Міністерствоосвіти і науки України
Європейськийуніверситет
Контрольна робота
Натему: «Позитивізм»
Студентки 1-го курсу
Факультету: Економіки
та менеджменту
Групи 113
Ятченко Наталії
Київ-2010рік
План
Вступ
1. Першийпозитивізм
2. Другийпозитивізм (емпіріокритицизм)
3. Третійпозитивізм (неопозитивізм)
4. Четвертийпозитивізм (постпозитивізм)
Список використаної літератури
Вступ
У кінці 19 ст. впливовим став позитивістський напрямфілософії з його орієнтацією на точне знання. Поширення позитивізмувіддзеркалювало бурхливий розвиток західної цивілізації на індустріальномушляху, де без таких знань не можна було ступити і кроку.
Позитиві́зм (лат. positivus —позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якоїпозитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського)пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії(«метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвиткуконкретно-наукового пізнання має синтезуючий і прогностичний потенціал
У філософії позитивізм— напрям, що ґрунтується на зазначеній установці.
У своємуісторичному розвитку позитивізм пройшов кілька етапів.
1. Перший позитивізм
Перший позитивізмвиник у 30-40-х роках 19 ст… Його засновниками були Огюст Конт (1798-1857),який і запровадив термін «позитивізм», Герберт Спенсер (1820-1903),Джон Стюарт Мілль (1806-1873), Е. Літтре, П. Лаффіт, І. Тен, Е. Ж. Ренан таінші.
Теоретичнимджерелом позитивізму було Просвітництво із його вірою у всемогутність розуму.Позитивізм також суттєво опирався на емпіризм Локка та Г’юма.
Програмапочаткового позитивізму зводилась до таких засад:
· Пізнаннянеобхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;
· Всятрадиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками(кожна наука сама собі філософія);
· уфілософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмомта ідеалізмом;
· вивченнялюдського суспільства теж можна і потрібно проводити науковими методами.
Ці та іншіположення були викладені Оґюстом Контом в роботі «Курс позитивноїфілософії» та Гербертом Спенсером у 10-томнику «Синтетична філософія».Оґюст Конт був засновником соціології — науки, що вивчає суспільство.
Також головнимдосягненням цього періоду є розроблений О. Контом закон трьох стадій інтелектуальноїеволюції людства:
· теологічнастадія, коли людство воліло знаходити надприродні пояснення природних явищ,
· метафізичнастадія, коли панує філософія і оперує абстрактними поняттями та сутностями, таксамо далекими від реального стану справ, як і релігійні пояснення;
· позитивна,наукова стадія, яка, на думку перших позитивістів, тільки-но розпочиналася.
Наука має бутипозитивним знанням, яке спирається на данні досвіду. Справа науки-констатувати, описувати, класифікувати факти, встановлювати зв’язки між ними,послідовність явищ, тобто виявляти злочини. Наука не повинна претендувати напізнання глибинної сутності явищ, субстанцій, причиноівості, оскільки результатитаких спроб пізнання- «метафізичні», тобто ненаукові.
2. Другийпозитивізм (емпіріокритицизм)
Другийпозитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого та набув певного поширеннянаприкінці 19-початку 20 ст… Його відомими представниками були австрійськийфізик і філософ Ернст Мах (1838-1916), німецький філософ Ріхард Авенаріус(1843-1896), французький математик Ж. А. Пуанкаре.
Вонизвернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання ізробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надаєлише символи, знаки практики. Заперечується об’єктивна реальність наших знань.Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу. Проблему теоріїпізнання було висунуто на перший план. розв’язати ці проблеми, на думкутеоретиків другого позитивізму, можливо на підставі закону зайвої витратипізнавальних зусиль та «критики чистого досвіду», замість того, щобвигадувати якісь абстрактні сутності, справжнє пізнання має використовуватитільки ті поняття, що вкорінені в досвіді, мають матеріальний еквівалент.Наприклад, можна міркувати над рухом атомів, над взаємодією між ними, але нетреба говорити про «матерію як об’єктивну реальність».
