–PAGE_BREAK– — Бував, що зовсім не можу опанувати собою. Номери відповідей представляють собою ранги. Інтервальна /метрична/ шкала служить в основному для вимірювання кількісних характеристик, тобто, дозволяє визначити не тільки ступінь, але й міру вираження якої-небудь ознаки явища, яке вивчається. Головним чином це ті ознаки, які можна виразити числом. Це вік, строк служби, час, витрачений на той чи іншій від діяльності.
Звертаю увагу курсантів на те, що вибір шкали, в якій передбачається вимірювання, роблять виходячи з вимог, які ставляться перед нею: валідність, повнота та чутливість.
Валідність виражається у тому, що шкала, яка використовується вимірює саме ті якості чи властивості явища, які дослідник має намір виміряти.
Повнота шкали вимірювання припускає, що у варіантах відповідей на питання враховані вві значення індикатора.
Чутливість шкали — це здатність виявити відношення респондентів до явища, яке вивчається, з тією чи іншою мірою диференціації. Вона визначається кількістю позицій у варіантах відповідей на питання. Звично використовуються шкали з трьома, п’ятьма та сімома позиціями. Чим більше позицій, тим вище чутливість шкали.
Висунення гіпотез та постановка завдань дослідження.
Гіпотеза — це обґрунтоване припущення, яке висунуте для пояснення якихось фактів, явищ, процесів, що потрібно підтвердити чи спростувати.
Гіпотези виникають на стикові знання та незнання. При цьому початкові передумови для їх висунення — відсутність знань, які дозволяють дати пояснення та припущення про причини явищ, процесів, тобто, явище відоме, а причини, які породжують його, – ні. На основі відомого робиться припущення про причини даного явища, а потім у ході дослідження збираються дані, які підтверджують чи спростовують висунуте припущення.
З точки зору задач дослідження гіпотези поділяються на основні і неосновні. Перші відкосяться до центрального питання /проблеми/, до основної задачі. Другі — до додаткових задач. Тому у ході дослідження нерідко висувається не одна, а кілька гіпотез.
Підкреслюю, що при висуненні гіпотез необхідно керуватись наступними вимогами:
1) Гіпотези не повинні бути тривіальними, тобто; такими, доказ чи спростування яких нічого не дає соціологічній науці.Вони повинні виходити за межі повсякденної свідомості.
2) Вони не повинні бути надто загальними, без строгих формулювань, тому що в цьому випадку їх не можна перевірити.
3) Вени повинні бути доступні перевірці у процесі даного соціологічного дослідження.
4) Вони не повинні — суперечити відомим і перевіреним фактам, а також одна одній /хоча і можуть бути альтернативними/.
Слід пам’ятати, що від правильного формулювання гіпотез, багато в чому залежать спрямованість та результати дослідження.
Задачі дослідження формулюються у відповідності з метою дослідження і гіпотезами. Вони, як і гіпотези, умовно розділяються на основні і неосновні /додаткові/ .
Основні задачі обумовлені метою дослідження і містяться у пошуках відповіді на центральне питання, тобто, виявлення шляхів і засобів вирішення даної військово-соціологічної проблеми.
Додаткові.задачі носять допоміжний характер. Вони сприяють вирішенню основної задачі, а їх вирішення може бути підготовкою.
Розробка методико-організаційного розділу програми включає:
– визначення сукупності, яка досліджується, та обґрунтування системи вибірки одиниць спостереження;
– характеристику методів, які використовуються при зборі первинної військово-соціологічної інформації;
– логічну структуру інструментарію для збору військово-соціологічної інформації;
– робочий план військово-соціологічного дослідження.
Визначення сукупності, яка досліджується та обґрунтування системи вибірки одиниць спостереження.
Сукупність, яка досліджується — це кількісна характеристика об’єкта, що буде досліджуватися. Якщо цей об’єкт /колектив чи соціальна група/ нечисленний, то можуть бути охоплені дослідженням усі сто відсотків його чисельності. Але якщо об’єкт численний, а це, як правило, так і буває, то стовідсоткове охоплення неможливе. У цьому випадку використовується вибірковий метод. Він полягає в тому, що з множини одиниць спостереження /підрозділу чи військовослужбовців/ відбирається обмежена кількість для. подальшого всебічного вивчення.
Цей метод заснований, по-перше, на взаємозв’язку і взаємообумовленості якісних характеристик соціальних об’єктів, по-друге, на правомірності висновків про ціле на основі вивчення його частини при умові, що по своїй структурі частини е мікромоделлю цілого.
