідносини з батьківськими сім’ями та хто будеголовою в родині. Лише кожне четверте молоде подружжя активно обговорювало ціпитання, а майже половина з опитуваних взагалі їх не торкалася. І як наслідокнедалекоглядності молодих людей саме ці теми є найпоширенішими причинамисуперечок і конфліктів. На їх наявність вказало 43% подружжя [3].
Найрідше молоді люди обговорювали світоглядні питання,які прояснювали їхнє ставлення до релігії та національних проблем. Хоча у 28%опитаних сімей члени подружжя належать до різних національностей, тільки 6%приділили увагу питанням дотримання національних традицій у родині. Невизначеністьу цих питаннях решти респондентів може спричинити серйозні конфлікти умайбутньому і особливо загостритися у період народження і виховання дітей.
Питання, що стали предметом підвищеної уваги,передбачають психоемоційну напруженість бесід, адже актуальною є передусімтематика деструктивного контексту – перерозподіл обов’язків та обмеженнявитрат: хто буде головою в сім’ї; хто буде розпоряджатися грошима; матеріальназабезпеченість майбутньої сім’ї; проблеми розподілу домашніх обов’язків тапоєднання освіти й турбот про сім’ю; взаємовідносини з батьківськими сім’ями;сексуальні стосунки, а також вибір та застосування засобів та методівзапобігання вагітності [23].
Тож, для створення повної сім’ї, необхідно частішеобговорювати із своїм майбутнім чоловіком/дружиною “конструктивні” питання,позитивні в психоемоційному плані: час народження дитини, кількість дітей;характер сімейного відпочинку, коло друзів. Особливо показовим є те, щонайбільші розбіжності спостерігаються в актуальності таких питань: хто будеголовою в сім’ї і хто буде розпоряджатися грошима. Якщо серед партнерівточиться суперечка за лідерство, це свідчить про наявність наочного абоприхованого конфлікту в стосунках у майбутньому подружжі, вона є симптомомпідвищеного ризику розпаду сім’ї.
Недостатня готовність молоді до виконання подружніх ібатьківських обов’язків, що в подальшому сімейному житті спричинює особливочисленні сімейні конфлікти.
Певним свідченням соціальної готовності молодих людейдо самостійного сімейного життя є наявність у них належної матеріальної бази.Це дає підстави стверджувати, що переважна більшість молодих людей уматеріальному плані не готова утримувати власну сім’ю і відповідальність за неїперекладає на плечі батьків [30].
Чинником, який свідчить про недостатню підготовленістьзначної частини молоді до сімейного життя, є відсутність у неї власного житла.Тільки 34% молодих сімей мають власне окреме житло, а отже й можливістьсамостійно вирішувати свої сімейні проблеми, 28% змушені наймати квартиру чимешкати в гуртожитку. Більше третини молодих сімей мешкає на житловій площібатьків або інших родичів (37%). Житлова залежність і ведення спільного збатьками господарства стримує процес дорослішання, набуття навичок самостійногожиття, формування відповідальності за родину, вміння покладатися на власні силиу вирішенні складних проблем.
Недостатня продуманість і зваженість сучасних шлюбівсеред молоді вказує на низький рівень усвідомлення правової основи шлюбу.Звідси й великий відсоток розлучень, які супроводжуються судовими процесами йрозподілом майна та особливо негативно позначаються на вихованні й долях дітей.
Для переважної більшості молоді характерні поверхневій приблизні уявлення про сімейне право, правові основи шлюбу. Про це, зокрема,свідчить слабке впровадження у практику традиції укладання шлюбного контракту,який визначає не лише майнові чи інші проблеми подружнього життя, а й чіткорегламентує права, обов’язки кожного з подружжя стосовно одне одного, а такожстосовно дітей у випадку розлучення. Таким чином, дослідження сучасної сім’їсвідчать про недостатній рівень готовності подружжя до шлюбу. І як наслідок –малодітність і розлучення. Дві третини розлучень припадають на перші п’ятьроків шлюбу. Це спричиняється багатьма факторами: завищеними очікуваннями відшлюбу, особистісною незрілістю подружжя, комунікативною некомпетентністю і т. ін…[7].
Актуальною на сьогодні є спеціальна підготовка молодідо шлюбу і сімейного життя, яка передбачає [13]:
– підвищення відповідальності молоді у шлюбно-сімейнихстосунках, а також з питань батьківства;
– формування здорового способу життя через роз’ясненнязалежності сексуальності, можливості мати дітей, чи розвитку безпліддя віднаявності шкідливих звичок (куріння, алкоголізму, вживання наркотиків);
– формування психологічної компетентності з приводуособливостей взаємин у сім’ї;
– висвітлення питань раціонального веденнягосподарства, ефективної організації бюджету сім’ї.
2.2 Особливості вибору шлюбногопартнера
У формуванні подружньої парирозрізняють два періоди: дошлюбний (до прийняття парою рішення про вступ ушлюб) і передшлюбний (до моменту укладення шлюбного союзу).
Емпірично доведено, щоджерелом труднощів в сімейному житті можуть стати особливості вибору партнера,характер дошлюбного і передшлюбного залицяння, ухвалення рішення про вступ ушлюб.
Психологи впродовж багатьохроків намагалися розібратися: яким чином люди обирають шлюбного партнера? Протеєдиним змістовним узагальненням може стати визнання того, що цей процеснабагато складніший, ніж представляється на перший погляд.
Одним з перших ставзамислюватись над причинами вступу до шлюбу засновник класичного психоаналізу3.Фрейд. Його психоаналітична теорія спирається на припущення про потяг, якийдіти відчувають до одного з батьків протилежної статі. Завдяки складномунесвідомому процесу вони можуть переносити любов, що переживається ними допервинного лібідіозного об’єкта, на інші, суспільно схвалювані об’єкти — насвого потенційного подружнього партнера.[31] Саме тому багато хлопців хотіли бзустріти майбутню супутницю свого життя, схожу на їх матір, і дуже частодівчата звертають увагу на хлопців, схожих на їх татусів. Бажання пояснитимеханізм шлюбного вибору привело до створення ряду концепцій.
Найбільше розповсюдження іпопулярність в зарубіжній соціальній психології отримали теорії комплементарнихпотреб Р.Уінча, теорія «стимул-цінність-роль» Б.Мурстейна, інструментальнатеорія вибору подружжя Р.Сентерса, теорія «фільтрів» А.Керкгоффа і К.Девіса,«кругова теорія любові» А. Рейса, прихильники теорії гомогамії А.Най таФ.Беррардо.
Теорія комплементарних потреб(доповнюючих потреб) Р.Уінча ґрунтується на старому принципі, про те, щопротилежності притягуються. Р.Уінч пише, що у виборі подружнього партнера коженіндивід шукає того, хто на його думку максимально задовольнить його потреби.Закохані повинні бути схожими в соціальних рисах і психологічно доповнюватиодин одного. Задоволення і винагорода розглядаються як сили, які сприяютьзближенню майбутнього подружжя. Ця теорія не стверджує, що кожен може знайтипартнера, який би повністю задовольнив його потреби. Вона допомагаєрозібратися, чому кожен вважає лише деяких зі всього «поля кандидатів»привабливими. Згідно цієї теорії, наприклад, привабливою для владного чоловікаможе бути покірна жінка, а спокійному і м’якому чоловікові подобаютьсяенергійні і прямі жінки [23].
Інструментальна теорія виборуподружнього партнера, розроблена Р.Сентерсом, також приділяє першочергову увагузадоволенню потреб, але при цьому стверджує, що одні потреби важливіші, ніжінші, деякі з них частіше зустрічаються у чоловіків, ніж у жінок, і навпаки.Згідно Р.Сентерсу, людина притягується до того, чиї потреби схожі з йоговласними або доповнюють їх [28].
Теорія«стимул-цінність-роль», або «обмін і максимальна вигода», Б.Мурстейна набула,мабуть, найбільшого поширення серед дослідників. Вона ґрунтується на двохнайважливіших посиланнях. Перша полягає в тому, що на кожній стадії розвиткувзаємин партнерів міцність відносин залежить від так званої рівності обміну.Іншими словами, відбувається своєрідний облік плюсів і мінусів, активів іпасивів кожного партнера. В результаті, хоча партнери можуть і не усвідомлюватицього, встановлюється певний баланс позитивних і негативних характеристиккожного. Якщо активи, або стимули вступу, в шлюб перевищують пасиви, тоухвалюється рішення про вступ до подружнього союзу. Друге посилання полягає втому, що шлюбний вибір включає серію послідовних стадій, через які повинніпройти молоді люди. Той, хто не відповідає умовам кожної стадії, вибуває з«гри» [21].
Першу стадію Б.Мурстейнназвав «стимул». Коли чоловік і жінка бачать один одного вперше, складаєтьсяперше враження стосовно зовнішності іншої людини, її інтелекту, уміннятриматися. Також відбувається сприйняття і оцінка тих характерних якостей, якіможуть бути привабливими для іншої людини. Якщо між партнерами виникла атракція– перше враження було позитивним, то пара переходить до другої стадії –порівняння цінностей. Партнери обговорюють свої погляди на життя, шлюб,чоловічі і жіночі ролі в сім’ї, на виховання дітей і т.п. Чоловік і жінка абопідкріплюють взаємні симпатії, або, зрозумівши, що у них мало спільного,розлучаються один з одним. Якщо взаємна привабливість, що виникла на першійстадії, підкріплюється схожістю цінностей, то взаємини партнерів переходять втретю стадію – ролеву [25].
На третій стадії – рольовій –партнери перевіряють, чи відповідає рольова поведінка одного очікуванняміншого. Звичайно, є люди, які, закохавшись один в одного, одружуються післянетривалого знайомства, без всяких тривог і побоювань, підкорюючись лишевідчуттю. Проте більшість партнерів прагнуть усвідомити як достоїнства, так інедоліки один одного і, ретельно зваживши всі «за і проти», ухвалюють остаточнерішення.
Ідея існування декількохстадій в процесі вибору шлюбного партнера лежить і в основі теорії «фільтрів»А. Керкгоффа і К. Дэвиса. Схематично даний процес можна представитияк послідовне проходження через серію фільтрів, які поступово відсівають людейз безлічі можливих партнерів і звужують індивідуальний вибір. Перший фільтр –місце проживання – відсіває тих потенційних партнерів, з якими людина ніколи незможе зустрітися. Потім фільтр гомогамії виключає тих, хто не підходить одинодному за соціальними критеріями. На цьому етапі людина вступає в контакти злюдьми, які здаються йому привабливими. На подальших стадіях встановлюютьсясхожість цінностей і сумісність рольових очікувань. Результатом проходженнячерез всі фільтри є вступ до шлюбу [12].
«Кругова теорія любові» А.Рейса пояснює механізм вибору шлюбного партнера через реалізацію чотирьохпослідовних взаємопов’язаних процесів.
1. Встановленнявзаємозв’язку. А саме легкість спілкування двох людей, іншими словами –наскільки «в своїй тарілці» вони почувають себе поряд один з одним. Це залежитьяк від соціально-культурних чинників (соціального класу, освіти, релігії, стилювиховання), так і від індивідуальних здібностей людини вступати в контакт зіншими людьми.
2. Саморозкриття. Відчуттявзаємозв’язку з іншою людиною породжує відчуття розслаблення, довіри і полегшуєрозкриття себе перед іншим. Тут також великий вплив роблять соціально-культурнічинники.
3. Формування взаємноїзалежності. Поступово у чоловіка і жінки виникає і розвивається системавзаємопов’язаних звичок, з’являється відчуття необхідності один одному.
4. Реалізація основних потребособи, якими, на думку А.Рейса, є потреби в любові, довірі, стимуляції кимосьїї амбіцій і ін. Розвиток відчуття любові йде у напрямі від першого процесу дочетвертого. Безумовно, що пропуск одного з них негативно позначається нарозвитку або стабільності любовних відносин.
Німецький учений Р. Зідлертакож вважає, що наміру одружитися у більшості людей в європейськихпромислово-розвинених країнах передує тривалий процес орієнтації ісоціокультурного налаштування людини на шлюб і сім’ю [15].
Вибір шлюбного партнера можнапредставити, на думку Р. Зідлера, як процес фільтрації. Спочатку визначаєтьсякатегорія соціально відповідних партнерів. Це відбувається майже «непомітно»для людини в соціальному середовищі, де він перебуває. Потім здійснюєтьсяспецифічний вибір з «сукупності» можливих партнерів відповідно допсихологічних, сексуально-еротичних і естетичних механізмів. При цьому великезначення надається враженням, винесеним з рідної сім’ї, освіті і раннійпрофесійній кар’єрі молодих людей.
Певні стадії вибору партнеравиділяє і американський соціальний психолог Д. Адамі, який вивчав міцністудентські пари впродовж шести місяців. На думку ученого, первинне вабленнязасноване на зовнішніх особливостях, таких, як фізична привабливість,товариськість, врівноваженість і спільні інтереси. Відносини, що зав’язалися,зміцнюються завдяки реакціям оточуючих, отриманню статусу пари, відчуттюзатишку і спокою в присутності один одного і дії інших подібних чинників. Потімпара вступає в стадію взаємних зобов’язань і близькості, що ще більше притягаєпартнерів один до одного. Зв’язавши себе взаємними зобов’язаннями, вонививчають погляди і цінності один одного. На цій стадії пари як правило вжеготові до того, щоб ухвалити рішення про вступ до шлюбу.
У вітчизняній психологіїпроблема вибору партнера, як і специфіка дошлюбного і передшлюбного періодів,украй рідко була предметом теоретичного і практичного досліджень. Окремі їїаспекти освітлювали в роботах Б.Ю. Шапіро, А.М. Волковї,В.І. Штільбанс, Л.Я. Гозмана, Л.П. Панкової, В.А. Сисенко,М.А. Абалакіної.
Так, М.А. Абалакіна [18]обґрунтувала теоретичну модель співвідношення процесів міжособистісногосприйняття і динаміки дошлюбних відносин. Автор виділяє три стадії позитивногорозвитку відносин в дошлюбній парі. На першій стадії відбувається зустрічпартнерів і формування перших вражень один про одного. Друга стадіяпочинається, коли відносини переходять в стійку фазу, тобто і самі партнери, іїх оточуючі сприймають діаду як достатньо стабільну пару. Відносини стаютьбільш менш інтенсивними і характеризуються високою емоційністю. Третя стадіявиникає після рішення партнерів про вступ до шлюбу. Знижується ступіньідеалізації, зростає задоволеність відносинами з партнером. Між першою і другоюстадіями стимульними є чисто зовнішні параметри, зокрема фізична привабливістьпоступаються місцем порівнянню мотиваційній, ціннісній або рольовій сферособистості партнера.
Зарубіжні і вітчизняні теоріївибору шлюбного партнера обмежуються в основному двома ідеями. По-перше, майжевсі вони базуються на принципі соціально-культурної гомогамії. По-друге,механізм вибору партнера представлений як система фільтрів (стадій). Вонипослідовно звужують круг можливих обранців, відсіюючи невідповідних. Такимчином, на завершальному етапі залишаються лише ті пари чоловіків і жінок, якітеоретично повинні добре підходити один одному як подружні партнери.К. Мелвіл, уподібнює процес вибору партнера торговій операції, причому«валютою» в обміні служать такі соціальні цінності двох індивідів, як соціальнепоходження, економічний стан, освіта і особисті якості (вік, зовнішність) [28].
Прихильники теорії гомогамії[26] стверджували, що «одруженими» можуть бути не будь-які чоловік і жінка, алише ті, які володіють однаковими «соціальними цінностями», або гомогамією.Фактично до числа можливих обранців входять кандидати з однаковимихарактеристиками, що мають важливе значення з погляду шлюбного вибору (раса,віра, соціальний клас, наближеність освітнього рівня, шлюбний статус,територіальна близькість проживання).
 
