Зміст
Вступ
1. Підготовка дітей до навчання в школі як психолого-педагогічнапроблема
1.1 Поняття готовності дітей до навчання в школі
1.2 Характеристика складових готовності дітей до шкільного навчання
1.2.1 Розумова готовність
1.2.2 Психологічна готовність
1.2.3 Фізична готовність
2. Розв’язання проблеми наступності в сучасній початковій школі
2.1 Досвід масової школи і передовий педагогічний досвід
2.2 Результати експериментального дослідження і його ефективність
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
З прийняттям Закону України „Про загальнусередню освіту” перед освітянами постало серйозне завдання — з вересня2001 року вони повинні були готувалися до того, що до школи прийдутьпершокласники-шестилітки, які навчатимуться за новим 12-річним терміномнавчання. Перші випробування витримали школи І ступеня. Враховуючи, що вже бувдеякий досвід у навчанні першокласників-шестиліток у чотирирічній початковійшколі раніше, на цьому шляху не було великих несподіванок. Але не можна нерахуватися з тим, що цей досвід мали, по-перше, не всі школи (приміром, уХаркові число першокласників-шестиліток сягало тільки 7—8 %, а у 2000 році неперевищувало 3% порівняно з числом першокласників-семиліток); а, по-друге, —навчання цих дітей, як правило, організовувалося на базі дитячих дошкільнихзакладів.
Отже, школі все ще належить вирішити питанняпро створення відповідних умов для навчання шестилітніх учнів з урахуваннямпсихофізіологічних особливостей цього віку. Відомо, що вступ до школи —переломний момент у житті дитини, який пов’язаний з новим типом стосунків зоточуючими дорослими, новими формами діяльності, серед яких провідною стаєнавчальна.
Успішне вирішення завдань щодо розвиткуособистості дитини, підвищення ефективності навчання багато в чому визначаєтьсятим, наскільки правильно враховується рівень підготовленості дитини дошкільного навчання.
Кожний віковий етап характеризуєтьсяособливим становищем дитини у системі прийнятих в даному суспільстві відносин.Відповідно до цього життя підростаючої особистості заповнене специфічнимзмістом: своєрідними взаєминами із людьми, що їх оточують і особливою,провідною для даного етапу розвитку діяльністю — грою, навчанням, працею. На кожномуетапі існує певна система вправ, якими користується дитина, і обов’язків, які вонаповинна виконувати.
Молодший шкільний вік — значний період урозвитку дитини, адже вона приступає до систематично організованого навчання,що повністю змінює її спосіб життя, статус поведінку. Проте перехід досистематичного навчання викликає в учнів певні труднощі, адже школа з першихднів ставить перед дитиною ряд завдань, які не пов’язані із безпосереднім їїдосвідом.
Першокласникові все видається складним,навіть елементарне вміння зосереджено слухати відповідь однокласника, поясненнявчителя, йому важко адекватно оцінити результати своєї діяльності, сплануватидії.
Справжній вчитель не буде вимагати від учнятого, чого він попередньо не пояснив. Проте багато педагогів з перших днівнавчання вимагають від дитини старанності, уважності, відповідальності, тобтотих навичок, якими не завжди володіє учень. Отже, виникає необхідність упроведенні адаптаційного навчання, на якому в ігровій формі дитиніповідомляються шкільні правила. Необхідні для успішного виконання навчальноїдіяльності
Не варто переконувати передову педагогічнугромадськість у тому, що таке навчання потрібне, адже 40% дітей мають труднощіпри переході до шкільного навчання. Шкільна дезадаптація — це стрес, соматичніпорушення, висока тривожність, страх перед школою. Завдання вчителів зробитигак, щоб із перших днів перебування в школі дитина жила з радісним серцем іслово „школа” асоціювалося для неї зі словами „друзі”, „весело”,„вчителька”, „цікаво”, „класно”.
Отже, метою нашої курсової роботи єдослідити психологічні особливості дитини шестирічного віку, її готовності донавчання та розглянути досвід масової школи та передовий педагогічний досвід.
Об’єктом дослідження є вікові особливостідітей шестирічного віку. Предметом вивчення нашої роботи є проблема готовностіучнів-шестиліток до навчання в школі.
Для того, щоб реалізувати мету дослідженнянам необхідно розв’язати наступні завдання:
1. Проаналізувати педагогічну тапсихологічну літературу по даній темі.
2. Дати визначення поняття готовності дітейдо навчання в школі.
3. Охарактеризувати складові готовностідітей до шкільного навчання, а саме розумову, психологічну та фізичнуготовність.
4. Дослідити проблему наступності в сучаснійпочатковій школі.
5. Розглянути досвід масової школи тапередовий педагогічний досвід. Курсова робота складається із вступу та двохрозділів, висновку, списку використаної літератури.
У першому розділі розкривається поняттяготовності дітей до навчання в школі, а також подається характеристикаскладових готовності дітей до шкільного навчання, а саме розумової,психологічної та фізичної готовності.
Другий розділ присвячений розв’язаннюпроблеми наступності в сучасній початковій школі.
1. Підготовка дітей до навчання в школі якпсихолого-педагогічна проблема
1.1 Поняття готовності дітей до навчання вшколі
В сучасній науці не існує єдиного й чіткоговизначення поняття „готовності” або „шкільної зрілості”. Однітрактують це поняття як оволодіння вміннями, знаннями, мотивацією та іншиминеобхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковимихарактеристиками (Анастазі А.). Інші визначають шкільну зрілість як досягненнятакого ступеня в розвитку дитини, за яким вона стає здатною брати участь ушкільному навчанні (Шванцара І.); або як сукупність певного рівня розвиткурозумової діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до вимушеної регуляціїсвоєї пізнавальної діяльності та до соціальної позиції школяра (Божович Л.).