Звертаю увагу курсантів на те, що основними поняттями при здійсненні вибірки є генеральна сукупність, вибіркова сукупність, одиниця відбору, репрезентативність.
Генеральна сукупність — об’єкт дослідження, який матеріально, територіально, виробничо у часі «локалізований» і на який розповсюджуються висновки дослідження. Наприклад, вивчається стан морально-психологічної підготовки у з’єднанні. У даному випадку особовий склад з’єднання буде генеральною сукупністю.
Вибіркова сукупність — це визначена кількість елементів генеральної сукупності, які відібрані за чітко визначеним правилом і підлягають дослідження. Стосовно приведеного прикладу, то це конкретні частини, підрозділи, в яких буде вивчатися стан морально-психологічної підготовки особового складу. Висновки, які одержані в результаті дослідження, екстраполюються (переносяться) на весь особовий склад з’єднання, тобто, на всю генеральну сукупність.
Елементи, які відібрані за особливим планом на кожному етапі вибірки, мають назву одиниця відбору. Якщо генеральною сукупністю є з’єднання, то одиницями відберу будуть полк, батальйон, рота, тобто, та організаційна структура, яка потрапляє у вибірку.
Елементи вибіркової сукупності, які підлягають безпосередньому вивченню, називаються одиницями аналізу. Це конкретні військовослужбовці, що потрапили у вибірку.
Перелік елементів генеральної сукупності /списки особового складу, номери документів/, за допомогою яких відбираються одиниці аналізу, називаються основами вибірки.
Репрезентативність — це властивість вибіркової сукупності відтворювати характеристики генеральної сукупності з деякою погрішністю. Репрезентативність тим вища, чим більшою кількістю одиниць аналізу буде представлена вибіркова сукупність — це, по-перше, і, по-друге, чим одноріднішими будуть одиниці аналізу.
Звертаю увагу курсантів на те, що.головними вимогами при формуванні вибірки є:
– забезпечення всім елементам генеральної сукупності однакових можливостей потрапити у вибірку;
– — вибіркова сукупність повинна бути мікромоделлю генеральної сукупності; вона відтворює останню з деякою помилкою, помилка повинна бути мінімальною, підвищена надійність результатів обстеження припускає помилку вибірки до 3%, звичайна — від 3% до 10%, приблизна — від 10% до 20 %, орієнтовна — від 20% до 40%, а прикидочна — більш 40%. Помилка вибірки істотно залежить від її об’єму. Чим більшій її об’єм, тим менша помилка. Підкреслюю, що у практиці військово-соціологічних досліджень помилка частіше приймається рівною 5% — 7%. Цьому відповідає мінімальний обсяг регіональної вибірки -200-400 чоловік.Це і є оптимальна чисельність респондентів, яка дозволяє робити досить обґрунтовані висновки за даний регіон. Звідси висновок: обсяг мінімальної вибірки при масових дослідженнях повинен бути в межах 200-400 військовослужбовців. Якщо величина генеральної сукупності — 5000 військовослужбовців і більше, то вибіркова повинна бути 10% її складу /але не більше, ніж 2000-25000 чоловік/.
Звертаю увагу курсантів на те, що за В.І. Паніотто є такими розрахунки репрезентативної вибірки з допущенням 5% помилки:
Обсяг генеральної сукупності
500
1000
2000
3000
4000
5000
10000
Обсяг вибірки
222
286
333
350
360
370
385
Підкреслюю, що у практиці військово-соціологічних досліджень зустрічаються ситуації, які характеризуються дефіцитом часу, сил і засобів для проведення досліджень. У таких випадках можна зменшити обсяг вибірки до 100 і, навіть до 50 чоловік. Однак необхідно пам’ятати про істотні особливості таких вибірок, а саме про те, що вони статистично обґрунтовані тоді, коли відсоткові розподіли перевищують 50%-60% усіх опитаних військовослужбовців. Це значить, що змістовні висновки у таких випадках можна робити тільки з тих питань, які зібрали не менше половини чи 2/3 усіх відповідей.
Існує декілька прийомів вибірки: гніздова, серійна, механічна, власне випадкова, стихійна, квотна, основного масиву, комбінована.
Гніздова — припускає відбір одиниці дослідження не окремих респондентів, а групи чи колективи з наступним суцільним опитуванням у відібраних групах .
Серійна — полягає у розбивці генеральної сукупності на однорідні частини /серії/ за заданою ознакою. Відбір здійснюється по кожній серії окремо, пропорційно числу елементів у ній.
