Вступ
Порівнянняналежать до класичних тропів, так чи так систематизуючись та розглядаючись ще зантичних часів, а тому дослідники стилістики вважають їх уже цілком знаними ішукають інших секретів художнього мовлення. Вони існують, ці секрети – знайденіі на разі ще не знайдені, але свої незвідані секрети і глибини має йпорівняння. Якщо добре розібратися, то з’ясовується, що порівняння – не простотроп, а врешті-решт основа людського мислення з його асоціативністю і напрямкомвід знаного до незнаного. У термінах компаративної структури це шлях відоб’єкта до суб’єкта. Цей шлях порівняння пізнавального, гносеологічного, якимішло і йде людство, пізнаючи світ, повторює й порівняння художнє. Однак останнєслугує не так пізнанню суб’єкта, як глибшому й емоційнішому розкриттю йогосутності.
Позатим значний, усе зростаючий і всесвітній інтерес до метафори якось відсунувпорівняння на другий план. При всій вагомості метафори для мови і художньогомовлення таке відсунення видається несправедливим. Відому тезу про те, щометафора – це стягнене порівняння, можна переформулювати й так: метафорастановить собою порівняння, лише імпліцитне. Адже метафора – це переносзначення слова з одного предмета (явища, події, ознаки) на інший за їхсхожістю. Так само перенос за суміжністю предметів – метонімія. Вінвідбувається, коли людина так чи інакше зближує два предмети. І таке зближенняфактично є синонімом порівняння. Якраз порівняння і є психологічним механізмомбудь-якого переносу значення – і метафори, і метонімії. Семантичне зрушенняможе фіксуватися в стадії своєї реалізації – як можливість, як імовірність. У цьомувипадку називаються два предмети – і той, від якого значення береться, і той,на який воно переходить. Така ситуація дає класичну компаративну конструкцію –порівняння, про що і йде мова в моїй курсовій роботі. Коли ж семантична змінафіксується вже як результат, як закінчений процес, тоді маємо метафору абометонімію.
Отже,подальша розробка проблематики порівнянь в українській мові, зважаючи наскладність, розмаїтість та фундаментальну вагомість їх для мови в цілому іхудожнього мовлення зокрема, залишається нагальною потребою. У курсовій роботізроблено спробу розібратися в цій проблематиці, спираючись переважно натворчість Василя Симоненка. Порівняння Василя Симоненка в більшій чи меншіймірі використані в багатьох роботах, присвячених компаративним конструкціямукраїнської мови. Робота Г.Я. Довженко, насичена цікавим матеріалом,зосереджується навколо розмежування простого і складного речення ізсполучниковими порівняльними конструкціями. Змістовні спостереження дослідниці,стосовні стилістичної ролі порівнянь у творах Василя Симоненка, залишаютьсянеповними і статистично необробленими. Порівняння Василя Симоненка вимагаютьподальших студій самі по собі і водночас становлять собою лабораторію длядослідження порівняльних конструкцій української мови. Цим зумовленаактуальність нашої роботи.
Об’єктомдослідженняє художнє мовлення Василя Симоненка. Це зумовило звернення не тільки дохудожніх текстів письменника, а й до всього творчого доробку митця, до чорновихваріантів, до пов’язаної з темою образної творчості інших письменників, зокремадо вжитих ними порівнянь.
Предметдослідженнястановлятьпорівняння, компаративні конструкції Василя Симоненка.
Метоюмоєї роботи є аналіз порівняльних конструкції у творах В. Симоненка, що дає можливість всебічноі глибоко усвідомити наскільки мовні засоби дозволяють автору виразно змалюватиобрази персонажів, розкрити їх характери.
Розділ 1. Порівняння як спосіб пізнання дійсності
1.1 Порівняння як структурна одиниця мовної системи
Термін«порівняльна конструкція», значно обмежує розуміння порівняння якявища. Так, згідно зі змістом цього терміна, порівняннями не вважаються вищий інайвищий ступені порівняння прикметників та прислівників, порівняння-прикладкитощо, які, однак, на нашу думку, теж входять у систему структурних засобіввираження порівняння. Вищий і найвищий ступені порівняння ми кваліфікуємо якрізновид порівняльних конструкцій, оскільки у них суб’єктомпорівняння може виступати звичайний (вихідний) ступінь якості й властивостіякогось предмета, а об’єктом(по відношенню до нього) –вищий і найвищий ступені якості –різновиду цього ж або іншого предмета у ролі об’єктівпорівняння при спільній основі порівняння (колір, розмір, температура тощо),напр.: Ця мука біла,та біліша, а та найбіліша;асфальт твердий,бетон твердіший,граніт найтвердішийі т.д.
Такерозуміння термінів «порівняння» і «порівняльна конструкція»охоплює в українській мові й так звані ірреальні порівняння, зокрема ускладнопідрядних порівняльних реченнях. Основним засобом зв’язкув складнопідрядних порівняльних реченнях реального порівняння виступає сполучнеслово як, напр.: Яквихор, як бурястрашенна мчиться, трощить і ломить усе по своєму сліду,так весілля промчалосьЧіпчиним двором й наробилонетрохи шкоди у господарстві(Панас Мирний). Як засіб оформлення складнопідрядних речень із реальнимипорівняннями використовується також сполучник як,прислівникова семантика якого більшою чи меншою мірою нівелюється, набуваючипри цьому синонімічності із сполучниками мов, немовта відтінку ірреальності, напр.: Знов думки,як перед бурею птахи,неспокійно літають(Б.Лепкий). Засобами зв’язкуу складнопідрядних порівняльних реченнях ірреального порівняння виступаютьзвичайно сполучники мовби, начеб, неначеб,ніби, нібито, буцім, гейби і под., у яких формант бивказує на цілковиту ірреальність порівняння, напр.: Сніжок став політати,ніби Бахмач вбрав на свята білу сорочку (Б.Лепкий).Лексико-семантичне навантаження сполучників мов, немов,мовби, наче, неначе, начеб, неначеб, ніби, нібитов мовознавчій літературі трактується неоднозначно. Більшість сучаснихмовознавців вважає, що основне їх призначення –надавати виразам непевності, подібності, схожості, припущення при порівнянні.Від ірреально-порівняльних сполучників мовби, немовби,ніби, начеб, неначеб і под., на нашепереконання, слід відрізняти сполучники мов, немов, наче,неначе, які своїм значенням можуть наближатися як доірреальних, так і до реальних порівняльних сполучників. У тих випадках, колисполучники мов, немов, наче, неначеу порівняльних конструкціях можна замінити синонімічними ніби,начеб, вони, без сумніву, є ірреально-порівняльнимисполучниками, напр.: Рідко-рідко траплялось, що жоден братчик до ковша недоторкавсь, а проходив мимо, мов і не бачивнічого (П.Куліш) –порівняй:… жоденбратчик до ковша не доторкавсь, а проходив мимо, нібиі не бачив нічого.Якщо ж сполучники мов, немов, наче, неначеу порівняльних конструкціях можна замінити синонімічним як,то вони вже своїм лексико-семантичним значенням наближаються до реально-порівняльногосполучника як, хоч і виражаютьпри цьому ірреальне порівняння, напр.: Мов водопаду рев,мов битви гук кривавий, Так наші молотигриміли раз у раз…(І.Франко) – порівняй:Як водопаду рев, якбитви гук кривавий, Так наші молотигриміли раз у раз [2;225].
Занашими спостереженнями, основним структурним типом реальних і ірреальнихпорівнянь у сучасній українській мові є сполучникові порівняння, для вираженняяких спостережено вживання 21 сполучника, не враховуючи вузькодіалектних формтипу єк у текстах письменниківзахідноукраїнського регіону та стилістичного якоу П.Куліша, а саме: як(у ролі власне сполучника і сполучного слова), мов,мовби, немов, немовби, мовбито, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе,неначеб, неначебто, ніби, нібито, ніж, гей, гейби, буцім, буцімто, що. Найчастіше вживаними є конструкціїіз як та із мов, які простежуються в усіхопрацьованих текстах українських письменників різних часів і регіонів України.При цьому кількісно переважаючими у більшості текстів є конструкції із як. Лише окремі письменники (О.Кобилянська, І.Франко,П.Тичина, М.Стельмах та деякі інші) перевагу надають конструкціям із мов, що пояснюється, очевидно, перш завсе, індивідуальними уподобаннями у доборі синонімічних конструкцій із як та мов. Цим же, мабуть, пояснюється і вживання багатьмаписьменниками поряд із як та мов синонімічних конструкцій із немов, рідше – конструкцій із мовби, немовби тощо. Друге місце щодо частотності вживання посідаютьконструкції із синонімічними сполучниками ніби та наче та їх синонімічними варіантами нібито та неначе, неначеб, неначебто, зрідка буцім, буцімто. Конструкції із порівняльнимисполучниками гей,гейби, виявленіу текстах М.Черемшини, – цевідбиття живорозмовного мовлення українських говорів Карпатського регіону, уяких ці сполучники – дужетипове явище [12; 457].
Немотивується формулою «порівняльна конструкція» так зване «метафоричнепорівняння», оскільки порівняння становить собою двочленну порівняльнуконструкцію, а метафора з точки зору структури –одночленна лексико-семантична одиниця. Метафора і порівняння –це явища, генетично пов’язані,оскільки деякі з метафор утворилися із порівнянь внаслідок редукції форми зусуненням сполучників як, мов, наче,тому метафора і порівняння –явища семантично близькі. Прикладом можуть послужити конструкції, у яких суб’єктпорівняння виражений орудним відмінком іменника як складової частинифразеологічних порівняльних присудків чи складової частини безсполучниковихпорівнянь-фразеологізмів у функції обставини способу дії тапорівняння-прикладки, які виникли в результаті редукції порівняльних зворотів:В неї щоки палаливогнем…(І.Нечуй-Левицький); Природа-матиненастанно тут працює…(І.Франко).
Алеякщо у порівнянні суб’єктпорівняння частково уподібнюється об’єкту,то в метафорі знаходимо їх повне ототожнення. В образному порівнянніконкретний, індивідуальний предмет чи дія або стан порівнюється, асоціативнозближується з іншим предметом, дією, станом тощо, а в метафорі конкретнийпредмет іменується назвою іншого предмета. Отже, хоч ці явища в дечому йблизькі, однак, по суті, це різні структурні, граматичні, лінгвостилістичніодиниці [9].
Порівняння,які становлять сполучення називного відмінка іменника із сполучним словом як,сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, ніби іпод. і відносяться до співвідносно-вказівних слів –прислівників так, так само,або займенників такий (-а, -е, -і),які вказують на обов’язковістьпідрядного речення для смислової повноти усього речення, слід кваліфікувати якпідрядні неповні речення відповідного функціонально-семантичного типу,обумовленого функцією співвідносно-вказівного слова, напр.: ЗаживГрицько тихимпахарським життям… –так, які люди (Панас Мирний) –підрядне способу дії; Вонабула така працьовита, мовбджола… (О.Кобилянська) –підрядне міри й ступеня. Порівняльні вирази з відсутнім присудком зараховуємо до неповнихпідрядних порівняльних речень у тих випадках, коли: а) суб’єкт і об’єкт є назвами істот, а основою порівняння є дії,тотожні для суб’єкта і об’єкта порівняння, напр.: Пан походжає, як чорногуз (М.Коцюбинський); б) суб’єкт є назвою неістоти, а об’єкт – назвою істоти, яка може виконувати дію, що лежить воснові порівняння, напр.: Нема кому розказати, Чого серце хоче, Чого серце, як голубка, День і ніч воркує… (Т.Шевченко); в) суб’єкт є назвою істоти, а об’єкт – неістоти, яка за своїм семантичним навантаженнямздатна виконувати дію, що закладена в основі порівняльної конструкції, напр.: Сохне вона, як квіточка… (Т.Шевченко); г) до порівняльної конструкціївідноситься підрядне речення, дієприслівниковий або дієприкметниковий зворот,незалежно від форми вираження суб’єкта і об’єкта порівняння, напр.: А рояль… вив дико, як звір, стікаючий кров’ю (М.Коцюбинський); ґ) суб’єкт і об’єкт є назвами неістот, дія суб’єкта семантично тотожна з дією об’єкта, а об’єкт за своїм семантичним навантаженням здатнийвиконувати дію дієслова-присудка, напр.: Як квіточка, надія розцвіла (Л.Глібов). Якщо ж і суб’єкт, і об’єкт є назвами неістот, а дія суб’єкта семантично тотожна з дією об’єкта порівняння, який за своїм семантичнимнавантаженням не здатний виконувати дію, що лежить в основі порівняння, то такіпорівняльні конструкції ми схильні трактувати як порівняльні звороти, напр.:Над Римом виснуть, наче тіні, знамена чорних перемог… (В.Сосюра) [10; 190].
Щож до порівняльних конструкцій, в яких не наявний жоден із головних членівречення, ми вважаємо за доцільне трактувати такі порівняльні конструкції якпідрядні неповні порівняльні речення, якщо вони становлять структурнусинтаксичну одиницю з обставин, додатків чи обставин і додатків, особливо жякщо такі порівняльні структури залежать від співвідносно-вказівних слів так,так само або такий (-а, -е,-і), напр.: Ніколи вінне здавався їй таким чужим,як нині (Б.Лепкий); Якже здивувався Петро, пізнавши Кирила Тура!.. Такйому зрадів,наче рідному братові…(П.Куліш).
1.2 Порівняння як члени речення, їх структурата синтаксичні функції
Зсемантико-синтаксичної точки зору однослівні порівняння у межах реченнястановлять собою різні типи порівняльних синтаксем, зумовлених семантикою іпозицією порівняння. У цьому розділі аналізуємо також трансформаційні процеси всистемі порівняльних одиниць української мови, оскільки порівняльні звороти уфункції різних членів речення, як і окремі порівняльні словоформи, з точки зорудіахронії становлять собою редуковані утворення із підрядних порівняльнихречень. Порівняння-члениречення з точки зору їх структури умовно поділяємо на безсполучникові ісполучникові, хоча при цьому в деяких типах порівнянь-членів речення миспостерігаємо транспозицію сполучників у частки, напр.:… ніч – наче озеро в берегах неба… (М.Коцюбинський) – складений іменний присудок, який утворився внаслідоктрансформації складного речення у просте:…ніч мала такий вигляд, наче озеро вберегах неба…, а отже модально-порівняльна частка наче у складі іменного складеного присудкасполучникового походження [11].
Умежах речення порівняння різних структурних типів за своїм функціональнимнавантаженням виступають у ролі таких його членів:
1.Порівняння-підметияк ірреальні порівняння, що виражаються за допомогою модально-порівняльнихчасток мов, немов, наче, неначе,ніби і под., напр.: У хаті стояв мовчад (Панас Мирний); Неначесонце засіяло, Неначе все на світі сталомоє… лани, гаї, сади! (Т.Шевченко). Специфікоюпорівнянь-підметів є те, що з формально-граматичної точки зору вони не можутьвиражати реального об’єктапорівняння, хоча з функціонально-семантичного погляду такі сполученнясприймаються як вираження об’єктапорівняння, суб’єктом порівняннядо якого виступає реальний предмет, явище, особа і т.д. Функціямодально-порівняльних часток мов, немов, наче, нібиі под., вживаних безпосередньо перед підметами, охоплює і ірреальністьсемантики присудка, утворюючи, таким чином, цілком ірреальну порівняльнуєдність.
2.Порівняння-присудки різних структурних типів,серед яких безсполучниковими порівняннями вважаємо складені іменні присудки(дієслово-зв’язка «здаватися»,«вважатися»,+ іменник у формі орудного відмінка), напр.: Селоздавалось йому тепервеликим морем, що гуділострашною вісткою про його нічний гріх (Ф.Потушняк). За допомогоюмодально-порівняльних часток як, мов, немов, наче,неначе, ніби сполучникового походженнязвичайно утворюються присудки різних структурнихтипів: а) прості: А Дніпр мов підслухав…(Т.Шевченко); б) складені іменні та дієслівні: А ми хотіли воювати з фальшю, тав праведності стали мов чужі…(Д.Кремінь);А вітер мов хочевкрасти і віднести убезвість його слова (Ф.Потушняк); в) складні: В мороці нічному стоялими яктіні (П.Тичина). Специфічною особливістю складенихіменних присудків на відміну від всіх інших типів присудків є те, що вониможуть бути реальними порівняннями, якщо вжита модально-порівняльна частка як,напр.: Латинськеі троянське плем’яБуло як близькая рідня(І.Котляревський), як і присудки, що семантичностановлять собою повторення підметів. З точки зору редукції такі утвореннявиражають тотожність окремого явища, події, факту з еталоном, в якості якоговиступає окрема особа або її поведінка, напр.: …в селі хоч сусідияк сусіди…(П.Скунць) />вселі хоч сусіди єтакі, якими вонимають бути, якими вониможуть бути.Порівняння-присудки інших структурних типів, оформлені за допомогоюмодально-порівняльної частки як,виступають як ірреальні порівняння, напр.: Ниви, поля –як завмерли (Ф.Потушняк); Себув кривавий сон. Михайло виглядавяк труп (О.Кобилянська) [8].
3.Порівняння як головні члени односкладних речень,напр.: Кочубея ніби шпильками кольнуло –сів (Б.Лепкий). На нашу думку, вданих реченнях слід говорити про т. зв. приховане порівняння, вираженепорівняльним головним членом односкладного речення, яке утворилося внаслідокредукції з підрядних порівняльних двоскладних речень, в яких утративсякорелятивний зв’язок (засобомвираження такого зв’язкубули вказівні слова такта такий (-а, -е, -і)та порівняльні сполучники як, мов,немов, наче, неначе, нібиі под.) між головною та підрядною частинами складного речення. Порівняй:Кочубеєві так стало недобре, ніби хтось його шпильками кольнув, –сів. Зазначені порівняння з семантико-синтаксичного погляду являють собоюпорівняльні предикати стану. Вони, звичайно, ірреальні.
4.Порівняння-обставини способу дії, які є одним із найпоширенішихі найчастіше вживаних функціональних типів порівнянь-членів речення. Серед нихвиділяємо три структурних типи порівнянь:
4.1.Порівняння, виражені орудним відмінком іменників у функції об’єктапорівняльної конструкції. Орудний відмінок іменників у даних порівняльнихконструкціях із семантико-синтаксичного погляду становить собою морфологічнийваріант об’єктної синтаксеми,семантичний варіант якої залежить від природи предиката, напр.: Ареназвіром заревла(Т.Шевченко).
4.2.Порівняння, виражені прислівниковою формою з по-.У ролі виразно порівняльних обставин способу дії звичайно виступаютьрозглядувані прислівникові форми, що мотивуються іменниками-назвами істот типу:по-дружньому, по-королівськи, по-людськи. Зсемантико-синтаксичного погляду такі порівняння-обставини способу дії єпохідними морфологічними варіантами порівняльних субстанціональних суб’єктнихсинтаксем, що утворилися внаслідок редукції колишніх складнопідряднихпорівняльних речень, напр.: Він думає тільки про велику платню, власну хату,щоб жити по-панськи, менше працювати(Ф.Потушняк); →Він думає тільки про велику платню, власну хату, щоб жити, як пан живе, меншепрацювати. Що ж до прислівників –обставин способу дії розглядуваного типу, що мотивуються іменниками-назвами неосіб, то в них порівняльна семантика менш виразна. З структурно-семантичногопогляду такі порівняльні утворення є морфологічними варіантами похіднихлокативних та часових синтаксем, що утворилися внаслідок трансформації складнихструктур у прості, напр.:… вона продовжує співати по-степовому(О.Гончар) →…вона продовжує співати, як співають у степу; Сонце осіннє по-літньомублиска… (М.Рильський) → Сонце осіннє блискає, якулітку.
4.3.Порівняння, виражені порівняльними зворотами із сполучниками як,мов, немов, наче, неначе, ніби і под. За своєюструктурою вони можуть бути непоширеними і поширеними. Засобами їх вираженнязвичайно виступають: а) іменники в називному відмінку із зазначенимисполучниками, напр.: Віз, якстріла, полетів дорогою(Ф.Потушняк); Вже пролетів,немов пташка зальотна,Весняний той час… (Леся Українка). З семантико-синтаксичної точки зорунепоширені порівняння зазначеного виду являють собою похідні утворення відсубстанціональних суб’єктнихсинтаксем, поширені –сполучення атрибутивних і суб’єктнихсинтаксем; б) іменники в непрямих відмінках із порівняльними сполучниками,напр.: На великдень баба убрала Петрика,як паву…(М.Черемшина); Тесляр на наймичку свою,Неначе на свою дитину,Теслу, було, і струг покине Та й дивиться…(Т.Шевченко). Непоширені порівняння зазначеного виду з семантико-синтаксичногопогляду є трансформами об’єктнихсинтаксем, що утворилися внаслідок редукції складнопідрядних порівняльнихречень, а поширені являють собою сполучення атрибутивних і об’єктнихсинтаксем; в) прикметники, дієприкметники та дієприкметникові звороти, які всемантично неелементарному простому реченні виступають як вторинні предикатнісинтаксеми і у межах дієприкметникового звороту сполучаються з об’єктнимисинтаксемами – конкретизаторамипорівняльного значення, напр.: Тіло боліло,як попечене… (ПанасМирний);… тільки білі берези ясно та виразно лисніли,неначе обшиті білим полотном та облиті рожевимсоком (І.Нечуй-Левицький); г) дієприслівники тадієприслівникові звороти, яким властива додаткова предикативність, тобто такіпорівняльні структури, які є редукованими утвореннями із складних порівняльнихречень, у яких дієприслівник виступав дієсловом і виконував роль другорядногоприсудка, напр.: Се було саме збіжжя Івоніки, через яке йшла стежкою і яке часвід часу гладила верхи рукою, мовголублячи його до себе (О.Кобилянська) />…черезяке йшла стежкою і яке час від часу гладила верхи рукою так, мов голубила йогодо себе; ґ) прислівники в поєднані з порівняльними сполучниками, напр.: Вінспер голову на руки і глядів, немовбезтямки, вперед себе (О.Кобилянська) [8; 191].
5.Порівняння-обставини міри й ступеня,які звичайно виражаються порівняльними зворотами з сполучниками як,ніж, мов, немов, наче, неначе, ніби. Серед них засвоїм семантичним навантаженням відзначаються порівняльні конструкції зісполучником ніж, які одночасновиражають порівняння і протиставлення, напр.: Немає Мудріших,ніж народ, учителів(М.Рильський). Але порівняння –обставини міри й ступеня найчастіше виражаються називним відмінком іменників(рідше субстантивованих займенників та прикметників) із порівняльнимисполучниками як, мов і под. івідносяться до прикметників (дієприкметників) у ролі іменних частин присудків.Із семантико-синтаксичного погляду такі порівняння являють собою похідніутворення від субстанціональних синтаксем підрядних порівняльних речень,ускладнені в поширених структурах атрибутивними синтаксемами, і виступають якконкретизатори предикатних синтаксем, напр.: А тибула, якмрія, неповторна…(В.Симоненко); Бачили його не раз, не могли досить налюбуватися його красою, танині він їм чомусь ще кращим здававсяі ще дорожчим серцю, нібихтось близький… (Б.Лепкий). Порівняння –обставини міри й ступеня можуть бути виражені й непрямими відмінками іменниківу сполученні з порівняльними сполучниками. Такі обставини теж можутьвідноситися до іменної частини присудка, вираженої якісним прикметником, і дообставин, виражених якісним прислівником. У цих випадках вони є уточнюючимивідокремленими обставинами міри й ступеня. У семантико-синтаксичній структуріречення такі порівняння є похідними утвореннями як від об’єктних,так і від локативних синтаксем колишніх підрядних порівняльних речень, напр.:… у Кочубеєвих сінах зробилосясумно, як на поминках…(Б.Лепкий);… з другого боку мигне зелена блискавка, і Миколине лицестає зелене, неначев утопленика (І.Нечуй-Левицький).
6.Порівняння-обставини причини й мети,які виділяються нами як один функціональний різновид порівняльних конструкцій,оскільки, за нашими спостереженнями, розмежувати порівняння-обставини причини йпорівняння-обставини мети в більшості випадків буває дуже важко, а іноді навітьнеможливо, що пояснюється, по-перше, подібністю засобів їх вираження, апо-друге, взаємодією синтаксичних відношень причини й мети в одній порівняльнійконструкції. У функції порівнянь-обставин мети простежуються ірреальніпорівняння із сполучниками мов, немов, мовби, ніби тощо,виражені найчастіше дієприслівниковими зворотами або, зрідка, іменниками внепрямих відмінках. При цьому дієприслівники виступають тільки у формінедоконаного виду і специфікою таких порівняльних конструкцій є те, що їх насучасному етапі розвитку мови можна трансформувати в складнопідрядніпорівняльні речення з підрядними мети, напр.:… сперласьна хвилину об паркан, моввідпочиваючи (О.Кобилянська) />… сперласьна хвилину об паркан для того, щоб відпочити. Порівняння –обставини мети виражаються зрідка й порівняльними зворотами, що складаються зіменників у непрямих відмінках і порівняльних сполучників. Такі порівняльніцільові синтаксеми, на думку І.Р.Вихованця, передбачають наступність у планічасової перспективи, виражають гіпотетичну модальність бажаності здійсненняявища, що виступає бажанимнаслідком, напр.: І вона потай від своїх побігла,немов за ділом, доКандзюбихи (М.Коцюбинський).
Порівняння-обставинипричини теж виступають ірреальними порівняннями і виражаються, як правило,дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, а також іменниками упоєднанні з ірреальними порівняльними сполучниками мов,мовби, немов, наче, неначе, ніби і под. Порівняння– обставини причини,виражені дієприкметниковими зворотами, вживаються, звичайно, в постпозиції доголовної частини речення або між підметом і присудком. Характерною особливістюдієприкметникових порівняльних зворотів, що мають обставинне значення причини,є те, що у їх складі вживаються тільки пасивні дієприкметники, напр.:… вонасиділа бліда, залякана,мов винувата якимсь важким гріхом…(І.Франко). Зрідка можливі випадки вживання дієприкметникового порівняльногозвороту у функції обставини причини і у препозиції до основної частини речення,яка, однак, для нього не характерна, напр.: Неначезасоромлений, перескочиввузький шанець… і відійшов скоро(О.Кобилянська). Порівняння –обставини причини виражаються також непрямими відмінками іменників у поєднанніз ірреальними порівняльними сполучниками. Навколо порівняльних сполучниківгрупуються прийменники, які передають додаткові семантичні відтінки походженняявища, результативної причини, що сприяє здійсненню певного наслідку тощо,напр.: У купу вівці збились. Немов ізхолоду, ягняткона руки полізло (П.Тичина); Земля застогнала, начевід тяжкого болю(Фольклор).
7.Порівняння-означення, якіможуть виражатися як безсполучниковим способом,так і сполучниковим порівняльним зворотом. Безсполучникові порівняння, вираженіприслівниковою формою з по-,виступають у багатьох випадках як уточнюючі порівняння з відтінком міри йступеня, хоч і не виділяються комами, напр.: Краєчок його повіки набух відспеки і пилу, а чорні, по-дівочомудовгі вії виділяються, як в дорослого (М.Стельмах). Сполучниковіпорівняння-означення можуть бути як непоширеними, так і поширеними.Найтиповішими засобами їх вираження виступають: а)іменники в називному відмінку, які звичайно вживаються в постпозиції доатрибутивних синтаксем і виступають ускладнювачами не тільки формально-синтаксичної,але й семантико-синтаксичної структури речення, напр.: І хай рожевий,наче мрія, птахмені співає в золотих житах (Д.Кремінь);Витривалий, мовлісна звірина, був загартований проти всякихутяжливостей природи… (О.Кобилянська); б) іменники в непрямих відмінках,напр.: Ви щасливі, холоднії зорі, ясні,тверді, неначез кришталю (Леся Українка); в) відокремлені прикметники, щовиступають у ролі уточнюючих членів речення. У семантико-синтаксичній структуріречення такі порівняльні атрибутивні синтаксеми виступають конкретизаторамиатрибутивних відношень, напр.: Між м’якимизеленими, ніби оксамитовими,берегами в’єтьсягадюкою Раставиця… (І.Нечуй-Левицький); г) дієприкметники і дієприкметниковізвороти, напр.: Не такі дочки у Василя Семеновича: якісь циганочки повдавалися!З чорними очима, з довгими, як кендюхи, носами, з циганським кучерявимволоссям, а чорні ж то чорні,як у сажу вимазані!(Панас Мирний);… усміхаючись своїм, ніби позиченим,усміхом, вийшла на ганок (Б.Лепкий).
8.Порівняння-прикладки безсполучникового ісполучникового типу. Особливістю безсполучникового типу порівнянь-прикладок єте, що вони звичайно бувають об’єктамипорівняння, а назви особи чи предметів, до яких вони відносяться –суб’єктами порівняння, а заоснову служать спільні ознаки суб’єктаі об’єкта, напр.: Ото вінсамий! Покарав Його господь за гріх великий Не смертію! –він буде жить. І сатаною-чоловікомВін буде по світу ходить… (Т.Шевченко); Чудовий могутній ліс! І хмари-мандрівникилюблять пролітати над ним, і вітри-розбійникизатримуються в ньому… (Ф.Потушняк). Сполучникові порівняння-прикладки можутьбути як реальними, так і ірреальними, напр.: В душі моїй пісень і мрій моря,жага жадань і спомини, мовквіти… (В.Сосюра).
9.Порівняння-додатки,виражені родовим безприйменниковим відмінком іменників, іменниками(займенниками) у родовому відмінку з прийменниками від(до) та іменниками у знахідному відмінку зприйменниками за і над,керованими формами вищого і найвищого ступенів порівняння.Об’єктні порівняльнісинтаксеми, виражені іменниками з прийменниками вживаються, звичайно, припредикатах якості, напр.: Чорнішечорної землі йде мати…(Т.Шевченко); Еней… Здававсьгірчіший їй від перцю(І.Котляревський); Істина –тільки тому вона йому дорога! За всенайдорожча! (О.Гончар);… це село степове… булойому дорожчим надусе (О.Гончар). Порівняння-додатки можуть виражатисяі орудним відмінком іменника без прийменника і позначають предмет, який чинитьдію (т. зв. орудний витворювача дії), напр.: Як почнуть вони розмовлять, то розумАндрія наче якимсь світом освітить(М.Коцюбинський), або вказують на предмет, за допомогою якого здійснюється дія(т. зв. інструментальні синтаксеми), напр.: Штеньо немовплитою грюкнув по дощатій підлозі (І.Чендей).
В сучасній українській літературній мові дуже частопростежується розходження щодо пунктуаційного оформлення порівнянь-членівречення, зокрема це стосується порівнянь-присудків, другим компонентом якихвиступає іменник чи прикметник у ролі об’єкта порівняння. Порівняльний компонент в опрацьованихнами джерелах фактичного матеріалу нерідко виділяють комами, що, на наш погляд,не може вважатися правомірним, напр.: І було те «нема», Мов жах смерті холодний…(І.Франко); Микола, ввесь мокрий, сидів на човні, мов дерев’яний (І.Нечуй-Левицький) і под. В наведених прикладахпорівняння кваліфікуються як відокремлені члени речення чи навіть, можливо, якнеповні підрядні порівняльні речення, що з точки зору синтаксичної теоріїчленів речення не може вважатися правомірним, оскільки словосполучення типу «буломов жах смерті», «сидів мов дерев’яний» є одним головним членом речення, який неможе відокремлюватись, бо відокремлення як синтаксична категорія поширюєтьсятільки на другорядні члени речення, які знаходяться між собою у напівпредикативнихсинтаксичних відношеннях. Із функціонально-семантичного погляду підрядніпорівняльні речення можуть бути як реальними, так і ірреальними порівняннями.Засобом зв’язку підрядних порівняльних реченьреального порівняння з головним реченням виступає сполучне слово та сполучник як та сполучникові єдності так… як, так само… як, подібнодо того… як.Функцію засобів зв’язку впідрядних реченнях ірреального порівняння виконують ірреально-порівняльнісполучники мовби,немовби, начеб, неначеб, начебто, ніби, нібито, мовбито, немовто та сполучникові єдності так… мовби, так… ніби і под. Підрядні порівняльніречення, що поєднуються з головним реченням сполучниками мов, немов, наче, неначе та сполучниковими єдностями так… мов, так… наче, так…немов, так… неначе, можуть бути як реальними, так і ірреальними порівняннями, в залежностівід того, з якими сполучниками у межах контексту (реальними чи ірреальними)синонімічні за своїм семантичним навантаженням сполучники мов, немов, наче, неначе[10].
Засвоєю формально-граматичною структурою порівняння-предикативні компонентискладних речень можуть бути як двоскладними, так і односкладними, якнепоширеними, так і поширеними, як повними, так і неповними. За своїмисинтаксичними функціями вони співвідносяться з різними типами підрядних речень:
1.Підрядні порівняльні підметові, у межах яких виділяємодва структурно-семантичні різновиди:
а)підрядні порівняльні компоненти залежать від співвідносно-вказівних слів –займенників такий (-а, -е, -і)у ролі підметів головного речення і виступають звичайно як уточнюючі, такі, щоконкретизують підмет головного речення і виражають реальне порівняння, напр.: Такі,як Микулка, скаржитися,певно, не звикли (І.Чендей) або залежать від неозначених займенників-підметівголовного речення і виражають ірреальне порівняння, напр.: У його серціпіднімалося щось, мов жаль зазмарнованими молодими літами, за страченою батьківщиною, котру він прогайнував(І.Франко);
б)підрядні порівняльні компоненти залежать від відносно-безособових головнихкомпонентів і виражають ірреальне порівняння, напр.:… Ліні здається,ніби вона ступила на іншу планету(В.Симоненко) [14; 139].
2.Підрядні порівняльні присудкові, що відносяться доголовних компонентів речення із співвідносно-вказівними словами такий(-а, -е, -і), напр.: Такі були, яквін, цілком такі… (О.Кобилянська); А кругомрадного колеса крик і гомін такий, мовЧорне море грає (П.Куліш).
3.Підрядні порівняльні обставинні способу дії різнихструктурних типів, які за структурно-семантичними особливостями поділяємо надві групи:
а)із співвідносно-вказівними словами, зокрема прислівниками так,так само, отак. Такі двоскладні підрядні порівняльніречення способу дії виражають порівняння через зіставлення дій різних суб’єктівпорівняння у головному та об’єктівпорівняння у підрядному реченні, напр.:… Аби не ранила таксмерть моя нікого,Як раниломене моє життя(Леся Українка);
б)підрядні порівняльні речення, що вживаються без співвідносно-вказівних слів івідносяться до змісту головного речення в цілому. Підрядне порівняльне у такихконструкціях факультативне. Правда, головне речення без підрядного втрачаєекспресивно-емоційний відтінок образності, що властивий йому у порівняльнійконструкції, напр.: Гаснутьвогні у місті,Ніби вбезодню моря Падаютьзорі янтарні (М.Рильський);Женці жнуть, неначе танцюють(Ф.Потушняк).
4.Підрядні порівняльні обставинні міри й ступеня, в межах якихвідзначаємо три структурно-семантичні різновиди:
а)підрядні порівняльні речення обставинні міри й ступеня із сполучником ніж,що відносяться звичайно до якісних прикметників та прислівників вищого ступеняпорівняння, напр.: Мотрястоїть коло печі та в запічку колупає… Почервоніла, розгорілася –ще краща стала, ніж була (ПанасМирний);
б)підрядні порівняльні обставинні міри й ступеня із співвідносно-вказівнимисловами, зокрема прислівниками так, так самота займенниками такий (-а, -е, -і)у головній частині речення, напр.: Вишивання наруках померлої було таким розкішним,мов у ньому зібралося не одне тільки безмежнеуміння вишивальниць усієї Гуцулії…(І.Чендей);
в)підрядні порівняльні обставинні міри й ступеня, що вживаються безспіввідносно-вказівних слів і відносяться до якісно-означальних прислівників таякісних прикметників у головній частині речення, напр.:Віддихала рівно йглибоко, як віддихаютьздорові люди в сні(Б.Лепкий).
5.Підрядні порівняльні обставинні причини й мети, що поєднуютьсяз головним реченням сполучниками мов, наче,неначе, ніби, нібито,а зрідка гейби, буцімі становлять ірреальні порівняння.
Специфікоюцього різновиду підрядних порівняльних речень є те, що на основне семантичнезначення причини чи мети нашаровується ще й додатковий семантичний відтінокмети чи причини, тому, на нашу думку, їх доцільно розглядати як один функціонально-семантичнийрізновид підрядних порівняльних речень, напр.: Чіпка припадав ниць,мов хотів сховатися…(Панас Мирний); Коли підійшли, побачили, що над ямами стоїть німий.Стояв і дивився в долину,наче людей кликав(Ф.Потушняк); Юра зупинився ісперся на вориння. Спершу похнюпив голову вдолину,гейби над чим роздумував…(М.Черемшина) і под.
6.Підрядні порівняльні означальні, в межах яких у своючергу виділяємо дві структурно-семантичні групи: а) підрядні означальні ізспіввідносно-вказівними словами такий (-а, -е, -і),напр.: На душі такий тягар страху, мовувесь світ наліг на нього (Ф.Потушняк); Така,як ти, колись лілея НаІордані процвітала… (Т.Шевченко); б) підрядні означальні безспіввідносно-вказівних слів, напр.:… це криниця не проста, що про неї ходитьлегенда, начебто дно в нійподвійне… (О.Гончар).
7.Підрядні порівняльні додаткові,які звичайно виступають реальними порівняннями і, відносячись доспіввідносно-вказівного займенника у ролі додатка, конкретизують такий додаток,напр.: – Таких,як ми, не згадують –бубонить Корній… (О.Гончар); Таким, якми, немає хати на світі, немає домівки тихої нігде!(Б.Лепкий) [10;138].
Засвоєю формально-граматичною будовою порівняння-фразеологізми у ролі підряднихречень можуть бути як повними, так і неповними, як поширеними, так інепоширеними, як двоскладними, так і односкладними. За своїми ж синтаксичнимифункціями вони співвідносяться з різними типами підрядних порівняльних речень,причому не тільки найпоширеніших обставинних способу дії та міри й ступеня, алей причини, означальних тощо:
а)порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними обставинними способу дії,напр.: Циганчата кричать не своїм голосом,мов з них чорт лика дере (Г.Квітка-Основ’яненко);
б)порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними обставинними міри йступеня, напр.: Такий ящасливий, яквіл під обухом…(Б.Лепкий);
в)порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними обставинними причини,напр.: Мотря видивилась нанього, ніби вухам своїм віри нейняла (Панас Мирний); г) порівняння-фразеологізми,співвідносні з підрядними означальними, напр.: Носей служивий таку вереміюпідняв, як чорт в лотоках(І.Котляревський).
Отже,порівняння-фразеологізми за своїми ж синтаксичними функціями співвідносяться зрізними типами підрядних порівняльних речень, причому не тільки найпоширенішихобставинних способу дії та міри й ступеня, але й причини, означальних тощо.
Розділ2. Порівняльні конструкції у творах Василя Симоненка
Порівняльна конструкціяскладається з 3-ох компонентів: суб’єктпорівняння, об’єкт порівняння йоснова порівняння, які сукупно становлять єдине структурно-семантичне ціле.
Термін «порівняння»має кілька значень. По-перше, він означає акт думки, спрямований навстановлення тотожності, схожості і відмінності, по-друге, під цим терміномрозуміють мовну конструкцію, що реалізує цей пізнавальний акт. В такійконструкції виділяють два основні і необхідні компоненти: перший – предмет чиявище, ознаки якого ми пізнаємо, розкриваємо за допомогою іншого – пізнаваний компонентабо суб’єкт порівняння.
Другий – предмет чиявище, що має яскраво виражені і відомі нам ознаки, які для нього єхарактерними в певних умовах або взагалі, внаслідок цього використовується дляхарактеристики пізнаваного – об’єкт порівняння.
Серед об’єктів порівнянь можнавиділити такі назви:
1) тварини;
2) птахи;
3) рослини;
4) явища природи;
5) людина;
6) побутові речі;
7) абстрактні поняття;
8) військові реалії;
9) поняття, пов’язані з релігійнимміфологічним світосприйняттям.
Досить часто у творах Василя Симоненка зустрічаютьсяпорівняння де об’єктом є назви тварин.
Суб’єктами порівнянь у таких конструкціях виступають лексеми,що називають осіб, їх особливості, окремі абстрактні поняття:
“Я, мов миша, пірнув в гарбузи,
Ніби заєць, помчав через луки” [14;106].
Вдалепорівняння хлопця Івасика, де він біжить, немов на свято і ще й йоговибрикування прирівнюється до лошатка:
«Біг Івасик, немов на свято,
Івибрикував, як лоша,
І,напевне, була у п’ятах
Пелюстковайого душа» [14; 24].
Рідшеавтор використовує порівняння, об’єктом яких є птахи:
“І люди шли байдуже, мов лелеки,
Ізкосами дідівськими на лан…” [15; 45],
Впорівняннях, де об’єктами порівняння є рослини, спостерігаємо, що суб’єктамивиступають люди, предмети, явища природи, в основі може бути предикативнаознака. Ще одна порівняльнаконструкція в нашій уяві змальовує струнку, вродливу дівчину, яка, тікаючи зсвоїм коханим, стала серед поля тополею:
«Миз ним тікали, і серед поля
Отутя стала немов тополя» [14; 40]
Віншій конструкції ми бачимо ніби скаргу, гнів на прожите життя, яке булопотрощене:
«Моє життя потрощене, мовжито,
Ціпамибожевілля і злоби»[14; 97].
Такожу творах В. Симоненка певною мірою можна виділити порівняння, де об’єктом єтрава, а суб’єктом є ознака людини:
«Спало,де впало, їло що мало, та, мов трава, росло»[14; 149],
“Єтакі, що тихо жити вміють,
Гнуться підвітрами, як трава” [15; 30].
У творах чималакількість порівнянь, де об’єктами виступають люди. Часто зустрічаємо саме такіоб’єкти, як брати, сестри, сусід, мати, друг, дівчина:
«Немає тихдоріг, де закипілась мука,
— Де відчай іжурба ходили, мов брати, –
Нові шляхикладуть твої онуки,
Нове життяприйшло у їх хати» [15; 35],
«Були зімною сум і самота
та ще нудьга йдокута, ніби сестри» [15; 59],
«Бувпевен, що батько лишній,
Крикливий,немов сусід…»[14; 26],
«Тибула мені наче мати,
Ти служила меніяк могла…» [15; 89],
«Ніхтомене, як друг, не привіта»[15;58],
«Десьна горизонті хмара-хустка
Манить в даль, мовдівчина у сад,Івесни такі пахучі згустки
Розплескалися обголубий фасад» [15;36].
У вірші «Матері»ми бачимо, що об’єктом виступає мати, де автор звеличує свою матір, бере в неїприклад з життя для саме, показує її наставницею, що саме так, як вона – цеправильно:
«Яхотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, азавжди горіть,
Щоб уміти ,якти, любити,
Ненавидіть, якти, уміть»[14;22].
В уявіписьменника різні реалії життя асоціюються із явищами природи. Суб’єктамивиступають людина — «Жінка в мене, як грім, була» [14; 102];цифри в зіницях — “…Жваві цифри стрибають в зіницях, як зорі” [15;29].
Частішезустрічаються порівняння з предикативною основою:
«За третімударом впали двері,
І враз нібисонце сяйнуло в печері» [14; 157],
«Щобустать, ніби зірка, сіянням окута
Твоїх подвигівгордих й незлічених бід [15; 94].
Зустрічаються порівняння, де об’єктомє шабля, а суб’єктом в цьому випадку є частина тіла:
»Ія затискую руку, мов шабля у тій руці”[14; 28].
Це порівнянняінформує про силу, міцність і, в першу чергу, про злість, яку стиснула людина вруці.
По-різному інтерпретує письменник слово хмари:
«А над нею плинуть хмари, ніби думи,
Повні весняноготрепетного суму» [14;37],
«Хмари внебі – мов сива шаль» [15; 93].
Вобох порівняннях хмари – це суб’єкт, в першому прикладі письменник змальовуєцей суб’єкт як тишу, спокій, сум, об’єктом тут замальовуються думи. В другому –це традиційне порівняння, де об’єкт ” сива шаль” означає, що все небовкрите хмарами.
Значноменшою є група порівнянь із об’єктами побутових речей. Кожне з таких порівняньніби перебільшення, об’єктом в яких є частини тіла:
«Кулаки – мов горщата» [14; 149],
«Голова його – мов бочка» [14; 135]
Утворчості також фігурує чорний колір, який позначає безвихідь, розпач народу,суб’єктом при цьому є горе.
«Над народами, над віками
Всталогоре, мов чорний гном»[14; 94].
Упоетичному просторі Василя Симоненка співіснують елементи, пов’язані зрелігійним світосприйняттям:
«Свободи не любив, якВатікан Корану»[15; 159].
Суб’єктом іоб’єктом порівняння бувають не тількиокремі слова-поняття, а й граматичні центри двоскладних компонентівскладнопідрядних речень, напр.:
«Ти прийшов до моєїхати, як приходитьлюбовнавесні»[15; 98].
Основою порівняння в даних прикладахє подібність дій, виконуваних суб’єктами іоб’єктами порівняння. Аналітизмодночленних компонентів порівняльної конструкції забезпечують мовні утворення,що являють собою семантико-граматичні єдності повнозначних слів, утвореніінформативно недостатніми словами. Такі компоненти мають ядерні граматичніелементи, виражені інформативно недостатніми словами, і залежні від нихповнозначні слова, які передають основний зміст компонента:
«Над сизим смутком ранньої зими принишкли хмари, мов копиці сіна» [14;113].
Отже, у творчості ВасиляСимоненка можна виділити значну кількість порівняльних конструкцій. Порівнянняуточнюють і конкретизують різні явища чи предмети, допомагають письменниковістворити яскраві картини та образи. В творах зустрічаються традиційніпорівняння, але більша частина – це оригінальні конструкції, де об’єкт ісуб’єкт висвітлюють світосприйняття Василя Симоненка.
Порівняння в мові маютьрізноманітні форми вираження. За своєю структурою порівняння можна поділити надві великі групи. Першу складають ті порівняння, які не мають у своєму складіслужбових слів, що оформляють їх у порівняння, і цю групу називаютьбезсполучниковим порівнянням. Другу групу складають порівняння сполучникові, деті, в складі яких є порівняльні сполучники як, мов, наче, неначе і подібні.
У творах Василя Симоненканадзвичайно багато порівняльних конструкцій, в яких слова як, мов, наче, немов,немовби є показниками порівняння, але не є сполучниками:
«Тибула мені наче мати,
Тислужила мені як могла» [15;89],
«Яіз надій будую човен,
Івже немовби наяву
Зтобою, ніжний, срібномовен,
Поморю радості пливу» [15;85],
«Затретім ударом впали двері,
Івраз ніби сонце сяйнуло в печері» [14; 157],
«Головайого – мов бочка, oчі– ніби кавуни» [14;135],
«Якзалізе в столітній морок,
Тонемов із могили гуде» [14; 102],
«Миз ним тікали, і серед поля
Отутя стала немов тополя» [14;40].
