Підприємництво: сутність, види, роль у ринковій економіці

Черкаський інститутбанківської справи
Університетубанківської справи Національного банку України (м. Київ)
Кафедра економічноїтеорії

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Політичнаекономія” на тему:
“Підприємництво: суть,види, роль у ринковій економіці”
Викладач студентка Ікурсу
_________________________
(дата реєстрації)
 
Допущена до захисту:
“___”______________20___р.
 
Захищена з оцінкою:
_________________________
“___” _____________20___р.
Черкаси – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
1.1 Поняття «підприємництва» та еволюціяйого теоретичного осмислення
1.2 Функції підприємництва
1.3 Форми та види підприємництва
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
2.1 Законодавча база діяльностіпідприємств в Україні
2.2 Аналіз діяльності підприємств вУкраїні
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИУДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ПІДРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
ВМСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Будь-яка націяпишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен їїокремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудьконкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних формпрояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального ідуховного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт дляпрактичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде доєднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.
Зараз ми усі єсвідками кризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти іпадіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не змігактивізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови дляїхнього росту. Недавно один відомий політик сказав, що ця криза відкинулаУкраїну і Росію на 3 роки тому, що приблизно стільки знадобиться, для того щобдосягти рівня 17 серпня 1998 року. Це означає, що ми практично заново стаємоперед проблемою розвитку підприємництва. Значить усі перераховані вище рисипідприємництва не знайшли відображення в конкретних діях ні з боку держави, ніз боку населення, що і привело до даної кризи.
Об’єктомдослідження є підприємництво, його сутність, форми та види. Вивчаються функціїпідприємств.
Предметомдослідження являється визначення ролі підприємств у ринковій економіці України,його зв’язок з економікою, державна підтримка підприємництва, зокрема малого.
Діяльністьпідприємств регулюється Законами України “Про власність”, “Про підприємництво”,“Про господарські товариства”, Указ Президента України “Про державну підтримкумалого підприємництва”.
Проблемурозвитку підприємництва в Україні, зокрема малого, досліджується в працяхвчених: З. Варналія, Л. Воротіної, Я. Жаліла, В. Кредісова, Д. Ляпіна, І.Манцурова, В. Найдьонова, С. Соболя. Визначення проблем цього секторуекономіки, розробка обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективностійого діяльності мають базуватися на загальних засадах теорії підприємництва тайого ролі в економічній еволюції.
Метоюдослідження є визначення ролі та функцій підприємництва в Україні. Досягненнямети дослідження передбачає вирішення наступних завдань:
– вивчення теоретико-методичних питаньпідприємництва та
– визначення його соціально-економічноїсутності;
– вивчення системи регулюванняпідприємницької діяльності;
– аналіз та оцінка сучасного рівнярозвитку підприємств в Україні.

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
1.1Поняття “підприємництва” та еволюція його теоретичного осмислення
 
