План
Вступ
1.Система управління продуктивністю праці
2.Показники продуктивності праці
3.Методи виміру продуктивності праці
4.Фактори зміни продуктивності праці
5.Резерви зростання продуктивності праці
Висновки
Використана література
Вступ
Згідно зрекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність»і «продуктивність праці».
Продуктивність —це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів,енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вонавідбиває взаємозв’язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданихпо-дуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність даєзмогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівніокремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) звикористаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростаннявартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних з безробіттям тощо. Більш високапродуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, прицьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, всуспільстві.
На зарубіжнихпідприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не простовироблена. Продуктивність можна розглядати як загальний показник, щохарактеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції.Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і часткувитрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо.Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показникпродуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джереломпродуктивності.
Продуктивністьпраці відбиває ступінь ефективності процесу раці. У її визначенні вихідноюкатегорією є праця.
Праця — цедоцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створенняматеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистихпотреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивнихсил і виробничих відносин.
1. Система управлінняпродуктивністю праці
/>Продуктивність праці є однимз показників її ефективності, результативності. Поняття продуктивності праціприйнято трактувати в широкому та вузькому розумінні. В широкій суспільнійконцепції продуктивність праці – це розумова схильність людини до постійногопошуку удосконалення трудової діяльності з урахуванням мінливихсоціально-економічних умов. У вузькій технічній концепції продуктивність праці –це відношення одержуваного результату (обсягу продукції) до ресурсів, щовикористовуються у процесі праці.
Управлінняпродуктивністю – це процес, що передбачає стратегічне і оперативне планування,постійний контроль за ефективним впровадженням заходів по її підвищенню.
Зростанняпродуктивності може бути обумовлено:
ü зростаннямрезультату при незмінних витратах ресурсу чи їх зниженні;
ü зниженнямвитрат при незмінному чи зростаючому результаті;
ü одночаснимзниженням результату і витрат при випереджаючому темпі зниження витрат.
Типовий процесуправління продуктивністю праці передбачає наступні етапи:
v вимірюваннярівня та визначення факторів зміни продуктивності праці;
v плануванняпідвищення продуктивності праці на основі аналізу резервів її зростання;
v здійсненнята контроль за реалізацією заходів щодо підвищення продуктивності праці;
v оцінкувпливу здійснених заходів на результативність трудової діяльності.
Системний підхіддо управління продуктивністю праці базується на двох основних принципах:орієнтації на випуск продукції (кінцеві результати процесу праці); інтеграціївсіх підсистем організації в єдине ціле. Він охоплює організаційні форми,сфери, прийоми і методи підвищення продуктивності праці.
Основні елементив системі управління продуктивністю праці:
· управлінняякістю (процес забезпечення якості);
· планування(в процесі якого визначаються заходи для підвищення ефективності виробництва);
· вимірюваннятрудових витрат (процес оцінки їх економічності);
· бухгалтерськийоблік і фінансовий контроль (службами, які займаються оцінкою прибутку).
В системіуправління продуктивністю праці на підприємстві поєднуються два напрямки –мотиваційний (стимулювання якості робочої сили, її участі в інноваційнихпроцесах) і технічний (впровадження нової техніки і технологій).
2. Показникипродуктивності праці
В економічнійтеорії і практиці використовується сукупність показників продуктивності праці, вибіряких визначається конкретною метою.
Прихарактеристиці результативності праці використовують показники рівня і динамікипродуктивності праці. Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства вцілому, регіону, сфери діяльності, підприємства, цеху, виробничої дільниці,бригади, окремого працівника.
На макро- тамезорівні продуктивність праці визначається з використанням показників валовогонаціонального продукту, валового внутрішнього продукту, чистого національногопродукту, національного доходу в розрахунку на одного працюючого.
Статистичні дані,що відображують рівень продуктивності праці в економіці України за показникомвалового внутрішнього продукту за період 2000-2004 рр. наведено в таблиці 2.1.Таблиця 2.1. Валовий внутрішнійпродукт та населення України за зайнятістюПоказник 2000 2001 2002 2003 2004 Валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах), млн.грн. 170070 204190 225810 267344 345113 Чисельність зайнятих в економіці, тис.осіб 20175,0 19971,5 20091,2 20163,3 20295,7 Валовий внутрішній продукт в розрахунку на одного працюючого, тис. грн. 8,43 10,22 11,24 13,26 17,00
Продуктивністьпраці — це здатність людини в процесі праці створювати певну кількістьматеріальних благ, тобто проводити певну кількість продукції в розрахунку на 1одиницю живої праці, що витрачається.