Механічна — полягає у тому, що всі елементи генеральної сукупності зводяться у єдиний список і з нього через рівні інтервали відбирається відповідне число респондентів.
Власне випадкова — одиниці аналізу вибираються суто випадково без дотримання послідовності.
Стихійна — її прикладом служить поштове опитування читачів журналу чи газети.
Квотна — коли вже є інформація про розподіл одиниць спостереження у генеральній сукупності, тобто, норма представництва за контрольними ознаками. У такому випадку її числове значення виступає як параметр квот. Число ознак, які лежать в основі квот, як правило, не перевищує трьох-чотирьох.
Основного масиву — зручніше використовувати у розвідувальних дослідженнях для зондажу якого-небудь контрольного питання. Метод основного масиву передбачає, як правило, опитування – 50%-70% усієї чисельності особового складу конкретного військового колективу.
Комбінована — полягає, як правило, у тому, що спочатку звично робиться гніздова вибірка /відбір колективів/, а потім вже проводиться випадковий чи суцільний відбір респондентів для опитування.
Звертаю увагу курсантів на те, що практикою військово-соціологічних досліджень встановленого достовірність опитування досягається при таких показниках: рота — 16-17 чол., батальйон — 50 чол., полк — 100 чол., дивізія — 200 чол. при випадковій чи квотній вибірці.
Після складення попередньої схеми вибіркової сукупності. конкретизуються об’єкти вивчення і визначаються методи збору інформації.
Характеристика методів, які використовуються при зборі військово-соціологічної інформації.
Підкреслюю, що в залежності від виду і характеру дослідження це може бути чи опитування /анкетування, інтерв’ю/, чи спостереження, чи аналіз документів. Для отримання різнобічної соціологічної інформації ці методи, як правило, використовуються комплексно. У програмі вказується, які питання якими методами вивчаються.
Логічна структура інструментарію для збору військово-соціологічної інформації повинна відображати на виявлення яких характеристик предмету дослідження спрямовано той чи інший блок питань і порядок розташування питань в інструментарії, наприклад, у анкеті. Базується логічна структура інструментарію на логічному аналізі основних понять.
Логічна схема обробки інформації полягає у логічній побудові методів обробки і аналізу одержаної інформації, зокрема, тут пояснюється, як і обробляється одержана інформація: вручну чи на ЕОМ, як аналізується: за допомогою таблиць чи графіків, математичних підрахунків чи комплексно.
В кінці програми дається робочий план військово-соціологічного дослідження. Він представляє собою алгоритм роботи дослідника, починаючи від отримання і формування соціального замовлення на його проведення і закінчуючи обробкою, аналізом отриманої інформації, видачею конкретних рекомендацій. У плані передбачаються організаційні та фінансові витрати, організаційно-технічні процедури дослідження.
Звертаю увагу на те, що як правило, план має чотири блоки заходів. Перший блок об’єднує заходи, пов’язані з підготовкою дослідження: порядок складання і затвердження програми та інструментарію дослідження, формування та інструктаж груп збору інформації, проведення пробного дослідження, розмноження анкет.
Другий блок містить перелік всіх організаційних і методичних робіт, які забезпечують збір військово-соціологічної методичної інформації: прибуття у підрозділи і частини, доповіді посадовим особам про мету і зміст дослідження, уточнення порядку його проведення, безпосередній збір інформації.
Третій блок охоплює заходи, пов’язані з підготовкою зібраної інформації до обробки та її обробкою.
Четвертий блок включає аналіз отриманих даних, підготовку звітів і вироблення рекомендацій.
Підкреслюю, що у плані кожний захід визначається відповідальний і встановлюється термін виконання. За формою він довільний, як правило, відповідає загальноприйнятим взірцям.
Методичні вказівки до третього питання: «Методична частина програми конкретно-соціологічного дослідження».
Соціологічна практика виробила цілий комплекс методів збору соціологічної інформації: опитування, інтерв’ю, спостереження, експеримент, аналіз документів, експертна оцінка, тестування, фоку е-групи, ведення бесіди тощо. Підкреслюю, що «використання соціологом того або іншого методу, в тому числі їх сукупності, залежить від умов, місця і часу, мети і завдань дослідження також його виду.
Аналіз документів.
Звертаю увагу курсантів на те, що найдавнішим і найпоширенішим способом одержання соціологічної інформації є метод вивчення документів, які є в будь-якому цивілізованому суспільстві. Під документом в соціології розуміють ті або інші джерела, які містять інформацію про соціальні факти і явища суспільного життя, про ті або інші соціальні суб’єкти, що функціонують у суспільстві.
