Правове регулювання працевлаштування за законодавством України

КАБІНЕТМІНІСТРІВ УКРАЇНИ
       НАЦІОНАЛЬНИЙАГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  
ННІЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ТА ПРАВОЗНАВСТВА                 

Юридичнийфакультет
 
Кафедрааграрного, земельного та екологічного права
КУРСОВАРОБОТА
ЗТРУДОВОГО ПРАВА НА ТЕМУ
«ПРАВОВЕРЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ЗА      ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ»
 
 
                                                                                                  Виконала:
                                                                               студентка 3-го курсу
                                                                                Науковий керівник:
                                                                       Марчук Ганна Віталіївна
                                       КИЇВ– 2007

                                  Зміст
Вступ…………………………………………………………….3-4
Розділ 1.Поняття працевлаштування та його
                правові форми…………………………………….5-17
Розділ 2.Право громадян на працевлаштування і
                гарантії його реалізації………………………………….18-28
Висновки……………………………………………………..29-30
Списоквикористаної літератури…………………………31-32
Додатки……………………………………………………….33-35

Вступ
 
Актуальність теми. Становлення України як соціальної, правової демократичноїдержави, проголошення курсу на перехід до соціально-орієнтованої ринкової економікиставить перед країною певні завдання, які потребують свого вирішення. Одним знайбільш складних, якщо не найскладнішим завданням с формування в Україніцивілізованого ринку праці. Досвід його функціонування в країнах з розвиненоюринковою економікою показує, що він здатний в значній мірі підвищити ефективністьвикористання трудового потенціалу. В той же час ринкові стосунки в сферіпрацевлаштування, сформування попиту і пропозиції на робочу силу неминучепороджують цілий ряд негативних соціальних наслідків. Найболючішим з них є безробіття.
Слід зазначити, що проблема безробіття в Україні стоїть досить гостро.Так, на 1 січня 2004 р. на обліку в державній службі зайнятості перебувало 1003.7тис. незайнятих громадян. Чисельність осіб, які в такий спосіб шукали роботу,за грудень 2003 р. зросла на 2.0%. Серед зазначеної категорії громадян 98.5%мали офіційний статус безробітних. Чисель­ність зареєстрованих безробітних загрудень зросла на 41% і становила 988.9 тис. осіб. Чисельність зареєстрованихбезробітних у сільській міс­цевості в грудні 2003р. зросла більше, ніж уміській (на 5.7 проти 2.8%) і на 1 січня 2004 р. становила відповідно 449.2 та539,7 тис. осіб. Наванта­ження незайнятого населення на вільні робочі місцястановило у 200Зр. 7 осіб на одну вакансію. За категоріями робочих місць цейпоказник стано­вив: на місця робітників — 5, службовців — 7 осіб. На місця,котрі може бути укомплектовано робітниками, які не потребують спеціальноїпідготов­ки, навантаження становило 24 особи, а для працівників сільською гос­подарства- 35
Ситуацію в сфері зайнятості і працевлаштування погіршують про­блеми в правовомурегулюванні цих інститутів. Так, вадами законодавства, яке регулює зайнятість тапрацевлаштування населення являється ба-гаточисельність та неузгодженістьнормативно-нравовнх актіів в цій сфері. Крім того, воно характеризуєтьсянестабільністю, наявністю суперечностей та великої кількості відсильних норм, атакож незабезпеченістю фі­нансовим підґрунтям та механізмом реалізації окремихнорм. Такий ускладнений характер законодавства у цій сфері аж ніяк не сприяєналеж­ному регулюванню відносин в сфері зайнятості та працевлаштування у доволінепростих умовах перехідного періоду.
Метакурсової полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостейправового регулю­вання працевлаштування в Україні.
Для досягнення поставленої мети основними завданнями роботи є:
–   розкрити поняття працевлаштування та його правових форм;
— з’ясувати сучасний стан нормативно-правового забезпечення пра­цевлаштуванняв Україні;
— обґрунтувати гарантії прав людини в сфері зайнятості та працевлаштування.
Об’єктом роботи є  суспільні відносини в сфері зайнятості на­селення.
Предметом курсової роботи виступають суспільні відносини в сфері працевлаштуваннянаселення, відповідне законодавство та практика його застосування.

Розділ 1. Поняття працевлаштування та його правові форми.
 
