Правовий статус суддів

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВАРОБОТА
на тему «ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІВ»
з дисципліни “ Статуссудів в Україні ”
Харків2011

Зміст
Вступ
1.Поняття правового статусу судді
2. Зміст професійної діяльності судді
Висновки
Список літератури
суддя конституційне право

Вступ
 
Суддя виконує в суспільстві виняткову соціальну роль —безпосередньо реалізує судову владу. Відповідно до такого особливогопризначення, держава наділяє суддю специфічним соціально-професійним статусом.Визначення статусу професійного судді України й удосконалення йогозаконодавчого врегулювання має особливе значення саме в період проведеннясудової реформи, на етапі становлення самостійної судової влади в системіподілу влади.
Етимологічно слово «статус» тотожно поняттю «становище»(«стан») когось чи чогось. При цьому статус суб’єкта являє собою насампередсукупність певних соціальних можливостей, обсяг і характер яких залежать відтієї ролі, соціальної функції, що виконується ним у суспільстві.
Сутність поняття «статус» для всіх суб’єктів тотожна івизначає те, що властиво цілому ряду чи роду явищ, а саме — міру свободи, певнуможливість поведінки суб’єкта або соціальної групи. Тобто “статус” передбачаєсоціально-типові аспекти поведінки. Тому відрізнити статус одного суб’єкта відстатусу іншого можливо через з’ясування його місця в системі соціальнихвідносин шляхом визначення тієї «міри свободи, певної можливості поведінки».

1. Поняття правового статусу судді
 
При зайнятті посади професійного судді людина наділяєтьсяспецифічною роллю — можливістю розглядати всі правові спори, конфлікти, яківиникають у суспільстві, державі в цілому. З моменту призначення чи обрання напосаду і протягом усього строку перебування в цьому статусі усі соціальні ролі,що виконуються суддею, можна розділити на службові та неслужбові.
Службові ролі пов’язані з виконанням суддею в державі функційсудової влади. А отже статус носія судових повноважень цілком залежить відмісця суду, судової влади в державі, принципів функціонування суспільства. Саметому статус судді в державі, суспільстві в цілому традиційно розглядається всучасному світі як найточніший показник розвиненості правових засад, основнимкритерієм усвідомлення та сприйняття конкретним соціумом цінностей правовоїдержави, громадянського суспільства.
В громадянському суспільстві суддям як персональним носіямсудової влади надаються виняткові можливості, що дозволяють забезпечити належне(незалежне, об’єктивне, повне, неупереджене) відправлення функцій судовоївлади, а саме: здійснення від імені держави соціального контролю в механізміподілу влади, з одного боку, та соціально значущої поведінки конкретногосуб’єкта права, — з іншого. Таким чином, зміст службової ролі судді становитьобов’язок здійснювати функцію соціального контролю в умовах виникнення конфліктуміж окремими членами суспільства, між ними та державою, конфліктів у будь-якійсфері життєдіяльності людини, яка врегульована правом. Ефективне здійсненняцієї соціальної функції передбачає надання судді певних можливостей, щоодержали нормативне закріплення. Сукупність таких можливостей і становить змістправового статусу судді. Правовим він називається тому, що йдеться не прозагальне соціальне становище судді в суспільстві, а про правове чи юридичнейого визначення.
Таким чином, правовий статус судді характеризує обсягправових можливостей, певну міру свободи поведінки носія судової влади. Засвоєю сутністю він є спеціальним різновидом професійного статусу, оскількийдеться про виняткові правові можливості посадової особи судової влади, якійнадаються відповідні правові можливості для ефективного здійснення професійноїдіяльності.
Неслужбові ролі судді нічим не відрізняються від соціальнихролей будь-якого іншого члена соціуму. Саме на цих позиціях функціонуєгромадянське суспільство, одним із принципів якого виступає відноснаавтономність держави від суспільства як органічної цілісності (соціальногоорганізму), хоча суб’єктами відносин, існуючих в кожному з них, є ті ж самііндивіди, групи, об’єднання тощо. Іншими словами, суддя є суб’єктом загальнихправовідносин, котрі можуть виникати між ним і державою, іншими суб’єктами наоснові норм національного (Конституція і закони України) і міжнародного(Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні ікультурні права і т.д.) права. Адже, незважаючи на обіймання посади носіясудової влади, людина продовжує нести загальні (конституційні) обов’язки таінші обов’язки, що випливають, наприклад, із шлюбних, цивільних, майновихправовідносин, або може займати будь-які інші соціальні позиції як повноправнийгромадянин, член суспільства. Адже зрозуміло, що цілком відокремити суддю відйого справ, не пов’язаних із суддівськими функціями, не є ні можливим, нірозумним. Суддя не повинен бути ізольований від суспільства, в якому він живе.
Проте слід визнати, що неслужбові ролі судді тісно пов’язанізі службовими — вони впливають одна на одну і можуть викликати деякі обмеженнясвободи поведінки їх носія. Такі обмеження свідчать про зменшення обсягуправових можливостей, а отже, і прав судді, що здійснюється за допомогоювстановлення певних заборон, обов’язків, відповідальності, котрі зводятьрізноманітність у його поведінці до певного «граничного» стану.
