Міністерствоосвіти і науки України
Миколаївськийюридичний ліцей
Реферат на тему:
«Політична еліта та лідерство в сучасній Україні»
Виконала:
учениця 11-А класу
Шевцова Ольга
Перевірила:
Кульчицька О.В.
Миколаїв –2010
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ Теорії еліт
1.1 Поняття про політичну еліту
1.2 Форми і типи політичних еліт
РОЗДІЛ 2 Політичне лідерство
2.1 Політичне лідерство в світі
2.2 Політичне лідерство сучасної України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
ХХІстоліття ─ період соціальної трансформації, чисельних моделей політичногорозвитку та різних підходів до трактування історії. У сучасній політологіївідбувається широка дискусія про рушійні сили суспільства та його класовуструктуру, наявність в Україні політичної еліти, її здатності (чи нездатності)як соціальної верстви до загальнонаціональної відповідальності за розвитоккраїни. У процесі становлення української демократичної державності іформування політичної еліти важливе місце належить вивченню історичногодосвіду, а саме − розвитку теорій елітизму.
Останнімироками у науковій літературі розгортаються широкі дискусії щодо визначенняпоняття «політична еліта». Критеріїв відбору претендентів до групи, що можебути названа «політичною елітою», з одного боку існує значна кількість, зіншого ─ всі вони такі суперечливі, що за бажанням наповнення поняттяможе постійно змінюватися як за змістом, так і за масштабами. Можливо, ці вадине є випадковими на даному етапі розвитку як самого суспільства, так і теорії.Завдяки «приблизності» поняття «еліти» вживають там, де наразі потрібнепоглиблення теорії, конкретизація знання, але відповідних підходів, які бвідповідали у такому значенні слова науковим вимогам, ще не вироблено. Беручидо уваги дані обставини, все ж таки ризикнемо окреслити межі застосуванняпоняття «політична еліта» в контексті формування теорій еліт.
Об’єктом дослідження єполітична еліта та лідерство в сучасній Україні.
Предметом дослідження євиникнення і розвиток зарубіжних еліт та їх досвід для України, питання просучасне лідерство в Україні та його проблеми.
Метою дослідження єознайомлення з розвитком політичних еліт та поява їх в Україні, вивченняосновних представників лідерства даного періоду та їх роль у подальшомурозвитку політичної думки України .
Реалізація мети передбачає виконання наступних завдань:
1. Вивчити наукову літературу зданої проблематики.
2. Проаналізувати визначення«політична еліта».
3. Дослідити виникнення і рольполітичної еліти в Україні.
4. Визначити проблемиполітичного лідерства в Україні та знайти способи їх вирішення.
5. Узагальнити матеріал тазробити висновки.
Методологією дослідження євикористання як загальнонаукових, так і спеціальних методів. Серед них,історичний метод дозволяє розглядати різні значення терміну «еліта», вживані врізних країнах і періодах часу; метод дедукції, для виділення окремого відзагального, використаний для приведення фактажу щодо стану політичної еліти наУкраїні; метод аналізу та синтезу, застосований при виявленні та порівняннідумок дослідників щодо даної проблематики; узагальнюючий метод, завдяки якомуми зафіксували основні проблеми політичного лідерства в Україні.
Структуракурсової роботи складається зі вступу, двох розділів: перший розділ торкаєтьсяпроблеми зародження зарубіжних еліт та їх досвід для України; другий розділприсвячено політичній еліті в цілому, та на Україні, а також політичномулідерству; висновків, списку літератури і додатку.
Матеріалкурсової роботи може бути рекомендований учням та студентам при вивченнінавчальних дисциплін та всім, хто цікавиться сучасною політикою і її розвитком.
РОЗДІЛ 1ТЕОРІЇ ЕЛІТ
1.1 Поняття про політичну еліту
Термін«еліта» походить від латинського eligere і французького elite ─ найліпший, добірний. Починаючи з XVII ст. він вживався для позначення товарів найвищої якості, азгодом і для найменування «обраних людей», перш за все вищої знаті. У ВеликійБританії, як свідчить Оксфордський словник 1823 р., цей термін ставзастосовуватися до найвищих соціальних груп в системі ієрархічного суспільства.Через певний час поняття почали застосовувати у генетиці, біології та іншихприродничих науках. У політології «елітою» називають осіб, які отрималинайвищий індекс у галузі їх діяльності.
Найбільшпоширеним в літературі є тлумачення політичної еліти як соціальної групи, щограє істотну роль в підготовці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Цевизначення характеризує так званий функціональний підхід до аналізу політичнихеліт, коли перш за все розглядається соціальний статус людини, її роль та місцев системі владних структур, здатність здійснювати визначальний вплив на іншихлюдей. Прибічники ціннісного підходу до характеристики політичних елітвизначальною ознакою вважають духовний аристократизм, освіченість, вольовіякості, що забезпечують переваги одних людей над іншими, культуру основоюформування еліти. Такий підхід, до речі, був характерний і для українськогополітолога В.Липинського, який визначав еліту як національну аристократію.Цікавим є те, що незалежно від того, чи функціональні, чи особистіхарактеристики є основою віднесення до еліти, її представники звичайновизнаються в суспільстві вищою або ж кращою його частиною.
Щостосується більш загального та універсального визначення політичної еліти, йогодають майже всі політологічні словники та енциклопедії — це меншістьсуспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відноснопривілейовану соціальну групу, наділену особливими психологічними, соціальнимита політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні та реалізаціїрішень, пов’язаних зі здійсненням державної влади або впливом на неї.
1.2 Форми ітипи політичних еліт
Елітає необхідним елементом соціальної структури будь-якого суспільства, що виконуєспецифічні і необхідні функції. Серед такихслід зазначити: особливу роль еліти в суспільстві як референтної групи, зразкасуспільної поведінки, морально- психологічного мобілізатора і провідника мас.Головна ж функція еліти полягає в управлінні суспільством, точніше, вуправлінні функціонуванням суспільства. Це управління в залежності від станусуспільства та особливостей самої еліти може вестись різними способами іметодами.
Більшістьдослідників сходяться на тому, що сьогодні основою входження людини в еліту єособливі індивідуальні і, насамперед, організаторські здібності, а такожматеріальні та інтелектуальні переваги. Однак так було не завжди. Історичновизначились дві основні тенденції у формуванні політичних еліт, які визначаютьі особливості їх функціонування:
1) аристократична еліта – це замкнута група, яка поповнюєтьсявиключно людьми певного соціального кола, аристократія, яка наслідує соціальнийстатус і місце в еліті, партократія, коли всі вищі посади займають виключночлени однієї політичної партії тощо; Для таких еліт є характерним певнийконсерватизм, незмінність форм та методів діяльності, несхильність докомпромісів. Такі еліти були більш характерними для попередніх часів, оскількив сучасному суспільстві не походження індивідів, а сфера їх соціальноїдіяльності має визначальне значення при віднесенні людини до еліти або привизначенні його місця в еліті.
2) демократична (відкрита), яка формується з числа тих, чиїпсихологічні та ділові якості в даний час є корисними з точки зору здійсненнявлади. Демократичність означає в даному випадку «владу народу”, а шляхформування еліти. Тобто вибори, наприклад, виступають не формою контролю народуза владою, а шляхом, механізмом поновлення еліти, оскільки нормальнефункціонування демократії потребує існування добре організованого керуючогопрошарку.
Кожнаполітична еліта – це досить велика і складна соціальна група, яка певним чиномструктурована, ієрархізована. Тому має сенс і аналіз політичних еліт з точкизору їх власної організації. За цим критерієм розрізняють три типи еліт:
1. Фрагментовані або деконсолідовані політичні еліти, коли біля владизнаходяться роздроблені, неоднорідні групи, які не мають іншої спільної цілі,окрім утримання влади, не мають єдиних принципів діяльності. В такій елітічасто не існує чіткої внутрішньої структури, кожен сам за себе і ніхто нікомуне довіряє, окрім найближчого оточення. Фрагментована еліта рідко працює насуспільство. У неї завжди існує проблема легітимності, адже питома вагапереконання і згоди у неї мінімальна. Діє така еліта найчастіше методаминасильства, примусу.
2. Нормативно інтегровані або консолідовані еліти єдині щодопринципів та методів діяльності, У такої еліти є певна внутрішня структура;норми, на яких вона будується, є визнаними у суспільстві, мета діяльності елітине обмежується збереженням доступу до влади. Така еліта зазвичай є легітимною,визнається масами, а тому її влада базується на законності, а основнимиметодами діяльності виступають компроміс і переконання.
3. Ідеологічно інтегровані або надконсолідовані еліти виключаютьбудь-який поділ всередині себе, єдина у визначенні основних системнихцінностей, веде чіткий контроль за дотриманням їх власними членами. Всуспільстві така еліта діє як одна людина і вся її діяльність спрямована надосягнення єдиної мети. Ідеологічно інтегрована еліта зазвичай дужеконсервативна, рідко поповнюється, причому і шляхи її поповнення є зарані узгодженимиі не підлягають перегляду. Такі еліти найбільш характерні для тоталітарних таавторитарних режимів.
Отже,визначивши загальне значення еліти, можна зробити висновок, що політична елітає невід’ємним атрибутом демократичної країни. Наявність вищої верствинаселення, як правлячої, має неабиякий вплив на народні маси і створюєможливості для управління країною через свій лідируючий статус.
РОЗДІЛ 2ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО
2.1Політичне лідерство в світі
Під лідерством розуміють один із процесів організації тауправління малою соціальною групою, що сприяє досягненню групових цілей воптимальні терміни і з оптимальним результатом.
Лідер — це член групи, що спонтанно висувається на рольнеофіційного керівника в конкретній ситуації за наявності відповідних особистихякостей та об’єктивних обставин.
Лідерство можна розглядати в широкому розумінні — як здатністьвпливати на інших і на стан спільної діяльності — і у вузькому, коли лідеррадикально впливає на стан справ у колективі і за багатьма якостями переважаєінших.
В основному проблему політичного лідерства розглядають зпсихологічної точки зору. Зокрема, розробленосоціально-психологічну типологію лідерства і запропоновано такі ознаки для йогокласифікації:
• історизм— тип лідерства залежить від характеру епохи;
•масштабність — лідери загальнонаціональні, регіональні, певного класу, групи;
•класовість — інтереси якого класу, соціальної групи захищає лідер;
• ставленнядо існуючого устрою, організації — „функціональний“,»стабілізуючий”, «дисфункціональний»;
• здатністьдо лідерства — перетворення на лідера завдяки власним якостям або черезобставини;
•ініціативність — здатність продовжувати розпочату справу.
Варто наголосити, що в чистому вигляді політичних лідерівпрактично не буває. Портрет будь-якого лідера з часом «ретушується»,від нього відкидається все, що невигідне. Так, не можна стверджувати, що такіполітичні лідери, як М. Робесп’єр, В. Ленін, А. Гітлер, У. Черчілль, Й. Сталінчи інші своїм надавторитетом і популярністю завдячують лише певним вродженим,природним якостям. Крім таких якостей потрібні і зусилля пропаганди, і активносформована громадська думка, і багато іншого.
Феномен політичного лідерства найпомітніше виявляється врезультаті прояву певних символів, міфів, релігій, з якими люди пов’язують своїсподівання на краще життя.
Кожен політичний лідер має певні, часто лише йому притаманніякості, які, власне, і роблять його лідером. Івсе ж можна назвати найтиповіші риси політичного лідера:
1. Акумулятивність.
2. Компетентність.
3. Наявність чіткої політичної програми.
4. Інноваційність.
5. Велика популярність.
6. Політична гнучкість, динамізм.
7. Політична воля, вміння і здатність брати на себевідповідальність.
8. Гострий розум, політичнаінтуїція.
9. Організаційні здібності.
10. Мова політичного лідера.
11. Володіння політичнимитехнологіями.
12. Привабливість лідера(імідж).
Пануючі в суспільстві політичні стилі значно впливають на реальнуякість політичного середовища, яка разом з якістю економічного, соціального ікультурного середовища визначає якість життя сучасної людини.
Політичне лідерство класифіковано у декілька видів. Американськийпсихолог Курт Левін у 1934 р. виділив:
· авторитарний (директивний) стиль, що означає жорстке правління закцентом на адміністративний примус і егоцентризм лідера при виробленні рішень;
· демократичний (колегіальний) стиль, припускаючий коллегіальностьрішень (принцип участі) і акцент на спонукаючих, а не можливостей системиуправління, що змушують;
· ліберальний, при якому керівник надає людям і подіям йти своєючергою, сподіваючись на те, що природа людини або природа процесу самі по собігарантує шуканий результат.
Політичніеліти в різних політичних режимах
/>
2.2Політичне лідерствосучасної України
Досить своєрідно трактує поняття «політичний лідер»відомий український політолог Д. Видрін. Він вважає, що політичний лідер — цебудь-який, незалежно від формального рангу, учасник політичного дійства,процесу, який намагається і спроможний консолідувати зусилля всіх, хто йогооточує, і активно впливати (в межах території, міста, регіону, країни) на цейпроцес для досягнення висунутих ним визначних цілей.
Проблема лідерства завжди має розглядатися у контексті конкретногосуспільства та історичного часу. Процеси, що відбуваються в Україні, значновідрізняються від тих, що здійснюються в інших посттоталітарних країнах Європиі колишніх республіках СРСР. Значна роль у цих процесах у нашій державіналежить не правлячому класові чи будь-якій політичній силі, а саме політичномулідерові, особі як головній фігурі найважливіших політичних процесів. І цеприродно, оскільки Україна фактично завжди була суспільством лідерського типу.Князі, гетьмани, полководці, провідні політики здебільшого відігравалидомінуючу роль у виборі шляхів суспільно-політичного розвитку країни.
Лідерством в Україні і сьогодні певною мірою компенсується бракусталених договірних норм, законодавчої бази, цілей та зв’язків, які були бвизнані й прийняті до фактично обов’язкового виконання. Фахівці, вказуючи набрак розвинутої демократії в Україні, мають на увазі саме це.
Серед політичних лідерів сучасної України можна виокремити дватипи:
«поступливий» — лідер консервативного типу, тобто такий,що під певним тиском намагається зберегти в країні раніше існуючу систему;
“інверсійний” — лідер, якого визнають і сприймають черезпереслідування його владою чи критику з боку інших лідерів або політичних сил.
Аналізуючи феномен сучасного політичного лідерства в Україні, щодобагатьох лідерів абсолютно неможливо визначити, є вони лідерамизагальнонаціональними чи регіональними; інтереси яких соціальних групзахищають; яке їх ставлення до існуючого суспільного устрою — функціональне,дисфункціональне чи стабілізуюче. Інакше кажучи, нині в Україні не бракує такзваних «розмитих лідерів», які діють адекватно суспільно-політичнимзмінам і конкретним колізіям. Таких лідерів скоріше забагато. А тому появадедалі більшої кількості лідерів елементарного популістського типу загрозливадля України. І це тоді, коли суспільство сьогодні надто гостро потребує сильнихлідерів, гідних сповна взяти на себе відповідальність за долю усієї нації, а нелише за долю своїх виборців.