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життяпрацею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується [1, ст.43].
Працевлаштування є передумовою такого явища, як зайнятість, і гарантієюостаннього. Це процес підшукування необхідної роботи, підготовки до неї тавлаштування на цю роботу.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на їїтериторії на законних підставах, працюють за наймом на умовах повного абонеповного робочого дня (тиж­ня) на підприємствах незалежно від форм власності,у міжна­родних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; гро­мадяни,які самостійно забезпечують себе роботою, включаю­чи підприємців, творчоюдіяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь увиробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в дер­жавнихорганах та об’єднаннях громадяни; проходять службу в Збройних Силах,Національній гвардії, Службі безпеки, Прикор­донних військах, військахвнутрішніх справ і цивільної оборо­ни, інших військових формуваннях, створенихвідповідно до законодавства  України, альтернативну (невійськову) службу;направлені на виконання оплачуваних громадських робіт; про­ходять професійнупідготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом підвиробництва; навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійнихначально-виховних і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн,які тимчасово перебувають в Україні, виконують функції, не пов’язані іззабезпеченням діяльності посольств і місій. За­конодавством можуть передбачатисьй інші категорії зайнятого населення.
Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому розумінні. Уширокому розумінні – це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі йсамостійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведенняпрацівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи ворганізації. У вузькому розумінні — це діяльність державних органів, органівмісцевого самоврядування, громадських організацій, суб’єктів підприємницькоїдіяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукуванняроботи особам, що її шукають, включаючи і процес професійної підготовки таперенавчання.
Процес працевлаштування починається з того, що особа, яка бажає працюватизвертається до органів, які займаються працевлаштуванням з метою сприяння впідшукуванні роботи або починає самостійно підшукувати собі роботу.
За загальним правилом, працевлаштування передбачає три форминадання допомоги в отриманні особою певної роботи. Перша з них полягає узабезпеченні працездатного населення максимально повною інформацією пронаявність в конкретній місцевості чи на конкретних підприємствах, установах,організаціях вільних робочих місць та про їх характеристику з точки зору умовпраці, її оплати, соціально-побутового та житлового обслуговування працівниківі інших умов, що цікавлять кожного, хто влаштовується на роботу. Друга формаполягає в підшуканні необхідної роботи та фактичному забезпеченні деякихкатегорій громадян роботою чи то на певній посаді, спеціальності і кваліфікації,або у певній місцевості. Третя – це організація, в разі потреби,професійної підготовки чи перепідготовки з наступним забезпеченням роботою [ 9,с.92-93].
До органів, які займаються працевлаштуванням відносяться: Міністерствопраці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, місцевідержавні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації,суб’єкти підприємницької діяльності. Особливе місце серед зазначених органівзаймає Державна служба зайнятості, яка виступає спеціальним органомпрацевлаштування і яка складається з  Державного центру зайня­тостіМіністерства праці та соціальної політики України, цент­ру зайнятостіАвтономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських,районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центріворганізації про­фесійного навчання незайнятого населення і центрів професій­ноїорієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства прозайнятість населення.  
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про зайнятість населен­ня»державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочусилу, інформує населення і державні орга­ни управління про стан ринку праці;консультує громадян, влас­ників підприємств, установ і організацій абоуповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливістьодержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що став­ляться допрофесії, та з інших питань, що є корисними для спри­яння зайнятості населення;веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питаньпрацевлаштування; подає до­помогу громадянам у підборі підходящої роботи івласникам під­приємств, установ і організацій або уповноваженим ними орга­нам упідборі необхідних працівників; організує при необхідності професійнупідготовку і перепідготовку громадян тощо. Державна служба зайнятості маєправо:
— одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від формвласності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер іумови праці на них, про всіх вивіль­нюваних, прийнятих і звільнених працівниківта інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, іншіза­ходи, які можуть призвести до вивільнення працівників;
— розробляти і виносити на розгляд місцевих державних ад­міністрацій,виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств,установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботуосіб, які потребу­ють соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкуру­ватина ринку праці, і направляти таких громадян для їх пра­цевлаштування;
— направляти для працевлаштування на підприємства, в уста­нови йорганізації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць(вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно дорівня їхньої освіти і професій­ної підготовки; направляти безробітних громадянза їх бажан­ням на оплачувані громадські роботи;
— укладати за дорученнями підприємств, установ і організацій всіх формвласності договори з громадянами при їх працевлаш­туванні з попереднім (у разіпотреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а такожподавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахуноккоштів підприємств, установ і організацій;
— в установленомузаконодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю таматеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;
— вносити пропозиції до державних адміністрацій, виконавчих органіввідповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 мі­сяців рішень підприємствпро вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлаштування зодночасною част­ковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликанихцією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;
— стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від формвласності, суми прихованих або знижених обов’язко­вих зборів та недоїмок доДержавного фонду сприяння зайня­тості населення;
— компенсувати до 50 % витрат підприємствам, установам і організаціям наперепідготовку працівників, які підлягають ско­роченню у зв’язку зі змінами ворганізації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.
З уведенням у дію з 1 січня 2001 р. Закону України «Про за­гальнообов’язковедержавне соціальне страхування на випадок безробіття» правове становищедержавної служби зайнятості змі­нилося. Згідно зі ст. 12 цього закону функціївиконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості.Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади усфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівникомта заступниками виконав­чої дирекції Фонду. Керівник виконавчої дирекції Фондувхо­дить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу. Виконавчадирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечуєдотримання законодавства Украї­ни про страхування на випадок безробіття, дієвід імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутомФонду.
Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду поклада­ються на центрзайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольськийміські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості [4,ст.12].
Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням упрацевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцемпостійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред’явленняпаспорта і трудової книжки, а у разі потреби – військового квитка, документапро освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб безгромадянства – тільки за наявності постійного проживання.
Для тих громадян, які втратили роботу, Українська держава забезпечуєможливості підшукання підходящої роботи. Підхо­дящою роботою вважається робота,що відповідає освіті, про­фесії (спеціальності), кваліфікації працівника інадається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відпо­відатирівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середньогорівня, що склався в галузі відповідного регіону за минулий місяць.
При пропонуванні громадянинові підходящої роботи вра­ховуються йоготрудовий стаж за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід,становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.
Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії(спеціальності), підходящою вважається робота, що потребує попередньоїпрофесійної підготовки, а для громадян які бажають поновити трудову діяльністьпісля перерви тривалістю понад шість місяців — робота, що не потребуєпопередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі не можливостіїї надання — інша оплачувана робота. Така робота може носити навіть тимчасовийхарактер.
У разі неможливості надання громадянинові роботи за про­фесією(спеціальністю) після закінчення періоду виплати до­помоги по безробіттюпідходящою може вважатися робота, що потребує зміни професії (спеціальності) зурахуванням здібностей громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобівнавчання.
За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади можутьвстановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, щопосилюють соціальний захист населення. Якщо підходяща робота відсутня,громадяни, які зверну­лися до державної служби зайнятості як особи, що шукаютьроботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, кон­сультацію,підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору видудіяльності, професії, місця роботи, режиму праці.
З метою сприяння зайнятості населення, задоволення по­треб громадян упраці Кабінетом Міністрів України і місце­вими органами державної виконавчоївлади розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програмизайнятості населення. Ці програми спрямовані на сприяння розвиткові таструктурній перебудові економіки, створення умов для направ­лення вивільнюванихпрацівників передусім на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузінародного господарства; за­побігання розвиткові безробіття і його скороченняшляхом підви­щення економічної зацікавленості підприємств і організацій устворенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочихмісць, професійної орі­єнтації, підготовки, перепідготовки і підвищеннякваліфікації населення; ефектніше використання трудових ресурсів; захистбезробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпеченнязайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівнихумовах конкурувати на ринку праці; формування матеріальної, кадрової,інформаційної, статистич­ної, фінансової та науково-методичної бази державноїслужби зайнятості; заходи сприяння зайнятості населення, яке прожи­ває всільській місцевості [12, с.187].
З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку ок­ремих регіонівУкраїни розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян ічленів їх сімей з виді­ленням відповідних матеріальних ресурсів і фінансовихкоштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цимгромадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей таорганізований набір робіт­ників. Тим, хто виявив бажання переселятись,видається направ­лення на переселення та працевлаштування. В це направлення напереселення вписуються всі члени сім’ї. Враховуються та­кож тимчасово відсутнічлени сім’ї, наприклад військовослуж­бовці строкової служби, особи, якінавчаються. Громадяни, які переселяються з радіоактивно забруднених територійза направленням обласних державних адміністрацій, одержують ордери на заселенняу надані їм житлові приміщен­ня після пред’явлення виконкому місцевої Радинародних депутатів довідки з попереднього місця проживання про здачу ранішезайманого житла.
Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місцьзаохочується державою. Такі території, насамперед трудонадлишкові і з високимрівнем безробіття, гірські та сільські райони, на певний період набуваютьстатусу тери­торій пріоритетного розвитку. Підприємства, що створюють назазначених територіях свої виробництва, філіали і додаткові робочі місця,користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством [15,с.125].
Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення полі­тики зайнятостіможуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однаковоїкількості представників проф­спілок, органів державної виконавчої влади,власників підпри­ємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядокформування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаютьсяпредставленими у них сторонами.
Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відпо­відних Рад заучастю державної служби зайнятості для забезпе­чення тимчасової зайнятостінаселення організують проведен­ня оплачуваних громадських робіт на підприємствахкомуналь­ної власності і за договорами на інших підприємствах. Громадськіроботи — це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітнихабо частково незайнятих громадян, що не потребують, як правило, спеціальноїпрофесійної підготовки. Вони організуються з метою тимчасової роботи гро­мадян,які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробі­тних, а також юнаків до призовуїх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпеченняроботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і те-риторіальнумобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійнійдіяльності у зв’язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатнимичленами сім’ї.                                                  
Порядок організації та проведення оплачуваних громадсь­ких робіт регулюєтьсяПоложенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня1998 р. № 578. Опла­чувані громадські роботи повинні мати суспільно кориснуспря­мованість і сприяти соціальному розвитку регіону [6, с.12].
До видів робіт, які можуть застосовуватися під час органі­заціїоплачуваних громадських робіт, відноситься благоустрій та озеленення територійнаселених пунктів, зон відпочинку і туризму; підсобні та ремонтні роботи набудівництві житла, об’єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів,спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоро­в’я, будинків дляосіб похилого віку та інвалідів, інших об’єктів); будівництво шляхів, водопровідних,каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських споруд;земле­впорядні та меліоративні роботи; виконання сільськогоспо­дарських робіт(під час весняно-польових робіт, збирання вро­жаю, сінокосіння); окремі видиробіт на овочевих базах; вико­нання вантажно-розвантажувальних робіт назалізницях; догляд за особами похилого віку та інвалідами, а також догляд захво­рими в закладах охорони здоров’я; збирання та заготівля лікар­ських рослині ягід; інші доступні види трудової діяльності.
Участь у оплачуваних громадських роботах молоді до на­правлення її напрофесійну підготовку, учнівської і студентсь­кої молоді у вільний від навчаннячас, а також громадян, які проходять перенавчання, не вважається роботою засумісни­цтвом.
