Міністерство освіти та науки України Національний Технічний Університет України “Київський Політехнічний Інститут” Факультет менеджменту та маркетингу Реферат з європейської інтеграції на тему: Політика Європейського Союзу у сфері міжнародної торгівлі Виконала студентка групи
УМ-31 Войцехова О. С. Перевірив: Серебренніков Б.С. Київ 2005 Зміст Вступ 3 1. Політика єдиного внутрішнього ринку Європейського Союзу …2. Зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу ….6 3. Міжнародна торговельна політика Європейського Союзу ….9 Висновки 15 Список використаної літератури 16
Вступ Вступ до Європейського союзу проголошений одним з пріоритетів зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Але як і для чого створювалося “Європейське співтовариство”? На яких засадах будується і які проблеми покликано вирішувати? Яким чином регулює свої зовнішньоторговельні зв’язки? В даному рефераті розглянуто основні рівні реалізації політики
Європейського Союзу у сфері міжнародної торгівлі, а також її особливості на сучасному етапі. Країни – члени ЄС та Європейський Союз у цілому у сфері міжнародної торгівлі постійно дотримувалися політики, що ґрунтувалася на двох основних засадах. По-перше, лібералізація торговельних відносин, усунення бар’єрів та обмежень у світовій торгівлі сприяє ефективнішому розміщенню ресурсів, зростанню добробуту населення
в окремих країнах та світовій спільноті загалом. Зняття обмежень, притаманних національному ринку, посилює конкуренцію за споживача, збільшує мобільність факторів виробництва, а отже, веде до підвищення ефективності економіки. По-друге, ЄС захищав і захищає певні сфери та галузі національних економік країн-членів від конкуренції з боку виробників третіх країн, поступово адаптуючи національних виробників до глобальної конкуренції. Політика Європейського Союзу у сфері міжнародної торгівлі має три основні взаємопов’язані
рівні реалізації: єдиний внутрішній ринок ЄС; єдина зовнішньоторговельна політика ЄС; єдина міжнародна торговельна політика ЄС. 1. Політика єдиного внутрішнього ринку Європейського Союзу Політика єдиного внутрішнього ринку ЄС формувалася поступово. У 50-ті роки в межах Організації економічного співробітництва
і розвитку (ОЕСР) почався процес усунення кількісних обмежень у взаємній торгівлі європейських країн. Римські угоди 1957р. поставили за мету поступову ліквідацію імпортних обмежень у взаємній торгівлі, створення митного союзу та спільного ринку. Принципи вільного руху товарів між країнами ЄЕС були зафіксовані у ст. 23-31 Римських угод. Перш за все заборонялися митні збори на
імпорт та експорт між державами-членами, а також інші еквівалентні їм платежі. Це положення стосувалося продукції, виробленої в державах-членах, а також імпортованої із третіх країн, що перебуває у вільному обігу на території держав-членів. Окрім цього, заборонялися кількісні імпортні та експортні обмеження в торгівлі між державами-членами. Заборони чи обмеження накладалися відповідно до принципів суспільної моралі, громадського порядку й
державної безпеки; захисту здоров’я та життя людей, тварин і рослин; захисту національних багатств, які мають художню, історичну та археологічну цінність, а також промислової і комерційної власності. Державні монополії комерційного характеру не були заборонені, але країни домовилися їх змінювати, аби позбутися будь-якої дискримінації стосовно
існуючих умов постачання та реалізації продукції між державами-членами. На початку 1961р. кількісні обмеження у взаємній торгівлі були скасовані. З 1 липня 1968р. також було ліквідовано всі митні тарифи у взаємній торгівлі. Три країни, які приєдналися до ЄЕС у 1973р. (Велика Британія, Ірландія, Данія), скасували митні тарифи з 1977р.
Для Греції був встановлений перехідний період до 1985р для Іспанії та Португалії – до 1993р для окремих продовольчих товарів був встановлений 10-річний перехідний період. У 1985р. Європейська Комісія підготувала Білу книгу “Завершення підготування внутрішнього ринку”, яка містила перелік із близько 300 заходів щодо уніфікації європейського ринку.
