Питання до заліку з соціології.
1) Соціологія в системісуспільних наук. Специфіка предмету соціології.
В залежності від сфери дослідницьких інтересівсучасні наукові дисципліни можна поділити на чотири основні групи: природничі –вивчають світ природи (фізика, хімія та ін.);
Технічні – вивчаютьсвіт техніки ( електротехніка, біотехнологія тощо);
Гуманітарні –вивчають світ людини (історія, філософія та ін.);
Соціальні — вивчають світ суспільства (соціологія,політологія, економіка тощо).
Кожна з соціальних наук ( крім соціології)займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. Економіка досліджуєгосподарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо), історіяпроцес розвитку суспільства тощо.
Соціологія — це вивчення соціального життя, груплюдей та суспільства. Соціологія вивчає суспільство в цілому все соціальне(суспільне) життя людей, їх спілкування, їх взаємодію.
Отже, соціологія — наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Специфіка івідмінність цієї науки від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчаєсоціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формуваннялюдини, на її свідомість і поведінку.
Соціальні відносини – відносини між людьми, яквиконавцями певних соціальних ролей. Лише соціологія вивчає суспільство, якцілісний соціальний організм. Використовує данні інших суспільних наук (історії,демографії та ін.). Вивчає поведінку людини (певні правила).
Значення соціології для інших наук полягає в тому,що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структуру,забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії його різних сфер.Зв’язок соціології з іншими науками потрібно розглядати швидше через призмутенденції до їх інтеграції, зближення і об’єднання, а ніж до їх розмежування. Соціологія має безпосередній вихід на рядсуспільних і гуманітарних наук: соціальнуфілософію, соціальну психологію, соціальну статистику, правознавство, історію,політологію.
На сьогоднішній день переважає тенденція докомплексного, всебічного дослідження явищ і процесів суспільного життя, доспільного дослідження кількома науками, до поєднання їх пізнавальнихможливостей.
2) Загальна характеристикатеоретичної соціології.
Соціологія дає знання теоретичне іемпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку. У зв’язку з цим у нійвиділяють відносно самостійні галузі знання:
– теоретичну соціологію;
– фундаментальну соціологію;
– прикладну соціологію;
– емпіричну соціологію.
Теоретична соціологія охоплює різноманітні теорії,які пояснюють соціальні факти.
В рамках теоретичної соціології розрізняють макросоціологічнізакономірності — процеси, явища на рівнісуспільства.
Та мікро соціологічні теорії, які пояснюютьповедінку людей в суспільстві та процес взаємодії індивіда в суспільстві.
Напрями теоретичної соціології:
Феноменологічнасоціологія і символічний інтеракціонізм – на перше місце висувають завданняз’ясування соціально – психологічної структури соціальної взаємодії, ролілюдської особистості, як творця соціальної реальності;
В концепціїсоціального обміну підкреслюється вирішальна роль універсальнихзакономірностей людської природи — прагнення до одержання вигод і нагород – для пояснення соціальних відносин іструктур;
Для прихильників функціоналізму пошукоб’єктивної істини, яка проголошується головною цінністю наукового пізнання,конкретизується у формуванні закономірностей або вимог, покликаних пояснитиструктурні механізми збереження сталості і стабільності буд – якої соціальноїсистеми.
Теоретична соціологія відрізняється від прикладноїне за об’єктом або методом дослідження, а за метою, яку ставить перед собоюсоціологія, які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.
3) Макросоціологічні теорії(функціоналізм і теорія конфлікту).
Макросоціологічнітеорії – закономірності, процеси, явища, які спостерігаються на рівні суспільства.
Функціоналістські теорії починають з аналізусоціальної статики перед тим, як перейти до процесів соціальної динаміки.Функціоналісти ( Т. Парсонс, Р. Мертон та ін) аргументовано доводять, щосуспільство складається з незалежних частин, кожна з яких допомагає підтриматистабільність цілісної системи. Суспільство має можливість за допомогою культурнихнорм і цінностей підтримувати стан рівноваги і балансу.
