–PAGE_BREAK–Пiд фiнансовим станом пiдприємства також розумiють рiвень його забезпеченостi вiдповiдним обсягом фiнансових ресурсiв, необхiдних для здiйснення ефективної господарської дiяльностi та своєчасного здiйснення грошових розрахункiв за своїми зобов’язаннями.
Фiнансовий стан — це одна з найважливiших характеристик виробничо-фiнансової дiяльностi пiдприємств. Вiн може бути добрим чи поганим.
Кожне пiдприємство повинно прямувати до позитивного фiнансового стану, тобто до створення достатнього обсягу фiнансових ресурсiв, що виступає гарантом своєчасностi розрахункiв з постачальниками, бюджетом та iншими ланками фiнансової системи, подальшого економiчного та соцiального розвитку.
Оцiнка фiнансового стану пiдприємства повинна здiйснюватись за допомогою вирахування системи економiчних показникiв, якi характеризують господарсько-фiнансове становище господарюючих суб’єктiв.
Метою оцiнки фiнансового стану пiдприємства виступає пошук резервiв збiльшення його прибутковостi, рентабельностi i платоспроможностi.
Основними показниками, якi характеризують фiнансовий стан
підприємства є:
— прибутковiсть (рентабельнiсть);
— оптимальний розподiл прибутку;
— наявнiсть оптимальних розмiрiв власних оборотних активiв, якi забезпечують нормальний процес виробництва та реалiзацiї продукції;
— наявнiсть власних джерел формування оборотних активiв в обсязi, достатньому для їх покриття;
— платоспроможнiсгь пiдприємства та iнше.
Якщо пiдприємство досягає у вказаних напрямках необхiдних оптимальних параметрiв, його фiнансовий стан стiйкий. Якщо ж пiдприємство не отримує, скажiмо, прибуток у розмiрах, якi б забезпечували необхiдний прирiст власних фiнансових ресурсiв, його фiнансовий стан не може бути стiйким. Тому розгляд змiсту, порядку розрахунку вказаних показникiв, їх взаємозв’язку i впливу на фiнансовий стан пiдприємства є досить суттєвим.
Визначення фінансового стану на нашому підприємстві здійснює бухгалтерія. Вона визначає основні показники, що потім доводяться до керівництва для прийняття управлінських рішень.
Найважливiшим показником фiнансового стану пiдприємства є лiквiднiсть, сутнсть якої нроявлясться у можливостi пiдприємства у будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями за допомогою майна, яке є на балансi, тобто в тому, як швидко пiдприєство може продати свої активи, отримати грошовi кошти i погасити вої борги, заборгованостi перед постачальниками, перед банком по поверненню кредитiв, перед бюджетом та позабюджетними централiзованими фондами по сплатi податкiв та платежiв, перед робiтниками по виплатi заробiтної плати та iнше.
До активів пiдприємства вiдносяться виробничi запаси, готова продукцiя, товари, дебiторська заборгованiсть, грошовi кошти та їх еквiваленти тощо. Цi активи називаються лiквiдними через те, що їх можна вiдносно швидко продати, i за отриманi грошовi кошти погасити наявнi борговi зобов’язання.
Лiквiднiсть суб’єкта господарювання визначається вiдношенням вартостi лiквiдного майна, тобто активiв, якi можуть бути використанi для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованостi. По сутi, лiквiднiсть суб’єкта господарювання — це лiквiднiсть його балансу. Лiквiднiсть же балансу пiдприємства — це зв’язок можливостi продажу його активiв з одночасною оплатою пасивiв.
Лiквiднiсть балансу пiдприємства визначається рiвнем покриття зобов’язань пiдприємства його активами, строк перетворення яких у грошовi кошти вiдпювiдає строку погашення зобов’язань.
При цьому, до активiв, якi беруть участь у розрахунках, включаються грошовi кошти i цiннi папери, дебiторська заборгованiсть, матерiальнi запаси цiнностей i незавершене виробництво, основнi фонди, нематерiальнi активи, незавершенi капiтальнi вкладення та устаткування. Не включаються до активiв заборгованiсть засновникiв по їх вкладам в основний фонд, збитки.
