Поняття та ознаки юридичної особи, її види та державна реєстрація

Курсова робота
з дисципліни: Цивільнеправо України
на тему: Поняттята ознаки юридичної особи, її види та державнареєстрація

ЗМІСТ
Вступ
Глава1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ
1.1Поняттяюридичної особи
1.2Ознакиюридичної особи
1.3Видиюридичних осіб
1.4Порядоквиникнення і припинення юридичних осіб
Глава2. ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА
2.1Класифікація юридичних осіб
2.2Господарські товариства
2.3Командне товариство
2.4Повне товариство
2.5Акціонерне товариство
2.6Виробничий кооператив
Глава3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИРИДИЧНИХ ОСІБ
3.1Державна реєстрація юридичних осіб
Висновок
Списоквикористаної літератури

ВСТУП
Дана курсова робота розкриває тему «Поняттята ознаки юридичної особи, її види та державна реєстрація».
Сучасне суспільне життя не можна уявитибез таких учасників відносин, як юридичні особи.
Поняття юридичної особибуло нам відомо ще з давніших часів від римлян, де було помічено, що в деякихвипадках носіями приватного права можуть бути не тільки фізичні особи, а йдеякі об’єднання, корпорації тощо. В Законах XIIтаблицьзгадувались різного роду корпорації, колегії релігійного характеру, що моглибути власниками певного майна. Кількість таких корпорацій зростала. Проте дляширокого розвитку цієї правової структури в Римі ще не було належнихсоціально-економічних умов. Не було й терміна «юридична особа», хочасаме це поняття застосовувалося і використовувалося в обороті досить часто.Римському праву ми зобов’язані тим, що правові системи Європи успадкували йогоі міцно закріпили в своєму обороті, хоча в господарському житті Риму юридичніособи значної ролі не відігравали навіть в пору розквіту торгівлі й господарства.
Метою даної курсовоїроботи є визначення та розкриття поняття юридичної особи на сучасному етапірозвитку, та розкриття суті державної реєстрації юридичної особи.
Поняттю та класифікаціїюридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності приділяється багатоуваги, наприклад такі автори, як Є.О. Харитонов, Ю.О. Заіка, І А. Бірюков, О.В.Дзера та інші.
Основні питання ярозглядала по окремим главам.
В першій главі ярозкрила поняття, ознаки та види юридичної особи. А також порядок виникнення таприпинення юридичних осіб.
Наслідком тривалого ідосить важкого розвитку ідеї юридичної особи було визнання класичним правомпевних ознак цього суб’єкта права: 1) в галузі приватноправових відносинкорпорації прирівнювались до фізичних осіб;
2) майно корпорації неє ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів; цевідособлена від її членів власність самої корпорації як особистогосуб’єктивного права;3) корпорація від власного імені має право вступати убудь-які приватно-правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами.Ці відносини здійснюються через фізичних осіб.
На цьому створенняправової фігури юридичної особи не завершилося.
І на сьогоднішній деньбагато вчених приділяють увагу розвитку та становленню юридичної особи.
В другій главі ярозкрила класифікацію юридичних осіб, які класифікуються на господарські,акціонерні, командні, повні товариства та виробничий кооператив.
Товариства поділяютьсяна підприємницькі та непідприємницькі. Товариства, які здійснюютьпідприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного йогорозподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лишеяк господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариствоз обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничікооперативи.
Непідприємницькимитовариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для йогонаступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (виробничікооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть нарівні із своєюосновною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше невстановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони булистворені, та сприяє її досягненню.
В четвертій главі ярозглянула послідовність державної реєстрації юридичної особи. Державнареєстрація є невід’ємною ознакою юридичної особи, оскільки лише з цього моментувона набуває статусу юридичної особи.
Для написання курсовоїроботи я використала наукову, навчальну літературу, а також періодичні видання.
Дана курсова роботаскладається з вступу, трьох глав, висновку та списку використаної літератури.
юридичнийтовариство виробничий кооператив

Глава1. ЗАГАЛЬНІПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ
1.1 Поняття юридичної особи
Суб’єктами цивільнихправовідносин поряд з громадянами є також юридичні особи. Хоча юридичні особице не громадяни, але в їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичніособи. Об’єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь спільноїмети. Кожна фізична особа, вступаючи до об’єднання, передає йому частину своїхправ і обов’язків, в результаті чого об’єднання, яке бере на себе ці права іобов’язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створенняюридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація буланалежним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджуєтьсязацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб [8, с. 77].