Хоча в Україні, як і в багатьох інших країнах з подібноюсуспільно-політичною ситуацією, надто мало жінок-політиків, варто зазначити ірозглянути тендерні (статеві) стереотипи сприйняття політичних подій, явищ,політичних лідерів, у тому числі політиків жінок.
Безумовно, жінки здебільшого сприймають політичні події наемоційному, практично-побутовому рівні (зниження рівня життя, зарплат, житловапроблема, медичне обслуговування, догляд за дітьми та ін.), тоді як чоловікибільш масштабні у політичних орієнтирах (повільні економічні реформи, відносиниз Росією, геополітичні орієнтації України).
Встановлено, що жінки симпатизують політичним партіямгуманітарного. Чоловіки здебільшого схильні аналізувати зміст та особливостідіяльності окремих партій. У сучасній Україні проблема жінки-політика існує, інайближчим часом вона не буде вирішена.
Безумовно, сучасна Україна потребує передусім демократичнихлідерів, але багато з них все ще використовують авторитарні норми управління.Серед багатьох якостей сучасного політичного лідера в Україні варто виокремитипочуття національної самосвідомості, відчуття єдності з народом. Інакше кажучи,лідера України характеризує не так уміння красиво висловлюватись, як те, що вінздатен бути захисником національних інтересів, обстоювати їх.
ВИСНОВКИ
Такимчином, проаналізувавши наукову літературу з даної проблематики, ми прийшли дотаких висновків.
По-перше,/>політична еліта виступає суб’єктом підготовкинайважливіших стратегічних рішень у сфері політики і яка володіє необхідним дляцього ресурсним потенціалом. Політична еліта є невід’ємним атрибутом країни,оскільки еліта являє собою вищу владу, з її непохитним авторитетом, що має сильнийвплив на народні маси і створює можливості для управління країною через свійлідируючий статус.
По-друге,розкрили проблематику теми «політичне лідерство» і визначили види політичнихеліт, зіставивши їх відповідно до політичних режимів. А також дослідили сучаснелідерство в Україні і виявили певні проблеми консолідації сил для досягненняспільної мети. Розглядаючи питання щодо політичного лідерства, ми виділилиаспекти його формування. Для вивчення типології лідерства ми склали необхідніознаки класифікації, як політичного лідерства, так і лідерства в цілому.
По-третє,склали список найтиповіших рис політичного лідера, виділили найтиповіші типиполітичних лідерів, характерних для нашої держави. Аналізували феноменполітичного елітизму України. Ми визначили проблеми сьогодення, що стосуютьсяполітичних лідерів. Однією із них є не чітка сформованість напряму їхдіяльності, а також не зрозуміла орієнтованість щодо населення.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Вовканич С. Еліта ─ найбільш конвертована валюта // Віче. ─1997. ─ № 5. ─ С.123─124.
2. Липинський В. Листи до братів-хліборобів // Філософіяполітики: Хрестоматія: У 4 тт. / Авт.-упоряд. В.П.Андрущенко (кер.) та ін. ─К.: Знання України,2003. ─ Т.3. ─ С.91─106.
3. Політичні еліти та лідерство: Посібник/ Б.Кухта, Н. Теплоухова. –Львів: Кальварія, 1996.-224 с.
4. Політологія: Навч. посібник для вузів/Упоряд. та ред. М. Сазонова.– Харків: Фоліо, 1998.-735 с.
5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Заредакцією О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка.-К.6 Видавничий центр «Академія»,1998-368 с.
6. Рудич Ф. Правляча еліта: її місце і роль в утвердженні українськоїдержави // Політ. менеджмент. ─ 2008. ─ №2(29). ─ С.3.
7. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политическиетехнологии:. Учебник для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2000. – С.87-102.
8. Сучасний словник із суспільних наук / За ред. О. Г. Данильяна, М.І.Панова. – Х.: Прапор, 2006. – 432 с.
9. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. – К.: Дакор, КНТ, 2006. – 416 с.