На наш погляд, О.Запорожець найбільш чітко ймістко визначив поняття готовності до навчання в школі [14]. Це має бутицілісна система взаємопов’язаних якостей дитячої особистості, яка потребуєособливої мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичноїдіяльності й певного ступеня сформованості механізмів вольової регуляції.
Як відомо, до школи приходять діти з різнимрівнем розвитку, а тепер ще й з різним рівнем підготовки до навчання. Вчителівідзначають, що першокласників, які виховувалися в сім’ї і не отримали ніякоїпідготовки перед школою, відрізняють надмірна рухливість, нестійка увага,відсутність елементарних навичок самообслуговування. Це свідчить про те, щоінформаційна модель навчання і виховання (монологічна мова, читання), яка єпровідною в багатьох родинах, не сприяє ані розвитку, ані знанням дітей.
Шкільне навчання потребує від дитини уміньпрацювати за зразком і самостійно, слухати та сприймати навчальний матеріал, атакож організаційних навичок. Ось чому підготовка дитини до шкільного навчання маєздійснюватися на рівні комплексного впливу на всі відомі аспекти формуванняособистості (сенсорне і розумове виховання, морально-етичне, трудове, фізичне,художньо-естетичне). Діяльність дитини — це основний фактор її розвитку.
Початкова ланка освіти покликана забезпечитиподальше становлення особистості дитини, цілеспрямований вияв і розвитокздібностей, формування вміння і бажання вчитися, створити умови для ЇЇсамовираження в різних видах діяльності, оволодіння основами здорового способужиття, збереження духовного здоров’я. Одним із основних засобів виконання цьогозавдання є створення соціально-побутових умов і комфортного середовищаперебування молодшого школяра в школі.
Щоб зберегти самоцінність дитинства таполегшити адаптацію до шкільного навчання, в початковій ланці маютьвраховуватися та продовжуватися характерні для дошкільного віку моменти:використання мотивів ігрової поведінки, цілеспрямований розвиток сенсорнихпроцесів: чутливості слуху, вправності руки, гостроти зору.
Початкова освіта буде повноцінною, якщо спиратиметьсяна добре розвинену ігрову діяльність дітей, пріоритетне розв’язання виховнихзавдань, добре розвинені усне мовлення й уяву, рухову і просторову координацію,достатню для навчання саморегуляцію поведінки.
1.2 Характеристика складових готовностідітей до шкільного навчання
1.2.1 Розумова готовність
Готовність дитини до навчання визначаєтьсяне обсягом знань, що вона має, а тим, наскільки у неї розвинута розумовадіяльність, тобто вміння аналізувати предмети, що сприймаються, порівнювати їх,систематизувати, групувати, узагальнювати. Саме вміння здійснювати цімисленнєві операції забезпечує дітям свідоме засвоєння знань і водночасподальший розумовий розвиток.
Розумовий розвиток дитини можна простежити утрьох площинах:
1) що дитина знає, її світогляд, яка картинасвіту у неї склалась на кінець дошкільного дитинства;
2) на якому рівні розвитку перебуваютьрозумові здібності, пізнавальні процеси дитини: сприймання, пам’ять, мовлення,мислення, уява, увага; на що спрямовані її інтереси; до чого має нахили,здібності;
3) наскільки дитина оволоділа деякиминавчальними навичками -читання, лічби, письма, організованості тощо.
Зрозуміло, що у загальній картині розумовогорозвитку ці показники взаємопов’язані. Усі діти 5-6 років мають певні спільніознаки розумового розвитку і разом з тим кожна дитина за кожним з цихпоказників має виразні індивідуальні відмінності, які найбільше залежать відтих умов, в яких росте і розвивається дитина.
Дослідники вважають, що понад 80 % тихзнань, які має доросла людина, засвоюються в дошкільному віці [18].
Отже, дошкільний вік — особливий щодорозумового розвитку дитини і людини. Саме в епоху дошкільного дитинствабурхливо розвиваються всі пізнавальні процеси: сприймання, пам’ять, мовлення, мислення,фантазія, починають розвиватись основні здібності, інтереси.
Знання, безперечно, є важливим показникомрозумового розвитку дитини чи дорослої людини. Але про високий рівень розвиткуможна говорити тільки в тому випадку, коли знання дитина здобуває самостійно,коли будуються заняття, гра, праця чи навчання дитини так, що створюються умовидля розвитку її власних пізнавальних можливостей, здібностей, пізнавальнихпроцесів — сенсорики (відчуттів та сприймань), пам’яті, мовлення, уяви,мислення, уваги.
Всі ці процеси розвиваються у певнійпослідовності — від практичного розуму до теоретичного і, водночас, укомплексі, тобто ті, що вже розвинулись, є підґрунтям для розвитку складніших.
У розумовому вихованні потрібно передбачитипевний ланцюжок процесів. Видатний дослідник проблем розвитку дитиниО.В.Запорожець писав, що розум розвивається як будівля: поверх за поверхом[16]. Якщо котрийсь поверх опустили, будівля буде хисткою. Такі ж прогалинибувають у розумовому розвитку, що виявляється у його поверховості (знає, але нерозуміє), недієвості тощо.
Важливою складовою готовності до навчання єпізнавальна активність. Діти, у яких ця активність розвивається своєчасно інормально, нерідко докучають дорослим запитаннями на кшталт „Що це’?”,„Чому?” та ін. Така своєрідна допитливість дітей і задоволення їїдорослими стимулюють розвиток дітей, сприяють формуванню осмислених знань,тобто таких, якими діти здатні самостійно користуватися в нових для нихситуаціях, розв’язувати нові побутові і навчальні завдання.