Існує кілька тлумаченьфеномена юридичної особи, які зводяться до трьох головних. Це: а) тлумаченняюридичної особи як штучного утворення;
б) невизнання юридичноїособи як суб’єкта цивільних прав;
в) визнання юридичноїособи як повноцінного суб’єкта цивільних прав.
Прихильники тлумачення юридичноїособи як штучного утворення стверджують, що суб’єктом цивільного права можебути лише фізична особа, а правосуб’єктність організацій являє собою імітаціюправового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливістьвиникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їхдумку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щобвідокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надаєпріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадськихоб’єднань.
Теорія невизначенняюридичної особи як суб’єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, щокінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключнафізичні особи, а тому немає підстав визнавати об’єднання громадян — юридичнуособу — суб’єктом цивільних прав.
Тлумачення визнання юридичноїособи як повноцінного суб’єкта (теорія реальності).
Теорія визнання юридичноїособи як повноцінного суб’єкта цивільних прав акцентує увагу на тому, щофізичні особи в залежності від обставин і власного волевиявлення можуть діятияк ізольовано, так і спільно. Об’єднуються вони між собою тоді, коли у нихвиникають спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи істворюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатомрозвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за-потрібненадавати можливість об’єднанням громадян виступати суб’єктами цивільних правовідносин.Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів.Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об’єднаньлюдей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб;а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функційюридичних осіб.
Юридичними особамивизнаються організації, які мають у власності, повному господарському віданніабо оперативному управлінні відокремлене майно, можуть від свого імені набуватимайнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами івідповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді [9, с.60].
1.2Ознаки юридичної особи
Юридичною особою єорганізація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80ЦК).
Виходячи з цьоговизначення, можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:
1. Організаційнаєдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати якєдине ціле, мати органи управління та інші індивідуальні ознаки.
Однією з індивідуальних ознак єнайменування юридичної особи. Воно має містити вказівку на їїорганізаційно-правову форму або на характер її діяльності. Вказівку наорганізаційно-правову форму повинно містити найменування товариства, а вказівкуна характер діяльності юридичної особи — найменування установи. Юридична особаможе мати, крім повного, ще й скорочене найменування. Якщо юридична особавиникла як підприємницьке товариство, вона повинна мати фірмове найменування.Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах івноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
Про організаційнуєдність свідчить також, наявність місця знаходження юридичної особи, якевизначається місцем її державної реєстрації і зазначається в її установчихдокументах. Так, якщо юридична особа зареєстрована в м. Києві, то їїзнаходження буде м. Київ в існуючих адміністративних межах. Конкретна адресаюридичної особи може зазначатись в її статуті або установчому договорі.Конкретне місце знаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актіворганів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконаннязобов’язань тощо.
2. Майновавідокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, якеможе належати їй на прав власності або законного володіння. Необхідністьвідокремлення майна створює матеріальну базу незалежного існування юридичноїособи. Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності,а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції; культурно-освітнядіяльність; діяльність, спрямована на досягнення творчих результатів, тощо.
Про майновувідокремленість йдеться у ст. 96 ЦК, в якій зазначено, що учасник (засновник)юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особане відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків,передбачених законами та установчими документами.
3. Участь у цивільномуобігу від власного імені. Кожна юридична особа, маючи індивідуальненайменування, може діяти лише від свого імені: від свого імені вона набуваємайнові і особисті немайнові права, несе обов’язки вступає в різноманітніцивільно-правові відносини з іншими суб’єктами цивільного права. Від іменіюридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від іменіюридичної особи на підставі довіреності — діяти як представники.
4. Здатність бутипозивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді. Порядокрозгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюєтьсяцивільно-процесуальним правом.
Всі перелічені ознаки юридичної особитісно пов’язані між собою і повинні розглядатися в сукупності, взаємодіїфункціональної діяльності юридичної особи [9, с.23].
1.3Види юридичних осіб
Поділ юридичних осіб навиди може проводитися за різними підставами. Так, юридичні особи можнакласифікувати залежно від:
• порядку утворення — наособи публічного та приватного права.
