ЧЕРНІВЕЦЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
ЮРИДИЧНИЙФАКУЛЬТЕТ
Кафедрацивільного права
КУРСОВАРОБОТА
НА ТЕМУ:ПРОВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Виконала:
Студентка 305групи, 3-го курсу
заочної форминавчання
Юрчак ЛюдмилаМиколаївна
Науковий керівник:
Орловський Олег Ярославович
м.Чернівці-2006 р.
ЗМІСТВступ
1. Поняттята особливості правовідносин у сфері соціального захисту
2. Класифікаціїправовідносин у сфері соціального захисту
3. Елементиправовідносин у сфері соціального захисту
· Суб’єктита об’єкти правовідносин у сфері соціального захисту
· Змістправовідносин сфері соціального захисту
· Підставивиникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері соціального захисту
Висновок
Список використанихджерел та літератури
ВСТУП
Актуальністьтеми. Правовідносинив сфері соціального захисту є одним з видів суспільних відносин і особливоюформою реалізації права на соціальний захисту Вони являють велику групуправовідносин в нашій державі. На ранніх стадіяхсвого зародження об’єднання людей (роди, племена, общини) мусили думати пронепрацездатних, насамперед, про дітей і жінок. Пізніше ця турбота поширилася налюдей похилого віку та інвалідів. З виникненням державності з’явилось і право,яке поступово почало втручатися у природний процес взаємодопомоги людей у разінастання складних життєвих ситуацій. До уваги бралися не разові, а типовіситуації, що постійно повторювались. Найоптимальнішій варіант такої поведінкиоформлявся у звичай, а пізніше — у правові норми. За допомогою норм правазакріплюються позитивні елементи у суспільних відносинах з матеріальногозабезпечення нужденних, моделюються нові відносини з приводу державногосоціального забезпечення, корегуються існуючі. Правовідносини в сферісоціального захисту відражають специфіку предмета та метода цієї галузі права.Правовідносини в сфері соціального захисту мають свою структуру, набірелементів і розкривають через них, а саме, через суб’єкта, об’єкт, зміст іюридичні факти.
Предметомдослідження є правовідносини в сфері соціального захисту.
Метою даноїкурсової роботиєдослідження особливостей та поняття правовідносин всфері соціального захисту, з’ясування їх правової природи. Елементи,класифікації правовідносин у сфері соціального захисту.
Визначена метапередбачає постановку та вирішення наступних основних завдань:
• аналіз таузагальнення наявних наукових досліджень з даної проблематики;
• аналіз чиннихнормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини;
Методидослідження.У процесі написання курсової роботи передбачається використання таких методівдослідження: історико-правового, порівняльного, діалектичного та ін.
Структурнокурсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та спискувикористаних джерел.
У вступі обґрунтованоактуальність теми курсової роботи, визначено предмет, мету та завданнядослідження, а також структуру роботи.
У першому розділіавтор розкриває поняття правовідносини в сферісоціального захисту, їх особливості.
Другий розділприсвячений класифікації правовідносини в сферісоціального захисту.
У третьомурозділі розкривається поняття суб’єктів та об’єктів правовідносин у сферісоціального захисту, а також характеризується зміст, підстави виникнення, змінита припинення правовідносин у сфері соціального захисту правовідносин.
1. ПОНЯТТЯТА ОСОБЛИІОСТІ ПРАВОВІДНОСИН В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Правовідносинирозглядаються у двох розуміннях: широкому і вузькому. У широкому розумінні підправовідносинами розуміється особлива форма соціальної взаємодії, за якоїучасники наділяються взаємними правами та обов’язками. Здійсненняправовідношення забезпечується самими його учасниками, а не державою.Реалізація суб’єктивних прав і обов’язків у цьому правовідношенні не можесуперечити волі держави і відбувається в особливому порядку. У цьому випадкуправовідносини виникають не в розумінні впливу норм права на суспільнівідносини, а у зв’язку із природно-історичною необхідністю. У такомуправовідношенні реалізуються природні права людини, до яких належить право насоціальне забезпечення.
У навчальній літературі з теорії права наводяться два визначенняправових відносин, що розглядаються у вузькому розумінні: 1) це врегульованенормами права суспільне відношення, учасники якого наділені гарантованимидержавою суб’єктивними правами і юридичними обов’язками; 2) це суспільневідношення, що виникає на підставі норм права, учасники якого, наділенісуб’єктивними правами.
При висвітленні сутіправовідношення зазначається, що воно: 1) є формою здійснення права, а не формоюправа; 2) є засобом регулювання суспільних відносин, а не регулятором їх (ним єнорма права); 3) включає правомочну та зобов’язану поведінку і не залишає її засвоїми межами; 4) не змінює характеру суспільних відносин за правового регулюванняїх.
Правовідносинам у сферісоціального забезпечення, як і в інших галузях права, притаманні такі риси:
1. Правовідносини є особливим різновидом суспільних відносин усфері соціального забезпечення. Правовідносини самі по собі не породжуютьякихось нових суспільних відносини, а виступають лише як вид чи форма самогореального відношення, а окремо від нього, поза цим відношенням така формавзагалі існувати не може. Розподільчі відносини у сфері соціальногозабезпечення після врегулювання їх нормами права не втрачають своїх властивостей,а стають особливим різновидом цих відносин, їх формою, тобто правовідносинамиу сфері соціального забезпечення.
