Реферат на тему:
“Пакистан”
(економіко-географічна характеристика)
Пакистан (Pakistan) – держава у північній частині південноазійського субконтиненту. На заході межує з Іраном, на північному заході – з Афганістаном, на північному сході і сході – з Індією, на півдні омивається Аравійським морем.
Територія – 807 тис. кв. км.
Населення – понад 143 млн. осіб, щорічний приріст оцінюється в 2,8%.
Столиця – Ісламабад (0,5 млн. осіб). Це порівняно молоде місто (до 1959 року столицею було місто Карачі), планувальне рішення якого розроблялося відомим грецьким архітектором А. Доксиадісом. Ісламабад поєднує риси як сучасного європейського міста, так і елементи традиційної пакистанської архітектури.
Великі міста: Лахор, Равалпінді, Хайдарабад, Карачі, Пешавар. У містах Пакистану проживає близько 30% населення. Всі вони, як правило, мають окремі спільні риси. Є традиційне "східне" місто, що виникло багато століть тому і оточене стіною з ворітьми. Дуже вузькі вулиці, зазвичай без тротуарів, заповнені пішоходами, велосипедистами, возами. Життя концентрується навколо запорошеного базару, обліпленого незліченними дрібними крамничками. Центральні, сильно переущільнені квартали поєднують житлові, адміністративні, культурні, ділові та інші функції. Поза міськими стінами у великих містах в колоніальний період виникли кантонменти – квартали з казармами військових частин, під захистом яких розміщувалася англійська колоніальна адміністрація, а також будівлі великих європейських торговедьних фірм. Пізніше в кантонментах поселилася місцева знать.
Державна мова – урду; англійська використовується як офіційна. (60% населення розмовляє мовою панджабі, 16% – пушту, 12% – сіндхі).
Грошова одиниця – пакистанська рупія.
Офіційний календар – григоріанський. Використовуються також мусульманський місячний календар (місячна хіджра) і календарі інших систем.
Найвища точка Пакистану знаходиться в горах Каракорум – гора К2 (Годвін-Остен) (8611 м). Це друга вершина в світі після Евересту.
Пакистан – член ООН, ГАТТ/СОТ, МОП, МВФ, ВООЗ.
Загальна характеристика економіки
До 1947 року формування господарства на територіях, що нині входять до Пакистану, відбувалося в рамках колоніальної Індії. Внаслідок тривалого панування англійського імперіалізму країна до часу утворення суверенної держави мала дуже низький рівень економічного розвитку. Підчас розподілу колишньої Британської Індії до Пакистану відійшли райони, більш відсталі у промисловому відношенні.
В умовах незалежності Пакистан
Продовольчий магазин
досягнув певних успіхів в економічному розвитку, однак все ще залишається слабко розвинутою аграрною країною з багатоукладним господарством. Провідне становище займають приватнокапіталістичні і державно-капіталістичні утворення, але кількісно переважають дрібнотоварний і дрібно-капіталістичний устрої, а в ряді периферійних районів зберігається натурально-патріархальний устрій.
За 1949/50-1969/70 рр. середньорічний темп приросту ВНП країни в сучасних кордонах становив 4,6%, у 1971/72 рр. він знизився до 0,9%, в 1972/73 рр. збільшився до 6,5%, а в 1973/74 – на 6,1%. Нині національний доход на душу населення оцінюється приблизно в 120 доларів США.
Внаслідок відокремле території Бангладеш в скрутному становищі опинилисяокремі галузі промисловості, які раніше постачали продукцію на ринок Східної Бенгалії, а згодом були переорієнтовані на зовнішній ринок.
З метою стабілізації економічного становища і посилення ролі державного сектора в економіці країни уряд провів ряд економічних і адміністративних реформ, у тому числі націоналізацію банків і страхових компаній, ряду провідних підприємств важкої промисловості, маслоробень, морського судноплавства; взяв в управління держави торгівлю нафтою і нафтопродуктами, експорт бавовни.
Було розпочато проведення аграрної реформи. Робляться спроби перегляду принципів економічного розвитку в напрямку індустріалізації країни і максимального використання природних, особливо енергетичних, ресурсів. Держава здійснює економічну політику і вживає окремих заходів щодо економічного розвитку, виходячи з існування в країні змішаної економіки.
Основні галузі господарства залишаються в приватному секторі. Провідні позиції в економіці займають монополістичні групи, яким належать найбільші промислові підприємства (82% інвестицій у велику промисловість), торговельні і будівельні компанії.
Уряд заохочує іноземні інвестиції в різні галузі господарства, вдається до іноземних позик і кредитів.
У ряді галузей сильні позиції зберігає англійський капітал, після якого за розмірами іноземних інвестицій іде американський, японський і німецький.
Сільське господарство
Незважаючи на проведення ряду аграрних реформ і стимулювання капіталістичних відносин у сільському господарстві, в аграрному секторі країни подекуди зберігаються пережитки феодалізму – поміщицьке землеволодіння і дрібне селянське землекористування на умовах різної, іноді кабальної, оренди. Це є головною причиною відсталості цієї галузі господарства.
Аграрна реформа спрямована в основному на обмеження розмірів земельної власності, зокрема передбачається зниження земельних володінь з 200 до 60 га зрошуваної і з 400 до 120 га незрошуваної землі.
Оброблювана площа становить близько 20 млн. га (у тому числі рілля 14,5 млн. га), або 24% території країни, ліс – 2,3 млн. (2,8%), а землі, непридатні для сільськогосподарського використання – 46 млн. га (57,4%). Оскільки на оброблюваних землях можна дво збирати рожаї на рік, фактично посівна площа становить 16 млн. га.