Сутність таких обмежень правових можливостей людини, яканаділена статусом судді, полягає у виключенні (або обмеженні) свободи виборуповедінки в певній сфері правовідносин. Встановлюючи такі обмеження,законодавець, на його думку, запобігає можливості протиправного використаннясуддею свого посадового становища. Суддя обмежений у можливостях вчинятибудь-які дії, вступати у відносини, що можуть завдати шкоди його репутації,авторитету судової влади в цілому.
Так, щодо професійних суддів Конституцією України (ч. 2 ст.127) встановлені заборони на участь у будь-якій політичній діяльності, можливістьмати представницький мандат або належати до політичної партії чи профспілки,обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу,крім наукової, викладацької та творчої. Ці обмеження спрямовані на створеннягарантій незалежного і неупередженого правосуддя.
Отже, обмеження конституційних прав і свобод суддівздійснюється шляхом:
— заборони брати будь-яку участь у політичній абопрофспілковій діяльності;
— обмеження свободи вибору виду додаткової трудовоїдіяльності.
Заборона брати участь у будь-якій політичній абопрофспілковій діяльності. Стаття 36 Конституції України встановлює правогромадян на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації дляздійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Однак ч. 2 ст. 127Конституції, ст. 5 Закону України “Про статус суддів”, ч. 2 ст. 16 ЗаконуУкраїни “Про Конституційний Суд України” містять загальне правило, згідно зяким судді забороняється належати до політичної партії (брати участь уполітичній діяльності) або професійної спілки (за логікою, в другому випадкувиняток становлять професійні об’єднання суддів). Така вимога обґрунтовуєтьсятим, що ніякі політичні уподобання судді не повинні впливати на справедливістьвинесеного ним рішення. Адже основним принципом діяльності судді є йогонезалежність, неупередженість, а належність судді до якої-небудь політичноїпартії, на думку законодавця, створює цьому загрозу. Судові рішення повинніґрунтуватися виключно на законі, праві, забезпечуючи тим самим підтриманняіснуючого в державі режиму законності.
Запровадження такого обмеження щодо політичних прав суддівобумовлюється історичним досвідом становлення держави, традиціями, колиодержати посаду судді і зберегти її без партійного квитка було майже неможливо.Пам’ятаючи сумний досвід радянського минулого, при якому партійна дисциплінабула основним засобом здійснення тиску на суддів, законодавці більшості країнколишнього СРСР закріпили щодо суддів заборону належати до політичних партій іпрофспілок та брати участь у будь-якій політичній діяльності.
З іншого боку, існуюче формулювання правової норми щодообмежень політичних прав суддів є надто категоричним. Суддя не може бутипозбавлений права участі у виборчому процесі при формуванні органівзаконодавчої влади та органів місцевого самоврядування, тим більше неможливоконтролювати його особистісні уподобання щодо ідей та програм тієї чи іншоїпартії (особливо в умовах багатопартійності) або політичного діяча, адже ціпроцеси вже лежать у внутрішній, емоційній сфері людини. До того ж, положенняп. 2 ст. 60 Закону “Про судоустрій України” гарантує, що політичні пристрастікандидата в судді не можуть бути підґрунтям для відмови в занятті посади. Однакважко уявити собі політично заангажованого кандидата, який відразу післяпризначення на посаду судді став би політично нейтральним. Тому доцільноакцентувати увагу саме на суб’єктивній неупередженості судді, тобто навідсутності упередженості при розгляді конкретної справи, пов’язаної зприхильністю ідеям будь-якої політичної партії, членством в будь-якихорганізаціях, особистими або сімейними симпатіями.
Безперечно, сьогодні необхідність існування заборони щодополітичної діяльності, пов’язана зі зламуванням стереотипів, історичнихтрадицій, становленням авторитету суддів в суспільстві. Але вважаємо, що такий“жорсткий” підхід до обмеження політичних прав суддів є тимчасовим явищем наперіод побудови правової держави, формування громадянського суспільства. Доцільнозакріпити вичерпний перелік дій, котрі можуть бути розцінені як політичнадіяльність, заняття якими для суддів несумісне з професійною діяльністю,наприклад: участь судді у зборах, мітингах, пікетуваннях, виступи у пресі зматеріалами політичного характеру, агітації за кандидатів у депутати,матеріальна підтримка якоїсь партії та інша активна політична діяльність.
Свобода кожного носія судової влади від ідейного абоемоційного тиску в першу чергу пов’язана з принципами верховенства права іправової держави, здійснення судової влади лише на основі конституції і закону.Умовами, що забезпечують неупереджене здійснення суддею своїх професійнихфункцій, мають стати дійове та надійне законодавче закріплення незалежностісуддів, високий рівень їх професійної правосвідомості, внутрішнє сприйняттякожним суддею правил змагальності судового процесу. Саме такій підхід достатусу носія судової влади забезпечить йому високий авторитет в суспільстві.
Обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності.В Європейській хартії про статус суддів (п. 4.2.) підкреслюється, що «суддявільно може займатися різними видами діяльності, крім його службовихповноважень, зокрема і тими, котрі є вираженням його прав громадянина. Однак цясвобода може (і повинна) бути обмежена в тій мірі, в який зовнішній вигляд цієїдіяльності є несумісним з довірою відносно неупередженості і незалежності суддічи з професійною необхідністю уважно й у розумний строк розглядати справи».
Законодавство України стосовно суддів встановлює заборонузайматися будь-якою додатковою трудовою діяльністю, крім викладацької, науковоїта творчої.
Вимога про несумісність обумовлюється декількома обставинами.По-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеноїзаконом, законодавець прагне забезпечити незалежність судової влади. По-друге,це обмеження прав людини, яка обіймає посаду судді, спрямовано на забезпеченняналежного і сумлінного виконання професійних функцій. По-третє, зазначеназаборона запобігає можливості використання суддею свого службового становища вособистих цілях, що сприяє збереженню необхідного авторитету судової влади(принцип безсторонності).
Стаття 5 Закону “Про статус суддів” встановлює, що суддя маєправо займатися дозволеним видом додаткової трудової діяльності лише у вільнийвід роботи час. Заборонити судді займатися викладацькою, науковою або творчоюдіяльністю практично неможливо. Але повинні бути встановлені певні межі такоїдіяльності. Критеріями оцінки допустимості додаткової трудової діяльності суддіє те, що вона повинна містить ознаки дозволеної Законом викладацької, науковоїабо творчої діяльності та не завдавати шкоди виконанню основних службовихобов’язків носія судової влади. Крім того, творча, викладацька чи науковадіяльність має сприяти підвищенню професійного рівня судді, збагаченню йогознань, утвердженню його статусу як фахівця найвищої категорії.
Отже, при визначенні змісту статусу судді слід враховуватитакі положення:
— по-перше, правовий статус судді не повинен розглядатисяпоза зв’язку з конституційним статусом людини і громадянина, змістом та обсягомправ, основних свобод і обов’язків, закріплених у Конституції України, що єосновою, фундаментом спеціального правового статусу судді. Але при цьому слідпам’ятати про передбачені Конституцією обмеження щодо конституційних правгромадян, які зайняли посади суддів.
По-друге, Закон України “Про статус суддів” наділив суддівстатусом посадової особи державної (судової) влади, що свідчить пронеобхідність ураховувати особливості правового становища цієї категорії осібпри визначенні структури і правової природи елементів правового статусу судді.
В юридичній літературі правовий статус посадової особидержавної влади прийнято характеризувати через правовий статут посади, яку вонаобіймає. Але в реальному житті виконання службових функцій здійснюється непосадою як такою, а людиною, яка її обіймає і яка керується у своїх діях нетільки службовими правилами і розпорядженнями, а й власними спонуканнями,цілями і мотивами, що корегують її поведінку, і яка взаємодіє з іншимисуб’єктами соціуму не тільки згідно з формальним (офіційним) порядком, а йвідповідно до загальних закономірностей міжособистісного спілкування. Крімцього, очевидно, що кожна особистість має неповторний, властивий тільки їйнабір соціально-психологічних якостей, які і впливають на ефективність працісудді в цілому. Це є одним із найважливіших елементів ефективної професійноїдіяльності. Особлива правова природа професійної суддівської діяльностіпередбачає своєрідну єдність, взаємопроникнення виконуваної соціальної функціїта особи судді (виконавця), а відтак потребує нового підходу до визначеннястатусу носія судової влади. А саме: при характеристиці правового статусу суддіповинно йтися не про правовий статут суддівської посади, а про правовий статуслюдини, яка обіймає посаду носія судової влади. Дане положення набуваєособливого значення в умовах формування громадянського суспільства,налагодження соціальних відносин між його членами, між ними і правовоюдержавою. Хоча, безперечно, статус не може існувати без посади, більше того,остання визначає позицію носія статусу в судовій системі та соціальній системів цілому. Але й без особистості, безпосереднього виконавця соціальної роліносія судової влади неможливо віднайти статус.
Крім того, особливість правової природи суддівськоїдіяльності передбачає більш особистісний характер очікувань від судді, а отже,вимагає встановлення певних вимог, що ставляться до людини, яка заміщує цюпосаду (або бажає обійняти). Для того щоб зрозуміти, прогнозувати ефективність,успішність здійснення судової влади, необхідно дослідити особливості зміступрофесійної діяльності судді, особи судді (безпосереднього її виконавця) тавзаємовідносини цих особливостей.
Таким чином, правовий статус судді є цілісною правовоюкатегорією, що характеризує весь спектр як юридичних можливостей, так ісоціально-психологічних якостей людини, на яку покладена функція здійсненнясудової влади в державі.
