–PAGE_BREAK–Відповідно до умов надання додаткові відпустки можна об’єднати у такі групи:
1) пов’язані з умовами праці і режимом роботи:
а) за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
б) за особливий характер праці;
2) за стаж роботи;
3) окремим категоріям працівників;
4) заохочувальні;
5) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Законом України «Про відпустки» передбачені додаткові відпустки, що пов’язані з умовами праці й режимом роботи. Такі відпустки спрямовані на всебічну охорону здоров’я працівників, які працюють у важких та шкідливих умовах праці, їх призначенням є компенсація негативного шкідливого впливу на організм людини особливостей виробництва. Для таких працівників передбачено ряд пільг, які спрямовані на охорону умов праці та інших сторін життя. Однією з них є надання в якості компенсації додаткової відпустки з метою відновлення здоров’я.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про відпустки», щорічна додаткова відпустка за роботу з шкідливими та важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Конкретна тривалість відпустки, вказаної в ч.І цієї статті, встановлюється колективним або трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
Список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, був затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 17 листопада 1997 р., №1290.
Необхідність встановлення нового Списку була викликана низкою причин. Насамперед Список, який був прийнятий в 1974 р., тривалий час не перевидавався, хоча до нього неодноразово вносилися зміни й доповнення. Перелік усіх виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці був не систематизованим. Крім того, з розвитком науки і техніки почали з’являтися й нові професії, які не були врегульовані законодавством. З іншого боку, з розпадом СРСР деякі виробництва, що були зазначені у старому Списку, залишилися за межами України і тому постала необхідність їх вилучення.
Зазначений Список складається з двох додатків. За Додатком 1, що має назву: «Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», надається додаткова відпустка, яка передбачена ч.І ст.7 Закону України «Про відпустки». Додаток 2 — «Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці» передбачає надання додаткової відпустки відповідно до п.1 ч.І ст.8 Закону України «Про відпустки».
На виконання п.З Постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року, №1290 Міністерство праці та соціальної політики наказом від 30 січня 1998 року, №16 (зареєстровано в Мінюсті України 30 січня 1998 р. за №58/2497) затвердило «Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», за яким:
1. Щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах праці надають працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами зазначеного Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва й цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ.
Назви професій і посад керівників, фахівців, службовців і робітників, передбачених у Списку, наведено відповідно до Класифікатора професій ДК 003-95, затвердженого наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 року, №257.
2. Робочі місця за умовами праці атестують згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року, №442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року, №41.
3. Працівникам, професії та посади яких не передбачені у Списку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених Списком, додаткову відпустку надають на тих самих підставах, що й працівникам, які мають право на таку відпустку.
4. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками й критеріями, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 року, №383/55 «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів» та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28 січня 1998 року.
У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, вказану в Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства.
Додаткова відпустка за особливий характер праці
За ст.8 передбачено додаткову відпустку за особливий характер роботи та її тривалість. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:
1) окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних та геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України, відповідно до Додатку 2, про який вже зазначалося;
2) працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
При наданні щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день необхідно врахувати, що ненормований робочий День — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу і ця робота не вважається надурочною.
Додаткова відпустка, яка надається за ст.8 Закону України «Про відпустки», є компенсацією за підвищене розумове та нервове напруження та за роботу понад нормальну тривалість робочого часу, якщо така праця не може бути нормована через специфіку виконуваної роботи.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється в колективному або трудовому договорі залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Щодо працівників, які працюють за ненормованим робочим днем, Міністерством праці та соціальної політики було видано наказ від 5 лютого 1998 р., №18 «Про внесення змін до Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці», в якому зазначалось, що конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій або посад чи трудовим договором. Крім того, на законодавчому рівні в деяких сферах діяльності визначений орієнтований перелік посад працівників з ненормованим робочим днем.
Тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день не обов’язково має становити 7 календарних днів, її тривалість може бути і меншою. Право на цю відпустку працівникові визначається в кожному випадку із урахуванням конкретних обставин виробництва безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Важливим є те, що саме положення про надання додаткової відпустки відповідно до ст.8 Закону України «Про відпустки» має бути закріплене в колективному чи трудовому договорі.
