Зміст
1. Текст якреквізит документа
2. Оформленнясторінки
3. Оформленнятитульної сторінки
4. Рубрикаціятексту
4.1. Правила оформлення заголовків тапідзаголовків
4.2. Оформлення приміток, додатків і підставдо тексту
4.3. Виноски до тексту та правила їх оформлення
4.4. Правила оформлення бібліографії
4.5. Прийоми виділення окремих частин тексту
переліклітератури
1. Текст як реквізит документа
Текст— головний елемент документа. Це сукупність речень (кількох чи багатьох),послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи.Він є засобом відтворення зв’язного мовлення, тобто висловлювання, пов’язаногооднією темою, основною думкою та структурою. При складанні тексту документамають виконуватися вимоги, найголовніші з яких — достовірність та об’єктивністьзмісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.
Достовірнимтекст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжнійстан речей. Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускаєтьсяподвійне тлумачення слів та висловів. Точність мовлення вимагаєспіввіднесеності змісту висловлювання з реальною дійсністю. Вона залежить відуміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, реченнявідповідно до норм літературної мови. Точним мовлення може бути за умови знанняпредмета-мовлення, знання мови, володіння її лексичним багатством. Найбільшеможливостей для вираження точності мають багатозначні слова, терміни, синоніми,омоніми, пароніми.
Длябагатозначних слів та омонімів основним джерелом точної передачі значення словає контекст. Омоніми (слова, які звучать однаково, але мають різне значення)принципово відрізняються від багатозначних слів, бо їх значення не пов’язаніміж собою, а між значеннями багатозначного слова існують зв’язки.
Условниках багатозначні слова й омоніми подаються по-різному. Омоніми подаютьсяокремими статтями і позначаються вгорі арабськими цифрами, наприклад:
блок1 —вантажопідйомний пристрій;
блок2 — технічнийтермін; використовується на будівництві;
блок3 — об’єднання,угруповання.
Дляділового мовлення важливе явище синонімії, адже воно покликане якнайточнішевідтворювати відтінки людської думки. Незнання синонімічних можливостей словачасто призводить до помилок. Уміле використання синонімів (слів, які маютьблизьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням) робить мовленнябагатшим, досконалішим. Добираючи слова з синонімічного ряду, треба враховувативідтінок у значенні, стильову належність:
документи — ділові папери,папери, джерела, першоджерела;
думка — твердження,ідея, задум;
застосовувати —використовувати, запроваджувати;
реалізація – виконання,здійснення, втілення, проведення;
період — етап, епоха,ера, час, пора, вік, проміжок часу;
рішення — вирішення,розв’язання, розв’язок, ухвала, постанова, вирок, присуд.
Звичайно,багато слів-синонімів неважко розрізнити за значенням, як-от: робітник — працівник— співробітник.
Але,скажімо, замісник і заступник примусять замислитися щодототожності значень, бо замісник — це людина, яка тимчасово виконує чиїсьобов’язки, а заступник — офіційна назва постійної посади. Заступник працюєводночас з керівником, а замісник — на місці відсутнього керівника.
Особливоїточності й однозначності вимагають терміни (слова чи словосполучення, якіназивають явища, предмети спеціальних галузей людської діяльності). Значеннятермінів розкривається в тексті. Серед термінологічної лексики є низка слів,якими послуговуються представники різних галузей: аргумент, дослідження,теорія, визначення, фактор справа стимул. Але найчастіше термінивикористовуються у певній сфері мовлення Наприклад, в адміністративно-діловій, циркуляр,акт, ухвала, формуляр, бюджет, протокол тощо. У справочинстві не бажанінестандартні терміни, оскільки вони утруднюють складання і розуміння діловихпаперів.
Отже,до термінів ставляться такі вимоги:
1)повинен мати форму, зафіксовану в словнику;
2) маєвживатися з одним значенням;
3)утворюючи похідні форми, слід дотримуватися літературних норм і не робити цьогона власний розсуд;
4)якщо значення терміна викликає сумніви, слід звернутися до тлумачного словника.