2.3 Психологічна сумісність та їїрівні
Сумісність — досить давнєпоняття в словнику соціальної психології, але наукове вивчення явища, щопозначається цим поняттям, зацікавило дослідників порівняно недавно. Сьогоднідосить важко встановити, в якій саме області соціально-психологічноїпроблематики вперше зайшла мова про сумісність. При вивченні груповихконфліктів, психологічного клімату в групах, ефективності групової діяльності,при дослідженні процесів і результатів комунікацій, динаміки міжособистіснихвідносин і інших явищ було виявлено, що вони певним чином обумовленівідношенням особистісних і інших психологічних властивостей взаємодіючих людей.У одних випадках це співвідношення негативно позначається на явищі (знижуєефективність діяльності групи, погіршує клімат тощо), що вивчається, в інших — позитивно. Поєднання характеристик, які роблять позитивний вплив на явище, щовивчається, стало визначатися як міжособистісна сумісність [8].
Багато психологів вважають,що подружня сумісність — найважливіша умова стабільності і благополуччяподружньої пари. Сумісність частково визначається її дослідниками череззадоволення: «Якщо для спрацьованості симпатія — другорядний елемент оцінкивзаємодії, то для сумісності симпатія (як задоволеність відносинами) — головнийелемент» [15]. «Сумісність може бути описана в основному двомахарактеристиками: показниками суб’єктивної задоволеності партнером(психологічна ознака) і показниками эмоційно-енергетичних витрат індивіда,учасника спілкування (фізіологічна ознака)». При цьому емоційний фон відносинсупроводжується деякими, можливо, максимально эмоційно-енергетичними витратамипартнерів, що спілкуються». В умовах неформальних відносин (інтимно-емоційних)оптимальною взаємодією буде така, яка характеризується максимальноюзадоволеністю партнерів взаєминами, тривалістю зв’язку, частотою контактів.
Обозова А.Н. [15]виділила чотири аспекти подружньої сумісності, необхідність розділення яких, наїї думку, обґрунтована відмінністю властивих ним критеріїв, закономірностей іпроявів:
1. духовнасумісність — характеризує узгодженість цілепокладаючих компонентів поведінкипартнерів: установок, ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, поглядів,оцінок, думок і т.ін. (основна закономірність духовної сумісності — схожість,подібність духовних устроїв подружжя);
2. персональнасумісність — характеризує відповідність структурно-динамічних особливостейпартнерів: властивостей темпераменту, характеру, емоційно-вольової сфери: одинз критеріїв персональної сумісності — безконфліктне розподіленняміжособистісних ролей. Основна закономірність цього аспекту сумісності подружжя- додатковість структурних характеристик партнерів;
3. сімейно-побутовасумісність — функціональні особливості шлюбних партнерів: узгодженість уявленьпро функції сім’ї і відповідний устрій, узгодженість рольових очікувань ідомагань при реалізації цих функцій. Критерій — ефективність виховання дітей;
4. фізіологічнасумісність. Ознаками фізичної, зокрема сексуальної, сумісності є гармонія ласкчоловіка і жінки, тілесного контакту, задоволеність від близькості [7].
Таке розуміння подружньоїсумісності близьке до поняття задоволеності шлюбом. Дійсно, в даному випадкусумісність трактується як узгодженість установок, схожість духовних устроївподружжя, відповідність характеру, узгодженість уявлень про функції сім’ї — тобто, в принципі, все це можна позначити як уявлення про сімейне життя, ареалізація цих уявлень в шлюбі і визначає оцінку подружжям власного шлюбу, їх задоволеністьсімейними відносинами.
Виходячи з виділених.Обозовою А. Н аспектів подружньої сумісності, всі дослідження з цієї проблемиможна розділити на три групи:
1. Структурний підхідорієнтований на вивчення персональної сумісності — співвідношення різнихстатичних характеристик подружжя: характерологічних, інтелектуальних,мотиваційних і т.п. В цьому випадку сумісність подружжя виражається в здатностіутворити гармонійну пару: структуру, що володіє ознаками цілісності,врівноваженості, завершеності. Підставою для подібних досліджень послужилагіпотеза Р. Вінча про такзвану комплементарність (взаємодоповнюваність), поякій потреби партнерів, членів малої групи (в даному випадку такою групою єсім’я), повинні доповнювати один одного за якістю їх особистісних властивостей.
Найбільш відомимдослідженням, проведеним в напрямку даного підходу, є дослідження психологічноїсумісності Аугустінавічюте А. [2]. Було вивчено 50 подружніх пар, 19 з яких — абсолютно безконфліктні, вони відмінно кооперуються, в них жодного разу непіднімалося питання про розлучення. Ці благополучні шлюби показали вираженузакономірність в підборі партнерів. 17 пар утворено з психологічно доповнюючиходин одного партнерів (у дослідженнях використовувалася методика Юнга К.) [18].У кожній з них, застосовуючи термінологію К. Юнга, якщо один з подружжявідносився до розумового типу, то інший до емоційного, якщо один має«сенсорний» тип, то інший — «інтуїтивний». Крім того, один з партнерів завждибув екстравертом, другий, як правило — інтровертом. Можна відзначити в даномувипадку прояв принципу комплементарності, тобто щасливі сім’ї були утвореніподружжям з взаємодоповнюючими ознаками по типології К. Юнга [18].
Ще один приклад,підтверджуючий гіпотезу Р. Вінча, — дослідження Т. Карцевой [27] пара друзів інедругів. Вона виявила, що в таких парах з’єднуються самі різні люди. Більшеполовини друзів виявилася людьми досить замкнутими, приблизно половина з нихволоділа однаково високим, а інша — контрастним рівнем інтелекту (хочавзагалі-то люди з однаково високим інтелектом частіше стають ворогами); трохибільше половина друзів за «домінантністю» потрапила в розряд контрастних, алесхильні домінувати над іншими людьми зазвичай потрапляють в недруги. Виявилося,що друзями рідко бувають двоє розсудливих, обережних, а також дві боязких інерішучих людей. Таким чином, в даному випадку гіпотеза взаємодоповнюваностізнову отримала підтвердження.
Цікавим виявилося дослідженняповедінки в даному руслі Галкіної Т. В. і Ольшанської Д. В. [12].Вони спробували скласти «адаптаційну модель» мотивації вибору партнера по діадіу відносинах любові і дружби. У «любовній» діаді (відносини обома визначаютьсяяк «любов») опинилися люди, що відносяться у всіх випадках до прямопротилежного (на крузі Айзенка) темпераменту: всі холерики вибиралифлегматиків, всі сангвініки — меланхоліків, і навпаки. У відносинах же, яківизначались обома людьми як «дружба» (незалежно від статі), всі, окрімфлегматиків, обирали партнерів «свого» темпераменту: холерики (окрім одного випадку)- холериків, всі сангвініки — сангвініків, меланхоліки — меланхоліків вполовині випадків, в іншій половині — флегматиків, флегматики взагалі виявилися«універсальними партнерами», обираючи для дружби представників будь-якихтемпераментів, окрім свого. Через рік дружні відносини збереглися в 75%випадків, любов привела до укладення шлюбного союзу в 40% випадків, до розриву- в 20%. У решті випадків відносини зберігали шлюбну перспективу. Таким чином,у виборі партнера (друга або чоловіка) велике значення грає принципвзаємодоповнюваності темпераментів, тобто у відносинах, що позначаються як«любов», спрацьовує принцип комплементарності. У інших відносинах гіпотеза Р.Вінча не отримала свого підтвердження.
У дослідженні АндреевоїТ. В. і Толстової А. В. [24] вивчався вплив особливостей темпераментуі інших чинників на сумісність подружжя. Об’єктом дослідження були добреадаптовані люди (вчителі, інженери, робочі), що живуть в стабільному першомушлюбі. Опитано сорок подружніх пар (80 чоловік), стаж шлюбу був вище 5 років. Уцих подружніх союзах ніколи не піднімалося питання про розлучення, подружжячудово кооперувалося. Отримані як загальні закономірності, що стосуютьсясумісності подружжя, так і особливості проблем конкретних подружніх пар, прирізному співвідношенні темпераментних особливостей.
Перш за все з’ясувалося, що встабільному шлюбі з достатньо великим стажем живе подружжя з самим різнимпоєднанням темпераментів. Найбільш висока задоволеність шлюбом і сімейнимивідносинами, спостерігається в тих парах, в яких подружжя володіє протилежнимтемпераментом (сангвінік-меланхолік, флегматик-холерик). Виявлено, що партнериз протилежними темпераментами статистично значно частіше одружуються повзаємній любові у поєднанні з таким мотивом, як загальні інтереси, погляди.
Оптимальні відносини(найбільша задоволеність шлюбом, безконфліктний розподіл ролей) складаються втих союзах, в яких чоловік є сангвініком, а дружина — меланхоліком (10% сімей).Більш того, їх малюнки «ідеальної сім’ї» нічим не відрізняються від тієї сім’ї,в якій вони живуть зараз. Таким чином, можна припустити, що існуючі в їх сім’їна сьогоднішній день відносини влаштовують: обох партнерів.
Було встановлено, що в парах,що складаються з холерика і сангвініка, тобто при некомпліментарних відносинах,подружжя часто конкурують за владу один над одним, багато сперечаються, коженнаполягає на своєму, спостерігаються труднощі в досягненні єдиної думки. Якправило, один з партнерів «перемагає», відстоюючи свою точку зору або інтереси,другому ж доводиться змиритися з прийнятим рішенням.
У парах, в яких подружжяволодіє меланхолійним і флегматичним темпераментами, також спостерігаєтьсянижча задоволеність шлюбом, чим в парах з протилежними темпераментами. Протепотрібно відзначити, що пар з таким поєднанням особистісних особливостей у вибірціопинилося майже 25% (це значно перевищує теоретичну вірогідність існуваннятаких союзів), причому стаж їх сімейного життя в середньому склав 13 років.Виходячи з цього, не дивлячись на труднощі міжособистісної взаємодії, подружжювдається налагоджувати позитивні відносини в сім’ї. Можливо, таке поєднаннянавіть сприяє стабільності відносин.
Дуже складні відносини в тихподружніх парах, в яких зустрічаються холерик і меланхолік. Це пов’язано з тим,що обоє партнерів нестримані в своїй поведінці і висловах, але в той же часобидва вразливі і важко переживають будь-які ситуації, в яких, на їх думку,виявляється зачепленою їх самолюбство. Таке поєднання темпераментів приводитьдо конкурентних відносин.
У шлюбному союзі флегматика ісангвініка спостерігаються різноманітні конфлікти, незадоволеність один одним,які зазвичай виникають на ґрунті емоційної близькості подружжя. Можливо, цепов’язано з тим, що одному партнерові (флегматику) важко розкрити свої почуттяі емоції, а у іншого (сангвініка) емоційні переживання швидко змінюють однеодного.
У сім’ях, в яких подружжяволодіє однаковими темпераментами (за нашими даними, особливо якщо в парізустрічається таке поєднання, як флегматик-флегматик), відносини найбільш складні.У даних сім’ях часто трапляються тимчасові розриви відносин між подружжям,причому навіть наявність дітей не є стримуючим чинником.
Отже, в союзах з різнимпоєднанням темпераментів з’являються різні проблеми, які більш менш успішновирішуються партнерами. Можна говорити про тенденцію до різної задоволеностішлюбними відносинами при різному поєднанні темпераментів, але не про сумісність– несумісність, як про якийсь, раз і назавжди даний стан. До того ж існує такий«фільтр», як передбачений відбір, при якому, ймовірно, велика частина індивідівз мало сумісними особливостями (наприклад, два холерики), відкидає один одного.
Ряд авторів указують нанеобхідність схожості світобачення, ціннісно-орієнтаційних аспектів для сумісностіподружжя. Г. Навайтис [22] наводить приклад розбіжності цінностей (на матеріальне благополуччя іна цінність дитини), із-за якої виявилося неможливим консультування пари ізапобігання розлученню. Автор вказує, що багато пар ціннісні орієнтаціїпогоджують ще до шлюбу. Тому конфлікт такого роду виникає або при нових,непередбачених обставинах (у даному прикладі — народження хворої дитини), абоетапах розвитку сім’ї, що успадковують, коли визначається напрям соціалізаціїдитини (зазвичай в етнічно змішаних сім’ях).
2. Функціональний підхідзаснований на представленні особи через її ролі і функції в групі. Стосовношлюбу функціональний підхід виражається в дослідженні співвідношенняпсихологічних сімейних ролей подружжя, їх уявлень про сім’ю. Сумісність прицьому виступає як узгодження, схожість уявлень, очікувань партнерів про сімейнежиття, несуперечливість ролей в подружній парі. Саме таке розуміння сумісності,близько до розуміння задоволеності шлюбом.
Прихильники функціональногопідходу вважають, що якщо члени сім’ї по-різному розуміють свої ролі іпред’являють один одному неузгоджені, відкидані партнером очікування івідповідні їм вимоги, сім’я є свідомо малосумісною і конфліктною. Тут йдетьсяпро рольовий конфлікт, або, більш широко, про конфлікт уявлень [21].
Цим, зокрема, і пояснюєтьсянеобхідність дослідження співвідношення сімейних уявлень подружжя, розподілсімейних ролей. Основна частина робіт, проведених в даному напрямку, присвяченавивченню розподілу сімейних ролей подружжя.
Так, в дослідженні,проведеному Ю. Е. Альошиною і І. Ю. Борисовим [30], показано, що структура сімейнихролей значно міняється в ході циклу розвитку сім’ї, відбуваються і значні змінив плані традиційності — егалітарності розподіли ролей між подружжям, і якщо, якпоказало дослідження, деяке зрушення в бік більш традиційних відносин сприяєпідвищенню задоволеності шлюбом на певних етапах циклу розвитку сім’ї, то вінші періоди підвищенню задоволеності шлюбом, навпаки, сприяє збільшенняегалітарності (тобто розподілу ролей між чоловіком і дружиною переважно порівну,незалежно від статі) подружніх відносин.
Цікава робота в даномунапрямку була проведена Гурко Т. А. [30]. Нею виявлено, що в тих випадках,коли жінки задоволені участю чоловіка в домашніх справах, вони частішезадоволені шлюбом (50%, не задоволені — 19%). Навпаки, незадоволеністьвідношенням чоловіка до господарських справ чітко корелює з незадоволеністюсімейним життям (12% і 58% відповідно). По характеру розподілу обов’язків всісім’ї розподілені на 3 групи: із значною, помірною і слабкою участю чоловіка вдомашній роботі. Виявилося, що число незадоволених шлюбом жінок значнозбільшується при переході від першої до другої і третьої груп сімей, а числозадоволених, навпаки, скорочується.
Цікаво, що в тому ж напрямі,хоч і не так істотно, змінюється рівень задоволеності шлюбом у чоловіків.Мабуть, якщо чоловік відстороняється від роботи по господарству, дружинапостійно виражає незадоволеність із цього приводу [30].
Багато авторів пов’язуютьстабільність шлюбу з успішністю батьківських сімей, а сумісність в шлюбі — змоделями устрою в прасім’ях і із статусом сиблінгів у сім’ї.
В рамках системної сімейноїтерапії існує погляд на вибір чоловіка із-за схожості в їх сімейній історії,внаслідок чого одружуються люди з вражаюче схожим дитинством або з одним і тимже набором сімейних проблем (у їх батьківських сім’ях) [30].
У дослідженні московськогопсихолога Димнової Т. И. (на вибірці 800 батьківських сімей студентівпедагогічного вузу) вивчалася залежність характеристик подружніх сімей відбатьківських. Виявилось, що важливу роль на створення і подальший розвитокмолодих сімей надають батьківським сім’ям, причому цей вплив позначається настабільності і благополуччі подружньої пари. Порівняння структурного станубатьківських і подружніх сімей в дослідженні Димнової показало їх яскравузалежність. Так, 72% подружжя стабільних сімей походили з повних сімей, тоді яку розведених вихідці з повної сім’ї складали всього 20%. Розведені батьки вобох з подружжя були лише в 4% випадків у осіб, що зберігали стабільний шлюб до3 років, і у 20% розведених молодих людей.
Аналіз особливостей тихклієнтів служби знайомств, які навіть при отриманні безлічі пропозиційпознайомитися (понад 15 у жінок і 25 у чоловіків) не змінили свого сімейногостатусу, показав, зокрема, що у них був недостатній приклад сімейного життя вдитинстві — 83% обстежених жінок і 79% чоловіків вихідці з неповних сімей, 85%жінок і 81% чоловіків не мали братів і сестер [17].
Багато авторів на основіпрактичного досвіду показали наявність в шлюбі неусвідомленої тенденції доповторення сім’ї своїх батьків, що може чинити значний вплив на відносини міжподружжям. Деякі автори вважають головною моделлю батьківську сім’ю, інші — сім’ю близьких родичів [19].
3. І нарешті, третій підхіддо вивчення сумісності — адаптивний — орієнтується на вивчення слабких,проблемних аспектів подружніх відносин, що викликають конфлікти, розбіжності,нерозуміння. Цей підхід є, з одного боку, загальним для двох вищезгаданих, і втой же час особливим напрямом. Його завдання — пошук резервів адаптаціїподружжя один до одного шляхом гармонізації подружнього союзу. Якнайповніше цейпідхід реалізується в практичній роботі по наданню психологічної допомогисім’ї, а саме сімейної консультації.
Е. Г. Эйдеміллер іВ. В. Юстицький виділяють декілька підходів до розуміння власнеподружньої сумісності представлених в зарубіжній соціальній психології:мотиваційний, психодинамічний, соціокультурний і біхевіоральний. Кожний звказаних підходів пропонує власне специфічне розуміння подружньої сумісності іпов’язаних з нею феноменів.
В рамках мотиваційного [14] підходусумісність визначається як стани задоволення потреб в міжособистіснійвзаємодії. У основі розуміння якого лежить уявлення про те, що індивіди маютьрізні потреби, задоволення яких змінюється при груповій взаємодії. У суміснихособистостей в ході міжособистісної взаємодії потреби задовольняються, і цимзабезпечується гармонія в їх відносинах.
