–PAGE_BREAK–1.2 Форми і види підприємництва
Існують різні форми і види і типи підприємництва, проаналізуємо їх.
Види підприємництва за використанням праці:
· без наймання праці;
· із використанням праці;
· без утворювання юридичної особи;
· з утворюванням юридичної особи. Принципи підприємництва:
· вільний вибір діяльності;
· добровільність притягнення майна та коштів юридичним особам та громадянам;
· самостійність формування програм у виборі постачальників, цін, робітників;
· право використання природних, фінансових, матеріальних, трудових ресурсів з урахуванням законодавства;
· вільне використання прибутку;
· самостійна зовнішня економічна діяльність (ЗЕД). Підприємництво, як форма ініціативної діяльності, може бути представленим: різними видами виробничої діяльності; різноманітними видами торгівельної діяльності; діяльністю по наданню інших послуг; комерційним посередництвом.
Форми підприємництва: індивідуальна, колективна.
Підприємницька діяльність дуже різноманітна. Оскільки будь-який бізнес у тім чи іншому ступені зв’язаний з основними фазами відтворювального циклу — виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їхнім споживанням — можна виділити наступні види підприємницької діяльності:
· виробниче підприємництво;
· комерційне;
· фінансове.
Крім цього, в останні десятиліття у всіх економічно розвитих країнах світу виділяється, одокремлюється такий самостійний вид підприємництва, як консультативний (консалтинг).
У той же час кожний з названих видів підприємництва розподіляється на деяке число підвидів. У загальному представленні існуючі види і підвиди підприємництва можна представити у виді схеми (мал.1).
Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, виявляються послуги, створюються визначені духовні цінності. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки перетерпіла найбільші негативні зміни: розпалися господарські зв’язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко упав збут продукції, погіршилося фінансове положення підприємництва.
Найбільший розвиток у перші роки переходу до ринку в Україні одержало комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями й угодами по купівлі і продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала стрімко розвиватися головним чином як частка, індивідуальне підприємництво. Сюди направили свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Нерідко серед них маються і ті, кого раніш відносили до так називаного «тіньовій» економіці. Якщо виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10-12% рентабельності підприємства, фірми, то комерційна — 20-30%, а нерідко і вище.
Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (чи фінансово-кредитне). Сфера його діяльності — звертання, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу, і в комерційну, однак вона може бути і самостійної: банківську, страхову справу й ін.
Фінансова угода припускає не таку високу норму рентабельності, як попередні види підприємницької діяльності: ця величина може скласти 5-10%.
В останні роки усе більший розвиток в Україні одержує така перспективна форма, як консультативне підприємництво. Воно має безліч напрямків (див. мал. 1) і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвитими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки консалтингу має бути стрімко розвиватися.
Сутність виробничого підприємництва
Будучи відносно самостійними, види підприємницької діяльності взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет треба віддати виробничому підприємництву, що визначає усі види підприємницької діяльності і найбільш складному.
Як видно з мал. 1, до виробничого підприємництва відноситься:
· інноваційна;
· науково-технічна діяльність;
· безпосереднє виробництво товарів і послуг;
· виробниче споживання товарів і послуг;
· інформаційна діяльність у цих областях.
–PAGE_BREAK–2.1 Сутність підприємництва, його ознаки і функції
У відповідності до чинного законодавству підприємництво — це самостійний господарюючий суб’єкт, який виробляє продукцію, виконує роботи та надає послуги з ціллю задовольняння громадських потреб та отримання прибутку.
Підприємництво як юридична особа повинне відповідати певним вимогам, які встановлюються законодавче державою. До ознак юридичної особи відносяться:
1) наявність свого майна;
2) самостійна майнова відповідальність;
3) право придбати, користуватися, розпоряджатися власністю;
4) право бути позивачем та відповідачем від свого імені;
5) мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий та інші рахунки.
До підприємництва, як господарюючого суб’єкту пред’являються певні організаційно-економічні вимоги. Воно повинне діяти на основі певних правил та процедур. До таких вимог належать:
· кожне підприємство повинне починатися з визначення місії підприємства, тобто причини його створення та існування;
· мати свою стратегію розвитку та стратегічну ціль.
Підприємництва різняться між собою за розмірами, управління і сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління — об’єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.
Виокремлюють кілька функцій управління. Структура цієї моделі містить два елементи:
елемент керуючий;
елемент виконавчий.
Керуючий елемент сприймає:
· через вхідний канал імпульс із зовнішнього середовища
· через канал зворотного зв’язку імпульси, що стосуються його власного стану та стану структури системи
На підставі сприйнятих Імпульсів керуючий елемент починає функціонувати. Спочатку він визначає конкретне (кількісне) значення вихідного параметра, тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди.
Під впливом команди керуючого елемента та зовнішніх перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності — вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної командир через канал зворотного зв’язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.
Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати вихідний імпульс у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектору. Отже, у структурі системи керуючий елемент виконує цілком конкретні функції.
По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки тієї самої мети можна досягти різними способами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени трудового колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування — процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.
По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи ту конкретну операцію і як виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Організація — це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.
По-третє, ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмовитись виконувати свої обов’язки, визначені планом. Тому для досягнення поставленої мети керівник будь-якого рівня має не тільки спланувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.
Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчували б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємництва. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мотивації. Мотивація — це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.
По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом, за необхідності — коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.
Ці чотири основні функції тісно зв’язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.
З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємництвом відображає сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємництва.
продолжение
–PAGE_BREAK–