Послуга охорони як особливий вид господарської діяльності

Зміст
Вступ
1. Послуга охорони як особливий вид господарської діяльності
1.1 Поняття послугита її економічно-правова характеристика
1.2 Особливостіпослуги охорони за сучасним законодавством України
1.3 Гарантія якостіпослуги охорони
2. Особливостінадання охоронних послуг в сучасних умовах
2.1 Правовахарактеристика недержавного суб’єкту господарювання вУкраїні
2.2 Кваліфікаційнівимоги до персоналу охоронного підприємства
2.3 Договір наданняохоронних послуг як гарантія якості здійснення послугиохорони
3. Напрямки вдосконалення правового становища недержавних суб’єктівгосподарювання в галузі охорони
3.1 Правоверегулювання приватної охоронної діяльності як сфери послуг
3.2 Економічнізасади здійснення охоронної діяльності
3.3 Правоверегулювання повноважень приватного охоронця під час здійсненняслужбових обов’язків
Висновки
Список використаної літератури

/>/>Вступ
Актуальність темироботи. Нагальною потребою сьогодення є забезпечення безпеки громадян України всучасних умовах. Сферу охоронних послуг в Україні представляє Державна службаохорони при Міністерстві внутрішніх справ України та майже 3 тисячі недержавнихохоронних структур, які мають відповідні ліцензії. Окрім цього вона включаєвнутрішні служби безпеки банків, великих фірм, що не отримують окремоїліцензії, а працюють відповідно до внутрішніх наказів. У сфері охоронноїдіяльності України наразі зайнято сотні тисяч громадян. Розглядаючи питаннящодо розширення кола повноважень недержавних охоронних фірм чи спрощенняпроцедури їх ліцензування обов’язковослід враховувати внутрішню (національну) соціально-політичну специфіку,недосконале врегулювання цієї сфери на законодавчому рівні (до цього часу неприйняті Закон України «Про охоронну діяльність», Закон України «Прозброю» тощо). Необхідно також усвідомлювати, що здійснення охоронноїдіяльності — це сфера, яка завжди була пов’язана з ризиком для життя, і зризиком не тільки для самих працівників охорони, але і для оточуючих.Об’єктивні умови функціонування робочого колективу потребують створення служббезпеки навіть на відкритих підприємствах. Завдання охоронників — забезпечитистабільні умови для роботи співробітників, гарантувати збереження власності якфірми, так і приватних осіб. За таких умов передбачається спеціальна підготовкаохоронників. Розробкою проблем надання приватних охоронних послуг в Українізаймалися такі вчені як: В.С. Абрамов, В.Н. Алексеєнко, М. Балев, И.Н. Борисов, Г.В. Дашков, В.Н. Кигас, И.А.Мелік-Дадаєва, Л.П. Тюрина, Л.Собелевський, В.Курило, А.В. Крисін.Метою дослідження є вивченняорганізаційно-правових та економічних засад надання охоронних послуг в Україні.
Завданнядослідження:
–             зібратинауково-методичні матеріали, статті друкованих засобів інформації, підручникита монографії з теми дослідження;
–             визначитиекономічне поняття послуги ;
–             визначитиекономічні та правові особливості надання послуги охорони;
–             вивчитизаконодавчу базу здійснення охоронної діяльності в Україні;
–             визначитиекономічний та правовий статус недержавних підприємств, що здійснюють охороннудіяльність в Україні;
–             розробитирекомендації щодо вдосконалення організаційно-правових та економічних засадздійснення охоронної діяльності в Україні.
Об’єктдослідження – суспільні відносини в галузі надання приватних охоронних послуг. Предмет дослідження – охороннапослуга, що надається недержавними суб’єктами господарювання. Методи дослідження: аналіз, синтез,формально-логічний, порівняльний. Вивчення особливостей розвитку сфери послуг і ролі різнихекономічних суб’єктів у галузі приватного охоронного бізнесу набуло в останніроки важливого теоретичного і практичного значення.
Теоретична значимість дослідження полягає вопрацьовуванні наявної нормативно-правової бази здійснення охоронної діяльностів Україні.
Практичнезначення одержаних результатів полягає у тому, що положення, викладені у дипломній роботі,мають прикладне значення і можуть бути застосовані як в практичній діяльностіприватних охоронних структур, так і у навчальному процесі під час вивченняокремих дисциплін у навчальних закладах з підготовки персоналу для охороннихпідприємств.
Наукова новизна дослідження обумовлена недостатньоюрозробленістю теми правових засад надання послуг приватної охорони в Україні.

/>/>1. Послуга охорони як особливий вид господарської діяльності/>/> 1.1 Поняттяпослуги та її економічно-правова характеристика
Послуга — дія або діяльність когосьна користь іншої особи. В комерції — трудова доцільна діяльність, результатиякої відображаються у корисному ефекті, особливій споживній вартості.Особливістю послуги є збіг у часі та в просторі процесів виробництва,реалізації і споживання її споживної вартості.
Послугивходять до третинного сектора економіки, який став провідним у розвинутихкраїнах в епоху постіндустріалізму.
Векономічному розумінні під послугами розуміють функції або операції, на які єпопит і, відповідно, ціна, що встановлюється на відповідному ринку [44, 39].
Інодіпослуги визначають як нематеріальні блаґа, однією із характерних рис яких єспоживання на місці її надання [33, 106].
Такимчином, можна зробити висновок, що виробництво послуг і їх споживанняспівпадають у часі та просторі, і в момент надання послуги її виробник іспоживач вступає у безпосередній контакт [25, 75].
Томупослуги, як правило, не можуть передаватись іншим особам, тобто системаперепродажу є достатньо складною і вимагає певних витрат на юридичне та іншеобслуговування. У ринковій економіці послуги купуються на основі вільноговибору, вони стають об’єктом купівлі-продажу і є товаром, хоча і доситьспецифічним:
–           їхвиробництво і споживання частіше співпадають за місцем і часом;
–           якчастина сфери нематеріального виробництва беруть участь паралельно з продукцієюматеріальної сфери в сукупному процесі суспільного виробництва.
Зіншого боку, деякі автори вважають, що факт створення послуги можна відділити учасі від факту її продажу і факту використання, це дозволить продавати послугиринковими методами [27, 203].
Аналізуючинаведені підходи до визначення сутності поняття послуг, можна погодитись із твердженнямО. Ланге, що послуги — це будь-які функції, пов’язані безпосередньо абоопосередковано із задоволенням людських потреб, але безпосередньо не направленіна виробництво яких-небудь предметів [28, 88].
Вивченняособливостей розвитку сфери послуг і ролі різних економічних суб’єктів у цьомупроцесі набуло в останні роки важливого теоретичного і практичного значення.
Суспільно-політичні та економічні зміни в Україні зумовили бурхливийрозвиток ринкових відносин, особливо в економічному середовищі.
За таких умов з’являються нові форми господарювання, нові видидіяльності, які потребують як правового врегулювання, так і наукового аналізута теоретичного осмислення.
З появою на теренах України нового економічного явища — підприємництва іу його складі надання послуг з охорони власності та громадян постало питанняпро всебічне правове врегулювання надання таких послуг і необхідністьдослідження правових аспектів широкого спектру, зокрема йорганізаційно-правових, пов’язаних з наданням охоронних послуг, у тому числі іяк виду підприємницької діяльності.
Держава стоїть на позиціях свободи підприємницької діяльності,мінімального втручання в її здійснення. Проте це не означає, що підприємництвояк економічно-правове явище повинне залишатися поза увагою держави. Навпаки,певні види господарсько-підприємницької діяльності мають такі особливості, щопотребують посиленого контролю з її боку, оскільки становлять потенційнунебезпеку для людей, громадського порядку та громадської безпеки, навколишньогосередовища, національної безпеки держави. У результаті породжуютьсяправовідносини адміністративного характеру, які займають значне місце у процесіздійснення окремих видів такої діяльності.
До особливих видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуваннюта відповідно контролю з боку державних органів, належить надання послуг зохорони власності та охорони громадян. Передували охоронним послугам як видупідприємницької діяльності оплатні послуги, що надавалися підрозділамипозавідомчої охорони при ОВС в умовах соціалістичної планової економіки.
Сьогодні в Україні сформована досить ґрунтовна нормативно-правова база,на основі якої і здійснюється цей вид господарськопідприємницької діяльності.Проте в ній неоднозначно трактуються деякі поняття, що пов’язано з невідповідністюта неузгодженістю однорідних норм підзаконних і законодавчих актів. На практиціце викликає певні, інколи досить значні, незручності як для суб’єктівпідприємництва з надання охоронних послуг, так і в роботі державних органів,які покликані здійснювати контроль за цими суб’єктами.
Виходячи зміжнародного досвіду та аналізу законів про охоронну діяльність таких країн якРосія, Латвія, Литва, Молдова, Казахстан, можна констатувати, що закони цихкраїн визначають охоронну діяльність, як діяльність з надання послуг охорони[12, 67] ./>/>1.2 Особливості послуги охорони за сучасним законодавством України
Практичнареалізація комплексу заходів, пов’язаних із переходом України до ринковоїекономіки, не могла не торкнутися сфери таких специфічних правовідносинсуб’єктів цивільного права, як надання послуг з охорони майна, житла, земельнихділянок, особи, інформації і т. ін. Усе гострішою стає проблема забезпеченнянедоторканності речових прав, насамперед, права приватної власності, прававолодіння. Цим зумовлена поява значної кількості різних охоронних підприємств,які надають послуги фактичного характеру, здійснюючи охорону об’єктів прававласності (володіння) від протиправних посягань на підставі цивільно-правовогодоговору.
Джерела поняття,яке розглядається, як і більшості інших сучасних правових конструкцій, можнавиявити ще в римському праві. При цьому саме поняття охорони майна було відомене тільки як сукупність фактичних дій, але і як юридична категорія. Так, уримському праві існувало таке поняття, як custodia – охорона речі, коливнаслідок угоди або безпосередньо внаслідок прямої вказівки закону на особупокладалася підвищена відповідальність за крадіжку або пошкодження третімиособами майна, що перебувало у її тимчасовому володінні[1, 211].
Концептуальнопоняття охорони нерозривно пов’язане з поняттям здійснення права, яке полягає уздійсненні особою дій, що служать для задоволення її позитивних інтересів, якізахищаються правом, і виражається в протидії порушенню цих прав, що вельмихарактерно для права на самозахист. Водночас охорона майна на підставіцивільно-правового договору, хоча й має певну схожість із самозахистом,характеризується самостійними ознаками, на підставі чого автором зробленовисновок, що для реалізації свого права на захист, поряд з іншими способами,власник або інший титульний володілець майна на законних підставах може вдатисядо такого інституту зобов’язального права, як цивільно-правовий договір. Алепри цьому зміст зобов’язальних правовідносин буде визначатися наперед іобмежуватися змістом права замовника на самозахист.
Спрямованістьюридичної діяльності межує з поняттям «управління» або «керівництво»соціальними процесами, діяльністю державних органів, які є предметомадміністративного права.
В Українськійдержаві поступово утверджується новий принцип формування взаємовідносин міжлюдиною і державою — дозволено те, що не заборонено законом. Правовий порядокза таким принципом ґрунтується на засадах, відповідно до яких нікого не можнапримусити робити те, що не передбачено законодавством. А органи державноївлади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на основі, в межах повноваженьі в спосіб, які передбачено Конституцією та законами України. У сферікримінального процесу діє принцип «дозволено лише те, що передбаченоЗаконом, інакше неодмінно запанує сваволя владних державних органів і посадовихосіб, які ведуть процес» [23, 86].
Спрямованістьдіяльності судових і правоохоронних органів трансформується в її завдання.Правовий зміст завдань стабілізує, впорядковує її. Є п’ять базисних завдань, щохарактеризують спрямованість і ефективність діяльності правоохоронних органів:
1) збереження(охорона) наявного конституційного ладу;
2) захистконституційних прав і свобод громадян;
3) захистправомірних інтересів вітчизняного товаровиробника;
4)цілеспрямований розвиток системи судової та правоохоронної діяльності, зокремаполіпшення їх кількісних і якісних показників;
5) боротьба зізлочинністю.
За часів СРСРнайважливішим завданням був, переважно, лише один із її складників (важливий,проте не основний і тому гіпертрофований) — боротьба зі злочинністю.Зосередження діяльності правоохоронних органів на одному антикриміногенномунапрямі було б не зовсім правильним. Боротьба зі злочинністю є, безперечно,важливим завданням їхньої діяльності. За Указом Президента України від 21 липня1994 року «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю»правоохоронним органам приписано «вважати боротьбу зі злочинами протиособи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій ібанківській системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, натранспорті головними напрямами діяльності»’. Разом з тим слід зауважити,що поняття боротьби зі злочинністю є оціночним, а тому його можна трактувати іяк гасло (ідею, тезу), яке використовують у політичних або відомчих цілях[19,63].
Під приводомборотьби зі злочинністю в сучасних умовах можливе й посилення охорониправопорядку, й фіскально-силовий тиск на господарські та комерційні структури,й бюрократизація податкових процедур, і впровадження тотальних форм контролю запідприємництвом, можливо, й звуження захисту прав людини.
У сучасних умовахправоохоронну діяльність дедалі більше застосовують як засіб управління таконтролю за соціальними процесами, розвитком господарської діяльності, засоціальною сферою. Поступово розширюється вплив органів прокуратури, юридичноїпрактики на банківсько-фінансову сферу, на стан різних галузей народногогосподарства, зокрема на паливно-енергетичний комплекс, транспортніперевезення, на приватизацію державних підприємств, управління підприємствами,в статутному фонді яких є частка державних коштів. При цьому застосовуютьефективну протидію соціальним відхиленням і правопорушенням. Зміст впливуправоохорони має за мету лише доповнити економічні, фінансові та технічнірішення, які приймають у процесі соціального управління, але не замінити їх.Вплив правоохоронних органів має до того ж запобіжне призначення.
Припиняючиконтрабанду та випуск недоброякісної продукції, правоохоронні органи докладаютьзусиль щодо розв’язання однієї з ключових проблем економіки — захиствітчизняного товаровиробника, подолання негативних товарообмінних відносин.Забезпечують захист вітчизняного товаровиробника органи правосуддя та майже всісуб’єкти правоохоронної діяльності, а саме: органи прокуратури, служба безпеки,митні органи, прикордонні війська, органи внутрішніх справ, а також адвокатура.
Спрямованістьправоохоронної діяльності проти небажаних соціальних явищ має конструктивнийхарактер, згідно з яким правові рішення лише доповнюють економічні, фінансовіта технічні рішення, комплексно впливаючи на припинення та подальше обмеженняцих явищ.
Охоронамайна та забезпечення особистої безпеки фізичних осіб забезпечується шляхом:
–          організаціїохорони місць зберігання майна, особистої охорони фізичних осіб;
–          технічногоукріплення місць зберігання майна, постійного або тимчасового перебуванняфізичних осіб (будівлі, відокремлені приміщення, території) за рішенням абозгодою власників цих об’єктів; здійснення щодо цих об’єктів заходів фізичногоабо технічного контролю за станом їх екологічної безпеки із застосуваннямпропускного чи внутрішньооб’єктного пропускного режиму, встановленоговласником, використанням інженерно-технічних засобів охоронної сигналізації таконтролю за доступом, а також службових собак;
–          здійсненнязаходів фізичної охорони;
–          припиненняочевидних протиправних дій щодо об’єктів охорони та фізичних осіб шляхомздійснення заходів оперативного реагування на них.
Порядокорганізації та здійснення заходів охорони та безпеки встановлюєтьсязаконодавством, що визначає повноваження суб’єктів охоронної діяльності, атакож цивільно-правовими угодами [13, 48].
Перелікта обсяг заходів охорони, достатніх для забезпечення схоронності майна,визначається його власником.
Перелікта обсяг заходів безпеки, достатніх для забезпечення особистої безпеки фізичноїособи, визначаються:
–          стосовногромадян та засновників суб’єктів охоронної діяльності — ними самостійно;
–          стосовнопосадових осіб державних органів та членів їх сімей — законодавством;
–          стосовнопосадових осіб суб’єктів недержавної охоронної діяльності — їх засновниками зазгодою цих осіб.
Порядокздійснення заходів охорони та безпеки у випадках, передбачених законодавством,повною мірою або частково визначається цивільно-правовими угодами, укладенимизгідно із законодавством [15, 82].
Отже,правоохоронна та охоронна діяльність має протидіяти виникненню небажаних усуспільстві відносин, зменшувати насиченість конфліктних проявів.
За своїм змістомохоронна діяльність має ряд суттєвих відмінностей від інших видів господарськоїдіяльності, а саме:
1) охороннадіяльність здійснюється з метою протидії такому складному суспільному явищу, якзлочин;
2) безпосереднєвиконання охоронних функцій пов’язане з підвищеною небезпекою для працівників,які їх виконують;
3) суб’єктигосподарювання, які здійснюють охоронну діяльність, мають визначені закономознаки воєнізованих формувань;
4) здійсненняохоронної діяльності прямо передбачає вжиття до третіх осіб заходів примусу, аждо застосування фізичної сили та спеціальних засобів [1, 212]./>/>1.3 Гарантія якості послуги охорони
При всійрізноманітності послуг усі вони мають чотири спільні характеристики, яківідрізняють дані послуги від товару, а саме:
–         невловимість,невідчутність або нематеріальний характер послуг;
–         невід’ємністьпроцесів виробництва та споживання послуг;
–         неоднорідність(непостійність, мінливість) якості послуг;
–         нездатністьпослуг до зберігання.
1. Невловимість,невідчутність або нематеріальний характер послуг означає, що їх не можнаторкатися, тримати, пакувати, транспортувати або вивчати до моменту їхпридбання. Невідчутність послуг викликає проблеми як у споживачів, так і упродавців послуг. Покупцеві важко розібратись та оцінити, що продається домоменту придбання послуги, а іноді навіть після одержання послуги. Одночасноневідчутність послуг ускладнює управлінську діяльність продавця послуг.
У охоронних підприємстввиникає дві проблеми:
— складнопрезентувати клієнтові свій товар;
— ще складнішепояснити клієнтам, чому вони платять різну ціну за цей товар.
Підприємство можелише описати переваги придбання даної послуги, а послуги як такі можна оцінитилише після їх одержання.
Для зміцненнядовіри клієнтів до підприємства слід здійснити ряд заходів:
–         поможливості підвищити відчутність послуги;
–         підкреслитизначимість послуги;
–         загостритиувагу на вигодах від придбання послуги;
–         залучитидо пропаганди пропонованих послуг авторитетних клієнтів, «якусьзнаменитість».
2. Невід’ємністьпроцесів виробництва та споживання послуг. Специфіка надання послуг полягає втому, що на відміну від товару послуги не можна виробляти про запас тазберігати. Надати послугу можна лише тоді, коли надходить замовлення відклієнта. З цієї точки зору, ряд спеціалістів вважає, що невід’ємність процесіввиробництва і споживання є основною характерною ознакою відмінності послуги відтовару.
3. Неоднорідність(непостійність, мінливість) якості обслуговування є неминучим наслідкомодночасності виробництва та споживання послуг.
Якість послугиістотно залежить від того, хто, де, коли і в яких умовах її пропонує. Так,наприклад, в одному підприємстві рівень сервісу є значно вищим, аніж в іншому,розташованому поряд; один службовець при обслуговуванні виявляє ввічливість тадоброзичливість, тоді як інший — грубість та байдужість.
Навіть один і тойсамий службовець протягом робочого дня надає послуги по-різному, з різноюфункціональною якістю.
Причинами цієїмінливості можуть бути:
–          низькийрівень кваліфікації працівників, їхня недосвідченість, особливості характеру;
–          недосконалістьорганізації комунікацій, що обмежує надходження інформації;
–          відсутністьналежного контролю за якістю роботи персоналу;
–          унікальністькожного окремого споживача, що зумовлює високий ступінь індивідуалізаціїпослуги відповідно до його побажань.
Інше доситьважливе джерело мінливості якості надання послуг — покупець як такий, йогоунікальність, що пояснює високий ступінь індивідуалізації послуг залежно відпобажань споживача, унеможливлює масовість виробництва багатьох послуг.Водночас це породжує проблему щодо управління поведінкою споживачів тадослідження поведінкових факторів у процесі роботи з клієнтами. Для зниженнямінливості функціональної якості послуг розроблені стандарти обслуговування.
Стандартобслуговування — це комплекс обов’язкових щодо виконання правил обслуговуванняклієнтів, які повинні гарантувати встановлений рівень якості всіх операцій.Стандарт обслуговування визначає формальні критерії, за якими оцінюєтьсяякісний рівень обслуговування клієнтів та діяльності будь-якого співробітника.
Унеможливленнящодо зберігання послуги в умовах постійного попиту не є складною проблемою,оскільки завжди можна належним чином укомплектувати організацію. Але, якщопопит різко коливається, виникають серйозні проблеми. Нездатність послуг дозберігання потребує розробки стратегії, що забезпечуватиме оптимальнеспіввідношення попиту та пропозиції послуг. Так, відомі різні методистимулювання попиту на послуги на основі ефективної цінової політики.