Уява пропідприємництво формувалося протягом тривалого часу еволюції і змінювалосязалежно від рівня продуктивних сил, відносин власності, поширення в суспільствіпевних форм організації виробництва. Кожний виток розвитку суспільства істотнодоповнював зміст підприємництва новими гранями, суттєво збагачуючи його [19, с.9].
Розумінняпідприємництва і підприємця як посередника (підприємець-“антрепренер”) панувалов середні віки і вжилося в подвійному значенні: як організатор масових видовищчи як керівник певного виробничо-будівельного проекту. Особлива риса підприємцятого часу – організаторський хист, тобто організація конкретної справи в межахвиділених ресурсів [19, с. 9].
Як науковийтермін поняття “підприємець” було присутнє у роботах англійського економістапочатку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепціюпідприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовахризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купувалитовар за певною ціною, а продавали – за невідомою. підприємництворинковий економіка україна
Француз К. Бодопішов далі Річальда Кантильйона. Він відмітив, що підприємець повинен матипевні здібності, володіти інформацією та знаннями.
Французькийекономіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певноюінформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основоюусієї економіки, прибуток – мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва[5, с. 9].
Основнимимотивами підприємницької діяльності американський вчений П. Дракер називаєпривласнення грошей (підприємницького доходу), набуття влади, визнання,допитливість, створення нових цінностей і т. д. [15, с. 181-182].
Особливу роль урозробці теорії підприємництва відігравав відомий німецький соціолог М. Вебер,який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональноїповедінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний типпідприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властивістриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість,відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнотратство.Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця – почуття виконаногообов’язку. На думку Вебера, нові підприємці – люди з надзвичайною силою характеру.Серед мотивів підприємницької діяльності відзначилось прагнення до влади йпочестей, реально досягти яких можна завдяки багатству [5, с. 9].
Вершиною урозробці теорії підприємництва вважаються праці айстро-американського економістаі соціолога Й. Шумпетера. При вивчені теорії економічного розвитку капіталізмув центр “людського фактора” він поставив підприємця, в якому втілені найкращісоціально-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного інауково-технічного прогресу у ХХ ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетерототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Сучасневиробництво він розглядав як відповідну комбінацію засобів і працівників [5, с.10].
Німецькийекономіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємства таким чином[10, с. 233]:
1. Як завойовника, оскільки він духовнорозкріпачений, багато на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильнуволю.
2. Як організатора, який уміє об’єднатинавколо себе людей заради реалізації своїх ідей.
3. Як творця, що вміє переконати покупцівкупити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоюватиїхню довіру.
Довгий часпоняття “підприємець” ототожнювалось із поняттям “власник”. Однак, із другоїполовини ХІХ століття появилася необхідність чітко окреслити відмінність міжпідприємцем і власником-капіталістом, оскільки відбулося відособленнякапіталу-власності від капіталу-функції. Процес прийняття рішення все частішепереходив від власника капіталу до капіталіста-управлінця (менеджера). Ця тенденціяпосилилася із виникненням корпоративної форми підприємств, яка включає строгийзв’язок між підприємцем і власником [19, с. 9].
Цікавопросліджувати еволюцію терміну “підприємець” та “підприємство” [5, с. 10-11]:
– 1725 р. Річард Кантильйон: підприємець –людина, яка діє в умовах ризику;
– 1797 р. Карно Боро: підприємець – цеособа, яка несе відповідальність за розпочату справу; той, хто планує,контролює, організує та володіє підприємством;
– 1876 р. Френсіс Уокер: слід розглядатитих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибутокзавдяки своїм організаційним здібностям;
– 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець – ценоватор, який розробляє нові технології;
– 1961 р. Девід Маккеланд: підприємець –це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;
– 1964 р. Пітер Друкер: підприємець – целюдина, яка використовує нову можливість з максимальною вигодою;
– 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – целюдина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми.Діючи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;
– 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво –процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – це людина, якавитрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічнийта соціальний ризик, одержуючи у винагороду гроші та задоволення віддосягнутого;
– 1992 р. Енциклопедичний словникпідприємця: підприємство – ініціативна самостійна діяльність громадян,спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свогоімені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичнувідповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які видигосподарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційнепосередництво, торговельно-закупівельну, консультативну та іншу діяльність,операції з щінними паперами тощо;
– 1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво– це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільнудіяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійнійініціативі, відповідальності та ініціативній підприємницій ідеї.
Підприємництвотлумачать як [6, с. 284]:
– соціально-організовану діяльність, що єрізновидом творчості;
– особливу ініціативну економічнудіяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску;
– особливий, творчий вид господарськоїповедінки, що є основою досягнення економічного успіху;
– вміння організувати власний бізнес;
– спосіб життя або дій;
– особливий вид діяльності, в основі якоголежить інновація;
– різновид господарської активності людей.
Підприємництво –неодмінна ознака ринкової економіки. Немає підприємництва – немає і ринку, інавпаки. Для його існування потрібні економічні, психологічні, політичні таправові передумови.
Економічнимипередумовамиє існування приватних, колективних і державних власників, що сприяє свободіпідприємницької діяльності і забезпечує її [6, с. 284]. На цьому ґрунтуєтьсясвобода підприємницької діяльності, можливість самостійно, на свій страх і ризикприймати рішення про використання майна, продукції, прибутків [3, с. 367-368].У перехідній економіці України найважливішою передумовою є приватизаціявласності, демонополізація господарської діяльності.
Політичніпередумови – це гарантії суб’єктам, господарюють, щодо збереження їхньоївласності. Інститути державної влади повинні створити через податкову,кредитну, митну та іншу політику сприятливий політичний клімат дляпідприємництва.
Правовіпередумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві та нормативнихдокументах. Чинне законодавство має гарантувати підприємцям, незалежно відорганізаційних форм діяльності, які вони обрали, рівні права і створити рівні можливостідля доступу до матеріально-технічних, фінансових, природних, інформаційних таінших ресурсів. Держава повинна законодавчо забезпечити свободу конкуренції [6,с. 284].
Психологічніпередумови підприємництва – це створення позитивної суспільної думки щодорозвитку підприємницької діяльності (зайняття бізнесом). Необхідність усуненняпсихологічних перешкод у цій справі надзвичайно велика, оскільки подоланняконсервативних поглядів і оцінок у частини громадян (що склалися протягомминулих десятиліть) сприятиме поширенню підприємницької діяльності в Україні[3, с. 368].
Відповідно доГосподарського кодексу України, підприємництво – це самостійна, ініціативна,систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюєтьсясуб’єктами господарювання (підприємцями) для досягнення економічний ісоціальних результатів і отримання прибутку [1].
Важливе значеннядля розвитку підприємницької діяльності в Україні має Господарський кодексУкраїни [1], який набув чинності станом на 1 вересня 2004 року. Згідно з цимкодексом підприємництво виступає як особливий вид господарської діяльності, в основіякого лежать такі принципи: вільний вибір підприємцем видів підприємницькоїдіяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальниківі споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних,фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом [7,с. 309].
Підприємництво –це також стиль і тип поведінки, складові якого: пошук нетрадиційних рішень,масштабність і ризик, ділова хватка. Крім того, підприємництво виконує векономіці важливу функцію – забезпечує розвиток і вдосконалення господарськогомеханізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційної сфери.
Для країн зринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва [7, с. 310]:
– стабільність державної економічної ісоціальної політики, яка є джерелом формування у підприємців й інвесторівупевненість у тому, що вони не стануть жертвами кон’юнктурних політичних рішеньабо кампаній;
– позитивна громадська думка – ставленнядо підприємництва як до одного із престижних занять у суспільстві, терпимістьдо підприємницьких невдач;
– пільговий податок режим, який забезпечуєдійові стимули для відкриття нових підприємств і розширення існуючих;
– наявність розвинутої інфраструктурипідприємництва – інноваційних і впроваджуючи центрів, що фінансуються напайових началах державою і приватним бізнесом, консультативних центрів іцентрів з питань підготовки підприємців;
– ефективна система захистуінтелектуальної власності, дія якої охоплює не тільки винахідництво, але й всюпродукцію, в тому числі нові ідеї, концепції і методи ділової активності;
– дебюрократизація процедури регулюваннягосподарської діяльності з боку державних органів, зокрема скорочення формзвітності, полегшення правил реєстрації нових фірм.
Отже, підприємницькадіяльність – це, насамперед, інтелектуальна діяльність енергійної таініціативної людини, яка, володіючи повністю чи частково певними комерційнимицінностями, використовує їх для організації бізнесу, яким керує [19, с. 10].
1.2Функції підприємництва
Сутьпідприємництва розкривається через його головні функції. До них відносятьсяінноваційна, ресурсна, стимулююча, управлінська, захисна, організаційна тасоціальна.
Інноваційнафункція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженнюноваторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризикута вміння вести конкурентну боротьбу. Якщо підприємці не прагнуть до пошуку івпровадження нових ідей, виробничих технологій, виготовлення нового продукту,застосування нових форм і методів організації виробництва і збуту, щооперативно реагують на потреби ринку і пов’язані з ринком, вони будутьнеконкурентоспроможними і стануть банкрутами [22, с. 174].
Ресурсна функціяпідприємництва полягає у формуванні та продуктивному використанні власногокапіталу, а також матеріальних, трудових, природних, інформаційних та іншихресурсів.
Управлінська –пов’язана з механізмом управління персоналом та фірмою [5, с. 21].
Організаційнафункція підприємництва полягає у поєднанні чинників виробництва в оптимальнихпропорціях, здійсненні контролю за усім використанням, направленості зусильпрацівників на досягнення поставленої мети. Підприємницький успіх – головна метагосподарської діяльності.
Стимулююча –дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосуватидійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб [5,с. 21].
Соціальнафункція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізмуефективної праці, виробництва тих товарів та послуг, які необхідні длямаксимального задоволення реальних потреб споживачів [22, с. 174].
Виділяють такожтаку функцію підприємництва як особистісну.
Особистіснафункція полягає у самореалізації власних можливостей підприємця, отриманнязадоволення від своєї діяльності [5, с. 158].
Захисна –передбачає систему захисту прав й інтересів підприємців, створення сприятливихумов функціонування бізнесу, усунення існуючих проблем на макрорівні. Цездійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об’єднань здержавними органами влади і управління, міжнародними організаціями, фондами,проектами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у томучислі приватного та малого бізнесу [5, с. 21].