Для організації оплачуваних громадських робіт можна ви­користовувати надоговірній основі тимчасову роботу на підпри­ємстві на строк до двох місяців.Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця. Оплачуванігромадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і немають професії (спеціаль­ності). Оплачувані громадські роботи організовуютьмісцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості длязабезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих якбезробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами — на іншихпідприємствах. Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державніадміністрації, виконавчі органи відповідних Рад ство­рюють на підвідомчихпідприємствах за рахунок коштів місце­вого бюджету спеціальні додаткові робочімісця, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, а також вивчають умови та по­рядокствореним таких робочих місць, на інших підприємствах, незалежно від формвласності і господарювання.
Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організаціюоплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності,визначають види оплачуваних громадсь­ких робіт та їх обсяги і доводять їх допідприємств.Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договориз підприємствами комунальної власності. Центри зайнятості безпосередньо можутьукладати догово­ри про організацію оплачуваних громадських робіт з підприєм­ствамиусіх форм власності. На підставі укладених договорів державною службою зайнятостіздійснюється направлення гро­мадян на оплачувані громадські роботи [18, с.253]. Згромадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадських роботах, підприємстваукладають строкові трудові договори з правом їх продовження за погодженнямсторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.
Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських робо­тах, тривалістьробочого часу встановлюється відповідно до за­конодавства про працю України.При цьому до оплачуваного робочого масу безробітного, зайнятого на оплачуванихгромад­ських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошукупідходящої роботи та відвідування центру зайнятості.
За бажанням громадян можуть проводитися підсумований облік робочого часубезробітного, використовуватися гнучкі форми організації робочого часу(робочого дня і робочого тиж­ня), а також запроваджуватися скорочений режимроботи з оп­латою праці пропорційно відпрацьованому часу.
Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розір­вати договір уразі, коли однією з сторін не виконуються вста­новлені договором умови. Спірніпитання вирішуються у вста­новленому законодавством порядку.
Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштівмісцевих бюджетів, коштів державного фон­ду сприяння зайнятості населення (вчастині організації таких робіт для безробітних) та коштів підприємств, дляяких ці ро­боти виконуються.
Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах,здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімальногорозміру заробітної плати, встанов­леної законодавством. За умови якісноговиконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до за­робітноїплати [19, с.238].
Для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомо­ги по безробіттю,оплата праці та доплата до мінімальної заро­бітної плати може фінансуватися зарахунок державного фонду сприяння зайнятості населення за умови відсутностікоштів у підприємства на момент сплати заробітної плати, що підтверд­жуєтьсявідповідною довідкою банку. На осіб, зайнятих на оплачуваних громадськихроботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсій­незабезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацез­датності. Період участі воплачуваних громадських роботах зарахо­вується до загального трудового табезперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в період участі уоплачу­ваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю.
Однією з форм міжтериторіального перерозподілу робочої сили, спрямованоїна регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення, є організаціясезонних робіт. Порядок організації сезонних робіт регулюється Положенням, щозат­верджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.Сезонними вважаються роботи, які через при­родні і кліматичні умови виконуютьсяне весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонніроботи організуються підприємствами за спри­янням державної служби зайнятості імісцевих органів ви­конавчої влади для підвищення ефективності виробництватрудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного роз­витку.
Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості запрямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які погребуютьдодаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах. Переважнеправо на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державнійслужбі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюєтьсякартка персонального обліку гро­мадян, які звернулися до державної службизайнятості за спри­янням у працевлаштуванні на сезонні роботи. Не допускаєтьсянаправлення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військовуслужбу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.
Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основітрудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками,тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розмірумінімальної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умовивиконання норм праці [16, с.347].
Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, щошукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезоннихроботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис пропрацевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між центромзайнятості і підприємством та дата початку роботи.
Після закінчення строку дії договору громадяни мають право наперереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання.
Громадяни, які були зняті з обліку у зв’язку з виїздом на сезонні роботи,у разі повторного звернення до центру зайнятості підлягають реєстрації  і наних заповнюється нова картка персонального обліку громадянина, який шукаєроботу, чи безробітного.
Громадяни, які самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатньогорегіону в пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру зайнятостіза сприянням у працевлаштуванні, реєструються у центрі зайнятості за місцемтимчасового перебування. При направленні на підприємство заповнюєтьсяперсональна картка обліку громадян, які звернулися до державної службизайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.
У питаннях працевлаштування діяльність державної служби зайнятості єпосередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, тапідприємствами, установами, організаці­ями, її направлення є обов’язковими дляпідприємств лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 ЗаконуУкраїни «Про зайнятість населення», а також інвалідів. Щодо іншихгромадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, уста­нови,організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова маєбути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпІІ міс­тить одну з найважливішихгарантій трудових прав працівни­ків — заборону необгрунтованої відмови уприйнятті на роботу [2, ст.22].
Законом України «Про зайнятість населення» передбаченоможливість відмови підприємства, установи і організації у прий­нятті на роботуспеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такоївідмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організаціївиробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельностіабо штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробниц­тва та ін.Згідно з ч. З ст. 20 згаданого закону підприємства, установи й організації вразі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені,відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов’язані зпрацевлаштуванням, професій­ною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомогипо безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані коштиспрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соці­альногострахування на випадок безробіття.

Розділ 2. Правогромадян на працевлаштування і гарантії його
                   реалізації.
 
Громадяни маютьправо на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення допідприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського)господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державноїслужби зайнятості.
Іноземці та особибез громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, якіприбули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльністьлише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службоюзайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України[5, с.7]. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і запосадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції,здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування [13, с.15]. У разівикористання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державноїслужби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно відформ власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу уп’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів  громадян [3,ст.8]. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятостінаселення.
Проте при переході до ринкової економіки важливою проблемою єгарантованість державою кожному громадянинові права на працевлаштування. ЗаконУкраїни «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Вінтільки уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування,але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу. Гарантіядержавою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики,спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажаєпрацювати. Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадянроботою. Найстрашнішим злом для людини с усві­домлення своєї непотрібностісуспільству. Тому законодавчо мають бути визначені заходи, реалізуючи якідержава могла б проводити політику повної зайнятості.
Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних відних причин є конституційним правом громадян. Згідно  із Законом України «Прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття – це система прав,обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадокбезробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальнихпослуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхуванняУкраїни на випадок безробіття.
Страхування на випадок безробіття здійснюється на принципах наданнядержавних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, обов’язковостістрахування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договорута ін.
Суспільство не повинне миритись з безробіттям, відкупля­тись матеріальноюдопомогою від людей, які залишились за межами підприємства. Допомога — це вже накрайній випадок, коли використані всі можливості і влаштувати безробітного нароботу не вдається. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість насе­лення»безробітними визнаються працездатні громадяни пра­цездатного віку, як такі, щоне мають заробітку або інших пе­редбачених законодавством доходів і зареєстрованіу державній службі зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступиш донеї [3, ст.2]. Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, учоловіків — віл 16 до 60 років.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни віком до 16 років, за виняткомтих, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництваі праці, реоргані­зації, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або ско­роченнямчисельності чи штату [17, с.124].
У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу йому може бутизапропоновано пройти професійну підготовку або підвищити свою кваліфікацію.Тому не можуть бути виз­нані безробітними особи, які вперше шукають роботу і нема­ють професії (спеціальності), в тому числі випускники загаль­ноосвітніхшкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або відоплачуваної роботи, включаючи роботу тим­часового характеру. Не можуть бутивизнані безробітними громадяни, які ма­ють право на пенсію, а також особи, яківідмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх услужбі зайнятості як таких, що шукають роботу. При цьому вони втра­чають правона надання їм статусу безробітного строком на три місяці з подальшоюперереєстрацією. Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусубезробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня реєстрації їмне було запропоновано підходящої ро­боти. Рішення про надання громадянинустатусу безробітного приймається керівником центру зайнятості, де громадянин за­реєструвавсяяк такий, що шукає роботу.
Громадянин, визнаний безробітним, має право на допо­могу по безробіттю.Допомога надається з восьмого дня після реєстрації громадянина у державнійслужбі зайнятості до ви­рішення питання про його працевлаштування, але небільше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку— до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудовудіяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, яківперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 ка­лендарнихднів. Громадянам, зареєстрованим  на загальних підставах в дер­жавній службізайнятості як такі, що шукають роботу, визна­ними безробітними, допомога побезробіттю виплачується у розмірі не менше 50 відсотків середньої заробітноїплати, що склалася в народному господарстві відповідної області за ми­нулиймісяць, і не нижче встановленого законодавством роз­міру мінімальної заробітноїплати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття,працював не менше 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках, включа­ючигромадян, які шукають роботу вперше або після тривалої, більше шести місяців,перерви, допомога по безробіттю вста­новлюється у розмірі не нижче розмірумінімальної заробітної плати.
Працівникам, трудовий договір з яким було розірвано з ініціативи власникаабо уповноваженого ним органу в зв’язку із змінами в організації виробництва іпраці, в тому числі ліквіда­цією, реорганізацією, перепрофілюваннямпідприємств, ско­роченням чисельності або штату працівників, і військовослуж­бовцям,звільненим з військової служби в зв’язку із скорочен­ням чисельності або штатубез права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семикалендарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, надається до­помогапо безробіттю у розмірі 300 відсотків середньої заробіт­ної плати за останніммісцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків — протягом 90календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 210 календарних днів, алене більше середньої заробітної плати, що склалася в народному гос­подарствівідповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавствомрозміру мінімальної заробітної плати [8, с.345].
На період професійного перенавчання з відривом від ви­робництва запрацівниками зберігається по новому місцю ро­боти середня заробітна плата запопереднім місцем роботи.
Працівникам, звільненим з роботи у зв’язку із змінами в організаціївиробництва і праці, надається право на достроко­вий вихід на пенсію за півторароку до встановленого законо­давством строку, якщо вони мають встановленізаконодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж, утому числі на пільгових умовах. Витрати, пов’язані із достро­ковим виходом напенсію, здійснюються за рахунок коштів Пен­сійного фонду України з наступнимвідшкодуванням цих вит­рат із державного фонду сприяння зайнятості населення.
Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, щошукають роботу, і безробітні, трудовий договір з якими було розірвано зініціативи власника або уповноважено­го ним органу в зв’язку із змінами ворганізації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників,в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується ма­теріальна допомогав розмірі 75 відсотків їх середньої заробіт­ної плати за останнім місцемроботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народномугосподарстві відпо­відної області за минулий місяць, і не нижче встановленогозаконодавством розміру мінімальної заробітної плати. Якщо громадянизареєстровані у державній службі зайня­тості як такі, що шукають роботу, назагальних підставах, до­помога по безробіттю виплачується з восьмого дня післяреєст­рації, але не більше 360 календарних днів протягом двох років. Для осібпередпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років)допомога по безробіттю виплачується до 720 календарних днів. Громадянам, якібажають відновити тру­дову діяльність після тривалої, більше шести місяців,перерви, а також громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттювиплачується не більше 180 календарних днів. Цим громадянам гарантуєтьсявиплата допомоги по безро­біттю у розмірі не менше 50 відсотків середньоїзаробітної пла­ти за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заро­бітноїплати, що склалася в народному господарстві відповід­ної області за минулиймісяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітноїплати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку без­робіття,працював не менш 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках виплати допомогипо безробіттю, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалоїперерви більше шести місяців, допомога виплачується у розмірі не нижче встановленогозаконодавством розміру мі­німальної заробітної плати [11, с.231].
Громадянам, які звільнились з підприємств не у зв’язку із змінами увиробництві і праці, скороченням чисельності та штату працівників, а з іншихпричин, або які вперше шукають робо­ту, тривалий час, більше шести місяців, непрацюють, або за­кінчили навчання у професійно-технічних і вищих закладах ос­віти,звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби,зареєстрованим у державній службі зай­нятості як такі, що шукають роботу, ібезробітні, у період про­фесійної підготовки і перепідготовки виплачуєтьсяматеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю, передбаченої для цієїкатегорії громадян.
Виплата допомоги по безробіттю може відкладатись на строк до трьохмісяців і припинятись на строк до трьох місяців. Припинятись допомога побезробіттю і матеріальна допомога може у разі працевлаштування безробітного;поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закла­дуна навчання з відривом віл виробництва; проходження про­фесійної підготовки,перепідготовки та підвищення кваліфікації за направленням державної службизайнятості; призову на стро­кову військову або альтернативну (невійськову)службу, набран­ня законної сили вироком суду про позбавлення волі або на­правленняна лікування до лікувально-трудового профілакто­рію; отримання права на пенсію;переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість (район, місто);закінчення стро­ку їх виплати; одержання допомоги по безробіттю абоматеріальної допомоги по безробіттю обманним шляхом; подання письмової заявипро бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;подання до державної служ­би зайнятості письмової заяви про відмову від послугдержавної служби зайнятості; смерті безробітного [14, с.67].
Відкладатись на строк до трьох місяців допомога по безро­біттю може уразі надання громадянину відповідно до встанов­леного порядку вихідної допомогита інших виплат при вивіль­ненні з підприємств, що забезпечують часткову читимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім’ям здітьми та допомоги, виплачуваної з громадських фондів; звільнення здисциплінарних підстав розірвання трудового до­говору (систематичне невиконанняпрацівником без поважних причин покладених на нього трудових обов’язків, прогулбез поважних причин, поява на роботі в нетверезому стані, вчи­нення за місцемроботи розкрадання майна власника, одноразове грубе порушення трудовихобов’язків керівним працівни­ком), а також у зв’язку з втратою довір’я тавчинення праців­ником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи; порушення грома­дянином у період пошукуроботи та безробіття обов’язку спри­яти своєму працевлаштуванню відповідно дорекомендацій пра­цівників держаної служби зайнятості; звільнення громадянина зостаннього місця роботи за власним бажанням без поважних причин.
Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттюможе припинятись на строк до трьох місяців у разі відмови громадянина від двохпропозицій підходящої ро­боти; приховування від державної служби зайнятостівідомос­тей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одер­жаннядопомоги по безробіттю; порушення громадянином умов і строків його реєстраціїяк безробітного; перереєстрації як без­робітного; перереєстрації безробітного,який був знятий з об­ліку за невідвідування центру зайнятості більше місяця безпо­важних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню; відмови від роботи заспеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості;припинення у навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки безповаж­них причин.
Строк, на який припиняється виплата допомоги по безроб­іттю абоматеріальної допомоги по безробіттю, зараховується до загального періодувиплати допомог, що виплачуються гро­мадянам, зареєстрованим у державній службізайнятості на за­гальних підставах, і матеріальної допомоги після закінченнястроку виплати допомоги по безробіттю. Матеріальна допомога по безробіттю можебути призначе­на безробітному після закінчення строку виплати допомоги побезробіттю тривалістю 180 календарних днів у розмірі до 75 відсотківвстановленої законодавством мінімальної заробіт­ної плати за умови, щосередньомісячний сукупний дохід на члена сім’ї не перевищує встановленогозаконодавством нео­податковуваного мінімуму доходів громадян.
У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні,членам сім’ї безробітного або особі, яка здійсню­вала поховання, виплачуєтьсядопомога на поховання. Кожному з членів сім’ї, які перебувають на утриманні без­робітного,а також громадянам, у яких закінчився строк випла­ти допомоги по безробіттю,надається одноразова матеріаль­на допомога. Кожний із членів сім’ї, якийперебуває па утриманні безро­бітного, а також громадяни, у яких закінчивсястрок виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіт­тю,можуть одержати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 50 відсотківустановленої законодавством мінімальної заробіт­ної плати за умови, щосередньомісячний сукупний доход на члена сім’ї безробітного не перевищуєвстановленого законо­давством неоподаткованого мінімуму доходів громадян [20,с.17].
Одноразова матеріальна допомога може надаватися не більше двох разівпротягом календарного року. Для одержання одноразової матеріальної допомогигромадянин повинен пода­ти до центру зайнятості письмову заяву, довідку просклад сім’ї та довідку про доходи кожного члена сім’ї за три місяці, щопередують поданню заяви.
Внаслідок звернення громадян до державної служби зайня­тості населеннявиникають правові відносини по працевлаш­туванню. Вони тривають від моментутакого звернення грома­дянина за направленням на роботу і закінчуютьсяукладенням трудового договору [7, с.5]. Саме шляхом реалізації направлення нароботу правові відносини по працевлаштуванню перетворюються у трудовіправовідносини.
Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» держава гарантуєпрацездатному населенню у працездатному віці в Україні:
а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;
б) захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконногозвільнення, а також сприяння у збереженні роботи;
в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуваннівідповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, зурахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійнуорієнтацію і перепідготовку;
г) компенсацію матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу віншу місцевість;
д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу напідприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбаченихчинним законодавством;
е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку внавчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатоюматеріальної допомоги;
є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю,матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім’ї, які перебуваютьна їх утриманні, та інших видів допомоги;
ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі воплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю таматеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервноготрудового стажу;
з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодимспеціалістам – випускникам державних навчальних закладів держави, ранішезаявлених підприємствами, установами, організаціями.
Також держава забезпечує надання додаткових гарантій щодопрацевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребуютьсоціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у томучислі:
а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;
б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років абодітей-інвалідів;
в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніхзагальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах,звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби іякій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися безпіклування батьків, а також особам, яким виповнилось п’ятнадцять років і які зазгодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматисяна роботу;
г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам– 53 років);
д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.
Для працевлаштування вище зазначених осіб місцеві державні адміністрації,виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюютьквоту робочих місць для підприємств (об’єднань), установ і організаційнезалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючихпонад 20 осіб для бронювання ними до 5% загальної кількості робочих місць, утому числі з гнучкими формами зайнятості.
У разі якщо на підприємстві (об’єднанні), в установі, організації працюєпонад 20 осіб, які належать до категорій вище зазначених громадян, квота дляцих підприємств не встановлюється. Чисельність працюючих, які належать до цихкатегорій громадян, враховується при встановленні квоти для даних підприємств(об’єднань), установ, організацій. У разі скорочення чисельності або штатупрацівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищуєвстановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповіднихрад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ іорганізацій. Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштуванняна них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом МіністрівУкраїни.
У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа, вище згаданих осіб,у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна службазайнятості стягує штраф за кожну таку  відмову у п’ятдесятикратному розмірінеоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються домісцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можутьвикористовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій,які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту[10, с.18].

Висновки
 
Проблеми працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільшактуальних. Правове забезпечення залучення громадян України у сферу трудовоїдіяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать ЗаконУкраїни «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року з наступними змінамиі доповненнями, Кодекс законів про працю, Положення про державну службу зайнятостівід 24 червня 1991 року, Постанова Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року№2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянствадозволу на працевлаштування в Україні», Закон України «Про загальнообов’язковедержавне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року іін.
На основі аналізу наукової літератури та законодавства з питаньпрацевлаштування, поняття працевлаштування можна визначити як діяльністьдержавних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій,суб’єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, якаспрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, а також діяльністьостанніх по самостійному підшукуванню собі місця роботи.
У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двохвидів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і йогоорганізація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України ійого органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державнаслужба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерствапраці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органівмісцевого самоврядування. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуваннімають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а такожзайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися засумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості длягромадян безкоштовні. Реєстрація і облік громадян, які звертаються за сприянняму працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцемпостійного проживання за умови пред’явлення паспорта і трудової книжки, у разіпотреби – військового квитка, документа про освіту, а іноземних громадян і осіббез громадянства, які постійно проживають в Україні, — тільки за наявностіпостійної прописки. Право громадян України, іноземців та осіб без громадянствана працевлаштування і вибір місця роботи закріплюється в Законі України «Прозайнятість населення». В цьому ж законі визначені державні гарантії щодопрацевлаштування населення.

Список використаної літератури
 
Нормативно-правова база
 
1.        КонституціяУкраїни. – К.: Велес – 2004. – 46с.
2.        Кодексзаконів про працю України – К.: Видавець Паливода А.В. – 2006. – 104с.
3.        «Прозайнятість населення» Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ІІІ Інфодиск.«Законодавство України».– 13с.
4.        «Прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»Закон України від 2 березня 2000 р. № 3483-ІV–Інфодиск. «Законодавство України».–8с.
5.        ПостановаКабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. №2028 «Про затвердженняпорядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу напрацевлаштування в Україні». — Інфодиск. «Законодавство України».
6.        Положення«Про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт»,затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578. — Інфодиск. «Законодавство України».– 34с.
  Спеціальналітература
 
7.        БезусийВ.В. Правове  регулювання працевлаштування в Україні.: Автореферат. Харківськийнаціональний університет внутрішніх справ. – Х.,2006. – 17с.
8.        БолотінаН.Б. Трудове право України. – К.: Вікар, 2004. – 725с.
9.        БойкоМ.Д. Трудове право України. – К.: Атіка, 2006. – 312с.
10.     Бойко Ю.Розмежування правового регулювання законодавства про працю та законодавства прозайнятість населення // Право України. – 1994. — №10.
11.      БущенкоП.А., Вєтухова І.А. Трудове право України. Законодавство та практиказастосування. – Х.: Консум, 2002. – 462с.
12.     ВенедиктовВ.С. Трудовое право Украины. – Харьков.:Консул, 2004. – 301с.
13.     ЗаржицькийО., Сидоренко О. Правовове регулювання працевлаштування іноземних громадян вУкраїні //  Право України. – 1997. — №2.
14.     ЗлупкоС.М., Радецький Й.І. Людський потенціал, зайнятість населення і соціальнийзахист населення. – Львів.: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – 192с.
15.     КарлицькийС.М. Трудове право України. – К.: Прецедент, 2004. – 212с.
16.     КарпенкоД.О. Основи трудового права. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 655с.
17.     НаровськаК.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України. – К.:Алеута, 2005. – 279с.
18.     ПилипенкоП.Д. Трудове право України. 2 видання. – К.: Вид.дім «Ін Юре», 2006. – 478с.
19.     ПрокопенкоВ.І. Трудове право України. – Х.: Консум, 2000. – 479с.
20.     Юрчак Н.Регіональний аспект зайнятості та безробіття у соціологічному вимірі //Україна: аспекти праці. – 2001. — №1.