Підкреслюю, що коло власне соціологічних документів, які віддзеркалюють різні сторони суспільного життя в наш час технізації і інформатизації настільки широке, що будь-яке емпіричне соціологічне дослідження не і слід планувати, а тим більше виходити на польові дослідження, не проаналізувавши попередньо офіційні статистичні дані, не вивчивши минулі і сучасні дослідження з даної теми, якщо вони є, матеріали книг і журналів, звіти різних відомств і т.д.
Щоб добре орієнтуватися в багатоманітності документів, перш за все необхідна їх класифікація, підвалиною якої служить форма, в якій той або інший документ фіксує вміщену в ньому інформацію, від форми, в якій той або інший документ фіксує вміщену в ньому інформацію, залежіть цілі його використання і методи аналізу.
За формою фіксації інформації документи діляться на:
– письмові документи (в них відомості подаються у формі тексту);
– статистичні дані (цифрова форма викладу);
– іконографічна документація (кіно-, відео-, фотодокументація, картини);
– фонетичні документі.
В соціологічних дослідженнях найбільш поширеними є традиційний (класичний) і формалізований (якісно-кількісний метод аналізу документів).
Суттєво відрізняючись один від одного, вони не виключають, а взаємно доповнюють себе, дозволяючи компенсувати наявні в кожному вади.
Під традиційним, класичним аналізом розуміється вся багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтеграцію відомостей, що містяться в документі з певної точки зору, застосованого дослідником в кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз дає можливість соціологу дати свою інтерпретацію змісту документа, проникнути в сутність явища, що вивчається, виявити логічні зв’язки і протиріччя між ними, оцінити ці явища і факти з певних дослідницьких позицій. Разом з тим основною слабкістю традиційного аналізу документа є суб’єктивність: якби соціолог-дослідник не прагнув бути об’єктивним при оцінці інформації, яка міститься в документі, його інтерпретація завжди в меншій чи більшій мірі буде суб’єктивною.
Бажання позбутися суб’єктивності традиційного аналізу обумовило появу принципово нового, формалізованого метода аналізу документів, який одержав назву “контент-аналіз”. Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа /наприклад, частота вживання певних термінів/, які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторони змісту. Тоді зміст документу стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям. Разом з тим обмеженість контент-аналізу полягає в тому, що далеко не все багатство змісту документа може бути виміряне за допомогою формальних /кількісних/ показників.
продолжение
–PAGE_BREAK–Підкреслюю, що робота з документами вимагає від соціолога крім соціальних знань великої винахідливості, вона завжди є дослідницьким пошуком.
Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів, основним інструментом його є питальник або анкета.
Анкета, як правило, починається з преамбули — звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімність дослідження, спосіб заповнення анкети, а також висловлюються подяка /вона можлива і в кінці анкети/ за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина – паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних /стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т.д./.
Звертаю увагу курсантів на деякі вимоги до самої анкети та анкетного опитування;
– опитування не повинно тривати більше 30/40 хвилин у зв’язку з тим, що респондент втомлюється, і останні запитання залишаються зазвичай без повноцінних відповідей, за цей час опрацьовується 25-30 запитань;
– важливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. Тому більш складні за змістом /і розумінням/ запитання повинні йти слідом за більш простими;
– перше запитання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим. Хай краще воно буде нейтральним;
– важкі запитання доцільно вмістити в середині анкети, щоб респондент включився в тему;
– запитання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всім респондентам;
– запитання повинні відповідати логічним вимогам: спочатку мова повинна йти про встановлення того чи іншого факту події, а потім вже про його оцінку;
– якщо в анкеті з’являється новий розділ, то необхідно «підвести» опитуваного до нової теми.
За предметним змістом запитання анкети поділяються на:
– запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого г респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т.д.
– запитання про знання, мета яких — з’ясувати, що знає і що може повідомити респондент. Як правило, це запитання, які мають мету виявити рівень по інформованості респондента і його знань в певній галузі.
– запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;
– запитання про мотиви, покликані викликати суб’єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.
За своєю логічною природою запитання класифікуються:
– .основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються. Саме вони становлять більшу частину анкети;
– запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою;
– контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості. Контрольні запитання зазвичай розташовуються в анкеті на деякій відстані як від основного, так і від один одного. Різновидом контрольного може бути повторне запитання із збереженням тих же умов — на увесь обсяг вибірки (напельне опитування) або на 5%–10% осіб, вже опитаних раніше;
– запитання, які наводять на думку допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.