2. Правові відносини у сфері соціального забезпечення складаютьсяна підставі норм права. Норми права соціального забезпечення передбачаютьумови виникнення, зміни та припинення правовідносин у цій галузі права. Лишечерез правовідношення реалізуються норми права соціального забезпечення. Немаєнорми права — немає і відповідного правовідношення. У нормах права, крімюридичних фактів, закріплено коло осіб, які можуть бути учасникамиправовідносин, об’єкти таких правовідносин, права й обов’язки, а отже і бажанаповедінка суб’єктів цих відносин, відповідальність за невиконання вимог нормправа. Існує причинний зв’язок між нормою права та правовідношенням. З цьогоприводу в літературі висловлені дві точки зору, а саме: 1) правове відношення єрезультатом регулятивного впливу правової норми на суспільне відношення; 2)правовідношення є не результатом, а засобом регулювання суспільних відносин
3. Правовідношення є вольовим суспільним відношенням. Праворегулює такі вчинки людей, які контролюються свідомістю і волею індивіда.Правовідношення у сфері соціального забезпечення виникає через волевиявленняйого учасників: фізична особа звертається до органу соціального забезпечення зпроханням призначити пенсію, допомогу чинадати соціальну послугу, акомпетентний орган, керуючись нормою права, вирішує питання по суті. Управовідношенні реалізується як державна воля, так і індивідуальна воля йогосуб’єктів (конкретна поведінка, яка спрямована на досягнення певної мети).
4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення характеризуютьсяіндивідуальним зв’язком між його суб’єктами. Цей зв’язок проявляється втакому: 1) учасники правовідношення персоніфіковані, тобто названі поіменно.
Чітко визначені орган соціального забезпечення, який має певніповноваження у сфері соціального захисту населення (названі його реквізити), тафізична особа, яка має право на конкретний вид соціального забезпечення (прізвище,ім’я та по батькові, місце проживання, інші дані про неї); 2) суб’єкти правамають персональні права й обов’язки. У правовідношенні точно визначені конкретні,тільки їм належні, права й обов’язки його суб’єктів; 3) наявністьіндивідуальногооб’єкта, з приводу якого виникло правовідношення.Ним виступає: пенсія, допомога, соціальна послуга, компенсація, пільга.
5. Правовідносини у сфері соціального забезпечення охороняютьсядержавою. Реалізацій цих правовідносин гарантується можливістю державногопримусу. Покладені на суб’єктів правовідносин обов’язки, як правило,виконуються ними добровільно і відповідно до вимог норм права соціальногозабезпечення. У випадку порушення диспозиції норми права настаєвідповідальність, що передбачена санкцією правової норми. Лише правовідносинизнаходяться під контролем та захистом держави. Інші відносини не забезпечуютьсязаходами державного примусу. Закон гарантує кожному учаснику правовідносин, уразі порушення його прав чи законних інтересів у сфері соціальногозабезпечення, звернутись до компетентного органу за захистом.
Отже,правовідносини у сфері соціального захисту — цеврегульовані нормами права соціального забезпечення соціально-забезпечувальнівідносини громадян (сім’ї) з органами соціального забезпечення, соціальногозахисту з питань призначення і виплати пенсій, допомог, соціальних компенсаційі наданню соціальних послуг у натуральному вигляді. Це юридичні зв’язкисуб’єктів права соціального забезпечення, в яких один суб’єкт — громадянин(сім’я) — реалізує свої права на певний вид соціального забезпечення, а другийсуб’єкт — орган соціального забезпечення — зобов’язаний забезпечити цюреалізацію.
2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОВІДНОСИН В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Правовідносини у сфері соціального забезпечення можнакласифікувати на певні види за критеріями, що застосовуються у теорії права таправі соціального захисту. Кожен вид цих правовідносин, у свою чергу,поділяється на окремі групи, а останні на правовідносини щодо наданняконкретного виду матеріального забезпечення. З огляду на це, соціально-забезпечувальніправовідносини групують:
1) за предметом правового регулювання(цільовимпризначенням або генетичним і функціональним зв’язком чи за місцем у механізміправового регулювання) —на матеріальні (основні) та процедурні (похідні). Доперших належать правовідносини з приводу призначення пенсій, надання грошовихдопомог, компенсацій, пільг та соціальних послуг. До других — правовідносини зприводу встановлення юридичних фактів, реалізації права на той чи інший видсоціального забезпечення, щодо розгляду в позасудовому порядку скарг з питань,що стосуються соціального захисту населення;
2) за характером здійснюванихфункцій(залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санації), на основіякоговиникають правовідносини за змістом або способом реалізаціїправ чи характером впливу)- регулятивні та охоронні. Регулятивними є такіправовідносини; які виникають внаслідок правомірної поведінки фізичних осіб іорганів соціального забезпечення при реалізації належних їм прав і обов’язків.Охоронні правовідносини, навпаки виникають у зв’язку знеправомірноюповедінкою суб’єктів соціальних відносин і спрямовані на примусове виконанняпокладених на них обов’язків та поновлення порушених ними прав і законнихінтересів. У праві соціального забезпечення переважна більшість правовідносинналежить до регулятивних;
3) за ступенем визначеності учасників правовідношення(характероміндивідуалізації, конкретизації суб’єктів) — відносні й абсолютні. У відноснихправовідносинах точно визначені всі учасники — правомочні й зобов’язані особи.В абсолютних правовідносинах відомий лише носій суб’єктивного права, а всіінші особи зобов’язані не перешкоджати здійсненню цього права. Соціальніправовідносини належать до відносних;
4) за характером дії зобов’язаної особи—активній пасивні. У перших зобов’язана особа мусить вчинити певні дії, а в других —утримуватися від вчинення конкретних дій. Правовідносини у сфері соціальногозабезпечення переважно входять у групу активних, оскільки орган соціальногозахисту зобов’язаний призначити чи надати конкретний вид соціального забезпечення,тобто вчинити активні дії щодо реалізації суб’єктивного права фізичної особи;
5) за кількісним складом суб’єктів— прості(правовідносини тільки між двома учасниками) і складні (правовідносини міжтрьома і більше учасниками). Соціально-забезпечувальні правовідносини, якправило, складаються між двома суб’єктами: фізичною особою, яка потребуєсоціального захисту, та органом соціального забезпечення, до компетенції якоговходить надання конкретного виду матеріальної підтримки;
6) за розподілом прав і обов’язків між суб’єктамиправовідношення -односторонні (кожен з учасників щодо іншогомає тільки право чи обов’язки) і двосторонній (кожна із сторін має як права;так і обов’язки). Останні переважають у праві соціального захисту.Односторонні правовідносини виникають у процесі благодійницької діяльності тапри наданні гуманітарної допомоги;
7) за часом (строками) дії— правовідносини, щоприпиняються однократним виконанням зобов’язань (протезування, наданнятранспортних засобів, одноразова допомога), правовідносини з абсолютнимвстановленням терміну існування в часі (пенсії дітям у зв’язку з втратоюгодувальника, державні допомоги сім’ям з дітьми), правовідносини з відносноневизначеним строком існування в часі (у зв’язку з інвалідністю, допомога узв’язку з тимчасовою непрацездатністю, утримання підопічних у інтернатах).