Юридичні особипублічного права створюються на підставі розпорядчих актів відповідних органівдержавної влади або органу місцевого самоврядування для здійснення спеціальнихфункцій (міністерства, відомства, органи забезпечення правопорядку, державнінавчальні заклади тощо). Юридичні особи приватного права створюються саме дляучасті в цивільному обігу для досягнення мети, яка має приватний характер;
• підстав фінансування —на госпрозрахункові та бюджетні. Перші здійснюють свою діяльність на засадахсамоокупності, другі — фінансуються державою;
•організаційно-правової форми — на господарськітовариства, установи, об’єднання громадян, об’єднання юридичних осіб тощо;
•мети створення і діяльності — на комерційні йнекомерційні юридичні особи. До комерційних юридичних осіб належать ті, яківиникають заради досягнення прибутку. Це головна мета їх діяльності. Такимиособами є господарські товариства, виробничі кооперативи, державні підприємства[9, с.98].
Некомерційні юридичніособи створюються насамперед для задоволення певних потребгромадян (наприклад, у житлі тощо) і покликані виконувати управлінські,освітянські, культурно-пропагандистські та інші невиробничі функції (громадській релігійні організації, їх об’єднання, благодійні та інші фонди);
— виду права власності — на державні та комунальні, приватні та ті, які засновані на спільній власностіюридичних та фізичних осіб і юридичних осіб та громадян іншої держави;
— складу засновників — наюридичні особи, засновниками яких можуть виступати виключно юридичні особи,тільки держава та будь-які суб’єкти права;
— обсягу прав юридичноїособи на майно, яке вона використовує — на юридичні особи, які володіють майномна праві власності, на праві оперативного управління (державні підприємства)або на праві господарського відання [11, с.44].
1.4Порядок виникнення і припинення юридичних осіб
Створення юридичної особи. Юридичніособи створюються в порядку, встановленому законом. Залежно від характеруучасті державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способиутворення юридичної особи:
• розпорядчий;
• нормативно-явочний;
• дозвільний;
• договірний.
Розпорядчий порядок утворенняюридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створенняюридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади абомісцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права — власник абоуповноважена ним особа.
Нормативно-явочний(реєстраційний) порядок передбачає наявністьнормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення тадіяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому актівимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, ідержавний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникаютьнедержавні юридичні особи.
Дозвільний порядок створенняюридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідногооргану чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).
Договірний порядок створенняюридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладеннядоговору між її засновниками. У такому порядку виникають різні господарськіасоціації, концерни та інші об’єднання підприємств.
Незалежно від порядкуутворення всі юридичні особи повинні мати установчі документи: розпорядчий акт,статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.
Стадію розробки і затвердженняустановчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичноїособи. Після неї настає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свійпочаток із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державнуреєстрацію юридичної особи.
Державна реєстраціяюридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчомукомітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районнійу містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходженняюридичної особи [7, с.63].
Державна реєстраціяпередбачає:
• перевіркукомплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані вреєстраційній картці;
• внесення відомостейпро юридичну особу до Єдиного державного реєстру;
• оформлення і видачусвідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
Строк державноїреєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належнооформлених документів.
Юридичній особівидається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить:
• найменуванняюридичної особи;
• ідентифікаційний кодЄдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
• місцезнаходженняюридичної особи;
• місце і датупроведення державної реєстрації;
• відомості продержавного реєстратора [12, с.32-33].
Припинення юридичноїособи. Припинення існування юридичної особи відбуваєтьсяшляхом реорганізації або ліквідації.
Реорганізація можездійснюватися в таких формах:
• злиття;
• приєднання;
• поділ;
• виділ;
• перетворення.
При злитті дві абобільше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов’язкикожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.
При приєднанні однаюридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять доіншої юридичної особи.
При поділі юридичноїособи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нових юридичнихосіб, які виникли на її базі.
При виділі юридичнаособа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виокремлюється іпочинає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університетувиокремлюється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу —інституту).
При перетворенні відбуваєтьсязміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгоспперетворено на акціонерне товариство).
Ліквідація юридичноїособи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майноліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб’єктів.
Ліквідація юридичноїособи може бути добровільною і примусовою. Добровільна ліквідація може матимісце за рішенням засновників, у разі закінчення строку, на який створюваласяюридична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінченобудівництво мосту) тощо.
Підставами примусовоїліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичноїособи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів простворення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбаченізаконодавчими актами, або здійснює діяльність, заборонену законом.