Отже, коло суттєвих ознак, які входять до поняття «щорічна додаткова відпустка», полягає не тільки в тому, що ця відпустка надається певній категорії працівників, які працюють в тій чи іншій галузі, зазначеній у Списку, за особливий характер праці та ненормований робочий день, а й у тому, що щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однієї з підстав, яку обрав працівник. Порядок надання додаткової відпустки з декількох підстав встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Інші додаткові відпустки передбачені законодовством До щорічних додаткових відпусток необхідно віднести відпустки за стаж роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації. Так, відповідно до п.2 ст.35 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., №3723-ХП підставою для набуття права на додаткову відпустку державним службовцям є стаж роботи в державних органах понад 10 років. Тільки в цьому випадку надається додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Крім цього Закону, Кабінетом Міністрів України була видана Постанова від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток» із змінами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р., №1396 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України. Відповідно до вказаної Постанови, у випадку, якщо державний службовець чи посадова особа місцевого самоврядування має стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів. Починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожен наступний рік. Але в згаданій Постанові передбачено, що тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Тобто, виходячи з положення ст.35 Закону України «Про державну службу» та згаданої Постанови Кабінету Міністрів України, додаткові відпустки державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування надаються тільки після 10 років роботи в цій сфері, але максимальна тривалість їх не повинна перевищувати 15 календарних днів.
Звичайно, такі додаткові відпустки носять не тільки компенсаційний, а й заохочувальний характер. Крім того, у випадку з державними службовцями бачимо, що право на отримання додаткової відпустки пов’язане не тільки з особливостями цієї роботи, а також із тривалим перебуванням у трудових правовідносинах. Таким чином, підставою для надання додаткової відпустки для державних службовців є стаж роботи.
Додаткові відпустки за тривалий стаж роботи надаються також суддям та працівникам прокуратури. Так, суддям, які мають стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р.). Відповідно до ст.49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. атестованим працівникам прокуратури, які мають стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю: після 10 років — 5 календарних днів; після 15 років — 10 календарних днів; після 20 років — 15 календарних днів.
Деякі види додаткових щорічних відпусток передбачені іншими нормативно-правовими актами, наприклад, такий вид додаткових відпусток, як заохочувальні, надаються тільки членам добровільних пожежних дружин (команд) відповідно до ст.29 Закону України «Про пожежну безпеку»від 17 грудня 1993 р. Тривалість такої відпустки становить до 10 робочих днів на рік із збереженням заробітної плати.
За ст.10 ЗУ “Про відпустки” щорічна додаткова відпустка передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.
Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.
Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.
У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:
1) жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
2) інвалідам;
3) особам віком до вісімнадцяти років;
4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
5) особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
6) сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
7) працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
8) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;
9) працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
10) батькам — вихователям дитячих будинків сімейного типу;
11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.
Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:
1) особам віком до вісімнадцяти років;
2) інвалідам;
3) жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
продолжение
–PAGE_BREAK–6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців;
7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
9) батькам — вихователям дитячих будинків сімейного типу;
10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.
Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.
Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.
Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
За статею 11 ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відпустки” щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються:
1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки зараховуються:
1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
2.2 Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням
Законом України «Про відпустки» передбачено додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (ст.ст.13, 14 і 15). Надання такого виду відпустки залежить від типу навчального закладу та рівня його акредитації. Так, виходячи з положень ст.ст.13, 14 і 15 Закону видно, що такі відпустки надаються у разі навчання в середніх закладах освіти, в професійно-технічних закладах освіти та вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти і аспірантурі.
За статею 13 ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відпустки”, відпустку у зв’язку з навчанням у середніх навчальних закладах надають працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надають додаткову оплачувану відпустку на період складання:
1) випускних іспитів в основній школі — тривалістю 10 календарних днів;
2) випускних іспитів у старшій школі — тривалістю 23 календарних дні;
3) перевідних іспитів в основній та старшій школах — від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних.
Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.
Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти України визначені Законом України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р., №651-ХІУ.
За статею 14 Закону України «Про відпустки», відпустку у зв’язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах надають працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних навчальних закладів, надають додаткову оплачувану відпустку для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.
Поняття та типи професійно-технічних навчальних закладів визначені в ст.17, ст. 18 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р., №103/98-ВР.
Тривалість відпустки працівникам, які навчаються без відриву від виробництва у вузах з вечірньою та заочною формами навчання, залежить від рівня акредитації навчального закладу. Рівні акредитації вищих навчальних закладів визначені в ст.24 Закону України «Про вишу освіту» від 17 січня 2002 р., №2984-111.
Стаття 15 ЗАКОН УКРАЇНИ «Про відпустки» передбачає відпустку у зв’язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі.
Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:
1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах: першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів, третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — 30 календарних днів;
2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах: першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів, третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — 40 календарних днів;
3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;
4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації, — два місяці, а у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації — чотири місяці.
Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.
Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.
Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв’язку з навчанням.