3а цим критерієм зазначені правовідносини поділяються на постійнотриваючі, періодичні та разові;
8) за характером правовідношення, що визначається метоюправовідношення, —для призначення чи надання конкретноговиду соціального забезпечення або для розгляду спору з питань соціальногозабезпечення;
9) за формами соціального забезпечення-правовідносиниз приводу: а) загальнообов’язкового державного страхування; б) державногосоціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів; в) змішаного соціальногозабезпечення окремих категорій громадян; ґ) недержавного соціального забезпечення;
10) за видами соціального забезпечення-правовідносини щодопенсійного забезпечення, надання грошових допомог, компенсацій, субсидій іпільг та соціальних послуг. Остання класифікація є найбільш поширеною, маєзначне практичне і теоретичне значення. [1]
3. ЕЛЕМНТИ ПРАВОДНОСИН У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Суб’єкти правовідносин сфері соціального захисту— це ті особи, заякими державою визнана соціально-забезпечувальна правоздатність і які закономнаділені здатністю самостійно здійснювати належні їм права й обов’язки у сферісоціального забезпечення. Ними, перш за все, є фізичні особи та державніоргани.
Усіх фізичних осіб об’єднує те, що вони підлягають соціальномузабезпеченню із спеціальних фондів, у зв’язку з настанням соціального випадку абовиконання певних професійних обов’язків. За правовим зв’язком з державою вониподіляються на громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Залежновід видів соціального забезпечення, підстав та принципів надання фізичні особи,зокрема, поділяються на такі категорії:
— ветерани війни, тобто особи, які брали участь у захистіБатьківщини чи в бойових діях на території інших держав: учасники бойових дій,інваліди війни, учасники війни;
— особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;
— члени сім’ї загиблих учасників війни;
— особи,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
— громадяни,які постраждали від конкретного стихійного лиха;
— інваліди І, II та ПІ груп від загального захворювання, трудовогокаліцтва, професійного захворювання, з дитинства;
— ветерани праці — громадяни, які сумлінно працювали в народномугосподарстві, державних установах, організаціях та об’єднаннях громадян, маютьвстановлений законом трудовий стаж і вийшли на пенсію;
— особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
— особи, які визнаються громадянами похилого віку — чоловіки увіці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягненнязагального пенсійного віку залишається не більше півтора року;
— ветерани військової служби — громадяни України, які бездоганнопрослужили на військовій службі 25 і більше років у календарному обчисленні ізвільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України чиколишнього СРСР, а також інваліди І та II груп, інвалідність яких насталавнаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов’язаних звиконанням обов’язків військової служби;
— працівники промисловості, транспорту, зв’язку та агропромисловогокомплексу, спеціальних економічних зон, науки, освіти, культури, медицини;
— працівники органів державної влади й управління: народнідепутати, депутати місцевих рад, працівники ЦВК, працівники державноїконтрольно-ревізійної служби, державної податкової служби, служби захисту правспоживачів, працівники прокуратури, митних органів, міліції, системи виконанняпокарань, пожежної охорони, державної, відомчої та спеціальної служби охорони;
— військовозобов’язані, військовослужбовці, діти військовослужбовцівта осіб начальницького і рядового складу внутрішніх справ, діти гірників;
— діти-інваліди та хворі діти;
— жінки, жінки з числа військовозобов’язаних, жінки, які сталивдовами, жінки з числа осіб, які відбувають покарання у зв’язку із засудженнямдо позбавлення волі;
— молодь, молоді працівники та спеціалісти, наукові і творчіпрацівники з числа молоді, спортсмени, учнівська молодь;
— малозабезпечені громадяни;
— біженці і переселенці;
— жертви політичних репресій і Холокосту.
Другим суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення єодин із державних органів, що зобов’язаний призначити і надати конкретний видсоціального забезпечення. Компетенція таких органів визначається тією метою ізавданнями, заради яких вони створені. До таких: органів, зокрема, належатьтакі:
1. Органи Пенсійного фонду України здійснюють: 1) призначення івиплату пенсій, надбавок, підвищення та доплат відповідно до законів України; 2)призначення і виплату щомісячної компенсації сім’ям у разі втрати годувальника;3) індексацію грошових доходів 4) підтвердження трудового стажу на підставіпоказань свідків у разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися.
2. Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадківвиплачують: 1) допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновленняпрацездатності або встановлення інвалідності; 2) одноразову допомогу в разістійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; 3) щомісяцягрошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсуєвідповідну частину втраченого заробітку потерпілого; 4) пенсію у зв’язку зінвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійногозахворювання; 5) пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідокнещасного випадку на виробництві або професійного захворюваннями грошову сумуза моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому; 7)допомогу дитині за заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництвіабо професійного-захворювання жінки під час її вагітності, у зв’язку з чимдитина народилася інвалідом.
3. Органи Фонду загальнообов’язкового державного соціальногострахування України на випадок безробіття надають такі види грошових допомог:1) допомогу у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразову виплату її дляорганізації безробітним підприємницької діяльності; 2) допомогу в разічасткового безробіття; 3) матеріальну допомогу в період професійної підготовки,перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; 4) матеріальну допомогуу зв’язку з безробіттям, одноразову матеріальну допомогу безробітному танепрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; 5) допомогу на похованняв разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Крімтого, вони здійснюють: 1) професійну підготовку або перепідготовку, підвищеннякваліфікації та профорієнтацію; 2) пошук підходящої роботи і сприяння у працевлаштуванні,у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочихмісць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуванихгромадських робіт для безробітних; 3) інформаційні та консультаційні послуги,пов’язані з працевлаштуванням.
4. Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втратипрацездатності надають: 1) допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю,включно з доглядом за хворою дитиною; 2) допомога у зв’язку з вагітністю тапологами; 3) допомогу при народженні дитини; 4) допомогу на догляд за дитиноюдо досягнення нею трирічного віку; 5) допомогу на поховання (крім похованняпенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку); 6)забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортнелікування застрахованим особам та членам їхніх сімей до дитячих оздоровчихзакладів, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми). [1]
5. Комісія з встановлений пенсій за особливі заслуги передУкраїною при Кабінеті Міністрів України, а також аналогічні комісії при РадіМіністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольськійміських державних адміністраціях. Їхнім основним завданням є призначення пенсійособам, які мають особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб —членам їхніх сімей.
6. Органи Міністерства праці та соціальної політики Україниздійснюють: 1) призначення та виплату соціальної допомоги, встановленоїзаконодавством;
2) надання субсидій та відшкодування витрат на оплатужитлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкогопічного побутового палива; 3) компенсаційні виплати інвалідам на бензин, технічнеобслуговування та ремонт автомобіля, транспортне обслуговування інвалідів, атакож вартості санаторно-курортного лікування; 4) матеріально-побутовеобслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, їх санаторно-курортнелікування, надання протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення інвалідівтранспортними засобами у встановленому порядку; 5) влаштування добудинків-інтернатів (пансіонатів) громадян похилого віку та інвалідів; 6)соціальне обслуговування за місцем проживання пенсіонерів та інвалідів усоціальних установах системи тощо.
7. Державна служба зайнятості (центри зайнятості): 1)забезпечуєпрацевлаштування безробітних, у тому числі, за бажанням, направляє їх насезонні та оплачувані громадські роботи; 2) виплачує допомогу у зв’язку збезробіттям, матеріальну допомогу, в разі безробіття; 3) надає одноразовуматеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають на їхньомуутриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, які проходять підготовку,перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням державної службизайнятості; 4) надає безпроцентні позики безробітним для організаціїпідприємницькою діяльністю.
8. Органи Міністерства освіти і науки України здійснюють навчанняі виховання дітей з особливими потребами в спеціальних загальноосвітніхшколах-інтернатах, загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах,навчально-реабілітаційних центрах та інших закладах.
У правовій літературі розмежовуються два терміни: «об’єктиправа соціального забезпечення» і «об’єкти соціально-забезпечувальнихправовідносин». До перших належать суспільні відносини матеріального іпроцедурного характеру, що виникають у зв’язку з розподілом частини валовоговнутрішнього продукту через систему соціального забезпечення. До других —матеріальні й нематеріальні блага у сфері соціального забезпечення, з приводуяких фізичні особи ініціюють соціально-забезпечувальні правовідносини з метоюреалізації належних їм суб’єктивних прав. Об’єкти виступають візуальнимкласифікатором правовідносин у сфері соціального забезпечення залежно від йоговиду.
Об’єкт правовідносин у сфері соціального захисту — це те, зарадичого суб’єкти права вступають у юридичні зв’язки, або те, на що спрямовані,суб’єктивні права і юридичні обов’язки його учасників, чи те, що хоче отриматиособа. Цей об’єкт існує зовні по відношенню до суб’єкта, зв’язок між ниминепрямий, він завжди знаходиться у сфері дії норм права соціальногозабезпечення. Стосовно об’єктів соціально-забезпечувальних правовідносинвстановлюються юридичні права й обов’язки суб’єктів цих відносин. Без об’єктане буває прав і обов’язків.
Отже, розглянемо детальніше окремі об’єкти соціальнихправовідносин.
1. Пенсія є найбільш поширеним видом соціального забезпечення.Це щомісячна грошова виплата фізичним особам зі спеціально створених для цьогопенсійних фондів на умовах і в порядку, передбачених чинними нормативнимиактами й договорами. Об’єктом пенсійних правовідносин є пенсія (страхова,трудова, дострокова, додаткова). Саме на пенсію спрямовані суб’єктивні права іюридичні обов’язки суб’єктів пенсійних правовідносин.