Підчас складання ділової документації певні труднощі викликають пароніми(спільнокореневі слова, схожі за вимовою і будовою, але різні за значенням).Незначна різниця у вимові ускладнює їх засвоєння, призводить до неправильноговживання слова. Тому щоб уточнити значення та правопис потрібної лексеми, вартозвертатися до відповідних словників. Так, скажімо, необізнаній людині важкорозрізнити значення прикметників, що мають спільний корінь: споживний —споживчий — споживацький. Насправді ж кожна лексема має своє значення:споживний — той, що придатний для споживання, їстівний: поживні речовини, споживчий— який служить для задоволення потреб споживання споживчий ринок; споживацьким— властивий тому, хто прагне задовольнити власні потреби: споживацькіінтереси.
З точністюмовлення багато спільного має логічність, бо характеризує мовлення зогляду на його зміст, а також забезпечує смислову послідовність змісту.Логічність мовлення виявляється в точності і правильності вживання слів,словосполучень, речень. Однак це можливо за умови логічного мислення. Томутреба вчитися чітко й послідовно мислити.
Наслідкомнеохайного ставлення до добору слів є тавтологія (невиправдане повторенняспільнокореневих слів) та плеоназм (вживання зайвих слів), використані безпевної стилістичної мети. У документах вони поширеніші, ніж можна було бсподіватися. Надмірне захоплення «зайвими словами» не створюєвраження чогось значного, глибокого, а лише підкреслює звичайний, буденний,іноді й убогий зміст: вільна вакансія, прейскурант цін, моя автобіографія;свій автопортрет; передовий авангард науки; власноручний підпис руки тощо.
Щобзапобігти цим недоречностям, слід знати, що причинами помилок у логіці викладунайчастіше бувають:
1) поєднаннялогічно несумісних слів: жахливо вдалий день;
2) використаннязайвих слів: моя власна думка;
3) замінаособової форми дієслова активного стану зворотним дієсловом: вибачте мені —вибачаюся;
4) неправильнечергування низки однорідних членів речення: акти і документи;
5) неправильнакоординація присудка із складеним підметом: дехто з нас знали;
6) порушенняпорядку слів (частин речення) у реченні: Секретарка сиділа у приймальні, якуми вперше бачили;
7) вживаннядієприслівникових зворотів на місці підрядних речень: Повернувшись у село,випускнику вузу обіцяли роботу за фахом;
8) порушеннясмислового зв’язку між окремими висловлюваннями у тексті: На факультетіп’ять гуртків, які працюють при кафедрах, вони функціонують вже понад десятьроків;
9) невмінняподілити текст на абзаци.
Логічністьі точність викладу впливає на розуміння й сприйняття змісту висловлюванняслухачем або читачем.
Доречнимє текст, в якому мовні засоби відповідають меті, темі, логічномузмістові, ситуації мовлення.
Доречністьмовлення нерозривно пов’язана з його чистотою. Для чистоти мовлення важливим євживання слів, що відповідають літературній нормі. Руйнують чистоту мовленнядіалектні, просторічні слова, канцеляризми, професіоналами, іншомовні слова.Надмірне використання їх засмічує мову, робить її громіздкою, важкою длясприйняття. Ці слова варто вживати лише в разі потреби. Щодо іншомовних слів,то слід використовувати ті, які стали міжнародне визнаними — фінансові терміни,терміни бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв’язків, діловодства,зовнішньої торгівлі: віза, гриф, бланк, кредит, штраф тощо.
Бажанозаміняти у тексті іншомовні слова українськими відповідниками; вживати словаіншомовного походження у тому значенні, яке зафіксоване у словниках; не слід водному і тону самому документі використовувати іншомовне слово і власнеукраїнське, ліпше надати перевагу останньому. Щоб полегшити сприйняття йоформлення документів, пам’ятайте, що завжди можна знайти відповідники:
адекватний—рівний, відповідний, однаковий;
апелювати — звертатися;
інцидент — випадок,пригода, непорозуміння, неприємна подія;
компенсація — відшкодування,оплата;
прерогатива—перевага, привілей;
пріоритет—перевага, першість, переважне право;
рентабельний—вигідний, доцільний, прибутковий тощо.
Уділовому мовленні особливо актуальною є проблема штампів — готових зразків длявисловлення думки: вищезазначені, що нижче підписалися, беручи до уваги,зупинитися на питанні, доводити до відома, взяти за основу. Недоречне їхвикористання призводить до беззмістовної фрази, до неконкретного змісту. Неварто переносити в усне мовлення кліше писемного ділового мовлення, які вдокументі є логічними зв’язками між частинами. Канцеляризми — складні,громіздкі слова та фрази. За формою вони відповідають нормам літературної мови,що утруднює боротьбу з ними:
усправі підвищення кваліфікації на сьогоднішній день ми маємо..
