Підвищення ефективності силової підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді

Курсова робота
«Підвищення ефективності силової підготовкикваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді»

Зміст
 
Введення
Розділ 1.Перспективи вдосконалення тренувального процесу лижників-гонщиків високоїкваліфікації
1.1 Загальнахарактеристика системи управління у спорті
1.2 Чинники, що визначаютьспортивний результат
1.2.1 Значеннярізних чинників в підготовці спортсменів
1.2.2 Чинники, щовпливають на спеціальну підготовленість лижників-гонщиків
1.2.3 Чинники, що впливають на річну структуру тренувальногопроцесу лижників-гонщиків високої кваліфікації
1.3 Силовіздібності і задачі по їх вихованню
1.3.1 Характеристикисилових якостей
1.3.2 Задачі, щовирішуються в процесі виховання силових здібностей
1.4 Тренувальні режими і методи, що застосовуються вспеціальній фізичній підготовці лижників високої кваліфікації
1.4.1 Аналіз впливурізних тренувальних засобів на організм лижника-гонщика
1.4.2 Модельні характеристикифункціональних можливостей лижників-гонщиків
1.5 Модельні характеристики спеціальних силових показниківлижників-гонщиків високої кваліфікації
1.5.1 Динаміка розвитку спеціальних силових якостей улижників-гонщиків різної кваліфікації
1.5.2 Взаємозв’язок спеціальних силових показників зіспортивними результатами у лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації
Розділ 2. Методи іорганізація досліджень
2.1 Загальна характеристика методів і обробка данихдослідження
2.1.1 Методи теоретичного аналізу, узагальнення
2.1.2 Методи педагогічного обстеження
2.1.3 Методи педагогічного експерименту
2.1.4 Методи медично-біологічного обстеження
2.1.5 Математична обробка матеріалів досліджень
2.2 Організація досліджень
Розділ 3. Розробкаі обґрунтування стандартних тренувальних завдань силової спрямованості для лижників-гонщиківвисокої кваліфікації
3.1 Попереднійексперимент (вибір та ранжирування вправ)
3.2 Розробкастандартних тренувальних завдань
3.3 Результати експериментупо обґрунтуванню різних по об’єму навантажень
Висновки
Література
Додаток

Перелік умовних позначень, скорочень і термінівЖЄЛ життєва ємкість легенів МСК максимальне споживання кисню ЧСС частота серцевих скорочень ЦНС центральна нервова система ЗМЄ загальна метаболічна ємкість АМЄ аеробна метаболічна ємкість АНАМЄ анаеробна метаболічна ємкість Вес.рост. показ. весо-ростовой показник АТ артеріальний тиск ІГСТ індекс Гаргвардського степ-теста КВ коефіцієнт витривалості Рівномірний метод тренування припускає рівномірне виконання роботи Інтервальний метод тренування припускає виконання серії вправ однаковою тривалістю з постійною інтенсивністю і строго регламентованими паузами відпочинку Змінний метод тренування припускає варіювання інтенсивності тренувального навантаження Змагання метод тренування припускає спеціально-організовану діяльність змагання, яка виступає як оптимальний спосіб підвищення результативності тренувального процесу
Введення
Актуальність проблеми. Стрімке зростання результатівна лижних гонках постійно міняє багато деякі положення методики тренування.Практика висуває нові варіанти побудови тренувального процесу, вимагає їхвивчення. Загалом, тренувальний процес розвивається при збільшенні об’єму іінтенсивності тренувальних навантажень, а також підвищення частки спеціальнихвправ в загальному об’ємі підготовки. Однак, для спорту вищих досягненьхарактерно вичерпання резервів в подальшому збільшенні об’ємів тренувальнихнавантажень і збільшенні інтенсивності, і сталася деяка стабілізація останніх.Тому приріст результатів в лижних гонках в цей час відбувається за рахунокреалізації інших програм, що включають в себе більш глибокий і раціональний підхіддо питань спеціальної силової підготовки, психологічної, фармакологічної іінших видів підготовки. Ці проблеми на сучасному етапі еволюції лижного спортубачаться досить важливими і вимагають особливої уваги фахівців, тренерів іспортсменів.
Сучасна лижна траса пред’являє підвищені вимоги дофізичної підготовки лижника-гонщика. Сумарний перепад висот для чоловіків надистанції 10 км становить 300-450 м, 15 км 450-600 м, 30 км 750-1000 м, а вдеяких випадках і значно більше. Крім того, з появою все більш довершеногоспортивного інвентарю, новітніх розробок в області змазки та парафінів, а такожпідготовці лижних трас за допомогою спеціальних машин, результати у лижнихгонках стали рости великими темпами. Все це вимагає від спортсмена збільшення власнихфізичних кондицій, застосування нових тренувальних режимів та їх поєднань,перегляду старих підходів до тренування і зміщення акцентів у бік спеціальноїсилової підготовки.
Вагомий внесок в розробку теорії і методики силовоїпідготовки внесли наукові труди Платонова В.Н. (1987р.), Матвеєва Л.Г.(1991р.), Кузнецова В.К. (1982р.), Манжосова В.Н. (1982р.), Кал’юсто Ю-Х. А.(1976г.), Листопада И.В. (1983р.), Ростовцева В.Л. (1985р.), Зеновського Е.В.(1985р.), Гилязова Р.Г. (1981р.), Девальда В.Г.(1982г.), Дунаєва К.С.(1981г.),Савицького Я.И. (1982р.) та інших. У їх роботах показана значна роль силовоїпідготовки і її внесок в досягнення високих результатів в різних видах спорту,науково обґрунтовані методи, засоби і організація тренування, що дозволяє розвиватисилові якості спортсменів.
Однак, аналізуючи доступну нам літературу, мипересвідчилися, що в цей час питання, пов’язане зі спеціальною силовоюпідготовкою лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації, а саме:особливості періодизації силової підготовки, перелік вправ, комплекси силовоїспрямованості, міра впливу їх на організм спортсмена і більш того, виділенняпроцесу силової підготовки в самостійну (“паралельну” основному тренувальномупроцесу) програму підготовки, вивчене недостатньо глибоко і вимагає додатковоговивчення.
У світлі викладеного, проблемаспеціальної силової підготовки лижників-гонщиків високої спортивноїкваліфікації представляється вельми актуальною.
Актуальність вибраної темивизначається запитами практики спорту, пов’язаної з підвищенням ефективностітренувального процесу у лижних гонках за рахунок більш якісної організаціїтренувального процесу силової підготовки і застосування в ньому стандартнихкомплексів вправ силової спрямованості.
Гіпотеза. Аналіз основних тенденцій іпередової практики дозволили передбачити, що тренувальний процеслижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді по силовійпідготовці може бути раціоналізований за рахунок застосування стандартнихтренувальних комплексів вправ, підібраних спеціально після детального аналізу іформування з цих комплексів спеціальної тренувальної силової програми зі своєюструктурою, градацією навантажень і періодом застосування.
Об’єкт дослідження — тренувальнийпроцес у лижному спорті. А конкретно: процес силової підготовкилижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді річного циклупідготовки.
Предмет дослідження — фізичні якостілижників-гонщиків (максимальна сила, вибухова сила, силова витривалість,статична сила) і обґрунтування різних фізичних навантажень в тренувальнихзавданнях силового характеру.
Метою роботи є підвищенняефективності тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації впідготовчому періоді за рахунок застосування стандартних комплексів вправсилової спрямованості.
Основні задачі дослідження:
1. Провестианаліз існуючих методик по силовій підготовці у видах спорту циклічногохарактеру.
2. Виявитисучасний стан в області застосування силових вправ, комплексів, динамікизростання силових показників спортсменів, зв’язок силових показників зіспортивним результатом, модельні характеристики силових показниківлижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації.
3. Зробитидетальний відбір вправ силової спрямованості, виборче впливаючих на групим’язів, що безпосередньо беруть участь в роботі при виконанні лижних рухів.
4. Скластистандартні комплекси вправ силової спрямованості і зробити ранжирування кожногоконкретного комплексу по навантаженнях.
5. Вивчитиглибину впливу на організм спортсменів при застосуванні стандартних комплексіввправ з різними навантаженнями (мала, середня, значна, велика).
Практична значущість роботи полягає вможливості широкого використання методичних рекомендацій по застосуваннютрадиційних і нетрадиційних засобів спортивного тренування, застосовуючи розробленінами тренувальні завдання. Рекомендації можуть бути використані в умовах ДЮСШ,на базі шкіл-інтернатів спортивного профілю, ШВСМ та збірних команд товариствУкраїни.
На захист виносяться:
— методика розробки і застосуваннястандартних тренувальних завдань силової спрямованості для лижників-гонщиківвисокої кваліфікації.
Розділ1. Перспектививдосконалення тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації впідготовчому періоді річного циклу підготовки
1.1 Загальна характеристикасистеми управління в спорті
У цей час інтенсивно розвиваєтьсянаука про спорт. Важливе місце у рішенні пошуку нових, більш ефективних шляхівпідготовки спортсменів високого класу відводиться вдосконаленню управліннятренувальним процесом.
Перед управлінням спортивнимтренуванням стоять складні задачі. Вдосконалення цього процесу обумовлюєнеобхідність розв’язання декількох взаємопов’язаних проблем: а) структурупобудови тренувального процесу, б) перспективного планування, в) прогнозування.Всі ці проблеми можуть включати як приватні, так і загальні питання [32,39,44].
Складність планування спортивноготренування визначається насамперед специфікою вибору тренувальних засобів таметодів. У той же час необхідно враховувати, що кожний спортсмен володіє тількийому властивими психікою, характером, здібностями та інтересами. Ось чому втренувальному процесі передусім необхідно добитися чіткої взаємодії ікоординації усіх ланок. Це потрібно мати на увазі при загальному перспективномуплануванні тренування, що є необхідною умовою «керованості» спортсменів,можливості регулювання тренувального процесу, спрямованості його на досягненняпевної мети [42, 45].
Значення спортивного тренування якцілеспрямованого психолого-педагогічного процесу зводиться, загалом, доуправління складною біологічною системою, якою є людина. Людина як об’єктуправління надзвичайно складна. На неї одночасно впливає безліч чинників:фізичні, біологічні, соціальна середа. Значна частина таких впливів може порушитиоптимальну течію її життя. Однак, організм людини володіє такою важливоювластивістю, як адаптивна мінливість. Цінність адаптації людини полягає вздатності нагромаджувати, зберігати і використовувати ресурси [35, 43, 44, 45].
Специфічним прикладом «адаптаційногоефекту» є зміна, що відбувається в організмі спортсменів у період змагань ітренування. Внаслідок цих адаптаційних процесів виникають зміни в рівнітренувальності, що, в свою чергу, змінює спортивну кваліфікацію [49].
Спортсмен в функціонуючій системірозглядається як виключно важливий елемент, тренер безпосередньо здійснюєуправління підготовкою спортсмена. Причому інформація від тренера до спортсменає прямим зв’язком в підсистемі, від спортсмена до тренера та навпаки.Взаємовідносини між ними здійснюються в формі тренувального процесу, пов’язаногоз навчанням, вихованням і вдосконаленням.
У самому загальному виглядіуправління складається з декількох стадій: прийняття рішення, організаціявиконання, збір і обробка інформації, підведення підсумків. По своїй сутіуправління це процес перекладу складної динамічної системи з одного стану вінше, заздалегідь задане, шляхом впливу на її змінні. Однак, для цього вкеруючій системі необхідно мати моделі об’єкта в його сучасному іперспективному стані. Проте, навіть при наявності самої моделі, необхіднийпошук найбільш ефективних тренувальних коштів і методів. Ось чомунайактуальнішим питанням управління тренувальним процесом у всіх ланкахзалишається його раціональне планування [3, 39, 48].
Обов’язковою умовою оптимальногопланування тренувального процесу є постійний педагогічний і медично-біологічнийконтроль [6, 7].
До загальних задач управліннясистеми тренувального процесу відносяться: а) розробка програм тренувальноговпливу, б) поповнення науково-теоретичної ерудиції, в) корекція поведінкиспортсмена.
Це коло задач має шлях зворотногозв’язку: 1) тренер отримує інформацію про стан керованої системи відспортсмена, 2) переробляючи цю інформацію, тренер виробляє рішення про коригуючиможливості, визначаючи коло можливих засобів і методів впливу.
Не менш важливою задачею вуправлінні тренувальним процесом є визначення компонентів управління іпослідовність (алгоритм) їх виконання. Під алгоритмом управління розумієтьсяпослідовність дій управління. У основному дії управління мають наступнупослідовність:
1) розробка мети управління,
2) розробка задач, які необхідно вирішити для введенняспортсмена в новий бажаний стан,
3) на основі мети і задач розробка засобів, методів іпослідовності їх рішення у часі (визначення структурних ланок, етапів і т.д.),
4) розробка засобів та методів контролю ефективності управліннята строків контролю,
5) аналіз розробки виконання наміченого на першому етапі управління,
6) оцінка результатів проробленої роботи і виявленняневідповідностей з планом,
7) аналіз причин невідповідностей, корекція, уточнення задач впроцесі управління.
Основою при складанні програм єтренувальне навантаження. Однак, при розподілі навантаження велике значеннямають індивідуальні дані спортсмена (вік, кваліфікація, стаж, переносимість іт.д.) [7, 8, 11].
В.Н. Платонов [44,45] вважає, щотренувальні навантаження необхідно характеризувати наступними компонентами:
а) характером вправ,
б) інтенсивністю роботи при їхвиконанні,
в) тривалістю роботи (протяжністювідрізків або дистанції),
г) тривалістю і характеромвідпочинку між окремими вправами,
д) кількістю повторень вправ(тривалість роботи).
Співвідношення цих компонентів втренувальних навантаженнях визначає величину і спрямованість їх впливу наорганізм спортсмена.
Способи підвищення об’єму іінтенсивності:
1) підвищення швидкості виконання,
2) збільшення дистанції,
3) збільшення ваги снарядів,
4) збільшення тривалості виконання вправ або тренувальних завдань,
5) заміна легких вправ більш складними,
6) збільшення числа повторень.
У кожному занятті є своя мірагранично допустимих навантажень, але будь-яке навантаження повинне визначатисяі залежати від віку, статі, підготовленості займаючихся. Величину тренувальногонавантаження В.Н. Платонов [44] характеризує і ранжує в тренувальних заняттяхна чотири умовних групи: 1) великі, 2) значні, 3) середні, 4) малі.
Великі навантаженнясупроводжуються значними функціональними зсувами в організмі спортсмена,зниженням працездатності. Зовнішнім критерієм великого навантаження є нездатністьпродовжувати виконання пропонуємої роботи.
Значні навантаженняхарактеризуються великим сумарним об’ємом роботи, що виконується в умовахстійкого стану і не супроводиться зниженням працездатності. Об’єм її звичайностановить 70% об’єму виконуємої роботи до стану стомлення (явного стомлення).
Середнєнавантаження відповідає початку другої фази стійкої працездатності, щосупроводиться стабільністю рухів. Об’єм роботи в занятті звичайно коливається вмежах 40-50% від роботи, що виконується до настання явного стомлення.
Маленавантаження значно активізує рухливість різних функціональних систем,супроводиться стабілізацією рухів. Об’єм роботи в занятті звичайно коливаєтьсяв межах 20-25% від об’єму роботи, що виконується до явного стомлення.
Всі ці дані стосуються тренувальногопроцесу для спортсменів високої кваліфікації, тобто етапу спортивноговдосконалення. Якщо розглядати ідею розподілу навантажень з урахуванням етапубагаторічної підготовки юних спортсменів, то таке ранжирування не підходить доетапів попередньої підготовки і початкової спортивної спеціалізації.
У циклічних видах спорту величинузовнішніх навантажень, що застосовуються оцінюють по показниках об’єму іінтенсивності. Об’єм навантаження характеризується тривалістю впливу вправ наорганізм спортсмена. Критерієм об’єму є кількість: а) тренувальних занять, б)вправ, в) часу, затраченого на виконання вправ, г) виконаної роботи (км,метрів, секунд і т.д.).
Об’єм внутрішнього навантаженнявизначається: а) сумарною ЧСС, б) кількістю втраченої ваги. Під загальнимпоняттям інтенсивності навантаження розуміють силу впливу в кожний моментнапруження функцій.
У циклічних видах спортунавантаження оцінюють з двох позицій:
1) міри напруження організму при виконанні окремих вправ. Тутмірою служить швидкість їх виконання (м/с),
2) часткою вправ, що виконуються з підвищеною інтенсивністю взагальному тренувальному об’ємі, виражених в процентах.
Петровський В.В. [43] використовуєтерміни «абсолютна» і «відносна» інтенсивність. Абсолютна інтенсивність служитьдля вибору швидкості виконання об’єму тренувальних засобів. Критерієм інтенсивностіможуть служити різні фізіологічні і біохімічні показники навантаження. Критеріїоцінки вибирають в залежності від того, яка функціональна система є об’єктомдослідження. Більше усього в практиці використовуються дані аналізуелектрокардіограм, максимального споживання кисню, ЧСС, артеріального тиску,рівня концентрації лактату.
1.2 Чинники, що визначаютьспортивний результат
1.2.1 Значення різнихчинників в підготовці спортсменів
Результати в спорті залежать відбагатьох чинників (педагогічних, біологічних, соціальних), діючих самостійно іу взаємозв’язку один з одним.
Ролі чинників, що визначають успіх вспорті, відведено значне місце в ряді вітчизняних і зарубіжних робіт [1, 4, 13,38].
Озолін Н.Г. [40] показав, що до числаосновних чинників потрібно віднести: а) рівень матеріального добробуту народу,б) ефективність організації тренувального процесу, в) наявність спортивних баз.Особливе місце Н.Г.Озолін відводить педагогічному керівництву, плануваннютренування, гігієнічному режиму, лікарському контролю.
Найбільш істотними чинниками, щовпливають на спортивний результат в більшості видів спорту, є: вік і стажспортсмена, його зовнішні морфологічні ознаки, функціональні можливості, рівеньнайважливіших сторін його підготовки (фізичної, технічної, тактичної, психологічноїі теоретичної), здібність до відновлення після великих тренувальних навантажень(фізичних і психічних), стан здоров’я.
Булкин В.А. [3,4] відмічає три групичинників, що впливають на спортивний результат:
1) педагогічновідносно керовані — функціональний стан, фізична, технічна, тактична і психологічнапідготовленість,
2) «проміжні»- стан здоров’я, особисті властивості, індивідуально-типологічні,
3) педагогічномало або зовсім некеровані — вік, стаж, соціальне середовище, умови змагань.
Жмарьов Н.В. [13], розглядаючиможливості, що визначають зростання спортивних результатів у веслуванні,виділив три групи чинників:
1) генетична(природжена) або індивідуальна обдарованість до занять веслуванням,
2) систематренування,
3) умовижиття і побуту.
Розкриваючи особливості першої групичинників, автор враховує наступне: а) міра мотивації до занять веслуванням, б)психічну стійкість, в) здатність спортсмена до адаптації, г) показникифізичного розвитку що займаються, д) ритм і темп біологічного дозрівання організму.
До другої групи чинників відносятьсявсі компоненти системи тренування: а) об’єм тренувальних навантажень, б)поєднання навантажень по спрямованості на переважний розвиток загальної(аеробний) або швидкісної (анаеробної) витривалості, в) виховання фізичнихякостей (сили, швидкості, силової витривалості), г) орієнтація на технічну іпсихологічну підготовку, д) раціональний розподіл тренувальних режимів.
У третю групу чинників, пов’язаних зорганізацією побуту і умов життя, автор включає: а) ресурс вільного часу,необхідного для тренування і відпочинку, б) сон, достатній для відновлення сил,в) правильне організоване і збалансоване живлення.
Жмарьов Н.В., завершуючи перелік іхарактеристику чинників, що визначають зростання спортивних результатів увеслуванні, затверджує, що, крім перерахованих чинників, в процесібагаторічного тренування існує залежність від стажу занять спортом, рівняспортивного результату і віку спортсмена.
Дослідження в більшості випадків приводять до того, щоосновними чинниками, що визначають результат в різних видах спорту, є чинникифізичної, технічної і психологічної підготовленості [1, 4, 38].
Далі ми розкриємо основні особливостівпливу чинників на спеціальну підготовленість лижників-гонщиків в річнійструктурі підготовки.