Показникивикористання індивідуальної ( живої ) праці.
– показникирівня продуктивності праці;
– показникидинаміки продуктивності праці.
Рівень ППхарактеризується 2-ма показниками:
· виробіток;
· трудомісткість.
Виробіток — цекількість виробленої продукції одним працівником за певний період часу.Розрізняють 3 методи визначення виробітку:
ü натуральнийметод вимірювання, тобто коли об’єм продукції обчислюється в натуральному виразі.Він використовується тоді, коли вироблена продукція однорідна за змістом,призначенню і якості. За допомогою даного вимірника можна визначити ПП лише врамках окремих видів продукції або робіт;
ü вартіснийметод вимірювання. Даний метод застосовується при випуску різнорідноїпродукції.
ü трудовийметод вимірювання застосовується при виробництві різноманітної продукції, якуне можна виміряти ні в натуральному, ні у вартісному виразі. При цьому методі ППвизначається в норма/год.
У зв’язку з тим, що витрати робочого часу можуть бутивиражені в кількості відпрацьованих чол./год., чол./дні, середньообліковимчислом робочих або всіх працівників, розрізняють показники середньогодинний, середньоденнийі середньорічний виробіток одного робочого.
Середньорічний виробітоквизначається як на одного робочого, так і на одного працюючого.
Середньогодиннийвиробіток визначається відношенням кількості виробленої продукції до витратробочого часу на виробництво цієї продукції, тобто до загальної кількостівідпрацьованих чол./год.:
/>
/>
де: Vтп — V ( об’єм ) виробленої товарної продукції;
N — чисельністьперсоналу;
Фе — ефективнийфонд часу 1-го працюючого (година);
t — тривалістьробочого дня;
Вдн —середньоденний виробіток.
Середньорічний виробітоквизначається співвідношенням V (об’єму) проведеної продукції до середньообліковоїчисельності працівників:
/>
де /> — середньообліковачисельність.
Трудомісткість –величина, зворотна виробітку.
Трудомісткістьпродукції характеризується витратами робочого часу (чол./год., чол./дні) навиробництво однієї одиниці продукції по всій номенклатурі підприємства.
Залежно від складу трудових витрат, їх ролі в процесівиробництва враховуються наступні види трудомісткості :
v технологічнатрудомісткість — включає всі витрати основних робочих, відрядників (Ттех);
v трудомісткістьобслуговування виробництв — включає витрати праці допоміжних робочих (Тобс);
v продуктивнатрудомісткість — включає витрати праці всіх робочих, основних і допоміжних (Тпр);
v трудомісткістьуправління — включає витрати праці ІТР, службовців і охорони (Тупр);
v повнатрудомісткість — включає витрати праці всіх категорій персоналу (Тпов).
Тпов =Ттех + Тобс+Тупр=Тпр+Тупр
По об’єктучислення визначають трудомісткість на операцію, виріб, товарну і валовупродукцію.
По місцю виділяютьтрудомісткість підприємства, цехову, ділянки, бригади і робочого місця.
По характеру іпризначенню витрат праці розрізняють нормативну, планову і фактичнутрудомісткість.
Трудомісткістьнормативна — відображає витрати праці при нормах, що діють на даний момент.Вона або відбивається в технологічній карті, або розраховується по формулі:
/>
де />— норма часу в хвилинах наодиницю продукції;
q — кількістьвиробів, що виготовляються.
Трудомісткістьпланова — відображає витрати праці на одиницю продукції або на весь випуск зурахуванням переробки (перевиконання або недовиконання норм):
/>
Трудомісткістьфактична — відображає фактичні витрати праці в т.ч. і втрати робочого часу.Трудомісткість визначається на одиницю продукції в натуральному виразі по всійноменклатурі виробів і послуг, при великому асортименті продукції —трудомісткість визначається по типовому виробу, до якого приводяться всіостанні.
На відміну відпоказника вироблення, трудомісткість має ряд переваг. Вона встановлює прямузалежність між об’ємом виробництва і трудовими витратами, реальніше відображаєекономію живої праці під впливом змін в умовах виробництва. Трудомісткість незалежить від зрушень в асортименті продукції, забезпечує зіставністьрезультатів на однакові вироби і послуги.
Динамікапродуктивності праці — дозволяє визначити ефективність використання трудовихресурсів і розраховується за допомогою наступних індексів :
— індекс ПП— показує зміну ПП в даному періоді в порівнянні з іншим періодом, прийнятим забазу порівняння:
/>
де: В1 — виробітокзвітного року ;
У — виробітокбазисного року.