До складу пасивiв, якi приймають участь у розрахунках, включаються кредиторська заборгованiсть, короткостроковi i довгостроковi кредити та позиченi кошти, джерела формування власних оборотних активiв, цiльове фiнансування та цiльовi надходження, резерви майбутнiх витрат та платежiв, а також iншi пасиви.
При цьому, найбiльш лiквiднi активи — грошовi кошти та цiннi папери пiдприємства повиннi бути бiльшi або дорiвнювати найбiльш термiновим зобов’язанням (кредиторськiй заборгованостi). Активи, що швидко реалiзовуються,- дебiторська заборгованiсть та iншi активи повиннi бути бiльшими або дорiвнювати короткостроковим пасивам (короткостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що повiльно реалiзовуються, — запаси та втрати за виключенням витрат майбутнiх перiодiв повиннi бути бiльшими або дорiвнювати довгостроковим пасивам (довгостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що важко реалiзовуються,- нематерiальнi активи, основнi фонди, незавершенi капiтальнi вкладення та устаткування повиннi бути меншими або дорiвнювати сталим пасивам (джерелам власних коштiв).
При виконаннi зазначених вище умов баланс пiдприємства вважається абсолютно лiквiдним. У випадку, якщо одна або декiлька iз вказаних умов не виконуються, лiквiднiсть балансу в бiльшiй або меншiй мiрi вiдрiзняється вiд абсолютної. При цьому нестача коштiв по однiй групi активiв компенсується їх залишком в iншiй групi у вартiсному виразi[22].
В залежностi вiд того, якими платiжними засобами пiдприємство має можливiсть погасити свої зобов’язання, розраховують декiлька показникiв лiквiдностi (платоспроможностi).
На нашому підприємстві за два досліджувані роки коефіцієнт покриття і коефіцієнт критичної ліквідності відповідають нормативним значенням – за 2005р. — 1,33 ( при нормі Кпокр>1), і 1,12( при нормі Кк.р.>1) відповідно, і за 2006р. – 1,25( при нормі Кпокр>1), і 1,05( при нормі Кк.р.>1) відповідно. І тільки по коефіцієнту абсолютної ліквідності норматив(Ка.л.>0,2) не виконується, за 2005р. – 0,015, за 2006р. – 0,017.
Коефіцієнт покриття характеризує здатність підприємства погасити свої поточні зобов’язання протягом періоду, що дорівнює тривалості обороту його оборотних активів. За два даних роки цей показник дещо(на 0,08пункта) знизився, але це суттєво не впливає на фінансовий стан підприємства і є в цілому плюсом для фінансового стану підприємства.
Коефіцієнт критичної ліквідності, характеризує очікувану платоспроможність підприємства через період через період, що дорівнює тривалості одного обороту дебіторської заборгованості. На нашому підприємстві за досліджуваний період цей показник знизився на 0,07пункта, хоча все одно він відповідає нормі це в основному із-за зменшення суми дебіторської заборгованості, що має свої позитивні сторони.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину поточної заборгованості яку підприємство може погасити найближчим часом, На нашому підприємстві цей показник нижчий від норми, що вказує на дію зовнішніх факторів на платоспроможність підприємства.
В цілому ж ліквідність(платоспроможність) нашого підприємства є доброю – більшість і в тому числі найважливіший(коефіцієнт покриття) показників перевищують їх нормативне значення. Хоча ці показники поступово знижуються, — і це є негативною тенденцією.
1.3.Трактування поняття “податок з власників транспортних засобів”у літературних джерелах
Таблиця.1.3.
Дефініції поняття “податок з власників транспортних засобів.”
№
Автор
Зміст поняття“податок з власників транспортних засобів.”
1
Крисоватий І.Д.[11,240с.]
Податки з власників деяких наземних і водних транспортних засобів є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах.
2
Ватувя І.Д.[6,189с.]
Це податок який сплачують юридичні і фізичні особи за умови, що:
– вони мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством транспортні засоби;
– ці транспортні засоби перебувають у їх власності;
– ці транспортні засоби є об’єктом оподаткування.
3
Захожай В.Б.[9,120с.]