1.2.2 Чинники, щовпливають на спеціальну підготовленість лижників-гонщиків
Особливості сучасного лижного спорту, для якоговластива виключно висока напруженість м’язової діяльності, обумовлює пошукчинників, що визначають спортивний результат в залежності від рівня розвиткуспеціальної витривалості спортсмена. Вважаючи спеціальну витривалість базою длядосягнення високих результатів у лижному спорті, ми вивчили ряд літературнихджерел по видах спорту циклічного характеру, пов’язаних з виявом витривалості[7, 20-30, 35,37.46]. За даними цих джерел, здатність виявляти високий рівеньспеціальної витривалості визначають багато які чинники. Одними з ведучих чинниківє фізіологічні. В.С. Міщенко в своїй роботі [35, 36] приводить систематизаціюприватних і узагальнених фізіологічних чинників лімітування працездатностіспортсменів, що спеціалізуються у видах спорту циклічного характеру. На йогодумку, в обмеженні максимальної працездатності в динамічних навантаженнях граютьроль як фізіологічні, так і біохімічні чинники самого м’яза — обмеження їїздатності використати кисень, що доставляється, субстрат окислення і гліколізу,так і максимальна здатність системи доставки кисня до енергетичних утвореньпрацюючих м’язів, видалення метаболітів і підтримка теплового балансу.
В умовах змагальної діяльності глобальне і локальнелімітування працездатності тісно пов’язані. Міра переважання того або іншоговизначається об’ємом функціонуючих м’язів і конкретними умовами змагальноїдіяльності. Слідує, однак, враховувати, що основні закономірності такого родувстановлені головним чином для лімітування працездатності в модельних умовахвиконання граничних навантажень. Механізми обмеження продуктивності ведучихсистем за весь період інтенсивності при різній тривалості змагальної дистанціїв спорті вивчені ще недостатньо. Для конкретної змагальної дистанції вониістотно специфічні і вимагають у кожному конкретному разі спеціального аналізу.
Розвиток принципів управлінняспортивним тренуванням, які можуть бути позначені як біологічні, є значнимрезервом її інтенсифікації, який може бути реалізований в найближчомумайбутньому.
Для аналізу ведучих чинниківобмеження спортивної працездатності на різних змагальних дистанціях важливовраховувати як максимальну тривалість такої роботи, так і її силовий компонент.Останній набуває наглядність, якщо його виражати у відсотках від максимальноїсили, яка може розвиватися в одному циклі руху.
З урахуванням цих класифікаційнихознак Міщенко В.С. систематизує ведучі фізіологічні чинники обмеженняпрацездатності при різній орієнтовній тривалості роботи змагального характеру.Ці дані подані в табл. 1.
Деякі дослідники для контрастногофізіологічного аналізу виділяють інші потужності навантажень по діапазону їхграничної тривалості. Так, Кеул [58] виділяє такі види навантажень, розглядаючиїх як види тренування:
1) тренуванняз періодами навантаження менше за 30 с. Основний функціональний ефект таких навантажень- сила і швидкість, збільшення кількості міофіріл, активності ферментів АТФазиі КФкінази;
2) тренуванняз періодами навантаження 1-3 хвил. Основний функціональний ефект — аеробназдатність і локальна м’язова витривалість. У нижньому діапазоні цієї групинавантажень спостерігається виразне переважання гліколізу і накопиченнялактату. У найбільшій мірі вдається «навантажити» гліколітичну систему при 4-5повтореннях граничного навантаження тривалістю близько 1 хвил. з інтерваламивідпочинку 2-4 хвил. Це одна з найбільш інтенсивних форм тренування, якапсихологічно переноситься як дуже важка. Деякі дослідники пропонують застосовуватиінтервали відпочинку, що скорочуються.
3) Тренуванняз періодами навантаження, принаймні, 3-4 хвил. з використанням в роботівеликого об’єму м’язових груп — близько 2/3 м’язової маси. Умовною верхньою межеютривалості такого навантаження є 8-10 хвил. Її основний функціональний ефект — збільшенняаеробної потужності, що характеризується величиною МПК, і потужносних характеристикцентральної циркуляції, зовнішнього дихання, потужності газотранспортнихфункцій разом і системи буферування, компенсації ацідозу. У цьому випадку, крімвеликого об’єму м’язової маси, в інтенсивній роботі необхідний досить великийсиловий компонент навантаження.
4) Тренування з періодаминавантаження 1-3 г. Основний функціональний ефект — поліпшення окислювальноїздатності м’язових клітин, метаболічної продуктивності організму.
Є і інші поділення діапазонівтривалості навантажень граничної інтенсивності, які засновуються на їхфізіологічному ефекті, що виразно розрізнюється.
Якщо спробувати узагальнити все лімітуючипрацездатність чинники, то можна виділити чотири основних компоненти обмеженняспеціальної працездатності спортсмена:
1) м’язовий(локальний) компонент (енергетичний, координаційний потенціал м’язів);
2) вегетативнийсистемний компонент (доставка кисню, субстрат енергетичних процесів і очищеннявід метаболітів і тепла;
3) метаболічнийорганізмений компонент (енергетичні ресурси організму, теплоутворення);
4) регуляторнийкомпонент (регуляторна інтеграція, оптимізація фізіологічної реактивності).
На кожній змагальній дистанціїзначення тих або інших чинників лімітування працездатності різне. Деякі чинникибудуть мати найбільшу питому вагу, інші ж можуть бути малоістотними.
Поглиблення розуміння фізіологічнихчинників лімітування працездатності, систематизація їх при тій або іншійдовжині змагальної дистанції створює основи для регламентації засобівтренування. Логіка міркувань при цьому полягає в тому, що весь тренувальнийпроцес, принаймні, на етапі підготовки, повинен бути чітко орієнтований на тойдіапазон інтенсивності навантажень, лімітуючи чинники яких в основномуспівпадають з такими на змагальній дистанції.
Такий підхід передбачає цільовийпідбір спектра засобів тренування (по тривалості і інтенсивності відрізківдистанції) для розвитку механізмів і резервів подолання ведучих функціональнихчинників лімітування для основної дистанції змагань. Якщо розглянути динамікуфізіологічних процесів протягом навантаження, що моделює змагальні умови, томожна оцінити роль різних чинників в лімітуванні загальної робочоїпродуктивності на даній дистанції.
Підбір засобів тренування можездійснюватися на основі описаних вище і систематизованих загальнихзакономірностей і чинників обмеження працездатності в залежності від тривалостінавантаження граничної інтенсивності. З приведених в табл. 1 даних видно, щотривалість навантажень може бути діаметрально протилежною по механізмах лімітуванняїх граничної інтенсивності. Є також велика група навантажень, в яких різницювизначає міра присутності тих або інших лімітуючих чинників і їхспіввідношення.
Для кожної дистанції співвідношеннячинників лімітування буде різним. Нижче приводиться перелік 20 основнихчинників лімітування працездатності.
1) механізмзбудження ЦНС — стійкість і потужносні характеристики,
2) метаболічніхарактеристики м’язів, їх маса та склад,
3) можливостігліколізу, обмеження, місткість потужність формених систем гліколізу,
4) ацидотичніявища, само руйнувальна дія лактату,
5) потужністьциркуляторних системних чинників, міокарда і ефективність розподілу крові,
6) піковеМПК,
7) потужністьдихальної компенсації метаболічного ацидозу і місткість системи буферированняацидемії,
8) об’ємакумуляції лактату в м’язах,
9) можливостіочищення активних м’язів, розподіли лактату у всьому організмі, швидкість йогоутилізації,
10) окислювальнийпотенціал організму,
11) міраутилізації кисню в працюючих м’язах і у всьому організмі,
12) гіпоксичніявища,
13) стійкістьрегуляції циркуляторних реакцій і ефективність газообмінних процесів,
14) виснаженнязапасів глікогену в організмі,
15) обмеженнятепловіддачі, гіперемія,
16) деградаціяі зниження об’єму крові, її реологічних характеристик,
17) зниженняконтролю ЦНС,
18) виснаженняресурсів водно-сольового обміну,
19) зниженняефективності м’язового насосу крові,
20) активністьі місткість ферментних систем жирового обміну.
Детальний аналіз кожного з приведенихвище чинників дозволяє виділити 2-4 ведучих чинника обмеження змагальногонавантаження, що мають найбільше значення для вияву спеціальної витривалості влижних гонках на різних дистанціях. Так, на дистанціях 5-15 км ведучимичинниками є 5, 6, 14, а такі, як 9, 10, 11, 12 і 16 будуть другорядними. Длябільш довгих дистанцій співвідношення будуть наступними: 6, 11 і 13, 14, 17,18, 19, 20 відповідно.
Співвідношення вказаних чинників, їхзначення для виявів витривалості варіює в залежності від індивідуальностіспортсмена, його віку, етапу підготовки, а також деяких інших причин. Разом зтим, загальні принципові закономірності лімітування залишаються в силі у всіхвипадках і можуть бути використані для вибору засобів тренування, якіцілеспрямовано впливають на розвиток здатності подолання ведучих лімітуючихчинників.
Викладений матеріал ілюструєможливості програмування тренування по її спрямованості на біологічній основі.Основою можуть служити чіткі, систематизовані уявлення про ведучі фізіологічнічинники лімітування працездатності в умовах змагального навантаження. На їхоснові може бути складена стандартна програма співвідношення засобів тренуваннядля кожної змагальної дистанції. Вона коректується з урахуванням індивідуальнихособливостей лімітуючих чинників, виявлених при фізіологічному тестуванні.
Такий погляд на вибір засобівтренування, їх структури, приводить до необхідності вироблення нових видівтренуючих впливів, модифікацій режимів виконання навантажень, спрямованих напоглиблення спеціалізованого їх впливу з точки зору подолання тієї або іншоїсторони лімітації. Для поглиблення спеціалізованого впливу тренувальнихнавантажень на подолання кожного із значущих лімітуючих чинників можуть бутирозроблені спеціальні нетрадиційні режими навантажень і інших направленихвпливів.
1.2.3 Чинники, що впливаютьна річну структуру тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації
Періодизація тренування в лижнихгонках засновується на загальних закономірностях розвитку тренувальності істановлення спортивної форми. У цей час у лижному спорті прийнята наступнаосновна періодизація: річний цикл ділиться на три періоди — підготовчий,змагальний і перехідний.
Підготовчий період тренування по суті єнайважливішим в сучасній системі підготовки лижника. У цьому періодізакладаються основи майбутніх успіхів на змагальному етапі, виконується великийоб’єм навантажень на розвиток фізичних якостей, удосконалюється техніка способівпересування на лижах, поліпшуються вольові якості лижника, вивчається теоріялижного спорту.
Підготовчий період в тренуваннілижника містить три етапи:
1-й етап — весняно-літній. Іноді йогоназивають етапом загальної підготовки. Він продовжується орієнтовно з 1 травняпо 31 липня. Головна задача тренування в цей час — придбання та підвищеннярівня загальної фізичної підготовки.
2-й етап – літньо-осінній (етаппопередньої спеціальної підготовки) з 1 серпня до випадання снігу (постановкина лижі). Головна задача цього етапу — створення спеціального фундаменту длямайбутнього розвитку спеціальних якостей в пересуванні на лижах. Крім того,удосконалюються елементи техніки способів пересування на лижах. Об’єм засобівЗФП на цьому етапі меншає, але підтримується досягнутий рівень розвиткуосновних фізичних якостей. Об’єм тренувального навантаження в ці місяціпоступово підвищується, збільшення інтенсивності навантаження відбуваєтьсяповільніше і дещо відстає від зростання об’єму.
3-й етап — зимовий (етап основноїспеціальної підготовки), починається з випаданням снігу (з моменту постановкилижників на сніг), продовжується до початку основних змагань, і закінчуєтьсязвичайно в кінці грудня. Головна задача, яка вирішується на цьому етапіпідготовки — розвиток спеціальних якостей, насамперед витривалості, а також вдосконаленнятехнічно способів пересування на лижах, вдосконалення тактичної майстерності ідосягнення до кінця етапу спортивної форми. На цьому етапі лижники виконуютьвеликий об’єм в пересуванні на лижах. Пік хвилі об’єму доводиться на першуполовину етапу, коли лижники звертають увагу на розвиток загальної витривалості.Інтенсивність навантаження в цей час дещо знижується. Надалі в зв’язку іззбільшенням навантаження на розвиток швидкісної витривалості загальний об’єм навантаженнядещо знижується (але залишається досить високий), але зростає інтенсивністьтренування. На цьому етапі паралельно розвиваються і інші спеціальні якості — швидкістьі сила, але засобами лижного спорту.
Змагальний період (з 1 січня по 15квітня) має головною метою досягнення найвищої спортивної форми і їїреалізацію. На цей час доводиться ряд основних змагань сезону, в яких лижникповинен показати найвищі результати. Основні задачі змагального періоду:подальше підвищення і розвиток спеціальних фізичних якостей, морально-вольовихякостей, технічної і тактичної майстерності, придбання змагального досвіду.Тренувальні мікроцикли і їх чергування будуються з урахуванням календарязмагань. Тренувальні мікроцикли чергуються з перед змагальними та змагальними.
При побудові тренувального циклуоб’єм і інтенсивність, як правило, підвищуються. Змагальний цикл, щозакінчується стартом на різні дистанції, передбачає деяке зниження абостабілізацію об’єму в залежності від цілей і масштабу змагань. Інтенсивністьнавантаження має тенденцію до збільшення.
У зв’язку з участю в змаганняхтренувальне навантаження, як по об’єму, так і по інтенсивності зазнає значниххвилеподібних змін. Часом у календарному плані немає однакових інтервалів міжзмаганнями, крім того, на окремих стартах перед лижником ставиться задачапоказати найвищий результат, тому перед спортсменом варто складна задачаспланувати свою підготовку так, щоб на загальному фоні високого рівняспортивної форми добитися її найвищого підйому саме в період основних змагань.Крім того, між відповідальними змаганнями важливо забезпечити відновлення ідобитися потім нового підйому спортивної форми.
Такі хвилеподібні чергування підйоміві деяких спадів в розвитку спортивної форми дають можливість показувати високірезультати на всіх відповідальних змаганнях тривалого зимового сезону. По суті,спортсмен повинен знаходитися в спортивній формі 3,5 місяці. Ця досить важказадача може бути виконана тільки спільними зусиллями спортсмена і тренера зурахуванням безлічі чинників, що впливають на спортивний результат.
Перехідний період тривалістю до одногомісяця має на меті вивести спортсмена зі стану спортивної форми і підвести йогодо нового сезону відновившимся і зберігшим досягнутий рівень розвитку фізичнихякостей. У цей період основна увага звертається на підтримку досягнутого рівняЗФП і частково спеціальної підготовки.
Така періодизація застосовується приплануванні тренування лижників-гонщиків різної кваліфікації. Терміни етапів, їхтривалість не є догмою. Вони можуть мінятися під впливом багатьох чинників: 1)конкретних зовнішніх умов, а саме — кліматичних умов, регіону, де проживаєспортсмен і т.д.; 2) особливості підготовки спортсмена; 3) кількості інапруженість змагань даного сезону; 4) соціально-побутових умов; 5) поточногостану здоров’я спортсмена (наявність травм і захворювань).
Специфіка тренувальної та змагальноїдіяльності у лижників-гонщиків високої кваліфікації накладає свій відбиток наструктуру річного циклу підготовки, а саме, терміни етапів, їх тривалість,співвідношення засобів СФП і ЗФП, кількість змагань, як в зимовий, так і влітній період (змагання по лижеролерам і ЗФП).1.3 Силові здібності і задачі поїх вихованню
тренувальний лижник силовий спорт
1.3.1 Характеристики силовихякостей
Силові якості. Основними формами силовихвиявів є: абсолютна сила, швидкісна сила, силова витривалість. У іншійінтерпретації (В.М. Зациорський, 1965) запропонована і така інтерпретація сили:власне — силові якості (статична сила), умови їх вияву — статичний режим і повільнірухи; швидкісно-силові якості: а) динамічна сила, умови її вияву швидкі рухи,б) амортизаційна сила, умови її вияву поступовими рухами.
Фізіологічні характеристики силовихякостей.
Сила, що розвивається м’язом,залежить від характеру нервових процесів, які забезпечують її скорочення, атакож від кількості скорочувальних білків, що знаходяться в м’язах.
Для розвитку максимального зусилля вроботі повинно залучатися найбільше число рухливих одиниць м’язів. Збудження внервовій системі в цьому випадку повинно охоплювати відповідні мотонейрони.Частота нервових імпульсів, що посилаються мотонейронами, повинна бути достатньоюдля забезпечення найбільш ефективного скорочення м’язів. Фізіологічною основоюрозвитку сили є наступні процеси: скорочення по можливості більшого числам’язових одиниць, розслаблення м’язів-антагоністів, попереднє розтягненням’язів-сінергистів.
Анатомічні характеристики.
Максимальні силові і швидкісно-силові якостіобумовлюються наявністю в м’язах 90-95% білих м’язових волокон. Відомо, що напередпліччі і в гомілці частіше зустрічаються м’язи з перистою будовою, тобтом’язове волокно підходить до сухожилля під деяким кутом, а чим гостріше кутзміцнення м’язового волокна (коротше — м’язове черевце), тим м’яз більшшвидкісний.
Біохімічні характеристики.
Можливості максимальних силових і швидкісно-силовихякостей, визначаються запасами АТФ і креатінфосфату, яких вистачить на 8-10секунд роботи.
Біомеханічні характеристики.
Власне-силові і швидкісно-силові якості повиннізабезпечуватися вибором робочих м’язових груп, що беруть участь в формуваннііндивідуальної спортивної техніки даної вправи при збереженні певних показниківі амплітуди рухів.
Психологічні характеристики.
При розвитку силових якостей вони повинні обумовлювативелике вольове зусилля при подоланні зовнішнього опору.
Педагогічні характеристики.
Вони повинні забезпечити систематичність, доступність,послідовність і пропорційність тренувальних занять.
Методичні характеристики.
Вони повинні враховувати вибір ефективних вправ,величини навантаження, умови виконання, тип сили.
Використовують наступні методи в розвитку сили: повторнийметод або метод «до відказу», максимальних зусиль і динамічних зусиль.
При повторному методі використовують вправи зобтяженням від 30 до 70% від максимуму, кількість повторень 8-12, кількістьсерій 5-7, відпочинок між серіями 2-4 хвилини.
Метод максимальних зусиль включає три групи засобів:
перша — статичні вправи. Час виконання 4-6 секунд,кількість повторень 6-8, кількість серій до 4, відпочинок після кожногонапруження 30-60 секунд. Кількість м’язових груп 3-4;
друга група — вправи із зовнішнім обтяженням від 90 до100% від максимуму. Кількість повторень 1-3, кількість серій 5-6, відпочинокміж серіями 4-8 хвилин;
третя група — електростимуляція. Час виконання до 10секунд, кількість повторень 10, кількість серій 4-6, кількість м’язових груп до5.
Метод динамічних зусиль. Варіанти виконання:
а) вправи із зовнішнім обтяженням від 30 до 70% від максимуму.Швидкість виконання — максимальна, кількість повторень від 5 до 25, кількістьсерій 3-7, відпочинок між серіями 2-4 хвилини;
б) стрибкові вправи з місця, многоскоки (3, 5, 10-йстрибки довгі, 10-15 м) на час;
в) «ударний» спосіб виконання стрибкових вправ. Висотазістрибування 70-110 см для кваліфікованих і 50-60 см для початківців.Кількість повторень до 10, кількість серій 3-5;
г) «понад максимальний» спосіб виконання стрибковихвправ. Висота зістрибування 2-3 м, кількість повторень до 10, кількість серій2-3, приземлення на пісок, використовується тільки висококваліфікованимиспортсменами.
Педагогічна оцінка силових якостей. У спортивнійпрактиці оцінюють: а) абсолютні показники сили (вага вижатої штанги рукою,руками, ногою, ногами; присідання з вагою до максимуму; кистьова і становадинамометрія); б) швидкісно-силові якості (стрибки з місця потрійним,п’ятірним, десятерним на результат; довгі стрибки (10-15 м) на час; найменшакількість стрибків на певному відрізку; метання з різних початкових положень);в) силову витривалість (кількість повторень з вагою від 55 до 85% від максимуму,час утримання пози).
1.3.2 Задачі, що вирішуютьсяв процесі виховання силових здібностей
Задачі. Загальна мета у вихованнісилових здібностей оптимізувати розвиток даних здібностей протягом життя,створивши умови для необхідного прогресування їх (особливо в найбільшсприятливі вікові періоди) і для можливого збереження досягнутого рівня їхрозвитку, як того вимагають закономірності нормального функціонування організмуі повноцінної життєдіяльності.
Основні задачі в аспекті цієї метиполягають у наступному.
1. Забезпечитигармонічне формування і подальший розвиток усіх м’язових груп опорно-руховогоапарату шляхом виборче направлених впливів на них адекватними силовимивправами.
2. Забезпечитив рамках базового фізичного виховання (загальної фізичної підготовки)різносторонній розвиток силових здібностей (власне-силових, швидкісно-силових,силової витривалості) в єдності з освоєнням основних життєво важливих формрушійних дій; гарантувати можливо велику міру збереження досягнутого на ційоснові рівня силової дієздатності (базового рівня розвитку силових здібностей)протягом життя.
3. Збільшитиможливість високих виявів силових здібностей шляхом спеціалізованого вихованняїх в рамках спортивної та (або) професійно-прикладної фізичної підготовки.
При рішенні першої задачі треба мати на увазі, щоприродний розвиток морфофункціональних властивостей різних м’язових груп вонтогенезі відбувається не одночасно і не в однаковій мірі. Вельми істотнезначення при цьому мають об’єм та зміст реально рушійної діяльності, щоскладається в житті. У разі її дефіциту і однобічності відмічаються значнідиспропорції в розвитку різних м’язових груп, також загальний недостатнійрозвиток м’язової системи. Це негативно позначається не тільки на зовнішніхформах статури і поставі, але головне — на життєзабезпечуючих функціяхорганізму і цілісному ефекті рухової діяльності.
Навіть при дуже розвинених окремих великих м’язовихгрупах досить ефективно виконати цілісну рухову дію часто не вдається, якщо вм’язовій системі є слабкі ланки, — адже вона функціонує саме як система. Звідсизрозуміла важливість гармонізації розвитку м’язового апарату в процесіфізичного виховання.
Друга задача передбачає розвиток силових здібностейвсіх основних типів, що виявляються у життєво важливих формах рухової діяльності.Доцільна міра їх розвитку не є раз і назавжди заданою, оскільки вимоги доякісних особливостей рухової діяльності і форми її вияву протягом життя людинине залишаються постійними. У сучасних умовах повсякденної життєдіяльностіпереважно не потрібно граничних виявів силових здібностей, якщо не вважати екстремальнихумов. Було б, однак, невірним вважати, що тим самим взагалі знімається необхідністьвсебічного розвитку цих здібностей.
Практично не так уже рідко складаються ситуації, прияких ефект рухової діяльності багато в чому визначається рівнем комплексногорозвитку власне силових і швидкісно-силових здібностей, а також силовоївитривалості. Від загального рівня їх розвитку в чималій мірі залежить і самаможливість вдосконалення у руховій діяльності. Необхідний кожному базовийрівень їх розвитку передбачається у відповідних нормативах програмобов’язкового курсу фізичного виховання загальноосвітньої школи і подальшоїзагальної фізичної підготовки.
Третя задача спеціалізоване виховання силовихздібностей ставиться і вирішується у визначальній залежності від особистоїрухливої обдарованості і специфічних вимог, що пред’являється діяльністю, яка єпредметом поглибленої спеціалізації (спортивної і професійної).
Так, при спортивній спеціалізації у важкій атлетиціпередбачається максимально можлива міра розвитку всіх силових здібностей, приспеціалізації в легкоатлетичному метанні молота або штовхання ядра, швидкісно-силовихздібностей і так далі. Спортивна спеціалізація в таких випадках в найбільшіймірі, показує, наскільки великі потенції людини в цьому відношенні. Існує і рядвидів професійної діяльності, що пред’являють вельми високі вимоги до силовихздібностей (чимала частина видів продуктивного фізичного труда, деякі видипрофесійної діяльності, силові трюки в цирковому і естрадному мистецтві таін.).
Розглянуті задачі вирішуються в єдності протягомусього багаторічного процесу фізичного виховання з послідовним акцентуваннявпливу на різні сторони та чинники силових здібностей відповідно особливостямперіодів їх вікового розвитку. У початкові періоди на перший план, природно,висувається задача по забезпеченню гармонічного виховання і формування м’язовоїсистеми, розвитку тонічних властивостей м’язів, що гарантує правильну поставу,виховання здатностей до відносно локальних м’язових напружень, а потім швидкісно-силовихздібностей, що виявляються у рушійних діях без значного зовнішнього обтяження.По мірі вікового дозрівання організму все більш повно вирішуються задачівиховання власне силових і швидкісно-силових здібностей, а також силовоївитривалості у єдності з вдосконаленням цілісних форм основних, спортивних іпрофесіонально-прикладних дій.