Після закінчення екзаменаційної сесії працівник повинен надати довідку з вищого навчального закладу про результати складання сесії, яка разом з довідкою, (повідомленням) вузу про строки та тривалість екзаменаційної 1 сесії чи настановних занять буде слугувати підставою для надання додаткової відпустки у зв’язку з навчанням.
На відміну від інших видів відпусток, додаткові відпустки у зв’язку з навчанням надаються не протягом робочого року, а протягом навчального року.
Доцільність правового регулювання відпустки для профспілкового навчання можна пояснити виходячи з положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Відповідно до ст.1 цього Закону професійна спілка — це добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Метою профспілки є представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Зважаючи на те, що законодавство постійно змінюється, член профспілки повинен знати всі ці зміни та.доповнення, щоб правильно їх застосовувати у реальному житті. Для того, щоб належним чином виконувати свої основні функції, зокрема, захисну, необхідно мати високий рівень професійної підготовки. Відпустка у зв’язку з профспілковим навчанням передбачає стаття 15-1 ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відпустки”. На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 6 календарних днів.
2.3 Творчі відпустки
Стаття 16 ЗАКОН УКРАЇНИ «Про відпустки» та Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., №45 «Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток» визначають передумови та порядок надання творчої відпустки, коло суб’єктів, яким вона надається, проте визначення поняття «творча відпустка» відсутнє як у Законі, так і в Постанові.
Із зазначених нормативних актів зрозуміло, що творча відпустка надається не для написання дисертаційної роботи, а для закінчення роботи над нею. Зокрема, відповідно до згаданої Постанови Кабінету Міністрів для закінчення роботи над кандидатською дисертацією творча відпустка надається тривалістю до 3-х місяців, а для здобуття наукового ступеня доктора наук — до 6 місяців та для написання підручників чи наукової праці — до 3-х місяців. Визначено також умови надання творчої відпустки — успішне поєднання працівником своєї основної роботи з науковою.
Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.
Основне призначення такої відпустки полягає у виконанні спеціальних творчих завдань, які вимагають від виконавця особливого напруження сил, тому її можна цілком віднести до відпустки спеціального цільового призначення.
продолжение
–PAGE_BREAK–
2.4 Соціальні відпустки Одним із видів відпустки за законодавством України є соціальні відпустки (відповідно до п.4 ст.4 Закону України «Про відпустки»), які включають в себе: відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону України «Про відпустки»), відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 цього ж Закону), додаткову відпустку працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону України «Про відпустки»).
Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю:
1) до пологів — 70 календарних днів;
2) після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.
Законодавством України передбачено відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами для певної категорії жінок іншої тривалості, зокрема, жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до пологів — 90 календарних днів і після пологів — 90 календарних днів. Така відпустка обчислюється сумарно і надається жінкам повністю незалежно від кількості фактично використаних до пологів днів.
Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.
Іншим видом соціальної відпустки відповідно до ст. 18 Закону є відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Особливістю норми цієї статті є те, що не тільки жінки мають право на таку відпустку, а й чоловіки та інші родичі, які фактично доглядають дитину. Соціальною така відпустка виступає через виплату за весь період перебування у відпустці для догляду за дитиною особам, які мають на це право, відповідно до п.З ст. 18 Закону України «Про відпустки» державної допомоги на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та іншими нормативно-правовими актами України.
Цей закон, відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.
Відповідно до статті 19 Закону, жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів за статею 73 Кодексу законів про працю України.
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.
У випадку, якщо особа не використала свого права на додаткову відпустку по догляду за дитиною в поточному році, вона переноситься на наступний рік або компенсується, у разі звільнення, грошима.
До відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати). Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.
2.5 Відпустки без збереження заробітної плати Одним з видів відпустки відповідно до Закону України «Про відпустки» є відпустки без збереження заробітної плати, які надаються:
1) в обов’язковому порядку (ст.25 Закону);
2) за сімейними обставинами (ст.26 Закону).
Аналізуючи норми Закону України «Про відпустки», цей різновид відпустки можна визначити як певну кількість календарних днів, що надаються працівникам з підстав, передбачених законом, із збереженням місця роботи (посади), але без збереження заробітної плати протягом робочого року.
Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку:
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів;
3) матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині другій статті 19 цього Закону, у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;
4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
7) інвалідам I та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
8) особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;
9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку;
12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, — тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;
14) сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Розділ 3. Міжнародно-правове регулювання відпусток
Питання правового регулювання відпусток актуальне не тільки для України, а й для світового співтовариства, оскільки це одна з складових частин захисту трудових прав працівників. Практичне застосування нормативних актів часто призводить до цілого ряду проблем, причина яких полягає в тому, що в Україні, по-перше, є не стабільною соціально-економічна ситуація, по-друге, норми закону можуть неправильно застосовуватись або сам по собі закон є недосконалим. Зокрема, при наданні відпусток, часто не зрозуміло, що означає поняття «відпустка», «основна відпустка», «додаткова відпустка» тощо. Теж саме можна сказати і про види відпусток, які врегульовані в ст.4 Закону України «Про відпустки» або про поняття «мінімальної відпустки», якому Закон не дає визначення. Тому необхідно дослідити деякі міжнародно-правові акти з метою формулювання дефінітивних норм відпусток та визначити особливості її окремих видів.
Звернення до аналізу конвенцій, прийнятих Міжнародною Організацією Праці, переслідує кілька цілей:
1) з’ясувати, які підстави можуть бути основою для надання відпусток;
2) виявити наявність поняття «відпустка», «щорічна основна відпустка», «щорічна додаткова відпустка», «учбова відпустка» в конвенціях МОП, що дає змогу з’ясувати, які саме недоліки містить Закон України «Про відпустки» та які питання потребують правового врегулювання.
Міжнародна Організація Праці вперше в рамках конвенції врегулювала це питання в 30-ті роки XX ст. Тільки 24 червня 1936 р. сесія Генеральної Конференції Міжнародної Організації Праці прийняла Конвенцію №52 (вступила в силу 22 вересня 1939 року) про щорічні оплачувані відпустки і Рекомендацію №47 з цього ж питання. Цією Конвенцією були передбачені щорічні відпустки тривалістю не менше 6 робочих днів за рік роботи. Для неповнолітніх віком до 16 років передбачались відпустки не менше 12 робочих днів за один рік роботи.
Підставами для набуття права на відпустку відповідно до ст.2 Конвенції є безперервна робота протягом року. До щорічної відпустки не включалися офіційні та національні свята, перерви в роботі через хворобу. Відповідно до п.5 ст.2 тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшувалась залежно від стажу роботи.
Отже, поняття відпустки не визначалось, а тісуттєві ознаки відповідно до цієї Конвенції є: перерва у роботі на певний проміжок часу, не враховуючи відсутності на роботі через хворобу та святкові дні, безперервна робота протягом року, виплата звичайної винагороди, що передбачається національним законодавством, або винагороди, визначеної в колективному договорі (ст.З Конвенції).
Рекомендація №47 про щорічні оплачувані відпустки від 4 червня 1936 р. вказує, що метою таких відпусток є надання працівникам можливості відпочинку, дозвілля та розвитку своїх нахилів і здібностей, відновлення фізичних і духовних сил.
Конвенція №110 про умови праці на плантаціях, що була прийнята у 1958 р., регулює в одному з розділів порядок надання щорічних оплачуваних відпусток, але не дає визначення самого поняття «щорічна відпустка». Відповідно до ст.36 Конвенції, трудящим, які зайняті на плантаціях, після безперервного терміну служби в одного й того ж підприємця надається щорічна оплачувана відпустка. Мінімальна тривалість служби і мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки встановлюється законодавством даної країни або колективними договорами чи арбітражними рішеннями, спеціальними органами, яким доручено регулювати оплачувані відпустки на плантаціях, або іншим шляхом, встановленим компетентним органом влади (ст.38 Конвенції).
Таким чином, виходячи із зазначених положень, можна зробити висновок, що для щорічної оплачуваної відпустки характерні такі ознаки:
1) безперервний стаж роботи у одного і того ж підприємця;
2) певний мінімальний термін безперервної служби і встановлення відпустки мінімальної тривалості в законодавстві чи колективному договорі тієї чи іншої країни.
Крім того, у ст.39 вказаної Конвенції передбачено продовження тривалості щорічної оплачуваної відпустки залежно від стажу роботи.
В Україні теж можливе подовження відпустки залежно від стажу роботи, але така відпустка називається, «щорічна додаткова відпустка». Враховуючи те, що основна і додаткова відпустки називаються «щорічна», то можна впевнено відзначити, що у цьому питанні норма національного законодавства відповідає міжнародній.
Оскільки Конвенція №52 частково застаріла, більшість розвинутих країн ратифікували пізнішу за часом прийняття Конвенцію МОП №132 про оплачувані відпустки, 1970 р. (набрала чинності 30 червня 1973 р., змінено і доповнено положення, закріплені в Конвенції №52, 1936 р., що застосовуються до всіх осіб, які працюють за наймом, за винятком моряків). Згадана Конвенція враховує розвиток світового законодавства у період після Другої світової війни.