Маємісце наявність порушення техніки безпеки виробництва…
Виконатипланове завдання по лінії усіх показників…
Належитьрозробити заходи щодо усунення наявних недоліків…
Вирішилиакцентувати увагу на впровадженні нових форм організації праці…
Приступилидо конкретної реалізації намічених планів..
Беззмістовноюмову робить і надмірне вживання вставних слів, які нічого не виражають утексті: значить, отже, взагалі, ну, так би мовите, розумієте, буквально таін. Часте вживання «пустих слів» створює враження некомпетентності,нерішучості, низької мовної культури.
Щобмовлення ваше було переконливим, живим, необхідно використовуватифразеологізми, допустимі в офіційно-діловому стилі. Цілком природно будутьвжиті стійкі сполуки такі, як:
круглийстіл, докласти зусиль, внести лепту, увійти в ритм (у роль), держати курс
Повнимназиваєтьсятакий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.
Стислимє текст,у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування непо суті справи.
Переконливимєтакий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або до виконанняпрохань, викладених у документі.
Текстскладається з таких логічних елементів:
1) вступу(зазначається привід, що призвів до укладення документа, викладається історіяпитання та ін.);
2) доказу(викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуютьсяцифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали);
3) закінчення(формулюється мета, заради якої складено документ).
Текстдокумента, що складається з самого закінчення, називається простим, атой, що містить також інші логічні елементи, — складним.
Залежновід змісту документів застосовується прямий (вступ, доказ і закінчення) абозворотний (спочатку викладається закінчення, потім доказ, вступ відсутній)порядок розташування логічних елементів.
2. Оформлення сторінки
Управлінськідокументи оформляють на папері формату А4 (297×210мм) та А5 (148×210мм) Длязручності з усіх боків сторінки залишають вільні поля — ліве — 35 мм; праве —не менше 8 мм, верхнє — 20 мм; нижнє — 19 мм (для формату А4) та 16 мм (дляформату А5).
Тількиперша сторінка документа друкується на бланку, друга і наступні — на чистихаркушах паперу.
Якщотекст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можнапереносити тільки підпис. На другій сторінці має бути не менше двох рядківтексту Також не бажано:
1)відривати один рядок тексту чи слово від попереднього абзацу;
2) починатиодин рядок нового абзацу на сторінці, що закінчується, краще почати новий абзацна наступній сторінці;
3) переноситислово на межі сторінок, слід перенести це слово на нову сторінку
Нумераціясторінок, У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу,нумерація сторінок починається з другої.
Якщотекст документа друкується з одного боку аркуша, то номери проставляютьсяпосередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10ммвід краю. Слово «сторінка» не пишеться, а також біля цифр неставляться ніякі позначки.
Якщотекст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються управому верхньому кутку, а парні — у лівому верхньому кутку аркуша.
3. Оформлення титульної сторінки
Титульнасторінка — перша (іноді третя) сторінка книги, наукової роботи, реферату,яка містить відомості про автора, тему, призначення, місце і рік видання, назвувидавництва тощо. Титул слугує для початкового знайомства з працею, томуважливо, щоб на ньому були зафіксовані відомості, які характеризують її.
Титулможе містити такі елементи:
1) прізвищета ініціали автора;
2) назвуустанови, від імені якої видається праця;
3) заголовок,що характеризує тему;
4) підзаголовок,який уточнює тематику;
5) ріквидання (написання);
6) серію,до якої належить друкована праця;
7) вказівкупро тип видання (рекомендації, посібник тощо);
8) номерчастини, тому, випуску;
9) черговістьвидання, починаючи з другого;
10) вказівку,з якої мови перекладено працю, прізвище перекладача і редактора перекладу;
11) прізвищеавтора вступної статті або післямови, укладача коментарів;
12) рекомендаціївідповідних установ («Рекомендовано Міністерством освіти України якнавчальний посібник»; «Затверджено до друку вченою радою Інститутумовознавства імені О.О.Потебні НАН України»).
Узбірниках статей прізвища авторів на титулі не зазначають, а друкують передстаттею або після неї.
Якщопраця написана колективом авторів, то їх прізвища зазначають на зворотітитульної сторінки під анотацією або в передмові.