Вказаніхарактерні відмінні особливості надання послуг охорони перетворюють управлінняопераціями в цій сфері на більш складну справу, ніж в промисловості та в іншихгалузях народного господарства, з точки зору забезпечення ефективностімеханізму ціноутворення й визначають специфіку управління та застосуваннямаркетингу в даній сфері.
Задлязабезпечення ефективного контролю якості послуги в охоронній галузі існуєдієвий засіб – договір надання охоронних послуг, що регламентує вимоги доздійсню послуг охорони.
Зміст договору —це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, таумов, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторонитакож мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішанийдоговір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповіднихчастинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи якихмістяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або невипливає із суті змішаного договору (ст.628 ЦК) [22, 63].
Переважнабільшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, маєдиспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положеньзакону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Наприклад, ст.668 ЦКвстановлює, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товарупереходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановленодоговором або законом. Це положення закону є диспозитивним, оскільки передбачаєможливість визначення сторонами моменту переходу ризику до покупця на їхрозсуд.
Водночасдоговором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповіднодо типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.Але навіть у тому разі, коли у самому договорі не міститься посилання на типовіумови, останні можуть застосовуватись як звичай ділового обігу, якщо вонивідповідають вимогам ст.7 ЦК (ст.630 ЦК).
Слід враховувати,що типові умови (типові договори) щодо певних відносин можуть затверджуватисяорганами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим абоорганами місцевого самоврядування. Такі типові умови за своєю сутністю є актамицивільного законодавства, обов’язковими для застосування, якщо в них прямо непередбачено інше. Отже, у цьому випадку вказані типові умови стають приписамиімперативного порядку.
Умови, на якихдоговір укладається, мають велике практичне значення, оскільки від них зрештоюзалежать особливості договірних прав і обов’язків сторін договору, а такожналежне виконання зобов’язань.
Залежно від їхюридичного значення всі договірні умови можна поділити на три основні групи:істотні, звичайні і випадкові [37, 89].
Істотнимивважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливаєзі ст.638 ЦК, згідно з якою договір вважається укладеним лише тоді, коли міжсторонами в належній для відповідних випадків формі досягнуто згоди з усіхістотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умовдоговір не може вважатися укладеним. Водночас якщо досягнуто згоди щодоістотних умов, договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось іншихумов. Саме тому такі умови ще називають необхідними.
Визначення колаістотних умов залежить від специфіки конкретного договору. Наприклад, істотнимиумовами договору купівлі-продажу є предмет договору, ціна. Предмет договору,плата за користування, порядок користування найнятим майном є істотними умовамидоговору майнового найму [2, с.78].
Частина 1 ст.638ЦК поділяє істотні умови на чотири групи:
1) умови пропредмет;
2) умови, яківизначені законом як істотні;
3) умови, які єнеобхідними для договорів даного виду;
4) умови, щодояких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди [6, с.84].
При визначенніістотних умов того або іншого договору слід враховувати, що вирішення цьогопитання залежить насамперед від суті конкретного договору. Тому не випадково ЦКпри визначенні істотних умов договору відсилає до спеціальних норм, присвяченихдоговірним зобов’язанням даного виду і називає істотними насамперед ті умови,які визнані такими згідно із законом і передбачені як обов’язкові самиминормами права, що регулюють ці договірні відносини. Зокрема такий підхід бувхарактерний при визначенні істотних умов так званих господарських договорівпостачання, контрактації [42, с.76].
Однак не завждиістотні умови визначаються безпосередньо в законодавстві. Особливо це актуальнонині, в умовах переходу до ринкових відносин, наділення учасників господарськихвідносин реальною самостійністю, в тих випадках, коли йдеться не про державніорганізації, все більшого значення набувають друга і третя групи істотних умов,зазначених вище. Наприклад, норми про купівлю-продаж, міну, найм, зберігання,спільну діяльність тощо не містять вичерпного переліку умов, однак останнівипливають із сенсу відповідного договору і норм, що визначають поняття ісутність договору.
Будь-яка ізсторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або єнеобхідними для договору даного виду, і вимагати включення у договір додатковихумов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови такожнабувають значення істотних.
Таким чином, дляукладення договору необхідне досягнення угоди з усіх істотних його умов.Водночас іноді недостатньо і такої угоди. Крім неї, зокрема, може вимагатисяпередання речі, — якщо йдеться про реальний договір (позика, дарування). Увстановлених законом випадках договір має бути укладеним у належній формі.
Крім істотних,можуть бути й звичайні умови договору. Звичайними називають ті умови, якіпередбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребуютьузгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моментуукладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов невпливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні договору майновогонайму сторони не домовилися про те, хто має виконувати поточний ремонт речі,автоматично вступає в дію умова, передбачена ч.І ст.776 ЦК, згідно з якоюнаймач зобов’язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше непередбачено законом або договором.
Випадкові умовивключаються у договір на розсуд сторін. Так само як і звичайні умови, вони невпливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну відзвичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом, вони набуваютьюридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір,їх відсутність, так само як і відсутність звичайних умов, не спричиняєнедійсності укладеного договору. Крім того, відсутність випадкових умов лише втому випадку має наслідком визнання договору недійсним, якщо заінтересованасторона доведе, що вона вимагала узгодження цієї умови [44, 107].
Слід зазначити,що всі три групи умов, до якого б вони виду не належали, завдячують своєюпоявою зрештою лише домовленості сторін, якою одні умови формулюютьсябезпосередньо, а інші — визнаються сторонами договору обов’язковими для нихвнаслідок самого факту укладення останнього. У цьому, зокрема виявляєтьсязначення договору як вольового юридичного акта.
Тлумачення умовдоговору здійснюється відповідно до ст.213 ЦК, яка визначає загальні правилатлумачення правочинів, про які йшлося у попередніх главах підручника. Крімтого, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови(типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови (ст.637ЦК) [20, 98].
Оскільки договірє загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умов договору міжними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однією стороною укластидоговір (оферта) і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідносторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, щоприйняла цю пропозицію — акцептантом.
У зв’язку з цим уюридичній літературі зазначається, що процес укладення договорів зумовленийсамою природою цієї правової категорії. Тобто якщо сутність договору полягає узгоді, то тим самим укладення договору, яке є процесом досягнення згоди,спрямоване на досягнення того або іншого правового результату в сферіцивільного права, передбачає виявлення волі кожної з сторін і її узгодження.
Згідно зі ст.639ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо формидоговору не встановлені законом. Проте якщо сторони домовилися укласти договіру певній формі, вій вважається укладеним лише з моменту надання йому цієїформи, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.Зокрема у разі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодоякого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним змоменту його підписання сторонами. Якщо ж сторони домовилися про нотаріальнепосвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальнепосвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріальногопосвідчення.
Договірвважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженнямюридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше невстановлено договором.
Порядок вирішенняспорів, що виникають у процесі укладення договорів, визначається ст.649 ЦК.Згідно з цією нормою можливість і порядок вирішення переддоговірних спорів залежатьвід того, чи є підставою укладення договору обов’язковий припис правового акта:
1) якщо підставоюдоговору е припис правового акта органу державної влади, органу владиАвтономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то спірвирішується судом. Так само судом він вирішується в інших випадках,встановлених законом;
2) якщо укладеннядоговору не пов’язане з приписами правового акта органу державної влади, органувлади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, топереддоговірні спори можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених задомовленістю сторін або законом.
В інших випадкахусі розбіжності при укладенні договору усуваються шляхом домовленості сторін.
Зміна аборозірвання договору за загальним правилом допускається лише за згодою сторін.При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється втакій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше невстановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обігу.
Винятки іззагального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можутьбути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема договір може бутизмінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разіістотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановленихдоговором або законом. Істотним вважається таке порушення стороною договору,коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляєтьсятого, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Від розірвання(зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову віддоговору, яка можлива лише у випадках, прямо передбачених законом абодоговором. Так, наприклад, відповідно до ч.2 ст.849 ЦК якщо підрядник своєчасноне розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строкстає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду тавимагати відшкодування збитків.
У разіодносторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо правона таку відмову встановлено договором або законом, договір вважаєтьсявідповідно розірваним або зміненим.
Особливоюпідставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими стороникерувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути зміненийабо розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або невипливає із суті зобов’язання (ст.652 ЦК).
Якщо сторони, недосягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, якіістотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний абозмінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявностіодночасно таких умов:
1) в моментукладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставинзумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їхвиникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконаннядоговору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило бзаінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із сутідоговору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несезаінтересована сторона.
Крім того, длязміни договору необхідна наявність ще однієї з двох умов:
1) розірваннядоговору суперечить суспільним інтересам;
2) розірваннядоговору потягне для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищуєзатрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
У разі змінидоговору за взаємною згодою зобов’язання сторін змінюються відповідно дозмінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірваннядоговору зобов’язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості прозміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи необумовлено характером його зміни [27, 38].
Якщо договірзмінюється або розривається за рішенням суду, зобов’язання змінюється абоприпиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договорузаконної сили.
За загальнимправилом сторони не мають права вимагати повернення того, що було викопане нимиза зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору. Втім згідно з ч.4ст.653 ЦК сторони мають право своєю домовленістю передбачити поверненняпереданого за договором. Такі самі наслідки можуть бути встановлені спеціальнимприписом закону.
У кожному разі,якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договоруоднією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданихзміною або розірванням договору.
Відшкодуваннязбитків є заходом відповідальності і отже, до нього застосовуються правила ЦКта інших актів законодавства, якими регулюються відносини відповідальності.Зокрема згідно зі ст.614 ЦК особа, істотне порушення договору якою булопідставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків,якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.
У результатідослідження суттєвих умов, зокрема стосовно предмета договору про наданняпослуг, стає зрозумілим, що поняття договору про надання послуг охоплює доситьчисленну групу договорів, яка, в свою чергу, може бути поділена, як мінімум, надві підгрупи.
Договори першоїгрупи своїм предметом охоплюють і результат діяльності, який гарантується, і,отже, на який послугоотримувач має право розраховувати. Це завжди гарантійнізобов’язання. Кредитори за таких зобов’язань перебувають у набагато кращомустановищі, на відміну від ситуації, коли боржник зобов’язаний тільки належнимчином здійснювати певні дії, не гарантуючи результату. При гарантійнихзобов’язаннях боржник – суб’єкт підприємницької діяльності – звільняється відвідповідальності тільки в тому разі, якщо доведе наявність непереборної сили,що створила неможливість виконання зобов’язання. У разі невиконання зобов’язаннявідповідальність боржника стає автоматичною. Доказом невиконання є тільки тойфакт, що обіцяний результат не був наданий. Такі договори за своєю правовоюприродою є досить близькими до договорів на виконання робіт і можуть бутипозначені як підрядоподібні. До них слід віднести договори, які без досягненнярезультату діяльності взагалі втрачають сенс (перевезення, зберігання, аудит іт. ін.), або коли корисний ефект цілком забезпечується обачливим і турботливимвиконанням своїх обов’язків, і виконавець, укладаючи договір, міг припускати здостатньою мірою ймовірності його досягнення [34, 58].
Друга підгрупадоговорів характеризується тим, що результат діяльності не охоплюєтьсяпредметом договору й перебуває за межами договірного зобов’язання. У такихдоговорах результат дійсно не може бути гарантований, і зобов’язання будевважатися виконаним належним чином у разі, якщо діяльність послугодавцявиконується у точній відповідності з договором. До цієї підгрупи слід віднестидоговори послуг, у яких досягнення поставленої мети ускладнене низкою невідомихнаперед обставин, що мають об’єктивно-випадковий характер і стосуються абоособистості споживача послуг (ступінь занедбаності захворювання при наданнімедичних послуг, здібностей того, кого навчають, при наданні освітніх послуг),або обставин зовнішнього характеру, про які сторони при укладенні договору немогли й не повинні були знати, але ймовірність виникнення яких не виключена.
Тобто результатдіяльності охоронця, хоча й не втілюється в якусь матеріальну форму, може бутигарантованим і є невід’ємною частиною відповідних дій як таких. У цьому разіможна виходити із принципу: немає результату – немає дій. Крім того, практичноєдиним критерієм оцінки якості наданої послуги з охорони майна, в усякому разі дляпослугоотримувача, є саме той корисний ефект, на одержання якого вонаспрямована.
Однак, позитивнийрезультат послуги з охорони майна, з урахуванням передбаченого договоромспособу охорони, цілком може бути гарантований, і саме його наявність або відсутністьбуде основним критерієм оцінки належного виконання договірного зобов’язання.
Зіставляючидоговір охорони майна з договором зберігання, можна зробити висновок, щодоговір охорони майна має істотні відмінності й не може розглядатися якспеціальний вид договору зберігання.
Розміщенняпоняття договору охорони в главі 66 ЦК України, присвяченій договорузберігання, як спеціального виду договору зберігання необхідно визнатипомилковим. Відносини, опосередковувані договором охорони повинні регулюватисяне правилами про зберігання, а загальними нормами ЦК про оплатне наданняпослуг.
Застосуванняправил про зберігання до відносин, що виникають між володільцем майна йохоронцем, можливе лише за аналогією закону.
Охорона майна єскладовою відносин зберігання, а також і деяких інших договірних відносин, уяких одна із сторін договору зобов’язана зберегти чуже майно, що перебуває в їїволодінні. Однак, послуга з охорони набуває властивих їй специфічних рис тількитоді, коли вона виділена в самостійні договірні відносини.
Охорона майнаприпускає виконання лише фактичних, заздалегідь обговорених за своїм характеромдій, необхідних для того, щоб зберегти майно від небезпеки фізичного знищення,псування або втрати, що може загрожувати йому з боку навмисних неправомірнихдій третіх осіб. Тобто за своїм характером діяльність зобов’язаної особи єбільш спеціальною, ніж у договорі зберігання, обмежується забезпеченнямзбереження майна від розкрадання, умисного знищення або пошкодження та завжди єпрофесіональною.
 За аналогією зримським терміном detentio – тримання речі, пропонується позначити виконавцяпослуги з охорони майна терміном детентор, тобто це особа, яка здійснюєпанування над чужим майном, не маючи при цьому правомочності володіння.
Як прикладнаведемо основні характеристики договору на охорону житла [26, 78].
Договірпро охорону квартири є різновидом договірних послуг. Як зазначалося вище, вінмає багато спільного з договором зберігання. Мета цих договорів — забезпечитизбереження майна. Але якщо за договором зберігання річ передається у володіннязберігачу, то при укладенні договору про охорону вона залишається у володіннівласника. Останніми роками значного поширення серед населення набув договір проохорону квартири.
Договірпро охорону квартири власники укладають з підрозділами Державної служби охоронипри Міністерстві внутрішніх справ України (Положення про державну службуохорони затверджено Кабінетом Міністрів України 10 серпня 1993 р.).
Правата обов’язки сторін за договором детально регламентовані Типовим договором процентралізовану охорону квартир підрозділами державної служби охорони,затвердженим наказом Головного управління державної служби охорони 4 травня1995 р. № 52.
Договірна один рік укладається після обладнання квартири засобами охоронної сигналізаціїта контрольної перевірки їх технічного стану і набуває чинності на наступнийдень після його підписання.
Періодомохорони вважається час, з якого квартира прийнята для охорони й до зняття її зохорони. Вартість майна оцінює сам «Клієнт» в односторонньому порядку(від ціни договору залежить і розмір оплати охоронних послуг).
Занесвоєчасну сплату з «Клієнта» стягується пеня в розмірі 0,5 % сумипрострочення за кожний день. Крім того, «Охорона» має право післяпопередження в односторонньому порядку розірвати договір достроково.
Охоронанесе матеріальну відповідальність за шкоду, спричинену сторонніми особами, якіпроникли в квартиру в період охорони шляхом відмикання чи руйнуваннязаблокованих технічними засобами охоронної сигналізації вікон, дверей та іншихконструкцій та здійснили крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення чипошкодження майна, яке зберігалось у квартирі [26, 108].
Охороназобов’язана відшкодувати матеріальні збитки в межах вартості майна, оціненогоклієнтом при укладенні договору. Збитками є не тільки вартість украденого чипошкодженого майна, а й вкрадені грошові кошти (однак у цьому разі розміркомпенсації обмежується 10 мінімальними зарплатами), а також ювелірні вироби зоголошеною цінністю (але не більш як 20 розмірів мінімальної зарплати).
Вартістьвкраденого майна визначається, виходячи з діючих роздрібних цін та зурахуванням його зносу.
Охоронаможе нести відповідальність також за вкрадені антикварні речі, але тільки заумови, що при укладенні договору їй було передано нотаріально посвідчений,складений компетентними спеціалістами опис вартості антикварних речей.
Приповернені вкраденого майна «Клієнт» зобов’язаний у місячний термінповернути «Охороні» вартість отриманої раніше компенсації.
Наоснові викладеного, можна визначити договір з охорони майна наступним чином: задоговором охорони майна одна сторона – охоронець (детентор) – спеціалізованаохоронна організація, зобов’язується прийняти майно під свою відповідальність ізабезпечити його зовнішню недоторканність від протиправних посягань з бокутретіх осіб, а володілець майна (власник або інший титульний володілець), усвою чергу, зобов’язується створити необхідні для цього умови й сплатитипередбачену договором винагороду. Сенс такої конструкції полягає в тому, щоохоронець, з одного боку, погоджується взяти на себе тягар майнових наслідківможливих протиправних дій (злочинів) третіх осіб щодо майна володільця, а здругого – своїми професійними діями та за рахунок замовника послуги (володільцямайна) зменшує ризик їх настання.
Тобтона перший план виходить не сама послуга з охорони майна, а взятий на себеохоронцем обов’язок відшкодувати майнові втрати від злочину, вчиненого третімиособами.
Послуга ж зохорони лише перешкоджає, а тим самим зменшує вірогідність вчинення таких дійщодо майна, яке охороняється.
У свою чергу,обов’язок відшкодувати збитки від злочину спонукає виконавця послуги до якомогаретельнішої дбайливості щодо майна замовника послуги (володільця майна).

/>/>2. Особливості надання охоронних послуг в сучасних умовах/>/>2.1 Правова характеристика недержавного суб’єкту господарювання вУкраїні
Порядокорганізації та здійснення заходів охорони та безпеки встановлюєтьсязаконодавством, що визначає повноваження суб’єктів охоронної діяльності, атакож цивільно-правовими угодами.
Порядокздійснення заходів охорони та безпеки у випадках, передбачених законодавством,повною мірою або частково визначається цивільно-правовими угодами, укладенимизгідно із законодавством.
Недержавнимохоронним установам під час та у місцях здійснення заходів охорони та безпекидозволяється використовувати лише спеціально призначені системи та приладитривожної сигналізації, засоби радіозв’язку, сертифіковані в установленомупорядку, а також інші технічні засоби, що не завдають шкоди життю та здоров’ю громадян,довкіллю [21, 54].
Суб’єктидержавної охоронної діяльності — державні органи та підпорядковані їмпідприємства, установи і організації (далі — державні охоронні установи),уповноважені державою на здійснення охоронної діяльності [2, 299].
Суб’єкти недержавноїохоронної діяльності — підприємства та організації недержавної форми власності,статутом (положенням) яких передбачено цей вид діяльності (далі — недержавніохоронні установи), а також громадяни-підприємці, що одержали в установленомупорядку дозвіл або ліцензію на її здійснення [6, 2].
Суб’єктнедержавної охоронної діяльності — суб’єкт підприємницької діяльності з наданняна договірній основі послуг юридичним і фізичним особам по здійсненню заходівохорони та безпеки, а також суб’єкт господарювання, заснований на недержавнійформі власності, що здійснює охоронну діяльність щодо належного йому майна,забезпечення особистої безпеки своїх засновників та/або посадових осіб, єсамостійним господарюючим статутним суб’єктом, який має права юридичної особита здійснює охоронну діяльність з метою одержання прибутку (доходу) [3, 45].
Суб’єктипідприємницької діяльності, які надають послуги по охороні власності тагромадян, за обсягом надання таких послуг, можна класифікувати на:
— підприємства забсолютним обсягом надання послуг по охороні власності і громадян; до нихвідносимо: 1) Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справУкраїни; 2) Інші органи і підрозділи внутрішніх справ; 3) Підрозділи внутрішніхвійськ МВС України;
— підприємства зобмеженим обсягом надання послуг по охороні власності та громадян; до нихвідносимо будь-які суб’єкти підприємництва, в тому числі ігромадян-підприємців, які надають послуги по охороні власності та громадян напідставі ліцензії на надання таких послуг (крім підприємств (підприємців), якімають ліцензію лише на надання послуг по охороні громадян)[11, 4];
— спеціалізованіпідприємства по наданню певного виду охоронних послуг; до них відносимо:
1) службуінкасації і перевезень цінностей Національного банку України;
2) службуінкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, Державнуслужбу охорони при МВС України;
3) суб’єктипідприємницької діяльності всіх форм власності, які надають послуги по охоронітільки громадян — тобто мають ліцензію на надання послуг по охороні громадян[11, 7].