Виплачуються пенсії у грошовій формі. Виплата пенсії натурою(продуктами, товарами) є порушенням прав людини і має розцінюватися якнезаконна.
За системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхуванняможливі такі виплати: 1) солідарна система: а) пенсія за віком; б) пенсія узв’язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання (у тому числікаліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);1 в) пенсія узв’язку з втратою годувальника; г) допомога на поховання пенсіонера; 2) накопичувальнасистема: а) довічна пенсія з установленим періодом; б) довічна обумовленапенсія; в) довічна пенсія подружжя; г) одноразова виплата.
Передбачено два види виплат: а) пенсії у зв’язку з інвалідністювнаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; б)пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадкуна виробництві або професійного захворювання.
В Україні поступово складається недержавна пенсійна система.1 Відповідним законом визначається, зокрема, виплата пенсії навизначений термін та одноразова пенсійна виплата. Недержавне пенсійнезабезпечення здійснюється: 1) пенсійними фондами шляхом укладання пенсійнихконтрактів; 2) страховими організаціями шляхом укладання договорів страхуваннядовічної пенсії та страхування ризику настання інвалідності або смерті; 3)банківськими установами шляхом укладання договорів про відкриття пенсійнихдепозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеноїдля відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, щовстановлюється згідно із законом.
2. Допомоги серед видів матеріального забезпечення посідаютьдруге місце після пенсій. Одні фахівці під ними розуміють усі види соціального,забезпечення, крім пенсій, інші — певні грошові виплати. Допомоги — цекороткотермінові, щомісячні, періодичні чи одноразові грошові виплати, щопризначаються фізичним, особам за рахунок страхових фондів чи бюджетних коштівз метою заміщення втраченого доходу або надання соціальної підтримки у,складних життєвих обставинах, що мають тимчасовий характер.
Між допомогами і пенсіями є суттєві відмінності. Допомоги: 1)встановлюються законами й підзаконними актами на загальнодержавному і місцевомурівнях, підстави надання та перелік їх не є вичерпними; 2) метою надання єповна або часткова компенсація тимчасово втраченого не зі своєї вини заробітку(доходу) та понесених додаткових витрат; 3) належать до короткотермінових чиодноразових виплат; 4) підставою надання є складні життєві обставини, які людинане може подолати самостійно;
5) розраховані як на працюючих, так і на непрацюючих осіб. Зіншого боку, пенсії: 1) встановлюються лише законами на загальнодержавномурівні, підстави надання та перелік їх є вичерпними; 2) метою надання єзаміщення втраченого основного джерела існування; 3) належать додовгострокових виплат; 4) підставою призначення є постійна чи довгострокованепрацездатність тих, хто вже або ще не працює; 5) розраховані, як правило, нанепрацюючих.
У правовій літературі допомоги мають різні назви: соціальнадопомога, соціальні виплати, матеріальна допомога, державна допомога, державнасоціальна допомога, грошові виплати тощо.
Залежно від джерела надходження коштів, за рахунок яких
виділяються допомоги, розрізняються страхові соціальні допомоги та державнісоціальні допомоги.
Страхові соціальні допомоги — це короткотермінові чи разовіоплатно-нееквівалентні грошові виплати, що призначаються відповідно дозаконодавства про загальнообов’язкове держав: не соціальне страхування особамза рахунок страхових фондів з метою відшкодування їм втраченого заробітку(трудового доходу) або часткової компенсації понесених додаткових витрат упередбачених законом випадках.
Державні соціальні допомоги — це щомісячні, періодичнічи разові грошові виплати, що безплатно надаються за рахунок, бюджетних коштівфізичним особам, які перебувають у скрутному матеріальному становищі на умовахі порядку, передбачених правовими актами.[1] Нимиє: 1) державні допомоги сім’ям з дітьми (у зв’язку з вагітністю та пологами;одноразова допомога при народженні дитини; у зв’язку з доглядом за дитиною додосягнення нею трирічного віку; на дітей, які перебувають під опікою чипіклуванням; на дітей одиноким матерям);2)державна соціальна допомогамалозабезпеченим сім’ям; 3) допомога на поховання; 4) державна соціальнадопомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам; 5) одноразова грошовадопомога біженцям на придбання товарів першої необхідності; 7) щомісячна державнадопомога дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини абохворим на СНІД; 9) допомога особам, які потерпіли від стихійного лиха йтехногенних катастроф (за окремими постановами Кабінету Міністрів України);10) одноразові допомоги найбільш вразливим категоріям осіб, що надаються знагоди державних, місцевих і релігійних свят за рішенням місцевих органів владитощо.
3.Субсидія — де цільова, безповоротна матеріальна допомогадля відшкодування витрат на оплату послуг чи придбання життєво необхіднихспоживчих товарів у переліку та обсягах, визначених законодавством. Заразвстановлені субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальнихпослуг і придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового палива.Термін субсидіявводився для визначення адресної безготівкової допомогинаселенню на оплату окремих видів, послуг, що надаються йому житлово-комунальнимиорганами. З 1 січня 2002 р. готівковою надаються субсидії на придбанняскрапленого газу та твердого пічного побутового палива. [1]
4. Компенсація — це грошова виплата, що має на метівідшкодування громадянам проведених ними витрат або за нестриману соціальнупослугу у випадках, зазначених у законодавстві. Ним, зокрема, передбачені: 1)виплата інвалідам компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілівта на транспортне обслуговування; 2) грошові компенсації вартостісанаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян; 3) витрати,пов’язані з проїздом дитини, яка постраждала внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи, й особи, яка супроводжує дитину, до спеціалізованих медичних таоздоровчих закладів на всіх видах транспорту (крім таксі) в межах України; 4)компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строківїх виплати (пенсій, соціальної виплати, стипендії, заробітної плати та ін.).