Податок суб’єктами сплати якого є юридичні та фізичні особи, у тому числі іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані транспортні засоби, якщо фізична особа передає право на користування іншій особі, то цей податок сплачує власник цього транспортного засобу, або від його імені особа, якій передано право на користування цим транспортним засобом.
4
Загородній А.В.[8,343с.]
Податок, що його сплачують фізичні особи та громадяни-власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.
5
Борисов А.Б.[2,9c.]
Сбор с владельцев автотранспортних средств взымаемый в виде местного налога, и используемый на содержание и улучшение улиц.
6
Поддєрьогін А.М.[24,111с.]
Це податок, кошти від стягнення якого, спрямовуються на фінансування будівництва, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування, проведення природоохоронних заходів на водоймищах.
7
Буряковський В.В.[4,296c.]
Налог с некоторых наземних транспортних средств, самоходных машин и механизмов являеться источником финансирования строительства и содержания автомобильных дорог общего использования и проведения природоохранных мироприятий на водойомах.
8
Стасюк Т.А.[20,163c.]
Це прямий майновий податок, який нараховується і сплачується безпосередньо його платником у відповідності до чинного законодавства України.
9
Бутинець Ф.Ф.[5,240c.]
Є одним із загально державних податків, цей податок встановлений як джерело фінансування витрат пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.
10
Філімоненков О.С.[21,188c.]
Прямий майновий податок який сплачується безпосередньо платником у відповідності до чинного законодавства.
11
Онисько С.М.[15,236c.]
Це податок платником якого є підприємства установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи та особи без громадянства, котрі мають зареєстровані згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які є об’єктом оподаткування.
12
Зятковський І.В.[10,240c.]
Податок який є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання доріг загального користування, проведення природоохоронних заходів на водоймищах(у межах 85% суми податку спрямовується в територіальні дорожні фонди обласних бюджетів, 15% із суми податку спрямовується до бюджетів місцевого самоврядування на аналогічні цілі).Податок сплачується з прибутку.
13
Аранчій В.І.[1,123с.]
Це податок платниками якого є підприємства, організації та установи – власники транспортних засобів та інших самохідних механізмів і машин, а об’єктом оподаткування є автомобілі, колісні трактори, мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні.
14
Панасюк В.М.[16,234с.]
Податок, що сплачують підприємства, установи й організації, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, що є об’єктом оподаткування.
15
Бочко П.К.[3,189с.]
Є майновим податком, і згідно з Законом платниками цього податку є підприємства, установи організації, які є юридичними особами, мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби
Аналізуючи визначення різних авторів можна простежити тенденцію тяжіння їх до визначення відповідно до Закону України “Про податок з власників транспортних засобів”. На нашу думку найбільш доцільним буде використання такого визначення, а саме: Це податок платником якого є підприємства установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи та особи без громадянства, котрі мають зареєстровані згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які є об’єктом оподаткування, податок, кошти від стягнення якого, спрямовуються на фінансування будівництва, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування, проведення природоохоронних заходів на водоймищах. В цьому визначені відкривається суть об’єктів і суб’єктів оподаткування, також визначається призначення податку, що робить його зрозумілим, і незважаючи на дещо громісткий склад, доцільним у використанні.
Розділ2.Податок з транспорту: фінансово-економічне значення для підприємства
2.1.Об’єкти і суб’єкти оподаткування
Історія становлення.У своїй першiй редакцiї зазначений Закон визначав платниками податку пiдприємства, об’єднання та органiзацiї, в тому числi iноземнi, громадян України, iноземних громадян та осiб без громадянства, якi мають власнi транспортнi засоби (автомобiлi, мотоцикли, моторолери, трактори та мотоблоки) та iншi самохiднi машини i механiзми на пневматичному ходу, а також власникiв моторних човнiв (катерiв, яхт), мотосанейЛБуло встановлено, що податок не справляється з власникiв машин i механiзмiв на гусеничному ходу, а також зернозбиральних i спецiальних комбайнiв з двигунами. Всi самохiднi машини i механiзми подiлялись лише на чотири категорii, а ставки податку диференцiювалися в залежностi вiд потужностi двигуна (в кiловатах або кiнських силах) вiд 50 копiйок до 2 карбованцiв 4 копiйок з кiловата або кiнської сили) при цьому найвища ставка податку припадала на категорiю «Автомобiлi вантажнi вантажопiдйомнiстю бiльше 7 тонн та iншi самохiднi машини i механiзми». Зважаючи на «вузьку спецiалiзацiю» iнших трьох категорiй (автомобiлi легковi; вантажiвки вантажопiдйомнiстю до 7 тонн; мотоцикли, моторолери та мотоблоки), це давало змогу оподатковувати всi iншi самохiднi механiзми за максимальною ставкою податку.