У даній парадигмі представлена теорія«додаткових потреб» Р. Вінча [6]. Вибір шлюбного партнера, на його думку,пояснюється прагненням до тієї людини, від якої суб’єкт чекає максимальногозадоволення власних потреб. Початкові потреби, на думку автора, узгоджуються запринципом компліментарності. При цьому поведінкові моделі взаємодіїдетермінуються особистісними властивостями, які визначає сумісність(безконфліктність) або несумісність між людьми.
Більш узагальнений погляд на данийфеномен був запропонований у вітчизняній психології в рамках структурно-рівневоїконцепції сумісності подружжя Н. М. Обозова [15]. Даний підхідрозглядає сумісність як складне, багаторівневе явище. Розбіжності в подружньомужитті, на думку автора, можуть формуватися на кожному з вказаних рівнів. Самеце і приводить до формування суб’єктивної незадоволеності шлюбом в тій або іншійсфері сімейного життя. Н. М. Обозов виділяє 5 основних рівнів подружньоїсумісності:
1. Фізіологічний – на цьому рівнірозглядаються вікові особливості партнерів, особливості метаболічних процесіворганізму і т.п… Порушення фізіологічного рівня сумісності виявляються врозладах і дисгармоніях сексуального життя подружжя.
2. Психофізіологічний: ґрунтується навзаємодії особливостей темпераменту, потреб і емоційних особливостей партнерів.Наслідком порушення даного рівня є неузгодженість еротичних контактів, що маютьпсихологічну природу.
3. Психологічний: припускаєузгодженість характерів, мотивів поведінки, особистісних якостей партнерів.Розлади приводять до відчуження подружжя, високому рівню конфліктності пари,складнощам в розподілі верховенства у середині сім’ї. Симптомами порушенняпсихологічної сумісності є: стомлення і роздратування один одним, неможливістьзнайти прийнятні способи спілкування, затяжні порушення психологічного кліматув сім’ї.
4. Соціально-психологічний: більшінтегрований рівень взаємодії, передбачає узгодження соціальних ролей,інтересів, ціннісних орієнтації. На даному рівні формується сімейно-рольоваузгодженість взаємодії партнерів, відповідність рольових очікувань і домаганьподружжя [8].
За даними останніх досліджень невідповідністьрольових установок багато в чому є причиною неуспіху шлюбу. Всі уявлення пророльові обов’язки подружжя глибоко індивідуальні. Якщо члени сім’ї по-різномурозуміють свої ролі і пред’являють один одному їх неузгоджено, відкидаючи очікуванняінших, сім’я свідомо є малосумісною і конфліктною. Таким чином, соціально — психологічна сумісність може розглядатися як біопсихосоціальна відповідністьуявлень і домагань партнера очікуванням іншого.
5. Духовний: припускає схожістьсоціальних установок щодо найважливіших фактів дійсності, пов’язаних зреалізацією групових і особистісних інтересів. Н. М. Обозов і А. М. Обозова[15] виділяють три види духовної сумісності: ціннісно-орієнтаційний,функціонально-рольовий і структурний. Вищим і найбільш складнішим рівнемдуховної сумісності є ціннісно-орієнтаційна єдність сім’ї. Порушення даногорівня можуть виявлятися в конфлікті термінальних (незгода подружжя з приводувизначення головного і другорядного, хорошого і поганого) і інструментальних(незгода з приводу способів досягнення мети) цінностей.
Отже, поняття подружньоїсумісності так чи інакше визначається через поняття задоволеності шлюбом, йогостабільності, при цьому багато дослідників під подружньою сумісністю розуміютьщось статичне. Проте не можна забувати, що кожна сім’я унікальна, іпсихологічної закономірності, поширюваної на всіх без виключення, не існує.Таким чином, на сьогодні в літературі представлено достатньо багато підходів дорозуміння подружньої сумісності
2.4 Динаміка стосунків між чоловіком ідружиною
Хороша сім’я створюється неза один день, а будується поступово. Багато душевних сил вкладається припідготовці до шлюбу і після його заключення. Виникають житлово-побутовітруднощі, матеріальні, економічні, які можна подолати лише за умови міцнихподружніх стосунків, підтримки, допомоги з боку держави.
Створення міцних відносин, щоґрунтуються на довірі, повазі один до одного, повинно виховуватися не напочатку сімейного життя, а ще у батьківській сім’ї.
Часто люди говорять „Я хочуодружитися”, проте не замислюються над труднощами, з якими доведетьсязіткнутися. [18]
Майже п’ятдесят відсотківмолодих сімей, які одружилися за останні п’ять років, розпалися. Аналіз причинцього явища досить складний, але одним з аспектів є сімейні конфлікти. Вони пов’язаніз неправильним розумінням сутності шлюбу та сім’ї, з відсутністю кохання, зпроблемами виховання та нездатністю зрозуміти дітей, збагатити їхній духовнийсвіт.
Від того наскільки молоділюди будуть сумісні, вступаючи в шлюб, залежить згуртованість сім’ї. При цьомусумісність однієї людини з іншою означає схожість ціннісних орієнтацій,інтересів, поглядів на життя. Чоловік і дружина повинні розуміти один одного,іти на поступки.
Подружня сумісністьбагатопланова. Виділяють такі види подружньої сумісності: соціальну,психологічну, сексуальну, сімейно-побутову. Соціальна сумісність – особливийпогляд людини на світ, ціннісні орієнтації. Вона полягає в розумінні сенсужиття, суспільній активності, відносинах до себе і до інших людей. Дуже важковитримати таку несумісність у шлюбі протягом усього життя. Для психологічноїсумісності подружжя важливе значення має взаємопізнання і взаємоузгодженняіндивідуальних ціннісних орієнтацій кожного з них, вироблення на їх основізагальносімейних цінностей. При цьому мають значення не тільки схвалення йприйняття загальносімейних цінностей, а й позитивне ставлення кожного зподружжя до ціннісних орієнтацій партнера. Гармонійність, відповідність потребу інтимному спілкуванні обох сторін подружжя забезпечує сексуальна сумісність,яка формується на знаннях з анатомії і фізіології людини, на культурі і техніцістатевого спілкування. Сімейно-побутова сумісність означає єдність поглядів настиль життя, на призначення сім’ї, на сімейні ролі. Якщо партнери будуть матисхожі огляди на побутові питання, то у сім’ї завжди буде панувати комфорт ізатишок [18].
Різні види сумісностівзаємопов’язані і доповнюють один одного. Тому у сімейних відносинах потрібновраховувати кожен аспект, щоб не порушувати злагоди, яка так важко здобувається.Високий рівень подружньої сумісності значно збільшує вірогідність подружньоїгармонії, але вирішальною все ж таки є загальна культура партнерів, яка полягаєу толерантності, вмінні не розпускатися, контролювати і стримувати негативніемоції, у розумінні того, що добрі стосунки, а не порядок, затишок і смачна їжає головною цінністю сімейного життя. При наявності такої культури подружнянесумісність мало помічається і не псує подружніх стосунків, тоді, коли уневрівноважених, нестриманих, агресивних та грубих партнерів вона викликаєпостійні конфлікти.
Для забезпеченняпсихологічного комфорту в сім’ї та успішного її функціонування суттєве значеннямає те, як складаються взаємини і взаємодія принаймні у трьох складових: міжсамим подружжям, між батьками й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родинізростають двоє і більше дітей. Основним чинником, який зумовлює характервзаємин і взаємодії в усіх ланках сім’ї, є ставлення подружжя один до одного таїхні батьківські установки щодо дітей.
Вчені виділяють декількакризових періодів в розвитку родини:
w Першийрік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один до одного,коли два «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція почуттів, закоханістьзникає і подружжя з’являються один перед одним такими, які вони є. Відомо, що вперший рік життя родини імовірність розлучень велика, до 30% загального числашлюбів .
w Другийкризовий період пов’язаний із народженням дітей. Народження дитини є серйознимвипробуванням для сім’ї. В подружжя з’являються нові обов’язки по догляді задитиною і його виховання. У зв’язку з цим в них суттєво зменшуються можливостідля професійного росту і для реалізації своїх інтересів. В цей період можливізіткнення поглядів подружжя і їх батьків по питаннях виховання дитини.Втомленість дружини доглядом за дитиною, може призвести до тимчасовоїдисгармонії в сексуальних стосунках.
w Третійкризовий період співпадає із середнім віком спільного життя подружжя (10 – 15років спільного життя), який можна охарактеризувати як взаємне насичення одинодним і поява дефіциту почуттів.
w Четвертийперіод конфліктності стосунків подружжя настає після 18—24 років спільногожиття. Його виникнення часто збігається з наближенням періоду інволюції,виникненням почуття самітності, зв’язаного з відокремленням дітей, щопідсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводуможливого прагнення одного з партнерів до сексуального виявлення себе настороні, “поки не пізно”.[15, 2]
Не кожна людина можепохвалитися тим, що вміє аналізувати почуте чи здатна легко поставити себе намісце іншого. Загальновідомо, що найкраще розуміють партнера, а, отже,повноцінно спілкуються в родині ті люди, хто має хист спостережливості тапроникливості. Проникливість визначає ступінь та швидкість заглиблення увнутрішній світ людини. Інтуїція та спостережливість грунтуються на вміннівиділяти нюанси поведінки інших та інтерпретувати її. Г. Олпорт визначивякості, які потрібні для проникливої людини:
1. Досвід, під якимрозуміється зрілість. Він є результатом обдуманої, проаналізованої протягомбагатьох років взаємодії 3 різними категоріями людей. Для цього людина повиннавміти робити висновки, бути схильною до інтуїтивного прозріння тапроникливості.[17]
2. Схожість. Це особливийрізновид досвіду: чим більше людина схожа на тебе (вік, стать, професія тощо),тим більше загальних рис вас об’єднує, що, як наслідок, допомагає формулюватиоб’єктивні судження про неї.
3. Інтелект. Особливопотрібний в оцінюванні незнайомих людей. Допомагає зрозуміти зв’язки між тим,що людина говорила і робила вчора та сьогодні, між мімікою, експресією тавідвертістю, між характером та долею.
4. Розуміння себе єобов’язковою умовою розуміння інших. Власні помилки та омани переносяться наінших людей і часто стають психологічним бар’єром.
5. Відстopоненість. Хворі ісамотні люди мають більше можливостей розмірковувати про складність людськоїприроди. Вони здатні не звертати увагу на зайві деталі, які сковують почуття;подивитися на речі й події очима стороннього, об’єктивно підійти до новоїлюдини.
6. Складність. Люди не можутьзрозуміти тих, хто складніший і «тонший» за них. 3а Г. Олпортом прямолінійнийрозум не має співчуття до хвилювань розуму культурного і різнобічно розвиненого… Дві душі жили в душі Фауста, і лише одна у його помічника Вагнера, але самеФауст був здатний зрозуміти значення людського життя.
7. Естетичні схильності.Людина з естетичними схильностями і подібним складом мислення шукає гармонію вусьому, і це сприяє майстерності її оцінок.
8. Соціальний інтелект. Особливоважливо володіти цим даром тим, хто безпосередньо взаємодіє з людьми. Той, хтобільше спирається на власну уяву (письменник, художник), може його не мати.
Г. Олпорт зауважує, щосоціальний інтелект пов’язаний зі здатністю висловлювати швидкі, майжеавтоматичні судження про людей. Водночас соціальний інтелект належить швидше доповедінки, ніж до оперування поняттями: його продуктом є соціальнепристосування, а не глибина розуміння.
Таким чином, проникливалюдина повинна володіти, принаймні, вісьмома якостями, які будуть відрізняти їївід пересічної.[17]
Спілкуючись, слід пам’ятатипро важливість дотримання «меж і території» або «особистого простору»співрозмовників. Кожна територія складається із зон.
Інтимна зона (від 15 до 46 см) – охороняється як власність, і перебувати там дозволяється лише близьким. Інакше людинапочувається некомфортно, прагне «захиститися» від «Чужинця» (відступає назад,схрещує руки перед грудьми тощо).
Особистісна зона (від 16 см до 1,2 м) — це відстань, якої дотримуються під час офіційних прийомів, на вечірках, спілкуючисьз друзями.
Соціальна зона (1,2 — 3,6 м) — доцільна в спілкуванні з малознайомими людьми і тими, хто не подобається,
І, нарешті, суспільна зона(більше, ніж 3,6 м) не створює дискомфорту завдяки своїй протяжності. Саме їїхарактеризує вислів «тримати дистанцію». Дотримуючись правил у зонахспілкування, ми забезпечуємо собі та співрозмовнику максимальний комфорт.
У подружньому спілкуванніпереважає інтимна зона. Тому воно має максимально відвертий, близький, духовнийхарактер, що зайвий раз свідчить про потребу унікального (саме для нас)партнера, цінність якого як особистості не викликає жодних сумнівів. Маючитакий статус, людина не боїться показати свої недоліки та слабкості, а, отже,вона відверта.
Психолог Гофман пропонуєрозглядати подружнє спілкування з трьох позицій: як авансцену, закулісне життята кімнату відпочинку.
На авансцені чоловік ідружина поводяться відповідно до прийнятих соціальних норм і правил. Це можестати грою, яка схвалюється оточенням, але зовсім не віддзеркалює дійснихстосунків. Вам, мабуть, доводилося бачити подружні пари, які публічно поводятьсяприродно, а, залишившись наодинці, змінюють поведінку на протилежну.
Закулісне життя існує длярозв’язання сімейних проблем, з’ясування стосунків, розв’язання конфліктів.[17]Це справа лише двох, ніхто не має права втручатися в неї без дозволу. Чим швидшеподружня пара навчиться самостійно розв’язувати свої проблеми, тим кращимибудуть перспективи її спільного життя.
Кімнату відпочинку маєнезначна кількість сімей. Головна їх ознака — інтимне, спокутне спілкування,яке дозволяє хоча б іноді зняти із себе маску соціальної ролі, не боятися бутисобою (можливо, не таким сильним, суворим, дорослим) і мати впевненість, щоінший ніколи цим не скористається в корисливих цілях. Такі сім’ї набагатостабільніші порівняно з тими, які не мають такої «кімнати». Побудувати відвертістосунки можуть ті подружні пари, в яких визнається цінність партнера. Вониздатні до продуктивної духовної адаптації, партнерських стосунків,взаєморозуміння, готові виправляти помилки одне одного.
Розмірковуючи про цінністьспілкування, В. Куніцина вважає, що рівень його сформованості залежить відпевних особистісних та комунікативних якостей. Так, спілкування сором’язливих,невротизованих, жорстко авторитарних людей хоча і може мати зовнішні ознакидовірливості та відкритості, насправді ж рідко досягає повного психологічногоконтакту через їх фрустраційність (внутрішню напруженість) і низьку самоповагу.Спокійні, дружелюбні, малоагресивні і неконфліктні люди, незважаючи накомунікабельність, можуть почуватися самотніми, непотрібними, переживатиглибоку невдоволеність стосунками з партнером. Як наслідок, вони можуть статименш успішними в довірливому спілкуванні, ніж ті, хто таких почуттів не має. Важливемісце в довірливому спілкування посідає психологічна близькість. Справжняпсихологічна близькість невідома людям, які звикли маніпулювати іншими, абозанадто занурені у власні переживання, зосереджені на своїх інтересах,егоцентричні. [17]
Досить часто в подружньомуспілкуванні виникають маніпуляції. Серед них є такі, які не спрямовані на зиск,а лише привертають увагу, підтримують інтерес між партнерами. Наприклад,дружина бачить, що чоловік звик до неї: не виявляє уваги, не помічає новузачіску, перестає бачити в ній жінку. Доречно, якщо на деякий час вона штучнообмежить інтенсивність спілкування, імітуватиме байдужість, що сприятимесвіжості їх стосунків та позбавить буденності.
Протилежні маніпуляції єпсихологічним впливом на партнepa і спрямовані на пошук одностороннього зиску,що ілюструється словами «обдурити», «прибрати до рук», «підкорити». Маніпуляторзалишає в партнера ілюзію самостійного прийняття рішення .
Стиль сімейного спілкуваннязалежить від типів темпераментів подружжя. Наприклад, холерики невгамовні,нетерплячі, мають величезні запаси нервової та психічної енергії, працездатні,рухливі, активні. Вони швидко висловлюються, мають багату міміку, жестикуляцію.Водночас імпульсивні: спочатку скажуть, а потім думають; емоційні, пристрасні,афективні, слабко керують своїми почуттями, довго пам’ятають образи. Якнаслідок, частіше спричиняють конфліктні ситуації.
Сангвініки комунікативні,урівноважені, швидкі, здебільшого мають сприятливий рівний настрій. Швидкозабувають образи, легко орієнтуються в нових ситуаціях і так само знайомлятьсяз людьми.
Флегматики врівноважені,спокійні, замкнуті, миролюбні та неемоційні. Часто стають миротворцями, успілкуванні надійні, вибіркові та неініціативні.
Меланхоліки чутливі,уразливі, швидко втомлюються та подразнюються, вирізняються делікатністю.Близько все приймають «до серця» бояться когось образити. Розмовляють тихо,малослівні, недостатньо використовують жести та міміку, нерішучі. Схильні досамоаналізу та самозвинувачень.
Приймаючи рішення, холерикиквапляться, сангвініки гнучкі, флегматики їх обґрунтовують, а меланхолікиобережні. Холерики найчастіше загострюють конфлікти, звинувачуючи оточення, алене себе. Сангвініки поступливі, шукають спільні позиції та згоду. Флегматикипрагнуть розглянути ситуацію всебічно. Для меланхоліків конфлікти значущі таскладні: частіше уникають прийняття рішення, пасивні; схильні до компромісу,прагнуть перекласти відповідальність на інших.
Оптимальним шлюбним партнеромза типом темпераменту є флегматик, характеристики якого дозволяють знайтиспільну мову з будь-яким представником іншого типу. Потрібно обережно ставитисядо шлюбів з особами протилежних типів (холерик — меланхолік), оскільки їхдинамічна несхожість може спричинити суб’єктивні непорозуміння та невиправданіміжособистісні проблеми. [10, 25]
2.5 Формування стилю взаємодії членівродини під впливом психологічних розбіжностей
 