Представники структурного функціоналізмурозглядають соціологію як науку, яка покликана аналізувати повторювальнінаслідки, що виникають в результаті взаємодії елементів соціальної структури.При структурному підході об’єктдослідження (суспільство, соціальний інститут, чи соціальний процес)складаються з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюютьпевну структуру. Функціональний підхід з’ясовує зв’язки між елементами і цілим,а також способи їх функціонування.
Вадою функціоналіських теорій є зосередження настатиці, а не на динаміці. Функціоналісти аналізують інституціональні зміни,які мають місце лише у сучасних суспільствах.
Теорії конфлікту проголошують основнимджерелом соціального розвитку суперечність конкуруючих у суспільстві інтересів.Суспільству властива соціальна нерівність, що неминуче породжує конфлікти інесталість суспільства. В цьому плані загальними рисами суспільства є нестабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення.
Напруженість щодо розподілу обмежених ресурсів тацінностей звичайно веде до соціальних змін. Але конфліктні теорії не беруть доуваги всі форми соціальних змін. За допомогою таких теорій можна пояснити, якимчином феодалізм було замінено на капіталізм, але вона не пояснює, чому такийдраматичний ефект на розвиток суспільства справляє технологія, чому міняютьсяформи сімейної організації.
Функціоналістські теорії та теорії конфлікту майжедоповнюють одне одного.
Функціоналісти вважають що:
Конфліктологи вважають що:
1. кожне суспільство є відносно стабільним;
1. суспільство перебуває у стані безперервних змін;
2. суспільство є вдало інтегрованим цілим;
2. кожне суспільство переживає конфлікт і напруженість;
3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його функціонування;
3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його зміну;
4. кожне суспільство підтримує свою цілісність за рахунок спільних цінностей його членів.
4. кожне суспільство підтримує свою цілісність, тому що одна частина (еліта) панує над іншою (масою).
4.Мікросоціологічні теорії (теорія обміну, етнометодологія, теорія керуваннявраженнями, символічний інтеракціонізм).
Мікросоціологічні теоріїпояснюють поведінкулюдей в суспільстві та процес взаємодії індивіда в суспільстві.
Основна ідея теорії соц. обміну – поведінку людейв суспільстві можна пояснити виходячи з понять винагороди та покарання. Цеозначає, що люди прагнуть до таких вчинків, за які можуть отримати винагороду,і уникають таких вчинків, за які можуть отримати покарання.
Інакше кажучи, — люди обмінюють власні зусилля наможливі винагороди.
Значущість стимулів для людинивизначає якість зусиль для отримання цієї винагороди.
Етнометодологія– оригінальна соціологічна концепція (букв. Означає Методи людей)
Предметом етнометодології є так звані етнометоди, тобто характерні для різнихсоціальних класів груп і організацій методи інтерпретацій, які застосовуютьсяучасниками взаємодії з метою розуміння актуальних фактів і явищ.
Основні положення етнометодології:
– лише учасникам події удається на стільки повно поєднатиїх точки зору на події, які відбуваються, і власні дії, наскільки всім їмвдається скласти загальну уяву про конкретні умови збігання цих подій іздійснення цих дій;
– не всі інтерпретовані взаємодіючі події і діїінтерпретуються однозначно, вони інтерпретуються систематично і в певнійпослідовності;
– зміст, який вкладають інтерпретатори в події, щовідбуваються, і у свої власні дії, залежить від послідовності вінтерпретацій і від біографій учасниківвзаємодії.
Символічний інтеракціоналізм (засновник Дж. Мід(1861 – 1931рр) – один з найпродуктивніших напрямків в сучасній соціології,який по суті є дослідженням відношень між особистістю і суспільством як процесусимволічного спілкування між соціальними діячами.
Основні положення:
– люди діють по відношенню до речей на підставі смислів,якими вони володіють;
– сенс будь – якої речі, що потрапляє у поле зору людини,виникає із взаємодії, у яку ця людина вступає з іншою.
Одна з найвідоміших концепцій символічногоінтеракціонізму – рольова концепція. Поведінка людини, згідно з цієюконцепцією, обумовлена структурою її особистості, її соціальною роллю ісприйняттям установок «усуспільненого іншого». Багатомірну поведінку людиниможна подати в вигляді набору соціально типових, усталених шаблонів їїповедінки – «ролей», які людина відіграє у суспільстві.