Землеробство – основна галузь сільського господарства. Обробляють культури весняних (раби) і осінніх (кхариф) жнив. До першої відносяться головна продовольча культура – пшениця, яку сіють скрізь, а також грем, ячмінь, олійні. До других – рис, площа і виробництво якого в останні роки істотно розширилися (в основному на засолених поливних грунтах Сінда), бавовна – найважливіша технічна культура, а також цукрова тростина і кукурудза. На неполивних землях у посушливих районах вирощують просяні культури – джовар, баджру тощо. Зростає значення тютюну, різних овочевих (цибуля, картопля, перець) і садових (манго, цитрусові, фінікова пальма, абрикоси) культур, арахісу.
Тваринництво має другорядне значення. Переважає тяглова худоба, хоча в останні роки в передмісті розвивається м’ясне і молочне тваринництво. У посушливих районах розвиндте кочове скотарство (вівці, кози, верблюди).
Рибальство в основному прибережне.
Промисловість
Від колоніального періоду Пакистану дісталося кілька десятків невеликих текстильних фабрик, цукрових заводів, млинів, механічних майстерень. За роки незалежності силами національного приватного і державного капіталу було створено порівняно значну легку промисловість і закладено основи важкої промисловості. Середньорічні темпи приросту перевищили 10% у фабрично-заводській промисловості.
Добувна промисловість і енергетика.
Гірничовидобувна промисловість дає всього 0,5% ВНП. Найбільше значення має видобуток природного газу, на частку якого припадає 35% споживаної енергії.
Основні газопромисли пов’язані трубопроводами з великими промисловими центрами. Видобуток нафти (район Дхуліян), яку переробляють на заводі в Равалпінді, задовольняє лише 15% потреб країни, нафтопереробні заводи в Карачі працюють на імпортній нафті.
У невеликій кількості добують вугілля, кам’яну сіль (Соляний хребет), гіпс (Сибі), а також хроміти (район Хіндубаг), що йдуть переважно на експорт.
Енергетика
Енергетика – одне з слабких місць економіки, незважаючи на високу потужність електростанцій. Перша атомна електростанція знаходиться поблизу Карачі (132 Мвт). Велику частину електроенергії дають ГЕС в системі р. Інд, з яких найбільшими є Мангла (300 Мвт), Малаканд, Расул, Тарбела.
Обробна промисловість.
У харчовій промисловості значне місце належить цукровому виробництву. До середини 1974 було 24 цукрових заводи, в основному в Пенджабі, Сінді, які переробляли близько 1/3 врожаю цукрової тростини, решта йде на ремісниче виробництво коричневого цукру.
Хімічна промисловість
Хімічна промисловість орієнтована переважно на обслуговування сільського господарства. Виробництво хімічних добрив задовольняє більше ніж половину потреб сільського господарства країни. Розвинута цементна промисловість. Є декілька заводів гумотехнічних виробів, скляних та інш.
Транспорт.
Залізниці, що належать державі – важливий вид транспорту. До 1974 р. їх довжина станови – 8810 км.
Головна магістраль пролягла по долині Інду і з’єднує провідні промислові центри з морським портом Карачі.
Мережа автомобільних доріг понад 35 тис. км, у тому числі вищого класу – 19 тис. км.
Швидко зростають автомобільні вантажні перевезення. Зовнішні зв’язки здійснюються в основному морем.
Національний торговий флот, націоналізований в 1974 році, не забезпечує потреб країни. Велика частина морських перевезень здійснюється іноземними судноплавними компаніями. Вантажооборот порту Карачі 10,5 млн. т. Швидко збільшуються внутрішні і міжнародні авіаційні перевезення; функціонує пакистанська авіакомпанія. Карачі – великий аеропорт міжнародного значення.
Основні економічні показники:
річний доход на душу населення – 429 доларів США; ВВП – понад 40 млрд. дол. США; за підсумками 1997/1998 фінансового року темпи приросту ВВП становили близько 5,4%.
Зовнішній борг перевищує 27 млрд. дол. США. Зовнішньоторговельний дефіцит становить 1,5 млрд. дол. США. Пакистан входить в число найактивніших позичальників міжнародних фінансових організацій (щороку близько 2 млрд. дол.). Найбільшим джерелом зовнішніх позик є Консорціум з допомоги Пакистану (об’єднує ряд західних держав і міжнародних фінансових організацій).
Щорічний держбюджет становить близько 15 млрд. дол. (дефіцит 4,7%). На поточні непродуктивні витрати щорічно витрачається близько 80% бюджетних асигнувань, у т.ч. на оборону – 24% (3 млрд. дол.). Останнім часом економіка переживає період інтенсивного переходу від держрегулювання до розгортання процесів, орієнтованих на вільний ринок. Зростає роль великих фінансово-промислових груп.
Промисловість забезпечує менше ніж третину ВВП. Відносно розвинуті: текстильна, шкіряна, харчова, хімічна, цементна, сталеливарна, нафтопереробна, газова та інші галузі. Виробництво електроенергії, сталі, нафти і нафтопродуктів, а також добривнині зосереджене в основному в держсекторі (близько 50% промислової продукції).
Для зовнішньої торгівлі, обсяг якої коливається до 12 млрд. дол., характерний хронічний дефіцит.
Експортуються бавовна, рис, риба і рибопродукти, бавовняні тканини, спортивні товари, килими, шкіра і шкіргалантерея, одяг тощо.
Імпорт: нафта і нафтопродукти, промислова сировина і обладнання, рослинні масла, чай, хімікати, добрива тощо.
Провідні торговельні партнери: Японія, Саудівська Аравія, США, Великобританія, ФРН, Південна Корея.