Відомо, що не у всіх дітей, котрі приходятьдо школи, сформовані ті розумові властивості, які забезпечують їм подальшеуспішне набуття знань і навичок. Ці діти зазнають великих труднощів як упроцесі засвоєння знань, так і під час їх застосування. Несформованість розумовоїдіяльності веде до формального засвоєння знань, які характеризуються поверховістю,недостатньою гнучкістю. Такі знання неміцні, вони швидко забуваються.
Отже, у багатогранному процесі підготовкидітей до школи чільне місце займає розвиток їхньої розумової діяльності і пізнавальноїактивності. Якщо дитина вміє читати, це ще не означає, що вона вже підготовленадо школи. Більш значним показником цього є розуміння прочитаного абопрослуханого: вміння встановлювати причиново-наслідкові зв’язки в описанихявищах, відповісти на запитання з приводу прочитаного, міркувати.
Розвиток розумової діяльності дошкільниківзазвичай здійснюється в процесі гри, проте гра при цьому має бути спрямована нарозвиток певних мисленнєвих дій.
Великої уваги в роботі з дошкільникамипотребує така важлива мислительна операція як порівняння, бо саме воно лежить воснові пізнання. Впізнати якийсь предмет означає віднести його до якоїськатегорії.
Ще К.Д.Ушинський говорив, що якби мизустрілися з предметом, який не могли б ні з чим порівняти і ні від чоговідрізнити, ми не могли б його впізнати [16]. Порівняння нерозривно пов’язане зіншими мисленнєвими операціями: аналізом — виділенням окремих частин, ознакпредмета і синтезом — поєднанням їх. Адже щоб порівняти предмети за якоюсьознакою, треба виділити її в об’єктах, які порівнюються. Таким чином, навчаючидітей порівнювати, ми водночас навчаємо їх виділяти і зіставляти певні ознакипредметів.
Розвиваючи у дітей уміння порівнювати, їхпотрібно привчати робити це послідовно. Вони мають зрозуміти, що порівнянняздійснюється у певному порядку. Якщо, наприклад, порівнюються ляльки, тоспочатку треба роздивитися волосся, обличчя, далі — руки, одяг, ноги, взуття,його розмір. Порівняння у певній послідовності забезпечує дитині співвідноснийаналіз усіх виділених ознак.
Розвиток аналізу, порівняння забезпечує удошкільників формування більш складних мисленнєвих операцій класифікації та узагальнення,тобто об’єднання предметів і явищ у групи, класи на основі загальних ознак.Наприклад, овочі ростуть на городі, фрукти — це плоди, які ростуть у саду надеревах. Складність цього процесу полягає в тому, що предмети поєднуються зазагальними, істотними ознаками, які не збігаються із зовнішніми. Кожен предметмає різні ознаки, за якими він може бути віднесений у ту чи іншу групу.Наприклад, є зошити для письма, математики, малювання. Щоб віднести конкретнийзошит до якоїсь категорії, необхідно виділити певну ознаку.
Дошкільники, групуючи предмети, частоспираються на зовнішні, видимі ознаки і тому класифікують їх неправильно.Враховуючи те, що правильність узагальнення забезпечує формування у дітейправильних понять про навколишній світ, розвитку цієї операції має приділятисябагато уваги. З цією метою доцільно використовувати різні ігри.
Наприклад, дітям пропонуються 16 малюнків, зяких можна утворити вісім пар за родовими ознаками (стіл, ліжко, штани,сорочка, корова, кінь, яблуко, груша, черевики, чоботи, машина, автобус,морква, огірок, дуб, береза). Треба знайти пару до кожного малюнка. Коли малятавиконають завдання, вихователь просить назвати узагальнюючим словом кожну пару.Якщо комусь із дітей завдання видається складним, вихователь одну групу називаєсам. Вихователь може підготувати багато варіантів цієї гри, виходячи з наявногов нього матеріалу.
Доцільно міняти принцип групування, щоб дітирозуміли, що між предметами існують різні зв’язки. Так, можна запропонуватизображення предметів, які поєднуються за функціональними зв’язками.
Розвиток класифікації й узагальнення у дітейкраще відбувається, коли їх навчають бачити кілька ознак у предметах, за якимиїх можна поєднувати. Наприклад, завдання, що передбачає групування предметів зурахуванням двох ознак — функціонального призначення і розміру. Діти маютьвибрати серед малюнків, зображених на окремих картках, відповідні за змістом ірозміром до тих, які подані на великій картці. Цій меті добре слугують такіігри. Вихованцям пропонують окремі малюнки, на яких зображені корова, кінь, свиня,коза, заєць, миша, тигр, лев, ведмідь, курка, качка, гусак, горобець, ластівка,індик, ворона, снігур. Вихователь пропонує дітям поділити малюнки на дві групи,назвати одним словом кожну групу. Малята маючи уявлення про тварин і птахів,роблять це без труднощів. Далі вихователь дає дітям малюнки, яких зображенілише тварини і просить розкласти і на дві групи, але не пояснює як. Діти маютьвідокремити диких тварин од свійських. Якщо діти самостійно не впораються зцим, можливі різні види допомоги:
1) вихователь сам кладе тигра в один бік,корову — — в інший і пропонує дітям групування самостійно — це наочна допомога;
2) вихователь просить дітей пригадати, якітварини де живуть ця допомога передбачає актуалізацію знань.
Після цього аналогічно використовуютьсямалюнки із зображенням птахів. Діти мають перш зі все поділити їх на диких і свійських.
Такі ігри, формуючи вміння узагальнюватипредмети за різними ознаками, водночас уточнюють, збагачують знання дітей,готуючи їх до навчання.