5. Загальнахарактеристика емпіричної соціології.
Емпірична соціологія (досвід) – комплексдосліджень, орієнтованих на збір та аналіз фактів суспільного життя задопомогою спеціальних методів (опитування, спостереження, аналіз документів таін).
Емпіричні факти:
– свідомості (думки, судження);
– факти поведінки (вчинки, дії та ін);
– результати діяльності людей (які можуть розказати пролюдину).
Основний метод аналіз документів або будь якоїзафіксованої інформації.
Емпірична закономірність– стійкий зв’язок між двома або декількома змінними.
6. Соціологія і соціальнапрактика. Прикладні соціологічні дослідження.
Соціологія, як ібудь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи:систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність.З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об’єктивнихзаконів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей івизначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці.Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними ііншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати зполітичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якогосоціального дослідження обумовлюється, насамперед, об’єктом і предметом науки,в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних дослідженьлежить в основі специфіки науки соціології.
Наукове управління соціальними процесами здійснюється здопомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуютьсярізні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутовасвідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей,по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальноїдійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретнихсоціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картинусоціальних об’єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку іфункціонування, характеристики об’єктів, що в емпіричному пізнанні відображеніяк «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самимиопосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливимтільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальнихорганізмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієїступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв’язків.
Прикладнасоціологія – комплекс досліджень орієнтованих на вирішення конкретнихсоціальних проблем
Етапиконкретно – соціологічного дослідження
1 розробка програми і конкретного плану
Визначення предмета і задач дослідження, робочої гепотизи, методів дослідження, виконавців і строків.
2. Підготовка до збору інформації
Розробка документів програмного збору інформації, пілотажне дослідження
3. Збір інформації
Спостереження, опитування, експеримент, вивчення документів.
4 обробка інформації
Перевірка, групування, зведення, обчислення відносних величин, побудова статистичних рядів, складання таблиць тощо
5. Оцінка результатів
Інтерпретація даних, формулювання висновків, оформлення звіту про дослідження, розробка пропозицій.
Реалізація результатів дослідження.
Розрізняють такі основні види конкретно –соціологічних досліджень:
За метою їх проведення — Теоретичні і емпіричні;
За частотою проведення – разове, повторні (останніможуть бути когорт ними, моніторинговими);
За глибиною вивчення проблеми – розвідувальні,описові, аналітичні;
За способом забезпечення репрезентативності – суцільне, локальне,вибіркове;
За масштабами проведення – міжнародне, загальнонаціональне, регіональне,галузеве.
Соціологічне дослідження треба відрізняти від соціального дослідження.Соціологічні дослідження складають «ядро» більш широких соціальних досліджень –суспільствознавчих досліджень.
7. Огюст Конт і зародження позитивіської соціології.
Термін соціологія вперше був запропонований О. Контом в в1824р. ЗаслугаО.Конта полягає на сам перед в тому, що він обґрунтував необхідність науковогопідходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійноїнауки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законівсуспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в ціляхсоціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукоюособливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі,наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження,експерименту і порівняння.
Науковий позитивізм Конта поєднувався з його еволюційним поглядом насуспільство і мислення. Мислення на його думку, в своєму розвитку проходить тристадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Людська думка прогресує по мірітого, як зменшується рівень узагальненості і зростає рівень складності.Суспільства в процесі еволюції проходять три основні стадії: примітивну,проміжну і наукову.
Соціологія, яка за Контом є вершиною наук, повинна розвиватись як аналізсоціальної динаміки і статики.
Соціальна динаміка покликана розглядатизагальні закони соціального розвитку, тоді як соціальнастатика повинна зосередитись «на анатомії суспільства» і взаємодії їїскладових елементів.
Основні праці О. Конта: «Курс позитивної філософії» (1830 – 1842рр)
«Системапозитивної політики» (1851 – 1854рр)
8. Розвиток соціології у XIX– XXст.
В першій половині XIXст… домінуючим видом діяльності соціологів багатьохкраїн були прикладні соціологічні дослідження.
З 60 – 80х XIXсоціологи Західної Європи і США починають розробку проблем самої соціологічноїтеорії, пов’язаних з процесом інтеграції різних напрямів у соціології.
