Практика розгляду справ у судах по адміністративних правопорушень передбачених ст. 173
Зміст
Вступ
1. Зміст статті 173 з законодавства України про адміністративну відповідальність.
2. Суть поняття дрібного хуліганства.
3. Розгляд суддею справ про адміністративне правопорушення.
4. Судова практика по справам про хуліганство.
Висновок
Вступ
Громадський порядок — складне і багатогранне явище суспільного життя. Це система відносин, засноваих на дотриманні різноманітних соціальних норм (правових, соціално-етичних) і правил соціального життя. В своїй сукупності ці норми забезпечують громадський спокій, спиятливі умови для сусільно-корисної праці трудящих, нормальний розпорядок їх відпочинку і побуту, повагу честі та гідності громадян.
З правової очки зору посягати на громкадський порядок означає посягати на норми адміністративного прва, що регулюють, охороняють вищесказані відносини.
Міцний громадський порядок — одна з найважливіших гарантій здійснення громадянами їх суб”єктивних прав і виконання ними обов«язків, єдина гарантія забезпечення законності і правовпорядку.
Адміністративними правопорушеннями є дрібне хуліганство, азартні ігри й гадання в громадських місцях, невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов»язків по вихованню чи навчанню дітей, порушення норм протиалкоольного законодавства (розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, на виробництві, поява в цих місцях у п«яному вигляді, самооноваріння або придбаня самогону або інших спиртних напоїв домашнього виготовлення), доведення неповнолітніх до стану сп»яніння.
В даній крсовій роботі ми розглянемо найбільш поширене правопорушеня — дрібне хуліганство, а саме практику розгляду у суді справи по ст. 173.
1. Зміст статті 173 з законодавства України про адміністративну відповідальність.
С т а т т я 173. Дрібне хуліганство.
Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпання до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян,-
тягне за собою накладання штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного місяців з відрахуванням двадцяти прцентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, засосування цих заходів буде визнано недостатнім,- адміністративний арешт а строк до п«ятнадцяти діб.
(Статя 173 із змінами, внесеними згідно із Законом №55/97- ВР від 07.02.97)
2. Суть поняття дрібного хуліганства.
Дрібне хуліганство — нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпая до громадян таінші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Розглянемо основні елемент цього правопорушення. Нецензурна лайка та образливе чіпання до громадян — це дії, що принижують честь і гідність людини.
суб»єктом цього правопорушеня може бути осудна, тобто психічно здорова особа, що досягла 16 річного віку. Якщо дрібнохулганські дії вчиняє особа у віці від 14 до 16 років, то на її батьків або осіб, що їх замінюють, накладається шраф у розмірі від десяти до тридцяти карбованців. Однак це не означає, що вказані особи є суб”єктами хуліганства. Вони несуть відповідальність не за дрібне хуліганство, а за неналежне виховання дітей.
Хуліганство — правопоруення, що має різноманітні прояви. Залежно від місця і способів вчинення протиправних дій та засобів, що використовуються при цьому, зустрічається хуліганство побутове, квартирне, телефонне, радіохуліганство тощо.
Радіохуліганство можна поділити на дві групи. До першої входять радіолюбителі — початківці, ті, що мають малопотужну радіоапаратуру і «працюють» переважно вдень. Друга група це ті, які входять в ефір лише вночі при допомозі саморобних (іноді виготовлених на високому професійному рівні) радіопередачів.
Одним із різновидів хуліганства є спортивне хуліганство. На жаль, інколи самі спортсмени провокують глядачів на хуліганські вчинки. Футболісти та їх тренери часом заперечують якесь рішення арбітрів. У конфлікти втягуються глядачі, оскільки до них апелюють гравці. Останнім часом почастішали грубі порушення громадського порядку, вчинювані болільниками-фонатами.
Як один із способів порушення громадського порядку використовуються також телефони. Деякі порушники, бажаючи доскулити сусідам, співробітникам, знайомим, викликають на їхню адресу швидку допомогу, пожежників, аварійну службу або по телефону ображають громадян.
Особливе значення як для теорії, так і для практики боротьби з порушенням громадського порядку має питання про відмежування дрібного хуліганства від інших правопорушень, тому, що воно пов«язане з правильним застосуваням норм адміністративного і кримінального законодавства.
Дрібне хуліганство відрізняється від хуліганства, передбаченого частиною 1 ст. 206 ККУ, відсутністю ознак грубого порушення громадського порядку і явної неповаги до суспільства. Кримінально карне хуліганство завдає суспільним відносинам, правам, інтересам істотної шкоди. Це не тільки образливе чіпання до громадян, а й нанесення їм побоїв, тілесних пошкодження чи знищення їх майна, а також майна громадських організацій, навіть якщо збитки незначні. У даному випдку йдеться про так зване просте хуліганство до частини 1 статті 206 ККУ карається позбавленням волі на строк до одного року, або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі до двохсот гривнів.