Розвиток розумової діяльності передбачаєформування у дітей уміння міркувати, розмірковувати, бачити причиново-наслідковізв’язки у явищах. Цей процес успішно відбувається тоді, коли вихователь непросто повідомляє вихованцям нові знання, а ще й активізує їхнє мислення,спонукаючи дітей використовувати свої знання про знайомі їм явища для поясненнянових. Така активізація здійснюється у процесі бесіди. Вихователь, наприклад,запитує дітей: „Подумайте і поясніть, чому весною в річці дуже багатоводи?” Якщо діти одразу не можуть відповісти, вихователь додатковимизапитаннями допомагає їм відтворити знання про сніг, весну. Зрештою, дітям стаєзрозумілим явище, про яке їх запитували.
Запитання, які потребують від дітейміркування, можуть бути різні, але всі вони мають бути спрямовані наактивізацію наявних у них знань. Наприклад, з чого проростає рослина? Який транспортназивають водним? Який наземним? Який повітряним? Чому у воді м’яч не тоне, акруглий камінь тоне? Чи стане снігова баба теплою, якщо її вдягнути в шубу? Чимживляться пташки, які на зиму відлітають в теплі краї? Чому повітряна кулькавелика, але легка? Чому калюжі після дощу влітку швидко зникають? Чому весноюсніг починає танути? Чи ростуть дерева взимку? Чому, коли букет ставлять увазу, туди наливають воду? Чому у качки є перетинки між пальцями, а в куркинемає?
Багатий матеріал для розвитку розумовоїдіяльності дає робота з малюнками. Завдання тут можуть бутинайрізноманітнішими, але найдоцільнішими для розвитку мислення є такі, де дітямтреба розмірковувати, розкривати причиново-наслідкові зв’язки в зображенихподіях, пояснювати їх.
Прикладом одного з таких завдань євстановлення послідовності малюнків. Такі завдання спочатку виконуються здопомогою експериментатора, поступово малята роблять це самостійно.
Доцільними є завдання на порівняння сюжетнихмалюнків (схожих за сюжетом).
Роботу за цими малюнками краще проводититак. Спочатку діти складають розповідь за однією серією малюнків, післярозповіді вони можуть придумати назву до неї. Далі така сама робота проводитьсяза другою серією малюнків і лише після цього малята одержують завдання порівнятималюнки, знайти, чим вони схожі, чим відрізняються.
Отже, щоб дитина добре й охоче вчилась, їймає бути цікаво, будь-яка справа має її захоплювати, бути потрібною, даруватирадість, насолоду, естетичне задоволення, розкривати моральний сенс тої чиіншої роботи.
Тобто розумове виховання від самого початкумає бути спрямованим на виховання особистості дитини, на прилучення дитини донайважливіших людських вартостей.
1.2.2 Психологічна готовність
Вчителям важливо усвідомлювати, що рівеньпсихологічної готовності кожної дитини до навчальної діяльності у шкільнихумовах важливий чинник успішної адаптації і подальшої ефективної навчальноїдіяльності.
Відомі дослідники Г.С.Костюк, О.В.Запорожецьнаголошували, що розвиток дитини має певну послідовність і логіку [16]. Його неварто штучно пришвидшувати, форсувати, але дуже важливо у кожний періодзабезпечувати такі умови, у яких найповніше розвивалися б саме ті психологічніздібності, якості, процеси, які є характерними для даного віку. Тобто, готуючидитину до школи, не варто дбати про штучну акселерацію її розвитку. Доцільносприяти ампліфікації, тобто якнайповнішому розвитку і збагаченню тихпсихологічних функцій, які є специфічними саме для цього періоду, які в цьомуперіоді виникають, закладаються, розвиваються, формуються.
Однією з важливих складових психологічноїготовності дитини до навчання у школі є мотиваційна готовність.
Серед мотивів вступу дитини до школи можна визначити:соціально-рольові мотиви та мотиви навчання. Мотиви вступу дитини до школи „Яхочу ходити до школи”Соціально-рольові мотиви „Я хочу бути школярем” Мотиви навчання „Я хочу вчитися” Престижний (підвищення свого соціального статусу „дошкільник — школяр”, реалізація бажання стати дорослим) Пізнавальний (потреба у нових враженнях від набуття знань у нових умовах — шкільних) Спілкування з однолітками (особливо для дітей, що не відвідували дитячий садок) Навчання заради навчання (так потрібно, всі вчаться, тобто виконують цю діяльність без задоволення або без інтересу до предмета, що вивчається; домінує почуття обов’язку) Виконання вимог батьків (батьки сказали, що це необхідно для мене) Одержання бажаного результату у вигляді певної оцінки (бути відмінником, похвала батьків) Для соціальної ідентифікації (не відставати у виконанні соціальних ролей від однолітків, усі друзі йдуть до школи і я також) Для досягнення певної мети у майбутньому, розуміння ролі навчання в одержанні професії (хочу бути банкіром, як тато, а тому потрібно вчитися) Виконання загальноприйнятих норм (діти шести років мають іти до школи) Для самовдосконалення (бути розумним і культурним, розв’язувати складні проблеми) Зовнішні атрибути шкільного життя (гарний портфель, зошити тощо) /> /> />
З домінуванням яких мотивів:соціально-рольових (я хочу бути школярем) чи мотивів навчання (я хочу вчитися)діти краще адаптуються до шкільних умов?
За спостереженнями психологів діти здомінуванням соціально-рольових мотивів навчання успішніше адаптуються дошкільних умов, бо вони вже мають „внутрішню позицію школяра”, що дає їмзмогу без труднощів виконувати вимоги вчителя. Але якщо вчитель з перших уроківне почне формувати інші мотиви навчання, крім соціально-рольових, то можевиникнути проблема, коли дитина „награвшись у школу” відмовиться йти донеї.