Для забезпечення надійності правового статусу судді необхіднечітке теоретичне визначення і детальне закріплення в національномузаконодавстві всіх структурних елементів, що становлять зміст цієї правовоїкатегорії.
Виходячи із закладеної в Законі “Про статус суддів” юридичноїконструкції, до складових елементів правового статусу судді відносяться:
а) права й обов’язки судді;
б) повноваження судді;
в) вимоги, що ставляться до судді;
г) юридичну відповідальність судді.
Ці елементи обов’язкові для всіх груп носіїв судової влади ів повному обсязі розкривати правову природу статусу судді, містять всі правовіможливості, які надані судді для ефективної реалізації професійних завдань тадосягнення соціальних цілей судової влади.
Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо:
по-перше, правовий статуссудді є цілісною правовою категорією, що характеризує весь спектр як юридичнихможливостей, так і соціально-психологічних якостей людини, на яку покладенофункцію здійснення судової влади в державі;
по-друге, правовий статуссудді не повинен розглядатися поза зв’язко з конституційним статусом людини і громадянина, змістом та обсягомправ, основних свобод та обов’язків, закріплених у Конституції України, що єосновою, фундаментом спеціального правового статусу судді;
по-третє, зміст правовогостатусу професійного судді визначається метою і завданнями професійноїдіяльності, виконуваною в суспільстві соціальною функцією і являє собою певнусукупність правових можливостей, певну міру свободи поведінки судді всуспільному житті і службовій діяльності. Цей статус є спеціальним різновидомпрофесійного статусу, оскільки йдеться про специфічні правові можливостіпосадової особи судової влади;
по-четверте, особливістьпрофесійної діяльності судді передбачає деякі обмеження (виключення) свободивибору поведінки судді в певній сфері правовідносин. Загальним призначенням цихобмежень є запобігання можливому протиправному використанню своговідповідального посадового становища з метою захисту й охорони інтересів іншихсуб’єктів чи суспільних інтересів. Суддя обмежений у можливостях вчинятибудь-які дії, вступати у відносини, що можуть завдати шкоди його репутації,авторитету судової влади в цілому. Щодо суддів України законодавствомпередбачені заборона їх участі у будь-якій політичній діяльності, можливостімати представницький мандат або належати до політичної партії чи профспілки,обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу,крім наукової, викладацької та творчої. Ці обмеження спрямовані на створеннягарантій незалежного і безстороннього правосуддя;
по-п’яте, при характеристиці правового статусу судді маєйтися не про правовий статут суддівської посади, а про правовий статус людини,яка обіймає посаду носія судової влади.
 
2. Зміст професійної діяльності судді
 
В літературі існує декілька підходівдо розуміння “діяльності” взагалі. У філософії під діяльністю розуміютьспецифічний людський спосіб ставлення до світу, що являє собою процес, у ходіякого людина відтворює і творчо перетворює природу, роблячи тим самим себедіяльним суб’єктом, а освоювані нею явища природи — об’єктом своєї діяльності.У психології це поняття характеризує функцію індивіда в процесі його взаємодіїз навколишнім світом. При цьому людська діяльність може бути трудовою абонетрудовою. У трудовій діяльності психологи виділяють два логічно протилежні різновиди— професійну і непрофесійну.
Професійна діяльність середрізновидів соціальної діяльності посідає особливе місце як провідна, оскількисаме в ній людина повною мірою може задовольняти свої потреби і розкривати своїможливості. Професійну діяльність здійснює, як правило, вже відносно зрілалюдина, індивід, яка залучилася до певних соціальних умов і засвоїла деякіпринципи соціальної гри, осягла певною мірою сенс і зміст соціальних відносин.У процесі цієї діяльності відбуваються формування цілісної особистості,залучення її до загальнолюдських культурних цінностей.
Усередині будь-якої професійноїдіяльності можливо провести диференціацію, в основі якої лежить поняття«спеціальність». Спеціальність визначає, встановлює специфічну сторону знань інавичок, їх особливість відносно конкретного виду діяльності.
За своєю суттю діяльність судді належить до юридичноїспеціальності. Структурними елементами професійної діяльності судді єпізнавальна, моральна, комунікативна, організаційна і творча діяльності.
Пізнавальна діяльність спрямована на одержання знань проявища, предмети, властивості, дії. Особливість пізнавального процесу,здійснюваного суддею, полягає в тому, що об’єктами пізнання є події минулого,як правило, ті, що мають негативний характер, оскільки відображають результатнеправомірної поведінки. Однак з цими подіями взаємопов’язані дуже важливіелементи сьогодення, встановлюючи які суддя виявляє їх зв’язки з минулимифактами і по цих зв’язках ретроспективно пізнає подію, що мала місце в минулому.