Під школою в соціології розуміють групусоціологів, яка працює в межах виробленої нею самою дослідницьких традицій.
Напрями об’єднують соціологів, якізаймаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світогляднунаправленість.
У ХХ ст. найбільш плідно соціологія розвивалась в Європі та США. Широкевикористання математики і статистики,методів моделювання і наукового експерименту зробили соціологію в США точною наукою.
Серед американських теоретиків загальновідомий Ф. Тейлор (1856 – 1915),який розробив систему наукової організації праці і раціонального управління(менеджменту).
Однією з помітних в соціології ХХ ст… є аналітична школа (або емпірична соціологія), якасформувала в своєму руслі дві основні течії – академічну і прикладну.
Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремігалузі явища суспільного життя (напр… соціологія праці, соціологія містатощо), які використовуються в якості методологічної основи конкретнихсоціологічних досліджень.
Завдання другої – організація цих націлених на розв’язування чітковизначених практичних завдань і безпосередньо пов’язаних з використаннямфункцій соціальної інженерії, досліджень.
В першій половині ХХ ст… домінуюче положення в американський соціологіїзаймала Чиказька школа, яка здійснила значний вплив на формування світовоїемпіричної соціології. Найвідоміші представники цієї школи – Р. Парк, У. Томас,А. Смол та ін.
Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету.Тут зусиллями професора Е. Мейо (1880 – 1949) і його колег розроблялисьіндустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологіяуправління.
Під впливом американської соціології в 60 – 70 –і роки активно формуваласьнімецька соціологічна школа. В 80 – 90рр ХХ ст. сферою особливого і постійногоінтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а вїї межах індустріальної соціології.
9. Становлення соціологічноїдумки в Україні.
Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідженняженевського гуртка українських учених у 80х роках ХІХ ст…, які друкувалися в часописи«Громада» (Женева) і в окремих виданнях. Серед відомих представниківукраїнських соціологів кінця ХІХ початку ХХ ст. є:
С.А. Подольський (1850 – 1891рр) – відомий укр. економіст і публіцист, якийвисунув ідею, що поряд з боротьбою за існування діє закон зростаннясолідарності. С.А. Подольському належить праця «Ремесла і хваброики наУкраїні», яку було опубліковано в Женеві. У ній вчений аналізує становищерізних груп робітників на Україні, їх відносини з працедавцями тощо;
М.П. Драгоманов (1841 – 1895) — відомий укр. політичний діяч вчений і публіцист;
Ф.К. Вовк (1847 – 1918рр) — етнограф, антрополог і політичний діяч – досліджував розвиток етнічних спільноті таких соціальних інститутів як наука,релігія, сім’я. Основна праця – «Студії з української етнографії та етнології».
М.І Зібер (1841 – 1888) – його соціологічні інтереси були зосередженнінавколо проблем суспільства, суспільного розвитку, історичної соціології.Основна праця Зібера «Вибрані економічні твори».
Праці з соціології належать багатьом укр. вченим та політичним діячам середних: М. Грушевський, І.Франко, С.С. Дністрянський, М. І Туган – Барановський таін.
За часів Радянської влади з середини 30х років з посиленням репресійвідбувається майже повне згортання соціологічних досліджень. Такий стан речей,по відношенню до соціології, тривав майже 30років. Лише в кінці 60х було виданопраці «Соціологія на Україні» Л.В. Сохань та збірник АН УСР «Філософія тасоціологія» В кінці 80х на початку 90х ставлення до соціології змінюється. В 1990рвідкривається інститут соціології в системі НАН, створюється Соціологічнаасоціація України. З 1998р починає виходити часопис «Соціологія: теорія,методика, маркетинг».
Нині соціологія знаходиться в пошуках власної автентичності, виробляє своюметодологічну базу, концептуальну схему та відповідний їм котигоріальнийапарат. В якості центрального поняття – громадянське суспільство, а сама соціологія розуміється як самостійна наука про соціальні спільноти – суб’єкти, механізмиїх становлення функціонування і розвитку.
10. Соціологія освіти.