Ще назвороті титульної сторінки можуть зазначатися:
1) вказівки,за яким виданням друкується книга;
2) відомостіпро постанову вченої ради тощо;
3) повідомленняпро матеріали, на основі яких укладено книгу;
4)першоназва книги, яка в іншому виданні вийшла зі зміною заголовка;
5) вказівкапро присудження автору почесного звання за цей твір;
6) повідомленняпро додатки на вкладних аркушах;
7)відомості мовою оригіналу про видання, що є основою для перекладача (місцевидання, назва видавництва тощо).
Традиційновідомості на титульній сторінці оформляються посередині аркуша.
Якщотитул починається із ініціалів та прізвища автора, то їх пишуть на межіверхнього поля. Якщо ж на титулі є назва серії або інші відомості, то на межіверхнього поля пишуть їх, а прізвище автора зазначають через п’ять інтерваліввід цих даних.
Назва книгипишеться великими буквами на 30-му інтервалі від верхнього зрізу сторінки. Якщоу заголовку декілька рядків, то кожний рядок пишеться через два інтервали.
Назвавидавництва, місце і рік видання пишуться на межі нижнього поля маленькимилітерами.
4. Рубрикація тексту
Рубрикація—це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частинивід іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнімвираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикаціїзалежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація —поділ на абзаци.
Абзац— це відступ управо \ початковому рядку, яким починається виклад новоїдумки у тексті, а також фрагмент тексту між двома такими відступами.
Типовийабзац має три частини:
1)зачин (формулюється мета абзацу, тобто повідомляється, про що йтиме мова);
2)фраза (міститься основна інформація абзацу);
3)коментарі (підбивається підсумок того, про що говорилося в абзаці).
Вважається,що середня довжина абзацу має бути 4—6 речень. Проте в текстах документівбувають абзаци, що складаються з одного речення. Однак, якою б не була йогодовжина, слід пам’ятати, що це внутрішньо замкнене смислове ціле.
Щобне утруднювався процес читання й опрацювання документа, у ділових паперахрубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації — традиційна й нова.
Традиційна—базується на використанні знаків різних типів — римських та арабських цифр, великихта малих літер. Вона доповнює абзацне членування тексту (нумерування тез,пунктів, правил), яке залежить від змісту, обсягу, складу документа. Системавикористання різних позначень повинна мати логічну будову:
А. Б.В. Г. Д
І.II. III. IV. V
1 2.З 4. 5
1) 2)3) 4) 5)
а) б)в) г) ґ)
Рубрики,більші за абзац, можуть називатися: параграф (§), глава, розділ, частина. Вонитеж нумеруються. При рубрикації тексту слід дотримуватися таких правил:
1) нумеруватирубрики, якщо є хоча б два однорідних елементи перерахування;
2) застосовуватиоднорідні засоби нумерації до однотипних частин;
3)дотримуватися правил пунктуації при комбінованих способах нумерації;
4)використовувати лаконічні, однозначні заголовки. Нова система нумераціїбазується на використанні лише арабських цифр, розміщених у певнійпослідовності. Застосовуючи її, слід враховувати:
1) післяномера частини, розділу, пункту, підпункту ставиться крапка;
2) номеркожної складової частини включає номери вищих ступенів поділу:
розділи— 1.; 2.; 3.;
номерипідрозділів включають в себе також номери розділів — 1.1.; 1.2.; 1.3.;
номерипунктів містять номер розділу, підрозділу, пункту — 1.1.1.; 1.1.2.; 1.1.3.
Використанняцієї системи нумерації дає можливість не вживати словесних найменувань ізаголовків до частин документа.
4.1. Правила оформлення заголовків та підзаголовків
Заголовокпишетьсявеликими літерами. Він має бути не довшим ніж 40 знаків. Не дозволяється узаголовку переносити слова. Якщо заголовок великий, то його ділять (за змістом)на декілька рядків:
ТЕРМІНИТА ЇХ МІСЦЕ В ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ
Удокументах заголовок пишеться з малої літери тоді, коли він розташований післяназви виду документа, а з великої літери, якщо передує їй.
Наприклад:
ПОЛОЖЕННЯ
проРаду з питань мовної політики
приПрезидентові України
Провнесення доповнень до Положення про порядок реалізації, обліку торговельнихпатентів і контроль за їх використанням.
ПОСТАНОВА
Текствід заголовка пишеться через 3—4 інтервали.