Верховна Рада України 11 липня 1995 року прийняла Закон «Про внесення змiн i доповнень до деяких законодавчих актiв України» № 297/95-ВР. 3 25 липня 1995 року (день офiцiйного опублiкування) вiдповiдно до цього Закону ставки податку стали обчислюватися на пiдставi неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян. Прив’язка ставок оподаткування до неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян збереглася до 25 березня 1997 року.
12 лютого 1998 року по 31 грудня 2000 року для ряду платникiв податку було зупинено дiю Закону про податок з власникiв транспортних засобiв. До їх числа належать: сiльськогосподарськi товаровиробники, якi здiйснювали дiяльнiсть з виробництва сiльськогосподарської продукцiї на територiї Глобинського району Полтавської областi, Старобешiвського району Донецької областi та Ужгородського району Закарпатської областi (колективнi та державнi сiльськогосподарськi пiдприємства, акцiонернi товариства, агрофiрми, селянськi (фермерськi) господарства та iншi виробники сiльськогосподарської продукцiї, перелiк яких затверджено Полтавською, Донецькою, Закарпатською обласними радами вiдповiдно до Закону України «Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фiксованого) податку для сiльськогосподарських товаровиробникiв» вiд 15 сiчня 1998 р. № 25/98-ВР.
3 1 сiчня 1999 року по 1 сiчня 2004 року призупинено дiю Закону про податок з власникiв транспортних засобiв для сiльськогосподарських пiдприємств селянських та iнших господарств, якi займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сiльськогосподарської продукцiї, на яких поширюються положения Закону України «Про фiксований сiльськогосподарський податок» вiд 17 грудня 1998 р. № 320-ХIУ.
Iз 1 липня 1999 року по 1 березня 2000 року звiльнялися вiд сплати податку пiдприємства легкої та деревообробної промисловостi Чернiвецької областi, якi є учасниками економiчного експерименту, перелiк яких затверджено Кабинетом Мїнiстрiв України за поданням Чернiвецької обласної державної адміністрації згiдно з Указом Президента України «Про економiчний експеримент щодо стабiлiзацiї роботи пiдприємств легкої та деревообробної промисловостi Чернiвецької областi» вiд 30 квiтня 1999 року № 461/99. А з 1 березня 2000 року було внесено змiни i зупинено на перiод проведения експерименту (до 1 липня 2001 року) дiю Закону про податок з власникiв транспортних засобiв для-згаданих в цьому абзацi пiдприємств, уже на пiдставi вiдповiдного Закону України «Про економiчний експеримент щодо стабiлiзацiї роботи пiдприємств легкої та деревообробної промисловостi Чернiвецької областi» вiд 13 сiчня 2000 року № 1375-XIV.
продолжение
–PAGE_BREAK–Суттєвi змiни в оподаткуваннi сталися у зв’язку з набранням чинностi Законом України «Про внесения змiн до деяких законiв України щодо фi.чзнсування дорожнього господарства» вiд 16 липня 1999 року № 986-14, Цей Закон змiнив грошову одиницю, в якiй виражалися ставки податку, єВРО було замiнено гривнею. Крiм цього, було пiдкориговано перелiк пiльговикiв та внесено цiлу низку Iнших змiн до Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, у тому числi щодо вiдповiдальностi платникiв.
3 22 серпня 2000 року Закон України «Про внесения змiн до деяких законiв України щодо оподаткування пiдприємств та органiзацiй громадських органiзацiй iнвалiдiв» вiд 13 липня 2000 року № 1926-3 звiльнив вiд сплати податку iнвалiдiв.