В Україні зачинним законодавством можлива лише державна правоохоронна діяльність.Недержавну правоохоронну діяльність не передбачено, хоч участь громадян уохороні правопорядку та державного кордону є досить розвиненою йрегламентованою [25, 34].
Охороннадіяльність — професійна діяльність суб’єктів державної та недержавної охоронноїдіяльності по організації та практичному здійсненню заходів охорони [22, 67].
Охороннадіяльність – це професійна діяльність суб’єктів державної та недержавноїохоронної діяльності по організації та практичному здійсненню заходів охорониналежного їм майна, забезпечення особистої безпеки їх засновників та/абопосадових осіб, надання на підставі цивільно-правових угод послуг з охоронимайна юридичних і фізичних осіб та забезпечення особистої безпеки фізичнихосіб.
Основнимипринципами охоронної діяльності мають бути:
–          законність;
–          повага ідодержання прав і свобод людини і громадянина;
–          взаємодіясуб’єктів охоронної діяльності з правоохоронними органами, власниками майна,трудовими колективами, громадянами та об’єднаннями громадян;
–          оптимальневикористання наявних сил і засобів під час припинення посягань на об’єктиохорони;
–          неучастьу політичних заходах під час здійснення охоронної діяльності [20, 67] .
Таким чином,доцільно зробити висновок, що послуги з охорони власності та громадян — це видпідприємницької діяльності, який за своїм суб’єктним складом і змістомдіяльності є цивільно-правовими зобов’язальними правовідносинами і здійснюєтьсяна підставі законодавчих, нормативно-правових актів або державних ліцензій направо надання послуг з охорони власності, крім окремих особливо важливихоб’єктів права державної власності, та охорони громадян.
/>/>2.2 Кваліфікаційні вимоги до персоналу охоронного підприємства
До основнихфункціональних обов’язків приватного охоронця належить контроль за проходженнямна об’єкт охорони, пересуванням його територією, а також залишенням йогоособами, переміщенням предметів відповідно до порядку, установленоговолодільцем майна, що охороняється, у тому числі шляхом:
–     застосуванняпропускного та внутрішньооб’єктового пропускного режиму;
–     використаннятехнічних засобів охоронного призначення (систем і технічних засобів охоронноїсигналізації, теле-, відеоспостереження, контролювання доступу) відповідно доїх технічних характеристик і цільового призначення, у тому числіцентралізованого спостереження за роботою технічних засобів охоронногопризначення, установлених на об’єктах;
–     використанняслужбових собак.
Домінуючі видидіяльності:
— забезпеченнябезпеки клієнта в цілому;
— розробкаосновних і додаткових (запасні варіанти) маршрутів пересування;
— забезпеченняруху ескорту при пересуванні (при необхідності);
— забезпеченнязміни машин на трасі при форс-мажорних обставинах;
— забезпеченнярозміщення «своїх» людей на основних і запасних маршрутахпроходження;
— «відпрацьовування» (перевірка) під’їздів, дахів, підвалів і місцевостів цілому;
— мінімізаціяможливості нападу на клієнта при висадженні і посадці в транспортний засіб;
— оглядтранспортних засобів;
— перевіркакадрів (водії, що служать, знайомі і т.д.).
Психофізичнівимоги:
— наявність організаційнихздібностей;
— здатністьшвидко організовувати себе й інших на виконання завдання;
— високий рівеньрозвитку волі;
— фізична сила;
— фізичнавитривалість;
— висока психічнай емоційна стійкість;
— високий рівеньрозвитку концентрації і стійкості уваги (здатність протягом тривалого часузосереджуватися на одному важливому виді діяльності);
— вибірковістьуваги;
— розвитоккороткочасної і довгострокової пам’яті;
— розвита увагадо деталей;
— швидкістьреакції;
— здатністьшвидко приймати рішення в умовах дефіциту часу;
— комунікативніздібності (уміння входити в контакт);
— розвитоклогічного мислення;
— здатністьаналізувати і систематизувати велику кількість інформації.
Особистісніякості, інтереси і схильності:
— порядність;
— спостережливість;
— уміннязберігати таємницю;
— гарна інтуїція,уміння розбиратися в людях;
— організованість, чіткість;
— дисциплінованість;
— рішучість;
— вимогливість досебе і людей;
— допитливість;
— уміння швидкоорієнтуватися в навколишнім оточенні;
— гарна фізична іпсихічна витривалість;
— емоційнастійкість, самоконтроль;
— умінняпрогнозувати ситуацію.
Якості, щоперешкоджають ефективності професійної діяльності:
— нечесність,корисність, аморальність;
— неуважність;
— запальність,імпульсивність;
— неорганізованість, недисциплінованість;
— швидкастомлюваність;
— схильністьчужому впливу;
— брутальність,невихованість;
— безвідповідальність;
— нездатністьаналізувати, зіставляти факти, робити умовиводу;
— нерішучість,ригідність;
— відсутністьфізичної і психічної витривалості;
— відсутністьпочуття боргу;
— слабовілля;
— невміннязберігати таємницю.
Незалучаються до охоронної діяльності громадяни які :
— недосягли повноліття;
— застаном здоров’я і фізичного розвитку відповідно до висновку закладу охорониздоров’я не можуть виконувати обов’язки з охорони майна або громадян;
— перебувають на обліку в органах охорони здоров’я з приводу психічної хвороби,алкоголізму чи наркоманії;
— немають висновку психофізіологічної експертизи;
— визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними;
— мають непогашену чи незняту судимість за умисні злочини;
— усудовому порядку заборонено займатися охоронною діяльністю або роботою,пов’язаною з матеріальною відповідальністю;
— незареєстровані за місцем проживання в установленому чинним законодавствомпорядку;
— ухиляються від призову на строкову військову службу, військового обліку таспеціальних зборів.
Недопускаються до здійснення заходів охорони працівники, які в установленомупорядку не пройшли обов’язкової періодичної перевірки знань відповідно доліцензійних умов.
Відомостіпро особу при вирішенні питання про можливість її залучення до охоронноїдіяльності одержуються відповідно до чинного законодавства.
Фізичнаохорона — безпосередні дії (заходи оперативного реагування) персоналу охорониза місцезнаходженням об’єкта охорони, спрямовані на виявлення, запобігання таприпинення:
–        несанкціонованих володільцем проникнень на об’єкт охорони (на територію, уприміщення);
–        перебуванняосіб, яким володілець не надав відповідних повноважень, на об’єкті охорони;
–        протиправногозаволодіння майном на об’єкті охорони шляхом крадіжки, грабежу, розбійногонападу, шахрайства тощо;
–        протиправноговикористання майна на об’єкті охорони особами, яким володілець не надаввідповідних повноважень;
–        заподіянняволодільцю збитків шляхом умисного пошкодження або знищення його майна,протиправних посягань на особисту безпеку фізичних осіб, їх недоторканність;
–        заподіяннямайнової шкоди володільцю, ушкодження здоров’я фізичної особи шляхом очевиднихпорушень техніки безпеки, належних умов зберігання майна або внаслідокстихійного лиха, аварій, катастроф та інших надзвичайних подій за відсутностіпротиправних дій щодо об’єктів охорони [3; 51].
Оперативнереагування — негайні, починаючи з мінімально необхідних, дії персоналу охорони,у тому числі за повідомленням третіх осіб, за фактами протиправних дій щодооб’єктів охорони, або на події та обставини, що завдають (можуть завдати)майнову шкоду володільцям, а також створюють очевидну загрозу особистій безпеціфізичних осіб, персоналу об’єкта охорони, іншим громадянам та персоналуохорони, з визначення конкретного місця можливого вчинення правопорушення чивиникнення небезпечних обставин, їх індивідуалізації, локалізації, а в разіпотреби — нейтралізації, у тому числі припинення протиправних дій або іншихзгубних для майна та/або фізичних осіб наслідків.
Персоналохорони повинен знати статті 7, 9, 11, 17, 18, 22, 26, 36, 37, 38, 39, 41, 42,45, 50, 51, 66, 67, 74, 88, 89, 90, 91, 115, 119, 121, 122, 123, 124, 125, 126,128, 135, 136, 146, 162, 172, 173, 175, 185, 186, 187, 189, 194, 196, 197, 202,203, 205, 206, 229, 232, 260, 262, 263, 272, 293, 343, 356 Кримінальногокодексу України; статті 9, 12, 17, 18, 19, 24, 34, 35, 51, 174, 185, 186, 190,192, 193, 195, 195-2, 195-3, 195-4, 254, 255, 259, 264, 265 Кодексу України проадміністративні правопорушення; статті 21, 23, 24, 26, 27, 31, 36, 38, 39, 40,46, 47, 48, 50, 130, 132, 133, 134, 135, 136, 147, 169 Кодексу законів пропрацю України; статті 6, 7, 11, 14, 15, 15-1, 20 Закону України «Проміліцію»; статті 9, 17, 27 Закону України «Про статус народногодепутата України»; статті 8, 25 Закону України «Про Службу безпекиУкраїни»; Постанову Верховної Ради України від 17 червня 1992 року N 2471 «Проправо власності на окремі види майна» (із змінами і доповненнями);Постанову Ради Міністрів Української РСР від 27 лютого 1991 року N 49 «Прозатвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадськогопорядку» (із змінами) та постанову Кабінету Міністрів України від 7вересня 1993 року N 706 «Про порядок продажу, придбання, реєстрації,обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинамисльозоточивої та дратівної дії» (із змінами і доповненнями); Порядок таправила надання першої долікарської допомоги при пораненнях вогнепальною абохолодною зброєю, асфіксіях, отруєннях, ураженні електричним струмом, кровотечахта переломах; Порядок та правила застосування протипожежних засобів.
/>Знання персоналом охорони вказаних вище вимог підтверджуєтьсяшляхом складання один раз на 5 років заліку, порядок прийняття якоговизначається Міністерством внутрішніх справ України за погодженням ізАнтимонопольним комітетом України та Державним комітетом України з питаньрегуляторної політики та підприємництва.
Дляфізичних осіб — підприємців є обов’язковим дотримання вимог, встановлених дляперсоналу охорони суб’єкта охоронної діяльності.
Велика увага в процесі підготовки повинна бути приділена вивченнюконституційних прав і законодавчих актів, що діють у сфері приватного розшуку іохорони. У учбові програми підготовки приватних детективів і охоронців повиннівключатися основи кримінального і цивільного права, кримінального і цивільногопроцесів (зокрема, повинні вивчатися поняття злочину, межі необхідної оборони,підстави для затримання, а також законодавча регламентація договірнихвідносин).
Приватному охоронцю необхідні знання з криміналістиці. Маючи справу зрізними документами, приватний охоронець повинен уміти відрізняти справжнійдокумент від фальшивого, виявляти ознаки підробки. Не менш важливий умітиправильно провести огляд приміщень, місцевості, території, що охороняється,виявити наявні сліди рук, взуття, транспорту, знарядь злому і прийняти заходипо їх збереженню для подальшого викривання винних в здійсненні злочинів. Привиявленні вогнепальної зброї і вибухових пристроїв в ході розшуку необхіднозабезпечити ці об’єкти, піддати їх первинному огляду, вилучити знайдені кулі ігільзи.
/>/>2.3 Договір надання охоронних послуг як гарантія якості здійсненняпослуги охорони    
Договір наохорону є самостійним договором за предметом, яким є організаційні заходи позабезпеченню схоронності майна власника, здійснення перепускного режиму наоб’єкті охорони та організаційно-правові заходи по забезпеченню особистоїбезпеки фізичної особи.
Суть і значенняцивільно-правового договору в конкретних правовідносинах найбільш яскравовідображаються у його змісті, яким визначається і зміст самого правовідношення.
Зміст договору —це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, таумов, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторонитакож мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів(змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються увідповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори,елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановленодоговором або не випливає із суті змішаного договору (ст.628 ЦК),
Переважнабільшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, маєдиспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положеньзакону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Наприклад, ст.668 ЦКвстановлює, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товарупереходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановленодоговором або законом. Це положення закону є диспозитивним, оскільки передбачаєможливість визначення сторонами моменту переходу ризику до покупця на їхрозсуд.
Водночасдоговором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповіднодо типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.Але навіть у тому разі, коли у самому договорі не міститься посилання на типовіумови, останні можуть застосовуватись як звичай ділового обігу, якщо вонивідповідають вимогам ст.7 ЦК (ст.630 ЦК).
Слід враховувати,що типові умови (типові договори) щодо певних відносин можуть затверджуватисяорганами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим абоорганами місцевого самоврядування. Такі типові умови за своєю сутністю є актамицивільного законодавства, обов’язковими для застосування, якщо в них прямо непередбачено інше. Отже, у цьому випадку вказані типові умови стають приписамиімперативного порядку.
Умови, на якихдоговір укладається, мають велике практичне значення, оскільки від них зрештоюзалежать особливості договірних прав і обов’язків сторін договору, а такожналежне виконання зобов’язань.
Залежно від їхюридичного значення всі договірні умови можна поділити на три основні групи:істотні, звичайні і випадкові.
Істотнимивважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливаєзі ст.638 ЦК, згідно з якою договір вважається укладеним лише тоді, коли міжсторонами в належній для відповідних випадків формі досягнуто згоди з усіхістотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умовдоговір не може вважатися укладеним. Водночас якщо досягнуто згоди щодоістотних умов, договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось іншихумов. Саме тому такі умови ще називають необхідними.
Визначення колаістотних умов залежить від специфіки конкретного договору. Наприклад, істотнимиумовами договору купівлі-продажу є предмет договору, ціна. Предмет договору,плата за користування, порядок користування найнятим майном є істотними умовамидоговору майнового найму [2, с.67].
Частина 1 ст.638ЦК поділяє істотні умови на чотири групи:
1) умови пропредмет;
2) умови, яківизначені законом як істотні;
3) умови, які єнеобхідними для договорів даного виду;
4) умови, щодояких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
При визначенніістотних умов того або іншого договору слід враховувати, що вирішення цьогопитання залежить насамперед від суті конкретного договору. Тому не випадково ЦКпри визначенні істотних умов договору відсилає до спеціальних норм, присвяченихдоговірним зобов’язанням даного виду і називає істотними насамперед ті умови,які визнані такими згідно із законом і передбачені як обов’язкові самиминормами права, що регулюють ці договірні відносини. Зокрема такий підхід бувхарактерний при визначенні істотних умов так званих господарських договорівпостачання, контрактації.
Однак не завждиістотні умови визначаються безпосередньо в законодавстві. Особливо це актуальнонині, в умовах переходу до ринкових відносин, наділення учасників господарськихвідносин реальною самостійністю, в тих випадках, коли йдеться не про державніорганізації, все більшого значення набувають друга і третя групи істотних умов,зазначених вище. Наприклад, норми про купівлю-продаж, міну, найм, зберігання,спільну діяльність тощо не містять вичерпного переліку умов, однак останнівипливають із сенсу відповідного договору і норм, що визначають поняття ісутність договору.
Будь-яка ізсторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або єнеобхідними для договору даного виду, і вимагати включення у договір додатковихумов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови такожнабувають значення істотних.
Таким чином, дляукладення договору необхідне досягнення угоди з усіх істотних його умов.Водночас іноді недостатньо і такої угоди. Крім неї, зокрема, може вимагатисяпередання речі, — якщо йдеться про реальний договір (позика, дарування). Увстановлених законом випадках договір має бути укладеним у належній формі.
Крім істотних,можуть бути й звичайні умови договору. Звичайними називають ті умови, якіпередбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребуютьузгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моментуукладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов невпливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні договору майновогонайму сторони не домовилися про те, хто має виконувати поточний ремонт речі,автоматично вступає в дію умова, передбачена ч.І ст.776 ЦК, згідно з якою наймачзобов’язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше непередбачено законом або договором.
Випадкові умовивключаються у договір на розсуд сторін. Так само як і звичайні умови, вони невпливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну відзвичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом, вони набуваютьюридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір,їх відсутність, так само як і відсутність звичайних умов, не спричиняє недійсностіукладеного договору. Крім того, відсутність випадкових умов лише в тому випадкумає наслідком визнання договору недійсним, якщо заінтересована сторона доведе,що вона вимагала узгодження цієї умови.
Слід зазначити,що всі три групи умов, до якого б вони виду не належали, завдячують своєюпоявою зрештою лише домовленості сторін, якою одні умови формулюютьсябезпосередньо, а інші — визнаються сторонами договору обов’язковими для нихвнаслідок самого факту укладення останнього. У цьому, зокрема виявляєтьсязначення договору як вольового юридичного акта.
Тлумачення умовдоговору здійснюється відповідно до ст.213 ЦК, яка визначає загальні правилатлумачення правочинів, про які йшлося у попередніх главах підручника. Крімтого, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови(типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови (ст.637ЦК) [20,с.103].
Оскільки договірє загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умов договору міжними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однією стороною укластидоговір (оферта) і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідносторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, щоприйняла цю пропозицію — акцептантом.
У зв’язку з цим уюридичній літературі зазначається, що процес укладення договорів зумовленийсамою природою цієї правової категорії. Тобто якщо сутність договору полягає узгоді, то тим самим укладення договору, яке є процесом досягнення згоди,спрямоване на досягнення того або іншого правового результату в сферіцивільного права, передбачає виявлення волі кожної з сторін і її узгодження.
Отже, першоюстадією укладення договору є оферта. Оферта — це волевиявлення особи,спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеноговизначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати,що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини, а лише та,яка спрямована конкретній особі або кільком конкретним особам і при цьомумістить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір.Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаютьсяістотними.
З урахуваннямвисловленого, можна відзначити наявність таких характерних рис оферти:
1) вонаадресується конкретно одній або кільком особам. Коли пропозиція розрахована наневизначене коло осіб (наприклад, в рекламі), вона розглядається як запрошеннядо оферти, якщо інше прямо не вказано в цій пропозиції;
2) оферта маємістити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто такі, які єістотними згідно із законом або є необхідними для договорів даного виду, або жв узгодженні яких заінтересований оферент;
3) пропозиціявиражає твердий намір оферента вважати себе зв’язаним договором ізапропонованими умовами у разі їх прийняття (акцепту) іншою стороною.
Волевиявленняоднієї особи (оферента) спрямоване на отримання у відповідь волевиявлення іншої(акцептанта), внаслідок чого виникає спільний вольовий акт, договір, щоприводить до досягнення зустрічних результатів, бажаних для них.
Отже, хоч офертаі не є правочином, а лише однією зі стадій укладення договору, однак вонаспричиняє наслідки правового характеру. Ці наслідки полягають в тому, що згіднозі ст.ст.643-645 ЦК оферент протягом певного строку пов’язаний своєюпропозицією про укладення договору. Цей строк залежить від того, чи буввказаний строк для відповіді, а також від того, в одному чи у різних місцяхзнаходяться контрагенти. Так, ст.643 ЦК передбачає, що коли пропозицію укластидоговір зроблено з вказівкою строку для відповіді, договір вважаєтьсяукладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, отримала від іншої сторонивідповідь про прийняття пропозиції протягом вказаного строку.
Стаття 644 ЦКпередбачає порядок укладення договору за пропозицією, зробленою без вказівкистроку для відповіді. Так, коли пропозицію укласти договір зроблено усно, безвказівки строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо інша сторонанегайно заявила оференту про прийняття цієї пропозиції.
У випадку колипропозиція зроблена у письмовій формі, договір вважається укладеним, якщовідповідь про прийняття пропозиції отримана протягом нормально необхідного дляцього часу.
Слід зазначити,що в цьому випадку оферент пов’язаний пропозицією протягом більш тривалогостроку у випадку, коли він знаходиться не в тому ж місці, де акцептант. Тут маєбути зроблена поправка на звичайні строки доставки кореспонденції в обидвакінці.
Розвитоктехнологій у галузі зв’язку призвів до того, що сторони, що знаходяться врізних місцях, отримали можливість спілкуватися без розриву в часі за допомогоютелефону, обміну факсами, повідомленнями електронною поштою тощо. Цікаво, щовже ЦК УСРР 1922 р. був змушений вдатися до певної фікції, включивши в ст. 131примітку, згідно з якою пропозиція, зроблена по телефону, визнаваласяпропозицією присутньому. Таким чином, ЦК УСРР 1922 р. виходив з того, що приоферті без вказівки відповіді, але при використанні оперативних засобівзв’язку, відповідь на зроблену пропозицію повинна бути даною негайно. На жаль,ЦК 2003 р. не містить подібних роз’яснень. Тому залишається незрозумілим,протягом якого часу залишається пов’язаним офертою контрагент, який зробивоферту по телефону, факсу, електронному зв’язку. Можна припустити, що строк маєобчислюватися, виходячи з періоду, необхідного для відповіді аналогічнимзасобом: тобто на факс — факсом, на електронну пошту — електронною поштою тощо.
Однак практикасвідчить, що тут можливі труднощі. Наприклад, контрагент отримує факсимільнуоферту не на офіс або домашній факс, а через посередника (відділення зв’язку).В цьому випадку йому необхідний час не тільки для ознайомлення з текстом офертиі прийняття рішення, а й для доставки тексту від посередника і до посередника [3, с.67].