За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на:
– контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респондентами. їх мета — створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь. Як правило, це перше або одне з перших запитань анкети, яке за формою повинно бути досить простим і торкатися самого респондента, ніби налаштовувати його на зацікавлену участь у анкетуванні;
– буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: «Як Ви думаєте?» — і далі йде опис нової проблеми. Мета цього виду запитань — перевести увагу респондента з однієї проблеми на іншу;
– прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції;
– опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань. Респондент тут відповідає на запитання від імені групи, колективу, в безособовій формі. Такі запитання ставляться й тоді, коли прямі запитання не зручно ставити або є передсторога, що на них не буде одержана щира відповідь.
За характером відповідей на поставлені запитання вони розподіляються на такі види:
– відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді;
– запитання закритого типу;
– запитання напівзакритого типу;
– запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;
– шкальні запитання — відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;
– дихотомічні запитання /або-або/.
Звертаю увагу курсантів на те, що за способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:
– роздавальні анкет ер особисто вручає анкету і чека е, поки вона заповнюється, тут же одержує її – очне роздавальне опитування, одержує заповнену анкету через декілька днів — заочне роздавальне опитування;
– поштове — анкета за попередньою домовленістю висилається і одержується поштою;
– пресове — анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію;
– телетайпні цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв’язок.
За типом дослідницьких завдань опитування бувають:
– стандартизоване націлене на одержання статистичної інформації;
– фокусоване — збираються дані за умов конкретної ситуації;
– глибинне — спрямоване на одержання пошукової інформації.
За рівнем компетентності респондентів розрізняють:
– масове опитування /думка неспеціалістів з тої чи іншої теми/;
– масове опитування у співробітництві з дослідником /передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується/;
– — симптоматичне опитування /достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань досліджень/;
– експертне опитування /опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається/.
Звертаю увагу курсантів на те, що основними етапами здійснення і анкетного опитування є:
– підготовчий.етап — він включає розробку програми опитування, складання плану і сітьового графіка роботи, проектування анкети, її апробацію, тиражування анкети, складання інструкцій для анкетера, респондента та інших учасників опитування, підбір і підготовка інтерв’юерів, анкетерів, розв’язання організаційно-технічних і фінансових проблем/;
– оперативний етап — сам процес анкетування, який також має свої власні стадії і підетапи;
– підсумковий етап /результуючий етап/ — обробка і аналіз одержаної інформації, оформлення звіту.
Підкреслюю, що за допомогою методу анкетного опитування ми можемо зібрати основну масу соціологічної інформації, але щоб вона була більш достовірною, можна поєднувати його з іншими методами: анкетування і спостереження, анкетування і вільне інтерв’ю.
Соціометричний метод — це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи.
Підкреслюю, що наявність анкети-питальника, характер її заповнення вимоги до контакту з опитуваним — ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, на дивлячись на наявність відмінних рис, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування /анкетного і інтерв’ю/ полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.
Поява соціометричного методу або просто соціометрії в арсеналі соціологічного дослідження пов’язано з іменем американського соціального психолога і соціолога Я. Морено /1892-1974 рр./. Термін «соціометрія», запропонований ним, походить від двох латинських слів: «осі» — друг, товариш і “еl” — вимірювання, міра, тобто в буквальному сенсі «соціометрія» означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних відносин між індивідами в групі.
Звертаю увагу курсантів на те, що повсякденний життєвий досвід свідчить про те, що в процесі сумісної діяльності індивідів завжди є наявними почуття симпатії і антипатії один до одного.Одні індивіди прагнуть /позитивний вибір/ співпрацювати з певними людьми в якійсь конкретній ситуації, в процесі якогось досить визначеного виду діяльності, інші індивіди, навпаки, висловлюють небажання /негативний вибір/ взаємодіяти з цими особами. Процес інтерперсональних позитивних або негативних виборів є невід’ємною характеристикою повсякденної життєдіяльності групи. Соціометричний тест якраз і має своєю метою виміряти почуття симпатії або антипатії що проявляються у міжособистісних відносинах.