Прості речення із словами як,що, мов характеризуються модальними значеннями:
«На їхмісці генерали як з землі вродились» [15; 186],
«Чорніочі – мов стиглий глід!» [15; 93],
«Безпощади, вагання і жалю кожне слово б’є в ціль мов снаряд»[15;79].
Зсинтаксичної точки зору такі порівняльні конструкції є простими реченнями зскладеним іменним присудком. Згадані частки тут є модально-порівняльними, вониоформляють порівняльний характер простих речень, виражаючи водночас і модальнезначення висловленої реченням думки.
Другачастина порівнянь – сполучникові. Найбільш поширений у цих порівняннях єсполучник як, менш поширені сполучники – ніби, наче.
«Ти прийшов до моєїхати, як приходитьлюбовнавесні»[15; 98],
«Палаємісто, мов дивний храм»[15;46],
«Тибайдужа, як мертве місто»[15;43],
«Булизі мною сум і самота та ще нудьга й докута, ніби сестри [15;59],
»Іми такі ж, як всі на світі люди” [15;119],
«Поезіябезплідна, як толока» [15;228].
Отже,порівняння як прийом художнього зображення створюється багатьма способами.Мовні засоби порівняння виявляються в різних синтаксичних конструкціях і впростому, і в складному реченні; порівняння може бути виражене за допомогоюсполучникового і безсполучникового зв’язку.
Висновки
Аналіз порівнянь у творах Василя Симоненкасвідчить про широке і вміле використання їх письменником з метою виразногозмалювання персонажів, індивідуалізації їх характерів. Порівняння у творах ВасиляСимоненка мають пізнавальне значення і використовуються як засіб підсиленняемоційності мови.
Порівняльнаконструкція складається з 3-ох компонентів: суб’єктпорівняння, об’єкт порівняння й основапорівняння, які сукупно становлять єдине структурно-семантичне ціле. Такерозуміння «порівняння» охоплює не тільки реальні, але й ірреальніпорівняння у складі простих і складних речень: «Над народами, над віками встало горе, мовчорний гном»[15; 94].
Суб’єктами порівнянь у творахнайчастіше виступають люди, частини тіла, абстрактні поняття, явища природи.
Серед об’єктів порівняньзустрічаються назви:
1. Тварин (” Я, мов миша, пірнувв гарбузи, ніби заєць, помчав через луки” [14;106]);
2. Птахів (“І люди шли байдуже, мовлелеки, із косами дідівськими на лан…” [15; 45]);
3. Рослин (“Є такі, що тихо жити вміють, гнутьсяпід вітрами, як трава” [15; 30]);
4. Явищприроди («Щобустать, ніби зірка, сіянням окута твоїх подвигів гордих й незлічених бід[15; 94]);
5. Людей (»Були зі мною сум ісамота та ще нудьга й докута, ніби сестри” [15; 59]);
6. Побутовихречей («Кулаки – мов горщата» [14; 149]);
7. Абстрактнихпонять («Ти прийшов до моєї хати, як приходитьлюбовнавесні»[15; 98]);
8. Військовихреалій (“І я затискую руку, мов шабля у тій руці” [14; 28]);
9. Понять,пов’язаних із релігійним світосприйняттям («Свободи не любив, як Ватікан Корану» [15; 159].
Середрізноманітних типів конструкцій за характером мовних засобів вираженнявиділяємо дві основні групи:
1.Порівняння безсполучникові.
2.Порівняння із сполучниковим зв’язком.
Порівнянняу творах Василя Симоненка мають пізнавальне значення і використовуються якзасіб підсилення емоційності мови.
Отже,порівняння у творчості Василя Симоненка є дуже різноманітними за своєю будовоюі змістом, тематичними групами. Вони створюють словесні картини, а в уявічитача яскраві, насичені образи. Тому вивчення порівнянь допоможе сягнути даліу глибини творення образності, глибини пізнавання й освоєння навколишньоїдійсності.
Списоквикористаної літератури
1. ГрищенкоА.П. Сучасна українська мова. — К.: Вища школа, 1993, С.121.
2. Добош В.І., Рошко С.М. Відлуння ідей та художньоїмайстерності письменників Галичини і Буковини на Закарпатті в 20-30 роках XXстоліття // Закарпаття в складі Чехословаччини: Проблеми відродження інаціонального розвитку: Доповіді наукового семінару, присвяченого 80-й річниціутворення Чехословаччини. –Ужгород, 1999. – С. 222 –230.
3. ІльницькийМ. В твоєму імені живу. (Про творчість В. Симоненка), — Прапор. — 1985. — №1-С. 160-169.
4. ПономарівД.О. Стилістика сучасної української мови. — К.: Либідь 1993. — С.64.
5. ПономарівД.О. Сучасна українська мова. — К.: Вища школа, 1990. — С. 92.
6. Процесионовлення літератури. — Слово і час. — 1990. — №3 — С. 78-90.
7. Рошко С.М. Деякі проблемні питання з приводупорівняння як лінгвістичної одиниці // Сучасні проблеми мовознавства талітературознавства: Зб. наук. праць. –Ужгород, 1999. – С. 149–152.
8. Рошко С.М. Характеристика літературно-художніхантропонімів засобами художніх порівнянь // Проблеми слов’янськоїономастики: Зб. наук. праць. –Ужгород, 1999. – С. 161 –165.
9. Рошко С.М. Проблема розрізнення підряднихпорівняльних речень та порівняльних зворотів –членів простого речення // Філологічні студії: Наук. часопис. –Луцьк, 2000. – № 1. –С. 188 – 193.
10. Рошко С.М. Структурно-синтаксичні тафункціонально-семантичні особливості порівнянь-прикладок в сучасній українськіймові // Записки з українського мовознавства. –Одеса: Астропрінт, 2000. –Вип. 9. – С. 137 –143.
11. Рошко С.М. Функціонально-структурні типи (види)порівнянь як семантичні різновиди підрядних речень // Сучасні проблемимовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць. –Ужгород, 2000. – Вип. 2. –С. 186 – 191.
12. Рошко С.М. Структура і функції фразеологічнихсполучень у порівняльних конструкціях у межах простого речення // Сучасніпроблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць. –Вип. 4: Українське і слов’янськемовознавство: Міжнародна конференція на честь 80-ти річчя професора ЙосипаДзендзелівського. –Ужгород, 2001. – С. 457–460.
13. РусанівськийВ.М. Семантичні процеси розвитку української лексики. — К., 1983 — С. 677.
14. СимоненкоВ.А. Народ мій завжди буде: Вірші та казки: Для серед. Та шк. віку. – К.:Веселка, 1990. – 159с.
15. СимоненкоВ.А. Ти знаєш, що ти – людина: Вірші, сонети, поеми, казки, байки: Передм. С.5.– К.: Наук. Думка, 2001. – 296с.