У психологічній літературі (П.М.Якобсон,Л.І. Божович, Г.І. Щукіна, А.К.Маркова, М.И.Боришевський, М.Т.Дригус)розрізняють дві групи мотивів, які характеризують спрямованість школяра нанавчальну діяльність, на різні її сфери [5]:
а) пізнавальні мотиви, пов’язані зі змістомнавчальної діяльності і процесом навчання;
б) соціальні — з різноманітними соціальними стосункамишколяра: учителем, однолітками, батьками.
Бажання дитини мати певний соціальний статусяк один із провідних мотивів вступу до школи, що визначає її готовністьвідвідувати школу та почати вчитися (не вчитися взагалі — а вчитися саме ушколі, приймаючи шкільну систему організації процесу пізнання). Але як довготакий мотив має стимулювати навчально-пізнавальну діяльність? Само собою недовго.
Тільки дитина звикає до зовнішніх атрибутівшкільного життя, самостверджується у новій соціальній ролі, досягнувши новогостатусу у суспільстві („Я вже учень”), швидко розуміє, що для підтримкицього статусу вже нічого робити не потрібно (вона розуміє, що і добревстигаючий учень і невстигаючий — все одно учні — статус не змінюється).
Психологи стверджують, що у цей періодзбільшується кількість дітей, котрі мотивують свою навчальну діяльністьпочуттям обов’язку, та зменшується кількість тих, які вчаться з інтересом.Реальнодіючими мотивами стають позитивні оцінки чи похвали з боку дорослих.Заради цього дитина готова старанно виконувати завдання вчителя.
Головне завдання педагогів — зробити працюшколяра джерелом розумового задоволення і духовної радості, зазначав Ян АмосКоменський, дитина має відчути, що навчання — це не тільки обов’язок [5]. Саметому з перших днів перебування шестилітніх учнів у школі вчитель має подбатипро те, щоб відвідування школи для дитини не було обтяжливим, щоб ученьформував пізнавальний мотив навчання, який домінував би у подальшому навчанні.
1.2.3 Фізична готовність
Фізична готовність означає, що за своїмфізичним розвитком і станом здоров’я дитина спроможна витриматинайрізноманітніші навчальні навантаження. Відомо ж бо, на початковому етапіпершокласник важко звикає до шкільного режиму — тривалості уроків, необхідностізберігання протягом певного часу нерухомої пози, незвичного дозуванняінтелектуальної роботи. Стомлюються малі учні й від зусиль, які потребують зосередженняуваги, пам’яті. Ясна річ, переваги міцного здоров’я над ослабленим туточевидні.
Нормально розвинуті здорові діти доситьшвидко пристосовуються до нових умов: виявляють належну працьовитість, легковідновлюють сили після короткого спочинку. Ослаблені ж і з вадами здоров’яшвидко втомлюються, сильніше виснажуються. І хоча поступово всі призвичаюютьсядо шкільного режиму, навчаються працювати певний чином, але одним це даєтьсянабагато легше, ніж іншим.
Які ж діти можуть виявитися неготовими дошколи? Це ті, які при народженні перенесли внутрічерепну травму або асфікцію.Навчальне навантаження негативно позначається на стані нервової системи. Вонисхильні до конфліктів, упертості, непослуху, мають погану пам’ять, слабкуувагу, важко сприймають новий матеріал без повторних пояснень і часто не встигають.Зрозуміло, до таких дітей має бути особливо чуйне ставлення. Батьки, однак,часом не усвідомлюють цього й будь-що домагаються від них хороших (чи поганих)оцінок. У ряді випадків фізична „незрілість” дітей з порушеннямцентральної нервової системи запізнюється на рік-два, і не біда, якщо вонипізніше, ніж треба, підуть до школи. Потребують посиленої батьківської уваги йхворі на бронхіальну астму, хронічні пневмонію, бронхіти, ревматизм унеактивній фазі або ті, які перенесли інфекційні чи інші захворювання зускладненнями, а також нервові, з туберкульозною інтоксикацією. У всіх дітей —і здорових, і ослаблених — протягом дня і тижня знижується працездатність підвпливом навчального навантаження. Це зниження у дівчаток і хлопчиків звідхиленнями у здоров’ї найпомітніше у понеділок і в останні дні тижня.Вважаємо, немає потреби доводити доцільність індивідуального підходу до кожноїтакої дитини, необхідність нормального режиму відпочинку, харчування,перебування на повітрі. Проте, на жаль, не всі батьки переймаються реальнимиздатностями свого малюка і доповнюють його життя ще й заняттями з музики,фігурного катання, іноземна мови.
Буває й таке: захворіла дитина — її ніжать,турботливо доглядають; одужала — й посилена увага до неї кудись зникає. Вонаможе несвоєчасно поїсти, мало гуляє, втомлюється від надмірних вимог дорослих.А потім батьки дивуються, чому й досі бліда і слабка. Часом достатньо вдатисядо звичайних загартувальних заходів протягом року або хоча б кількох місяцівперед школою, і це зміцнить здоров’я завтрашнього першокласника.
Правильно роблять ті батьки, які передвступом дитини до школи два-три місяці оздоровлюють її: беруть по черзівідпустку і їдуть з нею у село або щодня ходять за місто — у ліс, на річку,озеро гуляють у парках. Під час відпустки можна вільно стежити за самопочуттямдитини і своєчасно усувати все, що може їй зашкодити. Раціональний режимхарчування, сну, правильне чергуванні рухливих і спокійних ігор, свіже повітрялікують не гірше, ніж медичні препарати.