Наприклад, вихідним моментом для пізнавальної діяльності судупри розгляді цивільно-правових спорів є позовна заява з доданими до неїматеріалами. З них суддя одержує первинну інформацію по справі: про сутністьконфлікту; осіб, зацікавлених у його вирішенні; надані суду докази. Істотнимдоповненням служить інформація, що одержується судом під час допиту сторін,вивчення їх пояснень до початку судового засідання. Завдяки всім цим даним, утому числі і про осіб, які беруть участь у справі, суддя одержує не тількивихідний доказовий матеріал, а й дані, що дозволяють йому визначити категоріюсправи, окреслити заходи процесуального забезпечення майбутнього судовогопроцесу, а також спрогнозувати поведінку сторін у суді. Складовою частиноюпізнавальної діяльності судді є прогнозування, тобто уявне моделювання розвиткупроцесу і результатів дій, а також планування майбутніх заходів.
Особливість судового пізнання при розгляді кримінальних справполягає в тому, що в процесі оцінки доказів суддя значною мірою пов’язаний зрезультатами пізнавальної діяльності органів дізнання і досудового слідства, зтією версією, що одержала підтвердження в ході досудового слідства і закріпленав обвинувальному висновку. Саме висновки про явище, предмет, властивість, дії,сформульовані компетентними правоохоронними органами в державномуобвинуваченні, стають предметом дослідження в ході судового розгляду справи.
Судове пізнання полягає в самостійному, новому дослідженнізібраних на досудовому слідстві, додатково поданих і витребуваних доказів зметою одержання знань про подію злочину, про винність або невинність підсудногоі про інші факти, що мають правове значення для вирішення питання провідповідальність. Тому дуже важливо, щоб результати досудового слідства несправили вирішального впливу на процес сприйняття суддею висновків слідчого,доказів по справі, оскільки це може сформувати в нього обвинувальний ухил упідході до оцінки доказів, у цілому в основу його пізнавальної діяльності можебути покладений так званий “синдром загальної справи”.
Характерною рисою пізнавальної діяльності судді є сувораправова регламентація як самого процесу пізнання, так і його результатів. Самевчинення регламентованих, документально фіксованих дій, за допомогою яких можнаупевнитися в правильності отриманих знань і прийнятих рішень, — обов’язковариса інформації, що одержується у процесі судового розгляду справи.
Наступна особливість пізнавальної діяльності судді полягає втому, що процес пізнання, як правило, проводиться відкрито, за винятком випадків,коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, а також деякихвипадків, що стосуються інтимних сторін життя людей (ст. 20 КПК, ст. 6 ЦПК, ст.12 КАС). Гласність судового розгляду впливає на поведінку учасників процесу, навесь хід дослідження, оцінки доказів у суді.
Процес судового пізнання проходить при змаганні конфліктуючихсторін, що припускає подання різноманітної, неупорядкованої інформації чинавіть дезінформації. Тому пізнавальна діяльність судді пов’язана з оцінкоюподаної інформації (доказів по справі) з погляду її допустимості, достатності ідостовірності і полягає в правовій оцінці досліджуваних фактів і подій.
Певний вплив на процес встановлення істини в ході судовогорозгляду справляють закріплені в законодавстві принципи одноособового таколегіального розгляду кримінальних і цивільних справ при повній незалежностісуддів і підпорядкування їх тільки закону (ст.ст. 17, 18 КПК, ст. 18 ЦПК,ст.ст. 23, 24 КАС), усного, безпосереднього судового розгляду (ст. 257 КПК, ст.159 ЦПК), незмінності складу суду при розгляді справи (ст. 258 КПК, ст. 159ЦПК, ст. 26 КАС).
Важливе психологічне значення цих принципів полягає в тому,що вони визначають ефективність і якість встановлення суддями обставин справи,на підставі яких можна винести законне і обґрунтоване рішення, створюютьмаксимально сприятливі умови для судового розгляду, обмежуючи вплив різнихнегативних факторів на психічні пізнавальні процеси (виховання, увага, пам’ять,мислення), певною мірою нейтралізують упередження суддів у сприйнятті та оцінцітієї чи іншої інформації, що стосується справи, до особи окремих учасниківпроцесу, несприятливий вплив на склад суду громадської думки, підтримуючи усуддів на належному рівні стан пізнавальної активності, рішучості інаполегливості в дослідженні доказів.
Моральна підструктура діяльності судді пов’язана з виконаннямсудом функції найвищої інстанції по відновленню справедливості, розгляду посуті будь-який правовий конфлікт. Дана діяльність судді має подвійний характер.З одного боку, вона додає певного авторитету особі, яка її здійснює. Так,відповідно до ст. 323 КПК України суддя оцінює докази за своїм внутрішнімпереконанням, заснованим на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіхобставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Тому, людина, яка претендуєна заняття посади судді, повинна запитати в себе, чи в неї таке ж уявлення просправедливість як і в законодавця? Тільки за умови позитивної відповідімайбутній суддя зможе на належному професійному рівні здійснювати свої функціїі бути тією авторитетною інстанцією, судження якої про справедливість уконкретній ситуації будуть загальнообов’язковим.