У разі ліквідаціїплатоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такійчерговості:
1) у першу чергу —вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’яабо смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу — вимогипрацівників, пов’язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату завикористання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю — вимогищодо податків, зборів (обов’язкових платежів);
4) у четверту — всі інші вимоги [12, с.44].

Глава 2. ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА
2.1 Класифікація юридичних осіб
Класифікація юридичнихосіб може проводитися за різними підставами.
Зокрема, юридичні особиподіляють:
1) Залежно від видуправа власності — на:
а) державні ікомунальні юридичні особи — ті, що засновані на державній або комунальнійформах власності.
До державної власностівіднесена загальнодержавна власність. Суб’єктом права загальнодержавної власностіє держава Україна (ст. 324ЦК, ст.326 ЦК).
Комунальна власністьскладається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об’єднанігромадяни за місцем проживання (ст. 327 ЦК).
б) приватні юридичніособи — ті, що засновані на приватній власності. Об’єктом права приватноївласності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325ЦК);
в) юридичні особи, щозасновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України,юридичних осіб і громадян інших держав (ст.355 ЦК).
2) Залежно від метистворення і діяльності — на:
а) комерційні юридичніособи;
б) некомерційні юридичніособи.
Юридичні особи, що не єкомерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійнихорганізацій, споживчих кооперативів, благодійних та інших фондів, що фінансуютьсявласниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.
Юридичні особи, що єкомерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничихкооперативів, а також у формі об’єднань зазначених юридичних осіб.
3) Залежно від підставфінансування — на:
а) госпрозрахункові юридичніособи;
б) бюджетні юридичніособи.
Госпрозрахунковимиюридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони призаснуванні отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання,а, відтак, хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бутивласниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майнаюридичної особи та інших осіб.
Бюджетні — отримуютькожен рік від держави кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичніособи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користуєтьсяправами розпорядника кредитів. Майно належить таким юридичним особам на правіоперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатисякомерційною діяльністю.
4)Залежно від функцій — на:
а) господарюючі юридичніособи — такі, що виконують завдання із виробництва продукції, виконання робіттощо;
б) негосподарюючі юридичніособи, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітнігромадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слідзазначити, що деякі негосподарюючі організації та об’єднання можуть мати усвоєму складі господарюючих юридичних осіб (які, наприклад, випускаютьпродукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказанихорганізацій).
5) Залежно від кількостізасновників — на:
а) унітарні юридичніособи. Це юридичні особи, що виникають внаслідок волевиявлення одного власника;
б) юридичні особи, створенікількома засновниками — господарські товариства, об’єднання підприємств,громадян тощо.
6) За типомправосуб’єктності та функціями — на:
а) юридичні особипублічного права — створені для виконання функцій публічної влади — управління,забезпечення публічного правопорядку тощо;
б) юридичні особиприватного права — створені для досягнення мети, яка має приватний характер,для отримання прибутку та задоволення інших потреб їхніх засновників.
8) Залежно відорганізаційно-правової форми — на:
а) господарськітовариства;
б) установи;
в) об’єднання громадян;
г) об ‘єднанняюридичних осіб тощо [13, с.131].
2.2 Господарські товариства
Господарські товаристває юридичними особами приватного права і разом з виробничими кооперативамистановлять групу підприємницьких товариств. Поняття господарського товариствазакріплене у ст. 113 ЦК, відповідно до якої господарським товариством єюридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки міжучасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку відпідприємницької діяльності та наступного його розподілу між учасниками.
Господарські товаристваподіляються на такі види:
1) повне товариство;
2) командитнетовариство;
3) товариство зобмеженою відповідальністю;
4) товариствододатковою відповідальністю;
5) акціонерне товариство.
Учасником господарськоготовариства може бути фізична або юридична особа. За винятком повного ікомандитного товариств, учасником (засновником) господарського товариства можебути одна особа.
Установчими документамиповногоі командитного товариства є засновницький договір, а інших видів господарськоготовариства — статут. Відповідно до ст. 88 ЦК и установчих документах господарськоготовариства повинно бути вказано: 1) найменування юридичної особи; 2) їїмісцезнаходження; 3) адреса; 4) органи управління товариством; 5) компетенціяорганів управління товариством і порядок прийняття ними рішень; 6) порядоквступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змістустатуту не встановлені ЦК або іншим законом. Для кожного виду господарськоготовариства законодавство передбачає спеціальні додаткові вимоги щодо змістуустановчих документів [9, с.31].
2.3 Командне товариство
Командитне товариствомає багато спільних рис з повним товариством, у зв’язку з чим, до ньогозастосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановленозаконом. Характерною особливістю командитного товариства є наявність двох видівучасників товариства:
1) повні учасники;
2) вкладники.
Таким чином, командитнимтовариством є товариство до складу якого входять повні учасники (учасник) івкладники (вкладник) [4, с.12].
Повні учасникиздійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несутьдодаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства усімсвоїм майном. Управління товариством здійснюється виключно повними учасниками упорядку, визначеному законом і засновницьким договором (меморандумом). Правовийстатус повних учасників командного товариства встановлюються положеннями ЦК проучасників повного товариства.
Вкладники несуть ризикзбитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених нимивкладів та не беруть участі в діяльності товариства. У командному товаристві можебути один чи кілька вкладників (ч. 1 ст. 133 ЦК). Командне товариствостворюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усімаповними учасниками. Засновницький договір командного товариства повинен міститиокрім загальних відомостей, передбачених ст. 88 ЦК для товариств, також,відомості про: 1) розмір та склад складеного капіталу товариства; 2) розмір тапорядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; 3)сукупний розмір вкладів вкладників.[10, с.31].
2.4 Повне товариство
Повним єтовариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюютьпідприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову(субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном, що їмналежить.
Установчим документом сучасногоповного товариства є засновницький договір, який підписується усіма йогоучасниками і повинен містити, крім загальних відомостей, відомості про розмірта склад складеною капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожногоз учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки внесення учасникамивкладів.
Для учасників повноготовариства характерні довірчі відносини, оскільки кожен з них може впливати наведення справ. Управління діяльністю повного товариства здійснюється заспільною згодою всіх учасників [8, с.46].

2.5 Акціонернетовариство
Відповідно до ст. 152ЦК акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначенукількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерні товариства створюютьсяз метою швидкого накопичення коштів, необхідних для здійснення господарськоїдіяльності. Для цього товариство випускає в обіг цінні папери — акції, з коштіввід продажу яких і створюється статутний капітал акціонерного товариства.
Засновниками акціонерноготовариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Новелою ЦК є визнаннядоговору про заснування акціонерного товариства внутрішнім актом товариства.Відповідно до ст. 154 ЦК єдиним установчим документом акціонерного товариства єйого статут. Статут акціонерного товариства має містити відомості, які єзагальними для усіх товариств (вони передбачені ст. 88 ЦК), а також відомостіпро: 1) розмір статутного капіталу; 2) умови про категорії акцій, щовипускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; 3) праваакціонерів; 4) склад і компетенцію органів управління товариством і порядокухвалення ними рішень та інші відомості, передбачені законом.
Акціонерне товариствопід час своєї діяльності може своїм рішенням у порядку, визначеномузаконодавством, збільшувати свій статутний фонд (після повної його сплати) тазменшувати його (не нижче встановленого законом рівня). Законодавство передбачаєтакож випадки примусового зменшення статутного фонду АТ. До виключноїкомпетенції загальних зборів акціонерів належить: 1) внесення змін до статутутовариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; 2) обраннячленів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та іншихорганів товариства; 3) затвердження річної фінансової звітності, розподілприбутку і збитків товариства; 4) рішення про ліквідацію товариства; 5) іншіповноваження, віднесені до виключної компетенції загальних зборів акціонерівстатутом товариства чи законом.
В акціонерномутоваристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яказдійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист правакціонерів товариства. Питання, віднесені статутом до виключної компетенціїнаглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органутовариства. Випадки обов’язкового створення в акціонерному товаристві наглядовоїради встановлюються законом.
Ліквідація АТвідбувається добровільно — за рішенням загальних зборів, або у примусовомупорядку — у випадках, передбачених законом. Зокрема, зменшення АТ статутногокапіталу до рівня, нижчого від встановленого законом розміру, має наслідком ліквідаціютовариства.
2.6 Виробничийкооператив
Виробничим кооперативомєдобровільне об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої абоіншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовійучасті та об’єднанні його членами майнових пайових внесків. Виробничийкооператив є юридичною особою приватного права. На відміну від господарськихтовариств, які утворюються шляхом об’єднання капіталів учасників, виробничийкооператив — це не лише об’єднання капіталів його учасників, а й об’єднання їхпраці. Установчим документом виробничого кооперативу є статут, щозатверджується загальними зборами його члені [6, с.23].