2. Розв’язання проблеми наступності всучасній початковій школі
2.1 Досвід масової школи і передовийпедагогічний досвід
Дотримання принципу наступності в системіосвіти сьогодні не викликає сумнівів. Як правило, обмежується він навчальноюдіяльністю, реалізується через послідовність і системність розміщеннянавчального матеріалу при переході від попереднього уроку до наступного, відодного року навчання до другого, що забезпечує взаємодію старих і нових знань,попереднього і нового досвіду. У вихованні ж наступність реалізується якпроцес, що поєднує в собі органічно пов’язані між собою етапи: дошкільневиховання, виховання в початковій, основній і старшій школі.
Над проблемою наступності дошкільної іпочаткової освіти працювало багато науковців сьогодення. Психолого-педагогічпіаспекти наступності у роботі дитячих садків та школи розроблені Д.Ельконіним,О.Запорожцем, В.Ликовою, А.Богуш, О.Матвієнко, які, крім теоретичного,намагалися розкрити важливість її науково-практичного вирішення. Не залишилабайдужою ця проблема і відому на початку XX ст. громадську діячку, педагога,організатора дошкільного виховання в Україні Наталію Лубенець [13].
Н.Лубенець надавала важливого значенняформуванню у дошкільників початкових уявлень про навколишній світ. Вона високооцінила перші психолого-педагогічні дослідження щодо методики виявленняготовності дітей до школи. Вперше в Україні анкетування майбутніхпершокласників проводилося восени 1912 р. у Києві. Метою цих досліджень булопоказати, наскільки діти, які йдуть до школи, підготовлені до систематичноїкласної навчальної праці, що від них можна вимагати, щоб не йти врозрізелементарними вимогами педагогіки і психології. Анкета, запропонована дітям,складалась з 84 питань, які можна умовно поділити на чотири групи:
1. Сім’я та домашнє оточення.
2. Ознайомлення з містом.
3. Ознайомлення з природою.
4. Спостереження за небом. Ознайомлення зкольорами.
Як свідчать дані анкети, серед 1810 учнів,що тільки-но прийшли до школи, 13% хлопчиків і 11% дівчаток не знали, скількиповерхів у будинку, де вони мешкають; 8% хлопчиків не знали вулиці, на якійпроживають; 18% хлопчиків і 24% дівчаток жодного разу не були в лісі; 2%хлопчиків і 3% дівчаток не знали, звідки беруться хліб, молоко та ін. Більшістьдітей не орієнтувались у кольорах і не могли розповісти про свою сім’ю. Діти,які прийшли до шкіл з дитячих садків, виявилися більш розвиненими. Кращевчилися.
Такі дослідження, на думку Н.Лубенець,доводили необхідність наступності у роботі закладів дошкільної та початковоїосвіти [ 13].
У дошкільних виховних закладах тазагальноосвітніх школах трьох ступенів здійснюється загальноосвітня підготовказа освітніми програмами чотирьох рівнів.
У системі дитсадків реалізуються програмнізавдання першого рівня. Зміст визначається переліком предметів, якізабезпечують основу для повноцінного розвитку дітей, їхні орієнтації унавчальних та загальнолюдських цінностей, вироблення необхідних умінь танавичок для подальшого навчання. Програми другого рівня забезпечують оволодіннядітьми читанням, письмом, лічбою, формують засади морально-естетичного іфізичного розвитку, трудової підготовки. Ці програми реалізуються у початковійшколі. Власне, у початкових класах завершується виховання наемоційно-підсвідомому рівні, який набагато сильніший від раціонального. Восновному воно здійснюється шляхом опанування предметів гуманітарного тамистецького циклів.
В цей важливий період учитель спільно збатьками має визначити природні здібності дитини, щоб розпочати науковообгрунтовану підготовку до оволодіння знаннями, що знадобляться для майбутньоїпрофесії.
При розгляді навчання дітей за програмамипершого та другого рівнів пошук оптимальних шляхів та заходів щодо наступностіу їх вихованні між дошкільною і шкільною ланкою набуває особливої актуальності.Це пояснюється значним зростанням ролі суспільного виховання, бо сучасна школавимагає від першокласників більш складних форм розумової, аналітико-синтетичноїдіяльності, більш високого рівня розвитку морально-вольових якостей,працелюбства, працездатності.
В Законі „Про освіту” та Державнійнаціональній програмі „Освіта” підкреслюється, що саме наступність дитячогосадка і школи одна з необхідних умов безперервної освіти, яка певною мірою маєзабезпечувати єдність, взаємозв’язок мети, змісту, методів, способів,організаційних форм навчання і виховання, з урахуванням вікових особливостейдітей.
Початкова школа, як наголошує О.Я.Савченко,„повинна дуже точно і повно враховувати досягнення дошкільного віку не тільки взмістовому та методичному плані, а й у плані формування особистісних якостейдітей, їх вольової сфери” [14].
Одним із найцінніших досягнень нашої системидошкільної освіти є налагоджена й чітка підготовка дітей до навчання в школі,яка будується на основі специфічних для дошкільного віку видах діяльності(ігровій, музичній тощо) з урахуванням вікових та індивідуальних особливостейдітей. Саме в дошкільному закладі створюються умови для активної діяльностідітей, співпраці, співпереживання, взаємодії; відбувається індивідуальнийрозвиток дитячої особистості та її соціалізація — тобто включення у системуособистісних і громадських відносин, усвідомлення себе людиною, громадянином.Сучасний дошкільний заклад, водночас, забезпечує розвивальну, діяльніснуфункції навчання, а творчі педагогічні колективи успішно здійснюють особистісноорієнтований підхід.