1.4 Тренувальні режими і методи, що застосовуються вспеціальній фізичній підготовці лижників високої кваліфікації
Аналіз впливу різних тренувальних засобів на організмлижника-гонщика.
Процес силової підготовки направлений на розвитоксилових якостей різних видів: максимальної і вибухової сили, силовоївитривалості. Силова підготовка передбачає не тільки підвищення максимальних показниківсилових якостей, але і вдосконалення здібностей до їх утилізації в процесізмагальної діяльності, обґрунтоване на оптимальній відповідності рівня розвиткусилових якостей, досконалості спортивної техніки і діяльності вегетативнихсистем.
Ефективність процесу силової підготовки багато в чомузалежить від технічної оснащеності тренувального процесу. Протягом останніх 15років в системі силової підготовки спортсменів реалізований ряд методичнихпідходів, заснованих як на використанні традиційних методів обтяжень і опорів(штанги, гантелі, блокових пристроїв, подоланні маси власного тіла і опорупартнера і так далі), так і на застосуванні різноманітних спеціальнихтренажерних пристроїв. При використанні силових тренажерів керуються, якмінімум, одним з наступних чинників:
1) можливістю витриматиосновні методичні вимоги до розвитку того або іншого вигляду сили;
2) підвищенням ефективностіуправління і контролю за процесом силової підготовки;
3) можливістю реалізаціїпринципу сполученості при розвитку силових і інших рушійних якостей і становленняі технічної майстерності.
Найбільш вдалі технічні і методичні рішення завждипов’язані з цими трьома чинниками. Саме такі тренажерні пристрої в доситькороткий термін отримали теоретичне обґрунтування і широке поширення в практиціспорту.
Впровадження різних тренажерних пристроїв, щодозволяють значно тонше диференціювати режим роботи м’язів, чим використаннярізних обтяжень, привело до більш дробового розподілу режимів роботи м’язів привиконанні силових вправ. Зокрема, в цей час прийнято виділяти вправи силовоїспрямованості, що виконуються в наступних режимах:
ü  в ізометричному (статичному);
ü  в ізотонічному (динамічному) при постійнійвеличині обтяження і поєднанні роботи долаючого і поступливого характеру;
ü  в ізотонічному при поступливому режимі роботим’язів;
ü  в ізокінетичному;
ü  змінних опорів.
Цей розподіл не є досить суворим, оскільки всі режими,крім ізометричного, є різними варіантами роботи динамічного характеру. Однак відмінностів методиці, тренажерному обладнанні і ефективності сприяли поширенню такогопідрозділу і упорядкуванню процесу силової підготовки спортсменів і далипідстави для виділення відповідних самостійних методів.
Ізометричний метод. При використанні ізометричного режиму роботи м’язівприріст сили спостерігається тільки по відношенню до тієї частини траєкторіїруху, яка відповідає вправам, що застосовуються. Потрібно також враховувати, щосила, придбана внаслідок силового тренування в цьому режимі, розповсюджуєтьсяна роботу динамічного характеру і вимагає періоду спеціального силовоготренування, направленого на забезпечення реалізації силових якостей при виконаннірухів динамічного характеру.
При тренуванні в ізометричному режимі приріст силовихякостей супроводжується зменшенням швидкісних можливостей спортсменів, щодостовірно виявляється вже через декілька тижнів силового тренування.
Це вимагає поєднувати застосування цього методу зроботою швидкісного характеру.
У числі переваг ізометричного методу, які примушуютьвикористовувати його в практиці, треба відмітити можливість інтенсивноголокального впливу на окремі м’язові групи. При локальних статичних напруженняхвиявляються найбільш точні кінестетичні відчуття основних елементів спортивноїтехніки, що дозволяє нарівні з підвищенням силових якостей вдосконалити їїокремі параметри. Тривалість коломережних напружень в статичних умовах вдекілька разів перевищує ту, що реєструється в динамічних умовах.
При тренуванні в статичному режимі, коли ставитьсязадача розвитку максимальної сили, треба прагнути до використання максимальнихабо близьких до них напружень. Задачі силової підготовки вимагають розвиткусили стосовно до різних фаз рухів, що викликає необхідність застосування серіїродинних вправ для кожної фази руху. Комплекси статичних вправ можутьвиконуватися щодня або через день з відносно невеликою кількістю повторень (до10-15), тривалість кожного з яких складає від 5-6 до 10-12 секунд при розвиткумаксимальної сили і від 10-15 до 30-40 секунд при розвитку силовоївитривалості. Найкраща техніка дихання при виконанні ізометричних вправнаступна: глибокий вдих перед вправою, затримка дихання на декілька секунд підчас вправи, повільний видих в заключній частині вправи.
Ізотонічний метод (при постійній величині обтяження і поєднанні роботидолаючого і поступливого характеру). При виконанні вправ з традиційнимиобтяженнями (наприклад, зі штангою) опір є постійним протягом всього руху. Утой же час силові можливості людини в різних фазах руху істотно змінюються взв’язку із зміною величин важелів додатку сили, і максимальний опір м’язавипробовують тільки в крайніх точках амплітуди руху.
Вправи зі штангою, блоковими пристроями або іншимиподібними обтяженнями мало прийнятні для розвитку силових можливостей застосовнодо силової роботи. Пояснюється це тим, що вправи з цими обтяженнями повиннівиконуватися з постійною невисокою швидкістю. Тільки в цьому випадкузабезпечується навантаження на м’язи по всій амплітуді руху, і те в окремихфазах вона не відповідає реальним можливостям м’язів, залучених до роботи.
При виконанні рухів з штангою або іншим снарядом звисокою швидкістю робота є неефективною, оскільки застосування максимальнихзусиль на початку руху додає снаряду прискорення. Крім того, при виконаннірізних вправ в кінцевих позиціях м’яза практично не випробовують навантаження.Так буває, наприклад, в різних видах вижимання штанги, віджимання напаралельних брусах.
Всі ці недоліки в значній мірі компенсуютьсяпростотою, доступністю інвентарю, різноманіттям вправ, які можуть виконуватисяз штангою, гантелями, блоковими пристроями, з опором партнера, на гімнастичних приладах(брусах, перекладині та інш.).
Різноманітність засобів, які можуть використовуватисяпри застосуванні даного методу, забезпечує всебічний вплив на м’язовий апарат,дозволяє забезпечити зв’язане вдосконалення силових якостей і основнихелементів технічної майстерності.
Поєднання долаючого і поступливого режимів роботим’язів створює умови для виконання рухів з досить великою амплітудою, що є позитивнимчинником для вияву і розвитку силових якостей.
Шляхом раціонального підбору вправ (наприклад,використання вузько спрямованих вправ з обмеженою амплітудою) можна в певніймірі компенсувати недоліки методу, пов’язані із зменшенням навантаження нам’язи, викликаним інерційністю при швидкісно-силовій роботі. Таким же шляхомможна забезпечити навантаження на м’язи, адекватне їх можливостям в тій чиіншій фазі.
Простота та доступність методу при досить високій йогоефективності обумовлюють істотний об’єм силової роботи традиційного динамічногохарактеру при підготовці спортсменів, особливо для рішення задач загальноїфізичної підготовки, пов’язаних із створенням силового фундаменту, і насампередз розвитком максимальної сили.
При розвитку максимальної сили виконується робота звеликими обтяженнями (75-80% максимуму) при невеликій кількості повторень (6-8в одному підході), в повільному темпі (на долаючу частину роботи затрачується1-2 секунди, на поступливу — 2-4 секунди). Темп рухів та тривалість пауз можутьваріювати. Коли ставиться задача приросту сили за рахунок збільшення м’язовоїмаси, планується повільний темп при тривалих паузах між підходами (20-40секунд); прагнення підвищити силу за рахунок вдосконалення м’язової тавнутрішньом’язової координації пов’язано із збільшенням темпу (0,8-1,0 секунди надолаючу частину роботи, 1-2 секунди на поступливу) і тривалості пауз до 2-3 хвилин.
Така робота в тренуванні спортсменів звичайно займаєобмежене місце. Тому не треба побоюватися, що виконання вправ, направлених напідвищення максимальної сили, приведе до зниження швидкісних можливостейм’язів. Однак, Каунсилмен (1980 р.) вказує, що якщо застосовувати великіобтяження при малій кількості повторень і низькій швидкості, то м’язова маса ісилові можливості зростають за рахунок гіпертрофії повільно скорочуючихся м’язовихволокон, нездібних до силової роботи. Це може привести до зниження витривалостіі одночасно не сприяє, а навіть перешкоджає вияву силових якостей при виконаннішвидкісної роботи, оскільки останні забезпечуються переважно білими м’язовимиволокнами.
Це твердження можна вважати об’єктивним лишенаполовину. Дійсно, внаслідок такого тренування можуть знизитися рівеньвитривалості, стабілізуватися або навіть знизитися швидкісні якості. Це іприродно, оскільки вправи, направлені на розвиток максимальної сили, задинамічними і кінетичними характеристиками далекі від основних рухових дій,характерних для більшості видів спорту. Що ж до причин цих негативнихнаслідків, то тут Д. Каунсилмен, певне, помиляється. Адже переконливо доведено,що залучення до роботи швидко скорочуючихся м’язових волокон пов’язане не зшвидкістю, а з інтенсивністю роботи, величиною обтяження. Швидко скорочуючисям’язові волокна скорочуються і включаються у роботу по мірі збільшенняобтяжень, а не по мірі збільшення швидкості рухів. Тому, у разі необхідності, можнарозвивати максимальну силу при роботі з великими обтяженнями та невисокоюшвидкістю руху. Морфологічні зміни в м’язах, що отримуються внаслідок такоготренування, можуть бути основою для спеціальної швидкісно-силової підготовки.
Особливо потрібно виділити тренування ізотонічнимметодом при поступливому режимі роботи м’язів. Тренування в цьому режимі заснованена виконанні рухів поступливого характеру з великими обтяженнями, звичайно, на10-30% перевищуючими доступні при роботі долаючого характеру. Відносно цьогорежиму, в порівнянні з іншими, думки фахівців розходяться. Одні з них стверджують,що тренування при поступливому режимі за ефективністю перевищує ефективністьтренування в долаючому режимі; інші вважають, що таке тренування не має перевагв порівнянні з тренуванням в долаючому режимі, однак, страждає рядом недоліків.Воно є неспецифічним по відношенню до переважної більшості рухів в різних видахспорту, оскільки в них відсутній поступливий вид роботи м’язів; воно більшвтомливе, приводить до великого накопичення в м’язах продуктів розпаду впорівнянні з роботою в ізотонічному і особливо в ізокінетичному режимах.
Тому в спортивному тренуванні робота в поступливомурежимі застосовується дуже обмежено по ряду причин: 1) рухи в цьому випадкувиконуються з низькою швидкістю, що не відповідає вимогам ефективного виконаннярухових дій в більшості видів спорту; 2) вправи в поступливому режимі пов’язаніз дуже високими навантаженнями на зв’язки і суглоби і небезпекою травматизму,складні організаційно, оскільки вимагають спеціального обладнання або допомогипартнера для повернення обтяження в початкове положення. Однак, розглядативикористання роботи в поступливому режимі, як засіб підвищення силових якостей,примушують її деякі сильні сторони.
Зокрема, робота поступливого характеру є ефективнимшляхом максимального розтягнення м’язів при зворотних рухах, що забезпечує суміщенийрозвиток силових якостей та гнучкості.
Ізокінетичний метод. Тренування ізокінетичним методом передбачає роботу звикористанням спеціальних тренажерних пристроїв, які дозволяють спортсменувиконувати рухи в широкому діапазоні швидкості, виявляти максимальні абоблизькі до них зусилля практично в будь-якій фазі руху. Це дає можливістьм’язам працювати з оптимальним навантаженням протягом всього діапазону рухів,чого не можна добитися, застосовуючи будь-якого із загальноприйнятих обтяжень.Істотне значення має також можливість підбору виключно великої кількості різнихвправ як локального, так і відносно широкого впливу. Перевагою ізокінетичногометоду є також значне скорочення часу для виконання вправ, зменшенняймовірності травм, відсутність необхідності в інтенсивній розминці, швидкевідновлення після застосовуючихся вправ і ефективне відновлення в процесі роботи.
Відомо, що найбільшому розвитку максимальної силисприяє максимальне обтяження. З іншого боку, доведено, що найбільш ефективнідля розвитку цієї якості вправи, в яких виконується 6-8 повторень. Однак, тутіснує об’єктивна суперечність: прагнення виконувати 6-8 повторень в підходізмушує спортсмена виконувати вправи з обтяженнями, маса яких значно меншедоступних при одному повторенні. Ізокінетичний метод знімає цю суперечність,оскільки дозволяє в кожному повторенні добитися максимальних виявів сили, тобтопов’язує силові вияви з реальними можливостями не тільки в різних повторенняхокремого підходу.
Завдяки особливостям ізокінетичного режиму опір можеваріюватися в широкому діапазоні, пристосовуватися до реальних можливостейм’язів в кожній фазі виконуючогося руху. Потрібно враховувати і той факт, щопри роботі в ізотонічному режимі швидкість переміщення біоланок тіла звичайноможе перевищувати 45-60 за 1 секунду, в той час як в природних рухах,характерних для різних видів спорту, вона часто виявляється значно вищою. Цедуже важливий чинник, оскільки свідчить про сувору специфічність силовоготренування. Силові вправи в ізокінетичному режимі, що виконуються на сучаснихтренажерах, дозволяють варіювати швидкість переміщення від 0 до 200 за 1секунду та більш.
Метод змінних опорів. Виділення цього методу прямо пов’язане з використаннямрізних тренажерів, конструктивні особливості яких дозволяють змінювати величинуобтяжень в різних частинах руху з урахуванням реальних можливостей м’язів,залучених до роботи. Наприклад, в практиці підготовки плавців і веслярів широкепоширення отримав пружинно-важільний тренажер Мартенса-Хюттеля для виконаннярізноманітних вправ, що імітують робочі рухи руками. Особливості тренажера ізміна кількості пружин дозволяють «пристосовувати» опір до реальних можливостейм’язів в різних частинах рухів. Вправи виконуються тільки в долаючому режимі.
Для тренування в навперемінному режимі все ширшевикористовуються тренажери типу «Наутілус», які дозволяють регулювати опір вширокому діапазоні відповідно до реальних можливостей групи м’язів, щозабезпечують виконання руху. Зміна опору здійснюється шляхом застосуванняважелів і ексцентриків. Можлива комбінація, заснована на застосуванніексцентриків і важелів, довжина яких змінюється за ходом руху.
Істотною перевагою тренування методом змінних опорів звикористанням тренажерів типу «Наутілус» є те, що вправи виконуються з виключновеликою амплітудою і таким чином, забезпечують в поступливій частині роботимаксимальне розтягнення працюючих м’язів. Це важливе по двох причинах:по-перше, заздалегідь добре розтягнуті м’язи здібні до більш високого виявусилових якостей; по-друге, створюються гарні передумови для одночасного виявусилових якостей і гнучкості.