I нарештi, останнi змiни до Закону про податок з власникiв транспортних засобiв було внесено у зв’язку з прийняттям добре вiдомого Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платникiв податкiв перед бюджетами та державними цiльовими фондами» вiд 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІI. Останнiм з 1 квiтня 2001 року встановлено 60-денний перiод для подання рiчної звiтностi, що знайшло своє вiдображення у вiдповiдних статтях Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, а 2-рiчний строк, передбачений для перерахування неправильно сплаченого податку та стягнення податку з осiб, якi його не сплачували, було замiнено на 3-рiчний.
ПЛАТКИКИ ПОДАТКУ
Згiдно зi ст. 1 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв фiзична (в тому числi iноземець або особа без грсмадянства) або юридична особа (в тому числi iноземнець) визначається платником податку за умови, що така особа є власником зареєстрованого в Українi транспортного засобу, визначеного як об’єкт оподаткування ст. 2 цього ж Закону. Таким чином, особи, якi є орендарями, лiзингоотримувачами, держателями застави (заставодержателями) з правом користування та iншi користувачi транспортних засобiв не є платниками податку.
Щоправда, нерiдко податковi iнспекцiї намагаються замiнити поняття права власностi фактом знаходження транспортних засобiв на балансi пiдприємства (особливо за угодами про лiзинг), посилаючись на положення ч. 3 ст. 6 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв щодо подання “… на основi бухгалтерского звiту (балансу) розрахунку су ми податку…”. При цьому увагу податкiвцiв можна привернути до гюложень ст. 1 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, якi чiтко встановлюють: “… якi мають зареєстрованi в Українi згiдно з чинним законодавством власнi транспортні засоби…”. Крiм цього, в ч. i ст. 10 Закону України «Про лiзинг вiд 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР (далi -Закон про лiзинг) чiтко зазначено: „Об’єкт лiзингу протягом усього строку дії договору лiзингу є власнiстю лiзингодавця“. До того ж договiр лiзингу може передбачати можливiсть викупу об’єкта лiзингу до закiнчення строку, але не ранiше строку, протягом якого амортизується 60% вартостi об’єкта лiзингу, визначеної на день укладення договору. Таким чином, лiзингоодержувач не є платником податку з власникiв транспортних засобiв. Але й лiзингодавець, у випадку фiнансового лiзингу, не є платником податку з власникiв транспортних засобiв, оскiльки розрахунки зi оплати податку подаються „на основi бухгалтерського звiту (балансу)“, а вiдповiдно до абз. 2. ч. 1. ст. 9 Закону про лiзинг „майно, передане за договором фiнансового лiзингу, зараховується на баланс лiзингоодержувача“. Зазначене пiдтверджується I листом ДПА України „Щодо сплати податку з власникiв транспортних засобiв“ вiд 8 липня 2002 р. № 10627/7/17-0317-110, в останньому реченнi абз. 4 якого зазначено: „Тобто цей податок сплачується за власнi транспортнi засоби, що знаходяться на балансi пiдприємств…“.
У випадку оперативного лiзингу транспортнi засоби, що є об’єктами лiзингу, залишаються на балансi лiзингодавця, право власності також належить лiзингодавцю, а тому саме вiн виступає платником податку, звісно якщо на нього не поширюються вимоги податкового законодавства щодо пільг або якщо він не є суб’єктом спецiальних режимiв оподаткування. Iнодi договори лiзингу мiстять положення щодо зобов’язання лiзингоодержувача сплачувати всi пов’язанi з майном, що є об’єктом лiзингу, податки та iншi обов’язковi платежi. Такi положення договорiв є нечинними як такi, що суперечать ст. 1 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, ст.ст. 1, 4, 9, 17 Закону про систему оподаткування.
Частковим вирiшенням як для лiзингодавця у випадку оперативного лiзингу, так i для орендодавця у випадку оренди є включення суми податку до суми плати за користування об’єктом лiзингу (до суми орендної плати), оскiльки, згiдно з пп. 5.2.5. Закону „Про оподаткування прибутку пiдприємств“ вiд 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР „суми внесених (нарахованих) податкiв, зборiв (обов’язкових платежiв), установлених Законом України “Про систему оподаткування», вiдносяться до складу валових витрат пiдприємства”. Щоправда, в цьому випадку, трохи збiльшаться зобов’язання з оплати податку на додану вартiсть (в залежностi вiд формулювання положень договору на 1/5 або 1/6 вiд суми включеного податку з власникiв транспортних засобiв).