3. Третій позитивізм (неопозитивізм)
Третяформа позитивізму-неопозитивізм, має два різновиди: логічний (інакше —емпіричний) позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічнихпозитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень,логічний синтаксис мови. Другий різновид неопозитивізму сприяв розвиткусемантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Усiсоціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Бертран Рассел, АльфредТарський, Карл Поппер, Людвіг Вітгенштейн та ін. Неопозитивізм, представлений аналітичноюфілософією (Квайн, Поппер, Казімеж Айдукевич, Лукасевич, Котарбіньский, Г.Райл, Дж. Віздом, П. Строссон, Дж. Остин, М. Блек, Н. Малкольм, Н. Гудмен, А.Пап та ін.) і віденським гуртком, на основі якого оформився логічний позитивізм(Моріц Шлік, Рудольф Карнап, Нейрат, Ф. Вайсман, Г. Фейгль, Г. Ган, В. Крофт,Ф. Кауфман, Курт Гедель та ін.). Третій позитивізм відрізнявся від попередніхподальшим звуженням свого предмета. Відмовившись від ідеї створити всеохопнусистему знань чи бодай теорію знання наукового, представники третьогопозитивізму зосередили зусилля на визначенні загальновизнаного критеріюнауковості. Такий критерій вони вбачали у процедурі верифікації, тобтоперевірки наукових постулатів шляхом їх зіставлення з фактами, що піддаютьсяспостереженню. Отже, всі ці постулати(висловлювання) подщіляються на:
· Безглузді(«Місяць примножує трикутно»), які не підлягають верифікації;
· Осмислені,але такі, що не піддаються зіставленню з чуттєвим досвідом, отже, «метафізичні»(«Бог існує», «душа безсмертна»); вони теж не можуть бутиверифіковані;
· Висловлювання,які безпосередньо або опосередковано можна зіставити з чуттєвими даними, отже,верифікувати.
4. Четвертий позитивізм(постпозитивізм)
Четвертийпозитивізм пов’язаний з іменами Карла Поппера (1902-1994) і Томаса Куна(1922-1996). Він набув поширення з 50-60-х років 20-ст… Замість процедуриверифікації К. Поппер запропонував принцип фальсифікаціонізму. Згідно з останімдля розвитку теорії треба намагатися її фальсифікувати, тобто шукати факти,здатні її спрощувати. Відсутність спростових фактів іще не є підтвердженнямбезумовності істинності теорії. Питання про таку істинність завжди залишаєтьсявідкритим, і розвиток теоретичного знання здійснюється шляхом повсякчасноговисування нових гіпотез та їх спростування. Загальний висновок виявився доволіпарадоксальним: якщо теорія взагалі не піддається намаганням її спростувати, товона не є науковою. Наприклад, висловлювання «Завтра тут буде дощ абозавтра тут дощу не буде» не можна вважати раціональним, оскільки йогонеможливо спростувати. Натомість висловлювання «Завтра тут буде дощ»слід вважати науковим, навіть, якщо досвідом буде доведено його хибність. Позитивісти «четвертої хвилі»зробили багато цікавих спостережень і висновків стосовно закономірностейрозвитку науки, зокреманаукових революцій. Зазначені вище дослідники ввели внауковий обліг поняття парадигми. Парадигма-це прийнята модель, системакоординат, зразок поставок і розв’язання наукових проблем. Зміна парадигмозначає наукову революцію (наприклад, зміною парадигми був перехід відгеоцентризму до геліоцентризму). Сучасний позитивізм — це постпозитивізм, урамках якого намічається очевидна тенденція до пом’якшення вихідногометодологічного радикалізму й установка на аналітику ролі соціокультурнихчинників у динаміці науки. Він висуває так звану методологію дослідницькихпрограм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичногоконтексту науки.
Списоквикористаної літератури
1. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія. — третє,стереотипне. — Київ: Академвидав, 2009.
2. Кислюк К. В. – Філософія. Модульний курс.
3. Київський національний університет ім. Т. Шевченка– Підручник з історії Філософії.