5. Соціальні пільги — це закріплені законодавством переваги,додаткові права і гарантії для окремих категорій осіб у сфері соціальногозабезпечення відповідно до принципів рівноправності громадян та соціальноїсправедливості з метою полегшення умов їхньої життєдіяльності. Пільгивстановлюються, у першу чергу, для найбільш вразливих верств населення,громадян, які мають заслуги перед Батьківщиною, осіб, які виконують усуспільстві особливі функції. Вони є елементом спеціального правового статусуокремих категорій громадян: пенсіонерів, інвалідів, дітей, молоді, жінок, сімейз дітьми, малозабезпечених сімей та ін. З їхньою допомогою створюються рівніможливості для розвитку осіб, які перебувають у нерівних умовах унаслідокбіологічних чи соціальних причин. Пільги, таким чином, виконують компенсаційнута стимулятивну функції.
Пільги слід відрізняти від соціальних привілеїв, які частовстановлюються всупереч принципам рівноправності, й соціальної справедливості.
До найбільш поширених пільг належать: 1) безплатне користуваннявнутрішньоміським транспортом (трамваєм, тролейбусом, метрополітеном, воднимипереправами, автобусом) і поїздами приміського сполучення, а в сільськіймісцевості-автобусами внутрішньообласних ліній; 2) безплатний проїзд один разна рік чи на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним абоміжміським автомобільним транспортом; 3) підвищення чи надбавки до пенсії абощомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії; 4)звільнення повністю чи частково від квартплати незалежно від форм власностіжитлового фонду, від сплати комунальних послуг; 5) безплатне користуваннядомашнім телефоном; 6) безплатне чи зі знижкою отримання ліків за рецептамилікарів; 7) безплатне зубопротезування, забезпечення протезами, слуховимиапаратами; 8) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученнямнеобхідних спеціалістів; 9) безплатне чи зі знижкою надання, соціальних послугтощо.
6. Соціальні послуги — це комплекс правових, економічних,освітніх, психологічних, методичних, реабілітаційних та інших заходів,спрямованих на окремі соціальні групи чи інвалідів, які перебувають у складнихжиттєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення абовідтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення доповноцінного життя.
Вони, у свою чергу, поділяються на такі види:
— соціально-побутові послуги — забезпечення продуктамихарчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортнимипослугами, засобами легкої механізації, здійснення соціально-побутовогопатронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;
— психологічні послуги — надання консультацій з питань психічногоздоров’я та поліпшення взаємин з навколишнім соціальним середовищем,застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічниххарактеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічноїреабілітації, надання методичних порад;
— соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприяння розвиткурізнобічних інтересів і потреб, осіб, які перебувають у складних життєвихобставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційногопроцесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та, художньої діяльностітощо, а також залучення до, роботи різноманітних закладів, громадськихорганізацій, заінтересованих осіб;
— соціально-медичні послуги — консультації щодо запобіганнявиникнення та розвитку можливих органічних розладів у особи, збереження,підтримка таохорона її здоров’я, здійснення профілактичнихлікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;
— юридичні послуги — надання консультацій з питань чинногозаконодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають ускладних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу іреалізації юридичної відповідальності осіб, які вдаються до протиправних дій(оформлення правових документів, адвокатська допомога, особи тощо);
— послуги з працевлаштування — пошук підходящої роботи,сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштування особи;
— інформаційніпослуги — наданняінформації, необхідної для розв’язання складної життєвої ситуації (довідковіпослуги); поширення просвітницьких та культурно-освітніх знань (про освітніпослуги); поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та видисоціальних послуг.
Зміст правовідносин у сфері соціального захисту
Компонентами змісту соціального-забезпечувальнихправовідносин є:
1) суб’єктивні права у сфері соціального забезпечення;
2) суб’єктивні юридичні обов’язки учасниківправових відносин у сфері соціального забезпечення;
3) реальні дії (поведінка, вчинки) суб’єктів цихправовідносин при реалізації належних їм прав і дотриманні покладених на нихобов’язків. З огляду на це, під змістом правовідносин у сфері соціальногозабезпечення слід розуміти сукупність конкретних суб’єктивних прав іобов’язків та реальних дій суб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин.
Суб’єктивне право у сфері соціального захисту — це визнана абонадана законом та гарантована державою міра (норма) дозволеної поведінкисуб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин у зв’язку з наявністюконкретних юридичних фактів.
Найбільш характерні ознаки суб’єктивного юридичного права у сферісоціального забезпечення:
1. Виникають на підставі норм права соціального забезпечення іними обумовлене. Норми права визначають вид і міру дозволеної поведінкисуб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин. Особа вправі діяти у межах,окреслених правовою нормою.
2. Здійснюється з метою задоволення інтересів правомочного. Ціінтереси стосуються матеріального забезпечення в разі непрацездатності чинастання іншого соціального випадку, отримання компенсації чи певних пільг,взяття на соціальне обслуговування тощо. Вони й спонукають особу до реалізаціїналежного їй суб’єктивного права.
3. Персоніфікує і конкретизує об’єктивне право. Об’єктивнеі суб’єктивне право співвідносяться як абстрактне і конкретне. У диспозиціїнорми права соціального забезпечення деталізується зміст суб’єктивного права,наповнюється певною конкретикою відповідно до визначеного (персоніфікованого)суб’єкта соціально-забезпечувального право відношення.