Крім того, при здійсненні своїхслужбових обов’язків судді доводиться зіштовхуватися з такими категоріями, якособлива жорстокість, образа особистої гідності тощо, усвідомити значення якихнеможливо без звернення до норм моралі. Наведені, поняття закріплені в законі,наприклад, як ознаки деяких видів злочинів, і без уміння визначити, щорозуміється під цими ознаками, суддя буде не в змозі дати правильну юридичнуоцінку (кваліфікацію) дій особи, яка вчинила злочин, і призначити їйсправедливе покарання.
З іншого боку, специфіка статусусудді передбачає бездоганну поведінку, як під час виконання функціональнихобов’язків, так і в приватному житті. Обов’язок самих суддів — не підкорятися,протистояти зовнішнім впливам, керуватися при розгляді справ своїм переконаннямі голосом совісті, твердо дотримуватися моральних принципів, мати чималугромадянську мужність, правильно розуміти завдання суду і свої професійніобов’язки. Тільки стійкий, принциповий при виконанні своїх функцій суддя має якюридичне, так і моральне право судити інших. Людина, чия поведінка в приватномужитті не узгоджується з загальновизнаними нормами моралі, не має права судити,оцінювати поведінку інших людей.
Комунікативна підструктура діяльностісудді відображає правовідносини, що виникають у ході судового розгляду справ, атакож міжособистісні комунікативні відносини, що складаються з колегами пороботі, співробітниками інших державних органів, громадянами. Тобто, данапідструктура включає всі види зв’язків, спілкування судді в процесі цієїдіяльності. Можна виділити такі функції комунікативної діяльності судді, якінформаційна, інтерактивна і реляційна.
Інформаційна функція полягає в обміні інформацією (або в їїприйомі -передачі) між суддею і учасниками процесу, колегами по роботі, іншимиособами. Найбільш яскраво дана функція комунікативної підструктури професійноїдіяльності судді реалізується в судовому слідстві, особливо при проведеннісудового допиту.
При реалізації інформаційної функціїсуддя не повинен перетворювати учасника спілкування на об’єкт пізнання,навпаки, йому необхідно бути зорієнтованим на співрозмовника як суб’єкта. Суддязобов’язаний проявляти повагу до людської гідності свого опонента,зацікавленість у спілкуванні з ним, зовні виявляти віру в правдивість тієїінформації, що виходить від нього, причому незалежно від того, свідок він чипідсудний. Навіть у тих випадках, коли в судді є підстава сумніватися вправдивості допитуваного, сумніви не повинні бути висловлені.
Інтерактивна функція, на відміну від інформаційної, полягає врегуляції поведінки і безпосередній організації суддею спільної діяльностіучасників судового процесу, колег по роботі, інших посадових осіб і громадянпід час спілкування. Виділення даної функції в першу чергу пов’язане з тим, щокомунікативна діяльність судді полягає не тільки в обміні якою-небудьінформацією, а й в організації спільних дій. Так, наприклад, попередній розглядкримінальної справи здійснюється суддею одноособово з обов’язковою участюпрокурора (ст. 240 КПК).
Крім того, прийняття суддею того чиіншого рішення потребує від інших осіб вчинення конкретних дій. Можна сказати,що поведінка судді впливає на рішення, поведінку тих чи інших осіб, починаючивід слідчого, прокурора, начальника слідчого ізолятора і закінчуючи секретаремсудового засідання та завідувачем секретаріату суду.
Однак слід вказати на взаємнустимуляцію і корекцію поведінки. Так, відповідно до ст. 237 КПК у процесіпопереднього розгляду справи саме за клопотанням прокурора, обвинуваченого абойого захисника, законного представника, потерпілого або його представника суддяз’ясовує питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальностіінших осіб; за клопотанням прокурора, потерпілого або його представника суддяз’ясовує питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченогоза статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за більштяжкий злочин, чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього часу небуло пред’явлено.
Інтерактивна функція комунікативної діяльності проявляєтьсяне тільки в процесі виконання суддею виключно професійних функцій, а й приміжособистісному спілкуванні зі своїми колегами, співробітниками суду.
З досліджуваною функцією пов’язано багато явищ, характернихдля спільної діяльності: сумісність людей, наслідування, переконання. Так, упроцесі спілкування з колегами полегшується засвоєння суддею позитивногодосвіду, вдосконалюється його діяльність, створюються сприятливіші умови длянормальної роботи всіх працівників суду і належного спілкування їх ізгромадянами. Процес регуляції поведінки суддів у колективі призводить доперетворення цього колективу на єдиного суб’єкта діяльності. Тому вміння суддіспілкуватися з оточуючими у своїй професійній діяльності має велике значеннядля оцінки її ефективності.
Реляційна функція комунікативної діяльності пов’язана зрегуляцією емоційної сфери судді. Весь спектр специфічних людських емоційвиникає і розвивається в умовах спілкування людей. Саме ця функція найяскравішехарактеризує суддю не тільки як посадову особу судової влади, а й як людину,здатну переживати, співчувати, радіти і засмучуватися.
