Зміст
Поняття підприємницького права і підприємницької діяльності
Місце підприємницького права у галузі права
Підприємницьке законодавство
Список використаної літератури
1. Поняття підприємницького права і підприємницької діяльності
Підприємницька діяльність не можлива без знання підприємницького права. Незважаючи на недосконалість, і значну складність засвоєння правової бази підприємництва, без її знання не можна обійтись у сфері підприємництва.
Визначення поняття підприємництва має важливе не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки значна частина норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, враховуючи ті, що регламентують санкції за порушення законодавство про підприємництво.
Легальне визначення поняття “підприємництво” сформульовано у ст 1
Закону України “Про підприємництво”: підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.
Наукові визначення поняття “підприємництво” містяться як в економічній, так і в юридичній літературі, і почасти вони мають істотні розбіжності. Так, вважається, що підприємництво — це діяльність, спрямована на максимізацію прибутку, зміст якої полягає в задоволенні його шляхом продажу продуктів і послуг як товару. Схожим з наведеним є визначення підприємницької діяльності, що ставить за мету одержання прибутку за рахунок залучення власних коштів, або опосередкованої участі у такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу. Під підприємництвом також розуміють діяльність, яка здійснюється приватними особами, підприємствами та організаціями щодо виробництва, надання послуг, надбання та продажу товарів у обмін на інші товари або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств та організацій. Недоліком деяких визначень є те, що в них, в основному, цитується законодавче визначення поняття підприємництва з усіма його недоліками, за рахунок ознаки спрямованості на одержання громадянами особистого доходу. Незважаючи на відмінність визначень всі вони зазначають правомірність, систематичність, спрямованість на одержання прибутку, ризиковий характер підприємницької діяльності. До наукового визначення “підприємницька діяльність” необхідно проаналізувати такі суттєві аспекти:
Ознаки підприємницької діяльності:
Її родову належність та видову диференціацію;
Особливості характеристик суб’єктів цієї діяльності.
У розробці наукового визначення цього поняття не можна орієнтуватись тільки на існуючу законодавчу дефініцію, а необхідно формувати перспективну модель. Наукове визначення має врахувати не тільки законодавчо закріплене визначення, а й оцінювати адекватність легального поняття існуючим правовим відносинам
2 Місце підприємницького права у системі права
Формування і розвиток підприємницького права та законодавства про підприємництво ставить проблему виявлення природи і місцезнаходження цього утворення у системі права і законодавства України. Немає єдності у розумінні суттєвості підприємницького права. Можна виділити дві основні позиції з цього питання, що існують в науці. Одна з них може бути визначена стисло таким чином:
Підприємницьке право — самостійна галузь права. Основні положення цієї точки зору такі:
Підприємницьке право — це господарське право ринкової економіки, що визначає порядок ведення підприємницької діяльності, та регулює відносини, пов’язані з її здійсненням;
Підприємницьке право як галузь права характеризується своїми принципами, предметом, суб’єктами і методами регулювання;
Підприємницьке право має чотири значення: галузь права, галузь законодавства, наукова дисципліна, предмет викладання (навчальна дисципліна);
Підприємницьке право регулює відносини як по горизонталі, так і по вертикалі.
Подібно до цієї позиції є визнання підприємницького права самостійною галуззю права, тобто сукупністю норм, які регулюють підприємницькі відносини, тісно з ними пов’язані інші, у тому числі некомерційні відносини, а також відносини щодо державного регулювання господарювання з метою забезпечення інтересів держави і суспільства. Перевагою позиції розуміння підприємницького права як самостійної галузі права є її цілісність і комплексність підходу (розуміння підприємницького права не тільки як галузі права, а й в інших важливих значеннях, зокрема як галузі законодавства). Створення правових умов для розвитку підприємництва, чітке і всебічне визначення в законодавстві підприємницької діяльності, поєднання приватних і публічних інтересів може бути значною мірою досягнуто в комплексному кодифікованому законодавчому акті, що має бути визначальним в галузі законодавства про підприємництво.
Важко визнати підприємницьке право виключно приватним, оскільки воно містить публічно-правові норми. Воно поєднує. Нерозривно пов’язані приватні і публічно-правові (зокрема, адміністративно-правові) норми. Без публічних норм не можуть бути реалізовані приватні норми і задоволені приватні інтереси. Також слід враховувати думку, що підприємницьке право є найважливішою складовою частиною господарського права, яке створює законодавчу основу функціонування підприємців та розвитку підприємництва.
Держава сприяє розвиткові відносин у сфері підприємництва шляхом державного регулювання підприємницької діяльності. Тому в регулюванні відносин у сфері підприємництва визначне місце посідають норми публічного права (у тому числі норми адміністративного, фінансового права) що встановлюють адміністративно-правові методи.
Підприємницьке право відрізняється від інших тим, що це комплексна галузь, в якій узгоджуються норми різноманітних галузей права з метою їх спільного застосування у сфері підприємництва. Формування і поява такої комплексної галузі є одним з проявів найважливішої тенденції, що посилюється в розвитку права, утворення численних підрозділів комплексного характеру. Це свідчить про те, що в сучасних умовах нарівні із традиційно галузевим регулюванням діє комплексне регулювання суспільних відносин. Іншими словами, відокремлення підприємницького права як правової спільності спричинене своєрідністю функцій, що здійснюються цією ланкою правової системи. Підприємницьке право слід вважати галуззю вторинної структури, яку не можуть характеризувати ті системотворні ознаки, що властиві первинній структурі (традиційному поділу на галузі права), а саме єдиний предмет і метод регулювання. Так, підприємницьке право регулює два види різнорідних відносин, деякі з них складаються сфері державного регулювання підприємницької діяльності, забезпечення реалізації права на цю діяльність державними органами (у сфері управління), а інші — у сфері товарно-грошових відносин щодо реалізації права на підприємницьку діяльність її суб’єктами.
Розглядаючи питання про місце підприємницького права в системі права, не можна не торкнутися питання про співвідношення підприємницького права і цивільного права. У звичайному вигляді співвідношення норм цивільного права (як традиційної галузі) і підприємницького права (як комплексної структури) можна охарактеризувати як співвідношення звичайного і специфічного. У підприємницькому праві є низка специфічних норм, що виходять за межі цивільного права ( наприклад, норми, що регулюють державну реєстрацію, ліцензування підприємницької діяльності), оскільки традиційно галузеве регулювання цивільного права розраховане на облік особливостей майнових відносин, але не може враховувати специфіку реалізації підприємницької діяльності у сфері управління. Однак ці самі норми органічно входять у підприємницьке право як комплексне утворення, оскільки воно здійснює регулювання не тільки майнових, а й управлінських відносин у сфері підприємництва.
Норми підприємницького права неоднорідні, але єдине цільове спрямування формує їх в єдину правову спільність, відокремлену сукупність правових норм. Отже, підприємницьке право як галузь права — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність.
Підприємницьке право як галузь науки — це сукупність наукових знань про підприємницьке право, підприємницьке законодавство, та практику його застосування.
3. Підприємницьке законодавство.
У літературі визначилася позиція визнання законодавства про підприємництво самостійною галуззю законодавства. Інколи його узагальнено характеризують як самостійний масив правових норм, що регулюють відносини між особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, або з їх участю.
Підприємницьке законодавство як галузь законодавства — це сукупність нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в сфері підприємництва. Ці нормативні акти містять норми, категорії та інститути декількох галузей права, що регулюють різноманітні за характером відносини.
У підприємницькому законодавстві як самостійній галузі законодавства України можна виділити три блоки нормативно-правових актів:
Конституція України, що містить норми про підприємництво;
Блок спеціальних нормативних актів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, основним із яких є Закон України “Про підприємництво”;
Нормативно-правові акти, що містять окремі норми або їх сукупність, які регулюють підприємництво ( наприклад, Цивільний Кодекс України).
Підприємницьке законодавство України складають регулюючі підприємство закони, декрети та постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у тому числі тих державних органів, що здійснюють державне регулювання підприємництва, контроль і нагляд за ним. Найбільшу значимість мають законодавчі акти.
Серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, слід назвати Закони України “ Про підприємництво” від 07.02.91 р., “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р., “Про господарські товариства” від 19.09.91 р., “ Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18.02.92 р. та інші. Нарівні з ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сфері підприємництва, а й стосуються цих відносин. Наприклад, це закони України “Про власність”, “ Про аудиторську діяльність” та інші.
Значну роль у регулюванні підприємницької діяльності відіграють також підзаконні акти. У їх числі — Укази Президента України, або ж низка важливих нормативних актів, що регулюють підприємництво Указами Президента була затверджена ( положення).
Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо положення, затверджені постановами уряду України. Серед них Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. також Постанова Кабінету Міністрів України “Про упорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” від 31.12.92 р.
Великий масив становлять відомчі нормативні акти, у тому числі Міністерства економіки України (особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, де прийнято десятки відомчих актів), Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Ліцензійної палати тощо.
Також мають право на існування 🙂 локальні нормативні акти, що роздробляються і приймаються безпосередньо суб’єктами підприємницької діяльності з метою її саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб’єкта в цілому (наприклад, статут), його окремих структурних частин або відокремлених підрозділів (наприклад, Положення про філію, представництво), або встановлювати режим комерційної таємниці тощо. Нарівні з нормативними актами за останні декілька років клалася судово-арбітражна практика застосування законодавства.
Незважаючи на швидкий і в цілому прогресивний розвиток законодавства про підприємництво, існує безліч відносин у сфері підприємництва, що зовсім не врегульовані законом, або його регулятивний вплив є надзвичайно слабким через безліч підзаконних нормативних актів, що знижую ефективність правового впливу на підприємницьку діяльність.
Одним з напрямів удосконалення законодавства про підприємництво є забезпечення верховенства закону, в тому числі підвищення ролі закону в регулюванні відносин у сфері підприємництва, їх пряма реалізація або конкретизація в підзаконних нормативних актах, виключення довільного тлумачення тощо. Підприємницький кодекс як комплексний міжгалузевий нормативний акт необхідний для спільного і погодженого використання різнорідних норм у сфері підприємництва з метою належної реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність.
Правові норми класифікують за різними ознаками. За функціональною роллю в механізмі правового регулювання розрізняють первинні правові норми і норми — правила поведінки. До первинних правових норм можна віднести такі, що мають узагальнений характер, вирізняються найбільш високою формою абстрагування, шляхом яких визначаються мета, завдання, принципи, межі, напрямки правового регулювання, закріплюються правові категорії і поняття.
Норми правила поведінки норми безпосереднього врегулювання відносин у сфері підприємництва, що визначають права і обов’язки суб’єктів, умови і міру їх реалізації, види санкцій, застосовуваних до правопорушників. У таких нормах знаходять свій розвиток, деталізацію і конкретизацію первинні правові норми. Норми правила поведінки поділяються на регулятивні й охоронні.
За ступенем узагальнення норми підприємницького права поділяються на загальні, і спеціальні. Також розрізняють матеріальні і процесуальні ( процедурні) норми. За методом правового регулювання виділяють імперативні, диспозитивні і заохочувальні норми. Імперативні це обов’язкові норми, що не допускають відступів, а диспозитивні надають змогу суб’єктам в установлених законодавством межах регулювати відносини на свій розсуд. А заохочувальні норми практично відсутні.
За формою висловленого в них припису (характеру регулятивного впливу) норми законодавство про підприємництво поділяються на уповноважуючи, зобов’язувальні, і заборонні. Вони регулюють відносини або шляхом надання прав, або покладання обов’язків, або заборони певної поведінки і позначення відповідальності за її порушення.
Створення належного і сприятливого правового середовища підприємництва є лише окремою складовою макросередовища підприємництва. Вона, на думку вчених, складається з економічних, правових, політичних, соціально-культурних, технологічних, фізичних ( або географічних) умов підприємницької діяльності. Підприємницьке середовище це суспільно-економічна ситуація, що включає ступінь економічної свободи, наявність підприємницького корпусу, домінування ринкового типу економічних зв’язків. Правова сфера це “правила гри”, що суспільство використовує для професійного функціонування підприємця, тобто це закони і підзаконні акти, що регулюють ділову активність основних суб’єктів економічного процесу, і відносини, які підприємець змушений встановлювати і розвивати для досягнення ефективних результатів своєї діяльності.
Список використаної літератури:
Бобров В.Я. Основи ринкової економіки — К: Либідь, 1995
ДзюбикС., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Основи, 1994
Саніахметова Н.О. Підприємницьке право.-О.: А.С.К., 2001