Більш небезпечним є злісне хуліганство. Частина 2 статті 206 ККУ визначає його так: умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства. Вони відзначаються за своїм цинізмом чи особливою зухвалістю, або пов№язані з опором працівнику влади чи представнику громадскості, який виконує обов»язки по охороні громадського порядку, чи іншим громадянам, які присікають хуліганські дії. Так само злісним хуліганством є вчинення зазначених дій особою, яка раніше була засуджена за хуліганство.
Винятковий цинізм — це особливо безсоромні, зухвало непристойні дії, що грубо зневажають моральні почуття людей, їх гідність. Йдеться про мораль взаємин між особами обох статей, відносин з дітьми, особами похилого віку, а також з тими, що перебувають у безпорадному стані. Так злісним хуліганством є вчинення непристойних дій у присутності жінок, дітей, знущання над хворим, прилюдне оголення тощо.
Особлива зухвалість проявляється у надзвичайній грубості, розбещеності, нахабності. Це, наприклад, дії, що серйозно порушують інтереси багатьох людей, приводять до зриву масових заходів, пов«язаних з відпочинком трудящих, до тимчасового припинення нормальної роботи підприємств та установ і т. п. Згідно з частиною 2 статі 206 ККУ злісне хуліганство карається позбавлення волі від одного до п»яти років.
Частиною 3 статті 206 ККУ передбачено покарання за особливо злісне хуліганство, яке визначається як дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені з застосуванням чи спробою застосування вогнепальної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень. Отже такі дії створюють безпосередню, реальну загрозу здоров«ю життю громадян.
3. Розгляд суддею справ про адміністративне правопорушення.
Діяльність суді по застосуванню засобів стягнень за певні поступки протікає в особливому порядку, який зазивається судовиробництвом по адміністративних правопорушеннях.
Виробництво по справам по адміністративних правопорушеннях починається після поступлення від органів дізнання в суд відповідних матеріалів — протокола про правопрушення ( в якому вказуються повідомлення про особистість порушника; місце, час скоєння і сутність адміністративного правопорушення; фамілії і адреса свідків і потерпівших; пояснення порушника; інші відомості, які необхідні для розгляду справи) і інших документів, які обгрунтовують висновок про винність особи в скоєнні поступку (пртокол затримання, протокол особистого обшуку і обшуку речей і т. п.). Таким чаном, з протоколом по адміністративному правопорушенні суддя отримує всі необхідні йому на першому етапі відомості.
Необхідною умовою законного і привильного розгляду справ по адміністративних поступках являється попередня підготовка доїх розбирання, яка передбачає рішення судей слідуючих питань:
1) чи відноситься до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складені протокол і інші матеріали справи;
3) чи довели до відома осіб, які приймають участь у розгляді справи;
4) чи не потрібно допоміжних документів;
5) про прохання особи, яка питягується до адміністративної відповідальності, потерпілого, законних представників, адвоката.
Необхідно мати на увазі, що неналежне оформлення органами дізнання матеріалів свідчить про недостатньо повне розлідування події правопорушення і особу, яка його здійснила, і може явитися підставою до їх повернення для проведення додаткової провітки.
Справа розглядається по місцю здійсненю правопорушення. Справи про вживання алкогольних напоїв в громадських місцях або поява в громадських місцях в п»яному вигляді можуть розглядатися також по місцю проживання порушника. Турбуючись про виховальний вплив процесу, суддя рішає, де краще розглядати матеріал: в приміщенні суду чи на виїздному засіданні. Але якщо особа здійснила порушення не в тому місці, де вона проживає, то матеріал доцільно розглядати по місцю затримання, так як пересилка його веде до волокіти і, відповідно до зниження ефективності застосування засобів адміністративних стягнень.
Неможна признати правильну практику розгляду даних матеріалів в кабінеті народного судді, в присутності тільки правопорушника і працівника міліції, який доставив його сюди. Такий порядок зводить на нівець принцип обнародування правосуддя і понижає виховне значення самого процесу і засобів, які застосовують до осіб, які здійснили адміністративне правопорушення.–PAGE_BREAK–
Недопустимо і таке спрощення, як розгляд матеріалів в переривах між судовими засіданнями в кімнатах для наради. Правильно роблять ті судді, які проводять розгляд в робочий час в залі судових засідань.
Суддя повинен розглянута справу про дрібне хуліганство на протязі суток.
Суддя, який відкриває засідання, зобов«язаний назвати свою фамілію, посаду і справу, яка підлягає розгляду. Потім встановлюєтьчся особистість доставленого, дані про його минулі судимості чи про притяганнядо адміністративної відповідальності.