Вищим органом кооперативує загальні збори його членів. Склад, компетенція органів управління кооперативута порядок ухвалення ним рішень повинні бути зазначені у статуті виробничогокооперативу. Від імені виробничого кооперативу діють його виконавчі органи.
Майно, що є у власностівиробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статутукооперативу.
Прибуток виробничогокооперативу розподіляється між його членами відповідно до їх трудової участі,якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.
Член виробничогокооперативу має право на вихід із кооперативу. Уцьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне йогопаю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.
У разі ліквідаціївиробничого кооперативу в першу чергу задовольняються вимоги кредиторів, а темайно, що залишилося після задоволення цих вимог, розподіляється між членамикооперативу відповідно до їх трудової участі.[9, с.50].

Глава 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬЮРИДИЧНИХ ОСІБ
Стаття 96.Відповідальність юридичних осіб
1. Юридична особа самостійно відповідає засвоїми зобов’язаннями [1, ч.1 ст. 96].
Однією з ознакюридичної особи є можливість самостійно відповідати за своїми зобов’язаннями. Зможливістю відповідати за своїми зобов’язаннями усім належним їй майномпов’язана можливість визнання юридичної особи банкрутом у випадкунеплатоспроможності юридичної особи, тобто неможливості виконати своїзобов’язання перед кредиторами. Юридична особа відповідає як за цивільнізобов’язання, що виникли з договору, а також за заподіяння шкоди, в тому числіїї працівниками, так і за виконання податкових та інших зобов’язань [2, с.247].
2. Юридична особа відповідає за своїмизобов’язаннями усім належним їй майном [1, ч. 2 ст. 96].
Юридична особавідповідає за своїми зобов’язаннями всім належним їй майном, яке належить їй направі власності. Для деяких юридичних осіб встановлені винятки із цьогоправила. Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про свободу совісті тарелігійні організації» на майно культового призначення не може бутизвернено стягнення за претензіями кредитора. Якщо у юридичної особи майноперебуває тільки у користуванні на підставі договору оренди чи, наприклад,право користування передане як вклад до статутного капіталу товариства, на цемайно не може бути звернено стягнення за борги юридичної особи [2, с. 247].
3. Учасник (засновник) юридичної особи невідповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає зазобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановленихустановчими документами та законом [1, ч. 3 ст. 96].
Відповідальність юридичноїособи є самостійною. Тобто за загальним правилом учасники, акціонери, членицієї юридичної особи не відповідають за її обов’язки, а юридична особа невідповідає за обов’язки учасника, за винятком випадків, встановлених законом,зокрема:
— учасники повного такомандитного товариства солідарно несуть додаткову (субсидіарну)відповідальність за зобов’язаннями цих товариств (статті 119, 133 ЦК);
— учасники товариства здодатковою відповідальністю відповідають за його зобов’язаннями своїми внескамидо статутного капіталу, а при недостатності цих сум — додатково майном, щоналежить їм в однаковому для всіх учасників кратному розмірі щодо внескукожного учасника [2, ст. 151].
4. Особи, які створюютьюридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виниклидо її державної реєстрації [1, ч. 4 ст. 96].
Юридична особавідповідає за зобов’язаннями її учасників (засновників), що пов’язані з їїстворенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органомюридичної особи.
Юридична особавідповідає за зобов’язаннями її учасників (засновників), що пов’язані з їїстворенням, тільки у разі подальшого схвалення їхніх дій відповідним органомюридичної особи.
Особи, які створюютьюридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виниклидо її державної реєстрації, а юридична особа відповідає за зобов’язаннями їїучасників (засновників), що пов’язані з її створенням, лише у разі подальшогосхвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи. [2, с.127].
Стаття 89. Державнареєстрація юридичної особи
1. Юридична особа підлягає державнійреєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстраціївключаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення[1, ч.1 ст.89].
Державна реєстрація єневід’ємною ознакою юридичної особи, оскільки лише з цього моменту вона набуваєстатусу юридичної особи. Державна реєстрація юридичних осіб — це засвідченняфакту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення іншихреєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записівдо Єдиного державного реєстру [5, с.24].