Виникнення порушень усімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції міжчленами родини, пов’язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттямособистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, щовиявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-щопідігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. Це самепростежується нерідко і в сім’ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всіпочуття й турботи батьків. У пізніших фазах подружнього життя та в його кризовіперіоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція. Реалізаціятих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певнусоціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічномуїї укладі. Усталилася думка, що кожна сім’я має притаманний тільки їй однійіндивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одногота ін.). Дослідження стилю взаємин у сім’ї передбачає їх класифікацію длянадання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейнихстосунків. [12,27]
Виділяють кризові,конфліктні, проблемні і невротичні родини :
Кризова родина. Протистоянняінтересів і потреб подружжя носить гострий характер і захоплює важливі сферижиттєдіяльності родини. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції повідношенню одне до одного, не погоджуючись ні на які компроміси. До кризовихшлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться награні розпаду.
Конфліктна родина. Міжподружжям існують постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючисильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдякиіншим факторам, а також компромісним рішенням конфліктів.
Проблемна родина. Для неїхарактерно тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного ударустабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного зподружжя, відсутність засобів на утримання родини, осуд на тривалий термін зазлочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, появапсихічних розладів в одного чи обох партнерів.
Невротична родина. Тутосновну роль грають не спадкові порушення в психіці партнерів, а нагромадженнявпливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина на своємужиттєвому шляху. У партнерів відзначається підвищена тривожність, розлад сну,емоції з будь-якого приводу, підвищена агресивність і так далі. [15,2]
Одним із факторів, щоспричиняють сімейні сварки є помилкові егоїстичні поняття про наміри іншого.Чоловіки та жінки сприймають по-різному одну і ту ж саму міміку на обличчі.Жінка вбачає невдоволення та образу там, де чоловік бачить рішучість.
Критикуючи дружину запоспішність та необдуманість вчинків, чоловік не підозрює, що більша половинапредставниць слабкої статі ведуть себе так само. Проте жінки часто засмучуютьсяі ображаються на чоловічу нерішучість. З точки зору жінки, яка володієприскореними реакціями на будь-які події, які відбуваються, найменший сумнівчоловіка може означати відмову від спільного вирішення проблеми.
Підкреслений спокійний станчоловіка під час конфлікту неймовірно дістає жінку, якщо вона сильносхвильована. «Мирна» поведінка чоловіка здається їй зверхньою,сприймається як демонстрація своєї величності. Єдине, до чого прагне жінка втакій ситуації, — отримати у відповідь на свої емоції розуміння та співчуття. Віншому випадку з її сторони може посліпуватим зрив неподобства та різка реакціяна його спокійне питання або репліку.
Багато дослідників середприводів для сварок у жінок називають два основних фактори: неприємності нароботі, непомірний об’єм негативної або несуттєвої інформації. Не витримавшицієї непідсильної ноші, жінка виплескує негативні емоції на свого чоловіка.Який, в свою чергу за невдачі в сімейному житті виплескує свій гнів наспівробітників; а серед них знову ж таки є жінки… так що коло негативнихемоцій замикається, і ми стаємо його полоненими. [5,16]
Сварки навіть між дужелюблячими парами виникають через різні причини: накопичена втома, неспівпаданняпоглядів або смаків, бажання обов’язково довести свою правоту. Темпераментнимлюдям не бажано накопичувати негативні емоції, так як руйнуюча сила наноситьвелику шкоду організму, якщо не відбувається своєрідної розрядки. Потім розумабо інтуїція підкажуть шляхи примирення та дозволять вирізнити миттєвий зриввід затяжного ворогування.
Звичайно, щоб позбутися віднебажаних зайвих емоцій, не обов’язково кричати один на одного, доводячи себедо сказу. Адже при цьому не скільки звільняєшсь від негативних емоцій, скількище більше попадаєш під їх вплив. Набагато більше полегшення принесуть іншіформи розрядки.
Страх і неспокій можутьмаскувати спалах люті. Ми нерідко приховуємо від близьких справжні причинисвоїх вчинків. Цей психологічний феномен отримав спеціальну назву — «Захисні механізми» поведінки людини, або «маски». Укожного свій захист від оточуючих. Але існує і найбільш розповсюджені маски.
«Я — найкращий».Одягаючи цю маску, ми даємо зрозуміти одне одному, що не потребуємо їхдопомоги. Відчуваючи себе досконалим, людина в кінці кінців втрачаєзацікавленість до інших людей і в результаті залишається самотньою.
«Я хороший — типоганий». Використовуючи цю маску, ми не стільки демонструємо своюпозитивність, скільки намагаємося довести іншим, які вони тупі, егоїстичні,ліниві.
«Ти хороший — япоганий». Цей засіб захисту часто супроводжується приниженням власноїзначимості. Такі люди насамперед знімають з себе відповідальність за власнівчинки, шукають виправдання своєму без діянню.
«Я — жертва»(обставин, фатуму, несправедливості). Під цим приховується: «Не просітьмене щось робити, тому що нічого не можна змінити».
«Я ранимий». Частоця маска проговорює: «Не чіпайте мене, не порушуйте могоспокою».[18,17]
«Я все це знаю».Маска властива людям, які дуже спрощують реальність. Більш за все вони боятьсясхибити із-за свого незнання або невміння. Демонстративно оголошуючи про своєвсезнання, вони хочуть, в першу чергу, обмежити себе від запитань і не надатиприводу оточуючим осоромити себе. За цією причиною вони часто люблять повчатикогось.
Як відмічає американськийпсихолог Е. Берн, метою використаннямасок є, по-перше, отримання вигідної позиції для себе у спілкування.По-друге” маски допомагають здійсненню таємних бажань. Але не можназабувати, що надягаючи маску, ви і партнера примушуєте зробити теж саме. [18]
Дослідник Р. Келлі упродовж20 років спостерігав і регулярно тестував 300 подружніх пар — вони 20 роківжили разом. Експеримент Келлі взяли за основу американські вчені Г. Каспі, М.Хербнер і Б. Озер. Вони хотіли встановити, чи люди після тривалого спільногопроживання подібні одне до одного й у психологічному плані.
Дослідження показало, що усвоєму виборі ми надаємо перевагу партнерові, який не дуже відрізняється віднас — ні фізичною привабливістю, ні здібностями, ні рівнем інтелектуальногорозвитку і темпераментом. Такий партнер викликає довіру. Він здебільшогопоходить із того ж соціального середовища, орієнтується, відповідно, на ті жжиттєві ідеали і з найважливіших питань думку має, аналогічну з нашою. Він івона, як правило, мають такий же освітній рівень. У 20-річному експерименті Р.Келлі перше тестування пар проводилося відразу ж після заручин.[18, 16]
Досліджувалося співпаданняпоглядів у п’ятьох сферах соціальною життя: економічній, естетичній,політичній, релігійній і теоретичній. До останньої ділянки належали питання, щостосувалися шлюбу: подружньої вірності, сексу до шлюбу, загальних інтересів ізанять у шлюбі, норм і правил повсякденного життя (в тому числі домашнього господарстваі виховання дітей). Результати виявилися позитивними й ніяк не сенсаційними:36% заручених пар мали подібні погляди на соціальні цінності, а 21 % опитанихсходилися у поглядах на шлюб.
Через двадцять роківспільного життя, здавалося б, мали відбутися якісь особливі зміни. Одначе, надиво дослідників, і через двадцять років ці показники були приблизно такі ж.Ніби нічого й не змінилося. Учені дійшли висновку, що найміцніше цементує шлюбспільно набутий життєвий досвід. І навіть не досвід сам собою, а спільнедолання малих і великих конфліктів.
Джон Готмен вважав, що існуєтри типи подружніх пар.
– Перший — це «шукачі компромісу». Як каже вже сам термін, вони за будь-яких обставиншукають компромісу і до спільного задоволення спокійно обговорюють свої розбіжностіу поглядах.
– Другийтип — «підривники», це пари, які будь-якої миті й без усякого переходу ладнізатіяти несосвітенний бешкет, а то й бійку.
– І,нарешті, «виборці конфліктів», які вважають, що поганий мир кращий від доброїсварки. При цьому вони, правда, ніколи не сядуть «по-домашньому» поговоритиодне з одним про свої розбіжності у поглядах.
Легко припустити, що останнідва типи пар не можуть довго втриматись у шлюбі. Як висловлені, так іневисловлені, загнані всередину конфлікти здатні зруйнувати будь-які сімейнізв’язки. Як не парадоксально, «підривники» настільки ж щасливі у шлюбі, як і«шукачі компромісів». Дж. Готмен вважає, що в скандальні пари об’єднуються людидуже подібні між собою, які вважають, що шлюб зміцнює їхні індивідуальні позиціїв житті. [18, 16]
«Скандалісти» дужче за всіхдовіряють одне одному, тому відкрито висловлюють як свої позитивні, так інегативні емоції. Такі стосунки не можуть партнерові надокучити, бо обидвасповнені пристрасті й напруги, тому, як свідчить статистика, якраз серед,«скандалістів» найменше подружніх зрад. Основне, стверджує Дж. Готмен, щоб усвоїх гарячих дискусіях «підривники» не переступали межі, за якою вониперестають поважати почуття іншого. Якщо навіть під час найгучнішого скандалуці пари не торкаються «больових місць» партнера, вони дуже довго можутьпрожити, як це не дивно, «у мирі та злагоді». [18, 17]
У сім’ї часто виникає феномен«буденності», і запобігти йому може лише повноцінне спілкування. Свого часузаконодавець Стародавньої Греції Лікург видав указ, за яким для запобіганняохолодження в подружніх стосунках подружжя має зустрічатися потайки, у затишнихмісцях, подалі від людського ока. Використовуючи ефект «забороненого плоду» вінпрагнув штучно зберегти свіжість почуттів, запобігти подружній втомі. [9, 23]
 