Ще один важливий момент, пов’язаний з правом власностi, стосується сплати податку платниками — юридичними особами пiсля вiдчуження транспортних засобiв протягом року. Про що, власне, йдеться? Йдеться про рiзне розумiння положень ч. 2 ст. 6 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв суб’єктами господарювання та податковими органами. Адже останнi намагаються тлумачити положення згаданої статтi як такi, що зобов’язують платника — юридичну особу сплачувати податок, навiть пiсля вiдчуження такого транспортного засобу (Лист ДПАУ вiд 7 червня 2001 р. № 7549/7/17-0517).
Проаналiзуємо положения ч. 2 ст. 6 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв: «Перерахунки юридичними особами розмiру податку у зв’язку з перереєстрацiєю транспортних засобiв, визначених цим Законом, протягом даного року не провадяться». Враховуючи положения ст. 1 Закону, в якiй йдеться про право власностi на транспортнi засоби як необхiдну передумову визнання особи платником податку, можна дiйти висновку, що юридична особа не зобов’язана у будь-який спосiб уточнювати розмiр своїх податкових зобов’язань i аж нiяк не є платником податку.
Аналогiчну позицiю зайняв i Вищий господарський суд України. В своєму оглядовому листi «Про деякi питання практики вирiшення спорiв, пов’язаних iз застосуванням законодавства про податки» вiд 23 листопада 2001 року № 01-8/1271 йдеться саме про таку ситуацiю. Так, в абз. б п. 6 згаданого листа містяться позицiї щодо оцiнки чинного законодавства про податки: «Арбiтражним судом встановлено, що товариство сплачувало зазначений податок до вiдчуження транспортних засобiв фiзичним особам. Договорами купiвлi-продажу, податковими накладними та довiдкою Державтоiнспекції про перереєстрацiю автомобiлiв пiдтверджується факт продажу вiдповiдних транспортних засобiв. Зазначене свiдчить про те, що об’єкт оподаткування вибув з володiння товариства, тому обов’язок сплачувати податок з власникiв транспортних засобiв припинився».
Вiдповiдно до ст. 34 Закону України «Про дорожнiй рух» вiд 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ Державній реєстрації та облiку пiдлягають призначенi для експлуатації на вулично-дорожнiй мережi загального користування автомобiлi, автобуси, самохiднi машини, сконструйованi на шасi автомобiлiв, мотоцикли всiх типiв, марок i моделей, причепи, напiвпричепи та мотоколяски”. їх державна реєстрацiя i облiк здiйснюються органами Державтоiнспекцiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ України в порядку, затвердженому постановою КМУ «Про затвердження Правил державної реєстрацiї та облiку автомобiлiв, автобусiв, а також самохiдних машин, сконструйованих на шасi автомобiлiв, мотоциклiв усiх типiв, марок i моделей, причепiв, напiвпричепiв та мотоколясок» вiд 7 вересня 1998 р. № 1388.
ОБ’ЄКТ ОПОДАТКУВАННЯ
Поряд з характеристиками як платника податку, пов’язаними з реєстрацiєю транспортних засобiв та з правом власностi на них, має виконуватись ще одна умова — щодо вiдповiдностi таких зареєстрованих власних транспортних засобiв вимогам ст. 2 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, а саме: щоб такi транспортнi засоби визнавались об’єктами оподаткування.