Відповідно до ЗаконуУкраїни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців» реєструються всі види юридичних осіб незалежно від організаційно-правовоїформи, форми власності та підпорядкування. Особливості державної реєстраціїможуть бути встановлені іншими законами для об’єднань громадян (у тому числіпрофесійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної владита органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат,фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установта організацій. Але у будь-якому випадку вони набувають статусу юридичної особилише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 5зазначеного Закону державна реєстрація юридичних осіб — підприємців проводитьсядержавним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради містаобласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополідержавній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи. Для проведеннядержавної реєстрації подаються: реєстраційна картка, яка заповнюється машинодрукомабо від руки друкованими літерами. Установчі документи (установчий акт, статутабо засновницький договір, положення) юридичної особи повинні міститивідомості, передбачені законом. У разі коли законом встановлено вимоги щодореєстрації установчих документів, такі документи подаються з відміткою про їхреєстрацію в органі, визначеному законом. Крім установчих документів також подаютьсякопія рішення засновників або уповноваженого ними органу про створенняюридичної особи у випадках, передбачених законом; документ про підтвердженняреєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження(легалізований у встановленому порядку); документ, що засвідчує внесенняреєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи [2, с.144].
2. Порушення встановленого законом порядкустворення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону єпідставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова удержавній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається [1,ч. 2 ст.89].
Крім встановлених ч. 2ст. 89 ЦК підстав для відмови в реєстрації юридичних осіб (порушення порядкустворення або невідповідності її установчих документів) відповідно до ст. 27Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців», підставами для відмови у проведенні державної реєстраціїюридичної особи є: невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційнійкартці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, якізазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичноїособи; невідповідність установчих документів вимогам, встановленим ЗакономУкраїни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців» щодо оформлення документів, які подаються державномуреєстратору.
До порушень порядкустворення юридичної особи, який встановлено законом, Закон України «Продержавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»,зокрема, відносить: наявність обмежень на зайняття відповідних посад,встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органууправління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників(учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиномудержавному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками)юридичної особи або уповноваженою ними особою деяких юридичних дій, а самепроведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої єюридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення; наявність в Єдиномудержавному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, якамає намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи повногочи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування,або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування,перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відмова у проведеннідержавної реєстрації юридичної особи: з інших підстав не допускається.
За наявності підставдля підмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстраторзобов’язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів дляпроведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом зописом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення провідмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такоївідмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстраціїюридичної особи, відповідно до опису [2, с.179].
3. Відмова у державній реєстрації, а такожзволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду [1, ч.3 ст.89] .
Відмову в проведеннідержавної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в господарському суді,якщо засновниками юридичної особи є лише юридичні особи, чи у суді, якщозасновником є хоча 6 одна фізична особа [4, с.16].
4. До єдиного державного реєстру вносятьсявідомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування,місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, атакож інші відомості, встановлені законом[1, ч.4 ст.89].
В Єдиному державномуреєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи:
– повне найменування юридичної особи таскорочене у разі його наявності;
– ідентифікаційний код юридичної особи;форма власності; організаційно-правова форма;
– місцезнаходження юридичної особи;
– перелік засновників (учасників)юридичної особи, у тому числі ім’я, місце проживання, ідентифікаційний номерфізичної особи — платника податків, якщо засновник — фізична особа; найменування,місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник — юридична особа;основні види діяльності;
– прізвище, ім’я, по батькові осіб, якімають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, утому числі підписувати договори, ідентифікаційні номери фізичних осіб —платників податків;
– серія та номер свідоцтва про державнуреєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію;
– дані про установчі документи, дати таномери записів про внесення змін до них; підстави для відмови у проведеннідержавної реєстрації змін до установчих документів;
– дата та номер запису про скасуваннядержавної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;
– дані про відокремлені підрозділиюридичної особи;
– дата та номер запису про державнуреєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення;
– місцезнаходження реєстраційної справи;
– дата передачі реєстраційної справи до державноїархівної установи, адреса її знаходження.
Факт внесення доЄдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особизасвідчує свідоцтво про державну реєстрації документ встановленого зразка [2,с.122].
5. Зміни до установчихдокументів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їхдержавної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моментуповідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичніособи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державноїреєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуваннямцих змін.
Державній реєстраціїпідлягають також зміни до установчих документів. Для проведення державної реєстраціїзмін до установчих документів юридичної особи засновники (учасники) абоуповноважений ними орган, особи повинні подати особисто такі документи:заповнену реєстраційну картку на проведе державної реєстрації змін доустановчих документів юридичної особи; нотаріально посвідчену копію рішеннязасновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, якимзатверджено зміни до установчих документів; оригінал установчих документівюридичної особи відміткою про їх державну реєстрацію; два примірники змін доустанов документів юридичної особи та два примірники установчих документ новійредакції, або два примірники установчих документів у новій редакції документ,що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведе державної реєстраціїзмін до установчих документів. Внесення змін до у повних документів юридичноїособи оформляється окремим додатком викладенням установчих документів у новійредакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичноїособи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід’ємною частиноювідповідних установчих документів.[12, с.123].

ВИСНОВОК
Розглянувши кожнийрозділ в більш широкому аспекті, я зробила для себе такі висновки:
1. Юридична особа як досить складне засвоєю природою правове явище може розглядатися у багатьох аспектах. Юридичнаособа – це організація, яка має відокремлене майно, може від свого іменінабувати майнових та немайнових прав, нести цивільну відповідальність івиступати позивачем та відповідачем в суді.
2. Юридичні особи створюються в порядку,встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та їїзасновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:
• розпорядчий;
• нормативно-явочний;
• дозвільний;
• договірний.
3. Припинення існування юридичної особивідбувається шляхом реорганізації або ліквідації.
Реорганізація можездійснюватися в таких формах:
• злиття;
• приєднання;
• поділ;
• виділ;
• перетворення.
Ліквідація юридичноїособи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майноліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб’єктів.
4. Юридична особа самостійно відповідає засвоїми зобов’язаннями.
5. Юридична особа відповідає за своїмизобов’язаннями усім належним їй майном.
6. Учасник (засновник) юридичної особи невідповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає зазобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановленихустановчими документами та законом.
7. Особи, які створюють юридичну особу,несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державноїреєстрації.
8. Товариства поділяються на підприємницькіта непідприємницькі. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність зметою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькітовариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повнетовариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковоювідповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Непідприємницькимитовариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для йогонаступного розподілу між учасниками.

Список використаноїлітератури
1. Цивільний Кодекс України: Чиннезаконодавство зі змінами та допов. станом на 1 квіт. 2007р.:(відповідає офіц…текстові).- К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2007.
2. Цивільний Кодекс України:Науково-практичний коментар: у двох частинах/ За заг. ред. Я.М. Шевченка, Київ.– Концерн – Видавничий дім “Ін Юре”,ч.1, 2004.- 1043с.
3. Безбабік О. Поняття та правосуб’єктністьюридичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності// Юридичний журнал.Видавнича організація «ЮСТІНІАН», 2006р., №9(51) – С.9-11.
4. Блащук Т. Організаційно-правові формиюридичних осіб у сучасному цивільному праві// Підприємництво, господарство іправо. Науково-практичний господарсько-правовий журнал, 2005., № 8.- С.12-17.
5. Бондаренко Л. Цивільно-правовий аналіз юридичнихосіб публічного права// Юридична Україна. Вид. Юрінком Інтер2005., №3 –С.23-24.
6. Винар Л. Організаційно-правові форми юридичнихосіб заснованих державою// Підприємництво, господарство і право. Науково-практичнийгосподарсько-правовий журнал, 2005., №12- С.21-24.
7. Приватне право у Стародавньому Римі: Навчальний посібник/ За ред. Харитонова Є.О.- Одеса: АО БАХВА, 1996р.- 321с.
8. Українське цивільне право: Навчальнийпосібник/ Заіка Ю.О.- Київ: Видавництво “Істина”, 2005.- 438с.
9. Цивільне право України: Навч. посібник,видання 2-ге зі змінами/ За ред. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О.- Київ: Видавництво «Прецедент»2005.- 341с.
10. Цивільне право України: Підручник у двохкнигах, книга перша/ За ред. Дзери О.В., Кузнєцової Н.С.- Київ: Юрінком Інтер,2004.-234с.
11. Цивільне право України: Навчальнийпосібник/ За ред. Стефанчука Р.О – Київ: Видавництво «Прецедент»,2005.-213с.
12. Цивільне право України: Підручник,Видання 2-ге, перероблене і доповнене/ За ред. Харитонова Є.О., Старцева О.В. –Київ: Видавництво “Істина”, 2007.- 815с.
13. Цивільне та сімейне право України узапитаннях та відповідях: Підручник/ За ред. Харитонова Є.О., Калітенка О.М.,Зубара В.М. — Харків: Видавництво «Одіссей», 2002.- 489с.