Для обчисленнясереднього індексу по підприємству застосовують індекс Струміліна:
/>
де ri —чисельність окремих категорій працівників (дані по факту).
Індекс ПП можнавизначити через трудомісткість:
/>
де t1 —трудомісткість звітного року; to — трудомісткість базисного року.
Прирістпродуктивності праці відбувається за рахунок зміни об’єму виробництва і витратпраці. Вплив зміни об’єму виробництва і чисельності робочих можна визначити поформулі:
/>;
/>;
/>
/>— зміна об’єму; /> — зміна чисельності.
Зміна виробленняі трудомісткості характеризується наступним взаємозв’язком:
/> ;
/> .
/>— зміна вироблення унаслідокзміни трудомісткості ;
/>— зміна трудомісткостіунаслідок зміни вироблення.
Продуктивністьпраці є важливим чинником підвищення ефективності виробництва. У свою чергу ППвизначається поряд чинників :
— чинникипідвищення технічного рівня виробництва (нова техніка, технологія підвищенняякості продукції);
— чинникивдосконалення організації виробництва, праці і управління (підвищення норм ізон обслуговування, спрощення структури управління, підвищення спеціалізаціївиробництва);
— чинникизміни об’єму і структури виробництва (зміна питомої ваги окремих видівпродукції, трудомісткості виробничої програми, зміни питомої ваги новій продукції);
— галузевічинники (зміна зовнішніх умов господарювання).
Під резервамипродуктивності праці розуміються невикористані ще можливості економії витратживої праці, внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням іефективнішим використанням робочої сили і техніки, скорочення непродуктивнихвтрат робочого часу, раціональним використанням всіх видів ресурсів.
3. Методи вимірупродуктивності праці
Методи вимірупродуктивності праці розрізняють в залежності від способів визначення обсягіввиробленої продукції:
1. Натуральнийметод (включаючи умовно-натуральний метод).
2. Трудовийметод.
3. Вартісний(грошовий) метод:
3.1. за валовоюпродукцією;
3.2. за готовоюпродукцією;
3.3. зареалізованою продукцією;
3.4. занормативною вартістю обробки;
3.5. за чистоюпродукцією;
3.6. заумовно-чистою продукцією;
3.7. занормативно-чистою продукцією.
Натуральний метод — найбільш простий інаочний. Обсяг продукції в натуральних одиницях (шт., т, м, м3 іт.д.) співвідноситься з відпрацьованим часом в людино-годинах, людино-днях аболюдино-роках.
Натуральні показники точні, дуже наочні і показові, проте вони маютьсуттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції.
Якщо підприємствовипускає кілька видів однорідної продукції, то використовується умовно-натуральнийметод, при якому усі види продукції приводяться до одного з видів, що обраний вякості базового (за базовий вид, як правило, обирають продукцію з найменшоютрудомісткістю).
Переваганатурального методу в тому, що він чітко вказує співвідношення між обсягомпродукції і витратами праці, дозволяє бачити склад продукції за видами, сортамитощо і незамінний при складанні матеріальних балансів.
Недолік методу —в обмеженості його використання по економіці в цілому, тому що більшістьпідприємств випускають якісно різнорідну продукцію, обсяги якої неможливопорівняти у натуральних одиницях. Тому за допомогою натуральних показниківможна вимірювати продуктивність праці лише в межах окремих видів продукції, наокремих робочих місцях, дільницях, цехах, на підприємствах, що виробляютьоднорідну продукцію, коли можливий її безпосередній вимір у загальних одиницях(видобувні галузі, електроенергетика).
Трудовий методбазується на використанні даних про трудомісткість продукції, що випускається:обсяг виробленої продукції оцінюється в одиницях робочого часу (годинах), якийвідноситься до фактично відпрацьованого часу.
Переваги методу втому, що його можна застосовувати до усіх видів продукції незалежно від ступеняїї готовності: готові вироби, напівфабрикати, незавершене виробництво, оскількиробочий час є загальною і якісно однорідною характеристикою, на основі якоїпорівнюється різноякісна продукція. Його використання дозволяє встановитипрямий зв’язок між кількістю продукції і витратами праці на її виготовлення.