Соціологія освіти виділилась в окрему галузь в 50 – 60і роки ХХ ст.
Соціологія освіти – галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірностіта функціонування освіти як соціокультурного інституту, її взаємодію з іншимиінститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси і соціальнуполітику у сфері освіти.
В предмет дослідження соціології освітивходять:
— проблеми соціального пізнання ісоціального виховання, функцій і розвитку системи освіти, освітньої політики;
— стан і динаміка соціально — культурних процесів у сфері освіти;
— закони, принципи, механізми,технології навчання соціокультурній дійсності;
— проблеми життєвого самовизначення,самореалізації і самоутвердження учнів та студентів;
— проблеми вибору учнями та студентамиморальних та інших цінностей життя, визначення свого місця в ньому, своговласного призначення;
— пошук джерел розкриттяпізнавальних можливостей особистості, її виховання та навчання в реальнихумовах життя людей;
— взаємодія системи освіти з іншимисферами життя, процеси, що виникають під час цієї взаємодії, вплив освіти нарозвиток людини, її підготовленість доподальшого суспільного життя.
Структура соціології освіти:
Теоретична соціологія освіти
Займається розробкою теоретико – методологічних проблем реформування освіти, взаємодії державної соціальної політики і громадського суспільства у сфері виховання підростаючого покоління, розробкою моделі освіти на ближчу і подальшу перспективу, визначення шляхів оптимізації освітньої системи тощо.
Прикладна (емпірична) соціологія освіти
Діагностика соціально – педагогічної ефективності різних типів стилів життя, традицій культури, форм соціального спілкування і взаємодії соціальних груп (дітей, вчителів, батьків тощо)
Експериментально – прикладна соціологія освіти
Спрямована на розробку нових соціально – педагогічних, соціально культурних центрів, форм і методів виховної роботи. Соціальної допомоги, педагогічної корекції, соціальної роботи на вулицях і дитячих майданчиках тощо.
11. Соціологія сім’ї.
Соціологія сім’ї – галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток іфункціонування сім’ї, шлюбно – сімейних відносин у конкретних культурних ісоціально – економічних умовах. Соціологія сім’ї зосереджує свою увагу нааналізі всієї сукупності важливих проблем, пов’язаних із сім’єю.
Предметом вивчення є:
– загальні основи та принципи шлюбу і сім’ї;
– взаємозв’язок сім’ї і суспільства;
– типи соціальних відносин характерних для сім’ї;
– фактори, що визначають чисельність і структуру сімейноїспільності;
– зв’язок сім’ї з іншими соціальними спільностями тасферами соціального життя;
– суспільні функції сім’ї, її структура та особливості яксоціального інституту і як малої соціальної групи;
– мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні тапсихологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню таподоланню внутрішньо сімейних конфліктів;
– інтеграція та дезінтеграція сім’ї;
– умови життя сім’ї, етапи життєвого циклу сім’ї та ін.
Сім’я –це об’єднання людей, зв’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю,об’єднання, що ґрунтується на шлюбі або кровній спорідненості.
Під структурою сім’ї розумієтьсясукупність відносин між її членами, включаючи крім родинних, систему моральних,духовних відносин, у тому числі відносини влади, авторитету та ін.
12. Соціологія релігії.
Соціологія релігії – галузь соціології,яка вивчає релігію і релігійність, функції релігії в суспільстві. Роль і вплив насуспільство релігійних організацій. Розрізняють два рівні соціології релігії: теоретичний,який охоплює вивчення релігії, як особливого соціального інституту,підсистеми суспільства, та емпіричний, якийвивчає релігійність соціальних, регіональних та соціально – демографічних групз використанням всіх методів конкретно – соціологічного аналізу.
Релігія – це складнесоціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренівсуспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв’язок зрозвитком суспільства – певної само відтворюючої системи, де один елемент пов’язаний з іншим.Слово походить від лат. Religio– і означає зв’язок. Процеси прогресивних змінабо занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодміннопозначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основурелігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивченнярелігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільнихфакторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тихчи інших релігійних ідей.
Головною соціальною функцією релігії є функцияілюзорно-компенсаторна. Релігія длявіруючого – насамперед компенсація (нехай навіть ілюзорна) усіх тягот йогоземного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райськогобуття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.
Релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури,вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягаєнасамперед у збереженні і закріплені віри у надприродне. Цьому завданнюпідпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, систематрадицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементівзагальнолюдської моралі. А оскільки Бог, за висловом Ф. Енгельса, євідображенням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має неякийсь надприродний, а людський, суспільний характер.
За певних історичних умов релігія виконує функціюінтегрування. тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальноїсистеми. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві,православ’я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати іпрапором соціального протесту, як це було, наприклад, із середньовічнимиєресями та сектами, з протестантизмом, прихильники якого в епоху йогозародження боролись проти феодальних порядків.
На рівні окремої релігійної організації релігіявиконує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців. Однак одночасно релігіярозглядає і протиставляє один одному послідовників різних релігій, щопростежується і в сучасному релігійному житті України.
Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв’язків між віруючими шляхом створення почуттявіросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті,сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітнихклерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.
В умовах сучасного суспільства релігія виконує,головним чином, ілюзорно-компенсаторнуфункцію. Зазначимо, що не будучипанівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуттявіруючих.
Щодо світоглядної, регуляторної та комунікативноїфункції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштабивизначаються особливостями конфесійних течій і категоріями віруючих, на яких,в свою чергу, впливає реальна дійсність.
Соціальні функціїрелігійних організацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійніорганізації включаються до загальної системи економічних, політичних та іншихсуспільних відносин і виконують безліч нерелігійних функцій.
13.Соціологія праці.
Соціологія праці та управління – це галузьсоціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудовудіяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистемусуспільства, його соціальні інститути, а також соціальні спільності в сферіпраці, соціально – трудові відносини і процеси та закономірності, форми іметоди цілеспрямованого впливу на них.
Соціологія праці вивчає багато різних проблем:співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальнихвідмінностей у трудових колективах ( тобто чому є підприємці, управлінці іробітники, які до того ж можуть стати безробітними), специфічні соціальніінтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвиткуколективів, попередження чи вирішення конфліктів в них.
Соціально –трудові відносини – це відносини, як складаються на виробництві міжпредставниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин актуалізуєтьсяяк відносини рівності чи нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями та робітниками та ін.).
Зайнятість–діяльність людини, пов’язана із задоволенням особистих і соціальних потреб, якає джерелом доходу.
Безробіття –соціальне явище,викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структуріекономіки, а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.
Праця – цілеспрямованадіяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага.Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людськогосуспільства, основну умову його життя.
Трудовийколектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства і йомупритаманний розподіл на групи.
Трудовийколектив як соціальна організація є різновидом соціального інституту і йомупритаманна управлінська ієрархія. Характерні ознаки трудового колективу:
– цільове призначення;
– ієрархічність;
– внутрішньо організаційний контроль;
– система соціальних позицій та статусів;
– кооперація зусиль що створює ефект синергії.
14. соціологія особистості.
Соціологія особистості – спеціальна соціологічна теорія, що досліджуєшироке коло питань взаємозв’язку особистості з суспільством, соціальнимиспільнотами і групами.
Предметом соціології особистостей є дослідження особистості, як соціального типу процесу їїформування і розвитку, її потреб і соціалізації.
«Особистість» — поняття, якевводиться для виділення, наголошення неприродної (надприродної, соціальної)сутності людини та індивіда, тобто акцент робиться на соціальному.
Особистість – інтегральна (цілісна)сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюєтьсяпротягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх тазовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.
Кожна людина, яка з’являється у світі, починає засвоювати людську культуру,набувати своєї особливості, входити в суспільство, самоутверджуватись середінших людей і ставати особистістю. Формування особистості є результатомвключенності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєннянею соціальних функцій, а також усвідомленості нею своєї приналежності досоціуму.
Складний, тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв’язківта відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоюєзразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішноїдитєдіяльності у даному суспільстві називаєтьсясоціалізацією.
Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. Впроцесі соціалізації формуються основні властивості особистості, якізабезпечують її життєдіяльність у суспільстві.
Рівні соціалізації:
– об’єктивна (соціально – економічна) в результаті якоїлюдина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;
– &nb