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ
 
3.1 Динаміка подружніх стосунків умолодій сім’ї
Динаміка сім’ї — це зміна її структури та функцій в залежності відетапів життєдіяльності. Сім’я не статичне утворення, на протязі часу вонарозвивається. Розвиток сім’ї відображається в фазах її життєвого циклу (ЖЦС).Зазвичай дослідження ЖЦС починається з вивчення формування сім’ї в періодзалицяння та шлюбу. Після цього в більшості випадків вона спочатку розширюєтьсяза рахунок дітей, що ростуть в ній, а потім скорочується, коли діти покидаютьбудинок, щоб вступити в самостійне життя.
Дослідження, присвячені подружньому вибору, вказуютьна те, що люди схильні вибирати схожих на себе партнерів. Відзначається позитивневибіркове зближення (або вибірковий шлюб) у відношенні інтелектуального рівня,цінностей і диспозицій, при цьому термін «вибіркове зближення» означає всьоголише, що утворення пар відбувається не випадково. Подібність чоловіка й жінкиможе відображати як соціальні, так і особистісні фактори. Як правило, людичастіше зустрічаються з схожими на них людьми, що пояснюється впливом родини,освітнім рівнем, економічним статусом, обраною професією. Особисті переконання,цілі, інтеріорізовані норми й переваги можуть підсилювати подібність. Людишукають схожих на себе людей, а в інших — те, що цінують у собі. Подружжядійсно згодом стають більше схожими один на одного в плані інтелектуальногофункціонування й когнітивного стилю [30].
Цілком ймовірно, що якість відносин відбиває йпом’якшує вплив особистісних характеристик партнерів на психосоціальне функціонування.Стресові події, що відбуваються в період шлюбу, і те, як пари справляються ізцими важкими обставинами, не менш важливі, ніж стійкі особистісні несприятливіфактори, які чоловік і жінка вносять у шлюб. Позитивність між партнерами нетільки зміцнює подружній союз, але й полегшує перехід до виконання батьківськихфункцій, а також сприяє встановленню позитивних відносинах між батьками йдітьми.
Виконання батьківських обов’язків викликає багатотруднощів. Справа не тільки в тім, що виникають нові відносини — взаємини здитиною, змінюється весь сімейний устрій. З народженням дітей змінюютьсявідносини між подружжям, взаємодія з родичами. Прийняття подружньої пароюрішення про народження дитини — ще одне підтвердження впливу особистого виборуна психосоціальне рішення.
Те, як сприймаються й виражаються емоції в спілкуванніподружжя й батьків з дітьми, впливає не тільки на подружній союз, але й нарозвиток дитини. Виховання дітей — це емоційний досвід, у якому є присутнімбільше радості, більше любові, більше гніву, і занепокоєння, ніж у будь-якихінших сферах життя. Якщо позитивні відчуття сприяють близькості й помірномустресу, то негативні емоції провокують конфлікт і підсилюють негативний впливнапруги .
Розрізняють наступні психологічні характеристикиподружнього спілкування :
– довіраодин до одного без побоювань взаємного неприйняття й осуду;
– подібністьу стосунках до навколишнього світу, людей;
– рівень несловесноїкомунікації, що виражається в правильному розумінні міміки, поз, поглядів,жестів один одного;
– наявністьзагальних символів, наприклад, своїх слівець, ласкавих звернень, а такожсімейних традицій;
– частізадушевні розмови;
– частадемонстрація подібності в розумінні сімейних ролей, рольових очікувань,повсякденних функцій, обов’язків;
– безоціночневзаємне прийняття один одного;
– високийрівень співчуття, співпереживання;
– щиросердечнадопомога, підтримка один одного у важких ситуаціях.
У найбільш повній формі, властивій насамперед людямхолеричного і сангвінічного темпераменту, емоційне взаємовідношення чоловіка йжінки періодично проходить п’ять стадій, що відрізняються один від одноговеличиною емоційного порушення, спрямованістю емоцій, характером поведінки чоловікай жінки, роллю, значенням їхньої безпосередньої близькості, контакту в їхвзаєминах.
Перша стадія — період глибокої жагучої закоханостілюдини, коли вона повністю перебуває під впливом позитивної установки («партнер- герой»): коли партнер повністю поглинає всю увагу людини, не дозволяючи їйадекватно сприймати оточуючу дійсність, викликаючи часом навіть зорові йслухові галюцинації, не покидаючи ні на хвилину думки люблячої «половини».
На другій стадії настає деяке охолодження: образулюбленої людини все рідше спливає в її відсутність, однак лише її поява викликаєсильний наплив позитивних емоцій, любові, ніжності до неї.
Саме цей кризовий період (1-5 років подружнього життя) пов’язаний із зміною образупартнера, з зниженням його психологічного статусу. Якщо на початку сімейногожиття він чи вона здавались „самими — самими”, то у ході кризи наступаємомент, коли на перший план виступають недоліки партнера. Сімейне життя, якмаятник, на початку життя відхилився до позитивного полюсу, а потім, як прирусі маятника, різко — до негативного.
Реально ж ні перший, надпозитивний образ близькоїлюдини, ні другий, наднегативний, не є справжніми. Вони виступають результатомемоційного та упередженого ставлення. Тобто, спочатку більшість людейзахоплюють свою близьку людину, а потім переходять до другої крайності — різкота несправедливо критикують свого шлюбного партнера. Конструктивно переживаютькризи ті пари, які перестають критикувати один одного, переходячи досереднього, збалансованого стану та спокійно визначають як переваги, так інедоліки один одного. При цьому акцент у своїх стосунках роблять на переваги.
На третій стадії відбувається подальше охолодженняемоційних відносин. Тепер вже при відсутності одного партнера, інший переживає своєріднийпсихологічний дискомфорт, почуває себе погано. При одній тільки його появініжність, любов не спалахує. Тепер для цього необхідний стимул: він має зробитищось приємне, що доводить його любов, від нього тепер очікують пестощі, ніжніслова, подарунки, які-небудь послуги тощо. Це — стадія звикання.
Якщо на цій стадії не знизити інтенсивністьспілкування, починається період, коли присутність дружини викликає неусвідомленероздратування, коли ті або інші її особливості — у зовнішності, поведінці, звичках- сприймаються вже як недоліки, і створюються передумови для непорозумінь.Людина починає підпадати під вплив негативної установки. Кожне слово, жест абовчинок партнера сприймається тепер з недоброзичливих, ворожих позицій,безневинна помилка його розглядається як навмисне злодіяння; вона шукає йзнаходить злий намір у всій його поведінці, нинішній і минулій. Їй хочетьсяпіти від нього. При ньому її залишають усякі сили, нічого не хочеться робити.Але як тільки він «пішов геть» — рівновага відновлюється.
На п’ятій стадії людина повністю перебуває під впливомнегативної установки. Тепер партнер знову цілий день «не виходить» із голови,але він уже не той ангел, яким він був кілька місяців тому, тепер він нарештівідкрив своє «справжнє» обличчя «мерзотника й лиходія». Тепер забуті всі йогоприємні слова й вчинки, зате виразно виступає й виростає до гігантськихрозмірів. вибудовується в єдиний і нескінченний ланцюг все негативне в ньому,спільне життя «втрачає всякий сенс».
Цей етап найнебезпечніший і супроводжуєтьсявідповідними відносинами, коли вже хочеться бігти не від нього, а до нього, щобпоборотися з ним та сильніше вколоти його, щоб «всю правду в очі йому» — і пронього, і про його рідню й друзів. Спілкування потім тимчасово припиняється, чоловікі жінка відпочивають один від одного, і поступово тьмяніють образи, дрібнимипочинають здаватися прірви, що розділяли, вертається перший етап їх взаємин — увсякому разі, вищий для даної пари [30].
Звичайно, важко провести чітку межу між двомасусідніми стадіями у тієї самої людини, а тим більше не можна ототожнюватиположення, стан, самопочуття, поведінку на одній і тій же стадії в різних людей.У перший рік періоду спаду емоційного притягнення можуть ще не виникати сварки,справа може обмежитися лише глибокими зітханнями одного й тихими слізьми іншої.Надалі починається вже неусвідомлений пошук приводів для сварки, що можевиникати навіть через те, що взуття у вітальні хтось поставив непаралельно одинодному .
Коли виникає напруга у відносинах один з одним, аконфлікт не реалізується (наприклад, люди добре виховані, стримані), у чоловікай жінки з’являється прагнення усамітнення. Це може лякати молодого чоловіка йжінку, та й не дуже молодим це здається дивним, але прагнення це цілкомприродно. Настає своєрідне перенасичення, з’являється потреба в емоційномувідпочинку — явище зовсім природне й настільки ж необхідне, як звичайний сон,відпочинок людини від діяльності, від сприйняття інформації. Періодичнаемоційна, комунікативна втома й породжена нею негативна установка на сприйняттяблизької людини виступають у ролі провокатора, який дуже вміло й підступно«нацьковує» людину на його партнера, коханого. І багато хто у своїйповедінці в родині, на жаль, підкоряються, вірять йому. Далеко не всяка, навітьрозумна й порядна людина уміє поставити під сумнів не свого партнера, а самесвоє нове відношення до нього, негативну думку про нього [15].
Ці періодичні охолодження у взаєминах чоловіка й жінкиза походженням — явище природне і, як всяке явище, воно не може бутибеззастережно віднесене тільки до шкідливих факторів. Сигнал про необхідністьвідпочинку від близької людини, від спілкування з нею переживається наемоційному рівні у вигляді нудьги, потім роздратування, ворожості до неї, і цеможе призвести до сварок і конфліктів .
Дюваль Е. перший опублікував роботу зпроблем розвитку сім’ї та підрозділив ЖЦС на вісім стадій, пов’язаних з їїрозвитком [8]:
0. Залучення. Зустріч майбутньогоподружжя, їх емоційне тяжіння один до одного
1. Подружні пари без дітей. Задачі стадії:сформувати шлюбні відносини, задовольняючі обох членів подружжя; врегулюватипитання, що стосуються вагітності та бажання стати батьками; ввійти до колародичів.
2. Поява в сім’ї дітей (вік дитини —до 2,5 років). Задачі стадії: адаптація до ситуації появлення дитини, турботапро адекватний розвиток немовлят; організація сімейного життя, що задовольняєяк батьків, так і дітей.
3. Сім’я з дітьми-дошкільнятами (вік старшої дитини —від 2,5 до 6 років). Задачі стадії: пристосовування до основних потреб ісхильностей дітей з врахуванням необхідності сприяння їхньому розвитку;подолання труднощів, пов’язаних з втомою та відсутністю особистого простору.
4. Сім’ї з дітьми — молодшимишколярами (вік старших — від 6 до 13 років). Задачі стадії: приєднання до сімейз дітьми шкільного віку; активізація дітей до досягнення успіхів у навчанні.
5. Сім’ї з підлітками (старша дитина— від 13 до 20 років). Задачі стадії: встановлення в сім’ї рівноваги міжсвободою та відповідальністю; створення у подружжя кола інтересів, непов’язаних з батьківськими обов’язками, вирішення проблем кар’єри.
6. Відхід молодих людей з сім’ї (відвідходу першої дитини до моменту, коли наймолодша дитина покине будинок).Задачі стадії: ритуалізація звільнення молодих людей від батьківської опіки;збереження духу підтримки як основи сім’ї.
7. Середній вік батьків (від«порожнього гнізда» до відходу на пенсію). Задачі стадії: перебудова подружніхвідносин; підтримка зв’язків із старшим і молодшим поколінням.
8. Старіння членів сім’ї (від відходуна пенсію до смерті обох членів подружжя). Задачі стадії: пристосовування довідходу на пенсію; розв’язання проблем важкої втрати та поодинокого життя;збереження сімейних зв’язків і пристосовування до старості.
При проходженні сім’ї від стадії достадії вона переживає закономірні кризи розвитку, подібно тим, які в своємустановленні переживає організм, особистість та соціальні групи. На відміну відситуативних, стреси, пов’язані з кризами розвитку, в літературі визначаються як«нормативні».
Дослідження ЖЦС показали, що в моментинормативних стресів сім’ї нерідко повертаються до ранніх моделей функціонування(механізм «регресії») або зупиняються в своєму розвитку, фіксуючись навизначеному етапі (механізм «фіксації»). Тому був зроблений висновок про необхідністьуважного вивчення перехідних періодів від однієї стадії ЖЦС до іншої. Нерідкосімейні проблеми бувають пов’язані не з яким-небудь зовнішнім стресогеннимчинником, а з регресією й фіксацією на попередній фазі ЖЦС.
Важливого значення дослідники надаютьнаступним перехідним періодам.
0-1 p. Прийняття на себе подружніхобов’язків.
1-2 p. Освоєння подружжямбатьківських ролей.
2-3 p. Ухвалення факту появи в сім’їнової особистості.
3-4 p. Включення дітей в зовнішнісоціальні структури (дитячі дошкільні та шкільні заклади).
4-5 p. Ухвалення факту вступу дитинив підліткови період.
5-6 p. Експериментування сім’ї знезалежністю підлітка.
7-8 p. Відхід дітей з сім’ї танеобхідність для подружжя знову залишитися удвох.
8-9 p. Ухвалення факту відходу напенсію та старості.
ЖЦС можна також описати, розглядаючисім’ю як систему з декількох поколінь, взаємно впливаючих одне на одне. В цьомузв’язку 3. Картер й М. Макголдрік виділили шість наступних стадій ЖЦС [2]:
1. Рання дорослість за відсутності прив’язаностей. Основнізадачі стадії — вибір професії та члена подружжя. Для їхнього вирішеннянеобхідно пережити процес поступового відділення молодої людини відбатьківської сім’ї за рахунок досягнення емоційної зрілості та розвиткусамоідентичності. Тривала залежність та надмірна прихильність до батьківпримушують молоду людину обирати професію та партнера, виходячи з батьківськихочікувань. У разі гострого емоційного розриву з сім’єю рішення частоприймаються з протиріччя чи випадково. Ускладнює ситуацію і надмірна прихильністьбатьків до дітей, що може заважати їх відділенню (наприклад, коли дітистабілізують нещасливий шлюб). Частими також бувають випадки, коли батьки намомент відходу дітей зайняті проблемами хвороби або смерті своїх власнихбатьків, і тоді ще один відхід їх емоційно ранить та викликає протест.
2. Надбання нових родичів врезультаті шлюбу. Одружившись, молодята приєднуються до двох складних,розширених батьківських систем. Тепер подружжя повинно не тільки пристосуватисяодин до одного, але також зрозуміти, які традиції батьківських сімей потрібнозберегти, а які створити по-новому. Необхідно також переглянути свої відносиниз батьками, братами, сестрами та іншими рідними. Налагодження зв’язку з сім’єючоловіка — один з найбільш складних аспектів взаємного пристосування. Якщоподружжя розриває відносини з батьківськими сім’ями, то стають дужесприйнятливими один до одного, втративши можливість відреагувати напругу, щонакопичилася в молодій сім’ї. Якщо один або обидва члени подружжя надмірноприв’язані до батьківської сім’ї, то це також може внести складнощі в їхнівідносини, оскільки думки батьків можуть домінувати над їхніми власними; існуєвірогідність того, що батьки будуть напряму втручатися в життя молодої сім’ї[12].
3. Сім’я з маленькими дітьми. Появанових родичів, дітей, також вносить напругу в сімейне життя. По-перше,народження дитини нерідко приводить до охолоджування стосунків між подружжям потипу: «виховання дітей залишає мало часу для себе». По-друге, вираженняемоційної близькості дитини з матір’ю послабляє її зв’язок з батьком. Постійнавтома, що накопичується, апатія заважають досягненню згоди як у відносинах міжподружжям, так і в питаннях виховання. Допомога бабусь та дідусів, народженнядругої дитини і формування підсистеми сиблінгів частково сприяють зниженнюнапруги. Задачі на стадії виховання дитини полягають в стабілізації відношень вмолодій сім’ї, координації суперечних потреб кожного її члена та взаємнійпідтримці.
4. Сім’я з дітьми-підлітками. Наявністьпідлітка як члена сім’ї спонукає його близьких відмовлятися від ряду сімейнихтрадицій або їх перегляд. Сім’я стоїть перед необхідністю навчитисяконструктивно вирішувати конфлікти між батьками та дітьми-підлітками.
– Контроль— свобода.
– Відповідальністьбатьків — загальна відповідальність.
– Загальніцінності — розумові цінності.
– Стабільність— мінливість.
– Прагненнядо миру та спокою — обговорення проблем (включаючи відкриту критику).
– Осмисленняжиття — відмова від зобов’язань.Успіх чекає сім’ю, якщо вона будезаохочувати незалежність підлітка, але заперечувати вседозволеність. Ступіньпідготовленості підлітка до життя в більшості сімей визначається його здатністюуникнути пияцтва, наркоманії, венеричних захворювань, ранньої вагітності таінших поведінкових відхилень.
Існує безліч чинників, які заважаютьсім’ї розібратися в проблемах підлітка (невдалий шлюб батьків і їх спроб знайтипартнера поза сім’єю, дуже велика зайнятість на роботі, необхідність догляду зародичами похилого віку тощо). У всіх цих випадках підліток відчуває, що ним нецікавляться, йому не довіряють, його засуджують — і стає самотнім, депресивнимі ворожим [12].
5. Відхід дітей з сім’ї та подальшежиття подружжя. Коли діти йдуть, змінюються фізичні та емоційні особливостісім’ї. Відмова від батьківських ролей іноді дає подружжю відчуття свободи,можливість здійснити бажання та реалізувати свої приховані можливості. Проте вінших випадках це може зруйнувати сім’ю, привести до відчуття батьками втратита дезінтеграції. Ускладнює ситуацію недієздатність або смерть прабатьків —подружжя стає старшим поколінням в сім’ї, повинне пристосуватися до цієїситуації.
6. Сім’я на закінченні життя. Дужетісна близькість між старим подружжям нерідко вносить в їхні відносининадлишкову напругу. Це ускладнює проблеми старіння: пристосовування до відходуна пенсію, звуження соціальних зв’язків, хвороби, смерть одного з членівподружжя. Старість та хвороби ставлять старих людей в залежність від тих, хтоїх доглядає. Сім’я може надати підтримку літній самотній людині. Але нерідко їхвтручання в життя інших поколінь є дестабілізуючим чинником і навіть можезруйнувати їх сімейне життя.
Отже, наукові дослідження ЖЦС показує, щопристосування до перехідних періодів розвитку нерідко переноситься хворобливо,дестабілізує життя сім’ї в трьох поколіннях і виступає як причина їїдисфункції.
3.2 Психологічні причини сімейнихконфліктів
Чим докладніше вчені вивчаютьподружні стосунки, тим більше переконуються у неможливості існуваннябезконфліктних сімей.
Загалом, конфлікт — цепорушення міжособистісних стосунків на рівні поведінки та інтелекту. Вінрозгортається в часі за своїми законами, стосується всіх сторін особистості іможе мати тяжкі наслідки для подальших стосунків.
Кожен конфлікт, незалежно відпричин його виникнення, має чотири фази [17]:
1. Латентна — конфліктність,як правило, не усвідомлюється, проте виникають сумніви щодо надійності йпорядності партнера, поступово зникають порозуміння та довіра. Якщо опоненти,які втягуються до конфлікту, виявлять бажання зрозуміти одне одного, вониможуть легко вирішити проблеми й повернутися до попередніх стосунків.
2. Демонстративна — розпочинається, коли конфліктуючі сторони незадоволені одне одним. Якщо влатентній фазі опоненти намагалися робити вигляд, що в них усе гаразд, то теперспілкування відбувається на підвищених тонах, супроводжується сварками. Якщоопоненти дійдуть консенсусу на цій стадії, то можуть легко повернутися донормального спілкування. Якщо цього не станеться, то конфлікт переходить унаступну фазу.
З. Агресивна. Конфліктуючі неспілкуються, уникають одне одного, виношують агресивні плани, часто порушуютьморальні норми.На цій фазі конфлікт іноді припиняється, але звичайно він переходить у заключнуфазу — батальну.
4. Батальна — передбачаєреалізацію агресивних планів, початок бойових дій. Опоненти прагнуть перемогтиза будь-яку ціну, дискредитуючи інтереси протилежної сторони. Досягтипорозуміння на цій фазі практично неможливо. І навіть перемога будь-кого зконфліктуючих не означає остаточного вирішення проблеми, оскільки переможенасторона неодмінно намагатиметься помститися.
Тому так важливо розв’язуватиконфлікти на початку, коли ненависть ще не охопила супротивників і вони можутьзнайти конструктивне рішення.
Сімейні конфлікти — цепротиборство членів сім’ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів іпоглядів. [17]
У людських взаєминах,особливо у стосунках закоханих, багато емоцій, почуттів. Дійти згоди в подружньому життінепросто. Найбільш відповідальним періодом у житті подружжя можна вважатипочатковий, коли перед молодятами постають не інтимні і приємні проблеми, асімейно-побутові. Період «притирання» характерів — дуже складний етап устосунках, оскільки між подружжям існує багато відмінностей: в освіті,моральних уявленнях, ставленні до службових обов’язків, домашніх справ тощо,які, зіштовхуючись, спричиняють конфлікти. Великий знавець людських стосунківАндре Моруа дуже влучно й образно змалював складнощі подружніх стосунків: двакораблі, які наблизились і розгойдуються на хвилях, борти їх зіштовхуються йриплять.
Конфлікти в шлюбі зостаються,коли ми вимагаємо від свого партнера стільки, як від себе. Здавалося б, усечесно. Але ні. На думку психологів, між чоловіком і жінкою існує значнапсихобіологічна різниця. Уже в дошкільному віці бачимо різні глибиннівластивості: хлопчики потребують рухатися, вони швидше бігають, захоплюютьсяспортом. Дівчата спостережливіші, спритніші, мають вправніші пальці. Суттєвовідрізняються навіть малюнки дітей. Хлопчики малюють людину в загальних рисах,а дівчата ретельно вимальовують усі деталі — сукенку з прикрасами, зачіску.[7,15]
У залежності від суб’єктіввзаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між подружжям,батьками і дітьми, подружжям та батьками, бабусями (дідусями) і онуками.
Ключову роль у сімейнихстосунках відіграють подружні конфлікти. Вони частіше виникають черезнезадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього В.П.Ратніков вважає, щонайбільш типовими причинами конфліктів можуть стати такі:
– претензії на лідерство;
– розподіл домашніх справ;
– претензіїна управління бюджетом; авторитарний, жорсткий тип взаємовідносин, які склалисяв сім’ї;
– наявністьважких матеріальних проблем, які практично не можливо розв’язати;
– авторитарне втручанняродичів в подружні відносини;
– наявність протилежнихінтересів, прагнень, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного ізчленів сім’ї (на його думку);
– психосексуальнунесумісність подружжя;
– незадоволенняпотреби в значимості свого «Я», неповага почуття гідності з боку партнера;
– незадоволенняпотреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння;
– пристрастьодного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики,фінансові витрати тільки на себе і т.д.);
– незадоволенняпотреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашньогогосподарства, виховання дітей;
– розбіжностів потребах по проведенню дозвілля, захопленнях. [15,1]
Розглянемо коротко зазначеніпричини конфліктів у молодих сім’ях.
Лідерство в сім’ях. Дружиначи чоловік (або навіть обидва) можуть сформуватися лідерами до шлюбу. Лідерможе вести сім’ю за собою вдало, або ж придушувати ініціативу іншого, формуючив його душі внутрішній протест, який рано чи пізно виллється у конфлікт.Виходом із такої ситуації будуть лояльні відносини до альтернативної думкиіншого члена сім’ї, спільне вирішення сімейних питань.
Домашні справи. Деякі сімейніпари ділять домашню роботу на жіночу і чоловічу – це вічна проблема і причинабагатьох конфліктів. Необхідно взяти собі за правило, що в домі всі справиспільні і всі є досить серйозними і вагомими. Сварка через те, кому що робити,може призводити до конфліктних ситуацій. Якщо є потреба, щоб чоловік виконавякусь незначну роботу по дім, не варто звертатися до нього в приказковому тоні– а доцільніше висловити прохання. Наприклад: „на вечерю не має хліба. Милий,можливо ти підеш в магазин?!” приготувати йому пакет і гроші та побажатищасливої дороги, а по приходу поцілувати і сказати йому який він добрий. У разівідмови чоловіка не варто роздувати скандал і читати „проповіді”, адже можевідмова чоловіка є приводом до сварки, в основі якого лежать зовсім іншіпричини.
Сімейний бюджет. Проблеми зцього приводу можуть виникати у тому разі, коли дружина заробляє значно більшеі при цьому чоловікові постійно нагадує про цей факт, принижуючи, або тоді,коли одному із подружжя здається, що інший член сім’ї необдумано витрачаєсімейні кошти, купляючи речі без яких можна обійтися. Конфліктів буде менше,тоді коли витрати будуть узгоджені між подружжям.
Родичі і друзі. У важкихжиттєвих ситуаціях подружжя користується порадами родичів чи друзів. Якщо друзічи родичі розумні і розважливі особи, то вони порадять разом з іншою стороноюобговорити проблему. Але, якщо родичі чи друзі стануть на сторону однієї ізсторін, („Ну, я б в такій ситуації, знаєш як поступила….”) то в результатіможлива конфліктна ситуація.
Перевага. На першому етапові спільного життя можливепрагнення одного довести свою перевагу над іншим. Наприклад, чоловік, будучи вгостях дає певні не дуже хороші характеристики дружині, і в жартівливій формізвертається до дружини „Чи не так, дорогенька?”. Дружина потрапляє в невигіднестановище, її настрій погіршується, вона прагне реваншу. В нормальній сім’їчоловік і дружина знаходяться в рівних відносинах, вони поважають один одного,тобто чим швидше вони відмовляться від взаємних звинувачень один одного, тимкращим буде їх спільне життя.
Інтимно-статева адаптація вимагає від подружжядосягнення морально-психологічного і фізіологічного задоволення один одним.Якщо один із членів сім’ї отримує незадоволення від інтимної близькості,незадоволеність від її результатів, проблему не треба залишати, щоб вонавирішилась сама по собі. На негативні результати інтимної близькості можутьвпливати безпідставні страхи за свою статеву слабкість, незадоволеність.Гармонія статевого життя подружжя служить терапевтичним засобом для виходу ізрізних психологічних стресів. Якщо проблеми такого роду не будуть подолані напочатку спільного життя то дадуть про себе знати в самих негативних проявах.[16]
Значний вплив на імовірністьвиникнення подружніх конфліктів роблять також і зовнішні фактори: надмірназайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормальногопрацевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла;відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й інші.
Конфліктна поведінкапартнерів може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованогоконфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить пронезгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкресленахолодність у стосунках. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкритурозмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративнідії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образафізичними діями й ін. [15, 3]
Перелік факторівконфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобтозміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціального відчуження;девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальноїповедінки; зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсамицієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки);кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.
Дослідження психологівпоказують, що в 80—85% родин є конфлікти. В тих, що залишилися (15—20%)фіксують наявність «сварок» з різних приводів.[13,16,21]
Людина так уже створена, щоїй завжди хочеться чогось свіжого непізнаного. Така властивість нашого мозку,який не генерує емоцій при спілкуванні зі звичним повсякденням. Нова інформація тавідчуття здатна збуджувати емоції. Тому так і виходить, що після 15-20 роківподружнього життя до нас раптом навідується романтичне кохання. Це не простовибрик зрілого чи літнього чоловіка, це симптом перехідного віку. Чоловік у цейчас потребує своєрідного «допінгу», хоча сам цього й не усвідомлює. Близькістьіз молодою жінкою дає йому змогу відчути себе молодим, повертає спогади, підігріваєсамолюбство. А що спонукає молодих жінок іти назустріч сивоголовимджентльменам? Часто це матеріальний розрахунок, коли красуня, в обмін намолодість і привабливість отримує матеріальний достаток.
Майже всі супутниці літніхчоловіків признаються, що з ними набагато цікавіше. Вони більше бачили ічитали, більше знають. У літніх чоловіків розвиненіший смак, вони досягаютьтого, чого повинні були досягти, відшліфували своє світосприйняття.
Молоді ж чоловіки повинніусвідомлювати ці переваги старших і зробити все, щоб уникнути драм в особистомужитті. Опріч ввічливості й вихованості, треба навчитися гарних манер, правилздорового способу життя і доброго тону, що мають досить велике значення.Звичайно, йдеться не так про те, в якій руці ви тримаєте виделку і ніж, як проставлення до себе, повагу до інших. Слід пам’ятати, що виховання значно вищевід освіти. Якщо ви поважаєте себе, то й інші поважатимуть вас. [2,13]
Конфліктні ситуації можуть,зазвичай, зумовлювати розлучення. Досліджуючи причини розлучень, шведськісімейні психологи виявили дуже цікаву закономірність. Виходить, здебільшогосім’ї розпадаються тому, що мають неправильне уявлення про те, на чому ґрунтуєтьсящаслива родина. Вони висунули досить, цікаві найпоширеніші неправильніуявлення, що можуть зруйнувати сім’ю:
1. Достатньо лише любові длястворення сім’ї. Це зовсім не так. Сама тільки закоханість не повинна бутипричиною одруження. Важливе інше — чи співпадають у вас уявлення про життя ічого хотілося б разом досягти. Перш ніж зважитися на шлюб, замисліться, що ще,опріч кохання, вас об’єднує.
2. Протилежностіпритягуються. Неправда. Спочатку сором’язлива дівчина захоплюватиметься своїмсміливим розкутим обранцем, який завжди в центрі уваги. Але з часом вона,людина, яка надає перевагу затишним домашнім вечорам удвох, напевне, не будещаслива з тим, кому дужче подобається допізна гаяти час з друзями.
3. Мене зробить щасливою він,а я його. Неправильно. Не думайте, що чоловік зобов’язаний зробити васщасливою. для досягнення гармонійних стосунків у сім’ї вам буде не зайвоючастка розумного егоїзму. Це означає, що своє щастя повинні створювати якразви. Бо коли будете щасливі ви, то щасливий буде і ваш чоловік! А він, у своючергу, теж повинен опікуватися своїм щастям.
4. Якщо в сексі добре, — значить, усе добре. Ні. Пристрасть, сама собою, дуже нестійкий фундамент.Важливіші довір’я, розуміння, на яких і повинні будуватися сімейні стосунки.
5. Люди звикають одне доодного. Невірно. Якщо деякі риси характеру вашого обранця (наприклад, скупість)вас дратують, то вступаючи в шлюб, ви підписуєте собі присуд на розлучення.Спочатку внутрішнє незадоволення затемнюється закоханістю, але з часом воновиявлятиметься все яскравіше.
6. Чоловік повиненвідповідати моєму ідеалові. Оманливо. У своєму прагненні підігнати чоловіка підідеал, який ви собі створили, ви відмовляєтесь сприймати будь-які якостіпартнера, які не відповідають його вданому образові, а тим більше слабості.
7. Головне не в роті, а вголові. Це не гак. Постійні турботи про хліб насущний руйнівні для сімейнихстосунків. І навіть велике кохання може не витримати цих труднощів. Фінансовіпроблеми відбирають простір, необхідний для уваги одне до одного.
Ось яких правил радятьдотримуватися при сварці психологи і психотерапевти.
І ще одне правило, якеповинно запам’ятати подружжя: у суперечці ніколи не слід «відіграватися натілесних недугах партнера й особливо акцептувати увагу на інтимних моментахвашого життя». Все це може поглибити конфлікт, і ніякі подальші вибачення табажання відновити подружнє життя вже не допоможуть. [3, 30]
3.3 Специфіка психологічної допомогимолодим сім’ям
 