Недоліки методу,що обмежують його застосування:
ü вінзабезпечує точне порівняння витрат праці та її результатів тільки приоднаковому ступені обґрунтованості норм трудових витрат і при їхнійстабільності, у той час як сучасна нормативна база недосконала, а нормипостійно переглядаються;
ü обґрунтованінорми трудових витрат встановлені не на всі види робіт, ними охопленінасамперед основні технологічні робітники, по інших же категоріях працівниківоблік витрат праці на одиницю продукції не ведеться, що ускладнює вимір їхтрудових витрат.
Вартісний метод є найбільш розповсюдженим напрактиці. Сутність його полягає в тому, що продуктивність праці визначається яквідношення виробленої продукції; вираженої в грошових одиницях, до витратробочого часу.
Перевага методу —можливість порівняння різнорідної продукції з витратами на її випуск як нарівні підприємства, так і на рівні економіки, оскільки гроші є універсальнимвимірником.
Недоліки методуобумовлені особливостями його різновидів.
Вимірпродуктивності праці за показниками валової, готової та реалізованої продукції.Основний недолікцих методів полягає в тому, що рівень виробітку більше обумовлений витратамиминулої, ніж витратами живої праці. Крім того, на розмір виробітку значнийвплив здійснює зміна асортименту продукції різної матеріалоємності, обсягузовнішніх кооперованих постачань, змінах в цінах на сировину, матеріали,устаткування, готову продукцію.
Продуктивністьпраці, вимірювана за реалізованою продукцією, багато в чому визначаєтьсяпричинами, що не залежать від діяльності підприємства.
Метод нормативноївартості обробки.Сутність методу в тому, що для оцінки обсягу продукції приймається не оптоваціна, а тільки та її частина, що умовно характеризує витрати живої праці навипуск одиниці продукції, а саме: заробітна плата основних виробничихробітників з нарахуваннями; цехові витрати; загальнозаводські витрати.
Таким чином, унормативній вартості обробки частка уречевленої праці значно менша, ніж уваловій продукції, вона більш точно визначає витрати, що залежать віддіяльності підприємства, і не підвладна факторам, що спотворюють величинувалової продукції.
Недоліки методу:
— цейпоказник не враховує додаткового продукту, тобто прибутку, який створюєтьсяживою працею;
— він незавжди відбиває дійсну зміну продуктивності праці через невідповідністьфактичної трудомісткості продукції і фактичної собівартості;
— нормативнавартість обробки, як правило, збільшує темп зростання продуктивності впорівнянні з показником валової продукції.
Вимір продуктивностіпраці за показником чистої продукції. Чиста продукція – це вартість продукції в оптовихцінах підприємства за винятком матеріальних витрат виробництва. Чиста продукція– це сума заробітної плати і прибутку підприємства.
Переваги методу:
· чиста продукціявраховує тільки ту частину вартості продукції, що є результатом роботи даногопідприємства;
· показникчистої продукції вільний від повторного рахунку;
· він даєможливість точно порівняти співвідношення між зростанням продуктивності праціта середньої заробітної плати;
· показникчистої продукції забезпечує порівнянність продуктивності праці на всіх рівняхсуспільного виробництва – від підприємства до економіки в цілому.
Різновидамичистої продукції є умовно-чиста і нормативно-чиста продукція.
Показникумовно-чистої продукції застосовується у сфері промисловості з високим рівнемтехніки, тому, на відміну від чистої продукції, умовно-чиста продукція міститьв собі величину амортизаційних відрахувань. Через це у показник зновуствореного продукту разом із живою працею входить і частина минулої праці, щозначно впливає на реальний рівень продуктивності.
Недолікипоказників чистої та умовно-чистої продукції пов’язані з тим, що до їх складувходить прибуток, частка якого в оптовій ціні може істотно коливатися взалежності від рівня рентабельності окремих виробів і підприємств. У такихвипадках збільшення чистої продукції може відбуватися не за рахунок поліпшенняроботи підприємства, а за рахунок інших факторів.
4. Фактори змінипродуктивності праці
Фактори зростанняпродуктивності праці – це рушійні сили, причини, обставини, які, здійснюючивплив на певні процеси чи явища, змінюють тим самим рівень і динамікупродуктивності праці.
Групи факторівзростання продуктивності праці:
v матеріально-технічні;
v організаційно-технічніта управлінські;
v соціально-психологічні.
Прицьому кожна група факторів впливає на використання різних ресурсів, що, у своючергу, поєднуються в кілька груп: трудові; природні; матеріальні; технічні;фінансові.
Безпосереднійвплив факторів на використання ресурсів здійснюється на підприємстві зурахуванням зовнішнього (інституціонального) впливу на регіональному,галузевому і загальнодержавному рівнях.