На сьогодні цепитання вирішується з урахуванням конкретних обставин (наявності відповіднихканалів зв’язку, технічної можливості негайної відповіді тощо). Слід зазначити,що й ст.ст.644-645 ЦК не містять такого рішення, фактично відтворюючи основніположення ст.156 ЦК 1963 р.
Ведучи мову прохарактер і порядок відповіді на оферту, слід мати на увазі, що іноді замістьвідповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент у встановленийдля акцепту строк здійснює дії з виконання вказаних в оферті умов договору:відвантажує товари, надає послуги, сплачує певні суми. Такі дії слід вважатиакцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актами або не визначено воферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору,і одночасне його виконання.
Як і оферта,акцепт може бути відкликаний акцептантом, якщо повідомлення про його скасуванняоференту надійшло до моменту або в момент отримання самого акцепту. У разівідкликання акцепту або неотримання відповіді від акцептанта протягомвстановленого для цього терміну оферент вважається вільним від тих обов’язків,які пов’язані з раніше зробленою ним пропозицією.
ЦК особливообумовлює наслідки отримання відповіді про згоду на укладення договору ззапізненням (ст.645).
Якщо з отриманоїз запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь булавідправлена своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася лише в томувипадку, якщо особа, що зробила пропозицію, негайно сповістить іншу сторону проотримання відповіді з запізненням. В цьому випадку відповідь вважається новоюпропозицією.
Слід зазначити,що новою пропозицією є також відповідь про згоду укласти договір на іншихумовах (ст.646 ЦК).
З наведенихположень випливає, що навіть якщо оферта відповідає всім вимогам, яківисуваються до неї і про які йшлося вище, вона не завжди є першою стадієюукладення договору. У випадках, передбачених законом (наприклад, ст.646 ЦК),вона розцінюється не як оферта, а фактично як пропозиція вступити в переговори.Сторони в цьому випадку немовби міняються місцями: оферент стає акцептантом, аакцептант — оферентом. Це пов’язано з тим, що на нову пропозицію (зустрічнапропозиція) необхідна згода колишнього оферента. Якщо ж колишній оферент непогодиться з новою пропозицією, а висуне ще якісь нові, додаткові умови, то вінзнову стає оферентом, а його контрагент — акцептантом. Переговори або обмінлистами між сторонами, таким чином, можуть продовжуватися довго і завершитисяабо досягненням згоди стосовно умов договору, або взагалі не призвести допозитивного результату.
Особливимвипадком укладення договору є встановлення договірних відносин на підставі такзваної публічної оферти, тобто оферти, зверненої до невизначеного кола осіб.
Тривалий час уюридичній літературі була поширена точка зору, згідно з якою оферта може бутизвернена лише до певної особи. Якщо ж такої спрямованості до певної особинемає, то немає і оферти. Таку позицію, зокрема, захищав Ф.І. Гавзе, зауважуючипри цьому, що положення про адресованість оферти конкретній особі не стосуєтьсядержавних торгівельних організацій, купівлі-продажу на колгоспних ринках тощо [5, с.45].
Однак на сьогоднітака позиція не знаходить підтримки ні в літературі, ні в законодавстві. Якзазначають М.І. Брагінський і В.В. Вітрянський, нині, коли учасники обігу маютьможливість самі знаходити собі партнерів, та ще й в умовах конкуренції, щопосилюється, поширилася практика виголошення різного роду запрошень доукладення договорів по радіо, телебаченню, в пресі [4, с.124].
До такоїпублічної оферти можна віднести пропозицію у газеті про виконання точно вказанихробіт, надання чітко вказаних послуг, адреси оферента, готовності вступити паоголошених умовах в договір з будь-якою особою, яка цього забажає. Крім того,публічна оферта фактично має місце при укладенні кожного публічного договору(ст.633 ЦК).
Згідно зі ст.639ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо формидоговору не встановлені законом. Проте якщо сторони домовилися укласти договіру певній формі, вій вважається укладеним лише з моменту надання йому цієїформи, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.Зокрема у разі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодоякого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним змоменту його підписання сторонами. Якщо ж сторони домовилися про нотаріальнепосвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальнепосвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріальногопосвідчення.
Договірвважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженнямюридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше невстановлено договором.
Порядок вирішенняспорів, що виникають у процесі укладення договорів, визначається ст.649 ЦК.Згідно з цією нормою можливість і порядок вирішення переддоговірних спорівзалежать від того, чи є підставою укладення договору обов’язковий приписправового акта:
1) якщо підставоюдоговору е припис правового акта органу державної влади, органу владиАвтономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то спірвирішується судом. Так само судом він вирішується в інших випадках,встановлених законом;
2) якщо укладеннядоговору не пов’язане з приписами правового акта органу державної влади, органувлади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, топереддоговірні спори можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених задомовленістю сторін або законом.
В інших випадкахусі розбіжності при укладенні договору усуваються шляхом домовленості сторін.
Зміна аборозірвання договору за загальним правилом допускається лише за згодою сторін.При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється втакій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше невстановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обігу.
Винятки іззагального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можутьбути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема договір може бутизмінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разіістотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановленихдоговором або законом. Істотним вважається таке порушення стороною договору,коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляєтьсятого, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Від розірвання(зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову віддоговору, яка можлива лише у випадках, прямо передбачених законом абодоговором. Так, наприклад, відповідно до ч.2 ст.849 ЦК якщо підрядник своєчасноне розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строкстає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду тавимагати відшкодування збитків.
У разіодносторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо правона таку відмову встановлено договором або законом, договір вважаєтьсявідповідно розірваним або зміненим.
Особливоюпідставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими стороникерувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути зміненийабо розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або невипливає із суті зобов’язання (ст.652 ЦК).
Якщо сторони, недосягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, якіістотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний абозмінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявностіодночасно таких умов:
1) в моментукладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставинзумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їхвиникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконаннядоговору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило бзаінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із сутідоговору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несезаінтересована сторона.
Крім того, длязміни договору необхідна наявність ще однієї з двох умов:
1) розірваннядоговору суперечить суспільним інтересам;
2) розірваннядоговору потягне для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищуєзатрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
У разі зміни договоруза взаємною згодою зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умовщодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірвання договорузобов’язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про змінуабо розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовленохарактером його зміни.
Якщо договірзмінюється або розривається за рішенням суду, зобов’язання змінюється абоприпиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договорузаконної сили.
За загальнимправилом сторони не мають права вимагати повернення того, що було викопане нимиза зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору. Втім згідно з ч.4ст.653 ЦК сторони мають право своєю домовленістю передбачити поверненняпереданого за договором. Такі самі наслідки можуть бути встановлені спеціальнимприписом закону.
У кожному разі,якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договоруоднією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданихзміною або розірванням договору.
Відшкодуваннязбитків є заходом відповідальності і отже, до нього застосовуються правила ЦКта інших актів законодавства, якими регулюються відносини відповідальності.Зокрема згідно зі ст.614 ЦК особа, істотне порушення договору якою булопідставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків,якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.
У результатідослідження суттєвих умов, зокрема стосовно предмета договору про наданняпослуг, стає зрозумілим, що поняття договору про надання послуг охоплює доситьчисленну групу договорів, яка, в свою чергу, може бути поділена, як мінімум, надві підгрупи.
Договори першоїгрупи своїм предметом охоплюють і результат діяльності, який гарантується, і, отже,на який послугоотримувач має право розраховувати. Це завжди гарантійнізобов’язання. Кредитори за таких зобов’язань перебувають у набагато кращомустановищі, на відміну від ситуації, коли боржник зобов’язаний тільки належнимчином здійснювати певні дії, не гарантуючи результату. При гарантійнихзобов’язаннях боржник – суб’єкт підприємницької діяльності – звільняється відвідповідальності тільки в тому разі, якщо доведе наявність непереборної сили,що створила неможливість виконання зобов’язання. У разі невиконаннязобов’язання відповідальність боржника стає автоматичною. Доказом невиконання єтільки той факт, що обіцяний результат не був наданий. Такі договори за своєюправовою природою є досить близькими до договорів на виконання робіт і можутьбути позначені як підрядоподібні. До них слід віднести договори, які бездосягнення результату діяльності взагалі втрачають сенс (перевезення,зберігання, аудит і т. ін.), або коли корисний ефект цілком забезпечуєтьсяобачливим і турботливим виконанням своїх обов’язків, і виконавець, укладаючидоговір, міг припускати з достатньою мірою ймовірності його досягнення.
Друга підгрупадоговорів характеризується тим, що результат діяльності не охоплюєтьсяпредметом договору й перебуває за межами договірного зобов’язання. У такихдоговорах результат дійсно не може бути гарантований, і зобов’язання будевважатися виконаним належним чином у разі, якщо діяльність послугодавцявиконується у точній відповідності з договором. До цієї підгрупи слід віднестидоговори послуг, у яких досягнення поставленої мети ускладнене низкою невідомихнаперед обставин, що мають об’єктивно-випадковий характер і стосуються абоособистості споживача послуг (ступінь занедбаності захворювання при наданнімедичних послуг, здібностей того, кого навчають, при наданні освітніх послуг),або обставин зовнішнього характеру, про які сторони при укладенні договору немогли й не повинні були знати, але ймовірність виникнення яких не виключена.
Тобто результатдіяльності охоронця, хоча й не втілюється в якусь матеріальну форму, може бутигарантованим і є невід’ємною частиною відповідних дій як таких. У цьому разіможна виходити із принципу: немає результату – немає дій. Крім того, практичноєдиним критерієм оцінки якості наданої послуги з охорони майна, в усякому разідля послугоотримувача, є саме той корисний ефект, на одержання якого вонаспрямована.
Однак, позитивнийрезультат послуги з охорони майна, з урахуванням передбаченого договоромспособу охорони, цілком може бути гарантований, і саме його наявність або відсутністьбуде основним критерієм оцінки належного виконання договірного зобов’язання.
Зіставляючидоговір охорони майна з договором зберігання, можна зробити висновок, щодоговір охорони майна має істотні відмінності й не може розглядатися якспеціальний вид договору зберігання.
Розміщенняпоняття договору охорони в главі 66 ЦК України, присвяченій договорузберігання, як спеціального виду договору зберігання необхідно визнатипомилковим. Відносини, опосередковувані договором охорони повинні регулюватисяне правилами про зберігання, а загальними нормами ЦК про оплатне наданняпослуг.
Застосуванняправил про зберігання до відносин, що виникають між володільцем майна йохоронцем, можливе лише за аналогією закону.
Охорона майна єскладовою відносин зберігання, а також і деяких інших договірних відносин, уяких одна із сторін договору зобов’язана зберегти чуже майно, що перебуває в їїволодінні. Однак, послуга з охорони набуває властивих їй специфічних рис тількитоді, коли вона виділена в самостійні договірні відносини.
Охорона майнаприпускає виконання лише фактичних, заздалегідь обговорених за своїм характеромдій, необхідних для того, щоб зберегти майно від небезпеки фізичного знищення,псування або втрати, що може загрожувати йому з боку навмисних неправомірнихдій третіх осіб. Тобто за своїм характером діяльність зобов’язаної особи єбільш спеціальною, ніж у договорі зберігання, обмежується забезпеченнямзбереження майна від розкрадання, умисного знищення або пошкодження та завжди єпрофесіональною.
За аналогією зримським терміном detentio – тримання речі, пропонується позначити виконавцяпослуги з охорони майна терміном детентор, тобто це особа, яка здійснюєпанування над чужим майном, не маючи при цьому правомочності володіння.
Як прикладнаведемо основні характеристики договору на охорону житла.
Договірпро охорону квартири є різновидом договірних послуг. Як зазначалося вище, вінмає багато спільного з договором зберігання. Мета цих договорів — забезпечитизбереження майна. Але якщо за договором зберігання річ передається у володіннязберігачу, то при укладенні договору про охорону вона залишається у володіннівласника. Останніми роками значного поширення серед населення набув договір проохорону квартири.
Договірпро охорону квартири власники укладають з підрозділами Державної служби охоронипри Міністерстві внутрішніх справ України (Положення про державну службуохорони затверджено Кабінетом Міністрів України 10 серпня 1993 р.).
Правата обов’язки сторін за договором детально регламентовані Типовим договором процентралізовану охорону квартир підрозділами державної служби охорони,затвердженим наказом Головного управління державної служби охорони 4 травня1995 р. № 52.
Договірна один рік укладається після обладнання квартири засобами охоронної сигналізаціїта контрольної перевірки їх технічного стану і набуває чинності на наступнийдень після його підписання.
Періодомохорони вважається час, з якого квартира прийнята для охорони й до зняття її зохорони. Вартість майна оцінює сам «Клієнт» в односторонньому порядку(від ціни договору залежить і розмір оплати охоронних послуг).
Занесвоєчасну сплату з «Клієнта» стягується пеня в розмірі 0,5 % сумипрострочення за кожний день. Крім того, «Охорона» має право післяпопередження в односторонньому порядку розірвати договір достроково.
Охоронанесе матеріальну відповідальність за шкоду, спричинену сторонніми особами, якіпроникли в квартиру в період охорони шляхом відмикання чи руйнуваннязаблокованих технічними засобами охоронної сигналізації вікон, дверей та іншихконструкцій та здійснили крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення чипошкодження майна, яке зберігалось у квартирі.
Охороназобов’язана відшкодувати матеріальні збитки в межах вартості майна, оціненогоклієнтом при укладенні договору. Збитками є не тільки вартість украденого чипошкодженого майна, а й вкрадені грошові кошти (однак у цьому разі розміркомпенсації обмежується 10 мінімальними зарплатами), а також ювелірні вироби зоголошеною цінністю (але не більш як 20 розмірів мінімальної зарплати).
Вартістьвкраденого майна визначається, виходячи з діючих роздрібних цін та зурахуванням його зносу.
Охоронаможе нести відповідальність також за вкрадені антикварні речі, але тільки заумови, що при укладенні договору їй було передано нотаріально посвідчений,складений компетентними спеціалістами опис вартості антикварних речей.
Приповернені вкраденого майна «Клієнт» зобов’язаний у місячний термінповернути «Охороні» вартість отриманої раніше компенсації.
Удоговорі передбачені й обставини, за яких «Охорона» звільняється відматеріальної відповідальності:
— якщо, особа, яка проникла в квартиру, була затримана на місці;
— якщо збитки стали наслідком стихійного лиха, масових безпорядків;
— якщо зловмисник проник у квартиру через місце, яке власник відмовився обладнатитехнічними засобами охорони (наприклад, власник квартири, що проживає на 10-муповерсі, відмовився від блокування балконної двері і якраз через неїзловмисники проникли в квартиру);
— якщо крадіжка сталася в той період, коли охорона тимчасово не моглаздійснюватись із технічних причин, про що «Клієнта» було своєчасноповідомлено;
— коли «Клієнт» не здав дублікатів ключів від вхідних дверей квартири,під’їзду, площадки, що перешкоджало своєчасному виявленню причин спрацюваннясигналізації і затриманню зловмисників на місці події;
— якщо «Клієнт» розголосив правила користування технічними засобами чиприсвоєний кодовий номер;
— якщо «Клієнт» здійснив зміни у схемі блокування технічними засобамисигналізації, що стало причиною її неполадок, і в деяких інших випадках,передбачених договором.
Наоснові викладеного, можна визначити договір з охорони майна наступним чином: задоговором охорони майна одна сторона – охоронець (детентор) – спеціалізованаохоронна організація, зобов’язується прийняти майно під свою відповідальність ізабезпечити його зовнішню недоторканність від протиправних посягань з бокутретіх осіб, а володілець майна (власник або інший титульний володілець), усвою чергу, зобов’язується створити необхідні для цього умови й сплатитипередбачену договором винагороду. Сенс такої конструкції полягає в тому, щоохоронець, з одного боку, погоджується взяти на себе тягар майнових наслідківможливих протиправних дій (злочинів) третіх осіб щодо майна володільця, а здругого – своїми професійними діями та за рахунок замовника послуги (володільцямайна) зменшує ризик їх настання. Тобто на перший план виходить не сама послугаз охорони майна, а взятий на себе охоронцем обов’язок відшкодувати майновівтрати від злочину, вчиненого третіми особами.
Послуга ж зохорони лише перешкоджає, а тим самим зменшує вірогідність вчинення таких дійщодо майна, яке охороняється.
У свою чергу,обов’язок відшкодувати збитки від злочину спонукає виконавця послуги до якомогаретельнішої дбайливості щодо майна замовника послуги (володільця майна).
Тобто, цейдоговір є консенсуальним, двосторонньо зобов’язуючим і оплатним; може бутивіднесений до категорії господарських (підприємницьких) і публічних договорів.
Правовідносини,які виникають на підставі договору про охорону (об’єктів, фізичної особи,майна, що перевозиться, інкасації), мають усі ознаки, властивіцивільно-правовим зобов’язанням. За такими договорами одна сторона надає другійпослуги з охорони за плату, внаслідок чого між сторонами виникають майновівідносини, обумовлені використанням товарно-грошової форми [18, с.24].
Майнові відносинирегулюються цивільним законодавством, тому і сам договір на охорону єцивільно-правовим. Сторонами такого договору є охоронне підприємство, в т.ч. громадяни-підприємці(у договорах воно називається «охороною»), та будь-які підприємства,організації, установи і фізичні особи (в договорах їх іменують «власниками»та «особами»).
В існуючійсьогодні науковій, навчально-методичній літературі, на мою думку, значнозвужене коло сторін договору на охорону та предмет і об’єкти договору. Так,кандидат юридичних наук доцент Ю.Космін сторонами договору на охорону вважаєлише підрозділи Державної служби охорони при органах внутрішніх справ з одногобоку, та підприємства, установи, організації, — з іншого [11, с.34].
Такі сторонидоговору на охорону є лише частиною повного кола сторін даного договору. Зодного боку, послуги по охороні власності та громадян надаються різними засвоїм юридичним статусом особами. Це можуть бути як юридичні, так і фізичніособи, зареєстровані в установленому законом порядку як суб’єкти підприємництва(приватні підприємці). Підрозділи Державної служби охорони при органах міліціїє лише їх частиною, хоча на сьогодні досить значною. З іншого боку, стороноюдоговору на охорону можуть бути не лише підприємства, організації, установи,чиє майно охороняється, а й фізичні особи — приватні підприємці, громадяниУкраїни, іноземні громадяни та особи без громадянства, чиє майно або персонаохороняється. Відповідно, як уже зазначалося, звужене і поняття предмета таоб’єктів договору. Автор не враховує в предметі договору на охорону здійсненняорганізаційних заходів по забезпеченню особистої безпеки особи, щоохороняється, її життя та здоров’я від злочинних посягань, а серед об’єктівдоговору на охорону не називає особистої безпеки фізичної особи, щоохороняється.
Інструкція пропорядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій з надання послугпо охороні державної, крім особливо важливих об’єктів, колективної та приватноївласності, а також охороні громадян, затверджена наказом МВС України від28.02.1994 р. № 112, під діяльністю по наданню за договорами послуг по охоронідержавної, колективної і приватної власності та охороні громадян розумієзапобігання несанкціонованим проникненням сторонніх осіб у приміщення, будівліта на території, які належать власникам, і доступу до матеріальних цінностей,які знаходяться в їх межах, в т.ч. з використанням технічних засобів охоронноїсигналізації, а також супроводження цінних вантажів та іншого майна, щоперевозиться, з метою забезпечення його схоронності; припинення безпосередніхпротиправних посягань на об’єкти охорони, життя і здоров’я громадян.
Наведена правованорма за своєю юридичною природою є цивільно-правовою нормою.
Таким чином, задоговором на охорону одна сторона — «охорона» зобов’язуєтьсязабезпечити охорону майна чи особистої безпеки іншої сторони — «власника»(«особи»), а власник (особа) зобов’язується створити охоронінеобхідні для виконання нею своїх обов’язків умови і сплатити обумовленувартість цих послуг.
Договір наохорону за своїм суб’єктним складом є одностороннім (взаємним), сплатним,консесуальним та безіменним, тобто відповідно до нього у сторін договорувиникають взаємні права й обов’язки: у «охорони» — обов’язокзабезпечити охорону майна «власника» чи особистої безпеки «особи»,а у «власника» чи «особи» — створити необхідні длявиконання охороною своїх договірних зобов’язань умови; за послуги охоронипроводиться певна оплата і такий договір виникає в момент реальних намірівсторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальнідоговори повинні мати письмову форму.
До безіменногодоговору договір на охорону, вважаю, можна віднести тому, що в цивільномукодексі та інших законодавчих актах відсутній такий договір під спеціальноюназвою.
Проте деякіавтори, наприклад Ю.Заїка, до числа іменних відносять договір на охорону,однією із сторін якого є підрозділ Державної служби охорони, оскільки Типовийдоговір на охорону підрозділами ДСО при МВС України затверджений ГУДСО тазареєстрований в Міністерстві юстиції України [17, с.37].