3.3.1 Просвітницька робота психологаз членами молодого подружжя
Просвітницька діяльність орієнтована на молоду людину(віком від 15 до 28 років), молоду сім’ю, групу осіб молодіжною віку, а такожна працівників різного роду установ і служб, які працюють із молоддю.
Конкретними завданнями просвітницької роботи психологає:
· пропагандай рекламування діяльності соціально-психологічної служби, а також інших служб длямолоді;
· поширеннязнань із питань психології особистості, самопізнання, саморозвитку,психофізіологічних проблем статі, міжособистісних стосунків, у тому числішлюбно-сімейних;
· ознайомленнямолоді з сучасними методами саморегуляції, само навчання та самовдосконалення,поліпшення міжособистісних стосунків, підвищення працездатності та розвиткупрофесійно важливих якостей;
· підвищенняпрофесійної компетентності працівників установ і служб, які працюють ізмолоддю, через ознайомлення з основами вікової, педагогічної та соціальноїпсихології, з особливостями роботи з особами, що визначаються девіантноїповедінкою або повернулись з місць ув’язнення, молодими інвалідами та ін.;
· формуванняінтересу до психологічних знань, потреби й звички користуватися ними вінтересах особистого розвитку та професійної діяльності.
Просвітницька робота з молоддю здійснюється як уприміщенні СПС, так і за місцем навчання, роботи, проживання, проведеннявільного часу (у клубах, спортивних секціях, гуртках і т. д.). Що стосуєтьсяформ роботи, то вони мають вибиратися з урахуванням специфіки молодого віку ібудуватися на механізмах, що полегшують спілкування. Це означає, що перевагу сліднадавати бесідам, дискусіям, диспутам, соціально-психологічними тренінгам,індивідуальним груповим консультаціям.
3.3.2 Особливості психологічноїдіагностики проблем молодого подружжя
Одна із гострих проблем сімейного консультування — отримання повної, об’єктивної, достатньої інформації про ситуацію у сім’їклієнта. Від цієї інформації залежить точність постановки діагнозу, вибірметодів і напрямку корекційної роботи і ефективність допомоги. А.Н. Волкова,Т.М. Трапезнікова вважають, що збір інформації передбачає наявність уконсультанта певної моделі сім’ї і шлюбу, можливих джерел їх дестабілізації.Однак теорія сім’ї і шлюбу є ще далекою до завершеності. Це породжує значнірозходження у методах і характері інформації, яка збирається, її інтерпретаціїі використанні [8].
Психологічна діагностика — це наука і практикапостановки психологічного діагнозу, тобто виявлення наявності і ступенявираження у людини певних психологічних якостей [5].
Психодіагностика у сімейному консультуванні існує удвох основних формах:
1. Психодіагностика, яка дозволяє здійснити аналізвзаємин у сім’ї і реалізовується за допомогою бесіди, питальників, проективнихметодів.
2. Психодіагностика, яка реалізовується під часкорекційного впливу, тобто у процесі консультування, психотерапії,психокорекції. Реакція клієнта на психолога чи на інших клієнтів, поведінка впроцесі психотерапії — все це стає важливим психодіагностичним матеріалом, наоснові якого визначається тактика консультування [30].
Аналіз літератури з даної проблематики дає підставистверджувати, що різні теоретичні підходи до психотерапії та консультуваннясім’ї в основному однаково оцінюють крайні варіанти сімейних взаємин, алеакцентують увагу на різних особливостях життєдіяльності сім’ї і помітнорозходяться у розумінні завдань та способів психодіагностики сім’ї. Такий станпсиходіагностики сім’ї не задовольняє практику консультування сім’ї, ускладнюєоб’єктивну оцінку його результативності, а також перешкоджає удосконаленню ірозвитку теорії. Тому фахівці роблять спроби побудувати діагностичні схеми, якіб поєднували методики діагностики, що спираються на принципи різних теоретичнихпідходів [27].
Навайтіс Г. зазначає, що спроби еклектично поєднатиелементи психодіагностики сім’ї навряд чи можуть достатньо відповідати задачіїї пізнання, так як невирішеним залишається питання про більш загальніпарадигми діагностики, про теоретичні і методологічні передумови, на які маєспиратися дослідження. Автор виділяє такі парадигми психодіагностики сім’ї.
1. Теоретико-практичні парадигми. У літературі,присвяченій сімейній психотерапії, виділяються моделі сім’ї, які є узагальненнямдосвіду консультування. Зазвичай, таким способом описуються моделі сім’ї, вяких фіксується лише якийсь один аспект сімейних стосунків, а більшість сімейвідноситься до середнього типу.
2. Парадигми послідовності-повторюваності. Оцінюваннясімейних взаємин відбувається шляхом встановлення взаємозв’язків у серединісім’ї, у тому числі і причинної зумовленості.
3. Структурно-процесуальні парадигми. Дослідженняструктури сім’ї здійснюється для того, щоб віднести її до певної моделісімейних взаємин.
4. Сімейно-індивідуальні парадигми. Моделі сімейноїпсиходіагностики можуть з’ясовувати зв’язки, стосунки між членами сім’ї чиумови їх перебування у сім’ї, вплив сім’ї на особистісний розвиток.
5. Парадигми минулого — теперішнього — майбутнього.Кожна сім’я має свої етапи розвитку і об’єднання її членів. Тому упсиходіагностиці сімейних взаємин часові парадигми набувають особливогозначення.
6. Конкретно-метафоричні парадигми. Факти сімейногожиття, зазвичай, оцінюються вербально. Особливості отриманої від сім’їінформації впливають на логіку виділення сімейних моделей. Метафорична оцінкасім’ї дозволяє розкритися почуттям, які слабо усвідомлюються.
7. Якісно-кількісні парадигми. При описі соціальнихоб’єктів нерідко виникає дихотомія якісних і кількісних оцінок, тобто уконкретних дослідженнях сім’ї можна побачити переважання однієї чи іншоїпарадигми.
8. Зовнішньо-внутрішні парадигми. Обговорюючи питанняпізнання сім’ї, дослідники мають на увазі внутрішні критерії, які відображаютьустановки і самопочуття її членів, а також зовнішні оцінки, які відображаютьвисновки сімейного психотерапевта.
9. Суб’єктивно-об’єктивні парадигми. Основним способомотримання суб’єктивних даних про сім’ю є самоспостереження членів сім’ї.Об’єктивні дані — це однозначні факти сімейного життя, хронології її розвитку,фіксовані результати спостереження за сімейними взаєминами [27].
Важливо наголосити, що більшість сімейнихконсультантів оцінюють функціонування сім’ї, не використовуючи стандартну формуі тестування, а лише базуючись на даних клінічного інтерв’ю. У першому інтерв’ютерапевт виявляє моделі взаємодій всередині сім’ї [30].
На думку Смєхова В.А., психологічне значення способівспілкування у конфліктних ситуаціях повноцінно розкривається лише у межахклінічного аналізу сімейних взаємин і глибинних психологічних особливостейучасників суперечок. Наявність у конфліктному спілкуванні та його причинахнеусвідомлюваних компонентів значно ускладнює становище партнерів і роботупсихолога-консультанта. Для досягнення корекційного ефекту психолог маєволодіти не лише спеціальними способами розуміння, але й особливими прийомамидонесення до клієнтів психологічної суті конфлікту, шляхів виходу з нього [30].
Особливу увагу дослідники звертають на те, щопсиходіагностику у сімейному консультуванні здійснювати нелегко через низкупричин. До них, насамперед, відносять наступні:
1. Відсутність єдиного підходу до діагностики сімейнихстосунків. Кожна теоретична модель консультування пропонує своє розуміннядіагностики і власні техніки діагностування.
2. Досвід психолога і клієнтів, їх цінності, розуміннясмислу сімейного життя великою мірою визначають оцінку сімейних взаємин.Професійний психолог повинен усвідомлювати ці обставини і критично розглядатисвої висновки.
3. Діагностиці сімейних взаємин заважають різніпояснення їх динаміки партнерами.
На думку вчених, супротив сім’ї дійсному пізнаннювзаємин у ній може бути обумовлений також змінами психологічного клімату сім’ї:у кожній сім’ї можливі періоди більшої емоційної близькості і деякого віддалення,які змінюють один одного. У психологічну консультацію конфліктні сім’їнайчастіше звертаються у період умовної стабільності. Внаслідок цього, точнодіагностувати емоційний фон сімейних взаємин, зазвичай, вдається післятривалого спостереження. Згадані обставини дозволяють стверджувати, щодіагностика сімейних взаємин продовжується стільки, скільки триваєконсультування сім’ї [28].
Ще одну цікаву точку зору на діагностичні проблемиотримання інформації про сім’ю знаходимо у Ейдеміллера Е.Г., Юстіцкіса В., яківиділяють наступні проблеми:
а) проблема інтимності: у відповідності з моральними іестетичними нормами деякі галузі життя сім’ї приховані пеленою інтимності ітому важкодоступні для чужих людей;
б) проблема повноти інформації: багато подій сімейногожиття протікають швидко, не затримуючи на собі уваги;
в) проблема розкиданості даних: багато явищ, якіпредставляють інтерес для сімейного психотерапевта, існують у різних сферахжиттєдіяльності сім’ї і проявляються лише в окремі моменти її життя.
Особливу увагу дослідники звертають на конкретнідіагностичні методи, які дозволяють психологу здійснити аналіз подружніхвзаємин. Серед них значною ефективністю відрізняються наступні:
а) поетапна методика вивчення сім’ї Г.М. Андрєєвої;
б) техніка спрямованої рефлексії конфліктної подіїВ.А. Смєхова;
в) методика діагностики психологічного здоров’я сім’ї,розроблена В.С. Торохтій;
г) методика діагностики міжособистісних взаєминТ.Лірі;
д) Вісбаденський питальник, розроблений Н.Пезешкіаном;
е) кольоровий тест взаємин у сім’ї;
є) методика діагностики міжособистісного сімейногоконфлікту, розроблена В.П. Левкович, О.Е. Зуськова;
ж) модифікація тесту Роршаха для діагностики порушеннясімейного спілкування.
Різноманітні схеми діагностики сімейних взаємин дозволяютьсім’ї по-новому подивитися на власні стосунки, розкривають часто недостатньоусвідомлені аспекти спілкування і взаємодії.
 