Особливу увагу заслуговує питання про можливість розгляду адміністративних поступків за відсутності порушника. Заочний розгляд можливий тільки в тих випадках, коли є дані, що винуватій особі своєчасно довели до відома про місце і час розгляду справи і якщо від нього не поступило ходотайство про відложення слухання. Є випадки, коли явка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), яка розглядає цю справу, обов»язкова.
В випадку, коли порушник ухилявся від явки до суду, до нього можуть застосуватися заходи фізичного примусу. Суддя виясняє, чи ознайомлений порушник з протоколом, пояснює йому права — давати поясненя, пред«являти докази, заявляти прохання і інші. Якщо суддя в ході розгляду прийде до висновку про необхідність виклику свідку, а також потерпілого, засідання відкладається і призначається новий строк розгляду.
Законодавство, яке стосується розгляду справ даної категорії, не передбачає обов»язок судді попереджувати свідків про примінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а також за відмову чи ухилення від дачі свідчень.
У порядку здійснення нагляду за виконанням законів при розгляді справ про адміністративне правопорушення в розгляді таких справ може брати участь прокурор. Він може заявляти прохання, давати заключення по питанням, що виникають під час розгляду справи, провіряти правильність використання суддею мір впливу за адміністративне правопорушення, здійснювати інші, передбачені законом дії.
Суддя при розгляді матеріалу про адміністративне правопорушення має право використовувати такі види доказів: протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, показання потерпілого, свідків, заключення експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, а також інші документи.
Встановивши склад порушення, суддя виясняє причини і умови, що сприяли його здійсненню, і виносить у відповідні підприємства, установи, організації і посадовим особам пропозиції про прийняття мір по усуненню цих причин і умов. Вказані організації і особи на протязі місяця з дня поступлення пропозиції повинні повідомити суддю про пийняті міри.
В результаті розгляду матеріалів суддя виносить одну з слідуючих постанов: про накладення адміністративного стягнення; про припиненні справи судовиробництвом.
При розгляді питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення суддя може одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди.
В результаті розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя може використати до порушника одну з наступних мір стягнення: штраф, виправні роботи з утриманням до двацяти процентів заробітку в дохід держаіви, адміністративний арешт на термін до п«ятнадцяти діб.
Арешт є вийнятковою мірою покарання і може використовуватись за окремі види правопорушень: за дрібне хуліганство, за злісну непокору законному розпорядженню працівника міліції при виконанні службового обов»язку, вживання алкогольних напоїв у громадських місцях. Він повинен назначатись тоді, коли по обставинам здійснення правопорушення і наявності даних про особу порушника застосування інших мір буде недостатнім.
При накладанні стягнення суддя повинен враховувати не тільки характер здійсненого правопорушення і особистість правопорушника, але й обставини, що пом«якшують і обтяжують відповідальність.
До обставин, що пом»якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, відносяться: 1) чистосердечне розкаювання винного; 2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або причиненої шкоди; 3) здійснення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих або сімейних обставин; 4) здійснення правопорушення неповнолітнім; 5) здійснення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, що має дитину у віці до одного року.
Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, пизнаються: 1) продовження протиправної поведінки, недивлячись на вимоги уповноважених на то осіб припинити їх; 2) повторне на протязі року здійснення однорідного правопорушення, за яке особа вже притягувалась до адміністративної відповідальності; здійснення правопорушення особою, що раніше скоїла злочин; 3) втягнення неповнолітнього у правопорушення; 4) здійснення правопорушення групою осіб; 5) здійснення правопорушення в умовах стихійного лиха або при інших надзвичайних обставинах; 6) здійснення правопорушення в стані сп«яніння.
4. Судова практика по справам про хуліганство.
В практиці застосування судами законодавства про відповідальність за хуліганство все ще є недостатки, які знижують ефективність боротьби з цими правопорушеннями.
Суди не завжди надають еобхідне значення дослідженню причин і умов, які сприяють хуліганству, і прийняттю конкрктних засобів, направлени на їх знешкодження; в ряді випадків не реагують на наявність в ліяльності посадових осіб і громадських організацій серйозних недоліків, які сприяють хуліганським проявам, в тому числі, пимиреного відношення до фактів п»янства, на грунті якого часто здійснюються ці порушення.
Багато судів не дотримуються вимогзакона про назначення покарання з врахуванням характера і степені суспільної небезпеки здійсненого порушення, обставини справи і особистості винного.
Призначаючи покарання особам, вперше засудженим до позбалення волі, суди не в всіх випадках обговорюють питання про можливість застосування до них умовно засудження з обов«язковим притягненням до праці.
Застосовуючи засоби адміністративних стягнень до осіб, які здійснили дрібне хуліганство, суди недооціннють виховної ролі трудових колективів, неоправдано рідко застосовують до правопорушників виправні роботи, в більшості випадків застосовуючи до виноватих арешт.
Розглядуючи справи про хуліганство неповнолітніх, деякі суди не враховують, ща волі в відношенні підростків повинно назначатися при умові, якщо інші засоби впливу являються недостатніми.
Суди майже не засосовують примусові засоби медичного характеру до хуліганів, які потребують лікування від алкоголізма і наркоманії.
З метою вилучення недоліків і подальшого покращеного і дальшого покращення судової практики по розгляду справ про хуліганство Пленум Верховного Суду постановляє.
1.Звернути увагу судів на необхідність неослабної боротьби з хуліганством, маючи на увазі, що воно являється найбільш розповсюдженим правопорушенням, на грунті якого здійснюються інші більш тяжкі злочини. З метою дальшого повишення еффективності судової практики по попередженню і припиненню хуліганських проявів суди зобов»язані строго керуватися вимогами закна про відповідальність хуліганів і виконувати керівні роз«яснення Пленума по даній категорії.
2. Враховуючи особливе значення правильного застосування покарання в справі перевиховання засуджених і попередження хулігантських проявів, судами необхідно забеспечити дотримання принципа строгого індивідуального підходу призначення видів і засобів покарання з врахуванням конкретних обставин справи і особистості виновного.
Виходячи з того, що ч. 1 ст. 206 ККУ передбачає можливість застосування не тільки позбавлення волі, але і інших менш строгих засобів покарання, судами при призначенні винуватим позбавлення волі необхідно вказати в приговорі мотиви, на основі яких вибирається саме той вид покарання.
В випадку призначення покарання за хуліганство в виді позбавлення волі суди повинні при наявності необхідних умов обговорювати питання про застосування до таких осіб умовного засудження до позбавлення волі з обов»язковим притягуванням засудженого до суду.
3. Розглядаючи справи про адміністративну відповідальність за дрібне хуліганство, судді повинні враховувати можливість перевиховання правопорушників шляхом застосування засобів, не пов«язаних з арештом, особливо коли це стосуються осіб, які занімаються корисною працею і мають постійне місце проживання.
4. В випадку вчинення хуліганства особою, яка зловживає спитрними напитками, судам потрібно вияснити, чи не являється винний хронічним алкоголіком або наркоманом, який потебує примусових засобів медичного характеру, і при постанові приговора обговорювати питання про направлення такої особи на примусове лікування.
6. Судам потрібно відображувати в приговорі кваліфікуючі признаки, по яким дії виноватих признаються злісним хуліганством. В випадку, коли виявить в діях підсуднього виключний цинізм чи особливу дерзість, він повинен вказати в приговорі, які саме дії віднесені ним до виключно цинічним або особливо дерзким, враховуючи конкретні обставини справи, характер, час, місце і умови скоєння злочину.
7. Шляхом винесення частних визначень судам необхідно реагувати на виявлення в діяльності посадових осіб і громадських організацій недоліки, які сприяють здійсненню хуліганських проявів, на випадки попускання п»яницям, домагаючись притягування більш широкої уваги трудових колективів до участі в вихованні правопорушникув і попередження хуліганських проявів.
8. При розгляді касаційних скарг і протестів судам необхідно більш щільно повіряти всі обставини справи з тим, щоби виключити факти необгрунтованого засудження і не співрозмірності покарання, особливо по відношенню до осіб, які вперше вчинили хуліганські дії, які не являють великої суспільної небезпеки, і можуть бути виправлені без позбавлення волі.
Висновок
В даній курвовій роботі, тема якої практика розгляду справ по адміністративних право
порушеннях по ст. 173, ми розглянули слідуючі питання: суть поняття дрібного хуліганства; розгляд суддею справ про адміністративне правопорушення; судова практика по справам про хуліганство.
Норми адміністративного права забезпечують громадський спокій, спиятливі умови для сусільно-корисної праці трудящих, нормальний розпорядок їх відпочинку і побуту, повагу честі та гідності громадян.
Посягати на громкадський порядок означає посягати на норми адміністративного права, що регулюють, охороняють вищесказані відносини.
Список використаних першоджерел.
1. Адміністративне право: Курс лекцій: для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1996. — 208 ст.
2. Адміністративне право. Підручник під редакцією Павловського Р.С., К.: Вища школа.; 1986р.
3. Адміністративне право. Підручник під редакцією Попова В.І. та Студенткіна М.С., М.: Юридична література.; 1988р.
4. Павлова Е.С. Применение судьей мер административного взьісканіия; Отв. изд. В.В. Шубин; М.: Юридическая литература, 1987р.
5. Коваль Л.В. Охорона громадського порядку.- Політвидав України, 1988р.
6. СССР. Верховний Суд. Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР, 1924 — 1986, Под общ. изд. ред. В.И. Терибинова, М. Известия, 1987.