Розміщуєтьсязаголовок посередині рядка або на початку рядка біля лівого поля. Крапка післязаголовка не ставиться. Не слід писати заголовок у кінці сторінки, якщо немаємісця для тексту, краще перенести його на наступну сторінку.
Короткізаголовки пишуться у розрядку, тобто з проміжком в один знак між буквами вмежах одного слова, наприклад:
З М ІС Т
Підзаголовкипишутьмалими літерами без підкреслень. Відстань між заголовком і підзаголовком — дваінтервали, а від підзаголовка до тексту — три чи чотири. Якщо підзаголовокмістить декілька рядків, то вони відділяються один від одного одним інтервалом.
4.2. Оформлення приміток, додатків іпідстав до тексту
Приміткислугують для того, щоб пояснити незрозумілі місця у тексті або такі, яківимагають додаткових пояснень і матеріалів, без яких певне поняття буденеповним, однобоким.
Примітка—додаткова помітка, пояснення до тексту.
Додаток—подання додаткової інформації (документа) після тексту.
Підстава—причина, достатній привід, які виправдовують дію, вчинок. На підставі —виходячи з чого-небудь, спираючись на щось.
Правилаоформлення приміток
1.Слово «Примітка» пишеться малими літерами (перша літера — велика)біля лівого поля без абзацу, після слова ставиться крапка або двокрапка.
2. Текстпримітки друкується справа, у стовпчик. Наприклад:
Примітка. Абзацповинен бути однаковим і дорівнювати п’яти знакам.
3. Якщоприміток декілька, то вони нумеруються арабськими цифрами з крапкою. Міжнумерованими абзацами робиться проміжок у два інтервали. Після кожного абзацуставиться крапка. Слово «Примітки» пишеться у множині. Наприклад:
Примітки:1. Номенклатури справ установ, які не здають свою
документаціюна державне зберігання, узгоджуються із вищими установами відповідного рівня.
2.Після затвердження зведеної номенклатури справ керівником установи структурніпідрозділи отримують витяги відповідних її розділів для використання у роботі.
4. Приміткивідмежовуються від тексту 2—4 інтервалами.
5. Якщотекст примітки не вміщується на одній сторінці, то його слід перенести на наступну,відступивши від лівого поля 10 знаків (8 знаків у слові «Примітка» і2знаки — двокрапка та відступ).
Правилаоформлення додатків та підстав ті самі, що й приміток.
4.3. Виноски до тексту та правила їхоформлення
Виноска—це текст, що розміщується в кінці сторінки і відмежовується від основноготексту горизонтальною рискою. Біля слова чи вислову, які вимагають поясненняабо коментаря, ставиться знак виноски — цифра (з дужкою чи без неї) абозірочка, — який повторюється на початку самої виноски. Знак ” зірочка “використовується тоді, коли виносок у роботі небагато і розміщуються вонипереважно по одній на сторінці. Якщо використовуються арабські цифри як знаквиноски, то нумерація виносок може бути сторінковою (в межах однієї сторінки)чи наскрізною (через усю роботу). Знаки виносок повинні бути однотипними вмежах однієї роботи. Цифри і зірочки пишуться біля слова вгорі, без відступуміж словом і знаком, проте після виноски відступ обов’язковий. Розділові знакиставляться після знака виноски.
Правилаоформлення тексту виноски
1.Основний текст відділяється від тексту виноски горизонтальною рискою в 15знаків.
2. Відокремлюванариска відділяється від основного тексту півтора або двома інтервалами залежновід того, з яким інтервалом написано сам текст.
3.Текст виноски відділяється двома інтервалами від відокремлювальної риски.
4. Текствиноски пишеться через один інтервал з абзацу.
5. Якщона сторінці декілька виносок, то кожну виноску відділяють двома інтервалами.
6. Усівиноски друкуються на тій сторінці, якої вони стосуються. Не бажано розривативиноски та переносити їх на іншу сторінку.
4.4. Правила оформлення бібліографії
Бібліографія— це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує дляпоглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якійприсвячено основний зміст книги.
Розрізняютьбібліографію:
1) реєстраційну— знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;
2) рекомендаційну— містить назви книг, які автор радить прочитати;
3) яксписок використаної літератури — містить перелік книг, на які посилаєтьсяавтор.
Вибіравтором певного типу бібліографії залежить від характеру і призначення видання.