3.3.3 Специфіка сімейногоконсультування в контексті покращення взаємостосунків молодого подружжя
Сутність психологічногоконсультування конфліктних родин полягає у виробленні рекомендацій зі змінинегативних психологічних факторів, що утрудняють життя родини, особливо припереході родини з однієї стадії розвитку в іншу.
Основні задачі психологічногоконсультування:
– індивідуальніі групові консультації особистостей, що звернулися до фахівця з метою рішенняскладних проблем, набуття психологічних знань вирішення конфліктів;
– виявленняконфліктних родин і проведення з ними консультацій;
– наданнядопомоги подружжю у виявленні їхніх помилок і виборі правильної поведінки уважких ситуаціях сімейного життя;
– навчанняметодам саморегуляції психічного стану.
Сімейне консультуваннярозглядається як одна з форм подружньої терапії, оскільки мова йде про більшпрості, поверхневі і короткочасні психотерапевтичні впливи, в основному вконфліктних і кризових ситуаціях. Консультації дозволяють знайти вихід зконкретних конфліктних ситуацій. [15,6]
Етапи психологічногоконсультування:
– Визначеннянеобхідності консультування і прогноз ефекту впливу на родину — це початковадіагностична стадія корекції подружніх відносин. Діагностична стадія можевключати структурний, описовий, динамічний, генетичний і прогностичний рівні.Для діагностики подружнього конфлікту рекомендується використовувати методикуаналізу конфліктної ситуації — МАКС. Вона являє собою вільний опис конфлікту увиді відповідей на питання, що об’єднані в одинадцять рефлексивних планів.Важливо представити внутрішню картину конфліктної події хоча б одного з йогоучасників. Ефективне використання методики можливо після встановленняпсихотерапевтичного контакту.
– Другиметапом консультування конфліктних родин є відновлення подружніх відносин.Успішність переходу до нього залежить від зниження психічної напруженостіклієнта. Іноді в подружньому конфлікті сформовані відносини сприймаються якнеминучі, через що з’являються почуття занепокоєння, безвихідності, жалості досебе. Важливо прагнути змінити песимістичне відношення подружжя до ситуації.
Психологічне консультуваннясполучене з визначеними труднощами:
1. Проблема часу. Психологповинний за короткий термін визначити причини, мотиви, умови конфлікту,показати подружжю можливості відновлення їхніх відносин;
2. Різний ступіньконфліктності сімейного життя подружжя. Значна частина сімей які звертаються запсихологічною допомогою — це молоді люди які недавно одружилися. Для нихкорекція психологічної несумісності ефективна. Однак нерідко психолог маєсправу з родинами, що неминуче еволюціонують до розводу. Ефективність їхньогопсихологічного консультування незначна.
Ще одна група — люди ізсуперечливою системою мотивів, що як перешкоджають, так і сприяють збереженнюподружніх відносин. Перша група мотивів обумовлює збереження конфліктів, аж доготовності йти на розлучення, у той час як мотиви, що сприяють збереженнюродини, удосконалюють психологічну корекцію подружніх відносин.
3. Підвищена агресивністьстосовно подружжя і консультанта. Особливість конфліктних родин, що знаходятьсяна стадії розлучення, — спрощене мотивування такого рішення. Це ускладненняповної діагностики подружніх відносин. Важливо зацікавити подружжя у більшглибокому розкритті їх сімейних і особистих, проблем, а також трансформуватиситуацію, де психолог проводить експертизу взаємин подружжя у ситуацію, колисамі вони за допомогою психолога переосмислять мотиви конфлікту.[15,7]
4. Наявність неусвідомлюванихкомпонентів конфліктної поведінки подружжя значно ускладнює положенняконсультації і роботу психолога-консультанта .
При нормалізації подружніхвідносин під час консультування важливо:
– недопустити нового загострення конфлікту в присутності психолога (обвинувачень,образ, брутальності);
– не статина сторону одного з подружжя, тому що нерідкі спроби включити консультанта вякості «союзника» у конфлікті;
– с самогопочатку прагнути до розширення розуміння подружжям конфліктної ситуації, оцінкиїї з позиції опонента;
– терплячевідноситися до повільної, але позитивної еволюції, відновленню подружніхвідносин;
– шанобливовідноситися до норм і цінностей, що приймаються чи відстоюються подружжям;
– непрагнути давати поради, а допомагати знайти правильне рішення самим;
– дотримуватиделікатність і анонімності, особливо в тих питаннях, що стосуються інтимнихстосунків подружжя.
Психологу-консультанту незавжди вдається нормалізувати стосунки подружжя, що звернулися по допомогу. Р.Мей підкреслює необхідність психологу-консультанту розвивати в собі те, що А.Адлер назвав мужністю недосконалості, тобто уміння мужньо прийматиневдачу.[15,8]
Крім загальних рекомендацій,психологи пропонують правила «техніки сімейної безпеки», щоб захистити сімейнийшлюб від руйнівної дії сварок. Боротьба із синдромом сімейної сварки вимагаєрішучого подоланнядеяких глибоко вкорінених звичок і переконань. Наші близькі не можуть бутиточно такими, якими ми б хотіли їх бачити. Ми не маємо права навіть очікуватицього від них, а не те що вимагати. Пам’ятайте: людина важливіша за предмети — жодна річ не варта великого скандалу.
Що робити, коли все ж такисім’ї погрожує чергова сварка?
1. Коли хтось намагаєтьсявтягнути вас у сварку, розпочинайте свої репліки з «ти», а не з «я». (Ти,звісно, образився, що я не випрала тобі сорочку… », а не «Я зовсім незобов’язана це робити!».
2.Якщо ви зрозуміли, що шансина перемогу в суперечці незначні, вийдіть з кімнати; дозвольте собі й іншим«дозріти» на самоті. Іноді саме це може погасити сварку в самому зародку.
3.Відкладіть «дискусію», покине заспокоїтесь. Якщо є претензії до когось із членів сім’ї, поговоріть з ним,коли охолонете. Не створюйте ситуацію, яка змусить його захищатись віднесподіваної різкої атаки з вашого боку.
4.Якщо партнер спеціально«зачіпає», не дайте йому спровокувати себе. Коли в суботу після обіду чоловіклягає на диван з газетою і заявляє, що йому розхотілось йти на цей фільм, скажітьспокійно: «А я все-таки хочу обов’язково його подивитись». І йдіть самі.Декілька таких випадків — і чоловік змінить свою поведінку.
5.Намагайтеся зупинити спалахгніву — порахуйте до 60, перш ніж почнете говорити.
6.Практично всі сварки в сім’ївідбуваються через те, що ми забуваємо про необхідність розуміти й любити людейтакими, якими вони є. Відмовтесь від очікувань, що кохана людина стане точнотакою, якою ви хотіли б її бачити, — цього вимагає кохання.[17]
Безконфліктною сім’ я стає затаких умов:
1. Коли конфлікт набувлатентного характеру через взаємну байдужість: кожен живе власним життям,власними інтересами. Формально сім’я зберігається, люди живуть разом, алефактично окремо. Зовнішні конфлікти ніби відсутні, оскільки загалом конфлікт набувхронічного прихованого характеру.
2. Коли сім’я щасливопроіснувала так довго, що подружжя без слів розуміє одне одного.
Там, де подружжя прагне довдосконалення стосунків, конфлікти неминучі. Розв’язання конфлікту сприяєрозвитку сім’ї, новому рівню спілкування, стиранню відмінностей [6].
3.4 Дослідження особливостейвзаємовідносин молодих сімей
 
3.4.1 Організаційні аспектидослідження
У нашому дослідженні брали участь сім подружніх пар,стаж сімейного життя яких до шести років. Кожній подружній парі пропонувалосявиконати по дві методики (чоловіку і дружині окремо), спрямованих надослідження самооцінки конструктивної взаємодії в подружніх відносинах та рівняспілкування та відвертості в подружній парі.
Для визначення самооцінки конструктивної взаємодії вподружніх відносинах я використала методику «Самооцінка конструктивноївзаємодії в подружніх відносинах», яка дозволила скласти загальну картинуповедінки партнерів у процесі взаємодії один з одним. Характер подружніхвідносин багато в чому залежить від ступеня узгодженості сімейних цінностейчоловіка і дружини, ролевих уявлень про те, хто і як має поводити себе в новомуаспекті, а також від здатності подружжя взаємодіяти, не включаючи конфліктніситуації. А «Методика исследования супружеских отношений» дозволяє визначити на якомурівні в даний час знаходиться спілкування та відвертість партнерів, і чи єнеобхідність хоч у одного з них ділитись своїми проблемами та переживаннями замежами сімейного кола.
 
3.4.2 Результати дослідженнята їх аналіз
  Методика №1 Методика №2 № жінка чоловік жінка чоловік 4,1 3,3 10 7 3,3 2,4 5 5 3,5 4,3 8 10 3,7 4 7 4 4,3 4,5 11 11 4 3,8 8 9 3,2 4,6 9 12
 
Пара №1. Методика №1. Результат даної методикпоказав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії,виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини вище середнього, учоловіка середній. Це може бути обумовлено невмінням та неготовністюпереглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.
Методика №2. Результат даної методики показав, щорівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це даєможливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, аінший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим:друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.
Пара №2. Методика №1. Результат даної методикпоказав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії,виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини середній, у чоловіканизький. Такий показник є досить негативним, оскільки відносини в даній сім’ї є досить конфліктними. Це може бутиобумовлено невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власноїповедінки, пристосуватись до іншого.
Методика №2. Результат даної методики показав, щорівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це даєможливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, аінший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим:друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.
Пара №3. Методика №1. Результат даної методикпоказав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії,виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини середньою, у чоловікавище середнього. Це може бути обумовлено невмінням та неготовністю переглянутита змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.
Методика №2. Результат даної методики показав, щорівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це даєможливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, аінший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим:друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.
Пара №4. Методика №1… Результат даноїметодик показав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивноївзаємодії, виключаючи конфліктність у стосунках, є однаковою: у дружини та учоловіка середньою. Це дає можливість врівноважити та налагодити стосунки. Алевсе ж такий рівень готовності до конструктивної взаємодії може бути обумовленийневмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки,пристосуватись до іншого.
Методика №2. Результат даної методики показав, щорівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це даєможливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, аінший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим:друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.
Пара №5. Методика №1. Результат даної методикпоказав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії,виключаючи конфліктність у стосунках, є однаковою: у дружини та у чоловіка вищесереднього. Це дає можливість врівноважити та налагодити стосунки. Але все жтакий рівень готовності до конструктивної взаємодії може бути обумовленийневмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки,пристосуватись до іншого.
Методика №2. Результат даної методики показав, щорівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (низьким). Це даєможливість стверджувати, що в такій сім’ї зовсім не прийнято ділитись один з одним своїми проблемами. Алеобов’язково є ряд речей про які можна і треба було б поговорити. Але цього невідбувається. Існують питання про які обоє не говорять і не наважуютьсязаговорити. А це веде до відчуження, тому що кожен відчуває необхідність матипоряд людину, яка б його розуміла. И таку людину шукають на стороні…
Пара №6. Методика №1. Результат даноїметодик показав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивноївзаємодії, виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини вищесереднього, у чоловіка середній. Це обумовлено невмінням та неготовністюпереглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.
Методика №2. Результат даної методики показав, щорівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це даєможливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, аінший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим:друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.
Пара №7. Методика №1. Результат даної методикпоказав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії,виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини середньою, у чоловікавище середнього. Це може бути обумовлено невмінням та неготовністю переглянутита змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.
Методика №2. Результат даної методики показав, щорівень спілкування та відвертості партнерів є різним: у жінки високим, а учоловіка низьким. Така ситуація є досить складною, оскільки в представленнідружини сімейне спілкування є досить відвертим, і не потрібним сторонньоговтручання, а у представленні чоловіка не відвертим: оскільки його не розуміють,і він намагається знайти підтримку за межами сімейного кола. З таким подружжямпотрібна робота психолога для встановлення нормальної внутрішньої взаємодії таконтактування.
Тож аналіз результатів проведеної методики №1 показав,що у більшості з досліджуваних подружніх пар рівень самооцінки конструктивноївзаємодії у відносинах є досить різним, в більшості середнім. Це дає можливістьстверджувати, що така взаємодія є насиченою конфліктами та обумовленоюневмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки,пристосуватись до іншого, можливо, невмінням взаємодіяти в зв’язку з невеликимстажем сімейного життя.
Аналіз результатів проведеної методики №2 показав, щорівень спілкування та відвертості в подружній парі, у більшості з досліджуваних,є однаковим — високим. Таким чином можна стверджувати те, що взаємодіявідбувається відверто, на одному рівні, та проблем і спілкування в них не буде(при умові, що рівень буде один і той же).

3.5 Рекомендації психолога членаммолодого подружжя щодо оптимізації їх стосунків
Основними засобамиоптимізації можуть бути роботи з сімейними психологами, Центри сімейногоконсультування, Центри соціальних служб для молоді, відділи сім’ї та молоді,Служби у справах неповнолітніх, Спілки захисту сім’ї та особистості, Центрекології сім’ї та ін.
Саме ними розроблено багаторекомендацій з нормалізації подружніх взаємин, попередженню переростанняспірних ситуацій в конфліктах. Більшість з них зводиться до наступного:
– Поважайсебе, а тим більше іншого. Пам’ятай, що він (вона) найближча для тебе людина,батько (мати) твоїх дітей. Намагайся не збирати помилки, образи і «гріхи», авідразу реагуй на них. Це виключно нагромадження негативних емоцій. [15,2]
– Непрагніть у подружньому спілкуванні домінувати. Багато людей вважає, що можутьне тільки вказати партнеру на помилку, але й покарати його за це, не розуміючи,що спочатку слід визначити, що є і не є помилкою. Повчати в сучасній сім’їжоден з подружжя не має права. Способи нав’язати своє главенство в сімейних стосункахсправедливо сприймаються як агресивні й отримують різку відсіч.
– Непрагніть до перемоги в конфлікті, оскільки ваша перемога – це поразка коханоївам людини.
– Намагайтесяне пам’ятати про суперечку. Спеціалісти стверджують, чим швидше забувається погане,тим щасливіша сім’я. Найнебезпечніше для сім’ї, її благополуччя є накопиченняобраз, «гріхів», помилок тощо.
– Не робітьзауважень один одному в присутності інших (дітей, знайомих, гостей і так далі).Це принижує гідність людини, боляче б’є по самолюбству.
– Неперебільшуй власні здібності і досягнення, не вважай себе завжди і у всьомуправим.
– Більшедовіряй і ревнощі зводь до мінімуму. У сімейному житті іноді краще не знатиправду, чим будь-що-будь намагатися встановити істину.
– Неопускайся, піклуйся про свою фізичну привабливість, працюй над своїминедоліками.
– Ніколи неузагальнюй навіть явні недоліки партнера, веди розмову тільки про конкретнуповедінку в конкретній ситуації.
– Стався дозахоплень партнера з інтересом і повагою. Будь уважним, умій слухати і чутипартнера.
– Намагайтесязнаходити час для того, щоб хоча б іноді відпочити один від одного. Це допоможезняти емоційно-психологічну перенасиченість спілкуванням. [15,3]
Конструктивність усуненняподружніх конфліктів, як ніщо інше, залежить в першу чергу від уміння партнеріврозуміти, прощати й уступати.
Одною з умов завершенняконфлікту люблячого подружжя — не домагатися перемоги. Перемогу за рахунокпоразки коханої людини важко назвати досягненням. У суперечці ніколи не слід«відіграватися на тілесних недугах партнера й особливо акцептувати увагу наінтимних моментах вашого життя». Все це може поглибити конфлікт, і ніякіподальші вибачення та бажання відновити подружнє життя вже не допоможуть.[3,30] Важливо поважати іншого, яка б провина не лежала на ньому. Потрібно бутиздатним чесно запитати в самого себе (і головне, чесно відповісти собі), що жтебе насправді хвилює. При аргументації своєї позиції намагатися не виявлятинедоречний максималізм і категоричність. Краще самим прийти до взаєморозумінняі не втягувати у свої конфлікти інших — батьків, дітей, друзів і знайомих.Тільки від самого подружжя залежить благополуччя родини. [15, 4]
Необхідно вчитися мистецтвуспільного життя, оскільки сварки спалюють вщент те, що колись було сім’єю,домом. Для цього необхідно оволодіти найважливішими сферами, якими єорганізація сімейного життя і вміння спілкуватися.
Чеський психолог М. Плзакпропонує організовувати сімейне життя таким чином:
1. Ведення домашньогогосподарства й бюджету. Дружина приймає рішення з усіх питань, пов’язаних іздомашнім господарством, сама розпоряджається грошима «на кожен день». Затечоловік розподіляє заощадження на придбання великих речей, поїздку у відпусткутощо. Необхідно також визначити обов’язки чоловіка по господарству. Крім цихобов’язків, дружина не повинна давати йому додаткових доручень.
2. Виховання дітей.Оптимальний варіант, коли дружина визначає, які обов’язки покласти на дітей, ачоловік слідкує за заняттями, особливо пов’язаними з індивідуальними схильностями.
3. Проведення відпочинку. Увільний час подружжю краще вести так зване «відкрите життя»: кожен має правохоч би один день на тиждень робити все, що заманеться. При цьому бажано бутипоряд, проте без активного спілкування (наприклад, чоловік дивиться телевізор,а дружина читає). Необхідно відпочити одне від одного.
Якщо в сім’ї немає хорошоїорганізації, то навіть дуже сильне дошлюбне кохання може згаснути на початкусімейного життя. Кохання не витримує конкуренції з емоціями, викликаниминевлаштованим шлюбом. Ось чому організація окремих сфер сімейного життязалежить насамперед від уміння, знань подружжя. Коли спільне життядезорганізоване, навіть виховані, культурні люди поводять себе у конфліктнихситуаціях неналежним чином.
Уміння спілкуватися — найважливішиймомент подружніх стосунків, оскільки комунікативна культура в сім’ї проходитьнайбільше випробування. [17]
Окремо варто зупинитися натакому радикальному способі усунення подружніх конфліктів, як розлучення. Надумку психологів, йому передує процес, що складається з трьох стадій:
а) емоційне розлучення, щовиражається у відчуженні, байдужності партнерів одне до одного, втрата довіри ілюбові;
б) фізичне розлучення, щоприводить до роздільного проживання;
в) юридичне розлучення, щовимагає правового оформлення припинення шлюбу.
Багатьом розлучення приноситьрятування від ворожості, обману і того, що затьмарювало життя. Звичайно, вономає і негативні наслідки. Вони різні для тих хто розлучається, дітей ісуспільства. Найбільш уразлива при розлученні жінка, у якої звичайнозалишаються діти. Вона більше, ніж чоловік, піддана нервово-психічним розладам.
Негативні наслідки розлученнядля дітей набагато значніші в порівнянні з наслідками для самих батьків. Дитинавтрачає одного (часом улюбленого) із батьків, тому що в багатьох випадкахматері перешкоджають батькам зустрічатися з дітьми. Дитина часто зазнає утискуоднолітків із приводу відсутності в нього одного з батьків, що позначається найого нервово-психічному стані. Розлучення веде до того, що суспільство одержуєнеповну родину, збільшується число підлітків з поведінкою, що відхиляється,росте злочинність. Це створює для суспільства додаткові труднощі. [15,4]
Сучасна психологічна наукапропонує більш досконалі способи «боротьби» з буденністю та рутиною, аленаголошує на безмежності цього процесу і вимагає від людини максимальноївіддачі, уміння цінувати партнера.
Перше правило — прийняттяблизької людини такою, якою вона є, з усіма її недоліками та перевагами(ідеальної людини немає, і кожна далека від ідеалу). Головним чинником при цьому є духовнаадаптація, завдяки якій відбувається абсолютне визнання цінності іншого.
Друге правило — подружнєспілкування має стати джерелом партнерського «прогладжування», тобто повиннімати місце повсякчасна підтримка разом із співчуттям, схвалення вчинків,поведінки.
Третє правило — надаватиперевагу педагогіці схвалення і позбуватися звички користуватися педагогікоюпокарання. На питання: «Що легше — карати чи заохочувати?» — більшість людейвідповість: «Карати». Роками створювалася система покарань, яка тримала нас встраху й покірливості. Страх став частиною свідомості більшості. Завдяки йомуіснують цілі держави і невігласи керують народами «…а братія мовчить собі,витріщивши очі, неначе так і треба». Батьки карають своїх дітей, щоб вони несміли суперечити, мати власну точку зору. Не дай Боже, критикували батьків,нaвiть коли ті неправі. І, наслідуючи їх, уже дорослі діти вчиняють так само.Існує навіть cycпiльнa думка, що хороші батьки повинні карати дитину, щоб вонастала справжньою людиною. «Забиті» змалечку, уже дорослі люди, починаючипрацювати, цілком нормально починають сприймати суцільні покарання. У народінавіть з’явився чорний гумор, що лише на власному похованні можна почутисхвальні слова про себе. Завчену змалечку спрямованість на покарання переносятьна партнера й у більшості випадків її об’єктом стають дрібниці, абсолютнонепринципові моменти сімейного життя: не так подивився, не там став, не такзробив. «Звинувачений», розуміючи мізерність приводу для невдоволень, починаєзахищатися, виникає конфлікт, якого могло б зовсім не бути.
За І. Трухіним, різновидом«караючої» педагогіки є прагнення перевиховати партнера. Відомо, що звичкизавжди мотивуються, формуються тривалий час, стають частиною самоповаги,позитивного ставлення до себе. Тоді будь-яка невиправдана критика принижуєгідність іншого, не дозволяє йому почуватися повноцінним, самодостатнім.Закономірно, що тут починає працювати механізм самозахисту, який часто змінюєпочуття до партнера на протилежні. [17]
Для оптимізації подружніхвзаємин можна використовувати діагностику подружжя, а саме за допомогою такихметодик:
– «Методикана визначення оцінки сумісності характерів». Ця методика включає 16 питань втестовому вигляді, результат яких підраховують за допомогою таблиці таспіввідносять з ключем. За її допомогою можна визначити рівень сумісностіхарактерів у подружжя, що складають 3 рівні: гармонійна пара, можливі труднощіта складна пара.
– «Бланксамооцінки конструктивної взаємодії в подружніх відносинах». За допомогою цьогобланку, а саме чесних відповідей на його запитання, можна визначити рівеньготовності до конструктивної взаємодії в подружніх відносинах, та засобиполіпшення її готовності.
– «МетодикаК.Томаса на визначення стратегій поведінки особистості в конфліктнихситуаціях». За допомогою цієї методики можна визначити власний стиль поведінкив ситуації непорозуміння. Включає 30 тестових запитань. Результати визначаютьсяключем.
– «Методикаисследования супружеских отношений». За допомогою цієї методики визначаютьхарактер спілкування в сімейній парі. Має 10 питань, опрацювання результатіввідбувається за ключем. Виділяється 2 види спілкування: сім’ї, в якій прийняторозповідати про свої проблеми, та сім’я, в якій певний ряд питань замовчується.
– «Методика«Общение в семье» (Алешина Ю.Е., Гофман Л.Я., Дубовская Е.М). Методикапризначена для визначення характеру спілкування між подружжям. Складається з 39тестових запитань, результати визначаються за ключем. Характер спілкуваннявизначають мірою розвитку шести складових :
– Довірливеспілкування;
– Взаєморозумінняміж подружжям;
– Схожістьу поглядах подружжя;
– Загальнісимволи сім’ї;
– Легкістьспілкування між чоловіком і дружиною;
– Психотерапевтичнеспілкування.
 