Як показали психологічні дослідження, емоції впливають напізнавальні процеси, на оцінку людей і подій. Однак однією з процесуальнихгарантій справедливого правосуддя є неупередженість суду. Така особливістьсуддівської діяльності потребує від судді вміння зберігати на належному рівнісамоконтроль за своїм емоційним станом, настроєм, поведінкою, особливо впроцесі спілкування з оточуючими його людьми, учасниками процесу, колегами пороботі. Ніщо, в тому числі і його особистісні якості, не повинно викликати вгромадян сумнів у його об’єктивності, справедливості і неупередженості увідправленні правосуддя.
Український законодавець закріпив правило, згідно з яким суд,зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови длявиконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав(ст. 16 КПК). Разом з тим, КПК України передбачив обставини, що виключаютьучасть судді в розгляді справи (ст. 54), а також закріпив недопустимістьповторної участі судді в розгляді справи (ст. 55). Саме з огляду на можливузацікавленість судді в результаті справи або його упередженість, що можепороджуватися якими-небудь обставинами конкретної справи,кримінально-процесуальне законодавство передбачило інститут відводу судді зініціативи учасників процесу або з ініціативи самого судді (ст. ст. 56, 57 КПКта відповідні норми інших процесуальних кодексів).
Крім того, особливість діяльності судді характеризуєтьсясхильністю до впливу широкого спектра стресових факторів. Основні з них:
1) необхідність ухвалення відповідального рішення — суддявирішує долі людей. При цьому він піддається емоційному тиску, перш ніж будевинесено всебічно виважене і об’єктивне рішення по справі;
2) значні фізичні і психічні навантаження через великукількість справ, що знаходяться у провадженні. Це вимагає колосальної напругиінтелектуальної та емоційної сфер;
3) аритмічність праці судді.
Ця особливість діяльності судді повинна бути врахована придоборі кадрів на посади носіїв судової влади.
Таким чином, комунікативна підструктура професійноїдіяльності судді актуалізує відносини, що випливають як із функціональнихповноважень носія судової влади, так і індивідуально-психологічнихособливостей, якостей окремих суддів. Тому здатність судді встановлюватиміжособистісні (психологічні) контакти з різними учасниками спілкування,комунікативна компетентність є якостями, що значною мірою впливають наефективність функціонування судової влади в цілому, одними з найважливішихелементів його професійної придатності.
Організаційна підструктура діяльності безпосередньо випливаєз функціональної ролі судді і пов’язана з взаємодією судді з іншими органами,посадовими особами, громадянами в процесі відновлення справедливості. Даний виддіяльності реалізується при здійсненні суддею:
а) правосуддя;
б) процесуальних дій і організаційних заходів, спрямованих назабезпечення розгляду справи;
в) контролю за своєчасним зверненням до виконання судовихрішень, винесених за його участю;
г) інших передбачених законом повноважень.
Особливість організаційної діяльності судді полягає в тому,що, по-перше, вона спрямована на впорядкування проведення судових дій приздійсненні усіх видів діяльності судді; по-друге, вона суворо нормативноврегульована законом, який визначає її обсяг і характер; і по-третє, рішення,прийняте суддею, породжує в осіб, яким воно адресовано, певні обов’язки щодойого виконання.
Залежно від спрямованості організаційної діяльності судді, вній можна виділити об’єктивну і суб’єктивну сторони. Об’єктивна сторонапов’язана, в першу чергу, з тим, що закон поклав на головуючого в судовомузасіданні суддю обов’язок по керівництву судовим засіданням — направляти хідсудового розгляду у напрямку забезпечення здійснення сторонами своїх прав,усуваючи все те, що не стосується розглядуваної справи.
Зміст цієї діяльності становлять різні процесуальні дії іорганізаційні заходи, спрямовані на створення і підтримання належних умов дляналежного вирішення справи, зокрема, забезпечення присутності на судовомузасіданні всіх викликаних у справі осіб, давання судових доручень, доставлянняречових доказів, застосування технічних засобів і створення належної обстановкидля проведення огляду, впізнання, судового експерименту тощо, своєчаснезвернення рішення до виконання і контроль за його виконанням. Усі законнірозпорядження судді є обов’язковими для тих осіб, кому вони адресовані, віншому разі закон передбачає можливість застосування до порушника певнихсанкцій.
Суб’єктивна сторона організаційної діяльності пов’язана ізсамоорганізацією праці суддею, включає дотримання встановленого організаційногопорядку роботи, раціональне використання робочого часу, дотримання графікасудових засідань, індивідуальне планування роботи і самоконтроль за їїздійсненням.
Творча підструктура посідає істотне місце в діяльності суддів цілому. Специфіка праці судді полягає в тому, що йому доводиться мати справиз різноманітними життєвими ситуаціями, долями різних людей, що вимагаєнестандартного, індивідуального, творчого підходу до розв’язання правовогоконфлікту на підставі юридичної норми. Разом з тим, до якої б галузі права і доякого структурного типу не належала юридична норма, за способом прояву вона єабстрактною, загальною і типізуючою порівняно з її унікальним, конкретним,одноразовим проявом. Завдання ж судді — відшукати в одиничності та індивідуальностіюридичного випадку загальність, абстрактність і типовість юридичного правила,створити спільну єдність загального, абстрактного і конкретного. Однак прирозгляді правового спору суддя може зіштовхнутися з двома ситуаціями.