4. Виникає за наявності конкретних юридичних фактів. Дії іподії, зазначені в гіпотезі норми права, у разі вчинення чи настання їх даютьможливість реалізувати належне особі право, стимулюють її до активних дій.Закріплене у правовій нормі право перетворюється в суб’єктивне право, якимправомочна особа може скористатися.
5. Існує в соціально-забезпечувальних правовідносинах. Якправило, норма права реалізується у правовідношенні, коли є конкретні йогоучасники, визначені їхні суб’єктивні права й обов’язки, є всі необхідніюридичні факти та встановлений об’єкт, з приводу якого виникає правовідношення.Поза правовідношенням суб’єктивне право не може бути здійснене. Управовідношенні об’єктивне право оживає, дістає всі ознаки суб’єктивногоправа.
6. Забезпечене заходами державного примусу вразі його порушення. Санкція норми права соціального забезпечення передбачаєнаслідки невиконання обов’язків учасниками соціально–захисних правовідносин,тобто юридичну відповідальність. Право соціального забезпечення встановлюєпевну систему гарантій прав людини у сфері соціального забезпечення.
7. Можливістьйого використання правомочноюособою на свій розсуд. Диспозиція норми права у встановлених межах дозволяєособі різні варіанти дій щодо належного суб’єктивного права у сферісоціального забезпечення. Вона може його реалізувати негайно чи відкластиреалізацію на невизначений час або зовсім не скористатися ним.
Суб’єктивне право у сфері соціального захисту поділяється наскладові, що називаються правочинами. До них належить такі:
1.Правона свої дії (право використання).Спрямоване на використання корисних властивостей об’єкта права соціальногозабезпечення (пенсії, допомоги, компенсації, субсидії та ін.). Фактичнаповедінка спрямована на виникнення процедурних юридичних фактів (подання заяви,прийняття бажаного рішення), які ведуть до призначення конкретного видусоціального забезпечення. Правомірна поведінка пов’язана з позитивними діямиправомочної особи. Право на свої дії має не тільки фізична особа, а й органсоціального захисту населення.
2. Право на чужі дії. Означає можливість вимогивідповідної поведінки від правозобов’язаної особи, тобто вчинення на їїкористь відповідних юридичних дій чи прийняття певних юридичних рішень.Соціально-забезпечувальні правовідносини належать до відносних, а це означає,що інтереси правомочної особи задовольняються через дії зобов’язаної особи.Фізична особа подає в орган соціального забезпечення заяву про наданнясоціального забезпечення і тим самим ставить перед ним вимогу розглянути її таприйняти відповідне рішення.
3. Право на примусове виконання обов’язку (праводомагання, право на захист суб’єктивного права з боку держави). У нормах правасоціального забезпечення подано не лише бажані правила поведінки, а й можливізаходи державного впливу на правопорушників. Правозахист означає можливістьправомочної особи звернутися до вищого органу соціального захисту із заявоюпро порушення її прав чи оскаржити ці дії в суді. У разі незаконного отриманняконкретного виду, матеріального забезпечення орган соціального захистунаселення може стягнути з фізичної особи незаконно отримані суми або добитисявідшкодування винним завданої державі шкоди. Суб’єкт правовідносин у сферісоціального забезпечення в разі правомірної поведінки завжди перебуває підзахистом державного апарату.
Другим компонентом змісту соціально-забезпечувальних правовідносинє суб’єктивні юридичні обов’язки у цій сфері, що виступають зворотним бокомсуб’єктивного права. Суб’єктивні юридичні права й обов’язки не можуть існуватиодне без одного.
Суб’єктивний юридичний обов’язок у сфері соціального захисту — цепередбачена нормами права соціального забезпечення при наявності відповіднихюридичних фактів міра належної поведінки правозобов’язаної особи по відношеннюдо правомочної, яка забезпечена можливістю примусу (негативних наслідків) збоку держави. Цей обов’язок характеризується такими рисами:
1. Виникає на підставі норм права соціального забезпечення таконкретних юридичних фактів. У нормі права чітко виписана належна поведінкаодного учасника правовідношення при реалізації суб’єктивного права іншимучасником. Така поведінка здійснюється у рамках норми права за наявностізазначених у правовій нормі юридичних фактів.
2. Встановлюється в інтересах правомочної особи. У правісоціального забезпечення правомочна особа може реалізувати наявне суб’єктивнеправо при вчиненні активних дій у відповідь зобов’язаною особою. Так, органсоціального захисту населення зобов’язаний призначити пенсію чи допомогу,надати соціальну послугу, визначити, які пільги має певна особа тощо. Фізичнаособа в разі потреби повинна подати документи, які вимагає орган соціального забезпечення.
3. У зобов’язано’ігособи немає вибору щодо виконання обов’язку.Передбачений нормою права соціального забезпечення обов’язок має бути безбудь-яких попередніх умов виконаний. Тут варіантів належної поведінки набагатоменше, ніж при дозволеній поведінці. Невиконання суб’єктивного юридичногообов’язку є порушенням правової норми.
4. Існує у правовідношенні й лише відповідно до суб’єктивного юридичногоправа. Будь-яке право передбачає відповідний обов’язок. ІІраво наконкретний вид соціального забезпечення кореспондує, обоз’язок перевіритинаявність умов для його надання та: прийняття відповідного рішення.Виконується обов’язок тільки в конкретному соціально-забезпечувальномуправовідношенні.
5. Забезпечується (гарантується) державою. Невиконання абонесумлінне виконання юридичного обов’язку веде до вжиття санкцій з бокудержави, передбачених правовою нормою.