/>/>3. Напрямки вдосконалення правового становища недержавнихсуб’єктів господарювання в галузі охорони/>/>/>3.1 Правове регулювання приватної охоронної діяльності яксфери послуг
Особливе місцесеред законодавчих та інших правових актів займає Конституція України. В нійвирішені найбільш принципові питання державного та суспільного життя. Значенняконституційних приписів полягає у тому, що вони мають по відношенню до усіхправових актів України вищу юридичну силу, є обов’язковими те тільки длягромадян та державних органів, але й для тих, хто видає їх.
В останні рокивсе більше уваги приділяється міжнародним угодам. Серед них особливе місцепосідають Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН10 грудня 1948 року та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права,схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Він ратифікований і єобов’язковим для виконання на всій території України всіма державними органами.
1 грудня 1999року на засідання Верховної Ради було внесено три законопроекти: «Пропрофесійну охоронну діяльність», «Про державну службу охорони приМіністерстві Внутрішніх справ» та «Про недержавну охороннудіяльність». Але Сесія ВР прийняла постанову про створення єдиного закону.
1 лютого 2000року законопроект пройшов перше читання.5 жовтня 2000 р. з доповненнями тавиправленнями законопроект не був прийнятий в другому читанні. Розгляд проектубуло перенесено на 19 жовтня, але і тоді він прийнятий не був. В той же часробота над законопроектом не преривається, тому що з його прийняттям будутьвстановлені законодавчі обмеження на допущення до охоронної діяльності осіб зантисоціальною спрямованістю, будуть визначені легальні джерела фінансування охоронноїдіяльності. На законодавчому рівні будуть встановлені правила використаннясилових методів впливу. Праця працівників охорони має бути кваліфікована якпраця небезпечна, визначені заходи соціального та правового захисту працівниківохорони.
Закон маєвизначити рівні права та обов’язки працівників державних та недержавнихохоронних установ та підприємств, гарантувати українським громадянам, що дороботи в охоронних структурах будуть допущені виключно професіональнопідготовлені, перевірені медично та професійно пригодні особи.
З прийняттям назаконодавчому рівні будуть врегульовані цивілізовані форми охорони, а такожпитання її організації, технічного оснащення, використання засобів сигналізації,службових собак, заходів контролю доступу, використання відеосистем нагляду якзасобу профілактики правопорушень.
В законопроектіважливою є декларація принципу пріоритету життя людини по відношенню доохороняємого майна, що відповідає гуманістичним цінностям Конституції України.
Підприємництво —досить нове соціально-економічне явище сучасного українського суспільства.Реальним змістом воно наповнилося лише тоді, коли в державі почали змінюватисяекономічні пріоритети. Поворот економіки в бік ринку дав змогу суб’єктамгосподарювання повніше використовувати свій потенціал, набагато розширив сферувиробництва продукції, виконання робіт, надання всіляких послуг, змінив методигосподарювання, на перший план в процесі господарської діяльності поставивотримання прибутку як її кінцевий результат. Поряд з державними підприємствами,організаціями, установами як суб’єктами господарювання з’явилися численнінедержавні підприємства, які зайняли економічну нішу у виробничих галузях,сфері обслуговування. Особливо характерним підприємництво стало для останньої.
Відповідно дочинного законодавства України під підприємництвом розуміється безпосереднясамостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництвупродукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, яказдійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єктипідприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Суб’єктамипідприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, іншихдержав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності абодієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Провласність»; об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україніна умовах угоди про розподіл продукції [14, с.25].
Важливимпринципом державного регулювання підприємництва є певні обмеження у здійсненніпідприємницької діяльності. Так, підприємництво не може мати місце у видахдіяльності, де ставляться підвищені вимоги до безпеки робіт та необхідністьцентралізації функцій управління. Ряд видів підприємницької діяльності,відповідно до чинного законодавства, підлягає обмеженню і може здійснюватисялише певними підприємствами. До таких видів підприємницької діяльності належитьдіяльність, пов’язана з охороною окремих особливо важливих об’єктів правадержавної власності [3, с.17].
Крім того, певнівиди господарської, і в тому числі підприємницької, діяльності підлягаютьліцензуванню. До видів підприємницької діяльності, які можуть здійснюватисялише після одержання відповідної ліцензії, належить і надання послуг,пов’язаних з охороною державної власності, крім окремих особливо важливихоб’єктів, та іншої власності, а також охороною громадян [16, с.45].
Підприємницькеправо як таке не виділено в окрему галузь права. Правовідносини, які виникаютьміж суб’єктами підприємницької діяльності, регулюються нормами цивільного,господарського, адміністративного, податкового, фінансового, аграрного та іншихгалузей права. Успішний розвиток ринкових відносин викликає необхідність створеннядоктрини підприємницького права. В Україні сьогодні серед учених-юристівведеться досить широка дискусія щодо змісту нового цивільного та господарського(комерційного) кодексів.
У реальноіснуючому тепер правовому просторі України підприємницькі відносини більшдоцільно розглядати як різновид цивільно-правових відносин, які виникають напідставі договорів. Не становлять винятку і договірні стосунки з наданняохоронних послуг. Надання послуг по охороні громадян і власності, як і наданнябудь-яких послуг, належить до інституту зобов’язального права. Поряд зінститутом права власності він посідає важливе місце в системі цивільного праваУкраїни. Зобов’язальне право поділяють на дві частини: загальні положення таокремі види зобов’язань. Таким окремим специфічним видом зобов’язань і єнадання охоронних послуг.
Зобов’язальніправовідносини, регульовані нормами зобов’язального права, мають відноснуавтономію в цивільно-правових відносинах. Це обумовлюється тим, що узобов’язаннях, як у специфічному виді цивільних правовідносин, є ряд юридичнихособливостей.
Послуги — цепевна діяльність, що не пов’язується зі створенням матеріальної речі,матеріального блага, проте сама по собі породжує відповідне благо, що маєспоживчу вартість і внаслідок цього стає об’єктом цивільного права. Одним звидів послуг, які надають один одному учасники цивільного обороту, залежно відзмісту та суб’єктивного складу, є зобов’язання, спрямовані на надання фактичнихпослуг. До нього належить і договір на охорону об’єктів, громадян тощо [18,с.76].
Підчас здійснення недержавної охоронної діяльності надаються послуги з:
1.        охоронимайна фізичних і юридичних осіб, у тому числі у разі його транспортування;
2.        забезпеченняособистої безпеки фізичних осіб;
3.        монтажу,ремонту та профілактичного обслуговування систем та засобів охоронноїсигналізації, систем гласного аудіоконтролю, відео- та телеспостереження,сертифікованих в установленому порядку, з метою забезпечення заходів охорони табезпеки;
4.        наданняконсультацій з питань правомірного захисту від протиправних посягань,організації систем майнової безпеки суб’єктів господарювання.
Спеціалізованимипідприємствами з надання певного виду охоронних послуг сьогодні в нашій державіє служба інкасації і перевезень цінностей Національного банку України таДержавна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (далі — ДСОпри МВС України).
За послугами, якінадаються цими службами, першу з них можна віднести до вузькоспеціалізованихпідприємств, що здійснюють на договірних засадах інкасацію та охорону приперевезенні цінностей (цінні папери, дорогоцінні метали та камені). Такий видохоронних послуг, на мою думку, слід виділити окремо, у зв’язку з йогоособливим правовим статусом — він може надаватися лише силами охорони,озброєної вогнепальною зброєю. Це право сьогодні мають лише спеціальні державніорганізації, якими є названі вище.
Право надаватипослуги по інкасації та охороні грошових знаків має й інша державна спеціальнаслужба — Служба інкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, щоперевозяться ДСО при МВС України.
Слід відмітити,що правове поле в сфері надання послуг по інкасації, охороні грошових знаків,що перевозяться, в Україні до кінця не врегульоване: з одного боку, чиннезаконодавство не забороняє надавати такі послуги недержавним охороннимпідприємствам, — нормативно-правові акти з цього питання мають лишерекомендаційний характер.
Так, у листі НБУвід 25.02.1997 р. № 11-207/37-1360 «Про порядок супроводження цінностей ікасирів підприємств» говориться, що здійснення заходів охорони грошовихзнаків і цінних паперів, які перевозяться, та супроводження касирів підприємствна договірних засадах можуть проводитися службою інкасації та перевезенняцінностей Національного банку України або підрозділами Державної служби охорони,яким згідно з чинним законодавством України та нормативними актами КабінетуМіністрів України надано пріоритетне право на проведення зазначених операцій.Але, з іншого боку, як бачимо з цього листа НБУ, інкасація та охорона грошовихзнаків та цінних паперів, що перевозяться, може проводитися лише належноюохороною. Під терміном «належна охорона» слід розуміти наявність уохорони вогнепальної зброї [5, с.56].
У цьому ж аспекті— обсязі надання охоронних послуг, на мою думку, слід і далі розглядати групудержавних підприємств, що спеціалізуються на наданні таких послуг. Обсягнадання охоронних послуг у Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніхсправ значно ширший, ніж у недержавних охоронних підприємств, і є абсолютним управовому просторі України. Статтею 7 Закону України «Про міліцію» заміліцією охорони, що є складовою частиною, одним із підрозділів міліції Українияк єдиної системи органів, що входить до структури Міністерства внутрішніхсправ України, закріплена охоронна функція як одна з її функцій. А відповіднодо п. 18 ст. 10 цього Закону до обов’язків міліції, зокрема, належить і охоронана договірних засадах майна громадян, колективного і державного майна, а такожмайна іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства.
Законодавчебачення терміна «охорона майна громадян, колективного і державного майна,а також майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичнихосіб та громадян, осіб без громадянства» конкретизоване у Положенні проДержавну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженомуПостановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615: здійснення надоговірних засадах охорони об’єктів та майна, вантажів, а також грошових знаківі цінних паперів, що перевозяться, інкасації в місцях, не охопленихцентралізованою службою інкасації і перевезень цінностей Національного банку,забезпечення особистої безпеки фізичних осіб (заходи особистої і майновоїбезпеки).
Таким чином, дляДержавної служби охорони при МВС України законодавець не обмежує можливе колонадання охоронних послуг і робить спробу не допускати конкуренції між різнимидержавними організаціями — службою інкасації і перевезень цінностей НБУ таДержавною службою охорони при МВС України, в місцях перетину комерційнихінтересів на ринку охоронних послуг — інкасації та охороні при перевезеннігрошових знаків і цінних паперів.
Друга ознака, заякою можна порівняти державні охоронні організації та недержавні, — цетериторіальність надання охоронних послуг. Державна служба охорони при МВС Україниможе виконувати свої договірні функції не тільки на території України, а й заїї межами, на території зарубіжних держав.
Така діяльністьрегулюється міжнародними угодами між урядами та правоохоронними органамиУкраїни та ряду держав. При цьому співробітники охоронних підрозділів керуютьсязаконами тих держав, на території яких перебувають, міждержавними йміжурядовими угодами, а також угодами та протоколами про співробітництво міжМВС України, ГУДСО при МВС України з відповідними правоохоронними органами таслужбами охорони цих держав [17, с.46].
Діяльність понаданню охоронних послуг суб’єктами підприємницької діяльності за ліцензіямиМВС України на цей вид здійснюється лише в межах України. Законодавче виконаннядоговірних обов’язків на території інших держав для них не регламентовано.
І третяпорівняльна ознака — це оснащеність під час надання охоронних послуг. Вона єосновним фактором ефективності послуг такого роду, оскільки від цього залежитьреальна спроможність «охорони» запобігти протиправним діям противласності чи особи, які охороняються.
Суб’єктиохоронної діяльності державних форм власності оснащені всіма видами спеціальнихзасобів активного захисту та вогнепальною зброєю; такі ж суб’єкти недержавноїформи власності ніяких спецзасобів мати не можуть.
Сьогодні вУкраїні існує ще одна державна організація, якій нормативно-правовими актамицентральних органів виконавчої влади дозволяється здійснювати надання платнихпослуг з охорони майна та забезпечення особистої безпеки фізичних осіб. Відповіднодо Вказівки МВС України від 17.03.2000 р. № 67 «Про впорядкування наданняохоронних послуг органами і підрозділами органів внутрішніх справ, підрозділамивнутрішніх військ МВС України» такі послуги можуть надавати органи тапідрозділи внутрішніх справ і підрозділи внутрішніх військ Міністерствавнутрішніх справ. Обсяг надання охоронних послуг цими суб’єктами охоронноїдіяльності також не обмежується [4, с.36].
Підсумовуючисказане, суб’єкти підприємницької діяльності, які надають послуги по охоронівласності та громадян, за обсягом надання таких послуг, можна класифікувати на:
— підприємства забсолютним обсягом надання послуг по охороні власності і громадян; до нихвідносимо: 1) Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справУкраїни; 2) Інші органи і підрозділи внутрішніх справ; 3) Підрозділи внутрішніхвійськ МВС України;
— підприємства зобмеженим обсягом надання послуг по охороні власності та громадян; до нихвідносимо будь-які суб’єкти підприємництва, в тому числі ігромадян-підприємців, які надають послуги по охороні власності та громадян напідставі ліцензії на надання таких послуг (крім підприємств (підприємців), якімають ліцензію лише на надання послуг по охороні громадян )[16, с.9];
— спеціалізованіпідприємства по наданню певного виду охоронних послуг; до них відносимо:
1) службуінкасації і перевезень цінностей Національного банку України;
2) службуінкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, Державнуслужбу охорони при МВС України;
3) суб’єктипідприємницької діяльності всіх форм власності, які надають послуги по охоронітільки громадян — тобто мають ліцензію на надання послуг по охоронігромадян[16, с.58].
Вивчення правсуб’єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з охорони власностіта громадян, дає можливість стверджувати, що становище на ринку охороннихпослуг державних організацій, які спеціалізуються на наданні таких послуг,вигідно відрізняється від становища їх конкурентів з недержавною формоювласності: по-перше, обсягом надання охоронних послуг — у державних органів їхобсяг абсолютний; по-друге, територіальністю надання таких послуг — у Державноїслужби охорони при МВС України право надавати послуги поширюється не лише натериторію України, а й за її межі — на території інших держав.
Як ужезазначалося, з цього питання існують міжурядові та міжвідомчі угоди між урядамита правоохоронними органами України та ряду зарубіжних держав.
Недержавніохоронні підприємства таких угод не мають і їх діяльність, відповідно доліцензій на надання послуг з охорони власності та громадян, поширюється лише натериторію України; по-третє — озброєність перших набагато перевищує озброєністьнедержавних охоронних підприємств, що робить послуги державних органів реальнозначно ефективнішими, дає можливість припиняти протиправні посягання на об’єктиохорони та їм запобігати.
/>/>/>3.2 Економічні засади здійснення охоронної діяльності
Фінансуванняохоронної діяльності здійснюється за кошти підприємств, установ, організацій,що утримуються за рахунок Державного бюджету, бюджету Автономної РеспублікиКрим, місцевих бюджетів, за кошти, одержані від господарської діяльностісуб’єктів охоронної діяльності в порядку, передбаченому законодавством.
Охороннадіяльність може здійснюватись за кошти замовників послуг охорони за укладенимицивільно-правовими угодами.
Щодоцін (тарифів) на послуги з охорони об’єктів, що підлягають обов’язковій охороніза укладеними цивільно-правовими угодами, а також на надання охоронних послугщодо об’єктів, що утримуються за рахунок Державного бюджету, може здійснюватисядержавне регулювання.
Державнаслужба охорони діє на засадах госпрозрахунку і утримується за рахунок коштів,одержаних її підрозділами за організацію і здійснення заходів охорони табезпеки за угодами, укладеними відповідно до законодавства.
Вартістьзаходів охорони та безпеки визначається виходячи з принципів самоокупності тазастосування вільних цін.
За договоромохорони суб’єкт охоронної діяльності зобов’язується забезпечити захист особивід протиправних посягань та недоторканість майна, що охороняються. Власник(володілець) такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконуватипередбачені договором правила особистої та майнової безпеки та сплачуватисуб’єктові охоронної діяльності встановлену плату. Договір охорони укладаєтьсяв письмовій формі. У договорі охорони в обов’язковому порядку має бутизазначено об’єкт охорони та спосіб забезпечення його охорони. Договір уважаєтьсяукладеним після його підписання сторонами, а в разі, якщо стороною договору єюридична особа, скріплення підпису печаткою. Договір охорони є недійсним у разінедотримання зазначених умов. Суб’єкт охоронної діяльності не повинен укладатидоговори на охорону майна та фізичних осіб, що перевищують його повноваження.Укладення договору із суб’єктами охоронної діяльності, визначеними КабінетомМіністрів України, на охорону та супроводження товарів, що перебувають підмитним контролем і переміщуються транзитом, є заходом гарантування доставкитовару до митниці призначення.
Охоронафізичних осіб, а також охорона майна фізичних і юридичних осіб забезпечуютьсяшляхом:
–             здійсненняконтролю за станом майнової безпеки об’єкта охорони;
–             запобіганнязагроз особистій безпеці осіб, які охороняються;
–             реагування,в межах наданих законом повноважень, на протиправні дії та надзвичайніобставини.
Стан майновоїбезпеки об’єкта охорони контролюється персоналом охорони, в тому числі шляхомзапровадження стаціонарних постів охорони, мобільних патрулів (персоналохорони, задіяний до виконання заходів з охорони майна на транспортнихзасобах), використання систем охоронної сигналізації, а також службових собак.Організаційно-правові підстави для здійснення зазначених заходів узагальнюютьсяу вигляді встановленого суб’єктом господарювання та суб’єктом охоронноїдіяльності пропускного та/або внутрішньооб’єктового режиму на об’єкті охорони.
Системи охоронноїсигналізації відповідно до їх характеристик і цільового призначення використовуютьсядля виявлення осіб, які проникли (намагалися проникнути) на об’єкти охорони,пересуваються по них або залишають їх. Використання систем охоронноїсигналізації не повинно порушувати права та свободи фізичних осіб.
Пiдставою длянадання конкретного виду платних послуг з охорони об’єктiв, майна та iззабезпечення особистої безпеки фiзичних осiб, що надаються пiдроздiламиДержавної служби охорони при МВС України, є договiр з юридичною або фiзичноюособою, у якому визначаються порядок надання послуги, зобов’язання сторiн,розмiр та термiни оплати за надану послугу.
Вид охорони приїї органiзацiї (мiлiцейська, воєнiзована, сторожова, за допомогоюспецiалiзованих пунктiв централiзованої охорони i т. iн.) Державна службаохорони на пiдставi Положення про Державну службу охорони при Мiнiстерствiвнутрiшнiх справ, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 10серпня 1993 року № 615 «Про заходи щодо вдосконалення охорони об’єктiвдержавної та iнших форм власностi» (iз змiнами), визначає за погодженням звласниками майна або уповноваженими ними органами та громадянами.
Перелiк об’єктiв,що пiдлягають обов’язковiй охоронi пiдроздiлами Державної служби охорони приМiнiстерствi внутрiшнiх справ України (далi — пiдроздiли ДСО) за договорами,затверджений вищевказаною постановою Кабiнету Мiнiстрiв України.
Визначеннярозмiрiв цiн на послуги з охорони об’єктiв, що пiдлягають обов’язковiй охоронiпiдроздiлами Державної служби охорони при Мiнiстерствi внутрiшнiх справ України
Розмiр цiни завизначений вид послуг охорони пiдроздiлiв ДСО формується, виходячи з принципiвсамоокупностi та вiдповiдно до законодавства України з цiноутворення.
Базою длявизначення цiни послуги охорони є розрахунок валових витрат платника податку,безпосередньо пов’язаних iз виконанням послуг охорони за договорами охорони.
При визначеннiвалових витрат необхiдно керуватись ст. 5 Закону України «Прооподаткування прибутку пiдприємств», iз змiнами i доповненнями.
Згiдно з цимЗаконом валовими витратами є:
Витрати на оплатупрацi фiзичним особам, що перебувають у трудових вiдносинах з платником податку(далi — працiвники), якi включають витрати на виплату основної i додатковоїзаробiтної плати та iнших видiв заохочень i виплат, виходячи з тарифних ставок,у виглядi премiй, заохочень, вiдшкодувань вартостi товарiв (робiт, послуг),витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робiт (послуг)згiдно з договорами цивiльно-правового характеру, будь-якi iншi виплати вгрошовiй або натуральнiй формi, встановленi за домовленiстю сторiн.
Внески насоцiальнi заходи: суми зборiв на обов’язкове державне пенсiйне страхування таiншi види загальнообов’язкового (в тому числi державного) соцiальногострахування працiвникiв, нарахованi на виплати, зазначенi в пiдпунктi 2.3.1, заставками та у порядку, встановленому законом.Матерiальнi витрати, у т. ч. напридбання матерiалiв, палива, енергiї, iнструменту, пристроїв, спецiальногоодягу i взуття, захисних пристроїв та спецiального харчування у випадках,передбачених законодавством, проведення поточного ремонту, технiчний огляд iтехнiчне обслуговування основних фондiв, що використовуються для надання послугохорони.
Амортизацiяосновних фондiв, що використовуються для надання послуг охорони.