Окреміпідприємства, що здійснюють торгівельні операції на зовнішньому ринку,виконують ще й зовнішньоекономічну функцію [18, с. 173].
Виконання цихфункцій підприємництва потребує певних особистих якостей підприємця. Умовиіснування постійного господарського ризику і відповідальності вимагають відпідприємця високої кваліфікації, знань, діловитості, новаторського типумислення, творчої оцінки ситуації, уміння об’єднати людей для досягненняспільної мети, діяти цілеспрямовано, ризикувати в бізнесі. Ці якості підприємцяє обов’язковою умовою його вільної господарської діяльності, спрямовуютьпрацювати на себе та на суспільство [22, с. 174].
У підприємництвісполучається особистісний і суспільний інтереси. Особистісний інтереспідприємця – це отримання підприємницького прибутку за найменших витрат,реалізація себе як особистості. Суспільна функція підприємця проявляється утому, що [14, с. 123]:
1. Підприємство сприяє суспільномупрогресу, коли працює на межі своїх можливостей і постійно впроваджує новинки.
2. Підприємство сприяє зростанню добробутунаселення, тому що постійно прагне задовольнити нові потреби.
3. Підприємці роблять благодійні внески насоціальні потреби.
4. Вони сприяють оновленню старих регіонів.
5. Підприємництво допомагає вирішитипроблему безробіття.
6. Підприємці сплачують податки.
7. Вони забезпечують ефективне використаннявиробничих ресурсів.
Підприємництво –це ініціативна, новаторська, самостійна діяльність господарських суб’єктів, щоздійснюється на свій ризик і власну майнову відповідальність, спрямовану напошук та знаходження оптимальних економічних рішень з метою отриманнямаксимальної вигоди (доходу, прибутку тощо) [11, с. 158].
1.3Форми та види підприємництва
Розмежуванняпідприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, до того ж —неофіційний, характер. Тому допускається застосування різних ознак і,відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності.
Формуванняринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучаснихпідприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різнимикритеріями [20, с. 204]:
a) формами власності;
б) формамиорганізації;
в) розмірами;
г) сферамидіяльності.
Відповідно доформ власності розрізняють підприємства таких видів.
Індивідуальнепідприємництво спрямоване на отримання особистого доходу або прибутку. Якзауважив відомий американський економіст П. Самуельсон, щоб стати одноосібнимвласником, ні в кого не треба просити дозволу. Індивідуальний підприємецьпрацює від свого імені і на свій страх і ризик. Він несе повну і необмежену відповідальністьза результати своєї діяльності всім своїм майном, а в критичних ситуаціях вономоже бути навіть втрачено. Індивідуальний підприємець одноосібно ухвалює всірішення з виробничо-господарської діяльності. Перевагами індивідуальногопідприємництва є мінімальний контроль з боку держави (це дозволяє самостійнорозподіляти дохід), мобільність дій (це дає можливість змінювати видидіяльності залежно від кон’юнктури ринку), прийнятні податкові умови(індивідуальний підприємець платить податок з доходу) [2, с. 156-157].
Індивідуальнийпідприємець має право [12, с. 370]:
– створювати підприємство (фірму) ісамостійно визначати його профіль та виробничу програму;
– придбати майно або майнові права,використовувати майно інших осіб за угодою оренди;
– наймати або звільняти працівників;
– отримувати кредит і відкривати рахунок убанку;
– самостійно розподіляти прибуток відпідприємницької діяльності, який залишається після сплати податків;
– здійснювати операції з валютою.
Отже, змістдіяльності підприємця полягає у самостійній організації виробництва або послуг,у пошуку або формуванні попиту на товари і послуги, їх реалізації [12, с.370]:.
Сімейне,засноване на власності та праці членів однієї родини.
Приватне,засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили.
Колективне,засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншогостатутного товариства, громадської та релігійної організації.
Орендне –підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певнийчас передає у користування трудовим колективам.
У колективномупідприємництві господарські операції здійснюються колективним суб’єктом. Дляцього утворюється підприємства (товариство). Товариства можуть бути юридичнимиі неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичноюособою, є [2, с. 157]:
– становлення і реєстрація згідно зізаконом;
– наявність організаційної єдності;
– володіння необхідним майном;
– самостійна майнова відповідальність;
– виступ від власного імені вгосподарському обороті;
– власний розрахунковий рахунок в банку.
Отже, якюридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав іобов’язків, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять дойого складу [2, с. 157].
У всіх країнахсвіту сьогодні функціонують також державні підприємства. Основні їх мета –здійснення пріоритетних загальнодержавних науково-виробничих інауково-технічних програм, формування інфраструктури, необхідної дляфункціонування всієї соціально-економічної системи. Чільне місце державніпідприємства займають в енергетиці, транспорті, зв’язку, вугільнійпромисловості, нафтопереробці. Головною ознакою державного підприємства є те,що держава або контрольовані державою установи, володіють часткою капіталу,достатньою для контролю за цим підприємством [17, с. 186].
Серед держанихпідприємств виділяють [13, с. 187]:
– підприємства, засновані назагальнодержавній власності, в т. ч. казенні товариства; особливістю останніх єте, що вони:
– не підлягають приватизації;
– можуть входити в об’єднання лише запогодженням з Кабінетом Міністрів України;
– майно, що є у державній власності ізакріплено за казенним підприємством, належить йому на праві оперативногоуправління.
– підприємства, засновані на власностіреспубліканській (Автономної Республіки Крим);
– підприємства комунальні, засновані навласності адміністративно-територіальних одиниць.
Загальнодержавніта комунальні підприємства засновуються за рішенням органів, уповноваженихуправляти відповідно державним або муніципальним майном України, а казенні – зарішенням Кабінету Міністрів України [17, с. 187].
Якщо пристворенні підприємства використовується власність, заснована на базі об’єднаннямайна різних форм власності, то таке підприємство отримало назву “спільне”.Залежно від виду капіталу, який використовується при їх створенні, спільніпідприємства бувають [13, с. 187]:
1. Національні.
2. Спільні підприємства з іноземнимкапіталом (частка іноземного капіталу не може бути менше 20% статутного фонду).
Підприємства,засновані на власності юридичних осіб і громадян інших країн, складають такийвид підприємств, як іноземні. Особливість цього виду підприємств є те, що, зодного боку, порядок їх створення і діяльності регулюється законодавствомтільки тієї країни, резидентом якої вони є, а, з іншого, — умови їх реєстраціїта діяльності регулюються законодавством України [17, с. 187].
Залежно відспособу утворення та формування статутного фонду в країні підприємстваподіляються на унітарні та корпоративні.
Унітарнепідприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для тогомайно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки(паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника,який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив. Доунітарних підприємств належать державні, комунальні підприємства, а такожпідприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійноїорганізації або на приватній власності засновника [22, с. 186].
Корпоративнепідприємство утворюється, як правило, двома або більшою кількістю засновниківза їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна та підприємницької читрудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справамина основі корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства,підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також іншіпідприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більшоїкількості осіб [22, с. 186].
Різноманітністьформ власності привела до формування різних організаційних форм підприємств. Відповіднодо форм організації підприємства виступають як партнерства, асоціації, корпорації,консорціуми та концерни.
Партнерство, аботовариство – форма організації підприємства, що базується на об’єднанні(пайовому, частковому) майна різних власників. Як правила, це закриті компанії,де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохідміж членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплатиподатків і виділення засобів на нагромадження капіталу).
Товаристваможуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознака, щороблять підприємство юридичною особою, є [3, с. 370]:
1. Створення та реєстрація його згідно ззаконом.
2. Самостійна майнова відповідальність.
3. Участь від власного імені вгосподарському обороті.
4. Власний розрахунковий рахунок у банку.
Перевагамипартнерства є те, що його, як і одноосібну власність, нескладно організувати. Завдякибільшої кількості власників фінансові ресурси є більшими. Така фірма можезбільшити масштаби виробництва. Вона може збільшувати продажі за рахуноквиділення коштів на рекламу та знижувати ціну продукції за рахунок економії,обумовленої збільшенням масштабу виробництва [7, с. 316].
Недолікипартнерства полягають у тому, що фінанси все ж таки обмежені. Поділуправлінських повноважень між його учасниками може призвести до неузгодженостідій. У разі виходу з бізнесу або смерті одного з партнерів доводитьсяпризупинити діяльність фірми, а той здійснювати її повну ліквідацію тареорганізацію [7, с. 317].
Розрізняють таківиди партнерства [20, с. 205]:
– повне товариство (товариство знеобмеженою відповідальністю);
– товариство з обмеженою відповідальністю;
– змішане (командитне) товариство.
Повне товариство– об’єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільноїгосподарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариствоне є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несутьповну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майномпідприємства, а й своїм власним майном. Ця форма застосовується там, депереважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатськіфірми) [18, с. 174].
Товариство зобмеженою відповідальністю (ТОВ) – це форма організації підприємства, за якоїйого учасники роблять певний пайовий внесок і несуть обмежену відповідальністьу межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністює [2, с. 162]:
– відповідальність за своїмизобов’язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність в межахвнеску);
– статус юридичної особи;
– регулювання діяльності з боку держави,як правило, відповідно до норм чинного законодавства.
Товариство зобмеженою відповідальністю ґрунтуються на відповідальності, яка обмежуєтьсятільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Цяформа менш ризикована для підприємця і тому більш поширена [18, с. 174].
Партнерства зобмеженою відповідальністю типові для фірм, зайнятих здійснення будівельнихпроектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншимивидами діяльності в капіталомістких сферах підприємництва. Партнерства зобмеженою і необмеженою відповідальністю оподатковуються за одними і тими жпринципами [7, с. 317].
Проте даний типтовариства має деякі особливості порівняно з акціонерними. На відміну відакціонерних товариств, у товариств з обмеженою діяльністю створюється пайовийкапітал. Підприємства (фірми) у формі ТОВ – в основному дрібні і середніорганізації, а отже, мобільніші, ніж акціонерні товариства. У різних країнахмінімальний розмір капіталу для організації товариства з обмеженоювідповідальністю звичайно менший, ніж для акціонерних товариств. На відміну відакцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цінними паперами (вони не обертаються наринку). У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) пай не може дробитися іналежить тільки одній особі. У товариствах даного типу за певних умов пайовикзобов’язаний вносити додаткові кошти у капітал фірми. І, нарешті, як правило,структура органів управління товариств з обмеженою відповідальністю простіша,ніж в акціонерному товаристві. Наприклад, у Росії вона може бути дворівневою:загальні збори членів товариства – директорія (правління). Функції управлінняТОВ поділені між загальними зборами і директорією. Кількість голосів учасниківна зборах визначається пропорційно розміру їх частки у пайовому капіталі. Рішенняз тих або інших питань приймається простою більшістю голосів. Дирекція здійснюєоперативне керівництво товариством з обмеженою відповідальністю. Таким чином,ТОВ як організаційна форма дає можливість обмежити ризик величиною внеску впайовий капітал. Воно вимагає меншого капіталу для ведення справи, відрізняєтьсяпростою системою звітності. Товариства з обмеженою відповідальністю –оптимальна форма організації для сімейних об’єднань [2, с. 162].