Як згадувалося ранiше, починаючи з 25 березня 1997 року, об’єкти оподаткування стали визначатися за Гармонiзованою системою кодування та опису товарiв. В Українi iснувало три системи товарном номенклатури. Так, базуючись на угодi про створення вiльної торгiвлi вiд 15 квiтня 1994 року, через пiвтора року — 3 листопада 1995 року — було укладено Угоду про одину Товарну Номенклатуру зовнiшньоекономiчної дiяльностi Спiвдружностi Незалежних Держав [далi — ТН ЗЕД СНД). Ведения номенклатури було покладено на митну службу Росiйської Федерацiї. Поряд з нею з 1 травня 1992 року iснувала товарна номенклатуре зовнiшньоекономiчної дiяльностi. Нарештi, з 1 липкя 2001 року (через 45 днiв з моменту офiцiйного оприлюднення — публiкацiя в газетi «Урядовий кур’єр» вiд 16 травня 2001 року) Законом України «Про Митний тариф України» вiд 5 квiтня 2001 р. № 2371-IП (далi — Закон про митний тариф) в основу товарної номенклатури покладено Українську класифiкацiю товарiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi (далi — УКТЗЕД), яка базується на Гармонiзованiй системi кодування та опису товарiв, яка i застосовується на сьогоднiшнiй день.
Застосозуючи УКТ ЗЕД, необхiдно звернути увагу на ряд суттєвих моментiв, якi прямо можуть вплинути на зобов’язання зi оплати податкiв. На практицi трапляються випадки, коли суб’єкти пiдприємиицької дiяльностi з метою зменшення податкових зобов’язань заявляють «Трактори колiснi» як нашини i механiзми для сiльськогосподарських робiт. Однак останнi класифiкуються за позицiєю 8701 90 «Трактори для сiльськогосподарських робiт та трактори для лiсового господарства, колiснi». Примiтка 2 до групп 87: «трактори» означає транспортнi засоби, призначенi головним чином для буксирування чи штовхання iнших транспортних засобiв i вантажiв, навiть якщо вони мiстять деяке допомiжне устаткування, що дозволяє транспортувати, з урахуванням їх основного застосування, iнструменти, насiння, добрива тощо. I навпаки, деякi органи, найчастiше податковi та органи державної податкової iнспекцiї, безпiдставно намагаються вiднести комбайни зернозбиральнi до груп 87, 88 роздiлу XVII, тодi як вони належать до товарної позицiї 8433 «Машини та механiзми для збирання й обмолоту сiльськогосподарських отже, не обкладаються податком з власникiв транспортних засобiв.
Наступною в Законi є позицiя 8703 — »Автомобiлi легкові” та iншi моторнi транспортнi засоби, призначенi для перевезення людей (крiм автомобiлiв, якi класифiкуються в товарнiй позицiї 8702, включаючи вантажно-пасажирськi автофургони та гоночнi автомобiлi”. До даної товарної позицiї включаються моторнi транспортнi засоби рiзних видiв (включаючи автомобiлi-амфiбiї), призначенi для перевезення людей, однак не включаються автомобiлi товарної позицiї 8702. У транспортних засобiв даної товарної позицiї можуть бути мотори будь-якого типу (двигуни внутрiшнього згоряння, електромотори, газовi турбiни тощо).
Дана позицiя також поширюється на полегшенi триколiсні транспортнi засоби спрощеної конструкцiї, зокрема: обладнанi мотоциклетним двигуном i колесами тощо, якi в силу своєї механiчної конструкцiї мають ознаки звичайних автомобiлiв, тобто систему керування автомобільного типу або зворотної передачі i диференцiалом. Керування такими транспортними засобами здiйснюється, як правило, вiд одного центрального важеля керування, за допомогою якого водiй може заводити, робити прискорення, гальмування, зупиняти i давати заднiй хiд транспортному засобу, тзк само як i направляти його зправо або влiво, задаючи диференцiальний момент, що крутить, головним колесам або повертаючи передне колесо.
Транспортнi засоби можуть бути як колiсними, так i гусеничними (гусеничнi транспортнi засоби виступають об’єктом оподаткування на загальних пiдставах, оскiльки виняток передбачено законом лише для гусеничних тракторiв). До позицiї 8703 також включаються:
• автомобiлi (наприклад, автомобiлi-салони, автомобiлi, спортивнi i гоночнi автомобiлi);
• спецiалiзованi транспортнi засоби, такi, як автомобiлi швидкої допомоги, тюремнi фургони i катафалки;
• жилi автофургони (туристськi автофургони i т. д.), транспортнi засоби для перевезення людей, спецiально обладнанi пiд житло (зi спальними, кухонними, туалетними та iн. зручностями);
• транспортнi засоби, спецiально призначенi для пересування по снiгу (наприклад, снiгомобiлi);
• автомашини для гольфових майданчикiв i подiбнi транспортнi ззсоби.
Термiн «вантажопасажирський автофургон» означав транспортнi засоби з максимальною кiлькiстю в дев’ять сидячих мiсць (включаючи водiя), внутрiшнiй простiр яких може без конструктивних змiн використовуватися для перевезення як людей, так i вантажiв.
Аналiзуючи положення законiв про податок з власникiв транспортних засобiв та про митний тариф, потрібно зазначити, що не всi транспортнi засоби категорiї 8703 є об’єктами оподаткувзння. Об’єктами оподаткування мають бути лише автомобiлi легковi та автомобiлi з електродвигуном, оскiльки товарна група 8703 включає «автомобiлi легковi та iншi транспортнi засоби, призначенi для перевезення людей (крiм автомобiлiв товарної позицiї 8702), включаючи вантажопасажирськi автомобiлi, фургони та гоночнi автомобiлi».
Чимало питзнь виникає стосовно спецiалiзованих тракспортних засобiв, Вантажопасажирських та вантажних транспортних засобiв, щодо яких iснує багато роз’яснень Державної податкової адмiнiстрацiї України.
До групи 8704 «Автомобiлi вантажнi» вiдносяться:
• звичайнi вантажiвки i фургони (з вiдкритим, закритим брезентом, закритi i т.i.);
• автомобiлi i фургони усiх видiв для доставки вантажiв додому, фургони для переїздiв iз квартири на квартиру;
• вантажiвки з автоматичними розвантажувальними пристосуваннями (вантажiвки з перекидним кузовом i т.i.);
• автомобiлi-цистерни (незалежно вiд того, обладнанi вони насосами чи нi);
• рефрижерагорнi або термоiзольованi вантажiвки;
• багатонастильнi вантажiвки для перевезення кислоти в iзольованих вiд ударiв контейнерах, балонах iз бутаном i т.i,;
• важкi вантажiвки з рамами, що вiдкидаються, i заглибними похилими трапами для перевезення танкiв, пiднiмальних або траншеєкопальних машин, електричних трансформаторiв i т.i.;
• вантажiвки, спецiально призначенi дня перевезення свiжого бетону (за винятком бетономiшалок за товарною позицiєю 8705);
• смiттєзбiрники, незалежно вiд того, обладнанi вони навантажувальними, трамбувальними, демфiруючими та iн. пристроями чи нi;
• самоскиди, тобто транспортнi засоби мiцної конструкцiї з перекидним кузовом або з днищем, що вiдкривається вниз, призначеним для перевезення г’рунту, породи або iнших матерiалiв.
Із вище перерахованих транспортних засобiв об’єктами оподаткування можуть виступати лише тi, якi обладнанi двигунами внутрiшнього згоряння.
Аатомобiлi спецiального призначення, пожежнi i швидкої допомоги не є об’єктом обкладання податком. Не виступають також об’єктами оподаткування трактори на гусеничному ходу. Мотоцикли (в тому числi мопеди). велосипеди (якщо на них установлений двигун) з об’ємом цилiндра двигуна до 50 кубiчних сантиметрiв не є об’єктом оподаткування. Крiм цього, транспортнi засоби вантажнi, самохiднi, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажiв на короткi вiдстанi, теж не є об’єктами оподаткування.
Закон про податок з власникiв транспортних засобiв передбачає, що: пiдприємства автомобiльного транспорту загального користування (щодо транспортних засобiв, зайнятих на перевезеннi пасажирiв, на якi в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах незалежно вiд форм власностi); навчальнi заклади, якi повнiстю фiнансуються з бюджетiв (щодо учбових транспортних засобiв, за умов використання їх за призначенням) звiльняються вiд оплати податку. Однак це не означає, що такi особи не є платниками податку, оскiльки звiльнення вiд сплати нiяким чином не впливає на положення ст. 1 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, i вони мають подавати звiтнiсть iз зазначеного податку[21, с.38].
продолжение
–PAGE_BREAK–