Iншi витрати,зокрема:
–       передбаченiзаконодавством витрати, пов’язанi з набором робочої сили, з урахуванням витратна оплату вартостi проїзду випускникам професiйно-технiчних закладiв освiти iмолодим спецiалiстам, якi закiнчили вищi навчальнi заклади, до мiсця роботи, атакож для надання їм оплачуваної вiдпустки перед початком роботи;
–       витратина перевезення працiвникiв до мiсця роботи i назад у напрямках, що необслуговуються пасажирським транспортом загального користування, включаючидодатковi витрати на спецiальнi маршрути мiського пасажирського транспорту,органiзованi вiдповiдно до угод, укладених з транспортними пiдприємствами(понад вартiсть, сплачену працiвникам пiдроздiлу ДСО за дiючими тарифами навiдповiдний вид транспорту або вiднесену за рахунок прибутку, що залишається врозпорядженнi пiдроздiлу ДСО);
–       додатковiвитрати, пов’язанi з виконанням послуг охорони на вiддалених (гiрських)територiях, у частинi транспортних витрат на перевезення працiвникiв вiдмiсцезнаходження пiдроздiлу ДСО до мiсця роботи i назад, а також витрати наексплуатацiю та утримання об’єктiв на вiддалених (гiрських) територiях, що некомпенсуються платою за користування житлом i комунальними послугами;
–       витрати,пов’язанi з виплатою або нарахуванням вiдсоткiв за борговими зобов’язаннями (утому числi за будь-якими кредитами, депозитами або у виглядi орендної плати),якщо такi виплати або нарахування здiйснюються у зв’язку з веденнямгосподарської дiяльностi платника податку;
–       податки,збори, обов’язковi платежi та вiдрахування, передбаченi чинним законодавством,за винятком тих, якi сплачуються з прибутку;
–       оплатапослуг, що надаються стороннiми органiзацiями в управлiннi охоронноюдiяльнiстю, якщо штатним розписом, затвердженим ГУДСО при МВС України, непередбаченi вiдповiднi функцiональнi служби;
–       оплатавартостi лiцензiй та iнших державних дозволiв для провадження господарськоїдiяльностi;
–       платежiзi страхування майна, комерцiйного (фiнансового) ризику пiдроздiлiв ДСО, атакож передбачених законодавством окремих категорiй працiвникiв, зайнятихбезпосередньо на роботах з пiдвищеною небезпекою для життя i здоров’я;
–       витратина придбання лiтератури для iнформацiйного забезпечення господарськоїдiяльностi платника податку, у тому числi з питань законодавства i передплатиспецiалiзованих перiодичних видань, проведення аудиту згiдно з чиннимзаконодавством, включаючи проведення добровiльного аудиту за рiшенням платникаподатку;
–       витратина службовi вiдрядження працiвникiв за наявностi пiдтвердних документiв, щозасвiдчують вартiсть цих витрат;
–       оплатапослуг за використання та обслуговування технiчних засобiв управлiння, вузлiвзв’язку, обчислювальної технiки, засобiв сигналiзацiї, за тепло,водопостачання, електроенергiю тощо;
–       витратина проведення рекламних заходiв стосовно послуг, що надаються пiдроздiлами ДСО.Витрати на органiзацiю прийомiв, презентацiй i свят, придбання i розповсюдженняподарункiв, включаючи безоплатне надання послуг з рекламною метою, але небiльше двох вiдсоткiв вiд оподатковуваного прибутку пiдроздiлiв ДСО — платникiвподатку за попереднiй звiтний (податковий) квартал;
–       витратина перерахування благодiйних внескiв неприбутковим органiзацiям, визначенихвiдповiдно до законодавства в сумах, що не перевищують 4 вiдсоткiвоподатковуваного прибутку пiдроздiлiв ДСО — платникiв податкiв за минулий звiтнийперiод (рiк, квартал); суми витрат, не врахованих у минулих звiтних перiодах узв’язку з допущенням помилок, виявлених у звiтному податковому перiодi врозрахунку податкового зобов’язання.
До цiни послугиохорони, крiм зазначених витрат, включається прибуток для покриття витрат назабезпечення соцiальних гарантiй працiвникам охорони, розвиток власноїматерiальної та побутової бази, грошове та господарське забезпеченняпрацiвникiв вищих органiв управлiння, придбання обладнання, капiтальний ремонтпримiщень тощо.
Норму прибутку,яка зараховується у цiни на послуги охорони, щорiчно визначає Мiнiстерствовнутрiшнiх справ України.
Склад iкласифiкацiя витрат, що включаються в собiвартiсть послуг охорони, якiнадаються пiдроздiлами ДСО
За характеромучастi у здiйсненнi охоронної дiяльностi та способiв включення до складувалових витрат послуг охорони витрати подiляються на: прямi, якi безпосередньопов’язанi з виконанням послуг охорони; непрямi (загальновиробничi), якiпов’язанi з органiзацiєю та управлiнням охоронною дiяльнiстю. Загальновиробничiвитрати включаються до статтi «Накладнi витрати».
Прямi витратиподiляються на такi статтi:
–             прямiматерiальнi витрати;
–             прямiвитрати на оплату працi;
–             iншiпрямi витрати.
До складу прямихматерiальних витрат включається вартiсть основних матерiалiв, використаних упроцесi здiйснення охоронної дiяльностi, якi можуть бути безпосередньовiднесенi до конкретного об’єкта витрат, а саме:
–             електроматерiали,радiодеталi, датчики, кабельно-провiдникова продукцiя, iнструменти тощо;
–             придбаннямалоцiнних та швидкозношуваних предметiв, iнструментiв, пристроїв;
–             оплатапально-мастильних матерiалiв, газу, води, енергоносiїв усiх видiв тощо;
–             проведенняпоточного ремонту, технiчного огляду i технiчного обслуговування власних таорендованих основних засобiв: автотранспорту, пультiв централiзованої охорони,засобiв зв’язку та приладiв охоронно-пожежної сигналiзацiї, що використовуютьсяпiд час здiйснення послуг охорони;
–             службовiвiдрядження фiзичних осiб, що залученi з метою здiйснення послуг охорони;
–             оплатавартостi лiцензiй та iнших спецiальних дозволiв на провадження господарськоїдiяльностi.
До складу прямихвитрат на оплату працi включається грошове забезпечення працiвникiв мiлiцiїохорони, заробiтна плата та iншi виплати вiльнонайманим працiвникам охорони,якi не мають спецiальних звань рядового i начальницького складу, залученого длявиконання послуг охорони, що можуть бути безпосередньо вiднесенi до конкретногооб’єкта витрат.
Умови та порядокгрошового забезпечення працiвникiв мiлiцiї охорони визначаються указамиПрезидента України та постановами Кабiнету Мiнiстрiв України.
Вiльнонайманимпрацiвникам охорони здiйснюється договiрне регулювання заробiтної плати, але ненижче її мiнiмального розмiру, установленого законодавством на пiдставiГалузевої угоди мiж ЦК профспiлки працiвникiв держустанов i Головнимуправлiнням Державної служби охорони при МВС України та колективних договорiв,укладених на пiдставi Закону України «Про колективнi договори i угоди».
Зазначенi витратискладаються з вiдповiдних витрат на основну та додаткову заробiтну платупрацiвникiв охорони, у тому числi:
Фонд основноїзаробiтної плати: основне грошове утримання працiвникiв мiлiцiї охорони(посадовий оклад, оклад за спецiальне звання рядового i начальницького складута вiдсоткова надбавка за вислугу рокiв до окладу грошового утримання);заробiтна плата, нарахована за виконану роботу, вiдповiдно до встановлених нормчасу, обслуговування, посадових обов’язкiв за тарифними ставками та посадовимиокладами вiдповiдно до форм i систем оплати працi, прийнятих у Державнiй службiохорони при МВС України.
Додатковi видизаробiтної плати. Додатковi види грошового утримання (заробiтної плати)включають доплати, надбавки, гарантiйнi i компенсацiйнi виплати, передбаченiчинним законодавством, премiї, пов’язанi з виконанням виробничих завдань iфункцiй:
–       доплатаза роботу в нiчний час;
–       надбавкаводiям;
–       доплатаза особливi умови служби, квалiфiкацiю, професiйний ризик та виконання особливоважливих завдань;
–       надбавказа знання та використання в роботi iноземної мови;
–       доплатасуми пенсiї, яка б могла бути нарахована особам, якi мають право на пенсiю завислугу рокiв згiдно з чинним законодавством i залишенi за згодою та вiнтересах справи на службi;
–       премiїпрацiвникам охорони, залученим для здiйснення заходiв охоронної дiяльностi;
–       матерiальнадопомога;
–       оплата зароботу у вихiднi та святковi (неробочi) днi, в понадурочний час;
–       сумигрошового утримання (заробiтної плати) працiвникам охорони за час їхнього навчанняз вiдривом вiд виробництва в системi пiдвищення квалiфiкацiї i перепiдготовкикадрiв;
–       оплатаучбових вiдпусток, наданих працiвникам, якi навчаються у вечiрнiх та заочнихвищих i середнiх спецiальних навчальних закладах, для участi в сесiї та складанняiспитiв;
–       оплатащорiчних i додаткових вiдпусток вiдповiдно до законодавства, грошовихкомпенсацiй за невикористану вiдпустку;
–       виплатавихiдної допомоги при звiльненнi працiвникiв мiлiцiї охорони;
–       сумивихiдної допомоги, якi виплачуються на перiод працевлаштування працiвникамохорони, звiльненим у зв’язку iз скороченням чисельностi чи лiквiдацiєюпiдроздiлу ДСО;
–       виплатавiдшкодування шкоди, заподiяної працiвниковi ушкодженням здоров’я;
–       вартiстьпродовольчого пайка (суми грошових компенсацiй) у межах норм, передбаченихзаконодавством для працiвникiв мiлiцiї;
–       вартiстьбезкоштовно наданих предметiв, включаючи формений одяг, обмундирування,спецiальний одяг, взуття, захиснi пристрої, або вiдшкодування витратпрацiвникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та iнших засобiвiндивiдуального захисту в разi їх невидачi адмiнiстрацiєю;
–       iншiпередбаченi законодавством надбавки, доплати i виплати, що мають компенсацiйнийхарактер.
До складу iншихпрямих витрат включаються всi iншi витрати, пов’язанi з виконанням послуг зохорони, якi можуть бути безпосередньо вiднесенi до конкретного об’єкта витрат,зокрема — внески на соцiальнi заходи (збори на державне соцiальне страхування,державне пенсiйне страхування, державне обов’язкове особисте страхування окремихкатегорiй працiвникiв, зайнятих безпосередньо на роботах з пiдвищеноюнебезпекою для життя i здоров’я).
До складузагальновиробничих (накладних) витрат включаються:
Витрати,пов’язанi з управлiнням охоронною дiяльнiстю, зношенням основних засобiв загальногосподарськогопризначення, витрати на полiпшення органiзацiї охорони, комунальнi таексплуатацiйнi витрати, пов’язанi з обслуговуванням власних i орендованихпримiщень, у частинi їх залучення для управлiння охоронною дiяльнiстю та iншiвитрати.
Адмiнiстративно-господарськiвитрати на основну i додаткову заробiтну плату, включаючи будь-якi видигрошових i матерiальних доплат вiдповiдно до штатного розпису та згiдно iззаконодавством:
–          працiвникiвапарату управлiння (керiвникiв пiдроздiлу ДСО, командного складу, спецiалiстiв,службовцiв);
–          робiтникiв,якi здiйснюють господарське обслуговування;
–          операторiвелектронно-обчислювальних машин, двiрникiв, прибиральникiв i т. iн.
Вiдрахування завстановленими законодавством нормами на соцiальнi заходи вiд загального розмiрувитрат на оплату працi адмiнуправлiнського персоналу.
Витрати,пов’язанi з набором робочої сили, а саме — оплата вiдпусток перед початкомроботи випускникам середнiх спецiальних, професiйно-технiчних закладiв освiти iмолодим спецiалiстам, якi закiнчили вищi та середнi спецiальнi заклади освiти,а також вартiсть їх проїзду до мiсця роботи.
Витрати наоприлюднення рiчного звiту у випадках, передбачених чинним законодавством.
Витрати надотримання правил технiки безпеки працi, протипожежної охорони,санiтарно-гiгiєнiчних норм та iнших спецiальних вимог, передбачених правиламиздiйснення охоронної дiяльностi.
Витрати навiдрядження працiвникiв.
Витрати напридбання лiтератури для iнформацiйного забезпечення господарської дiяльностiплатника податку, у тому числi з питань законодавства, на передплатуспецiалiзованих перiодичних видань, а також на проведення аудиту згiдно зчинним законодавством, включаючи проведення добровiльного аудиту за рiшеннямплатника податку.
Витрати,пов’язанi з виплатою або нарахуванням вiдсоткiв за борговими зобов’язаннями (утому числi за будь-якими кредитами, депозитами або у виглядi орендної плати),якщо такi виплати або нарахування здiйснюються у зв’язку з веденнямгосподарської дiяльностi платника податку.
Витрати наутримання та експлуатацiю спецiальних автомобiлiв, що перебувають на балансiпiдроздiлiв ДСО i орендуються, амортизацiя легкових автомобiлiв, зношення iремонт автомобiльної гуми — у частинi їх залучення у заходах охорони.
Зношення i ремонтшвидкозношуваного iнвентарю, що використовується в управлiннi охоронноюдiяльнiстю, вiдповiдно до затверджених норм їх використання.
Витрати наутримання й експлуатацiю всiх технiчних засобiв, що перебувають на балансiпiдроздiлiв ДСО, оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрiв та iншихтехнiчних засобiв управлiння, оплата тепло-, водопостачання, електроенергiї,комунальних послуг тощо, виходячи з технiчних характеристик обладнання татривалостi їх роботи, та в частинi їх використання пiдроздiлами ДСО дляуправлiння охоронною дiяльнiстю.
Витрати зiстрахування майна, комерцiйного (фiнансового) ризику пiдроздiлiв ДСО.
Податки, збори таiншi обов’язковi платежi, передбаченi чинним законодавством, крiм тих, щосплачуються за рахунок прибутку пiдроздiлiв ДСО.
Витрати, пов’язанiз пiдготовкою (навчанням) та перепiдготовкою кадрiв.
Витрати платникаподатку на рекламнi заходи стосовно послуг охорони, що надаються такимиплатниками податкiв, у розмiрах не бiльше двох вiдсоткiв вiд оподатковуваногоприбутку за попереднiй звiтний перiод.
До змiннихзагальногосподарських витрат належать витрати на обслуговування та управлiнняохоронною дiяльнiстю.
До постiйнихзагальногосподарських витрат належать витрати, якi залишаються сталими протягомдекiлькох звiтних перiодiв (квартал, рiк).
Загальновиробничiвитрати розподiляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподiлу(пропорцiйно прямим витратам основних виконавцiв) за кожним видом послуг. Прицьому сума загальновиробничих (накладних) витрат обґрунтовується конкретнимрозрахунком i не повинна перевищувати суму фактичних витрат пiдроздiлу ДСОвiдповiдного звiтного перiоду (кварталу, року).
Визначення цiнипослуг з охорони об’єктiв, що пiдлягають обов’язковiй охоронi пiдроздiламиДержавної служби охорони при Мiнiстерствi внутрiшнiх справ України iззалученням працiвникiв мiлiцiї охорони
Прямi витрати.Такi витрати складаються з:
–       основногогрошового утримання:
–       посадовихокладiв;
–       окладiвза спецiальними званнями;
–       вiдсотковоїнадбавки за вислугу рокiв до посадових окладiв та окладiв за персональноприсвоєними спецiальними званнями;
–       додатковихвидiв грошового утримання:
–       доплатиза роботу в нiчний час;
–       надбавкимiлiцiонерам — водiям охорони;
–       матерiальноїдопомоги;
–       надбавкиза високi досягнення в службi та виконання особливо важливих завдань;
–       надбавкиза знання та використання в роботi iноземної мови;
–       доплати увизначених законодавством розмiрах суми пенсiї, яка б могла бути нарахованаособам, якi мають право на пенсiю за вислугу рокiв згiдно з чинним законодавствомi залишенi за їхньою згодою та в iнтересах справи на службi;
–       премiї вмежах фонду премiювання, утвореного в розмiрi, визначеному законодавством;
–       пiдвищеньпосадових окладiв працiвникам мiлiцiї охорони пiдроздiлiв спецiального iособливого призначення;
–       оплати запрацю у вихiднi та святковi (неробочi) днi, у понадурочний час за розцiнками,установленими законодавчими актами;
–       вартiстьпродовольчого пайка (суми грошових компенсацiй) у межах норм, передбаченихчинним законодавством, для працiвникiв мiлiцiї охорони;
–       вартiстьбезкоштовно наданих предметiв, включаючи формений одяг, обмундирування,спецiальний одяг, взуття, захиснi пристрої, або вiдшкодування витратпрацiвникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та iнших засобiвiндивiдуального захисту в разi невидачi адмiнiстрацiєю;
–       iншiпередбаченi законодавством надбавки, доплати i виплати, що мають компенсацiйнийхарактер та передбаченi законодавством.
Вiдрахування надержавне обов’язкове особисте страхування працiвникiв мiлiцiї охорони в розмiрi,визначеному прямим розрахунком, виходячи iз середнiх фактичних витрат на цюмету в минулому звiтному перiодi.
Витрати наутримання командного складу визначаються прямим розрахунком, виходячи зфактичних витрат на утримання командного складу та пропорцiйно кiлькостiпрацiвникiв мiлiцiї охорони, пiдпорядкованих по вертикалi працiвникам,вiднесеним до категорiї командного складу, у тому числi:
–          командирвiддiлення;
–          командирвзводу;
–          командирроти;
–          командирбатальйону.
До цiни на данийвид послуг зараховуються загальногосподарськi витрати та прибуток.
Кiлькiстьпрацiвникiв мiлiцiї охорони на один цiлодобовий пост визначається, виходячи зпотреби врахування всiх функцiй i видiв послуг охорони, що безпосередньопов’язанi з органiзацiєю охорони об’єктiв, дислокацiєю постiв охорони такiлькiстю годин охорони за добу (24-годинний, 16-годинний, 12-годинний,8-годинний пост i т. iн.).
Визначення цiнипослуг охорони, що надаються iз залученням працiвникiв воєнiзованої iсторожової охорони
Прямi витрати. Витратина заробiтну плату працiвникiв воєнiзованої i сторожової охорони. До фондуосновної заробiтної плати включається заробiтна плата, нарахована за виконануроботу вiдповiдно до встановлених норм працi (норми часу, виробiтку,обслуговування, посадовi обов’язки) за вiдрядними розцiнками, тарифнимиставками та посадовими окладами, установленими за домовленiстю сторiн.
До фондудодаткової заробiтної плати входять надбавки та доплати до посадових окладiв урозмiрах, передбачених чинним законодавством:
–         вiдсоткованадбавка за вислугу рокiв;
–         доплатаза роботу в нiчний час;
–         доплатаза високi досягнення у працi або за виконання особливо важливих завданькерiвникам, спецiалiстам, службовцям;
–         доплатаза роботу у вихiднi та святковi (неробочi) днi, у понадурочний час;
–         премiї завиробничi результати;
–         вартiстьбезкоштовно наданих працiвникам охорони предметiв (включаючи формений одяг,обмундирування);
–         будь-якiiншi виплати в грошовiй або натуральнiй формi, установленi за домовленiстюсторiн (за фактично наданi послуги, вiдпрацьований час) у сумах, розрахованихза домовленiстю сторiн при укладеннi договору на охорону.
Вiдрахування наобов’язкове державне соцiальне страхування працiвникiв охорони, якi перебуваютьу трудових вiдносинах з пiдроздiлом ДСО, за ставками та в порядку,установленому законодавством.
Вiдрахування наобов’язкове державне пенсiйне страхування до Пенсiйного фонду України, а такожвiдрахування на додаткове пенсiйне страхування.
Вiдрахування наобов’язкове соцiальне страхування i обов’язкове державне пенсiйне страхуванняздiйснюється за встановленими чинним законодавством нормами вiд загальногорозмiру витрат на оплату працi працiвникiв вiльнонайманого складу.
Обов’язковеособисте страхування працiвникiв воєнiзованої i сторожової охорони, виконанняобов’язкiв яких пов’язано з ризиком для життя.
Вартiстьформеного одягу, обмундирування визначається прямим розрахунком, виходячи iзсередньої суми фактичних витрат на цю мету в минулому звiтному перiодi.
До цiни на данийвид послуг охорони зараховуються також загальногосподарськi (накладнi) витратита прибуток.
Кiлькiсть штатнихпрацiвникiв, якi вводяться з метою здiйснення цього виду послуг охорони,визначається, виходячи з норми тривалостi робочого часу в рiк (при 40-годинномуробочому тижнi), з якого виключається тривалiсть чергової вiдпустки, службовоїпiдготовки та час на проведення iнструктажу, а також з дислокацiї постiв наохорону, кiлькостi годин охорони за добу та загальної кiлькостi годин охорониза договором на рiк.
Вартiсть послугохорони iз залученням працiвникiв воєнiзованої i сторожової охоронивизначається за годину охорони аналогiчно розрахунку, установленому дляпрацiвникiв мiлiцiї охорони (п. 4.7).