Змішанетовариство (командитне) – об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осібдля спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів(комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність зазобов’язаннями товариства, та членів-вкладників (командистів), які відповідаютьза зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками [18, с. 174].
Асоціації –об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності(вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-якого зучасників) [20, с. 205].
Корпорація(акціонерне товариство) – форма об’єднання капіталів учасників акціонерноготовариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає правоакціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонернітовариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниці між ними утому, що перші не випускають акції, або випускають їх без права вільноїкупівлі-продажу, а другі (ВАТ) – випускають акції, які вільно купуються та продаються[18, с. 175].
До перевагкорпорацій належать такі[12, с. 371]:
– широкі можливості залучення грошовогокапіталу шляхом продажу акцій та облігацій;
– поділ прав акціонерів на майнові таособисті. Майновими є права на отримання дивідендів, а також частину вартостімайна фірми в разі її ліквідації. До особистих відносять право на участь в управліннісправами акціонерного товариства;
– залучення фахівців для виконанняуправлінських функцій;
– стабільність функціонування корпорацій –вибуття із товариства будь-якого з акціонерів не призводить до закриття фірми.
Особливістькорпорацій полягає у тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі таподіляється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у виглядіакцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетомакцій (50%+1). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, яківиступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдингвідносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями якихволодіє холдинг, є відносно нього дочірніми. Такий механізм називають системоюучасті [20, с. 205].
Корпорація єдомінуючою формою підприємництва. Вона має кілька різновидів і в різних країнахмає свої особливості. Законодавства США дає таку характеристику корпорації:централізоване управління; тривалість існування товариства, яка перевищуєтривалість життя тривалих власників акцій; вільне переведення прибутківакціонерів; обмеження відповідальності акціонера часткою його капіталовкладень.За наявності не менше трьох із цих ознак будь-яке підприємство можеоподаткуватися як корпорація.
Акціонернітовариства також утворюються шляхом об’єднання на пайовій (частковій) основікоштів своїх учасників (акціонерів) і належать до компанії з обмеженоювідповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов’язаннями тільки власнимкапіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обмежується лише тимикоштами, які вони внесли для вступу в акціонерне товариство. Відмінністьакціонерних товариств від повних товариств полягає передусім у тому, що їхкапітал утворюється, як правило, в грошовій формі.
Увесьакціонерний капітал компанії складається з власного та позиченого. Власнийформується із коштів, отриманих від продажу акцій і облігацій, відрахувань відприбутку. Позичений капітал складають банківські кредити. Основну часткукапіталу фірми зазвичай отримають від продажу акцій – більше 50% [18, с. 175].
Стимулом дляпридбання акцій є вищі дивіденди на них порівняно з вкладом певної суми в банк.Акція дає право на участь в управлінні підприємством. Оскільки акції єпредметом купівлі-продажу, то вони мають свою ціну. Ціна, зазначена в акції,називається номінальною, а та, за яку її продано на ринку цінних паперів –курсом. Він визначається за формулою:
 /> (1.1)
Курс акційзростає зі зростанням розміру виплачуваних по них дивідендів та зниженням рівнябанківського процента, і навпаки [18, с. 175].
Перевагиакціонерних товариств [10, с. 238]:
– значно кращі умови залучення фінансовихресурсів;
– менший ризик банкрутства (за обмеженоївідповідальності);
– порівняно більша стійкість;
– ефективний менеджмент та маркетинговеобслуговування.
Недолікиакціонерних товариств [10, с. 238]:
– організація та ліквідація акціонернихтовариств вимагає значних витрат;
– розбіжності в інтересах учасниківакціонерних товариств утруднюють досягнення ефективного управління;
– складна організаційна структурауправління породжує бюрократизацію.
У сучаснійринковій економіці активізується роль об’єднання підприємств (рис. 1).
Концерни –об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків,торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групипідприємців [20, с. 205].
Синдикат – формаоб’єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачаєзбереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збутпродукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходирозподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції [10, с.239].
Диверсифікати –багатогалузеві корпорації, об’єднанні системою участі, виробничою кооперацією,патентно-ліцензійними угодами, спільним виробничим та науково-дослідницькимипрограмами, єдиною системою фінансування.
Рисидиверсифікату [18, с. 175 – 176]:
1. Наявність галузевого ядра.
2. Об’єднання суміжних галузей.
3. Впровадження принципово нових видівдіяльності та їхніх результатів – товарів і послуг.
4. Допоміжна роль банків та іншихфінансово-кредитних установ.
Консорціум –тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягненняспільної мети [17, с. 189].
Трест – формаоб’єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як і увиробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїммайном за результатами господарської діяльності усіх підприємств, що входять дойого складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій,пропорційно цій частці розподіляються і доходи [10, с. 239].
Конгломерат –багатогалузеве об’єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головноїфірми у чисельні, мало пов’язані між собою галузі економіки шляхом скуповуванняпакетів акцій інших підприємств.
Рисиконгломерату [18, с. 176]:
– відсутність галузевого ядра;
– зміна власника підприємства за незміннихвиробничих програм;
– незмінність товарів та послуг, щопропонуються на ринку;
– провідна роль банків та іншихфінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання тапідпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.
Картель – угода(гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиноїцінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами,ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується [10,с. 238].
Фінансово-промисловігрупи (ФПГ) – організаційна форма об’єднання великих промислових фірм ізбанківськими структурами, в якій кожен член-учасник самостійно вирішує власнізавдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльністьможе здійснювати банк або промислове підприємство.
Функції ФПГ [18,с. 176]:
1. Акумуляція фінансових ресурсів.
2. Створення сприятливих умов дляінвестиційної діяльності.
3. Належний контроль за ефективнимвикористанням фінансових ресурсів.
4. Сприяння розвитку науково-дослідницькихрозробок.
5. Міжгалузевий перерозподіл ресурсів.
Залежно відзмісту розрізняється такі види підприємницькі діяльності [3, с. 369].
Виробничепідприємство – діяльність, пов’язана безпосередньо з виробництвом продукції,товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому функція виробництва стає дляпідприємця основою, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) єдругорядними, доповнюють основу. Природно, що виробниче підприємництво має бутиприбутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація новоговиробництва є доцільною лише у тому разі, якщо річний прибуток становитиме всумі не менше ніж 15-20 % від потрібних витрат [3, с. 369].
Основноюфункцією виробничого підприємництва є організація виробництва будь-якогоспрямування: матеріального, інтелектуального, творчого [11, с. 164].
Комерційнепідприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньомуналежить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов’язані зопераціями та угодами з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішноюкомерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна цінавиробленого товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар користуєтьсяпопитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приноситьприбуток не менше ніж 20-30 % від витрат [3, с. 369].
Фінансовепідприємництво пов’язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентамиринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондовібіржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця вникає урезультаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.
Посередницькепідприємництво – це підприємництво, суб’єкт якого сам не виробляє і не продаєтовару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях. Головнамета такого підприємця – знайти і звести дві заінтересовані в цій акціїсторони. Завдання посередницької діяльності – надання послуг кожній із сторін.Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних,консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [3,с. 369-370].
За розмірамипідприємства поділяють на малі, середні та великі.
Маліпідприємництва законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на нихпрацівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічноїдіяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства,чисельність зайнятих на яких не перевищує [10, с. 244]:
– у промисловості та будівництві – 200чол.;
– в інших галузях виробничої сфери – 50чол.;
– у науці та науковому обслуговуванні –100 чол.;
– у галузях невиробничої сфери – 25 тис.чол..;
– у роздрібній торгівлі – 15 чол.
Переваги малихпідприємств [14, с. 127]:
1. Вони гнучкі, ніж великі, легкопристосовуються до змін на ринку, реагують на коливання смаків споживачів.
2. Швидко освоюють нову продукцію.
3. Орієнтуються на місцеві ринки, томукраще знають потреби невеликого кола своїх клієнтів.
4. Не потребують великих інвестицій.
Недоліки малихпідприємств [14, с. 127]:
– неспроможні здійснювати дорогінауково-дослідні розробки;
– дуже чутливі до змін у цінах івідсоткових ставках;
– схильні до банкрутства.
Функціїдрібних підприємств [10, с. 245]:
1. Оперативно реагують на кон’юнктурніколивання економіки.
2. Коригують структуру економіки відповіднодо змін у структурі смаків, потреб, уподобань.
3. Розширюють межі економічної свободи,керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннямиуправлінських кооперативних чи державних органів.
4. Забезпечують розвиток конкуренції.
5. Сприяють послабленню монополізму.
6. Створюють додаткові робочі місця.
7. Насичують ринок товарами та послугами завідсутності великих стартових капіталів.
8. Швидко відшкодовують витрати івідновлюють здатність заново інвестувати.
9. Є основою для формування середньогокласу.
10. Активні щодо інноваційної діяльності.
Середніпідприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробівз малою капіталомісткістю та незначними витратами у значних обсягах. Вони, якправило, здатні швидко пристосовуватись до регіональних ринків, кращевикористовувати місцеві виробничі ресурси (трудові і сировинні) тазабезпечувати насичення ринку регіону необхідними товарами та послугами [22, с.188].
Двоїста рольсередніх підприємств [10, с. 244]:
– створюють конкурентне середовище длякрупних підприємств;
– є проміжною сходинкою до монополізації;
– максимальна кількість саме середніхпідприємств підпадає під процес поглинання;
– саме середні підприємства прагнутьзаймати монопольне становище в певних сегментах ринку.
Великіпідприємства часто асоціюються з монополіями, але можуть мати різні масштабидіяльності. Вони постійно перебувають у двоїстому стані: з одного бокумонополізувати свою сферу діяльності, а з іншого – зазнають впливу конкуренції,у тому числі з боку малого бізнесу. Конкуренція спонукає великі підприємства дозниження цін і постійної турботи про якість. Вважається навіть, що загрозаконкуренції є джерелом прогресу не тільки великих компаній, а й усієї економіки[14, с. 128].
Перевагивеликого виробництва порівняно з дрібним [10, с. 243 – 244]:
1. Технічні й технологічні переваги,зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП.
2. Економія від масштабу виробництва,комбінування та зайнятості.
3. Порівняно вища стійкість і стабільність(навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, якправило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління).
4. Більші можливості використання кредиту.