Способирозташування бібліографічних відомостей
Порядокрозміщення назв книг у списках літератури може бути алфавітним, хронологічним,тематичним. Всередині тематичних рубрик треба дотримуватися алфавітного абохронологічного принципу розташування назв. Список літератури може записуватисядвома способами:
1)перший рядок назви книги пишеться від лівого поля без абзацу, а другий інаступні рядки — з абзацу, наприклад:
БондарД.Д. Практикум з металообробки: Навч. посіб. —Донецьк: Майстер,
1991.—130с.;
2)перший рядок назви книги пишеться з абзацу, а другий і наступні рядки — відлівого поля без абзацу, наприклад:
ТоманІ. Мистецтво говорити: Пер. з чес. — 2-ге вид. — К. Політвидав України, 1989.— 298 с., іл.
Перевагачастіше надається другому способу. Список літератури, вміщений у кінці книги, пишетьсячерез два інтервали. Бібліографічне посилання, вміщене в кінці сторінки,оформляється як виноска.
Правиласкладання бібліографічного опису
1. Автор(прізвище, ініціали), крапка; якщо книга написана декількома авторами, то вониперераховуються через кому.
Якщопосібник написаний чотирма авторами і більше, то вказують лише першого, азамість прізвищ інших авторів зазначається «та ін.».
2.Назва книги (без скорочень і без лапок); двокрапка. Підзаголовок (без лапок);крапка, тире.
3Початкові відомості (місце видання, видавництво, рік видання).
3.1.Місце видання — з великої літери скорочено — Москва (М.), Санкт-Петербург(СПб), Київ (К.), Харків (X.), Львів (Л.); крапка, двокрапка. Усі інші містаповністю — Донецьк, Одеса, Мінськ; двокрапка.
3.2. Назвавидавництва (без лапок) з великої літери; кома.
3.3. Том,частина — скорочено з великої літери (Т., Ч.), цифра тому або частини; крапка,тире. Випуск з великої літери, скорочено (Вип.), крапка, тире.
3.4. Слово«Видання» з великої літери, скорочено, Крапка: порядковий номервидання арабськими цифрами, крапка, тире (Вид. 2-ге).
3.5. Ріквидання (лише арабськими цифрами), крапка, тире.
3.6. Якщовказується загальна кількість сторінок, то пишуться арабські цифри напозначення номера сторінки; слово «сторінка» записується скорочено, змаленької літери. Наприклад: 350 с.
Якщовказуються конкретні сторінки, то спочатку пишеться слово «сторінка»скорочено з великої літери (С.); крапка; арабськими цифрами номери сторінок,наприклад: С. 35—48; С. 15.
4. Якщона одній сторінці декілька посилань, то при повторюванні бібліографічнихвідомостей достатньо вказати «Там само», поставити крапку й тире ізаписати номери сторінок, на які посилаються.
Наприклад:Там само. — С. 65—70.
4.5. Прийоми виділення окремих частин тексту
Інодів роботі треба звернути увагу на терміни, вжиті у тексті вперше, зробитилогічний чи смисловий наголос, виділити правило, теорему, визначення тощо.Наприклад:
Тарифи — системаставок, яка визначає розміри оплати за послуги (ціна послуг).
Длявиділення у тексті окремих слів або частин існує чотири способи:
1.ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ. Цей спосіб слугує для виділення окремих слів.
2.Урозрядку оформляються окремі слова і короткі фрази. Коли слово пишеться урозрядку, то після кожної букви в слові робиться проміжок в один знак, а міжсловами, написаними у розрядку, й текстом роблять відступ у 2—3 знаки, щобслова відділялись. Розділові знаки після слів у розрядку ставляться на відстаніодного знака, а наступне слово починається за 2—З знаки,
3. Підкреслення— найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз. Лінію підкресленняпочинають під першою, а закінчують під останньою буквою слова, яке виділяють;розділовий знак, що стоїть після слова, не підкреслюють. Проте лапки і дужкипідкреслюють. Ціле речення треба підкреслювати суцільною рискою, починаючи відпершої букви і закінчуючи останньою буквою речення.
4. Курсивомвиділяються слова, речення, частини тексту. Цим способом переважнокористуються, коли текст набирають на комп’ютері.
Перелік літератури
1. Глущик С.В. та інші Сучасні ділові папери:Навчальний посібник. – К.: АСК, 2001. – 400 с.
2. Коваль А.П. Культура ділового мовлення— К.: Вища шк., 1974 — С 136—137.
3. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення—Л .: Світ,1990 — С. 109.