Визначення цiнипослуг охорони, що надаються за допомогою пунктiв централiзованої охорони
Витрати нагрошове утримання працiвникiв мiлiцiї охорони груп затримання пунктiвцентралiзованої охорони (надалi — ПЦО) та на грошове утримання (заробiтнуплату) обслуговувального персоналу ПЦО (начальникiв ПЦО, iнженерно-технiчнихпрацiвникiв, чергових пульту управлiння, електромонтерiв тощо), а саме:
–         посадовийоклад;
–         оклад заспецiальне звання для працiвникiв мiлiцiї охорони;
–         вiдсоткованадбавка за вислугу рокiв;
–         доплатаза особливi умови служби, квалiфiкацiю, професiйний ризик та виконання особливоважливих завдань у розмiрi, установленому законодавством;
–         виплатина премiювання працiвникiв мiлiцiї охорони, керiвникам, спецiалiстам,службовцям та вiльнонайманому складу в розмiрах, визначених законодавством таза домовленiстю сторiн при укладеннi договору;
–         оплата запрацю у вихiднi та святковi (неробочi) днi, у понадурочний час за розцiнками,установленими законодавчими актами;
–         доплатаза роботу в нiчний час у розмiрах, визначених чинним законодавством;
–         вартiстьпродовольчого пайка (суми грошових компенсацiй у межах норм, передбаченихчинним законодавством, для працiвникiв мiлiцiї охорони);
–         вартiстьбезкоштовно наданих предметiв, спецiального одягу, взуття, захисних пристроївабо вiдшкодування витрат працiвникам за придбаний ними спецодяг, спецвзуття таiншi засоби iндивiдуального захисту в разi невидачi адмiнiстрацiєю;
–         iншiпередбаченi законодавством надбавки, доплати i виплати, що мають компенсацiйнийхарактер.
Вiдрахування наобов’язкове соцiальне страхування i обов’язкове державне пенсiйне страхування,а також на додаткове пенсiйне страхування за встановленими законодавствомнормами вiд загального розмiру на оплату працi вiльнонайманих працiвникiв.
Вiдрахування наобов’язкове особисте страхування працiвникiв охорони та осiб, якi не маютьспецiальних звань рядового i начальницького складу.
Матерiальнiвитрати на утримання ПЦО, у тому числi оренда, електроенергiя, тепло- iводопостачання, абонентська плата за використання телефонних лiнiй для охорони,ремонт та обслуговування стацiонарних радiостанцiй, автомобiлiв, оргтехнiки,iншого обладнання ПЦО, амортизацiя основних засобiв, залучених для охорони задопомогою ПЦО, iншi витрати.
Вартiстьматерiальних витрат щодо ПЦО обчислюється прямим розрахунком на основiвстановлених чинним законодавством ставок орендної плати, площ, зайнятих ПЦО,дiючих тарифiв та порядку розрахункiв за комунальнi послуги.
Вартiстьелектроенергiї, палива, газу, води, телефонних лiнiй зв’язку обчислюється,зважаючи на технiчнi характеристики обладнання i устаткування, тривалiсть їхроботи, пов’язаної з наданням послуг централiзованої охорони.
Витрати напоточний ремонт та вiдновлення основних фондiв обраховуються згiдно з дiючоюметодикою обчислення амортизацiйних вiдрахувань та експлуатацiйних витрат напоновлення основних засобiв (поточний та капiтальний ремонти).
До цiни на данийвид послуг охорони включаються також загальновиробничi (накладнi) витрати таприбуток.
Чисельнiстьпрацiвникiв, яка вводиться з метою здiйснення охорони за допомогою ПЦО,визначається, виходячи iз загальної кiлькостi годин охорони об’єктiв(вiдокремлених примiщень), пiдключених на ПЦО, кiлькостi приведених умовнихустановок засобiв охоронного призначення i фактичної ємностi ПЦО, щообслуговуються, та норми годин робочого часу в рiк на одного працiвника ПЦО.
Вiдокремленепримiщення — це примiщення, призначене для зберiгання майна, грошових коштiв таiнших цiнностей, яке вiдокремлене вiд решти примiщень архiтектурно-будiвельнимиконструкцiями (капiтальними або некапiтальними стiнами), охороняється задопомогою ПЦО i обладнане системою охоронної сигналiзацiї з пiдключенням наокремi вiчка (коди) систем централiзованого спостереження.
Цiна цього видупослуг охорони визначається за одну годину охорони:
1.        Загальнасума витрат на утримання пункту централiзованоїохорони на рік.
2.        Загальнакiлькiсть годин охорони на рiк усiх об’єктiв (вiдокремлених примiщень),пiдключених на ПЦО.
Доходи, одержанiвiд надання платних послуг з охорони об’єктiв, що пiдлягають обов’язковiйохоронi пiдроздiлами ДСО, спрямовуються на вiдшкодування витрат, пов’язаних iзнаданням цих послуг, сплату податкiв, внескiв, вiдрахувань, зборiв та iншихобов’язкових платежiв згiдно з чинним законодавством.
Суми перевищеннядоходiв над витратами (прибуток) повиннi спрямовуватись у першу чергу наматерiальне забезпечення працiвникiв охорони, оплату витрат, пов’язаних iзгосподарським утриманням вищих органiв управлiння, iншi невiдкладнi витратипiдроздiлу ДСО.
Спрямуванняприбутку на придбання обладнання, здiйснення капiтального ремонту примiщеньдозволяється лише за умови повного забезпечення фiнансовими ресурсамивищезазначених невiдкладних витрат пiдроздiлу ДСО.
Вiдповiдальнiстьза обґрунтованiсть розмiрiв плати за послуги охорони несуть керiвникипiдроздiлiв ДСО згiдно з чинним законодавством.
Якщоорганізація вирішила скористатися послугами приватного охоронного підприємства,потрібно врахувати, що договір про надання охоронних послуг має бути укладенийу письмовій формі. Оскільки в ст. 978 Цивільного кодексу про договори охоронизазначено:
Задоговором охорони охоронець, що є суб’єктом підприємницької діяльності,зобов’язується забезпечити недоторканність особи або майна, які охороняються.Власник такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконуватипередбачені договором правила особистої і майнової безпеки і щомісяця платитиохоронцю встановлену плату [23; 154].
Яких-небудьдодаткових (до загальноприйнятих) вимог за формою, змістом, або умовамидоговору немає. Тобто сторони договору самі визначають всі істотні, на їхнійпогляд, моменти (предмет договору, ціну, обов’язки сторін, розрахунки,відповідальність і т.д.), які повинні бути зазначені в договорі.
Дляздійснення приватної охоронної діяльності необхідна ліцензія. Такі ліцензіївидає тільки МВС України.
Томупри укладанні договору потрібно звернути увагу на те, щоб у ньому булизазначені номер ліцензії, дата її видачі (дата закінчення дії), а також перелікнадаваних послуг, щоб не вийшло так, що ви фактично сплачуєте послуги, якіохоронне підприємство не має право надавати.
Вбухгалтерському обліку витрати на охорону відображаються в тому звітномуперіоді, в якому послуги були фактично надані охоронним підприємством (п. 7П(С)БО 16).
Відноснож того, куди необхідно віднести витрати на охорону (на собівартість продукції,адміністративні витрати або загальвиробничі витрати тощо), то тут необхіднокеруватися самим договором про надання охоронних послуг і актами виконанихробіт.
Тобто,якщо охоронні послуги стосуються тільки охорони, наприклад, директора, то вонивідносяться на адміністративні витрати, якщо такі послуги стосуються охорони,наприклад, продукції в процесі виробництва, то витрати можна віднести насобівартість продукції.
Щостосується податкового обліку оплати послуг охоронного підприємства, то тутнеобхідно, щоб одержання таких послуг підприємством було пов’язане з йогогосподарською діяльністю (у зв’язку з тим, що в Законі № 334 прямо нічого несказано про порядок обліку витрат на охорону).
Надумку деяких фахівців, оплата послуг охоронного підприємства відноситься довалових витрати відповідно до п. 5.2.1 Закону № 334 тільки в тому випадку, якщоздійснюється охорона активів підприємства (матеріальних або нематеріальних),які прямо пов’язані з господарською діяльністю підприємства. У протилежномувипадку оплата таких послуг має здійснюватися за рахунок чистого прибутку(прибутку після сплати всіх податків, зборів і платежів) підприємства.
Окремохотілося б сказати, про те, що деякі договори про надання послуг охоронипередбачають, що підприємство, що одержує такі послуги, забезпечує охороннепідприємство приміщенням, а також офісною технікою і офісними меблями.
Узв’язку із цим виникає питання про те, хто в такому випадку будематеріально-відповідальною особою, а точніше, хто буде відповідати засхоронність переданих цінностей і приміщення. Є два варіанти:
Варіант1. Підприємство, що одержує охоронні послуги саме повністю контролює порядоквикористання переданих цінностей і приміщення. Цей варіант можливий, алевсе-таки малоймовірний, оскільки фактично це буде виглядати як втручання вдіяльність охоронного підприємства, особливо при перевірках цілісності майна.
Приклад:Відповідно до умов договору з охоронною фірмою організація здійснюєщоквартальні авансові платежі за послуги із забезпечення охорони офісу в сумі36000,00 грн., у т.ч. ПДВ — 6000,00 грн., з розрахунку 12000,00 грн. на місяць,у т.ч. ПДВ — 2000,00 грн.
Актприйому-передачі наданих послуг складається та підписується щомісяця.
Рахунки-фактуритакож виставляються щомісяця. Відобразимо ці операції в бухгалтерському обліку,зважаючи на те, що оплата за 2-й квартал 2009 р. була здійснена 01.07.2009 р.
Таблиця1 — Розрахунок витрат на охорону№ з/п Зміст операції Бухгалтерський облік Сума, грн. Податковий облік Дт Кт ВД ВВ 1 Здійснено авансовий платіж за послуги з охорони 371 31 36000,00 – 30000,00 2 Відображено податковий кредит з ПДВ 641 644 6000,00 – – Проводки за підсумками липня: 3 Зараховано частину авансу в рахунок фактично наданих послуг 631 371 12000,00 – – 4 Списано суму податкового кредиту на частину зарахованого авансу 644 631 2000,00 – – 5 Списані на витрати підприємства витрати з охорони 91 631 10000,00 – –

Варіант2. Охоронне підприємство надає підприємству, що одержує охоронні послуги,гарантії або заставу відносно забезпечення схоронності переданих йому вкористування матеріальних цінностей. Фактично в цьому випадку підписуєтьсядодатково договір гарантії або договір застави. У випадку підписання останньогозаставою, як правило, виступають грошові кошти.
(Призабезпеченні схоронності переданих цінностей шляхом надання застави необхідновраховувати, що право власності на такі цінності охоронному підприємству ненадається.)
Припершому і другому варіанті в багатьох бухгалтерів виникає закономірне питання,чи будуть передані в користування охоронному підприємству цінності (приміщення)вважатися такими, які використовуються в господарській діяльності підприємства.На наш погляд, передане майно буде використовуватися в господарській діяльностіпідприємства, якому надаються послуги охорони, оскільки охоронне підприємствовикористовує його для того, щоб надавати послуги, пов’язані з охороноюпідприємства або його майна. Для того щоб себе додатково убезпечити,підприємство, що передає майно, може в акті передачі передбачити пункт,відповідно до якого охоронне підприємство зобов’язується використати переданійому цінності тільки в охоронній діяльності, спрямованій на охорону такогопідприємства. На наш погляд, підприємство на час передачі в користування цінностейнавіть не повинне припиняти нарахування амортизації, якщо вона нараховується.
Підприємствоможе не тільки одержувати охоронні послуги ззовні, але і створити свійпідрозділ, який виконував би ті самі функції (це може бути і служба охорони, іслужба безпеки, що виконує охоронні функції (далі — охоронна служба)). А раз єтакий підрозділ на підприємстві, то є і витрати, які необхідно враховувати. Вбухгалтерському обліку витрати на охоронну службу відображаються в томуобліковому періоді, в якому вони були понесені (відповідно до п. 7 П(С)БО 16),оскільки їх не можна зіставити з певними видами доходу, одержуваногопідприємством. Що стосується податкового обліку витрат на охоронну службу, тотут у підприємства буде така сама ситуація, що і при відображенні в податковомуобліку витрат підприємства на оплату послуг сторонньої охоронної організації.
Окремохотілося б зазначити щодо витрат на придбання інвентарю та інших матеріальнихцінностей, наприклад, камер відеоспостереження. У випадку, якщо такі витрати наматеріальні цінності відносяться до витрат з охорони, не пов’язаної згосподарською діяльністю підприємства, то вони здійснюються за рахунок йогочистого прибутку.
Увипадку, якщо витрати на матеріальні цінності відносяться до витрат з охорони,пов’язаної з господарською діяльністю підприємства, то такі витратиздійснюються залежно від того, яке майно використовується охоронною службою(те, що підлягає амортизації (основні фонди), або те, що не підлягаєамортизації, і буде залежати порядок оподаткування (відображення в податковомуобліку).
Цепов’язане з тим, що відповідно до п. 5.3.2 Закону № 334 не включаються довалових витрат підприємства витрати на придбання, будівництво, реконструкцію,модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів і витрати, пов’язані ізпридбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, відповідно дост. 8 цього Закону. З огляду на це, виходить, що витрати на майно, що непідлягає амортизації, включаються в повному обсязі до валових витратпідприємства, а витрати на майно, що підлягає амортизації, до валових витратвключаються поступово, через амортизацію.
Окремохотілося б сказати про податковий облік спецодягу, спецвзуття, форменого одягу,обмундирування тощо (далі — спецодягу). Тут все також залежить від того, на яківитрати відноситься вартість спецодягу.
Якщона витрати з охорони, не пов’язані з господарською діяльністю підприємства, товсі витрати на її купівлю здійснюються за рахунок чистого прибуткупідприємства. А якщо на витрати з охорони, пов’язані з господарською діяльністюпідприємства, то в такому випадку до валових витрат витрати на придбанняспецодягу включаються тільки за певних умов. Відповідно до пп. 5.4.1 Закону №334 до валових витрат включаються: “… витрати платника податку назабезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням,які необхідні для виконання професійних обов’язків за переліком, щовстановлюється Кабінетом Міністрів України.”
Перелікяк такий КМУ не встановив, але в той же час у своєму розпорядженні № 462 віннадав право користуватися для зазначених цілей типовими (галузевими) нормами інормативами: ” Встановити, що до валових витрат виробництва та обігувключаються згідно з підпунктом 5.4.1 статті 5 Закону України «Прооподаткування прибутку підприємств» витрати платника податку назабезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням,які необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктамиспеціального харчування відповідно до переліку і норм, установлених діючимиправовими нормативними актами.”[3;98].
Аналогічнавимога щодо забезпечення працівників спецодягом відповідно до встановлених нормі з віднесенням їх на валові витрати закріплені ще в одному, свіжішомудокументі КМУ — Переліку № 994.
Отже,витрати на придбання і видачу працівникам спецодягу в межах установленихтипових (галузевих) норм включаються до валових витрат.
Увипадку, якщо норми ці не встановлені на законодавчому рівні, то вони повиннібути встановлені на самому підприємстві наказом керівництва. Наказ маєпосилатися на відповідний акт спеціально створеної комісії[4; п.5].
Якщоспецодяг видається понад установлених норм, витрати на його придбання довалових витрат не включаються.
/>/>/>3.3 Правове регулювання повноважень приватного охоронця підчас здійснення службових обов’язків
Порядокздійснення заходів охорони та безпеки у випадках, передбачених законодавством,повною мірою або частково визначається цивільно-правовими угодами, укладенимизгідно із законодавством.
Доперсоналу охорони можуть входити тільки дієздатні громадяни України, якідосягли 20-річного віку, а за умови, що їх функціональні обов’язки передбачаютьвикористання вогнепальної зброї, з 25 років, пройшли відповідну освітнюпідготовку та уклали трудовій договір із суб’єктом охоронної діяльності і які:
–             неперебувають на обліку в органах охорони здоров’я з приводу психічної хвороби,алкоголізму чи наркоманії;
–             не маютьнепогашену чи не зняту судимість за вмисні злочини;
–             не маютьобмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функцій зохорони;
–             не маютьобмежень за станом здоров’я для виконання функціональних обов’язків;
–             зареєстрованіза місцем проживання в установленому законодавством порядку.
Головний фахівецьповинен відповідати вимогам частини 1 цієї статті та мати фахову вищу освіту вгалузі безпеки або вищу освіту та свідоцтво про перепідготовку, підвищеннякваліфікації в галузі охоронної діяльності чи вищу освіту та досвід роботи неменше п’яти років у правоохоронних органах або військових формуваннях ізвільнений не з негативних причин.
Головний фахівецьсуб’єкта охоронної діяльності, персонал якого має на озброєнні вогнепальнузброю та спеціальні засоби, додатково повинен мати стаж проходження служби управоохоронних органах або військових формуваннях не менше десяти років напосадах командного, адміністративного, викладацького чи виховного складу тазвільнений не з негативних причин.
Працівникичергової частини повинні відповідати кваліфікаційним вимогам охоронника абоохоронця, до функціональних обов’язків якого входить використання вогнепальноїзброї та/або спеціальних засобів.
Особи, якіпретендують на заняття посад персоналу охорони, при укладенні трудовогодоговору із суб’єктом охоронної діяльності зобов’язані надати поряд здокументами, передбаченими трудовим законодавством, також документи, щозасвідчують відсутність обмежень, передбачених цією статтею.
Персонал охорониможе знаходитися в штаті тільки одного суб’єкта охоронної діяльності.
Працевлаштуванняінвалідів здійснюється суб’єктом охоронної діяльності з кількості штатнихпрацівників, незадіяних до виконання охоронних функцій, згідно з нормативомробочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого законодавством.
Персонал охоронипри виконанні функціональних обов’язків має право:
–           вимагативід осіб припинення протиправних дій, дотримання законності та правопорядку;
–           вимагативід службових осіб об’єктів охорони та інших осіб дотримання пропускного тавнутрішньооб’єктового режимів, виводити, а за необхідності затримувати осіб,які намагаються проникнути (проникли) на об’єкт охорони або намагаютьсязалишити його з порушенням установлених правил, в тому числі із застосуваннямфізичної сили;
–           застосовуватифізичну силу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю і використовувати службовихсобак;
–           під часздійснення пропускного режиму на об’єктах охорони проводити огляд речей, щознаходяться при фізичній особі, на транспортних засобах, вилучення речей ідокументів, що є знаряддями або предметами правопорушення, перевіркудокументів, що засвідчують особу, дають право на вхід (вихід) осіб, унесення(винесення), увіз (вивіз) майна, в’їзд (виїзд) транспортних засобів, і їхвідповідності складу матеріальних цінностей, що переміщуються на об’єктиохорони (з об’єктів охорони);
–           проводитивідкрито кіно-, відео-, фотозйомку та звукозапис подій як допоміжний засібзапобігання протиправним діям і документування правопорушень;
–           здійснюватифізичне затримання осіб, які підозрюються або вчинили правопорушення на об’єктіохорони або відносно особи, яка охороняється, або персоналу охорони, примусоводоставляти цих осіб у приміщення охорони та негайно повідомляти про цевідповідний територіальний орган внутрішніх справ.
Персоналохорони при виконанні функціональних обов’язків зобов’язаний:
–   забезпечувати цілісністьоб’єктів охорони та недоторканість майна, що на них зберігається,недоторканість фізичних осіб;
–   припиняти шляхом здійсненнязаходів реагування безпосередні правопорушення проти власності, фізичних осіб,порушення режиму роботи об’єктів охорони;
–   негайно у будь-який спосібповідомляти відповідні правоохоронні органи про скоєння протиправних дій щодовласності та фізичних осіб та інших незаконних дій у місцях здійснення заходівохорони, що мають ознаки злочину;
–   зберігати таємницю, щоохороняється законом, а також конфіденційну інформацію про господарськудіяльність суб’єктів господарювання, оголошену такою в установленому порядку,відомості про приватне життя фізичних осіб, що стали відомі у зв’язку звиконанням службових обов’язків;
–   не вчиняти дії, що порушуютьгромадський порядок.
Персонал охорониотримує початкову фахову освіту, проходить перепідготовку, підвищеннякваліфікації, здійснює періодичні навчальні стрільби за кошти суб’єктівохоронної діяльності в навчальних закладах, створеними правоохоронними органамиабо військовими формуваннями відповідно до вимог Міністерства освіти і наукиУкраїни.
Порядок і рівеньпідготовки, терміни щодо перепідготовки (спеціалізації) та підвищеннякваліфікації персоналу охорони визначаються спільно Міністерством освіти танауки України та органом ліцензування.
Опір,погроза або насильство відносно персоналу охорону, який виконує покладені нанього функціональні обов’язки, тягне за собою відповідальність згідно іззаконодавством.
З метою захистуінтересів персоналу охорони трудові колективи суб’єктів охоронної діяльностімають право створювати громадські об’єднання в порядку, встановленомузаконодавством.