Матеріально-технічніфактори залежать від рівня розвитку і ступеня використання нової техніки,прогресивних технологій, нових видів сировини і матеріалів.
Вирішення завданьудосконалення виробництва тут досягається такими шляхами:
Ø модернізаціяустаткування;
Ø замінаморально застарілого устаткування новим, більш продуктивним;
Ø підвищеннярівня механізації виробництва;
Ø автоматизаціявиробництва;
Ø впровадженнянових прогресивних технологій;
Ø використаннянових видів сировини, прогресивних матеріалів тощо.
Організаційно-економічніфактори визначаються рівнем організації праці, виробництва і управління. До нихналежать:
· удосконаленняорганізації управління виробництвом;
· удосконаленняорганізації виробництва;
· удосконаленняпраці.
Соціально-психологічніфактори пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві, вони визначаютьсяякісними характеристиками трудових колективів, їхнім соціально-демографічнимскладом, соціально-психологічним кліматом, рівнями загальноосвітньої ікваліфікаційної підготовки працівників, їхньою дисциплінованістю, трудовоюактивністю і творчою ініціативою, системою ціннісних орієнтацій, стилемкерівництва в підрозділах і на підприємстві в цілому.
5. Резервизростання продуктивності праці
Резерви зростанняпродуктивності праці — це невикористані можливості економії витрат праці, щовиникають внаслідок дії тих чи інших факторів.
Класифікаціярезервів зростання продуктивності праці:
1. Затермінами використання:
ü поточні —можуть бути використані протягом місяця, кварталу, року – в залежності відреальних можливостей підприємства;
ü перспективні— резерви, для реалізації яких найближчим часом у підприємства немає достатніхресурсів і їхнє використання передбачається в перспективі через рік чи більшукількість років.
2. За рівнемвиникнення:
ü Загальнодержавні— резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в усійекономіці. Це резерви, пов’язані з розміщенням підприємств, нераціональнимвикористанням зайнятості населення, недостатнім використанням ринкових методівгосподарювання, недовикористанням досягнень науково-технологічного розвиткутощо.
ü Регіональні— це можливості кращого використання продуктивних сил, характерних для даногорегіону.
ü Міжгалузеві— це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, зміцнення договірноїдисципліни між підприємствами різних сфер, використання можливостей однієїсфери для підвищення продуктивності праці в іншій.
ü Галузеві —це можливості зростання продуктивності праці, характерні для підприємствконкретної сфери економіки й обумовлені недостатнім використанням у техніці ітехнології прогресивних наукових досягнень і передового досвіду, недоліками вспеціалізації, концентрації і комбінуванні виробництва тощо.
ü Внутрішньовиробничі– визначаються недоліками у використанні на конкретному підприємстві сировини,матеріалів, устаткування, робочого часу. Підприємство є первинною ланкоюекономіки і тому саме на ньому виявляються і реалізуються всі резервипродуктивності праці.
3. Заструктурою виробничого процесу:
ü Резерви увикористанні засобів праці.
ü Резерви увикористанні предметів праці.
ü Резервизастосування праці.
4. Захарактером використовуваних факторів (екстенсивних і інтенсивних) і занапрямками впливу (за групами використовуваних ресурсів):
ü Резервиполіпшення екстенсивного використання ресурсів визначаються кількісною різницеюміж існуючими ресурсами і фактично задіяними.
ü Резервиполіпшення інтенсивного використання ресурсів визначаються різницею міжможливим (розрахунковим чи практично апробованим) ступенем ефективностівикористання ресурсів (за рівнем витрат на одиницю результату чи іншим критерієм)і фактичним.
Необхідноюумовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка, що може бутивстановлена як добуток ступеня екстенсивного й інтенсивного використанняресурсів. Наприклад, загальний резерв поліпшення використання трудових ресурсівпідприємства може бути кількісно оцінений шляхом множення коефіцієнтафактичного використання фонду робочого часу персоналу на співвідношеннянормативної (чи проектної) і фактичної трудомісткості продукції. На основікількісної оцінки резервів (у відносних чи абсолютних одиницях) визначаєтьсяефективність заходу щодо їхнього використання.
Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці(невикористані можливості) на підприємствах розробляються програми управлінняпродуктивністю.
Програми управління продуктивністю праці на підприємстві включають в себе такі етапи:
1. оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і заокремими видами праці зокрема;
2. пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації,одержаної в ході оцінки;
3. розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці,який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачатифінансування витрат на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їхвпровадження, визначати відповідальних виконавців;
4. розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованогорівня продуктивності;
5. контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмоюі регулювання їх виконання;
6. вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів назростання продуктивності праці.