По-перше, випадок, що підлягає розгляду, регламентуєтьсячинним правом. При цьому норма може містити три варіанти рішень:
1) однозначне;
2) декілька альтернативних;
3) однозначно не визначених.
По-друге, випадок, що підлягає розгляду, правом нерегламентовано. Таким чином, особливість побудови правових норм і завдань, щопоставлені перед суддею, передбачає необхідність застосування суддівськоїтворчості.
Отже, творчість — це процес створення суб’єктивного нового,заснований на здатності породжувати оригінальні ідеї і використовуватинестандартні способи діяльності. Суддівська творчість має внутрішню і зовнішнюсторони. Зовнішнім її атрибутом можна вважати індивідуальний стиль діяльності,що являє собою стійку систему способів поведінки судді.
Стиль поведінки обирається суддею самостійно і залежить відскладу його індивідуальних якостей. При цьому на ефективність вирішенняпоставлених перед суддею завдань впливає не перелік певних особистісних якостейяк такий, а скоріше їх взаємодія, структура, оскільки недостатній розвиток будь-якоїокремої якості у конкретного судді не означає його нездатність узагаліздійснювати правосуддя. Воно може компенсуватися іншими якостями і здібностямиособистості. Саме феноменом компенсації можна пояснити високі результати вроботі багатьох суддів, наділених різною мірою тими чи іншими професійноважливими якостями, властивостями особистості, що додають настільки несхожийхарактер їх стилю діяльності.
Внутрішню сторону суддівської творчості складає процесухвалення рішення. Як відомо, вибір найкращого варіанта поведінки по конкретнійсправі визначається певною процесуальною формою, що передбачена в законодавствіу вигляді конкретних рішень по справі, ухвал, постанов, вироків.
Можна виділити дві ситуації, у яких може відбуватися процеспошуку суддею правильного рішення. Перша пов’язана з упевненістю судді удостовірності і достатності наявної в нього інформації для ухваленняправильного рішення. Суддівська творчість мінімізована, оскільки у своїй основімає той чи інший алгоритм побудови логічних операцій, дотримання передбаченихзаконом процедур, виконавши які можна дійти до якогось однозначного висновку іприйняти рішення. У даному випадку процес пошуку правильного рішення полягатименасамперед в активізації вербально-логічного мислення, що застосовує наявні впам’яті ті чи інші правові знання, з позицій яких оцінюватиметься конкретнаситуація: наскільки складові елементи (ознаки) даного правового конфліктувідповідають змісту конкретної правової норми. У разі їх повної відповідностісуддею виноситься рішення, що являє собою різновид так званих раціональнихрішень.

Висновки
 
Можливість ухвалення незаконного і необґрунтованого рішенняпов’язана в основному з недостатньою кваліфікацією, компетентністю судді. Другапричина пов’язана з недостатністю у судді інформації, необхідної для ухваленнярішення. Суддівська творчість максимальна і спрямована на одержання й оцінкуінформації в необхідному обсязі для ухвалення рішення.
У цьому випадку можна виділити три етапи ухвалення рішення:
1) усвідомлення нестачі інформації для ідентифікаціїконкретної ситуації з певною правовою нормою, що передбачає певний варіантповедінки;
2) пошук варіантів поведінки, спрямованих на одержаннянеобхідної інформації;
3) одержання й оцінка даних з погляду їх достовірності і достатностідля ухвалення справедливого рішення.
Перешкодою для ухвалення правильного рішення в даному випадкуможе служити психологічна установка судді, а також різного роду психічні станиособистості, наприклад, сумнів в момент прийняття рішення по справі, втома,психічна перенапруженість (стрес) та ін. Суддівська творчість у цьому разіпередбачає високу професійну майстерність, прояв професійно значущихздібностей, досвіду.
Багатогранність діяльностісудді вимагає наявності у людини, яка обіймає цю посаду, певних якостей іздібностей, особистісних властивостей, оцінка яких і дає можливість оцінитипрофпридатність до судової діяльності.

Список літератури
1.Організація судових та правоохороннихорганів: Навч. Посібник/ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сибільової, О.М.Толочка.- Харків, 2009.
2. Організація судочинства вУкраїні (під заг. ред. Лавріновича)- К., вид. МЮ, 2008.
3.Халдеев Л.С. судья вуголовном процессе.- М., 2008.
4. Жилин Г.А. Судья вгражданском процессе.-М., 2009.
5.Бринцев В.Д. Організаційнезабезпечення діяльності судів на регіональному рівні.- Київ., 2007.
6. Тимчасова Інструкція з діловодствав місцевому загальному суді // Офіційний Вісник України — 2005.- № 13, ст…694.