Персонал охоронипідлягає обов’язковому страхуванню за рахунок коштів суб’єкта охоронноїдіяльності, працівником якого він є, на випадок загибелі, каліцтва або іншогоушкодження здоров’я у зв’язку з виконанням покладених на нього функціональнихобов’язків, охороною громадського порядку.
Персонал охоронив межах повноважень, наданих цим Законом, іншими законодавчими актами, а такождоговором, під час здійснення заходів охорони несе за свої дії абобездіяльність відповідальність, в тому числі й майнову відповідно до Кримінальногокодексу України, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кодексу законівпро працю та інших актів законодавства.
Підчас здійснення недержавної охоронної діяльності персоналу недержавних охороннихустанов забороняється:
1.        удаватисядо неправомірних дій, що посягають на права і свободи громадян, ставлять підзагрозу їх життя, здоров’я, честь, гідність та майно;
2.        видаватисебе за представників правоохоронних органів;
3.        використовуватиформений одяг працівників Міністерства внутрішніх справ України, іншихправоохоронних органів, Державної служби охорони, військовослужбовців ЗбройнихСил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законівУкраїни.
Також, під часорганізації та здійснення охоронної діяльності забороняється:
–       придбаватита використовувати майно, що визначено законодавством для виключноговикористання державними військовими формуваннями та правоохоронними органами;
–       охоронятимайно та фізичних осіб, охорону яких віднесено до компетенції вповноважених нате організацій;
–       перешкоджатипредставникам правоохоронних та інших органів державної влади й місцевогосамоврядування, посадовим особам, а також громадянам у здійсненні повноважень,наданих законами та іншими нормативно-правовими актами, при пред’явленні нимивідповідних документів;
–       розголошувативідомості про вжиття заходів з організації та здійснення охоронної діяльності,інформацію про господарську діяльність, віднесену в установленому порядку докомерційної таємниці, а також відомості про приватне життя особи, якаохороняється, особисту та сімейну інформацію, які стали відомими в процесіздійснення охоронної діяльності, за винятком випадків, передбаченихзаконодавством;
–       здійснюватидіяльність, пов’язану з охороною майна та/або фізичних осіб у разі відсутностідоговорів на їх охорону;
–       приховуватифакти про злочини, що готуються або здійснені, незалежно від інтересівзамовників охоронних послуг;
–       свідомоохороняти фізичну особу, яка вчиняє протиправні дії;
–       здійснюватидії, що зазіхають на права, свободи та власність фізичних осіб, а такожставлять під загрозу їх життя та здоров’я, честь, гідність і ділову репутацію;
–       використовуватине сертифіковані в установленому порядку складові систем охоронної сигналізаціїзасоби, засоби радіозв’язку без наявності дозволів на їх використання нанаданих радіочастотах;
–       використовуватиметоди та засоби негласного одержання інформації;
–       здійснюватизаходи, що відносяться до оперативно-розшукових згідно із Законом України «Прооперативно-розшукову діяльність»;
–       залучатидо охоронних заходів осіб, які не надали документів, необхідних для влаштуванняна роботу, або не відповідають кваліфікаційним вимогам;
–       реалізовуватив будь-якій формі, здійснювати монтаж, використання систем охоронноїсигналізації, їх компонентів без наявності якості національного абоміжнародного стандарту та без визначення відповідного класу безпеки згідно зєвропейськими нормами;
–       здійснюватипроектування, монтаж і технічне обслуговування систем охоронної сигналізації,їх компонентів без затвердження проектів органом ліцензування;
–       створюватита експлуатувати пункти централізованої охорони без висновку;
–       утягуватикерівниками суб’єктів охоронної діяльності їх працівників в силові дії,виконання мір примусового характеру, повернення грошових коштів, індивідуальніспори або колективні трудові спори чи вчинення опору діям компетентним органамвлади з відновлення правопорядку.
Недержавнимохоронним установам під час та у місцях здійснення заходів охорони та безпекидозволяється використовувати лише спеціально призначені системи та приладитривожної сигналізації, засоби радіозв’язку, сертифіковані в установленомупорядку, а також інші технічні засоби, що не завдають шкоди життю та здоров’югромадян, довкіллю[24].

/>/>/>Висновки
Зпоявою на теренах України нового економічного явища — підприємництва, і в йогоскладі надання послуг з охорони власності та громадян, постало питання провсебічне правове регулювання надання таких послуг та необхідність дослідженняорганізаційно-правових аспектів, пов язаних з наданням охоронних послуг, у томучислі і як виду підприємницької діяльності. Держава сформувала досить ґрунтовнунормативно-правову базу, на основі якої і здійснюється цей видгосподарсько-підприємницької діяльності. Проте в ній неоднозначно трактуютьсядеякі поняття, що пов язано з невідповідністю та неузгодженістю однорідних нормпідзаконних та законодавчих актів. У практиці діяльності це викликає певні, інколидосить значні, незручності як для суб єктів підприємництва з надання охороннихпослуг, так і в роботі державних органів, які покликані здійснювати контроль зазгаданими суб єктами. За період становлення і розвитку незалежної Українитеоретичні розробки в галузі адміністративного права не торкнулися сфери цієїдіяльності. В юридичній літературі мають місце погляди фахівців на окреміаспекти охоронної діяльності, що стосуються практичного боку надання охороннихпослуг.
Охороннадіяльність здійснюється відповідно до Конституції України, законів України,актів Президента України, Кабінету Міністрів України та іншихнормативно-правових актів.
Працівникиохорони — це працівники державних та недержавних суб’єктів охоронноїдіяльності, які одержали відповідну фахову підготовку, що засвідчуєтьсядокументами встановленого зразка, і на професійній основі безпосередньовиконують, функції з організації та / або здійснення заходів охорони табезпеки, і громадяни-підприємці, які беруть участь у здійсненні цих заходів. Дляпрацівників охорони законодавством встановлюються єдині кваліфікаційні вимоги.
Правовідносини,що виникають на підставі договору про охорону стаціонарних об’єктів, мають усіознаки, властиві цивільно-правовим зобов’язанням про надання послуг .
Зацим договором, одна сторона (охоронець), що є суб’єктом підприємництва,зобов’язується забезпечити недоторканність особи чи майна. Володілець майна абоособа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правилаособистої та майнової безпеки і щомісяця сплачувати встановлену плату.
Договірпро охорону має багато спільного з договором зберігання: ці договори спрямованіна досягнення однієї мети — забезпечення охорони майна. Водночас вони маютьсуттєві відмінності.
Задоговором про охорону, власник доручає органам охорони здійснювати щоденноохорону майна або особи, без передачі їх у господарську сферу органу, щоздійснює охорону. За договором зберігання поклажодавець передає майнозберігачу. Крім того, учасниками договору про охорону можуть бути тількисуб’єкти підприємництва, а учасниками договору зберігання — також громадяни.Договір про охорону завжди сплатний, а договір зберігання може бути яксплатним, так і безоплатним.
Договірпро охорону укладається в тому самому порядку, що й інші договори. Специфікацього договору полягає в тому, що його укладенню передуютьорганізаційно-технічні заходи, проводиться обстеження об’єкта з метоюузгодження виду охорони, визначення кількості постів, необхідності обладнаннязасобами сигналізації і пожежогасіння, технічного управління, виходячи зрозмірів території, яку займає об’єкт, технології виробництва продукції, режимуроботи та інших умов забезпечення схоронності власності. Результати обстеженняоформлюють актом. На договірній основі силами підрозділів охорони чи іншихорганізацій здійснюється монтаж засобів сигналізації.
Прийманняоб’єктів під охорону оформлюється договором між охороною і власником. Приукладенні договору сторони готують окремий документ, що називається Дислокацієюоб’єктів охорони. Внаслідок проведення зазначених заходів погоджують таківажливі умови договору, як об’єкт охорони, предмет договору і вартість послугохорони.
Порушенняправ і свобод людини і громадянина працівниками охорони не допускається.Звертаючись до особи, працівник охорони зобов’язаний назвати своє прізвище,посаду та на її вимогу пред’явити службове посвідчення. У взаємовідносинах згромадянами працівник охорони повинен виявляти високу культуру і такт.
Уразі потреби та за наявності законних підстав для затримання особи за скоєннязлочину чи іншого правопорушення працівники охорони після її затриманняскладають відповідно до своїх повноважень у випадках, передбачених законом,адміністративний протокол або негайно передають цю особу відповідномуправоохоронному органу.
На підставівикладеного вище вважаємо за доцільне так регламентувати правовий статус іправовий захист працівників приватних охоронних організацій: приватні охоронціпід час виконання ними службових обов’язків є представниками клієнтів приватнихохоронних підприємств, з якими вони перебувають у трудових відносинах, а такожпід захистом держави. Ніхто, крім державних органів і посадових осіб,уповноважених на те законами України, не має права втручатися в їхню службовудіяльність.
Недержавнаохоронна діяльність потребує досконалішого правового регулювання, зокреманеобхідно розробити і прийняти Закон України «Про недержавну охороннудіяльність», який повністю визначав би принципи, засади та компетенціюдіяльності приватних охоронних організацій.
Наданий час в Україні скалася ситуація, коли охоронну діяльність суб’єктинедержавних установ мусять здійснювати сумісно з державними установами, тобтослужба охорони в разі проникнення на теріторію об’єкта, що охороняється, маєвикликати наряд державної міліції.
Проведений вроботі аналіз показує, що обсяг охоронних послуг, які можуть надаватисянедержавними охоронними підприємствами (громадянами-підприємцями), значноменший, ніж у державного охоронного підприємства, яким є Державна службаохорони при Міністерстві внутрішніх справ України. Таке нерівноправне становищена ринку охоронних послуг, вважаю, не дає рівних шансів на успіхпідприємницької діяльності в цій сфері. Чинне законодавство України тим самимставить Державну службу охорони при МВС України певним чином в монопольнестановище відносно недержавних охоронних підприємств.
В Україні існуєпотреба в удосконаленні правової бази охоронної діяльності з метою визначення обсягівповноважень суб’єктів охоронної діяльності, принципів їх діяльності,фінансування, забезпечення кваліфікованої підготовки та надійного соціальногозахисту працівників охоронних підприємств.
/>/>/>Список використаноїлітератури
1.     Абрамов,В. С. Профессиональная подготовка охраны [Текст] / В.С. Абрамов.- М., 1999. — 342 с.
2.     Алексеенко,В.Н. Система защиты коммерческих объектов. Технические средства защиты [Текст] / В.Н. Алексеенко. — М., 1992. — 342с.
3.     Балев, М.Профессия — частный охранник [Текст] / М. Балев — М.: «Еднство»,2001. — 215 с.
4.     Білозьоров, Є. Правові гарантії захисту прав ісвобод людини в Україні: реалії та проблеми [Текст] /Є. Білозьоров //Адвокат. — К., 2009. — № 8. — С. 26 — 30.
5.     Биструхін, Г. Протидія міжнародному тероризму [Текст] / Г. Биструхін // Україна — НАТО. — К., 2006. — № 4(14). — С. 24-31.
6.     Биструхін, Г. Протидія тероризму та кризасучасних правових норм розвинутих держав [Текст] / Г. Биструхін // Підприємництво, господарство і право. — К., 2006. — № 8. — С. 133 — 136.
7.     Богомол, А. Борьба с терроризмом: украинскийвариант [Текст] / А. Богомол // Свобода. — 2003. — № 22. — 3-9черв. — С. 5.
8.     Борисов,И.Н. Анализ услуг в области безопасности [Текст] / И.Н. Борисов // Безопасность предпринимательства иличности, 1995, No 1, январь. – С.34-36.
9.     Васильєв, Г. Заслін злу можна поставитиспільними зусиллями: [Текст] / Г. Васильев // Голос України. — 2002. — №223-224.-28 листоп. — С. 4.
10.   Влэквел,Д. Это полезно знать [Текст] / Д.Блэквел // Частный сыск и охрана.- 1993.- No 6. — С.45-48.
11.   Волошин В. Нетільки свобода, а й відповідальність [Текст] / В. Волошин // Політика і час. — К., 2006. — № 6. — С. 22 — 26.
12.   Герасимчук,В.Г. Маркетинг: теорія і практика [Текст] / В.Г. Герасимчук — К.: Вища школа, 2004.- 327 с.
13.   ГерчиковаИ.Н. Международное коммерческое дело [Текст] / И.Н. Герчикова.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2006.-501 с.
14.   Гладишенко,М. Правові та організаційні аспекти діяльності підприємця для захистукомерційної таємниці: [Текст] / М. Гладишенко // Персонал. — 2005. — № 3. — С.51-55.
15.   Гоголь, Б.М. Проблеми цивільно-правовоїохорони комерційної таємниці в Україні: [Текст] / Б.М.Гоголь // Вісник господарського судочинства. — 2004. — № 3. — С.264 — 266.
16.   Голошубова,Н. Равняясь на конкурентов [Текст] / Н. Голошубова, О. Голошубов // Капитал.- 2007.- № 7-8.- С.58-59.
17.   Голубков,Е.П. Маркетинг: выбор лучшего решения [Текст] / Е.П.Голубков, Е.Н. Голубкова, В.Д. Секерин. — М.:Экономика, 1993.- 222с.
18.   Гончар, И. Режим коммерческой тайны: [Текст] / И. Гончар // Юрид. практика. — 2005. — 4 окт.- С.9.
19.   Гуцалюк,М. Захист інформації у підприємницькій діяльності [Текст] / М. Гуцалюк //Приватне право і підприємництво. — К., 2003. — Вип.3. — С.88–91.
20.   Деревянко, Е. Ловушка для шпиона: Небезкорыснаялюбознательность посторонних может нанести непоправимый ущерб бизнесу: [Текст] / Е. Деревянко // Бизнес. — 2004. — (№9). — С.66 — 69.
21.   Дайновський,Ю.А. Ефективні рішення в мікроекономіці: 505 прийомів бізнесу [Текст] / Ю.А. Дайновський.- Львів:Ініціатива, 2007.-160 с.
22.   Дашков,Г. В. Обеспечение законности в деятельности частных правоохранительных служб зарубежом [Текст] / Г.В. Дашков, В.Н. Кигас,И.А. Мелик-Дадаева, Л.П. Тюрина.- М., 1994. — 136 с.
23.   Дикань,В. Управління якістю як фактор конкурентоспроможності підприємства [Текст] / В.Дикань // Економіка України.-2001.-№ 1.-С. 43-47.
24.   Дунас, Т. Роль прокуратури у захисті прав ісвобод людини та громадянина [Текст] / Т.Дунас // Підприємництво, господарство іправо. — К., 2003. — № 2 — С. 100-105.
25.   Задыхайло,Д.В. Предпринимательское право в Украине [Текст] / Д.В. Задыхайло. — Харьков: Эспада-Синтекс, 2007.- 456 с.
26.   Захаров, Є. Старі й нові виклики [Текст] / Є. Захаров // Свобода. — 2005. — № 44. — 20 -26груд. — С. 6.
27.   Захаров Є.Загальний огляд порушень прав людини і основоположних свобод у 2008 році вУкраїні [Текст] / Є. Захаров // Громадянське суспільство. — К.,2009. — № 3. — С. 2-6.
28.   Захаров,П.М. Цивільні правовідносини [Текст] /П.М. Захаров. — Х.: Наука, 2002. – 684 с.
29.   Iлюшин,Ю. Недержавна правоохоронна діяльність [Текст] / Ю. Iлюшин, Л.Собелевський // Право України. — 1993. — №2. — С. 48-49.
30.   Калинин,Г. Негосударственная служба безопасности в Украине: текущий момент иперспективы [Текст]/ Г. Калинин //Служба безопасности. — 1996. — №10. — С. 18-19.
31.   Калюжний,Р. А. Інформатизація, право, управління (організаційно-правові питання) [Текст] / Р.А. Калюжний. — К., 2002. — С.124-127.
32.   Крысин,А. Охранный бизнес Украины [Текст] / А.Крысин // Частн. сыск. Охрана. Безопасность. — 1995. — №2. — С. 88-92.
33.   Курило В.Надання охоронних послуг як об’єкт підприємництва [Текст] / В.Курило //Право України.- 2003, №2 — C. 55-56.
34.   Крысин,А.В. Частные банковские службы безопасности Великобритании [Текст] / А.В.Крысин // Частный сыск иохрана. — 1993. — No10. — С.4-8.
35.   Крысин,А.В. Частные сыскные и охранные агентства за рубежом: практика создания,функционирования и подбора кадров [Текст] / А.В. Крысин. — М., 1992. — 268 с.
36.   Крысин,А.В. О деятельности частных охранно-сыскных бюро и служб безопасности в Японии [Текст] / А.В.Крысин // Частный сыск иохрана, 1993, No 9. – С.68-72.
37.   Крысин,А.В. О деятельности частных охранно-сыскных бюро и служб безопасности странСеверной Европы [Текст]/ А.В.Крысин //Частный сыск и охрана, 1993, No 5-6. – С.45-47.
38.    Курило, В. Надання охороннихпослуг як об’єкт підприємництва [Текст] / В. Курило //ПравоУкраїни 2003 рік, №2 – С.87.
39.   Литвиненко,В. И. Методика приема объекта под охрану [Текст] / В.И. Литвиненко. — М., 1999.- 180 с.
40.   Литвиненко,В. И. Личнаябезопасность предпринимателя. Профессия – телохранитель [Текст] / В.И. Литвиненко. // Информационно — аналитический бюллетень «Бизнес и безопасность», 1992, No 2. – С.57.
41.   Мак-Мак,В. Консультирование по вопросам охраны [Текст] / В. Мак-Мак // Частный сыск и охрана. — 1993.- No10. — С.56-58.
42.   Мак-Мак,В. Охрана личности от противоправных посягательств на улицах и в общественныхместах [Текст] / В. Мак-Мак // Частный сыски охрана. — 1993.- 1993, № 9. – С.5-7.
43.   Максимов,А. Подготовка должна быть и общей и специальной [Текст] / А.Максимов //Частный сыск иохрана.- 1993.- No 7. — С.34-36.
44.   Маляренко,В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України [Текст] / — Київ. Юрінком Інтер .- 2004.- с.7– 69.
45.   Матвеева,Я. За каменной спиной [Текст] / Я. Матвеева // Суббота плюс №46.- 16-16 ноября 2006 г.- с.7.
46.   Маньковський,А. Л. Спеціалізовані системи автоматизації діловодства і документообігу [Текст] / А.Л. Маньковський // Студії з арх. справи ідокументознавсва. — 2002. — С. 142 — 143.
47.   Марущак,А. Алгоритм створення та збереження комерційної таємниці суб’єктагосподарювання: правові засади: [Текст] / А. Марущак // Інтелект. власність. — 2006. — № 3. — С.29-32.
48.   Мезеркин,Д. Аналитическая работа службы безопасности предприятия [Текст] / Д. Мезеркин //Частный сыск, охрана,безопасность.- 1993.- No 1. – С.83 -85.
49.   Нагалевкий, Т. Правила жизни [Текст] / Т. Нагалевкий // Профиль. — К., 2008. — № 24. — 27июня. — С. 14 — 17.
50.   Наливайко, Т. Права і свободи в Україні:конституційно-правовий механізм захисту [Текст] / Т. Наливайко // Часопис Київського університету права. — К., 2009. — № 2.- С. 49 — 55.
51.   Нікітюк, В. Проблема прав людини в контекстінаціональної безпеки [Текст] / В. Нікітюк // Наука і оборона. — 2002. — №4Наука і оборона. — 2002. — С. 24-31.
52.   Радутний, О. Кримінальна відповідальність занезаконне збирання, використання або розголошення комерційної таємниці [Текст] / О. Радутний // Право України. — 2002. — № 3. — С.110 — 113.
53.   Рудометов, Е.А.Электронные средствакоммерческой разведки и защита информации [Текст] / Е.А. Рудометов, В.Е. Рудометов. — СПб.: Полигон; М.: АСТ, 2000. — 218 с.
54.   Федоткин,С. Н. Основы частной охранной деятельности [Текст] / С.Н. Федоткин. — М., 2001. — 342 с.
55.   Федоткин,С. Н. Справочник сотрудника частной охраны [Текст] / С.Н. Федоткин. — М., 1999.- 432 с.
56.   Федоткин,С. Н. Сборник материалов по основам организации охранной деятельности [Текст] /С.Н. Федоткин, Ю.И. Бураев.- М., 1996. — 246 с.
57.   Черняев,В. В. Азбукачастной охранной деятельности [Текст] / В.В. Черняев: В2 кн.- М.: ОРГ информ.- 2004. Кн.1.-56 с. Кн.2.- 140 с.
58.   Шестопалов, К. Тайна не имеет своего режима: [Текст] / К. Шестопалов // Юрид. практика. — 2004. — 25 мая.- С.4.
59.   Шумилов,А. Нелегалы от охраны: Об ответственности за создание незаконных детективных иохранных предприятий [Текст] / А. Шумилов // Частный сыск. Охрана. Безопасность. — 1995. — №8. — С. 24-25.
60.   Шумилов,А. Частный сыск и охрана «в законе»: [Текст] / А. Шумилов // Частный сыск. Охрана.Безопасность. — 1995. — №10. — С. 26-28.