1.4.1 Аналіз впливу різнихтренувальних засобів на організм лижника-гонщика
Фізична і функціональна підготовка лижника-гонщика здійснюється різнимизасобами. У процесі фізичної підготовки особлива увага приділяється розвиткушвидкісно-силових якостей. Функціональна підготовка лижника-гонщика передбачаєрозвиток систем організму спортсмена, що забезпечують досягнення спортивногорезультату. Вона визначає рівень розвитку основної фізичної якості лижника — витривалості. Розвиток швидкісно-силових якостей здійснюється в процесізагальної і спеціальної фізичної підготовки.
Загальна фізична підготовка. Останнім часом лижники займаються загальною фізичноюпідготовкою значно менше. З зростанням кваліфікації частка загальної фізичноїпідготовки знижується. При цьому вона стала більш спеціалізованою, причому колоїї засобів помітно звузилося. Основну увагу загальній фізичній підготовціприділяють в безсніжну пору року. Для розвитку швидкісно-силових якостейвикористовуються: загально розвиваючі вправи, трудові процеси, пересування помісцевості, інші види спорту швидкісно-силової спрямованості, вправи натренажерах. Раніше в процесі загальної фізичної підготовки лижника-гонщиказастосовувалися широко вправи, направлені на розвиток швидкості, такі, як біг10 х 100 м і інш. Подібний анаеробний режим роботи, що виконується в швидкомутемпі, зі значними зусиллями має мало спільного з лижними гонками, тому внинішній час від такого тренування відмовилися. Розглянемо засоби загальноїфізичної підготовки трохи детальніше.
Загально розвиваючі вправи. Існує багато загально розвиваючих вправ, щовикористовуються у підготовці лижників-гонщиків.
У тренуванні по загальній фізичній підготовці пропонуються вправи, щочинять вплив на всі групи м’язів. Раціональніше після основної частини занять(звичайно тренування на витривалість) разом з вправами на гнучкість ірозтягання використати комплекс вправ, направлений на розвиток конкретної групим’язів, щоб досягти значного впливу на неї. Якщо виявлене відставанняяких-небудь м’язових груп, то тренування, направлене на їх розвиток, потрібно проводитичастіше.
Трудові процеси. У 60-х в нашій країні робилися спроби широко використовуватитрудові процеси в підготовці лижників-гонщиків (пиляння і коління дров, рубаннялісу, земляні роботи, роботи на сінокосі та ін.). При цьому окремі спортсменидомагалися значних результатів, але загалом цей засіб себе не виправдав і в цейчас використовується мало. Цілі покоління скандинавських лижниківвикористовували роботу в лісі як тренувальний засіб. Однак і вони майжеповністю від нього відмовилися. Великий обсяг важкої фізичної роботи надаєпозитивний вплив на розвиток м’язів, але робота ця не спеціальна, ісерцево-судинна система функціонує не на високому рівні, в той час якенергетичні витрати вельми великі.
Ми вважаємо, що важкої фізичної роботи не треба уникати навіть гонщикамвищої кваліфікації, але лише на початку підготовчого періоду, причому вневеликих обсягах. Трудові процеси корисні і лижникам старших розрядів,особливо з недостатньою силовою підготовкою, якщо їх здійснювати літом протягомдвох-трьох тижнів в поєднанні із звичайним тренуванням зі зниженим обсягом. Щостосується лижників молодших розрядів, то включення в їх підготовку трудовихпроцесів в безсніжний час року можна тільки вітати, але тут треба дотримуватиміру [31].
Пересування по місцевості.
Ходьба та біг по місцевості, багатій крутими підйомами, призначенівирішувати задачі силової підготовки починаючих лижників у підготовчомуперіоді. Ці рухи виконуються з високою частотою кроків (3 кроки за сек.), однакпо структурі вони значно відрізняються від лижного ходу. Для збільшеннясилового впливу раніше застосовувалися обтяження (пояс, жилет, устілки та ін.).Застосування ходьби і бігу лижниками старших розрядів з метою силовоїпідготовки обмежено: проводиться невелика кількість тренування на початкупідготовчого періоду, спортсмени долають круті і затяжні підйоми в триваломутренуванні (походах).
Інші види спорту швидкісно-силової спрямованості. Як засоби швидкісно силовоїпідготовки можна використовувати багато які види спорту, вірніше, окремі їхелементи. Так, веслування добре сприяє розвитку сили м’язів рук, спини ібрюшного пресу і її можна використовувати літом в основному на другомутренуванні. Майже те ж можна сказати і про плавання. При цьому необхідно хоча бв загальних рисах освоїти техніку плавальних вправ, що розширить запас руховихнавиків лижника і створити більш сприятливі передумови для розвитку сили.Особливу роль в підготовці лижників грають гімнастичні вправи (зі снарядами табез них), в яких рухи виконуються з постійною амплітудою, з повним випрямленнямрук і ніг в суглобах. Не випадково лижники будь-якої кваліфікації широковикористовують ці вправи в розминці, зарядці, в паузах і т.д.
Спортивна гра посідає важливе місце в підготовці лижника-гонщика.Безперервна зміна ігрових ситуацій, граничні вибухові зусилля, максимальніприскорення типові для спортивної гри і дозволяють використовувати їх як засібшвидкісно-силової підготовки загального впливу.
Вправи на тренажерах. Існують різні типи тренажерів, які застосовуються вплаванні, веслуванні та інших видах спорту. На жаль, у лижному спорті тренажеридовгий час ігнорувалися. Необхідно випробувати існуючі тренажери в підготовцілижника-гонщика і по можливості удосконалити їх з урахуванням специфіки лиж.Цього наполегливо вимагають інтереси розвитку лижного спорту. Найбільшуцінність будуть представляти тренажери, що дозволяють визначати рівень розвиткушвидкісно-силових якостей.
Заняття із загальної фізичної підготовки зручно проводити в формі коловоготренування (Шолих М., 1968). У цьому випадку вправи виконуються на «станціях».Задається кількість повторень і час виконання вправ на одній «станції», потімлижник переходить на іншу «станцію» (як би по колу). Таке виконання вправпроходить набагато емоційніше. Крім того, є можливість по тривалості виконаннявправ оцінювати прогрес в загальній фізичній підготовці. Через деякий часкомплекс вправ міняється.
Чи потрібно проводити заняття із загальної фізичної підготовки на снігу?Одні фахівці обмежуються заняттями на лижах в зимовий час, інші проводять вдвох-трьох других тренуваннях в тиждень кроси або спортивну гру, треті (восновному фахівці ГДР) — продовжують інтенсивні заняття з загальної фізичноїпідготовки в підготовчому та змагальному періодах. Національна команда лижниківГДР неодноразово використовувала в підготовці так звані «силові фази», щомістять щоденні заняття силовими вправами протягом декількох днів підряд,причому майже завжди по два тренування на день (усього по 15-20 годин у кожнійфазі), періодично протягом всього року, аж до основних змагань. Обґрунтуваннятакого походу вони бачать в тому, що тренування на витривалість і силунегативно впливають один на одне. Крім того, відомо, що якщо не виконуватипротягом тривалого часу силові вправи, то рівень силової підготовки знижується.Питання в тому, яка методика правильна, можна вирішити лише після того, як впрактику лижного спорту міцно увійде тестування, в тому числі і з загальноїфізичної підготовки. Тоді можна буде визначити, на скільки знижується рівеньшвидкісно-силових якостей, якщо виключити заняття з загальної фізичноїпідготовки та точно знати необхідний рівень розвитку фізичних якостей длядосягнення певних результатів. Без цього сперечання про правильність методикнавряд чи правомірне.
У нинішній час запропоновано фізіологічний метод розвиткушвидкісно-силових якостей з допомогою електростимуляції. Визначені режимиелекторстимуляціонного тренування м’язової сили, знайдені параметри електростимуляціїі розроблений спеціальний апарат, що отримав назву «Стімул». Однак навряд чиможна добитися значних успіхів за допомогою цього методу.

Спеціальна швидкісно-силова підготовка.
Спеціальна швидкісно-силова підготовка в основному здійснюється привиконанні спеціальних підготовчих вправ (крокова та стрибкова імітація зпалицями, лижеролери, штучна лижня) в безсніжний час року і при пересуванні налижах зимою. Але не зовсім ясно, за допомогою яких вправ, що, як і колиформується, як виявляються швидкісно-силові якості на різних швидкостях укожному засобі підготовки. Таких досліджень дуже мало. Досі немає відомостейпро опорні реакції при пересуванні на підйомах. Тому наші знання частоінтуїтивні. Однак останнім часом нагромаджено досить багато відомостей прошвидкість, довжину і частоту кроків в різних ходах на дільницях різноїкрутості. Це дозволяє виявити дільниці, на яких у кожному виді підготовкишвидкість пересування вище, ніж на лижах, тобто говорити про розвитокшвидкісного компонента фізичних якостей.
Крокова імітація застосовується в підйоми крутіше ніж 5 при тренуванніневисокої інтенсивності. Швидкості пересування звичайно нижче за 2,5 м/с придовжині кроку 1 м. У кваліфікованих спортсменів крокова імітація викликає лишеневеликий тренувальний ефект. У починаючих лижників він може бути значним, особливопри багаторазовому подоланні крутих підйомів. У них крокова імітація є основнимзасобом тренування в безсніжний час року.
Стрибкова імітація з палицями у підйом. На жаль, досі динамічніхарактеристики відштовхувань у цьому вигляді вправ зареєстровані тільки нарівнині, де цей засіб не застосовується. Проте безперечний могутній силовийвплив цієї вправи на багато які м’язові групи, і, передусім, на м’язи-розгиначистегон. Як правило, тренування із застосуванням імітації з палицями проводитьсяна колах найбільшої важкості. Але імітація з палицями надає не тільки силовийвплив. Виявлено, що змагальна швидкість в імітації з палицями упершорозрядників описується виразом:

V = 4,38 — 0,1а (4°
а довжина кроків і частота кроків в залежності від інтенсивності маютьвигляд:
L = 1,23 — 0,42а + 0,0085 i,
τ = 1,01 + 0,04а + 0,0107 i.
З цих співвідношень видно, що змагальна швидкість на підйомах в імітаціївище, ніж на лижах (починаючи з 6), а на підйомі 13 різниця складає вже більшеза 30%. Тому вона вище навіть тоді, коли підйоми в імітації долаються не зграничною швидкістю. Отже, імітація з палицями надає також і швидкісний вплив.
Частота кроків при імітації досягає 2,5 та більше кроків за секунду, щоблизько до максимальних значень і більше, ніж при пересуванні на лижах. Навітьна тренуванні зі середньою інтенсивністю при подоланні підйомів в імітації зпалицями швидкість, як правило, висока. Таким чином, стрибкова імітація зпалицями є могутнім спеціальним засобом швидкісно-силової підготовкилижників-гонщиків. Цей засіб використовується, як правило, в поєднанні з бігом,причому в значних обсягах його потрібно застосовувати лише при досягненнівисокого рівня тренувальності.
Істотну роль грає вибір тренувальних кіл. Бажано, щоб ґрунт на них бувм’яким. Кола потрібно підбирати на декілька років, щоб мати можливістьспостерігати за динамікою результатів. Крутість підйомів повинна бути різною.Найбільш ефективним є наступний розподіл підйомів: пологі (до 6) — 20%, середні(6-12) — 50%, круті (понад 12) — 30%. Довжина підйомів повинна бути різною(обов’язково включати і короткі підйоми довжиною до 50 м, на яких підтримуєтьсявисока швидкість), але не більше за 250 м, оскільки у разі більшої протяжностідуже падає швидкість їх подолання.
Лижеролери. Існує багато типів лижеролерів, що використовуються дляшвидкісно-силової підготовки лижників-гонщиків. Останнім часом в основномузастосовуються легкі лижеролери (по типу виготовлених у Німеччині). Швидкістьпересування на них (з коефіцієнтом тертя коливання 0,04-0,06) загалом вище, ніжна лижах. Наприклад, на підйомі 10 ведучі лижники досягають швидкості 4 м/с придовжині кроку до 2,5 м і частоті кроків 1,5-1,6 кроку за секунду. На лижах ціпоказники будуть іншими: 3,5 м/с, 2 м, 1,5 м/с.
Виявлено (Кондрашов А.В.), що змагальна швидкість на лижеролерах упершорозрядників описується виразом:
V = 5,1 — 0,23а (0°
а довжина і частота кроків:
L = 2,11 + 0,0092i — 0,123а + 0018a² ,
τ = 0,34 + 0,0108 + 0,057а 0,0045a.
Порівняння даних виразів з аналогічними при пересуванні на лижах показуєтой же характер залежності, що і в прикладі для лижників високої кваліфікації.Відмінності пояснюються умовами пересування: хорошим зчепленням лижеролерів засфальтом, що виключає прослизання, а також високою якістю коливання.
Для підвищення ефективності лижеролерної підготовки необхідні лижеролернітраси. Сумарна довжина підйомів, спусків і рівнинних дільниць на такій трасіповинна бути приблизно однаковою. Потрібно уникати великих підйомів, їх довжинане повинна перевищувати 300 м, а висота — 50м. Підйоми потрібно вибиратинаступної крутості: пологі — 50%, середні — 35%, круті — 15%.
Рельєф лижеролерних трас повинен бути більш перетненим, ніж звичайнешосе, де сума перепадів висот на кожному кілометрі дуже рідко перевищує 20 м.На шосе, як правило, не буває і крутих підйомів (з крутістю 10 і більш), якіобов’язкові на лижеролерній трасі. Лижеролерні траси, призначені для лижниківрізної кваліфікації, необхідно будувати у вигляді сполучуючихся петель різноїміри трудності.
Лижна підготовка. Розвиток швидкісно-силових якостей при пересуванні налижах носить спеціалізований характер. Є можливість виборчо впливати на різністорони цього процесу. Дуже важливо правильно вибирати тренувальні кола.Основним показником може служити сума перепадів висот на кожному кілометрітраси. Для першорозрядників і майстрів спорту цей показник повинен знаходитисяв межах 30-40 м, для спортсменів II розряду 20-35 м, для III розряду — 15-25 м.У жінок ці величини знижені на 10%. Чим важче траса, тим краще розвиваєтьсясила м’язів, оскільки на підйомі подаються підвищені вимоги до їх роботи.Тренування повинні проходити на рельєфі вказаної важкості, але їх требапостійно варіювати. Крім того, 15% обсягу рекомендується виконувати на більшлегкому рельєфі (але з підвищеними швидкостями) і стільки ж на рельєфі,важкість якого перевищує вказану межу. Все це передбачає постійне врахуванняпрофілів тренувальних та змагальних трас, що поки ще не увійшло в практикуроботи тренерів.
Змагальні швидкості для кожної категорії лижників визначаються вимогамиспортивної класифікації, причому швидкості починаючих лижників майже вдвічінижче рекордних досягнень. Потрібно враховувати також, що загальні швидкостізначно міняються в залежності від умов ковзання. Так, якщо швидкість лижникапри доброму ковзанні прийняти за 100%, то при поганому вона становитиме 94%, пом’якій лижні — 80%, при ожеледі — 105%. На швидкість пересування істотновпливає розташування підйомів, спусків і рівнинних ділянок на трасі. Якщоприйняти швидкість проходження рівнинної траси за 100%, то можна так підібратитрасу, що швидкість в тих же умовах ковзання становитиме 115% і вище. Цейприклад ілюструє можливості тренера впливати на швидкість пересування лижника.
Для розвитку швидкісно-силових якостей лижників при підготовці на снігунеобхідно провести швидкісне тренування на коротких відрізках з швидкістю100-105% від змагальної інтервальним та повторним методом, а також спеціальнусилову роботу одночасними ходами і навперемінно тільки за допомогою рук — дистанційно, рівномірний тривалий час (до 60-90 хвилин). Рекомендуєтьсязмагатися на швидкісних і полегшених трасах не менш 5-7 разів за сезон іпланувати в ряді гонок проходження частини дистанції з межовою швидкістю.
Вияв швидкісно-силових якостей специфічний для кожного способу пересування.Розвиток цих якостей відбувається лише при достатньому обсязі застосуваннякожного ходу [31].
1.4.2 Модельні характеристики функціональних можливостейлижників-гонщиків
Вимоги, що пред’являються організму лижника під час гонки, абсолютно однозначнопоказують, що добре треновані спортсмени можуть добитися успіху. Якого рівняфункціональних і швидкісно-силових показників (що визначаються тестуванням)повинен досягнути лижник, щоб показати запланований результат? Це питаннянезрозуміле до кінця в багатьох відносинах. По-перше, поки не визначено набіртестових показників, що зумовлює можливість досягнення конкретного результату.По-друге, не виявлено мінімальні значення цих показників, які необхідні длядосягнення запланованого результату. Нарешті, кожний лижник на шляху довисокого результату проходить через ряд проміжних цілей, яким відповідають своїмодельні характеристики. Взаємозв’язок результатів, навантажень і окремиххарактеристик далеко не лінійний. Визначити оптимальну динаміку зростання цихпоказників поки не вдається. Однак до нинішнього часу проведено значне числообстежень лижників різного віку і кваліфікації, що дозволяють з певною часткоюупевненості говорити про адекватність моделей стану гонщиків.
Як приклад приведемо модельні характеристики лижників різної кваліфікації(табл. 2). Параметри тренувальних навантажень, відповідні рівням функціональногорозвитку — питання більш зрозуміле і відпрацьоване тренерами і фахівцями впроцесі багаторічного тренування. Організм спортсмена володіє дивнимикомпенсаторними можливостями, і нерідко успіху домагаються лижники, у яких немаєрекордних показників в функціональних тестах, але всі вони знаходяться надосить високому рівні. Відмічені випадки, коли лижники з невисоким МПК досягалинепоганих результатів (але не чемпіонських). Мабуть, підготовленість спортсменавизначається лише сукупністю різних тестових показників.
Якщо вдасться зв’язати зростання різних функціональних ішвидкісно-силових показників з параметрами навантажень, то з’явиться можливістьв повній мірі застосувати методи імітаційного моделювання. У цьому випадкутренувальні плани спочатку можуть «програватись» на ПЕОМ для відбору найбільшраціонального поєднання засобів підготовки, обсягу та інтенсивності їхзастосування. Метою програми буде вихід на запланований рівень функціональних ішвидкісно-силових можливостей, що забезпечують досягнення максимальногорезультату.
1.5 Модельні характеристикиспеціальних силових показників лижників-гонщиків високої кваліфікації
1.5.1 Динаміка розвиткуспеціальних силових якостей у лижників-гонщиків різної кваліфікації
У лижному спорті велике значення має рівень розвитку спеціальних силовихякостей (абсолютної і відносної спеціальної сили, часу відштовхування,вибухової і відносної вибухової сили), що виявляються в робочих позах.
Якщо рівень розвитку одної з цих якостей не досягає потрібного, цю якістьнеобхідно вдосконалити на спеціальних заняттях. При цьому треба враховувати, щополіпшувати окремі фізичні якості раціональніше в періоди їх природногозростання. Це положення, обґрунтоване багатьма фахівцями, торкається іспеціальних силових показників.
Розглянемо, як розвиваються спеціальні силові показники у спортсменіврізного віку і різної спортивної кваліфікації. Рівень розвитку спеціальної силибезперервно зростає з підвищенням спортивної кваліфікації (табл. 3). Цезбільшення відбувається порівняно плавно до 13-14 років (до I юнацького розряду).З 13-14 років до 19-21 року (майстри спорту) відмічається бурхливе зростання(стрибок) спеціальної сили, причому в кожній групі темпи приросту неоднакові.Вони більш виражені у 14-15-тирічних спортсменів. З 19-21 року до 22-25 років(майстри спорту) показники спеціальної сили стабілізуються, темпи приросту вцей період незначні в середньому 4%. З 22-25 років і до 26-30 років (майстриспорту, майстри спорту міжнародного класу) знову відмічається зростання показниківспеціальної сили в середньому на 8%. Якщо зіставити показники спеціальної сили22-25-тирічних спортсменів і 26-30-тирічних, то можна відмітити деяку перевагуостанніх (майстрів спорту міжнародного класу) у всіх специфічних показниках(відповідно на 7,3 7,2 24,0 кг). Таким чином, спеціальна сила у лижниківрізного віку (від 11 до 30 років) і різної спортивної кваліфікації (від новаківдо МСМК) розвивається нерівномірно, стрибкоподібно, періоди бурхливого розвиткузміняються періодами плавного зростання показників спеціальної сили. Найбільшінтенсивне збільшення показників спеціальної сили спостерігається в 14-15років, темпи приросту становлять 45% (табл. 3).
Динаміка показників часу відштовхування у лижників-гонщиків в специфічнихрухах має свої особливості (табл. 4). Щорічний приріст показників часувідштовхування неоднаковий. Найбільш інтенсивне поліпшення цих показниківвідбувається у віці 17-18 років (I розряд): при одночасному відштовхуванніруками на 0,05 с, відштовхуванні ногами на 0,06 с.
Показники часу відштовхування з 19-21 до 23-25 років (МС) змінюються удосліджуваних рухах неоднаково: при відштовхуванні ногами зменшаються(поліпшуються) в середньому на 5%, при навперемінному відштовхуванні рукамистабілізуються, а при одночасному відштовхуванні руками збільшуються(погіршуються) в середньому на 5%.
У віці від 22-25 до 26-30 років ці показники зменшуються незначно: приодночасному відштовхуванні руками на 0,01 с, при відштовхуванні ногами на 0,02с, а при навперемінному відштовхуванні руками залишаються без змін.
Таким чином, зміна часу відштовхування відбувається нерівномірно, періодипосиленого поліпшення показників змінюються періодами стабілізації. Цянерівномірність, мабуть, пов’язана з різною мірою тренувальності, специфікоютренування, збільшенням показників спеціальної сили, а також із зростаннямспортивно-технічної майстерності.
Показники спеціальної відносної сили також збільшуються із зростаннямспортивної кваліфікації і віком (табл. 5). Однак, це збільшення відбуваєтьсянерівномірно. З 11-12 років до 12-13 років (новаки — II юнацький розряд) відноснасила росте рівномірно, з 13-14 до 16-17 (I юн. розряд — II розряд) ці показникистабілізуються. Надалі продовжується її бурхливе зростання, і до 26-30 років(МСМК) вона досягає максимальних величин. Найбільший приріст абсолютнихпоказників відносної сили спостерігається в 13-14 років. Так, при одночасномувідштовхуванні руками він становить 0,08 кг, навперемінному відштовхуванніруками 0,08 кг, відштовхуванні ногами 0,35 кг. Аналіз розвитку відносноїспеціальної сили показав, що темпи зростання її безперервно збільшуються.
Дані, що характеризують вікові зміни вибухової сили, приведені в табл. 6.Показники вибухової сили з віком безперервно збільшуються, причому змінюютьсявони нерівномірно. Так, від 11 до 13 років (новаки – I юн. розряд) зафіксованеплавне і безперервне зростання, з 13-14 до 14-15 років (I юн. — III розряд) — стрибкоподібне збільшення показників. При одночасному та навперемінномувідштовхуванні руками і відштовхуванні ногами приріст складає відповідно 182,7кг/с, 94,91 кг/с та 587,56 кг/с. Інтенсивне зростання вибухової силипродовжується до 19-21 року (МС). У віці від 19-21 до 22-25 років (МС)спостерігається тенденція до стабілізації показників вибухової сили, а в 26-30років (МСМК) знову починається їх зростання (в середньому на 14%).
При зіставленні даних 22-25 і 26-30-тирічних спортсменів виявляєтьсязначна перевага 26-30-тирічних лижників-гонщиків (МСМК) в темпах приросту. Так,при одночасному відштовхуванні руками вони випереджають більш молодихспортсменів на 64,4 кг/с, при навперемінному відштовхуванні руками — на 56.8кг/с, при відштовхуванні ногами на 466,0 кг/с. Виходячи з вищезазначеного можназробити висновок, що систематичні заняття лижними гонками впливають позитивнимчином на розвиток вибухової сили в підлітковому (14-15 років) і старшому (17-18років) юнацькому віці. Це підтверджується абсолютними показниками вибуховоїсили, а також їх інтенсивним щорічним приростом.
У всіх вікових групах, що вивчаються, відмічається поступальний розвитокпоказників відносної вибухової сили у всіх специфічних рухах (табл. 7). Уперіод з 11 до 13 років (новаки I юн. розряд) вона росте рівномірно. Найбільшітемпи приросту відмічаються в 14-15 років (III розряд), в середньому на 55%,16-17 років (II розряд), в середньому на 55%, і 17-18 років (I розряд) всередньому на 21%.
Збільшення показників відносної вибухової сили за один рік у віці від13-14 до 14-15 років складає: при одночасному відштовхуванні руками 3,01 кг/с,при навперемінному відштовхуванні руками 1,60 кг/с, відштовхуванні ногами 6,0кг/с (37%).
Аналізуючи показники відносної вибухової сили (МС) від 19-21 до22-25-тирічних спортсменів можна зробити висновок, що вони у всіх випробуванихрухах вище у 22-25-тирічних відповідно на 0,6 кг/с, 0,51 кг/с, 6,47 кг/с.
Зіставлення показників темпу приросту відносної вибухової сили 22-25 і26-30-тирічних лижників-гонщиків (МС і МСМК) свідчить про те, що 26- 30-тирічніспортсмени мають неістотні переваги. Так, при одночасному і навперемінномувідштовхуванні руками ця перевага складає відповідно 0,55 кг/с і 0,61 кг/с, привідштовхуванні ногами 4,46 кг/с.
На закінчення необхідно зазначити, що розвиток відносної вибухової силивідбувається протягом вікового періоду, що усього досліджується від 11 до 30років. Однак темпи щорічного приросту цих показників схильні до значних змін:рівномірне, плавне зростання зміняється періодом інтенсивного, стрибкоподібногозростання. Найбільші темпи збільшення мають 14-15-тирічні, в середньому 50%, і17-18-тирічні, у середньому 21% (відповідно III і I розряди).
Аналіз зміни спеціальних силових якостей з віком спортсменів (сили, часувідштовхування, відносної сили, вибухової сили, відносної вибухової сили)виявив безперервне збільшення цих показників (час відштовхування меншає), якевідбувається нерівномірно, стрибкоподібно.
Найбільш інтенсивний розвиток спеціальної сили відбувається в 13-15 років(III розряд), поліпшення показника часу відштовхування — в 17-18 років (Iрозряд), відносної спеціальної сили — в 13-14 років і в 19-21 рік (відповідно Iюн. розряд і МС), вибухової сили і відносної вибухової сили — в 14-15 років і17-18 років (відповідно III і I спортивні розряди).
1.5.2 Взаємозв’язокспеціальних силових показників зі спортивними результатами у лижників-гонщиківвисокої спортивної кваліфікації
Розглядаючи особливості зв’язків абсолютних і відносних показниківспецифічної сили зі спортивними результатами у лижників-гонщиків різного віку ірізної спортивної кваліфікації, можна вивести, що в юнацькі роки (10-14 років)зв’язок між абсолютною і відносною спеціальною силою і спортивними результатамибільш щільний, ніж в старшому віці.
Стан таких показників як час відштовхування (час опорної реакції), абсолютнаі відносна вибухова сила (потужність поштовху), що виявляється в робочих позах,значно сильніше коригує зі спортивними результатами в лижних гонках у всіхвікових групах і на всіх рівнях спортивно-технічної майстерності, ніж іншіфізіологічні показники. Особливо велике значення має такий показник, як вибуховасила (відносна вибухова сила), який описує як силу, так і швидкістьвідштовхування, що дуже важливо в лижних гонках. Чим вище даний показник, тим,за інших однакових умов, кваліфікованіше спортсмен. Крім того, відомо, що, чимнижче рівень спортивної майстерності і менше вік, тим вище зв’язок специфічнихсилових показників зі спортивним результатом.
По досягненні I-го спортивного розряду щільність зв’язків спеціальнихсилових показників зі спортивними результатами зменшується. Певно, можнапередбачити, що існує деякий мінімальний рівень кожного з силових показників іїх суми разом, досягнення якого вже дає можливість показувати спортивнірезультати високого класу. Якщо спортсмен досяг певного рівня розвиткуспеціальних силових показників, то, певне, у нього є інші недоліки (в техніцілижних ходів, в рівні розвитку функціональних можливостей та ін.).
У табл. 8 приведені значення рівнів розвитку спеціальної сили, необхіднихдля досягнення високих спортивних результатів у лижних гонках (вік 19-23 роки,кваліфікація I розряд — МС), виходячи з аналізу як кореляційних зв’язків, так ідинаміки цих показників у спортсменів різної кваліфікації.
Розділ2. Методи і організація досліджень
2.1 Загальна характеристикаметодів і обробка даних дослідження
Для рішення поставлених задач використовувалися загальноприйняті іспеціально розроблені методи досліджень.
1. Методи теоретичногоаналізу, узагальнення.
2. Методи педагогічногообстеження: спостереження, тестові випробування фізичної підготовленості.
3. Методи педагогічного експерименту.
4. Методимедично-біологічного обстеження, фізіологічні проби.
Обчислювальні, статистичні і іншіметоди кількісного аналізу і формалізованого представлення даних.
2.1.1 Методи теоретичногоаналізу, узагальнення
Вивчення і узагальнення вітчизняної та зарубіжної науково-методичноїлітератури. При вивченні та аналізі літературних джерел з даної проблемивиявилися основні чинники, від яких залежить результат у лижному спорті,найбільш раціональні, з нашої точки зору, засоби та методи, що застосовуютьсялижниками-гонщиками різної кваліфікації та спортсменами, представниками іншихвидів спорту циклічного характеру і видів спорту, пов’язаних з виявом сили.Основна увага була зосереджена на роботах з проблем силової підготовки у спортсменіввисокої кваліфікації. У зв’язку з цим не менший інтерес мала для нас літератураз різних питань, пов’язаних з модельними характеристиками (як силовими іспеціальними силовими, так і фізіологічними). Були схилені до аналізу труди, щомістять відомості з вивчаємого питання з анатомії, спортивної фізіології,біохімії, біомеханіки, теорії і методики фізичного виховання.
Інтерв’ювання та опит тренерів і спортсменів. При узагальненні досвідупередової спортивної практики враховувалися точки зору ведучих українських,російських і деяких зарубіжних тренерів і фахівців, викладачів ВНЗів таспортсменів. Інтерв’ювання та опит проводилися в основному у формі особистихбесід, аналізу накопиченого в цьому питанні досвіду. Ці дані допомогли глибше ірізностороннє вивчити і узагальнити цікавлячи нас питання.
Збір даних, а також бесіди з ведучими тренерами і фахівцями проводилисяна змаганнях з лижних гонках, інших видів спорту в багатьох містах України,Росії, а також за кордоном в Болгарії, Італії, Туреччині.
Аналітичний огляд літературних даних і опиту тренерів і спортсменівнаведено в гл.1. Огляд охопив 57 літературних джерел. За результатамилітературного огляду і опиту оцінено стан проблеми силової підготовки у лижнихгонках. Виявлені основні напрями з проблеми, що вивчається. У результатіконкретизована постановка проблеми дослідження і висунена робоча гіпотеза їїрішення.2.1.2 Методи педагогічного обстеження
Педагогічні спостереження. На всіх етапах дослідницької роботи намишироко використовувався метод педагогічних спостережень. Об’єктом цихспостережень з’явився тренувальний процес у лижному спорті, а зокрема, тренувальнийпроцес в групах відділення лижних гонок Харківської ШВСМ, збірна ХДАФК з лижнихгонок, збірній Харківської області і УОР №2. Особлива увага була приділенатренуванню, задачею якого був розвиток силових якостей, за допомогоюзастосування стандартних силових комплексів вправ.
Спостереженням необхідно було виявити, як в процесі тренування змінювалисяякісні і кількісні силові показники виконання вправ, а відповідно власне силовіпоказники спортсменів. Нас цікавило, як різні за мірою навантаження (мале,середнє, значне, велике) впливають на організм спортсмена, яка послідовністькомплексів в тренувальному занятті більш раціональна і яким чином кращепобудувати тренувальний процес в мікроциклах, щоб забезпечити підвищенняефективності останнього.
Для більш детального аналізу тренувального процесу із застосуваннямстандартних тренувальних завдань силової спрямованості була вибрана групаспортсменів, членів збірної команди Харківської області з лижних гонок (вік18-24 роки, кваліфікація КМС та I розряд, стаж занять спортом 6-10 років,кількість — 8 чоловік). Оцінку ефективності застосування комплексів вправ силовоїспрямованості проводили за допомогою найбільш інформативних, з нашої точкизору, тестів і контрольних випробувань, що дозволяють оцінити динаміку яквласне силових показників, так і показників, що характеризують спеціальнісилові якості лижників-гонщиків.
2.1.3 Методи педагогічногоексперименту
Педагогічний експеримент був основним методом досліджень, які проводилисяв лабораторіях і природних умовах.
У процесі проведення експерименту вирішувалися наступні задачі: а)вибрати вправи силової спрямованості, що є з нашої точки зору найбільш ефективнимиі що надають цілеспрямований вплив на робочі м’язи і групи м’язів; б) скластистандартні комплекси вправ силової спрямованості для основних груп м’язів зурахуванням найбільш ефективного чергування режимів виконання вправ «всередині»комплексу; в) зробити ранжирування навантажень в комплексах (за Платоновим); г)вибрати найбільш оптимальні критерії оцінки власне силової і спеціально силовоїпідготовки лижників-гонщиків; д) оцінити ефективність застосування стандартногокомплексу вправ в підготовчому періоді річного циклу підготовки улижників-гонщиків високої кваліфікації, використовуючи для аналізу результатиконтроль-вимірювань, випробувань і змагань по ЗФП і СФП серед лижників.
Для оцінки динаміки власне силових показників використовувалися результатиспортсменів в окремих вправах, що входять до складу силових комплексів. А дляоцінки спеціальних силових якостей спортсменів застосовувалися спеціальнопідібрані контрольні вправи, що дозволяють оцінити динаміку останніх:
1. Подолання на лижеролерах підйомустандартної довжини і крутості (5-6 і 400 м) з максимальною інтенсивністюнавперемінно і одночасно лише руками,
2. «утримання» заданого темпурухів при змінній роботі руками на стандартному гумовому амортизаторі (сек.),
3. модифікований силовий тестпо методиці Карпмана-Мешконіса, що дозволяє оцінити показник «силовий PWC170».
2.1.4 Методи медично-біологічногообстеження
Електрокардіографія. Запис електрокардіограм до і після навантаженняпроводився на електрокардіографі вітчизняного виробництва по загальноприйнятійметодиці в умовах обласного диспансеру і лікарського кабінету Харківської ШВСМ.Функціональні тести і проби. У процесі досліджень ми використали деякі іззагальноприйнятих тестів і проб:
1. Середній артеріальнийтиск, що є одним з важливих показників гемодінамики. Математично методобчислення середнього тиску:
                                          АТсист
/>Середнє АТ = АТдіаст +
                                                 2
Спостереження показують що при фізичному стомленні середнє АТ підвищуютьсяна 10-30 мм.рт.ст.
2. Дослідження динаміки ЧСС іпоказника ПФС (показника функціонального стану) по методу Мешконіса.
3. Визначення показника силовогоPWC170 по модифікованому методу Карпмана:

                                              170 — ЧСС1
/>PWC 170 = F1+ (F2-F1) х ,
                                               ЧСС2 — ЧСС1
де засіб тесту — гумовий, стандартний амортизатор. Висота (L) кріплення — 2 м, довжина розтягнутого амортизатора — 3 м. Навантаження Р1 і Р2 задається задопомогою зміни частоти рухів F1 і F2 роботи з амортизатором одночасним одно кроковимходом. Величини F1 і F2 підібрані так, що значення ЧСС1 і ЧСС2 відповідаютьорієнтовно 120 і 150 уд/хвил. Одиницею вимірювання [PWC 170] є частота рухів замортизатором на пульсі 170 уд/хвил. Тривалість F1 =F2=5 хвил. Час відпочинкуміж навантаженнями Тотд = 3 хвил. Після виконання Р2 вимірюється значення ЧСС1разом з ЧСС2. Значення ЧСС вимірюються по методиці Мешконіса (кожні 10 сек.протягом 5 хвил.). Внаслідок останніх вимірювань набуваємо значень ПФС(показник функціонального стан) і графіка динаміки ЧСС в процесі 5-тиминутноговідновлення.
ПФС = 600 24 х а — S хі — а,
Де ПФС — показник функціонального стану,
600 — експерементально встановлена величина,
а — значення ЧСС за 10 сек. з початкового рівня,
хi — значення ЧСС за кожні 10 сек. з трьоххвилинного періоду відновлення,
S |хі — а|- сума абсолютнихзначень різниць між ЧСС за кожні 10 сек. трьоххвилинного відновлення іпочаткової ЧСС за 10 сек.
У даній формулі кількісно відображена функціональна значущість рядуприватних показників стаціонарного і перехідного процесів системи регуляції кардіоритму.
За формою відновлення ЧСС при функціональних пробах можна розрізнити тритипи кривих. Перший тип — швидке, менше 2-х хвилин, експонентне відновлення допочаткового рівня. Другий тип — криві з «перерегулюванням» (негативна фазапульсу, тобто зниження її в який-небудь момент відновлення нижче початковогорівня). Такі криві свідчать про переважання парасимпатичної вегетативноїрегуляції, тим більшим, ніж глибше та довше негативна фаза. Третій тип — експонентні криві з часом відновлення більш 2-х хвилин. Вони відображають певнепереважання збудливих механізмів рефлекторної регуляції.
Форма кривих відновлення ЧСС (тип рефлекторного регулювання) визначаєтьсяпоєднанням спадкових і придбаних властивостей організму в звичайних умовах можезберігатися протягом ряду років. Однак в особливих умовах (неадекватнінавантаження, «предхвороба», початок захворювання тощо) типові для даної людиниформи кривих можуть різко мінятися. Діапазон рівня розташування кривихвідновлення ЧСС так само індивідуальний: у одних роками зберігається вузькийдіапазон, у інших він вельми широкий, що відображає стійкість або, навпакирухливість механізмів регуляції. По мірі адаптації до фізичних навантаженькриві ЧСС при функціональних пробах, як правило, знижуються. 2.1.5 Математична обробка матеріалів досліджень
Щоб об’єктивно оцінити міру надійності і достовірність отриманогоматеріалу досліджень, виявити закономірність та зміну показників, що вивчаються,нами були використані методи математичної статистики, а саме для вимірюванняпоказника функціонального стану:
ПФС = 600 24 х а — S хі — а,
для визначення показника силового PWC170 по методу Карпмана:

                                              170 — ЧСС1
/>PWC 170 = F1+ (F2-F1) х                            
                                              ЧСС2 — ЧСС1
для вимірювання змагальної швидкості в імітації з палицями:
V = 4,38 — 0,1а (4°
для вимірювання довжини і частоти кроків в залежності від інтенсивності:
L = 1,23 — 0,42а + 0,0085 i,
τ = 1,01 + 0,04а + 0,0107 i,
для виявлення змагальної швидкості на лижеролерах:
V = 5,1 — 0,23а (0°
для вимірювання довжини і частоти кроків при змаганнях на лижеролерах:
L = 2,11 + 0,0092i — 0,123а + 0018a² ,
τ = 0,34 + 0,0108 + 0,057а 0,0045a,
та інші вимірювання.
По закінченні кожного етапу досліджень оброблялися кількісні дані, щохарактеризують динаміку власне силових і спеціально силових показників. Все цедало можливість привести отримані дані в певну і зручну для аналізу форму.