Відповідно до ст.З кожна особа, до якої застосовується вказана Конвенція, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості, яка не повинна бути меншою, ніж три робочі тижні за один рік роботи. Таким чином, тривалість відпустки, порівняно з нормами Конвенції №52, була збільшена.
Отже, Конвенція №132 до визначення поняття щорічної відпустки вносить такі елементи: 1) певний безперервний проміжок часу роботи протягом року (ст.4 цієї Конвенції визначає «рік», як календарний рік або інший період такої ж тривалості, що встановлюється компетентними органами влади або іншими відповідними органами кожної країни); 2) тривалість щорічної відпустки не може бути зменшена у випадку хвороби працівника, нещасного випадку або відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами; 3) за особою, яка скористалася правом на відпустку, згідно з Конвенцією зберігається нормальна або середня заробітна плата (ст.7 Конвенції). Важливим пунктом є те, що безперервна частина оплачуваної відпустки повинна бути використана не пізніше, ніж протягом одного року, а залишок можна використати не пізніше вісімнадцяти місяців з кінця того року, за який була надана відпустка. Тобто суть цієї норми полягає в тому, що відпустка повинна використовуватись щороку для того, аби відпочити від виконання своїх трудових обов’язків з метою відновлення працездатності та втрачених фізичних і розумових сил.
Міжнародною Організацією Праці було прийнято ще кілька конвенцій про відпустки, зокрема, Конвенцією №146 про оплачувані відпустки морякам від 13 жовтня 1976 р., Конвенцією №101 про оплачувані відпустки в сільському господарстві від 4 червня 1952 р. та інші.
Таким чином, Міжнародна Організація Праці не обмежується однією конвенцією з питань регулювання відпусток.
Висновки Роблячи висновок, хочу сказати, що законодавство України про відпустки не є ідеальним, так, як не в одному законі та жодному нормаотивно-правовому акті немає точного визначення відпустки.Визначаючи основні етапи становлення і розвитку законодавства України про відпустки, враховувалися особливості соціально-економічного розвитку суспільства, прийняття та дію певних нормативних актів та закріплення в них основних положень.
Ставши на шлях розвитку ринкової економіки, Україна потребує переосмислення та вдосконалення регулювання суспільних відносин, у тому числі й трудових. Ті норми, що були прийняті майже 30 років тому, не можуть працювати в нинішніх умовах, оскільки жорстке регулювання трудових відносин вичерпало себе. Тому назріла нагальна потреба реформування трудового законодавства відповідно до розвитку економіки та суспільних відносин.
Для реформування трудового законодавства важливим є нетільки економічне обгрунтування, а й економічне забезпечення, тільки за цих умов Трудовий кодекс України буде ефективно працювати. Крім того, не слід забувати, що сутність трудового законодавства завжди полягала в забезпеченні захисту працівника, як найбільш слабкої сторони трудових правовідносин. Саме наявність правових норм, спрямованих на захист працівника, дають можливість урівноважити становище обох сторін трудових правовідносин: працівника і роботодавця. Новий Трудовий кодекс повинен бути спрямований на підвищення рівня захисту працівника та поліпшення умов праці в сфері заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці.
При проведенні реформи трудового законодавства важливим є визначення понятійного апарату, який повинен являти собою не просто низку певних термінів, а сукупність взаємоузгоджених і взаємопідпорядкованих понять, кожне з яких має своє місце і призначення.
Література
Л.П. Гаращенко Правове регулювання відпусток за законодавством України — К., 2003
В.С. Ковальський Законодавство України про відпустки — К.: Юрінком інтер, 2000
Н.Б.Болотіна, Г.І. Чанишевої Трудове право України — К.: Знання,2000
Сборник нормативных актов о труде – М.: Юридическая литература, 1984
Максимова Т.В. Відпустка як вид відпочинку – Чернігів: Юрист, 1997
Закон України «Про відпустки» від 15.11. 1996 № 504/96
Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII
Закон України “Про державну допомогу сім‘ям з дітьми” вiд 21.11.1992 № 2811-XII
Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” вiд 15.09.1999 № 1045-XIV
Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999р., № 651-ХІУ
Закон України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998р., № 103/98-ВР.
Закон України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002р., № 2984-111
Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. № 2862-XII
Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993р. № 3745-XII
Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991р. № 1789-XII
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р., № 796-12
Закон України “Про статус народного депутата України” вiд 17.11.1992 № 2790-XII
Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993р.,№ 3723-ХП
Постанова Кабінету Міністрів від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток»
Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., № 45 “Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток”
Постанова Кабміну України “