РОЗДІЛ2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
 
2.1Законодавча база діяльності підприємств в Україні
Підприємницькадіяльність існує в певних організаційно-правових формах. Вибір форм організаціїпідприємницької діяльності залежить від багатьох чинників: сфери діяльності,фінансових можливостей, переваги тієї чи іншої організаційної форми. Важливезначення має аналіз чинного законодавства. У межах українського юридичного полядіють Закони України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про господарськітовариства”, Указ Президента України “Про державну підтримку малогопідприємництва” (Додаток 2). Вони визначають умови, напрями формуванняальтернативних форм господарювання [12, с. 376].
Дані законикласифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальнізакони “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” поширюються на всіпідприємства і на всіх підприємців. Крім загальних законів до статуснихвідносяться закони, які визначають правове становище окремих видів підприємствусіх галузей економіки. До них відносяться закони: “Про господарськітовариства”, “Про режим іноземного інвестування”, “Пронацiональну програму сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi”(Додаток 3) та ін [4, с. 155].
16 січня 2003року Верховною Радою України був прийнятий Господарський комплекс України, якимвідповідно до Конституції України встановлюються правові основи господарськоїдіяльності (господарювання). При цьому господарський комплекс, який набравчинності з 1 січня 2004 року, має на меті забезпечити зростання діловоїактивності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основіпідвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованістьвідповідно до вимог Конституції, утвердити суспільний господарський порядок векономічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічнимисистемами [13, с. 292].
Згідно зГосподарським Кодексом під господарською діяльністю розуміється діяльністьсуб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована навиготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послугвартісного характеру, що мають цінову визначеність [1].
Підприємницькадіяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансовоїсистеми (податки, кредити, страхування тощо). У той же час вона спирається направову базу незалежно від видів підприємницької діяльності і форм їївласності. За сучасних умов підприємницька діяльність – це засіб не тількиодержання прибутку, заробітку, але й самовиразу. Функціонування сучасногопідприємництва неможливе без сприятливого соціально-економічного клімату, якийформується внаслідок цілеспрямованого зусиль держави. Він характеризується:стабільність державної економічної і соціальної політики, спрямованої напідтримку підприємництва; пільговим податковим режимом, який сприяє припливу впідприємницьку сферу фінансових коштів; розвитком інфраструктури підприємництва(інноваційних центрів, спеціальних фірм, що надають допомогупідприємцям-початківцям, консультаційних центрів з питань управління,маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців); створенняефективної системи захисту інтелектуальної власності, формування позитивногоставлення суспільства до підприємницької діяльності. За сприятливогосоціально-економічного клімату, що підтримується державою, підприємець не розглядаєяк першочергове завдання миттєве збільшення прибутку, а намічає шлях домайбутніх структурних зрушень і подальшого розширення виробництва [2, с.157-158].
Господарськадіяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатівта з метою одержання прибутку, є підприємництвом. При цьому господарськадіяльність може здійснюватись без мети одержання прибутку (так звана некомерційнагосподарська діяльність) [13, с. 292].
Фундаментальнимінститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які наоснові закону України “Про власність” регулюють відносини щодо управління(володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До даногоінституту входять нормативні акти [4, с. 155]:
– про управління державною власністю;
– про оренду державного та комунальногомайна;
– про приватизацію державного майна.
Підприємницькадіяльність здійснюється згідно з чинним законодавством на таких умовах [12, с.376]:
1. Без використання найманої праці.
2. З використанням найманої праці.
3. Без створення юридично особи.
4. З створенням юридичної особи.
Окремимінститутом господарського законодавства є інститут господарського договірногоправа. Система законодавства про договірне право ґрунтується на кодифікованихзаконах і нормативних актах про окремі види договорів. До них слід віднестиЦивільний кодекс України, Закон “Про підприємства в Україні”, Господарськийпроцесуальний кодекс тощо [4, с. 155].
До наступнихінститутів можна віднести законодавство про регулювання ринків капіталу,законодавство про зовнішньо­економічну діяльність, законодавство прогосподарські суди та господарський процес, законодавство про страхування та ін.
Першою ознакоюгосподарського законодавства є комплексний зміст основних нормативних актів.Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включаєнорми двох і більше галузей права. Прикладом цьому є Закон України “Пропідприємства в Україні”, який містить норми господарського або цивільного (ст.ст. 10, 20, 21), адміністративного (ст. 16), фінансового (ст. 18, 23, 24),трудового (ст. 19) та інших галузей права [4, с. 156].
Другою ознакоюгосподарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві актигосподарського(цивільного) законодавства. Такими можна вважати Положення пропоставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставкитоварів народного споживання.
Третьою ознакоює множинність актів, яка зумовлена тим, що[4, с. 157]:
– дане законодавство регулює різні види господарськоїдіяльності(промислову, будівельну, комерційну тощо);
– в економіці наявні різні форми власності(приватна, колективна, державна);
– відсутній кодифікований актгосподарського законодавства;
– в Україні застосовуються акти законодавстваСРСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони несуперечать Конституції і законам України.
Наступноюознакою господарського законодавства є його поєднання з комерційним правомінших країн та міжнародними договорами з господарських питань, яке здійснюєтьсяза принципами [4, с. 157]:
– пріоритету спеціальних норм міжнародногодоговірного права над загальними нормами господарського права України;
– надання нормам міжнародних економічних договорівстатусу національного законодавства;
– поєднання господарського законодавства Україниз комерційним правом інших країн, а саме право сторін зовнішньоекономічнихдоговорів обирати право країни, яким визначаються права та обов’язки сторіндоговорів.
Господарськезаконодавство охоплює як господарські закони у власному значенні так і іншінормативні акти з питань господарської життєдіяльності.
Господарськезаконодавство включає в себе і відомчі нормативні акти, до яких належатьнормативні акти міністерств, держаних комітетів та інших органів виконавчоївлади, які здійснюють державне управління економікою [4, с. 157].
Догосподарського законодавства належать також локальні або статутні нормативніакти: це статути і установчі договори підприємств, об’єднань, положення проструктурні підрозділи підприємств.
Господарськадіяльність включає в себе виробничу і комерційну діяльність. За ст. 1 ЗаконуУкраїни “Про зовнішньоекономічну діяльність” господарська діяльність – цебудь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом іобміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару [4,с. 157].
Державнийкомітет України з питань регуляторної політики та підприємництва(Держпідприємництво України) є центральним органом виконавчої влади зіспеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики і сферіпідприємництва.
ДержпідприємництвоУкраїни [5, с. 221]:
1. Є спеціально уповноваженим органом зпитань ліцензування.
2. Керується Конституцією України, законамиУкраїни, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. У межах своїхповноважень організовує виконання актів законодавства України і здійснюєконтроль за їх реалізацією.
3. Узагальнює практику застосуваннязаконодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиціїщодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх нарозгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.
Основнимизавданнями Держпідприємництва України є [5, с. 221 – 22]:
1. Участь у формуванні та реалізації єдиноїдержавної політики у сфері підприємництва щодо ліцензування підприємницькоїдіяльності та державної реєстрації підприємництва.
2. Координація діяльності органіввиконавчої влади, пов’язані з розробленням та реалізацією заходів щодопроведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва,ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва.
3. Сприяння формуванню системифінансово-кредитної, консультативної та інформаційної підтримки підприємництва.
Статуспідприємницької структури в Україні оформлюється державною реєстрацією упорядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницької діяльностібез реєстрації забороняється. При реєстрації кожен суб’єкт підприємництвазаноситься до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України(ЄДРПОУ) і йому присвоюється Ідентифікаційний код [12, с. 376 – 377].
Підприємницькадіяльність, що здійснюється зі створенням юридичної особи, реєструється якпідприємство (фірма). Підприємницька діяльність, здійснювана без створенняюридичної особи, реєструється як приватне підприємництво. Реєстраціюпідприємництва здійснюють виконавчі органи міських, районних сільських таселищних рад [12, с. 377].
Порядокреєстрації передбачає такі організаційні процедури:
1. Підготовка установчих документів.
2. Вибір назви фірми.
3. Сплата встановленої законодавствомчастини заявленого установчого фонду (залишкова частина установчого фондувноситься упродовж року).
4. Сплата державного мита за реєстрацію.
5. Здача документів на реєстрацію увиконавчий орган відповідного рівня.
6. Після отримання рішення виконавчогооргану про реєстрацію підприємства потрібно стати на облік у державнійподатковій адміністрації, а також у позабюджетних фондах.
7. Отримання дозволу на виготовленняпечатки.
8. Відкриття постійного розрахунковогорахунку в банку.
Крім державноїреєстрації підприємства всіх форм власності мають отримати спеціальний дозвіл(ліцензію) на здійснення певних видів підприємницької діяльності. Перелік видівдіяльності, на які потрібна ліцензія, визначаються Законом України “Пропідприємництво” [12, с. 377].
Ліцензія –документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіатана провадження зазначеного в нього виду господарської діяльності протягомвизначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Згідно з ЗакономУкраїни від 1 червня 2000 року “Про ліцензування певних видів господарськоїдіяльності”, ліцензуванню підлягають: пошук, розвідка та експлуатація родовищкорисних копалин; виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівлялікарськими засобами; виробництво тютюнових виробів, оптова, роздрібна торгівлятютюновими виробами; виготовлення бланків цінних паперів, документів сувороїзвітності; медична практика; ветеринарна практика; освітня діяльність;пересилання грошових переказів; страхова діяльність та ряд інших [13, с. 295].
В Україністворена Ліцензійна палата, до завдань якої входить впровадженнязагальнодержавної системи ліцензування, організація ліцензування окремих видівпідприємницької діяльності, введення Єдиного державного ліцензійного реєстру [12,с. 377].
Отже, в Україністворено оргінізаційно-правову базу, яка регламентує всю сукупністьпідприємницьких відносин і створює умови для розвитку підприємництва й надаєнеобхідні гарантії підприємцям. У результаті проведених радикальних реформ із роздержавленнямі приватизації державної власності в Україні створено плюралістичну системуформ власності, приватні підприємства, акціонерні товариства, біржову справу, банківськийі страховий бізнес [11, с. 169].
2.2 Аналіз діяльності підприємств в Україні
Аналіз станупідприємницької діяльності в Україні показує, що сектор малого і середньогобізнесу потребує ефективної фінансової підтримки як на загальнодержавному, такі регіональному рівнях.
Сьогодні стаєочевидним, що становлення та розвиток підприємництва в Україні, формуваннясприятливого конкурентного середовища неможливе без аналізу світового досвідупідприємництва, а саме досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинутихкраїн, що дозволить зробити узагальнення, які можуть мати певний інтерес і дляУкраїни [20, с. 220 – 221].
Змістпідприємництва в США, наприклад, зводиться до спроб сміливих людей зробити щосьнове або взяти на себе ризик, пов’язаний з реалізацією нових ідей.
Перехіднаціональної економіки до ринкових відносин досі супроводжується ослабленнямдержавного регулювання, що негативно позначається на ефективності суспільноговиробництва та підтримує існування постійної кризової ситуації в країні, якастала вже іманентною ознакою національної економіки. У перші роки незалежностіУкраїни це можна було пояснити трансцендентним характером державногоуправління, який спричинив домінування ліберальних підходів з мімізацієюважелів впливу держави на конструювання національної ринкової моделі економіки.Однак цей процес затягувався майже на два десятиліття, що призвело донехтування науковими методами в державному регулюванні [8, с. 6].
Аналізпідприємницької діяльності дозволив визначити такі суттєві чинники її успіху [7,с. 310- 311]:
1. Висока кваліфікація. Підприємець або саммає бути висококваліфікованим спеціалістом, або найняти того, хто маєпрофесійні знання і досвід в обраній сфері діяльності.
2. Влада й обґрунтована ідея виробництваконкретного товару або послуги. Концепція повинна бути чітко сформульована вбізнес-плані та обґрунтована з усіх боків – фінансового,матеріально-технічного, маркетингу, трудових ресурсів тощо.
3. Широкі особисті контакти. Требапам’ятати, що нова справа не починається з ізоляції від інших підприємців,менеджерів. Досвід показує, що успіху можна досягти тільки з допомогоюпартнерів і соратників, які поділяють ідею підприємця.
4. Достатні матеріальні та фінансовіресурси. Концепція ресурсів – одне з головних завдань підприємця. Успішнийпошук і залучення ресурсів визначають його майбутню ефективність.
5. Наявність замовлень споживачів.Необхідно глибоко вивчити попит споживачів, свою “ринкову нішу”.
За даними деякихдосліджень, в економіці промислово розвинутих країн на середній та малий бізнесприпадає приблизно 90 – 95% усіх підприємств, до 40 – 60% виробництво валовогонаціонального продукту.
Малі, середні тавеликі підприємства у США поділяють на п’ять категорій: найменші (1 – 24службовців), малі (25 – 99), проміжні (100 – 499), середні (500 – 999), великі(1000 і більше службовців).
Оптові торговіпідприємства належать до категорій малого бізнесу, якщо їхній річний оборотстановить 3 – 18 млн. дол. У роздрібній торгівлі та серед обслуговування цямежа дорівнює 1 – 5 млн. дол. [20, с. 221] (Додаток 6).
Аналіз практикидіяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що багато створенихдрібних і малих підприємств не можуть почати діяльність через обмеженістьфінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та устаткування,практичних навичок. Через невиробничі обсяги господарської діяльності деякімалі підприємства не можуть залучити кваліфікованих фахівців, наймати дрібнихпрацівників з високою оплатою їх праці. Вони мають проблеми виробничогохарактеру, а також проблеми збуту продукції, труднощі у пошуку інвесторів іотриманні кредитів, формуванні клієнтури [20, с. 224].
За данимистатистичної звітності, підприємства м.Чернігова (крім підприємств сільськогогосподарства, малого бізнесу та бюджетних установ) за січень 2010 р. мализбитковий (сальдовий) фінансовий результат від звичайної діяльності дооподаткування в сумі 16,2 млн.грн.
Прибутковимипідприємствами, частка яких у загальній кількості становила 42,6%, отримано27,2 млн.грн. прибутку, решта підприємств працювали збитково – 43,4 млн.грн.збитків.
Прибутковийфінансовий результат отримали підприємства торгівлі (4,4 млн.грн.) тафінансової діяльності (0,9 млн.грн.).
У промисловостіприбутки одержали тільки підприємства з виробництва та розподіленняелектроенергії, газу, води (6,6 млн.грн.).
Найбільшзбитковою була діяльність підприємств промисловості (14,8 млн.грн.),організацій, що здійснюють операції з нерухомим майном (2,8 млн.грн.),транспорту та зв’язку (1,9 млн.грн.), будівництва (1,5 млн.грн.) (Додаток 7).