2.2 Організація досліджень
На основі досліджень розроблені стандартні комплекси вправ силовоїспрямованості, методика їх застосовується з урахуванням ранжирування їх понавантаженнях (за Платоновим), запропоновані різні засоби та методи контролю,контрольні тести, що найбільш інформативно характеризують динаміку силовихпоказників лижників-гонщиків високої кваліфікації.
Критично проаналізовані дані дослідження і узагальнений досвід українськихі зарубіжних фахівців, а також особистий досвід. Переглянена, систематизована,доповнена з подальшим викладом система силового тренування в лижних гонках наоснові стандартних тренувальних завдань.
На основі аналізу конкретних задач і досягнутих результатів, нами умовновиділено три основних етапи досліджень.
На першому етапі (2004-2005 рр.) відбувалося формування предметадослідження. У ці роки проводився аналіз літературних джерел. Проводилисязустрічі та обмін інформацією з провідними українськими і зарубіжнимифахівцями, здійснювалися педагогічні спостереження за тренувальним процесом врізних збірних командах.
На другому етапі (2005-2006 рр.) експеримент проводився в лабораторних іприродних умовах тренувальних занять в групі ШВСМ. З’ясувався вплив на організмлижників тренувальних силових комплексів з різною мірою навантаження, в різнихпослідовностях. Знаходилися оптимальні рішення в формуванні структури циклівсилової підготовки. Знаходилися найбільш інформативні критерії для оцінки рівняспеціальної силової підготовленості. Пробувалися різні засоби і методи контролюза функціональним станом спортсменів.
На третьому етапі (2006-2007 рр.) відбувалося теоретичне і прикладнеузагальнення результатів, систематизація результатів як попереднього, так і основногоексперименту.
Розділ3. Розробка і обґрунтування стандартних тренувальних завдань силовоїспрямованості для лижників-гонщиків високої кваліфікації
3.1 Попередній експеримент(вибір та ранжирування вправ)
На етапі попереднього експерименту нами була проаналізована великакількість літературних джерел, що вмістили у собі інформацію по силовійпідготовці, різних вправ силового характеру, комплексів вправ і різних методикпо їх застосуванню (18-30, 46-47). Для того, щоб визначити, які ж вправивибрати для застосування їх в процесі підготовки у лижників-гонщиків, миз’ясували які окремі м’язи і м’язові групи несуть основне навантаження привиконанні лижних рухів.
Руху в плечовому суглобі (м’язи, що беруть участь в роботі).
Згинання плеча (руху уперед):
– передня частинадельтовидного м’яза,
– великий грудний м’яз,
– клювоплечовий,
– двоголовий.
Розгинання плеча (рух назад):
– задня частинадельтовидного м’яза,
– найширший м’яз спини,
– підосний,
– малий круглий,
– великий круглий.
Рух у локтевому суглобі (м’язи, що беруть участь в роботі).
Згинання передпліччя:
– двоголовий м’яз плеча,
– плечовий,
– плечелучовий,
– круглий пронатор.
Розгинання передпліччя:
– трицепс плеча,
– локтевий м’яз.
М’язи тулуба.
Розгинання тулуба:
– трапецієподібний,
– верхній і нижній заднізубчаті,
– пластирний м’яз шиї таголови,
– м’яз-випрямлювач хребта,
– поперечно-остистий,
– короткі м’язи спини.
Згинання тулуба:
– грудино-ключично-сосцевидний,
– сходові м’язи,
– довгий м’яз голови та шиї,
– прямий і косий м’язиживота,
– підвздошно-поясничнийм’яз.
Рух у тазостегновому суглобі.
Згинання стегна (рух уперед):
– підвздошно-поясничний,
– кравецький,
– м’яз-натягувач широкоїфасції,
– гребешковий м’яз,
– прямий м’яз стегна.
Розгинання стегна (рух назад):
– великий ягодичний м’яз,
– двоголовий м’яз стегна,
– напівсухожильний,
– напівпоперечний,
– великий приводячий м’яз.
Рух у колінному суглобі.
Згинання в колінному суглобі:
– двоголовий м’яз стегна,
– напівсухожильний,
– напівпоперечний,
– кравецький,
– ніжний,
– підколінний,
– ікроніжний,
– підошвенний.
Розгинання в колінному суглобі:
– чотирьохголовий м’язстегна.
Природно, що значення і внесок в роботу такої великої кількості м’язів розрізнений.Тому, ми пішли шляхом визначення найбільш значущих для реалізації рухів,властивих лижним гонкам, м’язів.
Спираючись на великий досвід в силовій підготовці, накопичений в такихвидах спорту, як атлетизм (Дж. Уайдер, Семенов В.Г., Костюченков В.Н., ВоробйовА.Н., Власов Ю.П. та інш.), плавання (Платонов В.Н., Фесенко С.П., Шуберт М.,Дж. Кауінсилмен), велоспорті (Васил’їв Б.А., Манаков С.М., Сайхуджин Г. Р.,Капітонов В.А.) та лижні гонки (Кузнєцов В.К., Манжосов В.Н., Донськой Д.Д.,Колчін П.К., Ростовцев В.Л., Девальд В.Г., Дунаєв К.С. та ін.) ми відібраливправи силового характеру, що надають ефективний вплив на найбільш значущім’язи, і що дуже важливо, були б схожі або наближалися за своїми кінематичнимихарактеристиками до рухів лижника-гонщика. Відібрані нами вправи, представленівідповідно до їх застосування і використання тих або інших спортивних снарядів,а також розділені на великі м’язові групи.
М’язи верхнього плечового поясу.
– підтягнення наперекладині:
1) звичайним хватом,
2) широким хватом,
3) зворотним хватом.
– віджими на брус’ях:
1) звичайним хватом,
2) зворотним хватом.
– віджими від землі:
1) руки на ширині плечей,
2) руки широко розведені посторонах.
– вправи зі штангою:
1) поштовх від грудей зположення лежачи,
2) поштовх від грудей широкимхватом з положення лежачи,
3) жим з-за голови зположення стоячи,
4) жим з-за голови широкимхватом з положення стоячи,
5) тяга штанги до грудей.
М’язи брюшного пресу.
1) згинання-розгинання тулубаз положення сидячи,
2) згинання-розгинання тулубаз положення лежачи, ноги на лавці,
3) тяга високо закріпленоїгуми до низу з положення стоячи навколішки.
М’язи ніг.
1) присідання з малоюамплітудою і зовнішнім обтяженням,
2) стрибки-многоскоки в піскуі на ґрунті,
3) різні види «пригібної»ходьби.
Вправи, представлені вище, ми застосовували в складі стандартних комплексіву великому об’ємі під час базової силової підготовки (квітень-червень) та вкомплексі зі спеціальними силовими вправами в період спеціалізованої силовоїпідготовки. Як спеціальні силові засоби застосовувалося:
– пересування на лижеролераходночасними ходами і тільки за допомогою навперемінної роботи рук,
– силова робота з гумовимиамортизаторами різної пружності,
– стрибкова імітація злижними палицями у підйомі.
Спеціалізована силова підготовка проводилася у великому об’ємі протягомусього підготовчого періоду (до кінця жовтня) та в меншому об’ємі в змагальномуперіоді річного циклу підготовки.
3.2 Розробка стандартнихтренувальних завдань
У системі програмно-методичного забезпечення тренувального процесутренувальні завдання порівняно недавно отримали визнання і термінологічне обґрунтуванняяк структурну одиницю тренувального процесу. Зараз можна говорити, щотренувальні завдання є початковими елементом структури тренування. Однак деякіфахівці в області спорту розуміють навантаження і тренувальне завдання, як однеі те ж. Стисло охарактеризуємо і розкриємо ці два поняття.
У теорії і методиці фізичного виховання під навантаженням розуміється,передусім, кількісна міра впливу фізичних вправ. Загальний об’єм навантаження увправах циклічного характеру частіше за все оцінюється по кілометражу(сумарному) за одне заняття, тиждень і т.д., у вправах з навантаженням по числупідйомів штанги, гирі, гантель і т.д. В останні роки для сумарної оцінкинавантаження по величині функціональних зсувів (тобто внутрішньої фізіологічноїсторони навантаження) використовується безперервна і досить часта реєстраціячастоти серцевих скорочень з допомогою різних тестерів і телеметричних систем ірозрахунок сумарних енергозатрат. Абсолютна інтенсивність внутрішньогонавантаження визначається величиною витрат в одиницю часу.
М.А. Годік [11] класифікує тренувальні навантаження, враховуючи наступніхарактеристики:
– спеціализованість, тобтоміру схожості даного тренувального завдання з змагальною вправою,
– спрямованість, якавиявляється у впливі тренувальної вправи на розвиток тієї або іншої руховоїякості,
– координаційну складність,що впливає на величину тренувальних ефектів,
– необхідність обліку умов,в яких проходять тренувальні заняття (температуру, інвентар і т.д.),
– міру впливу вправ наорганізм спортсменів.
Чому початковою структурною одиницею тренування є не навантаження, атренувальне завдання? На це питання дає відповідь в своїй роботі В.П. Попов. Найого думку, абстрактні поняття роботи і відпочинку не несуть педагогічноїінформації. Робота і відпочинок придбавають педагогічне значення тільки тоді,коли вони певним чином організовані. А організованим певним чином робота івідпочинок це вже тренувальне завдання, що дає відоме тренувальне навантаженняорганізму спортсмена і що має конкретне педагогічне значення і зміст. Основнеполягає в тому, що тренувальні завдання завжди дозволяють вирішувати в заняттіконкретну педагогічну задачу, а тренувальне заняття це як би певнапослідовність тренувальних завдань.
Враховуючи все вищесказане, можна дати наступне визначення тренувальномузавданню: це частина плану тренувального заняття, що складається з однієївправи або комплексу фізичних вправ, що виконується з певними педагогічнимизадачами тренувального процесу.
Тренувальне завдання розглядається як первинна ланка в реалізації цілеспрямованогоі більш чіткого управління тренуванням. У тренувальному завданні є важливаумова педагогічний і функціональний вплив на організм спортсмена в процесівиконання цього завдання.
Досвід багатьох ведучих тренерів, працюючих в різних видах спорту,показав, що тренувальне завдання є дуже ефективною організаційною формою іелементом структури тренувального процесу. Ряд тренерів мають набір направленихзавдань з тактикою використання їх на тренувальному занятті. Однак, восновному, фахівці розраховують на свій особистий досвід. Причому більшістьтренерів в описках більш ефективних тренувальних завдань значно зменшують їхкаталог.
Виходячи з фізіологічної спрямованості вправ, німецькі фахівці розділилитренувальні завдання на наступні п’ять груп:
– компенсуючі — дужепомірній інтенсивності, що використовуються, головним чином, у відновних цілях,
– основні — виконуються вумовах стійкого стану,
– підвищені (розвиваючі) — при значному зростанні діяльність анаеробних джерел енергозабезпечення,
– межові — виконуються взоні рівня максимального споживання кисню,
– граничні — обумовлюючімаксимальні зміни в протіканні анаеробних процесів і пред’являючи граничновисокі вимоги до мобілізації всіх резервів організму спортсмена.
Типовою межею побудови тренувального завдання виступає його стандартизація,яка передбачає (при багаторазовому використанні завдання) досягненняпозитивного ефекту і полягає в наступному:
– забезпечення довготривалоїпристосованості морфо-функціональної перебудови організму, на базі якоїдосягається розвиток фізичних якостей,
– закріплення досягнутого істворення подальшого прогресу в підготовці спортсменів.
Побудова учбово-тренувального процесу на основі використання стандартнихтренувальних завдань дозволяє забезпечити:
– одноманітність методикипідготовки,
– диференціацію іцілеспрямований вплив на організм спортсменів,
– зниження монотонності задопомогою методу варіативності при побудові комплексів,
– збільшення діапазонудоцільних варіацій основних рухових дій,
– створення умовоптимального співвідношення повторюваності і варіативності,
– значне упорядкуваннятренувального процесу.
Внаслідок проведених нами досліджень і накопиченого досвіду ми отрималистандартні комплекси вправ силової спрямованості для ведучих м’язових групвідповідно до принципів варіативності і диференціації навантажень, складені звправ, приведених в розділі 3.1. Аналізуючи різні варіанти чергування режимівроботи «всередині» комплексу. Ми прийняли як основний наступний варіант:
динамічний (ізотонічний) режим — статичний (ізометричний) режим динамічний(ізотонічний) — динамічний (ізотонічний) — динамічний (ізотонічний) режим.
Причому виконання вправ в динамічному режимі має різний зміст. У першомувипадку це виконання вправи з високою інтенсивністю до явного падіння швидкостівиконання вправи, у другому — виконання вправи, у відмінній від першоїваріації, з високою інтенсивністю, в третьому — виконання вправи з максимальнимзовнішнім обтяженням, коли число повторень дуже мале, в четвертому — виконаннявправи з високою інтенсивністю «до відказу».
Таке чергування режимів виконання вправ стандартного силового комплексуна нашій думку найбільш ефективно і приводить до більш високих темпів зростаннясилових показників.
Комплекс №1. (підтягнення на перекладині)
1. Підтягнення звичайнимхватом в динамічному режимі з високою інтенсивністю до явного падіння швидкості.
2. Підтягнення звичайнимхватом в статичному режимі із «зависанням» в проміжному положенні протягом 5-7сек.
3. Підтягнення широким хватомв динамічному режимі з високою інтенсивністю.
4. Підтягнення звичайнимхватом в динамічному режимі з максимальним зовнішнім обтяженням.
5. Підтягнення звичайнимхватом в динамічному режимі «повністю »
Комплекс №2. (віджими від землі)
1. Віджими від землі вдинамічному режимі до явного падіння швидкості.
2. Віджими в статичномурежимі із затримкою в крайньому нижньому положенні протягом 8-10 сек.
3. Віджими широким хватом вдинамічному режимі з високою інтенсивністю.
4. Віджими в динамічномурежимі з максимальним зовнішнім обтяженням.
5. Віджими в динамічномурежимі «до відказу».
Комплекс №3. (віджими на брусах)
1. Віджими на брусах вдинамічному режимі до явного падіння швидкості.
2. Віджими в статичномурежимі із затримкою в проміжному положенні протягом 5-7 сек.
3. Віджими в динамічномурежимі з підігненими до грудей колінами.
4. Віджими в динамічному режиміз максимальним зовнішнім обтяженням.
5. Віджими в динамічномурежимі «до відказу».
Комплекс №4. (вправи з штангою)
1. Поштовх штанги з-за головив динамічному режимі з високою інтенсивністю.
2. Поштовх штанги від грудейв статичному режимі із затримкою снаряда в проміжному положенні протягом 5 сек.
3. Поштовх штанги від грудейшироким хватом в динамічному режимі.
4. Поштовх штанги від грудейв динамічному режимі при вазі снаряда біля максимального.
5. Поштовх штанги черезголову в динамічному режимі «до відказу».
Комплекс №5. (вправи на м’язи брюшного пресу)
1. Згинання-розгинання тулубав динамічному режимі з положення сидячи до явного падіння швидкості.
2. Згинання-розгинання тулубав статичному режимі із затримкою в проміжному положенні протягом 5-7 сек.
3. Згинання-розгинання тулубав динамічному режимі з обертанням тулуба.
4. Згинання-розгинання тулубав динамічному режимі з подоланням зовнішнього опору.
5. Згинання-розгинання тулубав динамічному режимі «повністю ».
Кількість повторень вправ, що виконуються в комплексах №№ 1, 2, 3, 4, і 5визначається під час попередніх контрольних випробувань для кожної конкретноївправи окремо. Із зростанням силових показників і відповідно результатів увиконанні силових вправ проводяться повторні контрольні випробування з метоюкоректування навантаження в стандартних силових комплексах.
У комплексі №4 вага штанги у вправі 1, 2, 3 і 5 становить 30-35% від максимального,а у вправі 4 становить 80-100% від максимального.

3.3 Результати експериментупо обґрунтуванню різних по об’єму навантажень
Під навантаженням в спортивному тренуванні потрібно розуміти впливфізичних вправ на організм спортсменів, що викликають активну реакцію йогофункціональних систем.
Інтенсивність, величина і спрямованість протікання адаптаційних процесівв організмі спортсмена визначаються характером, величиною і спрямованістюнавантажень. По характеру навантаження можуть поділятися на тренувальні,змагальні, специфічні і неспецифічні. По величині — на малі, середні, значні івеликі. По спрямованості — сприяючі розвитку окремих рухових здібностей(швидкісних, силових, координаційних, витривалості, гнучкості) або їхкомпонентів (наприклад, алактатних або лактатних анаеробних можливостей,аеробний можливостей). Навантаження можуть бути направлені на вдосконаленнякоординаційної структури, рухів компонентів психічної підготовленості аботактичної майстерності та інш. По координаційній складності потрібнорозрізнювати навантаження, що виконуються в стереотипних умовах, що невимагають значної мобілізації координаційних здібностей, або ж пов’язані звиконанням рухів високої координаційної складності пред’являючи різні вимоги допсихічних здібностей спортсменів.
Навантаження можуть розрізнюватися по приналежності до того або іншогоструктурного утворення тренувального процесу. Зокрема, потрібно розрізнюватинавантаження окремих тренувальних і змагальних вправ або їх комплексів,навантаження тренувальних занять, днів, сумарні навантаження мікро- імезоциклів, періодів і етапів тренування, макроциклів, тренувального року.
Величина тренувальних і змагальних навантажень може бути охарактеризованаіз зовнішньої і внутрішньої сторони. Зовнішня сторона навантаження в найбільшзагальному вигляді може бути представлена показниками сумарного об’єму роботи.У їх числі: загальний об’єм роботи в годинах, об’єм циклічної роботи вкілометрах, кількість тренувальних занять, змагальних стартів. Розкрити цізагальні характеристики зовнішньої сторони тренувального навантаження можна,виділяючи приватні об’єми навантаження, що відображають планування в загальномуоб’ємі роботи, що виконується з підвищеною інтенсивністю або ж сприяючоїпереважному вдосконаленню окремих сторін підготовленості. З цією метоювизначають, наприклад, процент інтенсивної роботи в загальному її об’ємі,співвідношення роботи, направленої на розвиток окремих якостей і здібностей,засобів загальної і спеціальної підготовки і т.п.
Для оцінки зовнішньої сторони навантаження широко використовуютьпоказники її інтенсивності. До таких показників відносяться темп рухів,швидкість їх виконання, час подолання тренувальних відрізків і дистанцій,величина обтяжень, що долаються в процесі розвитку силових якостей, і т.п.
Однак найбільш повно навантаження характеризується з внутрішньої сторони,тобто за реакцією організму на виконуючу роботу. Тут, нарівні з показниками,несучими інформацію про терміновий ефект навантаження, що виявляється в зміністану функціональних систем безпосередньо під час роботи і відразу по їїзакінченні, можуть використовуватися дані про характер і тривалість протіканняперіоду відновлення. Про величину навантаження при цьому можна судити по самимрізним показникам, що свідчать про міру активності функціональних систем, щопереважно забезпечують виконання даної роботи. До таких показників відносяться:час рухової реакції, час виконання одиночного руху, величина і характеррозвиваючих зусиль, данні про біоелектричну активність м’язів, частотускорочення серця, частоту дихання, показники вентиляції легких, хвилинногооб’єму кровообігу, споживання кисню, швидкість накопичення і кількість лактатув крові. Величина навантаження, крім цих показників, може бути охарактеризованавідновленням працездатності, запасами глікогену, активністю окислювальних ферментів,швидкістю і рухливістю нервових процесів та ін.
Зовнішні і внутрішні характеристики навантаження тісно пов’язані.Збільшення об’єму і інтенсивності тренувальної роботи приводить до посиленнязсувів в функціональному стані різних систем і органів, до виникнення і поглибленняпроцесів стомлення. При одних і тих самих зовнішніх характеристиках величинавнутрішнього навантаження може змінюватися під впливом самих різних причин.Так, виконання однієї і тієї ж роботи в різних функціональних становищахприводить до різних реакцій з боку функціональних систем організму.
Приводимо характеристики основних видів навантажень, що застосовуються впроцесі тренування кваліфікованих спортсменів.
При малому навантаженні основними критеріями його величини є:
– перша фаза періоду стійкоїпрацездатності (15-20% об’єму роботи, що виконується до настання явногостомлення).
Основною задачею є підтримка досягнутого рівня тренувальності, прискоренняпроцесів відновлення після попередніх навантажень.
Середнє навантаження характеризується другою фазою стійкої працездатності(40-60% об’єму роботи, до настання явного стомлення). Основна задача підтримкадосягнутого рівня тренувальності, рішення приватних задач підготовки.
Значне навантаження характеризується фазою прихованого (компенсованого)стомлення (60-75% об’єму роботи, що виконується до настання явного стомлення).Задача стабілізація і подальше підвищення тренувальності.
Велике навантаження характеризується настанням стану явного стомлення.Основною задачею є підвищення тренувальності.
У ході досліджень ми зупинилися саме на такій формі ранжируваннянавантажень. Всі кількісні показники, що характеризують кожну силову вправу,були ранжирувані у відповідності із запропонованою В.Н.Платоновим схемою.Кількість повторів виконання вправ, зображена в таблицях 9-13, приведених вдодатку. Внаслідок експерименту по застосуванню стандартних комплексів зрізними мірами навантажень ми отримали різні дані, що характеризують глибинуфізіологічних зсувів в організмі спортсменів (мал. 1-4). Виходячи з отриманихданих, а також відгуків спортсменів можна передбачити, що специфіка силовоїроботи накладає свій відбиток на градацію навантажень. Так, мале навантаження(за Платоновим) надає такий незначний вплив на організм спортсмена, що можебути виключено з тренувального арсеналу, а його місце може зайнятинавантаження, раніше класифіковане, як середнє. У процесі педагогічного імедично-біологічного контролю нами застосовувався прилад для автоматичногоцифрового вимірювання значень артеріального тиску і частоти серцевих скороченьвиробництва Угорщини (модель SЕ-2000).
Вимірювання АТ і ЧСС робилися в процесі виконання спортсменамистандартних силових комплексів при різному навантаженні. Так, реєстрація ЧССпризначувалася першими 10 сек. після виконання кожної силової вправи. Дані,отримані внаслідок досліджень, були оброблені і представлені в графічній форміу вигляді графіків динаміки ЧСС (мал. 1-4). Значення АТ визначалися до початкусилової роботи і через 1 хвилину після виконання останньої силової вправистандартного комплексу. Ці дані систематизувалися і представлялися для аналізуу вигляді показника:
                                     АТсист
/>АТср. = АТдіаст +
                                          2динаміка яких дозволяє судити про вплив різних за розміромнавантажень.
Що стосовно до кількісного боку досліджень, миотримали більш стабільні показники спеціальної сили (табл. 9), при застосуваннірозроблених нами стандартних комплексів для підвищення спеціальної силовоїпідготовки лижників-гонщиків високої кваліфікації.
Висновки
1. Одне з центральних місць впобудові тренувального процесу у видах спорту циклічного характеру займаєспеціальна силова підготовка. Зміна якісного змісту цього виду підготовки,застосування нових, нетрадиційних її форм, дозволяє поліпшити динаміку зростанняспеціальних силових показників, що є одним з чинників (іноді вирішним), щовпливає на кінцевий результат у вибраному виді спорту.
2. Аналіз динаміки зростаннясилових показників, зв’язки спеціальних силових показників зі спортивнимрезультатом, а також модельних характеристик лижників-гонщиків дозволиливстановити, що існує мінімально необхідний рівень кожного з силових показниківі їх суми загалом, досягнення якого вже дає можливість показувати спортивнірезультати високого класу:
а) спеціальна сила у відштовхуванні руками (правою + лівою) впопові-ремінному двукроковому ході — 87,8±9,7 кг, у відштовхуванні ногами 291,0±31,9кг, у відштовхуванні двома руками при одночасному ході 84,7±9,3 кг;
б) вибухова сила у відштовхуванні руками (правою + лівою) у навперемінномудвукроковому ході 463,7±50,0 кг/с, при відштовхуванні ногами 2960,0±327,4 кг/с,у відштовхуванні двома руками при одночасному ході 450,6±48,1 кг/с;
в) час відштовхування при відштовхуванні руками (правою + лівою) внавперемінному двукроковому ході 0,28±0,05 с, у відштовхуванні ногами 20,0±0,04с, у відштовхуванні двома руками при одночасному ході 0,19±0,04 с.
3. Вибір найбільш ефективнихвправ силового характеру — необхідна ланка в побудові тренувального процесу порозвитку спеціальних силових якостей лижника-гонщика. Ці вправи за своїмикінематичними характеристиками, своїй структурі повинні відповідати рухам, щовиконуються лижником під час роботи. Вони повинні виборчо впливати на опорнім’язи і м’язові групи, що беруть участь у виконанні лижних рухів.
4. Застосування розробленихнами стандартних комплексів вправ силової спрямованості (ст. комплекс №1 — 5)дозволяє більш ефективно вести силову підготовку лижників-гонщиків, бопозитивно впливає на динаміку зростання спеціальних силових показників ідопомагає оцінити тренувальне навантаження з якісного і кількісного боку.
5. Використання схемиранжирування комплексів вправ по навантаженнях (мале, середнє, значне і велике)дозволяє більш гнучко і варіативно провести силову підготовку лижників-гонщиків.Аналіз глибини впливу застосовуючи комплексів з різною мірою навантаження наорганізм спортсменів за допомогою медично-біологічних і педагогічних засобів таметодів дозволив зробити висновок про недоцільність застосування малогонавантаження в комплексах слабкого впливу. Рекомендовано застосовувати його віндивідуальному порядку.
Література
1. Алабин В.Г. Многолетняяподготовка легкоатлетов. – Минск: Вышейшая школа, 1981. – 207с.
2. Алабин В.Г. и др.Многолетняя тренировка юных спортсменов: Учебное пособие. – Харьков: Основа,1993. – 243с.
3. Булкин В.А. Отборквалифицированнх спортсменов и диагностика состояний их готовности для участияв ответственных соревнованиях // Пути повышения мастерства квалифицированныхспортсменв. – Л., 1975. – с. 3-20.
4. Булкин В.А. Педагогическаядиагностика как фактор управления руховой деятельностью спортсменов: Дис… д-рапед. наук. – Л., 1984. –384с.
5. Велосипедный спорт:Ежегодник. – М.: ФиС, 1982. – с. 28-34, 52-55.
6. Верхошанский Ю.В.Программирование и организация тренировочного процесса. М.: ФиС, 1985. – 175с.
7. Верхошанский Ю.В. Основыспециальной физичесокй подготовки спортсменов. М.: ФиС, 1988. – 331с.
8. Волков Л.В. Возрастнаяпериодизация тренировочных нагрузок в спортивной подготовке детей и подростков:Учебно-мет. Пособие. – Переяслав-Хмельницкий, 1990. –25с.
9. Гимнастика. Сборникстатей. Вып. 1, 1978. М.: ФиС, 1978. – с.8-11.
10. Гимнастика. Сборникстатей. Вып. 2, 1981. М.: ФиС, 1981. – с.19-21.
11. Годик М.А. Контрольтренировочных и соревновательных нагрузок. – М. ФиС, 1980. – 136с.
12. Гуревич И.А. 1500упражнений для моделирования круговой тренировки. – Минск: Вышейшая школа,1980. – 253с.
13. Жмарев Н.В. Системныйподход и целевое управление в спорте. – К.: Здоров’я, 1984. – 142с.
14. Запорожанов В.А. Основыпедагогического контроля в легкой атлетике: Дис… д-ра пед. наук. – М., 1975. –297с.
15. Зациорский В.М. физическиекачества спортсмена. – М.: ФиС, 1970. – 200с.
16. Зациорский В.М.Основыспортивной метрологии. – М.: ФиС, 1979. – 152с.
17. Карпман В.Л. и др.Исследование физической работоспособности у спортсменов. – М.: ФиС, 1974. –94с.
18. Кузнецов В.В. Силоваяподготовка спортсменов высших разрядов. – М.: ФиС, 1970. – 207с.
19. Кузнецов В.К. Силоваяподготовка лыжника. – М. ФиС, 1982. – 95с.
20. Камаев О.И. и др.Техническая и специальная физическая подготовка квалификационныхлыжников-гонщиков: Методические рекомендации., Х.: ХаГИФК, 1989. – 24с.
21. Лыжный спорт. Вып. 2.1976. – М.: ФиС, 1976. – с. 34-37.
22. Лыжный спорт. Вып. 2.1978. – М.: ФиС, 1978. – с. 11-15.
23. Лыжный спорт. Вып. 1.1978. – М.: ФиС, 1978. – с. 16-18, 40-43.
24. Лыжный спорт. Вып. 2.1979. – М.: ФиС, 1979. – с. 36-38.
25. Лыжный спорт. Вып. 1.1981. – М.: ФиС, 1981. – с. 14-24.
26. Лыжный спорт. Вып. 1.1982. – М.: ФиС, 1982. – с. 10-13.
27. Лыжный спорт. Вып. 2.1982. – М.: ФиС, 1982. – с. 9-13, 16-18.
28. Лыжный спорт. Вып. 1.1985. – М.: ФиС, 1985. – с. 27-32.
29. Лыжный спорт. Вып. 2.1986. – М.: ФиС, 1976. – с. 33-36.
30. Конькобежный спорт.Ежегодник. – М.: ФиС, 1982. – с.36-37.
31. Манжосов В.Н. Тренировкалыжника-гонщика. – М.: ФиС, 1986. – 13-16, 44-51, 86-93.
32. Матвеев Л.П. Основыспортивной тренировки. – М.: ФиС, 1977. – 271с.
33. Матвеев Л.П. Теория иметодика физической культуры/ общие основы теории и методики физическоговоспитания, теоретико-методические аспекты спора, профессионально-прикладныхформ физической культтуры/: Учебн. для ин-в физической культуры. – М.: ФиС,1991. – 534с.
34. Медико-биологичесикеосновы спортивной тренировки в циклических видах спорта: Уч. пособие/ Под ред.В.Г. Ткачука. – Киев: КГИФК. – 90с.
35. Мищенко В.С.Физиологические механизмы долговременной адаптации системы дыхания человека кнапряженной мышечной деятельности: Автореф. дис… д-ра биол. наук. – Киев, 1984.– 48с.
36. Мищенко В.С.Функциональные возможносит спортсменов. — К.: Здоров’я, 1990. – с.28-40.
37. Моногаров В.Д. Утомление вспорте. — К.: Здоров’я, 1986. – 120с.
38. Мотылянская Р.Е. Факторы,определяющие успехи спортивного совершенствования юных спортсменов вциклических видах спорта // Теория и практика физической культуры. – 1971. –с.43-47.
39. Набатникова М.Я.Специальная выносливость спортсмена. – М.: ФиС, 1972. – 261с.
40. Озолин Н.Г. Современнаясистема спортивной тренировки. – М.: ФиС, 1970. – 479с.
41. Организационно-методическиеосновы использования стандартных тренировочных заданий. Методическиерекомендации для преподавателей / В.Г. Алабин, А.В. Алабин, Н.А. Олейник. – Х.:ХаГИФК, 1990. – 79с.
42. Перспективное планированиеспортивной тренировки / Под общ. ред. М.Я. Набатниковой, Н.Д. Граевской. –М.: ФиС, 1961. – 168с.
43. Петровский В.В.Организация спортивной тренировки. – К.: Здоров’я, 1978. – 92с.
44. Теорияи методикаспортивной тренировки. К.: Вища школа. Головное изд-во, 1984. – 352с.
45. Платонов В.Н. Адаптация вспорте.- К.: Здоров’я, 1988. – 216с.
46. Платонов В.Н., ФесенкоС.П. Сильнейшие пловцы мира /методика спортивной тренировки/. – М.: ФиС, 1990.– 304с.
47. Семенов В.Г. Основыметодики тренировки в атлетической гимнастике. – Смоленск, 1990. – с.12-15,36-37, 63-65.
48. Семенов В.Г.Научно-педагогические основы повышения эффективности учебно-тренировочногопроцесса легкоатлетов: Учебное пособие для студентов институтов физическойкультуры и тренеров по легкой атлетике. – Смоленск: СГИФК, 1988. – 66с.
49. Теория спорта / Под ред.проф. В.Н. Платонова. – К.: Вища школа, Головное изд-во, 1987. – 424с.
50. Тренировочные задания дляпостроения учебно-тренировочного процесса в условиях спортивного класса:Методическое рекомендации / Под общ. ред. В.Г. Алабина. – Минск: СпорткомитетБССР, 1983. – 92с.
51. Физиология мышечнойдеятельности: Учебник для ин-в физ. культ. под ред. Я.М. Коца. – М.: ФиС, 1982.– 347с.
52. Филин В.П. педагогическиеметоды исследования в спорте. –М.: Советский спорт, 1969. – 212с.
53. Уайдер Джо. Бодибилдинг.Фундаментальный курс. – М. СГ «Уайдер спорт — СУ», 1992. – 166с.
54. Юшкевич Т.П. и др.Применение техничесикх средств в обучении и ртенировке спортсменов: Метод пособие.– Минск: Полыммя, 1987. – 240с.
55. Юшкевич Т.П.Научно-методические основы системы многолетней тренировки в скоростно-силовыхвидах спорта циклического характера: Дис… д-ра пед. наук. – М., 1991. – 311с.
56. Никитюк Б.А. и др.Анатомия и спортивная морфология. Учебное пособие для инст. физ. культ. – М.:ФиС, 1989. – 176с.
57. Kevl J. Haralambia G. TheAdaptation of the Energy Supply in Muscle to Phisical Activity // Ergonomics. –1997. – V 20. – No. 5. – 285p.

Додаток
Таблиця 1. Ведучі фізіологічні чинники обмеження працездатності при різній тривалостідинамічного навантаження змагального характеру.Межова тривалість навантаження Силовий компонент робочого руху, % від макс. в одному циклі руху Ведучі чинники обмеження потужності навантаження Чинники обмеження витривалості при даному навантаженні Один цикл руху 100 Кількість і склад м’язових волокон (поперечний перетин м’язів) Чинники ЦНС, або властивості міоневрального з’єднання, або нездатність сарколеми м’язової клітини сприймати другу хвилю поновлення 10с або менше Коло 100-75
Запас АТФ, КФ, їх ферментів.
Потужні характеристики збудження.
Маса, склад і метаболічні характеристики м’язів
Стійкість механізму збудження.
Вичерпання АТФ, швидкість її ресинтезу. 30-40с Коло 50
Метаболічні характеристики м’язів:
— потужність гліколізу,
— запас м’язового глікогену,
— максимально переносимий лактат та знижена величина рН в м’язах в точці відмови від роботи.
Локальна м’язова витривалість.
Ацідотичні з’єднання.
Виснаження запасу АТФ, КФ.
Обмеження можливості гліколізу ресинтезувати АТФ досить швидко.
Саморозрушуюча дія лактату, пригноблююча дію ферментів гліколізу. 2-10 хвил. Коло 30-20
Аеробна потужність:
— МПК,
— потужність циркуляторних системних чинників і ефективність розподілу крові,
— максимальна кисне транспортна здатність крові і т.д.
Потужність системи очищення від метаболітів дихальної компенсації метаболічного ацідозу, буферування ацідозу та накопичення СО2.
Потужність місцевих м’язових чинників (питома вага повільних волокон та капилярізація та ін.)
Аеробна продуктивність:
— здатність підтримувати МПК,
— здатність реалізації аеробної потужності в конкретних умовах навантаження, швидкість розгортання реакцій,
— економічність метаболізму, функцій.
Місткість системи буферрування ацідемії.
Об’єм акумуляції лактата в скелетних м’язах.
Чутливість до лактату і ацідозу дихальних та гліколітичних ферментів.
Можливість очищення активних м’язів і розподілу лактату у всьому організмі, швидкість його утилізації 20-30 хвил. Коло 20
Аеробна потужність.
Склад, метаболічні характеристики і окислювальний потенціал м’язової тканини.
Здатність підтримувати тривало 90% МПК.
Гіпоксичні явища.
Стійкість циркуляції, вентиляції, ефективності газообміну.
Виснаження запасів глікогену в організмі.
Зміни аферентації та регуляції вісцеральних функцій, зниження чутливості до СО2, його ретенція.
Обмеження тепловіддачі, наростання температури тіла.
Дегідратація організму і зниження об’єму крові. Біля 2-3 годин Нижче за 15
Зниження загальної реактивності мозку.
Аеробна потужність.
Здатність підтримувати 70-80% МПК.
Запаси субстратів окислення.
Активність і місткість ферментних систем жирового обміну.
Ресурси водно-сольового обміну.
Температурна стійкість.
Виснаження до критичних рівнів запасів субстратів окислення, зниження рівня глюкози в крові.
Зниження контролю ЦНС через монотонність роботи.
Неможливість підтримки мотивації до виконання роботи.
Виснаження ресурсів водно-сольового обміну, дегідратація, зниження об’єму, зміна реологічних характеристик крові, її розподіл.
Зміна регуляції, аферентації, зниження чутливості до СО2.

Таблиця 2. Модельніхарактеристики функціональних можливостей лижників-гонщиків високоїкваліфікації.показники Спортивні розряди III II I чол. жін. чол. жін. чол. жін.
Життєва місткість легенів, л
Діастолічний об’єм, см³
Систолічний об’єм, см³
Хвилинний об’єм, см³
МПК, мл/кг/хвил.
Максимальний кисневий борг, л
Середня дистанц. ЧСС, уд/хвил.
Кисневий пульс
Хвилинний об’єм крові, л
4,5
66±10
16±4
60±5
50±5
8±2
200±10
20±4
24±4
3,2
–
–
48±5
48±5
6±2
200±10
16±2
20±2
5,5
85±8
35±6
85±9
70±6
10±2
180±5
26±4
30±4
4,0
–
–
68±10
65±6
8±2
190±10
23±2
26±4
5,8
128±6
49±5
120±10
82±6
18±3
175±5
30±2
36±4
4,5
–
–
100±10
75±6
12±3
180±5
28±3
30±3
Таблиця 3. Вікові зміни показників спеціальної сили у лижників-гонщиків різноїспортивної кваліфікаціїВік, років Спортивна кваліфікація Одночасне відштовхування руками Змінне відштовхування руками Відштов. ногами Загальна сума показників
11-12
12-13
13-14
14-15
16-17
17-18
19-21
22-25
26-30
Новаки
ІІ юн. розряд
І юн. розряд
ІІІ розряд
ІІ розряд
Мастер спорту
Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
22,00
23,76
26,13
47,73
58,20
65,12
79,10
84,70
92,00
23,06
27,99
29,66
43,20
52,40
71,60
83,40
87,80
95,00
95,13
99,66
110,93
116,73
203,90
219,50
280,10
291,00
315,00
140,19
151,38
166,72
257,66
314,50
356,22
442,60
463,50
502,00

Таблиця 4. Вікові зміни показників часу відштовхування у лижників-гонщиків високоїкваліфікації.Вік, років Спортивна кваліфікація Одночасне відштовхування руками Змінне відштовхування руками Відштовх. ногами Загальна сума показників
11-12
12-13
13-14
14-15
16-17
17-18
19-21
22-25
26-30
Новаки
ІІ юн. розряд
І юн. розряд
ІІІ розряд
ІІ розряд
Мастер спорту
Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
0,29
0,22
0,24
0,16
0,18
0,15
0,18
0,19
0,18
0,50
0,34
0.36
0,36
0,35
0,30
0,28
0,28
0,28
0,44
0,36
0,29
0,29
0,27
0,21
0,21
0,20
0,18
1,23
0,92
0,89
0,81
0,80
0,66
0,67
0,67
0,64
Таблиця 5. Вікові зміни показників відносної спеціальної сили у лижників-гонщиківвисокої кваліфікації.Вік, років Спортивна кваліфікація Одночасне відштовхування руками Змінне відштовхування руками Відштовх. ногами Загальна сума показників
11-12
12-13
13-14
14-15
16-17
17-18
19-21
22-25
26-30
Новаки
ІІ юн. розряд
І юн. розряд
ІІІ розряд
ІІ розряд
Мастер спорту
Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
0,69
0,68
0,76
0.95
1,05
1,05
1,14
1,24
1,31
0,69
0,72
0,80
0,86
0,95
1,15
1,22
1,29
1,35
2,86
2,64
2,99
3,35
3,67
3,54
4,08
4,24
4,60
4,24
4,04
4,55
5,16
5,67
5,74
6,44
6,77
7,28

Таблиця 6. Вікові зміни показників взривної сили у лижників-гонщиків високоїкваліфікації.Вік, років Спортивна кваліфікація Одночасне відштовхування руками Змінне відштовхування руками Відштовх. ногами Загальна сума показників
11-12
12-13
13-14
14-15
16-17
17-18
19-21
22-25
26-30
Новаки
ІІ юн. розряд
І юн. розряд
ІІІ розряд
ІІ розряд
Мастер спорту
Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
81,13
108,00
130,60
313,30
324,60
427,70
422,00
450,60
515,00
96,99
120,00
140,00
234,00
305,00
453,10
450,00
463.70
520,00
428,13
450,00
520,50
1108,06
1480,00
2047,00
2520,00
2960,00
3426,00
606,25
678,00
791,10
1655,37
2109,60
2927,80
3392,00
3874,30
4461,00
Таблиця 7. Вікові зміни показників відносної взривної сили у лижників-гонщиківвисокої кваліфікації.Вік, років Спортивна кваліфікація Одночасне відштовхування руками Змінне відштовхування руками Відштовх. ногами Загальна сума показників
11-12
12-13
13-14
14-15
16-17
17-18
19-21
22-25
26-30
Новаки
ІІ юн. розряд
І юн. розряд
ІІІ розряд
ІІ розряд
Мастер спорту
Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
2,40
2,82
3,28
6,29
5,86
6,20
6,25
6,85
7,40
2,89
3,10
3,12
4,72
5,54
7,25
6,80
7,31
7,50
12,72
15,00
16,00
22,00
26,50
32,00
37,59
43,10
48,36
18,01
20,92
22,40
33,01
37,90
45,45
50,64
57,26
63,26

Таблиця 8. Показники спеціальної сили, необхідні для досягнення високих спортивнихрезультатів у лижних гонках (середні данні, вік 19-23 роки, кваліфікація Ірозряд- МС)Показники Навперемінний двокроковий Одночасний хід Відштовхування руками (права+ліва) Відштовхування ногами Відштовхування руками
Спеціальна сила (кг)
Відносна спеціальна сила
Взривна сила (кг/сек.)
Відносна взривна сила
Час відштовхування (сек.)
87,8±9,7
1,29±0,16
463,7±50,0
7,31±0,76
0,28±0,05
291,0±31,9
4,29±0,46
2960±327,4
43,1±4,8
0,20±0,04
84,7±9,3
1,24±0,14
450,6±48,1
6,85±0,72
0,19±0,04
Таблиця 9. Показники спеціальної сили, при проведенні експерименту (середні данні,вік 19-23 роки, кваліфікація І розряд — МС)Показники Навперемінний двокроковий Одночасний хід Відштовхування Руками (права+ліва) Відштовхування ногами Відштовхування руками
Спеціальна сила (кг)
Відносна спеціальна сила
Взривна сила (кг/сек.)
Відносна взривна сила
Час відштовхування (сек.)
90,5±8,6
1,32±0,34
470±48,5
9±0,56
0,23±0,05
300±28
5,21±0,4
2981±311,4
47±3,1
0,18±0,03
89,1±8,2
1,59±0,09
462,8±41,9
7,1±0,6
0,18±0,06