Неабияке значення в процесі навчаннямаленьких дітей має мотивація, для якої дошкільний заклад використовує ігровімоменти, зацікавленість у позитивній оцінці (судженні дорослого), наочність,проблемні ситуації тощо. Доведено, що цілеспрямована робота з підготовки дітейдо навчання в школі, яка здійснюється в старшій та підготовчій до школи групахдошкільного закладу, сприяє значному розвитку м’язів руки дитини, її окоміру,формує вміння співробітничати в групі й колективі, а також розвиває здатністьдо саморегуляції. Водночас треба зважити, що останніми роками спостерігаєтьсярізке зменшення кількості дітей, ще відвідують дошкільні заклади, а, отже,можна очікувати, що багато першокласників-шестиліток прийдуть до школи непідготовленими.
Ось чому нам необхідно уважно придивитися додосвіду організації дошкільної освіти за рубежем, де основним призначеннямдошкільних закладів вважається підготовка дітей до школи, а сама підготовка дошкільного навчання розглядається як завдання великого соціального значення, щоможе бути вирішене тільки в тісному контакті сім’ї, дошкільного закладу ташколи. Головними проблемами наступності між дошкільним закладом і початковоюшколою вважаються: своєчасне усунення психофізичних недоліків у розвитку дітейта подолання організаційно-педагогічних бар’єрів, що виникають у 1 класі. Надитсадок покладається завдання не тільки підготувати дитину до оволодіннянавичками письма лічби, читання, а й дати дітям рівні можливості для старту вшкільному навчанні.
В цьому плані цікавим і корисним, на нашудумку, є досвід Франції, яка вже наприкінці шістдесятих років здійснилапозитивні кроки до наступності навчання, а саме: запровадила єдинийорганізаційно-педагогічний режим для старших груп дитячих садків і початковихшкіл; встановила однаков) кількість навчальних годин на тиждень; запровадилаєдиний вільний від уроків день, що дало змогу рівномірніше дозувати навчальненавантаження дітей та учнів. Однаково було розподілено навчальний час: 15 годна фундаментальні дисципліни, 6 год — на розвивальні предмети, 6 год — нафізкультуру і спорт.
У досвіді багатьох країн є обов’язковимвідвідування дітьми підготовчих класів. Запроваджується диференційованийпідхід, що виявляється у зниженні вікового цензу при вступі до школи дляздібних дітей і, навпаки, залишенні на додатковий курс навчання менш здібних ірозвинених дітей. Проблема «неадап-тованих» дітей знайшла своє вирішенняу створенні спеціальних класів, призначенням яких стало полегшення цим дітямпереходу до підготовчого класу за допомогою цілеспрямованого педагогічноговпливу.
Отже, дошкільна освіта є першою ланкою всистемі неперервної освіти, але сьогодні вона перебуває в стані реформування, вході якого створюються нові типи закладів.
2.2 Результати експериментальних досліджень іїх ефективність
Найбільш вдалим, на наш погляд, є новий типзакладу, який виник останнім часом і відомий під назвою навчально-виховнийкомплекс (НВК). Це навчально-виховне об’єднання, в структурі якого поєднанідитячий садок, школа І ступеня, школа II—III ступенів або гімназія. Такізаклади створені майже в усіх містах України. Головна причина цього —вивільнення приміщень дитячих садків, що були закриті внаслідок їхнерентабельності. Враховуючи відсутність відповідної нормативної бази, на цьомушляху ці заклади спіткала різна доля: є приклади, коли вони проіснували небільше року, після чого дошкільна ланка переставала функціонувати, а приміщеннядитячого садка надалі використовувалося під початкову школу.
Водночас маємо приклади утворення стійкихоб’єднань, які успішно працюють і довели, що НВК „Школа-дитячий садок” даєзмогу не тільки раціонально використовувати існуючі дитячі садки, а йвстановити справжню наступність, інтеграцію і диференціацію унавчально-виховній роботі з дошкільниками і молодшими школярами; зміцнитипедагогічні колективи, підвищити їх роль; створити оптимальні умови длявзаємодії з сім’єю, навколишнім середовищем, забезпечити цілісність ібезперервність навчально-виховного процесу. В умовах НВК „Школа-дитячий садок”успішно здійснюється наступність між дошкільною та шкільною ланками, що значнополегшує період адаптації першокласників до нових умов. Так, дослідження,зокрема В.Г.Кузя, довели, що першокласники, які виховувалися в НВК„Школа-дитячий садок”, мають найнижчий показник тривожності (10%), тимчасом як найвища тривожність (75%) спостерігається у дітей шестилітнього віку,що виховувалися вдома; середній показник тривожності вихованців окремихдошкільних закладів дорівнює 44,4%.
На прикладі діяльності навчально-виховнихкомплексів „Школа-дитячий садок” м. Харкова ми переконалися, що об’єднаннядитячого садка й початкової школи порівняно з діючими окремо структурами маєпереваги, які можна визначити так. По-перше, скорочення термінів адаптаціїпершокласників. Цьому сприяють режим, сприятливий психологічний мікрокліматдошкільною закладу: звичність обстановки, знайомий дитячий колектив. Від того,як минатиме цей, один із суттєвих переломних періодів в житті дитини, багато вчому залежить емоційний стан, працездатність, стан здоров’я, успішністьнавчання не тільки в початковій школі, а й у наступні роки. По-друге,можливість відстеження індивідуального розвитку кожної дитини протягомтривалого часу і можливість створення для неї найсприятливіших умов. По-третє, можливістькоригування Навчальних програм, створення „наскрізних” програм та методикнавчання дітей з урахуванням вікових особливостей кожного періоду.