Вона передбачала скасування митних формальностей на кордонах між країнами-членами; лібералізацію державних закупівель; створення спільних технічних стандартів для продукції та її поширення. Важливим для єдиного внутрішнього ринку став принцип взаємного визнання, яким визначається, що товари, які були вироблені на законних підставах і продавалися в одній державі – члені ЄС, відповідають мінімальним вимогам країни-
імпортера (справа Cassis, 1978р.). Від 1 січня 1993р. в Європейському Союзі був повністю відмінений митний контроль у взаємній торгівлі. Відтак товар, що імпортується, дістав можливість вільно рухатися територіями країн-членів, якщо він оформлений на будь-якій митниці країни ЄС. Таким чином, було закладено основи єдиного внутрішнього ринку Євросоюзу. Створення основ
єдиного внутрішнього ринку ЄС має велике значення для розвитку комунітарної конкурентної політики, оскільки було, по-перше, ліквідовано останні перешкоди на шляху вільного руху товарів між країнами ЄС; по-друге, практично уніфіковано технічні вимоги для продукції; по-третє, сформовано загальні спільні засади урядових закупівель. Зазначені кроки сприяли вирівнюванню умов конкуренції між країнами, створенню гомогенних, однорідних принципів економічного змагання
європейських виробників на єдиному внутрішньому ринку. Однак у 1993р. далеко не всі положення єдиного європейського акту були реалізовані. Це стосувалося: відміни контролю осіб під час перетинання внутрішніх кордонів; прийняття Статуту європейської компанії; введення Європейського товарного знаку; повного відкриття енергетичного ринку; цілковитого зняття обмежень на транспортні послуги; гармонізації законодавства щодо непрямого
оподаткування, особливо податку на додану вартість. Але незважаючи на прийняття ряду документів щодо завершення формування єдиного внутрішнього ринку, зокрема Плану дій зі створення єдиного ринку (червень 1997р.), цей процес залишається незавершеним [6]. 2. Зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу
Створення умов вільного руху товарів в ЕЄС органічно доповнювалося розробкою та впровадженням засад єдиної зовнішньоторговельної політики ЄС, перший етап якої завершився у 1968р. створенням митного союзу. У ст. 23 Римських угод було чітко зафіксовано, що Співтовариство ґрунтується на митному союзі, а у статтях 23 та 25 передбачено прийняття єдиного митного тарифу щодо третіх країн, ставки якого затверджуються
Радою одноголосним рішенням за пропозицією Європейської Комісії. З метою впровадження єдиного митного тарифу країни здійснили гармонізацію митних правил, перш за все визначення митної вартості, країни походження товарів, уніфікацію товарної номенклатури, процедур митної очистки тощо. Структура та рівні єдиного митного тарифу ЄС, який щорічно видається Комісією у двох варіантах, відображає основні особливості зовнішньоторговельної
політики Союзу. По-перше, рівень єдиного митного тарифу ЄС постійно знижується на підставі домовленостей у межах раундів переговорів ГАТТ/СОТ (див. табл. 1). Окремі товари (масляничне насіння, корм для худоби, мінеральні продукти – окрім палива, дерево, гума) обкладаються імпортними зборами замість мита. По-друге, ЄС зберігає митний та нетарифний захист деяких видів чутливої сільськогосподарської продукції
у межах Єдиної сільськогосподарської політики Союзу. Наприклад, імпортне мито на цукор становить 80%, на тютюнові вироби – 180%. Можна припустити, що без подвійного захисту значна частина сільськогосподарських виробників у ЄС виявилася б неконкурентоздатною. Кількісні обмеження також застосовуються для захисту інших чутливих галузей та товарів: продукції чорної металургії, текстилю, хімікатів, взуття, скляних