Висновки
Продуктивністьпраці є одним з показників її ефективності, результативності. В широкійсуспільній концепції продуктивність праці — це розумова схильність людини допостійного пошуку удосконалення трудової діяльності з урахуванням мінливихсоціально-економічних умов. У вузькій технічній концепції продуктивність праці –це відношення одержуваного результату (обсягу продукції) до ресурсів, щовикористовуються у процесі праці.
Управлінняпродуктивністю — це процес, що передбачає стратегічне і оперативне планування,постійний контроль за ефективним впровадженням заходів по її підвищенню.Зростання продуктивності може бути обумовлено зростанням результату при незміннихвитратах ресурсу чи їх зниженні; зниженням витрат при незмінному чи зростаючомурезультаті; одночасним зниженням результату і витрат при випереджаючому темпізниження витрат.
Основнимиелементами в системі управління продуктивністю праці є управління якістю(процес забезпечення якості); планування (в процесі якого визначаються заходидля підвищення ефективності виробництва); вимірювання трудових витрат (процесоцінки їх економічності); бухгалтерський облік і фінансовий контроль (службами,які займаються оцінкою прибутку).
В системіуправління продуктивністю праці на підприємстві поєднуються два напрямки —мотиваційний (стимулювання якості робочої сили, її участі в інноваційнихпроцесах) і технічний (впровадження нової техніки і технологій).
На макро- тамезорівні продуктивність праці визначається з використанням показників валовогонаціонального продукту, валового внутрішнього продукту, чистого національногопродукту, національного доходу в розрахунку на одного працюючого.
На рівніпідприємства для визначення продуктивності праці використовуються показникивиробітку та трудомісткості.
Виробітокрозраховується як обсяг продукції, що виготовляється за одиницю часу;трудомісткість — як кількість робочого часу, який витрачається на виробництвоодиниці продукції.
Трудомісткість, як обернений показник рівня продуктивності праці, характеризується кількістюробочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).Визначають технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування, виробничутрудомісткість, трудомісткість управління та повну трудомісткість продукції.
Для вимірупродуктивності праці використовують натуральний (умовно-натуральний), трудовий,вартісний (грошовий) метод, кожен з яких має свої особливості та відповіднусферу застосування.
Рушійнісили, причини, обставини, які змінюють рівень і динаміку продуктивності праціназиваються факторами зростання продуктивності праці. Виділяють 3 групифакторів зростання продуктивності праці: матеріально-технічні; організаційно-технічніта управлінські; соціально-психологічні.
Невикористаніможливості економії витрат праці, що виникають внаслідок дії тих чи іншихфакторів називають резервами зростання продуктивності праці. Воникласифікуються за термінами використання (поточні та перспективні), за рівнемвиникнення (загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві,внутрішньовиробничі), за структурою виробничого процесу (резерви у використаннізасобів праці, резерви у використанні предметів праці, резерви застосуванняпраці), за характером використовуваних факторів (резерви поліпшенняекстенсивного використання ресурсів, резерви поліпшення інтенсивноговикористання ресурсів).
Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці напідприємствах розробляються та запроваджуються програми управлінняпродуктивністю, які включають в себе такі етапи як оцінка досягнутого рівняпродуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема;пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаноїв ході оцінки; розробка плану використання резервів підвищення продуктивностіпраці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації,передбачати фінансування витрат на ці заходи і очікуваний економічний ефект відїх впровадження, визначати відповідальних виконавців; розробка систем мотиваціїпрацівників до досягнення запланованого рівня продуктивності; контроль зареалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою і регулювання їхвиконання; вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів назростання продуктивності праці.
Використаналітература
1. Тарасюк Г.М., Планування діяльності підприємства –К: «Каравела», 2005;
2. Економіка підприємства: Підручник, С.Ф.Покропивний– К.: КНЕУ, 2001;
3. Орлов О.О., Планування діяльності промисловогопідприємства – К.: Скарби, 2002;
4. Швайка Планування діяльності підприємства:Навчальний посібник. – Л.: Новий світ – 2003;
5. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальнийпосібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Каравела, 2004;
6. Економіка підприємства: Навчальний посібник /Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., — К.: «Каравела», 2001;
7. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Заред. С.В. Мочерного. – К., 2001;
8. Державний комітет статистики України. Україна уцифрах у 2005 році/ За ред. О.Г. Осауленка. – К.: 2006.