 
РОЗДІЛ3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ.
В умовахринкової трансформації економіки України розвиток підприємництва, зокремамалого бізнесу, має стати одним із найважливіших чинниківсоціально-економічного зростання. Усвідомлюючи новаторську роль підприємництва,держава надає йому всебічної підтримки [18, с. 179].
Проблемурозвитку підприємництва в Україні, зокрема малого, досліджується в працяхвчених: З. Варналія, Л. Воротіної, Я. Жаліла, В. Кредісова, Д. Ляпіна, І.Манцурова, В. Найдьонова, С. Соболя. Визначення проблем цього сектору економіки,розробка обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності йогодіяльності мають базуватися на загальних засадах теорії підприємництва та йогоролі в економічній еволюції [8, с. 5].
В Україніприйняті і діють ряд нормативних актів, які заклали підґрунтя для формування ірозвитку підприємництва. Згідно з цими нормативними актами, державна підтримкапідприємництва спрямована на створення сприятливих організаційних таекономічних умов для його розвитку. Це – надання підприємцям земельних ділянок;передання державного майна, необхідного для здійснення підприємницькоїдіяльності; сприяння підприємцям в організації матеріально-технічногозабезпечення та інформативного обслуговування, підготовці кадрів; здійсненняпервісного облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої та соціальноїінфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у порядку, передбаченомузаконом; стимулювання модернізації технологій,інноваційної діяльності, освоєннянових видів продукції і послуг та інші види допомоги [22, с. 146].
Для забезпеченнярозвитку вільного підприємництва в Україні законодавчо визначені права,обов’язки та відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності, яка зорієнтованана ефективне господарювання. Підприємництво несумісне з господарськоюнекомпетентністю, втратами, безвідповідальністю, невиконанням прийнятихзобов’язань і договорів з контрагентами.
Завдякиприйнятим нормативним актам, державній підтримці розвитку підприємницькоїдіяльності в Україні станом на початок 2003 р. діяло 248 тис. підприємств (3,6разів більше, ніж у 1992р.). В них було зайнято 4305 тис. осіб, що у три разибільше, ніж у 1992р. Проте, як засвідчує аналіз господарської практики, рівеньрозвитку підприємництва, особливо малого бізнесу, та його державна підтримка єще недостатніми для подальшого розвитку вітчизняної економіки і не відповідаютьїї можливостям [22, с. 179].
Так, в Україніна початок 2004 р. такий показник, як кількість суб’єктів підприємницькоїдіяльності на тисячу осіб населення був у десять разів меншими, ніж урозвинених європейських країнах. А внесок малих підприємств у валовийвнутрішній продукт складав лише 10%, це у 3 – 4 рази нижче, ніж у більшостієвропейських країн.
Особливонегативним явищем стало те, що значна кількість зареєстрованих малихпідприємств не діє, а більша частина діючих займається такимишвидкоприбутковими видами господарської діяльності, як торгівля тапосередницькі послуги. Це пояснюється тим, що суб’єкти малого підприємництварозвиваються в умовах несприятливого інвестиційного клімату, що робитьневигідним довгострокові виробничі вкладання.
Світова практикарозвитку та захисту підприємництва свідчить, що доступним джерелом фінансуваннямалого бізнесу є надання урядом гарантій повернення позик у разінеплатоспроможності малих підприємств. Це зменшує кредитні ризики і усуваєголовну перешкоду на шляху надання позик суб’єктам малого підприємництва,особливо початківцям малого бізнесу. Але для цього необхідні відповіднікредитні ресурси банків. На жаль, кредитні ресурси в Україні для малого підприємництвадуже обмежені. Для більшості суб’єктів підприємницької діяльності банківськийкредит залишається недоступним через надто високі проценті ставки. Цепояснюється тим, що в національній економіці фактично не діє механізмгарантування кредитів [23, с. 180].
В Україні класифікаціяпідприємств, що належать до малого бізнесу, здійснюється залежно від сферивиробництва та кількості осіб, що працюють на даному підприємстві. До того ж, вУкраїні малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малихпідприємств [20, с. 221].
Однією з вагомихперепон на шляху розвитку вітчизняного підприємництва є недосконалість чинноїподаткової системи та надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності,які зумовлюють зростання обсягів реалізованої продукції, прихованої відоподаткування, невпевненість підприємців у стабільності умов веденнякомерційної діяльності [22, с. 180].
Розвиток малогопідприємництва значною мірою залежить від надання йому фінансової допомоги. Вумовах складної економічної ситуації в країні та проблем з наповненнямДержавного та місцевих бюджетів фінансова підтримка підприємництва здійснюєтьсянедостатньо.
Прогресекономіки (еволюція) відбувається саме тоді, коли в економічний простірвторгаються новатори, які своїми технологіями і продуктами викликають новіпотреби, ламають традиційну укладену структуру попиту і пропозиції(врівноважену), змінюють структуру цін. Своїми діями новатори, по суті,руйнують традиційно складену економічну систему і одночасно створюють іформують нові системні структури. Все це виводить на перший план нерівноважніекономічні процеси, які обумовлені діяльністю новаторів. За допомогоювипадкових процесів еволюція може породжувати абсолютно нові структури. Завдякиїм еволюція набуває творчого і стрибкоподібного характеру. Виникнення новоїсутності завжди відбувається стрибком, у певний дискретний момент часу [8, с.9].
Найважливішимиоб’єктивними умовами розвитку підприємництва в Україні є наявність ринковихвідносин і різноманітних форм власності, економічна свобода та самостійність товаровиробниківі дієздатність товарно-грошового механізму; розвиненість фінансово-кредитноїсистеми; послідовність і стабільність економічної та соціальної політикидержави; наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва,сформованість економічної культури та позитивний соціальний фон підприємницькоїдіяльності [20, с. 223].
Негативновпливають на розвиток дрібного та малого бізнесу такі стримуючі фактори, якзагальний спад виробництва, зростання цін, низький рівень платоспроможностінаселення, надмірний контроль за діяльністю суб’єктів підприємництва з бокудержавних органів виконавчої влади, корупція, рекет тощо.
Стан розвиткупідприємництва в Україні в перші роки ХХІ століття свідчить про значнінегативні явища, що накопичилися в його середовищі та які акумулюються у стійкутенденцію збереження ентропії вітчизняної економіки, що підтверджуєтьсядинамікою основних показників за 2003 – 2009 рр. [8, с. 12] (Додаток 4).
Динамікаосновних показників розвитку малих підприємств в Україні за сім років наведенау таблиці (Додаток 5).
Результатидосліджень показали, що основними причинами, які стримують розвиток дрібного імалого підприємництва в Україні, є [20, с. 224]:
1. Недосконалість законодавства з питаньрозвитку дрібного і малого бізнесу, як і підприємництва в цілому.
2. Високі податки, що примушують деякихсуб’єктів дрібного і малого підприємництва йти в тіньову економіку.
3. Недостатня державна фінансово-кредитнапідтримка дрібних і малих підприємств.
4. Відсутність дієвого механізму реалізаціїдержавної політики з підтримки дрібного і малого бізнесу.
5. Обмеженість інформаційного та консультативногозабезпечення.
6. Недосконалість системи підготовки,перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницькоїдіяльності.
7. Психологічне несприймання позитивноїролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.
Основниминапрямками прискорення розвитку підприємництва у сучасних умовах трансформації,переходу до інноваційної моделі розвитку економіки України є [22, с. 180]:
1. Подальше удосконалення законодавчої танормативної бази щодо створення сприятливих умов для розвитку малого тасереднього підприємництва.
2. Удосконалення кредитної політики, асаме: організація державних кредитних установ з метою пільгового кредитування суб’єктівпідприємницької діяльності, особливо початківців малого бізнесу.
3. Удосконалення податкової політики, тобтозабезпечення функціонування спрощеної системи оподаткування з наданням перевагиєдиному податку та право тих, що працює у секторі малого підприємництва, насоціальне та пенсійне забезпечення.
4. Подальше посилення державної підтримкисуб’єктів малого підприємництва (фінансово-кредитної, майнової, інформаційноїта кадрової). Створення та забезпечення діяльності мережі бізнес-центрів,бізнес-інкубаторів тощо.
5. Стимулювання розвитку підприємництва вгалузях, що забезпечують найвищу ефективність суспільного виробництва та йогоконкурентоспроможності завдяки використання досягнень науково-технічногопрогресу, ресурсозберігаючих технологій, випуску принципово нових видівпродукції.
6. Забезпечення виконання заходів щодостворення єдиної автоматизованої системи державної реєстрації суб’єктівпідприємницької діяльності.
7. Здійснення заходів щодо поетапногостворення при центрах зайнятості мережі навчальних центрів з підготовкипідприємців з-поміж безробітних.
8. Посилення відповідальності органіввиконавчої влади, державних службовців за виконання відповідних законів щодорозвитку підприємницької діяльності, зокрема малого бізнесу.
Можливостіподальшого розвитку підприємництва, розв’язання зазначених проблемвідкриваються на основі указу Президента України “Про лібералізаціюпідприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” від 12 травня2005 року [22, с. 180 – 181].

ВИСНОВОК
 
До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що перешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень, збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників підприємства та ін. Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента економічної системи України.
Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентоздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів.
Як показує вивчення закордонного досвіду, неодмінною умовою успіху в розвитку малого бізнесу є положення про те, що малі підприємства і мале підприємництво мають потребу у всебічній і стабільній державній підтримці. Вона здійснюється в різних формах, у першу чергу шляхом стимулювання виробництва найбільш пріоритетних видів продукції, надання податкових пільг, дотацій пільгово банківського кредитування, створення інформаційно-консультативних і науково-технічних центрів, розвитку системи страхування, організації матеріально-технічного постачання. Важливу роль грають прийняття і виконання законодавства, розробка і реалізація конкретних комплексних програм.
Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення і розвитку малого бізнесу. Для цього йому повинні бути надані визначені пільги. Це можуть бути пільги по оподатковуванню. Але проведена в нашій країні податкова політика не тільки не ефективна, але економічно небезпечна. Вона йде врозріз із встановленою у світі практикою і сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Невиправдано високе оподатковування «убиває» в Україні мале підприємництво.
Загальний напрямок удосконалювання податкової системи — посилення стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва. Треба звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, ввезені технології. І, звичайно, потрібні податкові пільги на період становлення малого підприємства. Зовсім очевидна необхідність диференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю діяльності. Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільш важливих, пріоритетних галузей. В наш час зроблені тільки найперші кроки в правовому й організаційному забезпеченні формування малого підприємництва як особливий сектор економіки України. Діючої системи стимулювання утворених малих підприємств не існує, як немає і господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна програма розвитку малих підприємств.
 

СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Господарський кодекс України [Електроннийрежим]:за станом на 16. 01. 2008 р. № 497-ІVзізмінами та доповненням. – Режим доступу: www.ligazakon.ua.
2. Беляєв О. О., Політична економія[Текст]: навч. посібник/ О. О. Беляєв, А. С. Бебело – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.
3.  Бобров В. Я. Основи ринкової економікиі підприємництва [Текст]: навч. посібник/ В. Я. Бобров. – К.: Вища школа, 2003.– 719 с.
4. Економіка підприємства[Текст]:підручник/ І. М. Бойчик, П. С. Харів, М. І. Хопчпн,Ю. В. Піча. – К.: Львів:«Новий світ – 2000», 2001. – 298 с.
5. Виноградська А. М. Основи підприємництва[Текст]:навч. посібник/ А. М. Виноградська. – 2-ге видання, перероб. і допов. – К.:Кондор, 2005. – 544 с.
6. Ватаманюк З. Вступ до економічної теорії[Текст]: – підручник/ З. Ватаманюк. – 3-тє видання, доп. – К.:«Новий Світ — 2000», Львів, 2006. – 283 с.
7. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії[Текст]: навч. посібник/ С. Д. Дзюбик, О. С. Рикав. – К.: Знання, 2006. – 481с.
8.  Дрига С. Теоретичні основи розбудовиефективної системи підприємництва в Україні [Текст]/ С. Дрига // Вісник КНТЕУ. – 2009. – №6. – С. 5 –14.
9. Економічна теорія [Текст]: посібниквищої школи/ Є. М. Воробйов, А. А. Гриценко, В. С. Лісовицький, В. М. Соболєв.– К.: Харків – Київ, 2001. – 704 с.
10. Базелевич В. Д. Економічна теорія[Текст]: підручник/ В. Д. Базелевич. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
11. Юрій С. І. Економічна теорія політичнаекономія [Текст]: підручник/ С. І. Юрій. – К.: Київ «Кондор», 2009. – 352 с.
12. Кваша С. М. Основи підприємництва[Текст]: навч. посібник для дистанційної форми навчання. – К.: Ун-т «Україна»,2004. – 452 с.
13. Логвінова М. Основи правознавства [Текст]:навч. посібник/ М. Логвінова, В. Кафарський. – К.: Кондор, 2003. – 385 с.
14. Мазур О. Є. Основи економіки. Теорія іпрактикум. [Текст]: навч. посібник/ О. Є. Мазур. – К.: Лібра, 2008 – с. 288.
15. Мочерний С. В. Політекономія [Текст]:підручник/ С. В. Мочерний – К.: Вікар, 2003. – 386 с.
16. Мочерний С. В. Політична економія[Текст]: навч. посібник/ С. В. Мочерний. – К.: Знання-Прес, 2002. – 687 с.
17. Предборський В. А. Основи економічноїтеорії [Текст]: навч. посібник/ В. А. Предборського. – К.: Кондор. – 2002. –621 с.
18. Депут В. І. Основи економічної теорії[Текст]: навч. посібник/ П.В. Круш, В. І. Депут, С. О. Тульчинський. – К.:Каравела, 2007. – 448 с.
19. Організація підприємництва в Україні[Текст]: навч. посібник./ Й. М. Петрович, Г. М. Захарчин, А. А. Теребух. –Львів: «Оксарт», 2000, — 320 с.
20. Кривенко К. Т. Політична економія[Текст]: навч. посібник/ К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв. – К.:КНЕУ, 2001. – 508 с.
21. Політична економія [Текст]: навч.посібник/ О. С. Степура, О. С. Єремеєв, Т.Ю. Пономарьова, М.О. Степура. – К.:Кондор, 2008. – 408 с.
22. Політична економія [Текст]: підручник/В. Г. Федоренко, О. М. Діденко, М.М. Руженський, О.Ф. Іткін О.Ф. – К.: Алерта,2008; — 487 с.
23. Шлюсарчик Б. Умови інноваційностіпідприємств у сучасній ринковій економіці [Текст]/ Б. Шлюсарчик // Держава і регіони. – 2009. – №3. – С.206 – 210.
24. [Електронний ресурс]:www.ukrstat.gov.ua

ДОДАТКИ
Додаток 1
/>
Рис. 1Типиоб’єднань підприємств

Додаток 2
ЗАКОН УКРАЇНИ
Продержавну підтримку малого підприємництва
Витяг
Стаття 1.Поняття суб’єктів малого підприємництва
Суб’єктамималого підприємництва є:
фізичні особи, зареєстрованіу встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності;
юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми таформи власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період(календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу неперевищує 70 млн гривень.
Стаття 3.Законодавство України про державну підтримку малого підприємництва
Відносини щодо державноїпідтримки малого підприємництва регулюються цим Законом, Законом України «Пропідприємництво» (698-12) та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 4. Метадержавної підтримки малого підприємництва
Метою державноїпідтримки малого підприємництва є:
1) створенняумов для позитивних структурних змін в економіці України;
2) сприяння формуваннюі розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва якпровідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталогопозитивного розвитку суспільства;
3) підтримкавітчизняних виробників;
4) формування умовдля забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю,створення нових робочих місць.
Стаття 5.Основні напрями державної підтримки малого підприємництва
Державнапідтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами:
1) формування інфраструктурипідтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовкита підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;
2) встановлення системипільг для суб’єктів малого підприємництва;
3) запровадженняспрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
4)фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
5) залученнясуб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічнихпрограм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональнихпотреб.
ПрезидентУкраїни Л.КУЧМА
м. Київ, 19жовтня 2000 року
N 2063-III

Додаток 3
ЗАКОН УКРАЇНИ
 
ПроНацiональну програму сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi
Витяг
Верховна РадаУкраїни постановляє:
1. ЗатвердитиНацiональну програму сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi(додається).
2. Цей Законнабирає чинностi з дня його опублiкування.
3. КабiнетуМiнiстрiв України щорiчно розробляти заходи щодо реалiзацiї Нацiональноїпрограми сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi i передбачативидiлення вiдповiдних коштiв на їх реалiзацiю пiд час розробки проектiв ЗаконуУкраїни про Державний бюджет України та Державної програми економiчного тасоцiального розвитку України на черговий рiк.
ПрезидентУкраїни Л. КУЧМА
м. К и ї в
21 грудня 2000року
№ 2157-III
Затверджено
Законом України
вiд 21 грудня2000 року № 2157-III

Додаток 4
Станрозвитку підприємництва в УкраїніПоказники Одн. виміру 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 Кількість населення на кінець року млн осіб 48,4 47,9 27,5 47,1 46,8 46,4 46,1
Усього малих підприємств
–  приріст до попереднього періоду
–  на 10 тис. населення тис. одн. 217,9 233,7 253,8 272,7 283,4 295,1 307,4 % +10,6 +7,2 +8,6 +7,5 +3,9 +4,1 +4,2 одн. 45 48 53 58 60 63 66
Усього малих підприємств, що реалізували продукцію
–  питома вага в загальній кількості
–  на 10 тис. населення тис. одн. 164,0 174,8 189,7 201,6 204,7 205,3 206,2 % 75,3 74,8 74,7 73,9 72,2 69,6 67,1 одн. 34 36 40 43 43 44 44
Усього середніх підприємств
–  приріст до попереднього періоду тис. одн. 44,8 45,1 45,9 44,9 47,0 48,7 52,1 % +1,8 -2,1 +4,8 +3,5 +4,6 +4,8 +7,1
Усього великих підприємств
–  приріст до попереднього періоду одн. 487 592 637 675 699 728 764 % +6,9 +7,3 +7,6 +6,0 +3,6 +4,1 +4,9
Усього малих, середніх та великих підприємств
–  приріст до попереднього періоду
–  на 10 тис. населеня тис. одн. 270,0 279,3 300,3 328,3 331,1 244,5 360,3 % +5,7 +7,5 +6,0 +4,0 +4,0 +4,3 +4,6 одн. 57 62 67 70 71 73 77
Усього малих, середніх та великих підприємств, що реалізували продукцію
–  питома вага у кількості зареєстрованих тис. одн. 216,6 220,5 236,2 247,2 252,4 254.7 259,1 % 77,9 78,6 77,6 76,2 73,9 73.7 71,9

Додаток 5
Основніпоказники розвитку малих підприємств 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 Основні показники розвитку малих підприємств. Кількість малих підприємств, одиниць 33940 39448 43909 47711 52621 56854 63275 Кількість підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць 130 151 167 180 196 210 232  Середньорічна кількість зайнятих працівників на малих підприємствах, осіб 215207 240479 258799 267082 268719 268097 270169 Середньорічна кількість найманих працівників на малих підприємствах, осіб 214173 239000 256320 259713 259873 258531 260347 частка найманих працівників на малих підприємствах у загальній кількості найманих працівників на підприємствах – суб’єктах підприємництва 15,6 17,4 17,9 17,1 16,1 15,5 14,9 частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції, робіт, послуг 4,9 4,7 5,6 4,8 4,5 3,4 3,2

Додаток 6
15.03.2010р. № 54
 
Обсягроздрібного товарообороту підприємств за січень-лютий 2010 року
Обсягроздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність з роздрібноїторгівлі та ресторанного господарства, за січень-лютий 2010р. становив 35,1млрд. грн., що у порівнянних цінах складає 94,6% до обсягу січня-лютого 2009р.Роздрібний товарооборот за регіонами характеризується такими даними: Роздрібний товарооборот, млн.грн. Темпи зростання товарообороту (у порівнянних цінах), % січень-лютий 2010 р. до січня-лютого 2009 р. довідково: січень-лютий 2009 р. до січня-лютого 2008 р.
Україна
35075,5 94,6
89,3 АР Крим 1087,7 92,7 84,7 Вінницька 685,1 92,4 90,7 Волинська 571,9 96,0 88,3 Дніпропетровська 3156,0 94,3 84,3 Донецька 3307,3 93,1 90,3 Житомирська 627,1 93,3 91,8 Закарпатська 722,0 99,7 80,7 Запорізька 1330,3 94,1 82,7 Івано-Франківська 698,1 94,2 88,9 Київська 1309,4 89,4 89,7 Кіровоградська 555,9 94,1 85,9 Луганська 1125,8 95,4 91,9 Львівська 1925,1 96,1 87,9 Миколаївська 694,3 94,7 94,9 Одеська 2122,5 90,8 97,4 Полтавська 923,0 97,3 89,2 Рівненська 569,9 90,7 95,2 Сумська 489,3 91,1 89,1 Тернопільська 488,8 95,1 92,9 Харківська 2500,5 93,1 85,0 Херсонська 581,4 93,5 94,2 Хмельницька 627,7 91,1 89,6 Черкаська 590,7 91,1 86,2 Чернівецька 527,4 97,6 91,6 Чернігівська 565,6 91,2 90,1 м. Київ 6921,9 95,4 92,1 м. Севастополь 370,8 99,9 92,7

Додаток 7
17.03.2010р. № 60
Фінансовірезультати діяльності підприємств України за січень 2010року
Фінансовий
результат від звичайної діяльності до оподаткування Підприємства, які одержали прибуток Підприємства, які одержали збитки /> у % до загальної кількості підприємств фінансовий результат у % до загальної кількості підприємств фінансовий результат /> Всього
1520,3
52,8
11649,7
47,2
10129,4 />
у тому числі
с/г, мисливство, лісове
господарство 15,5 81,9 21,4 18,1 5,9 /> промисловість -1090,8 48,0 4131,8 52,0 5222,6 /> будівництво –78,2 42,3 261,2 57,7 339,4 />
торгівля; ремонт
автомобілів, побутових виробів та предметів
особистого вжитку –375,4 58,9 1157,8 41,1 1533,2 />
торгівля автомобілями та мотоциклами, їх
технічне обслуговування
та ремонт –117,1 39,3 135,4 60,7 252,5 />
оптова торгівля і
посередництво
в оптовій торгівлі –228,6 61,1 871,3 38,9 1099,9 />
роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів
особистого вжитку –29,7 62,0 151,1 38,0 180,8 /> діяльність готелів та ресторанів –62,8 51,3 22,7 48,7 85,5 /> /> діяльність транспорту та зв’язку 1215,6 49,9 1761,3 50,1 545,7 /> /> фінансова діяльність 1384,8 65,0 2938,8 35,0 1554,0 /> /> операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 639,7 56,5 1241,5 43,5 601,8 /> освіта 9,5 66,0 16,7 34,0 7,2 /> охорона здоров’я та надання соціальної допомоги, –25,0 50,3 19,9 49,7 44,9 /> діяльність у сфері культури та спорту –113,0 48,7 73,9 51,3 186,9 /> /> /> /> /> /> /> />