Підкреслюю, що цей тест являє собою специфічну техніку виміру досить конкретного виду міжособистісних відносин, які виражаються в різних і оцінках і судженнях одних членів групи відносно інших в плані бажання або небажання взаємодіяти один з одним. Соціометричний тест дозволяє дати кілі кісну оцінку виборів індивідів стосовно один одного в процесі виконання певного виду діяльності. Він є достатньо ефективним методом опису і оцінки соціально-психологічного стану міжособистісних відносин, психологічної структури групи і її загального психологічного клімату.
За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптимальну І інформацію про позиції індивідів в групі /наприклад, про ступінь популярності, про типи міжособистісних відносин, про наявність підгрупи, неформального лідера в групі, про групову згуртованість і т.д./ і на їх основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має дуже і велике значення для корегування міжособистісних відносин в групі.
Звертаю увагу, що інтерперсональні вибори можуть вивчатися на двох рівнях:
– поведінковому, коли дослідник безпосередньо спостерігає поведінку індивідів в якихось конкретних ситуаціях, реєструючи дані своїх спостережень, потім аналізуючи їх;
– вербально-прожективному, коли дослідник за допомогою опитування на основі спеціальної анкети-питальника виявляє бажані типи відносин і між індивідами, ті, яким вони надають перевагу.
Соціометричний тест формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин. Вибір того чи іншого способу конструювання тесту визначається як завданнями дослідження, так і характеристиками групи, що вивчається. Згідно Я.Морено, тест має відповідати таким, вимогам:
– межі групи, в якій проводиться тест, мають бути чітко визначеними;
– індивіди невинні робити необмежене число виборів;
– індивіди повинні бути опитані з метою виявлення їх вибору в термінах певного критерію;
– результати соціометричного тесту повинні бути згодом використані для того, щоб реконструювати групу;
– всі вибори членами групи повинні здійснюватися самостійно;
– питання повинні формулюватися таким чином, щоб вони були в рівній мірі зрозумілими всім членам групи.
Підкреслюю, що найчастіше соціометричний тест застосовується до вивчення малих груп /до 10-25 чоловік/, де він дає найбільший ефект, хоча з його допомогою іноді вивчають і структури відносин та зв’язків у великих групах. Соціометричне опитування можна проводити лише в колективах які мають деякий досвід сумісної діяльності три і більше місяців /на основі якої вже виникли певні сталі взаємовідносини між його членами. В іншому випадку дослідження зафіксує випадкову структуру.
Процедура соціометричного опитування складається з декількох етапів:
– визначення проблеми, вибору об’єкта дослідження, ознайомлення з величиною і різними соціально-демографічними характеристиками групи;
– входження дослідника в прямий контакт з членами колективу і вияву довір’я до себе, а також з встановлення змісту соціометричних тестів;
– власне опитування /інструктування респондентів, роздача соціометричних карток, заповнення їх респондентами, збір карток/;
– обробка інформації і представлення її в аналітичному вигляді;
– формулювання висновків і рекомендацій.
Звертаю увагу курсантів на те, що соціометричне опитування може проводитися як у формі роздавального анкетування на місці, так і у формі своєрідної анкети-інтерв’ю. В першому випадку дослідник просто роздає респондентам анкети, контролює їх заповнення, а потім збирає їх. У другому; випадку дослідник зачитує питальник респондентам, кожний з яких на чистому аркуші паперу, нумеруючи черговість запитань, відразу ж відповідаючи на них.
Соціологи використовують чимало різних методів обробки даних соціометричного опитування, які можна поділити на дві групи: 1) графічні методи /соціограми/; 2) кількісні методи /індекси статистичний аналіз, факторний аналіз/.
Соціограма являє собою графічне зображення структури міжособистісних відносин в групі. При її побудові користуються такими графічними волами:
А↔Б — взаємний позитивний вибір;
А→Б — однобічний позитивний вибір; 22.
А—>Б — взаємний негативний вибір;
А—>Б — однобічний негативний вибір;
А–>Б -. несумісний вибір /В заперечує А, А вибирає Б/;
А Б — взаємна байдужість.
Першим етапом обробки результатів соціометричного опитування є побудова соціоматриці, тобто зведення всіх результатів опитування в таблицю:
Кого обирають
Кількість здійснених виборів
а
б
в
г
д
е
ж
Т+
Т-
а
+
+
2
0
2
б
+
+
+
3
0
3
в
+
+
2
0
2
г
+
+
—
2
1
3
д
+
—
1
1
2
е
0
0
0
ж
—
—
0
2
2
Т+
4
2
2
1
1
0
0
Т-
1
0
0
0
1
0
2
5
2
2
1
2
0
2
продолжение
–PAGE_BREAK–