ВИСНОВКИ
 
1. Аналіз науково-методичноїлітератури щодо теми курсової роботи показав актуальність досліджуваноїпроблеми. Свої роботи дослідженню цієї проблеми присвятило багато вітчизняних(В. П. Меньшутін, А. М. Волкова, М. М. Обозов, А. М. Обозова, С. В. Ковальов.)та зарубіжних (Л. Б. Шнейдер, Мюріел Джеймс) вчених.
Вони розглядають подружжя, якміжособистісну взаємодію між чоловіком та дружиною, що врегульовуєтьсяморальними принципами та підтримується, цінностями, які йому притаманні. Сім’яж є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило,об’єднує не лише подружжя, але і їх дітей, а також інших родичів та близьких.
2. Сім’я – це суспільний інститут (з точки зорусуспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин), водночас мала соціальнагрупа, що має історично визначену організацію, члени якої пов’язані шлюбнимиабо родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральноювідповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства уфізичному та духовному відтворенні населення. Сім’ю становлять особи, якіпроживають сумісно, пов’язанні спільним побутом і мають взаємні права іобов’язки. Подружжя вважається сім’єю й тоді коли дружина або чоловік у зв’язкуз навчанням, роботою, лікуванням необхідністю догляду за батьками, дітьми та заінших поважних причин не проживають разом [8].
Особливостями сучасних молодих сімей є те, з якихпричин вони утворюються та в якій формі існують:
– шлюб зрозрахунку,
– духовнийсоюз,
– романтичнийшлюб,
– шлюб-товариство,
– шлюб,заснований на любові.
3. Цілком ймовірно, що якість відносин відбиває йпом’якшує вплив особистісних характеристик партнерів на психосоціальне функціонування.Стресові події, що відбуваються в період шлюбу, і те, як пари справляються ізцими важкими обставинами, не менш важливі, ніж стійкі особистісні несприятливіфактори, які чоловік і жінка вносять у шлюб. Позитивність між партнерами нетільки зміцнює подружній союз, але й полегшує перехід до виконання батьківськихфункцій, а також сприяє встановленню позитивних відносинах між батьками йдітьми. Негативність має досить великий ряд причин виникнення, але можепідлягати усуненню за допомогою досить тривалої та виснажливої роботипартнерів. Чим докладніше вчені вивчають подружні стосунки, тим більшепереконуються у неможливості існування безконфліктних сімей. Тому так важливо розв’язуватиконфлікти на початку, коли ненависть ще не охопила супротивників і вони можутьзнайти конструктивне рішення.
4. Сім’я єдосить складним утворенням. Вирішення проблем та налагодження відносин в сім’ї, особливо в молодій, є тяжким татривалим процесом. Позитивному перебігу та прискоренню цього процесу можедопомогти психолог. В даний час робота психолога є досить потрібною тапоширеною. По відношенню до роботи з молодими сім’ями психолог працює в таких напрямках :
· просвітницькадіяльність,
· психологічнадіагностика,
· сімейнеконсультування.
Уміле поєднання цих методів дасть змогу вирішитидосить велику кількість сімейних питань та допоможе подружжю справитись зпроблемами.
5. В ході проведеного мною дослідження та аналізурезультатів проведеної методики №1 показало, що у більшості з досліджуванихподружніх пар рівень самооцінки конструктивної взаємодії у відносинах є доситьрізним, в більшості середнім. Це дає можливість стверджувати, що така взаємодіяє насиченою конфліктами та обумовленою невмінням та неготовністю переглянути тазмінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого, можливо, невміннямвзаємодіяти в зв’язку з невеликим стажем сімейного життя.
Аналіз результатів проведеної методики №2 показав, щорівень спілкування та відвертості в подружній парі, у більшості здосліджуваних, є однаковим — високим. Таким чином можна стверджувати те, щовзаємодія відбувається відверто, на одному рівні, та проблем і спілкування вних не буде (при умові, що рівень буде один і той же).
Такі результати дають можливість підтвердити гіпотезудослідження про те, що детермінантами психологічних розладів у стосункахмолодого подружжя є психологічна неготовність до взаємодії, конфліктність черезневміння конструктивно взаємодіяти та вирішувати конфліктні ситуації, танеусвідомлюваність майбутньої відповідальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
1. АндрєєваГ.М. Спілкування і оптимізація спільної діяльності. — М.: МГУ,1987р.
2. БєлатовС.А. Дев’ять правил чвари подружжя. // АІФ. Україна. — 2000.- №7.
3. Витек К.Проблемы супружеского благополучия. — М.: Прогресс. — 1988г.
4. ГребенниковИ.В. Основы семейной жизни: Учебное пособие для студентов пед. институтов //М.: Просвещение. – 1991 г.
5. Катина Л.Надежды маленький оркестрик // Света. 1996. — №10
6. Курсоваробота на тему « Конфлікти в сім’ї» // referatu.net.ua/referats/23/5143/?page=0
7. Либина А.Уроки семейных скандалистов // Семья и школа. — №7.
8. ОбозовН.М. Психологія між особистісних відносин. — К. — Либідь. — 1990р.
9. ПетровскийА.В. Психология о каждом из нас и каждому из нас о психологии. // М. Российскийгосударственный гуманитарный университет. — 1996г.
10. Причиниконфліктів в сім’ях//http://studentam.net.ua/content/view/4122/86/
11. Психологія.// Видання третє, стереотипне. За ред. члена-коресподента АПН УкраїниЮ.Л.Трофімова. — Київ. — Либідь. — 2001р.
12. Психологія/ под. ред. Ю. Трофімова. – К.: Либідь, 2000. – 558 с.
13. Психологіясім’ї. Навчальний посібник за заг. ред. В.М.Поліщука // Суми.- «Університетськакнига». – 2008 р.
14. РінінськаМ. Сімейні чвари. // Сім’я. — 2000.- № 9.
15. РомановК.В. Нравственный мир молодой семьи. – Ленинград, Семья и школа, 1985. – 185 с.
16. Сатир В.Как строить себя и свою семью // Перевод с английского. — М. –
Педагогика. — 1992г.
17. Семейно-опытоваякультура. – Минск, Манускрипт, 1987. – 372 с.
18. Семья впсихологический консультации.//Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина.– М.,1989.– 321 с.
19. СтепанГеник. Людина, сім’я, Україна. // Л. — 2000р.
20. СтепанГеник. Усе починається з родини. // Л. — 2000р.
21. СыменкоВ.А. Супружеские конфликты. — 2-е изд., перераб. и доп. // М.-
МЬІСЛЬ, 1989г.
22. СысенкоВ.А. Супружеские конфликты. – М.: Наука, 1989. – 266с.
23. ТатаркевичВ. О счастье и совершенстве человека. – М.: Просвещение, 1981. – 361 с.
24. ТатенкоВбб. Ідеологія, психологія, педагогіка: від конфлікту о гармонії //Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія. –Київ, 1998. – 112 с.
25. Уткин Э.Конфликтология — М.: Наука, 1998. – 372 с.
26. Хасан Б.,Сергопанов П. Ситуация обучения как продуктивный конфликт // Вопросыпсихологии. – 1999. – № 5.– С. 79-86.
27. ХектаузенХ. Психология мотивации достижения. – СПб.: Питер, 2001г. – 412 с.
28. Хорни К.Наши внутренние конфликты. – М.: Бахрах, 2000 – 289 с.
29. ШуманС.Г. Школьный конфликт глазами психолога // Педагогика. – 2001. — № 9.– С.46-51
30. Л.Б.Шнейдер Психология семейных отношений. — Курс лекций. — Кафедра психологи //ЭКСМО. — Пресс. -2000 г.
31. Юнг К. Архетип исимвол. — СПб., 1991.

ДОДАТКИ
 
Додаток 1
 
Методика самооцінки конструктивноївзаємодії в подружніх відносинах
Інструкція: Проаналізуйте і оцініть за п’ятибальноюшкалою свою поведінку у взаємодії з чоловіком (дружиною) за 15 позиціями,представленими в наступній матриці:
Тестовий матеріал:
ТаблицяБ.1.№ Позиція Оцінка Я поважаю себе, і тим більше чоловіка (дружину) 5 4 3 2 1 Я завжди пам’ятаю, він (вона) 5 4 3 2 1 Я намагаюся не накочувати помилки і образи, а зразу реагую на них 5 4 3 2 1 Я ніколи не роблю сексуальних докорів 5 4 3 2 1 Я ніколи не роблю зауважень чоловікові (дружині) у присутності чужих людей, в тому числі і в присутності дітей 5 4 3 2 1 Я ніколи не перебільшую власні здібності і переваги 5 4 3 2 1 Я не вважаю себе завжди і в усьому правим (ою) 5 4 3 2 1 Я ніколи не ревную і завжди довіряю дружині (чоловіку) 5 4 3 2 1 Я завжди уважний, вмію слухати і чути дружину (чоловіка) 5 4 3 2 1 Я постійно працюю над своїми недоліками турбуюсь про свою фізичну привабливість 5 4 3 2 1 Я ніколи не говорю про недоліки дружини (чоловіка), а веде розмову про конкретну поведінку в конкретній ситуації 5 4 3 2 1 Я завжди відношуся до захоплень дружини (чоловіка) з цікавістю і повагою 5 4 3 2 1 Я не намагаюся, щоб не сталося, встановити істину в сімейних стосунках, якщо є можливість не робити цього 5 4 3 2 1 Я намагаюся знаходити час для того, щоб іноді відпочивати один від одного, надаю таку можливість дружині (чоловіку) 5 4 3 2 1 В конфлікті я іноді не роблю ставку на перемогу і завжди готовий поступитися 5 4 3 2 1
Оцінка результатів:
1. Підрахуйтесуму отриманих балів за всіма 15-а позиціями і знайдіть середнє арифметичне відцієї суми.
2. Якщоотриманий результат складає від 4,5 до 5 балів, то ваша готовність доконструктивної взаємодії в подружніх відносинах висока і виключає конфлікт.
3. Якщоотриманий результат складає від 4 до 4,5 балів, то рівень вашої готовності доконструктивної взаємодії вище середнього. Щоб виключити конфліктність увідносинах з чоловіком (дружиною), вам необхідно переглянути окремі позиціївашої поведінки.
4. Якщоотриманий результат складає від 3 до 4 балів, то рівень вашої готовності доконструктивної взаємодії середній, а отже, ймовірність конфліктів з чоловіком(дружиною) досить високий. Вам необхідно серйозно переглянути деякі позиціївашої поведінки.
5. Якщорезультат менше 3-х балів, то рівень вашої готовності до конструктивноївзаємодії низький, а ймовірність конфліктів з чоловіком (дружиною) дуже висока.Вам необхідно дуже серйозно переглянути більшість позицій вашої поведінки,вказаних в тексті, і активно працювати над собою.
 

Додаток 2
 
Методика исследования супружеских отношений
Назначение теста: диагностика характера общения в семейнойпаре.
Инструкция к тесту: Внимательно читайте каждое утверждение ивыбирайте один из трех предлагаемых вариантов ответов.
Тестовый материал
1. Есть ли у Васчувство, что необходимо серьезное выяснение отношений (да – 1 очко, нет такойнеобходимости – 0, это бесполезно – 2).
2. Когда Вы хотитезадать какой-то деликатный вопрос, можете ли Вы сделать это прямо, без обиняков(да – 0, да, но нужна благоприятная обстановка – 1, об этом не может идти речи–2).
3. Считаете ли Вы,что Ваш партнер многое умалчивает из того, что его тяготит (да – 1, не имеюпредставления – 2, я в курсе всех его проблем – 0).
4. Можете ли Выразговаривать со своим партнером о серьезных вещах в любое время (да – 1, невсегда, нужен нужный момент – 1, в большинстве случаев нет, потому что он неимеет времени – 2).
5. Когда Вы разговариваете друг с другом,то следите за тем, чтобы Ваши формулировки были точные (да, я обдумываю,взвешиваю свои слова – 1, нет, мы говорим прямо, то, что думаем – 2, высказываюсвое имя, но прислушиваюсь и к чужому – 0).
6. Когда Вы делитесь с партнером своимипроблемами: нет ли у Вас такого чувства, что Вы тем самым обременяете его (да,так часто бывает – 2, он просто не вникает в мои проблемы – 1, он всегдапроявляет участие – 0).
7. Принимает ликто-то важное решение, которое касается его самого, не советуясь с другим(случается и так – 2 очка, мы вместе обсуждаем это, но последнее слово каждыйоставляет за собой – 1, мы решаем и обсуждаем все вместе – 0).
8. Не задумывалисьли Вы над тем, чем предпочитаете чаще поделиться с друзьями, чем со своимспутником жизни (иногда это случается – 1, нет – 0, друзья меня лучше понимают– 2).
9. Не бывает ли так,когда партнер разговаривает с Вами, Вы думаете о чем-то другом (бывает и так –2 очка, нет, я слушаю внимательно – 0, если я чувствую, что рассеян (на), тостремлюсь сосредоточить свое внимание – 1).
10. В разговоре Выпытаетесь, прежде всего, высказаться сами (непременно – 2 очка, обычно даюпартнеру высказать все, что его волнует – 0, считаю, что мы оба должны делитьсясвоими проблемами – 1).
Баллы за каждый ответ начисляются в соответствии с таблицей:
Ключ к тесту:
12345678910
A 1010122122
B 0121211000
C 2202000211
Интерпретация результатов теста:
от 0 до 10 баллов: в Вашей семье принято рассказывать о своихпроблемах. Каждый из вас делится тем, что его тяготит, и партнер еговнимательно выслушивает. У вас нет потребности делиться с кем-то другим:друзьями, родственниками, потому что дома вас понимают лучше.
от 11 до 29 баллов: нельзя сказать, что в Вашей семьесовершенно не делятся друг с другом своими проблемами. Но есть ряд вещей, окоторых Вам нужно и можно было бы говорить. Но вот этого не происходит.Существуют вопросы, о которых Вы не говорите, и Вы оба не решаетесь обсуждатьих. А это ведет к отчуждению, потому что каждый чувствует необходимость иметьрядом человека, который бы его понимал. И такого человека ищут…