виробів. По-третє, ЄС широко використовує різні схеми преференцій, що надаються окремим країнам та групам країн. Наприклад, існують: загальна схема преференцій для країн, що розвиваються; розширені пільги для країн АКТ у межах Ломейських та Котонських угод, а також країн – сусідів ЄС у Північній Африці та Близькому Сході (Алжир, Марокко, Туніс, Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія); режим вільної торгівлі з
ЕАСТ; Угоди про асоціацію з Туреччиною, Мальтою, Кіпром; Європейські угоди з Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Болгарією, Румунією, Латвією, Литвою, Естонією; Угоди про вільну торгівлю промисловою продукцією з Ізраїлем. До того ж ЄС надає значні преференції країнам
Андського пакту та Центральної Америки з метою боротьби з розповсюдженням наркоматеріалів. ЄС пропонує створити до 2010р. Європейсько-Середземноморську зону вільної торгівлі і вже має дев’ять угод про зону вільної торгівлі з країнами регіону та три угоди про митний союз із Кіпром, Мальтою, Туреччиною. Угоди про вільну торгівлю також діють із Південною Африкою та Мексикою. Ведуться переговори з країнами
Латинської Америки (Меркосур та Чилі), країнами – членами Ради співробітництва країн Перської затоки (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Оман). Між Росією та ЄС триває переговорний процес про створення Спільного європейського економічного простору. Західним новим незалежним країнам (Молдова,
Білорусь, Україна) Євросоюз також пропонує використовувати цей інструмент. Систему преференційних торговельних угод ЄС з іншими країнами можна уявити як піраміду, в основі якої знаходяться країни, торгівля з якими здійснюється за загальним принципом найбільшого сприяння (most favoured nation – MFN), а на вершині – країни з найбільшими преференціями.
Кожна сходинка такої піраміди означає рівень відкриття внутрішнього ринку ЄС для третіх країн шляхом визначення сфери товарного покриття, глибини зменшення тарифу, обсягу тарифних квот, адміністративних правил та процедур доступу на ринки Союзу. Найбільші преференції мають країни, що розвиваються. Перш за все, на них поширюється Загальна система преференцій.
З 1964р. для окремих країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АКТ) ЄС надає спеціальні торговельні преференції (Яунде-І на 1964-1970 рр. для 18 країн, Яунде-ІІ на 1971-1975 рр Ломе-І на 1975-1980 рр Ломе-ІІ на 1980-1985 рр Ломе-ІІІ на 1985-1989 рр. для 66 країн, Ломе-ІV на 1990-2000 рр. для 69 країн,
Котону на 2000-2005 рр. для 77 країн). З 2008р. ці угоди будуть замінені на Угоди економічного партнерства. Для найменш розвинених країн з 2001р. ЄС запропонував нову ініціативу “Все, крім зброї” (Everything But Arms – EBA), яка передбачає вільний доступ на ринки Союзу всіх товарів без мита та квот, окрім свіжих бананів, рису
і цукру, ринки яких відкриваються поступово (див. табл. 2). По-четверте, Європейський Союз активно використовує нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі, перш за все паратарифні інструменти; податки на додану вартість; акцизи; сільськогосподарський збір; компенсаційний збір; антидемпінгові заходи; компенсаційне мито; кількісні обмеження (квоти); імпортні заборони; добровільне обмеження експорту; ліцензування; технічні вимоги.
У своїй політиці експортного регулювання Європейський Союз дотримується принципу вільного здійснення експорту у треті країни. Контроль та обмеження експортних поставок стосується лише незначного переліку товарів [3, 193]. Водночас, ЄС достатньо широко використовує добровільне обмеження експорту в інші країни продукції текстильної, швейної, взуттєвої галузей промисловості, чорної металургії, верстатів,
автомобілів, побутової електроніки, посуду тощо. Приміром, поставки сталі з ЄС обмежені за угодою 7%-ми відповідного ринку в США. Таким чином, зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу спрямована на лібералізацію експорту й імпорту (передусім промислової продукції), поступове зменшення тарифу та усунення нетарифних заходів, що стримують міжнародний обмін.
Одночасно зовнішньоторговельна політика ЄС зберігає достатньо високий рівень захисту окремих “чутливих” секторів і сфер внутрішнього ринку ЄС через митні та нетарифні обмеження, які доповнюються спеціальною галузевою комунітарною конкурентною політикою. Відкриття “чутливих” ринків відбувається поступово, і насамперед для країн із найменш розвиненою економікою.
Ступінчате відкриття внутрішнього ринку ЄС для окремих галузей та продукції певних груп країн, синхронізоване із змінами в комунітарній конкурентній політиці, дає можливість виробникам із країн ЄС поступово адаптуватися до умов та тиску конкуренції з боку третіх країн [6]. 3. Міжнародна торговельна політика Європейського Союзу Основні засади міжнародної торговельної політики ЄС на сучасному етапі закладені в
Посланні Комісії Раді та Європейському Парламенту в липні 1999р. щодо позиції Союзу на наступному раунді переговорів у межах СОТ [4, 7]. Комісія вважає, що Співтовариство повинно поставити перед собою чотири основні цілі в новому раунді переговорів у СОТ: по-перше, гарантувати подальшу лібералізацію торгівлі та доступ на ринки, створюючи тим самим кращі умови для конкурентоспроможності. При цьому необхідно виходити з потреби спеціального
та диференційованого ставлення до країн, що розвиваються, аби сприяти їхньому розвиткові; по-друге, забезпечити посилення багатосторонньої системи СОТ таким чином, щоб вона стала справді універсальним інструментом управління міжнародними торговельними відносинами; по-третє, посилити роль та можливості СОТ у проведенні політики розвитку з особливим акцентом на користь найменш розвинених країн; по-четверте,
звертати більше уваги до проблем, якими переймається громадськість охорона здоров’я, захист довкілля, соціальні питання. Послання формулює основні засади міжнародної торговельної політики ЄС у сферах сільського господарства, послуг, інвестицій, конкуренції, тарифів на несільськогосподарську продукцію, довкілля, прав інтелектуальної власності, урядових закупівель, технічних бар’єрів у торгівлі; сталого розвитку, здоров’я споживачів, захисних заходів, стандартів ставлення до робочої сили.
Серед пріоритетних механізмів реалізації цілей ЄС у сфері міжнародної торговельної політики називаються: постійна робота з партнерами, підтримка з боку Європейського Парламенту і широкої громадськості. На переговорах у межах Доського раунду СОТ у 2000-2004 рр. Європейський Союз намагався послідовно реалізувати основні цілі, визначені у Посланні. Найбільшу протидію з боку інших країн викликає політика
ЄС з підтримки сільського господарства. Вважається, що проблеми усунення субсидій та інших заходів підтримки цієї галузі в розвинених країнах є головними під час Доського раунду. Більш як 20 країн, що розвиваються, у тому числі й потужні експортери сільськогосподарські продукції – Бразилія, Індія, КНР, вважають значні аграрні субсидії в розвинених країнах протекціоністською та несправедливою політикою.
Рівень державної підтримки, що надається фермерам шляхом виплати субсидій або створення торговельних бар’єрів, дорівнював у середньому 31% фермерських прибутків у світі за 1999-2001 рр. Цей рівень коливається від 1% – у Новій Зеландії, 22% – у США, 35% – у ЄС і 69% – у Швейцарії. На міністерській зустрічі у м.Канкан (Мексика, 10-14 вересня 2003р.) Європейський
Союз та США виступили з пропозицією провести реформи в сільському господарстві своїх країн з метою збільшити доступ на національні ринки, скоротити на $100 млрд. щорічно глобальну підтримку внутрішнього виробника, ліквідувати експортні субсидії. Незважаючи на відчутні поступки іншим країнам у межах Доського раунду у сфері сільського господарства, більшість експортерів сільськогосподарської продукції із країн, що розвиваються, вважали такі пропозиції недостатніми для початку широкомасштабних
переговорів. Значні торговельні протиріччя Європейський Союз має не лише з країнами, що розвиваються, а й з розвиненими країнами, перш за все США. Наприклад, у кінці 2002р. ЄС у щорічному звіті назвав декілька проблем, які існують у торговельних відносинах із Сполученими Штатами. Однією з них є прийняття “поправки Бірда” (”
Byrd Amendment”) у 2000р яка надає американським фірмам дозвіл на отримання компенсацій, що виплачуються з антидемпінгових зборів, якими обкладаються їхні іноземні конкуренти. Протягом 2001-2002 рр. американським виробникам сталі та іншим компаніям було виплачено $500 млн які ЄС і ще деякі країни вважають ефективною субсидією. Апеляційний орган СОТ вирішив, що “поправка Бірда” не відповідає певним положенням угод
СОТ у сфері антидемпінгової політики та субсидій, а отже, порушує міжнародні торговельні правила. У 2002р. ЄС та США були втягнуті в суперечку з питання імпорту сталі. Тільки-но Сполучені Штати підвищили тарифи на 30% на ввезення окремих видів сталі з країн ЄС, останній увів тимчасові бар’єри на шляху масового імпорту сталі. Європейські виробники цієї галузі, які прагнули, аби
їх товари було звільнено від дії захисних заходів у США, були змушені почати консультації. З точки зору ЄС обмежувальний вплив на міжнародну торгівлю мала також американська антитерористична ініціатива з безпеки контейнерів (CSI), відповідно до якої американські офіцери з митниці були направлені в іноземні порти для контролю підозрілих вантажів.
Аналогічним є підхід ЄС і до Закону Сарбанес – Окслі (Sarbanes – Oxley Act), за яким президент та віце-президент будь-якої іноземної компанії, яка зареєстрована у США, повинні зробити заяву під присягою щодо точності фінансових звітів і щорічних звітів Комісії з питань фондової біржі та цінних паперів США (SEC). Ці та інші заходи США, за твердженням офіційних осіб
ЄС, продовжують створювати для Європейського Союзу та інших торговельних партнерів США серйозні перешкоди для конкуренції, незважаючи на чіткі висновки щодо невідповідності зазначених заходів правилам СОТ. Особливе місце в міжнародній торговельній політиці ЄС займає Росія. Угода про партнерство та співробітництво з РФ передбачає можливість переходу до режиму вільної торгівлі.
У 2002р. ЄС надав Росії статус країни з ринковою економікою, що має особливе значення для антидемпінгових розслідувань. На практиці це дає можливість використовувати для підрахування демпінгової межі цін самих російських компаній замість цін третіх країн. Проте конкуренти російських товарів у країнах ЄС дотримуються думки, що застосування несправедливих подвійних цін на природний газ, нафту та електроенергію є ефективною субсидією. Російські промисловці платять за природний газ 1/6
європейської ціни, що рівнозначно щорічній субсидії у $5 млрд. З погляду ЄС, це дає можливість Росії експортувати продукцію за несправедливо низькими цінами. Натомість Росія вважає, що система подвійних цін існує в усіх країнах світу, до того ж високий рівень споживання електроенергії у країні потребує доступу до дешевших ресурсів. Отже, політика подвійних цін на енергоносії та електроенергію
є основним бар’єром на шляху Росії до СОТ. А за умов вступу до митного союзу окремих або всіх країн Єдиного економічного простору (Росія, Казахстан, Білорусь, Україна) аналогічні проблеми можуть виникнути й у них. Зауважимо, що політика дешевих енерго- та сировинних ресурсів має свої позитивні та негативні наслідки. Зокрема, вона значно зменшує конкурентний тиск на виробника з метою підвищення ресурсовіддачі, впровадження
науково-дослідних розробок та новітніх ресурсозберігаючих технологій у виробництво, що поступово може стати фактором консервації техніко-технологічного рівня національних економік країн ЄЕП, поглиблення їх соціально-економічного відставання від розвинених країн. Компенсувати подібний негативний вплив та перетворити систему подвійних цін у цьому секторі на конкурентні переваги можна лише за умов розробки та ефективного впровадження промислової політики, основною метою
якої є використання тимчасових переваг для структурних зрушень. Відсутність такої політики або невдале (чи неефективне) її втілення тільки збільшить технологічний розрив. Новий етап розширення Європейського Союзу у 2004р. (Польща, Угорщина, Словаччина, Словенія, Чеська Республіка,
Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Кіпр) спричинив відповідні зміни в торговельній політиці Співтовариства щодо сусідніх країн. Найбільш повно ці зміни викладені в Посланні Європейської Комісії “Ширша Європа – сусідство: нові рамки відносин з новими східними та південними сусідами”. Цей документ розглядає основні засади співробітництва ЄС з новими сусідніми країнами: Росією, західними новими незалежними країнами (Україна,
Молдова, Білорусь) та Південним Середземномор’ям (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Марокко, Палестина, Сирія, Туніс) після розширення Союзу. У п’яти розділах Послання послідовно розкривається концепція ширшої Європи, стосунків Союзу з країнами-сусідами, механізму співробітництва, у тому числі у сфері торгівлі.
Послання підкреслює, що на відміну від країн Південного Середземномор’я, з якими Союз уклав угоди про вільну торгівлю, Росія та західні нові незалежні країни мають лише Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) з ЄС, в яких немає преференційного режиму торгівлі та не встановлюється розклад для зближення систем національного регулювання економік.
Водночас, для цієї групи країн Послання визначає три можливі послідовні зміни режимів взаємної торгівлі та економічних відносин у цілому. По-перше, в УПС з усіма чотирма країнами передбачається створення зон вільної торгівлі, для чого необхідно встановити конкретні зобов’язання і терміни. Для Молдови, яка не в змозі забезпечити виконання положень про зону вільної торгівлі на взаємній основі, пропонується розглянути нові ініціативи щодо кращого доступу на ринки відповідно до зобов’язань
у межах СОТ. По-друге, пропонується, що для ЗННК законодавчі та регуляторні механізми зближення можуть бути розроблені в межах спільної ініціативи з Росією зі створення Спільного європейського економічного простору. Тож Європейський Союз зацікавлений у розвитку регіонального співробітництва між РФ та ЗННК, у тому числі у сфері зближення з ЄС.У цьому форматі, як бачимо, провідна роль відводиться
Росії, а іншим країнам пропонується приєднатися до цього процесу. По-третє, визначається, що кінцевою метою взаємного відкриття ринків ЄС, ЗННК, Росії, а також інших сусідських країн, є політичні та економічні зв’язки на кшталт відносин у межах Європейської економічної зони. Це передбачає прийняття країнами – сусідами ЄС значно глибших та ширших зобов’язань, особливо, коли йдеться про приєднання до законодавства
Співтовариства. Водночас, Послання чітко вказує на те, що цим країнам буде запропоновано такий рівень лібералізації руху індивідуумів, товарів, послуг і капіталу, який відповідатиме рівню політичних та інституціональних реформ, включаючи прийняття acquis, що забезпечить найбільші можливості для зближення із Союзом без набуття членства у ньому. Таким чином, входження до ЄС не повинно стати для ЗННК ціллю-бар’єром на шляху лібералізації торговельних відносин
із Союзом та забезпеченні доступу до основних ринків Співтовариства (крім робочої сили). Приклад ряду країн (асоційованих членів ЄС, країн Європейської асоціації вільної торгівлі – членів Європейської економічної зони, Туреччини – члена митного союзу, Швейцарії) показує, що можливо досягнути значного зближення з
ЄС на основі acquis без формального набуття повного членства. Максимальне наближення та виконання acquis західними новими незалежними країнами, реальні економічні й політичні реформи згодом можуть зробити факт набуття повного членства формальністю: членство де-факто через реформи приведе до членства де-юре. ЗННК, принаймні ті, які ставлять перед собою таку мету, в нинішніх умовах повинні наголошувати не на кінцевому результаті, а на процесі зближення з
ЄС. Таким чином, Європейський Союз запропонував три основні моделі поступового взаємного відкриття ринків для східноєвропейських країн – нових сусідів. Окрім того, ЄС визначив головні принципи для його зближення з національними економіками країн-сусідів. Метою зміни торговельних режимів є зменшення бідності та створення зони спільного процвітання й цінностей, які базуються на більш глибокій економічній інтеграції,
інтенсивних політичних та культурних стосунках, розвинутій системі прикордонного співробітництва, спільній відповідальності за недопущення конфліктів між ЄС та сусідніми країнами. Конкретні пропозиції Євросоюзу щодо відкриття ринків будуть прив’язані до ступеня прогресу партнерів у здійсненні політичних та економічних реформ. Вони матимуть поступовий характер, залежно від виконання попередніх зобов’язань і домовленостей. У разі відсутності прогресу партнери не отримують таких можливостей.
У Посланні Комісія двічі згадує про необхідність нових ініціатив щодо регіонального співробітництва між самими країнами-сусідами. Але із самої філософії документа ясно, що таке регіональне співробітництво не повинно перешкоджати поглибленню відносин із ЄС.З огляду на це зрозуміло, що підписання у вересні 2003р. Угоди про створення Єдиного економічного простору між
Росією, Білоруссю, Казахстаном та Україною не можна оцінити однозначно, оскільки відносинам між кожною країною та ЄС притаманні суттєві розбіжності. Серед зазначених країн лише Росія дістала від ЄС статус країни з ринковою економікою, а Україна офіційно проголосила за мету вступ до Євросоюзу (Казахстан не має на це права навіть за формальними ознаками, позаяк не є європейською країною). Тільки в
УПС із Казахстаном не згадується можливість створення зони вільної торгівлі. Росія та Білорусь формують єдину Союзну державу, що передбачає, серед іншого, проведення єдиної зовнішньоторговельної політики. Росія розглядається як лідер серед чотирьох країн у переговорах зі створення Спільного європейського економічного простору. Україна та
Білорусь постійно отримують негативні оцінки розвитку демократичних принципів політичної системи. Слід відзначити, що саме Росія є ініціатором і центральною ланкою проектів стосовно утворення нових моделей економічної інтеграції на теренах колишнього Радянського Союзу: Економічного Союзу країн СНД; Євроазіатського економічного співтовариства (ЕврАзЕС); Єдиного економічного простору. Причому всі вони розглядаються як самодостатні
євразійські економічні угруповання, торговельні та інші економічні стосунки яких з іншими інтеграційними об’єднаннями потребують створення спеціальних та окремих механізмів. Розвиток Єдиного економічного простору у формі зони вільної торгівлі не приведе до суттєвих змін у торговельних режимах країн-членів з Європейським Союзом. Водночас, ЄЕП може стати фактором поглиблення торгівлі між
ЄС та окремими країнами-членами Єдиного економічного простору, оскільки усунення торговельних бар’єрів у взаємній торгівлі сприятиме розвитку конкуренції між виробниками цих країн. Відтак має збільшитися ефективність розміщення ресурсів, покращитися якість продукції, підвищитися здатність виробників конкурувати на субрегіональних та регіональних європейських ринках. Функціонування Єдиного економічного простору в більш розвинутих формах
інтеграції (митний союз, спільний ринок, економічний та валютний союз) неоднозначно вплине на торговельні стосунки ЄС з окремими країнами. По-перше, після створення митного союзу в рамках ЄЕП, а згодом і в межах СНД, ЄС визначатиме режими торгівлі та руху інших факторів виробництва загалом до Єдиного економічного простору, а не до окремих країн. Це означатиме, що кожна країна – член ЄЕП (або інших можливих аналогічних угруповань на територіях
країн СНД) матиме змогу впливати на розвиток торговельних режимів з ЄС тільки через спільну зовнішньоторговельну політику об’єднання, що унеможливлює проведення самостійної діяльності в цій сфері. Ясно, що основи спільної зовнішньоторговельної політики ЄЕП визначатиме Росія, яка, проте, не має наміру вступати до ЄС. По-друге, для зазначених країн – членів ЄЕП, які відстають від
Росії у процесі зближення з ЄС та взаємного відкриття ринків, єдина зовнішньоторговельна політика в межах митного союзу сприятиме зменшенню торговельних бар’єрів. По-третє, для тих країн – членів ЄЕП, які випереджають Росію у царині зближення з ЄС і взаємного відкриття ринків та/або ставлять перед собою мету вступу до ЄС, входження до митного союзу може призвести до уповільнення процесу зменшення торговельних бар’єрів
у відносинах з Євросоюзом, оскільки ЄС визначатиме свою торговельну політику до митного союзу в цілому та відкриватиме свої ринки тільки на основі угод з митним союзом ЄЕП. Задля реалізації Послання Європейська Комісія в липні 2003р. запропонувала нові механізми розвитку сусідських стосунків: “Програми розвитку сусідських відносин” на період 2004-2006 рр. та “Новий інструмент розвитку сусідських стосунків” після 2006р. (див. табл.
3) * Наведений перелік програм є індикативним і ґрунтується на програмах ІНТЕРРЕГ для нинішніх та майбутніх країн-членів, а також перспективних програмах транскордонного співробітництва ФАРЕ на зовнішніх кордонах розширеного Союзу. Програми Сусідства охоплюють основні групи країн – сусідів ЄС. Зауважимо, що із 24 програм Україна братиме участь у чотирьох [6].
Висновки Таким чином, політика єдиного внутрішнього ринку, зовнішньоторговельна політика й міжнародна торгова політика Європейського Союзу органічно пов’язані між собою. Вони мають різні механізми реалізації, але єдину мету – забезпечити підтримку та подальший розвиток конкурентних переваг виробників ЄС. Створення основ єдиного внутрішнього ринку ЄС має велике значення для розвитку комунітарної конкурентної політики, оскільки
було ліквідовано останні перешкоди на шляху вільного руху товарів між країнами ЄС, практично уніфіковано технічні вимоги для продукції, сформовано загальні спільні засади урядових закупівель. Зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу спрямована на лібералізацію експорту й імпорту, поступове зменшення тарифу та усунення нетарифних заходів, що стримують міжнародний обмін. Одночасно зовнішньоторговельна політика
ЄС зберігає достатньо високий рівень захисту окремих “чутливих” секторів і сфер внутрішнього ринку ЄС через митні та нетарифні обмеження, які доповнюються спеціальною галузевою комунітарною конкурентною політикою. Основними засадами міжнародної торговельної політики ЄС на сучасному етапі є гарантування подальшої лібералізації торгівлі та доступу на ринки, створюючи тим самим кращі умови для конкурентоспроможності, звертання більшої уваги до проблем, якими переймається
громадськість охорона здоров’я, захист довкілля, соціальні питання. Серед пріоритетних механізмів реалізації цілей ЄС у сфері міжнародної торговельної політики називаються: постійна робота з партнерами, підтримка з боку Європейського Парламенту і широкої громадськості. Список використаної літератури 1.Міжнародні організації: Навчальний посібник / За редакцією Ю.Г. Козака, В.
В. Ковалевського. – Київ: ЦУА, 2003. – 288 с. 2.Циганкова Т.М Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – Вид. 2-е, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 3.Фомичев В. И. Международная торговля. – М.: Экономика, 1998. – 438с. 4.Світові новини торгівлі. Вип. 2, 2002р.
5.Устинов И.Н. Мировая торговля: Статистико-аналит. справочник. – М.: Экономика, 2000. – 254 с. 6.Шнирков О. Політика Європейського Союзу у сфері міжнародної торгівлі: особливості сучасного етапу. Економічний Часопис-XXI №5’2004, www.soskin.info