Все це дає нам розуміння того, щонавчально-виховні комплекси „Школа-дитячий садок” потребують уваги з метоюунормування юридичного статусу цього типу закладу, бо їм належить значна роль ворганізації підготовки дітей до шкільного навчання.
Щоб контакти між дитячими садками і школамипринесли реальну користь, важливо додержувати певних умов: співробітництво міждитячим садком і школою має бути довготривалим і нерозривним, робота — плановоюі системною, завдання — комплексними. Основа співробітництва ~ розгорнутийперспективний план спільної роботи, у якому чітко сформульовані головні цілі,визначений зміст роботи з різних напрямків і обумовлені конкретні її форми, атакож строки виконання усіх пунктів.
Педагогічна практика свідчить, що діти, якісаме у 1 класі нормально ввійшли у шкільне життя, успішно виконували завданнявчителя, переживали задоволення від своїх успіхів, як правило, успішнонавчаються не тільки в початковій, айв основній та старшій школі.
Висновки
Проблема гармонійно розвиненої творчоїособистості із самостійними життєвими орієнтаціями сьогодні універсальна длягуманітарних галузей вітчизняної науки. Роль дошкільного початкового вихованняга навчання у процесі цілеспрямованого формування потенціалу підростаючогопокоління, пошук оптимальних шляхів та заходів щодо забезпечення наступностіміж дошкільними закладами і початковою школою є досить актуальною проблемою насьогоднішній день.
У нашій роботі ми намагалися дослідитипроблем) наступності в сучасній початковій школі та розглянути досвід масовоїшколи та передовий педагогічний досвід з цієї проблеми. Для цього нам потрібнобуло з’ясувати поняття готовності дітей до школи та складові цієї готовності.
Розглянувши цю проблему, ми можемо прийти довисновку, що школі все ще належить вирішити питання про створення відповіднихумов для навчання шестилітніх учнів з урахуванням психофізіологічних особливостейцього віку. Адже відомо, що вступ до школи — переломний момент у житті дитини,який пов’язаний з новим типом стосунків з оточуючими дорослими, новими формамидіяльності, серед яких провідною стає навчальна. Це досить складний період урозвитку дитини, вона приступає до систематично організованого навчання, щоповністю змінює її спосіб життя, статус, поведінку.
Щоб зберегти самоцінність дитинства таполегшити адаптацію до шкільного навчання, в початковій ланці маютьвраховуватися та продовжуватися характерні для дошкільного віку моменти:використання мотивів ігрової поведінки, цілеспрямований розвиток сенсорнихпроцесів: чутливості слуху, вправності руки, гостроти зору.
Розумове виховання від самого початку маєбути спрямованим на виховання особистості дитини, на прилучення дитини донайважливіших людських вартостей.
Щоб дитина добре й охоче вчилась, їй масбути цікаво, будь-яка справа має її захоплювати, бути потрібною, даруватирадість, насолоду, естетичне задоволення, розкривати моральний сенс тої чиіншої роботи.
Саме тому з перших днів перебуванняшестилітніх учнів у школі вчитель має подбати про те, щоб відвідування школидля дитини не було обтяжливим, щоб учень формував пізнавальний мотив навчання,який домінував би у подальшому навчанні.
Що стосується фізичної готовності дітей дошколи, то нормально розвинуті здорові діти досить швидко пристосовуються донових умов: виявляють належну працьовитість, легко відновлюють сили післякороткого спочинку. Ослаблені ж і з вадами здоров’я швидко втомлюються,сильніше виснажуються. І хоча поступово всі призвичаюються до шкільного режиму,навчаються працювати певний чином, але одним це дається набагато легше, ніжіншим.
Дошкільна освіта є першою ланкою в системінеперервної освіти, але сьогодні вона перебуває в стані реформування, в ходіякого створюються нові типи закладів. Найбільш ефективним, на нашу думку, єнавчально-виховний комплекс „Школа-дитячий садок,\
Виходячи з усього вище сказаного вартовідзначити, що діти, які саме у 1 класі нормально ввійшли у шкільне життя,успішно виконували завдання вчителя, переживали задоволення від своїх успіхів,як правило, успішно навчаються не тільки в початковій, айв основній та старшійшколі.
Список використаної літератури
1. Лебенець Н.Д. Дошкольное воспитание и народнаяшкола // Русская школа.- 1913.-№ 11,12.
2. Покроєва Л. Проблема підготовки до навчання шестилітніхпершокласників // Початкова школа. — 2000. — № 1. — С.7 — 9.
3. Попова А.И. Сотрудничество в обучении с первых днейшкольной жизни: Из опыта // Начальная школа. — 1993. — № 2. — С. 1 7 — 20.
4. Проскура О. Підготовка дитини до розумової праці у школі// Початкова школа. — 1997.-№ 10. -С.29-38.
5. Серветник А. Навчання — це пошук шляхів до дитини// Дошкільне виховання.- 1995. -№ 1.-С.12- 13. — (Готуємо до сучасної ніколи).
6. Стадненко Н., Ілляшенко Т., Обухівська А.Формування розумових дій у процесі підготовки дитини до навчання в школі //Початкова школа. — 2002.-№9.С.58-61.
7. Танько Т. До питання наступності навчання //Дошкільне виховання. — 1994.-№ 10.-С.5.
8. Марченко Н. Формування навичок міркування у дітей 5- 6-річного віку // Дошкільне виховання. — 2001. — № 2. С. 18 — 20.
9. Цукерман Г.О. Адаптация первоклассников к школьнойжизни / Г.О. Цукерман, К.Н.Поливанова // Обдарована дитина. — 2002. — № 6. — С.30-54.
10. Шевченко Т. Вчимося фантазувати // Дошкільневиховання. — 1996. — №4.-С. 18- 19.