Структуру суб’єктивного юридичного обов’язку у сфері соціальногозахисту складають два елементи: здійснення прававозобов’язаною особою певних дійабо утримання від них та своєчасне реагування правозобов’язаної особи на законні вимогиправомочної особи. Суб’єктивні юридичні права та обов’язки органів соціальногозахисту населення виражаються через їх повноваження.
Третім компонентом змісту соціального забезпечення правовідносинвиступають реальні дії суб’єктів цих правовідносин. Суб’єктивне право іюридичний обов’язок — це те, що дозволено, або те, що слід вчинити. Вониприводяться в дію через фактичну поведінку учасників соціальних правовідносин.Лише в результаті конкретних дій (подання заяви, прийняття рішення) і виникаютьправовідношення у сфері соціального захисту.
ВИСНОВОК
При написаннікурсової роботи, проаналізувавши положення нормативних актів та дослідившинаукову літературу автор дійшов наступних висновків.
Актуальністьтеми, яка визначена у вступі підтверджується результатами висвітлення даногопитання у курсовій роботі.
У роботі авторнамагався якнайповніше розкрити поставлені завдання, а саме: проаналізуватинаукові дослідження з даної проблематики, розкрити поняття джерел трудовогоправа, їх особливості та види;
Сучасніекономічні умови розвитку суспільства здійснюють істотний вплив на формуваннятрудового права. Фактично спостерігається створення нової моделі правовогорегулювання трудових відносин. Змінюються не лише межі правового регулювання, ай внутрішня структура трудового права.
Джерела трудовогоправа – це нормативно-правові акти, прийняті компетентними державними органамиабо на договірному рівні, у тому числі й безпосередньо на підприємстві, увизначених законом межах, за допомогою яких здійснюється правове регулюваннятрудових відносин.
Варто зазначити,що джерела трудового права розглядаються у матеріальному і формальномурозумінні. Крім того джерела трудового права мають свої особливості, яківідрізняють їх від джерел інших галузей права України:
• у трудовомуправі, крім актів, виданих на державному рівні, широко застосовуютьсялокально-правові акти;
• значне місцесеред джерел трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці тасоціальної політики України;
• для джерелтрудового права характерна наявність нормативних актів, які мають так званийконститутивний характер;
• трудове правомає значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин.
Джерела трудовогоправа України класифікуються за різними підставами. Безперечно визначальнезначення для розвитку трудового законодавства має Конституція України, прийнята28 червня 1996 року. Конституція України забороняє використання примусовоїпраці, визначає за громадянами право на безпечні та нешкідливі умови праці, назаробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а також право на відпочинок.Усім працюючим Конституція гарантує захист від незаконного звільнення.
Важливе значеннядля регулювання трудових відносин мають також КЗпП України, закони, підзаконніта локальні нормативно-правові акти.
Особливістютрудового права є диференціація у правовому регулюванні трудових відносин.Диференціація трудового законодавства не суперечить ідеї соціальної рівності,оскільки встановлені відмінності у змісті та обсязі прав і обов’язківпрацівників та роботодавців мають своєю метою не створення привілеїввідповідним соціальним прошаркам, а досягнення більшої відповідності нормтрудового права особливостям трудових відносин. Диференціація дозволяє досягтибільш реальної рівності у порівнянні з тією, що встановлюється загальнимзаконодавством про працю, яке поширюється на всіх працюючих.
Таким чином, можна зробити висновок, що дослідження джерелтрудового права є необхідним і досить актуальним. З розвитком ринковоїекономіки виникають нові трудові відносини, які вимагають детального правовогорегуулювання. А це в свою чергу призводить до необхідності прийняттянормативно-правових актів, а також внесення змін до чинних.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. КонституціяУкраїни – Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної РадиУкраїни (ВВР). – 1996. — №30. – С.141.
2. Цивільнийкодекс України / від 16січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. –2003. – №№40-44. – С.356.
3. ЗаконУкраїни „Прозагальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № № 49-51 – С.376.
4. ЗаконУкраїни „Про недержавне пенсійнезабезпечення” від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47-48 –С. 372
5. Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року// Відомості Верховної Ради України.– 1992. – №49. –С. 668
6. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року N 1533-III (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 22, ст.171 )
7. ЗаконУкраїни «Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня 1991 року N 1282-XII» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 42, ст.551)
8. ЗаконУкраїни «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства тадітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 року N 2109-III ( Відомості Верховної Ради,2001, N 1, ст.2 )
9. ЗаконУкраїни «Про державнудопомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року N 2811-XII (Відомості Верховної Ради, 1993, N 5, ст.21 )
10. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб”від 22 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №37 –С.308
11. Закон України«Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування від 13 січня 2005 року N2342-IV(Відомості Верховної Ради -2005, N 6, ст.147 )
12. Закон України «Про державну соціальну допомогуособам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 року N 1727-IV ( Відомості ВерховноїРади (ВВР), 2004, N 33-34, ст. 404)
13. ЗаконУкраїни „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону України від22 травня 1997року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №27 –С. 181
14. Закон України„Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12липня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №1 –С. 1
15. Постанова Кабінету Міністрів України від 11квітня 2002р. №497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення івиплати пенсій організації Пенсійного фонду»
16. Постанова Кабінету Міністрів України від 24лютого 2003 р. N 250 «Про затвердженняПорядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченимсім’ям»
17. Постанова Кабінету Міністрів України від 4лютого 1998 р. N 119 «Про розмір витратна оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого тапічного побутового (рідкого) палива у разінадання житлової субсидії»
18. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровленнягромадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи»